Вы находитесь на странице: 1из 273

Уладзімір Караткевіч Владимир Короткевич

Дзікае паляванне караля Дикая охота короля Стаха


Стаха

Я стары, я нават вельмі стары чалавек. І Я старый, я очень даже старый человек. И
ніякая кніга не дасць вам таго, што на никакая книга не даст вам того, что видел
ўласныя вочы бачыў я, Андрэй Беларэцкі, собственными глазами я, Андрей
чалавек дзевяноста шасці год. Кажуць, што Белорецкий, человек девяноста шести лет.
доўгія гады лёс дае звычайна дурням, каб Говорят, что долгую жизнь судьба обычно
яны папоўнілі разумовы недахоп багатым дарит дуракам, чтобы они пополнили
вопытам. Ну што ж, я жадаў бы быць недостаток ума богатым опытом. Ну что ж,
дурным удвая і пражыць яшчэ столькі, бо я я желал бы быть глупым вдвое и прожить
дапытлівы суб'ект. Столькі цікавага еще столько же, потому что я
адбудзецца на зямлі ў наступныя дзевяноста любознательный субъект. Сколько
шэсць год! интересного произойдет на земле в
следующие девяносто шесть лет!
А калі мне скажуць заўтра, што я памру, — А если мне скажут, что завтра я умру, ну так
ну што ж: адпачынак таксама нядрэнная что же, отдых тоже неплохая штука. Когда-
штука. Людзі калісь будуць жыць нават нибудь люди смогут жить намного дольше
даўжэй за мяне, і ім не будзе горка за меня, и им не будет горько за жизнь: все в
жыццё: усё ў ім было, усякага жыта па ней было, всякого жита по лопате, все я
лапаце, усё я зведаў — нашто ж шкадаваць? изведал — о чем же сожалеть? Лег и уснул,
Лёг і заснуў, спакойна, нават з усмешкай. спокойно, даже с улыбкой.
Я адзін. Памятаеце, казаў Шэлі: Я один. Помните, как говорил Шелли:
Цемра здушыла Тьма придавила
Цеплыню скрыпічых таноў. Теплоту скрипичных тонов.
Калі двое навек разлучыліся, Если двое навек разлучились,
То не трэба пяшчоты і слоў. То не нужно ласковых слов.
Яна была добрым чалавекам, і мы пражылі, Она была хорошим человеком, и мы
як у казцы: «доўга, шчасліва, пакуль не прожили, как говорится в сказке, «долго,
памёрлі». Але хопіць надрываць вам сэрца счастливо, пока не умерли». Однако хватит
смутнымі словамі — я ж казаў, старасць надрывать ваше сердце грустными словами,
мая — радасць мая, — лепей распавем вам — я ведь говорил, старость моя — радость
1
штосьці з далёкіх, з маладых маіх год. Тут у моя, — лучше расскажу я вам что-нибудь из
мяне патрабуюць, каб я сваім апавяданнем далеких, молодых моих лет. Тут от меня
скончыў сказ пра род Яноўскіх і яго требуют, чтобы я своим рассказом окончил
заняпад, пра вымарачнасць беларускай воспоминания про род Яновских и его
шляхты. Відаць, трэба мне зрабіць гэта, бо, упадок, про вымирание белорусской
сапраўды, якая ж гэта атрымаецца гісторыя шляхты. Видимо, мне нужно сделать это,
без канца. потому что, в самом деле, какая же это
будет история без конца.
Да таго ж, яна блізка датычыцца мяне, і К тому же она близко касается меня, и
расказаць пра гэта ўжо ніхто не можа — рассказать про это уже никто не сможет —
толькі я. А вам цікава будзе паслухаць только я. А вам интересно будет выслушать
дзіўную гісторыю і пасля сказаць, што яна удивительную историю и потом сказать, что
вельмі падобна да выдумкі. она очень похожа на вымысел.
Дык вось, перад пачаткам я скажу, што тут Так вот, перед началом я скажу, что все это
праўда, шчырая праўда, толькі праўда, хоць правда, чистая правда, хоть вам и придется
вам давядзецца пакласціся ў гэтым толькі положиться в этом только на мое слово.
на адно маё слова.

РАЗДЗЕЛ ПЕРШЫ Глава первая

Я ехаў з губернскага горада М. у самы глухі Я ехал из губернского города М. в самый


куток губерні на наёмным вазку, і мая глухой уголок губернии на наемном возке, и
экспедыцыя падыходзіла да канца. моя экспедиция подходила к концу.
Заставалася яшчэ якія тыдні два начаваць у Оставалось еще каких-то недели две
адрынах або проста ў вазку пад зорамі, піць ночевать на сеновалах или прямо в возке
з крыніц ваду, ад якой шчыміць лоб, под звездами, пить из криниц воду, от
слухаць працяглыя, як беларускае гора, которой ломит зубы и лоб, слушать
песні баб на прызбах. А гора ў той час протяжные, как белорусское горе, песни баб
хапала: падыходзілі да канца праклятыя на завалинках. А горя в ту пору хватало:
васьмідзесятыя гады. подходили к концу проклятые
восьмидесятые годы.
Не думайце, аднак, што мы ў той час толькі Не думайте, однако, что мы в то время
і рабілі, што крычалі і пыталі мужыка: только и делали, что вопияли и спрашивали
«Чаго бяжыш, мужычок?» і «Ты у мужика: «Куда бежишь, мужичок?» и «Ты
проснешься ль, исполненный сил?» проснешься ль, исполненный сил?…»
Гэта прыйшло пазней — сапраўдныя Это пришло позже — настоящие страдания
пакуты за народ. Чалавек, як вядома, за народ. Человек, как известно, честнее
2
найбольш сумленны да дваццаці пяці год, у всего лет до двадцати пяти, в это время он
гэты час ён арганічна не выносіць органически не выносит несправедливости,
несправядлівасці, але моладзь занадта однако молодежь слишком прислушивается
прыслухоўваецца да сябе, ёй нова і цікава к себе, ей ново и любопытно наблюдать, как
глядзець, як новымі думкамі і пачуццямі новыми чувствами (она уверена, что
(яна ўпэўнена, што такога не думаў і не подобного не испытывал никто) полнится
адчуваў ніхто) рунее душа. душа.
І толькі потым прыходзяць бяссонныя ночы И лишь потом приходят бессонные ночи над
над шматком газеты, на якім надрукавана клочком газеты, на котором напечатано
такімі ж літарамі, як і ўсё, што сёння ўзвялі такими же буквами, как и все остальное, что
на шыбеніцу трох, разумееце, трох, жывых і сегодня взяли на виселицу троих,
вясёлых. Потым прыходзіць і жаданне понимаете, троих, живых и веселых. Потом
ахвяраваць сабою. Усе мы, і я ў тым ліку, приходит и желание жертвовать собой. Все
прайшлі праз гэта. мы, и я в том числе, прошли через это.
Але ў той час я ў глыбіні душы (хоць і Но в ту пору я в глубине души (хотя и
лічыўся «чырвоным») быў перакананы, што считался «красным») был убежден, что не
не толькі з шыбеніц растуць на зямлі лясы только из виселиц растут на земле леса (что,
(што, вядома, было правільным нават у конечно, было правильно даже во времена
часы Язафата Кунцэвіча і беларускай Иосафата Кунцевича и белорусской
доказнай інквізіцыі) і не толькі стогн «доказной» инквизиции) и не только стон
адчуваецца ў нашых песнях. слышится в наших песнях.
Для мяне ў той час было значна больш Для меня в то время значительно важнее
важлівым зразумець, хто я, якім багам я было понять, кто я, каким богам должен
павінен маліцца. Прозвішча маё было, як молиться. Я родился, как говорили в те
казалі ў тыя часы, «польскае», — хоць я і времена, с «польской» фамилией — хотя до
дагэтуль не ведаю, што ў ім такога сих пор не знаю, что в ней такого
мазавецкага было, — у гімназіі (а гэта было мазовецкого было, — в гимназии (а это
тады, калі яшчэ не забыўся чорнай памяці было тогда, когда еще не забылся черной
папячыцель Карнілаў, паплечнік Мураўёва) памяти попечитель Корнилов, сподвижник
называлі нас, гледзячы на мову бацькоў, Муравьева) называли нас, беря за основу
«древнейшей ветвью русского племени, язык отцов, «древнейшей ветвью русского
чистокровными, истинно русскими племени, чистокровными, истинно
людьми». Вось як, нават больш рускія, ніж русскими людьми». Вот так, даже более
самі рускія. Прапаведавалі б нам гэтую русскими, чем сами русские!
тэорыю да пачатку гэтага стагоддзя — Проповедовали б нам эту теорию до начала
абавязкова б Беларусь перашыбла нынешнего столетия — обязательно
Германію, а беларусы зрабіліся б першымі Беларусь перешибла б Германию, а
гвалтаўнікамі на зямлі і пайшлі б белорусы стали бы первыми насильниками
адваёўваць у рускіх, якія не сапраўды на земле и пошли бы отвоевывать у русских,
рускія, жыццёвы абшар, асабліва яшчэ калі которые не настоящие русские, жизненное
3
б добры Божачка даў нам рогі. пространство, особенно если б еще добрый
Боженька дал нам рога.
Я тады шукаў свой народ і пачынаў Я искал свой народ и начинал понимать, как
разумець, як многія ў той час, што ён тут, и многие в то время, что он здесь, рядом,
побач, толькі за два стагоддзі з нашай только за два столетия из нашей
інтэлігенцыі добра выбілі гэта разуменне. интеллигенции основательно выбили
Таму і працу сабе я выбраў незвычайную — способность это понимать. Потому-то и
зведанне гэтага народа. работу я выбрал себе необычную —
изучение, познание этого народа.
Я кончыў пасля гімназіі ўніверсітэт і стаў Я окончил гимназию, университет и стал
вучоным-фалькларыстам. Справа гэтая ў ученым-фольклористом. Дело это в ту пору
той час толькі пачыналася і лічылася сярод только начиналось и считалось среди власть
уладу маючых небяспечнай для існуючага имущих опасным для существующего
парадку. порядка.
Але паўсюль — і толькі гэта рабіла Но повсюду — и только это облегчало дело
лягчэйшай справу маю — я сустракаў увагу мое — я встречал внимание и помощь. И в
і дапамогу. І ў асобе малаадукаванага лице малообразованного волостного писаря,
валаснога пісара, які пасля дасылаў запісы который потом высылал записи сказок мне
казак мне і Раманаву, і ў асобе дрыжачага за и Романову, и в лице дрожащего за хлеб
хлеб вясковага настаўніка, і (мой народ сельского учителя, и (мой народ жил!) даже
жыў!) нават у асобе аднаго губернатара, в лице губернатора, чрезвычайно хорошего
надзвычай добрага чалавека, сапраўднай человека, настоящей белой вороны; он дал
белай вароны; ён даў мне рэкамендацыйны мне рекомендательное письмо, в котором
ліст, у якім загадваў пад пагрозай суровых предписывал под угрозой суровых
захадаў чыніць мне ўсялякую дапамогу. взысканий оказывать мне всяческую
помощь.
Дзякуй вам, простыя беларускія людзі! Спасибо вам, белорусские люди! Даже
Нават зараз яшчэ я малюся на вас. Што ж теперь я молюсь на вас. Что же говорить
казаць пра тыя гады… про те годы…
Паступова я зразумеў, хто я. Што Постепенно я понял, кто я. Что заставило
прымусіла мяне зрабіць гэта? меня это сделать?
Можа, цёплыя агні вёсак, назвы якіх і Может, теплые огни деревень, названия
дагэтуль нейкім цёплым болем уваходзяць у которых и до сих пор какой-то теплой
маё сэрца: Ліпічна, Сорак Татар, Бярозава болью входят в мое сердце: Липично, Сорок
Воля, урочышча Разбіты Рог, Памярэч, Татар, Березовая Воля, урочище Разбитый
Дубрава, Вавёркі? Рог, Помяречь, Дубрава, Вавёрки?
А можа, начлег на поплаве, калі дзеці А может, ночное, когда рассказываются
баюць казкі і драма крадзецца да цябе праз сказки и дрема крадется к тебе под
кажух разам з холадам? Ці мурожны пах полушубок вместе с холодом? Или
4
маладога сена і зоры праз прадзёртую пьянящий запах молодого сена и звезды
страху адрыны? Або нават і не яны, а сквозь продранную крышу сеновала? Или
проста хвойная ігліца ў чайніку, дымныя даже и не это, а просто сосновые иголки в
чорныя хаты, дзе жанчыны ў андараках чайнике дымные, черные хаты, где
прадуць і пяюць бясконцую песню, женщины в андараках прядут и поют
падобную на стогн. бесконечную песню, похожую на стон.
Гэта было маё. За два гады я абышоў і Это было — мое. За два года я обошел и
праехаў Менскую, Магілеўскую, объехал Менскую, Могилевскую,
Віцебскую, частку Віленскай губерні. І Витебскую, часть Виленской губернии. И
паўсюду я бачыў гора народнае, бачыў повсюду я видел слепых нищих, видел горе
брудных дзяцей, бачыў сляпых жабракоў, моего народа, дороже которого — я теперь
бачыў гора народа майго, даражэй за які — знаю это — у меня не было ничего на свете.
я зараз ведаю гэта — у мяне не было нічога
на свеце.
Тады тут быў этнаграфічны рай, хоць казка, Тогда здесь был этнографический рай, хотя
а асабліва легенда, як найбольш сказка, а особенно легенда, как наиболее
нетрывалыя прадукты народнай фантазіі, нестойкие продукты народной фантазии,
пачалі забірацца ўсё далей і далей, у начали забираться все глубже и глубже, в
мядзведжую глуш. медвежью глушь.
Я пабываў і там, у мяне былі маладыя ногі і Я побывал и там, у меня были молодые ноги
маладая прага. І чаго мне толькі не и молодая жажда знаний. И чего только мне
даводзілася бачыць! не доводилось видеть!
Бачыў я цырымонію з заломам, крапіўныя Видел я церемонию с заломом , крапивные
святкі, гульню ў забытага нават тады святки, редкую даже тогда игру в «ящера».
«яшчура». Але найбольш бачыў я апошнюю Но чаще я видел последнюю картошку в
бульбу ў місе, чорны, як зямля, хлеб, соннае миске, черный, как земля, хлеб, сонное «а-а-
«а-а-а» над калыскай, вялікія выплаканыя а» над колыбелью, огромные выплаканные
вочы жанчын. глаза женщин.
Гэта была візантыйская Беларусь! Это была византийская Беларусь!
Гэта быў край паляўнічых і намадаў, Это был край охотников и номадов, черных
чорных смалакураў, ціхага, такога смолокуров, тихого, такого приятного
прыемнага здалёк, звону забытых цэрквачак издали звона церквушек над трясиной, край
над дрыгвой, край лірнікаў і цемры. лирников и тьмы.
У той час якраз падыходзіў да канца доўгі і В то время как раз подходил к концу
балючы працэс вымірання нашай шляхты. длительный и болезненный процесс
Гэта смерць, гэта гнаенне зажыва цягнулася вымирания нашей шляхты. Эта смерть, это
доўга, амаль два стагоддзі. гниение заживо длилось долго, почти два
столетия.

