1.

Структура сучасної психології та її задачі

Современная психология представлена множеством психологических
дисциплин. Чтобы понять причины и сущность этого многообразия, следует
принять во внимание 1) особенности изучения психики в конкретной
деятельности; 2) особенности изучения процессов развития психики; 3)
особенности изучения отношений человека, его личности к обществу.

По первому основанию классификации можно выделить следующие

психологические дисциплины.

 Педагогическая психология. Эта психологическая дисциплина

изучает особенности психологии обучения и воспитания; психологии
ученика и учителя; она исследует специфику формирования
познавательных процессов у здоровых детей и у взрослых, а также у
тех, у кого имеются дефекты психики.

 Психология труда. Эта психологическая дисциплина изучает

психологические особенности трудовой деятельности человека,
специфику его работы с техникой и машинами в целом (инженерная
психология, авиационная психология, космическая психология), а
также специфику психических состояний человека, связанных с
нагрузками организма в особых условиях деятельности (военные,
пожарники, милиция и т.д.).

 Медицинская психология. Изучает психологические аспекты

поведения больного и деятельности врача, специфику
психологического лечения (психотерапии), соотношение психических
явлений с мозговыми структурами (нейропсихология), влияние
лекарственных веществ на психику (психофармакология), особенности
личности больных (патопсихология).

 Юридическая психология. Исследует психику преступников,

психологические аспекты криминального поведения, закономерности
допросов, психологию свидетеля и т.п. Включает в себя также
психологию воспитания заключенных в тюрьмах и особенности
личности правонарушителей.

 Психология спорта – исследует психологические особенности

личности и деятельности спортсменов.

 Психология торговли – выясняет психологические аспекты

эффективных продаж, закономерности восприятия рекламы
(психология рекламы), поведение покупателей и т.п.
 По второму основанию выделяются следующие психологические
дисциплины.

 Возрастная психология. Эта отрасль психологии исследует

происхождение и развитие психики на разных этапах развития
личности человека. Она подразделяется на детскую психологию,
психологию подростка, психологию юности, психологию взрослых и
психологию пожилого возраста (геронтопсихология).

 Специальная психология – отрасль психологии, изучающая

различные нарушения и отклонения в процессе развития психики. Она
включает дефектологию – науку о патологии психического развития
ребенка, а также сурдопсихологию – психологию глухих и
тифлопсихологию – психологию слепых.

 Сравнительная психология занимается сравнением психики человека

и животных. Ее разделом является зоопсихология, изучающая психику
животных разных видов, родов и семейств: насекомых, птиц,
млекопитающих. Широко известны исследования психики дельфинов и
обезьян.

По третьему основанию выделяется еще один раздел психологических

наук. Это – социальная психология, которая исследует закономерности
существования больших и малых групп, закономерности массовидных
явлений (моды, слухов, обрядов, религий, культурных традиций,
общественных настроений). Это также – психология личности, которая
изучает жизнь личности в группе и в обществе. Как строятся
взаимоотношения, как формируется система ценностей личности, стиль ее
поведения, моральная устойчивость и внушаемость, индивидуализм и
коллективизм, система убеждений и т.д.

Особое место среди психологических дисциплин занимает общая

психология. Общая психология иначе называется теоретической и
экспериментальной психологией. Она исследует наиболее общие
закономерности психики во всех ее разновидностях: закономерности
психических процессов, свойств и состояний. Общая психология
разрабатывает методы и принципы психологического исследования. Главная
задача общей психологии – открытие законов психического отражения
применительно к личности человека, его психическим процессам, а также –
человечеству в целом.
2.  Відмінності в структурі мозку людини та інших ссавців.

