Вы находитесь на странице: 1из 14

В истории западноевропейской «новой драмы» роль новатора и первопроходца принадлежит

норвежскому писателю Хенрику Ибсену (1828-1906). Его художественное творчество соприкасается


со многими литературными направлениями и не укладывается полностью в рамки ни одного из них.
В 1860-е годы Ибсен начинает как романтик, в 1870-е становится одним из признанных европейских
писателей-реалистов, символика в его пьесах 1890-х годов сближает Ибсена с символистами и
неоромантиками конца века. Но во всех его произведениях остро звучит социальная и
нравственная проблематика, последовательному символизму и неоромантизму чуждая. Ибсена
с полным основанием считают создателем психологической драмы и философской «драмы
идей», во многом определивших художественный облик современной мировой драматургии.
Творческий путь Ибсена охватывает более полувека. В 1849 г. он написал свою первую
романтическую драму «Каталина», а следом за ней — в национально-романтическом духе —
«Богатырский курган» (1850), «Воители в Хельгеланне» (1857) и «Борьба за престол» (1863).
Вершиной его романтического творчества стали философско-символические драмы «Бранд» (1866) и
«Пер Гюнт» (1867), поставившие философские проблемы назначения и морального долга человека, и
примыкающая к ним философская драма на историческую тему «Кесарь и Галилеянин» (1873),
провозгласившая идею «третьего царства» — мира свободы, добра и красоты, идущего на смену
язычеству и христианству.
И все же, несмотря на огромное значение романтической драмы Ибсена, его главные
художественные достижения лежат в области реалистической драматургии 1870-1890-х годов,
получившей заслуженное признание у читателей и зрителей во всем мире.
За период с 1877 по 1899 г. Ибсен создал двенадцать пьес: «Столпы общества»; «Кукольный дом»,
1879; «Привидения», 1881; «Враг народа», 1882; «Дикая утка», 1884; «Росмерсхольм», 1886;
«Женщина с моря», 1888; «Гедда Габлер», 1890; «Строитель Сольнес», 1892; «Маленький Эйольф»,
1894; «Йун Габриэль Боркман», 1896; «Когда мы, мертвые, пробуждаемся», 1899. Их принято делить
на три группы, по четыре пьесы в каждой. Если в пьесах первой группы Ибсен основное внимание
уделяет социальным проблемам, то начиная с «Дикой утки» — морально-психологическим,
наполняя содержание произведений символическим смыслом. При этом он часто нарушает строгую
композицию, свойственную его социальным драмам, и большее, чем прежде, внимание уделяет
пейзажу, отражающему душевное состояние героев.
1пит.
Решающим условием возникновения «новой драмы» в творчестве Ибсена явилось его обращение
к проблемам современной действительности. Его первая социально-критическая драма «Столпы
общества», углубляя сатирические тенденции, заложенные в «Союзе молодежи», обличает пороки
буржуазного общества, препятствующие человеку «быть самим собой» и осуществить свое
предназначение.
Осознание и выявление Ибсеном глубокого внутреннего противоречия между «идеалом» и
«действительностью», видимостью и сущностью окружающего мира определило художественную
структуру его пьес о современности. Драма Ибсена, по сути, начинаете с того момента, где
действие драмы Бьёрнсона завершается. Знаменитая ретроспективная или «интеллектуально-
аналитическая» форма ибсеновской драмы служит «узнанию» тайны прошлого его героев,
Оставаясь за рамками непосредственного действия, оно анализируется и разоблачается ими в
процессe происходящего. «Узнание» тайны резко нарушает спокойное и благополучное течение
их жизни. Если у Бьёрнсона еще до начала основных событий, в экспозиции, сообщаются
необходимые сведения о героях пьесы, то у Ибсена «экспозиция», как правило, распространяется на
все ее действие, и только в последних сценах тайное становится явным. Разоблачение того, что было
с героями в прошлом, вызвано событиями настоящего времени, и чем больше читателю или зрителю

1
открывается тайн их прошлого, тем яснее причина, вызвавшая катастрофу. Короче говоря, с
помощью ретроспективной техники Ибсен выявляет истинное положение дел, скрытое за оболочкой
внешнего благополучия. «Узнание» тайны для него важнейший способ исследования не только
сценических характеров, но и жизни в целом, во всем богатстве ее проявлений, противоречий и
возможностей.

В своих пьесах Ибсен стремится к абсолютной достоверности происходящего. Он подчеркивает, что