5
І калі ў васемнаццатым шляхта памірала И если в восемнадцатом веке шляхта
бурліва, з дуэлямі, памірала на саломе, умирала бурно, с дуэлями, умирала на
прамантачыўшы мільёны, калі ў пачатку соломе, промотав миллионы, если в начале
дзевятнаццатага паміранне яе яшчэ было девятнадцатого умирание ее еще было
авеяна ціхім сумам забытых палацаў у овеяно тихой грустью забытых дворцов в
бярозавых гаях, то ў мае часы гэта было березовых рощах, то в мои времена это
ўжо не паэтычна і зусім не сумна, а брыдка, было уже не поэтично и совсем не грустно,
часам нават жахліва ў аголенасці сваёй. а мерзко, подчас даже жутко в своей
обнаженности.
Гэта было паміранне байбакоў, якія Это было умирание байбаков, что зашились
занурыліся ў свае норы, паміранне в свои норы, умирание нищих, предки
жабракоў, продкі якіх былі адмечаны ў которых были отмечены Городельским
Гарадзельскім прывілеі, а самі яны, хоць і привилеем ; они жили в полуразрушенных
жылі ў багатых напаўразбураных палацах, дворцах, ходили едва ли не в домотканых
насілі ледзь не кажухі, хоць гонар іх быў одеждах, но их спесь была безгранична.
нязмерны.
Гэта было адзічанне без прасвятлення: Это было одичание без просветления:
брыдкія, часам крывавыя ўчынкі, прычыну отвратительные, подчас кровавые поступки,
якіх можна было шукаць толькі на дне іх, причину которых можно было искать
блізка або занадта далёка адзін ад аднаго только на дне их близко или слишком
пасаджаных вачэй, вачэй вылюдкаў, далеко друг от друга посаженных глаз, глаз
дэгенератаў. изуверов и дегенератов.
Палілі печкі, выкладзеныя галандскай Топили печки, облицованные голландским
кафляй, пашчапанымі ўломкамі бясцэннай кафелем, пощепанными обломками
беларускай мэблі семнаццатага стагоддзя, бесценной белорусской мебели
сядзелі, як павукі, у сваіх халодных пакоях, семнадцатого столетия, сидели, как пауки, в
гледзячы ў бязмежную навакольную цемру своих холодных покоях, глядя в
праз акно, па шыбах якога сцякалі наўскос безграничную тьму сквозь окно, по стеклам
флатыліі кропель. которого сбегали наискось флотилии
капель.
Такі быў той час, калі я ехаў на Таким было то время, когда я ехал в
экспедыцыю ў глухі Н-скі павет губерні. Я экспедицию в глухой Н-ский уезд губернии.
выбраў дрэнны час для паездак. Летам, Я выбрал скверную пору для экспедиции.
вядома, фалькларысту добра: цёпла, вакол Летом, понятно, фольклористу хорошо:
прыгожыя краявіды. Але па сваіх выніках тепло, кругом привлекательные пейзажи.
наша праца лепшая за ўсё ў глухія Однако самые лучшие результаты наша
восеньскія або зімовыя дні. работа дает в глухие осенние или зимние
дни.
Тады адбываюцца ігрышчы з іхнімі Это время игрищ с песнями, посиделок-
6
песнямі, пакудзелле з бясконцымі супрядок с бесконечными историями, а
гісторыямі, а пазней — сялянскія вяселлі. немного позже — крестьянских свадеб. Это
Гэта наш залаты час. наше золотое время.
Але мне выпала паехаць толькі ў пачатку Но мне удалось поехать только в начале
жніўня месяца, калі не да казак, і толькі августа, когда не до сказок, а лишь
цягучае наша «жніво» гучыць над протяжные жнивные песни слышны над
палеткамі. Я праездзіў жнівень, верасень, полями. Я проездил август, сентябрь, часть
частку кастрычніка і павінен быў зачапіць октября, а только-только зацепил глухую
толькі два тыдні, самы пачатак глухой осень, — когда я мог надеяться на что-
восені, калі я мог спадзявацца на што- нибудь стоящее. В губернии ожидали
небудзь вартае. Пасля мяне чакалі ў губерні неотложные дела.
неадкладныя справы.
Улоў мой быў зусім мізэрны, і таму я быў Улов мой был совсем мизерный, и потому я
злы, як поп, які прыйшоў на хаўтуры і был зол, как поп, что пришел на похороны и
раптам заўважыў, што нябожчык уваскрэс. вдруг увидел воскресшего покойника. Меня
Мяне мучыла даўняя застарэлая хандра, мучила давняя, застарелая хандра, которая
якая варушылася ў тыя дні на дне кожнай шевелилась в те дни на дне каждой
беларускай душы: нявера ў каштоўнасць белорусской души: неверие в полезность
сваёй справы, бяссілле, глухі боль — своего дела, бессилие, глухая боль —
асноўныя прыкметы ліхалецця, тое, што, па основные приметы лихолетья, то, что, по
словах кагосьці з польскіх паэтаў, паходзіць словам одного из польских поэтов,
ад настойлівай пагрозы, што нехта ў возникает вследствие настойчивой угрозы,
блакітным пабачыць цябе і міла скажа: что некто в голубом увидит тебя и, мило
улыбнувшись, скажет:
— Бжалце ў жандармерыю. — Бжалте в жандармерию.
Асабліва мала было ў мяне старадаўніх Особенно мало было у меня древних легенд,
легенд, а менавіта за імі я і паляваў. Вы, а именно за ними я и охотился. Вы,
напэўна, ведаеце, што ўсе легенды можна наверное, знаете, что все легенды можно
падзяліць на дзве вялікія групы. Першыя разделить на две большие группы. Первые
жывуць паўсюль, распаўсюджаны сярод живут повсюду, среди большей части
большай часткі народа. У беларускім народа. В белорусском фольклоре это
фальклоры гэта легенды пра вужыную легенды об ужиной королеве, о янтарном
каралеву, пра бурштынавы палац, большая дворце, большая часть религиозных легенд.
частка рэлігійных легенд.
А другія, як ланцугамі, прыкулі да нейкай А вторые, словно цепями, прикованы к
адной мясціны, павета, нават вёскі. Іх какой-нибудь одной местности, уезду, даже
звязваюць з дзіўнай скалой на беразе деревне. Их связывают с диковинной скалой
возера, з назвай вёскі або ўрочышча, з на берегу озера, с названием дерева или
толькі адной, вось гэтай, пячорай. Вядома, урочища, с только одной, вот этой,
7
што такія легенды, звязаныя з нязначнай пещерой. Само собой разумеется, такие
колькасцю людзей, выміраюць хутчэй, хоць легенды умирают быстрее, хотя они иногда
яны часам значна больш паэтычныя, ніж намного поэтичнее общеизвестных, и, когда
агульнавядомыя, і, калі іх надрукуюць, их напечатают, они пользуются большей
карыстаюцца вялікай папулярнасцю. популярностью.
Так, напрыклад, выйшла на людзі легенда Так, например, вышла на люди легенда про
пра Машэку. Я паляваў менавіта за другой Машеку. Я охотился именно за второй
групай легенд. Мне трэба было спяшацца: группой легенд. Мне следовало спешить:
легенда і казка выміраюць. легенда и сказка вымирают.
Не ведаю, як другім фалькларыстам, але Не знаю, как другим фольклористам, но мне
мне заўсёды было цяжка перадчасна ехаць з всегда было трудно уезжать из какой-
якой-небудзь мясцовасці. Мне ўсё нибудь местности. Мне казалось, что за
здавалася, што за зіму, якую я прабуду ў зиму, которую я проведу в городе, здесь
горадзе, тут памрэ нейкая бабуля, якая адна, умрет какая-то бабуся, которая одна —
разумееце, адна ведае зараз чароўны стары понимаете, одна! — знает чарующее
сказ. І гэты сказ памрэ з ёю, і ніхто, ніхто старинное сказание. И это сказание умрет с
яго не пачуе, а я і мой народ застанёмся нею, и никто, никто его не услышит, а я и
абакрадзенымі. мой народ останемся обкраденными.
Таму нікога не здзівяць мае злосць і хандра. Поэтому никого не удивят мои злость и
хандра.
Я быў у такім настроі, калі адзін мой Я был в таком настроении, когда один мой
знаёмы параіў мне паехаць у Н-скі павет, знакомый посоветовал мне поехать в Н-ский
месца, якое нават у той час лічылася глухім. уезд, место, которое даже в то время
считалось глухим.
Ці думаў ён, што я там ледзь не звар'яцею Думал ли он, что я там едва не лишусь
ад жаху, адкрыю ў сабе мужчынскую рассудка от пережитого ужаса, открою в
мужнасць і знайду… Але не будзем себе мужество и найду… Однако не будем
забягаць наперад. забегать вперед.
Зборы мае былі нядоўгімі, я сабраў невялікі Сборы мои были недолгими: я уложил
сак, узяў котчы вазок і хутка пакінуў необходимые вещи в небольшой дорожный
«сталіцу» гэтага параўнаўча цывілізаванага сак, нанял возок и вскоре покинул
павета, каб адрачыся ад усялякай «стольный град» этого, сравнительно
цывілізацыі, пераехаўшы ў суседні лясны і цивилизованного, уезда, чтобы проститься
балотны павет, што па тэрыторыі мала чым со всякой цивилизацией, переехав в
паступаўся перад якой-небудзь дзяржавай, соседний, лесной и болотный, уезд, который
накшталт Люксембурга. по территории не уступал какому-нибудь
государству вроде Люксембурга или даже
Бельгии.
Спачатку паабапал дарогі цягнуліся яшчэ Поначалу по обе стороны дороги тянулись
8
палеткі з раскіданымі там-сям дзічкамі, поля с раскиданными по ним дикими
падобнымі на дубы. Трапляліся вёскі з грушами, похожими на дубы. Встречались
цэлымі калоніямі буслоў, але потым деревни с целыми колониями аистов, но
урадлівая глеба скончылася і пацягнуліся потом плодородная земля кончилась и
бясконцыя лясы. Дрэвы стаялі, як калоны, потянулись бесконечные леса. Деревья
ігліца на дарозе глушыла стук колаў. У стояли будто колонны, хвоя на дороге
лясных ярах пахла прэллю і цвіллю, раз- глушила стук колес. В лесных оврагах пахло
пораз зрываліся з-пад самых капытоў коней прелью и плесенью, то и дело из-под самых
цецеруковыя чароды (цецерукі заўсёды копыт поднимались тетеревиные стаи
збіваюцца ў купу восенню), там-сям (тетерева всегда сбиваются в стаи осенью),
глядзелі з-пад ігліцы і верасу чырвоныя або кое-где из-под хвои и вереска выглядывали
счарнелыя ад старасці брылі сімпатычных коричневые или уже почерневшие от
тлустых баравікоў. старости шапки симпатичных толстых
боровиков.
Два разы мы начавалі ў лясных глухіх Два раза мы ночевали в лесных глухих
вартоўнях і радаваліся, калі бачылі праз сторожках и радовались, когда видели в
начны змрок немачныя агеньчыкі іх сляпых ночном мраке немощные огоньки в их
акон. слепых окнах.
Ноч, плача дзіцёнак, якога ядуць прусы, Ночь, плачет ребенок, кони что-то
коні на двары трывожацца чагосьці — тревожатся на дворе — видимо, близко
напэўна, блізка праходзіць мядзведзь, — проходит медведь, над вершинами деревьев,
над верхавінамі дрэў, над лясным акіянам над лесным океаном частый звездный
часты зорны дождж. дождь.
У хаце не прадыхнуць, дзяўчынка люляе В хате не продохнуть, девочка качает ногой
нагой калыску. Старажытны, як свет, напеў: колыбель. Древний как мир напев, «А-а-
«А-а-а…» а…».
Не хадзі, коцю, па лаўцы Не хадзi, коцю, па лаўцы -
Буду біці па лапцы, Буду бiцi па лапцы,
Не хадзі, коцю, па масту - Не ходзь, коцю, па масту -
Буду біці па хвасту! Буду бiцi па хвасту!
А-а-а! А- а-а!
О, якая жахлівая, якая вечная і нязмерная О, какая ужасная, какая вечная и
твая туга, Беларусь! неизмеримая твоя печаль, Беларусь!
Ноч. Зоры. Першабытны змрок лясоў. Ночь. Звезды. Первобытный мрак лесов.
І ўсё ж нават гэта было Італіяй у параўнанні И все- таки даже это было Италией по
з тым, што мы пабачылі праз два дні. сравнению с тем, что мы увидели через два
дня.

