Вы находитесь на странице: 1из 8

Нерсесянц

Кирилюк

Першоджерело

Рандомні сай ти

Едмунд Берк

Про права людини, критика природного права та суспільного договору

(Непосредственным поводом для написания и публикации его главного


труда — «Размышления о французской революции» (1790) — стало
заявление одного из лидеров англий ского общества по изучению
наследия Славной революции 1688 г. о том, что начавшаяся французская
революция 1789 г. является позитивной моделью и для британцев.
Отвергая подобные представления, Бёрк полагал, что англий ский народ
уже обрел свободу благодаря своим традициям и королевским
установлениям, в то время как провозглашенная во Франции свобода
будет служить не чем иным, как постоянным источником беспорядков и
разрушений . Все выглядело бы иначе во Франции, будь тамошняя
свобода в должном сочетании с правительственной властью, с
общественным принуждением, с военной (иерархической ) дисциплиной
и подчинением, с точным и эффективным распределением налоговых
выплат, с моралью и религией , с мирным и благотворным порядком, с
публичными и частными нравами) – ВСТУП

Можно согласиться с тем, что общество в самом деле есть некий


контракт (результат договора). Но при этом государство не должно
рассматриваться как некое партнерское соглашение в торговле перцем,
табаком или еще чем-либо, которое касается небольшого и временного
дела и потому может быть расторгнуто по прихоти сторон. Суть
проблемы в том, что это партнерство создано не ради временного
существования и благополучия некоего определенного живого
существа. Оно является одновременно партнерством во многих областях
жизнедеятельности — во всех науках и искусствах, во всех доблестных
предприятиях, во всех вариантах самосовершенствования. Это
партнерство не ограничивается и числом поколений живущих. Оно
становится партнерством не только между теми, кто живет в настоящее
время, но также между теми, кого уже нет в живых, и теми, кто должен
народиться. «Каждый контракт каждого конкретного государства есть
всего лишь некий параграф в великом начальном контракте вечного
общества, связывающем низшие натуры с высшими, видимый мир с
невидимым и в соответствии с фиксированной договоренностью,
которая санкционирована нерушимой клятвой , которая удерживает все
физические и моральные натуры, каждую на предназначенном ей
месте».

Как и другие политические мыслители его времени, Берк рассматривал


общество как своего рода агрегат, в основе которого лежит перво-
начальный «общественный договор».
«Общество дей ствительно является договором.... На него следует смот-
реть с одной оговоркой , поскольку оно не является партнерством в ве-
щах, подчиненных только животному существованию. Оно — партнер-
ство во всех науках, партнерство во всех искусствах, партнерство во всех
добродетелях, партнерство во всех совершенствах. Поскольку цели
такого партнерства не могут быть достигнуты во многих поколениях, то
оно становится партнерством не только среди тех, кто живет, но и меж-
ду теми, кто жил, умер и кому еще предстоит родиться. Каждый договор
каждого конкретного государства есть не что иное, как статьи великого
первозданного договора вечного общества, увязывающего высшую и
низшую природу, видимый и невидимый мир в соответствии с зафикси-
рованным договором, санкционированным нерушимой клятвой ,
которая удерживает всю физическую и моральную природу на
назначенном ей

Берк критикував орієнтацію на природне право, людські права,


природний стан, вважаючи, що поняття «право» охоплює уявлення про
правовий порядок, в якому визначається і захищається право, а
несправедливість карається. Тому немає жодного права, яким би
послуговувалися люди поза правовим порядком. Однак він не був
рафінованим правовим позитивістом, який бездумно й сліпо вірить у
чинне законодавство. Берк аналізував і критикував й ого, посилаючись
не лише на стандарти чинного правопорядку, а й на людську природу.
Від більшості теоретиків природного права й ого відрізняло розуміння
природи. Він виходив з органічно-телеологічного, а не механістичного її
розуміння, вважаючи, що все в розвитку природи заздалегідь
зумовлене й доцільне, підпорядковане Божому промислу. Щоб судити,
чи відповідає воно природі, необхідно зважати не на окремі елементи, а
на структуру цілого, брати за масштаб не вихідний пункт, а апогей
розвитку. Це особливо стосується людської природи, оскільки людина є
соціальною та історичною істотою, а її природа розгортається в
суспільстві й історії. За масштаб оцінки людських відносин слід брати не
бажання вільних і рівних індивідів до суспільного природного стану,
якого, на думку Берка, ніколи не було, а потреби і ціннісні уявлення
соціалізованих індивідів високорозвинутих суспільств.

