А.В. ГАВРИЛОВ.

ЛЕКЦИЯ № 1 ПО ПЗМС (СВ)

ТЕМА ЛЕКЦІЇ № 1:

Основні Положення Міжнародної Конвенції МАРПОЛ 73/78, щодо запобігання забруднення з

суден. Критерії оцінки небезпеки забруднювачів і нормування якості води

1.1 Основні Положення Міжнародної Конвенції МАРПОЛ 73/78, щодо запобігання

забруднення з суден.
Международная конференция по предотвращению загрязнения моря, созванная ИМО в 1973 году,
приняла Конвенцию по предотвращению загрязнения с судов, которая в 1978 году была изменена Протоколом
на Международной конференции по безопасности танкеров и предотвращению загрязнения и получила
название «Международная конвенция по предотвращению загрязнения с судов 1973 года, измененная
Протоколом 1978 года» или, сокращенно, МАРПОЛ 73/78. Позднее конвенция была изменена Протоколом
1997 г., положения которого вступили в силу 31 декабря 2002г.
В конвенции МАРПОЛ 73/78 предусмотрены меры по сокращению и предотвращению загрязнения
морской среды как нефтью и нефтепродуктами, так и другими веществами, вредными для обитателей моря,
которые перевозятся на судах или образуются в процессе их эксплуатации.
Правила, охватывающие различные источники загрязнения с судов, содержатся в шести Приложениях
к МАРПОЛ 73/78:
Приложение I - Правила предотвращения загрязнения нефтью.
Приложение II - Правила предотвращения загрязнения вредными жидкими веществами,
перевозимыми наливом.
Приложение III - Правила предотвращения загрязнения вредными веществами, перевозимыми морем в
упаковке, грузовых контейнерах, съемных танках, автодорожных и железнодорожных цистернах.
Приложение IV - Правила предотвращения загрязнения сточными водами с судов.
Приложение V - Правила предотвращения загрязнения мусором с судов.
Приложение VI - Правила предотвращения загрязнения атмосферы с судов (находится в книге III).
Пересмотр, изменения и дополнения к правилам МАРПОЛ 73/78 поручен Комитету ИМО по защите
морской среды (КЗМС или МЕРС), основанному в 1974 году. Комитет также разрабатывает Руководства и
наставления по выполнению правил, пояснения и толкования правил, облегчающих их внедрение.
Приложение VII – Правила предотвращения загрязнения нежелательными морскими организмами,
содержащимися в водном балласте (в разработке).

Книга I - воспроизводит современный текст положений, статей, протоколов и пяти Приложений

Конвенции МАРПОЛ 73/78.
В книге II, с целью обеспечения единообразия действий в международной морской и юридической
практике, приводятся толкования КЗМС положений МАРПОЛ 73/78, а также руководства по выполнению ее
приложений.
Книга III содержит материалы конференции МАРПОЛ 1997 г.
При подготовке издания книг использовались аутентичные тесты соответствующих документов ИМО,
в которые были внесены незначительные поправки редакционного характера и исправлены ошибки,
обнаруженные в текстах на момент издания.
Английский язык приводится в качестве одного из официальных языков текста, он является и рабочим
языком ИМО, и по этой причине, в случае каких-либо разночтений положений текста, предпочтение должно
отдаваться тексту на английском языке.

МЕЖДУНАРОДНАЯ КОНВЕНЦИЯ ПО ПРЕДОТВРАЩЕНИЮ ЗАГРЯЗНЕНИЯ С СУДОВ 1973 ГОДА

СТОРОНЫ КОНВЕНЦИИ,
СОЗНАВАЯ необходимость охраны окружающей среды вообще и морской среды в частности.
ПРИЗНАВАЯ, что преднамеренный сброс, сброс по небрежности или аварийный сброс с судов нефти и
других вредных веществ является серьезным источником загрязнения,
ПРИЗНАВАЯ ТАКЖЕ значение Международной конвенции по предотвращению загрязнения моря
нефтью 1954 года как первого многостороннего акта, заключенного с главной целью защиты окружающей
среды, и высоко оценивая значительный вклад, который эта Конвенция внесла в дело охраны морей и
побережья от загрязнения.
ЖЕЛАЯ достичь полного исключения умышленного загрязнения морской среды нефтью и другими
вредными веществами и довести до минимума аварийные сбросы таких веществ,
СЧИТАЯ, что эта цель наилучшим образом может быть достигнута путем установления правил, не
ограничивающихся загрязнением нефтью, а имеющих всеобъемлющий характер,
СОГЛАСИЛИСЬ о нижеследующем:

