Слово редактора

ЗМІСТ Олег Брит. «Мистецтво молодих» і сучасне мистецтво Харкова..... 70

Володимир Петрашик. Кілька думок Альфред Коу. На вістрі власного пензля: «нові молоді»
про молоде українське мистецтво..........................................................2 у Харкові........................................................................................................... 76
Анна Носенко. Молоді мистці Одещини: творчість
Думки вголос з «почуттям літа»...........................................................................................86
Володимир Петрашик, Михайло Деяк. Сучасне мистецтво Юлія Долинна. Знайомтесь:
починається з традиції................................................................................. 6 молоді художники Тернопільщини....................................................106
Мистецтво і війна Мистець і час
Юлія Самофалова. Мистецтво і війна. «Пленер на лінії фронту».........4 Юрій Новачинський. Онлайн портфоліо для молодих
українських мистців....................................................................................44
Презентації
AVE libertatemaveamor..........................................................................................12 Артпростори
Богдан Томашевський...........................................................................................13 Юрій Новачинський, Анна Єфімова. Галерея ЛНАМ –
Євген Клименко...................................................................................................... 38 простір молодого мистецтва..................................................................46
Олена Пронькіна.................................................................................................... 39
Дмитро Рижий....................................................................................................... 142
Традиції і сучасність
Христина Вершина.............................................................................................. 143
Михайло Бокотей. Львівське художнє скло: сьогоденність
Українці у світі і перспективи.................................................................................................48
Вікторія Зігура. Бельгійські канікули Романа Мініна..............................14 Катажина Якубовська-Кравчик, Йоанна Кучинська.
Протистояння між тілом і душею в сучасному мистецтві
Творчий портрет (на прикладі творчості Дмитра Гордіци)............................................ 67
Марія Кабак. Полив’яні мадонни Артема Андрейчука.......................... 16
Христина Захарчук. Творчий пошук фотомисткині Мистецька освіта
Еліс Гнатюк....................................................................................................... 26 Олена Якимова. Кафедра монументального живопису
Андрій Будкевич. «Куди поділись мохнаті думки, ЛНАМ: стала відповідність часу.............................................................60
що котились насінням кульбаби?..»..................................................... 28
Світлана Старостенко. Максим Мазур: мій шлях – моя ціль!......... 30 Проблеми естетики та теорії мистецтва
Анна Аветова. «Я владний передусім над собою, Олег Коваль. Вербалізація в зображальному: візуальна
а світ лиш слідує за мною».........................................................................32 парафраза в колі харківських художників........................................ 82
Анастасія Швидюк. Експериментальна графіка Марина Протас. «Self-colonizing» як травма ідентичності...............108
Олександри Вороніної............................................................................... 34
Ліза Корнійчук. Ретромолодість Данила Немировського.....................37 Пленери
Ольга Денисюк. Магічне скло Ольги Турецької.........................................52 Нікіта Дмитренко. Пленер «Намальований Ірпінь»
Ростислав Шмагало. «Інший» художній метал імені В. Сидорука..........................................................................................96
Петра Грицюка............................................................................................... 56
Анна Єфімова. Творчий метод Назара Симотюка: У НСХУ
нова образно-пластична мова художнього дерева..................... 58 Ірина Панчук. Рівненські мистці подолали 30-літній шлях..................112
Мар’яна Максимів. Мовою символів (про мистецтво Юлія Долинна. З нагоди 35-річчя від дня заснування
Данила Мовчана)..........................................................................................64 Тернопільської обласної організації НСХУ..................................... 116
Марина Пономаренко. Костянтин Лизогуб:
алхімія створення картини......................................................................80 Ім’я в мистецтві
Марина Пономаренко. Марина Пономаренко: Володимир Петрашик. Юрій Скандаков –
усвідомлення себе у триптиху «Сімейні реліквії»..........................90 художник-універсал.................................................................................. 118
Володимир Петрашик. Цифровий всесвіт Степана Рябченка........... 92 Наталія Філевич. Патріарх музейної справи в Україні
Анастасія Швидюк. У пошуках простору (творчість (пам’яті Бориса Возницького)................................................................133
Івана Небесника-молодшого).................................................................99
Аттіла Коприва. Природність, розкутість і відвертість Галерея нашої класики
у творчості Катерини Шелевицької................................................... 102 Наталія Сухоліт. Багатогранний і багатоплановий
Ігор Луценко. Кольорова емоція Максима Господинчика..................104
скульптор Георгій Пустовійт.................................................................. 126
Виставки
Кор. редакції. Культурне життя в столиці переходить в online.......... 18 Колекціонери й меценати
Юлія Самофалова. «Медіазалежність. Українська версія» – Наталія Кондратенко, Оксана Сулима. Щедрий
мистецтво нових медіа.............................................................................. 24 дарунок мистецтвознавця Віталія Ханка......................................... 128
Тамара Чернявська. Ліричні полотна мистця Оксана Мельничук. Мистецька колекція в дар Україні........................ 130
в Лубенській картинній галереї............................................................ 111
Василь Махно. Від темряви до світла: живопис Ex libris
Михайла Туровського................................................................................122 Микола Мушинка. Енциклопедія мистецтва, культури і громад-
Кор. редакції. Живописець Василь Шевченко. ського життя українців міжвоєнної Чехословаччини............... 136
(До 100-річчя від дня народження)......................................................125 Володимир Петрашик. Українська абетка Георгія Нарбута............. 138
Людмила Лисенко. Віктор Джулай.
Мистецькі події Мистецтво давньої Греції. Нариси...................................................... 139
Валерія Шіллер. Премія для сучасних молодих мистців........................21 Кор. редакції. Поетика пейзажу Анатолія Горбенка..............................144
Кор. редакції. Сумщина. Велика спадщина................................................144
Мистецьке середовище
Галина Кусько. Декоративно-прикладне мистецтво Львова: Пам’ять
молода генерація.........................................................................................40 Михайло Криволапов.........................................................................................140
Слово редактора
Володимир Петрашик

Степан Рябченко
Війна, 2011
Цифровий друк

Данило Мовчан
Кілька думок про молоде
Втрачені крила, 2013

українське мистецтво
Дошка, левкас, темпера,
золочення

Яким є мистецтво молодих україн-

ських художників дня нинішнього?
На перший погляд, воно постає над-
звичайно розмаїтим щодо всіх на-
прямів візуальної культури постмо-
дерного суспільства.
Чимало молодих мистців вдаються до переосмис-
лення експериментів українського авангарду, нео-
примітивізму початку ХХ ст.; дехто звертається до
набутків андеґраундного мистецтва 60-х рр. мину-
лого століття; частина вивчає і наслідує прийоми
українського постмодернізму 1990-х; є і такі, що слі-
по калькують провідне contemporary art європей-
ських і американських художників; окремий (неве-
ликий) відсоток працює у створенні новітніх, оригі-
нальних композицій contemporary art. Тобто можна
ствердно сказати, що молоде сучасне українське
мистецтво стрімко розвивається в ракурсі свободи,
демократії та експерименту. І сьогодні воно є над-
звичайно полівекторним в усіх спрямуваннях.
У розвитку сучасного молодого українського мис-
тецтва простежуються такі тенденції: відхід від ака-
демічного до сучасного, мінімально абстрактного і
концептуального; тяжіння перетворити станкове
мистецтво у форми прикладного, і навіть дизайнер-
ського, яке б було більш функціональним і дотичним
до життєдіяльності людини, його поціновувача;
і останнє – використання експерименту й урізнома-
нітнення мистецьких засобів і матеріалів, з
комп’ютерними візуалізаціями.

2
 Петро Грицюк
Серія «Фрагменти», 2018–2020
Нержавіюча сталь
Варто зауважити, що за останніх п’ять-десять ро- кевич, Д. Мовчан, Д. Гордіца) та інші його види. Най-
ків українська мистецька спільнота поповнилася но- ближчим часом молоді мистці візьмуть першість у роз-
вими молодими художниками, мистецтвознавцями, витку сучасного українського contemporary art!
арткритиками, кураторами, галеристами, що вміють Настав час звернути увагу й узагальнити досяг-
сучасно мислити, тверезо аналізувати нинішній мис- нення сучасних артпрактик так званого міжреволю-
тецький розвиток, розставляти правильні пріорите- ційного періоду, а конкретніше – починаючи з 2004-го
ти й акценти, виокремлювати справді вартісний мис- по 2014 р., а також творчі експерименти молодих
тецький продукт серед створеного молоддю. останнього п’ятиліття.
Трапляються в сучасному молодому мистецтві та- Чи в правильному напрямі розвивається молоде
кож уподібнення, нерідко плагіат, безмірна тиражо- українське мистецтво? Чи важливих і соціально зна-
ваність, і що найтривожніше – «малювання заради чущих тем воно торкається? Яка роль візуальної
малювання» без будь-якої змістової і мистецької цін- культури сучасного молодого мистця в Україні? На
ності, естетичного наповнення, концептуального ба- ці та інші питання зможемо дати відповіді через де-
чення… На жаль, таких псевдотворінь чимало в сьо- сятиліття, а то й понад…
годнішніх експозиціях!
Передові позиції на українській мистецькій сцені нині
займає станковий нефігуративізм, паблік-арт (public art),
діджитал-арт (digital art), фотомистецтво, мистецтво ди-
зайну і все, що з ним пов’язане, перформанси, артакції,
медіамистецтво, дедалі більше – муралізм…
Станкова образотворча культура хилиться до
створення нових форм, до абстракції і, зрештою,
мистецького мінімалізму на полотні, спрощеності
сюжетики і тем. Натомість скульптура відійшла від
малих форм, вриваючись до відкритого простору,
до людської всеохопності.
Усі види сучасної української візуальної культури ма-
ють тенденцію до творення завдяки вдалим концепту-
альним константантам – і це головне! Вони також тяжі-
ють до монументальності, просторовості, до діалогу з
глядачем, спонукаючи його до мислення, дії, вчинку…
Варто відзначити, що в розвитку сучасного молодо-
го мистецтва особливо пішло вперед медіамистецтво
(А. Лінік, С. Петлюк, Т. Грядієва, О. Хорошко, Г. Зіньків-
ський, з молодших – С. Рябченко, М. Алексєєнко,
О. Єльцин, А. Щербина), перформанс (Д. Кольцова,
А. Саєнко, В. Шупляк, Я. Шумська), інсталяція (А. Логов,
Р. Михайлов, А. Солецький, В. Чередніченко, В. Пидля-
Михайло Деяк
ка), фотокультура (Я. Голубчик, В. Поляков, О. Субач, Rain, 2017
Н. Фурик, Е. Гнатюк), українська модерна ікона (С. Рад- Скло, фарба

3
Мистецтво і війна
Юлія Самофалова, мистецтвознавець
Сергій Захаров
Місце, 2019
Мистецтво і війна.
Полотно, олія
«Пленер на лінії фронту»
художник Федір Александрович – ба-
гатогранний мистець, котрий при-
свячує свої твори темі вій­ни в Україні
вже не перший рік. Він – художник-
сценограф, живописець, викладач,
поет, режисер кіно, автор ідеї відомої
стрічки «Російський дятел», у якій
висвітлюються причини Чорнобиль-
ської катастрофи. Ф. Александрович
є послом Республіки Ужупіс в Украї-
ні (республіка мистців і романтиків,
що розташована у столиці Литви –
Вільнюсі).
Ця стаття висвітлює колективний, а також персо-
нальні проєкти, створені мистцем на воєнну тема-
тику. У 2016 р. Ф. Александрович створив серію ро-
біт «Сліди війни», присвячену пораненим воїнам, які
боролися на Сході України. Автор неодноразово хо-
див до шпиталю та малював портрети травмованих
4
солдатів. На картинах зображено безликі, перебин-
товані тіла без рук з медичними трубками та пере-
дано «те величезне страждання, що викликано ві-
йною». Ця серія творів у дусі arte povera була закли-
ком допомоги постраждалим від війни. Кілька
картин були представлені на колективній виставці
у Voloshyn gallery та персональній виставці Федора
Александровича «Singing fields» у Сан-Франциско.
Пам’ять про трагедію, у якій загинуло 298 пасажи-
рів та членів екіпажу малайзійського боїнга MH 17, що
летів із Нідерландів у Коала-Лумпур, збитого росій-
ською ракетною установкою БУК на території так зва-
ної ДНР, підконтрольній Росії було втілено у скульпту-
рі «Янгол літаків» (Ф. Александрович, С. Бородін; 2016).
«Пам’ятник з титану, довжиною 1,80 м, встановили
в Республіці Ужупіс у Вільнюсі. Силует людини зро-
блено з алюмінію, який використовують для будів-
ництва літаків. Коли повертаєшся і дивишся на си-
лует, він ніби перетворюється на лебедя – птаха,
який символізує Нідерланди. Людина, у якої із серця
вилітає розбитий літак, – це уособлення трагедії сі-
 #2 20

мей, у яких загинули родичі, що проживають у Нідер-

ландах та багатьох країнах світу. Цей пам’ятник при-
свячено тому, як ми, українці та литовці, переживає-
мо смерть цих людей, і, звичайно, для нас це трагічно
і болісно», – оповідає Федір Александрович.
Федір Александрович – ініціатор проведення про-
єкту «Пленер на лінії фронту», що проводився у ве-
ресні 2019 р. разом з литовськими художниками за
сприяння Посольства Литовської Республіки в Укра-
їні та МЗС Литовської Республіки поблизу лінії роз-
межування у смт. Станиця Луганська. Кожний мис-
тець зображував на полотні свої відчуття «червоної
лінії» між окупованим Донбасом та українською те-
риторією; автори також проводили заняття для ді-
тей. Загалом художники створили 20 картин, у яких
знайдені сенси та відчуття тліючої війни.
Серед інших мистців у пленері брав участь Саулюс
Паукштіс – відомий журналіст, основоположник фото-
графії в стилі постмодернізму в Литві, проявив себе та-
кож як художник. Автор створив абстрактні картини. Федір Александрович
Він використав червоний колір як символ війни. Фар- Нитка життя.
ба наносилася на полотно не пензлем, не мастихіном, Із серії «Сліди війни», 2016
Полотно, олія
а за допомогою масажера (!), який проїжджав по по-
лотну та залишав слід, неначе явище, непідвладне Федір Александрович створив роботу «Брама ві-
будь-якому впливу. «Цей масажер, забруднений фар-
йни», – червону браму, за якою знаходиться інший
бою, став схожий на якусь стрибаючу міну, як дивний
бік річки Сіверській Донець. Брама пробита та про-
згусток страшної некерованої енергії, якою і є війна».
стріляна...
Наприклад, Грета Бернотайте – литовська мистки-
Проєкт «Пленер на лінії фронту» та роботи на тему
ня – у живописі «Виживуть тільки закохані» викорис-
війни в майбутньому залишать пам’ять про горе­
тала червоний колір, який символізує війну, а також
звісні часи, які нині переживає Україна. Мистецька
годинник – символ плинності часу та ідею того, що
творчість у складний період для нашої країни має
здійснювати мрії потрібно сьогодні, адже людське
вирішальне значення. Без неї Україна не вистоїть.
життя за різних обставин може обірватись у будь-
яку мить. Також авторка створила серію живопис-
них полотен «Прогулянка червоною лінією».
Засновник Республіки Ужупіс, магістр художників
республіки, який чимало зробив для її становлення,
Вігантас Веяс (Халадаускас) написав дві реалістичні
картини: зруйновану школу в Станиці Луганській та
роботу «Єдиноріг», де зображено козу з одним ро-
гом як обличчя цієї війни.
Українську сторону також представляв Сергій За-
харов – художник з Донецька, що протестував про-
ти окупації рідного міста та висміював потворність
нової влади так званої ДНР, по-партизанськи створю-
ючи інсталяції та карикатури у центрі міста. Він був
викритий та ув’язнений бойовиками й зазнав кату-
вань. Після повернення з полону мистець намалю-
вав графічний роман «Діра» про тортури та звірства
на непідконтрольній Україні території, відпускаючи
власний травматичний досвід. Окрім інших робіт, він
також намалював алегоричну картину «Станиця», де
зображено дух Донбасу – людину без обличчя на тлі
териконів і труб індустріального пейзажу.
На відміну від С. Захарова, Валерія Москвітіна тра-
Валерія Москвітіна
гедію війни подала декоративно. Мисткиня відобра- Міст (Коли скінчиться війна,
зила зруйнований міст, що простягається до черво- знов буде небо), 2019
ного неба, у яке по сходах підіймаються люди. Полотно, акрил

5
Думки вголос
Михайло Деяк
Персональна виставка, 2017
Сучасне мистецтво
Нью-Йорк, США
Фото експозиції
починається з традиції…
Художник Михайло Деяк – один з лі-
дерів сучасного молодого україн-
ського мистецтва. Буквально за
останнє десятиріччя він з маловідо-
мого мистця ввійшов у топ-10 пере-
дових молодих українських май-
стрів. Нині його мистецтво не лише
відоме в престижних галереях на-
шої держави, але й презентоване на
відомих світових артярмарках. Аук-
ційні будинки в Україні із задоволен-
ням популяризують та продають
творчі експерименти М. Деяка, а за-
взяті колекціонери охоче збирають
його композиції.
У нинішньому числі журналу «Образотворче мис-
тецтво» публікуємо інтерв’ю головного редактора
часопису «Образотворче мистецтво» Володимира
Петрашика із цікавим і креативним художником Ми-
хайлом Деяком.
6
Володимир Петрашик: Ви – відомий, успішний,
сучасний молодий художник в Україні. Які секре-
ти досягнення такого успіху?
Михайло Деяк: На досягнення успіху впливає
кілька важливих факторів: по-перше, якісна сучасна
мистецька освіта, яку в Україні не так легко отрима-
ти. В  академічних установах не вчать мислити,
а вчать малювати й ліпити, а сучасне мистецтво від-
сутнє! Тому найкраще здобути європейську освіту;
по-друге, самоосвіта: потрібно вивчати, як будують-
ся концепції провідних виставок у галереях, музеях,
артринок, взаємодію мистецтва і суспільства тощо;
по-третє, талант і щоденна праця.
Особисто я починав з колористичного живопису,
вивчав і проходив традиції імпресіонізму, сезанізму,
фовізму, звертався до народної культури, аж поки
відшукав щось своє, спочатку в олійному живописі.
Згодом мені цього виявилося замало, і я почав екс-
периментувати в різних жанрах і з різними матері-
алами. Таким чином я вийшов на горизонти сучас-
ного contemporary та public-art. Я змінив модель
мислення й самовираження, наповнив її креативом,
новими оригінальними формами і змістами…
 #2 20

В. П.: Михайле, Ви починали з традиційного ко- теля. Моє мистецтво – це професійна колаборація
лористичного живопису, а прийшли до мініма- образотворчої культури і дизайну.
лізму в ньому, навіть скульптури і скла… Як саме В. П.: На яких світових артярмарках Ви берете
у Вашій творчості розвинулися нові ідеї самови- участь та з якими проєктами?
раження, форми?.. М. Д.: Art Basel – це основний артярмарок у світі.
М. Д.: Як Ви пам’ятаєте, навіть у традиційному Він проходить у Базелі, Маямі та Гонконгу. Найвідо-
живописі я працював пастозно, рельєфно, міші галереї світу там представляють найдорожчих
об’ємно… Ось власне ці об’єми не давали мені спо- художників. До топових артярмарків також нале-
кою. Після живопису я звернувся до скла, тобто жи- жать Volta show, Scoope, Pulse, на яких якраз я і пре-
вопису на склі, – усе це проходило плавно. Оскіль- зентував власні композиції в додатковій програмі,
ки скло створює додатковий простір, то це якраз бо з українських художників ще жоден не брав
те, що мені було потрібно, воно додавало глибину. участі в основній програмі Art Basel. У топових арт­
Цим я займався, ще навчаючись в Ужгородському ярмарках беруть участь провідні світові художни-
коледжі мистецтв; ми тоді копіювали гуцульські іко- ки сучасного мистецтва, твори яких коштують по-
ни на склі. Тепер, переосмисливши все це, я вирі- над 100 тисяч умовних одиниць. Там ціни йдуть на
шив повернутися до нього, удосконаливши його й мільйони, і, звісно, купують таке мистецтво найба-
намацуючи «себе» в ньому. Цікавинка в тому, що на гатші люди планети.
склі, коли ти малюєш, відбувається зворотний Щодо моїх творів, то фактично на всіх світових
ефект бачення зображуваного. Скло дає додатко- арт­ярмарках вони знаходять свого покупця. Зага-
вий простір, і з ним ти вже контактуєш по-іншому, лом поціновувачі полюбляють мої композиції зі скла,
ніж з полотном. Олійними, акриловими і спрейови- а презентує мене київська Voloshyn Gallery, з якою
ми фарбами я створюю живопис на склі. Яскравим вже працюю понад п’ять років. Участь у такого пла-
прикладом такого є мій проєкт «Спогади» ну артбазарах, де беруть участь чи не всі «вершки»
(«Memories», 2019). Це великі листи скла, що вибу- сучасного мистецтва, приносить великий досвід,
довують горизонтальну просторову п’ятиметрову розширює творчий діапазон і дає поштовх для по-
композицію. У проєкті я передав насамперед діа- дальшої праці.
лог глядача із собою, емоції… Мало хто з українських мистців бере у них участь;
Головне для мене те, що у творчості я будую пре- можу назвати лише Олексія Сая, Жанну Кадирову,
цедент, а глядач, залежно від свого інтелектуально- Лесю Хоменко й ще кілька імен.
го рівня розвитку, уже сам шукає змісти й сенси в В. П.: Відомо, що Михайла Деяка неодноразо-
ньому. Я хочу, щоб моє мистецтво хвилювало, потря- во запрошували в різного роду артрезиденції.
сало й спонукало до думки, мислення… З часом це
мене наштовхнуло на ідею створення 3-D об’єктів.
Згодом пошуки форм привели до металу, де творен-
ня різноманітних об’ємів видалося мені цікавим
творчим самовиявом. У майбутньому хотів би поек-
спериментувати і з водою, але поки що не знаю, як
саме. Проте не полишаю праці і в такій техніці, як по-
лотно, олія.
В. П. Чи плануєте Ви встановити свої скуль-
птурні композиції в інтер’єрах, екстер’єрному се-
редовищі, парках чи скверах?
М. Д.: Я працюю зараз саме над низкою public-art
проєктів, але це вимагає досить великих бюджетів,
вибору локації, відповідного творчого рішення
тощо. Тобто я поки що не реалізував такого плану
творів, але в найближчому майбутньому намагати-
мусь їх утілити в життя. Торкнуся деталей у цьому
плані, тобто у скульптурі я шукаю форму, роблю де-
сятки ескізів, начерків, потім готую макет і вже за
ним переводжу задум у натуральну величину; орі-
єнтовно це може бути шість чи вісім метрів висоти.
Я дуже б хотів такі об’єкти реалізувати в Україні. Ви-
шукані поціновувачі моїх скульптурних творінь на-
віть купували їх для інтер’єрів власних заміських са-
Михайло Деяк
диб. Проте здебільшого мої композиції розраховані З проєкту «Genesis», 2016
на потреби закордонного або заокеанського люби- Сталь, фарба

7
Думки вголос
В. П.: Хто фінансує ці резиденції, яку зацікав-
леність вони мають у художниках? Яка роль дер-
жавної культурної політики в цьому?
М. Д.: Усі резиденції підтримуються фінансово ме-
ценатами. Передусім для них це престижно; крім
того, американське законодавство для тих, хто вкла-
дає кошти в культуру й мистецтво, зменшує оподат-
кування на їхній бізнес. Таким чином, багато бізнес-
менів відкривають різного роду артфонди та артре-
зиденції. Це нині є досить поширеним явищем у
США. Високоосвічені благодійники, що змалку ви-
ховувалися на мистецтві, зацікавлені, скажімо, у річ-
ному спонсоруванні артрезиденції, звідки вийдуть
у світ відомі художники. Усе це свідчить про інтелек-
туальний рівень, обізнаність і культуру того чи іншо-
го мецената. Держава фактично не втручається ні
фінансово, ні програмно в культурну політику таких
інституцій.
В. П.: Які умови праці були в артрезиденції,
у якій Ви перебували? Як працювалося?
М. Д.: У мене була маленька студія в районі Лавер
Іст Сайд на Мангеттені (Lower East Side, Manhattan).
Поруч зі мною в інших приміщеннях працювали ще

Розкажіть, будь ласка, у яких саме Вам довелося

Михайло Деяк перебувати. Хто з відомих світових художників
Без назви. З проєкту сучасного мистецтва працював поряд?
«Genesis», 2016 М. Д.: Скажімо, минулого року (з березня по
Сталь, фарба
червень) я був у артрезиденції «Residences
Unlimited» в  Нью-Йорку (США), що входить
до п’ятірки кращих Бруклінських резиденцій.
Локація зосереджена в споруді давнього костелу.
Там я жив, працював, набирався досвіду, відвідував
музеї і різні мистецькі проєкти. Ця артрезиденція
працює цілий рік, і фактично щомісяця сюди при-
їжджають художники з усього світу; наприклад,
були представники з Австралії, Європи, Мексики,
Азії… Тут все побудовано на комунікаціях, тобто
кожен художник презентує свою творчість, автор-
ські здобутки, теми, над якими працює… в усіх
все різне і все цікаве, тим-то й цінний відбір до
резиденцій.
Особисто я подавав свої твори – скульптуру і ме-
тал – як public-art. Мета такого роду артрезиден-
цій – допомагати цікавим художникам сучасного
мистецтва інтегруватися в передові мистецькі
спрямування. Вони надають можливість доступу до
фондів, музеїв, артярмарків; також резиденція під-
шукує кураторів, яким би була цікава твоя твор-
чість. До нас приходили куратори з Музею модер-
ного мистецтва (Museum of Modern Art (MoMA)),
Музею американського мистецтва Вітні (Whitney
Михайло Деяк
З проєкту «Space», 2018 Museum of American Art), інших нью-йоркських ре-
Скло, фарба зиденцій та галерей.

8
 #2 20

три художники. Творча робота, відвідини презента- ючи їм відповідних конструктивних форм та нестан-
цій, де кожен з учасників резиденції виступав зі сво- дартного вигляду. Це вищий пілотаж – поєднання Михайло Деяк
єю авторською творчою програмою. Буквально че- науки і творчості! Крім того, у Нью-Йорку проходить Персональний проєкт на Scoope
рез місяць перебування там мене запросив один до- чимало бієнале сучасного мистецтва; вони локаль- Art Basel, 2015
сить відомий куратор турецького походження ні, але надзвичайно якісні за контентом і мистцями. Базель, Швейцарія
Фото експозиції
Осман Кан Єрибакан (Osman Can Yerebacan) висту- Тому після відвідин навіть такого роду імпрез твій
пити з власним проєктом. Він є частим автором з мистецький кругозір значно розширюється і дає
мистецьких тем у престижних виданнях New-York нові імпульси до творчості. Але головна ідея всіх ре-
Times, Art Forum. Якраз цей куратор готував проєкт зиденцій та їх учасників – це свобода і відкритість
«Непередбачувані обставини», у якому мені пощас- перед світом! Усе це дає можливість комунікувати з Михайло Деяк
тило взяти участь з металевими композиціями. До відомими меценатами, галеристами, кураторами та Стільці, 2015
проєкту долучилися ще три мистці – з Португалії, мистцями… На жаль, в Україні сьогодні така відкри- Полотно, олія
Австралії та Ізраїлю. Кожен виступав з різними тех- тість і такі тенденції поки що не простежуються.
ніками й матеріалами, з власним концептуальним
баченням цієї теми.
Якщо в Європі Берлін є центром європейської
культури й сучасного мистецтва, то Нью-Йорк –
центр світового contemporary art. Тут фактично є
мистці з усього світу, що сповідують абстракцію, мі-
німалізм і новітні форми творчого самовияву, що,
зрештою, приводить до глобалізації сучасного сві-
тового мистецтва. Хоча у США в цьому плані дуже
цікаво, оскільки все американське мистецтво – різ-
не, і там головну роль відграє експеримент, як осно-
ва творчого розвитку, оригінальності й неподібнос-
ті. Тобто кожен художник працює абсолютно з різ-
ною, індивідуальною концепцією та з різними
формами і матеріалами.
В. П.: Які види сучасного мистецтва в артрези-
денціях США сьогодні є популярними?
М. Д.: Загалом це відео- і медіаарт. Наприклад, з
Японії була художниця, яка вирощує бактерії, нада-

9
Думки вголос
Скажімо, артрайон Бушвік (Bushwick), який витка-
ний з мистецьких локацій, де гуртуються лідери су-
Михайло Деяк
Проєкт «Hudsons voices», 2019 часного американського мистецтва і до них підтягу-
Нью-Йорк ються інші мистці. Там цікаво перебувати й спілку-
ватися, там розміщені майстерні Урса Фішера (Urs
Fischer) та ін., виступають музичні гурти, часто дає
концерти ді-джей Армін ван Бюрен (Armin Jozef Ja-
cobus Daniël van Buuren). Це середовище спонукає
до мегарозвитку.
В. П.: Михайле, Ви обмовилися, що кожен учас-
ник артрезиденції робив презентацію своєї твор-
чості. Як саме це відбувалося?
М. Д.: Так, справді, кожен з нас робив презентацію
свого проєкту. Я, наприклад, здійснював свій вихід
з композиціями зі склом, зробивши аналогію з гу-
цульською іконою на склі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Публіка, звісно, зацікавилася і сприйняла мої думки
і твори. Але про Україну та наше мистецтво там дуже
мало знають. Сумно, тому що їм лише відомо, що в
нас військовий конфлікт з Росією; на жаль, це все,
що там знають про Україну. З мистецтва американ-
цям, звичайно, відомий скульптор Олександр Архи-
пенко, проте вони вважають його своїм художником.
Українське мистецтво, як продукт, може, я грубо ви-
словлююся, але воно має бути створене в Україні і
10
презентоване за кордоном. Тоді це певний вихід на
міжнародну артарену.
Артрезиденція забезпечувала розсилкою на різ-
ного роду мистецькі заходи, їх на день могло бути
п’ять і більше. Тобто менеджери цих артрезиденцій
надсилають повідомлення, що завтра зустріч з
таким-то куратором. Ти спілкуєшся з ним, отриму-
єш цікаву тобі інформацію, можливі пропозиції
щодо подальших проєктів чи просто консультації
щодо творчості. Саме артрезиденція оплачує візи-
ти й роботу таких кураторів. Наприклад, я зустрі-
чався з куратором галереї Девіда Цвірнера (David
Zwirner).
В. П.: Яка, на Ваш погляд, ситуація в Україні у
сфері сучасного візуального мистецтва? Що по-
трібно змінити, куди рухатися і на що орієнту-
ватися?
М. Д.: Ідеї художника в Україні можуть зароджува-
тися, але вони не мають «вихлопу», не мають меце-
ната й поціновувача; з часом вони так і залишаться
у стінах майстерні. Низький економічний рівень, на
якому перебуває наша держава, не дає можливості
розвиватися сучасному українському мистецтву.
Якщо в нас ще не зародилася модель меценатства,
фондів і артрезиденцій, то на себе повинна цю функ-
цію брати держава, а вона, на жаль, не спроможна
 #2 20

це виконувати. У США не існує такої інституції, як Мі-

ністерство культури, і держава напряму не впливає
Михайло Деяк
на розвиток сучасного мистецтва й артринку. Усі Проєкт «Memories», 2019
зобов’язання в цьому плані лягають на меценатів; Voloshyn Gallery, Київ
якраз саме ця модель надзвичайно розвинена в Фрагмент експозиції
Америці. Скажімо, Музей Соломона Ґуґенхайма
(Solomon R. Guggenheim Museum) підтримують де-
сять мільярдерів. Держава для проєктів може лише
надавати непотрібні приміщення, а так жодної ко-
пійки на розвиток проєкту, культурної інституції чи
музею.
Уважаю, що в Україні сьогодні вже є молоде поко-
ління колекціонерів сучасного мистецтва, які заці-
кавлені саме в збиранні національного contemporary
art, його популяризації і, зрештою, заробітку на ньо-
му. Їх вікова категорія – це люди після 35 років, які
подорожують, мають смак, виховуються на мисте-
цтві й культурі інших країн, відвідують провідні арт­
ярмарки й хочуть мати та щось створити подібне в
себе, в Україні.
В. П.: Дякую Вам, Михайле, за цікаву й змістовну
розмову. Творчого Вам натхнення!
М. Д.: Спасибі й Вам.

Бесіду вів Володимир Петрашик,

кандидат мистецтвознавства Михайло Деяк

11
Презентації
AVE libertatemaveamor (Київ)
Явище, 2020
Пінер, папір, маркер

12
 #2 20

Богдан Томашевський (Київ)

Сенат, 2018
Червона, біла глина

13
українці у світі
Вікторія Зігура, культуролог, артменеджер
Сучасні українські молоді художни-
Музей Le Bois du Cazier
(Charleroi) в Шарлеруа.
ки не витрачають час даремно, вони
Загальний вигляд беруть участь у кількох проєктах
водночас, пересуваються з однієї
країни до іншої в пошуках нових ви-
ставкових можливостей.
Неабиякою працездатністю та мобільністю зди-
вував Роман Мінін, який презентував у 2019 р. в
Бельгії відразу дві виставки. Минулого року мис-
тець укотре повернувся до Брюсселя, цього разу з
проєктом-стартапом під назвою «Transmonument».
Експозиція в галереї Mhaata представляла концепт
створення творів мистецтва у віртуальній реаль-
ності, подальшого використання цифрових інста-
ляцій у «доповненій» реальності. Автор уважає, що
Виставка Романа Мініна в
Брюсселі, галерея Mhaata
14
Бельгійські
канікули
Романа Мініна
придбання витворів цифрового мистецтва в систе-
мі діючого артринку вплине на вихід його до ново-
го цивілізаційного рівня розвитку. Р. Мінін – чи не
єдиний мистець, що працює в цьому напрямі; він
також є одним з ідеологів розвитку молодого мис-
тецтва в Україні шляхом опанування сучасними тех-
нологіями, зокрема, для ефективніших презента-
цій мистецьких ідей.
Проєкт-стартап «Transmonument» презентував
платформу для творів монументального мистецтва
в доповненій реальності. Відтепер з’явиться можли-
вість встановлювати в публічному просторі
пам’ятники, скульптурні композиції, анімовані мо-
нументи, створені за допомогою сучасних цифро-
вих технологій. Якщо тепер будь-який художник, ке-
руючись світовими політичними трендами, орієнту-
ється на наявне технічне забезпечення, то вже
незабаром його єдиним обмеженням залишиться
тільки власна фантазія. Мистецтво будь-яких масш-
табів без територіальних меж – це новітня реаль-
ність.
Іншим проєктом автора, реалізованим на початку
липня 2019 р. в Бельгії, стала експозиція «Minin(g)
Charleroi», відкрита в одному з найцікавіших міст
Бельгії, яке називають «чорною» столицею країни, –
у  Шарлеруа. Виставка в музеї Le Bois du Cazier
(Charleroi), культурному та історичному центрі регіо­
ну, є унікальною за розмаїттям обраних автором
медіа.
На виставці було представлено ексклюзивний ба-
рельєф, вітраж на вхідних дверях в один із корпусів
шахти, дві зупинки з шоломами віртуальної реаль-
ності, вісім експонатів у доповненій реальності, ве-
ликі постери картин.
Вивчаючи соціальні програми Шарлеруа й меха-
нізми їх реалізації, Роман зазначив, що в міста вели-
кий досвід виходу з економічної кризи. Вивчення ко-
рисних кейсів може знадобитися для рідного худож-
никові Донбасу при відбудові регіону. Не випадково
мистець обрав для експонування в музеї компози-
цію «Рятувальники». За словами автора, він прагне
до культурного об’єднання двох міст-побратимів.
Цій місії сприяє Посол України в Королівстві Бельгія
Микола Точицький; разом з художником вони спів­
працюють щодо інтеграції українського мистецтва рене в такий незвичний спосіб панно прикрасило
в міжнародний контекст. одне з вікон музею Le Bois du Cazier.
Виставка Романа Мініна
У межах експозиції Р. Мінін провів триденний Активна виставкова діяльність Р. Мініна в Бельгії в Брюсселі, галерея Mhaata.
майстер-клас з виготовлення вітражів із плівки. Усі проходила за підтримки Посольства України в Фрагмент експозиції
охочі могли спробувати розвинути свої творчі здіб­ Королівстві Бельгія і Galerie Mhaata. Творчу діяль-
ності та навчитися колективної колажної техніки ність художника також підтримувала фундація
створення вітражів. Як підсумок цих зустрічей, ство- Abramovych.art.

Виставка Романа Мініна

в Брюсселі, галерея Mhaata.
Фрагмент експозиції

Артдилер Ігор Абрамович

і художник Роман Мінін

15
творчий портрет
Марія Кабак, мистецтвознавець
Багаторічний проєкт «Persons.
Артем Андрейчук Glazed madonnas» київського ху-
2 cows, 2018
Змішана техніка дожника Артема Андрейчука репре-
зентує серію картин із зображенням
жіночих голів зі схожим типом зов­
нішності та подібним виразом об-
личчя. Подані фронтально, голови
об’єднані також тотожною компо-
зицією і являють собою безликий
образ безліч разів повторюваного
мотиву. Прості форми й чіткі силуе-
ти контрастують із часом гіперболі-
зованою мімічною характеристи-
кою, а серійний принцип репрезен-
тації загострює амбівалентність
цього поєднання.
Естетика ритмічної візуальної повторюваності ви-
являє невидимі, асоціативні смислові підтексти, які
за структурою нагадують постмодерністський текст
із завуальованими покликаннями та алюзіями. Вони
розширюють контекстуальне поле серії, унаслідок
чого виникає кілька рівнів її прочитання. Дещо видо­
змінена композиція робіт закликає до картини Ед-
варда Мунка «Крик». Однак афективний образ лю-
дини в агонії втрачає тут своє первісне емоційне
посилання, межуючи подекуди з манірністю, кокет-
ством, еротикою. Обличчя із цілком або напіврозту-
леними вустами породжують емоційно порожні дії,
16
Полив’яні
мадонни
Артема
Андрейчука
а їхня мімічна експресія стає формою, а не проявом.
Такий внутрішній конфлікт відбиває двоїстість люд-
ської особистості – бажання приховати істинне об-
личчя, почуття й водночас прагнення вийти за рам-
ки соціальних обмежень, зірвати маску.
Отже, обличчя підкреслено не відображають ха-
рактеру, емоцій, індивідуальності людини. Про це
А. Андрейчук іронізує і в самій назві «Persons».
Незмінне повторювання того самого універсаль-
ного образу витворює візуальність, що виходить за
межі особистої інтимної образності, естетики інди-
відуального в поле повного зняття образу – на тери-
торію суспільного, публічного, масового.
Про свідоме позбавлення унікальності свідчить і
аналогічне в усіх композиціях трактування очей, за-
критих мозаїкою з битих кахлів і скла. Це остаточно
уніфікує «голови» і знімає будь-яке прив’язування
до «портретності». Одначе виразне акцентування на
«закритості» (подібне до красномовного мовчання)
приховує нові підтексти до розуміння образу. Або
викриває безнадійну одноманітність, або залишає
сподівання на оригінальність.
Образ дівчини «без обличчя» навіяно однією з
численних безіменних моделей з модного журналу
й «розтиражовано» попартівською методою. Тільки
холодну одноманітність репродукованих образів
попарту, що відповідала візуальній мові американ-
ського споживацтва, тут замінює умисна «зробле-
ність», «рукотворність». Натомість апропрійована
художником глянсова естетика, що її імітує блиск
«полив’яної» поверхні (черговий натяк на оболонку,
 #2 20

Артем Андрейчук
Дівчина з бананом, 2017
Артем Андрейчук Полотно, олія Артем Андрейчук
Glazed Madonnas. Persons, 2012–2019 Із серії «La section d'or», 2019
Акрил, скло, фанера Полотно, акрил
поверховість, маску), декларує споживання іншого
ґатунку – експлуатацію візуально досконалих і не-
досяжних образів.
Семантично розкладаючи термін «Madonnas», ав-
тор наголошує на неоднозначності сприйняття, пре-
зентуючи, з одного боку, десакралізований образ
Богоматері, а з іншого – жаданий об’єкт кохання (від
італ. «моя пані»). Аналогію з іконами посилює зве-
дення абстрактності «ликів», умовного тла, узагаль-
неної форми, монументальності та локального ко-
льору до єдиного канону, а обмеженого антуражу й
окремих деталей – у ранг символів. Один із них – ін-
туїтивно поміщене художником у композицію зобра-
ження пальми, як нагадування про безтурботне жит-
тя (неодмінний атрибут поряд із красивою дівчиною
з журналу), яка виявляється одним із основних сим-
волів Богородиці, трансформованим сучасною куль-
турою з «Райського дерева» на символ «раю на зем-
лі». Подібною є і метода повторювання одного об-
разу, тільки в іконах вона є вираженням ідеї єдиного
в множинному, а в роботах проєкту – засобом ото-
тожнення.
«Уніфіковані» образи художника демонструють
неможливість шляху, вибору, відмінності між поста-
тями, що натякає на повну їхню ідентичність.
Умисна однотипність відбиває сучасне суспіль-
ство, яке не покликане розвивати унікальність, се-
рійно продукуючи новий об’єкт поклоніння  –
полив’яні мадонни. Але ця маска, завіса неприступ-
ності, полуда на очах  – оманлива; вона така ж
крихка, як і кахлі.

17
виставки
Візуалізація експозиції проєкту
«Who am I today»
Культурне життя столиці
переходить в online
Віртуальна реальність нівелює по-
няття часу, створюючи нові можли-
вості для мистців, розширюючи
вектор діяльності для працівників
артсфери. Сьогодні більшість музе-
їв світу перейшли в онлайн-режим,
зробивши свої експозиції відкрити-
ми для відвідувачів. Артжиття Киє-
ва теж не зупинилося, про що свід-
чить новий проєкт Visual art
exhibition «Who am I today?» («Хто я
сьогодні?»), який проходить в арт­
просторі M O K O N S H U з онлайн-
експозицією і 3D відеотуром.
Перевага онлайн галереї і віртуальної виставки –
в необмеженому доступі для кожного відвідувача,
а також у можливостях індивідуального перегляду
експозиції з деталізацією кожного експоната.
18
Автори проєкту (Ірина Ворона і Павло Балтазюк)
щороку організовують для молодих миcтців міждис-
циплінарні артпроєкти, спрямовані на розвиток су-
часного мистецтва України. Розробка й реалізація
культурної події в умовах карантину та цілковитого
обмеження соціальної активності потребували ак-
туального й нестандартного підходу. У зв’язку із цим
з’явилася нова якість підходу до управління артпро-
єктами, і професії майбутнього, такі як куратор вір-
туальних просторів і архітектор доповненої реаль-
ності, увійшли до сучасного культурного життя
Києва.
Виставковий проєкт, який спочатку планувалося
провести в київській галереї «Митець», перейшов у
віртуальну реальність, що дало змогу організаторам
розширити фізичний простір галереї, долучивши до
події більшу кількість учасників, а також часовий
простір в умовах мінімальної соціальної активності
культурного життя столиці.
Експозиція артпроєкту «Who am I today?» об’єднує
дев’ятнадцять миcтців і включає в себе живопис, гра-
#2 20

19
виставки
фіку, скульптуру, інсталяцію, фотоколаж та змішану
техніку. Кожна робота унікальна й чекає на свого від-
відувача. Творчий тандем Валентина Чорного і Ма-
рії Бондаренко представив інсталяцію «Гривня», яка
слугує мірилом сучасного життя українця. Дмитро
Зазимко представив свої «Артефакти», що символі-
зують «момент створення та руйнування, боротьби
людини і часу з речами нашого оточення». Роботи
Ельміри Шемседінової розкривають колажовану ре-
альність, показуючи «фрагментарність свідомості су-
часної людини».
Обмеження на проведення культурних подій – це
зовсім не привід припиняти виставкову діяльність.
Навпаки, – це привід створювати нові можливості й
реалізовувати нестандартні підходи. Окрім вистав-
ки робіт, у просторі віртуальної галереї MOKONSHU
представлено серію відео від кожного учасника, що
дало змогу зберегти необхідний момент комуніка-
ції «автор – глядач». І що важливо, це наявність со-
ціальних мереж, завдяки яким навіть у віртуальній
реальності артпроєкт отримує звичну для аудиторії
комунікацію «автор – глядач – автор».
Залучаючи миcтців до проєкту, куратори прагну-
ли якнайширше розкрити теми й ініціювали також
Афіша прєкту «art book», для якого мистці спеціально працювали
20
над серією начерків на тему: «Хто я сьогодні?». Для
представлення цих робіт архітектором віртуальних
просторів було створено окрему кімнату онлайн-га-
лереї, яка поступово перетворюється в артцентр.
Варто зазначити, що кожна активність, запровадже-
на кураторами в рамках події, розширює можливос-
ті для мистців сказати про своє мистецтво й бачен-
ня проблематики проєкту різними мовами, підтри-
мати соціальну активність, навіть будучи повністю
обмеженим фізичною комунікацією з глядачем. Для
глядача – це більш свідоме сприйняття авторських
творчих композицій.
Тема проєкту стосується питання самоідентифіка-
ції особистості, що в умовах сучасного стану суспіль-
ного життя є вкрай необхідним. Створення власно-
го стилю – першочергове завдання, до вирішення
якого мистець звертається з моменту свого свідо-
мого творчого пошуку. І це зрозуміло, адже реаліза-
ція власного потенціалу є первинною цінністю, сут-
ністю природи мистця, неперервним процесом піз-
нання потенційних можливостей.
Саме у виборі найбільша складність і сила особис-
тості. Сміливість у досягненні цілі, у шляху поза сус-
пільними обмеженнями, існуванні за межами нор-
ми. Кожна історія ‑ це переплетіння пережитих
складнощів, після завершення яких формується
сильна особистість, індивідуальність дивергентно-
го мислення.
Будь-який індивід існує окремо й разом з іншими.
Історія має приклади як повного злиття людини і
суспільства, так і цілковитого відчуження. У суспіль-
стві особистість розвиває власну індивідуальність і
водночас набуває рис певного класу, нації, соціуму.
Особа, як одна одиниця суспільства, володіє риса-
ми цього самого суспільства. Але це не просто одна,
а одна з…
Учасники проєкту: Христина Хміль, Олена Штепу-
ра, Alis La Luna, Євген Артамонов, творчий тандем
Валентин Чорний і Марія Бондаренко, Astian Rey,
Анастасія Авула, Ярослав Білик, Анна-Кристина
(Христина?) Зінченко, Лідія Матвієнко, Віталій Свя-
тець, Максим Малільйо, Уляна Піхорович, Ельміра
Шемседінова, Анна Бітаєва, Дмитро Зазимко, Анна
Козирева та Анна Варшавська.
До артпроєкту візуальної мистецької експозиції
«Who am I today?» («Хто я сьогодні?») було залучено
понад двадцять партнерів, які забезпечили інфор-
маційну та медіапідтримку заходу, серед яких – Arts
Looker (Артс Лукер), Chernozem (Чорнозем), In Art
(Ін Арт), Новини України Tut-Ua (Тут-Юей) та ін.
Індивідуальний перегляд для кожного відвідува-
ча, з можливістю пройтися галереєю та відкрити для
себе творчість молодих і талановитих мистців Укра-
їни, доступний за посиланням: http://i-vorona.com/
who-am-i-today/
Кор. редакції

Премія для сучасних
молодих мистців
В Україні сьогодні, унаслідок куль-
турної кризи та скорочення бюджет-
них коштів, виділених на мистецтво,
у перспективі залишається не так
багато можливостей для реалізації
молодих художників і художниць,
а також мистецьких премій. Для вже
визнаних мистців, тих, що можна
назвати «established», є, наприклад,
Шевченківська премія, Премія Кази-
мира Малевича, премія HeForShe для
видатних жінок у культурі. Найвідо-
мішими українськими регулярними
преміями для молодих, інакше ка-
жучи «emerging artists», є Pinchuk­
ArtCentre Prize та МУХі.  брика зірок!
Загалом слова «премія» чи «конкурс» мають пере-
важно позитивні конотації. Усі знають, що участь у
мистецьких змаганнях – це добра нагода для номі-
нантів розвинути свою художню кар’єру, незважаю-
чи на те, виграють вони чи ні. Чи є взагалі якийсь не-
гативний бік в таких змаганнях?  та артцентру полягає в тому, що в преміях беруть
Пропоную розглянути історію премії Pinchuk­
ArtCentre Prize як наймасштабнішої премії для моло-
дих сучасних українських мистців. PinchukArtCentre
Валерія Шіллер, мистецтвознавиця, кураторка
проводить два змагання, які чергуються щодва
роки, – для українських мистців PinchukArtCentre
Відкрита група
Prize та міжнародна премія Future Generation Art Виключно для внутрішнього
Prize. Бюджети та призовий фонд цих двох премій користування, 2015
різні, проте обидві залишаються найвпливовішими. Фотографії надані
PinchukArtCentre © 2015.
PinchukArtCentre Prize вручає одну головну премію, Фотограф Сергій Іллін
дві або в одному випадку (як у 2013 р.) три спеціаль-
ні премії і одну премію глядацьких симпатій.
PinchukArtCentre надає можливість зробити не ре-
алізований раніше проєкт, виділяє бюджет на про-
дакшн, інституційну підтримку у формі кураторських
консультацій, піар-підтримку проєкту та рекламу в
соцмережах, можливість побудувати якісний не-
творкінг з іншими учасниками премії та навіть чле-
нами журі, професійний статус, шанс виграти пре-
мію, а в разі виграшу головної премії – можливість
представити свій проєкт на наступній виставці
Future Generation Art Prize та в паралельній програ-
мі Венеційської бієнале. Виглядає як справжня фа-
Склад журі та відбіркової комісії премії постійно
змінюється (крім представника інституції), що дає
змогу оновлювати склад номінантів, спираючись на
смаки та можливі особисті зв’язки чи преференції
учасників комісії. Незважаючи на це, критика премії
участь одні й ті самі художники. Насправді кількість
учасників премії, що вже колись брали участь у
PinchukArtCentre Prize, завжди варіюється, і вона, як
21
мистецькі події

Жанна Кадирова
Монументальна пропаганда,
2013
Фотографії надано
PinchukArtCentre © 2013
Фотограф Сергій Іллін

правило, складає не більше семи з двадцяти номі-
нантів. Єдиний випадок, коли кількість художників,
що вже брали участь у премії, перевищувала вище­
згадане число, – 2015 р., у співвідношенні 9 : 16. Мож-
ливо, так відбувається тому, що існує негласна по-
слідовна підтримка інституцією окремих художни-
ків і художниць, а  можливо, тому, що художній
контекст не встигає повністю оновитися за два роки,
що є цілком природним.
Куратори премії також часто змінюються, але не з
принципових причин, як у випадку з відбірковою
комісією, а із цілком натуральних – зміни співробіт-
никами місця роботи. Так, кураторами премії в різні
роки були О. Соловйов, Б. Гельдхоф, Т. Кочубинська,
О. Трянова.
Загалом було шість «видань» премій PinchukArt­
Centre. Серед мистецької спільноти існує конспіро-
логічна теорія щодо того, що головним переможцем
премії завжди стає художник / -ця, що отримав / -ла
спеціальну премію минулого разу. Якщо подивити-
ся уважно, то ця схема справді відбувається з 2011 р.
й до сьогодні. Тому пропоную подивитися на розви-
ток премії PinchukArtCentre Prize у зворотному тайм-
лайні.
У 2020 р. першу премію отримали художники
Я. Малащук та Р. Хімей. Спеціальні премії отримали
Ю. Голуб та М. Карабінович, премію глядацьких
симпатій – Д. Ревковський та А. Рачинський. Цього
року кількісний жіночий склад уперше перевищив
чоловічий. Особливістю премії стало створення