его произведения призваны «создать у читателя или зрителя впечатление, будто перед ним самая
настоящая действительность», а от постановщиков требует, чтобы их сценическое воплощение было
«максимально естественным» и «на всем лежала бы печать подлинной жизни». Требование
жизненной правды важно и для языка ибсеновской драмы. Драматург добивается того, чтобы
реплики героев точно соответствовали речевым формам действительности. Еще важнее для него
широкое использование подтекста. В репликах героев часто содержится дополнительный смысл,
проливающий свет на сложные душевные процессы, в которых и сами они подчас не отдают себе
отчета. Наряду с диалогом смысловую нагрузку в речи героев несут и паузы, роль которых резко
возрастает в поздних пьесах драматурга.
Свою художественную форму «новая драма» Ибсена обрела в «Кукольном доме». В «Кукольном
доме» Торстен узнает о «поступке» Норы, совершенном задолго до начала событий в пьесе, в ее
последнем акте. Напряженность достигается не за счет увлекательной интриги, а главным образом
благодаря тонкому анализу душевного состояния героини, с тревогой ожидающей своего
разоблачения.
В финале пьесы после дискуссии с мужем Нора открывает для себя новый путь в жизни. По словам
Шоу, благодаря дискуссии в финале пьесы «Кукольный дом» «покорил Европу и основал новую
школу драматического искусства».
Пьеса, с восторгом встреченная читателями, сразу же была переведена на немецкий, английский,
французский, итальянский, финский и русский языки. В 1879 г. она была поставлена в Норвегии,
затем в других странах и всюду пользовалась у зрителя неизменным успехом. В то же время часть
консервативно настроенных норвежских критиков обвинила драматурга в том, что своим
«Кукольным домом» он намеренно подрывает устои общества. Отвечая им, Ибсен в своей
следующей пьесе «Привидения» показал, к чему может привести желание любой ценой спасти
распавшийся семейный союз. Героиня пьесы фру Альвинг, страдавшая от супружеских измен и
пьяных оргий своего мужа, хотела, как и Нора, оставить свою семью, но пастор Мандерс уговорил ее
остаться. Вступить в открытую борьбу с лицемерной общественной моралью фру Альвинг так и не
решилась. Расплатой за компромисс со своей совестью стала для нее смертельная болезнь сына
Освальда, унаследованная им от распутного отца.
Как и «Кукольный дом», «Привидения» не только откровенно тенденциозная, но и
глубоко психологическая драма. В ней дана необычайно тонкая и острая психологическая
характеристика героини, с ужасом открывающей для себя в финале пьесы, что в ее семейной
трагедии есть немалая доля и ее собственной вины. Откровением звучат для фру Альвинг слова
Освальда о том, что в родительском доме он «был лишен радости жизни». В этот момент ее озаряет
страшная догадка. Ведь такая «радость жизни» ключом била в молодые годы в ее муже.
Неукоснительно следуя правилам пуританской морали, она сама убила в нем эту радость
наслаждения жизнью. Психологический конфликт в пьесе Ибсен заостряет до предела. Он оставляет
свою героиню на пороге выбора: облегчить ли ей страдания сына и, как она обещала, дать ему яд или
оставить все как есть и тем самым еще больше усугубить свою вину перед ним?

2
В «Привидениях» Ибсен демонстрирует виртуозное владение техникой построения
пьесы, используя ее для «саморазоблачения» героини и осуждения общественной лжи.
Драматизм достигается максимальной концентрацией событий во времени и пространстве,
единством времени и места, как в античной драме. Но в отличие от последней в «Привидениях»
используются приемы «новой драмы», интеллектуальной и психологической. В ней многократно
усилена роль дискуссии, настроения, подтекста, неразрывная связь прошлого и настоящего
дополнительно выражена в художественных символах.
Символы в «новой драме» Ибсена появились еще задолго до того, как символизм в полный
голос заявил о себе в драматургии. Сгнившее дно у «Индианки» в «Столпах общества», пожар в
детском приюте в «Привидениях», «отравленные источники духовной жизни» в пьесе «Враг народа»
— все это не просто яркие подробности изображенной действительности, но и поэтические образы-
символы, обобщающие реальные жизненные явления с помощью аллегории, метафоры, иносказания.

Ознаки поетики «нової драми».


1. Це п'єси про людську душу, в яких йдеться про трагічну боротьбу особистості за власний
духовний світ.

2. Драматург істотно збагатив коло тем: соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві, спадкові
хвороби, влада грошей.
3. У п'єсах «нової драми» немає чіткої межі між трагедією і комедією.
4. Композиція п'єс має інтелектуально-аналітичний характер. Аналітизм композиції полягає в тому,
що майже всі п'єси розпочинаються показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчуються катастрофою.
Інтелектуальні тому, що завершуються осмисленням персонажами власного життя.
5. Незавершена кінцівка — найвидатніший внесок «нової драми» Ібсена в світову драматургію. Тут
конфлікт не вичерпується після завершення дії.
Так, наприклад, в «Ляльковому домі» розв'язка не є розв'язанням проблем, а є їхньою постановкою.
Відкритість фіналу відповідає вимогами проблемного театру, який створив Ібсен.
2 пит. Особливості драматичного конфлікту в п'єсі Г. Ібсена "Ляльковий дім"
У пʼєсі можна знайти найрізноманітніші види конфліктів. Класифікуючи за важливістю,
конфлікти можна поділити на : основний, зовнішній та внутрішній.
Основний (соціальний) конфлікт покладений між прагненнями Нори та писаними законами
суспільства, а також між уявним та реальним життям Нори. Нора щиро кохала свого чоловіка і
намагалася робити все, що від неї залежало для того, щоб зберегти їх сімʼю. Вона пішла на ризик, а
саме взяла позику у лихваря Крогстада. Зробила вона це тому, що її чоловіку необхідна була поїздка
в Італію, адже той був важко хворий. Вона поступова виплачувала борг, приховуючи від чоловіка
справжнє джерело такого фінансового надходження. Нора так сильно прагнула допомогти
чоловікові, що допустила величезну помилку у правилах підписання векселя – підробила підпис
свого померлого батька. На перший погляд може здатися, що це бездумний вчинок, що нічого
хорошого він не принесе, але ж Нора робила це не задумуючись про закони чи догми суспільства,
вона хотіла врятувати свою сімʼю. Дізнавшись з листа Крогстада про позику, під страхом
суспільного осуду, Хельмер говорить дружині образливі, страшні речі. «Справу треба залагодити за
всяку ціну. А щодо наших стосунків, то про людей — усе мусить бути, як і було, але, розуміється, це
тільки про людське око. Отже, ти залишишся вдома, це річ зрозуміла. Але дітей ти не будеш
3
виховувати. Я не можу довірити їх тобі... О-о! І це мені доводиться говорити тій, яку я так любив і
яку ще... Але цьому кінець. Тепер уже немає мови про щастя, а тільки про врятування залишків,
уламків, декоруму!»,— так висловлюється Торвальд, дізнавшись про вчинок Нори. Хельмер
виголосив нібито справедливі слова, але за ними крилася жорстокість. Він звик милуватися своїми
чеснотами і тому проявляє своє зверхнє ставлення до дружини, нерозуміння її душевного стану.
Дізнавшись про її вчинок, він сприйняв його як ганебний і навіть не задумався над тим, що саме
змусило її так діяти. І нарешті вона не витримує – викликає чоловіка на єдину серйозну розмову за
довгих вісім років, в якій зізнається чоловіку і самій собі, що вона не щаслива, що вона досі не стала
сформованою особистістю – людиною, а не лялькою.
Зовнішній (сюжетний) конфлікт– це такий собі «бурхливий» конфлікт навколо Крогстада та його
шантажу. Крогстад — людина не надто високих моральних якостей, починає шантажувати Нору. Він
мріє шляхом шантажу зайняти високу посаду в банку Торвальда. Лист Крогстада Торвальду не
тільки відкриває давню таємницю, але і визначає, хто є хто.
Внутрішній (психологічний) конфлікт полягає у духовній боротьбі Нори. Нора, на перший
погляд, здається легковажною і несерйозною жінкою. Вона щебече, співає і насолоджуючись життям
і любов'ю свого чоловіка Торвальда, тією затишною гармонією, яку вона створила у власному домі.
Проте ми дізналися про таємницю жінки: вісім років змушена потай від чоловіка сплачувати великий
борг, економлячи на собі і не втрачаючи при цьому природної життєрадісності і чарівної жіночності.
На таке могла бути здатна лише сильна та вольова жінка, яка вміла по-справжньому кохати і
захищати свою любов. Тому стало зрозумілим, що Нора не така вже й проста, якою видалася
спочатку. Також стають відомими її поривання розлучитися зі своїм амплуа лялечки та співучої
пташки і стати особистістю: «Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, — або принаймні
повинна стати людиною. Знаю, що більшість буде на твоєму боці, Торвальде, і що в книжках пишуть
у цьому ж дусі. Але я не можу більше заспокоїтись на тому, що говорить більшість і що пишуть у
книжках. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них». Цими словами
«птах» виривається зі своєї «золотої клітки».
Загалом, можна сказати, що всі три види конфлікту розвивалися таким чином, щоб показати
шлях пробудження особистості Нори. Події в пʼєсі розгортаються так, щоб глядач зміг
повністю обдумувати слова і вчинки персонажів і робити певні висновки про сутність кожного
з них.