1
 Статья 1. Общие обязательства по Конвенции
Стороны Конвенции обязуются осуществлять положения настоящей Конвенции и тех Приложений к
ней, которые для них обязательны, в целях предотвращения загрязнения морской среды -путем сброса вредных
веществ или стоков, содержащих такие вещества, в нарушение Конвенции.
Всякая ссылка на настоящую Конвенцию, если особо не оговорено иное, означает одновременно
ссылку на ее Протоколы и Приложения.
Статья 2. Определения
Для целей настоящей Конвенции, если особо не оговорено иное:
1. «Правило» означает правила, содержащиеся в Приложениях к настоящей Конвенции.
2. «Вредное вещество» означает любое вещество, которое при попадании в море способно создать
опасность для здоровья людей, причинить вред живым ресурсам, морской фауне и флоре, нарушить природную
привлекательность моря в качестве места отдыха или помешать другим видам правомерного использования
моря, и включает любое вещество, подпадающее под действие настоящей Конвенции.
3. а) «Сброс» по отношению к вредным веществам или стокам, содержащим такие вещества, означает
любой выброс с судна, какими бы причинами он ни вызывался, и включает любую утечку, удаление, разлив,
протечку, откачку, выбрасывание или опорожнение.
b) «Сброс» не включает:
i) выброса в значении, предусмотренном Конвенцией по предотвращению загрязнения моря
сбросами отходов и других материалов, заключенной в Лондоне 13 ноября 1972 года; или
ii) выброса вредных веществ, происходящего непосредственно вследствие разведки, разработки и
связанных с ними процессов обработки в море минеральных ресурсов морского дна; или
iii) выброса вредных веществ для проведения правомерных научных исследований по
уменьшению или ограничению загрязнения.
4. «Судно» означает эксплуатируемое в морской среде судно любого типа и включает суда на
подводных крыльях, суда на воздушной подушке, подводные суда, плавучие средства, а также стационарные
или плавучие платформы.
5. «Администрация» означает правительство государства, под юрисдикцией которого действует
судно. По отношению к судну, которому дано право плавания под флагом какого-либо государства.
Администрацией является правительство этого государства. По отношению к стационарным или плавучим
платформам, занятым разведкой или разработкой морского дна и его недр, примыкающих к побережью, над
которым прибрежное государство осуществляет суверенные права в целях разведки и разработки их природных
ресурсов. Администрацией является правительство соответствующего прибрежного государства.
6. «Инцидент» означает событие, которое повлекло или может повлечь сброс в море вредного
вещества или стоков, содержащих такое вещество.
7. «Организация» означает Межправительственную морскую консультативную организацию.*
[* Название Организации было изменено на «Международную морскую организацию» /IMO/
поправками к Конвенции об Организации, которые вступили в силу 22 мая 1982 года.].
Статья 3. Применение
1. Настоящая Конвенция применяется:
a) к судам, которым дано право плавания под флагом Стороны Конвенции; и
b) к судам, которые не имеют права плавания под флагом Стороны Конвенции, но действуют под
юрисдикцией Стороны Конвенции.
3. Настоящая Конвенция не применяется к любым военным кораблям, военно-вспомогательным судам
или иным судам, принадлежащим государству или эксплуатируемым им, когда они используются только для
правительственной некоммерческой службы.
Статья 4 Нарушения
1. Любое нарушение требований настоящей Конвенции, где бы оно ни происходило, запрещается.
Санкции за такое нарушение устанавливаются в соответствии с законодательством Администрации судна,
совершившего нарушение. Если Администрация информирована о таком нарушении и убеждена, что имеются
достаточные доказательства для возбуждения преследования в отношении предполагаемого нарушения, она
возбуждает такое преследование как можно скорее в соответствии со своим законодательством.
Любое нарушение требований настоящей Конвенции, совершенное вместе, находящемся под
юрисдикцией Стороны Конвенции, запрещается. Санкции за такое нарушение устанавливаются в соответствии
с законодательством этой Стороны. В случае совершения такого нарушения эта Сторона:
a) возбуждает преследование в соответствии со своим законодательством; либо
b) направляет Администрации судна такую информацию и такие доказательства, какие могут
находиться в ее распоряжении, которые подтверждают совершение нарушения.
3. Если информация или доказательства относительно какого-либо нарушения судном настоящей
Конвенции направлены Администрации этого судна, то эта Администрация незамедлительно информирует
Сторону, направившую информацию или доказательства, а также Организацию о принятых мерах.
Предусмотренные настоящей статьей меры наказаний, установленные в соответствии с
законодательством Стороны, должны быть достаточно строгими, чтобы пресечь нарушения настоящей
Конвенции, и равно строгими независимо от места совершения нарушения.