Анна Звягінцева
Знайдені малюнки, 2018;
Розчерки, 2018
Фотографії надано
PinchukArtCentre © 2018
Фотограф Максим Білоусов

22
 #2 20

художниками в багатьох роботах вигаданих чи на- «BLUEMOLOKO». Твори здебільшого рефлексуються

піввигаданих («speculative art») сценаріїв життя (Рев- на медіум-живописі, його трансформації та адапта-
ковський & Рачинський, Л. Лозовий, К. Бучацька), у ції до сучасних реалій, а також досить часто на тему
тому числі роздуми художників про майбутнє (Ю. Го- української національної ідеї.
луб, Д Старусєв), зокрема міркування на тему post- Саме під час першої премії 2009 р. художниця
human світу (К. Гнилицька). Живопис як медіум вже Л. Наконечна представила проєкт, частиною якого
майже повністю зник, особливо в порівнянні з пер- є робота «Дорогий Фелікс Гонзалес-Торрес, чи мо-
шою премією 2009 року. жемо ми відмовитися від солодкого?», де мисткиня
У 2018 р. переможницею стала А. Звягінцева з про- створила інсталяцію з коробок із шоколадними цу-
єктом, що романтизує навколишній простір і шукає керками. Цей проєкт передбачав партисипативність:
поезію в побуті. Спеціальні премії отримали Я. Ма- глядачі могли пригощатися цукерками, що було по-
лащук, Р. Хімей та Н. Карабінович. Приз громадськос- силом на серію творів Ф. Гонзалеса-Торреса із соло-
ті – А. Клейтман. Загалом проєкти премії балансува- дощами. Другою частиною проєкту став лист, у яко-
ли між поезією та політикою, досить часто з жорсто- му художниця звертається до кубинського худож-
кою реальністю життя та відчайдушною безвихіддю. ника Гонзалеса-Торреса, повторюючи питання: «Чи
У  2015  р. номінантів було лише 16, а  не 20, як можу я відмовитися від солодкого?». Цей лист роз-
завжди. У багатьох творах на виставці можна було починається з вислову: «Я не хочу змагатися з худож-
відчути вплив політичних потрясінь, що відбували- никами. Адже мистецтво – це продукування знань.
ся напередодні (революція 2014 р. та війна на Сході А знання не є товаром». 
України). Головну премію отримала «Відкрита Група» Незважаючи на очевидну вигоду існування пре-
з роботою про спільне колективне «переживання» мії PinchukArtCentre для розвитку сучасного укра-
простору, а саме в цьому випадку – простору гро- їнського молодого мистецтва, як і з будь-якими ін-
мадського транспорту. Спеціальні премії отримали шими преміями, досі залишається питання дореч-
ності змагання в мистецтві. Ставлячи художників у
А. Клейтман з відеороботами із серії «Супер А» та
позицію конкуренції, часто премія створює над-
А. Звягінцева з роботою, що переосмислила медіум
лишкову психологічну напругу, котра по-різному
графіки та його подальшу трансформацію. Приз гля-
може діяти на номінантів: інколи мотивуючи, а не-
дацьких симпатій також отримала А. Звягінцева.
рідко перетворюючи виставку проєктів на ярмарок
У 2013 р. переможницею премії стала Ж. Кадирова
марнославства. Часто відповідаючи інституціо-
з проєктом, що за формою нагадує соцреалістичні
нальному запиту, якість створених робіт може про-
монументальні мозаїки, наповнені сучасним зміс-
гравати під тиском компетитивного середовища. Ярема Малащук,
том, а спеціальні премії отримали три номінанти:
Проте змагання залишаються невід’ємною складо- Роман Хімей
«Відкрита Група», Л. Наконечна і Д. Галкін. Відвідува-
вою та двигуном капіталістичного суспільства, у Пряма трансляція, 2020
чі проголосували за відеороботу А. Бєлова. Премію Фотографії надано
якому ми живемо. Тому участь у мистецьких зма-
2013 р., мабуть, можна назвати найспектакулярні- PinchukArtCentre © 2020
ганнях залишається вибором та відповідальністю Фотограф Максим Білоусов
шою загалом: більшість проєктів або підпорядкову-
кожного художника.
вали собі монументальну форму, або створювали то-
тальні інсталяції. Саме на цій премії О. Курмаз роз-
ташував роботу в публічному просторі, вийшовши
за межі артцентру, хоча це й не стало прецедентним
жестом.
У 2011 р. головну премію отримує Н. Кадан з робо-
тою «Постамент. Практики витіснення». Особливіс-
тю саме цього року став перший вихід за фізичні
межі артцентру. Переможці спеціальних премій
Ж. Кадирова та С. Радкевич розташовують свої ро-
боти поряд з будівлею. Кадирова помістила свої ка-
хельні скульптури біля входу в PinchukArtCentre,
а Радкевич створює релігійний розпис із сюжетом
євхаристії на стінах Бессарабського ринку. Відвіду-
вачі ж проголосували за інтерактивну роботу М. Ша-
ленного.
І, нарешті, 2009 р. PinchukArtCentre представив
першу виставку номінантів. У багатьох проєктах ще
переважав медіум живопису. Цього року перемагає
А. Волокітін. Спеціальні премії отримали О. Салма-
нов, М.  Шубіна, а  приз громадськості – група

23
Виставки
Юлія Самофолова,
Самофалова, мистецтвознавець
Анна Легенька
«Медіазалежність.
Українська версія» –
Мегаполіс, 2019
Інсталяція
мистецтво нових медіа
Проєкт «Медіазалежність. Україн-
ська версія» відбувався наприкінці
минулого року в Українському домі
та об’єднав роботи мистців, які
ввійшли в історію сучасного укра-
їнського мистецтва, а також авто-
рів, які її продовжують, працюючи
з медіаартом.
З розвитком медіа відбулася зміна картини світу,
внаслідок чого ми можемо усвідомлювати залеж-
ність від новітніх технологій, тобто медіазалежність.
Концепція виставки пролонгувала дослідження ви-
користання різних інструментів (медіа), а також син-
тез способів творення живопису та медіаарту. Кура-
торка виставки Вікторія Бурлака, характеризуючи
живопис мистців, які були презентовані на виставці,
використовує термін «постмедійна оптика» як спо-
сіб мистецького споглядання крізь рамку об’єктива.
Вікторія Бурлака досліджує тему постмедійності
понад 10 років і пояснює значення терміна «пост­
24
медійна оптика» в українському мистецтві: «Най-
частіше “постмедійність” співвідносять із живопи-
сом 1990–2010-х. “Постмедійними” називають робо-
ти, які живописними засобами імітують погляд
крізь об’єктив, картини, написані в кіно- або фото-
стилістиці» [1]. Питання, які ставить постмедійна
оптика, – розуміння способу художнього бачення,
намагання знайти відповіді щодо актуальнсті, пе-
реосмислення сутності живопису, його розвитку.
У контексті виставки вивчались запозичення нови-
ми медіа правил живописної композиції та ідей з
історії мистецтва.
Експозиція презентувала цікаві й різноманітні тво-
ри провідних сучасних українських мистців. Ця стат-
тя – спроба кількома штрихами проаналізувати
проєкт і деякі з представлених творів.
Виставку відкривала інсталяція Степана Рябченка
«Цифрові вітри» – анімація у формі кола зі звуковим
супроводом (Сергій Рябченко), яку під куполом, наче
сонце, можна було побачити як у центрі будівлі, так
і з другого поверху. Але зміст роботи медіахудожни-
ка має міфологічний контекст – образ чотирьох віт­
 #2 20

рів з давньогрецької міфології, які циклічно оберта-

ються, створюючи знову і знову новий малюнок
руху.
На виставці було представлено досить багато ро-
біт О. Гнилицького, такі як «Улісс» (2003), «Я – спіраль-
ний» (2009), які належать до знакових робіт автора.
Твори, що зображують фігури героїв масової куль-
тури – Штірліца, Фантомаса. «Жовта штора» з ЖЕКу –
медитативна, наче зіткана зі світла; «Шоколадна
фабрика» (2009) та живопис як фотофільтр.
Живопис Арсена Савадова – сюрреалістичний,
фантасмагоричний. У картині «Сновида» (2018) ху-
дожник ніби малює те, що йому наснилося. У роботі
досить складно знайти сюжет. Ми бачимо сплетіння
різних образів. Спочатку погляд зупиняється в цент­
рі полотна. Між античним героєм у хітоні з крилами
метелика та казковим персонажем місяцем відбува-
ється боротьба. Звідусіль падають маленькі фігурки
людей. Арсен Савадов у новій роботі виражає кре-
ативне та водночас несвідоме…
Робота Ю. Сивирина «Папа» зображує копію ко-
пії – сюжет відомої картини Дієго Веласкеса «Пор-
трет Папи Інокентія Х». Відомо, що Френсіс Бекон
робив копію цієї картини. Отже, з’являється постмо-
дерністська метацитата.
Інсталяція О. Сая «Прикраса» має геометричну
форму, складається з офісних ламп білого освітлен-
ня. Твір автора є посиланням до теми корпоратив-
ної культури та офісного рутинного життя. Транс-
формуючи сприйняття офісної культури у багатьох
роботах, художник подає її яскравою, але в одно-
час дискомфортною. Лампове світло – символічний
крок із минулого в невідоме сліпуче майбутнє. На
виставці також були картини автора напрямку
«Excel-Art».
У відеоарті «Передвиборче звернення до олігар-
хів» (2019) авторка К. Гнилицька виступає у ролі про те, що в суспільстві та соціальних мережах не
пророкині «Ксенії Київської». Подивившись робо- прийнято демонструвати свої переживання та слаб-
Юрій Сивирин
ту художниці, розумієш усю комічність перед­ кості; ми намагаємося сховати це все, замовчуємо, Папа Інокентій, 2019
виборчих кампаній та застосування в них «героїч- уміщуємо весь негатив усередину. Авторкою також Полотно, акрил
ного» пафосу. Ксенія в образі старообрядця про­ порушується питання зворотного боку толерантнос-
голошує промову зі святині  – Флорівського ті. Адже декларативне зображення толерантності
монастиря. На Замковій горі, посипаючи голову призводить до штучної відстороненості, а не до
попелом, зачитує передвиборчі популістські адекватної реакції, уважає мисткиня.
«скрижалі». В інсталяції А. Легенької «Мегаполіс» спочатку
Випускниця школи сучасного мистецтва В. Бурла- з’являється гудіння, згодом бачимо під стелею на
ки О. Дрозд створила відеоарт «Incognito ergo sum» дов­гих ланцюгах у значній кількості розвішані кону-
(2018) з музичним супроводом (швейцарською ко- соподібні осині вулики. Людина, за аналогією з ко-
лисковою, що була записана «навпаки»). Змінюють- махами, які щось постійно роблять, весь рух яких
ся день та ніч, пори року. На відео бачимо кімнату, циклічно проходить навколо вулика, не може пере-
із темряви якої поступово з’являється світло і зго- тнути межу, позбавившись однотипної траєкторії, Примітки
дом її заповнює повністю. Концепція відео – ідея ки- отримавши свободу. 1. Бурлака В. «Постме-
тайського філософа Лао Цзи про те, що, не виходя- На виставці були також представлені твори О. Тіс- дійна оптика. Україн-
чи з кімнати, можна пізнати цілий світ. тола, О. Голосія, В. Цаголова, І. Гусєва, І. Сая, А. Сидо- ська версія».
Відеоперформанс М. Рєзник «Рожеві шмарклі» зо- ренка, А. Роєнко, К. Оксінь, Ave Libertatemaveamor, URL : https://www.
середжено на психологічному стані людини в час Rými art group, Ю Савенко, Ю. Кисіль, Ю. Лебідь, К. Бе- facebook.com/
розвинутих соціальних мереж. Художниця говорить резницької, О. Гром та Б. Кашапова. burlakavika/photos

25
творчий портрет
Христина Захарчук, мистецтвознавець, куратор
Коли побачу світ твоїми очима, я піз-
Еліс Гнатюк наю твою душу. У всі часи мистецтво
Бодітектура, 2019
Аналоговий колаж
було наповненне саморефлексією
автора. Свої переживання, уподобан-
ня, страхи художник переносив у
мистецький твір, хтось для докумен-
тації досвіду, а хтось неосмислено,
просто в процесі практики. Життє-
вий шлях і творчість тонко переплі-
таються, створюючи єдиний узор
особистості. Харизматична особис-
тість – це те, що завжди приваблю-
вало й було актуальним. Лідер думок
завжди цікавий, його слухають, ним
цікавляться, його копіюють. Те, до
чого він дотичний, наслідують, те,
26
Творчий пошук
фотомисткині
Еліс Гнатюк
що він створює, хочуть мати… Час-
тинка його, немов талісман, клаптик
енергії, який своїм полем задає тон
атмосфері. У когось у кабінеті висять
оригінали Леонардо, а в когось у га-
ражі футболка Мессі…, але хтось ко-
лись сказав: «Не створи собі куми-
ра», чи не так? У нашому мінливому
світі інфлюенсери стали must have,
тобі скажуть, як виглядати, куди піти
й що купити. Ти не думай, за тебе ви-
рішить більшість, піджене під стан-
дарт, який надокучив, а що надоку-
чить, вирішить той, хто зараз на вер-
шині, орієнт уючись на свою
саморефлексію, звісно.
Художник стає заручником однієї роботи, тираж
якої диктує ринок, а її ідея є компіляцією актуальних
тенденцій. Як у цьому контексті взагалі можна вжи-
ти слово «творчість»? Але світ змінюється… все змі-
нюється дуже динамічно, й останні події тому під-
твердження. Стара схема не працює. Як жити в цьо-
му новому світі і яку роль у цій історії зіграє творець?
Якщо характеризувати творчу практику фотоху-
дожниці Еліс Гнатюк одним словом, то це слово буде
«пошук». Пошук себе й свого місця в стрімкому по-
тоці. У цьому вона неймовірно щира з глядачем. По-
стійно перебуваючи в динаміці пошуку нових сен-
сів, вона ретранслює їх через себе, знаходячи їх у
реальності навколо, та не претендує на істину.
Її анархізм не в прагненні до свободи, а у відразі
до поневолення когось. Вона нічого не хоче «сказа-
ти» своїм мистецтвом, тільки проявити те, що вона
бачить навколо. Вона шуснула в нірку й біжить за бі-
лим кроликом, а реальність навколо змінюється зі
швидкістю калейдоскопа. Для того, щоб збагнути її
роботи, потрібно заглибитися.
 #2 20

Тілесність – це якір, за який вона «зачіпається».

Ним тонко передає тремтливий стан, яким наповнен­
на форма. Тіло – мова, якою вона промовляє до гля-
дача, і цю мову може збагнути кожен.
«Під час навчання в університеті креативного мис-
тецтва (Кент, Великобританія) я підробляла натур-
ницею. Досвід позування справив на мене колосаль-
не враження; спочатку я дуже встидалася, адже в
мене багато комплексів стосовно своєї зовнішності,
але переживши цей страх, я відчула свободу, глибо-
ке екзистенційне переживання. Моє тіло в очах
мистців стало артоб’єктом, і я змогла його прийня-
ти. Потім у цій студії відбулася моя перша фотосесія-
автопортрет, все було завішане чорною тканиною
та обставлене дзеркалами. Візуально нагадувало це
картину Караваджо у стилі К’яроскуро. Я дивилася
в камеру, але моє лице було приховане, а моє ого-
лене тіло позувало в темряві, у той час, як камера,
досить вуарестично, “підглядала” за мною. Я отри-
мала наймовірну насолоду й відчула себе», – заува-
жує художниця. Еліс Гнатюк
Чуттєвість на кінчиках пальців. Її світ такий тендіт- Портрет, 2018
ний. Вона ділиться з глядачем найсокровеннішим і Аналоговий колаж
розповідає про свій страх. Фототвори Е. Гнатюк про-
Проєкт “Тверде тіло” поєднує простоту і усвідомлен-
низані болем, з яким їй дуже складно справитися,
ня, але в той же час використовує високі технології
досвід додав мудрості та залишив глибокі рани, але
для досягнення естетичного бачення і вигляду», –
вона не нагамається приховати їх за лиском та сти-
розповідає мисткиня.
лем, вона не шукає співчуття, визнання, просто роз-
Колажі Е. Гнатюк іронізують над догмами як мину-
повідає. Без зайвого надриву. Вона знаходить ціка-
лого, так і сучасного. У гротескній формі, змінюючи
ве в кожному дні, документує події та людей, які її
сенси, вона ставить питання: а що, якщо? І немов у
оточують.
об’ємі намагається знайти іншу точку, неочікуваний
Відео-звуко-колаж – це експериментальний по-
ракурс, який би проявив приховане або відкрив нові
шук. Картинка немов накладається на звуки міста,
змісти. Пошук, пошук, пошук… та що вона шукає?
які акомпанують або дисонують з тим, що відбува-
Відповідь на це питання навряд чи вона нам відкриє.
ється навкруги.
Та споглядаючи її пошук, можна знайти відповіді на
Творчий процес Е. Гнатюк у всьому; вона спри­ймає
багато особистих питань…
саме життя як витвір мистецтва, при цьому не закри-
ваючи очей на правду з усією її багатогранністю. Еліс Гнатюк
Завжди в процесі над кількома проєктами, малює, Бодітектура, 2019
знімає, клеїть, ріже, фарбує, шукає, копітливо пра- Аналоговий колаж
цюючи, віддаючи всю себе процесу творчості. Від-
криває для себе нові техніки для розкриття діапазо-
ну творчого самовираження.
«Процес перетворення фотографії в алюмінієву
плиту для проєкту “Тверде тіло” в колаборації з ди-
зайнеркою Поліною Кобзевою. Цифровий друк
чорно-білої фотографії на алюмінієвій плиті, потім
графічною фарбою закатується відбиток, через ви-
користання води під час закатки – ці сліди від води
стають частиною кінцевого результату. Тіло вико-
нує роль полотна, яке на собі несе або ж Полінин
одяг, або ж залишки тканин, які лягли на тіло аб-
страктними формами. Фотографії зображують
плоть, завуальовану між тканинами. І в кінцевому
варіанті алюміній стає новою матерією, поглинаю-
чи тілесність, щоб перетворитися у тверде тіло. Но-
вий образ, нове тіло, інший погляд на ті самі речі.

27
творчий портрет
Андрій Будкевич, історик мистецтва
Марина Біндіч
Портрет, 2017
Папір, олія
«Куди поділись мохнаті
думки, що котились
насінням кульбаби?..»
Ми зустрілися в один з вітряних, хо-
лодних днів січня 2020-го, в одному
з районів столиці, у якому мешкає
мисткиня. Раніше ніколи не бачили-
ся, але одразу впізнали одне одно-
го. Я помітив, що художниця посміх-
Марина Біндіч нулася; під час спілкування в її до-
мівці ще кілька разів ніжна, щира
усмішка осявала обличчя дівчини.
Саме вона привнесла в розмову
особливу теплоту й довіру…
Марина Біндіч, киянка з народження, 2013 р. закін-
чила НАОМА, майстерню монументального живо-
пису і храмової культури професора М. А. Сторожен-
ка (1928–2015). З-поміж колишніх вихованців видат-
ного українського живописця й педагога чимало
самобутніх художників…
Індивідуальні смаки й уподобання мають велике
значення в процесі становлення молодого мистця.
Марина Біндіч запевняє: «Люблю писати на папері,
подобається відчуття матеріалу і його білість. У сту-
28
дентські роки завжди брала участь у конкурсах з ма-
люнка. Експериментую з малюнками на папері, із са-
мим папером, папір – як головний персонаж… Роз-
думую частенько, як використати в роботах різні
знаки на посуді – окремі букви, цифри, слова… Мені
подобається відтворювати те, що мене оточує, і як
воно взаємодіє із середовищем….».
Привертає увагу незвичайна картина: білий, чис-
тий квадрат паперу тримає дівоча рука, навколо –
чорне тло. «Бачимо – біле і чорне, білий колір голов­
ний, ознаки чорного трапляються… Це є і спроба
вийти за ”рамки”», – каже Марина. Уміння вийти за
«межу» в малярстві дано не кожному.
Щодо двох барв – Білої і Чорної, то Ж. Бодріяр ще
1968 р. зауважував: «Чорний і білий кольори вже не
мають тут своєї традиційної значимості, вони вири-
ваються з рамок опозиції, отримуючи нову тактичну
значимість у широкій різнокольоровій гамі…» [1].
Філософ розвивав думку про буття посеред царства
пастельних фарб; таких, що прагнуть бути яскрави-
ми, але тільки позначають собою яскравість. Пас-
тельність, яка символізує удаваність, індиферент-
ність. Щось близьке до імітації. З одного боку, оця
 #2 20

несправжність і байдужість, з другого, зникнення

протистояння білого / чорного – то прикра спадщи-
на руйнації сприйняття як світовідчуття…
Мисткині вдається малярськими засобами повер-
нути Чорному і Білому первісну значимість. ЧИСТО-
ТА, СВІТЛО, ТИША допомагають передати полотну /
паперу щось невловне – мить розкриття бутона квіт-
ки, хід хмаринки по небу… Ці складові присутні і в
картині «Олень». «Він на тлі Неба, Небо і Скло, а
скло – це прозорість…», – коментує художниця.
Є в доробку М. Біндіч і серія робіт «Порцелянові
уламки». Авторка зазначає: «Теми самі знаходять
мене; буває, потрапить на очі біля дороги купка час-
тин скульптур, мабуть, браковані, я вибрала з них
собі фрагменти. Або гортаєш журнал мод і побаче-
не використовуєш як ідею для картини, здається, ко-
лаж, але ж це намальовано. Люблю пошук, хочу роз-
ширити своє бачення і сприйняття того, що є Світ, у
якому живемо».
Мисткиня є володаркою філігранного, витончено-
го письма. Крім того, їй удається в невеличкій за метами. Наголошу ще раз – присутня музика тиші в
форматом картині передати багатство змісту. Ана- картинах… Низка творів (серед яких – «Погляд») ціл-
логія в літературі – оповідання А. Чехова. Значна час- Марина Біндіч
ком сюрреалістична, утім, світлоносна, у них немає Зима і літо, 2016
тина її робіт виконана в техніці гіперреалізму. Сти- і натяку на брутальність. Папір, олія
лістика цього письма криється в неймовірній Такою перед нами постає молода художниця Ма-
об’єктивності (надоб’єктивності) створюваного, рина Біндіч, з її непересічними філософськими по-
своє­рідна ілюзія реальності. глядами на життя, природу, творчість…
У творах М. Біндіч закарбовано більше враження,
Марина Біндіч
ніж емоції… День як простір, котрий треба подола-
Мода, 2016
ти за світлової частини доби… І ще раз про роль і Папір, акварель
значення Кольору. Часто використовує білий, бо він
цілковито особливий, що символізує духовність, ці-
лісність.
Погляньмо на цикл робіт «Листя». На світло-зеле-
ному листку видніються тоненькі артерії, краплини
води, що на секунду затрималися й ось-ось поко-
тяться… – це картина «Вода». Дві ступні людини, із-
середини викладені листям, – то «Шлях». «Мапа» – у
Колі, забарвленому листям. Психоаналітики визна-
чають коло як символ Самості. Воно висловлює ці-
лісність психіки у всіх її проявах, у тому числі взає-
мини Людини і Природи. Зелений – колір оптимізму.
Налаштування на нього породжує Любов: до людей,
Рідної землі, Всесвіту.
Чи є певні ознаки сюрреалізму в окремих творах
авторки? Гадаю, що так. Адже помітна схильність до Примітки
надприродних явищ, парадоксальних. Надреалізм – 1. Бодрийяр Ж. Система
це й звертання до підсвідомості, і сни наяву… По- вещей. Москва :
гляньмо на картину, де ірраціональність зустрічі Рудомино, 2001. Цит.
зими і весни виписана водночас: зелені коники на за : Загребельний І.
засніженій гілці… Націоналізм versus
Вбачаю перегук з однією із тем, які розробляв модерн: життя і
творчість Дмитра
Рене Магріт. Він був відстороненим Спостерігачем
Донцова в оптиці
за тим, що потрапляло в його поле зору. Відсторо-
консервативної
неність і спокій у письмі… Око Магріта – це вікно і революції. Київ :
його погляд ззовні (згадаймо «Вікно» М. Біндіч). Ма- Вид-во Сергія Пан-
рина теж спостерігає за довкіллям, за речами, пред- тюка, 2014.  С. 116.

29
творчий портрет
Світлана Старостенко, артексперт

Максим Мазур
День другий, 2019
Папір, змішана техніка

Максим Мазур:
мій шлях – моя ціль!
Максим Мазур
Близько двох років тому в районі
Композиція в жовтому, 2020 Лук’янівки, у будівлі Київського ін-
Змішана техніка ституту автоматики, з’явилися ху-
дожні майстерні. Кілька поверхів
установи зайняли незвичні для
цих стін орендарі – мистці; один з
них – молодий живописець Мак-
сим Мазур.
Художник народився в 1990 р. в Полтавській об-
ласті. Його шлях до мистецтва був закономірним –
Максим виріс на драматичному, насиченому живо-
писі свого батька, полтавського художника Воло-
димира Мазура. У нього він вчився спостерігати за
природою, використовувати на полотні її складні
кольори та працювати на межі фігуративу й аб-
стракції.
У 2008 р. Мазур закінчив Державну художню се-
редню школу ім. Т. Г. Шевченка та вступив до крим-
ського філіалу Національної академії образотворчо-
го мистецтва і архітектури. Навчався в майстерні ви-
датного педагога Льва Балкінда. Саме Лев Володи-
мирович та його донька Катерина (також художни-
ця і викладачка) справили неабиякий вплив на фор-
мування цілісного бачення та живописного методу
Максима. Тут було закладено й фундамент класич-
ної освіти художника. Під час навчання в нього ви-
никла любов до пленерів, у яких він активно бере
участь по всій країні. Згодом, закінчивши навчання
в Криму 2012 р., ще два роки працює над дипломною

30
 #2 20

картиною «Диво­вижний улов» у майстерні профе-

сора В. Гуріна в стінах Національної академії обра-
зотворчого мистецтва і архітектури в Києві. 
У композиціях останніх років художник звертаєть-
ся до досвіду авторів художнього об’єднання «Жи-
вописний заповідник». Тут присутній діалог зі склад-
ними тональними творами О. Животкова, вплив
образів та форм М. Гейка, рефлексії на колористич-
ні рішення А. Криволапа. Звернення до надбань
«Живописного заповідника» в молодого художника
свідчить про тенденцію активізації інтересу до аб-
стракції. Нефігуративний живопис не перестає бути
актуальним. 
У 2015 р. Мазур вступає до Національної спілки ху-
дожників України та починає активну виставкову ді-
яльність. За останні кілька років відбулися чотири
персональні виставки в Києві та Івано-Франківську.
У 2018 р. в галереї «Триптих АРТ» була представлена Максим Мазур
серія «Апріорі», де художник інтерпретує характер- Композиція в синьому, 2020
ний український пейзаж, відчуття якого він вважає Планшети, змішана техніка
апріорною складовою нашого світосприйняття. 
Твори проєкту «Strange paradise» (2019) М. Мазура
частково викликають асоціації з біблійними сюже- Зібрані разом, ці деталі утворюють певний
тами. Це наштовхує на думки про осмислення ство- візуальний щоденник, де фіксується не-
рення світу. Проте автор намагається дослідити низ- впинний плин часу.
ку екзистенційних тем, наприклад, звичне утопічне Сьогодні, коли художникові виповнило-
прагнення до міфічного раю. Це завдання він вирі- ся тільки тридцять, його твори вже збері-
шує узагальнено, передаючи тільки атмосферу та гаються в колекціях українських музеїв,
збірні образи. У роботах художник не обмежується скажімо, у Національному музеї Прикарпаття в
класичною технікою, а для надання виразності ви- Івано-Франківську, у Львівському історичному му- Максим Мазур
користовує ready-made об’єкти. зеї, а також у Центрі сучасного мистецтва ім. А. І. Ку- Образ IV. Із серії
«This strange paradise», 2019
Привертає увагу і серія робіт «День другий», яка їнджі в Маріуполі. 
Планшет, змішана техніка
також була презентована 2019 р. Художник створив Максим Мазур продовжує пошуки власного сти-
її в техніці колажу. У ній мистець нашаровує на папе- лю живопису, спираючись на традиції українського
рі сторінки книг та газет, пожовклі мапи та списані сучасного мистецтва. Для нього важливо експери-
аркуші блокнотів. На кожний новий шар він нано- ментувати, не обмежуватися класичними матеріа-
сить фарбу. Все, що використовує автор, – це його лами, йти незвіданою дорогою, коли власне шлях і Максим Мазур в майстерні
особисті артефакти як носії інформації та пам’яті. є ціллю.

31
творчий портрет
Анна Аветова, Андрій Мірошниченко, мистецтвознавці
«Я владний передусім над самим
собою, а світ лиш слідує за мною»
Анна Аветова і Анна Кострицька
На початку цього року в мистецько-
му центрі «Шоколадний будинок»
було презентовано новий проєкт
молодої київської художниці Анни
Кострицької «Портрет владної люди-
ни». Відкриття відбулося під музич-
ний супровід від Nil Tarasov, а кож-
ний з гостей долучився до дещо
містичного маскараду, отримавши
свою особисту карнавальну маску,
виготовлену художницею. Крім
того, цього вечора і весь наступний
тиждень мав місце тихий аукціон,
лотом якого стала нова велико-
масштабна картина художниці – «Іс-
тинно гарний ніхто, всі ми».
32
Цей проєкт представляє серію деперсоналізова-
них емоційних портретів, що створювалися впро-
довж останнього року. Численні образи на полотнах
є людьми та богами, жертвами та поетами, жінками
та чоловіками, але їхні риси знеособлені. Такими
персонажів робить техніка impasto, завдяки якій гля-
дач здатний розрізнити силу й частоту мазків, а та-
кож усю насиченість фарб, які можуть не застигати
місяцями.
Тривимірності дещо іншого характеру творам на-
дають наслідки експериментів авторки з поверхнею:
подряпини і тріщини. Ці рельєфні елементи свідомо
внесені до тіла картин з метою його розширення.
Саме така текстурна нашарованість і глибока наси-
ченість кольорів дають змогу окреслити доробок
мисткині абстрактним експресіонізмом.
Усі полотна трендової художниці позначено кіль-
кома вихідними ідеями: свободою, емпатією, самот­
ністю та близькістю. Проникливе споглядання
 #2 20

Анна Кострицька
Із серії «Портрет владної людини», 2019
Полотно, олія

робіт Анни Кострицької викликає міркування про

те, що інша людина є непізнаваною у своїй сутності.
Ніколи не можна знати напевно й розуміти персо-
нальну історію когось, окрім себе, адже її неможли-
во передати в спосіб, ідентичний тому, як вона розі-
грувалася. Очікування щодо осягнення чийогось
мінливого світу є ілюзорними. Ця емпірична дистан-
ція в чуттєвому досвіді формує індивідуальність. Не-
здоланний океан інакшості та різного досвіду, що
пролягає між усіма нами, ніби випробовує кораблі
наших мистецьких висловлювань на міцність та
здатність донести виразні сенси.
Художниця також розмірковує над тим, чим є
близькість і якою вона буває. Чи це емпатія, співпе-
реживання всього паралельно з іншою людиною, чи
єднання в спільній гармонії, чи певного роду духов­
на спорідненість? У кожному разі це намагання на-
близитися, пропустити чужі емоції через себе, по-
бачити світ іншими очима. На картинах виражено
пошук міцного зв’язку, добровільну взаємодію та
взаємопроникнення явищ.
Ще однією темою портретів А. Кострицької є впо-
рядкування внутрішнього хаосу, намагання здійсню-
вати контроль над непідвладними думками та інтен-
ціями – це ознаки стрункої дисципліни та невтомної
поміркованої роботи над собою. Наші думки, навіть
не проговорені, диктують реальність та визначають
буття наперед. Саме тому мисткиня ніби застерігає
нас від легковажного виголошення слів, адже вони
завжди мають вагу та сенс і здатні як руйнувати, так
і створювати.
Динаміка серії спонукає до чесного й відвертого
діалогу із самим собою, до проговорення та прислу-
ховування. Це повсякчасна провокація до реаліза-
ції власної свободи та ствердження в навколишньо-
му середовищі.
У картинах художниця переборює власні сумніви
й розчиняється в невтомному творенні. Відкидання
душевних хитань дає змогу рішуче ступати вперед,
заявляючи про себе. Експресія стає виходом для ва-
гань, які втрачають характер побоювань і набувають
статусу гучного маніфесту. І саме чесність, довіра до
себе, а не прагнення когось здивувати дають змогу
ділитися енергією людини, яка за всім цим стоїть.

Анна Кострицька
Із серії «Портрет владної людини», 2019
Полотно, олія

33
творчий портрет
Анастасія Швидюк, мистецтвознавець

Олександра Вороніна
Море, 2017
Пап’є-маше, акрил
Експериментальна графіка
Олександри Вороніної
34
 #2 20

Графіка в традиційному розумінні Творче життя художниці – це шлях від одного

масштабного проєкту до іншого, набування мис-
слова отримує нове життя у твор-
тецького досвіду. Проєкт «Пастка» 2017 р., що експо-
чості молодої київської художниці нувався на міжнародній виставці сучасного мисте-
Олександри Вороніної, об’єд­ цтва Nord Art в Бюдельсдорфі (Німеччина), уже тоді
нуючись з іншими видами мисте- визначив оригінальне апелювання О. Вороніної до
цтва, такими як інсталяція, скуль- виражальних засобів різних видів мистецтва в од-
птура, пластика. Особливістю ному творі заради підсилення певного емоційного
стану. Тема самотності, ізольованості від навколиш-
таланту мисткині є те, що такий нього світу декларується тут надзвичайно гостро че-
підхід не применшує вартості гра- рез образ людини, що перебуває в абстрактному
фіки; вона залишається самодос- замкненому просторі. Графічні зображення у творі
татньою, подекуди навіть провід- також співіснують із геометричною формою – вони
ною частиною твору. У результаті нанесені на одну з граней чотирьох трикутних
призм, що розвернуті «лицем» від глядача. Щоб по-
такого сміливого синтезу наро-
бачити «внутрішній світ», який містять у собі призми,
джуються мистецькі об’єкти, що потрібно було зайти всередину своєрідного просто-
збуджують уяву, змушуючи гляда- ру, створеного цими фігурами. Опинившись між
ча рухатися, думати під впливом її ними, глядач залишався наодинці з людськими по-
образів. Від самого початку взає- статями, заточеними в «Пастці», ненароком і сам
потрапляючи в неї. Враження повної безвиході, на
модії вони захоплюють об’ємною
перший погляд, змінюється несподіваним усвідом-
формою, складністю конструкції, ленням сили та нескореності, що відчувається в на-
далі – закликають до продовжен- пруженні м’язів міцних чоловічих тіл, у драматич-
ня знайомства деталізовані графіч- ності поз, у яких вони перебувають. А форма при-
ні полотна, виконані в експресивній зми, що звужується і фізично не змогла б умістити в
собі простір, зображений на полотні, створює по- Олександра Вороніна
манері, нанесені на площину Фрагмент інсталяції «Пастка»,
чуття ілюзорності цього ув’язнення, суб’єктивності
об’ємної фігури. погляду. Очевидно, це «Пастка», у яку здатна загна-
2017
Ліногравюра, акрил
Одним із найяскравіших прикладів взаємопідси-
ти сама себе людина, повірити в неї, жити в ній і
люючого поєднання художницею різних видів мис-
тецтва стала інсталяція «З головою в хмарах», що з
успіхом експонувалася цього року в галереї «Ка-
рась». Зображені в різних ракурсах фрагменти люд-
ських тіл нанесені на прозорі куби з небесним тлом,
що, на перший погляд, хаотично змонтовані між со-
бою. Виконані в техніці лінориту монохромні зо-
браження звучать чітко й навіть грубо на тлі бла-
китного неба, різко контрастуючи з ним. Таке оче-
видне зіставлення наштовхує на філософські
роздуми про сутність людського буття. Моделюю-
чи форму академічно, художниця загострює почут-
тя різкими штрихами, підкреслюючи всі шорсткос-
ті та нерівності тіла, шукаючи провокативні ракур-
си. Композиційним співвідношенням між собою
фрагменти тіл утворюють певний ламаний рух, що
на тлі неба, як уособлення вічності, створює вра-
ження людської метушні, дріб’язковості бажань,
плинності часу. Збираючи уламки життя ніби кон-
структор, О. Вороніна будує з них нову реальність
у ритмі, що подібний музичному, і ритм цей, спів­
працюючи з геометричним об’ємом, захоплює, по-
декуди навіть гіпнотизує, підкорюючи простір
довкола себе. Сміливо зіштовхуючи класичний під-
хід із сучасними тенденціями, трактуючи образи в
брутально-академічній манері, мисткиня створює
твір, що має звучання «поза часом».

35
творчий портрет
окремити графіку. У своєму бажанні комплексно пе-
редати емоції художниця залучає широкий спектр
матеріалів, поєднуючи їх між собою. Створюючи
рель­єфну основу з пап’є-маше, розфарбовуючи її,
мисткиня народжує своєрідні об’ємні декоративні
панно. Об’єм, фактура, колір – усе тут є рівнознач-
ним. Це вже не рельєф, але ще й не скульптура, це
немовби маленький портал в іншу реальність, яка
воліє ось-ось прорватися в наш світ. Звідти на гля-
дача дивляться очі та клацають зуби, капає слина й
простягаються руки, як у панно «Ніч», «Море», «Ко-
хання», «Гламур», «Спотворена самоідентифікація»
(усі – 2017 р.). Уречевлюючи почуття, бажаючи про-
явити їх у плоті, О. Вороніна вдається до сміливих
експериментів, не обмежуючи себе у виборі засобів
виразності. Художниця дає свободу емоціям, які ви-
кликають у неї ті чи інші аспекти життя, і, здається,
саме вони диктують форму і колір у її інсталяціях.
Пропускаючи ці переживання крізь власне естетич-
не бачення, зіштовхуючи протилежності, мисткиня
створює справжні артоб’єкти, що мають сильний
вплив на глядача.
У станкових композиціях О. Вороніна залишаєть-
навіть не здогадуватися про те, що може в будь-який ся вірною своїм творчим пошукам: драматичність,
момент звільнитися. експресивність образу, фрагментарна, ракурсна по-
Олександра Вороніна
Інсталяція «Із головою Крім суто графічних творів, а саме: ліногравюр, дача. Через мову тіла, гру світла й тіні з його форма-
в хмарах», 2020 офортів, монотипій, експериментів з кольором і на- ми вона прагне до передачі цілого всесвіту почуттів
Загальний вигляд і думок. Однією з найуживаніших художницею тех-
віть цілком самодостатніх композицій, виконаних
кульковою ручкою, є твори, де вже неможливо ви- нік є лінорит – гострий контраст білого і чорного дає
змогу працювати на межі, виявляючи потенційний
рух та внутрішню напругу. Один сюжет мисткиня
розробляє багаторазово, дещо змінюючи компози-
цію, часто накладаючи колір, досліджує взаємодію
матеріалів, як у серіях «Цнотливість-2», «Сон» (оби-
дві – 2014 р.). У такому самому ключі створено серії
офортів «Самотність» (2013), «Цнотливість» (2014), де,
завдяки технічним можливостям офорту, з’являється
більше деталізованості, оповідності, а внаслідок до-
давання кольору настрій від композиції до компо-
зиції відчутно змінюється.
Творчість О. Вороніної впевнено проросла в су-
часний мистецький процес, експонується на інди-
відуальних та групових виставках, а її твори збері-
гаються в приватних колекціях України та світу.
Художниця проілюструвала книги Олеся Ульянен-
ка «Яйця динозавра» (2016), «Там, де Південь» (2017).
Творчість мисткині захоплює концептуальною ба-
гатошаровістю образів, що збуджують уяву, прово-
кують, заторкують підсвідомість. Тема людських
пристрастей, слабкостей, страхів пронизує всю
творчість О. Вороніної; вона досліджує тіньову сто-
рону естетики, що надає її витворам лиховісного
шарму. А майстерне володіння класичними техні-
ками і сміливе поєднання їх із сучасними напряма-
Олександра Вороніна
ми є результатом бажання переосмислити тради-
Цнотливість, 2014 цію, актуалізувати, продовжити її життя в новій
Офорт формі.

36
 Ліза Корнійчук, мистецтвознавиця

Ретромолодість
Данила
Немировського

Монументальність скам’янілих об-

лич і знерухомлених поз нового су-
спільства постає на тлі щільної фак-
тури радянських «панельок» та мо-
дерністських споруд. Так художник
Данило Немировський розповідає
про своє покоління. Когнітивна на-
пруга виникає від поєднання тем
зображуваного з методами зобра-
ження – сучасної української реаль-
ності, утіленої засобами «ретроде-
коративності».
З 2015 р. Данило працює над графічною серією,
у якій фіксує сучасну молодь. Чорно-білі малюнки,
що візуально нагадують радянську графічну тради-
цію (наприклад, дереворити 70–80-х рр. минулого
століття), утілені в стриманій техніці – кульковою
ручкою на аркушах А4. Натомість виконання малюн-
ків стриманим назвати важко: деталізована повсяк-
денність, упізнавані топографічні елементи стають
декораціями, у яких хлопці й дівчата живуть, спілку-
ються. Повз модерністський «олівець» UA: Першою
їде на самокаті дівчина в медичній масці – «COVID-19»
(2020), молоді люди танцюють під прожекторами
модної вечірки – «Масова дискотека з виступом ді-
джеїв» (2019), хлопець крокує Вознесенським узво-
зом повз постер із «зеброю», у якому уважний гля-
дач прочитає LOH і впізнає київський стріт-арт, – «Без
назви» (2019).
Об’єднання робіт у серію є умовним; твори,
пов’язані спільною технікою і темою, мають окремі
назви, які, утім, теж другорядні. Тематичне коло ав-
тор визначає через три групи: люди (знайомі авто-
ра, а також автопортрети), ситуації (із життя автора)
та емоції. Ці серії вказують на провідну мету серії – Данило немировський
документування. Як фотографічні практики, у цьому Skype, 2020
разі малюнки стають способом фіксації особистого Папір, кулькова ручка
життя, візуальним щоденником, куди пишеться
власна історія.
Персонажі Д. Немировського невіддільні від пред-
метів, що їх оточують; навпаки, їхні портрети збира-
ються з тла, з пазлів пейзажу, архітектури, деталей,
у яких вони опинилися. Світшоти з принтами відо-
мого серіалу, самокати, скейти, кросівки, інтерфейс
скайпу, пензлики, склянки, вивіски, мікрофони – ре-
чей так багато, що для простору не залишається міс-
ця. Щільна запакованість малюнків вказує на пере-
насиченість сучасного ландшафту різнорідними
образами, що стають невід’ємними елементами на-
ших ідентичностей. Багатошаровість українських
міст, де на радянські руїни накладається нова ка-
піталістична реальність, стає химерним тлом нашої
неповторної молодості.

37
Презентації
Євген Клименко (Київ)
Кубістична ню, 2020
Олійна і суха пастель

38
 #2 20

Олена Пронькіна (Київ)

Танці у масках, 2019
Полотно, акрил

39
Мистецьке середовище
Галина Кусько, кандидат мистецтвознавства,
декан факультету декоративно-прикладного мистецтва
Львівської національної академії мистецтв

Наталія Шуміліна
Форма. Набір посуду, 2020
Кераміка
Декоративно-прикладне
мистецтво Львова:
молода генерація
Щороку обдарована молодь обирає
місцем навчання факультет декора-
тивно-прикладного мистецтва
Львівської національної академії
мистецтв, його кафедри, викла-
дацький склад, майстерні, але пере-
дусім матеріал, у якому прагнуть
стати професіоналами, – глину, нит-
ку, метал, дерево, скло. Відтак спо-
стерігаємо диво становлення твор-
чих особистостей, чимало з котрих
вже в стінах Альма-матер демон-
струють непересічний талант, про-
40
фесіоналізм, духовну та інтелекту-
альну зрілість. Значний масив вра-
жень від досягнень молодих
мистців декоративно-вжиткової
творчості в рамках цієї публікації об-
межимо штрихами до портретів
окремих студентів та недавніх ви-
пускників ЛНАМ, що насамперед
привертають увагу масштабом, ак-
туальністю, мистецькою якістю сво-
їх творів, глибиною проникнення в
матеріал, успіхами в артпросторі
України та зарубіжжя, справжньою
 #2 20

відданістю ремеслу. Джерелом стат-

ті послужили враження, отримані
на творчих виставках, захистах ди-
пломних робіт, У безпосередньому
спілкуванні з героями публікації під
час навчального процесу, матеріа-
ли Інтернету.
Останні роки на кафедрі художнього дерева були
врожайними. Серед багатьох талановитих випускни-
ків магістерські дипломи отримали Назар Симотюк,
Андрій Савчук, Дмитро Шавала, котрі працюють
у галузі об’ємної пластики та кольорового рельєфу
з дерева.
Лише сотню з тисячі художників було відібрано
для участі в престижному ярмарку сучасного мис-
тецтва Artrooms Fair London-2019. Україну презенту-
вав Д. Шавала. Уже в Лондоні мистець виборов пе-
ремогу в конкурсі від Fonderia Artistica Versiliese, що
надало йому право працювати в резиденції з худож-
ню, декорування), художник досягає багатства
никами Тіберіо Лукаріні (Tiberio Lucarini Titolare) та
поверхні. Надія Собко
Валентиною Лукаріні (Valentina Lucarini) й можли-
У квітні 2019 р. поліхромні рельєфи А. Савчука та Біблія глини, 2020
вість виконати в бронзі та мармурі скульптуру з де- Фрагмент
Н. Симотюка викликали захоплення шанувальників
рева «Жінка». Черговим успіхом молодого україн-
мистецтва на четвертому міжнародному фестивалі
ського автора була його робота «Формація» (вико- Андрій Савчук
сучасного мистецтва Kyiv Art Week, де вони презен- Кольорові лабіринти, 2019
нана в дереві) як обличчя рекламної кампанії та
тували Львів, зокрема галерею «Зелена канапа». А в Дерево, МДФ, поліуретан, акрил
обкладинки каталогу Artrooms Fair Rome-19. На цій
липні проєкт Н. Симотюка та А. Савчука «Зв’язки»
же імпрезі була представлена його скульптура «Жін-
ка» в бронзі та чорному мармурі.
Рясним, попри молодий вік, є доробок Андрія
Савчука та Назара Симотюка. Друзі, колишні одно-
групники, вони часто виступають у творчій колабо-
рації, демонструючи схожість підходів, закорінених
в особливостях львівської школи. І водночас різно-
плановість, індивідуальність особистостей. Серед
перших спільних – виставка «ДЕ: ФОРМА» в Галереї
ЛНАМ, коли стало зрозуміло, що в мистецький про-
стір прийшли високі професіонали в галузі худож-
нього дерева.
Ритми природи та життєві роздуми акумулює у
своїх творах А. Савчук, дотримуючись формули –
«з простого можна зробити складне, і зробити так,
щоб виглядало все просто». Споглядаючи вишукані
абстрактні композиції художника, переживаєш не
лише естетичну насолоду, а й низку емоцій та асоці-
ацій. У них перехрещені трафіки польоту птахів, ди-
наміка водяної круговерті, хвилі споминів, барви ди-
тинства, піксельне ряботіння комп’ютерної картин-
ки, зіткнення світла і тіні, кольору і ахроматизму,
рівновага і рух матерії.
Якість пропорційних членувань формату, добре
вибудувана логіка колірних розтяжок, виразні
силуети, технічна досконалість, вібруюча есте-
тика оп-арту визначають особливості творчого
пошуку Н. Симотюка. Застосовуючи прості засоби
(колір, рельєф, контррєльєф, перфоровану поверх-

41
мистецьке середовище
приймала Карась Галерея в Києві. Черговим етапом,
розрахованим на майбутню реалізацію у 2021 р.
Юлія Пінкевич
Геометрія червоного, 2017 (у зв’язку з карантином), повинна стати для А. Сав-
Печворк чука та Н. Симотюка Міжнародна виставка NordArt
2020 у Німеччині, де художники серед двох десятків
учасників презентуватимуть українське мистецтво.
Кафедра художнього скла Львівської національ-
ної академії мистецтв – єдина в Україні та одна з не-
багатьох у Східній Європі, де готують художників у
цій галузі. Студенти мають унікальну можливість
працювати на гутній печі, бути не лише спостеріга-
чами, але й учасниками Міжнародного симпозіуму
Дмитро Шавала
Формація, 2019
Дерево, акрил
42
гутного скла, котрий відбувається на базі академії
впродовж 30 років. За цей час яскраво «засвітило-
ся» чимало імен вихованців кафедри. Це, зосібна, На-
талія Звір, Софія Фіголь, Христина Ковалюк, Андрій
Чижов та ін. Серед молоді особливо активний сту-
дент-магістрант Р. Лучко. Він працює в галузі живо-
пису, інсталяції, відео-арту, мистецтва об’єкта, що,
зокрема, яскраво продемонструвала його персона-
лія «Створення вільної людини» (2019 р., галерея
ЛНАМ), лейтмотивом якої стала ідея свободи вибо-
ру, впливу середовища на свідомість індивідуума.
Мистець є лауреатом другої (2018) та першої
(2019) Премій професора А. Бокотея. Останню ви-
боров з гутною композицією «Суб’єктивні тіла», що
до певної міри пророчо (з точки зору сучасної пан-
демії) втілює інтригуючі, проте максимально агре-
сивні організми, що роз’єднують світ. Роботи Р. Луч-
ка, як і твори інших переможців-конкурсантів, уві-
йшли до колекції Чженцзянського музею скла
«Ґрінвейв» (КНР).
Різносторонні знання та вміння отримують сту-
денти кафедри художнього металу. Це передусім ко-
вальство та ювелірне мистецтво. У цій, здавалося б,
традиційній галузі привертає увагу постать актив-
ного експериментатора Петра Грицюка. У 2017 р. він
закінчив магістратуру кафедри, навчається в аспі-
рантурі ЛНАМ. У дипломній роботі мистець окрес-
лив коло творчих зацікавлень: скульптура, кінетич-
на інсталяція, унікальні металеві об’єкти з живопис-
ними ефектами. У 2017 р. Петро отримав першу
премію А. Криволапа в номінації «Пластичне мисте-
цтво». Цього ж року представляв роботи на персо-
наліях у Львові та Ужгороді. З успіхом пройшла пер-
сональна виставка П.  Грицюка у Львівській
PM Gallery. За допомогою електромагнітних полів
мистець домагається у своїх масштабних інсталяці-
ях фантастичного ефекту зависання та обертання
важких металевих об’єктів. На цій виставці та пізні-
ше на персоналії в Івано-Франківську художник про-
демонстрував серію унікальних «металевих картин»,
на яких неповторні колірні ефекти були отримані в
результаті складних технологічних операцій робо-
ти з металом.
Широким є жанровий, стилістичний та приклад-
ний спектр мистецької реалізації вихованців кафед­
ри художнього текстилю. З огляду проблематики,
це теми війни, релігії, соціальної відповідальності,
етики. Так, цьогорічна випускниця магістратури Ліза
Зеленова своїм дипломним проєктом «Свідома
мода» фокусувала увагу на ідеї повторного циклу
використання сировини з метою запобігання за-
брудненню планети та виснаженню природних ре-
сурсів. Суголосна своїм посилом персоналія сту-
дентки магістратури Аліси Білецької «Тиша», що від-
булась у 2019  р. в Галереї ЛНАМ «Пори року».
Стримані в кольорі тендітні фетрові та плетені з дро-
ту об’єкти закликали заспокоїтись у нестримному
 #2 20

цивілізаційному леті, насолодитись спокоєм і чисто-

тою світу природи.
Внутрішні рефлексії реалізує художниця текстилю
Марина Наумчук. Вічну загадку жіночності втілює че-
рез акціонізм, а також у серіях текстильних мініатюр
на тему ню, у котрих фотодрук поєднується з ручною
вишивкою (персональний проєкт «Особиста історія»
(2018) в галереї ЛНАМ; виставка стипендіальної про-
грами Гауде Полонія «Де є жінка?» в польському То-
руні (2019)).
Серед найкращих дипломних робіт останніх ро-
ків особливо вирізняємо масштабні печворки Юлії
Пінкевич та Любові Городник. Мистецтво печворку
розвинене й популярне у світі; нещодавно на хвилі
«емансипації» текстиль увійшов у художній простір
України. Складність виконання, «спротив» матеріа-
лу вимагають від мистця професіоналізму проєктан-
та та вправності ремісника. Якщо до цього додати
глибину і якість образного мислення, отримуємо не-
пересічні твори, коли абстрактна форма акумулює
потужну емоцію, будить гаму асоціацій, як, скажімо,
у печворку Ю. Пінкевич «Геометрія червоного» (2017).
Масштабне панно Л. Городник під назвою «17/43»
(2020) сформоване із сотень елементів. У традиціях
абстрактного експресіонізму основним виражаль-
ним засобом у передачі емоції пристрасті для худож-
ниці є колір. У пояснювальній записці Л. Городник
пише про колір як про живу хвилюючу субстанцію:
«У панно “17/43” острівці чорного кольору, де майже
немає пульсації, втілюють спокій… Вони межують із
карміном, що в окремих ділянках відверто яскравий,
холодний, а в інших – загорнутий легкою вуаллю теп­
лоти або деякою сонливою сірістю. У певних місцях
колір загострює контраст між формами, а десь спи-
сує; у площинах червоного варіює холодно-теплий
океан, утворюючи окремі форми між самими чер-
воними. Чорний стримує червоний від розсипання,
задає йому форму, обрамлює, концентрує на ньому
увагу. Композиція панно побудована так, щоб погляд
був максимально сфокусованим саме на червоно-
му. Холодний червоний змушує насторожитись, те- художниця демонструє абсолютну відданість фаху,
плий – відчути певний спокій, розслабитись».
з яким не може для неї зрівнятися жодна галузь
Плеяду відомих імен дарує українському мисте- Любов Городник
людської діяльності. Ідеєю «служіння глині», за її ви- 17/43, 2019–2020
цтву кафедра художньої кераміки, коли кожна нова
словом, переймається багатопланова художниця, Печворк. Фрагмент
хвиля випускників – це відкриття, як-ось ще зовсім
керамістка, акціоністка Н.  Собко. У  дипломній
молоді Оля Цибуля, Надія Собко, Наталія Шуміліна
роботі магістра 2020 р. «Біблія глини» Надія розмі-
(Пігула), Ксенія Жижій, Катерина Дендюк та ін. Діа-
пазон їхньої творчості – широкий. Це й унікальні фі- щує на керамічних об’єктах у формі древніх фолі-
лософські композиції, як, приміром, твори Наталії антів символи і тексти, що сакралізують мистецтво
Шуміліної, що їх мисткиня продемонструвала на ви- кераміки.
ставці 2019 р. «Оглядовий ефект. Крим» у Галереї Гадаємо, що прихід у декоративно-прикладне
ЛНАМ, та дизайнерська вжиткова кераміка, призна- мистецтво цієї молодої генерації, як і багатьох ін-
чена для масового виробництва (магістерська ди- ших студентів та випускників факультету, був не ви-
пломна робота цієї ж художниці 2020 р.). падковим, що доводить висока вмотивованість до
На утилітарній формі кераміки концентрує свої праці, уміння мислити матеріалом, мистецька еру-
зусилля випускниця, а нині викладач кафедри – диція, емоційна щирість, інтелектуалізм, відчуття
К. Жижій. У мистецькій та викладацькій практиці сучасності.