— Основні проблеми твору Г. Ібсена — взаємини подружжя, становище жінки в суспільстві,


секрети сімейного щастя та благополуччя, цінності в житті. людина повинна знайти себе, своє щастя,
покликання, тому що тільки справжня людина, а не іграшка в чи хось руках мала право на сімейне
щастя, на виховання дітей. Усі герої , із якими ми познайомилися у творі, допомагають розкрити
грані характеру головно геро ні, а також становище жінки в тодішньому суспільстві. Так, жінка не
мала права сама підписувати документи, розпоряджатися навіть своєю власністю; призначення,
особливо в забезпечених сім ях,— займатися сво ми дітьми, домашнім господарством, собою, щоб
бути гарненькою лялькою при чоловікові: Хельмер прагнув на вечірці в сусіда (вищого за
суспільним становищем) похвалитися гарненькою дружиною, яка в чудовому вбранні захоплено
виконувала тарантелу.
Зміст її здається простим: є дуже порядна буржуазна сім'я, де чоловік і жінка вірні одне одному і є
люблячими батьками. Він робить все, щоб родина не знала матеріальних нестатків. Вона прикрашає
собою власний салон і має величезний успіх у "світі". Така собі Барбі у спеціально для неї
зробленому будиночку. Але у її минулому є "кістяк у шафі". Давно, коли її чоловікові потрібна була
медична допомога і не вистачало коштів на лікування, вона звернулася за позикою до лихваря
Крогстада. На її борговому листі повинен був розписатися як гарант її батько, що саме вмирав тоді. І
4
бідолашна жінка підробила його підпис, та ще й датувала його кількома днями по смерті батька.
Тепер Крогстад шантажує її цим документом, пише листа її чоловіку. Несподівано, після розмови з
фру Ліппе, Крогстад віддає кримінальний доказ, але врятувати ситуацію вже не можна: занадто вже
багато всього довелося передумати й пережити колишній ляльці, що нарешті стала людиною.
Річ у тому, що Нора не хоче більше бути жінкою-лялькою, але бути просто жінкою вона ще не
готова. І вона йде з дому, від родини, щоб знайти своє місце у людській спільноті незалежно від
волі будь-якої іншої людини.
Цікаво, що той гнів, ті колючі слова, яких не пожалів для коханої дружини Хельмер, здається,
мотивовані не тим, про що він каже, а можливістю розголосу. Другий лист від Крогстада повністю
змінює його настрій: лялькою знову можна бавитися.
«Привиди»
У п´єсі "Привиди" сценічні події, де зайнято 5 дійових осіб, відбувалися у стінах одного дому
впродовж однієї ночі. Єлена Алвінг - вдова лейтенанта-капітана-камергера Алвінга, проживала в
своєму маєтку на березі великого Фіорда в Західній Норвегії. В пам´ять про свого покійного чоловіка
повинна була відкрити на його гроші дитячий притулок. З цього приводу до неї приїхали гості. її син
Освальд, молодий і талановитий художник, проживав і працював у Парижі. Історія родини Алвінгів
темна, брудна. Вона розкрилася у спогадах, натяках коли Освальд стурбований своєю хворобою, а
сімейні історії його анітрохи не цікавили. Через гріхи батьків йому загрожувало розм´якшення мозку
- повна ідіотія. У такому стані - впавши в дитинство - той, кого вразила ця хвороба - кара, може
прожити ще багато років, постаріти і посивіти. Саме це, а не фізична смерть страшила Освальда.
Що ж це за гріхи батьків? Колись давно у дівчини Єлени було два наречених - пастор Мандерс та
покійний Алвінг. Перший був бідним, а другий - заможним. Серце дівчини більше схилялося до
Мандерса, проте життєва мудрість її матері й тіточок взяли гору, і дівчина вийшла заміж за
блискучого військового. Просування чоловіка по службі було досить успішним, проте він виявися
нікчемною людиною, позбавленою волі, рабом своїх ницих пристрастей. Таємнича пиятика,
непристойне базікання, щоденне лежання на канапі і читання старого календаря, хронічний
алкоголізм, втрата психологічного контролю над собою, пасивність призвели до моральної і фізичної
смерті. Він шукав насолоди: намагався вступити в любовні стосунки з якомога більшою кількістю
жінок. Алвінг мав позашлюбну дочку Реґіну від служниці Иоханні. Алкогольний синдром від батька
передався синові. Освальд - повний генетичний портрет свого батька, тільки ще складніший, бо мав
наркотичну залежність, тобто був морфіністом.
Єлена Алвінг через рік подружнього життя втекла від чоловіка до пастора, але той, турбуючись про
своє положення, умовив її повернутися додому. Вона виявилася жінкою невичерпної енергії. Завдяки
її зусиллям збільшилися капітали чоловіка, вона підкорила його собі, прибрала до рук усі родинні
справи. Після його смерті жінка намагалася врятувати сина від розтлінного впливу. Вигадала історію
про Алвінга, яким він мав би бути. Вона роками описувала цей вигаданий портрет в листах до сина,
намагаючись врятувати репутацію покійного чоловіка. її брехня правдоподібна. Те, що сталося з
ним, не його провина, а наслідок впливу на нього суспільного середовища: життя містечка,
відсутність справжніх життєвих цілей, погана компанія гульвіс - пияк. З народженням сина, він
трохи вгамувався, проте ненадовго.
Освальд жив у Парижі тривалий час. Про нього, як новатора мистецтва живопису, багато писали
французькі газети. Хвороба і очікування смерті привело додому в Норвегію.
Весь час, що тривала дія в драмі, йшов дощ, за вікнами темно, сіро й туманно. У темряві
людям здається казна-що - всілякі химерні подоби, привиди. Вони хвилювали і фру Алвінг, від
неї їх навчився розпізнавати і син. Всім іншим персонажам вони невідомі. Таким чином, Ібсен
5
підкреслив особливу сліпоту, нечуйність пастора, Регіни. Привиди - це фальшиві ідеї, якими люди
помилково керувалися у різних ситуаціях буденного життя. Конфлікт фру Алвінг зі світом привидів -
це, насамперед, зіткнення з пастором Мандерсом, з його мертвими схемами і правилами. Він ніколи
не підтримав жодної людини, нікому не став другом, порадником чи духівником. Багато років
потому на прохання теслі Енгстрана зробив у церковній книзі незаконний запис про те, що тесля став
законним батьком Регіни. Покійна мати дівчини обдурила Енгстрана, сказавши, що батько її дитини
- моряк-чужинець. За гроші чоловік дозволив офіційно записати дочку на своє ім´я. Коли ж дізнався,
що саме Алвінг спокусив його дружину, що він ошуканий, той підпалив притулок.
Реґіна бачила, що Освальд закохався у неї. Єднання з ним було єдиним і останнім шансом
позбавитися свого непевного становища в будинку його матері. Молодий чоловік захопився Реґіною,
еротично закохався. Він згоден на будь-яку форму співжиття з нею: коханкою чи дружиною, вона
мала поїхати з ним до Парижа. У ній він бачив єдиний порятунок від жахливої душевної хвороби, що
розривала його зсередини. Перед Реґіною з´явилася перспектива стати парижанкою. Проте не
судилося бути щасливою: Фру Алвінг розкрила дівчині правду про таємницю її народження. Реґіна
вибухнула гнівом, її ошукано, з нею повелися нечесно, виховали неналежним чином, місце відвели
нижче того, на яке вона мала право.
Молода жінка по-справжньому кохала Освальда, але не захотіла скористатися ним лише як рятівною
соломиною, тому покинула разом з пастором і теслею-батьком фру Алвінг і її хворого сина. Настала
катастрофа: за вікнами дому нарешті зійшло сонце. Фру Алвінг жертвувала на притулок стільки
грошей, за яку суму вона була куплена Алвінгом. Як тільки притулок відкрився, привид Алвінга
назавжди зник з дому. Але збудований на гроші страшного грішника він згорів. Освальд передрікав
смерть у вогні всьому, що залишилося на світі від батька, в тому числі і самому собі - його синові.
Для саморозкриття героїні і засудження суспільної брехні автор незвичайно тонко і гостро дав
психологічну характеристику героїні, яка відкрила у фіналі п´єси для себе те, що в її сімейній
трагедії вагомою стала власна провина. Відкриттям для фру Алвінг стали слова сина про те, що у
батьківському домі він був позбавлений радощів життя. Вона подумала, що така радість життя
вирувала у молоді роки в її чоловікові. Саме вона вбила в ньому здатність радіти та насолоджуватися
життям. Фру Алвінг стоїла на порозі вибору: чи полегшити страждання сина і дати йому отруту, як
вона обіцяла, чи залишити все так, як є, тим самим поглибити свою провину перед сином.