9
Лес пачаў чэзнуць, радзець, і хутка Лес начал чахнуть, редеть, и вскоре
бязмежная раўніна адкрылася нашым бескрайняя равнина открылась нашему
вачам. взору.
Гэта не была звычайная раўніна, на якой Это не была обычная равнина, по которой
коцяць рудыя рэдкія хвалі нашы жыты, гэта катит свои негустые ржавые волны наша
не была нават дрыгва — дрыгва ўсё ж не рожь, это не была даже трясина — трясина
пазбаўлена разнастайнасці: там ёсць трава, все же не лишена разнообразия: там есть
ніцыя скарлючаныя дрэўцы, там можа трава, печальные скрюченные деревца, там
бліснуць азярцо, — не, гэта быў самы может блеснуть озерцо. Нет, это был самый
жахлівы, самы безнадзейны з нашых мрачный, самый безнадежный из наших
краявідаў: тарфяныя балоты. пейзажей: торфяные болота.
Трэба быць чалавеканенавіснікам, каб Нужно быть человеконенавистником, чтоб
выдумаць такія мясціны, і ўяўленне пра іх выдумать такие места, представление о них
можа з'явіцца толькі ў пячорным мазгу может возникнуть только в пещерном мозгу
зласлівага ідыёта. Але гэта не было злобного идиота. Но это не было выдумкой,
выдумкай, вось яны ляжалі перад намі… болота лежали перед нами…
Неабсяжная раўніна, роўная, як стол, была Необозримая равнина была коричневого,
карычневага, нават бурага колеру, даже скорее бурого цвета, безнадежно
безнадзейна роўная, нудная, змрочная. ровная, нудная, мрачная.
Часам трапляліся на ёй вялізныя купы Временами на ней встречались огромные
нагрувашчанага камення, часам буры конус нагромождения камней, иногда бурый конус
— нейкі пакрыўджаны Богам чалавек, — какой-то обиженный Богом человек
выбіраў тарпу невядома дзеля чаго, — выбирал неизвестно зачем торф, — иногда
часам сіратліва глядзела на дарогу адным сиротливо глядела на дорогу одним оконцем
акенцам хатка з высокім комінам, і вакол яе хатка с высокой печной трубой, а вокруг нее
— ані дрэўца. І нават лес, які цягнуўся за — ни деревца. И даже лес, что тянулся за
гэтай раўнінай, здаваўся больш змрочным, этой равниной, казался более мрачным, чем
чым на самай справе. Праз якую гадзіну был на самом деле. Спустя некоторое время
пачалі і на гэтай раўніне трапляцца астраўкі и на этой равнине начали попадаться
лесу, чорнага, у мхах і павуцінні, толькі островки деревьев, черных, поросших мхом
часам роўнага, а больш за ўсё и опутанных паутиной, в большинстве
скарлючанага, як на малюнках да страшнай скрюченных и уродливых, как на рисунках к
казкі. страшной сказке.
Але гэтыя ляскі з'яўляліся і знікалі, і зноў Но эти островки появлялись и исчезали, и
цягнулася раўніна, раўніна, бурая раўніна. снова тянулась равнина, равнина, бурая
равнина.
Я гатовы быў зараўці ўголас ад крыўды. Я готов был громогласно зареветь от обиды.
І надвор'е на такі выпадак стала псавацца: И погода, как на грех, стала портиться:
нізкія чорныя хмары паўзлі нам насустрач, низкие черные тучи ползли нам навстречу,
10
там-сям з іх цягнуліся наўскос зямлі кое-где из них тянулись косые свинцовые
свінцовыя палосы дажджу. Ніводнай полосы дождя. Ни одной птицы-посметюхи
птушкі-пасмяцюхі не траплялася нам на не встретилось нам на дороге, а это была
дарозе, а гэта была дрэнная прыкмета: плохая примета: должен был пойти
павінен быў пайсці цяглы начны дождж. затяжной ночной дождь.
Я хацеў быў завярнуць да першай хаткі, але Я готов был уже завернуть к первой хате, но
і яны больш не трапляліся. Памінаючы и они больше не попадались. Поминая
ліхам майго знаёмага, я сказаў фурману, каб лихом моего знакомого, я сказал кучеру,
ён ехаў хутчэй, і шчыльна закруціўся ў чтоб ехал быстрее, и плотно закутался в
плашч. плащ.
А хмары накіпалі, чорныя, нізкія, А тучи накипали, темные, низкие,
дажджавыя; над раўнінаю цягнуўся дождевые; над равниной тянулись сумерки,
прысмерак, такі непрытульны і халодны, такие хмурые и холодные, что мурашки
што мурашкі паўзлі па скуры. Недзе ползли по коже. Вдали блеснула несмелая
бліснула нясмелая асенняя маланка. осенняя молния.
Я толькі паспеў адзначыць неспакойнай Я успел лишь отметить беспокойной
думкаю, што гэта занадта позна для мыслью, что время года слишком позднее
навальніцы, як на мяне, на коней, на для грозы, как на меня, на лошадей, на
фурмана абурыўся акіян халоднай вады. кучера обрушился океан холодной воды.
Нехта аддаў раўніну ў лапы ночы і дажджу. Кто-то отдал равнину в лапы ночи и дождя.
І ноч гэтая была цёмная, як сажа, я не бачыў И ночь эта была темная, как сажа, я не
нават сваіх пальцаў і толькі па видел даже своих пальцев и только по
паштурхванню вазка здагадаўся, што мы вздрагиванию возка догадывался, что мы
яшчэ едзем. Фурман таксама, відаць, нічога еще едем. Кучер тоже, наверное, ничего не
не бачыў і цалкам аддаўся інстынкту коней. видел и целиком положился на инстинкт
Не ведаю, ці сапраўды быў у іх які лошадей. Не знаю, был ли на самом деле у
інстынкт, але хутка вазок наш пачало кідаць них этот инстинкт: наш возок то и дело
з байрака на байрак, з ямы на нейкі бугор і кидало из ямы на какой-то бугор и снова в
зноў у яму. яму.
Шматкі гразі і нейкай твані ляцелі ў вазок, Комья болотной грязи и тины летели в
на плашч, мне ў твар, але я хутка возок, на плащ, мне в лицо, но я смирился с
асвойтаўся з гэтым і маліўся толькі аб тым, этим и молился лишь о том, чтоб не угодить
каб не наехаць на якую прорву: самыя в трясину. Я знал, что самые гиблые места
жахлівыя твані трапляюцца менавіта сярод встречаются именно в таких болотах —
такіх балот, праглыне і вазок, і коней, і проглотит и возок, и лошадей, и людей, и
людзей, і ўранцы ніхто нават не никому не придет в голову, что здесь кто-то
здагадаецца, што тут хтосьці быў, што тут был, что тут несколько минут кричало
дзве хвіліны крычала чалавечая істота, человеческое существо, пока бурая каша не
пакуль бурая каша не налезла ў рот, што набилась в рот, что сейчас это существо
11
зараз гэтая істота ляжыць разам з коньмі на лежит вместе с лошадьми на глубине трех
тры сажні ніжэй паверхні праклятага месца. саженей.
Нешта раўнула з левага боку: доўгі, Вдруг слева что-то изрыгнуло рев: длинный,
працяглы, нялюдскі крык. Коні тузанулі протяжный, нечеловеческий. Лошади
вазок — я ледзь не выпаў — і памчалі дернули возок — я чуть не выпал — и
кудысьці, відаць, напрасткі па балоце. понесли невесть куда, видимо, напрямик, по
Пасля штосьці хрумснула, і заднія колы болоту. Потом что-то хрястнуло, и задние
вазка пасунуліся ўніз. Адчуваючы, што пад колеса потянуло вниз. Чувствуя, что под
ногі мне нацякае нешта мокрае, я таргануў ноги натекает вода, я схватил кучера за
за плячо фурмана. Той з нейкай плечо. Тот с каким-то безразличием
абыякавасцю сказаў: промолвил:
— Гінем, пане. Тут і гамон. — Гибнем, пане. Тут нам и гамон .
Але мне не хацелася паміраць. Я схапіў Но мне не хотелось погибать. Я выхватил у
руку фурмана, расціснуў яму пальцы і, кучера кнут и начал хлестать по тому месту
выхапіўшы пугу, пачаў хвастаць па тым во тьме, где должны были быть кони.
месцы ў цемры, дзе павінны былі быць коні.
Нехта нема закрычаў такім голасам, што Раздался такой истошный вопль, что
коні, відаць, спудзіўшыся, шалёна тарганулі лошади опять бешено рванули, возок
вазок, ён задрыжаў увесь, як быццам задрожал, будто силясь вырваться из
таксама намагаўся вырвацца, пасля штосьці трясины, потом громко чмокнуло под
голасна цмокнула пад коламі. Вазок колесами, возок наклонился, затрясся еще
нахіліўся, затросся яшчэ мацней, загігатала сильнее, заржала кобыла. И произошло чудо
кабыла. І штосьці здарылася. Вазок зноў — возок покатился и вскоре застучал по
пакаціўся і хутка загрукатаў па нечым твердой земле. Только теперь я понял, что
цвёрдым. Толькі тут я зразумеў, што нема истошно кричал не кто иной, как я. Мне
крычаў не хто іншы, як я. Мне стала стало стыдно.
сорамна.
Я збіраўся ўжо было папрасіць фурмана, Я собирался уже было попросить кучера
каб ён спыніў коней на гэтым адносна остановить лошадей на этом относительно
цвёрдым, каб перачакаць ноч, але тут твердом месте, чтобы переждать ночь, как
дождж быццам зрабіўся рэдкім, і тут дождь начал утихать. В это время что-то
адначасова штосьці мокрае і калючае мокрое и колючее хлестнуло меня на лицу.
хвастанула мяне па твары. «Яловая лапа, — «Еловая лапка, — догадался я. — Значит,
адзначыў я. — Значыцца, гэта лес. Коні это лес. Лошади остановятся сами».
спыняцца самі».
Але прайшоў час, лапы яшчэ разы са два Однако время шло, еловые лапки еще раза
дакраналіся да маёй галавы, а вазок не два дотрагивались до моего лица, а возок
скакаў па карэннях, каціў роўна і гладка. І катил вперед ровно и гладко.
коні аніводнага разу не спыніліся.
12
Значыцца, гэта была лясная дарога. Значит, мы были на лесной дороге.
Я вырашыў, што яна павінна кудысьці Я решил, что она должна куда-нибудь
давесці нас, і аддаўся на волю лёсу. І вывести, и отдался на волю судьбы. И
сапраўды, мінула, можа, хвілін трыццаць, і действительно, прошло, может, минут
наперадзе замігцеў цёплы жывы агеньчык, тридцать, и впереди маняще замигал
такі ружовы і прывабны сярод гэтай золкай розовый огонек, такой живой и теплый в
і мокрай цемры. этой промозглой и мокрой тьме.
Праз некаторы час можна было пабачыць, Вскоре мы смогли разглядеть, что это не
што гэта не хата палясоўшчыка і не будан хата лесника и не шалаш смолокура, как я
смалакура, як я падумаў быў спачатку, а подумал вначале, а какое-то огромное
нейкая вялікая будыніна, занадта вялікая строение, слишком большое даже для
нават для гарадскога дома. Перад ёю — города. Перед нами — клумба, черное
клумба, вакол мокрыя шаты дрэў, чорнае жерло еловой аллеи, откуда мы выехали,
жарало яловай алеі, адкуль мы выехалі. вокруг мокрые деревья.
Ганак быў пад нейкім высокім навесам, на Крыльцо было под каким-то высоким
дзвярах вісела цяжкае бронзавае кальцо. навесом, на двери висело тяжелое бронзовое
кольцо.
Спачатку я, потым фурман, пасля зноў я Сначала я, затем кучер, потом снова я
грукалі гэтым кальцом у дзверы. Грукалі стучали этим кольцом в дверь. Стучали
нясмела, грукалі трошкі мацней, білі несмело, стучали немножко посмелее, били
кальцом наводмаш, спыняліся, клікалі, кольцом наотмашь, переставали, звали,
пасля білі нагамі — хоць бы які водгук. потом били в дверь ногами — хоть бы хны.
Нарэшце за дзвярыма захадзілі, няўпэўнена, Наконец за дверью заходили, неуверенно,
нясмела. Пасля пачуўся аднекуль з вышыні робко. Затем откуда-то сверху послышался
сіпаты жаночы голас: сиплый женский голос:
— Хто такія? — Кто такие?
— Мы падарожныя, цётухна, пусціце. — Мы путники, тетушка, впустите.
— А ці не з палявання вы часам? — А не с охоты ли вы часом?
— Якое там паляванне, мокрыя ўсе, ледзь — Какая там охота, мокрые с головы до пят,
на нагах стаім. Дальбог, пусціце нас. едва на ногах держимся. Ради Бога,
впустите.
Голас змоўкнуў, пасля з нейкімі ноткамі Женщина помолчала, потом с нотками
нерашучасці спытаў: нерешительности спросила:
— А хто ж вы такія? Прозвішча як? — А кто же вы такие? Фамилия какая?
— Беларэцкі маё прозвішча. Я з фурманам. — Белорецкий моя фамилия. Я с кучером.
Бабуля за дзвярыма раптам пажвавела: Бабуля за дверью вдруг оживилась:
— Граф Беларэцкі? — Граф Белорецкий?
13
— Спадзяюся быць графам, — адказаў я з — Надеюсь быть графом, — ответил я с
плебейскай непачцівасцю да тытулаў. плебейской непочтительностью к титулам.
Голас пасуровеў: Голос посуровел:
— Ну і ідзі сабе, добры чалавек, туды, — Ну, и иди себе, добрый человек, туда,
адкуль прыйшоў. Бачыце вы, ён на графства откуда пришел. Видите ли, он на графство
спадзяецца. Жартачкі начныя! Пайшоў, надеется. Шуточки ночные! Пошел, пошел.
пайшоў. Пашукай сабе дзе-небудзь у лесе Поищи где-нибудь в лесу берлогу, ежели ты
бярлог, калі ты такі спрытны. такой шустрый.
— Бабуля, — узмаліўся я, — з радасцю — Бабуля, — взмолился я, — с радостью
пашукаў бы, каб не непакоіць людзей, але ж поискал бы, чтоб не беспокоить людей, да я
я не тутэйшы, я з павета, заблукалі мы, не здешний, я из уезда, заблудились мы,
сухой ніткі няма. сухой нитки нету.
— Прэч, прэч, — сказаў няўмольны голас. — Прочь, прочь, — ответил неумолимый
голос.
Іншы чалавек, можа, схапіў бы ў адказ на Другой на моем месте, может, схватил бы
гэта камень і пачаў бы біць у дзверы, камень и в ответ на это стал бы бить в дверь,
сыплючы праклёны, але я нават тут не мог осыпая жестоких хозяев проклятьями, но я
пазбавіцца думкі, што гэта дрэнна: сілком даже в этот миг не мог избавиться от мысли,
драцца ў чужую хату. Таму я толькі что это плохо — силой вламываться в
ўздыхнуў і звярнуўся да фурмана: чужой дом. Поэтому я только вздохнул и
обратился к кучеру:
— Ну што ж, пайшлі адсюль. — Ну что же, пойдем отсюда.
Мы накіраваліся былі да фурманкі. Відаць, Мы было направились к возку. Видимо,
наша саступлівасць зрабіла добрае наша уступчивость произвела хорошее
ўражанне, бо голас, памякчэўшы, кінуў нам впечатление, потому что старуха,
наўздагон: смягчившись, бросила нам вдогонку:
— Пачакайце, падарожнікі. Хто ж вы такія? — Погодите, подорожные. Кто же вы такие?
Я забаяўся адказаць «фалькларыст», бо Я побоялся ответить «фольклорист», потому
двойчы мяне пасля гэтага слова лічылі за что дважды после этого слова меня
мазурыка. Таму я адказаў: принимали за мазурика. Поэтому ответил:
— Купец. — Купец.
— А як жа вы трапілі ў парк, калі вакол мур — А как же вы попали в парк, если вокруг
і чыгунная агароджа? каменная стена и чугунная ограда?
— А я і не ведаю, — адказаў я шчыра. — — А я и сам не знаю, — ответил я искренне.
Ехалі недзе, відаць, па балоце, кудысьці — Ехали где-то, видимо, по болоту, куда-то
праваліліся, ледзь выбраліся… Раўло там провалились, едва выбрались… Ревело там
нешта. что-то…