43
мистець і час
Юрій Новачинський, керівник відділу видавництва та інформації
Львівської національної академії мистецтв
Катерина Кусько
Третя хвиля, 2018
Ручний розпис по тканині
Онлайн портфоліо для
молодих українських мистців
Сьогодні одним із критеріїв успіш-
ності художника є його при­
сутність в онлайн-просторі. Одні
зосереджують свою активність у
соціальних мережах та використо-
вують їх для продажу чи промоції
власної творчості, інші ж зупиня-
ються на спеціалізованих сайтах
для продажу творів мистецтва.
У сучасних умовах конкуренції та
стрімкого інформаційного потоку
популяризація власної творчості
для молодих художників є непро-
стим завданням. Виставкові про-
стори більше воліють працювати з
44
досвідченими мистцями, які мо-
жуть забезпечити продажі творів
чи мають фінансові можливості
для оплати оренди галереї, а кіль-
кість центрів, зацікавлених у спів­
праці з молодими авторами, є не-
значною. Найпростішим виходом
із цієї ситуації є участь молодих
авторів у різноманітних відкритих
конкурсах, однак ризик залиши-
тися непоміченим кураторами чи
невдало заекспонованим досить
великий. Часто вимогою для аплі-
кантів таких заявок є наявність
онлайн-портфоліо.

Які ж можливості залишаються перед мистцем?
Сповнений ентузіазму, віри в себе та бажання досяг-
ти успіху як художник, він пробує продемонструва-
ти власну творчість у віртуальному просторі, з наді-
єю бути затребуваним.
Найпростішим варіантом сьогодні є соціальні ме-
режі, де можна поділитись особистими досягнення-
ми, розповісти про твори та очікувати, щоб бути по-
міченим. Однак без активної роботи над якістю (аж
ніяк не над кількістю) підписників годі й очікувати
результатів. Головним об’єктом уваги є не сам твір
мистецтва, виставлений автором, а форма його по-
дачі. Контент замінює мистецьку майстерність, а роз-
повіді про роботу, процес створення, контекст, дже-
рела натхнення тощо стають рівнозначною харак-
теристикою поряд із твором. Автор виступає
насамперед як «оповідач», для якого важлива ауди-
торія, а не зміст висловленого, а отже, використан-
ня маркетингових інструментів прямої та непрямої
реклами превалює з метою розширення кількості
людей, що довідаються про нього. Серед них – ство-
рення вірусного контенту, участь в онлайн-проєк-
тах, рекламування в тематичних акаунтах-агрегато-
рах для нарощування аудиторії та активне реагуван-
ня на події в галузі, ведення оповіді, т. зв. сторітелінг
(storytelling), ініціювання активностей для підтримки
зацікавлення існуючою базою.
Однак соціальні мережі створюють і обмеження.
Це й вузькі аудиторії певних каналів комунікації, їх
міграція при виникненні нових, неможливість без-
оплатної демонстрації контенту всій аудиторії через
алгоритми соціальної мережі тощо. Значна кількість
різнопланового контенту в акаунтах призводить до
виокремлення творчих робіт у певні презентаційні
профайли або ж до пошуків майданчиків для комп-
лексної репрезентації творчості.
Досліджуючи цю тему кілька років, можна сміли-
во стверджувати, що структурований та зручний для
сприйняття виклад своїх творчих досягнень трапля-
ється не так часто, як хотілося б. Використання хмар-
них сховищ дає змогу зберегти якість фотографій,
однак не є інструментом для публічного представ-
лення, як онлайн-портфоліо. Сьогодні існує багато
майданчиків, де пропонується створити власне
онлайн-портфоліо. Для прикладу, portfoliobox.net,
crevado.com, які пропонують за оптимальну ціну ве-
ликий обсяг зображень та вільний домен з власним
іменем. Звісно ж, не можна не згадати про безко-
штовні сервіси: Behance, Pinterest. На відміну від по-
передніх, перший є не лише сайтом-візитівкою твор-
чості, а й соціальною мережею, дає змогу стежити
за іншими та шукати замовників чи виконавців.
Фото­сток Pinterest широко використовується для
#2 20
пошуку візуальних зразків чи зростання відвідува-
ності інших платформ, де репрезентована творчість
мистця.
Найпопулярнішими майданчиками для онлайн-
продажу творів залишаються платформи Saatchiart.
com та Etsy.com. Якщо остання є важливим каналом
продажу для дизайнерів, то для артспільноти вона
виступає як сайт для замовлення робіт. Онлайн-вер-
нісаж може бути шляхом додаткового заробітку для
студентів, однак запити «декору для дому» виклю-
чають можливість мистецького висловлювання.
Saatchiart.com на сьогодні є найактивнішою онлайн-
мережею, що поєднує в собі можливості для репре-
зентації творчості та її реалізації онлайн, а також від-
сутність обмежень щодо кількості чи якості творів.
Нині основною можливістю онлайн-майданчиків (за
винятком платформ, що передбачають попереднє
рецензування творчості мистця) є майже повна від-
сутність фільтрування контенту, який репрезенту-
ється, та відсутність зовнішньої оцінки творчості.
Отже, фактор «де розміщувати?» поступається пе-
ред іншим – «що і як саме розміщувати?». Художник
має право вибору тієї інформації, яка буде представ-
лена на його сторінці, та має змогу змістити акценти
в потрібному йому напрямку. Однак, як показує
практика, цією можливістю нехтують і вказують
лише технічні характеристики творів та короткі біо-
графічні дані.
Відсутність рефлексій мистецтвознавців чи про-
сто поціновувачів творчості на онлайн-майданчиках
зумовлена, на жаль, відсутністю критики в артсере-
довищі (а отже, і нівелюванням цінності позитивно-
го висловлювання). Слід наголосити, що з боку тео-
ретиків оцінка зазвичай стосується поняття «ціннос-
тей» (values) твору чи творчості, а  не питання
«вартості» (price) [1]. Така оцінка зазвичай має на меті
надати обґрунтовані відповіді щодо місця художни-
ка в мистецькому процесі, факторів, що вплинули
на формування мистця, ідейне, сюжетне та компо-
зиційне вирішення, мистецькі особливості його
творчості, світло-тональне співвідношення, коло- Примітка
ристику чи техніку виконання. Наведені ціннісні ха- 1. Evaluating
рактеристики часто використовуються для обґрун- Contemporary Art.
тування вартісної оцінки, яка часто є невідомою мис- Information Sources &
тецтвознавцеві в процесі аналізу. Strategies Results of an
Отже, сьогодні віртуальне середовище створює international empirical
study AXA ART Survey
широкі можливості для просування творчості моло-
2017. URL : https://
дих мистців. Бажання «бути поміченим» сприяє ство- axa-art.cdn.axa-
ренню певного типу онлайн-висловлювань, які при- contento-118412.eu/
таманні художникові, а контент, який він відзначає axa-art%2F5b6da6
як вартісний та цікавий для своєї аудиторії, може c8-1500-47b8-816c-
сприяти зростанню зацікавленості та комерційному b11977516065_axa+art_
успіху. survey_2017_final.pdf.
45
артпростори
Юрій Новачинський, Анна Єфімова, куратори галереї
Львівської національної академії мистецтв

Проєкт «Наші», 2019

Галерея Львівської національної
академії мистецтв

Галерея ЛНАМ – простір

молодого мистецтва
Галерея Львівської національної ака-
демії мистецтв – це мистецький про-
стір, концепція діяльності якого по-
лягає в підтримці молодого поко-
ління художників, наданні їм
можливості отримати перший ви-
ставковий досвід та представити
роботи на огляд широкому загалу.
46
Сучасно обладнана галерея відкри-
та з 2015  р. як своєрідний «інкуба-
тор» для авторських проєктів сту-
дентів та випускників Академії.
Основне завдання – створити мак-
симально комфортну платформу
для втілення ідей молодого мис-
тецького покоління.

За п’ять років діяльності в галереї ЛНАМ було ре-
алізовано близько ста артпроєктів найрізноманіт-
нішого характеру. Серед них – збірні виставки, що
репрезентували діяльність усіх освітніх програм
ЛНАМ; персональні молодіжні та концептуальні
творчі проєкти студентів та випускників, що демон-
стрували зріз діяльності окремих кафедр; спільні
міжвузівські проєкти всеукраїнського та міжнарод-
ного рівня. Крім виставок, тут відбуваються інші
мистецькі акції: перформанси, музичні концерти,
поетичні вечори, театральні вистави, кінопокази,
лекції, презентації, конференції тощо. Активна ви-
ставкова діяльність відіграє важливу роль у фор-
муванні позитивного іміджу ЗВО, популяризує його
на регіональному, всеукраїнському та міжнарод-
ному рівнях. З кожним роком тут реалізовуються
імпрези, дедалі більше орієнтовані на комунікацію,
відкритий діалог, вихід у незвичні формати та залу-
чення нових кіл аудиторій. У 2020 р. працівниками
підготовлено проєкт «Комунікаційна кампанія га-
лереї ЛНАМ», що був поданий на ґрант Українсько-
го культурного фонду та отримав позитивні оцінки
від експертів, посівши друге місце в лоті «Форму-
вання аудиторії».
За час діяльності галереї перші персональні
виставки реалізувала низка молодих мистців, які зго-
дом розвинули власні ідеї в межах інших просторів
та проєктів, зокрема Т. Попович, П. Грицюк, К. Жижій,
Н. Симотюк, А. Савчук, Я. Левша, М. Курилюк, Р. Луч-
ко, М. Наумчук, А. Солецький, А. Варшавська, Н. Соб-
ко та ін.
Цікавими є думки експертів з галузі про діяльність
простору. Для прикладу, доктор мистецтвознавства
Ростислав Шмагало сказав про галерею: «Молоді
мистці, студенти апробують тут нові творчі ідеї, ре-
алізовані в майстернях. Часто це успішні дебюти в
самостійне творче життя. У Галереї ЛНАМ не позіха-
ють. Молодь намагається здолати академічні стерео­
типи, виявляє естетичне бунтарство. З великим ін-
тересом Галерею відвідують мистці-педагоги та по-
ціновувачі мистецтва різних поколінь».
Від початку заснування щороку галерея ЛНАМ ре-
презентує дипломні роботи випускників. З 2017 р.
цей проєкт отримав назву «НАШІ» та зазвучав у ме-
діа в новому форматі. Цією назвою ми прагнули на-
голосити на значущості мистецьких пошуків кож-
ного з випускників, які після закінчення Академії
творять мистецьке середовище міста та України за-
галом. Їхня сміливість і внутрішня свобода в експе-
риментах засвідчують самодостатність та сформо-
ваність молодого покоління мистців-випускників
ЛНАМ. Ми свідомо відмовляємося від оцінки «кра-
щості» робіт і зміщуємо акцент з порівняння та
проти­ставлення досягнень у рамках навчання до
спів­праці та пошуків взаємодії між мистцями та їх-
німи творами.
#2 20
Наприкінці 2017 р. в галереї ЛНАМ започаткували
новий освітній проєкт – тиждень лекцій і мистець-
ких зустрічей. Це своєрідний експериментальний
лекторій, що мав на меті представити багато цікавої,
якісної, професійної, інноваційної та унікальної ін-
формації, важливої як для теоретиків, так і для прак-
тиків мистецтва. Загалом цей проєкт є важливим у
контексті доповнення освітнього процесу в ЛНАМ,
комунікації з випускниками (з їхнім реальним прак-
тичним досвідом) та актуалізації галереї в мистець-
кому середовищі нашого міста.
Серед колективних проєктів відчуваємо потребу
згадати виставку «Сучасне декоративне мистецтво:
молода генерація». Представлені твори художньої
кераміки, скла, текстилю, дерева та металу проде-
монстрували новий зріз сучасного декоративного
мистецтва крізь призму творчості молодих. Проєкт
також укотре підтвердив тезу про розмитість граней
між образотворчим, декоративним мистецтвом і ди-
зайном.
Особливо ефективно в контексті комунікації
для галереї ЛНАМ був реалізований восени 2018 р.
концептуальний проєкт «Кераміка з шухляди», що
став результатом ініціативи студенток, які прагну-
ли зламати стереотипи щодо «застарілості керамі-
ки» та показати під новим кутом зору композиції
«із шухляди», які роками припадали пилом, дати їм
«нове» життя. Куратором виступив професор Орест
Голубець.
У жовтні 2018 р. у Львові було започатковано про-
єкт «Lviv Art Days» – дні сучасного українського мис-
тецтва. Наша галерея отримала змогу оформити сек-
тор експозиції, присвячений роботам молодих мист-
ців, у якій були представлені твори десяти молодих
художників (А. Жук, А. Чижов, А. Солецький, В. Когут,
І. Делієва, К. Жижій, М. Курилюк, Н. Симотюк, П. Гри-
цюк, Р. Лучко), що активно працюють у найрізнома-
нітніших мистецьких жанрах. Вихід поза межі звич-
ного експозиційного простору, своєрідної вже «зони
комфорту» став спробою провзаємодіяти із абсо-
лютно новими глядачами. Ми одержали колосаль-
ний досвід різних емоцій та реакцій від відвідувачів.
Другий проєкт – «Lviv Art Days» відбувся в Музейно-
культурному комплексі «Львіварні» в березні 2019-
го, де ми представили п’ятьох молодих художників.
Проте галерея ЛНАМ цього разу взяла участь у про-
єкті як самостійна локація, де було сформовано спе-
ціальну експозицію, що в зовнішому форматі пока-
зала творчість молодих художників та була адапто-
вана під потужне фешн-шоу «KAROL’&Synyava» в
рамках «Lviv fashion week».
Сьогодні співпраця з артінституціями та мистець-
кими осередками є одним з важливих напрямів роз-
витку та популяризації галереї. Відкритість до кола-
борацій та фахова допомога в пошуках власного зву-
чання молодим мистцям – наші головні пріоритети
на майбутнє.
47
традиції і сучасність
Михайло Бокотей, завідувач кафедри художнього скла ЛНАМ,
директор Музею скла у Львові, кандидат мистецтвознавства
Учасники симпозіуму гутного
скла у Львові, 2019
48
Львівське художнє скло:
сьогоденність і перспективи
Один з найвиразніших напрямів шого покоління – О. Звіра, Р. Дми-
українського мистецтва зі столітні- трика, А. Петровського, І. Мацієв-
ми традиціями опинився на межі ського, А. Курила та ін.
вимирання на початку тисячоліття Українська гута – це самобутнє, унікальне явище
у світовому мистецтві з давньою традицією та істо-
із закриттям основних виробничих
рією. Прикро й іронічно, що найбільшого розквіту
підприємств: Київського заводу ху- ця галузь набула в розпал радянського тоталітариз-
дожнього скла, Бережанського му, а цілковитого занепаду в часи становлення не-
склозаводу, ВО «Райдуга», насампе- залежної України. Сьогодні на Львівщині, у центрі
ред – Львівської експериментальної вітчизняного гутництва, функціонують два підпри-
ємства, і на жодному з них не виготовляється худож-
кераміко-скульптурної фабрики. нє скло традиційним способом. Останнім місцем, де
Власне тут понад пів  століття ще жевріють традиції українського гутного скла,
плекалися, культивувалися й є навчально-творча майстерня-піч на кафедрі ху-
розвивалися традиції українського дожнього скла ЛНАМ. Лише тут, завдяки пам’яті лю-
гутництва, виховувалися чергові дей, які все життя присвятили львівській гуті, ще є
шанс передати вміння, технічні прийоми й традиції
покоління майстрів-склодувів, на- наступному поколінню.
роджувалися нові імена сучасного Відтак в останнє десятиліття осередками підтрим-
українського художнього скла. ки, розвитку й продовження традицій українського
Саме у склоцеху ЛЕКСФ розпочала- художнього склярства, а водночас промоціями його
на міжнародній арені стали дві інституції – кафедра
ся творча активність піонерів укра- художнього скла Львівської національної академії
їнського студійного руху А. Бокотея, мистецтв і Музей скла у Львові. Локалізований у са-
Ф. Черняка та представників молод- мому центрі міста Лева невеликий музей прийняв
упродовж 2013–2020 рр. низку персональних виста-
вок: Р. Крюкаса та І. Стульґайте (Литва), Л. Ґоздек
(Польща), Я. Зорічака (Словаччина/Франція), А. Бо-
котея, О. Звіра, А. Петровського; два міжнародні про-
єкти: виставка польсько-словацько-чеських симпо-
зіумів «E-glass» та «Балтійське скло» (І. Ліль, Естонія;
Р. Крюкас, І. Стульґайте, Литва). Регулярно виставля-
ються в експозиції музею також твори з колекції, зі-
брані протягом роботи міжнародних симпозіумів
гутного скла.
До найяскравіших мистецьких подій сучасного
українського склярства останніх років належать
два проєкти професора Андрія Бокотея: виставка
однієї композиції «Тайна вечеря» з нагоди 80-ліття
художника та «Теракотова Армія», інстальована в
Китаї. У березні 2018 р. п’ять залів Національного
музею у Львові імені Андрея Шептицького були на-
повнені духом мистецької експресії, яку автор по-
над рік акумулював при створенні монументальної
композиції завширшки майже сім метрів. Автор-
ська інтерпретація тайної вечері з тринадцяти про-
зорих фігур, сформованих у притаманній для А. Бо-
котея манері пошуку пластичних рішень, наповни-
ла глядачів відчуттям абсолютної чистоти й
легкості.
Наступна масштабна композиція була створена
художником протягом 2018–2019 рр. і змонтована
в експозиційних залах Музею мистецтва Центрально-
Східної Європи «Ґрінвейв» у м. Усі (Китай). Вісім во-
їнів теракотової армії через тисячі років постали в
зовсім іншому матеріалі: прозорому і крихкому
склі. Доповненням до композиції став натурально- Кирило Білан
го розміру кінь, змонтований на складній конструк- Бермудський трикутник, 2018
ції з листового скла. Незважаючи на те, що фігури Роман Лучко Скло, авторська техніка
Суб’єктивні тіла, 2019
формувалися на доволі реалістичних дерев’яних Скло, авторська техніка
формах, виразно прочитується абстрактне тракту-
вання та індивідуальний підхід до пластики, відпо-
відно до сучасних віянь у міжнародному студійно-
му склі.
Сьогоденне обличчя українського художнього
склярства формується кількома впізнаваними осо-
бистостями, до яких належить Олександр Звір.
У 2016 р. в рамках 10-го Міжнародного симпозіуму
гутного скла відбулася виставка художника в Музеї
скла у Львові, де була презентована цілком нова се-
рія робіт. Властиву традиційним способам гутного
формування пластичність форм художник інтерпре-
тує по-своєму: у композиціях, виконаних винятково
в гутній техніці, так би мовити, «на одному диханні»,
застосовано мінімум холодної обробки та склеюван-
ня. Вільноформовані об’єкти з відверто вираженою
аморфністю часто викликають асоціації з фігурою,
обличчям чи позаземними фантастичними істотами.
При цьому в гутних творах чітко підкреслена деко-
ративність, витримана послідовна колористична
гама, прочитується спільна ідейна лінія. У березні
2010 р. в експозиційних залах Національного музею

49
традиції і сучасність
українського народного декоративного мистецтва
Олесь Звір відкрився виставковий проект «ZVIR 4», який пре-
Скло Звіра, 2016
зентував творчість чотирьох мистців: Олександра,
Скло, авторська техніка
Олени, Назарія та Наталії Звірів.
Безперечно, відсутність виробничої бази усклад-
нює можливості для творчої активності художників-
склярів, особливо тих, які здебільшого працюють у
гутній техніці. Це стимулює до пошуку нових технік
виконання композицій і реалізації авторських пла-
нів. Цим шляхом прямує в останні роки А. Петров-
ський: художник, гутник-віртуоз і педагог. Виставка
«Проєкт 47», яка відбулася в Музеї скла у Львові, за-
свідчила постійну жагу мистця до експерименту з
матеріалом і пошуків нових технологічних рішень.
У колористично виважених композиціях А. Петров-
50
ський поєднує гутні елементи з модулями, викона-
ними способом термічного формування, шліфова-
ним оптичним склом. При цьому авторові вдається
вміло уникнути контрасту складових композиції, що
неодноразово трапляється у творчості вітчизняних
і зарубіжних художників-склярів і межує з кічем та
надмірною декоративністю.
Знаковою подією для сучасного українського мис-
тецтва є міжнародні симпозіуми гутного скла у Льво-
ві. Розпочинаючи у 1989 р. зустрічі художників-скля-
рів у Львові, А. Бокотей надав потужного імпульсу
поширенню в Україні міжнародного студійного руху,
ініціював появу в українському мистецтві поняття
«образотворче художнє скло», створив інструмент
популяризації українського гутництва у світі та озна-
йомлення вітчизняного мистецького середовища з
досягненнями світового склярства.
11-й (ювілейний) Міжнародний симпозіум гутного
скла у Львові відбувся в жовтні 2019 р. Заключна ви-
ставка за результатами роботи симпозіуму, тради-
ційно вже вдесяте презентована в експозиційних за-
лах Національного музею імені Андрея Шептицько-
го, презентувала 90  авторських композицій,
розкрила широкий спектр ідейних знахідок і техно-
логічних підходів, виразність національних шкіл і на-
самперед потребу в розумінні новаторських рішень,
які дедалі впевненіше інтегруються в сучасне худож-
нє склярство. Вагомий складник експозиції стано-
вили роботи українських художників, з-поміж яких
досвідчені корифеї: А. Бокотей, О. Звір, В. Білоус,
Я. Кітела; середнє покоління: А. Петровський, О. При-
нада, І. Мацієвський, А. Курило, Л. Мандрика, С. Ка-
дочников, А. Гоголь, Р. Дмитрик, О. Шевченко, О. Тар-
навська, Л. Литвин, П. Сапіга та ціла плеяда молодих
мистців – нещодавніх випускників кафедри худож-
нього скла: О. Іванишин, В. Мельничук, К. Гармасій,
Л. Сікач, Е. Тринцолин, О. Турецька, Ю. Галишин,
Н. Звір, В. Стефанівська, Х. Ковалюк, Х. Меленчук,
Ю. Прус, Н. Сіра, К. Білан, С. Короткевич; кафедри ху-
дожнього дерева – Н. Кульчицький, монументально-
декоративної скульптури – В. Гриневич, а також
студенти – Т. Опалинський, Р. Лучко, Б. Ломоносов,
Н. Парщик та С. Ортинська.
Насичену мистецькими й науковими заходами
програму, кількість учасників та широку географію,
якісну підготовку експозицій, друкованих видань і
масштабну інформаційну кампанію не вдалося б ре-
алізувати без фінансової підтримки Українського
культурного фонду. Приємно, що саме 11-й Міжна-
родний симпозіум гутного скла у Львові нарешті
отримав повноцінну державну оцінку й стовідсот-
кове фінансове забезпечення.
Ще однією знаковою подією для українського
склярства стало заснування Премії проф. Андрія Бо-
котея для молодих художників-склярів, яка вже
втретє проводиться цього року на базі Музею скла
у Львові. Ідея заснувати премію виникла в колекціо­

нера українського сучасного мистецтва, натхненни-
ка й фундатора багатьох артпроєктів, спрямованих
на розвиток китайського й українського мистецтва,
китайського бізнесмена Ю. Яоміня. Уже під час пер-
шої розмови щодо премії її вирішили спрямувати до
молодих художників-склярів. Адже молоде вітчиз-
няне скло потребує особливої уваги й опіки, якщо
ми плануємо зберегти та продовжити столітні тра-
диції української школи.
До участі в першому конкурсі на Премію
проф. Андрія Бокотея 2018 р. зголосилося 28 моло-
дих мистців, більшість яких становлять студенти ка-
федри художнього скла ЛНАМ. Під час обговорен-
ня робіт журі конкурсу на чолі з президентом На-
ціональної академії мистецтв України проф.
Андрієм Чебикіним було одностайним щодо пер-
шого місця: перемогу здобув К. Білан, автор компо-
зиції «Бермудський трикутник». У нагороду він
отримав змогу взяти участь у відкритті Музею скла
в Нінбо в жовтні 2018 року.
До участі в конкурсі на Премію проф. Андрія Бо-
котея в 2019 р. зголосилися 17 молодих мистців. Се-
ред експонованих у Музеї скла конкурсних робіт
уже вдруге виразно прочитувалася різноманітність
технік: гута, склеювання, холодна обробка, спікан-
ня, вітраж, розпис. Переможцем зазначеної премії
2019 р. став студент четвертого курсу кафедри ху-
дожнього скла Р. Лучко з композицією «Суб’єктивні
тіла». Наступні призові місця посіли роботи випуск­
ниць кафедри – О. Турецької («На хвилі життя») та
#2 20
Н. Сірої («Золото»). Роботи переможців традиційно
доповнили колекцію Чженцзянського музею скла Наталка Сіра
Золото, 2019
«Ґрінвейв», а Р. Лучко в нагороду взяв участь у від- Скло, авторська техніка
критті нової галереї мистецтв у м.  Усі в червні
2019 року. Цьогоріч умови участі в третьому конкур-
сі на Премію проф. А. Бокотея дещо змінилися,
оскільки автори всіх відібраних 25 робіт отримають
фінансову винагороду, а самі твори ввійдуть у ко-
лекцію Чженцзянського музею скла.
Мистецькі проєкти останніх років засвідчили, що
молоде покоління мистців у прагненні бути послі-
довниками піонерів студійного руху, підтримуючи
революційний дух самого феномена, часто вдають-
ся до контроверсійних розв’язань, де базові ознаки
традиційного мистецького твору: форма, колорис-
тика, технологія, декоративність і естетика – відігра-
ють найменшу роль або й зовсім відсутні. Тож схоже,
що саме час розпочинати змістовну дискусію в на-
уковому просторі про утвердження нового напря-
му в студійному склярстві, який лежить на межі тра-
диційного розуміння мистецького об’єкта з худож-
нього скла й актуальних мистецьких практик.
Водночас потрібно розуміти, що, вдаючись до інста-
ляції, відеоарту, перформансу чи інших активностей,
автори позиціонують свої мистецькі результати в ді-
лянці художнього скла. Тому найважливішим є те,
що українське художнє скло не тільки подолало всі
перешкоди, спричинені економічними негаразда-
ми, але й активно розвивається, відкриваючи нові
площини для подиву та дослідження.
51
творчий портрет
Ольга Денисюк, кандидат мистецтвознавства

Ольга Турецька

Магічне скло Ольги Турецької

52
 #2 20

Ольга Турецька
Бережи своє, 2014
Гутне скло

Ольга Турецька – молода львівська вих [1]. Активно співпрацює зі львівською галереєю

«Зелена канапа».
художниця, яка, попри свій вік, уже
У 2019 р. О. Турецька стала призером конкурсу
має чималий творчий доробок та «Премія професора Андрія Бокотея для молодих ху-
визнання. Вона є спадкоємицею ро-
динних художніх традицій (батьки –
відомі львівські мистці) і водночас
самобутня мисткиня, з оригіналь-
ною манерою та впізнаваним сти-
лем. Скло в її руках отримує нове
звучання, воно для неї – засіб вира-
ження ідей та емоцій, вражень та
внутрішніх переживань.
Народилася О. Турецька 1984 р. у Львові. Творчий
фах спершу осягала у Львівському державному ко-
леджі декоративного й ужиткового мистецтва ім. Іва-
на Труша на відділі художнього розпису (1999–2003),
потім – у Львівській національній академії мистецтв
(далі  – ЛНАМ) на кафедрі художнього скла, яку
успішно закінчила 2009 року. Ольга активно вистав-
Ольга Турецька
ляється ще з 2005 р.; у її доробку шість персональ-
Наче сон, 2019
них виставок та участь у понад двадцяти групо- Фрагмент, гутне скло

53
творчий портрет
дожників-склярів», а це є чималим особистим досяг-
ненням і визнанням імені у творчості. Під керівни-
Ольга Турецька
В пошуках, 2016 цтвом мисткині творча майстерня протягом 2013–
Гутне скло 2019  рр. створила понад 20  скляних вітрин для
«Майстерні карамелі», які встановлено в Україні та
за кордоном.
Працює О. Турецька у техніці ф’юзинг (спікання
спеціального скла при температурі 650–900 граду-
сів), яка відома ще з часів стародавнього Єгипту. Тех-
ніка і муфельна пічка диктують свої умови – роботи
мають певні обмеження в розмірі, проте немає об-
межень у художниці щодо палітри кольорів. Вона
Ольга Турецька
Вітер, 2019
Гутне скло
54
неймовірно яскрава і багата. Щодо складнощів ро-
боти художниця зазначає: «Загалом моя робота дуже
копітка. Усе залежить від складності виробу: я не
можу вирізати будь-що склорізом. Треба обдумати,
як стилізувати, поділити композицію на деталі, які
будуть вирізатись… Часом ескіз – це як фіксація ідеї,
а в процесі матеріал трохи видозмінює роботу. Дуже
багато не вдається з першого разу, бо під час спікан-
ня скло може не так, як потрібно, спектись, тому час-
то потрібно переробляти» [2].
У творчому доробку мисткині кілька напрямів ро-
боти, які характеризують О. Турецьку як багатогран-
ну творчу особистість. Це передусім сувенірне
скло – невеликі фігурки, міні-скульптурки зі скла –
веселі, добрі, кольорові, що стали вже своєрідним
«брендовим» подарунком зі Львова. «По-дитячому»
наївні скляні фігурки тварин, а серед улюблених –
численні котики, леви, собачки, лисички, зайчики,
олені, пташки та ін., які також стають «героями» її
картин-панно чи вітрин магазинів. Поряд з ними –
дрібна скляна пластика рослин – вазони, деревця,
квіти – це все основа, базові елементи творчості
мисткині. Такі фігурки викликають сплеск позитив-
них емоцій та внутрішніх переживань. Вони точно
не залишають байдужим глядача чи покупця.
Другий напрям – це скляні картини-панно, які най-
більше розкривають творчу особистість Ольги, її ін-
дивідуальне бачення скла саме як художника-живо-
писця. Замість фарб у неї – кольорове скло, замість
полотна – скляна основа. Роботи цього напряму над-
звичайно цікаві за задумом, оригінальні за змістом
і мають у собі певну загадку завдяки неординарній
композиції (наприклад, панно «Розшукуються»). За-
лежно від джерела натхнення їх можна поділити на
кілька циклів (груп) – природа, люди, звірі. Скажімо,
серед останніх робіт циклу природа – «Моя колек-
ція» (2016), «Лис у лісі» (2017), «Лісова казка», «Весна»
 #2 20

Ольга Турецька
Святкова вітрина, 2019
Фрагмент, гутне скло

Ольга Турецька
Святкова вітрина, 2019
Фрагмент, гутне скло

(обидві – 2019 р.) та ін. О. Турецька стверджує: «Кра-

си навколо дуже багато, вона може бути в усьому,
просто її треба помічати. Тільки погляньте, який
диво­вижний і прекрасний цей світ…» [2]. Людські
постаті, як головні герої картин, постають у роботах
«У пошуках» (2016), «Наче сон», «Вітер», «На пляжі»,
«Ранкова йога» (усі – 2019 р.), сюжети яких, за слова-
ми мисткині, навіяні передусім спогадами чи мрія-
ми про відпочинок. Домашніх улюбленців можна по-
бачити на картинах-панно «Джордж», «Радість літа»
(обидві – 2019 р.) та ін.
Третій напрям – найбільш вражаючий – об’ємно-
просторові композиції, які використовуються для
оформлення вітрин, зокрема, широковідомої «Май-
стерні карамелі», першою з яких стала вітрина у
Львові, створена ще 2013 р., а останні на сьогодні у
2019 р. – міста Іспанії (Барселона та Севілья). Проєкт
виготовлення вітрин зі скла виявився дуже вдалим,
адже скло в техніці ф‘юзинг виглядає максимально
подібно до карамельки, тому вітрини, на перший по-
гляд, ніби зроблені саме з неї. Для цих складних ком-
позицій шляхом склеювання окремих елементів під
керівництвом О. Турецької виготовлені великі скля-
ні будиночки, замки, які населяють маленькі казкові
герої. Аналізуючи складні композиції вітрин, важли-
во підкреслити, що кожна з них унікальна, неповтор-
на, з цікавою родзинкою, як-от рухомі деталі чи змі-
на кольору скла. У них поєднується та підсумовуєть-
ся весь її творчий досвід роботи, набуті знання та
техніки роботи з мозаїкою, вітражем чи як художни-
ка-живописця або декоратора. Виграшним є залу-
чення до реалізації проєкту фахівців інших профе- «вписатися» у будь-який сучасний інтер’єр. Мох –
сій, які допомагають «оживити» чи то «підсвітити» контрасний за фактурою, але близький за природ-
магічне скло. ністю матеріал, тому таке поєднання, з одного боку,
Окремий напрям творчості – інтер’єрні декора- не типове, а з іншого – досить доречне.
тивні тарілки, що відзначаються яскравою рослин- Уся творчість художниці – це яскраві барви і по- Примітки
ною чи геометричною орнаментикою та інші прак- зитивні сюжети. Це її творча «магія» скла, адже кін-
1. ULR : http://olgaglass.
тичні предмети, наприклад лампи для дитячої кім- цевий результат – непередбачуваний. Її роботи, з од- com.ua/about/
нати. Тут художниця весь час експериментує, ного боку – легкі й невимушені, а з другого – потре-
2. ULR : https://rozmova.
розвивається, пробує нові можливості матеріалу, зо- бують великих зусиль для вирішення ідеї та задуму wordpress.
крема поєднання скла із металом чи, наприклад, в такому непростому матеріалі. Тому О. Турецька, com/2018/06/15/
скла і моху. Останнє поєднання – зовсім «свіжа» ін- створюючи картини-панно зі скла у техніці ф’юзинг, olha-turetska/
сталяція, що була представлена на персональній ви- виступає певним новатором, відкривачем нових 3. ULR : https://photo-lviv.
ставці О. Турецької влітку 2019 р. у львівській галереї можливостей роботи з кольоровим склом, при цьо- in.ua/litni-istoriyi-olgy-
«Зелена канапа» [3]. У ній «живий» лісовий мох слу- му зберігаючи багатовікові традиції львівського tureczkoyi-pokazhut-v-
жив тлом для яскравих скляних декоративних тарі- скла, утверджуючи високий рівень майстерності ви- galereyi-zelena-
лок, які «виграшно» на ньому виглядали та могли б конання та професіоналізму. kanapa/

55
творчий портрет
Ростислав Шмагало, доктор мистецтвознавства
Петро Грицюк
Серія «Фрагменти», 2018–2020
Нержавіюча сталь
«Інший» художній метал
Петра Грицюка
До початку XXI ст. естетика худож-
нього металу в багатьох напрямах
мистецького поступу визначалася
як самодостатнє явище. Від каталі-
затора нових архітектурних і мікро-
ювелірних тенденцій, що втілюють
Петро Грицюк
Серія «Фрагменти», 2018–2020
Нержавіюча сталь
56
новаторський дух цивілізації, метал
неодноразово опинявся в епіцентрі
тієї чи іншої культурної місії з багато­
гранним поєднанням творчих
можливостей. Одна з найпотужні-
ших культурно-мистецьких інду-
стрій, «викарбувана» в металі, оста-
точно вийшла за межі декоратив-
но-вжиткового товару. Вона стала
дієвим чинником творення нових
естетичних цінностей на невлови-
мій межі матеріального й віртуаль-
ного світів.
Нинішня творча практика стає дедалі більше транс­
галузевою. Мистці з академічною підготовкою не мо-
жуть мати жодної монополії чи привілеїв на полі ху-
дожньої культури. У результаті обличчя останньої
вимальовується швидше у форматі масової культу-
ри, реміксу, часто без глибинного проникнення в
сутність певних сучасних тенденцій. Утім, природ-
ний добір у цьому середовищі «нових гравців» по-
ступово формує і нову елітарну когорту, що синхро-
 #2 20

нізує рівновіддалені кола сучасного мистецтва. Для

її представників «урахування естетичної специфіки
металу» – не пустопорожня фраза.
До числа художників-інтелектуалів нової генера-
ції, що здатні на глибокі філософські переосмислен-
ня сучасності, належить Петро Грицюк. В обоймі
його творчої практики – численні міжнародні сим-
позіуми та престижні колективні проєкти сучасного
мистецтва. Формально-емоційний регістр його
творчості закорінений у сферу професійного худож-
нього металу. І це закономірно, адже він – випускник
кафедри художнього металу Львівської національ-
ної академії мистецтв (2017). Проте в експеримен-
тальній складовій активного творчого поступу мо-
лодого мистця матеріал (метал) відіграє далеко не
основну роль. Метал тут є ключем до розкриття но-
ваторської естетичної проблематики й філософсько-
го змісту. Ідейна сутність творчих експериментів ав-
тора 2017–2019 рр. ув’язується у своєрідну тріаду,
сформульовану як «Прагнення до іншого», «Маніпу-
ляція» та «Фрагменти». При цьому творче дійство
Пет­ра Грицюка не обмежується лише виставковим
простором «РМ Gallery» у Львові, адже театр, як ві-
домо, починається з вішака. В увертюру авторсько-
го проєкту глядач занурюється вже скануючи флаєр
вить на шальки суб’єктивного сприйняття ілюзорне
на запрошенні для перегляду відео. Це авторська
«фішка» діалогу з глядачем. До віртуального «ходін- й матеріальне. Утім, мистецький простір Петра сві-
Петро Грицюк
ня в народ» головна драматургія розвивається в екс- домо не дає однозначних відповідей на численні фі- Серія «Фрагменти», 2018–2020
позиції, композиційний акцент якої формується кі- лософські виклики, які породжує експозиція. Запи- Нержавіюча сталь
нетичною інсталяцією із семи скульптурних об’єктів, тання бринять в електромагнітному полі кінетичних
що «зависають» у повітряному просторі галереї в об’єктів і в присутності кібернетичної мережі. Ав-
прямому й переносному розумінні. Авторська ідея торський відеоарт демонструє красу дисонансів, які
застосування електромагнітного поля для кінетич- бентежать. Це образи літньої жінки, що тримає по-
ного артефекту несе в собі чимало інтерпретацій її вітряну кульку, яка летить донизу. І дівчинки, що ілю-
символічного значення. Спадає, зокрема, на думку зорно легко ловить металеву брилу.
і просторовий космічний вимір, і теорія відносності Мабуть, архаїка істини криється в третій частині
в часі. Філософський футуризм тут ув’язується з фу- експозиції під лаконічною назвою – «Фрагменти».
туризмом технологічним та естетичним. Петро Гри- Цей фрагментарний епілог виставки складає серія
цюк демонструє й інше бачення традиції, що скла- пластів з нержавіючої сталі, які максимально спо-
лася від античності до Відродження. В епоху вели- нукають глядача до діалогу в русі. Авторські техні-
ких універсалів Ренесансу поняття «техно» рівною ки термічної обробки і зварювання ніби миттєвим
мірою ототожнювало технологічну й мистецьку порухом творять ілюзорні переливи металевого си- Петро Грицюк
мультанізму. Відтак розмірена ритміка фрагментів Серія «Фрагменти», 2018–2020
творчість.
Нержавіюча сталь
Утретє ці ідеї знайшли відображення в історії кла- «іншого» металу викликає асоціації з «вікнами»
сичного дизайну, в практиці синтезу мистецтв і тех- кібер­простору. Ці ритмічні «вікна» сприймаються
ніки. В українській традиції ці ідеї надихнули Олек- як уявні відблиски майбутнього… Адже люди-
сандра Архипенка на створення 1924 р. знаменитої на потребує краси й гармонії як у зримо-
кінетичної машини для демонстрації змінного жи- му, так і в уявному. Що менше поми-
вопису «Архипентура». Отже, метали впродовж ти- ляється в цьому сприйнятті: око
сячоліть знаменували як технологічні досягнення, чи розум? За посередництвом
так і естетичні вподобання цивілізації. металу трирічний творчий
Петро Грицюк так само й нині здійснює пошук проєкт Петра Грицюка
власного творчого «я» через кінетику об’єктів і ко- дає змогу розширити
лористичну мінливість. Завислі в повітрі форми при- грані естетичного про-
пнуті; вони немовби прагнуть прорвати шаблони га- стору від нині види-
лерейного простору. Таким чином автор проводить мого до уявного май-
реципієнта у віртуальний світ маніпуляції. Він ста- бутнього.