3 пит. Характеристика героїв Ібсен Ляльковий дім


Генріх Ібсен у «Ляльковому домі» створив різних героїв. Тут ми бачимо характеристики героїв у
творі Ібсена «Ляльковий дім», які відрізняються один від одного. Як раз Нора і є одна з героїнь п’єси
Ібсена «Ляльковий дім», якій відведена головна роль.
Відразу ми бачимо Нору, яка живе безтурботним, веселим життям, де вона витрачає гроші, а чоловік
її називає транжиркой, але далі все стає на свої місця. Ми бачимо, що жінці доводилося виплачувати
кредит, який вона взяла на лікування чоловіка, пішовши на обман. Вона підробляє підпис, щоб
отримати ці злощасні гроші, а далі відмовляє собі в усьому, щоб частинами гасити заборгованість. У
творі розгортаються події, які допомогли Норі побачити життя з іншого боку. Коли її чоловік
дізнався про «злочин» дружини, він не підтримав її , а навіть навпаки, став забороняти бачитися з
дітьми.
Ось тут Нора з легковажної пташки, ляльки, якою керував чоловік і яку ніколи не сприймав всерйоз,
жінка перетворюється на сильну особистість. В особистість, яка не боїться, заради становлення самої
себе, все кинути і піти з дому. Жінка побачила, що її чоловік дуже легко може перетворитися в
егоїста, звинувачуючи її в тому, що вона погубила їх сімейне щастя. Жінці набридло бути лялькою,
6
їй набридла роль, яку їй доводилося постійно грати, незважаючи на те, що ця роль їй чужа. Тепер же
вона хоче стати собою, справжньою, вона хоче простого жіночого щастя. Тому кидає сім’ю і йде.
Нора “Ляльковий дім” коротка характеристика.
Нора Хельмер – дружина Торвальда, успішного бізнесмена. Нора жила тим, що будувала своє
життя, роблячи щасливим чоловіка, втілюючи його бажання і відповідаючи його очікуванням, при
цьому пригнічуючи свою особистість. Її чоловік тільки отримав нову роботу в банку, і в цей період
виявляється, що одного разу Нора позичила гроші для того, щоб допомогти йому, коли він хворів.
Після низки робіт, які вона приховувала, вона змогла розплатитися з боргом. Нора не хоче, щоб її
чоловік про це дізнався, так як це зачепить його гордість, а вона ж грає роль ідеальної дружини й
матері трьох дітей. У підсумку вона розуміє, що більше не може так жити і йде з сім’ї для того, щоб
зрозуміти, хто вона насправді.
Торвальд Хельмер характеристика.
Чоловік Нори і батько трьох дітей, Торвальд відноситься до своєї дружини, як до красивої речі, а
не як до особистості. Коли він дізнається про борг, то розчаровується в дружині, незважаючи на той
факт, що вона зробила це, щоб йому допомогти. Коли вона вирішує піти з сім’ї, він говорить їй, що її
обов’язки як жінки бути хорошою дружиною і матір’ю. Наприкінці п’єси він сподівається на те, що
вона змінить свою думку. Очевидно, що він не помічає реальних проблем їхнього шлюбу і того, що
він захоплюється своєю дружиною, як іграшкою. Він не розуміє, що поводиться з нею так, як
поводився її батько. Торвальд на початку п’єси здається суворим і владним, але, врешті-решт,
виявляється, що він дуже невпевнена у собі людина. Він хоче поваги, але не виявляє її до інших.
Доктор Ранк характеристик. Він багатий друг сім’ї, який закоханий в Нору. Ранк фліртує з нею,
показуючи тим самим свої почуття. Доктор Ранк – це той герой п’єси, який змирився зі своєю долею.
Він знає, що вмирає від сифілісу, але він гідно це приймає і продовжує поводитися людяно.
Крогстад характеристика. Крогстад - це повірений, у якого Нора позичила гроші. Він упродовж
п’єси шантажує її для того, щоб утриматися на посаді. Всі герої п’єси “Ляльковий дім” багатогранні
і неоднозначні. Кожен у міру розвитку п’єси розкриває свою справжню суть. Не все так, як виглядає,
і в кінці п’єси жінка бере свою долю в свої власні руки і відправляється на пошуки свого істинного
«я».
Отже, головними героями твору “Ляльковий дім” є :

7
Ібсену довелося вислухати багато критики за те, що він насмілився піти проти норм суспільства,
однак саме завдяки цьому його п’єса випередила свій час і популярна і донині. Нора і інші герої
п’єси показують, наскільки важкими для розуміння можуть бути людські почуття, бажання і
відносини.