14
Я і не спадзяваўся на такі вынік маіх слоў, По правде говоря, я ни на что уже не
але пасля іх голас ціха войкнуў і спуджана надеялся, однако после этих моих слов
закудахтаў: старуха тихо охнула и испуганно
закудахтала:
— А-а Божжа ж мой! А гэта ж вы, напэўна, — А-ах ты, Боже! Это же вы, наверное, из
з Волатавай прорвы прыехалі, гэта ж толькі Волотовой прорвы вырвались, ведь только с
там і няма агароджы. Во пашчасціла вам, той стороны и нет ограды. Вот
выратавала вас царыца нябесная. А матка посчастливилось вам, вот повезло. Спасла
боская! А пакутнічкі нябесныя! вас царица небесная. А Матерь Божья! А
мученички небесные!
І зараз такая дабрыня і такі адчай И такая доброта, и такое сочувствие
адчуваліся ў яе словах, што я дараваў ёй слышались в ее словах, что я простил ей
гэтую гадзіну на ганку. этот час допроса на крыльце.
Дзверы загрукалі засаўкамі, пасля зарыпелі, Старуха загремела запорами, потом дверь со
разыходзячыся і прапускаючы ў начную скрипом распахнулась, пропуская в ночную
цемру смугу аранжавага цьмянага святла. тьму оранжевую полосу тусклого света.
Перад намі стаяла невялічкая бабулька ў Перед нами стояла невысокого росточка
шырокай, як звон, сукні, ліловай шнуроўцы, бабуся в широком, как колокол, платье,
у якой, напэўна, хадзілі нашы прапрашчуры лиловой шнуровке, в которой, наверное,
пры каралі Стасе, і ў вялікім крухмальным ходили наши пращуры при короле Стахе, и
чапцы. Твар у добрых зморшчынах, нос в большом накрахмаленном чепце. Лицо в
кручкаваты, а рот вялізны, падобны на добрых морщинках, нос крючковатый, а рот
шчыпцы для арэхаў, з трошкі адтапыранымі огромный, похожий на щипцы для орехов, с
наперад вуснамі. Кругленькая, амаль як немного оттопыренными губами.
бочачка сярэдняй велічыні, з пухленькімі Кругленькая, как бочечка средней
ручкамі — яна так і напрошвалася на тое, величины, с пухленькими ручками — она
каб яе клікалі «маці». І ў руках у гэтай так и напрашивалась на то, чтоб ее звали
бабулі быў вялізны пячны рагач: зброя. Я «матушка». И в руках у этой бабуси был
ледзь не зарагатаў, але ў час прыпомніў огромный ухват: оружие. Я едва не
халодную дрыгву і дождж за вокнамі і расхохотался, но вовремя вспомнил
змаўчаў. Колькі людзей і зараз стрымлівае холодную трясину и дождь и смолчал.
смех з таго, што варта смеху, Сколько людей и по сей день сдерживают
прыпамятаўшы, што за сцяною дождж! смех над тем, что достойно смеха,
вспомнив, что за стеною дождь!
Мы ўвайшлі ў пакойчык, дзе пахла мышамі, Мы вошли в комнатку, где пахло мышами, и
і струмені вады адразу пабеглі з нашай ручьи воды сразу потекли с нашей одежды
вопраткі на падлогу. Я глянуў на свае ногі і на пол. Я взглянул на свои ноги и
жахнуўся: яны амаль па калена былі ў бурай ужаснулся: они почти до колен были в
кашы, як у ботах. бурой каше, как в сапогах.
15
Бабуля толькі галавою паківала. Бабуся только покачала головой.
— Бачыце, я адразу сказала, што гэта тая — Видите, я сразу угадала, что это та адова
жахлівая твань. Вы, пане купец, павінны топь. Вы, пан купец, должны поставить Богу
паставіць свечку за тое, што так лёгка большую свечку за то, что так легко
абышлося. — І яна адчыніла дзверы ў отделались. — И она открыла дверь в
суседні пакоік, дзе жарка палаў камін. — соседнюю комнату, где пылал камин. —
Добра абышлося. Скідвайце адразу ж Хорошо отделались. Снимайте одежду,
вопратку, сушыцеся. У вас ёсць што сушитесь. У вас есть во что переодеться?
апрануць з сухога?
Сак мой, на шчасце, быў сухі, я Сак мой, к счастью, был сухим, я
пераапрануўся перад камінам, вопратку переоделся перед камином, нашу одежду —
маю і фурманову бабуля некуды пацягнула, мою и кучера — бабуся куда-то утащила, а
а пасля зайшла ў пакой з сухою — для потом возвратилась с сухой — для кучера.
фурмана. Зайшла, не звяртаючы ўвагі на Вошла, не обращая внимания на то, что
тое, што фурман стаяў зусім голы і кучер стоял совсем голый и стыдливо
сарамліва паварочваўся да яе спіною. поворачивался к ней спиной.
Паглядзела на яго сінюю спіну і сказала Посмотрела на его посиневшую спину и
непрыхільна: сказала неодобрительно:
— Ты, малец, ад мяне не вельмі — Ты, малец, от меня не отворачивайся, я
адварочвайся, я старая баба. І пальцы на старая баба. И пальцев на ногах не
нагах не падціскай. На вось, пераапранайся поджимай. На вот, переоденься быстрее.
лепей хутчэй.
Калі мы пераапрануліся і трохі сагрэліся ля Когда мы немного согрелись у камина,
каміна, бабуля паглядзела на нас глыбока бабуся поглядела на нас глубоко запавшими
запалымі вачыма і сказала: глазами и сказала:
— Ну, вось і добра. Ты, малец, пойдзеш — Согрелись? Ну, вот и хорошо. Ты, малец,
зараз з Янам начаваць, тут табе будзе пойдешь ночевать с Яном, тут тебе будет
нязручна. Ян! неудобно… Ян!…
Ян з'явіўся. Гэта быў падслепаваты чалавек Явился Ян. Это был подслеповатый старик
год шасцідзесяці з доўгімі сівымі валасамі, лет шестидесяти с длинными седыми
носам, вострым, як шыла, запалымі волосами, острым, как шило, носом,
шчокамі, з вусамі, якія звісалі да сярэдзіны запавшими щеками и усами, свисавшими до
грудзей. середины груди.
Я вельмі здзівіўся, што адна бабуля з Я поначалу удивился, что бабуся одна с
рагачом у руцэ адчыніла нам дзверы, не ухватом в руке открыла нам дверь, не
пабаялася двух дарослых мужыкоў, якія побоялась двух мужчин, которые явились
невядома адкуль з'явіліся ўначы, але пасля ночью неизвестно откуда, но после того, как
таго, як пабачыў Яна, зразумеў, што ён увидел Яна, понял, что тот был где-то в