57
творчий портрет
Анна Єфімова, кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри
менеджменту мистецтва Львівської національної академії мистецтв
Назар Симотюк
Дещо зовсім нове, 2019
Творчий метод Назара Симотюка:
Дерево, фарба
нова образно-пластична мова
художнього дерева
У сучасних умовах динамічного
культурно-мистецького процесу та
постійного розширення діапазону
художніх форм молодому мистцю
особливо складно знайти свою
нішу. Він повинен запропонувати
глядачеві щось нове, унікальне,
«живе» та актуальне, те, що має всі
шанси стати цінним та неповтор-
ним мистецьким продуктом, який
має інтелектуальну складову, кон-
цептуальне підґрунтя та водночас
непересічні художньо-естетичні
якості.
Показовим прикладом молодого мистця, що вже
знайшов свій, доволі успішний на сьогодні шлях,
є Назар Симотюк – вихованець Львівської націо-
нальної академії мистецтв, випускник 2018 р., аспі-
рант і тепер уже викладач кафедри художнього де-
рева. За доволі короткий період активної творчої
діяльності (від 2017 р.) йому вже вдалося реалізува-
58
ти персональні виставки (галерея ЛНАМ 2018, Karas’
Gallery, Київ, 2019 та ін.) а також взяти участь у низці
колективних проєктів («Kyiv Art Week» 2019 р., «Lviv
art days» 2018 р., «Сучасне декоративне мистецтво:
молода генерація» 2018 р., «The wood» 2017 р. та ін.).
За цей час художником створено понад сотню плас-
тичних композицій, третина з яких зберігається в
приватних колекціях США, Канади, Великобританії,
Японії, Італії, Франції, Бразилії, Тайваню та України.
Цьогоріч він пройшов відбір на одну з найбільших
виставок сучасного мистецтва в Європі «Nord Art
2020» (Бюдельсдорф, Німеччина), яка представляє
відібраних мистців з усього світу.
Н. Симотюк – яскравий представник молодої ге-
нерації львівської мистецької школи, який зробив
значний прорив у розвитку сучасної дерев’яної
пластики та вивів її на якісно новий рівень. Свій
творчий доробок художник уперше представив у
рамках виставкового проєкту «Де: форма» у галереї
ЛНАМ протягом квітня–травня 2018 р., що викликав
позитивний резонанс у мистецькому середовищі.
Спільно з колегою Андрієм Савчуком вони створи-
ли серії творів у дереві з глибоким концептуальним
змістом та оригінальними візуальними якостями.
 #2 20

Широкий діапазон форм та образно-пластичних рі-

шень гармонійно взаємодіяли між собою в цілісній,
продуманій та естетично-довершеній експозиції. Ви-
ставка мала надзвичайно важливе значення не лише
для кафедри художнього дерева, але й стала своє-
рідним «ковтком свіжого повітря» для всього фа-
культету декоративно-прикладного мистецтва
ЛНАМ. Власне, Н. Симотюк укотре доводить нам,
скільки можливостей в ідейно-пластичному, техніч-
ному, образно-візуальному аспектах має звичний
традиційний матеріал – дерево. Він багато експери-
ментував і знайшов саме ті форми, які максимально
тонко відображають авторське світовідчуття та внут­
рішній духовно-емоційний баланс.
У роботах Назара добре прочитуються джерела Назар Симотюк
Враження 4, 2018
інспірації: звернення до кращих здобутків мисте-
Дерево, фарба
цтва ХХ ст. і тенденцій contemporary art, а також пе-
реосмислення природних мотивів. До прикладу, прошую глядача до своєрідної медитації, яка має
у серії рельєфних композицій «Враження» йому стати “чистилищем” для нашого розуму, пробудити
вдалося майстерно синтезувати захоплення імпре- свідомість, хоч на деякий час абстрагувати її від
сіонізмом та оп-артом. Використовуючи шкант для нескінченного інформаційного потоку та дати шанс
з’єднання меблів як основний виражальний засіб, переосмислити ціннісні орієнтири сучасної людини
він тим самим трансформував його усталене зна- в цьому складному та бурхливому світі».
чення, досягнувши якісних візуальних ефектів ме- Сумлінна праця, скромність, скрупульозність
рехтіння та оптичної ілюзії. Тривимірні об’єкти син- до деталей, ретельне пропрацювання нюансів,
тезували в собі кращі традиції абстрактної пласти- висока культура кольору та інтуїтивне композицій-
ки: надзвичайно складні у виконанні та водночас не чуття дали авторові можливість вже в молодо-
лаконічні, чисті та естетично довершені форми з му віці зайняти свою нішу та сформувати виразну
глибоким філософським змістом. індивідуальну манеру. Творчий метод Назара Си-
Переконливий творчий доробок Н. Симотюка, мотюка поєднав у собі три, мабуть, найбільш важ-
представлений у рамках проєкту «Де: форма», був ливі для сучасного мистецтва компоненти: техно-
належно оцінений та отримав визнання серед про- логічну складність, естетичну довершеність та
відних теоретиків і практиків мистецтва. Однак спо- осмислене концептуальне підґрунтя. Непересічна
діваємось, що це лише початок великого мистець- мистецька активність, унікальний творчий потен- Назар Симотюк
кого шляху. Художник зайняв активну творчу пози- ціал та особистісні якості дають підстави прогно­ Кольорове коло, 2019
цію: він багато працює над новими серіями робіт... зувати молодому художникові значні успіхи в Дерево, фарба
Обрана для наукового дослідження тема «Оп-арт у майбутньому.
мистецтві українських художників кін. XX –
поч. XXI ст.» суттєво підсилює практичну складову,
стає інтелектуальним базисом та своєрідним дже-
релом для інспірацій у художній творчості. Такий
синтез науки і мистецтва дає підстави говорити про
позитивні тенденції у формуванні авторського ме-
тоду. Відтак, працюючи з абстрактною дерев’яною
пластикою, Н. Симотюк зумів синтезувати захоплен-
ня імпресіо­нізмом, пуантилізмом та оптичним мис-
тецтвом. Саме оп-арт став ключовим напрямком та
розкрив широкий діапазон можливостей для реа-
лізації творчих ідей. У процесі створення об’ємних
композицій художник віртуозно поєднує мінімалізм
простих геометричних форм та кольоровий кон­
траст, спрямований на підсилення емоційного
сприйняття в глядача.
В останніх роботах Н. Симотюк звертається до
проблематики швидкоплинності світу та залежнос-
ті людини від інформації, що «травмує» її свідомість
та пам’ять. Автор зазначає: «…Своїми творами я за-

59
 мистецька освіта
Олена Якимова, кандидат мистецтвознавства, викладач кафедри
монументального живопису Львівської національної академії мистецтв

Ганна Шумська
Бімодальні об’єкти, 2018
Модульна інсталяція
Кафедра монументального
живопису ЛНАМ: стала
відповідність часу
Сучасне мистецтво досить часто
ототожнюємо з актуальним, що ви-
значає характер завдань, які ста-
вить перед собою мистецький про-
цес. Більш неоднозначними є ви-
клики, які постають перед вищою
мистецькою освітою в наш час. Ба-
жання отримати швидкий резуль-
тат, стати відомим та отримати хоча б
відносну фінансову стабільність
спонукає молодь, насамперед твор-
чу, нехтувати традиційною освітою.
Водночас серед мистецьких навчальних закла-
дів, зокрема певних їхніх факультетів та кафедр,
простежується значна актуалізація навчальних
програм, спроби ведення міждисциплінарного ді-
алогу та розширення діапазону можливостей для
студентів у межах програм міжнародних обмінів і
стажувань. «Пальму першості» вже кілька років
тримають навколодизайнерські освітні програми,
але поступ діяльності доволі традиційних кафедр
також є прогресивним. Одним з прикладів осучас-
нення навчальних програм, індивідуального під-
ходу в їх межах, водночас із упевненою опорою
на багаторічну традицію і багатовікову історію
українського мистецтва, є діяльність кафедри мо-

60

нументального живопису Львівської національної
академії мистецтв під незмінним керівництвом
академіка Любомира Медвідя. Розуміння монумен-
тального мистецтва загалом та монументального
живопису зокрема, як того, що безпосередньо вза-
ємодіє та впливає на середовище, мистецький про-
стір чи громадський контекст, наближає його до
більш актуального визначення паблік-арт (public
art), як органічного входження живопису в архітек-
турне, урбаністичне, архітектурно-ландшафтне се-
редовище. Саме тому серед задекларованих на-
прямів діяльності кафедри, окрім традиційних ді-
лянок стінопису, поліхромії східнохристиянського
храму чи вітража, дедалі більшого зацікавлення в
студентів та випускників набувають нові мистець-
кі практики й сучасні медіа як візуальні засоби ви-
словлювання. Щораз таке широке розуміння жи-
вопису дивує багатьох, але таким чином дає мож-
ливість студентові, а в подальшому – молодому
художникові, сформувати власну візуальну мову.
Робота з різними медіа, різновіковий та варіатив-
ний у сенсі власних професійних зацікавлень ви-
кладацький склад кафедри дають змогу студенто-
ві спробувати та обрати для себе ту форму вислов-
#2 20
Андрій Роїк
Без назви 2, 2018
Акрил, ДВП
лювання, яка імпонує йому на певному етапі
становлення. Важливою складовою також залиша-
ється глибоке філософське та морально-етичне на-
повнення робіт, що для багатьох стає базисом для
подальшої творчості вже як сформованих само-
стійних мистців.
Деяких випускників невизначеність українського
артринку спонукає до зміни фахового вектора. Вони
переходять у галузь дизайну. Частина проявляє себе
в педагогічній роботі, що в багатьох випадках вдало
поєднується з активною творчою діяльністю. Знач­
ний відсоток молодих мистців обирає для себе шлях
вільної творчості, а ті, кому пощастить та обставини
складуться на їхню користь, уже зі студентських
років, завдяки завзятій праці, починають шлях
до реалізації себе у творчій та виставковій діяльнос-
ті, представляють власні роботи на он-лайн плат-
формах.
За останні 10–15 років майже кожен курс відзна-
чився студентами, тепер уже молодими мистцями,
які успішно показали себе на українській та між­ Володимир Когут
Реплікація інтелекту, 2018
народній мистецькій сцені або мають значний по- 3D моделювання, кольоровий
тенціал до цього. Одним із перших художників друк, полотно, олія
2010-х  рр., які заявили про себе в середовищі
61
мистецька освіта
перенасиченого мистецтвом Львова, став Сергій
Радкевич. Його перші кроки як самостійного автора
були пов’язані з провокативним мистецтвом вулиці.
Творча сміливість проявилася в неочікуваному по-
єднанні релігійних образів і актуальних змістів, тех-
нічних прийомів і пластичної мови візантійського
іконопису та графіті. Першою значною нагородою
стала друга спеціальна премія PinchukArtCenter у
2011 році. Потім була участь у масштабних україн-
ських проєктах, конкурсах та виставках, зокрема в
Єрмілов Центрі (Харків), Дзизі (Львів), Мистецькому
арсеналі (Київ) та багатьох інших, а також міжнарод-
них проєктах, зокрема в зйомках документального
фільму «THE NEW EXPLORES» («Нові дослідження»)
французького телеканалу Canal+, проєкті Україн-
ський зріз (Вроцлав, Польща), численних фестива-
лях та резиденціях у Польщі, Франції, Швеції, Німеч-
Ярина Шумська чині. Художник відзначається послідовністю еволю-
Перформанс, 2016
Центр зустрічі культур у Любліні
ції художньої мови та її розвитком у напрямку
(Centrum Spotkania Kultur мінімізації та естетизації методів творення. Сьогодні
w Lublinie) живе та працює у Львові.
62
Дещо інша сфера діяльності, зокрема мистецтво
перформансу в творчості Ярини Шумської, указує
на ще один зі шляхів професійної реалізації, яку оби-
рають для себе випускники кафедри. У своїх пер-
формансах мисткиня зосереджується насамперед
на дослідженні простору та людини в ньому. Середо­
вище для неї стає місцем експерименту, який худож-
ниця за допомогою руху та дії провадить у рамках
резиденцій і фестивалів в Україні та за кордоном, зо-
крема в Польщі, Чехії, Ізраїлі, Норвегії, Японії та ін.
Дослідницька складова її особистості проявилася
також у теоретичних напрацюваннях та захисті кан-
дидатської дисертації в 2017 році.
Деякі студенти починають проявляти творчу ін-
дивідуальність, ще навчаючись на бакалавраті. До-
волі впевнено про свої творчі амбіції під час захис-
ту дипломних робіт у 2015 р. заявляли В. Савченко,
Г. Шумська, У. Кульчицька та Х. Трубега, тому не ста-
ла несподіванкою їх переконлива візуальна маніфес-
тація в часі завершення навчання та в подальшій
творчості. Василь Савченко, продемонструвавши
прекрасне володіння графічними матеріалами та
рисунковими техніками, зміг перевести їх у контекст
монументального в дипломній роботі «Гібридна ре-
альність», ствердивши можливості взаємодії мону-
ментального та віртуального. Ще з часів навчання
діяльність молодого мистця пов’язана не лише з
Україною, адже значна частина проєктів, учасником
яких він є, проходить у містах Польщі, зокрема з
2019 р. В. Савченко співпрацює з Savchenko Gallery,
яка відкрилася в Гданську. У Польщі (Познань) тим-
часово працює й Ганна Шумська. Однак її інсталяцій-
ний, об’ємно-просторовий проєкт «Бімодальні
об’єкти» бачило вже кілька українських міст, зокре-
ма Харків, Луцьк та ін. Мисткиня також була учасни-
цею Бієнале молодого мистецтва в Харкові (2019).
Галузь театрального мистецтва та сценографії, які є
серед напрямів діяльності кафедри монументаль-
ного живопису, обрала для себе Уляна Кульчицька.
Вона працює як художниця у Львівському обласно-
му театрі ляльок, створюючи захопливі неординар-
ні проєкти сценографій, у тому числі для різдвяної
вистави «Святкові сни». Водночас виявляє себе в різ-
них галузях візуального мистецтва.
Спрямованість на дослідження в різних формах
візуального мистецтва людини та її екзистенційних
станів за допомогою фігуративної композиції за-
вжди було однією з чільних мистецьких проблем, які
ставляться перед монументалістами. На перший по-
гляд, традиційну, але водночас драматично
суб’єктивну інтерпретацію цього дослідження подає
у своїй творчості Андрій Роїк. Багатофігурні компо-
зиції хитросплетінь людських тіл з підкресленою,
майже мікеланджелівською анатомічністю, складні
ракурси, контрастні поєднання графічних технік і ко-
льорових плям надають образам сучасності прочи-
тання. Мистець веде активну виставкову діяльність,

скажімо, останню виставку під назвою «Кон’юнктура»
приймала в себе Карась Галерея. Інший підхід до фі-
гуративу, з активним використанням цифрових тех-
нологій, а подекуди повний перехід у їхню площину,
характерний для творчості Володимира Когута.
У традиційному живописі він значною мірою нади-
хається творчістю Баскія, але підхід до відеоарту має
зовсім іншу естетику, є інтерпретацією проблемати-
ки мімікрії штучного інтелекту та людини. У межах
співпраці з Voloshyn Gallery роботи Володимира Ко-
гута були представлені на артшоу Scope Miami Beach
в Майамі та VOLTA NY в Нью Йорку.
Наступне покоління молодих мистців, які ще в
процесі реалізації та остаточного формування влас-
ного мистецького діалогу з глядачем, вирізняється
тяжінням до візуалізації проблематики, тісно
пов’язаної із соціальними та політичними контекста-
ми сьогодення. Значний потенціал можемо бачити
в роботах Дарії Пащенко, Назара Мартинюка та Ар-
тура Солецького. Двоє останніх під час захисту ма-
гістерських робіт здивували зверненням у своїх ін-
сталяціях до скульптурних форм. Це порушує питан-
#2 20
ня міждисциплінарності та актуальності взаємодії
різних візуальних практик. Кафедра іноді дозволяє Вероніка Чередніченко
собі експерименти в рамках навчальної програми. Бестіарій, 2020
Останній досвід такого роду є досить успішним. Мо- Відеоінсталяція,
цифровий колаж
лодим мистцям, зважаючи на їхні індивідуальні осо-
бливості та вподобання, від початку навчання до-
зволено було працювати у власному творчому клю-
чі. Серед найуспішніших можемо назвати Вероніку
Чередніченко, Богдану Пацюк, Володимира Пидля-
ка, Юлію Ляшук та Анну Варшавську. Філігранна точ-
ність і технічна досконалість форм, створених зви-
чайною кульковою ручкою чи кольоровим олівцем
і поєднаних з відеорядом, інтерактивні скульптури-
імітації, монументальні паперові «пліткарі»… це
лише початок. Їхні роботи, виконані в різних техні-
ках, ми незабаром побачимо на всеукраїнських та
міжнародних проєктах.
Молоді притаманні здорові амбіції, готовність та
сила переконувати, тому очевидним є те, що зміни
необхідні, актуальність важлива, але має бути той
ґрунт, від якого можна відштовхнутися для початку
польоту...
63
творчий портрет
Мар’яна Максимів, науковий співробітник
Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Г. Возницького
Мовою символів
(про мистецтво Данила Мовчана)
Творчість багатьох художників, які
Данило Мовчан працюють у галузі сакрального
Хрещення, 2020
мистецтва, базується на виборі пев-
Дошка, левкас, темпера,
золочення них іконографічних принципів та
стилістики. Здебільшого це запози-
чені, частково інтерпретовані, тво-
ри. Не всі художники можуть віді-
йти від ікони як такої, як певного
жанру зі своїми канонами. З одно-
го боку, це цілком логічно, адже
64
«іконописці» постійно перебувають
у пошуку, заглибленні у Святе Пись-
мо. Занурившись у цей сокровен-
ний світ, іноді дуже важко поруши-
ти його медитативність, певну по-
слідовність виконання мистецьких
завдань чи відважитись читати іко-
ну по-новому. А  втім, сьогодні в
Україні існує чимало шкіл, серед
яких своєю самобутністю та про-
гресивністю вирізняється власне
львівська школа, що демонструє
поєднання традицій із сучасними
тенденціями та, що не менш важли-
во, власним «баченням творів» ав-
торами. Одним із таких мистців,
представників цієї школи, є худож-
ник, знаний не лише в Україні, але й
за її межами, – Данило Мовчан.
Д. Мовчан – відомий живописець, іконописець та
реставратор. Він – випускник Коледжу декоративно-
вжиткового мистецтва ім. І. Труша (відділення рес-
таврації) та Львівської національної академії мис-
тецтв (відділення сакрального мистецтва). Твори
мистця є в церквах та приватних колекціях України,
Білорусі, Польщі, Німеччини, Фінляндії, Італії, Фран-
ції, Канади та США. Д. Мовчан – учасник понад 70 гру-
пових виставок та кількох міжнародних пленерів в
Україні й за кордоном, автор понад 10 авторських і
персональних виставок.
Мистець часто працює з дошкою та полотном, іно-
ді з папером. Звертається до старовинної техніки
яєчної темпери, на папері – до акварелі.
Не всі роботи майстра є іконою. Як стверджує сам
художник, – це лише рефлексії над нею, над тілом
Христовим, над особистими переживаннями довко-
ла сакрального мистецтва, над долею людини; іноді
такі роботи виникають унаслідок розробки якогось
 #2 20

сюжету як зарисовки. До нових ідей мистця завжди

надихала стилістика ікони; на цій основі він будує
власні нові композиції, де мінімальними засобами
зображує те, що для нього важливе.
Чому, власне, творчість художника інспірована
«іконою»? Очевидно, ці пошуки закладено від основ
і передалися йому від батька – реставратора, худож-
ника Ярослава Мовчана. Відома спільна робота бать-
ка і сина над реставрацією Чудотворної ікони Тере-
бовлянської Божої Матері, яку презентували під час
візиту Папи Римського Івана Павла ІІ (1920–2005) в
Україну. Уже самостійно художник відновив розпи-
си Унівської лаври та іконостас у селі Новий Яжів.
Мистецтво Д. Мовчана, безперечно, має свої дже-
рела натхнення. У його творах ми відчуваємо захо-
плення середньовічною іконою, з  її чистотою
кольору та символікою. Основним натхненням на-
самперед є сама ікона, з власним складним знаково- Данило Мовчан
символічним світом. Похилений пустельник, 2015
У творчості Д. Мовчан не просто зображує сюжет, Дошка, левкас, темпера,
золочення
а пропускає його крізь себе. Твір стає результатом
того чи іншого переживання, осмислення, роздумів, Червоний – це любов Бога, вогонь віри і кров Хрис-
пережитих емоцій і прагнення надати старому сю- та, синій – символ вірності, довір’я і безконечності,
жету нового значення. золотий – символ святості.
Д. Мовчан своїми роботами намагається зверну- У композиціях «Хата з херувимом» і «Чорна хата з
ти увагу глядача на щось важливе, щось вічне, те, що терновим вінком» спостерігаємо певні архітектурні
нас оточує, щось актуальне. Лаконізм художник ви- об’єкти, які не завжди можемо віднести до якоїсь
робляє з часом, прагнучи мінімальними засобами конкретної споруди; вони одночасно реальні й ви-
та спрощеністю форм передати основну думку зо- гадані, пейзаж тут – біле або зелене тло, іноді умов-
бражуваного сюжету. Глядач залучений до розумін- но позначено присутність цього храму на землі. Не-
ня, розшифрування творів художника постійно, бесне представлено у вигляді синього хреста, чер-
адже кожен символ – крапка, хрест чи квадрат – ви- воних вікон, тернового вінка чи херувима.
кликає в нього постійні запитання та діалог із тво- У роботі «В темноті» художник зображує оголено-
ром. Ставимо собі запитання: що приховане за цими го чоловіка, який занурюється, входить до темного
символами, що означає білий простір, чому худож- простору-квадрата, ніби в невідомість. Ця компози-
ник обирає таку колористику?
Серед основних сюжетів, до яких звертається май-
стер, – це зображення святих, мучеників, біблійні сю-
жети, теми «Розп’яття» та «Оплакування Христа».
Часто художник роздумує над філософськими тема-
ми, такими як «Людина і світ», «Хата з терновим він-
ком», «Втрачені крила», «Людина і херувим», «Купан-
ня», «В темноті» тощо.
Цікавим є сюжет «Похилений пустельник», який
немовби медитує. Складається враження, що він
ось-ось упаде, але щось змушує його залишатися
в невагомості. Мистець ніби звертає увагу на неви-
диму опору, яка через молитву і віру дозволяє
йому втриматися. Він переносить низку сюжетів з
Біблії в реальний світ, наше сьогодення. Адже ко-
жен має свій хрест, кожен може втратити крила; лю-
дина, що купається в час Йордану, отримує благо-
словення.
Зі світу сакрального художник також переносить
Данило Мовчан
низку символів: Хрест, синє півколо – небо, терно- Серафим, 2019
вий вінок, рани Христові. Сакральні та інші сюжети Дошка, левкас, темпера,
об’єднує колористика, яка несе певну семіотику. золочення

65
творчий портрет
ція перегукується з іншою – твором «Купання», про-
те тут ми бачимо воду у вигляді прорубаної хресто-
Данило Мовчан
Зняття з хреста, 2019 подібної ополонки; також над чоловіком наче «схо-
Дошка, левкас, темпера, дить благодать» у вигляді червоного хреста. У світі
золочення навколо чоловіка панує хаос, над яким художник
роздумує в картині «Чоловік і світ».
Серафими та херувими постають як протиставлен-
ня й водночас поєднання земного і небесного, чер-
воного і синього. Надзвичайно цікава ритміка цих
зображень, передана з допомогою простих знаків –
кола, хрестоподібних крил, які умовно вписані в чо-
тирикутник, створюючи доцентрово-відцентровий
ритм.
Одними з найцікавіших і водночас найскладніших
є теми «Розп’яття», «Оплакування», «Зняття з Хрес-
та». Для Д. Мовчана ці теми є надзвичайно важливи-
ми, як для кожного християнина; тут можемо поба-
чити багато різних інтерпретацій і роздумів на дош-
ці, полотні та папері.
Зазначимо, що серед таких картин є інтерпрета-
ції, що зображують людину, яка несе хрест, як сим-
вол того, що в кожного чоловіка свій хрест. Ще є ком-
позиція з трьома синіми хрестами. На центрально-
му  – Христос, що ніби звисає, як поступова
трансформація в іншу ікону – «Зняття з Хреста». Лі-
воруч – хрест без людини, тут тільки окреслені чер-
Данило Мовчан воні цятки; вона щойно тут була, проте її вже немає.
Чорна хата з терновим вінком,
2019 Під ним – зображення черепа. Праворуч зображено
Дошка, левкас, темпера, третій хрест, під яким лежить, ніби на Плащаниці,
золочення Христос.
66
Окремі символи і трансформації тіла переходять
в інші твори зі своїм значенням. Тут людина, що па-
дає невідомо звідки, і тільки червоні цятки ледь на-
тякають на хрест. І багато інших інтерпретацій схо-
жої композиції, із символами, кольором, сюжетом,
що нагадують роздуми, начерки на папері.
Цікавою є інтерпретація наготи людини, наготи
святих. Тіло нагадує нам Плащаницю, воно схема-
тично передане, його святість підкреслена «движ-
ком» незалежно від того, кому воно належить. На-
бедреник трансформується в символічний «ква-
драт» – золотий, червоний, а на інших композиціях
бачимо лише самі квадрати в певній послідовності.
Художник створює портрети, зокрема портрет Ан-
дрея Шептицького та його брата Климентія, малює
портрети друзів та автопортрети-триптихи.
До глядачів мистець промовляє в роботах, які
наче незакінчені, накреслені лише кількома сим-
волами. Ми розуміємо, що тут мав би бути хрест,
там – терновий вінець, очі чи рани, як у Христа. Ми
шукаємо їх, але не знаходимо. Глибокі та емоційні
твори Д. Мовчана змушують нас зупинитися, заду-
матися, згадати про вічне. Їх лаконізм перетворю-
ється в певну програму, власне трактування, яке
ми намагаємося прочитати, знайти там своє розу-
міння. Філософія цих робіт, їх смислове наванта-
ження надзвичайно потужні. У деяких творах неза-
повнений простір, білий папір, пляма чи будь-який
символ промовляють до нас більше, ніж зрозумі-
лий реалістичний образ.
Для Данила Мовчана ікона повинна бути актуаль-
ною і сучасною. Вона є не просто копією чи даниною
моді, а осмисленим твором, який відповідає своєму
часу, до якого людина може звернутися в будь-який
момент. Для художника також важливі та актуальні
самі роздуми над цими творами і те, як з допомогою
простих, зрозумілих та лаконічних у часопросторі
сакральних символів і кольорів можна доносити
прості істини у «світських сюжетах».
 Катажина Якубовська-Кравчик, кандидат мистецтвознавства,
Йоанна Кучинська, магістр мистецтвознавства

Протистояння між тілом

і душею в сучасному мистецтві
(на прикладі творчості Дмитра Гордіци)
У сучасному європейському мисте- Дмитро Гордіца
Архангел Михаїл, 2015
цтві, на перший погляд, тема сакру- Полотно, авторська техніка
му поступилася місцем іншим про-
блематикам, які викликають більше
емоцій і дискусій. Ж. Бодріяр у праці
«Змова мистецтва» писав, що воно
є тільки «своєю власною рекла-
мою» [1]. Через його прагнення по- Катажина Якубовська-Кравчик
пулярності, яка часто вимірюється
фінансовим успіхом, на задній план
відійшли сюжети, котрі століттями
були присутні в культурі. Аналізую-
чи сучасне українське мистецтво,
варто зазначити, що багато цікавих
робіт створено як пошук сакруму в
безпосередньому діалозі з релігією.
Сучасне українське іконописне мистецтво багато-
гранне; воно поєднує в собі спадщину Східної Церк-
ви із сучасним баченням живопису й намагається
відповідати духовним потребам теперішніх вірян.
У ньому помітний синтез традиційного візантійсько-
руського канону, сформованих віками на цих тери-
торіях стилістичних трансформацій сакрального об-
разу (ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, на-
родне мистецтво) з новими напрямами в мистецтві, Йоанна Кучинська
що виникли в ХХ ст., як-от модернізм, абстракціо- тілі? Думаю, означає наділити духовною цінністю
нізм, сецесія, кубізм. У працях багатьох сучасних саме тіло і все, що з ним пов’язане» [2].
українських іконописців наявні спроби створити Дуже виразно ці тенденції та взаємозв’язки між
нові інтерпретації сфери сакрум, нові символи і зна- тілом і душею проявляються в працях іконописця
чення, носієм яких є ікона. Дмитра Гордіци, у яких рисунок тіла дуже часто
Ці віяння сучасного іконописного мистецтва про- ґрунтується на абстракціонізмі та кубізмі й, на пер-
являються не тільки в застосуванні нових технік, ший погляд, не має нічого спільного зі сферою
символів, колористики, але також у творенні зано- сакруму в розумінні теології Східної Церкви. Він
во рисунка тіла святого, підкресленні його фізичнос- належить до молодого покоління українських
ті у взаємозв’язку з духовністю, божим началом, тво- мистців, які в сакральному мистецтві шукають влас-
рячи тим самим повноту людської природи. Є. Но- ну дорогу і, використовуючи надбання традицій-
восельський щодо цього писав: «Що для людини з ного канону, намагаються промовляти сучасною
живими духовними устремліннями означає жити в мовою. Д. Гордіца балансує на межі сакрального

67
традиції і сучасність
мистецтва й модернізму, поєднуючи їх, шукає
рівно­вагу, яка б найбільше впливала на глядача й
Дмитро Гордіца
Богоматір Мала Панагія давала йому сильні не тільки естетичні, але й духов­
(Покрова Пришестя), 2014 ні імпульси.
Дошка, золото, Мистець народився на Буковині, виховувався не-
авторська техніка подалік Івано-Франківська, закінчив Коледж деко-
ративного і прикладного мистецтва ім. В. Касіяна в
Косові (педагог В. Бойчук), Львівську національну
академію мистецтва (педагоги: В. Овсійчук, Р. Васи-
лик, Л. Скоп, М. Кристопчук, К. Маркович) та аспі-
рантуру в Національній академії образотворчого
мистецтва і архітектури в Києві під керівництвом
М. Стороженка. У 2009 р. став керівником Центру
досліджень української сакральної культури при
Києво-Могилянській академії, a з 2012-го – членом
Національної спілки художників України та Україн-
ської спілки іконописців імені Святого Аліпія Пе-
черського.
Був ініціатором реалізованого у 2008–2010 рр.
проєкту «Українське сакральне мистецтво» в Націо-
нальному заповіднику «Софія Київська», у рамках
68
якого відбулися виставки сучасної української іко-
ни та майстер-класи іконописання.
З 2001 р. Гордіца презентував свої роботи на ви-
ставках у Палаці мистецтв у Львові, Тернополі, у му-
зеї імені Біласа в Трускавці, Художньому музеї в
Чернівцях, Картинній галереї в Дрогобичі, Націо-
нальному музеї у Львові, Львівському католицько-
му університеті, у Луцьку, у Галереї «Грифон» у Ки-
єві, Національній академії образотворчого мисте-
цтва і архітектури, Софії Київській, Центрі
українсько-канадських студій при Манітобському
університеті, Музеї Никифора в Криниці, а також у
Новиці, Кракові, Варшаві, Хелмі (Польща), Ґродно
й Мінську (Білорусь).
Традиційний підхід до тіла в іконографії
пов’язаний із середньовічною переоцінкою його
сприйняття. Зі зростанням у культурі значення
культу безтілесного Бога відбулася його маргіналі-
зація. Місце ідеалізації тіла зайняла транстілесна
модель, пов’язана насамперед з його роллю слу-
жіння духові. Натомість центральним зацікавлен-
ням культури стало тіло Христа як образ невиди-
мого Бога. Також тіло часто трактували як символ
гідної особи, яка ним володіє. Як зазначав Жак ле
Гофф, «під впливом середньовічного культу помер-
лих і культу володаря розвинувся інший тип дуа-
лізму тіла. На противагу христології, тут ідеться про
два тіла, які розрізняються у випадку владних осіб:
про смертне природне тіло і тіло службове [...]. При-
родне тіло було посередником-носієм як для
смертної особи, так і для безсмертної влади. Воно
спонукало також розрізняти його соціальну роль:
тіло-репрезентант є культурою, а не природою» [3].
Цей своєрідний спосіб відокремлення тіла від кон-
кретної особи проникнув і у філософію іконографії.
Однак, що цікаво, у сучасній українській іконогра-
фії часто можна спостерігати зростання цінності
людського тіла, яке сприймалося як відображення
певної філософії людської природи. Тим самим
воно стає носієм його ідеї.
Так відбувається і в роботах Д. Гордіци, хоча зо-
браження тіла в його творах далеке від традиційно-
го іконографічного підходу. Адже, як писав Еріуген,
«немає нічого в цьому видимому матеріальному сві-
ті, що б не було виразом чогось духовного i чогось,
що можна пізнати тільки розумом» [4]. На роботах
Гордіци відсутні майже прозорі, ефірні, ідеалізовані
тіла, які нас безпосередньо скеровують до Бога. Тра-
диційна статична подача персонажів поступається
виразним діагональним лініям, які не лише привно-
сять елементи неспокою, драматизму й динаміки,
але й приковують увагу глядача. Тіла персонажів ви-
даються відчутнішими, виразнішими, більше зако-
ріненими у фізичному світі. З одного боку, вони ха-
рактеризуються тілесністю, емоційністю, певною
піднесеною формою некрасивого, гострим підкрес-
ленням анатомії і рис обличчя, проте, з другого боку,
 #2 20

абстрактні й фігурні елементи, помітні в анатомії тіл, Дмитро Гордіца

відсилають глядача до сфери сакруму й водночас є Совість, 2019
Дошка, авторська техніка
спробою зловити трансцендентне начало. Для ху-
дожника аспект людської природи й тілесності в бо-
жественному плані спасіння стає запитанням i ви-
кликом мистецтву. Схоже, йому близька концепція
сакруму в розумінні Мірча Еліаде, тобто як «досвід
сукупності екзистенції, який являє людині її спосіб
буття в світі», «а також як просто дійсність» [5]. Мис-
тець трактує святу силу як «дійсність, вічність і діян-
ня в одному» [6]. Його твори дуже експресивні,
близькі йому, і часто в його іконах розгорнуто мотив
страждання й пов’язані з ним Страсті: «Зображення
страждання очищує душу мистця i навчає покори, –
стверджує автор. – Катарсис, який переживає худож-
ник, передається і християнинові, який молиться пе-
ред цією іконою» [7].
Працюючи над своїм найважливішим мистець-
ким проєктом «Повернення», Гордіца поставив собі шують його зануритися в сцену, представлену на іко-
за мету змусити глядача рефлексувати над вірою i ні. Боже Тіло в роботах мистця – це тіло стражденної Примітки
людською природою. Він показав ритм життя й ци- людини, з підкресленою, навіть виразно гіперболі- 1. Baudrillard J. Spisek
клічність святого часу, який наново воскрешає до зованою, будовою м’язів і кісток. Атрибути Господ- sztuki. Warszawa, 2006.
ніх страждань (червона корона, рани, хрест) позбав- S. 76.
життя події прапочатків і відроджує буття. Завдяки
зануренню в сакрум людина повертається до по- лені реалізму; художник їх зображує через геоме- 2. Nowosielski J. «Szata
чатку часів, щоб наново народитися [8]. Проєкт із тричні форми, з одного боку, акцентуючи на їхній godowa» – o teologii
символіці, з іншого – підкреслюючи людську й бо- ciała ludzkiego.
такою назвою мав служити вираженню стосунків
Zagubiona bazylika.
«Бог – я – світ» і допомогти повернутися, як заяв- жественну природу зображення. Характерним при-
Refleksje o sztuce i
лено в назві, до найважливіших цінностей. Проте йомом автора є змалювання прибитих долонь Спа- wierze. Kraków : SIW
це повернення не може відбутися без мотиву тілес- сителя внутрішньою частиною назовні. Таке їхнє Znak, 2013. S. 298–299.
ності. Повернення людини до Бога, на думку Горді- положення може відчитуватися двояко: як наголо- 3. Goff J. Obraz ciała jako
ци, повинно охопити ціле її єство – як дух, так і тіло. шення на стражданнях і як благословення, яке Бо- obraz człowieka. Goff J.
Адже Бог приходить до людини як до цілісності. жий Син дає глядачеві. Kultura średniowiecznej
Для мистця ікона – це не просто художній твір, а на- Під час аналізу ікони із зображенням Божої Мате- Europy. Warszawa, 1970.
самперед артефакт, що провадить до Бога. Тому її рі з Дитятком складається враження, ніби матір і син S. 122.
джерелом є Всевишній; без постійної молитви й по- становлять ціле, їхні кінцівки переплітаються, лінії 4. Eriugen J. De divisione
вернення художника до Бога, які водночас є повер- обличчя поєднуються в одне. У цих працях худож- naturae. V. 3. Цит. за:
неннями до себе, ікону не можна створити. «ПО- ника хвилююча експресія пов’язана із силою мате- W. Seńko. Jak rozumieć
ВЕРНЕННЯ в себе – вкотре віднайдення тієї зарос- filozofię średniowieczną.
ринства. Єдність Богородиці та Її Сина уособлює пер-
S. 16.
лої затоптаної загубленої стежини до своєї душі… ші хвилини життя в лоні матері. Їхні обличчя коло-
Не во ім’я свого “Я”, а во ім’я ще одного створеного 5. Eliade M. Sacrum i
ристично й композиційно дуже схожі; вони є
Богом серцебиття – створеного для Свого Святого profanum. O istocie
дзеркальним відображенням, хоч одне з них більше, religijności. Warszawa,
Буття! Бог в нас – всередині, і кожне Його Нове При- а інше менше. Дуже часто їхні німби творять цілість, 1996. S. 81.
шестя – це Його ПОВЕРНЕННЯ! ПОВЕРНЕННЯ Віри, підкреслюючи почуттєвий зв’язок між ними. Харак- 6. Ibidem. S. 53.
Любові, Надії, Покаяння, Правди, Творчості, Му- терною рисою стилю Д. Гордіци є поєднання некра-
дрості, Кохання, Смирення…» [9], – писав Гордіца 7. Інтерв’ю Катажини
сивого з красою, укладання кривих, експресивних Якубовської-Кравчик з
у своєму програмному тексті. ліній у гармонійну композицію. У творах із багатьма Дмитром Гордіцею від
Одним із найпоширеніших мотивів цього мистець- образами їхні кінцівки переплітаються, утворюючи 12 березня 2014 року.
кого проєкту є цикл життя і смерті Христа, що роз- Архів автора.
вдаваний хаос, проте при детальнішому аналізі по-
гортається в сценах Розп’яття і Господніх страстей,
стає продумана конструкція, яка виражає близькість 8 Eliade М. Sacrum i
а також в образах Богородиці з Дитятком. Анатомії profanum. O istocie
і любов між ними.
тіл святих на цих іконах продумані до найдрібніших religijności. Warszawa,
Праці мистця із циклу «Повернення» викликають
деталей, які, залежно від мотиву, виражають емоції 1996. S. 54–89.
у глядача суперечливі емоції; з однозначного, на
цієї події. Страждання Спасителя на хресті мистець 9. Інтерв’ю Катажини
перший погляд, хаосу постає порядок, з експресив-
виражає через відчуття, Його муку зазвичай підкрес- Якубовської-Кравчик з
них зображень – спокій, що надихає до споглядан-
лює червоним кольором, геометричними формами, Дмитром Гордіцею від
ня, зі страждання – радість чи любов.
які нагадують сльози або краплі крові. Експресивні 12 березня 2014 року.
лінії підсилюють у глядача відчуття неспокою, зму- Продовження в наступному номері. Архів автора.

69
мистецьке середовище
Олег Брит, мистецтвознавець
«Мистецтво молодих»
Денис Саражин
Без назви, 2012–2017
Полотно, олія
і сучасне мистецтво Харкова
«Мистецтво молодих» у Харкові
завжди поставало на тлі поставан-
гардової традиції як своєрідна її ре-
цепція і проривалося назовні, на
арену художнього життя, у пору-
біжні періоди, транслюючи принци-
пово інші, ніж усталені форми,
творчі засади. Воно завжди скла-
далося в парадигму «іншого» мис-
тецтва, що загострює погляд на су-
часну йому візуальну практику й
немовби відкриває нові шляхи об-
разо- та формотворення. Сьогодні
воно також на вістрі найновіших
тенденцій, опановує VR-мистецтво
70
та найактуальніші інтермедіальні
техніки смислотворення засобами
мистецтва. Утім, воно й не відмов-
ляється від «давніших» технік і ма-
теріалів, по-своєму витлумачуючи
категорію стилю та шукаючи влас-
ні форми символізації буття засо-
бами художньої творчості. Воно,
звісно, не стало ще певним стилем
і часто відштовхується від неомо-
дерних та новоеклектичних сти-
льових уподобань, однак вправно
намацує щось таке, що згодом по-
стане як справжній стильовий ви-
мір нашого часу.

Середня, проміжна й надпотужна ланка харків-
ської молоді – художники кінця 1990-х, початку ну-
льових і навіть дві тисячі десятих. Це вже епоха
«тридцятилітніх». Вони швидко вчилися на досвіді
попередників, активно ставали на рейки поставан-
гардизму, вирішували ребуси неоконцептуалізму та
необароко, і саме їхня творчість увиразнює новий
тип художнього мислення й нове мистецьке облич-
чя Харкова. Р. Мінін, Г. Зіньківський, А. Волокітін, Р. Ми-
хайлов, В. Кохан, І. Світличний, М. Рідний, Т. Кам’яний,
А. Клейтман, Д. Кольцова – усе це надпотужні гравці
формами актуального мистецтва, і без їхньої при-
сутності у творчих проєктах, фестивалях, акціях, кон-
курсних програмах уявити собі розвиток сучасного
мистецтва неможливо. Крім почуття нового, вони
(кожен у своїй царині) вносять у площину художньої
творчості найсучаснішу іконологію образів, архео-
логію трансавангардової свідомості мистця, знаково-
алегоричну асоціативність образних рішень і
загострені риси проступаючого мистецтва майбут-
нього. Звісно, усе це виникло не на порожньому міс-
ці – поштовхом до активізації харківської молоді
став фестиваль молодіжних проєктів NonStopMedia,
«який від початку 2000-х став комунікативною арт­
платформою та “точкою виходу” творчої молоді Хар-
кова» [1]. Співіснуючи поруч зі знаними авторитета-
ми сучасної візуальної практики – С. Братковим,
Б. Михайловим, П. Маковим, О. Рідним, С. Волязлов-
ським, В. Кауфманом, П. Павленським, В. Мізіано, –
вони, «завдяки можливості прямого “транслювання”
традиції», новому баченню експерименту в мисте-
цтві, означили основи «нової харківської школи»
(Н. Мархайчук) [2], довівши надпотужну семіотич-
ність сучасної мистецької практики.
Р. Мінін, справжній деміург сучасної актуалістики,
не полишаючи меж традиційного мистецтва й від-
криваючи форми нового полістилізму, вводить со-
ціально й культурно детерміновані образи «сучас-
#2 20
ного-іншого», вводячи його візуальні патерни в
площину зображальної вербальності та живописно-
пластичної і візуальної ієрогліфіки; Г. Зіньківський у
мережі полісемічних візуальних знаків стверджує
засади нового концептуалізму, надаючи місту мож-
ливість розмовляти із сучасником оновленою мо-
вою стріт-арту, що вміщує у своїй площині авторську
текстуальність і лаконічний графічний метафоризм,
доводячи їх до граничної знаковості; А. Волокітін
синтезує живопис з відео-артом, поєднуючи масш-
табну станкову фігуративність з новітніми формами
геометричної абстракції та оп-арту; не полишає своїх
соціокультурних уподобань і М. Рідний, повільно
експериментуючи з мовою скульптури і кіно, утво-
рюючи своєрідний синтез цих мистецтв, створюючи
своєрідну скульптурографію в царині сучасного
мистецтва, повернутого обличчям до гострих со­
ціально-політичних питань; І. Світличний прориває
кордони актуалістики, завдячуючи власній версії
саунд-арту і аудіоскульптури, що своїм інтелектуа-
лізмом, «рафінованою естетичністю», довершеністю
аналітичного опрацювання образних і медіально-
пластичних завдань надає можливість уникати ша-
блонів поставангардизму, не впадаючи в концепту-
алістський «задум» попередників; не менш вражаю-
чою є екстравагантна і прагматично епатажна
діяльність мисткинь А. Клейтман, Н. Мурашкіної,
Д. Кольцової, що поєднують у новітні мистецькі ви-
словлювання знаки мови фотографії, графіки і відео-
арту. Проривом для Харкова стала також мистецька
творчість чугуївця Р. Михайлова, що підніс чуттєвість
і тілесну дидактичність матеріалу сучасного мисте-
цтва на новий щабель. К. Зоркін вийшов на супре-
матичний рівень сучасного ієрогліфізму у своїх ін-
В’ячеслав Третяк
сталяціях з дерева і каменю. Це вже творчість, що Завод гарячої води і гуртожиток.
простягається поза межі усталених видових і жан- Диптих, 2018
рових форм, зокрема скульптури, живопису, графі- Полотно, олія
ки, набуваючи полісемантичної ємності й формо­
71
мистецьке середовище
Ніна Мурашкіна
«Angels» або «Нехай плачуть
усі, кому ми не дісталися!...»,
2018
Акрил, золото, полотно на
дереві
творчої виразності. Тут абстракція та ідеопластика
постають у своєрідному синтезі, для якого мисте-
цтвознавство ще не знайшло свого імені (згадаймо
хоча б його багатоелементну інсталяцію «Кістяний
журавель» 2017 р., що своєрідно й нетипово відби-
ває екзистенційний сенс «буття / небуття» та відби-
ває погляд автора на «внутрішню Японію». Усе це
вже не орієнтири «нового», а його реальна присут-
ність у сьогоденному художньому процесі Харкова
і всієї України.
Зауважмо, що окрему групу творчої молоді скла-
дають учні В. Гонтаріва й послідовники творчого ме-
тоду його школи, яка впровадила засади неоджо­
ттизму й необойчукізму до розбудови художньої
форми в межах станкового й монументального жи-
вопису.
Потребу в новій знаковості мистецького мислен-
ня висвітлила Друга бієнале молодого мистецтва, що
прокотилася Харковом у вересні й жовтні 2019 року.
Харківці в її межах заявили про себе як потужні грав-
ці й репрезентанти нових правил мистецького зма-
гання за свідомість сучасного глядача. Проєкт
72
П. Карпової «Відсутні» (фотографія) свідчить про від-
критість фотографічного тексту й можливість утво-
рення не пізнаного ще засобами мистецтва образу
міста; так само у плані розробки фотоідеограм пра-
цює В. Однов’юн (проєкт «Спостереження» 2016–
2018 рр.), розширюючи простір мистецької уяви. Ці-
кавим виявляється також досвід візуально-графіч-
ного та вербального синтезу в техніці станкової
графіки М. Коломійця. Його рисунок «Спіймати біса»
(2018) – портрет хлопця, який вполював садового
шкідника мотузкою, нагадує гойївські фантасмагорії
і водночас розкриває ідеолексичні смисли харків-
ських гопників 90-х минулого століття і нульових, де
в простому рисунку олівцем у неабиякий спосіб лі-
нійно-тонального рішення проглядається парафра-
за караваджівського Давида зі спрощеною і гротес-
ково трактованою іконографією. Робота виходить
за межі простої формальної вправи й досягає від-
чутного ефекту друкованого зображення, виходячи
на рівень графічної метамови.
З мовними одиницями як об’єктами фотографіч-
ного і графічного висловлювання працює знана вже
 #2 20

й поза містом О. Федорова. Мовну одиницю (лексе- береги образотворчості. На відміну від «золотих мо-
му, ідіому, вислів) вона сприймає як порожню, що лодих художників» середньої хвилі, про яких ішлося
наповнюється стохастичними візуальними конно- вище, «нові молоді» не шукають форми сучасної кар-
таціями. Проєкт 2019 р. «Я не знаю, де я, але це мій тини чи графічної роботи. Це передусім потяг до «що-
дім» демонструє, як фотоідеограма виникає з-під річного і щоденного контролю стану якості майстер-
безпосереднього відчуття порожнього і стишеного ності» [5]. Цей залік вони справді складають «на від-
ландшафтного простору, постаючи наслідком його мінно», але забувають про притаманні молоді
активного осмислення (проєкт був відбитком реаль- бунтарство та незгоду з усталеною традицією формо­
ного лендартівського дійства в Могриці). Заторку- творення й «окартинювання» людських сенсів.
вала інсталяція Ю. Голуб, що конкурувала з графічно- Майже не розвивається великий нефігуративний
інсталяційним досвідом К. Зоркіна. Справжніми стиль, а абстракція як така швидше примітивізуєть-
фотодослідниками соціополітичних і культурних пи- ся і психологізується. Художники цієї ланки орієнто-
тань стали Д. Ревковський і А. Рачинський у своєму вані на збереження та продовження фахової тради-
проєкті 2019 р. – «Темрява». Досліджуючи побут і ції, яка не виходить за межі академічного жанрового
культуру в’єтнамської спільноти міста, автори у сво- розподілу й тематичної композиції. Іноді свіжим
їх фотодокументах глибше й більш узагальнено під- подихом віє від неформальних мистецьких вправ,
Микола Коломієць
ходять до питання людського буття та сучасної по- проте більша частина «молодіжки» все ж таки нама- З’їв цукерку і задоволений, 2019
літичної ситуації в Україні. Чистим експериментом гається не поривати з уже відомими формами, а роз- Плакат, авторська техніка,
над скульптурою малих форм виявився довершений вивати їх поза експериментом та інноваційністю. типографіка
артжест В. Кохана, який давно вже працює з річчю, Практики цього мистецтва не лише існують «з»
що має всі можливості перевести саму себе у сферу
ідеї та духу. Тут немовби стверджуються слова Р. Ду-
ганова, що все авангардове мистецтво можна звес-
ти до контроверсійного протиставлення понять
«дух» і «річ», яке повертає нашу увагу ще до одного
«харківця» – В. Хлєбникова з його «мислеземом» [3].
Проте сьогодні об’єктивно на передній план вихо-
дить мистецтво «нових молодих» [4], які докорінно
відрізняються від апологетів поставангардної акту-
алістики. Виплекані вони в межах молодіжного угру-
повання ХОНСХУ та в середовищі вищої академічної
мистецької освіти (переважно ХДАДМ). В умовах
пост­модерної полістилістики, у якій вони існують, ху-
дожники не поривають з усталеними стандартами
попередніх «‑ізмів», тяжіючи більше не до традицій
історичного авангарду, а до неомодерну, постімпре-
сіонізму, мистецтва «суворих 60-х» і неокласичного
академічного живопису. Вони не займаються систем-
ною інтерпретацією мистецьких форм і не рефлек-
тують щодо самоактуалізації мистецтва в сучасному
світі – тут відбувається процес постійного самозро-
щення, «природного проростання» молодого худож-
ника в середовищі досвідчених і «старих» мистців.
Вони знають, що сила творчого неспокою проштовх­
не кожного до розуміння того, де, як і коли, якими
мистецькими формами (переважно живопис і графі-
ка, меншою мірою скульптура і декоративно-вжит-
кове мистецтво) сіятися, переплітатися, роїтися, ши-
ритися і проростати в новітні виміри творчого буття,
що стверджує себе в час перемін. На жаль, попри
оригінальні твори та самостійну опрацьованість
форми, твори «нових молодих» не дають можливос-
ті відкрити певний візуальний наратив, скласти окре-
мі твори в цілісну картину мистецького поступу, ви-
явити й узагальнити актуальні тенденції образотвор-
чості. Роботи молодих тут займають свою,
особистісну нішу, утім, укотре заступаючи на старі

73
мистецьке середовище
традицією, а й у її нутрощах, ледь-ледь прориваю-
чись до рівня усвідомлення візуальної актуалістики.
Роман Михайлов
Опік реального, 2015 Вони немовби обертають своє бунтарство супроти
Папір, вогонь «повзучої новини», намагаючись повернутися до
«землі обітованої» академічного мистецтва і там вта-
мовувати спрагу за класичними образами. У цьому
є своя користь: встановлюється баланс між архети-
пальним та культурним кодом і кодом новації, від-
новлюються традиційні пластичні ідеї і почуття, вста-
новлюється наново «старе-нове» пластичне мислен-
ня, що згодом виростає в нову свідомість мистця і
його світоглядність; досвід цитування та парафрази
з явного переходить у внутрішні пласти мистецько-
Іван Світличний
Субобраз, 2011 го твору, набуваючи вже не постмодерністського зву-
Фрагмент інсталяції чання, а діалогічної форми комунікації не твору з тво-
74
ром, а з елементами композиції в межах одного по-
лотна чи графічного аркуша, скульптурного об’єму
чи простору тканини і т. ін. Критерій «нового» та «ін-
шого» знятий з порядку денного й переведений у
площину високоякісної неоконсервативної мистець-
кої пластики. І не дивно, що критики сучасного мис-
тецтва констатують відсутність саме «молодості»
в роботах учасників цього руху. Таке мистецтво праг-
не бути «тим самим мистецтвом», як і мистецтво їхніх
учителів, і прагне виглядати «не гірше, ніж…», тому і
вбачається у творах певна скутість, сталість і стис-
лість. Хоча й на цьому шляху є свої досягнення та не-
перевершені результати.
Широкий тематизм, різновекторність технік, «вну-
трішнє експериментування» з жанрами і компози-
ційною будовою вирізняє кращих з представників
нової хвилі молодіжного мистецтва Харкова. Твори
Д. Саражина, А. Рогового, А. Толстухіна, В. Самойлик-
Артющенко, А. Худякової, В. Третяка, А. Нестеренко,
Я. Леонця, В. Здора, І. Некрахи, О. Бабак, О. Смороді-
на, О. Кріушина, І. Липських, Н. Кірман, О. Брітцева,
А. Храпчинської, Є. Єгорова, І. Тужикова, Л. Веліляє-
ва, С. Шульц, О. Мирошниченко, О. Кубишкіної – тому
яскраве свідчення.
Проривним і справжнім одкровенням у царині ри-
сунка й живопису є роботи Д. Саражина та А. Рого-
вого. Перший надав станковому живопису нового
монументалістського виміру, оновивши зсередини
конструкцію і композицію живописної роботи, до-
сягнувши взірцевої фігуративної пластики, глибоко-
го розуміння кольору й міцності рисунка людської
постаті. Це анатомічний і тілесний живопис найви-
щого ґатунку. Другий розвиває найкращі досягнен-
ня модерніки в пейзажі та фігуративній композиції,
надаючи своїм життєвим образам нового символіз-
му й потужної змістової асоціативності. А. Толстухін
збирає в нову єдність елементи сучасного пейзажу,
унаслідок чого постає «пейзаж-біографія», що поєд-
нує топо- й типологічні риси жанру і змішує досвід
натурного предметного й асоціативного бачення.
Яскравим виявляється пейзаж А. Нестеренка, І. Ту-
жикова – він також будується на засадах натюрморт-
ного бачення, поєднуючи в собі гру реалістичними
й сезанністськими конструктивними формами.
«Внутрішніми експериментаторами» з потужною
культурою кольоромислення постають молоді мист-
ці І. Некраха, Я. Леонець та В. Здор. Їхні тематичні та
пейзажні форми значно більші, ніж формальні жан-
рові вправи, – за цим постає новітнє мислення ко-
льором, схематикою бачення, відверте рисувальне
розуміння натури і певний синтетизм пластичних
знаків, що надають багатої змістовності мистецькій
формі в процесі її поточного сприйняття. Полівек-
торною і полісемантичною здається також творчість
Є. Єгорова, що поєднав рисувальну й живописну
традицію свого уславленого діда і батька з новими
шуканнями й одкровеннями форми. Захопливою є
 #2 20

гра на полотні кольоровими площинами та гнучки-

ми силуетами В. Самойлик-Артющенко. Дивовиж-
ною чоловічою міцністю форми, конструктивністю
вирішення композиційних завдань, глибокою зміс-
товністю і потужним метафоризмом, що переведе-
ний в уяскравлений графічний знак, вражає твір
С. Шульц. Не меншою метафоричністю сповнена ке-
рамоскульптура А. Мірошниченка. Це вже нове по-
коління майстрів, що гучно заявили про себе, поко-
ління вже сформоване й удосконалене в агональній
боротьбі з мистецтвом поставангардових художніх
практик. Універсалізм і вправність віють з робіт
А. Худякової і В. Третяка. Уміння працювати площи-
ною, силуетом, просторовою паузацією, протягну-
тими кольоровими контрастами, елементами тріан-
гуляції і пірамідальності композиційної будови в
надалегоричних диптихах, поліптихах і моностанко-
вих живописних формах показує живопис останньо-
го. Тут присутній монументалізм, неомодерніка та
засади академічного вправного рисунка даються
взнаки, хоча мистець ще й не випрацював пізнава-
ної власної стилістики, і, здається, доля і ситуація мо-
жуть штовхнути його в будь-який творчий бік. Упо-
вні живописну традицію стверджують А. Козелець-
ка, Ю. Будяк, В. Здор, Г. Білик, К. Кучеренко – вихо-
ванці харківських мистецьких вишів.
Знаних результатів досягла молода графіка в Хар- рисунок О.  Кубишкіної, пастелі Б.  Романова та
кові. Композиції демонструють, чим сьогодні жи- М. Ричкова.
виться графіка, залишаючись мистецтвом глибоко Тарас Кам’яний
Отже, вікова метафорика творчості, динаміка по- Силомір агресії, 2011
інтелектуальним, метафоричним, філософічним, та- колінь, їх існування за принципом мистецької тяг­ Фанера, випалювання
ким, що майже уникає описових, орнаментальних лості й новизни, тяжіння та взаємовідштовхнення
мистецьких дискурсів, стаючи сферою вияву вільної робить молоде мистецтво Харкова притягальним
мистецької інтенціональності. об’єктом дослідження й певним взірцем з колінчас-
Це роботи Д. та А. Зозуль, вишуканий і тонкий ар- того розвитку сучасних мистецьких форм. Це явище
куш молодшого О. Смородіна, інтригуюча авторська різнобічне й неодноманітне, певною мірою строка- Примітки
техніка І. Філіпова, майстерно й лірично виконаний те й неоднорідне, лінійне й циклічне у своєму роз- 1. Місто ХА. Харків
офорт М. Христенка, вправний і кристаломорфний виткові. авангардний. Проект-
дослідження. Каталог
виставки. НХМУ.
К., 2017. С. 8.
2. Там само. С. 8–9.
3. Дуганов Р. Столп и
утверждение нового
искусства. Харджиев Н.
Статьи об авангарде.
Москва, 1997. Т. 1. С. 13.
4. Див. про них наш
невеличкий огляд у
цій публікації.
5. Мархайчук Н. В.
Сучасне мистецтво і
мистецтво молодих.
Харківщина мис-
тецька : збірник
статей науково-прак-
тичної конференції до
78-річчя ХОНСХУ.
Харків, 2008. С. 90.