Тому й не дивно, що з цими ідеями — про незаконність та узурпованість,


чи в кращому випадку, як про безглуздий жарт — щодо всього в
конституцій ному ладі або врядуванні вдома, як у церковних, так і
державних справах, — вони вдивляються у закордон з пожадливим і
пристрасним завзяттям. Допоки вони перебувають під впливом цих
уявлень, то марна справа їм щось казати про звичаї предків,
фундаментальні закони батьківщини, усталену конституцій ну форму —
здобутки, які підтверджено тривалим досвідом, зростанням
громадянської міці, національним процвітанням. Вони зневажають
досвід як вияв мудрості неосвічених людей ; що ж до всього іншого,
то під ним видлубали таке провалля, в якому одного разу зникнуть усі
взірці старовини, всі прецеденти, хартії й законодавчі акти парламенту.
У них, бачте, «права людини». Поруч із цими правами не чинні ніякі
правила, не дій сна ніяка угода; ні темперамент, ані поступливість не
визнаються; усе, що не узгоджується достоту з їхніми вимогами, —
обман і несправедливість. Нехай жоден уряд не шукає порятунку в
тривалості свого пробуття або в справедливості чи милосердності
правління, коли зіткнеться із цими правами. Протести цих розумників
залишаються в силі як проти старого й благотворного правління, так і
проти най жорстокішої тиранії або най оміркованішої узурпації, якщо
ці управлінські форми не узгоджуються з їхніми теоріями. Вони завжди
в незгоді з урядом, але не з приводу зловживань, а правомочності й
документального підтвердженая власності. Мені нічого сказати щодо
незграбної підступності їхньої політичної метафізики. Нехай собі нею
тішаться на шкільному рівні — «І На se jactat in aula — JEolus, et clauso
ventorum carcere regnet» * . — Та, боронь Боже, щоб вони вирвалися із
в’язниці й , подібно до східного урагану, змели все на землі й зруй нували
глибинні джерела, щоб нас поневолити.

Я далекий заперечувати в теорії, — й не менше моя душа противиться


перешкоджати цьому на практиці (аби ж я був у змозі дозволяти чи
забороняти), — справжні права людей . Заперечуючи фальшиві правові
вимоги, я не хотів би нашкодити справжнім, які такими й залишаються,
коли надумані права повністю зникнуть. Якщо громадянське
суспільство було створене для блага людини, то всі ці новостворені
блага стають її правами. Це — інституція для доброчинності; закон же
сам по собі є доброчинністю, яка діє як правило. Люди мають право
жити за цим правилом; вони мають право належним чином поводитися,
наприклад, серед своїх співгромадян, незалежно від того, чи їхні
співгромадяни здій снюють громадські функції, а чи зай маються
приватними справами. Вони мають право на плоди своєї праці, а також
на засоби, які сприяють їх примноженню. Вони мають право на надбання
своїх батьків, на те, щоб пестити й виховувати нащадків; право на
напучування в житті та заспокоєння в годину смерті. Хоч би що робила
осібно кожна людина, не завдаючи шкоди іншим, вона має право робити
сама для себе; і вона має право на справедливу частку всього, що тільки
спроможне зробити для неї суспільство, застосовуючи притаманне й ому
сполучення вміння та сили. У цьому партнерстві всі люди мають
однакові права, але не на однакові речі. Той , хто увій шов до цього
партнерства із п’ятьма шилінгами, має на них таке ж повноцінне
право, як і той , хто вклав у спільну справу п’ятсот фунтів, має право
на свою, більшу частку. Але жоден із них не має права на однакові
дивіденди від підсумкового продукту. Я повинен також заперечити те,
ніби частка влади, авторитету та відповідного впливу кожного індивіда
в управлінні державою належить до прямих природних прав людини в
громадянському суспільстві; адже я розглядаю тут громадянську,
суспільну людину, і ніяку іншу. Цю справу слід вирішувати на засадах
угоди.

Якщо громадянське суспільство є наслідком угоди, то ця угода має бути


й ого законом. Ця угода повинна обмежувати й узгоджувати усі
різновиди основного закону, які нею формуються. Хоч би якими були
законодавча, судова чи виконавча влада, вони є її витвором. Ні за яких
інших умов вони не могли б існувати; і як може будь-яка людина, за
наявності домовленостей громадянського суспільства, вимагати прав,
які їх навіть не визнають? прав, які абсолютно з ними несумісні? Однією
з перших рушій них сил до створення громадянського суспільства, яка
потім стала однією з й ого фундаментальних засад є думка, що жодна
людина не повинна бути суддею самочинно. У такий спосіб людина
одразу позбавила себе першочергового права не зв’язаного угодою
індивіда, цебто — судити як заманеться й нав’язувати свою власну волю.
Вона повністю зрікається права бути своїм одноосібним правителем.
Виходячи з цього, вона також значно поступається правом самозахисту,
яке є головним законом природи. Люди не можуть одночасно
користуватися правами цивілізованого та нецивілізованого стану.
Заради досягнення справедливості людина відмовляється від права
обмежувати її най більш суттєвими для неї пунктами. Аби забезпечити
собі якусь конкретну частку свободи, вона відмовляється від опікування
нею в цілому.