16
стаяў недзе ў засадзе і жанчына засаде и она надеялась на его помощь.
спадзявалася на яго дапамогу.
Дапамога была важнецкая: у руках старога Помощь была важнецкая: в руках у старика
вартаўніка я пабачыў стрэльбу. Гэта была я увидел ружье. Вернее, это было даже не
нават не зусім стрэльба, да яе больш ружье: оружие, которое держал старик,
пасавала б назва «мушкет». Стрэльба была правильнее было бы назвать «мушкетом».
вышэй галавы, прыблізна дзюймаў на Он был выше Яна приблизительно дюймов
шэсць, ствол яе быў з насечкамі і шырокім на шесть, ствол с насечками и широким
раструбам на канцы, ложа і прыклад раструбом на конце, ложе и приклад
заляпаныя, выцертыя, з брамкі звісаў залапанные, вытертые, с полка свисал
фіціль. Словам, ёй даўно было месца недзе фитиль. Словом, ему давно было место где-
ў музеі зброі. Такія стрэльбы звычайна то в музее оружия. Такие ружья обычно
б'юць, як гарматы, і так адбіваюць у плячо, стреляют, как пушки, и настолько сильно
што непадрыхтаваны чалавек валіцца на отдают в плечо, что неподготовленный
зямлю як сноп. человек валится на землю, как сноп.
І я чамусьці з задавальненнем падумаў, што И я почему-то с удовольствием подумал,
ў маёй кішэні зараз цудоўны англійскі что у меня в кармане чудесный английский
рэвальвер на шэсць набояў. шестизарядный револьвер.
Ян узяў фурмана і павёў яго да дзвярэй, Ян повел кучера к двери, едва переступая
ледзь варушачы нягнуткімі старэчымі негнущимися ногами. Я заметил, что даже
нагамі. Я пабачыў, што нават рукі ягоныя руки у него дрожали.
трэсліся. Варта была ненадзейная.
«Добрая дапамога для гаспадыні», — з «Надежная помощь хозяйке», — с горечью
горыччу падумаў я. подумал я.
А гаспадыня адразу ж кранула мяне за А хозяйка тронула меня за плечо и
плячо і загадала ісці за ёю ў «апартаменты». пригласила идти за ней в «апартаменты».
Мы прайшлі яшчэ адну клятушку, старая Мы прошли еще одну комнатку, старуха
жанчына адчыніла дзверы, і я ціха войкнуў открыла следующую дверь, и я тихо ахнул
ад здзіўлення і захаплення. от удивления и восторга.
Перад намі была вялікая прыхожая- Перед нами была огромная прихожая-
гасціная, як гэта вадзілася ў старасвецкіх гостиная, как это водилось в старинных
панскіх дамах. Але што за прыхожая! помещичьих домах. Теперь сказали бы
«холл». Но какой красоты!
Яна была вялізная, такая вялізная, што мой Она была такая огромная, что мое мрачное
змрочны адбітак у люстры недзе на другой отражение в зеркале где-то на
сцяне здаваўся не большым за суглоб противоположной стене казалось не больше
мезенца. Падлога з дубовых цаглін, зараз сустава мизинца. Пол из дубовых
даволі пашарпаных, неабсяжна высокія «кирпичей», уже довольно вытертых,
сцены, ашаляваныя чорнымі ад старасці, беспредельно высокие стены, обшитые
17
бліскучымі дошкамі, разьбованымі па черными от старости, блестящими досками
краях, вокны амаль пад столлю, маленькія, с резьбой по краям, окна почти под
у глыбокіх стральчатых нішах. потолком, маленькие, в глубоких
стрельчатых нишах.
Відаць, мы ў цемры ўзбіліся на бакавы Видимо, впотьмах мы очутились на боковом
ганак, бо проста направа ад мяне быў крыльце, потому что направо от меня был
парадны ўваход: шырокія, таксама парадный вход: широкая, тоже стрельчатая
стральчатыя, дзверы, падзеленыя дверь, разделенная деревянными колонками
драўлянымі калонкамі на тры часткі. На на три части. На колонках была
калонках была трохі пашчапаная часам потрескавшаяся от времени резьба: цветы,
разьба: кветкі, пялёсткі і плады. За листья, плоды. За дверью, в глубине
дзвярыма, у глыбіні вестыбюля, — вестибюля, — входная дверь, массивная,
уваходныя дзверы, масіўныя, дубовыя, дубовая, окованная потемневшими
акутыя пацямнелымі бронзавымі цвікамі з бронзовыми гвоздями с квадратными
квадратнымі галоўкамі. А над дзвярыма — головками. А над нею — огромное темное
вялізнае цёмнае акно ў ноч і цемру. На акне окно в ночь и тьму. На окне — мастерской
— мастацкай работы выгінастыя краты. работы кованая решетка.
Я ішоў па прыхожай і здзіўляўся. Якая Я шел по прихожей и удивлялся: какое
прыгажосць і як гэта ўсё запушчана великолепие и как это все запущено
чалавечым нядбальствам. Вось цяжкая людской нерадивостью. Вот массивная
мэбля ля сцен — яна рыпіць нават у адказ мебель вдоль стен — она скрипит даже в
на крокі. Вось агромністая драўляная статуя ответ на шаги. Вот огромная деревянная
святога Юрыя, адно з цудоўных, трохі статуя святого Юрия, одно из
наіўных стварэнняў беларускага народнага замечательных, немного наивных творений
генія — ля ног яе тонкі белы пыл, быццам белорусского народного гения — у ног ее
хтосьці насыпаў мукі: гэту непаўторную рэч слой белой пыли, словно кто-то насыпал
сапсаваў шашаль. Вось на столі люстра, муки: эту неповторимую вещь испортил
таксама выдатная па прыгажосці — шашель. Вот под потолком люстра, также
вісюлькі яе абабіты больш чым напалову. удивительная по красоте, но висюльки у нее
сбиты больше чем наполовину.
Магло б здацца, што тут ніхто не жыве, каб Могло показаться, что здесь никто не живет,
не палалі ў вялізным каміне дровы і не если бы в огромном камине не пылали
залівалі няпэўным мігатлівым святлом усю дрова и пламя не освещало прихожую
гэтую карціну. неуверенным, мигающим светом.
Амаль з сярэдзіны прыхожай шырокія Почти с середины этой роскошной
беламармуровыя сходы вялі на другі прихожей широкая беломраморная лестница
паверх, падзяляліся надвае і прыгожа, вела на второй этаж. Здесь было почти все
закруглена ўзбягалі амаль у такі самы па так же, как и на первом этаже, — такая же
памерах другі пакой. Тут было ўсё тое огромная комната, даже пылал такой же

18
самае, што і на першым паверсе, нават камин, лишь на стенах черное дерево
палаў такі самы камін гарачым полымем, (наверное, это был дуб) чередовалось с
толькі што на сценах чорнае дрэва (напэўна, потертыми штофными шпалерами
гэта быў дуб) чаргавалася з пацёртымі кофейного цвета. И на этих шпалерах
штофнымі шпалерамі кававага колеру. І на красовались портреты в тяжелых рамах. Да
гэтых шпалерах красаваліся партрэты ў еще у камина стояли столик и два кресла.
цяжкіх чорных рамах. Ды яшчэ ля каміна Старуха тронула меня за рукав:
стаялі столік і два крэслы. Бабуля тарганула
мяне за рукаў:
— Я зараз адвяду пана ў яго пакой. Гэта — Я сейчас отведу пана в его комнату. Это
недалёка, па калідоры. А пасля… можа, пан недалеко, по коридору. А потом… может,
хоча вячэраць? пан хочет поужинать?
Я не адмовіўся, бо амаль цэлы дзень не еў. Я не отказался, потому что целый день не
ел.
— Ну, то тады няхай пан пасля выйдзе — Ну, так пусть пан подождет меня…
сюды.
Праз якіх хвілін дзесяць я быў у зале і там Она вернулась минут десять спустя, широко
зноў пабачыў бабулю, якая шырока улыбнулась мне и сказала доверчиво:
ўсміхнулася мне і сказала з даверам:
— Ведаеце, вёска рана кладзецца спаць. — Знаете, деревня рано ложится спать. Но у
Але ў нас не любяць спаць, у нас кладуцца нас не любят спать, у нас стараются лечь
як мага пазней. І гаспадыня не любіць как можно позже. И хозяйка не любит
людзей. Не ведаю, чаму яна сёння людей. Не знаю, почему она вдруг
згадзілася прыняць вас у свой дом і нават согласилась впустить вас в свой дом и даже
дазволіць прысутнічаць за вячэрай (няхай позволила присутствовать за ужином (пусть
пан мне даруе). Відаць, пан самы варты пан меня извинит). Видимо, пан самый
даверу чалавек з тых, што былі тут за тры достойный доверия из всех тех, кто был
гады. здесь за последние три года.
— Як, — здзівіўся я, — хіба гаспадыня не — Как, — удивился я, — разве хозяйка не
вы? вы?
— Я ахмістрыня, — з годнасцю сказала — Я экономка, — с достоинством ответила
старая. — А ахмістрыня ў лепшым з старуха. — Я экономка в лучшем из лучших
лепшых дамоў, у добрай сям'і, зразумейце домов, в хорошей семье, поймите это, пан
гэта, пан купец. У самай лепшай з купец. В самой лучшей из лучших семей.
найлепшых сем'яў. Так. Гэта лепей, чым Это лучше, чем даже быть хозяйкой в не
быць нават гаспадыняй у не самай лепшай з самой лучшей семье.
найлепшых сем'яў.
— Што ж гэта за сям'я? — неасцярожна — Что же это за семья? — неосторожно