4 пит.
Г. Ібсен - драматург "нової драми". Його драматичні твори стали є "п´єсами про людську душу", в
яких йшлося, насамперед, про напружену, здебільшого трагічну боротьбу індивідуальності за
власний унікальний світ.
У п´єсах "нової драми" відбулося зближення драматургічного простору з тією реальністю, в якій
жили глядачі. Драматург буквально брав із сучасних персонажів їхню мову, поведінку, одяг, а також
максимально наблизив декорації до місць їхнього проживання. Автор відкрив якісно нові джерела
драматичного у звичайній прозі повсякденного існування. Він істотно збагатив коло тем, які можна
було виставляти в театрі: різноманітні соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві, спадкові
хвороби, влада грошей.
У п´єсах "нової драми" не було чіткої межі між комедією і трагедією. Ця риса поетики стала
наслідком бажання Ібсена максимально наблизитися до дійсності, повсякденне життя трагікомічне.
Композиція п´єс мала інтелектуально-аналітичний характер. її аналітизм полягав у тому, що майже
всі п´єси розпочиналися показом ілюзії щастя, а закінчувалися катастрофою. Драматург показав, що
злагода, комфорт, в яких жили його персонажі, а також нібито добрі стосунки між ними - оманлива
видимість. У такий спосіб він розкрив суперечності сучасного світу. Його драми називали
інтелектуально-аналітичними, бо вони завершувалися інтелектуальним осмисленням персонажами
власного життя. Герої промовляли те, що диктувала їм логіка власного характеру, який письменник
розкрив з небаченою для нього майстерністю і психологічною глибиною.
Незавершена кінцівка - найвидатніший внесок "нової драми" в світову драматургію. У деяких п´єсах
розв´язка не була розв´язанням проблем, а їхньою постановкою, конфлікт не вичерпувався після
завершення дії, а дедалі більше загострювався. Така відкритість фіналу краще відповідала вимогам
сучасного проблемного театру, який і намагався створити Ібсен.
Особливості "нової драми" Ібсена:
– вірогідність дійсності, яка зображена в п´єсах;
► створення образів типових, нерозривно пов´язаних з оточуючим їх И повсякденним світом:
- вони підкреслено індивідуалізовані;
- пов´язані з життєвою реальністю;
- справді значні;
► контрастність світів - сьогодення і віддаленість;
► місце дії зовсім не змінювалося або змінювалося незначно;
► розрив між благополучною видимістю і крайнім неблагополуччям суспільства;
► чіткість композиція, велике значення деталей; кінцівка п´єси незавершена, відкрита;
► обминає експозицію драми, починає дію напередодні катастрофи; події переносить у
передісторію;
8
► відмова від зовнішнього драматизму дії і зосередження на аналітичному розкритті характеру,
конфлікту і сюжетних таємниць.
Глибокий аналіз ідейно-художнього новаторства норвезького драматурга подав у статтях
"Квінтесенція ібсенізму" (1891) і "Драматург-реаліст своїм критикам" (1894) відомий англійський
драматург Б. Шоу. Він підкреслив головну особливість Г. Ібсена - повернення до сучасного життя,
незалежність від забобонів свого часу, критику хибних ідеалів суспільства. За словами Б. Шоу
норвезький драматург "наполягав на тому, щоб вища мета була надихаючою, вічною, безперервно
розвиваючою, а не зовнішньою, незмінною, фальшивою...не літерою, але духом...не абстрактним
законом, а живим потягом".
Усвідомлення і виділення письменником глибокого внутрішнього протиріччя між "ідеалом"
та "дійсністю" і визначило художню структуру його п´єс про сучасність.
Ибсена еще при жизни называли творцом аналитической драмы XIX века, которая возродила
традиции античной драматургии. Автор использует аналитическую композицию, чтобы показать
несоответствие между внешними проявлениями жизни с ее настоящий сущностью. Он хорошо знал
проблемы, которые возникают перед человеком в жизни, понимал, что внешнее благосостояние
скрывает немало трагедий. Аналитическая композиция, по Ибсену, означала раскрытие
внутреннего трагизма, который скрывается за внешне спокойной действительностью.
На такой композиции построена пьеса “Кукольный дом”, в которой раскрывается сущность
внешне спокойной семейной жизни адвоката Хельмера, в действительности же построенной
на обмане и эгоизме. Аналитическая композиция определяется и тем, какую роль в судьбе героев
играют события, которые произошли задолго до начала действия.
В пьесе “Кукольный дом” эти сюжетные тайны становятся движущей силой в развертывании
действия, в развитии характеров героев. Нора в начале пьесы кажется нам женщиной, которая не в
состоянии принимать самостоятельные, смелые решения, что она подчиняется авторитету своего
мужа, которого считает образцом всех добродетелей. Она все силы отдает мужу и детям.
Но постепенно мы понимаем, что это впечатление обманчивое. Выясняется, что Нора скрывает