Урядування не виникає із природних прав, які можуть існувати і справді


існують незалежно від нього, оприявнюючись дуже чітко і з високим
ступенем абстрактної довершеності; але їхня абстрактна довершеність є
їхнім же практичним недоліком. Право на все спонукає до безмежних
бажань. Урядування є винаходом людської мудрості для задоволення
людських бажань. Люди мають право вимагати, аби ці бажання були
розумно задоволені. До цих бажань слід віднести цілком цивілізовану
потребу в належному обмеженні всіляких пристрастей . Суспільство не
тільки вимагає, щоб пристрасті індивідів було вгамовано, а й того, щоб і
в цілому й поодинці схильності людей можна було швидко притамувати,
їхню волю належним чином скерувати, а пристрасті упокорити. Це
можливо зробити, лише застосувавши владу зовнішню щодо них самих і
за виконанням своїх функцій не підпорядковану волі й пристрастям, які
їй самій належить приборкувати й підкоряти. У цьому розумінні
обмеження, як і свободи людей , слід віднести до їхніх прав. Але
оскільки свободи й відповідні обмеження із плином часу та зміною
обставин урізноманітнюються й зазнають нескінченних модифікацій ,
то їх не можна оперти на який сь абстрактний принцип; отож нема
більшої дурниці, як їх обговорювати, виходячи з цього принципу.

Коли ви щось віднімаєте від усієї повноти прав людей , які прагнуть до
самоволі і потерпають від штучного, самовпевненого обмеження цих
прав, то з цієї миті уся організація врядування стає предметом
домовленостей . Саме це робить конституцію держави й належний
розподіл влади справою делікатної і хитромудрої компетенції. Вона
вимагає глибокого знання людської природи й людських потреб, а
також усього того, що сприяє або перешкоджає досягненню
різноманітних цілей через створення механізму установ
громадянського суспільства. Держава повинна мати джерела своєї моці
та запобіжні заходи проти розладу. Яка користь від дискусій з приводу
абстрактних прав людини на харчі та лікування? Адже суть справи — у
засобах їх здобуття й практичного ними забезпечення. Під час
обговорення цього питання я завжди раджу звертатися по допомогу
скоріше до селянина й лікаря, а не до професора метафізики.

Науці розбудови держави, її оновлення чи реформування не можна


навчити a priori, як і будь-якій іншій експериментальній науці. Та й
короткострокового досвіду недостатньо, аби у цій практичній науці
набути знань, тому що реальні наслідки моральних чинників не завжди
оприявнюються негай но; отож те, що наразі видається шкідливим,
згодом може виявитися бездоганним, а й ого високі переваги можуть
навіть випливати із поганих початкових результатів. Відбувається і
навпаки: часто-густо дуже правдоподібні й обнадій ливі проекти
призводять до ганебних і жалюгідних наслідків. У надрах держав
нерідко жевріють приховані й май же непомітні причини й чинники, які
на перший погляд видаються невагомими, але від яких далебі
залежить основна частка державного добробуту або скрути. Наука
управління є практичною за своєю природою, спрямованою на
практичні цілі, а також справою, яка вимагає досвіду, часом набагато
більшого, ніж окремішня людина, — нехай най проникливіша й
спостережлива, — спроможна набути протягом усього свого життя; отож
необхідно з безмежною осторогою відважуватися на повалення будівлі,
яка упродовж століть цілком успішно слугувала загальним цілям
суспільства, або ж на її радикальне оновлення, не маючи перед очима
моделей чи зразків, корисність яких доведено. Подібно до променів
світла, які пронизують щільну речовину, метафізичні права у
суспільному середовищі природно відхиляються від прямої лінії.
Справді, у товщі величезної і складної маси людських пристрастей та
інтересів первісні права людей зазнають такого різноманіття заломлень
і віддзеркалень, що стає абсурдом говорити про них так, ніби вони
зберігають простоту свого вихідного напряму. Природа людини
загадкова; чого прагне суспільство, визначити надзвичай но складно; і
тому дуже важко спрямувати дії влади так, щоб вони задовольняли
природу людини і її ділові потреби.