2
 Статья 5. Свидетельства и специальные правила инспектирования судов
1. С учетом исключения, предусмотренного положениями пункта 2 настоящей статьи, свидетельство,
выданное по уполномочию Стороны Конвенции в соответствии с положениями правил, принимается другими
Сторонами и рассматривается ими как имеющее такую же силу, что и выданное ими, для всех охватываемых
настоящей Конвенцией целей.
2. Судно, обязанное иметь свидетельство в соответствии с положениями правил, во время пребывания
в портах или у удаленных от берега терминалов, находящихся под юрисдикцией какой-либо Стороны, может
быть подвергнуто инспектированию должностными лицами, надлежащим образом уполномоченными этой
Стороной. Любое такое инспектирование ограничивается лишь проверкой наличия на судне действительного
свидетельства, если только нет явных оснований полагать, что состояние судна или его оборудования в
значительной мере не соответствует указанным в свидетельстве данным. В этом случае, а также, если судно не
имеет действительного свидетельства, осуществляющая инспектирование Сторона принимает меры,
обеспечивающие, чтобы судно не уходило до тех пор, пока оно не сможет выйти в море, не представляя
чрезмерной угрозы морской среде. Однако такая Сторона может разрешить судну покинуть порт или
удаленный от берега терминал для следования на ближайшую подходящую судоремонтную верфь.
3. Если Сторона отказывает иностранному судну в заходе в порты или в подходе к удаленным от
берега терминалам, находящимся под ее юрисдикцией, либо принимает какие-либо меры против такого судна
на основании того, что это судно не отвечает положениям настоящей Конвенции, эта Сторона немедленно
информирует консула или дипломатического представителя Стороны, под флагом которой судну дано право
плавания. Если это невозможно, то Сторона немедленно информирует Администрацию этого судна.
4. Стороны применяют требования настоящей Конвенции к судам государств, не являющихся
Сторонами Конвенции, поскольку это необходимо для того, чтобы этим судам не создавались более
благоприятные условия.
Статья 6. Обнаружение нарушений и осуществление Конвенции
1. Стороны Конвенции сотрудничают в обнаружении нарушений и осуществлении положений
настоящей Конвенции, используя все подходящие и практически доступные средства обнаружения нарушений
и наблюдения за окружающей средой, а также соответствующие способы передачи сообщений и сбора
доказательств.
2. Судно, к которому применяется настоящая Конвенция, в любом порту или у удаленного от берега
терминала Стороны может быть подвергнуто инспектированию должностными лицами, назначенными или
уполномоченными этой Стороной, чтобы проверить, не произвело ли такое судно сброса вредных веществ в
нарушение положений правил. Если в результате инспектирования будет обнаружено нарушение положений
Конвенции, то Администрации направляется об этом сообщение для принятия соответствующих мер.
3. Любая Сторона представляет Администрации доказательства, если таковые имеются, того, судно в
нарушение положений правил произвело сброс вредных веществ или стоков, содержащих такие вещества. Если
это практически осуществимо, компетентные власти этой Стороны уведомляют капитана судна о
предполагаемом нарушении.
4. По получении таких доказательств Администрация производит расследование дела и может просить
другую Сторону представить дополнительные или более убедительные доказательства предполагаемого
нарушения. Если Администрация убедится в наличии достаточных доказательств, позволяющих возбудить
преследование в отношении предполагаемого нарушения, она возбуждает такое преследование в соответствии
со своим законодательством как можно скорее. Администрация незамедлительно информирует о принятых ею
мерах Сторону, сообщившую о предполагаемом нарушении, а также Организацию.
5. Сторона может также подвергнуть инспектированию судно, к которому применяется Конвенция,
когда оно заходит в порты или подходит к удаленным от берега терминалам, находящимся под ее
юрисдикцией, если от любой другой Стороны получена просьба о расследовании вместе с достаточными
доказательствами того, что это судно произвело в каком-либо месте сброс вредных веществ или стоков,
содержащих такие вещества. Сообщение о таком расследовании направляется Стороне, просившей о
расследовании, и Администрации, с тем, чтобы могли быть приняты соответствующие меры согласно
положениям настоящей Конвенции.
Статья 7. Чрезмерные задержки судов
1. При применении статей 4, 5 и 6 настоящей Конвенции принимаются все возможные меры для того,
чтобы избежать чрезмерного задержания судна или чрезмерной отсрочки его отхода.
2. Любое судно, которое было необоснованно задержано или отход которого был необоснованно
отсрочен в соответствии со статьями 4,5 и 6 настоящей Конвенции, имеет право на возмещение любых
понесенных в связи с этим убытков или ущерба.
Статья 8
Сообщения об инцидентах, связанных со сбросом вредных веществ
1. Сообщение об инциденте передается без задержки и в возможно более полном объеме в
соответствии с положениями Протокола I к настоящей Конвенции.
2. Каждая Сторона Конвенции:
а) принимает все необходимые меры для того, чтобы соответствующее должностное лицо или
организация получали все сообщения об инциденте и приступали к его расследованию; и

