Вы находитесь на странице: 1из 5

 Я считаю, что наука география1, которой я теперь решил зани-

маться, так же как и всякая другая наука, входит в круг занятий


философа. Что этот наш взгляд правилен, ясно по многим основа-
ниям. Ведь те, кто впервые взяли на себя смелость заняться ею,
были, как утверждает Эратосфен, в некотором смысле философами:
Гомер, Анаксимандр из Милета и Гекатей, его соотечественник;
затем Демокрит, Евдокс, 2Дикеарх, Эфор и некоторые другие их
современники. Философами были и их преемники: Эратосфен,
Полибий и Посидоний. С другой стороны, большая ученость одна
только и дает возможность заниматься географией: она свойствен-
на исключительно человеку, одинаково способному к рассмотре-
нию вещей, как божественных, так и человеческих, знание кото-
рых, как они утверждают, является философией. Польза от геогра-
фии многообразна: она применима не только для деятельности
государственных людей или властителей, но и для науки о небес-
ных явлениях, о явлениях на земле и на море, о животных, растени-
ях, плодах и о всем прочем, что можно встретить в разных странах2.
Полезность географии предполагает в bгеографе также филосо-
фа — человека, который посвятил себя изучению искусства жить,
т. е. счастья.
 Теперь рассмотрим более подробно каждый из упомянутых
нами пунктов; прежде всего я скажу, что мы и наши предшествен-
ники (один из которых был Гиппарх) были правы, считая Гомера
основоположником  науки географии. Ведь Гомер превзошел всех
людей древнего и нового времени не только высоким достоинством
своей поэзии, но, как я думаю, и знанием условий общественной
жизни. В силу этого он не только заботился об изображении собы-
тий, но, чтобы узнать как можно больше фактов и рассказать о них
потомкам, cстремился познакомить с географией как отдельных
стран, так и всего обитаемого мира, как земли, так и моря. В про-
тивном случае он не мог бы достичь крайних пределов обитаемого
мира, обойдя его целиком в своем описании.
Я вважаю, що наука географія1, якої я тепер вирішив займатися,
так само як і будь-яка інша наука, входить в коло занять філософа.
Що цей наш погляд правильний, ясно з багатьох підстав. Адже ті,
хто вперше взяли на себе сміливість зайнятися нею, були, як
стверджує Ератосфен, в деякому сенсі філософами: Гомер,
Анаксимандр з Мілета і Гекатей, його співвітчизник; потім
Демокріт, Евдокс, 2Дікеарх, Ефор і деякі інші їхні сучасники.
Філософами були і їх наступники: Ератосфен, Полібій і Посидоний.
З іншого боку, велика вченість одна тільки і дає можливість
займатися географією: вона властива виключно людині, однаково
здатному до розгляду речей, як божественних, так і людських,
знання яких, як вони стверджують, є філософією. Користь від
географії різноманітна: вона може бути застосована не тільки для
діяльності державних людей або володарів, а й для науки про
небесні явища, про явища на землі і на морі, про тварин, рослинах,
плодах і про все інше, що можна зустріти в різних странах2.
Корисність географії передбачає в bгеографе також філософа -
людини, який присвятив себе вивченню мистецтва жити, т. Е.
Щастя.
Тепер розглянемо більш детально кожен із згаданих нами пунктів;
перш за все я скажу, що ми і наші попередники (один з яких був
Гиппарх) мали рацію, вважаючи Гомера основоположником с.8
науки географії. Адже Гомер перевершив всіх людей стародавнього
і нового часу не тільки високою гідністю своєї поезії, але, як я
думаю, і знанням умов суспільного життя. В силу цього він не
тільки дбав про зображення подій, але, щоб дізнатися якомога
більше фактів і розповісти про них нащадкам, cстремілся
познайомити з географією як окремих країн, так і всього жилого
світу, як землі, так і моря. В іншому випадку він не міг би досягти
крайніх меж населеного світу, обійшовши його цілком в своєму
описі.
О том, что обитаемый мир является островом, можно заключить
из показаний наших чувств и из опыта. Ведь повсюду, где только
человек может достичь пределов земли, находится море; и это море
мы называем Океаном. И где нельзя этого воспринять чувством,
там путь указывает разум. Например, cвосточную часть обитаемого