Коли я чую, що в якій сь новій конституції ця проблема розв’язана просто


і її за це вихваляють, то зразу ж приходжу до висновку, що її творці або
повні невігласи в цій справі, або зовсім знехтували свій обов’язок. Прості
способи врядування є неспроможними по своїй суті, якщо не сказати
гірше. Коли розглядати суспільство лише з однієї точки зору, то всі
спрощені засоби управління виглядають дуже привабливо. Адже кожен
із них пасуватиме своїй єдиній меті набагато краще, аніж складніший
засіб, здатний досягнути своїх більш складних цілей . Усе ж краще, коли
будуть задоволені потреби цілого, нехай недосконало й з відхиленнями,
ніж коли окремі й ого частини забезпечуватимуться якнай ретельніше, а
інші ігноруватимуться чи потерпатимуть матеріально через надання
першим значних переваг.

Лицемірно проголошувані цими теоретиками права — це край нощі, а


їхня метафізична істинність пропорцій на моральній і політичній
хибності. Права людини нагадують щось середнє, тобто таке, що не
піддається визначенню, але й ого можна розпізнати. Права людей в
управлінні є їхніми перевагами, а ці останні нерідко балансують між
різновидами добра, а то й зай мають компромісне місце між добром і
злом, або в деяких випадках — між злом та злом. Політичний розум — це
принцип розрахунку; він допускає — заради моральних переконань —
додавання, віднімання, множення, ділення, але на моральній , а не
метафізичній чи математичній основі.

Ці ж бо теоретики май же завжди софістично змішують права людей з


їхньою владою. Коли цілісний загал спільноти вдається до певних, нехай
яких там дій , він може не зустрінути ефективного спротиву; але доки
влада й право є одне й те саме, то уся спільнота в цілому не має жодного
права, несумісного з чеснотами й , головно, най першою зпосеред них —
поміркованістю. Люди не мають права на те, що є нерозумним, що не
слугує їх- ньому благу. Хоч один премилий письменник якось сказав, —
Liceat perire poetis, коли один з обранців, за оповіддю, холоднокровно
кинувся у полум’я революції, Ardentem frigidus JEtnam insiluit*, я
вважаю це радше легковажною та невиправданою поетичною витівкою,
аніж правовим привілеєм улюбленців Парнасу.

Так что нет ничего удивительного, что нашему Революционному


обществу кажутся незаконными и узурпаторскими конституция и
правительство их страны, церковь и государство; они с энтузиазмом
смотрят на Францию, и напрасно напоминать им о том, что было
заложено нашими предками, об основных законах страны, об
англий ской конституции, достоинства которой подтвердил
многолетний опыт, рост общественного благосостояния и процветание
народа. Они презирают опыт, считая его мудростью невежд. Они
закладывают мину, которая разом взорвет все древние образцы, все
обычаи, хартии, парламентские акты. Эта мина - права человека.
Правительство создается не для защиты естественных прав человека,
которые могут существовать и существуют независимо от него,
сохраняя свое в высшей степени абстрактное совершенство; но это
абстрактное совершенство - их практический недостаток. Имея право на
все, люди хотят получить все. Государство - это мудрое изобретение
человечества, предназначенное для обеспечения человеческих желаний .
Люди имеют право на то, чтобы эта мудрость была направлена на
удовлетворение их потребностей , Но государство требует, чтобы они
сдерживали свои страсти и желания. Общество требует не только
ограничения потребностей индивидуумов, но чтобы и в массе
посягательства людей пресекались, их воля управлялась, а страсти
сдерживались. Все это возможно только при наличии Власти, стоящей
вне их, которая при выполнении своих функций не будет подвержена
тем же страстям и желаниям, которые сама обязана подавлять и
подчинять. В этом смысле ограничение так же, как свобода, должно
быть включено в число прав человека. Но поскольку представления о
свободе и ограничениях меняются в зависимости от времени и
обстоятельств, возможно бесконечное количество модификаций ,
которые нельзя подчинить постоянному закону, то нет ничего более
бессмысленного, чем обсуждение этого предмета.

Как только вы что-то исключаете из полноты прав человека, как только


в них привносятся искусственные ограничения, тотчас государственное
устрой ство, конституция государства и разделение властей становятся
делом сложного и тонкого искусства. Оно требует глубокого знания
человеческой природы и человеческих потребностей . Государство
нуждается в укреплении своих сил и в лекарстве от своих болезней . Ни
того, ни другого не дает дискуссия о правах человека. Какая в ней
польза, если она не обеспечивает человека ни пищей , ни медицинской
помощью? Проблема состоит в том, как их получить и как ими
распорядиться. В таких случаях я всегда советую обращаться к услугам
фермера или врача, а не профессора-метафизика.