3
 b) сообщает Организации полные данные о принятии таких мер для направления другим Сторонам и
государствам-членам Организации.
3. Если Сторона получает сообщение в соответствии с положениями настоящей статьи, она без
задержки передает его:
a) Администрации судна, участвующего в инциденте; и
b) любому другому государству, которое может быть затронуто инцидентом.
4. Каждая Сторона Конвенции издает инструкции судам и самолетам своей морской инспекции и иным
соответствующим службам, обязывающие их сообщать своим властям о любом инциденте, упомянутом в
Протоколе I настоящей Конвенции. Такая Сторона, если она считает нужным, передает сообщение
соответственно Организации и любой другой заинтересованной Стороне.
Статья 10. Урегулирование споров
Любой спор между двумя или несколькими Сторонами Конвенции относительно толкования или
применения настоящей Конвенции, если урегулирование его путем переговоров между этими Сторонами
оказалось невозможным, и если только эти Стороны не договорятся об ином, передается, по просьбе любой из
них, на рассмотрение арбитража, как это (предусмотрено в Протоколе II настоящей Конвенции).
Статья 12. Аварии судов
1. Каждая Администрация обязуется проводить расследование любой аварии, происшедшей с любым
из ее судов, подпадающих под положения правил, если такая авария оказала значительное вредное воздействие
на морскую среду.
2. Каждая Сторона Конвенции обязуется передавать Организации информацию о результатах такого
расследования, если она считает, что такая информация может способствовать определению того, какие
изменения было бы желательно внести в настоящую Конвенцию.
Статья 13. Подписание, ратификация, принятие, одобрение и присоединение
1. Настоящая Конвенция открыта для подписания в штаб-квартире Организации с 15 января 1974 года
по 31 декабря 1974 года и после того останется открытой для присоединения к ней. Государства могут стать
Сторонами настоящей Конвенции путем:
a) подписания без оговорки о ратификации, принятии или одобрении; или
b) подписания с оговоркой о ратификации, принятии или одобрении с последующей ратификацией,
принятием или одобрением; или
c) присоединения.
2. Ратификация, принятие, одобрение или присоединение осуществляются путем сдачи на хранение
соответствующего документа Генеральному секретарю Организации.
3 Генеральный секретарь Организации информирует все государства, которые подписали настоящую
Конвенцию или присоединились к ней, о любом подписании или сдаче на хранение любого нового документа о
ратификации, принятии, одобрении или присоединении и о дате его сдачи на хранение.
Статья 15. Вступление в силу
1. Настоящая Конвенция вступает в силу по истечении двенадцати месяцев с того дня, когда ее
Сторонами в соответствии со статьей 13 станут не менее 15 государств, общая валовая вместимость торговых
судов которых составляет не менее 50% валовой вместимости судов мирового торгового флота.
3. Организация информирует государства, которые подписали настоящую Конвенцию или
присоединились к ней, о дате ее вступления в силу и о дате вступления в силу какого-либо факультативного
Приложения в соответствии с пунктом 2 настоящей статьи.
Статья 17. Содействие техническому сотрудничеству
Стороны Конвенции, по консультации с Организацией и другими международными организациями, а
также при содействии и координации со стороны Исполнительного директора Программы защиты окружающей
среды Организации Объединенных Наций, оказывают поддержку тем из Сторон, которые обращаются с
просьбой об оказании технической помощи в части:
a) обучения научного и технического персонала;
b) поставки необходимого оборудования, сооружений для приема стоков и приборов для
измерения и регистрации;
c) содействия другим мероприятиям по предотвращению или уменьшению загрязнения морской
среды с судов; и
d) поощрения научных исследований;
и осуществляют такую помощь преимущественно на территории заинтересованных стран,
содействуя, таким образом, достижению целей и задач настоящей Конвенции.
Статья 18. Денонсация
1 Настоящая Конвенция или любое факультативное Приложение могут быть денонсированы тобой
Стороной Конвенции в любое время по истечении пяти лет со дня вступления в силу Конвенции или такого
Приложения для этой Стороны.
2. Денонсация осуществляется путем направления соответствующего письменного уведомления
Генеральному секретарю Организации, который информирует все другие Стороны о содержании и дате
получения такого уведомления, а также о дате вступления в силу такой денонсации.

4
 3. Денонсация вступает в силу по истечении двенадцати месяцев со дня получения Генеральным
секретарем Организации уведомления о денонсации или по истечении большего срока, который может быть
указан в этом уведомлении.
Статья 20. Языки
Настоящая Конвенция составлена в одном экземпляре на английском, испанском, русском и
французском языках, причем все тексты имеют одинаковую силу.

1.2. КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ НЕБЕЗПЕКИ ЗАБРУДНЮВАЧІВ І НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ

ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ШКІДЛИВИХ РЕЧОВИН.
Забрудненням у вузькому сенсі вважається привнесення в яке-небудь середовище нових, не характерних
для неї фізичних, хімічних і біологічних агентів або перевищення природного рівня цих агентів в середовищі.
Об'єктом забруднення завжди є біогеоценоз (екосистема). Наявність шкідливих речовин призводить до
порушення в екологічній ніші. Це в свою чергу призводить до порушення обміну речовин, зниження
інтенсивності асиміляції продуцентами, а значить, і продуктивності біоценозу в цілому.
Виділяють природне забруднення, що виникло в результаті потужних природних процесів
(виверження вулканів, лісові пожежі, вивітрювання тощо), без будь-якого впливу людини; та антропогенне, що
є результатом діяльності людини; іноді за масштабами впливу воно перевершує природне. Для того щоб якось
оцінити ступінь забруднення природного об'єкту, потрібно співвіднести це забруднення з нормованою
величиною. Такою величиною є ГДК.
ГДК - гранично допустима концентрація забруднювача, яка не робить на людину і живі організми
прямого або непрямого шкідливого впливу. Показники токсичності визначають клас небезпеки речовини.
Класифікація шкідливих речовин за ступенем небезпеки включає чотири класи:
1-й – надзвичайно небезпечні (НН) речовини, для них ГДК <0,1 мг/м 3, наприклад, свинець, ртуть
мають ГДК = 0,01 мг/м3;
2-й – високонебезпечні (ВН) речовини, ГДК = 0,1 - 1,0 мг/м3, наприклад, марганець має ГДК = 0,3
3
мг/м ;
3-й – помірно небезпечні (ПН) речовини, ГДК = 1,0-10,0 мг/м 3, наприклад, діоксид азоту має ГДК = 2
3
мг/м ;
4-й – малонебезпечні (МН) речовини, ГДК> 10 мг/м3, наприклад, чадний газ має ГДК = 20 мг/м3.