19
спытаў я. — І дзе я? спросил я. — И где я?
У старой гневам спалыхнулі вочы: У старухи гневом полыхнули глаза.
— Вы ў маёнтку Балотныя Яліны. А — Вы в имении Болотные Ялины . А хозяев
гаспадароў вам сорамна не ведаць. Гэта вам стыдно не знать. Это Яновские.
Яноўскія. Разумееце вы, Яноўскія! Няўжо Понимаете вы, Яновские! Неужели вы не
вы не чулі? слыхали?
Я адказаў, што, вядома, чуў, і гэтым Я ответил, что, конечно же, слыхал. И этим
супакоіў старую. Жэстам, вартым каралевы, успокоил старуху. Жестом, достойным
яна паказала мне на крэсла (прыблізна так у королевы, она указала мне на кресло
тэатрах каралевы паказваюць на плаху (приблизительно так в театрах королевы
няшчаснаму любоўніку: «Вось тваё месца, указывают на плаху неудачнику-
злашчасны!»), папрасіла прабачэння і любовнику: «Вот твое место,
пакінула мяне аднаго. Я вельмі здзівіўся злосчастный!»), попросила извинения и
змене, якая адбылася са старой. На першым оставила меня одного. Я очень удивился
паверсе яна войкала і прычытала, перемене, происшедшей со старухой. На
размаўляла з выразнай народнай первом этаже она охала и причитала,
інтанацыяй, а перайшоўшы на другі паверх, разговаривала с выразительной народной
адразу ператварылася чорт ведае ў што. интонацией, а поднявшись на второй этаж,
Відаць, на першым паверсе яна была дома, сразу превратилась черт знает в кого.
а на другім была толькі ахмістрыняю, Видимо, на первом этаже она была дома, а
толькі рэдкім госцем і, адпаведна на втором — только экономкой, редкой
пераходам, мяняла скуру. Вочы ў яе былі гостьей и, соответственно переходам,
добрыя, але памятаю, што такая менялась. Глаза у нее были добрые, но,
зменлівасць мне тады вельмі не помню, такая перемена мне тогда не очень
спадабалася. понравилась.
Застаўшыся адзін, я пачаў разглядаць Оставшись один, я начал рассматривать
партрэты, якія цьмяна паблісквалі на портреты, что тускло поблескивали на
сценах. Іх было больш за шэсцьдзесят, стенах. Их было около семидесяти,
зусім даўніх і амаль што новых — і гэта старинных и почти новых, — и это было
было сумнае відовішча. грустное зрелище.
Вось нейкі дваранін ледзь не ў кажусе — Вот какой-то дворянин чуть ли не в
адна з самых старых карцін, — твар полушубке — одна из самых старых картин,
шырокі, мужыцкі, здаровы, з густой крывёю — лицо широкое, мужицкое, здоровое, с
ў жылых. густой кровью в жилах.
А вось другі, ужо ў срэбнатканым каптане, А вот второй, уже в сребротканом кафтане,
шырокі бабровы каўнер падае на плечы широкий бобровый воротник падает на
(хітрая ты быў пратабестыя, хлопча!). плечи (хитрая ты был протобестия, парень!).
Поруч з ім магутны, з каменнымі плячыма і Рядом с ним мощный, с каменными плечами
шчырым позіркам чалавек у чырвоным и искренним взглядом человек в красном
20
плашчы (ля яго галавы шчыт з фамільным плаще (у его головы щит с фамильным
гербам, і верхняя палова яго замазана гербом, верхняя половина которого
чорнай фарбай). А далей другія, такія ж замазана черной краской). А дальше другие,
моцныя, але вочы тупаватыя і масляныя, такие же сильные, но глаза туповатые и
насы тупыя, вусны жорсткія. масляные, носы обрубленные, губы
жесткие.
А з імі жаночыя партрэты з пакатымі За ними портреты женщин с покатыми
плячыма, створанымі для пяшчоты. У іх плечами, созданными для ласки. У них
такія твары, што заплакаў бы і кат. А такие лица, что заплакал бы и палач.
напэўна, хтосьці з гэтых жанчын і сапраўды Наверное, кто-то из этих женщин и в самом
склаў галаву на пласе ў тыя жорсткія часы. деле сложил голову на плахе в то жестокое
Непрыемна думаць, што такія жанчыны время. Неприятно думать, что эти женщины
бралі ежу з блюд рукамі, а ў балдахінах брали еду с блюд руками, а в балдахинах их
іхніх спальняў гняздзіліся клапы. спален гнездились клопы.
Я стаў ля аднаго такога партрэта, Я остановился у одного портрета,
зачараваны той дзіўнай незразумелай очарованный той удивительной, непонятной
усмешкаю, якую так непераймальна рабілі улыбкой, которую так неповторимо умели
часам нашы старыя мастакі. Жанчына изображать наши старые мастера. Женщина
глядзела на мяне спачувальна і загадкава. смотрела на меня участливо и загадочно.
— Ты — маленькі чалавек, — як быццам «Ты — маленький человек, — как будто
казаў яе позірк, — што ты зведаў у жыцці? говорил ее взгляд, — что ты изведал в
О, каб ведаў ты, як палаюць паходні на жизни? О, если б знал ты, как пылают
сценах залы для піроў, каб ведаў ты, якая факелы на стенах зала для пиршеств, если б
насалода цалаваць да крыві каханкаў, дваіх знал ты, какое наслаждение целовать до
звесці ў бойцы, аднаго атруціць, аднаго крови любовников, двоих свести в
кінуць у рукі кату, дапамагаць мужу поединке, одного отравить, одного бросить
страляць з вежы па наступаючых ворагах, в руки палачей, помогать мужу стрелять из
яшчэ аднаго каханка амаль звесці ў магілу башни по наступающим врагам, еще одного
сваім каханнем і пасля ўзяць ягоную любовника свести в могилу своей любовью
правіну на сябе, скласці нз эшафоце сваю и потом взять его вину на себя, сложить на
галаву з высокім белым ілбом і складанай эшафоте свою голову с высоким белым
прычоскай. лбом и сложной прической».
Клянуся жыццём, так яна мне і сказала, і Клянусь жизнью, так она мне и сказала, и,
хоць я ненавіджу арыстакратаў, я зразумеў хотя я ненавижу аристократов, я понял
перад гэтым партрэтам, якая гэта страшная перед этим портретом, какая это страшная
штука «род», якую пячаць ён накладае на штука «род», какую печать он накладывает
нашчадкаў, які цяжар старых грахоў і на потомков, какая тяжелая ноша старых
выраджэння кладзецца на іхнія плечы. грехов и вырождения ложится на их плечи.
І яшчэ я зразумеў, якія незлічоныя И еще я понял, что неисчислимые
21
дзесяцігоддзі праляцелі над зямлёю з тых десятилетия пролетели над землей с тех
часоў, калі гэта жанчына сядзела перад времен, когда эта женщина сидела перед
жывапісцам. Дзе яны зараз, усе гэтыя людзі художником. Где они теперь, все эти люди с
з гарачай крывёю і палкімі жаданнямі, горячей кровью и пылкими желаниями,
колькі стагоддзяў прагрукацела па іх сколько столетий прогрохотало по их
спарахнелых касцях? истлевшим костям?
Я адчуваў, як вецер гэтых стагоддзяў Я ощутил, как ветер этих столетий пролетел
праляцеў за маёй спіною і ўзняў валасы на за спиной и вздыбил волосы на моей голове.
маёй галаве.
І яшчэ я адчуў, што ў гэтым доме стаіць И еще я ощутил, что в этом доме царит
холад, жахлівы холад, якога не выгнаць холод, который не изгнать даже каминам,
нават камінамі, што гараць дзень і ноч. пылающим день и ночь.
Вялізныя змрочныя залы з траскучым Огромные, сумрачные залы со скрипящим
паркетам, змрок па кутах, вечная пройма, паркетом, мрак по углам, извечный
пах пылу і мышэй і холад, такі холад, што сквозняк, запах пыли и мышей и холод,
стыне сэрца, холад, настоены стагоддзямі, такой холод, что стынет сердце, холод,
холад адзінага маярату вялізнага, настоянный столетиями, холод единого
збяднелага, амаль вымерлага за апошнія майората, огромного, обнищавшего, почти
гады роду. вымершего рода.
О, які гэта быў холад! Каб пазнейшых О, какой это был холод! Если б поздних
нашых дэкадэнтаў, якія апявалі занядбаныя наших декадентов, воспевавших
панскія замкі, пакінуць тут хоць бы на ноч, запущенные панские замки, оставить здесь
яны хутка запрасіліся б на траву, на цёплае хотя бы на одну ночь, они очень скоро
сонейка. запросились бы на траву, на теплое
солнышко.
Пацук смела перабег па дыяганалі залу. Крыса смело пересекла по диагонали зал.
Мяне перасмыкнула. Я зноў павярнуўся да Меня передернуло. Я снова повернулся к
партрэтаў. Але пазнейшыя партрэты былі портретам. Это были более поздние
таксама іншымі. У мужчын нейкі галодны портреты. И совсем иные. У мужчин какой-
незадаволены выгляд, вочы, як у старых то голодный, недовольный вид, глаза, как у
селадонаў, на вуснах незразумелая тонкая і старых селадонов, на губах непонятная,
непрыемная з'едлівасць. І жанчыны іншыя: тонкая и неприятная язвительность. И
вусны занадта пажадлівыя, позірк манерны женщины иные: губы слишком похотливые,
і жорсткі. І відавочна слабелі рукі: за белай взгляд манерный и холодный. И очевидно
скурай як у мужчын, так і ў жанчын бачны слабели руки: под белой кожей и у мужчин
былі блакітныя жылкі. Плечы ставалі и у женщин просвечивали голубые жилки.
вузкімі і пададзенымі наперад, хоць Плечи становились уже и подавались
юрлівасць нават мацнела ў выразе твараў. вперед, а в выражениях лиц усиливалось
сладострастие.
22
Жыццё, якія жорсткія жарты робіш ты з Жизнь, какие жестокие шутки ты
тымі, хто стагоддзі жыў адасоблена, а з проделываешь с теми, кто столетиями жил
народам меў зносіны толькі на той выпадак, обособленно, а с народом общался лишь для
каб нараджаць на свет бастардаў. того, чтобы рождать на свет бастардов.
Мне было цяжка, непрыемна глядзець на Мне было тяжело, неприятно смотреть на
гэта. І зноў гэта пачуццё пранізлівага все это. И снова чувство пронзительного
незразумелага холаду… непонятного холода…
Я не пачуў крокаў за спіною, як быццам Я не услышал шагов за спиной, словно тот,
той, хто падышоў, плыў у паветры. Мне кто подошел, плыл по воздуху. Мне вдруг
раптам проста здалося, што нехта глядзіць просто показалось, что кто-то смотрит мне в
мне ў спіну. Тады я, прыцягнуты гэтым спину. Тогда я, под воздействием этого
позіркам, павярнуўся. Жанчына стаяла за взгляда, обернулся. Женщина стояла за
маёй спіною і пытальна глядзела на мяне, моей спиной и вопросительно смотрела на
схіліўшы галаву. Я быў прыгаломшаны. меня, слегка наклонив голову. Я был
Мне здалося, нібы той партрэт, які толькі ошеломлен. Мне показалось, будто портрет,
што размаўляў са мною, раптам ажыў і только что разговаривавший со мной, вдруг
жанчына, што стаяла тут, за маёй спіной, ожил и женщина сошла с него.
сышла з яго.
Не ведаю нават, што між імі было Не знаю даже, что было между ними
агульнага? Тая, на партрэце (я паглядзеў на общего. Та, на портрете (я оглянулся на него
яго і пабачыў, што ён на месцы), была, и увидел, что она на месте), была, видимо,
відаць, высокая, добра сфармаваная, з высокая, хорошо сложена, с большим
вялікім запасам жыццёвых сіл, вясёлая і запасом жизненных сил, веселая, сильная и
моцная, прыгожая самка. А гэта — проста красивая. А эта — просто заморыш.
заморак.
І ўсё ж падабенства было, тое И все же сходство было, то сверхсходство,
звышпадабенства, якое прымушае нас которое заставляет нас узнавать в толпе
пазнаваць у натоўпе двух зусім не двух непохожих братьев: брюнета и
падобных братоў: брунета і бландзіна. Не, блондина. Нет, даже большее. У них были
нават большае. У іх былі зусім аднолькавыя совершенно одинаковые волосы, нос той же
валасы, нос той самай формы, той самы формы, тот же разрез рта и те же белые
разрэз рота і тыя самыя белыя роўныя зубы. ровные зубы. К этому добавлялось общее
І, акрамя гэтага, яшчэ тое агульнае сходство в выражении лица, что-то родовое,
падабенства ў выразе твару, нешта радавое, извечное.
спрадвечнае.
І ўсё ж такой непрыемнай асобы мне яшчэ И все же такой неприятной особы мне еще
не даводзілася бачыць. Усё тое самае, і ўсё не доводилось видеть. Все то же самое, и
— не тое. Маленькая ростам, худзенькая, все — не то. Маленькая ростом, худенькая,
танюткая, як галінка, з амаль неразвітымі тоненькая, как веточка, с почти
23
клубамі і ўбогімі грудзямі, з блакітнымі неразвитыми бедрами и убогой грудью, с
жылкамі на шыі і руках, у якіх зусім, голубыми жилками на шее и руках, в
здавалася, не было крыві, — яна была которых, казалось, совсем не было крови —
слабай, як сцяблінка палыну на мяжы. она была слабой, словно стебелек полыни
на взмежке.
Вельмі тонкая скура, тонкая доўгая шыя, Очень тонкая кожа, тонкая длинная шея,
нават прычоска нейкая незразумела даже прическа какая-то невыразительная. И
невыразная. І гэта было тым больш это казалось тем более странным, что
дзіўным, што валасы былі залацістыя, волосы были золотистые, пышные и
дзівоснай пышнасці і прыгажосці. Нашто удивительно красивые. Зачем же
быў гэты недарэчны затрапезны кукіш на понадобился этот нелепый узел на затылке?
патыліцы?
Рысы твару былі выразныя, рэзка Черты лица были выразительные, резко
акрэсленыя, такія правільныя, што очерченные, такие правильные, что
згадзіліся б як узор нават вялікаму сгодились бы в качестве образца даже
скульптару. І ўсё ж я не думаю, каб які- великому скульптору. И все же я не думаю,
небудзь скульптар спакусіўся б ляпіць з яе чтоб какой-нибудь скульптор соблазнился
Юнону: рэдка мне здаралася бачыць такі лепить с нее Юнону: редко увидишь столь
непрыемны, варты жалю твар. Вусны дзіўна неприятное, достойное жалости лицо. Губы
перакрыўленыя, ля носа глыбокія цені, искривлены, у носа глубокие тени, цвет
колер твару шэры, чорныя бровы ў нейкім лица серый, черные брови в каком-то
дзівацкім надломе, вочы вялізныя-вялізныя, странном изломе, глаза огромные, черные,
чорныя, але і ў іх нейкі незразумелы но в них застыло какое-то непонятное
застыглы выраз. выражение.
«Небарака, д'ябальскі непрыгожая», — з «Бедняжка дьявольски некрасива», — с
жалем падумаў я і апусціў вочы. сочувствием подумал я и опустил глаза.
Я ведаю шмат жанчын, якія да самай труны Я знаю многих женщин, которые до самого
не даравалі б мне гэтых апушчаных вачэй, гроба не простили бы мне моих опущенных
але гэтая, відаць, прызвычаілася бачыць глаз, но эта привыкла видеть, наверное, что-
штосьці нядобрае на тварах усіх людзей, то подобное на лицах всех людей, кого
якіх сустракала: яна зусім не звярнула на встречала: она совсем не обратила на это
гэта ўвагі. внимания.
Не ведаю, ці хацела яна паднесці руку да Не знаю, хотела ли она подать мне руку для
маіх вуснаў, ці проста працягнула яе для поцелуя или протянула ее для пожатия на
рукапаціскання на англійскі манер, а можа, английский манер, а может, рука просто
рука проста здрыганулася, але я ўзяў яе вздрогнула, но я взял ее хрупкие пальчики и
кволыя пальчыкі і пачціва паднёс іх да почтительно поднес к губам. Может, я даже
вуснаў. Можа, я нават затрымаў іх даўжэй, задержал их дольше, чем было нужно: я
чым трэба было: я ж быў павінен трошкі ведь должен был хоть немного искупить
24
выкупіць гэты грэх апушчаных вачэй. свой грех.
Калі я апусціў руку, у вачах гэтай дзяўчыны Когда я отпустил руку, в глазах этой
— не, нават дзіцёнка — з'явілася нешта девушки — нет, даже ребенка — появилось
ліхаманкавае, балючае, дзіўнае. что-то лихорадочное, больное, странное.
Яна ўсё так, як раней, моўчкі паказала мне Она все так же молча указала мне на кресло
рукою на крэсла перад камінам. Я, аднак, не перед камином. Однако я не сел, пока не
сеў, пакуль не села яна. І зноў той самы села она. И снова то же самое удивление в
дзіўны выраз у вачах. І тут я прыпомніў, як глазах. И тут я припомнил, как дрожала ее
дрыжала яе рука ля маіх вуснаў, і зразумеў, рука у моих губ, и понял, что она просто не
што яна проста не ўмела яе падаваць, што умела ее подавать, что ей никогда не
ёй ніколі не цалавалі рукі. А папраўдзе, целовали руки. И в самом деле, чего можно
чаго можна было чакаць ад гэтай выклятай было ожидать от этой проклятой Богом
Богам балотнай дзіркі сярод лясоў? болотной дыры среди лесов?
…Калі тая самая ахмістрыня з падціснутымі …Когда экономка с поджатыми губами
вуснамі прынесла нам вячэру і пакінула нас принесла ужин и оставила нас одних, я
адных, я спытаў, з кім я размаўляю. спросил, с кем разговариваю.
— Я гаспадыня Балотных Ялін. Надзея — Я хозяйка Болотных Ялин. Надежда
Яноўская. Яновская.
— Прабачце, можа, мне трэба было — Простите, может, мне нужно было
прадставіцца раней. Я, сам таго не представиться раньше? Я, сам того не
жадаючы, падмануў вашу ахмістрыню. Я желая, обманул вашу экономку. Я совсем не
зусім не купец… купец…
— Я ведаю, — вельмі спакойна сказала яна, — Я знаю, — очень спокойно ответила она,
— купцы не такія, а я вас ужо бачыла. Там, — купцы не такие, а я вас уже видела. Там,
над дзвярыма, ёсць… высока… над дверями, высоко… есть… незаметные
непрыкметныя ваўчкі, каб глядзець. Калі да глазки, чтоб смотреть. Когда к нам кто-то
нас прыязджае хтосьці, я адразу бачу, приезжает, я сразу вижу. В глазок. Только
кожны раз. Толькі вельмі, вельмі рэдка очень редко, очень редко приезжают к нам
прыязджаюць да нас людзі. І яны баяцца. І я люди. И они боятся. И я тоже мало кого
таксама мала каго магу пусціць да нас. Вы могу впустить к нам. Вы не такой, как
не такі, як іншыя… Рэдка ў нас бываюць другие… Редко у нас бывают достойные
вартыя даверу людзі. доверия люди.
Мяне непрыемна ўразіла такая, мякка Меня неприятно удивила такая, мягко
кажучы, адкрытасць. Што гэта? Тонкі говоря, откровенность. Что это? Тонкий
разлік або наіўнасць? Але колькі я ні расчет или наивность? Но сколько я ни
глядзеў на гэты перакрыўлены твар, я не вглядывался в это искривленное лицо, я не
мог заўважыць на ім нават водбліску мог разглядеть на нем даже отблеска какой-
нейкай задняй думкі. то задней мысли.