какую-то тайну от мужа, что-то такое, что Хельмер не простит ей и воспримет как позор. Нора
постоянно в пьесе находится под угрозой изобличения.
Она оттягивает момент, когда ее муж прочитает письмо от ростовщика, которое лежит в почтовом
ящике. Автор дает нам понять, что сущность взаимоотношений супружества не такое, которое
кажется пренебрежительным. Эта сущность очерчивается в деталях, случайных словах. Читателя
настораживает пренебрежительное отношение к жене, непонимание ее внутреннего состояния.

Нора, наоборот, поражает яркостью некоторых фраз, умением владеть собой. Постепенно
раскрывается тайна, которую скрывала Нора. Она подделала подпись своего отца, чтобы получить
деньги и спасти от болезни мужа. Хельмер воспринимает это как позорный поступок, не хочет даже
задуматься над причиной этого поступка.
Нора поражена эгоизмом Хельмера, которого волнуют только последствия этого поступка. Ни
милосердная сторона ее поступка, ни то, что своим поступком она никому не навредила, не берутся
во внимание ее мужем. Ведь в начале супружеской жизни Хельмер тяжело заболел туберкулезом,
лечение требовало немалых денег.
Норе не к кому было обратиться, так как единственный, кроме мужа, близкий человек для нее – отец.
Он был на пороге смерти и уже не мог подписывать никакие документы. Нора была единственной
наследницей. Она подделала подпись отца и спасла мужа.
9
В конце пьесы раскрытие тайны окончательно развеивает иллюзию о благосостоянии и
счастье Хельмеров, срывает маски с героев. Нора возникает как сильная, цельная натура, которая
может сама решать свою судьбу. Ее разрыв с мужем, в котором она разуверилась, ее нежелание
оставаться “куклой” – яркое доказательство этому.
Нора говорит мужу: “… я поняла, что я все эти восемь лет жила с чужим мужем и нажила с ним трех
детей… О, я не могу даже вспоминать об этом! Так бы и разорвала себя на куски!”.
Мне кажется, что аналитическая композиция пьесы дала возможность автору поставить
вопрос о положении женщины в семье, о ответственности личности перед собой, обществом и
миром, а также общества перед личностью.
Ибсена еще при жизни называли творцом аналитической драмы XIX ст., которая возрождала
традиции античной драматургии. Аналитическая композиция, по Ибсену, означала раскрытие
внутреннего трагизма, который скрывается за внешне спокойной действительностью. Так
композиционно построена пьеса “Кукольный дом”.
Аналитическая композиция определяется еще и тем, какую роль в судьбе героев сыграют
события, которые произошли задолго до начала действия.
В пьесе “Кукольный дом” эти сюжетные тайны становятся движущими силами в развертывании
действия, в развитии характеров героев. В начале пьесы Нора кажется нам женщиной, которая не в
состоянии принимать самостоятельные, смелые решения. Она подчиняется авторитету своего мужа
Торвальда, которого считает образцом всех добродетелей. Все силы отдает семье.
Но постепенно выясняется, что Нора скрывает какую-то тайну от мужа, что-то такое, за что Хельмер
не простит ее и воспримет как позор. Женщина постоянно находится под угрозой изобличения.
Она оттягивает момент, когда ее муж прочитает письмо от ростовщика, которое лежит в почтовом
ящике. Этим автор дает понять, что сущность отношений супружества не такое, каким кажется.
Читателя настораживает пренебрежительное отношение к жене, непонимание ее внутреннего
состояния. Нора, наоборот, поражает умением владеть собой.
Постепенно раскрывается тайна, которую скрывала Нора. Она подделала подпись своего отца, чтобы
добыть денег и спасти от болезни мужа.
Но Хельмер воспринимает это как позорный поступок. Нора поражена эгоизмом Торвальда. Ведь
она сделала это ради любви.
В конце пьесы раскрытие тайны окончательно развеивает иллюзии о благополучии и счастье
Хельмеров, срывает маски с героев. Нора возникает как сильная, цельная натура, которая может сама
решать свою судьбу. Ее разрыв с мужем, в котором она утратила веру, ее нежелание оставаться
“куклой” – яркое доказательство этому. Итак, с помощью аналитической композиции пьесы Ибсен
показал несоответствие между внешним и внутренним.
Автор показал проблему положения женщины в семье, ответственности личности перед собой,
миром и обществом, а также общества перед личностью.
Отже, композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в
тому, що твір розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою.
Драматург доводить, що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито
доброзичливі взаємини між ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності
сучасного йому світу. Але драму Г. Ібсена називають не тільки аналітичною, але й
інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується інтелектуальним осмисленням персонажами