75
Мистецьке середовище
Альфред Коу, мистецтвознавець
Ярослав Леонець
Вітрянка, 2016–2017
Полотно, олія
На вістрі власного пензля:
«нові молоді» в Харкові
У 1920-х рр. минулого століття П. Клеє
на одній із лекцій у Бавгаузі заявив:
«Я часто повторюю, що є світи, які
відкриті й відкриваються для нас,
світи, що є часткою природи, до
якої, втім, не кожній людській свідо-
мості дано зазирнути; можливо, це
під силу зробити лише художникам,
лунатикам та примітивам».
Примітивів у мистецтві багато, лунатиків теж ви-
стачає, проте справжня відкритість світів належить
тим, хто транслює принципово інші, відмінні від зви-
чайної мистецької традиції, образотворчі засади, –
молодим художникам, яких ми визначили не за ві-
ком, а за парадигмою мистецького спрямування як
«нових молодих» (на противагу тим «молодим», що
вже зайняли свою нішу в українській сучасній обра-
зотворчості).
Це мистці, які, попри академічний вишкіл, нала-
штованість на експеримент і повагу до попередни-
ків, не намагаються докорінно руйнувати усталену
76
традицію, а навпаки – вони її зміцнюють і надають
візуальним практикам сьогодення свіжості й відчут-
тя нового через власну практику її розуміння. Однак
це розуміння завжди є наслідком самоідентифіка-
ції – і як людини, і як художника. Хоча, слід зазначи-
ти, тут мова йде не про відмову від усталених засад –
мовиться про те, як, пронизуючи шари традиції, мо-
лодий мистець виходить на власне розуміння
специфіки мови образотворчості й індивідуальної
мистецької практики, що згодом складається у фор-
мат власного стилю.
І тут постають розбіжності між розумінням «автор-
ського, індивідуального» мистецького висловлювання
і тим, що вважається «актуальним і перспективним».
Серед цих доторків до одних з багатьох яскравих
представників «нової харківської молоді» – бажан-
ня показати, що звернення до «традиційних» технік
образотворчості дає свої неабиякі культуротворчі
та когнітивні результати. Вибір – майже випадковий.
Однак він є і характерним: спирається на вже потуж-
ну експозиційну діяльність молодих мистців, пред-
ставлених у статті, їх присутність у багатьох рези-
дентських проєктах і тих формах буття в мистецькому
 #2 20

Ольга Бабак
Із серії «Реальність мінлива», 2018
Авторська техніка

77
мистецьке середовище
середовищі, що уможливлює окреслити їхні імена
як перспективні.
Ігор Некраха
Без назви, 2019–2020 Криза мистецької ідентичності, проблема з визна-
Полотно, акрил ченням того, що є сьогодні твором мистецтва, їх об-
ходить. Вони творять на межі між традицією і нова-
цією, завжди залишаючись тими, хто несе нове од-
кровення мистецької креації.
Отже, пропонуємо невеличкий артпортрет «нової
мистецької молоді» Харкова, про кого можна сказа-
ти – показово і знаково!
Ігор Некраха (нар. 1998 р. в м. Харкові) – молодий
харківський живописець, творчість якого помітно
вирізняється з-поміж сучасної постпродукційної ві-
зуальної практики «молодих і талановитих», які всту-
пили на ниву творчості, а насправді тих, що часто
торують свій шлях у межах нібито традиційного мис-
тецтва, здебільшого впадаючи або в салон, або в
само­повторення чи репродукування «старих» ідей.
Здається, і сам мистець не відступає від канонів
хрестоматійного пейзажного живопису, не надто на-
магаючись експериментувати із законами жанру.
Утім, очевидно, що внутрішня налаштованість ав-
тора на творче експериментування, на розуміння
логіки побудови пейзажного твору та її відтворення
в самому пластичному мисленні і в кінцевому під-
сумку надає пейзажному циклові І. Некрахи модаль-
ності філософічності, внутрішньої зібраності компо-
зиції і вже певної пізнаваності авторського стилю.
Справді, це ще манера в стадії свого становлення.
Так, це ще відгомін пленерного досвіду й результат
здобутої мистецької освіти.
78
Проте кожен зрозуміє, вдивляючись у роботи мо-
лодого художника, що ліричні, споглядальні, само-
стверджувальні пейзажі мистця виходять за межі
усталених норм і очікувань від творчості в цій цари-
ні. Його краєвиди зберігають поетику етюдності, але
наближаються до «формульного» смислотворення
в цьому жанрі. За відвертою і нібито простою геоме-
трикою полотна, за лінійним, силуетним акцентом
внутрішньої синтакси твору видно, що пейзажі Іго-
ря – дійсно певна світоглядна цілість, його внутріш-
нє розуміння живописної тектоніки, вдала робота з
простором і логікою колірної роботи в пейзажному
творі. Сільський краєвид, локальні природні обра-
зи сповнені гри кольором (переважно синювато-сі-
рих, жовто-блакитних, зеленкуватих чи коричнюва-
тих тонів), що відбивається у вкрай лаконічному рі-
шенні на кшталт відомої з «напівфігуративу», або
безпредметництва, роботи фарбованим полем, що
зближує твори І. Некрахи з ідеєю абстрагування уяв-
лень про світ засобами живопису.
Лаконізм, вибірковість компонентів ще більше
підсилює ідею «формульності» живопису, яка стає
сьогодні більш доказовою і досконалою у світі мис-
тецтва.
Колись Б. Ньюман утворив техніку «заппінг-живо-
пису», працюючи щільно пофарбованим кольоро-
вим полем і лінією, що стверджує його ментальні
кордони (живопис потрібно «читати» й розуміти
його смисли). Уважаємо, що харківський мистець ро-
бить щось подібне, однак саме у своїй манері і в
межах власного ліричного розуміння пейзажу.
Це – молодий художник і молодий живопис. Він
поки що утримується в межах пленерного етюду. Ав-
тор іде шляхом романтичного майстра. Його пейза-
жі пройняті глибоко інтимним, ліричним, особистим
почуттям простору і часу. Послідовність і помірко-
ваність використаної живописної техніки працює
лише на користь визначення цього типу пейзажно-
го живопису як «споглядального». Саме це зближує
творчість І. Некрахи із сучасним візуальним мисте-
цтвом, якість і статус художності якого базується на
оптичних і мисленнєвих засадах.
Ольга Бабак (нар. 1986 р., закінчила у 2009 р. Хар-
ківську державну академію дизайну і мистецтва).
Знана мисткиня-графік. Авторка потужного метафо-
ризму й різновекторності графічного мислення. До-
сконала в техніці і в образних рішеннях. Уміння по-
єднати пляму, тон, лінію і площину – «леонардів-
ське», майже анатомічне з точки зору мови графіки
і полістилістики. Її проєкт «Сільська пастораль», що
обернувся на яскравий виставковий захід в галерей-
ній локації сучасного мистецтва, став наслідком пе-
ребування Ольги на резиденції «Великий Перевіз»,
що проходила в селі з однойменною назвою на Пол-
тавщині влітку 2018 року.
Тим складніше було експонентці перетворити дві
різні за своїм концептуально-графічним і стилістич-
 #2 20

ним спрямуванням серії графічних робіт («Дагеро-

типи Псла» та «Вид на гору») на цілісний і рівномір-
ний вираз своїх спостережень за мінливостями сіль-
ського життя, органікою місцевого ландшафту та
особистих вражень, переживань і спогадів про ньо-
го. Єдності експозиції сприяло дві речі. По-перше,
вдале розмежування жанрових сутностей експоно-
ваних творів (пастораль-експлікація, концепт-образ,
поєднаний зі схематико-ідеалізованим та умовним
зображенням пейзанських ведут) і графічної схеми
самої графічної мови; по-друге – доречне й навмис-
не розташування творів за принципом градації в
межах графічного аркуша кольорових площин, ри-
сок, ліній, геометризованих конструктів, що нагаду-
ють супрематичні проуни, і відчутно авторської
стратегії бачення, що сягає певної стереоскопічнос-
ті й просторової узагальненості. Наслідком зваже-
ного й поміркованого рішення стала ємна графічна
рефлексія сільського локусу, позбавлена будь-яких
рис міметичності. Контраст червоного і чорного ко-
льорів на тлі майже вивільненого з-під тягаря ло-
кальних площин графічного аркуша сприяв більшо-
му розумінню протиставленості двох серій та їх кон- зицією, а головне – розуміння того, що мистецтво
цептуально насиченому сприйняттю. повинно відкривати істини людського буття мовою
Авторці вдалося повернути графічній мові ту кон- Ольга Бабак
живопису. Із серії «Реальність мінлива»,
цептуально-ментальну насиченість образу, якої, на Його «Острівець» і «Двоє» – чудернацький відго- 2017
жаль, сьогодні позбавлена сучасна графіка. Скупі за мін шістдесятих. Однак у цьому нарцистичному по- Інталіо
тропами, утім, глибокі за формою виразу, графічні тязі до вправної школи «суворого стилю» О. Камен-
образи О. Бабак перетворилися у просторі галереї
ського зринає щось доволі правдиве у вирішенні
в єдиний формопотік свідомості, у якій місце сучас-
гармонійного поєднання між композицією і пласти-
ного й реального ландшафту зі справжньою історі-
кою, вдалим й поміркованим колоризмом та чіткою
єю було заміщено узагальнюючою його графічною
лінійною формою. Його твори позначені не лише но-
схемою. У виразному схематизмі, що так наочно ви-
вими пошуками живописної стилістики, а й чистими
явив природність графічної мови (з орієнтацією її на
почуттями любові до справи Живопису, романтич-
колажні техніки й кольоровий друк), убачаємо
ним настроєм творчості, справжньою фаховістю ви-
успішність проєкту.
конання й вирішення пластичних завдань.
Серед недоліків виставкового вислову вбачаємо
Я. Леонець дивовижний у бажанні зберегти стру-
обмеженість текстового супроводу, що призводило
мінь живопису в наш медіальний період формотво-
до пасивного спостереження графічних витворів ав-
рення. Він немовби стверджує: «Тримайтеся тієї цін-
торки, і нерівномірний розподіл творів за принци-
пом насиченості й обтяженості графічного аркуша. ності, якою є Живопис»! Знаючи також іконопис і Примітка
Слід вказати й на те, що кольоровий контраст слід надскладні живописні техніки, мистець, завдяки вда- 1. Початкову художню
лому колористичному й композиційному рішенню освіту здобув у
було підтримати в плані експозиції більш виразно,
робіт, знаходить те, що в живописі майже втрачено, – Харківському худож-
ніж це було зроблено.
справжнє розуміння теми життя людини і її докорін- ньому училищі у
Однак своєї мети захід досяг – авторське бачення 2013–2017 рр. У 2017 р.
локального сільського краєвиду як своєрідної мен- но пластичного й образного рішення.
вступив до Харківської
тальної сутності було активно сприйняте глядачем Отже, нове покоління молодих харківських худож- державної академії
і набуло статусу завершеного еталону. ників, що вже знайшли свою нішу образотворення, дизайну та мистецтв,
Маємо зазначити, що напрям, обраний О. Бабак у невпинно стверджує ідею зростання, проростання де навчається на
царині рисувальних мистецтв, отримав індивідуалі- й дихання живопису та графіки як форми мистець- факультеті дизайну за
зований і оригінальний характер, що потребує сво- кої мови, завдяки якій ми пізнаємо речі, природній спеціальністю «про-
мові не властиві. Речі, що даються лише засобами мисловий дизайн».
го подальшого шліфування та вдосконалення.
Виставковою діяль-
Ярослав Леонець – бакалавр станкового живопи- образності. І вік мистця – то є лише умовність, бо зрі-
ністю займається з
су, переможець виставки-конкурсу (І премія) з ком- лість і цілісність образного бачення ми маємо кон- 2013 р. Активний
позиції серед студентів мистецьких вишів «Світ статувати, звертаючись до будь-якого твору назва- учасник всеукраїн-
навколо нас» 2019 року. Справжній лірик, художник них авторів. Кожна з робіт – не випадковість, а влас- ських та міжнародних
відчутного колоризму, вправного володіння компо- на творча система! пленерів.

79
творчий портрет
Марина Пономаренко, кандидат мистецтвознавства

Костянтин Лизогуб
Помилка. Автопортрет, 2015
Полотно, олія, принт

Костянтин Лизогуб:
алхімія створення картини
Для харківського художника Кос-
тянтина Лизогуба розуміння твор-
чості завжди тотожне експеримен-
ту. У мистецьких дослідах молодо-
го мистця пошук нестандартних
рішень спирається на досягнення
європейського і світового живопи-
су старих майстрів. Орієнтири на
класичні підходи у створенні карти-
ни були сформовані ще за роки на-
вчання в Харківській державній ака-
80
демії дизайну і мистецтв та в студії
«Боттега» в Євгена Бикова – худож-
ника та педагога, який слідував і на-
голошував на вивченні та копіюван-
ні взірців класичного живопису. На
ґрунті постмодерністської парадиг-
ми розвитку мистецтва Харкова
творчість Лизогуба розкрилася в
напрямі сучасних інтерпретацій про-
грамних тем: самотність людини у
світі, переповненому інформацією;
 #2 20

Костянтин Лизогуб Костянтин Лизогуб Костянтин Лизогуб

Стежинами, 2010 Fractus, 2019 Каміння, 2019
Полотно, олія Полотно, туш Полотно, олія

криза ідентифікації та втрата цінніс-

них орієнтирів в ацентричному про-
сторі сьогодення. Пошук гармонії че-
рез діалог із собою та природою –
основна тема творчості Лизогуба.
Мистецька кухня Лизогуба – це поєднання тради-
ційних методів роботи над картиною з альтернатив-
ними. Використання кольорових ґрунтів та імпри-
матур, золочення поталлю, нашарування фарбових
фактур часто співіснують з технікою колажу, звер-
ненням до ідеографіки полотна з роздрукованими
на принтері фрагментами зображення як основи для
олійного живопису. Колористичний лад композицій
Костянтина будується на основі стриманої ахрома-
тичної палітри та ретельно пророблених деталей,
що підсилює емоційну виразність творів. Працюю-
чи над картинами, Костянтин використовує фото-
графію як допоміжний матеріал. Вплив фотографії
та кіно, зокрема прийомів кіномонтажу: (принципи
розкадровки; використання об’єктної константи для
об’єд­нання кількох зображень в єдину композицію)
є характерним для фотоавангардного Харкова.
У малярстві Костянтина Лизогуба синхронно спів­
існують графічний та живописний підходи, а онов-
лення пластичної мови здійснюється із залученням
досвіду сучасного візуального мистецтва. Для живо-
пису Костянтина характерна багатоплановість ху-
дожньо-стилістичних проявів, нові інтерпретації тра-
дицій технічного виконання, що дає змогу посісти
гідне місце в українському сучасному живописі.

81
проблеми естетики та теорії мистецтва
Олег Коваль, мистецтвознавець

Вербалізація в зображальному:
візуальна парафраза в колі
харківських художників
Олександр Сердюк
Почуття, 2019
Полотно, акрил

82

Звернення до художнього досвіду
«старих майстрів» ХVII–ХІХ ст. в су-
часному образотворчому та візу-
альному мистецтві України, Харкова
зокрема, зазвичай пов’язують із
модерною потребою радикального
оновлення пластичної та візуальної
мови, з процесами саморефлексії
мистця, усталеною постмодерною
практикою «переопису» й цитуван-
ня старих картин, – із ситуацією,
коли «картини пишуться про інші
картини», а  творчість сучасного
мистця перебуває в напруженому
полі «відношення нового живопису
до творів минулого» (К. Грінберг).
Реактуалізація творчості художників «великого
стилю», так званий діалог з традицією (насамперед –
з Веласкесом та Караваджо), відбувається як навмис-
на стратегія transcreation [1] (перетворення, пере-
форматування) твору живопису як своєрідного
семіотичного тексту. Це спроба його трансверсаль-
ного прочитування, своєрідний інтрасеміотичний
переклад та намагання ввійти в зону «невербально-
го мистецтвознавства» (С. Кусков), не полишаючи
при цьому зони прихованої вербальності.
Проте для харківських мистців це більшою мірою
є намагання залишитися у сфері пластичного експе-
рименту як безкінечного семіозису, постійно дола-
ючи й наново встановлюючи кордони дискретного
і континуального, природного і умовного, просто-
рового і часового, вербального і візуального в мові
живопису та графіки.
Інакше кажучи, це завжди бій на кордоні між тек-
стами та зображеннями (перетин кордону між тек-
стами та образами, на думку відомого мистецтво­
знавця і семіотика Т. Мітчелла, є швидше правилом,
ніж винятком [2]).
#2 20
Для мистців-харків’ян подібна практика – в орга-
ніці творчості. Згадаймо В. Єрмилова та Б. Косарє-
ва, які, звертаючись до «малих голландців», стали
на шлях оновлення візуального мислення і ствер-
дження імперативу натюрмортного та пейзажного
жанру. І засоби вони обирали також «лінгвістичні»,
такі як аплікація, розкадровка, «вилучка», колаж, гі-
бридизація іконічних, символічних та індексальних
знаків [3].
Утім, ідеться не лише про досвід захоплення
семіо­тичними можливостями «переопису» живопи-
су й графіки, що постають як продукт пластично-ві-
зуальних метаморфоз, – мова йде про гібридну
практику такого перекладу, що втягує у свій круго-
обіг екстракти текстуальної та наративної візуаль-
ної свідомості мистця. Сам акт такого переопису
мислиться як акт безпосередньої участі природної
мови в утворенні новітніх візуальних структур.
Процес текстуалізації візуального твору у разі
візуальної парафрази базується на засадах при-
родного сприйняття художнього простору, що має
цілком дискретний характер, який підлягає зако-
нам ритму та знаковим принципам зіставлення
символізуючого та символізованого. Пластична та
лінгвістична свідомість мистця зливаються в мон-
тажні форми, у яких імплікована у внутрішню візу-
альну форму вербальність уможливлює розуміння
твору мистецтва як прояву незамкненої системи,
відкритої до змістового згущення знаків, що наби-
рають статусу нелінійного функціонування. Став-
лення мистця до запозичуваного твору – основи
майбутньої парафрази – відбувається на дискур-
сивних засадах; він відбирає окремий твір як
завершений візуальний текст, у якому вирізняє
окремі типи знаків, що підлягають подальшому
асоціюванню та монтажу, звідки й часта полісеман-
тичність мистецького повідомлення. Крім того, ві-
зуальність, що втягнута в процес перифрастичної
діяльності, базується на конкретно-індивідуально-
му візуальному та мовному схематизмі, у межах
якого візуальна структура постає як окремий
83
проблеми естетики та теорії мистецтва
гештальт та культурний концепт, а композиційна
чи пластична схема, що отримує нове пластичне
втілення, функціонує як пластична ідеограма.
Роботи харків’ян доводять, що перифрастика є
формою інтерпретації мистецького твору, що буду-
ється на вибірковості пластичних та вербальних ка-
тегорій, які репрезентують саме мислення про кар-
тину. Осмислення твору мистецтва, що інтерпрету-
ється сучасним майстром, відбувається з позиції
аналізу цього твору як здійсненого факту мисте-
цтва, як готового наративу, «посередництвом якого
відбувається більш-менш повна реконструкція мети
та завдань утворення твору мистецтва, що інтер-
претується» [4].
Досвід харківських художників стверджує наяв-
ність різних семіотичних ступенів процесу периф-
растичної діяльності: копія – цитація – парафраза –
аналітична інтерпретація (студія, етюд, опус) – са-
мостійний візуальний текст-гібрид». Слід вказати
на те, що цитування, парафраза, імітація та інше в
їхній творчості базується більшою мірою не на ори-
гіналах творів, а на їхніх репродукціях, що ставить
під сумнів значущість протиставлення «оригінал –
копія». Утім, це ще раз свідчить про актуалізацію
«міметизму навпаки», коли еластична творча фор-
ма навмисно суб’єктивується, а автор намагається
вийняти невловимі силові лінії знакової морфоло-
гії репродукованого твору і ввести їх у власний
оригінальний витвір. Певною мірою можна пого-
дитися з Є. Кондратьєвим, що це робить авторські
твори художників своєрідними «тінями оригіна-
лів» [5]. Дослідник цілком правильно наголошує, що
«експериментування із зображальними структура-
ми є важливим у плані вибудови фігур візуальної
мови, здатних відтворити або сконструювати нові
ціннісні структури» [6].
Майстром такої креації був В. Куликов, що, покла-
даючись на стратегію «геометричного монтажу» та
процедури аналітичної інтерпретації твору мисте-
цтва, намагався схематизувати формотворчі засади
портретної пластики Рембрандта, не втрачаючи пло-
щинно-проєкційної сутності свого методу щодо
ствердження зображальної площини «як геометрич-
ної моделі простору картини». Можна сказати, що і
Рембрандт, і Фальк (за мотивами балаклавського
пейзажу якого В. Куликов творить власний пейзаж)
для мистця – лише концептуальний простір, у яко-
му зображувальний мотив намагається знайти свою
напругу монтажних склейок, «розривів і складок
форми» [7].
Іншу (предикативну) стратегію втілює у своїй пе-
рифрастичній діяльності член угруповання «Літе-
ра А» О. Борисов. Звертаючись до цитатно-колажно-
го монтажу форм, він вирішує не стільки завдання
відтворення, скільки питання побудови нової топо-
логії абстрактного твору. Проєкції, зсуви площин,
84
акомодація кольорових сполук, атомарність повто-
рюваного елементу (квадрат, трикутник) форми,
а головне – зрощення гротесковості первинного об-
разу: все задля того, щоб «вбити» його первісний ви-
гляд, максимально примітивізувати форму, звести її
до дитячих «каляк-маляк», до найграничнішої умов-
ної схеми. Так він робить з Моне, Вермеєром, осо-
бливо з Гойєю. Процес цей тривалий: спочатку ціла
низка стилізацій, потім – оживлення-одивнення
форми і її занурення в напівабстрактну експресію
власного живопису. О. Борисов любить вводити у
свій текст знаки сучасності, використовуючи кліпо-
вість візуального бачення, кадрування форми, зрізи
площин, досягаючи, як і його вчитель В. Куликов, ви-
няткової геометризації художньої форми (подібним
до цієї стратегії, але більш консервативним, є при-
йом візуального асоціювання в літерівця А. Пічахчі).
Цілком прагматичною є перифрастична діяльність
С. Кам’яного та О. Жолудя. Її більшою мірою слід вва-
жати аналітичною інтерпретацією, ніж монтажем-
парафразою і цитуванням. Мета такої діяльності –
саморефлексія над власною творчою манерою,
само­аналіз засобами перифрастики. Це не так відхід
від оригіналу, як його візуальна проєкція у свою
пластичну мову. Така візуальна парафраза є метамо-
вою живопису і графіки. Цікаво, що засоби, викорис-
тані художниками, схожі один на одного, – графіч-
ний переклад живописного твору. Метод – знову пе-
ретворення континуального тексту на дискретний.
Засіб – контурний рисунок, підвищена силуетність
(у Жолудя – надмірна випуклість форм, їх рельєфі-
зація і тональне узагальнення), використання різних
проєкцій фігуративних елементів, – це робить їх па-
рафрази «наслідувано неповторними». Особливу ці-
кавість викликає те, що об’єкт перифрастики для
обох – Веласкес і майстри Ренесансу («Меніни»,
«Взяття Бреди», «Портрет Інокентія Х», у О. Жолудя
це ще й «Мадонна каноніка ван дер Пале» Яна ван
Ейка).
Основний засіб перетворення образів – ізоляція
постатей у структурі мотиву й накладання на них
своєрідної решітки (лінійної чи тональної) геометри-
зація форми. Це стосується також «Діалогів з Велас-
кесом» С. Кам’яного 1990–2000-х рр. і студій / варіа-
цій на тему «Менін» Веласкеса, і твору ван Ейка
О. Жолудя 1991 та 1996 рр., його ж варіацій до «Сіль-
ського концерту» Джорджоне 2015 року. Спільна ін-
тенція для обох художників – підсилення форми, її
надмірна експресивізація, гротескність.
М. Попов фольклоризує і примітивізує класичну
спадщину І. Ю. Рєпіна (живописна варіація за моти-
вами «Запорожців»), Р. Мінін досягає нового синтезу
стилю і технік живопису, виводячи його в цілковиту
сферу візуальної ієрогліфіки та іконопису.
Загалом харківська візуальна парафраза є слов-
ником трансформацій зображальних схем, що три-
 #2 20

маються на незліченних лінгвістичних входженнях довгі ночі ніжності, коли ти називав її на ім’я, / нази-
у структури візуального тексту і є свого роду «імаго- вав так, наче вигадував мову для німих – / тепер ось
текстом» нового стилю образотворчості. ти співаєш цю пісню, ніби вона справді лише твоя, /
Патосформа цього стилю – у бажанні бути почу- ніби це саме ти знайшов її колись в одній із книг»
тим і побаченим, у наголосі на мистецькому «Я»: «І (С. Жадан [8]).
Микола Коломієць
Не можна, можна, не можна…, 2018 Примітки
Плакат, авторська техніка, типографіка
1. Термін бразильського
поета Аролдо де
Кампоса: De Campos H.
On Translation as
Creation and Criticism.
De Campos H. Novas.
Selected Writings.
Evanston, IL, 2007. Р. 315.
2. Митчелл Т. Иконоло-
гия. Образ. Текст.
Идеология. Москва ;
Екатеринбург, 2017.
С. 179.
3. Про це див. доклад-
ніше: Лагутенко О.
Василий Ермилов и
«малые голландцы».
Русский авангард
1910–1920-х годов:
проблема коллажа.
МФ., 2005. С. 128–141;
ґрунтовно про техніку
«актуальної ретро-
спекції» мистецтва
«старих майстрів»
Б. Косаревим див.:
Павлова Т. Мистці
українського аван-
гарду в Харкові.
Х., 2015. С. 171–189.
4. Лиманская Л. Ю.
Оптические миры.
Москва : РГГУ, 2008.
С. 68.
5. Кондратьев Е. А.
Художественная
деталь и целое:
структурные и
исторические вариа-
ции. Москва, 2010.
С. 245.
6. Там само. С. 263.
7. Шило О. В. Невер-
бальні та вербальні
засоби в образотвор-
чій діяльності:
Дис…д-ра мисте-
цтвознавства:17.00.01.
Харків : ХДАК, 1998.
С. 217.
8. Жадан С. Антена:
поезії. Чернівці, 2018.
С. 11.

85
мистецьке середовище
Анна Носенко, кандидат мистецтвознавства

Тетяна Вдовиченко
Автопортрет. Гармонія, 2019
Папір, гуаш

Молоді мистці Одещини:

творчість з «почуттям літа»
Головна умова успішної екзистенції
будь-якої спільноти – це в прямому
й метафоричному сенсі «продо-
вження в часі», коли в спільному
86
просторі співіснують різні за віком
особистості. Мистецький простір не
є винятком. Зрілі й молоді мистці
своєю творчістю втілюють «зв’язок
 #2 20

часів». Важливо розуміти, що цей

зв’язок, який можна широко визна-
чити поняттям «спадкоємність»,
сьогодні, у період полістилізму, від-
бувається як у межах безпосеред-
ньо «традиції», так і вільно від неї.
Однак «традиція» – термін, що має
глибокий поліваріантний зміст,
ширший, ніж просто традиція пев-
ної регіональної художньої школи
чи майстра. У перекладі з латини
означає: «передача», «викладання»,
«переказ». З огляду на це, окресли-
мо основні тенденції розвитку су-
часного мистецтва молодих мист-
ців у культурному просторі Одеси.
Отже, по порядку: «передача».
Пригадується крилатий вислів, який приписують
французькому філософу-платонику XI ст. Б Шартр-
ському: «Ми подібні до карликів, що сидять на пле-
чах велетнів: ми бачимо більше і далі, ніж вони, не
тому, що маємо кращий зір, і не тому, що вищі за
них, а тому, що вони нас підняли і збільшили наш
зріст власною величчю».
Одеська мистецька школа сформована за майже
130 років своєї історії творчою волею багатьох ви-
датних майстрів – творців-інтелектуалів, які своєю
чергою, «стаючи на плечі гігантів» від мистецтва Єв-
ропи, зокрема Франції, шукали й віднаходили влас- Анастасія Худолiй
Анастасія Дячук
ну впізнавану виразну мистецьку мову й образний Улюблені вірші, 2017 Морськi скарби, 2020
лад. Творчість Товариства південноросійських ху- Папір, акварель Полотно, олія
дожників та Інтернаціональні «Салони Іздебського»
визначили початок ХХ ст. Друга його половина – час
розквіту значної кількості потужних талановитих по-
статей мистецтва суворого стилю, одеського роман-
тизму, втіленого яскравим південним сонцем.
У 1970‑х рр., усупереч домінуючій ідеології тоталі-
тарного режиму, мистцями-нонконформістами було
створено «Нову одеську школу». Дорогою ціною від-
стоюючи право на власну позицію в мистецтві і сво-
боду вибору, вони декларували вільне мистецтво,
орієнтоване на відтворення нематеріального світу
життя душі та буття Духу.
Протягом ХХ ст. виокремилися й далі розвивають-
ся основні напрями творчого пошуку мистців Оде-
щини. Продовжуються традиції регіональної пле-
нерної школи та модерністські експерименти зі зміс-
том і формою в різних видах мистецтва. Творчість
більшості молодих одеських художників сьогодні
рухається в руслі цих спрямувань. Зазначимо, що
постмодерністські тенденції другої половини ХХ ст.
з програмними ідеями деструкції, що трансформу-
вали мистецтво Західної Європи та Америки в «арт-

87
мистецьке середовище
Злата Шишман
Зимовий дзвін, 2020
Полотно, олія
систему» та виявилися актом протистояння «культу-
ри» й «техногенної цивілізації», не отримали широ-
кого розповсюдження в сучасному творчому
просторі Одеси.
В аспекті «передачі» цінностей від покоління до
покоління, від формації до формації важливу місію
несе Одеська обласна організація Національної
спілки художників України. Причому не тільки ді-
яльністю Молодіжного об’єднання, а й наданням
можливості брати участь у групових виставкових
проєктах: спеціалізованих молодіжних виставках
та тематичних вернісажах різних рівнів. Неоцінен-
не значення для самоусвідомлення та самоствер-
дження творчої молоді має відчуття залученості до
кола професіоналів. Особливо в період, коли роз-
митими видаються ціннісні поняття «професіональ-
не мистецтво», «художній смак», «тимчасове-повер-
хове і позачасове-глибинне». Часто молоді мистці
відчувають себе розгубленими, постають перед пи-
танням: «Чи добре те, що я створюю?» А буває і
навпаки, надлишкова самовпевненість «зашорює»
очі, закриває шлях до пошуку і вдосконалення.
Спілчанські «виставкоми» і колективні виставки,
думка старших колег створюють певну якісну план-
ку, дають орієнтири й підтримку: відчуття «при­
четності».
Наступна грань поняття «традиція» – «викладання».
Англійський поет і прозаїк Р. Олдінгтон (1892–1962)
влучно зауважив: «Всьому, що необхідно знати, на-
вчити не можна, вчитель може зробити тільки
одне – вказати дорогу».
88
Чи не найважливіша царина зв’язку поколінь: учи-
тель і учні. Сучасна мистецька освіта в Одесі пред-
ставлена кількома провідними закладами, які забез-
печують професійну художню й художньо-педаго-
гічну підготовку: Одеський художній коледж
(колишнє Одеське художнє училище імені М. Б. Гре-
кова), який є найстарішим мистецьким навчальним
закладом України, Одеський театрально-художній
коледж, художньо-графічний факультет Південно-
українського національного педагогічного універ-
ситету імені К. Д. Ушинського та Архітектурно-худож-
ній інститут Одеської державної академії будівни-
цтва і архітектури. Дуже цінним є те, що в названих
вишах у викладанні основних фахових дисциплін
зберігається академічна система, що ґрунтується на
гуманістичній ідеї. Завдяки цьому майбутні худож-
ники, викладачі або дизайнери закладають підвали-
ни індивідуальних творчих пошуків з вивчення кла-
сичних принципів гармонії: пропорцій, композиції,
кольору. Маючи таку «позачасову» базу, у подальшій
роботі вони отримують творчу свободу й можуть на-
слідувати її чи свідомо відмовитися задля власного
експерименту.
В умовах сьогодення професія художника є не
прибутковою, а частіше подвижницькою. Обирають
її далеко не всі випускники. Провідну роль у заохо-
ченні до вибору скоріше не «професії», а «життя» ві-
діграють особистості викладачів. Традиції пленер-
ного живопису – однієї з визначальних особливос-
тей образотворчого мистецтва Одеси – зберігають
і передають молодим, часто буквально в непростих
 #2 20

«польових» умовах під час виїзних пленерів, В. Са- Але в цьому розмаїтті є якість, що об’єднує і вияв-
калюк, С. Лозовський, П. Нагуляк, С. Горбенко, Д. Ве- ляє регіональну неповторність, – це «почуття літа».
личко. Тонкий за колоритом, благородно-яскравий Природа півдня – яскраве сонце й осяяне світлом
живопис демонструють їхні випускники: З. Шишман, вологе повітря – збагачують палітру художників при
М. Спорник, Є. Божко, І. Тагирца, Л. Коваль, А. Дячук, роботі на пленері, а також у майстерні над створен-
О. Петровський, Д. Граненко, Д. Грибенюк, О. Зубле- ням не тільки фігуративних, а й декоративних та аб-
вич та ін. страктних композицій. Це зумовлює сміливість і вод-
Цікаві експерименти в галузі декоративного жи- ночас благородство колористичних рішень, яскра-
вопису, колажу, авторських технік, дизайнерських вість і прозорість палітри, цілісність, надає основу
рішень пропонують на виставках учні О. Маліка, для створення переконливих художніх образів. Така Юлія СТрільбіцька
О. Дьокіної, І. Варєшкіна, С. Папроцького. Виразну «світлоносність» створює загальне відчуття «пози- Крижані квіти, 2019
індивідуальну образну мову своєї творчості зна- тивної» емоції, яку твори молодих мистців півдня Скло, металевий дріт, ф’юзинг
йшли Т. Вдовиченко, Л. Медвідь, Д. Звекова, Н. Кара- транслюють глядачам.
сьова, О. Ярова.
Майстерні декоративно-прикладного мистецтва
Б. Бєлова, О. Главенчук, В. Рудого, З. Борисюк, Л. Бо-
гайчук завжди сповнені учнів. Однак кропіткі й
затратні щодо матеріалів техніки: обробка скла,
кераміка, художній текстиль – ткацтво гобеленів,
розпис тканин та інші – сьогодні, на жаль, мало за-
требувані в замовників. Проте серед щорічних ви-
пускників проявляються «палаючі серця», для ко-
трих ці види мистецтва слугують можливістю само-
виразу. Цікаві й самобутні твори з використанням
експериментальних технік виплавки скла і металу
представляють Ю.  Стрільбіцька та І.  Колесник,
яскраві композиційні батики – Т. Сухова, А. Балков-
ська, кераміку – І. Пономарчук, А. Тиранова-Роман-
чук, гобелени – Т. Вдовиченко та А. Дячук. У царині
друкованої графіки плідно працюють О. Вальчук і
Л. Кучер. Новітні технології не лишилися поза ува-
гою одеситів. У галузі комп’ютерної графіки можна
відзначити високу естетику нефігуративних ком-
позицій А. Худолій, Н. Карасьової, В. Шульженка.
І ще одна грань «спадкоємності традиції» – «пере-
каз» – у нашому контексті має більше метафоричний
сенс.
На одній з виставок відомий одеський творець, за-
служений художник України В. Басанець, влучно й об-
разно сказав, що одеські мистці «об’єднані почут-
тям літа».
Художні образи не виникають «з нічого». Молоді
автори південного регіону, так само як і старше по-
коління, звертаються до тем, які можна віднести до
категорії «вічне». Їх турбує і надихає загальнолюд-
ське: любов, життя – смерть, істина і правда, краса
природи; часто у творах вони продукують архети-
пічні мотиви й образи крізь сучасне сприйняття сві-
ту. Простежується певна зосередженість на індиві-
дуальних відчуттях і відхід від болючих соціальних
тем. Домінуючими сьогодні виявляються жанри, де
автори можуть створити свого роду «автопортрет» –
«переказ» від першої особи – мистця, де можуть ви-
явити «своє» ставлення до мотиву, втілити «власну»
емоцію чи враження, відтворити «авторське» бачен-
ня образу чи події. На перший план виходять пей-
заж, натюрморт, абстрактна композиція.

89
творчий портрет
Марина Пономаренко, кандидат мистецтвознавства, художник

Марина Пономаренко
Сімейні реліквії. Триптих, 2008
Полотно, акрил
Марина Пономаренко:
усвідомлення себе у триптиху
«Сімейні реліквії»
Безцінний дар художника-портре-
тиста – пізнання себе через діалог з
іншим, можливість створити його
образ на полотні.
Мистецтво портрета визначило напрям моєї мис-
тецької освіти, тему наукових досліджень та засади
педагогічної діяльності. Навчання в портретній май-
стерні станкового живопису ХДАДМ (2004–2008) під
керівництвом знаних українських мистців – В. М. Ча-
уса (1940–2019) та В. Л. Ганоцького дало змогу опану-
вати традиції харківської школи портретного маляр-
ства. Згодом практичний досвід художника я теоре-
тизувала в низці розвідок та дисертаційному
дослідженні «Художньо-стилістичні особливості
станкового портрета в живописі Харкова ХХ–ХХІ ст.»,
у яких розкрито традиційні та альтернативні підхо-
ди до створення портрета. Розуміння функцій пор-
третного живопису формувалося під впливом мис-
тецтвознавчих концепцій сучасних українських уче-
них – Т. Павлової, О. Тарасенко, Д. Горбачова.
Важливо, що саме портретний жанр уможливлює
цілісне сприйняття людини та світу й актуалізує від-
родження гуманістичної спрямованості сучасного

90
 #2 20

мистецтва України. В умовах міксованої культури

сьогодення, коли дзеркало світу розбито на
уламки, цікавість суспільства до внутрішнього сві-
ту людини займає другорядну позицію. У зв’язку із
цим місією портретиста стає ствердження ролі
окремої особистості, створення значних портрет-
них образів, протистояння соціальному хаосу
й утвердження вічного над тимчасовим. Такий під-
хід потребує посилення сакральних змістів у лек-
сиці мистецтва. Саме ці принципи стали основою
для створення живописного триптиха «Сімейні ре-
ліквії» (2008).
Автопортрет з бабусею і матір’ю – спосіб аутоіден-
тифікації, усвідомлення себе частиною свого роду й
народу. Жінки трьох поколінь однієї родини уособ­
люють збереження вічних цінностей духовної спад-
щини України, котрі передаються від попереднього
покоління до наступного. Зміст композиції розкри-
вається через архетип Жінки-матері, яка є магічним
джерелом продовження роду, безперервного циклу Марина Пономаренко
відродження та жертовної материнської любові. Ци- Сімейні реліквії. Триптих, 2008
Полотно, акрил
клічність руху часу зафіксована в молодості, зрілос- Фрагмент
ті та старості схожих жінок. Відчуття урочистого та-
їнства в картині підсилене ритмами водоспаду стру- лота змінило образну структуру портретного трип-
муючих бганок рушників. Зображення українських тиха в напрямі сакралізації його змісту. Природа са-
орнаментів (квадрати, що означають засіяне поле), крального розкривається для людського розуміння
які являють собою коди родової пам’яті, нагадує про через символ. У мовному просторі, створеному за
одну з персоніфікацій богині Макоші – прялі, яка во- допомогою золотої фарби, постаті жінок живуть на-
лоділа ниткою долі кожної людини. Колір домотка- чебто в символічному світі. Площина перетворила-
ного полотна рушників, зображених у руках жінок, ся на нескінченність, а зображення реальних жінок
відсилає до давньослов’янського ритуалу – підно- опинилося поза чуттєвим – земним простором у
шення богині нефарбованої тканини, що вважалася просторі вічному – божественному. Таким чином за-
священною. Звернення з проханням про щасливу тверджена домінанта духовного плану буття над
долю для свого роду та народу розкрито через вну- фізичним.
трішню зосередженість жінок, зображених у велич-
ному спокої позачасового простору.
Основою творчого методу стала інтерпретація
іконо­графії традиційного парадного портрета і злит-
тя прийомів світського мистецтва із сакральним.
Тричастинна композиція твору була обрана за ана-
логією з формою європейського вівтарного склад-
ня. Змістовна фабула творчого задуму проєктується
у вимір трьох окремих частин: ліву і праву – «Руш-
ники» та центральну – «Три віки».
У монументальному масштабі триптиха велич
скульптурних пам’ятників поєднана з ознаками ка-
мерного портрета – відтворенням індивідуальної
психології та настрою моделей. Така формула ху-
дожнього рішення характерна для типології парад-
них портретів Тиціана, Рубенса, Ван Дейка, Велас-
кеса та вбачається в портретній творчості класиків
українського живопису – Ф. Кричевського і О. Му-
рашка.
Звернення до первинного – ритуального – при-
Марина Пономаренко
значення портретних зображень знайшло втілення Сімейні реліквії. Триптих, 2008
в символічному потрактуванні простору. Уведення Полотно, акрил
золотої акрилової фарби як імітації сусального зо- Фрагмент

91
творчий портрет
Володимир Петрашик, кандидат мистецтвознавства
Цифровий всесвіт
Степан Рябченко
Судний день, 2016
Цифровий друк
Степана Рябченка
Степан Рябченко стрімко увірвався
в український сучасний мистецький
процес. Поєднавши архітектурну
модель мислення з художньою об-
разністю й цифровими технологія-
ми, молодий мистець одразу заво-
ював поціновувачів на сучасному
артринку не лише в Україні, а й дале-
ко за її межами.
Молодий Рябченко ще зі студентських років умів
давати волю думкам, фантазуючи й збагачуючи їх
мистецькими новаторськими ідеями. Художник зга-
дує: «Пам’ятаю, в кінці другого курсу ми отримали
цікаве завдання – спроєктувати будинок архітекто-
ра. По суті, проєкт передбачав створення будинку
92
для самого себе, і це особливо сильно хвилювало
мою фантазію і викликало бажання створити щось
особливе. Тим паче в історії часто траплялося, що
особисті будинки творців ставали маніфестом їх по-
дальшої діяльності або ж одними з найцікавіших ро-
біт в контексті їхньої творчості. Так було з Френком
Гері, Костянтином Мельниковим, Філіпом Джонсо-
ном і іншими видатними майстрами. Я довго працю-
вав над цією темою, і плодом моїх пошуків став сюр-
реалістичний образ, який був схожий на скульп­туру,
висічену з каменю, з великим вікном у вигляді ока,
крізь яке світло потрапляло в робочу зону майстер-
ні. Протилежна сторона фасаду була покрита дзер-
кальним склом і наповнювала будівлю світлом. Для
мене це образ нашого життя, в якому людина живе
між своїми мріями і реальністю».

З перших студентських проєктів було зрозуміло,
що талановитого Степана Рябченка цікавить образ-
не мислення, а якщо частка абстрактного навіть і
присутня, то лише як деталь або доповнення до об-
разу, яким він зацікавився. Ці ідеї вилилися відразу
в оригінальні студентські проєкти – «Будинок архі-
тектора» (2006), «Сільський клуб» (2007), «Музей су-
часного мистецтва» (2009), «Куб Ахілла» (2010). За них
художник отримав архітектурні премії. Паралельно
автор розробляв цифрові рельєфи з розрахунком
на їх матеріалізацію в контексті своїх архітектурних
проєктів, але в кінцевому результаті вони оформи-
лися в окрему серію творчих композицій «Калейдос-
коп» (2007). Водночас були створені серії «Електро-
нні вітри» (2008), «Комп’ютерні віруси» (2008) та «Ге-
рої» (2009). До останньої ввійшли такі твори, як
«Лимонні курчата врятуються…» (2009), «Смерть Ак-
теона» (2009) та «Спокуса святого Антонія» (2010). По-
тім почалися презентації творів на виставках і пер-
ші продажі.
Найактивнішим стартом для художника став по-
чаток 2010-х рр. – його участь у різного роду конкур-
сах та групових проєктах. С. Рябченко продовжує
активно використовувати у творчості цифровий ін-
струментарій, розвиваючи свою художню практику
та ідею синтезу мистецтв.
#2 20
Степан Рябченко
Калейдоскоп XI, 2011
Цифровий друк
Активна експериментальна праця, нові творчі ро-
боти давали змогу бути запрошеним до участі в
масштабних проєктах сучасного мистецтва. Серед
найзнаковіших – «Restart» (2009), «Поза системою»
(2009), участь у виставці «Топ-10 сучасних художни-
ків Одеси» в галереї «Hudpromo» (2010), «Ті, що при-
йшли у 2000-ні» у Центрі сучасного мистецтва М17
(2010), Аrt Kyiv Contemporary (2010). Перемога в
основ­ній програмі й додаткова нагорода за «Візуа-
лізацію образу» в Чернівецькій трієнале абстрактно-
го мистецтва «Aрт-Акт» (2010) – ці ініціації С. Рябчен-
ка відкрили широкі перспективи для розвитку й ре-
алізації творчих задумів.
Наступні роки дали стабільну участь художника
у провідних національних проєктах сучасного мис-
тецтва. Сформувалася чітка співпраця художника
з провідними галеристами, кураторами й дилера-
ми – А. Димчуком, О. Титаренком, В. Бурлакою,
О. Соловйовим та І. Абрамовичем. Цифрові компо-
зиції і просторові артоб’єкти С. Рябченка були ба-
жаними на престижних мистецьких локаціях дер-
жави, на аукційних продажах. Досить важливою по-
дією стала участь у фіналі Pinchuk Art Prize (2011), де
на художника звернула увагу мистецька спільнота
столиці і він здобув ще ширшу популярність…
Отже, усі знакові події в Україні у сфері сучасного
мистецтва не обходилися без участі цифрових ін-
сталяцій і скульп­тур С. Рябченка. Назвемо кілька
найважливіших: «Незалежні» (2011, куратор –
О. Соловйов), «Міф. Українське бароко» (2012, ку­ Степан Рябченко
ратор – Г. Скляренко), Міжнародний фестиваль Сонячне сплетіння, 2019
сучасної скульптури «Kyiv Sculpture Project» (2012, Цифровий друк
93
творчий портрет
куратори – К. Тейлор, Х. Фебі), Міжнародне бієнале
Степан Рябченко сучасного мистецтва «Arsenale» (2012, куратори
Спокуса святого Антонія, 2010 Д. Еліот, О. Соловйов), «Велике й Величне» (2013, ку-
Цифровий друк ратори – О. Соловйов, О. Мельник, В. Величко,
І. Оксаметний) та ін.
Наступні кроки всезагального успіху й вихід на
Степан Рябченко міжнародну сучасну артарену підтверджують слова
Chameleon. Із серії «Комп’ютерні
художника: «Буквально відразу ж нас чекав Лондон.
віруси», 2008
Цифровий друк Ігор Абрамович організував проєкт українського
мистецтва в галереї Саатчі. На виставці “Сучасні
українські художники” брав участь мій комп’ютерний
вірус “Chameleon”, який після закінчення виставки
придбав у колекцію фонд Дмитра Фірташа. А в
Проєкт аеропорту в м. Одеса 2014 р. відбувся масштабний проєкт “Передчуття.
Українське мистецтво сьогодні”, який курували Ігор
94
Абрамович, Олександр Соловйов, Андрій Сидорен-
ко та Марина Щербенко з нашого боку, а також ди-
ректор галереї Саатчі Найджел Херст, який спеціаль-
но прилітав в Україну для відбору робіт та знайом-
ства з художниками…».
Після цього були Москва, Нью-Йорк, Братислава,
Варшава…
Сьогодні основне кредо власного мистецького
розвитку Степан Рябченко вбачає у взаємодії нових
технологій і власної фантазії, межі між реальним та
віртуальним світом та дослідженні оновленої при-
роди мистецтва. У своїх інсталяціях, скульптурах і
цифрових роботах автор створює масштабну опо-
відь про цифровий всесвіт зі своїми ідеями, героя-
ми й новою міфологією.
 2019 рік приніс неабияке визнання молодому Сте-
панові Рябченку. Спочатку – перемога в міжнарод-
ному конкурсі на найкращу ідею скульптури-симво-
лу повітряних воріт для Міжнародного аеропорту
«Одеса». Його скульптура «Сфера» буде реалізована
та встановлена біля нового терміналу аеропорту.
«Сфера» – це проєкт інтерактивної скульптури, що
складається з led-панелей, які утворюють досить ве-
ликий сферичний екран.
«Сфера – універсальний символ і одна з найдоско-
наліших форм, що містить у собі цілий світ. У цьому
контексті сфера служить втіленням і Земної кулі, що
відкриває всі свої навіть найвіддаленіші куточки пе-
ред мандрівником, і сонця; і символізує обриси пер-
шої літери слова “Одеса”, втіленої в об’ємі. Різнома-
нітність сенсів відбивається в постійно мінливому
вигляді об’єкта – за рахунок спеціально створеної
авторської комп’ютерної анімації, яка повсякчас ва-
ріюється», – розповідає автор.
Цього ж року С. Рябченко став фіналістом найбіль-
шого міжнародного конкурсу, який зараз проходить
в американському штаті Флорида, у м. Тампа, також
на дизайн аеропорту. З-поміж фіналістів такі титани
сучасної артсцени, як Рефік Анадол, Еліс Айкок, Джей-
сон Брюджес та ін. Завданням конкурсу є створення
величезної роботи для Tampa International Airport,
який уже перебуває в активній стадії реконструкції і ну». Чекаємо оголошення результату журі конкурсу
й пишаємося українським мистцем. Степан Рябченко
до 2023 р. стане одним з найбільших аеропортів.
Електронний зефір. Із серії
С. Рябченко зазначив: «Я створив свою наймасш- Молодий (32-річний) український художник Сте- «Електронні вітри», 2008
табнішу і технічно складну цифрову роботу в жанрі пан Рябченко знайшов себе в сучасному українсько- Цифровий друк
комп’ютерної анімації зі звуковим супроводом, спе- му мистецтві; більше того, завдяки його творчим по- Степан Рябченко
ціально написаним моїм братом Сергієм Рябченком. тугам українське contemporary знають і шанують на Сфера, 2019
Led екрани, комп’ютерна
Він створив просто приголомшливу сучасну цифро- престижних світових майданчиках.
анімація, звук
ву музику, яка дуже збагатила мою візуальну части- Успіху Тобі, друже!