1.2.1 ІНДИВІДУАЛЬНІ ТА ІНТЕГРАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ НЕБЕЗПЕКИ ЗАБРУДНЮВАЧІВ: ЛД,

ЛК, ГДК, ТДК, ХСК, БСК, ЛПШ, ГДВ, ПДС, ТПВ, ОБРВ, ГДР, ГДШВ

ЛД50 (летальна доза) - доза речовини, яка призводить до загибелі 50 % піддослідних організмів за час
проведення випробування (ЕК50, EC50 - середня ефективна концентрація діючої речовини (пестициду), при
сприйнятті якої на 50 % особин виявляється вплив речовини).
ЛК50 (летальна концентрація) - концентрація речовини, яка призводить до загибелі 50 %
піддослідних організмів за час проведення випробування.
Гранично допустимі концентрації (ГДК) – кількість забруднюючої речовини в навколишньому
середовищі (ґрунті, повітрі, воді, продуктах харчування), яка при постійному або тимчасовому впливі на
людину не впливає на його здоров'я і не викликає несприятливих наслідків у його потомства. ГДК
розраховують на одиницю об'єму (для повітря, води), маси (для ґрунту, харчових продуктів) або поверхні (для
шкіри працюючих).
Тимчасово допустимі концентрації (ТДК) – розраховуються за прискореними методиками
розрахунку тимчасово допустимих концентрацій для нових хімічних сполук, для яких ще не розроблені і не
затверджені ГДК (є наближеними значеннями до ГДК).
Хімічне споживання кисню (ХСК). ХСК визначається як кількість кисню, необхідного для хімічного
окислення органічних і мінеральних речовин, що містяться в одиниці об'єму води. При визначенні ХСК у воду
додається окислювач - біхромат калію. Величина ХСК дозволяє судити про забруднення води речовинами, які
окислюються, але не дає інформації про склад забруднення. Тому ГПК відносять до узагальнених показників.
Біохімічне споживання кисню (БСК). БСК визначається як кількість кисню, що витрачається на
біохімічне окислення органічних речовин, які містяться в одиниці об'єму води, за певний період часу. В Україні
на практиці БСК оцінюють за п'ять діб (БСК 5) та двадцять діб (БСК 20). БСК20 звичайно трактують як повне БСК
(БСКповн), ознакою якого є початок процесів нітрифікації у пробі води. БСК також відноситься до узагальнених
показників, оскільки воно служить оцінкою загального забруднення води органічними речовинами, які легко
окислюються.
Усі речовини за характером свого негативного впливу поділяються на групи. Кожна група об'єднує
речовини однакового показника дії, який називають показником шкідливості. Одна і та ж речовина при різних
концентраціях може виявляти різні показники шкідливості.
Показник шкідливості, яка проявляється при найменшій концентрації речовини, називають
лімітуючим показником шкідливості (ЛПШ). У водних об'єктах комунально-побутового і господарсько-
питного водокористування розрізняють три показника ЛПШ – органолептичний, загально-санітарний і

5
санітарно-токсикологічний. У водних об'єктах рибогосподарського водокористування, крім названих,
виділяють ще два показника ЛПШ - токсикологічний і рибогосподарський.
Відведення стічних вод у водні об'єкти регламентується науково обґрунтованими нормами. ГДК в
навколишньому середовищі повинні забезпечуватися контролем нормативів для всіх джерел викидів - від
стаціонарних до пересувних (транспортних). Такими нормативами є гранично допустимі викиди – (ГДВ) або
скидання (ПДС). Це максимальна кількість забруднюючих речовин, які в одиницю часу дозволяється даному
конкретному підприємству викидати в атмосферу або скидати у водоймище, не викликаючи при цьому
перевищення в них гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та несприятливих екологічних
наслідків.
Величини ГДВ, в залежності від умов роботи, перераховуються з грамів у секунду на тони у квартал (і
рік). Розрахунок ГДВ проводиться або самим природокористувачем, або організацією, що має на це ліцензію.
Для транспортних засобів величини ГДВ встановлюються відповідними ДСТУ і СОУ як у вигляді величин
викидів для даного стандартного випробування, так і у вигляді пробегових викидів на кілометр шляху. Від яких
же факторів залежить ГДВ для стаціонарних джерел? Загальне правило: чим більше площа розсіювання
речовини, тим більше і дозволена маса викидів.
У випадку, якщо даний природокористувач не може (об'єктивно) досягти величини ГДВ,
призначаються тимчасово погоджені викиди (ТПВ) з обов'язковим встановленням графіка їх постійного
зниження до ГДВ і розробкою конкретних заходів для цього.
Не призначаються ПДВ тільки для речовин, дію яких недостатньо вивчено і для яких замість ГДК
тимчасово вводиться орієнтовно безпечний рівень впливу для навколишнього середовища – (ОБРВ)
(донедавна таке положення було з діоксинами).
Гранично допустимий рівень (ГДР) – це максимальний рівень впливу радіації, шуму, вібрації,
магнітних полів та інших шкідливих фізичних впливів, який не представляє небезпеки для здоров'я людини,
стану тварин, рослин, їх генетичного фонду. ГДР - це той же ГДК, але для фізичних впливів.
Гранично допустимий шкідливий вплив (ГДШВ) – гранично допустиме антропогенне (екологічне)
навантаження на навколишнє середовище; максимальна інтенсивність антропогенного впливу на навколишнє
середовище, яка не призводить до порушення стійкості екологічних систем.