10
власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його ідей. Вони промовляють те, що диктує їм
логіка власного характеру, психологічну глибину якого майстерно розкриває письменник.

Особливості розвитку сценічної дії


У «Ляльковому домі» можна помітити характерні ознаки ібсенівської драматургії: зокрема
поєднання трагічного і комічного. Привертає увагу те, що жанр твору автором не визначається ні як
трагедія, ні як драма, ні як комедія. Це просто «п'єса на три дії». Таке визначення є цілком
виправданим, тому що «Ляльковий дім» — синтез першого, і другого, і третього. Наприклад, сцена з
репетицією тарантели трагічна і комічна водночас. Набагато посилює трагіфарсове звучання і такий
персонаж, як доктор Ранк.

Композиція п'єси має інтелектуально-аналітичний характер. Ще одна ознака, що проявляється


у творах Ібсена – це те, що дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується повним
його крахом та розумінням персонажами, що їхнє життя сповнене брехні. Саме так будується і
«Ляльковий дім».
Передісторія п'єси: головна героїня Нора, щоб позичити гроші, які необхідні для лікування чоловіка
Торвальда Хельмера, підробила підпис свого батька. Протягом 8 років вона зберігає цю таємницю,
поступово виплачуючи борг лихварю Нільсу Крогстаду.
Експозиція: переддень Різдва, у будинку горить ялинка, панує радість: Хельмер призначений
директором Акціонерного банку, що значно поліпшує добробут родини. Нора весела, безтурботна й
щаслива.
Зав'язка: поява Христини (давньої подруги Нори), а потім Нільса Крогстада у Хельмерів. Христина
за допомогою Нори одержує роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачає. Під загрозою
викриття Крогстад вимагає, щоб Нора вплинула на чоловіка. Дія п'єси розгортається протягом 3-х
днів.
Розвиток дії. Перший день Різдва. Конфлікт поступово наростає. Крогстад шантажує Нору, вона
намагається знайти вихід, але всі проти неї. Самозакоханий, гордий власною чесністю і
непідкупністю, Хельмер не піддається умовлянням Нори. Шляхетність Нори не дозволяє їй просити
грошей у доктора Ранка, оскільки він освідчується їй в коханні. Щоб врятувати сім’ю, чоловіка від
ганьби (адже якщо підробка відкриється, чесному імені Хельмера буде заподіяна непоправна втрата),
Нора починає думати про самогубство. Ідеалізуючи чоловіка, вона сподівається на диво (цей мотив
ще раз зазвучить у 3-й дії в дискусії між подружжями) і рахує, скільки годин їй залишилося жити.
Розпач Нори автор передає в сцені тарантели, яку вона танцює на грані істерики. Її психологічний
стан, на відміну від зайнятого собою Хельмера, помічає доктор Ранк.
"Ідеальному" подружньому життю, яке зображене на початку п'єси, приходить кінець: Хельмер
одержує листа Крогстада. "Маскарадні костюми" зняті (деталь з підтекстом), і вперше за 8 років
чоловік і дружина по-новому побачили й оцінили одне одного. Виявляється, клятва Хельмера
віддати життя заради Нори – порожні слова. Відразу ж зникає принциповість і непідкупність
"зразкового чиновника", як тільки він дізнається, що його кар'єрі і репутації загрожує небезпека.
"Шляхетний" Хельмер перетворюється в слабкого лицеміра, що цілком залежить від суспільної
думки. Коли ж Крогстад під впливом змін у своєму житті повертає боргове зобов'язання Нори,
Хельмер робить широкий жест: "Я простив тебе, Норо". Але вона не має потреби в "прощені".
Героїня розуміє, що 8 років жила с чужою людиною, яка у важки хвилини думала про власне
благополуччя".
11
Кульмінація. Вперше внутрішнє життя Нори пробивається назовні після різдвяного балу і другого
листа Крогстада. Це кульмінація драми. Нора показує себе самодостатньою особистістю, сильною
жінкою, здатною на самостійні рішучі дії. Наступний діалог Нори з Хельмером підводить до
розуміння конфлікту і розв'язки інтриги. Виникає ідейна дискусія, під час якої Нора наголошує на
своїх правах. Героїня заявляє про своє право самостійно мислити, а не приймати усе на віру, робити
вибір, а не жити за чиїмись правилами, вільно висловлювати свої погляди, а не залежати від чужих
думок. Вона відкрито говорить про небажання підкорятися загальноприйнятим законам та істинам, у
справедливості яких сумнівається.
У творі відбилася і така риса поетики «нової драми» Ібсена, як незавершеність кінцівки. Фінал
п'єси є не закінченням колізії, що її організує, а початком нової, складнішої для Нори: одна річ —
відкинути старе (завжди простіше сказати, чого я не хочу) і зовсім інша — збудувати власний світ,
тим більше, коли невідомо, за якими принципами це робити, та ще у такому суспільстві, у якому
живе героїня.