95
Пленери
Нікіта Дмитренко, аспірант кафедри теорії та історії
мистецтва НАОМА, учасник пленеру
Василь Красьоха
Минулий день, 2018
Картон, олія
Пленер «Намальований Ірпінь»
імені В. Сидорука
У лютому цього року у виставковій
залі Центрального будинку худож-
ника відкрилася виставка «Нама-
льований Ірпінь». Це – ретроспекція
чотирьох пленерних сесій, що відбу-
лися (вересень 2017 р., лютий 2018 р.,
травень 2019  р., вересень 2019  р.).
В експозиції були представлені ви-
брані твори – 120 полотен 50 худож-
ників, створених під час ірпінських
пленерів. Знаменним є і те, що сама
виставка та її вернісаж відбулися в
рамках проходження V художнього
пленеру «Намальований Ірпінь» (5–
15 лютого 2020 р.), який відтепер буде
носити ім’я визначного живописця
Володимира Сидорука.
96
Мистець творить на самоті. Зустріч художника з
глядачем відбувається як підсумок цього прихова-
ного творчого процесу, коли народжений витвір по-
чинає своє життя в людському просторі, коли все
завершено і всесвіт глядача зустрічається зі всесві-
том художника.
Інша справа – пленер… Колективні походи, подо-
рожі художників на пленер – традиція давня. В Украї­
ні славетна пленерна історія. У ХХ ст. українські ху-
дожники створили чудові пленерні будинки твор-
чості: у Седневі на Чернігівщині, Будинок творчості
ім. Р. Судковського під Очаковом на Миколаївщині,
Будинок творчості ім. К. Коровіна в Гурзуфі (АР Крим).
Також існують середні та маленькі творчі пленерні
бази скрізь по країні. Мистцями ініційовані та про-
водяться протягом багатьох років плідні пленери:
регіональні, всеукраїнські, міжнародні.
На мистецькій пленерній мапі України на Київщи-
ні з’явилося ще одне яскраве місце – місто Ірпінь!
Сьогодні впевнено можемо сказати, що Ірпінь після
проведення із серпня 2017 р. вже п’ятьох живопис-

них пленерів отримав визнання у вітчизняному ху-
дожньому товаристві.
Колективний пленер – це особливе середовище,
у якому відбувається активне спілкування мистців
між собою безпосередньо під час творчого проце-
су. А ще обов’язково між колегами на пленерах від-
буваються багатогодинні вечірні цікаві розмови, об-
мін думками, життєвим і мистецьким досвідом. Коли
в одному місці збирається чимало талановитих май-
стрів, це створює особливе енергетичне джерело
випромінювання. Таке джерело завжди унікальне,
бо склад учасників завжди новий і неповторний.
І таке джерело живить усіх навколо, адже місце,
де проводиться пленер, піднімається на новий куль-
турний рівень у своєму бутті.
Серед українських художників середнього й стар-
шого покоління, а також їхніх закордонних колег
утворилося своєрідне пленерне братерство. Воно
має свої традиції, своє обличчя, історія яких нарахо-
вує вже багато десятиліть. Останнім часом до цього
братерства долучається дедалі більше молодих
мистців. Я також став учасником цікавих пленерних
зустрічей. Хочу поділитися враженням про роботу
на трьох ірпінських пленерах.
Ірпінь здавна відомий мальовничою красою, бо
розміщений не лише в оточенні лісів, а й сам багать-
ма парками та скверами ніби поєднаний з лісом. Міс-
то розташоване лише за сім кілометрів від Києва. Тут
ще з кінця ХІХ ст. винаймали будинки під дачі та бу-
дували заміські будинки кияни. Ірпінь та навколиш-
ні населені пункти (Буча, Ворзель, Коцюбинське) ві-
домі серед діячів культури і мистецтва: художників,
театральних діячів, письменників (з 1936 р. у місті іс-
нує Будинок творчості Національної спілки письмен-
ників України), композиторів (у Ворзелі є Будинок
творчості композиторів).
Ідея проведення малярського пленеру в Ірпені за-
родилася завдяки ініціативі відомого живописця, за-
служеного художника України Костянтина Могилев-
ського (1953–2020), який мешкав у Бучі, проте викла-
#2 20
Костянтин Могилевський
Срібні берези, 2006
Полотно, олія
дав та мав творчу майстерню саме в Ірпені. Навесні
2017 р. зібралися на нараду завідувачка відділу
культури, національностей та релігій Ірпінської
міської ради Є. Антонюк та художники В. Медведєв
і К. Могилевський. Обговорювали, як активізувати
творче, культурне життя в місті. В. Медвєдєв наго-
лошував на актуальності створення в місті худож-
ньої галереї, а К. Могилевський запропонував роз-
почати з організації та регулярного проведення
пленерів. Євгенія Антонюк відразу підхопила цю
ідею та розпочала її реалізацію. І вже впродовж
12–24 серпня 2017 р. відбувся перший пленер – «На-
мальований Ірпінь»! Безумовно, це стало можли-
вим за активної допомоги тодішнього Ірпінського
міського голови Володимира Карплюка. Слід ска-
зати, що організацією та проведенням пленеру,
у тому числі забезпеченням проведення виставки
в Центральному будинку художника, В. Карплюк
продовжує займатися донині.
Від найпершого «Намальованого Ірпеня» й далі
організатори створюють винятково сприятливі умо- Учасники пленеру
ви для творчості та перебування мистців-учасників «Намальований Ірпінь»
(забезпечення художніми матеріалами, екскурсії
97
Пленери
музеями, містом, навколишніми мальовничими міс-
Олександр Ольхов
цями Ірпеня та Київщини, виставки у столиці, тран-
На центральній площі Ірпеня, спортне забезпечення для доставки мистців на
2017 пленерні локації, комфортні готельні умови, харчу-
Полотно, олія вання, вечори відпочинку, артпікніки, відвідування
виставок та концертів у місті). Гостинність організа-
торів, містян справляє надзвичайно приємне вра-
ження на мистців, а для учасників із-за кордону пле-
нер в Ірпені найкращим чином репрезентує нашу
країну!
До участі в акції запрошуються художники з різ-
них регіонів України (Івано-Франківська, Рівного, Ві-
нниці, Черкас, Одеси, Запоріжжя, Львова, Ужгорода,
Полтави й Полтавщини, Харкова, і, звісно ж, з Києва
та Київщини, Донбасу), а також з-за кордону (Азер-
байджану, Словаччини, Литви, Китаю, Німеччини, Бі-
лорусі). Мистці поєднані любов’ю до пленерного жи-
вопису та спрагою до творчого пошуку. Починаючи
Олександр Дмитренко
Тренування футболістів в Ірпені,
2018
Полотно, олія
98
з другого всеукраїнського пленеру, «Намальований
Ірпінь» став міжнародним.
На виставці у залах Національної спілки художни-
ків України глядачі мали змогу в єдиному виставко-
вому просторі побачити вибрані твори, які відобра-
жають загальний дух та майстерність учасників
«Намальованого Ірпеня». Незважаючи на різну ав-
торську стилістику, техніку виконання, вдалося сфор-
мувати єдиний простір, який переносить глядача на
вулиці та парки Ірпеня, мальовничі куточки Київщи-
ни. Ця ретроспективна виставка – результат роботи
чотирьох мистецьких пленерів «Намальований Ір-
пінь» – продемонструвала високий мистецький рі-
вень. На виставці були презентовані пейзажі, натюр-
морти, портрети, жанрові твори. Серед учасників –
відомі живописці: К.  Могилевський, В.  Скубак,
В. Красьоха, О. Ольхов, Т. Красна, А. Федосєєнко,
О. Манюк, Ю. Боднар, С. Кривенко, Б. Бринський,
М. Довгань, А. Славгородська, Л. Пуханова, В. Цапко,
В. Гвоздинський, П. Титенко, О. Дмитренко, В. Медве-
дєв, а також М. Цаповчак (Словаччина), А. Джавадов
(Азербайджан), Р. Чернего (Німеччина) та ін.
Особливістю «Намальованого Ірпеня» слід вважа-
ти те, що в пленерних сеансах та заходах беруть ак-
тивну участь місцеві художники, учні художніх шкіл
та студій. Це цікаво й надзвичайно корисно для під-
вищення рівня художнього життя міста! Пленери в
Ірпені супроводжуються дизайнерськими новинка-
ми: всі учасники пленеру «Намальований Ірпінь»
отримували на згадку сувеніри із символікою Ірпе-
ня (авторські реглани та футболки з логотипом пле-
неру), що виокремлювало художників – учасників
пленеру під час роботи і давало змогу ірпінцям і гос-
тям міста навіть за одягом розпізнати «мистецький
десант». Пленер висвітлюється в ЗМІ, у художників
беруть інтерв’ю, художнє товариство опиняється в
середовищі міської громади. Рішенням Ірпінської
міської ради з лютого 2020 р. пленеру «Намальова-
ний Ірпінь» надано ім’я визначного українського
живо­писця, заслуженого художника України Воло-
димира Сидорука (1925–1997), який майже все твор-
че життя провів у місті. Важливим підсумком прове-
дення п’яти пленерів слід вважати створення в Ір-
пені різноманітного за авторством та високого за
художнім рівнем фонду мистецьких творів, який,
безумовно, стане основою майбутньої, омріяної ху-
дожниками та містянами картинної галереї.
P. S. Київська обласна організація НСХУ вислов-
лює сердечну подяку В. Карплюку, Є. Антонюк і всім
учасникам дружнього колективу організаторів в Ір-
пені за сприяння в розвитку вітчизняного образо­
творчого мистецтва та збереженні культурних тра-
дицій. Виставку «Намальований Ірпінь» у Централь-
ному будинку художника в лютому 2020  р. слід
вважати анонсом майбутнього відкриття нової місь-
кої картинної галереї в Ірпені, що на Київщині!

У пошуках простору
(творчість Івана Небесника-молодшого)
Чи може музика стати кольором,
а настрій мати реальну форму? Від-
повіді на ці питання вдасться підгле-
діти у творчості молодого ужгород-
ського художника Івана Небесника-
молодшого. Точка прикладання
хисту мистця має надзвичайно ши-
рокий спектр: живопис, графіка,
фотографія, інсталяція і навіть тео-
рія та історія мистецтва. Наш герой
є яскравим представником закар-
патського художнього осередку,
який не лише творить у руслі акту-
альних тенденцій, але й бере актив-
ну участь у формуванні культурного
середовища рідного краю. Сміливий
експериментатор і водночас вдум-
Анастасія Швидюк, мистецтвознавець
Іван Небесник
«Кружка Есмарха»
Фрагмент експозиції
«Континіум», 2012
ливий філософ, художник створює
різноманітний світ образів, де за-
лежно від виду мистецтва, до якого
він звертається, змінюється й на-
прям естетичних пошуків. Та оче-
видно, що у втіленні творчих заду-
мів майстер прагне до простоти й
лаконічності, шукаючи конкретні
вислови, які, утім, дають глядачеві
чимало сенсів та почуттів.
Задля кращого розуміння духовного ґрунту, на
якому зростав творчий погляд Небесника, потрібно
відзначити високу концентрацію інтелектуальної
сили в його оточенні, і найперше – у сім’ї художни-
ка. Батько Іван Небесник-старший є непересічною
постаттю у світі мистецтва, адже у 2003 р. саме за
його ініціативи та підтримки колективу Ужгород-
ського коледжу мистецтв ім. А. Ерделі заклад було
реформовано в Закарпатський художній інститут,
99
творчий портрет
Іван Небесник,
Руслан Тремба
Фрагмент експозиції
«Кружки Есмарха» «Мініатюри:
ноктюрни», 2013
який у 2016 р. отримав статус академії. Він став пер-
шим ґрунтовним дослідником творчості Адальбер-
та Ерделі та видав про нього монографію, а також
започаткував проведення щорічних науково-прак-
тичних конференцій «Ерделівські читання». Саме в
Закарпатській академії, що на той час була ще коле-
джем, здобув свою першу художню освіту Небесник-
молодший на відділенні художньої кераміки під ке-
рівництвом визнаних майстрів Й. Пала, В. Петрець-
кого, Л. Аверкієвої. Другу освіту отримав у Львівській
національній академії мистецтв за спеціалізацією
графічний дизайн у відомих педагогів Б. Сороки,
В. Косіва, Б. Пікулицького. Сьогодні сам мистець теж
викладає у новоствореній Закарпатській академії
мистецтв, передаючи західноукраїнські художні тра-
диції молодому поколінню творців.
Початок творчого формування І. Небесника при-
пав на 1990-ті рр., час загальної демократизації куль-
тури, коли на мистецькій арені Закарпаття
з’являється такий вид художньої організації, як арт-
група. «Ліве Око», «Поптранс», друга хвиля 2000-х:
«Кружка Есмарха», «Шапка», «Відкрита група»… –
з’являються експериментально налаштовані
об’єднання, які, використовуючи постмодерністську
естетику, прагнуть до виходу за межі канонів модер-
нізму та соцреалізму. На рівні з презентованими тво-
рами важливу роль починає відігравати ідея, концеп-
ція, сам експозиційний простір. У зв’язку з політич-
ною ситуацією та певною ізольованістю такий (уже
звичний у світі) досвід став для Закарпаття новим.
Співзасновником однієї з таких артгруп другої хви-
лі з провокативною назвою «Кружка Есмарха» (2009–
100
2015) і став І. Небесник. До складу об’єднання ввійшли
випускники ЛНАМ та коледжу мистецтв ім. А. Ерделі
В. Мельничук, О. Сусленко, Р. Тремба. Підхід «Кружки
Есмарха» можна охарактеризувати як гібрид між піз-
нім модернізмом, що не поривав з пластичною цін-
ністю твору, мінімалізмом та концептуалізмом. Прак-
тика групи допускала поєднання мистецьких творів
та спонтанного включення у виставковий простір
(використовуючи його деталі та структуру). Першим
вдалим, на думку І. Небесника, проєктом колективу
стала квартирна виставка «Континуум» у Львові
(2012 р., пізніше це місце легалізується як «Галерея на
Єфремова, 26»). Головною ідеєю тут виступив модер-
ністський постулат В. Кандинського про музичність
та абстрактну природу візуального мистецтва. По-
лотна різних геометричних форм, виконані у відтін-
ках сірого, розміщені в просторі, стали тонким натя-
ком на витвори мистецтва, замасковані під об’єкти
інтер’єру. Не менш знаковим став проєкт «Мініатю-
ри: ноктюрни», що відбувся в рамках фестивалю «Бе-
резневі коти» 2013 р. в культовій ужгородській гале-
реї «Коридор». Увесь простір виставки був наповне-
ний різними посланнями для глядача, що являли
собою великий ребус із гумором на тему модерніз-
му. Одним із найвиразніших представлених експо-
натів став епатажний твір І. Небесника, виконаний у
співавторстві з Р. Трембою, – занурений в умиваль-
ник класичний бюст, що став немовби символом про-
щання з модернізмом.
Урешті, «Кружка Есмарха» прийшла у своїй візуаль-
ній мові не до радикальної інсталяції чи енвайрон-
менту, а швидше до театрального розуміння просто-
ру. На виставці «Прогноз погоди» (2013 р., «Галерея
на Єфремова, 26»), вже було передчуття подальшої
кризи групи у зв’язку з відмовою від продукування
проєктів у ключі постмодерністських «ізмів». Окрім
чистих аркушів на стінах і розподіленого простору –
за рахунок меблів, – не було жодних вказівок і пояс-
нень для прочитання. Того самого дня у львівській
галереї «Дзиґа» відкрилася ще одна виставка артгру-
пи «Рецепти лікаря Есмарха». Експозиція цієї вистав-
ки мала вигляд чи то складу, чи то майстерні бута-
форного відділу в театрі. Підсумовуючи спадок гру-
пи, І. Небесник визначає її роль як ще однієї ланки
між новою хвилею концептуального мистецтва (від
2000-х рр.) та традиціями, що вийшли з модернізму [2].
Отже, з одного боку, бачимо соціально налаштова-
ного художника з багатим досвідом роботи у творчо-
му колективі. Участь у проєктах «Кружки Есмарха»
привела мистця до розуміння виставкового простору
з розміщеними в ньому об’єктами як єдиного живого
організму, що разом із почуттями та реакціями гляда-
ча створюють щось на кшталт театральної сцени. Вод-
ночас бажання винести відчуття естетики за межі мис-
тецького твору та відійти від конкретного зображува-
ного об’єкта на користь просторовості та стихійності
знайшли своє втілення також за межами проєкту,
 #2 20

а саме у живописних пошуках. У роботі над полотном

художник досліджує природу взаємодії основополож-
них засобів виразності живописного мистецтва, зали-
шаючись сам на сам зі стихією кольору.
У своїх роздумах про сюжетність власних творів
І. Небесник відзначає: «В живописі жодних задумів
існувати не може, це пустота, викид енергії, і хто з
цим не мириться – страждає. Тривалий час я прово-
див паралелі з тим, що відкрив класик модернізму
В. Кандинський, і серед багатьох послідовників роз-
винув Б. Іно – це музикальність візуального твору,
намагання передати те, чого насправді немає у кар-
тині, – глибину, як специфічний простір. По суті – це
фікція, котру художник намагається створити і по-
селити в неї свідомість глядача. Мистець намагаєть-
ся показати начебто свій внутрішній світ, хоча на-
справді показує світ новий та ілюзорний, проте маг-
нетичний, у випадку удачі» [1].
Світ абстрактних образів І. Небесника захоплює та-
ємничою гармонією колірних площин, майже так-
тильним відчуттям фактури. Кожне полотно є меди-
тацією, що відбувається спочатку всередині самого
художника й під час творення через його пензель
емоційний стан набуває конкретної форми. Навіть
плані, таким чином намагаючись закцентувати ува-
самі назви композицій – «Вправи» (2011, 2016), «Жи-
гу саме на взаємодії площин у просторі, у якому пе-
вопис для середнього класу», «Після всього» (оби- Іван Небесник
ребувають ці об’єкти. На перший погляд, сюжети фо- Без назви. Із проєкту
дві – 2017 р.) – залишають глядачеві простір для віль-
тографій видаються абсолютно випадковими: стіна «Кружки Есмарха» «Ї», 2012
ного сприйняття, спілкування сам на сам із твором
в під’їзді, нога в капці на тлі килима, фрагмент ікони Полотно, акрил
без інтелектуальної участі автора. Найперші та най-
на стіні. Проте саме завдяки цим звичним для кож-
сильніші враження під час сприйняття полотен
ного побутовим елементам життя, за задумом авто-
справляють різноманітність і змістовність колірних
рішень. Таке сміливе поєднання контрастних кольо- ра, інтелектуальна складова свідомості повинна «за-
рів може бути прочитане і в традиційному контексті, снути», а самий простір, таким чином, повинен ста-
адже багатобарвність, яскравість колориту – вираз- ти явним і відкритися для глядача. Водночас
на риса закарпатської живописної школи. Художник зафіксовані речі постають своєрідними символами,
кладе фарбу густо, пастозно, часом навіть рельєфно, що відображають фрагменти повсякденного життя
що буквально змушує полотно «кипіти і вирувати». середнього прошарку населення.
Фарба в руках мистця стає квінтесенцією енергії, її І насамкінець. Неможливо обійти ще одну сферу
фізичним проявом, а колір надає цій енергії певного реалізації І. Небесника – мистецтвознавство, адже
Примітки
емоційного забарвлення. Невичерпним джерелом цей рік став етапним, і, нарешті, заповнена прогали-
на в історії вітчизняного мистецтва: побачила світ 1. Інтерв’ю автора з
натхнення для І. Небесника є музика, яку він прагне Іваном Небесником
перекласти на мову живопису. Музика діє на свідо- монографія дослідника «Графічне мистецтво Закар-
від 27.03.2020.
мість моментально, збуджуючи уяву; подіб­ного ефек- паття: етапи розвитку, стилістичні особливості (дру-
2. Небесник І. І. Коротка
ту намагається досягти художник у своїх творах. Він га половина XX століття)» [3].
історія колективних
ніби пропонує відчути, як загуслий у фарбах звук ві- Роль творчості мистця в молодому мистецькому практик у візуальному
брує в різних тональностях, то вибухаючи високими житті Закарпаття та й України загалом є дуже важ- мистецтві Закарпаття.
нотами, то затихаючи. Важливу роль у загальній ком- ливою. Свого часу разом із артгрупою «Кружка Ес- Українська академія
позиції відіграють також ахроматичні площини, ста- марха» І. Небесник задавав тон художній культурі мистецтва. 2016.
ючи «тлом» або «простором», у якому звучить «звук». Львова та Ужгорода. Його мистецтво інтелектуаль- № 25. С. 172–183.
Головним завданням мистецтва І. Небесник вва- не, змушує думати й розшифровувати закладені в 3. Небесник І. І. Графічне
жає дослідження й виявлення можливостей просто- нього культурні коди, відсилає до витоків живопис- мистецтво Закарпаття:
ру, як специфічної величини, у якій перебувають усі ної традиції, водночас – емоційне, дає глядачеві ши- етапи розвитку,
стилістичні особли-
об’єкти. Пошуки просторової глибини художник роке поле для рефлексій і переживань. А пошуки
вості (друга половина
продовжує здійснювати, залучаючи такий художній майстром простору й настрою як цілком реальної
ХХ століття). Ужгород :
засіб, як фотографія. Направляючи об’єктив камери субстанції та спроба передати їх мовою мистецтва Видавництво Олексан-
майже впритул до об’єктів переднього плану, мис- народили на світ чимало виразних естетичних дри Гаркуші, 2020. 117 с.
тець, однак, обходить їх і фокусується на другому образів.

101
Творчий портрет
Аттіла Коприва, кандидат мистецтвознавства, завідувач кафедри
образотворчого мистецтва Закарпатської академії мистецтв

Природність, розкутість
і відвертість у творчості
Катерини Шелевицької
Молода мисткиня з Мукачева Кате-
рина Шелевицька належить до
категорії художників сучасного по-
коління, для яких стираються обме-
ження у формах і засадах мистець-
кого самовираження. Яскрава, са-
мобутня у своїх пошуках, дизайнер
за фахом, вона сміливо користуєть-
ся живописними і графічними засо-
бами, які вміло синтезує в будь-яких
мистецьких проявах дизайну, гра-
фіки й живопису.
У творах вона формує вже впізнавану, властиву їй
композиційну структуру на вдало підібраних ритмах
колірних плям, які за формою та змістом чітко під-
порядковані темі. З характерною елегантністю опе-
рує лінією та контуром як основним засобом образо­
творення. Особливою креативністю вирізняються
графічні роботи, якими Катерина вже встигла викли-
кати неабиякий інтерес у шанувальників.
Навчаючись на мукачівському відділенні Закар-
патської академії мистецтв, вона вела активне твор-
че життя, наукову та соціальну діяльність. Працю-
вала шеф-редактором студентської газети «Шторм»
та з відомим польським художником, професором
Краківської академії образотворчого мистецтва
Петром Яргушем брала участь в акції-проєкті «Го-
лод» (Мукачево, 2016). Активно співпрацюючи з
українською волонтерською організацією «Будує-
мо Україну разом» (БУР), створює мурал у центрі
Мукачева та розписи внутрішніх стін дитячих са-
дочків міста.
У 2017 р. в українському Центрі гендерної культу-
ри міста Харкова відбулася її перша персональна ви-
ставка, на якій було представлено низку авторських
плакатів за темою відомих українських жінок. Також
вона виконала серію плакатів за мотивами відомих

Катерина Шелевицька
Квітка Цісик. Із серії «Видатні
жінки України», 2017
Плакат, кольоровий друк

Леся Українка. Із серії «Видатні

жінки України», 2017
Плакат, кольоровий друк

102
 #2 20

українських попгуртів Онука, ДахаБраха, Дах Дотерс,

Пур-пур, Панівалкова тощо. Окремі з гуртів, за зго-
дою автора, навіть охоче використовують ці плака-
ти у власних рекламних цілях.
Як ілюстратор і дизайнер книги, Катерина вміло
знаходить редукційну форму ілюстрації та вдало
синтезує її з типографікою. Яскравим прикладом гар-
монійного звучання й образного рішення є її автор-
ська книга «Соледад».
Крім успішного навчання за спеціальністю «гра-
фічний дизайн», вона також встигала взяти участь у
міських, обласних, всеукраїнських та міжнародних
проєктах, виставках, олімпіадах, наукових конфе-
ренціях. Є переможцем всеукраїнського конкурсу
упаковки «Золотий каштан» (Київ, 2015) та призером Катерина Шелевицька
Ілюстрації до книги «Соледад»,
2017
Папір, кольоровий друк
всеукраїнської олімпіади з живопису «Срібний моль-
берт – 2018».
На відміну від графічних творів, живописні експе-
рименти Катерини Шелевицької формуються в ме­
жах традицій пленеру та авторських імпровізацій.
Вона пробує відтворити той реалізм, який форму-
ється крізь призму власного бачення через форму,
ритм, фактуру, де найголовнішим є колірне наповне-
ння і звучання. За допомогою цих засобів художни-
ця здатна бачити й відтворювати найглибші та най-
потаємніші аспекти внутрішнього і зовнішнього сві-
ту. Аналізуючи твори Катерини Шелевицької,
переконуєшся в їхній природності, розкутості й від-
вертості. Саме із цих якостей вибудовується сучас-
не мистецтво молодих, у якому стандартні канони
або вигадані еліксири вже неактуальні; де перевага
надається концептуальності через індивідуальне
мислення; де оболонка реального існує лише фор-
мально, а інтенсивність вираження формується на Катерина Шелевицька
Марія Приймаченко. Із серії
композиційній цілісності та ритмічних вібраціях «Видатні жінки України», 2017
форми і кольору. Плакат, кольоровий друк

103
Творчий портрет
Ігор Луценко, кандидат мистецтвознавства,
доцент кафедри рисунка Закарпатської академії мистецтв
Максим Господинчик
Пошук прадавніх ІІ. Фрагмент
з триптиха, 2017
Оргаліт, акрил
104
Кольорова емоція
Максима Господинчика
Спостерігаючи за виром подій у
мистецькому просторі сьогодення,
хочеться згадати 90-ті рр. ХХ ст., влас-
не процес становлення новітньої
української державності та її ключо-
вого сегмента – мистецтва і культу-
ри в новому форматі. У цей період
відбувалася активізація творчого та
виставкового руху, що мав ознаки
широкого контексту плюралістич-
них рішень, від ідей народно-куль-
турних позицій у призмі творчості
бойчукістів до космополітичних
ідей на тлі трансавангарду. Пригаду-
ються перші (у середині 1990-х рр.)
студентські виставки у Львівській
національній академії мистецтв, ор-
ганізатором яких став професор
Р. Шмагало. Це були відповідальні
дебюти багатьох студентів, які дали
значний поштовх до подальших
творчих пошуків. Властиво, перші
кроки та пошуки в мистецтві зале-
жать від середовища та студент-
ської лави, де студент апробує влас-
ні напрацювання.
У такому ключі аналізу недалекого минулого до-
цільним буде провести часові паралелі. Адже сьо-
годні виросло покоління молодих мистців, наро-
джених у новітній Україні, які демонструють власне
бачення та нові творчо-мистецькі позиції. Мова піде
про Максима Господинчика, котрий входить до чис-
ла випускників Закарпатської академії мистецтв (му-
качівське відділення кафедри живопису). За період
існування мукачівського відділення була сформо-
вана група студентів, яка активно творчо працюва-
ла та організовувала виставки в стінах навчальних
аудиторій. До цієї групи долучився й Максим. І сьо-
годні учасники групи (уже випускники академії)
продовжують спільні виставки та різні мистецькі
проєкти в стінах мукачівської кав’ярні «One space».
У межах такого часового зіставлення логічним є
сподівання на зародження активного мистецького
середовища нового покоління, адже Мукачево є ві-
домим мистецьким осередком, що має глибокі куль-
турні традиції.
Спостерігаючи за навчальним процесом і творчим
зростанням Максима Господинчика, можна конста-
тувати окремі ознаки лідерства, власне активність
студента, що відбилося в його навчальній практиці.
Знання та навички з рисунка й живопису здобуто в
стінах Закарпатської академії мистецтв (викладачі з
фаху Ю. Шелевицький та А. Коприва). Але тут слід
сказати, що добротний реалістичний вишкіл додав
авторові амбіції апробувати себе в майстерності аб-
страктного та альтернативного живопису. Приводом
 #2 20

Максим Господинчик
Пошук прадавніх І. Фрагмент з
триптиха, 2017
Оргаліт, акрил

для цього стали студентські виставки, зокрема

«Травневі блукання» 2017 р. в Ужгороді. Цього ж року
автор взяв участь у спільній виставці «Містерії» сту-
дентів та викладачів мукачівського відділення
кафед­ри живопису на виставкових локаціях галереї
«Franko № 3» (м. Рахів; куратор І. Луценко). Утім, най-
більш знаковою подією стала участь у Всеукраїн-
ському студентському конкурсі «Срібний мольберт»
(м. Ужгород). Автор здобуває два перші місця в но-
мінаціях «Портрет» та «Абстракція» і друге місце в
номінації «Міський пейзаж». Максим продовжує
стверджуватися в живописі та представляє твори на
Всеукраїнській виставці абстрактного мистецтва
(м. Київ; 2018).
Характерною ознакою живописних рішень авто-
ра є колористика, де автор не відходить від основ­
ного завдання живопису – кольору. У цьому контек-
сті простежується сміливий творчий експеримент,
де звучать ідеї народного мистецтва чи історичні мо-
тиви («Пошук прадавніх», «Шлях наших предків»).
Власне, у цих полотнах простежується кольорова
емоція, тут автор реалізовує її засобом формальних
та колористичних рішень. Так чи інакше, художник
увібрав у свою творчість багато від своїх учителів,
зокрема Юрія Шелевицького, котрий і залишається
його наставником.
Сьогодні Максим Господинчик, окрім живопису,
активно займається організаторською, кура­
торською та волонтерською роботою, навчання
про­д овжує у Вищій школі прикладних наук
м. Гамбурга.

Максим Господинчик
Шляхи наших предків, 2017
Полотно, акрил

105
мистецьке середовище
Юлія Долинна, мистецтвознавець

Віталій Шупляк
Wearing out trousers, 2019
Інсталяція
Знайомтесь: молоді
художники Тернопільщини
На українську мистецьку арену регу-
лярно виходять нові й нові молоді
мистці, випускники художніх вишів.
Серед таких «emerging artists»  –
шість авторів з Тернопільщини: Іван
Драган, Віталій Шупляк, Антоніна
Тимечко, Софія Купецька, Христина
Боднарук та Сергій Декалюк.
Їх об’єднує бажання експериментувати, відкри-
тість до безперервного потоку інформації, постій-
ний пошук нових форматів творчого самовиражен-
ня. А ще – усі вони підтримують твердження, що
мистецький професіоналізм неможливий без наяв-
ності належної мистецької освіти. Будучи випускни-
ками Львівської національної академії мистецтв, ці
художники працюють над особистим творчим зрос-
танням, постійно шліфують свій індивідуальний упіз-
наваний стиль, авторський почерк. Одні віддають
перевагу живописним технікам (Іван Драган, Хрис-
Софія Купецька
Кімната. Із серії «The room», тина Боднарук та Сергій Декалюк), інші спрямову-
2020 ють пошуки в бік експериментів з навколишнім се-
Цифровий друк редовищем, виражальними можливостями фото та

106
 #2 20

відео (Віталій Шупляк), звертаються до можливостей

комп’ютерних технологій для самореалізації в стилі
Digital Art (Софія Купецька). Антоніна Тимечко пра-
цює в техніках художнього текстилю.
Водночас усі ці представники молодого поколін-
ня мистців добре розуміють необхідність самопре-
зентації в різних офлайн- та онлайн-форматах, тому
є активними учасниками різноманітних виставок та
артпроєктів – як вітчизняних, так і зарубіжних; ви-
користовують інтернет-комунікації з метою презен-
тації власної творчості.
Вони знають, що бути сучасним художником –
складна робота, яка вимагає постійного самороз-
витку та великої самовіддачі. А бути молодим мист-
цем ще складніше, адже від нього всі чекають чогось
нового, вражаючого. Водночас здивувати сучасного Сергій Декалюк
глядача дуже важко. Тож бажаємо тернопільським Композиція, 2019
«emerging artists» успіхів у пошуках непроторених Полотно, олія
шляхів у мистецтві. пису (освітній ступінь – магістр, 2018–2020)). Працює
в галузі станкового живопису. Учасниця збірних ви-
Іван Драган
ставок в Україні (з 2012). Твори зберігаються у при-
Народився 1985 року в м. Теребовлі Тернопіль- ватних колекціях Великобританії, США, Нової Зелан-
ської області. Закінчив Теребовлянське вище учили- дії, Франції, Швейцарії, Іспанії, Ісландії та Китаю.
ще культури (2002–2005) та ЛНАМ (кафедра сакраль-
ного мистецтва (2005–2011)). Працює в галузі станко- Сергій Декалюк
вого живопису. Учасник 13 персональних (з 2009) та Народився 1983 року в м. Збаражі Тернопільської
27 збірних (з 2008) виставок в Україні. області. Навчався в Тернопільському філіалі Ужго-
родського коледжу мистецтв ім. А. Ерделі. Закінчив
Віталій Шупляк
ЛНАМ (2004–2010). Працює в галузі станкового жи-
Народився 1993 року в м. Бережанах Тернопіль- вопису. Учасник 7 персональних (з 2015) та понад
ської області. Освіта: ЛНАМ (кафедра сакрального 20 збірних (з 2006) виставок в Україні й за кордоном.
мистецтва (2010–2014)); Академія образотворчих
мистецтв у Гданську (в рамках програми студент- Антоніна Тимечко (Дорош)
ського обміну), відділи живопису, скульптури та ін- Народилася 1989 року в м. Ужгороді. Закінчила
термедіа (Польща, 2012–2013); Університет мистецтв ЛНАМ (кафедра художнього текстилю (2008–2014)).
у Познані, відділи мистецької освіти, скульптури та Працює в галузі художнього ткацтва, батику, гапту-
просторової діяльності (Польща, 2014–2018); Універ- вання, авторських техніках. Учасниця збірних виста-
ситет образотворчих мистецтв у Брауншвейгу вок та пленерів в Україні. Твори зберігаються у при-
(Німеччина, 2017–2019). Займається відеоартом, ін- ватних колекціях в Україні та за кордоном.
сталяцією, перформансом. Засновник «Pi» Gallery.
Учасник групи «Carrousel» (2013–2014). Учасник
10 персональних та понад 80 збірних виставок.

Софія Купецька
Народилася 1996 року в м. Тернополі. Закінчила
ЛНАМ (кафедра сакрального мистецтва (освітній
ступінь – бакалавр, 2013–2017); кафедра монумен-
тального живопису (освітній ступінь – магістр, 2017–
2019)). Працює в галузі станкового живопису та гра-
фіки. Учасниця збірних виставок в Україні та Польщі.

Христина Боднарук
Народилася 1994 року в м. Тернополі. Закінчила
Тернопільський національний педагогічний універ-
АнтонІна Тимечко
ситет ім. В. Гнатюка, відділ образотворчого мистецтва Композиція 36, 2016
(2012–2017); ЛНАМ (кафедра монументального живо- Гобелен

107
проблеми естетики та теорії мистецтва
Марина Протас, кандидат мистецтвознавства
«Self-colonizing»
як травма ідентичності
Марина Протас
Сто років тому українська періодика
рясніла надією на українське відро-
дження в родині вільних європей-
ських країн, адже «українці як спадко­
ємці найстаршої геллєнської куль-
тури на сході Європи належать до
першорядних щодо своєї повновар-
тості народів світу», бо «народ му-
сить бути чимсь більше, аніж фак-
том, мусить стати перше ідеєю, поки
може стати динамічною силою»; че-
рез те «культ свободи волі даний
українцям від природи <...> стане по-
зитивним в будові держави», поза-
як «веде до осягу глибо­кого вну-
трішнього змісту нашої старинної
культури внутрі нашої держави», –
так казав Василь Пачовський у пе-
ремишльській доповіді «Світова
місія України», звертаючись до мо-
лодої генерації, закликаючи проки-
нутися від сну і зробити з народу,
«який був предметом чужої гри», на-
цію [1, с. 11–12, 15].
108
Сьогодні пріоритети пасіонарної еліти українства
начебто дуже не змінилися, але цивілізаційна мо-
дель культурної емансипації стала сприйматися в
дещо викривленому вигляді, нагадуючи швидше
само­колонізацію, аніж свідому ідентифікацію. Чин-
ником цього є культурна травма, що заважає буду-
вати, на пострадянському просторі зокрема, не ви-
кривлену під зовнішніми впливами ідентичність. Як
стверджує Н. Смелсер, «культурна травма – це пере-
дусім загроза культурі, з якою індивіди цього сус-
пільства, вочевидь, мають ідентифікацію» (це стосу-
ється культурних інституцій, пов’язаних з ідентич-
ністю способу мислення, артпарадигми тощо), бо ця
травма є «інвазійною домінуючою подією, що, як
вважається, підриває чи пригнічує один чи кілька
суттєвих елементів культури або культуру в цілому»,
складаючи фундаментальну загрозу для існування
певної нації в подальшому, як то мало місце в Східно­
європейському блоці за радянських часів [2, с. 38–
40]. Смелсер упевнений, що інтелектуальна еліта му-
сить працювати з пам’яттю нації, мистці – стимулю-
вати суспільну свідомість, зупиняти колективну
амнезію і байдужість, що робить з нації манкуртів.
А тут потрібне нюансоване відчуття ієрархії культур-
ної пам’яті, що та як пам’ятати, бо погляди на явище
радянської історії у Сходу і Заходу дещо різняться,
і в пострадянському артпросторі пасивна зміна од-
ного нав’язуваного ззовні національній свідомості
патерну (русифікація) іншим (вестернізація), що зда-
ється демократичнішим і привабливішим, зовсім не
звільняє від вад колоніальної свідомості. Цей урок
історії нації мусять сумлінно й адекватно аналізува-
ти, не переймаючись тим, нагадують, зокрема, Кеті
Карус і Едіт Андраш, що осмислення травматичних
подій відбувається завжди із суттєвим запізненням,
у міру позбавлення симптомів амнезії, хоча «куль-
турна глобалізація, що набула світового масштабу в
дев’яностих, досягла Центрально-Східноєвропей-
ського регіону відразу після краху радянської супут-
никової системи, тобто глобалізація, що поєднуєть-
ся з контр-процесом у цій частині Європи, запусти-
ла процес де-глобалізації колишньої домінуючої
культурної сили “радянізації”», і єдине, що поєдну-
вало країни колишнього Східного блоку, стале «вза-
ємне минуле, затиснуте між двома експансивними

глобалізаційними парадигмами: ліберальною захід-
ного типу та антиліберальною, соціалістичною ра-
дянського типу», – і це якщо не враховувати спіль-
ного прагнення очиститися від комуністичного на-
ративу в культурі і мистецтві. Через те, наприклад,
«в Угорщині більша частина соціалістичної скульпту-
ри була зібрана в парку скульптур за межами Буда-
пешта, який став чудернацьким меморіальним пар-
ком соціалістичного минулого, східною версією вос-
кових фігур Музею мадам Тюссо»; а  також був
створений як терапія колективної свідомості буда-
пештський Будинок терору, присвячений жертвам
нацизму і комунізму, тим паче, що «пам’ять про гло-
балізацію радянського типу все ще залишається з
нами» [3]. Підкреслюючи роль сучасного мистецтва
в подоланні наслідків травми, Едіт Андраш ілюструє
певні contemporary проєкти угорських і чеських
мистців, що своїми візуальними акціями прагнули
переусвідомити травми радянського наративу. Про-
те Андраш не відчуває підміни парадигм, де некри-
тично асимільована вестерн-модель мистецького
вислову так само паразитує на хворобливій колоні-
альній свідомості нації, як раніше радянізація, і тому
Андраш недооцінює теорію, запропоновану авто-
ром поняття «self-colonizing cultures», доктором
Олександром Kіоссєвим.
А втім, чимало західних аналітиків, як-от дослід-
ники посткомуністичного суспільства Східної Євро-
пи (наприклад, Пйотр Штомпка) чи автори колектив-
ної монографії 2004 р. «Культурна травма і колектив-
на ідентичність»: Дж. Александер, Р. Ейєрман, Б. Гізен,
Н. Смелсер, від зламу міленіумів намагалися відпо-
вісти на питання, як саме впливає травма колектив-
ної ідентифікації на культуротворення країн, адже
«онтологічно суспільство – це не що інше, як зміна,
рух і трансформація», де «зміна є універсальним і
всепроникним фактором суспільного життя», особ­
ливо коли потужний вплив культури попередніх
поколінь згасає в умовах появи чергової генерації,
яка ініціює новий суспільний процес, зокрема
«подолання травми задля досягнення остаточного
культурного залагодження» [4, с. 155, 169]. Проте тра-
пляється під час такого сценарію розвитку, зауважує
вже професор Софійського університету (Болгарія)
Олександр Kіоссєв, що нації не торують свій
суб’єктно-унікальний шлях, а з власної волі стають
«self-colonizing cultures», тобто самоколонізуючими
культурами, що «імпортують чужі цінності та моделі
цивілізації, із закоханням колонізуючи свою автен-
тичність за допомогою цих закордонних моделей»
[5, с. 114]. Кіоссєв уточнює: «Самоколонізація відбу-
вається в мить, коли виникає маленька маргінальна
нація»; але поряд із цим: «Поняття самоколонізації
можна використовувати для культур, що піддалися
культурній силі Європи та Заходу без вторгнення і
фактично перетворились на колонії. Історичні об-
ставини зробили їх позаколоніальною “периферією”
бічних глядачів, на яких не впливали ані важливі ко-
#2 20
лоніальні конфлікти, ані техніка колоніального па-
нування, та ті ж самі обставини поставили їх у ситу-
ацію, коли вони визнають за належне чужинне куль-
турне верховенство. <...> Результат може бути
названий “гегемонією без панування”» [6]. У цьому
разі суспільство, піддаючись впливу сумнівного «ци-
вілізаційного рейтингу», через який певні нації по-
милково сприймають себе як «культуру відсутності»
або «культуру відсталості», продукує так зване соці-
альне уявлення фоновим стереотипом псевдоінту-
їтивного знання. «Такі загальнопоширені уявлення Примітки
заохочують людей вважати себе учасниками спіль- 1. Пачовський В. Світова
нот та процесів, попри обмеженість горизонту їх- місія України. Пере-
нього безпосереднього досвіду <...>, сприймати мишль : Краса і Сила,
1933.
себе частиною більшості, <...> націй, рас, класів, іс-
торичних періодів і навіть “людства”, діючого на “сві- 2. Smelser Neil J.
товій арені”, роблячи “світову історію”» [6]. Фактич- Psychological trauma
and Cultural Trauma.
но свідомість меншовартості примушує «периферій-
Cultural Trauma and
ні нації» постійно наздоганяти, прагнути авторитету
Collective Identity.
Європи як уявного колоніального центру, де все є Jeffrey C. Alexander,
кращим: «матеріально-технічний прогрес, політич- Ron Eyerman, Bernhard
ні та інтелектуальні діячі, свобода і незалежність, фі- Giesen, Neil J. Smelser,
лософія, наука та мистецтво європейської якості та Piotr Sztompka.
масштабу, соціальне життя та гламур, манери та Berkeley, CA, and
стиль, тобто вся закордонна цивілізаційна модель», London, UK : University
асиміляція якої начебто гарантує нації-сателіту та- of California Press, 2004.
кож високий ієрархічний статус, завдяки якому вона Р. 31–59.
автоматично «стає частиною “освіченого людства”, 3. András E. An Agent that
перебуваючи в таборі тих, хто “творить історію”», але is still at Work. The
при цьому нація культивує на правах культурного Trauma of Collective
еталону самоідентифікації «політику імпорту моде- Memory of the Socialist
лей та установ». Таке хибне уявлення, далі міркує Past. Writing Central
доктор Кіоссєв, робить самоколоніальний рух нації European Art History,
2008. Р. 5–21. URL :
самотравматичним, викликаючи численні парадок-
https://www.academia.
си, позаяк якщо нація намагається позиціонувати
edu/36322200/An_
себе на світовій арені як суверенну й культурно-уні- Agent_that_is_still_at_
кальну країну, то має уникати подібних самотравм, Work._The_Trauma_of_
бо недолуга викривлена європеїзація (на кшталт Collective_Memory_of_
примусової русифікації, але в м’якому варіанті) пе- the_Socialist_Past
решкоджає справжній культурній емансипації, за- 4. Sztompka P. The Trauma
кріплюючи принизливу меншовартість і провокую- of Social Change. A
чи хворобливі «страхіття націоналізму». Case of Postcommunist
Ідеї вченого підхопили численні західноєвропей- Societies. 2004.
ські аналітики, тому у 2018 р. Кіоссєв констатує, що DOI:10.1525/california/
методи аналізу постколоніалізму поглибили після 9780520235946.003.
його публікацій такі аналітики, як Фенон, Сайд, Спі- 0005 / In: Cultural
вак, Бгабга, Амін, Чакрабарті, вчені Східної Європи, Trauma and Collective
чи Девід Чіоні Мур, що «застосовує мою ідею в по- Identity. Jeffrey C.
Alexander, Ron
сттоталітарній пострадянській ситуації сьогодення,
Eyerman, Bernhard
як і прибалтійські вчені (Віолета Келертас, Карліс Ра-
Giesen, Neil J. Smelser,
чевскіс, Еп Аннус) чи польські й австрійські (Майкл
Piotr Sztompka.
Бучовський, Томас Зарицький, Павел Сова; Рутнер Berkeley, CA, and
Клеменс, Урсула Ребер)», через це «метафора “само- London, UK: University
колонізації” вже не була самотньою – вона тепер of California Press, 2004.
конкурує з такими поняттями, як “балканізм”, “гніз- 314 p.
довий орієнталізм”, “пуританізм” (у працях Ларі Вуль- 5. Kiossev A. Notes on
фа, Марії Тодорової, Міліци Бакіч-Хайдн, Дюзанни Self-Colonizing
Бієліч, Обрада Савіча, Весни Голдсворсі, Раймонда Cultures. Cultural
109
проблеми естетики та теорії мистецтва
Aspects of the Детреца), “культурна близькість”, “криптоколоніа-
Modernization Process. лізм” (Майкла Херзфельда), “внутрішній колоніалізм”
Oslo, 1995. Re-printed (Александра Еткінада) тощо»: «Двадцять років тому,
in: Bulgariaavangarda, в 1995  р., я намагався створити концепцію, що
Salon Verlag,
роз’яснювала неоднозначність процесу “європеїза-
Kraeftemessen II, 1998;
ції” болгарської культури. Метою було одночасно
re-printed in: After the
Wall. Art and Culture in концептуалізувати позитивні та негативні сторони
post-communist цього процесу, що втілилося в конструкції “само-
Europe. Modern колонізації”. Вона роз’яснювала те, як виникла в див-
Museum, Stockholm ному саморефлексивному стані сучасна болгарська
1999. культура – самоусвідомлюючи тривожну відсутність
6. Kiossev A. The Self- європейських культурних благ і те, як болгарський
Colonizing Metaphor // культуртрегер імпортував іноземні моделі, щоб “за-
Atlas of Transformation. повнити” ці недоліки в умовах травматичної побу-
2008 – URL : http:// дови ідентичності. Ідея самоколонізації викликала
monumentto інтерес поза болгарською справою, отримуючи ба-
transformation.org/
гато позитивних реакцій, але й серйозну критику
atlas-of-transformation/
html/s/self- (найсерйознішим було те, що вона відтворює трав-
colonization/the-self- му, яку описує). Ось чому в другій спробі у 2008 р.
colonizing-metaphor- я  намагався “нормалізувати” самоколонізацію
alexander-kiossev.html в метафору та обмежити її емоційне навантаження,
7. Kiossev A. Self- одночасно розширивши її значення та перетворив-
Colonization revised. ши її на аналітичний концептуальний інструмент іс-
Colonialism, Self- торії культури» [7]. Учений прагнув мінімізувати на-
Colonization, Post- ціональним культурам, сателітам Європи, негативні
Colonialism, Post- спогади про «гібридизацію євроцентричних норм і
Totalitarianism. The цінностей, що спричиняє низку дивних парадоксів
competition of
у їхньому культурному житті», та прагнув роз’яснити
concepts and
historiographical культуротворчі хиби через історично сформовані
perspective // JLU стереотипи, що буцімто створюють «можливості для
(Justus Liebig сучасного відродження всіх “периферійних” куль-
University Giessen). тур», де «євроцентричні ієрархії відзначали своє
06.06.2018. – URL : місце­знаходження у світі» завдяки контемпорарній
https://www.uni- «побудові канону в мистецтві та літературі», форму-
giessen.de/faculties/ ванню національної ідеології, ідентичності, а також
gcsc/gcsc/events/ у «гібридний» спосіб функціонуванню норм, інсти-
semesteroverview/
тутів та правил повсякденного життя [7].
archive/Summer%20
Term%202018/master- Надто часто сьогодні національні культури стика-
classes/mc-alexander- ються з «хворобливою свідомістю відсутності», че-
kiossev рез яку вважають, що «сусіди, Європа, цивілізований
світ тощо володіють усім, чого нам не вистачає; вони
є тим, чим ми не є. Ідентичність цієї культури від по-
чатку позначається і навіть формується болем, со-
ромом – а якщо сформулювати більш загально –
травмою цієї глобальної відсутності» [5]. У теперіш-
ній час посиленої глобалізації світу особ­л иво
стресовою виявляється ідентифікація національних
культур, які сприймають себе історично й політико-
економічно недостатньо «Великими Націями». Укра-
їна тут не виняток, та парадоксальним є те, що, ма-
ючи давню історію і культуру, продовжуючи свідомо
формувати свою ідентичність, сучасна українська
нація через складні історичні перипетії, що залиши-
ли глибокий травматичний слід, тепер не може по-
збутися постколоніальної стресової свідомості й
ніби переконує себе в меншовартості, настирливо
калькуючи західну версію культуротворення і, таким
110
чином, знову травмуючи ідентичність. Адже, «при-
ймаючи чужі універсальні моделі, самоколонізуючі
культури травмують себе – бо вони також погоджу-
ються на власну неповноцінність, власну болісну від-
сутність суттєвої субстанції та універсальності. Отже,
в економіці їхніх світських цінностей структурним
архетипом замість відсутнього Бога є обожнюваний
Захід», але водночас саме історична травма, яка при-
мусила українців розвинути в собі «комплекс непо-
вноцінності, відмовитися від власних цінностей і по-
чати “завойовувати” та “колонізувати” себе», є відпо-
віддю на питання щодо чинника self-colonization
націй: «Чим же ми можемо пояснити той факт, що
вони демонструють певну незмінну наївність: вони
не лише вітають розширювану універсалістську іде-
ологію іноземців, яка робить їх маргінальними та не-
розвиненими, але й закохуються в неї?» [5]. Сам кон-
структ «національна самосвідомість» є похідним за-
хідноєвропейського дискурсу, і українці формували
власну національну свідомість, як довів Б. Андерсон,
на рівні з європейськими націями, але потужний
вплив примусової русифікації постійно гальмує ці
процеси, травмуючи націю навіть тепер. Тож всіля-
ке приниження національної ідентичності українців
з боку Росії примусило цінувати в європеїзації і за-
хідних цінностях усе те, чого не було в нас, щоб по-
тужно заявити світу наше згуртоване «ми», позаяк
«травматичні культури неминуче породжують деякі
оманливі сублімативні раціоналізації з метою при-
душення пам’яті про власну травму при народжен-
ні» [5]. І все-таки колись повинна настати мить, коли
українці весь свій сором за приниження і біль за
гено­цид трансформують не в пасивне калькування
contemporary art, мімікруючи під «великі європей-
ські нації», а спрямують енергію у свідоме творення
власної культури і мистецтва, на ґрунті власних тра-
дицій, історії, ментальності. Урешті, констатують су-
часні аналітики, світ стає свідком процесів «без-
західності», адже разом з падінням Берлінського
муру «Захід також мав власні втрати», тож саме те-
пер для країн Заходу і колишнього радянського та-
бору, для України передусім, дуже важливо пере­
усвідомити історичний досвід, роблячи правильні
висновки, оскільки, зауважує Едіт Андраш, кажучи
про мистецтво Східноєвропейського регіону, в пост-
соціалістичних умовах «травма все ще перебуває в
“інкубаційному періоді”», але якщо «крах соціалізму
поховав модерністську парадигму» з утопічною на-
дією на прекрасне майбутнє, то настав час переусві-
домити, у чому тепер міститься ризик і принцип на-
дії травмованих націй, які виміняли Past на Post.
«А тоді буде даний Вам вінець замість попелу, за-
мість плачу – єлей радощів, замість сумовитого сер-
ця – одежа слави. І назвуть вас світочами нового
життя, сильними в справедливості, а нашу Україну –
найкращою піснею в молитві світу до Бога – амінь!»
[1, с. 16].
 Тамара Чернявська, мистецтвознавець

Ліричні полотна мистця в

Лубенській картинній галереї
У листопаді минулого року в Лубен-
ській картинній галереї відкрилася
персональна виставка живопису
заслуженого художника України
Костянтина Чернявського.
У  сучасному вигляді галерея була відкрита в
1970 р. за ініціативою заслуженого працівника куль-
тури України В. Семенюти. Сорок п’ять років тому він
започаткував у місті проведення республіканської
художньої виставки «Лубенська художня весна».
У галереї регулярно проводяться мистецькі заходи,
виставки як сучасних мистців, так і ретроспективи
фондівських творів з краєзнавчого музею таких ви-
значних українських живописців, як Т. Яблонська,
М. Глущенко, О. Шовкуненко, М. Дерегус, Ф. Захаров,
П. Столяренко, В. Чегодар, С. Шишко, С. Григор’єв,
А. Кашшай, В. Ковтун та ін. Колекція такого рівня зі-
брана після проведення шести виставок «Лубенська
Розмаїття тематики експонованих полотен – це
художня весна», які гучно відшуміли в місті як живо-
чарівні, незбагненні світи України, її неосяжні про-
писні бієнале, починаючи з 1974-го по 1985 рік. Костянтин Чернявський
стори. Перетини зовнішніх і внутрішніх образів, На початку літа, 2019
Непересічною подією стало відродження «Лубен-
красивих, як безмежна блакить, і не менш незабут- Полотно, олія
ської художньої весни» у травні 2015-го (через 30 ро-
ків) завдяки ініціативі місцевих мистців, підтримці ніх... Цей світ захоплює мистця, викликає спраглу
Національної спілки художників України, Полтав- потребу думати, творити й далі перебувати в пошу-
ської обласної організації НСХУ, Лубенської міської ках. Віра в мистецтво додає йому сил і водночас
ради та особисто міського голови О. Грицаєнка. квапить втілити на полотні образи, думки, побаче-
Мистецькі твори набувають нового «звучання» і ну красу.
значення в стінах галереї. І тому не дивно, що на ма- Роботи Костянтина Чернявського впізнаєш одра-
льовничих берегах річки Сули відбулася виставка зу. Вони вирізняються особливим ставленням до
живопису Костянтина Чернявського, для якого оспі- природи, прагненням виявити ті почуття й пережи-
вування краси рідної України в пейзажі є частиною вання, які пов’язують глибини людської душі з нав­
його життя. Без подорожей з етюдником на плечі колишнім світом.
(у будь-яку пору року) від Сіверських лісів до одесь- У його творчості знаходять місце натюрморт і те-
ких та кримських берегів, від ланів Дніпропетров- матичні полотна, проте улюбленим жанром залиша-
щини та Кіровоградщини до сивих Карпатських гір ється пейзаж. Краєвиди художника заворожують чи-
художник себе просто не уявляє. Це є невід’ємною, стотою та прозорістю барв. Кожен пейзаж – це ода
якщо не найважливішою, частиною його життя. Дру- природі, чистій і прекрасній, ода Батьківщині, з її
зі й колеги Костянтина Чернявського дивуються, безкрайніми ланами, звивистими річками, вітряни-
коли він встигає стільки малювати, бо не просто по- ми лісами.
єднувати активну творчу діяльність із громадською, Серед висловів і думок відвідувачів є одне спіль-
педагогічною та науковою роботою. не враження: «Твори Костянтина Чернявського пе-
Перед глядачами був представлений малярський реносять у дитинство, навіюють приємні спогади».
доробок автора з 50 творів, здебільшого створених Для когось – це відпочинок на березі річки, для ко-
за два останні роки. Серед них – переважно пейза- гось – бабусина хата в селі, як сплеск поєднання ми-
жі й натюрмортами. нулого і теперішнього з прийдешнім.