мира (индийскую) и западную (иберийскую и маврусийскую) мож-
но целиком обогнуть и продолжить путешествие на далекое рассто-
яние по северной и восточной областям. Что же касается остальной
части обитаемой земли, для нас до сих пор не достижимой (вслед-
ствие того что мореходы, плававшие в противоположных направле-
ниях, никогда друг с другом не встречались), то она невелика, если
считать на основании доступных нам параллельных расстояний.
Невероятно, чтобы Атлантический океан был разделен на два моря,
отделенных настолько узкими перешейками, что они мешают кру-
говому плаванию; но более вероятно, что это — открытое море, от
слияния образующее одно целое. Ибо те, кто предпринял круго-
светное плавание и затем возвратился назад, dне достигнув цели,
говорят, что они вернулись не потому, что наткнулись на какой-то
материк, который помешал их дальнейшему плаванию, так как
море оставалось открытым, но вследствие недостатка съестных
припасов и пустынности мест. Этот вывод лучше соответствует
явлениям, происходящим в Океане во время приливов и отливов.
Ведь всюду наблюдается одинаковый (или с небольшим отклонени-
ем) принцип, объясняющий изменение (повышение и понижение)
уровня вод, так как будто их движение производится одним морем
и по одной причине.
 Возражения Гиппарха против этого мнения неубедительны: во-
первых, не всюду в Океане наблюдаются одинаковые 6явления, во-
вторых, даже и при этом допущении отсюда еще не следует, что
Атлантический океан течет вокруг земли по непрерывному кругу. В
подтверждение своего мнения Гиппарх ссылается на авторитет
Селевка Вавилонского. Что касается дальнейшего рассмотрения
вопроса об Океане и его приливах, то мы отсылаем читателя к
трудам Посидония и Афинодора, которые основательно исследова-
ли этот предмет. Для нашего настоящего труда достаточно сказать,
что лучше принять мнение об однообразии явлений  в Океане: и
что чем бо́льшая масса воды будет разливаться вокруг земли, тем
лучше небесные тела будут сдерживаться морскими испарениями
Про те, що населений світ є островом, можна зробити висновок зі
свідчень наших почуттів і з досвіду. Адже всюди, де тільки людина
може досягти кінця світу, знаходиться море; і це море ми називаємо
Океаном. І де не можна цього сприйняти почуттям, там шлях вказує
розум. Наприклад, cвосточную частина населеного світу (індійську)
і західну (іберійських і маврусійскую) можна цілком обігнути і
продовжити подорож на далеку відстань по північній і східній
областях. Що ж стосується решти населеної землі, для нас досі не
досяжною (внаслідок того що мореплавці, що плавали в
протилежних напрямках, ніколи один з одним не зустрічалися), то
вона невелика, якщо вважати на підставі доступних нам
паралельних відстаней. Неймовірно, щоб Атлантичний океан був
розділений на два моря, відділених настільки вузькими
перешийками, що вони заважають круговому плавання; але більш
імовірно, що це - відкрите море, від злиття утворює одне ціле. Бо ті,
хто зробив кругосвітнє плавання і потім повернувся назад, d не
досягнувши мети, кажуть, що вони повернулися не тому, що
натрапили на якийсь материк, який завадив їх подальшого
плавання, так як море залишалося відкритим, але внаслідок нестачі
харчів і пустельності місць. Цей висновок краще відповідає явищ,
що відбуваються в Океані під час припливів і відливів. Адже скрізь
спостерігається однаковий (або з невеликим відхиленням) принцип,
що пояснює зміну (підвищення і пониження) рівня вод, так як ніби
їх рух здійснюється одним морем і з однієї причини.
Заперечення Гиппарха проти цієї думки непереконливі: по-перше,
не всюди в Океані спостерігаються однакові 6явленія, по-друге,
навіть і при цьому допущенні звідси ще не випливає, що
Атлантичний океан тече навколо землі з безперервного колі. На
підтвердження своєї думки Гиппарх посилається на авторитет
Селевка вавилонського. Що стосується подальшого розгляду
питання про Океані і його припливах, то ми відсилаємо читача до
праць Посидонія і Афінодора, які грунтовно досліджували цей
предмет. Для нашого сьогодення праці досить сказати, що краще
прийняти думку про одноманітність явищ в Океані.

Оценить