1.2.3 НОРМУВАННЯ ЯКОСТІ ВОДИ

Якість води оцінюється за багатьма параметрами, величини яких залежать від її призначення. Вони
встановлюються вимогами ДСТУ постановами уряду та постійно коригуються. Основні вимоги до води можна
об'єднати в такі групи:
1. До основних фізико-хімічних показників, які визначають органолептичні властивості води,
відносять присмак, запах, мутність, кольоровість, а також ГДК компонентів, які погіршують органолептичні
властивості води. Присмак, запах, кольоровість визначаються за спеціальними шкалами. Для питної води ці
показники «на око» не повинні відчуватися. Каламутність для тієї ж води - не більше 1,5 мг/л (для порівняння:
каламутність річкової води в р. Сирдар'я досягає 1500 мг/л, у Дністрі - до 50 мг/л). Перелік речовин, що
впливають на органолептичні властивості води, постійно розширюється. В даний час до нього відносять залізо,
марганець, мідь, сульфати, хлориди, феноли, хлор тощо. Так, для питної води сухий залишок - не більше 1000
мг/л, хлориди - 350 мг/л, залізо - 0,3 мг/л, цинк - 5 мг/л, загальна жорсткість – 7 мг-екв./л тощо.
2. Органолептичні властивості води багато в чому пов'язані з її кислотністю або лужністю. Ступінь
кислотності (або лужності) повинна бути не надто велика, тобто реакція води – близька до нейтральної. Це
оцінюється величиною водневого показника рН. Для питної води він повинен лежати в межах від 6 до 9 (за
стандартом 1973 вимоги були жорсткіше – від 6,5 до 8,5).
Хімічне роз'яснення. Водневий показник характеризує ступінь дисоціації води на іони Н+ і ОН-,
співвідношення між якими визначає кислотність, лужність або нейтральність води (слабкого електроліту).
Концентрація іонів Н+ визначає кислотність, а ОН- – лужність середовища. Найчастіше концентрація
оцінюється в грам-іонах на 1 л води. При концентрації Н+ в 107 г-іонів/л розчин нейтральний (тобто містить
стільки ж грам-іонів ОН-). Якщо ж іонів Н+ більше ніж 10-7 (наприклад 10-6 або 10-5), то середовище кисле. При
менших концентраціях Н+ середовище лужне. Водневий показник рН і є показник ступеня величини
концентрації Н+, узятий зі знаком плюс. Більш суворе визначення: це негативний десятковий логарифм
концентрації водневих іонів, тобто рН = -lgН+. Для орієнтації: рН лимонного соку 2-3, столового оцту 2,4-3,3,
кислого виноградного вина до 3,5; дуже кислих атмосферних опадів 2-2,1, нормальних опадів 5,6.
3. Безпека води в епідемічному відношенні визначається непрямими показниками: кількістю мікробів
в 1 мл води (загальне мікробне число для питної води – до 100) і вмістом бактерій групи кишкової палички
(паличок Колі) в 1 л. Останній параметр називається колі-індекс (для питної води у водопроводі - до 3; у
водоймах зон рекреації - до 10000). Величина, зворотна колі-індексу, називається колі-титр (для пиття - не
менше 300 мл на одну паличку).
4. Показники токсичності води наводяться у вигляді ГДК тих речовин, які можуть зустрітися у
вихідній воді або додаватися до неї штучно. Це досить широкий перелік як неорганічних, так і органічних
компонентів, до яких відносяться алюміній, барій, берилій, ртуть, свинець, хлороформ, дихлоретан, бензапірен
та ін. Для питної води, наприклад, вміст в мг/л має бути не більше: берилію - 0,0002; свинцю - 0,05; ртуті - 0,001
тощо.

6
 5. Паразитологічні показники оцінюють кількістю патогенних мікроорганізмів (від дизентерійних
амеб до холерних вібріонів, вірусів лептоспірозу та ін.). Вони не повинні виявлятися в 25 л питної води.
6. Органічне забруднення води визначають непрямим шляхом - за кількістю кисню, необхідного для
окислення органічних домішок в одному літрі води. Чим більше потрібно кисню, тим брудніше вода.
Застосовуються два показники: біологічна потреба в кисні за певний час – БПК (БПК5 – за 5 діб, БПК20 – за
20 діб) і хімічна потреба в кисні – ХПК. Причому ХПК – більш повна оцінка забруднення, при визначенні
якої залучаються в реакцію навіть такі органічні речовини, що важко окислюються. Величини БПК і ХПК
особливо важливо враховувати для стічних вод. Якщо БПК/ХПК менше 0,5, то стічні води вважаються
перенасиченими такими сполуками, які важко окислюються (а значить і трудно видаляються). За
міжнародними стандартами 1982 р., при ХПК 100 мг/л вода вважається надзвичайно забрудненою.
7. Якість води, яка багато в чому залежить від кількості розчиненого в ній кисню, можна оцінити
двояко: за насиченням води киснем у відсотках від максимально можливого при даній температурі і за
вмістом кисню в одному літрі. За міжнародними стандартами 1982 р. вода високої якості повинна мати ці
величини не менше 60 % і 4 мг/л відповідно.