111
У НСХУ
Ірина Панчук, доктор філософських наук,професор

Віктор Гвоздинський
На Великдень, 2013
Полотно, олія

Рівненські мистці
подолали 30-літній шлях…
Рівненщина – мальовнича волин- ненська обласна організація Націо-
ська місцевість північного заходу нальної спілки художників України.
України. Край, багатий на живописні Проте новоутворена організація не виникла на
порожньому місці. Історія створення Рівненської об-
краєвиди, цікаві історичні місця, ласної організації НСХУ бере свій початок у повоєн-
унікальні пам’ятки культури та архі- ні роки, коли в місті організувалася артіль художни-
тектури, талановитих людей. Саме ків-оформлювачів, які 1951 р. об’єдналися в товари-
останніх у своїх стінах зібрала об- ство «Укоопхудожник». Першим його головою був
В. Ємельянов, а засновниками – І. Чичеланов, В. Ко-
ласна організація Національної лосов, А. Мащенко і Є. Домбров. У 1961 р. в Рівному
спілки художників України. Напри- при обласному Будинку народної творчості відкри-
кінці осені 1989 р. на Рівненщині ста- лася студія образотворчого мистецтва. Композицію
тут викладав В. Ємельянов.
лася подія, яка відіграла певною мі- У 1963 р. в Рівному були створені виробничі май-
рою переломну роль у волинському стерні Художнього фонду України, які в 1972 р. реор-
мистецькому житті – постала Рів- ганізовано в Рівненські художньо-виробничі май-
112

стерні (РХВМ) при Львівській обласній організації
Спілки художників УРСР, а в 1993 р. реорганізували-
ся в художньо-виробничий комбінат Художнього
фонду Спілки художників України.
З 1990 р. Рівненську обласну організацію Націо-
нальної спілки художників України очолив К. Литвин.
Від часу створення в 1972 р. Рівненських художньо-
виробничих майстерень (РХВМ), Костянтин Марко-
вич обирається Головою бюро творчої групи, яку
очолює до 1982 р. та в період 1985–1989 рр., намага-
ючись реалізувати вже сформовані творчі плани й
перетворюючи цей осередок на активний конгло-
мерат мистців, здатних швидко художньо наситити
розпочату забудову обласного центру: вони худож-
ньо оформлюють численні установи культури, ди-
тячі садки, медичні заклади, перші експозиції Рів-
ненського обласного краєзнавчого музею.
За його керівництва організація РХВМ стала по-
мітною мистецькою структурою в краї; розширила-
ся практика її художніх експонувань: традиційними
стали зональні, обласні, персональні, групові ви-
ставки народних майстрів, учнів художньої школи,
мистців з інших міст, пересувні виставки Спілки ху-
дожників УРСР та Міністерства культури України,
зросла її матеріально-технічна база. Усе це сприяло
створенню на її базі Рівненської обласної організа-
ції Спілки художників УРСР (РООСХУ). На  хвилі
патріотичного піднесення, коли посилився інтерес
до національно-культурної спадщини, він розробляє
концепцію і проєкт пам’ятника Пересопницькому
євангелію в с. Пересопниця.
У 1998 р. РООНСХУ очолив живописець М. Ліханов,
а з 2004 р. Ф. Бобрик – ще один представник місце-
вої вітчизняної інтелігенції, організаційно-творчими
зусиллями якого поступово змінювався культурний
простір краю. Він разом із В. Гвоздинським розро-
бив перший проєкт художнього оформлення при-
міщення Рівненського обласного краєзнавчого му-
зею. Серед робіт майстра – іконостас у Покровсько-
му соборі м. Рівного (нижня церква), розпис низки
церков на Рівненщині та Тернопільщині. Брав участь
у створенні пам’ятника св. Апостолу Якову (Польща)
(разом зі скульптором П. Подольцем) .
З 2012 р. РООНСХУ посаду очільника займала ху-
дожниця декоративно-прикладного мистецтва Т. Лу-
кашевич. Створює гобелени, батики, інсталяції, аплі-
кації, живописні полотна. Художній текстиль мист-
кині вражає одухотвореною образністю, змістовною
глибиною, вишуканою технікою і рафінованим ко-
лоритом, ґрунтовними знаннями народної орнамен-
тики та прадавньої символіки.
У 2017 р. головою обласної організації рівненських
мистців став заслужений художник України П. Подо-
лець. Сьогодні він активно творить у галузі монумен-
тальної та станкової скульптури. Однаково продук-
тивно працює в жанрі скульптурного портрета й
реставрації; помітними є його здобутки в монумен-
#2 20
тальній, садово-парковій скульптурі та педагогічній
діяльності.
Він є учасником низки обласних, всеукраїнських,
міжнародних виставок та пленерів, завдяки яким
не лише розширив межі власного художнього до-
свіду, але й познайомив творчих осіб з інших тере-
нів, у т. ч. й далекого зарубіжжя, з мистецьким по-
тенціалом Рівненщини, її непересічними особистос-
тями, природним середовищем, що дає натхнення
для творчості, а також розвитку інтелектуального
потенціалу краю. Його основні твори в жанрі мону-
ментальної скульптури: пам’ятник Т.  Шевченку
(у спів­­авторстві з В. Стасюком), пам’ятник Т. Шевчен-
ку (м. Сарни, співавтори: В. Стасюк, В. Шолудько,
2001 р.); «Муза» (м. Рівне, 2000 р.); пам’ятники Т. Шев-
ченку (м. Ковель, у співавторстві з В. Шолудьком,
М. Королем), С. Петлюрі (м. Рівне, 2001 р., співавто-
ри: В. Стасюк, В. Шолудько), пам’ятник Небесній
сотні (смт Оржів Рівненської області, 2017 р.). Саме
в них утілено концептуальні ідеї львівської школи
монументального мистецтва щодо опанування
простору.
Попри різні труднощі, Рівненська обласна органі-
зація Національної спілки художників України нині
активно працює в різних мистецьких напрямах – жи-
вопису, скульптурі, монументально-декоративному
мистецтві, критиці та мистецтвознавстві. За останні
два роки зміцнилася матеріальна база та фінансо-
вий стан Спілки, що сприяло розширенню творчих
горизонтів мистців. Як наслідок – проведення об-
ласних, регіональних, всеукраїнських, міжнародних
виставок та пленерів із залученням художників
Польщі, Литви, Хорватії. Нині в організації 32 мистці. Олег Безюк
З-поміж них ветерани спілки: живописець і графік, Я ніколи не звикну,
лауреат обласної мистецької премії ім. Н. Хасевича я не вмію до тебе звикати, 2019
Є. Чорний; монументаліст і живописець В. Наумець; Полотно, олія
художник декоративно-прикладного мистецтва
113
У НСХУ

В’ячеслав Перета
Рожеві троянди, 2014
Полотно, олія
П. Липова; архітектор-проєктант І. Ткачук; архітек-
тор, художник-проєктант В. Ткачук; живописець і
художник-монументаліст Я.  Марчук; художник
декоративно-прикладного мистецтва І. Гуменюк; жи-
вописець, скульптор, графік, монументаліст, заслу-
жений художник України Микола Кундель; живо­
писець В. Гвоздинський; художник монументально-
декоративного мистецтва С.  Руднєв; графік
Наталія Пушкар
Настуся,1997
Полотно, олія
О. Бобришев; скульптор-кераміст М. Сівак; живопи-
сець О. Самчук. Середня ланка – живописець і скуль-
птор О. Безюк; лауреат обласної мистецької премії
ім. Н. Хасевича І. Жилка; графік і дизайнер О. Литвин;
художник монументально-декоративного мистецтва
Н. Пушкар; скульптор В. Стасюк; графік Л. Гвоздин-
ська; мистець-кераміст В.Чернієнко; живописець і
монументаліст В. Перета. У колектив влилася моло-
да когорта художників – О. Галайчук, А. Кляповська
О. Побережна.
В організації вже немає багатьох із тих, що були її
першопрохідцями. На жаль, відійшли у вічність
живо­писці Ф. Бобрик та Р. Звягінцев; скульптори
М. Йориш і О. Данілов; графік А. Мартиненко.
Сьогодні членами Рівненського спілчанського
осередку є представники різних мистецьких шкіл –
випускники Львова, Києва, Харкова, Одеси, Ужгоро-
да, Вижниці. Зважаючи на це, не випадково творчість
рівненських мистців позначена жанровою різнома-
нітністю. Важливою віхою у творчості художників
стали пленери, які набули популярності в Словач-
чині, Польщі, Туреччині, Білорусі, Литві. У 2003 р.
польські майстри запросили групу рівненських ху-
дожників, що стало поштовхом для проведення та-
ких пленерів і на Рівненщині. Рівненські мистці ак-
тивно долучилися й до пленерів на теренах Украї-
ни – на Сумщині, Івано-Франківщині, Богуславщині
та Волині, Тернопіллі й Трипіллі.
У 2006 р. за підтримки управління культури і ту-
ризму Рівненської обласної державної адміністрації
та управління культури міськвиконкому було орга-
нізовано перший пленер «Історичні та природні

114
 #2 20

Сергій Руднєв
Порожняк, 2015
Оргаліт, акрил, кольорові олівці

перлини Рівненщини», у 2007-му – другий пленер,

у 2008-му – третій. У 2017 р. організовано міжнарод-
ний живописний пленер «Волинь історична»,
у 2018 р. – міжнародний скульптурний симпозіум.
Активною є виставкова діяльність Спілки. У Рів-
ненській виставковій залі НСХУ щороку відбуваєть-
ся понад два десятки виставок, серед яких персо-
нальні, групові, тематичні. Діяльність у цьому напря-
мі проводять рівненські мистці й за межами свого
регіону як в Україні, так і за кордоном. У 2018 р. на-
лагоджені зв’язки зі Спілкою художників Литви. Уже
відбулися виставки литовських художників в Украї-
ні, зокрема в Рівному, Луцьку, Тернополі, Чернігові,
Вінниці та Кривому Розі.
Особливої уваги заслуговує ювілейна виставка до
30-ліття створення РООНСХУ, що мала ретроспек-
тивний характер. Твори, які презентувалися на ній,
охоплювали минуле й теперішнє, показали рівнянам
високий професіоналізм експонованих творів. У те-
матичних уподобаннях художників Рівного домінує
національно-патріотична ідея, повага до мудрості
свого народу, любов до родини. Надихає мистців
природа рідного краю, зачаровує емоційність жіно-
чого характеру, а уважний спостережливий погляд
справжнього майстра віднаходить красу в буденних
речах. Вражає висока академічна школа представ-
лених полотен, витонченість і філігранність, які ви-
різняють кращі зразки українського національного
живопису. Незмінно цінним у професійному досвіді
художників залишається експеримент, пошук, смі-
ливість, оновлення власних творчих горизонтів.
Відрізок часу в тридцять років можна порівняти з
віком свідомої у своїх починаннях людини, яка вже
багато встигла зробити у своєму житті й має в пер-
спективі безліч амбітних задумів. Отже, майбутній
вектор розвитку повинен спрямовуватися на реалі-
зацію творчих планів і задумів, що надихатимуться
красою та величчю волинського краю.

Петро Подолець,
Володимир Стасюк
Пам’ятник Тарасові Шевченку в
м. Рівному, 1999
Бронза

115
У НСХУ
Юлія Долинна, мистецтвознавець

З нагоди 35-річчя від дня заснування

Тернопільської обласної організації НСХУ
Пропонуємо Вашій увазі знайом- ку спільноти. Нині творче об’єд­
Члени Тернопільської обласної ство з діяльністю мистців – членів нання згуртовує 42 особи. Художни-
організації Національної спілки Тернопільської обласної організації
художників України.
ки, що працюють у домінуючому
Липень, 2016 Національної спілки художників живописному спрямуванні (станко-
України на сучасному етапі розвит­ вому та монументально-декоратив-
ному), демонструють велику розма-
їтість стилів і напрямів, водночас
графіки володіють яскраво вираже-
ними авторськими почерками.
Членами спілки є мистці, що здійснюють творчі по-
шуки в царині скульптури (як станкової, так і мону-
ментальної), та в різних видах декоративно-вжитко-
вого мистецтва, зокрема таких, як художній тек-
стиль, ткацтво, художня кераміка, декоративна
керамічна скульптура, художня обробка дерева та
дерев’яна пластика. Мистецтвознавець організації
Ігор Дуда, автор понад 1050 статей, рецензій та на-
рисів з історії української культури і мистецтва в пе-
Ігор Дорош
ріодичних виданнях України й Польщі, цього (2020)
Композиція, 2019 року відзначає свій ювілей – 80-річчя від дня наро-
Полотно, олія дження.

116
 #2 20

Уже 35 років ТООНСХУ присутня на мистецькій

мапі України. Немає серед живих багатьох художни-
ків, що були в «авангарді» становлення спільноти
(С. Данилишина, В. Голофаєва, Г. Миколишина, Р. Гер-
мака, Г. Ковальчук, І. Герети, С. Нечая, Д. Гавриша,
А. Ткаченка, Д. Шайноги, Т. Удіної). Проте організація
продовжує активно розвиватися – її лави поповню-
ються новими іменами творців сучасного мистецтва
України.
Широкий спектр технік і засобів, розмаїття напря-
мів, видів і жанрів мистецтва – така основна концеп-
ція діяльності організації. Випускники мистецьких
закладів Львова, Києва, Одеси, Ужгорода, Косова,
Виж­ниці, Санкт-Петербурга... Кожен несе позитив-
ний заряд своєї мистецької школи, надаючи збірним
виставкам спільноти мультирегіонального звучан-
ня. У межах організації художники об’єднуються в
гурти. У 1989 р. виник гурт «Хоругва». 1993-й – рік зас­
нування гурту «Фіра», який з часом переріс у щоріч-
ну виставку «Модерне мистецтво».
Регулярність проведення мистецьких заходів у
межах діяльності організації продиктована глядаць- працівниками культури України – І. Дудою, Ю. Цу-
ким попитом. Зростає зацікавлення публіки сучас- приком. Переважна більшість колективу є лауреа-
ним авангардним мистецтвом, на що спілка адекват- Михайло Кузів
тами мистецьких премій. Перевтілення, 2017
но відповідає презентацією творів, виконаних у ТООНСХУ спрямовує свою діяльність на макси- Полотно, олія
напрямах, які зберігають статус «мейнстрімових». мальну активізацію виставкової та мистецтвознав-
Згуртуванню представників організації сприяють чої роботи, популяризацію власних творчих здобут-
пленери та спільні творчі виїзди, підсумком яких ків, успішну реалізацію міжрегіональних артпроєк-
стає демонстрація творчих робіт на збірних тема- тів. І саме такий вектор розвитку організації сприяє
тичних виставках. Вона плідно працює в питаннях культивуванню позитивного мистецького іміджу
розширення закордонних зв’язків. Члени об’єд­ Тернопільщини.
нання є постійними учасниками міжнародних виста- За 35-річний період існування ТООНСХУ на її базі
вок, симпозіумів та пленерів. сформувався міцний творчий осередок, що гуртує
Спілка художників регулярно видає каталоги, аль- професійних мистців, сприяє їхньому діалогу з гляда-
боми та буклети з метою представити артзаходи, що чем і як магніт притягує творчу молодь, що віщує ор-
відбуваються в залах ТООНСХУ. Керівництво органі- ганізації ще довгі роки плідної праці в майбутньому.
зації не залишається осторонь підготовки матеріа-
лів до публікації альбомів-монографій членів твор-
чого об’єднання. Мистецтвознавці та художні кри-
тики мають змогу порушувати та обговорювати
важливі питання зі сфери мистецтва і культури об-
ласті, публікуючись у часописі «Мистецтвознавці
про митців Тернопілля», започаткованому в рамках
діяльності спільноти.
Сьогодні ТООНСХУ об’єднує велике коло профе-
сійних художників, які творчо працюють у руслі за-
гальних тенденцій розвитку сучасного українського
мистецтва, водночас стверджують багатогранність
своєї організації за рахунок множинності авторських
концепцій. Спілка пишається своїми членами – на-
родними художниками України Б. Ткачиком, Р. Віль-
гушинським; заслуженими художниками України –
Т. Витягловською, М. Дмітрухом, С. Ковальчуком,
В. Мельником, Є. Овчариком, Я. Омеляном, М. Пазі- Тетяна Витягловська
Натюрморт грайливого намиста,
зіним, Є. Удіним (заслужений художник УРСР), В. Чор- 2019
нобаєм, М. Шевчуком, О. Шупляком; заслуженим ді- Ручне ткацтво, вовна, штучні
ячем мистецтв України М. Кузівим та заслуженими волокна

117
ім’я в мистецтві
Володимир Петрашик, кандидат мистецтвознавства

Юрій Скандаков –
Юрій Скандаков
На пасовищі, 1960
Папір, акварель

художник-універсал
Львівський художник Юрій Сканда-
ков (1932–2007), що працював у клю-
чі мистецтва андеграунду, був на по-
зиціях неофіційного лівого мисте-
цтва, стверджував свободу думки
й вільну інтерпретацію образу, нині
є напівзабутим мистцем. На жаль,
в Україні чимало таких художників.
Юрій Скандаков – неординарна постать (періоду
1960–1980-х рр.) як для української культури зага-
лом, так і для львівської образотворчої школи зо-
крема. Художник створив за життя близько двох ти-
сяч творів у різних напрямах – живопису, графіці,
Юрій Скандаков
Люблю, 1967 сценографії, дизайні. Багато в чому він був винахід-
Картон, змішана техніка ником і першовідкривачем. Підкреслю, що про та-

118
 #2 20

ких мистців кажуть: «багатогранний, талановитий

від Бога, полівекторно обдарований, деміург…».
У своїй публікації зупинимося на живописно-гра-
фічній спадщині Юрія Скандакова. Улюбленими те-
мами майстра були ню, абстрактні пошуки, портрет,
пейзаж і сюжетна картина. У всіх автор досяг неаби-
яких мистецьких висот, а головне – власного, впіз-
наного творчого самовияву.
Зі Львовом пов’язане все свідоме і творче життя
Ю. Скандакова. Спочатку – Львівське училище деко-
ративного мистецтва імені І. Труша (відділення де-
коративного розпису), потім – Державний інститут
декоративного і прикладного мистецтва. Широчінь
таланту мистця привела його до Львівського драма-
тичного театру, Будинку моделей, де працював мо-
дельєром-конструктором, що, зрештою, дало мож-
ливість обійняти посаду викладача, а згодом – завіду­
вача кафедри художнього текстилю й на багато років
пов’язати життя з педагогічною діяльністю.
Творча праця Ю.  Скандакова як художника-
модель­єра і дизайнера спролонгувала створення
знакових композицій, логотипів чи цілих напрямів
у моді. Отже, мистець, до якої з галузей не торкався
б, – усюди вносив якісний творчий почерк. Юрій Скандаков
У 1960-х рр. Ю. Скандаков звертався до пошуків Ранок, 1963
абстрагованої форми, невербального змісту й Папір, змішана техніка
скромного колориту. Таких творів збереглося кіль- завдяки оригінальній авторській техніці він досягає
ка десятків. Серед них варто відзначити «Ранню аб- ефекту згладженості не художньо-образними засо-
стракцію» (1963), композиції «Червоний силует» і бами композиції, а начебто зображенням друкова-
«Музиканти» (обидві – 1965 р.). ного аркуша. На абстрактному чорному тлі бачимо
У цих картинах реальність проникає у вигляді по- червоний силует людини, яка перебуває в динаміч-
різнених фрагментів, елементів інтелектуальних ному русі; до речі, експресивність подачі образних
рефлексій. Серцевина і стрижень глибоко особис- характеристик простежується чи не у всіх творах
того простору – пошук опори і сенсу в мінливому й Ю. Скандакова. Такий його почерк, таке внутрішнє
динамічному світі. У двовимірній площині нової, від- бурхливе чуття, що хвилювало майстра.
чутої реальності вибудовується драматична історія Художник обмежується лише трьома контрастни- Юрій Скандаков
на тему сучасності, де окремий досвід виявляється ми колірними домінантами: білий, чорний і червоний Розгубленість, 1964
співзвучним життєвому досвіду інших особистостей, кольори; останній є вражаючим ефектним акцентом. Папір, змішана техніка
пропонує щось нове, непересічне. Художник праг- Відчуття ритміки, майстерне поєднання геометрич-
не вибудувати та прорахувати відстань між систе-
мою образів і глядачем. Таке завдання спонукає до
варіативності формальних рішень, які скеровують
сприйняття глядача до прочитання нових емоційно-
психологічних рівнів образу. 
Глядач милується технічними аспектами компози-
ціі, побудованої на гострому відчутті ритміки кольо-
ру й ліній, переливах світла, контрастів плоских та
об’ємних форм, на грі модулів.
Суть і спрямованість образного мислення мистця
включає не лише враження та спонтанні емоції,
але й скерованість до глибинних осягів, які прони-
зують увесь процес творчості. Момент злиття заду-
му й волі автора поєднаний з активним образним
первістком, що найповніше реалізується саме в ма-
нері виконання.
У «Червоному силуеті» варто відзначити неабиякі
здібності художника як експериментатора, адже

119
ім’я в мистецтві
звернути увагу на нерівномірну заповненість
фарбою паперу, адже більша його частина – колір
самого аркуша, до якого навіть не торкався пензель
мистця.
В іншій композиції – «Соняшник» (1963) – Сканда-
ков постає у всій своїй красі: у багатстві мотиву, грі
площин і плям, динаміці штрихів і мазків, у фактур-
них зіставленнях, у насичених кольорах гуаші, від-
криваючи в кожній лінії смислову та чуттєву напов­
неність. У композиції Скандаков відкриває смак до
одиничного, неповторного, безпосереднього, щи-
рого материнського переживання, що незмінно
приваблює й емоційно зворушує вдячного гляда-
ча. Серед кращих творів художника цієї серії –
«Вода, що стікає» (1961), «Чаклунка» (1962), «Знайди
мене», «Ранок», «Розмова» (усі – 1963 р.), «Розгубле-
ність», «Любовний трикутник» (обидва – 1964 р.),
«Люблю» (1967), «Зимова робота» (1969), «Добрий
чоловік» (рік ?) та ін.

Юрій Скандаков
Червоний силует, 1965
Папір, авторська техніка

них форм, гармонійність вертикалей і горизонталей

засвідчують неперевершений талант Скандакова як
Юрій Скандаков
Оголена на тлі міста, 1960 абстракціоніста, а «Червоний силует» належить до
Папір, пастель найкращих здобутків майстра в цьому напрямі.
Як уже згадувалося, у його творчості чільне місце
посідає сюжетна картина з особливим, нетривіаль-
ним баченням світу. Так, «Пара в місті» (1961) – це ви-
тягнута горизонтальна робота, що на передньому
плані в досить неоднозначних позах зображує мо-
лодих чоловіка та жінку: першого – анфас, а іншу по-
стать – у профіль. На задньому плані відтворено па-
норами різнокольорових багатоповерхівок. Карти-
на цікава композиційною побудовою, позаяк
нетипове трактування постатей, що наче намагають-
ся «вирватися» з простору аркуша, зміщення лінії го-
ризонту, формально-геометричне рішення інших
об’єктів та колористика, яка характерна лише для
авторської манери Скандакова, свідчать про оригі-
нальність твору. Таке сміливе художнє рішення в ра-
дянські часи було рідкісним явищем!
Чоловік, повернутий до глядача, намагається
щось сказати, жінка в задумі прямує до цілі. Варто

120
 #2 20

Окремішнім «стовпом» у малярстві майстра є

тема «ню». У десятках чи навіть сотнях композицій
мистець намагався передати красу оголеного жі-
ночого тіла. Характерним прикладом є вишукана
пастель «Оголена на тлі міста» (1960). У ній переплі-
тається абстрактний живопис і сценічний підхід до
його вирішення. На передньому плані зображено
стафажно вертикальну постать оголеної стрункої
жінки, яка ніби намагається обірвати простір і тяг-
нутися далі ввись. Фігура подана на тлі міського
пейзажу, що проглядається на задньому плані. Для
точного відтворення вражень художник запозичує
багато барв від зображуваного, заперечує сюжет-
ність як таку, намагається викорінити застарілу ес-
тетику. Для Ю. Скандакова важливіше не «що» зо-
бражувати, а «як», тобто мистець цікавиться менше
предметом, а більше тим, як він зображений, –
сприйняттям.
«Ню. Двоє» (1980) Ю. Скандакова – це оригінальна
композиція зі знаменитої серії оголених у творчості
художника. Вона вирізняється нетиповістю компо-
зиційного трактування та нестандартністю автор-
ського бачення. Проте мистець у цьому творі поєд-
нав дві фігури, що перебувають в еротичному акті
насолоди, любуванні приємним процесом.
Картина невеликого розміру, але завдяки вдалим
і майстерним поєднанням колірних модулів вида-
ється абсолютно довершеним твором, а не етюдом.
Художник гармонійно вибудував площини вохри із
сірими, а також ненав’язливими плямами кольору
слонової кістки, що створило враження настрою
благодаті й підкреслило головну змістовність зобра-
жуваного процесу.
Лише з окремих силуетних ліній ми можемо бачи-
ти рухи обіймів залюбленої пари. Лише завдяки
окремим акцентам, а також натякам на лінеарну до-
мінанту можна констатувати, що полотно створене
Автор передає мить творчого екстазу: з яким за-
на межі фігуративну й абстракції.
хопленням творить художниця! В образі прочитують-
У творчості майстра трапляються й пейзажні мо- Юрій Скандаков
ся устремління, старання, зосередженість, цілеспря- Чаклунка, 1962
тиви. Неопримітивний краєвид «На пасовищі» (1960)
мованість у досягненні результату. Ю. Скандаков тут Папір, пастель
вирізняється самобутністю авторського трактуван-
знову застосовує авторські прийоми як щодо компо-
ня натурного образу. Акварельне, напрочуд дитяче
зиційної побудови, де вертикальні й округлі форми
виконання твору асоціюється з мистецтвом україн-
тісно взаємодіють з горизонтальними лініями
ських та європейських художників-авангардистів.
Для порівняння можуть слугувати акварельні ком- заднього плану, так і в колористичному вирішенні.
позиції сестер Марії та Віри Синякових, експеримен- Картина створена за допомогою різних градацій го-
ти Василя Єрмилова чи Бориса Косарева. Подібні лубого – від глибоко насиченого до світлого, уже тра-
речі в період 60-х рр. минулого століття творив у Ки- диційного сірого й подекуди оливково-фіолетового.
єві знаменитий Григорій Гавриленко… Картина сприймається легко, ненав’язливо, спо-
І наостанок хочеться звернути увагу на компози- нукає до творчості…
цію «Творчість» (1963), яку художник надзвичайно Юрій Скандаков творив свій світ малярських об-
любив як талановитий майстер. Мистець відобра- разів, з яким глядач може ближче ознайомитися на
жує на вертикальному аркуші паперу профільну персональній ретроспективній виставці художника
постать дівчини, що торкається пензлем полотна. «Юрій Скандаков. Повернення феномену» в серпні –
На задньому плані крізь відчинене вікно, виднієть- вересні цього року в «Шоколадному будиночку» (фі-
ся зимово-весняний пейзаж  – головний мотив лії Київського національного музею російського
мисткині. мистецтва).

121
виставки
Василь Махно, запрошений куратор
Михайло Туровський
Три грації, 1999
Полотно, олія
Від темряви до світла:
живопис Михайла Туровського
Живопис Михайла Туровського, ре-
троспективу якого представляє
Український музей у Нью-Йорку, не
обмежується одним визначенням,
одним стилістичним прийомом чи
однією тематикою, бо протягом
тривалого творчого життя в Україні
та Америці мистець випробовував
та експериментував, змінював
знай­дене і прагнув нового. Життєва
енергія Туровського, що пробива-
ється крізь різкі кольори, огрубілі
форми людського тіла, контури ур-
баністичних пейзажів, графічні лінії
чорно-білих малюнків, творить
особ­ливий погляд на світ, фіксую-
чи його миттєвості.
122
Михайло Туровський належить до повоєнного по-
коління українських мистців, знаних в історії ми-
стецтва як шістдесятники. Народжений 1933 р. в Києві
в єврейській родині, він у дитячому віці спізнав усі
прикрощі воєнного часу – евакуацію з мамою і стар-
шим братом з Києва, напівголодне дитинство в Узбе-
кистані – у Самарканді й Ташкенті, повернення в по-
воєнну та зруйновану війною Україну. Навчався Ту-
ровський у Київському художньому інституті; його
вчителями були графік Василь Касіян і малярка Тетя-
на Яблонська. Отже, школа – добротна, академічна.
Повоєнне покоління двадцятилітніх в Європі та Аме-
риці претендує на переосмислення світоглядів та за-
гальноприйнятих мистецьких концепцій. Виникає
сартрівський екзистенціалізм, американський аб-
страктний екпресіонізм, по-новому прочитуються
мистецькі напрями початку ХХ ст., бунтує амери-
канська молодь, у Парижі тривають сутички студен-
тів з поліцією, оживає антиколоніальний спротив в
Африці та Азії. У радянському Києві також заро­
 #2 20

джується національний спротив молодих українсь-

ких інтелектуалів, а представники київської єврейсь-
кої інтелігенції дедалі частіше ведуть розмови про
трагедію Бабиного Яру, яку радянська влада замов-
чує. У мистецькому середовищі 1960-х нуртують по-
токи явної та прихованої боротьби між традиційним
і новаторським. Головним стримуючим фактором
отого бажання йти в ногу з часом була в радянсько-
му мистецтві концепція соціалістичного реалізму –
ідеологічні ножиці, якими чикрижилося все, що було,
на думку радянських ідеологів, ворожим, незрозумі-
лим, двозначним чи провокативним. Звичайно, що
для багатьох із покоління Туровського існувала спо-
куса прийняти правила гри. Ті, хто не приймав, не ви-
ставлялися, виключалися з творчих Спілок, були при-
речені на животіння та навіть арешт. До мистецтва
радянська влада ставилася надзвичайно серйозно.
У 1960-х Туровський здебільшого займається книж-
ковою графікою, ілюструючи видання класичної
української та зарубіжної літератури. Мабуть, саме в
цей період відбулося формування художника, який
навдивовижу вдало поєднав український мелос, єв-
рейську книжність та західноєвропейські пошуки но-
вої мистецької мови в живопису. Перша виставка Ту-
ровського відбулася в 1975 р. в Києві в Центральній
виставковій залі. А з того часу – і по всьому світу – Із-
раїль, США, Франція, Іспанія, Бельгія, Італія.
У 1977 р. Туровський приймає, мабуть, непросте
для себе рішення – залишити Радянський Союз. Пе-
реїжджає з родиною до Америки й поселяється в
Нью-Йорку. Омріяна свобода творчості в столиці
світу стає реальністю. Разом із цією свободою надхо-
дять виклики, про які не уявлялося. Нью-Йорк – пе- нально. Якщо в інших полотнах, де присутні мати і
ренасичений мистецтвом; окрім власне американсь- дитина, колористика вибухає всіма барвами, сим-
Михайло Туровський
ких мистців, у  цьому місті осідають нові й нові волізуючи багатогранність життя та народження й Ню, 1969
емігранти з усього світу. Галереї – вибагливі, мистець- продовження людського роду, то тут фосфоричні Пінополістирол, темпера
кий ринок – примхливий, усе, що видавалося про- пальці матері стискають тільце змарнілої від голоду
стим і легким, – тепер переобтяжено кожним кроком дитини. Якщо в тих пишних картинах про материн-
у новій реальності. Відбувається внутрішнє переос- ство буяє Ерос, то в голодоморівській – Танатос.
мислення зробленого, руйнуються міфи і зникають У триптиху «Крематорій» (Віра, Надія, Любов)
стереотипи. Друге народження мистця Михайла Ту- зображені тіла подано в неприродних позах, у пе-
ровського відбувається в Нью-Йорку. Мабуть, довго- редсмертних конвульсіях, охоплені полум’ям. У лівій
тривалі пошуки та постійне бажання змінюватися
частині триптиха згорає людське тіло і згорток Тори,
дали змогу йому, зрештою, сказати про свій живопис­
у центральній – мати з дитиною, у правій – молоде
ний стиль таке: «Я також не вагаюсь, коли відчуваю,
подружжя. Усю символіку цієї трагедії спресовано в
що повинен відходити від абстракції, щоби торкну-
улюблені Туровським образи, з-поміж яких фунда-
тися реальності, відчуваю себе вільним в цьому сен-
ментальний – мати з дитям. Здається, що, окрім ком-
сі, позбувшись відповідальності стосовно мого ми-
нулого, моєї репутації, так званого стилю, який я позиційного та колористичного вирішення, у «Кре-
визначив би як фігур-абстрактний експресіонізм». маторії» додано звуковий компонент лементу та ри-
На цій виставці експонуються картина про Голо- дань приречених на смерть невинних людей.
домор і триптих про Голокост, які представляють дві Поза сумнівом, у Михайла Туровського вироблені
найтрагічніші події в історії українського та єврейсь- особливе чуття й мистецька інтуїція у виборі тем і
кого народів, що відбулися у ХХ ст. техніки відтворення предметного світу. У його до-
Для зображення глибини трагедій Голодомору ми- робку існують різноманітні живописні цикли, що
стець обирає тільки два контрастуючі кольори – нагадують епічні розповіді, у яких автор експери-
чорний і білий. Тут така улюблена константа – мати ментує з композицією, кольором, предметністю та
і дитина – переосмилюються Туровським карди- фігуративністю. Одним із постійних наративів Ту-

123
виставки
Михайло Туровський
Жінка з дитиною, 1975
Картон, пастель
ровського можна вважати тему материнства. Знач-
на кількість рисунків та живописних полотен нама-
гається розгадати код зчеплених у замок обіймів
двох тіл – матері та дитини, що символізують земне
буття. Матері – дорідні, діти – плекані й щасливі. Уза-
галі жінка, її тіло, природа її статі постійно з’явля­
ється на полотнах чи рисунках мистця. Туровський
наче намагається у формах жіночого тіла зрозуміти
досконалість світу. Кожна лінія, колір, тонкі чи огруб­
лі форми ніг, стегон, грудей обрамлені магічним по-
глядом очей. Погляд в оголених, еротичних жіночих
портретах Туровського – особливий. У ньому про-
бивається теплим світлом гра, співчуття, еротичне
бажання, спокій, тривога, втома тощо. Палітра – ши-
рока, рисунок – досконалий. Тілесність – одна з важ-
Михайло Туровський
Жінка, 2010
Папір, фломастер, пастель
124
ливих домінант в усій творчості мистця. Здається,
відоме Шевченкове «А буде син, і буде мати, / І бу-
дуть люде на землі» перетворюється ним на зримі
образи та символи життя.
Побутує думка, що після Ван Гога соняшники в об-
разотворчому мистецтві стали банальним і повторю-
ваним елементом, однак, як сказав поет, «в соняшни-
ка були руки і ноги / було тіло шорстке і зелене», тоб-
то вічне народження і помирання. Може, тому
Туровський, намалювавши соняшниковий цикл, на-
вряд чи задавався ціллю перетворити цю дивовижну
рослину з міцним стовбурцем і тарелем, обрамленим
жовтими пелюстками, на антититезу до відомих со-
няхів голландця. Соняшникові поля так, як Берґ-
манівські полуничні галявини, давно відіграли роль
у маркуванні певних мистецьких та національних то-
посів. Для України соняшник, тополя чи калина врос­
ли в національну самосвідомість і перетворилися на
рослини, за якими прочитується національна самоі-
детифікація. У Туровського ваговиті тарелі спілих со-
няшників відкривають глядачеві за допомогою бага-
тої колористичної гами якийсь по-особливому на­
повнений соняшниковий світ. Від темних, майже
скорботних кольорів мистець переходить до світлих,
наповнених життєвою енергією. Таке розмаїття й гли-
бока структура кожного представленого на виставці
соняшника, така майже пантеїстична віра в душі рос­
лин – наївний погляд на світ, близький до дитячого
замилування, але, попри цю наївність, чи пак відчут-
тя єдиного природного кола, соняшники Туровсько-
го сповнені прочитуваних людських тривог, прихо-
ваних смислів та мистецької досконалості.
Місто – як антипод природі в Туровського пов’я­
зане з Нью-Йорком. Принаймні більшість урбані-
стичних полотен – усе-таки про Нью-Йорк. У вла-
стивій йому манері нагромадження кольорів та ліній
мистець уникає фотографічної подібності з реаль-
ністю. Він творить звалище чаргороду як тремтячу
структуру уяви, наповнюючи простір будинками, що
труть свої боки один побіля одного та дивляться на
нас червоними або зеленими очима вікон. Для сво-
го міста мистець обирає не зовсім відомі широкому
загалу вулиці, що свідчить про інтимний стосунок
до тихих куточків столиці світу. Таке персоналізова-
не місто приховує, у своїй суті, від нас Бруклінський
міст, статую Свободи, П’яту авеню, Таймс Сквер тощо,
тобто Туровський свідомо уникає повторюваних і
пережованих нью-йоркських артефактів, щоби поді-
литися з глядачем по-особливому теплим, нагрітим
сонцем цегляним будинком серед безконечної, як
океан, бруклінської дільниці.
Підсумовуючи, можемо сказати: протягом трива-
лого творчого життя Михайло Туровський прямує
від темряви до світла, намацуючи опори для своїх
мистецьких шукань та експериментів. Рука Майстра
до кожного полотна чи рисунка додає дрібку світла,
збагачену життєвим досвідом і бажанням побачити
цей світ в ілюмінації буйних фарб.