25
Твар быў прастадушны, дзіцячы. Але Лицо было простодушное, детское. Но
найбольш пераканаў мяне голас. Ён быў самым убедительным был ее голос:
павольны, лянівы, абыякавы і адначасова медленный, ленивый, безразличный и
трапяткі і перарывісты, як голас начной одновременно трепетный и прерывистый,
птушкі. словно голос лесной птицы.
— І, да таго ж, я наогул бачыла вас… раней. — И к тому же я вообще видела вас…
прежде.
— Дзе? — шчыра здзівіўся я. — Где? — искренне удивился я.
— Не ведаю. Я многіх людзей бачу. Мне — Не знаю. Я многих людей вижу. Мне
здаецца, што я вас бачыла ў сне… Часта… кажется, что я вас видела во сне… Часто…
А магчыма, і не ў сне. Вам не здаралася А возможно, и не во сне. Вам не случалось
адчуваць такое… як быццам вы жылі чувствовать… словно вы жили когда-то,
калісьці, даўно… і зараз адкрываеце, давно… и теперь открываете, находите
знаходзіце зноў многае з таго, што бачылі… опять заново многое из того, что видели…
даўно-даўно. давным-давно?…
Я чалавек здаровы. І я яшчэ не ведаў тады, Я человек здоровый. И я еще не знал, что
што такое бывае часам у знерваваных подобное бывает иногда у нервных людей с
людзей, людзей з вельмі тонкім очень тонким восприятием. У них каким-то
успрыманнем. У іх неяк парушаецца сувязь образом нарушается связь между
паміж першасным успрыманнем і первичным восприятием и последующими
наступнымі ўяўленнямі памяці. Падобнае ім представлениями памяти. Похожее им
здаецца тоесным, яны адкрываюць у кажется тождественным, они открывают в
прадметах, якія ім зусім не знаёмыя, нешта предметах, которые им совсем не знакомы,
даўно вядомае. А ўсведамленне — адвечны что-то давно известное. А сознание —
рэаліст — супраціўляецца гэтаму. Таму і извечный реалист — сопротивляется этому.
атрымліваецца, што прадмет адначасова і Вот так и получается, что предмет
цалкам незнаёмы, і таемна знаёмы. одновременно незнаком и таинственно
знаком.
Паўтараю, я не ведаў гэтага. І ўсё ж ні на Повторяю, я не знал этого. И все же ни на
хвіліну не закралася ў мой мозг думка, што минуту в мой мозг не закралась мысль, что
гэта жанчына можа хлусіць, такой эта девушка может лгать, такой
шчырасцю і абыякавасцю веяла ад яе слоў. искренностью и безразличием веяло от ее
слов.
— Я вас бачыла, — зноў паўтарыла яна. — — Я вас видела, — повторила она снова. —
Але хто вы! Я не ведаю вас. Но кто вы? Я не знаю вас.
— Мяне завуць Андрэй Беларэцкі, пані. Я — Меня зовут Андрей Белорецкий, панна. Я
вучоны-фалькларыст. ученый-фольклорист.
Яна зусім не здзівілася. Здзівіўся я, Она совсем не удивилась. Наоборот,