Головні відмінності людини від тварин закріпилися в матеріальному

носії розуму - мозку. Не випадково ознакою, що відокремлює
людиноподібних мавп від людей, вважається маса мозку, що дорівнює 750 м
Саме при такій масі мозку оволодіває промовою дитина. Звичайно, мова
древніх людей була дуже примітивною, але вона висловлювала якісну
відмінність вищої нервової діяльності людини від вищої нервової діяльності
тварин.
Мозок наших предків постійно збільшувався в ході біологічної
еволюції. Так, у австралопітеків обсяг мозку становив 500-600 см3, у
пітекантропа - до 900 см3, у синантропів - до 1000 см3. Обсяг мозку
неандертальця в середньому був більше, ніж у сучасної людини. При цьому
немає прямої залежності між обсягом мозку і здібностями людини.
Зрозуміло, маса і об'єм мозку людини - далеко не все, чим наш мозок
відрізняється від мозку тварин. Визначальну роль грає не маса мозкової
речовини, а його структура. Чим же мозок людини відрізняється, наприклад,
від мозку його найближчих родичів - приматів?
Було виявлено, що в ході еволюції стала істотно збільшуватися
ступінь наповнення черепа мозковою речовиною. Змінилася в сторону
округлення і зростання у висоту форма черепа, зникли надбрівні дуги і
черепної гребінь. Став розвиватися новий тип складчастості головного мозку
з переважанням радіального напряму головних борозен, що сприяло
укрупненню півкуль.
Структурні одиниці мозку розвиваються в формі вертикальних
колонок, які включають як клітини древніх відділів мозку, розташовані в
нижніх шарах, так і клітини більш молодих утворень, розташованих над
цими пластами. Таким чином, в будові мозку можна виділити древні відділи
та молоді відділи. У нижчих мавп лобові частки займають 10% кори, у вищих
мавп - 15%, а у людини - 25%, що є рекордом для тваринного світу. Саме
лобові частки управляють соціальною поведінкою.
Структурні ансамблі мозку людини і приматів, які відають такими
функціями, як зір, слух, рухові реакції ніг і тіла, практично не розрізняються
між собою. Істотні відмінності виявлені в розмірах і зв'язках структурних
ансамблів, що відають у людини промовою і руховими реакціями рук,
особливо кистей, ніж визначається здатність людини до трудової діяльності.

3.  Р. Декарт та Б. Спіноза про психіку і поведінку людини.

Видатний французький вчений Рене Декарт (1596 - 1650) досліджує

природу людини ("Пристрасті душі", трактат "Про людину") та вводить
поняття про рефлексі (відображенні) як закономірний відповіді організму на
зовнішні впливи. Це поняття згодом стало базовим для фізіології і психології.
Декарт вважав, що душа визначається не власної, спочатку властивою їй
активністю, а впливом зовнішніх явищ, обставин на "машину тіла". З
допомогою рефлексу він пояснив психічні прояви як матеріально обумовлені
рефлекторні регуляційні процеси. Психіку він трактував як зовнішньо
детермінований внутрішній регуляційної механізм. Це положення відіграло
велику роль у подальшому розвитку наукових уявлень про психіку людини.

Декарт ввів в науку поняття свідомості (як знання душі про себе). Він

розумів людину як "нервову машину", реагує відповідним чином на зовнішні
впливи. На основі цього підходу Декарт зробив спробу пояснити виникнення
відчуттів, асоціацій, емоційних реакцій. Однак всю психічну діяльність з
позиції своєї рефлекторної схеми він пояснити не зміг. Декарт продовжував
вважати, що поряд з рефлекторної природою психічного у людини душа
продовжує існувати як незалежна від тіла самостійна сутність.

Спробу подолати дуалізм і механістичні уявлення Р. Декарта про

психіку зробив нідерландський філософ-матеріаліст Бенедикт
Спіноза (1632-1677). Він відстоював ідею єдності світу і вважав, що
свідомість є такою ж реальністю, як і матеріальний світ.

Спіноза стверджував, що "порядок і зв'язок ідей ті ж, що порядок і

зв'язок речей" і що всі духовні явища породжені дією матеріальних причин і
законів. Він переконливо обґрунтовував один з провідних принципів
наукової психології - принцип детермінізму.