У вересні 2020 р. в галереї «Митець» у
Києві відбулася виставка творів з
приватних колекцій рідних, друзів
та колег визначного живописця Ва-
силя Маркеловича Шевченка (1920–
2003) з нагоди 100-річчя від дня його
народження. Експозиція презенту-
вала портрет, натюрморт і пейзаж-
ні полотна майстра. Окреме місце в
експозиції займали не характерні
для художника жанрові роботи та
окремі графічні композиції. Вистав-
ка охоплювала весь період творчої
діяльності мистця.
Народився й провів своє творче життя В. Шевчен-
ко в Києві, де отримав фахову освіту: спочатку – Рес-
публіканська художня школа ім. Т. Г. Шевченка (1937–
1940), згодом – Київський державний художній ін-
ститут (1946–1952), де в різні роки навчався в кращих
художників-педагогів – К. Трохименка, О. Шовкунен-
ка, К. Єлеви, Т. Яблонської. Поряд з ним навчались
В. Бабенцов, Д. Шостак, І. Тартаковський, М. Хан,
В. Югай та ін. Тож оточення його складалося з тала-
новитих та відданих творчості художників, які стали
елітою тогочасного образотворчого мистецтва.
Творчу працю В. Шевченко розпочав разом із това-
ришами в майстернях київського відділення Худож-
нього фонду. А в 1964 р. його запросили на педагогіч-
ну діяльність до Київського інженерно-будівельного
інституту, де він працював до виходу на пенсію (1993),
викладаючи рисунок та живопис на архітектурному
факультеті. Одночасно він керував студією образот-
ворчого мистецтва при БК «Славутич».
У творчості В. Шевченка яскраво виокремлюють-
ся три напрями – натюрморт, портрет, пейзаж. На-
тюрморт – це переважно квіти. Вони для нього є
символом краси, незмінним захопленням. Він зма-
Василь Шевченко
Сонце низенько, вечір
близенько, 1963
Полотно, олія
льовує їх у різні пори року, дня і ночі, у різному ви-
(до 100-річчя від дня народження)
Живописець Василь Шевченко
гляді («Натюрморт з флоксами», 1967). Займаючись
викладацькою діяльністю, він створив немало по-
становочних натюрмортів з овочами, фруктами та
столовим начинням, які найчастіше писав поряд зі
студентами.
Портретний живопис В. Шевченка суттєво відріз-
няється від робіт сучасників. Його моделі – це зви-
чайні люди з великою життєстверджувальною си-
лою, які трапилися йому на життєвому шляху. У кра-
щих творах художник створює образи з глибоким
внутрішнім світом і намагається донести його до гля-
дача («Портрет старого», 1977). Глибокою ліричністю
сповнені його жіночі образи. Особливе місце в порт­
ретному жанрі мистця займають діти, яких писав з
великою любов’ю.
Та все ж таки чільне місце у творчості В. Шевчен-
ка займає пейзажний жанр. Саме тут розкривається
його безмежна любов до України, особливо – до
українського села, з його хатинками під стріхою і
традиційним сільським побутом. Він зображує її дав-
ню архітектуру, пише натхненно й самовіддано, на-
слідуючи та розвиваючи традиції пейзажистів –
С. Васильківського, П. Левченка, В. Орловського,
М. Пимоненка. Постійно працюючи на пленері, він
перебуває в повній гармонії з природою, яка зали-
шається для художника колискою людського буття
та однаково мальовнича в будь-яку пору року. Не
оминув художник київської тематики.
Досягнувши високого рівня майстерності, В. Шев-
ченко неодноразово змінював техніку – його ранні
твори ретельно виписані, тоді як пізніші створені
більш узагальнено, темпераментно, широким пенз­
лем. В окремих його краєвидах помітний вплив імп-
ресіонізму. Палітра майстра грає різнобарв’ям: від
колоритних, яскраво теплих тонів при зображенні
квітів та весняних пейзажів до сумних, прохолодних
при зображенні пейзажів глухої осені або ж мороз-
ної зими.
Кореспондент редакції
125
Галерея нашої класики
Наталія Сухоліт, куратор
Георгій Пустовійт
Ніч, 1967
Картон, олія
Багатогранний і багатоплановий
скульптор Георгій Пустовійт
У серпні минулого року в столичній
галереї «Митець» відбулася художня
виставка, присвячена життю і твор-
чості київського скульптора Георгія
Пустовійта (1941–2018).
Творча родина, у якій народився Георгій Пусто-
війт, починалася від батька – Гаврила Михайловича
Пустовійта (1900–1947), котрий був одним із заснов­
ників Національної спілки художників України, про
що сьогодні мало хто згадує. У трагічному для роди-
ни Пустовійтів 1947 р. Гаврило Михайлович був за-
арештований (у місцях заслання захворів та помер)
за звинуваченнями в націоналізмі та антирадянській
діяльності. Репресії проти батька не могли не позна-
читися на долі родини, і якщо й не зламали його ді-
тей – Юрія, Сергія та Оксану, то чорною борозною
пройшлися по їхніх долях.
Життя і творчість Георгія Пустовійта тісно
пов’язані з будинком М. Грушевського в Києві на ву-
лиці Паньківській, де сьогодні існує меморіальний
музей. Багато років тому за дивовижним збігом об-
ставин родина Пустовійтів поселилася там, де ко-
126
лись мешкала родина славетного Михайла Грушев-
ського і де доживали віку деякі з її членів. Зокрема,
великий вплив на розвиток юних Пустовійтів мала
дружина брата Михайла Грушевського – Ольга Олек-
сандрівна. Життя в оточенні дивовижних речей, уні-
кальна бібліотека, розповіді і спогади – усі ці факто-
ри спонукали майбутнього художника до пошуків
прекрасного, переосмислення побаченого не під ку-
том панівних догматів, а в чистоті та прозорості.
Фахівці меморіального музею Михайла Грушев-
ського в Києві давно охрестили Георгія Гаврилови-
ча «дитиною» будинку Грушевських: «Ми особливо
вдячні Георгію Гавриловичу за те, що він зумів збе-
регти значну частину меморіальної грушевськіани
Дому. Давні вишукані меблі чи зібрані в поштовий
конверт уламки англійського порцелянового серві-
зу, збережені й атрибутовані ним за розповідями
Ольги Олександрівни Грушевської, фотокартки Гру-
шевських чи рідкісні книги з автографами – він чу-
дово розумів їхнє історичне значення. Коли при-
йшла довгоочікувана Незалежність, колекція гру-
шевськіани Георгія Пустовійта стала основою
першої в Україні виставки, створеної 1991 р. в Музеї
 #2 20

історії Києва під символічною назвою “Михайло Гру-

шевський: повернення”». Так було покладено поча-
ток Історико-меморіального музею Михайла Гру-
шевського, заснованого за постановою Київради від
3 лютого 1992 року. Пам’ятаємо, що його першим
фондоутворювачем став Георгій Гаврилович. Іншою
незримою ниткою стали записані нами спогади
­Георгія Пустовійта. Його розповіді переносять у да-
лекі 1940–1950-і рр., допомагають відтворити атмосфе-
ру дому Грушевських, яку він ще встиг застати.
Творчі пошуки Георгія Пустовійта – багатогранні
та багатопланові. У його творчому арсеналі можна
натрапити на станкову та монументальну скульпту-
ру, графіку, живопис. Георгію Пустовійту випало на-
родитися в Україні часів СРСР, і це означало, що твор-
чі пошуки мали бути чітко скерованими й прогнозо-
ваними. Досить часто це відбувалося всупереч
бажанню мистця, його баченню та орієнтації. Для
Георгія тиск посилювався спогадами про трагічну
долю батька, які дамокловим мечем загрозливо ви-
сіли над всією родиною. Сьогодні можна тільки здо-
гадуватися, наскільки суттєво це впливало на пере-
біг творчого життя. З огляду на реалії, можна заува-
жити, що вони, якщо й не були вирішальними, однак
відіграли свою негативну роль у долі кожного з бра-
тів. Особливо сутужно довелося Георгію, тому що
скульптура – надзвичайно матеріаломісткий жанр,
З другої половини 2020 р. експозиція родини Пус-
через що розвернутися на повну силу надто склад-
товійтів (Гаврила Михайловича, Георгія Гаврилови-
но. Він зосередився на станковій скульптурі, а в пев- Георгій Пустовійт
ча та Сергія Гавриловича) відкриється в Державно- Крізь терни до зірок, 1992
ний час після поїздок на керамічні симпозіуми в
му історико-культурному заповіднику «Дубно», до Бронза, граніт
Дзінтарі захопився медальєрним мистецтвом. Ці по-
фондів якого дружина Георгія Лариса та сестра Окса-
їздки стали тим ковтком свободи, який дарував
на передали понад 100 творів. Передали на прохан-
натхнення та бажання творити далі.
ня директора заповідника Леоніда Кічатого й колиш-
Творчий спадок Георгія Пустовійта – не тільки в
нього мера міста (нині – депутата міської ради)
скульптурних творах. З неабияким задоволенням він
Леоніда Дудка.
створював живопис, любив малювати. Особливе
натхнення до малювання приходило тоді, коли ху-
дожник занурювався в простір близького серцю села
Межиріч і отримував відпочинок від гамірності ве-
ликого міста. Тендітні й майже медитативні пастелі
та олійні полотна Георгій Пустовійт створював за ве-
лінням серця. Позбавлені величі та удаваної важли-
вості, ці твори зачаровують легкістю, невимушеніс-
тю й деякою сором’язливістю. Відчувається, що саме
в цих аркушах зберігається частина самого мистця.
Творчий шлях Георгія Пустовійта був сповнений
пошуками та злетами. Утім, художник не до кінця ви-
користав той потенціал, який був відміряний йому
Небесами. І Георгій Пустовійт, з його складним і гли-
боким філософським світоглядом, завжди мав бути
напоготові з тим, щоб у проміжках творити бажане
й омріяне, усупереч обставинам та заборонам.
Сьогодні в майстерні художника залишилося ба-
гато незавершених робіт. Можна тільки уявити,
скільки творів пішло з Георгієм Пустовійтом, і про
Георгій Пустовійт
них, як про ненароджених дітей, ми вже ніколи не Все бачить та мовчить, 1995
дізнаємося. Бронза

127
Колекціонери й меценати
Наталія Кондратенко, Оксана Сулима

Наталія Юзефович
Літо в Україні, 1996
Полотно, олія

Щедрий дарунок
мистецтвознавця Віталія Ханка
У 2019 р. до Полтавського краєзнав-
чого музею імені Василя Кричев-
ського надійшла значна за кількіс-
тю предметів колекція відомого в
Україні мистецтвознавця Віталія
Ханка. Вона розмаїта за характером
і вельми цікава за своїм складом:
сюди входять документи, матеріа-
ли й світлини роду Ханків, мистець-
кі твори різних видів і жанрів та ав-
торів ХVІІІ – початку ХХІ ст., а також
книжкові видання Віталія Ханка та
його сина Остапа.
Як відомо, до природничо-історичного музею
Полтавського губернського земства свого часу були
передані в дар коштовні колекції з приватного му-
зею Катерини Скаржинської (у 1906 р.) та полковни-
ка Павла Бобровського, зібрані в країнах Африки й
Азії (у 1897–1917 рр.). Відвідувачі донині зачаровані
цими раритетами, а музейники пишаються ними.
Упродовж всього ХХ ст. до музею надходили рідкіс-
ні й унікальні речі від людей різного фаху й уподо-
бань, але вони були в незначній кількості. На почат-
ку ХХІ ст. музей отримав дарунок від непересічного
полтавця В. Ханка.
Віталій Ханко за фахом мистецтвознавець. Він
отримав ґрунтовну освіту: закінчив художнє відді-
лення Миргородського керамічного технікуму імені

128
 #2 20

М. В. Гоголя і факультет теорії та історії мистецтва Ін-

ституту живопису, скульптури і архітектури імені
І. Ю. Рєпіна в Ленінграді.
Працював художником Романівського склозаво-
ду на Житомирщині, викладав у Миргородському
керамічному технікумі, згодом обійняв посаду за-
ступника директора з наукової роботи Полтавсько-
го художнього музею, паралельно викладав у різних
вишах міста. Він – автор книжкових видань, букле-
тів, навчальних посібників, статей в енциклопедіях
і періодичній пресі. Праці В. Ханка опубліковані в
Україні та поза її межами.
Колекція із 2,5 тис. одиниць зберігання включає
три складові: архівну, мистецьку та книжкову.
У збірці представлені твори художників ХХ –
поч. ХХІ ст.: Г. Цисса, О. Сластьона, М. Стана, І. Віцька,
В. Брикульця, С. Гнойового, С. Пасічної, Є. Путрі,
А. Дяченка, М. Підгорного, Б. П’яниди, А. Кривобо-
ченка, С. Лисенка, П. Волика, Ю. Логвина, А. Щерба-
ка, Н. Юзефович, Г. Рідної. Окрім того, приваблює
увагу збірка народного мистецтва: гончарні вироби
різних осередків Полтавського краю, художнє різьб­
лення на дереві, зразки традиційної вишивки, на-
родна картина. Окремо варто згадати документаль-
ні матеріали про мистецькі заклади Полтавщини,
афіші до виставок у різних містах України, починаю-
чи з 1926 року.
Наприкінці вересня поточного року виставка з по-
дарованого зібрання «Щедрий дарунок мистецтво­ зентацію подарованої збірки відвідали представни-
знавця Віталія Ханка» відкрилася в Полтавському ки державної та обласної влади, творча інтелігенція
Сергій Гнойовий
краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Пре- міста, небайдужа громадськість… Зима, середина 1980-х
Полотно, олія
Юрій Логвин
Соняшники, кін. 1960-х
Гравюра

Опанас Сластьон
Ескізи малої архітектури
для Миргородського
державного курорту, 1930
Папір, акварель

129
 Колекціонери й меценати
Оксана Мельничук, старший зберігач фондів сектору зберігання та
обліку музейних предметів ЦДАМЛМ України, кандидат історичних наук
Зустріч колективу
ЦДАМЛМ України
з художником А. Ошеровим
Мистецька колекція в дар Україні
та його дружиною Д. Єзріль,
4 жовтня 2019 р.
Улітку 2019 р. фонди Центрального
державного архіву-музею літерату-
ри і мистецтва України (далі  –
ЦДАМЛМ України) поповнилися ко-
лекцією графічних і скульптурних
робіт, архівними документами укра-
їнського художника єврейського
походження Адольфа Григоровича
Ошерова. Ця подія стала знаковою
не лише для установи, а й для всієї
нашої держави. Загальна кількість
переданих на державне зберігання
музейних предметів становить
485 одиниць. Колекція є однією з
найбільших, яку отримували укра-
їнські музеї за останні роки.
Направду важко переоцінити її мистецьку та куль-
турологічну цінність.
За роки життя мистець заявив про себе як худож-
ник, графік, скульптор, оформлювач. У творах він за-
кликає до збереження природи, змальовує історич-
ні пам’ятки, українські пейзажі, показує болючі сто-
130
рінки Другої світової війни та Голокосту. Найбільше
місце відводить біблійній та єврейській темам.
11 березня цього року А. Ошерову виповнилося
90 років. Через складні життєві обставини, у яких
свого часу опинився художник, від 1999 р. він про-
живає в Німечинні. Однак територіальна віддале-
ність не завадила йому здійснити заплановане – пе-
редати на Батьківщину свої твори.
6 вересня 2019 р. відбулася урочиста презентація
надходження мистецьких творів та архівних доку-
ментів А. Ошерова на зберігання до ЦДАМЛМ Укра-
їни. Вибрані твори художника були запропоновані
для огляду в межах виставкового проєкту
ЦДАМЛМ України «Мистецька колекція в дар Укра-
їні» (від 6 вересня 2019-го до травня 2020). А 4 жовт­
ня 2019 р. А. Ошеров разом з дружиною Д. Єзріль,
приємно розчулені резонансом урочистостей із на-
годи передання колекції, особисто приїхали в Укра-
їну та завітали до Архіву-музею.
Наразі А. Ошеров залишається громадянином
України, членом Національної спілки художників
України (від 1986 р.). Народився він у Києві в родині
службовця. З ранніх літ любив читати, займався ма-
люванням та ліпкою з глини [1]. Дитинство і юність
мистця видалися нелегкими, оскільки випали на час

Другої світової війни. Батько Адольфа Григоровича
був призваний до лав армії, а його разом із мамою
та сестрою в 1941 р. евакуювали до Росії (м. Маркс
Саратовської обл.). Сім’я повернулася до Києва в
1945 р., відтак майбутній художник продовжив на-
вчання в школі. У 1965 р. А. Ошеров закінчив навчан-
ня в київській філії Українського поліграфічного ін-
ституту імені Івана Федорова (нині – Українська ака-
демія друкарства у Львові), ставши дипломованим
художником-графіком. В інституті одним із його ви-
кладачів, як він зазначав у автобіографії, був доцент
Михайло Інокентійович Іванов [2].
Як майбутній художник, А. Ошеров починав «на-
бивати руку» як проєктант. Від 1957 р. працював у Ки-
ївському комбінаті монументально-декоративного
мистецтва творчо-виробничого об’єднання «Худож-
ник». За понад тридцять років роботи спроєктував
і оформив експозиції ряду павільйонів ВДНГ УРСР;
художніх виставок, що діяли на території Києво-Пе-
черського державного історико-культурного запо-
відника («Відкриті фонди», «Історія лаврських пе-
чер», «Українське бароко», «Скарби, підняті з руїн»,
«Християнство та атеїзм на Україні», «Церковна іко-
на ХVIII–ХХ ст.» та ін.); орієнтовно 50 музеїв в Україні
та Молдові, з‑поміж яких – «Золоті ворота» і «Печер-
ські ворота», родини Рильських у с. Романівка, різ-
номанітні заводські та шкільні [3]. Проєктуючи ви-
ставки, мистець привносив у них свої творчі ідеї, що
робили їх упізнаваними.
Від кінця 1970-х рр. А. Ошеров почав займатися
різьбою по дереву. Два десятки творів, виконаних
у цій техніці, представлені в означеній колекції,
п е р е д а н і й н а д е рж а в н е з б е р е же н н я д о
ЦДАМЛМ України. Скульптурні твори Адольфа Гри-
горовича з дерева презентовані круглою скульпту-
рою, барельєфами, горельєфами та наскрізними
рельєфами. Роботи є різнотематичними за своїм
змістом. Серед них – «Американський мотив» (1979),
«Материнство» (1984), «Танець з глечиком» (1984–
1996), «Хлопці всієї Землі», «Помираюча Флора»
(1984), «Той, хто в дуплі сидить» (1981), «Лісовик»
(1981), кілька скульптурних портретів – скрипаля
#2 20
Нікколо Паганіні, історика Йосипа Флавія, біблій-
ної Єви та ін. Адольф Ошеров
Найчисленнішими та найбільш гостропроблем- Іов ХХ століття. Триптих, 1995
ними серед творів, виконаних у техніці різьблення, Папір, пастель
З фондів ЦДАМЛМ України
постають скульптури майстра, тематично звернені
до трагічних сторінок Другої світової війни і Голо-
косту, як-от: «Бабин яр» (1981), «Журба» (1980), «Київ –
вересень 1941 р.», «Мати та дитя», «Молитва» (усі –
1982 р.), «Обличчя війни» (1985), «Солдати, які не по-
вернулися з кривавих полів» (1987), «Це не повинно
повторитися» (1996). Через них художник показує
весь біль, незворотність тих подій та закликає до їх-
нього переосмислення.
Другу значну частину подарованої колекції скла-
дає кераміка. Мистецтвом створення керамічних ви-
робів А. Ошеров почав займатися в 1991 року [4].
Його кераміка являє собою скульптуру малої фор-
ми, виконану з шамоту, часом розмальовану після Примітки
обпалу фарбами. Керамічні твори художника зде- 1. Агада его жизни
більшого мають біблійну та єврейську тематику. [повідомлення в
Художник показує глядачеві через скульптурні журналі «Еврейский
твори побут євреїв. Не можна не погодитися зі сло- Берлин»]. 2010. URL :
вами його сучасника Л. Бердичевського: «Все в його http://www.jg-berlin.
персонажах достовірне: і одяг, і атрибутика, і навіть org/ru/stati/detali/
agada-ego-zhizni-
сарказм» [5]. Тут і скульптури жителів – представни-
i281d-2010-04-01.html.
ків різних професій: баала корі (читця Тори), лікаря,
2. Ф. 524. Документи
лісоруба, моеля (спеціаліста, який здійснює обрізан-
діячів українського
ня), музиканта, офіціанта, перукаря, ключника, куха- образотворчого
ря, прасувальника, рабина (духовного лідера єврей- мистецтва. Колекція.
ської общини), рибалки, різника м’яса, співака, тан- Ошеров Адольф
цівника, торговки насінням та рибою та ін. Григорович (1930 р. н.),
Перед нами постають і експресивні скульптури єв- український художник.
рейських жінок та чоловіків, через які автор нама- Спр. 41. Додається
гається показати їхній характер, емоції, зобразити рукопис статті-персо-
налії про Ошерова А. Г.
за певними заняттями. Одні з них репрезентують
Б. д. Арк. 5–7.
осіб, які дивуються, звіряють час, їдять рибу, ідуть,
3. Ф. 524. Документи
спираючись на палицю чи парасолю, моляться, не-
діячів українського
суть воду в діжках, пиячать, сперечаються, стоять у образотворчого
задумі, торгуються тощо. Привертає увагу до себе мистецтва. Колекція.
скульптурна композиція чоловіка, який дресирує Ошеров Адольф
таксу. Вона вляглася біля його ніг, а він, схилившись Григорович (1930 р. н.),
над нею, наказує щось, погрожуючи пальцем. До де- український художник.
131
Колекціонери й меценати
Спр. 41. Додається яких з керамічних творів художник доєднав супро- Володимиру на Володимирській гірці (Київ), Замко-
рукопис статті-персо- відні записки із цікавими коментарями, наприклад: ву гору (Житомир), Скелю Голова Чацького (Жито-
налії про Ошерова А. Г. «Господи! Дай мені сили!», «Грошики, грошики…», мир), Романівський літературно-меморіальний му-
Б. д. Арк. 5. «Наречена на відданні», «Риба, риба… Купуйте зей-садибу М.  Рильського, Георгіївську церкву,
4. Ф. 524. Документи рибу!..», «Що ви мені розповідаєте!?». Окрему підгру- дзвіницю Свято-Воскресенської церкви, кам’яницю
діячів українського пу керамічних творів складають свічники – модифі- Лизогубів (усі три – Седнів) та ін.
образотворчого
ковані керамічні статуетки людей і тварин. Унікальними є пастельні пейзажі із серії «Забутий
мистецтва. Колекція.
Третю частину мистецької колекції А. Ошерова Житомир» (1992). На них зображено вулиці з будин-
Ошеров Адольф
Григорович (1930 р. н.), складають графічні твори. Вони досить різнопла- ками. Імовірно, більшості із цих будівель вже й не
український художник. нові за тематикою, жанром і технікою виконання. існує.
Спр. 41. Додається Найголовнішим доробком серед графічних робіт Кілька слів хочеться сказати про увагу художника
рукопис статті-персо- мистець вважає ілюстрації до давньоєврейської ду- до екологічної проблематики. Картина з красномов-
налії про Ошерова А. Г. ховної та літературної пам’ятки – «Агади» (у пере- ною назвою – «Люди! Бережіть природу! В ній наше
Б. д. Арк. 1. кладі з єврейської – «проголошення», «розповідь»). життя!» (2010) вражає. На ній ми бачимо горбисту
5. Леонид Бердичевский. Ілюстрування цієї пам’ятки духовної культури єв- місцевість із численними пеньками від зрубаних де-
Заметки о художнике рейського народу стало для А. Ошерова головною рев. На передньому плані зображено стовбур у ви-
Адольфе Ошерове. До ціллю його творчості як професійного художника гляді простягнутих до неба людських рук, на яких
и после:
на більш ніж десять років (від 1993 р.) [6]. Наслідком знайшла прихисток пташина.
литературный
роботи майстра в цьому напрямі стали 140 графіч- Спробувавши зануритися та розглянути мистець-
альманах. Берлин,
2017. Вып. 21. С. 178. них ілюстрацій до легенд, притч і оповідей, вико- кий доробок А. Ошерова, ми бачимо, яке вагоме ху-
наних за мотивами оригінальних текстів із книг дожнє та історичне значення він має. Сама особис-
6. Ф. 524. Документи
діячів українського «Агада: сказания, притчи, изречения талмуда и ми- тість майстра викликає до себе повагу, вражає
образотворчого драшей» Хаїма Нахмана Бяліка та «Мідраш розпо- щедрістю, захоплює багатогранністю таланту.
мистецтва. Колекція. відає» Раббі Моше Вейсмана [7]. Художник ілюстру- ЦДАМЛМ України запрошує всіх охочих ознайоми-
Ошеров Адольф вав ті сюжети, які йому найбільше сподобалися та тися з мистецькою колекцією художника та закли-
Григорович (1930 р. н.), емоційно вразили [8]. Власне, це найбільший доро- кає до її дослідження.
український художник. бок ілюстрацій Агади у світі. Виконано картини в
Спр. 30. Ошеров А. Г. Адольф Ошеров
техніці пастелі, яка в мистця є особливою. Він ма- Адам і Єва, кін. ХХ – поч. ХХІ ст.
«Проект издания
лює корпусним штрихом без розтушовування. Шамот, фарба
Агады». Звернення. З фондів ЦДАМЛМ України
Вирізка з «Еврейской І щоб зберегти особливу фактуру пастелі, навіть не
газеты». 2013. № 2. вдається до її фіксації [9].
Лютий. 1 арк. Подарована Архіву-музею мистецька колекція та-
7. Ф. 524. Документи кож включає в себе низку інших графічних творів на
діячів українського релігійні теми. Назвемо пастель «Напередодні субо-
образотворчого ти» (1992), триптих «Мойсей. Давид. Соломон» (1993),
мистецтва. Колекція. серію робіт «Пісня Пісень» (1993).
Ошеров Адольф Не менш майстерними є графічні серії, як-от: «Пор-
Григорович (1930 р. н.), трети» (1980–1990-ті), представлені портретними зо-
український художник. браженнями осіб із оточення художника та двома
Спр. 2. Ошеров А. Г.
автопортретами; «Натюрморти» (1990-ті), із зобра-
«Агада в иллюстра-
циях». Самвидавний женнями осінніх букетів; триптих за мотивами літе-
примірник, який ратурних творів Шолом-Алейхема «Горе. Музика.
включає 140 друкова- Молитва» (1993).
них ілюстрацій і Багато творів, виконаних аквареллю, гуашшю,
рукописні тексти до пастеллю, тушшю та чорнилом, присвячено змалю-
них. Додаються ванню краєвидів переважно України й Німеччини,
супровідні тексти, а також Ізраїлю та Кавказу. Дивлячись на них, мож-
записка Єзріль Д. А.
на помилуватися горами кавказького Домбаю, осін-
(дружини). 2011. Арк. 1.
ньою палітрою київських пагорбів, протоками та
8. «Агаду в таком объёме затоками Дніпра – Русанівки, Десенки, весняною
до меня никто не
повінню вод річок – Снову, Тетерева та Унави. Пей-
иллюстрировал»:
[інтерв’ю] / Беседовал зажі України мають широку географію. На них зо-
Святослав Яринич. бражені місцини Житомира, Києва, Львова, Рома-
Антиквар. Киев : нівки, Седнева.
Антиквар, 2011. Своїм пензлем художник увіковічив не лише кра-
№ 10 (57). С. 121. су природи, а й архітектурні та історичні пам’ятки,
9. Там само. С. 122. зокрема Києво-Печерську лавру, Пам’ятник Святому

132
 Наталія Філевич, мистецтвознавець, член ICOM

Патріарх музейної справи в Україні

(пам’яті Бориса Возницького)

133
Ім’я в мистецтві
Борис Возницький біля
дерев’яної скульптури у фондах
Олеського замку
«Безумовно, у кожного своя Доля.
І, здається, її ніхто не здатний ви-
значити для себе. Незалежно від
нас, вона стає нашим життям». Та-
кими словами починається книга
спогадів Бориса Возницького [1],
життям і долею котрого став музей,
а призначенням: «Рятування націо-
нальної спадщини для мого життя –
призначення з Вище. Це – моя доля».
Покликання кожної людини, яке потім стає долею,
відкривається їй змалечку; потрібно тільки прислу-
хатися до того внутрішнього голосу, котрий супро-
воджує протягом усього життя. Борис Возницький
прислухався. Ще з дитинства, навчаючись у сіль-
ській школі в рідному Ульбарові, захоплено слухав
розповіді своєї першої вчительки Юлії Антонівни
Івановської з української історії, розпитуючи її про
гетьманів. Питав у батька, чи є український гімн, і
вивчив його. З нетерпінням чекав на приїзд театру
Миколи Певного з Луцька, що кілька разів на рік
приїжджав у село з виставами «Невольник», «Вій»,
«Ой не ходи, Грицю». Потім, навчаючись у Дубно в
польській школі, де їх було тільки два українці – він
і Юрій Рафальський, утікали з уроків до Дубнівсько-
го замку, де шукали підземний хід, яким циганка
провела Андрія, сина Тараса Бульби. Пройшовши
ще зовсім юним хлопцем жахіття війни, йому вда-
лося зберегти в собі відчуття важливості краси в
житті, те, що прокинулося в нього ще змалку, коли
блукав величезним садом у дідовому маєтку. Те, кот­
ре ще в час служби в армії привело до зацікавлен-
ня малярством, якого почав навчатися в однопол-
чанина Сергія Радіонова.
Напевно, саме тому, а ще через захоплення укра-
їнською історією і культурою та потяг до мистецтва
й маючи підтримку батьків у його рішенні, Борис
Возницький у 24 роки стає студентом Львівського
художнього училища (тепер – Львівський коледж де-
коративного і ужиткового мистецтва імені Івана Тру-
ша). Мав першокласних учителів – Олексу Шатків-
ського, Карла Звіринського, Олександра Музику, та
найбільше враження справляли лекції з історії мис-
тецтва, які читав не набагато старший за нього ви-
кладач – Володимир Овсійчук. Це й визначило по-
дальшу життєву дорогу Бориса Возницького: незва-
жаючи на успіхи в малярстві, вирішує, що його
призначенням стане музей.
Потім, уже в Ленінградській академії мистецтв,
утвердився у своїй місії, коли побачив прекрасно
відбудовані й збережені пам’ятки. На курсі історії
мистецтва під час лекцій про російське та європей-
ське мистецтво його весь час переслідувала думка
про те, чому не згадується українське мистецтво,
чому наші пам’ятки гинуть і ніхто не займається їх
порятунком. І саме це стає сенсом подальшого жит-
тя Б. Возницького, яке він пройшов неторованим і
ризикованим шляхом, рятуючи, відбудовуючи та
відкриваючи. Свідомо обравши життя аскета, коли
все покладено на вівтар служіння справі, він став
улюбленцем Долі, роздуми про яку проходять че-
рез усі спогади мистця. Те, що писав їх, стало для
всіх несподіванкою, яка відкрилася тільки після
його загибелі. Адже коли заходила мова про запис
та видання хоча б кількох спогадів, Возницький

134
 #2 20

здебільшого відмахувався й посилався на брак Почала їздити молодь: О. Пеленська, І. Мицько,

часу. Справді, часу не мав – курсував між своїм Р. Бучко, Д. Шелест, О. Самаркіна, І. Хомин, Л. Воз-
кабінетом на Стефаника, 3 й численними філіями ницька, Л. Спаська, В. Фрис, Є. Кормаков, Н. Філевич,
музею, вирішував питання в чиновницьких Л. Волкова, Ю. Попович, В. Мокрій, А. Банцекова,
та міністерських кабінетах, їздив у закордонні С. Фрухт, Є. Шимчук, С. Герасимова, Ю. Бірюльов,
відрядження, брав участь у сесіях ICOM, і ще було С. Стець. Збирали ікони, стародруки, сакральну
безліч справ, котрі без Возницького не могли вирі- скульптуру – усе, що пропадало від вологи, бруду,
шитися. холоду в закритих або поруйнованих церквах, що
Та деякі його спогади все ж таки пощастило за- валялося біля церков, на цвинтарях, чим палили в
писати й видати [2]. У них, так само, як і в «Соборі холодних монастирських приміщеннях, перетворе-
Бориса Возницького», він виступає досить скром- них на гуртожитки.
ною людиною, без похваляння та зарозумілості, без Борис Возницький з мамою
Продовження в наступному номері
вивищення своєї особи, – він, так як і герой з його
улюбленої притчі про будівництво Шартрського со-
бору, – просто будував собор. Проте будувати його
в часи Радянського Союзу було зовсім непросто.
У грудні 1962 р. Возницький прийняв директорство
над занепадаючим музеєм – Львівською держав-
ною картинною галереєю, третьорозрядним музе-
єм, що тіснився в приміщенні колишнього палацу
Лозинського, що на вул. Стефаника, 3. Невідомо, як
би склалася доля музею, коли б не призначення
цього молодого спеціаліста, одного з перших мис-
тецтвознавців нової генерації в повоєнному Льво-
ві. Невідомо, якою була б доля самого Бориса Воз-
ницького, коли б він обрав інший шлях і поїхав на
рідну Волинь, де завжди мріяв жити і працювати.
Теперішній, створений ним комплекс музею, який
згодом став Львівською національною галереєю
мистецтв з великою кількістю філій та відділів, важ-
ко порівняти з тим, із чого починав. У радянський
час все, що тепер здається простим до вирішення
і само собою зрозумілим, тоді виглядало, немов у
кривому дзеркалі. Так, у той час було закрито по-
над 800 храмів, і єдино можливим способом вря-
тувати ці пам’ятки архітектури та історії був варіант
відкриття в них музеїв. Борис Возницький бере під
свою опіку костел в Олеську, церкву в Кутах, Сихів-
ську церкву, Бернардинський костел у Львові, Ка-
плицю Боїмів, церкву Михайла та церкву монасти-
ря бенедектинок, дерев’яну церкву та костел у Під-
гірцях, Церкву Св.  Онуфрія, Святодухівську
дзвіницю. У декотрих із цих пам’яток відкриває му-
зеї – філії галереї. «Головне, ці храми протягом
тридцяти років радянської влади були збережені,
включаючи їхні інтер’єри» [3].
У 1960–1970-х рр. Возницький з колективом музею
постійно їздив в експедиції, спочатку Львівською,
потім Тернопільською та Франківською областями.
Першими, хто виїжджав з директором в експедиції,
були В. Любченко, В. Овсійчук, В. Вуйцик, О. Ріпко,
М. Видашенко, потім Р. Федина, Н. Гарус, Н. Опана-
сенко, М. Компанієць, С. Малець, Т. Дугаєва, Л. Мол-
чанова, В. Дереш, Б. Горинь. Наприкінці 1970-х, коли
в галерею прийшли нові люди, експедиції тривали.

135
Ex libris
Микола Мушинка, дійсний член Національної академії наук України,
доктор філологічних наук, професор
Енциклопедія мистецтва,
культури і громадського
життя українців міжвоєнної
Чехословаччини
Пеленська О. Україна поза Україною.
Енциклопедичний словник мис-
тецького і громадського життя
української еміграції в міжвоєнній
ЧехословаччинІ (1919–1939) / видали
Національна бібліотека Чеської Рес-
публіки – Слов’янська бібліотека;
Наукове Товариство ім. Шевченка в
Канаді та Українсько-канадський
дослідчо-документаційний центр.
Прага, 2019. 232 с.
Над енциклопедію зазвичай працюють колективи
науковців, як правило, під керівництвом академіч-
ної установи. Енциклопедичний словник мистецтва,
культури та громадського життя української емігра-
ції міжвоєнної Чехословаччини створила одна лю-
дина – мистецтвознавець і славіст Оксана Пелен-
ська. Причому її вузько спеціалізований енциклопе-
дичний довідник відповідає вимогам наукового
видання.
Словник охоплює 357 статей, до того ж більшу час-
тину з них становлять персоналії – довідки про лю-
дей, які, щоб зберегти життя перед тоталітарним
більшовицьким режимом, змушені були покинути
рідну Україну та обрати долю емігрантів. На щастя,
Чехословаччина, завдяки президентові Т. Ґ. Масари-
ку та його урядові, стала найповажнішим центром
української творчої еміграції у світі. Уже в першій по-
ловині 20‑х рр. тут виникли такі педагогічно-наукові
установи, як Український вільний університет, Укра-
їнський високий педагогічний інститут ім. Драгома-
нова, Українська студія пластичного мистецтва, Му-
зей визвольної боротьби України (усі – у Празі),
136
Українська господарська академія (у Подебрадах),
Українські гімназії (у Празі та Ржевніцях), десятки
українських товариств, видавництв, газет, журналів
тощо. У цих установах працювали висококваліфіко-
вані спеціалісти, такі як Олександр Олесь, Дмитро
Антонович, Іван Кулець, Володимир Січинський, Єв-
ген Маланюк та десятки інших.
У міжвоєнний період у Чехословаччині виходило
понад 200 українських газет і журналів, щороку від-
бувалося й по кілька художніх виставок та театраль-
них вистав, наукових з’їздів, творчих вечорів тощо.
Одним словом, у Чехословаччині пульсувало твор-
че українське життя, якого в Україні так не вистача-
ло, зокрема в 30-х рр. минулого століття.
Чималий вклад в українську науку і культуру внес­
ли чеські й словацькі вчені, яким в енциклопедич-
ному словнику присвячено майже пів сотні статей.
Це працівники таких установ, як Академія образо­
творчих мистецтв у Празі, Архів Канцелярії Прези-
дента Республіки, Інститут Т. Ґ. Масарика, Архів АН
Чеської Республіки, Державна наукова бібліотека
у Пряшеві, Матиця Словацька в Мартині, Музей
української культури у Свиднику, Словацька націо-
нальна бібліотека в Братиславі, Клементинум,
Слов’янська бібліотека, Художньо-промислова шко-
ла, Художньо-промисловий музей, Чесько-україн-
ська книга – (усі – у Празі) та ін.
Із діячів чеської науки та культури в енциклопе-
дичному словнику представлені Володимир Амб-
рос, Антонін Гартл, Франтішек Главачек, Рудольф
Гулька, Вацлав Гірса, Флоріан Заплетал, Володимир
Лібовицький, Томаш Ґаріґ Масарик, Микола
Неврлий, Зденек Неєдли, Яромір Нечас, Артур Но-
вак, Карел Тайґе, Франтішек Тіхи, Вацлав Фіала та ін.
Праця Оксани Пеленської поширює географію до-
слідження на всю Чехословаччину. В алфавітному
 #2 20

порядку в ній подано біографічні довідки про (кож-

ного більш-менш відомого) українських мистців, які
від 1919-го до 1939 р. жили в Чехословаччині, а також
про українські установи, організації, періодичні ви-
дання, громадських діячів, котрі сприяли розвитко-
ві української культури та про національних діячів
мистецтва (головно чеських), пов’язаних з україн-
ською культурою цього періоду. Це перша енцикло-
педія такого характеру в дотеперішній україністиці.
Ні в Україні, ні за її межами досі такої вичерпної
публікації не було.
Авторка не обмежилася лише біографічними до-
відками про окремих осіб, а й кожну статтю попов­
нила переліком їхніх найважливіших творів та літе-
ратурою про цю особу, організацію чи установу. Крім
максимального використання друкованої літерату-
ри (головним чином різних монографій, каталогів,
оглядів, енциклопедій та довідників), вона значною
мірою використала архівні джерела. Майже кожна стаття ілюстрована портретом пев-
Найбільше значення праці О. Пеленської полягає ної особи та установи, репродукціями творів худож-
в тому, що вона ввела в обіг сотні призабутих, мало- ників, обкладинок книжок, журналів, фотографіями
відомих або й зовсім невідомих імен. У радянський установ тощо. Ілюстративний матеріал є неабияким
період переважна більшість цих осіб свідомо замов- доповненням праці, яка збагачує не лише українську
чувалася з політичних причин. Їх уважали «зрадни- культуру в Чехії та Словаччині, але й загальноукра-
ками батьківщини» (бо не повернулися «на родіну», їнську культуру.
де їх чекали суворі репресії або й смерть), «ворога- У додатку до книги подано 29 переважно кольо-
ми народу» (бо не погоджувалися з марксистсько- рових ілюстрацій художніх творів (с. 282–300), опи-
ленінською ідеологією, побудованою на принципах си та фотографії 20  «Українських пам’ятників,
диктатури пролетаріату) чи «буржуазними націона- пам’ятних знаків і меморіальних таблиць у Чеській
лістами» (бо боролися за самостійну, незалежну й Республіці» (с. 301–304), 115 «Українських адрес в між-
суверенну Україну) та обзивали найбруднішими епі- воєнній Чехословаччині» (с. 305–309) та «Бібліогра-
тетами й лайками. фію використаної та довідкової літератури» (242 по-
Її робота відповідає найсуворішим вимогам нау- зиції; с. 310–317).
кового видання, причому вона писана популярним Закінчується «Енциклопедичний словник» реє-
максимально економним енциклопедичним стилем, стром гасел (с. 318–322) та українським, чеським і ан-
доступним широкій громадськості. глійським резюме (с. 329–331).

137
 Ex libris
Володимир Петрашик,кандидат мистецтвознавства
Українська абетка
Георгія Нарбута
Українська абетка. Малюнки Георгія Нарбута /
передм. М. Ю. Філевич; упоряд. О. О. Савчук; худ.
оформлення О. Г. Чекаль. Харків : Видавець Олек-
сандр Савчук, 2020. 64 с. 77 іл.
На початку 2020 р. українське книговидавництво
збагатилося вагомим і розкішним виданням, – «Укра-
їнською абеткою» з малюнками неперевершеного
графіка Георгія Нарбута.
Передусім потрібно низько вклонитися ініціаторо-
ві й видавцеві Олександрові Савчуку, який невтомно
багато років поспіль видає і перевидає надзвичайно
цінні видання з історії української культури, мисте-
цтва та архітектури. З його легкої руки й завдяки під-
тримці меценатів побачили світ унікальні видання.
Отже, перейдімо до видання… Відомо, що за ство-
рення української абетки Г. Нарбут брався двічі:
1917 р. (14 літер) та 1919 р. (3 літери). Українська абет-
ка Г. Нарбута – надважливий твір не лише з мистець-
кої точки зору, а й з позиції національної самоіден-
тифікації. Це мала бути закладена глиба «для всіх і
вся»! Варто вказати й на те, що видання здійснене до
100‑річчя від дня смерті видатного графіка.
Наукову та професійну передмову написав мис-
тецтвознавець і куратор Маркіян Філевич. Свій вступ
дослідник грамотно поділив на кілька розділів: «Іс-
торія створення, видання та експонування», «Впли-
ви», «Дослідження “Української абетки” Георгія
Нарбута», «Аналіз малюнків “Української абетки”
1917 року» і «Малюнки до “Абетки” 1919 року», «Шриф-
ти в абетці». Книгу супроводжує каталог літер 1917 і
1919 рр. з детальними описами й зображеннями кож-
ної, а також ілюміновані друкарські відбитки «Укра-
їнської абетки» 1917 року.
138
Спершу слід відзначити колосальну збирацьку й
дослідницьку роботу автора передмови та учасни-
ків проєкту, їхню працю з оригіналами в державних,
приватних музеях і архівах, мистецьких колекціях,
яких лишилося не так вже й багато. 112 посилань на
різного роду джерела свідчать про високий рівень
обізнаності й фаховості М. Філевича в цій темі. Ло-
гічно виструнчивши композицію наукової розвідки,
дослідник крок за кроком проходить цей шлях від
початку створення архітвору Г. Нарбута до видань
нашого часу про українську абетку визначного гра-
фіка. Учений спирався на дослідження виняткової
ваги й науковості, проводячи компаративістику з ін-
шими абетками цього часу, скажімо з «Азбукою» І. Те-
ребеньова (1812), «Азбукою в картинах» О. Бенуа
(1904), виданням «Сказочная азбука» С. Чехоніна
(1919–1920). Автор висвітлює середовище й переду-
мови створення Г. Нарбутом абетки, простежує
впливи і взаємовпливи.
Не оминає мистецтвознавець увагою й інших до-
слідників, що немало зробили для вивчення, а окре-
мі з них – і збереження «Української абетки» Г. Нарбу-
та. М. Філевич за допомогою аналітики, зіставлень та
фаховості визначає роль і місце кожного вченого в
дослідженні як нарбутіани загалом, так і абетки мист-
ця зокрема. Серед найвідоміших мистецтво­знавців
він називає Ф. Ернста, С. Таранушенка, В. Кармазина-
Каковського, П. Білецького, С. Білоконя, О. Лагутенко.
Ґрунтовно важливим є той факт, що М. Філевич,
досліджуючи літери, наводить цитати інших дослід-
ників на ту чи іншу букву, зіставляє інші твори Г. Нар-
бута цих років, аналізуючи композицію, символіку
образу та художньо-стилістичні особливості. Мис-
тецтвознавець підкреслює роль і місце фантасмаго-
рії у творчості графіка, звернення художника до гра-
фічних надбань України попередніх епох, вплив на
Нарбута представників «Мира искусства» і т. ін.
Окрему увагу в наукових узагальненнях приділе-
но давній українській дерев’яній архітектурі, а також
мистецтву Баухаузу і їх використанню у творчості
графіка і в абетці зокрема. Автор наводить чимало
світлин з визначними пам’ятками барокового та
дерев’яного зодчества України.
Чільне місце в праці займають рядки, що проли-
вають світло на шрифтову культуру Г. Нарбута, наво-
дяться знакові обкладинки книг і журналів автор-
ства художника, документи, пов’язані з діяльністю
мистця в Українській державній академії мистецтва,
«Acta Narbutorum» та ін.
Слід відзначити високомистецьке художнє оформ-
лення видання, яке створив відомий художник-
шрифтовик Олексій Чекаль.
«Українська абетка. Малюнки Г. Нарбута», що ви-
йшла у видавництві Олександра Савчука – це, влас-
не, найґрунтовніше й найповніше багатозначне до-
слідження чи не головного Твору видатного україн-
ського графіка.
Вітаємо авторів та видавців!
 Людмила Лисенко, кандидат мистецтвознавства, доцент НАОМА
Наприкінці грудня минулого року в

Давньої Греції. Нариси

Віктор Джулай. Мистецтво
Національній академії образотвор-
чого мистецтва і архітектури в теп­
лій, невимушеній атмосфері зимо-
вого передноворічного вечора від-
булася презентація книги доцента й
колишнього декана факультету тео­
рії та історії мистецтва Віктора Джу-
лая (1958–2009).
Ця довгоочікувана подія зібрала його найкращих
друзів, колег і вдячних за неповторні роки навчан-
ня випускників мистецтвознавчого факультету. Адже
саме завдяки Вікторові Васильовичу в нашій Alma
mater зберігалася атмосфера довіри й любові. Кож-
ний відчував себе своїм серед своїх. Наше видання
присвячується 60-річчю факультету теорії та історії
мистецтва НАОМА і 10-й річниці від дня смерті на-
шого улюбленого декана. Вітя якось казав мені: «Все,
що маю, крім родини, прийшло до мене в інституті –
захоплення античністю з археологічних практик в
Ольвії, професія мистецтвознавця і педагога, дру-
жина, колеги, друзі-художники. Така щаслива
доля…»
Появі нашого видання сприяв щасливий збіг об- важливим почути від неї, що текст підручника, який
ставин, як це влучно відзначив у своєму виступі під ми назвали «нарисами», украй необхідний для су-
час презентації рідний брат Джулая – Дмитро. Адже часного студента. Він зрозумілий, доступний для
саме він – тоді студент ФТІМ (вип. 1998 р.) – запису- сприйняття і зберігає інтонації живого слова.
вав спекотним літом 1995 р. зі слів свого брата, який На превеликий жаль, наше видання – це єдина по-
чудом вижив після інфаркту в 1994 р., текст підруч- зиція в списку публікацій талановитого педагога,
ника, присвяченого мистецтву Давньої Греції для котрий читав найскладніші курси прадавнього й
програми фонду «Відродження». Гроші фонду були античного мистецтва, а записувати й систематизу-
швидко використані, і до друку тоді не дійшло. вати свої думки, спостереження, мистецтвознавчі
Дмит­ро згадав під час виступу ще одне ім’я – Федо- аналізи в текстах не любив. У шести розділах книги
ра Гайдука (вип. 2003 р.), який набирав потім руко-
йдеться про егейське мистецтво, мистецтво геоме-
писний текст на комп’ютері. Єдиний примірник об-
тричного стилю, мистецтво архаїки, ранньої, висо-
сягом 115 сторінок я отримала від дружини Оксани
кої і пізньої класики та еллінізму.
Джулай (вип. 1989 р.), яка свого часу мала переклас-
На етапі опрацювання списку ілюстрацій неоці-
ти його українською мовою. Віктор Васильович вва-
ненну наукову допомогу нам надав Володимир На-
жав, що тільки Оксана може це зробити якісно. Ро-
зарчук, археолог з багаторічним польовим стажем,
бота зі скануванням і наступними етапами редагу-
почесний ольвіополіт, фахівець з античної кераміки,
вання переривалася різними, у тому числі й
науковий співробітник Інституту археології НАН
доленосними для країни подіями. Урешті-решт,
улітку 2019-го ми вийшли на фінішну пряму. Спон- України. Він фактично став науковим редактором на-
сором нашого видання став Д. Джулай. Студентки шого видання. Насамкінець висловлюємо сердечну
тоді ще першого курсу денного стаціонару ФТІМ подяку батькам Віктора – Валентині Миколаївні і Ва-
Б. Абраменко, Я. Дячук, А. Єфимова, Я. Ісаєнко, силеві Григоровичу, котрі нещодавно в оточенні сім-
М. Лебедєва, В. Лушик, А. Потапова, М. Рябова, надцяти дітей, онуків і правнуків відзначили 64-ту
В. Средина, П. Тентюк і О. Шпанко віднайшли в Ін- річницю спільного життя. Я провела кілька незабут-
тернеті майже всі необхідні ілюстрації. Моїм постій- ніх вечорів у спілкуванні з ними й отримала для на-
ним і бездоганним помічником стала аспірантка ка- шого видання безцінні фотографії із сімейних фото-
федри ТІМ Валерія Пітеніна (вип. 2008 р.). Вона альбомів. Вони стали документальним підтверджен-
пам’ятає Віктора Васильовича з 1991 р. і мала щастя ням того, що в заключному розділі «Memoria»
слухати його незабутні лекції. Саме тому Валерія згадують про Віктора Джулая його рідні, друзі, сту-
погодилася виконати макет книги. Для мене було денти та колеги.

139
пам’ять

Михайло Криволапов
(16.09.1936–13.02.2020)

журналах та газетах Дагестану, де виходили його

перші публікації. Наприкінці 1950-х рр. переїхав до
Києва, де працював у друкарнях і видавництвах на-
чальником виробництва, технічним і художнім ре-
дактором у Державному видавництві образотвор-
чого мистецтва і музичної літератури, Академії
будівництва та архітектури. У 1968 р. закінчив Київ-
ський державний художній інститут за спеціальніс-
тю «Мистецтвознавство» (викладачі – П. Білецький,
Л. Владич, П. Говдя).

Михайло Криволапов

13 лютого 2020 р. надійшла трагічна звістка про

смерть Михайла Олександровича Криволапова, ви-
датного дослідника-мистецтвознавця, добре знано-
го в Україні й поза її межами, ініціативного діяча ви-
давничої та культурно-мистецької сфери, педагога,
людини рідкісної шляхетності й доброти.
Михайло Олександрович Криволапов – доктор
мистецтвознавства, професор, заслужений діяч мис-
тецтв України, академік-засновник Академії мис-
тецтв України, член Національної спілки художників
України, заслужений діяч культури Польщі.
Народився він 16 вересня 1936 р. в с. Антонівка Ки-
ївської області. У 1954 р. закінчив Ризьке художнє по-
ліграфічне училище, працював за направленням у

140
 #2 20

До 1971 р. працював у видавничій галузі. Був спів-

засновником (разом зі своїм колишнім викладачем,
вченим-мистецтвознавцем Петром Івановичем Гов-
дею) журналу «Образотворче мистецтво». У 1970 р.
на основі журналу «Мистецтво» було засновано
(власне, відновлено після тривалої перерви) журнал
«Образотворче мистецтво», де Михайло Олексан-
дрович був відповідальним секретарем (1969–1971)
і членом редколегії.
У 1971–1978 рр. М. Криволапов був начальником
Управління образотворчих мистецтв Міністерства
культури УРСР, членом колегії Міністерства культу-
ри УРСР, головним експертом художньо-експертної
колегії з образотворчого мистецтва, очолював Рес-
публіканську Раду з монументального мистецтва Мі-
ністерства культури і Держбуду України та Худож-
ньо-експертну комісію (закупівельну) з образотвор-
чого і народного мистецтва.
У 1972–1989 рр. був членом комісії з проблем ви-
вчення культури слов’янських народів ЮНЕСКО.
Упродовж 1978–1993 рр. обіймав посаду проректо-
ра з наукової роботи Київського державного худож-
нього інституту, у 1987–1988 рр. виконував обов’язки
ректора закладу. У 1987–2004 рр. завідував кафед­
рою теорії та історії мистецтва Національної акаде-
мії образотворчого мистецтва і архітектури.
З його ініціативи при мистецтвознавчому факуль-
теті започатковано і впроваджено новий в Україні
напрям підготовки фахівців-менеджерів з проблем
управління художньою культурою. Як педагог, він
виховав плеяду фахівців-мистецтвознавців.
У 1996 р. став одним із засновників Національної
академії мистецтв України. Протягом 1997–2007 рр.
був головним ученим секретарем НАМУ.
Багато років поспіль був головою та членом дер-
жавних художньо-експертних рад Міністерства
культури і мистецтв України, членом президії та «Олександр Лопухов» (1991), «Віктор Шаталін», «Вік­
правління Спілки художників України, головою сек- тор Пузирков та його учні. Альбом» (2003, у співав-
ції критики та мистецтвознавства Київської органі- торстві), «Спілка художників України. Сторінки істо-
зації Спілки художників України, членом Комітету рії», «Про мистецтво і художню критику першої по-
ЮНЕСКО з проблем вивчення культур слов’янських ловини ХХ століття» (2006), «Українське мистецтво
народів, головою науково-методичної Комісії з пи-
ХХ століття в художній критиці» (2011).
тань вищої мистецької освіти Міністерства культури
М.  Криволапов – визначний учений у галузі тео-
і туризму України.
рії та історії мистецтв, дослідник. Нагороджений
Як мистецтвознавець і художній критик, виступав
Почесною грамотою Верховної Ради України, По-
у пресі з 1956 р., досліджував питання становлення
чесною грамотою Кабінету Міністрів України, на-
й розвитку мистецтвознавчої науки та художньої
грудним Знаком «Знак пошани», «Золотою медал-
критики в Україні XX ст., автор понад 160 друкованих
лю» Академії мистецтв України. Благословенням
статей, наукових праць, монографічних досліджень,
Святійшого Патріарха Київського та всієї Руси-Укра-
альбомів, навчально-методичних посібників (у тому
їни Філарета за заслуги перед Україною Михайла
числі виданих за кордоном – у Росії, США, Франції,
Олександровича нагороджено орденом Архистра-
Хорватії). 
тига Михаїла.
Основні наукові праці М. Криволапова: «Образо­
Висловлюємо щире співчуття близьким і рідним,
творче мистецтво Радянської України» (1977), «На-
друзям, колегам.
родне і декоративно-прикладне мистецтво України»
(1977), «Літопис мужності» (1978, у співавторстві), «Ві- Національна спілка художників України
ктор Пузирков» (1988), «Анатолій Базилевич» (1976), Редакція журналу «Образотворче мистецтво»

141
Презентації
Дмитро Рижий
(Ладижин, Вінницька область)
Володар часу, 2016
Шамот, глазурі, ручне ліплення

142
 #2 20
Христина Вершина (Львів)
Кислотний дім, 2019
Об'ємно-просторова пластика

143
Ex libris

Поетика пейзажу
Анатолія Горбенка
Анатолій Горбенко. Поетика пейзажу [монографія] / [авт. тексту: А. Чеби-
кін, В. Чепелик, О. Федорук, О. Тарасенко, А. Носенко; дизайн А. Тарасенко] ; Пів-
денноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушин-
ського. Одеса, 2020. 84 с. : 81 іл.
Навесні цього року мистецький світ збагатився ще однією монографією «Анато-
лій Горбенко. Поетика пейзажу». Керівником проєкту виступила відома в Україні
дослідниця – доктор мистецтвознавства, професор Ольга Тарасенко.
Анатолій Горбенко – визначний одеський художник-пейзажист, народний худож-
ник України, професор, завідувач кафедри образотворчого мистецтва Архітектурно-
художнього інституту Одеської державної академії будівництва та архітектури,
багаторічний голова Одеської обласної організації Національної спілки художни-
ків України, мудрий керівник і талановитий мистець.
Колективна монографія висвітлює творчість Анатолія Олександровича від сере­
дини 1990-х рр. і до сьогодення. Автори досліджують самобутність його індиві­
дуального стилю, розглядаючи художньо-образні особливості ліричних пейзажів
майстра. Важливо й те, що творчість А. Горбенка подана в розрізі його внеску в зба-
гачення Одеської живописної школи зокрема та мистецтва України загалом; пока-
зано взаємозв’язок творів художника зі світовою мистецькою практикою.
У фахових статтях відомі українські мистецтвознавці О. Федорук, О. Тарасенко та
А. Носенко професійно й детально вивчають мистецьке сходження А. Горбенка, ана-
лізуючи його життя і творчу діяльність, акцентуючи увагу на пейзажному живописі
майстра. Дослідники одноголосно стверджують істини, притаманні А. Горбенку, –
невгамовна праця, доброта, мудрість, людська лагідність і тактовність, любов до
мистецтва і України!
Вітаємо А. Горбенка і його колег з виходом у світ цього прекрасного альбому.

Кор. редакції

Сумщина.
Велика спадщина
Сумщина. Велика спадщина. Образотворче мисте-
цтво. Суми: «Видавництво “Університетська книга”»,
2018. 272 с., іл.
Книга «Образотворче мистецтво» є першою з проєкту
«Сумщина. Велика спадщина». У ній представлена спадщи-
на видатних художників – уродженців Сумського краю, яка
є яскравою сторінкою в історії вітчизняного і світового ма-
лярства, графіки та скульптури, а також зразки творчості
членів Сумської обласної організації Національної спілки ху-
дожників України та інших творчих об’єднань, професійна
діяльність яких є помітним явищем на Сумщині та в Україні.
Для шанувальників минувшини, музеєзнавців, крає­
знавців та всіх, хто цікавиться історією образотворчого
мистецтва.
Кор. редакції

144