Основні причини забруднення води та принципи боротьби з ними.

Найбільший вплив на стан річок робить сільськогосподарське виробництво. Застосування пестицидів
(від «пест» - шкода, «цідо» - вбивати) у багатьох випадках буквально знищує біоценоз річки, особливо при
роботах на землях, що безпосередньо прилягають до русла. Забруднення річок промисловими і побутовими
стоками по масі стоїть на другому місці, але по шкідливості є визначальним. Так, скиди підприємств
електронної та радіопромисловості, що використовують хлорорганічні розчинники, відходи целюлозно-
паперових комбінатів, навіть при порівняно невеликій величині стоків, вбивають діоксинами все живе в
найближчих водоймищах.
Особливо слід виділити нафтове забруднення водойм. Мало того, що продукти розкладання нафти
надзвичайно токсичні, але ще і нафтова плівка, ізолююча воду від повітря, призводить до загибелі живих
організмів у воді. У Світовий океан щорічно надходить до 3-10 млн. т нафти та її похідних (1 т нафти покриває
воду плівкою на 10-12 км2 і, перш за все, за рахунок аварій танкерів і роботи суднових дизелів).
Основні заходи боротьби із забрудненням водойм:
1. Встановлення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон відповідно до Водного
кодексу України. У прибережних захисних смугах (шириною 10-50 м від урізу річки) забороняються будь-які
роботи – від оранки землі до випасу худоби, застосування пестицидів, розміщення підприємств і ферм. У
водоохоронній зоні – до 300 м від урізу води – забороняється розміщення будь-яких об'єктів, які можуть
вплинути на стан річки, не допускається вирубка насаджень тощо. Водоохоронна зона позначається
спеціальними знаками. Роботи в ній, в особливих випадках, можуть проводитися лише за погодженням з
державними органами.
2. Відмова від надзвичайно отруйних сільськогосподарських пестицидів, перш за все –
хлорвмісних.
3. Зменшення скидів промислових підприємств за рахунок зниження водомісткості виробництва
і застосування оборотних (замкнених, напівзамкнених) систем водопостачання.
4. Поділ промислових і господарсько-побутових стоків. Забезпечення їх очищення перед
скиданням у водойми.
5. Зниження небезпеки забруднення водойм нафтою і нафтопродуктами як за рахунок
підвищення надійності танкерів, так і заходів організаційно-правового характеру.

1.2.4 МЕТОДИ ОЧИЩЕННЯ ВОДИ

Очищення води призначене для доведення всіх параметрів, що характеризують її якість, до
нормативних показників. Істотно відрізняється очистка води для питних потреб, в технологічних цілях (як з
поверхневих водойм, так і підземних вод) і очистка стічних вод.
Методи очищення води при всьому їх різноманітті можна підрозділити на три групи: механічні,
фізико-хімічні та біологічні.
Механічне очищення застосовується, насамперед, для відділення твердих і зважених речовин.
Найбільш типовими у цій групі є способи проціджування, відстоювання, інерційний поділ, фільтрування та
нафтоуловлювання (як різновидність відстоювання), – справедливо для обробки стічних вод. Для
водопідготовки із цієї групи найбільш широко застосовуються відстоювання і фільтрування.
Проціджування – первинна стадія очищення стічних вод. Вода пропускається через спеціальні металеві
грати з кроком 5-25 мм, встановлені похило. Періодично вони очищуються від осаду за допомогою спеціальних
поворотних пристосувань.
Відстоювання відбувається в спеціальних ємностях, які за напрямком руху води ділять на
горизонтальні, вертикальні, радіальні і комбіновані. Спільними для них є вихід очищеної води у верхній
частині відстійника і гравітаційний принцип осадження частинок, які збираються внизу. Різновидністю
відстійника є пісколовки, що застосовуються для виділення часток піску в стоках ливарних цехів, окалини – у
стоках ковальсько-пресових і прокатних цехів. Як правило, час знаходження води в пісколовках набагато
менше, ніж у відстійниках, де він доходить до 1,5 годин (для стічних вод).