5 пит . Драма має прихований зміст. Це – підтекст.

Підтекст – прихований, внутрішній зміст висловлювання.


Інтелектуально-аналітична драма – драма, в якій присутня якась таємниця, що визначає розгортання
подій. Герой завдяки розуму і його здатності осмислити події намагається змінити свою долю.
Жанр — соціально-психологічна драма.
Тема: духовне пробудження людини, її прагнення до вільного прояву себе як особистості.
Проблематика: проблема моральної відповідальності людини за свій вибір і за інших людей; «втрати
ілюзій» під впливом обставин; істинних і фальшивих ідеалів і цінностей; проблема жіночої
емансипації.
Конфлікт:
соціальний — зіткнення природних людських прагнень з нелюдськими, застиглими догмами
суспільства; сюжетний — таємниця і «кримінальний» учинок Нори як несвідомий виклик
буржуазному життєустрою, його законам;
психологічний — «пробудження» і духовна боротьба Нори, її бажання по- справжньому розібратися
в житті, усвідомити себе як особистість.
Особливості композиції. (3 дії) П’єса має аналітичну композицію, що означає послідовне розкриття
внутрішнього неблагополуччя і трагізму, які таяться під зовні пристойною оболонкою. Так
поступово осягається внутрішня суть сімейного життя Хельмерів, на перший погляд, щасливого, але
заснованого на неправді й егоїзмі. Дія починається із зображення ілюзії щастя і закінчується його
поразкою.
Дія п’єси розгортається протягом 3-х днів.
«Ляльковий дім» — це розповідь про сім’ю, про людей, які прожили разом багато років, але так і не
зуміли стати щасливими — класичний зразок соціально-психологічної драми.
Центральна тема п’єси «Ляльковий дім» — становище жінки в суспільстві.
Сучасники сприйняли драму як маніфест фемінізму.

12
Проблематика «Лялькового дому» не вичерпується «жіночим питанням»: йдеться про свободу
людської особистості взагалі. У п’єсі компрометується не так «чоловічий світ», скільки суспільство
1870-х років, його норми і установки, мертві закони буржуазного світу.
Композиція п’єси «Ляльковий дім» має аналітичний характер. Аналітизм її полягає в тому, що твір
розпочинається показом зовнішньої ілюзії щастя, а закінчується катастрофою. Драматург доводить,
що злагода, комфорт, у яких живуть його персонажі, а також нібито доброзичливі взаємини між
ними є оманою. У такий спосіб він розкриває суперечності сучасного йому світу. Але драму Г.
Ібсена називають не тільки аналітичною, але й інтелектуально-аналітичною, бо вона завершується
інтелектуальним осмисленням персонажами власного життя. Проте герої Ібсена не є рупорами його
ідей. Вони промовляють те, що диктує їм логіка власного характеру, психологічну глибину якого
майстерно розкриває письменник.
Елементи сюжету п’єси «Ляльковий дім»
Експозиція: переддень Різдва. Хельмер призначений директором Акціонерного банку. Нора весела,
безтурботна й щаслива.
Зав’язка: поява Христини (давньої подруги Нори), а потім Крогстада у Хельмерів. Христина за
допомогою Нори одержує роботу в банку, а Крогстад з вини Торвальда її втрачає. Крогстад вимагає,
щоб Нора вплинула на чоловіка.
Розвиток дії. Крогстад шантажує Нору. Танець Нори. Хельмер одержує листа Крогстада. Страх
Хельмера за своє суспільне становище. Крогстад повертає боргове зобов’язання Нори. Хельмер
«пробачає» Нору.
Кульмінація. Ідейна дискусія між подружжям. Нора заявляє про своє право самостійно мислити, а не
приймати усе на віру, робити вибір, а не жити за чиїмись правилами, вільно висловлювати свої
погляди, а не залежати від чужих думок.
Розв’язка. Відкритий фінал. Щоб знайти себе і «стати особистістю», Нора залишає будинок і дітей.
Символіка драми «Ляльковий дім»
«Ляльковий дім» — це дім фальшивих цінностей, за якими крилися егоїзм, духовна порожнеча,
роз’єднаність людських душ. У цьому домі не жили, а лише грали у кохання, шлюб, сімейну злагоду
і навіть людську гідність і честь.
Ялинка (була живою і красивою, і коли її зрізали, поступово зав’яла) — подружнє життя Нори
(ідеальні стосунки в родині були лише видимістю, насправді кожен із них, як Нора, так і її чоловік,
по-різному сприймали шлюб, і тому це призвело до трагічної розв’язки)
Мигдалеве печиво (спочатку їла ховаючись від чоловіка, потім — відкрито) — внутрішнє «я» Нори
(героїня була для чоловіка лише «лялькою», але потім вона вирішила показати себе зовсім з іншого
боку, на що не сподівався чоловік)
Образ Крогстада — неприємності (Нора грала з дітьми — і раптом зловіщою тінню з’явився
Крогстад, який і розпалив вогнище у родині)
Образ тарантели — передчуття невідворотності катастрофи (Нора танцювала, переживаючи глибокі
душевні страждання, вона зрозуміла, що наближалася страшна гроза; танок за контрастом підкреслив
напругу душевних сил Нори, адже вона танцювала у той момент, коли вирішувалася її доля)
Маскарадні костюми — ролі і маски героїв (зокрема Нори) у реальному житті (настане час, коли
маски необхідно буде зняти, тоді настануть справжні неприємності, вирішити які швидко буде
просто неможливо)
13
Втілення рис “нової драми” в “Ляльковому домі”:
а) внутрішня дія;
б) “дотекстова” зав’язка конфлікту;
в) неоднозначне, дискусійне ставлення до героїв і проблем твору;
г) відкритий фінал.

14