7
 Інерційний поділ здійснюється в гідроциклонах, принцип дії яких аналогічний циклонам для очищення
газів. Розрізняють відкриті і напірні гідроциклони, причому перші мають більшу продуктивність і малі втрати
напору, але програють в ефективності очищення (особливо від дрібних частинок).
Фільтрування здійснюється найчастіше через пористі пов'язані або непов'язані матеріали. Як правило,
фільтри очищують воду від тонкодисперсних домішок навіть при невеликих концентраціях.
Фільтроматеріали досить різноманітні: кварцовий пісок, гравій, антрацит, частинки металів та ін. Піщані
фільтри – основні очисники при водопідготовці.
Нафтоуловлювачі в найпростішому виконанні являють собою відстійники, в яких вихід очищеної води
відбувається знизу, а нафтова плівка збирається зверху.
Фізико-хімічна очистка забезпечує відділення як твердих і зважених часток, так і розчинених
домішок. Вона включає безліч різних способів, найважливішими з яких є екстракція, флотація, нейтралізація,
окислення, сорбція, коагуляція, іонообмінні методи та ін.
Екстракція – процес поділу домішок у суміші двох нерозчинних рідин (екстрагента і стічної води).
Наприклад, у спеціальних колонках (пустотілих або заповнених насадками) стоки змішуються з екстрагентом,
який відбирає шкідливі речовини; так, бензолом видаляється фенол.
Флотація – процес спливання домішок (найчастіше маслопродуктів) при оточенні їх бульбашками
повітря, що подається в стічну воду. У деяких випадках між бульбашками і домішками відбувається реакція.
Різновидність методу – електрофлотація, при якій вода додатково знезаражується за рахунок окисно-відновних
процесів біля електродів.
Нейтралізація – обробка води лугами або кислотами, вапном, содою, аміаком тощо з метою
забезпечення заданої величини водневого показника рН. Найпростіший спосіб нейтралізації стічних вод –
змішання кислих і лужних стоків, якщо вони є на підприємстві.
Окислення – застосовується як при водопідготовці, так і при обробці стічних вод для знезараження
води і знищення токсичних біологічних домішок. Найбільш поширений спосіб – хлорування – чреватий, як
вказувалося раніше, появою діоксинів (особливо при вимушеному збільшенні дози хлору влітку або в період
паводку, так зване гіперхлорування).
Необхідно поступово переходити на інші способи, наприклад, на комбінацію – озонування і
хлорування. Озонування – дорого і більш короткочасної дії, але воно перспективніше. В даний час
відпрацьовуються комбінації реагентів з ультрафіолетовою обробкою води. У всякому разі, вода, що
застосовується для пиття і містить характерний запах хлору, перед вживанням повинна відстоюватися і
кип'ятити, як мінімум.
Сорбція, як і при обробці газових викидів, здатна забезпечувати ефективну очистку води від солей
важких металів, ненасичених вуглеводнів, частинок фарбувальних речовин та ін. Кращим сорбентом і тут є
активоване вугілля, це відноситься і до різних мінералів (шунгита, цеоліту та ін.), спеціально оброблених
тирсі, сажі, частинкам титану тощо. На цих сорбентах працюють багато побутових фільтрів для води:
«Родничок», «Роса» та інші.
Коагуляція – обробка води спеціальними реагентами з метою видалення небажаних розчинених
домішок. Широко поширена при водопідготовці. Обробка ведеться сполуками алюмінію або заліза, при цьому
утворюються тверді нерозчинні домішки, які відокремлюються звичайними способами.
Для стічних вод широко застосовується електрокоагуляція, при якій поблизу електродів
утворюються іони, що реагують з домішками. Так відокремлюють важкі метали, ціани та ін.
Іонообмінні методи досить ефективні для очищення від багатьох розчинів і навіть від важких металів.
Очищення проводиться синтетичною іонообмінною смолою і, якщо їй передує механічне очищення, дозволяє
отримати виділені з води метали у вигляді порівняно чистих солей.
Останнім часом за кордоном (особливо для водопідготовки) використовують прилади зворотного
осмосу. У них вода продавлюється через набір спеціальних мікроплівок при високому тиску (до 30 МПа). Ці
установки ефективні для тонкого очищення, але вони досить дорогі і енергоємні.
Біологічне очищення можливе в природних умовах і в штучних спорудах. І в тому, і в іншому
випадку органічні домішки обробляються редуцентами (бактеріями, найпростішими, водоростями та ін.) і
перетворюються в мінеральні речовини. У природних умовах очищення здійснюється на полях фільтрації чи
зрошення (крізь ґрунт) або в біологічних ставках. Останні можуть бути з піддувом повітря (з штучною
аерацією).
В якості штучних споруд можуть застосовуватися аеротенки, оксітенки, метатенки і біофільтри. У
тенках (аеро- з подачею повітря; окси- з подачею кисню; мета- без доступу повітря) стічні води обробляються
мікроорганізмами. Але для їх нормального функціонування необхідні певні умови по температурі, рН та
відсутності багатьох солей. Тому різновидності цих споруд найчастіше застосовуються на тих очисних
спорудах каналізації, куди не надходять промстоки.
На промислових очисних спорудах частіше застосовуються біофільтри, в яких активна біологічна
середа утворюється на спеціальному завантаженні (шлак, керамзит, гравій і т. п.). Ця біологічна середа (плівка)
менш чутлива до коливань параметрів середовища і стічних вод. Активність біоплівки збільшується при піддуві
повітря, що подається зазвичай протитечією.

8
 Вибір способів очистки та знезараження води залежить від багатьох параметрів та вимог,
найважливіші з яких: необхідна ступінь очищення і вихідна забрудненість води, потрібні витрати і час очистки,
наявність очищувачів і енергії і, звичайно ж, економічні можливості.
Але при всіх методах очищення слід звертати увагу на питання утилізації осаду, що утворюється при
обробці води (особливо токсичних промстоків). Як правило, осад зараз зневоднюють і ховають на спеціальних
полігонах, або обробляють в біологічних спорудах.
Досить ефективні для переробки осадів (у тому числі токсичних) деякі рослини типу гіацинтів і навіть
очерет. Існують спеціальні печі для спалювання токсичних відходів з дуже високою повнотою згоряння.