26
даведаўшыся, што гэта слова ёй знаёма. удивился я, узнав, что это слово ей знакомо.
— Што ж, вельмі цікава. А чым вы — Что же, очень любопытно. А чем вы
зацікаўлены? Песнямі, прымаўкамі? интересуетесь? Песнями, поговорками?
— Легендамі, пані. Старымі мясцовымі — Легендами, панна. Старыми местными
легендамі. легендами.
Я перапудзіўся не на жарт. Яна раптам Я испугался не на шутку. Она вдруг
выпрамілася, як быццам яе катавалі выпрямилась, словно ее пытали
электрычным токам, твар збялеў, павекі электрическим током, лицо побледнело,
закрыліся, але я згодзен быў пабажыцца, веки сомкнулись.
што за імі вочы яе закаціліся.
Спуджаны, я падтрымаў яе галаву і паднёс Я бросился к ней, поддержал ее голову и
да вуснаў шклянку з вадою, але яна ўжо поднес к губам стакан с водой, но она уже
апрытомнела. І тут вочы яе заіскрыліся пришла в себя. И тут ее глаза заискрились
такім абурэннем, такім невыказным таким негодованием, таким неизъяснимым
дакорам, што я адчуў сябе апошнім укором, что я почувствовал себя последним
мярзотнікам, хоць і не ведаў, дзеля якой мерзавцем, хотя и не знал, чего ради я не
прыгоды я павінен маўчаць пра сваю должен говорить о своей профессии. У меня
прафесію. Я адчуў толькі, што тут нешта лишь мелькнула смутная догадка, что здесь
звязана са старым правілам: «У доме что-то связано со старым правилом: «В доме
павешанага не размаўляюць пра шворку». повешенного не говорят о веревке».
Перарывістым голасам яна сказала: Прерывистым голосом она сказала:
— І вы… І вы таксама… Нашто вы мяне — И вы… И вы тоже… За что вы меня
мучыце, нашто мяне ўсе… мучаете, зачем меня все…
— Гаспадыня, пані. Дальбог, я не думаў, я — Спадарыня, панна! Честное слово, я
не ведаю… Глядзіце, вось пасведчанне ад ничего плохого не думал, я ничего не
акадэміі, вось ліст губернатара. Я ніколі не знаю… Смотрите, вот свидетельство от
быў тут. Даруйце, даруйце мне, калі я вас академии, вот письмо губернатора. Я
чымсьці балюча закрануў. никогда здесь не был. Простите, простите,
Бога ради, если я вам сделал больно.
— Нічога, — сказала яна. — Нічога, — Ничего, — сказала она. — Ничего,
супакойцеся, пан Беларэцкі. Гэта так… Я успокойтесь, пан Белорецкий. Это — так…
проста ненавіджу гэтыя цёмныя стварэнні Просто я ненавижу темные творения разума
дзікунскага розуму. Можа, і вы калісьці дикарей. Может, и вы когда-нибудь
зразумееце, што гэта такое, гэта цёмнае. А я поймете, что это такое — этот мрак. А я
зразумела даўно. Толькі перш ніж поняла давно. Только прежде чем понять до
зразумець да канца — я памру. конца — я умру.
Я ведаў, недалікатна было б распытваць Я понял, что бестактно было бы
далей. Я змаўчаў. І толькі пасля, калі яна расспрашивать, и промолчал. И лишь
27
відавочна супакоілася, сказаў: немного погодя, когда она успокоилась,
сказал:
— Прабачце, калі я вас уразіў, пані — Простите, что я вас так разволновал,
Яноўская. Я адразу зрабіўся вам панна Яновская. Я вижу, что сразу стал вам
непрыемным. Калі вы хочаце, каб я ад вас неприятен. Когда я должен уехать? Мне
паехаў? Мне здаецца, лепей зараз. кажется, лучше сейчас же.
Твар яе зноў дзіка скрывіўся. Лицо ее снова исказилось.
— Ах, хіба ў тым справа! Не трэба. Вы — Ах, разве в этом дело! Не надо. Вы очень,
вельмі, вельмі пакрыўдзіце мяне, калі очень обидите меня, если уедете сейчас. И к
паедзеце зараз. І да таго ж, — голас яе тому же, — голос ее задрожал, — что бы вы
задрыжаў, — што, каб я папрасіла, ответили, если б я попросила, понимаете,
разумееце, папрасіла вас застацца тут, у попросила вас остаться здесь, в этом доме,
гэтым доме. Хоць бы на два-тры тыдні, да хотя бы на две-три недели? Словом, до того
таго часу, пакуль скончацца цёмныя ночы времени, пока окончатся темные ночи
восені. осени?
Позірк яе пачынаў блукаць. На вуснах Взгляд ее начал блуждать. На губах
з'явілася жаласная ўсмешка. появилась жалкая улыбка.
— Пасля будзе снег… І сляды на ім. — Потом будет снег… И следы на нем.
Вядома, вы рабіце, як хочаце. Але мне было Конечно, вы поступайте, как хотите. Однако
б непрыемна, каб пра апошнюю з Яноўскіх мне было бы неприятно, если б о последней
сказалі, што яна забыла старадаўнюю из Яновских сказали, что она забыла
гасціннасць. старинное гостеприимство.
Яна так сказала «апошняя з Яноўскіх», Она так сказала «последняя из Яновских»,
гэтая васемнаццацігадовая дзяўчынка, што эта восемнадцатилетняя девочка, что у меня
мне чамусьці аж па сэрцы разанула жалем. почему-то сердце сжалось от боли.
— Што ж, — працягвала яна, — калі — Что же, — продолжала она, — если
цікавіцеся гэтым, брыдкім, хіба я магу интересуетесь этой скверной, разве я могу
супярэчыць. Іншыя збіраюць нават змей. Я возражать. Некоторые собирают даже змей.
павінна вам сказаць, што вы прыехалі ў Я должна сказать, что вы приехали в
запаветны край. Тут прывідаў і зданяў заповедный край. Здесь привидений и
больш, як жывых людзей. Сяляне, якіх призраков больше, чем живых людей.
трасе трасца, распавядаюць дзівосныя і Крестьяне, которых трясет лихорадка,
жахлівыя гісторыі. Яны жывуць бульбай, рассказывают удивительные и страшные
галодным пушным хлебам, нішчымнай истории. Они живут бульбой, голодным
аўсянкай і фантазіяй. Начаваць у іхніх хатах пушным хлебом, постной овсянкой и
вам нельга, там бруд, скупчанасць і трасца. фантазией. Ночевать у них в хатах вам
Хадзіце па навакольных хутарах, там вам за нельзя: там грязь, скученность, лихоманка.
грошы, якія пойдуць на хлеб ці на гарэлку, Ходите по окрестным хуторам, там вам за
што на імгненне сагрэе вечна халодную ад деньги, которые пойдут на хлеб или водку,
28
трасцы кроў, раскажуць усё. А вечарам согревающую на мгновение вечно
прыходзьце сюды. Тут вас заўсёды-заўсёды холодную от малярии кровь, расскажут все.
будзе чакаць стол, і ложак, і агонь у каміне. А вечером возвращайтесь сюда. Здесь вас
Запамятайце, я гаспадыня тут, сяляне всегда будет ожидать стол, и постель, и
слухаюцца мяне. Згода? огонь у камина. Запомните, я хозяйка здесь,
крестьяне слушаются меня. Согласны?
У гэты час я з упэўненасцю ведаў, што К этому времени я уже почти был уверен,
ніхто гэтага дзіцёнка не слухаецца, ніхто что никто этого ребенка не слушается,
яго не баіцца і ніхто ад яго не залежыць. никто его не боится и никто от него не
Магчыма, кожнаму другому я ўсміхнуўся б зависит. Возможно, кому другому я
проста ў вочы, але ў гэтым «прыказе» было улыбнулся бы прямо в глаза, но в этом
столькі яшчэ незразумелага для мяне «приказе» было столько еще не понятной
малення, столькі жаласнага, што я прыкрыў мне мольбы, столько трогательности и
павекі і сказаў: ожидания, что я, опустив глаза, сказал:
— Добра. Я падпарадкоўваюся жаданню — Хорошо. Я подчиняюсь желанию панны.
паненкі.
Яна не заўважыла іранічнай іскры ў маіх Она не заметила иронической искорки в
вачах і нават паружавела на хвілінку, моих глазах и даже порозовела на миг,
відаць, з той прычыны, што яе паслухалі. видимо, оттого, что ее послушали.
…Вельмі сціплую вячэру ўзялі са стала. Мы …Остатки очень скромного ужина убрали
засталіся ў крэслах перад камінам. со стола. Мы остались в креслах перед
Яноўская азірнулася на чорныя вокны, за камином. Яновская оглянулась на черные
якімі шумелі і церліся аб шыбы вялізныя окна, за которыми шумели и терлись
дрэвы, і сказала: ветвями о стекла огромные деревья, и
сказала:
— Пан Беларэцкі яшчэ не хоча спаць? — Пан Белорецкий еще не хочет спать?
Гэты дзіўны вечар так настроіў мяне, што Этот странный вечер так настроил меня, что
спаць мне расхацелася. І вось мы сядзелі спать расхотелось. И вот мы сидим рядом и
поруч і глядзелі ў агонь. смотрим в огонь.
— Скажыце, — раптам запытала яна, — — Скажите, — вдруг спросила она, — люди
людзі паўсюль так жывуць, як у нас? повсюду живут так, как у нас?
Я са здзіўленнем глянуў на яе: няўжо яна Я с недоумением взглянул на нее: неужели
ніколі не пакідала гэтага дома? Яна, як она никогда не покидала этого дома? Она,
быццам зразумеўшы, адказала: словно поняв меня, ответила:
— Я не была нідзе, акрамя гэтай раўніны ў — Я не была нигде, кроме этой равнины в
лясах. Бацька мой, ён быў лепшы чалавек лесах. Отец мой, это был лучший человек на
на свеце, сам вучыў мяне, ён быў вельмі свете, сам учил меня, он был очень
адукаваны чалавек. Я, вядома, ведаю, якія образован. Я, конечно, знаю, какие есть на
29
ёсць на свеце краіны, ведаю, што не свете страны, знаю, что не повсюду растут
паўсюль растуць нашы яліны, але скажыце, наши ели, но, скажите, всюду ли человеку
ці паўсюль чалавеку так сіра і холадна так сиро и холодно жить на земле?
жыць на зямлі?
— Многім холадна жыць на зямлі, пані. — Многим холодно жить на земле, панна.
Вінаваты ў гэтым людзі, якія прагнуць Виноваты в этом люди, жаждущие власти,
улады, непасільнай, немагчымай для непосильной, невозможной для человека.
чалавека. Вінаваты таксама і грошы, з-за Виновны также и деньги, из-за которых
якіх людзі хапаюць адзін аднаго за глотку. люди хватают друг друга за глотку. Однако
Але мне здаецца, што не паўсюль так мне кажется, что не всюду так сиротливо,
сіратліва, як тут. Там, за лясамі, ёсць как здесь. Там, за лесами, есть теплые луга,
цёплыя лугі, кветкі, буслы на дрэвах. Там цветы, аисты на деревьях. Там тоже нищета
таксама галеча і забітасць, але там людзі и забитость, но там люди как-то ищут
неяк шукаюць паратунку ад гэтага. Людзі спасения. Они украшают жилища, женщины
прыкрашаюць хаты, жанчыны смяюцца, смеются, дети играют. А тут всего этого
дзеці бегаюць. А тут усяго гэтага мала. очень мало.
— Я здагадвалася, — сказала яна. — Гэты — Я догадывалась, — сказала она. — Этот
свет вабіць, але я не патрэбная нідзе, акрамя мир манит, но я не нужна нигде, кроме
Балотных Ялін. Ды і што я там буду рабіць, Болотных Ялин. Да и что я буду делать,
калі там патрэбны грошы? Скажыце, а такія если там нужны деньги? Скажите, а такие
рэчы, як каханне, як сяброўства, там вещи, как любовь, как дружба, там бывают
бываюць хоць часам? Ці гэта толькі ў хоть изредка? Или это только в книгах,
кнігах, якія ёсць у бібліятэцы бацькі? которые в библиотеке отца?
Я зноў ні на хвіліну не падумаў, што гэта Я снова ни на минуту не заподозрил, что это
двухсэнсоўны жарт, хоць маё становішча двусмысленная шутка, хотя мое положение
было досыць няёмкім: сядзець у начным было довольно неловким: сидеть ночью в
пакоі і размаўляць з малазнаёмай паненкай комнате и беседовать с малознакомой
пра каханне, ды яшчэ па яе ініцыятыве. барышней о любви, да еще по ее
инициативе…
— Там яно часам бывае. — Там это иногда случается.
— Вось і я кажу. Не можа быць, каб людзі — Вот я и говорю. Не может быть, чтоб
хлусілі. Але тут нічога гэтага няма. Тут люди лгали. Но здесь ничего этого нету.
багна і змрок. Тут ваўкі… ваўкі з Здесь трясина и мрак. Здесь волки… волки с
палаючымі вачыма. У такія ночы мне пылающими глазами. В такие ночи мне
здаецца, што нідзе, нідзе на зямлі няма кажется, что нигде, нигде на земле нет
сонца. солнца.
Мне стала страшна, калі я пабачыў сухі Мне стало страшно, когда я увидел сухой
чорны бляск яе вачэй, і, каб перавесці тэму черный блеск в ее глазах, и, чтобы
размовы на штосьці іншае, сказаў: перевести беседу на что-нибудь иное,
30
сказал:
— Няўжо вашы бацька і маці не кахалі — Неужели ваши отец и мать не любили
адзін аднаго? друг друга?
Яна загадкава ўсміхнулася: Она загадочно улыбнулась:
— У нас не кахаюць. Гэты дом цягне з — У нас не любят. Этот дом тянет из людей
людзей жыццё. І потым, хто вам сказаў, што жизнь. И потом, кто вам сказал, что у меня
ў мяне была маці. Я яе не памятаю, яе не была мать. Я ее не помню, ее не помнит в
памятае ніхто ў доме. Часам мне здаецца, доме никто. Временами мне кажется, что я
што я з'явілася на свет сама. появилась на свет сама.
Нягледзячы на глыбокую наіўнасць гэтых Несмотря на глубокую наивность этих слов,
слоў, я зразумеў, што гэта не вядомая сцэна я понял, что это — неизвестная сцена из
з «Дэкамерона» і тут нельга смяяцца, бо «Декамерона» и смеяться нельзя, потому
гэта жудасна. Перада мною сядзела что все это ужасно. Передо мной сидела
васемнаццацігадовавя дзяўчына і восемнадцатилетняя девушка,
размаўляла са мною пра тое, што даўно разговаривала о том, что давно должна была
павінна была хаваць у сэрцы і што, аднак, хранить в сердце и что, однако, имело для
мела для яе не большую рэальнасць, ніж нее не большую реальность, чем для меня
для мяне анёлы на небясі. ангелы на небеси.
— Вы памыляецеся, пані, — буркнуў я, — — Вы ошибаетесь, — буркнул я, — любовь
каханне ўсё ж даецца нам, хоць зрэдку, на все же дается нам, хотя бы изредка, на
зямлі. земле.
— Ваўкі не могуць кахаць. І як можна — Волки не могут любить. И как можно
кахаць, калі наперадзе смерць. Вось яна, за любить, если вокруг смерть. Вот она, за
акном. окном.
Худзенькая празрыстая ручка паказала на Худенькая прозрачная ручка указала на
чорныя плямы акон. І зноў забулькацеў черные пятна окон. И снова зазвучал
галасок: голосок:
— Вашы хлуслівыя кнігі пішуць, што гэта — Ваши лживые книги пишут, что это
найвялікшая таямніца, шчасце і святло, што огромное таинство, счастье и свет, что
чалавек, калі яно прыходзіць, а другі не человек, когда оно приходит, а другой не
кахае, забівае сябе. любит, убивает себя.
— Так, — адказаў я. — Іначай не было б ні — Да, — ответил я. — Иначе не было б ни
жанчын, ні мужчын. женщин, ни мужчин.
— Хлусіце. Людзі забіваюць не сябе, а — Лжете. Люди убивают не себя, а других,
іншых, яны выпусцілі на зямлю тысячы они выпустили на землю тысячи
прывідаў, зданяў. Я не веру, я ніколі не привидений. Я не верю, я никогда не
адчувала гэтага, значыць, яго няма. Я ні да чувствовала этого, значит, его нет. Я ни к
каго не хачу дакранацца — я хачу схавацца кому не хочу прикасаться — я хочу
31
ад кожнага. Я нікога не хачу, як дзіўна спрятаться от каждого. Я никого не хочу
пішуць вашы кнігі, «цалаваць» — людзі «целовать», о чем так много и странно
кусаюцца. пишут ваши книги, — люди кусаются.
Нават зараз такая размова пужае некаторых Даже теперь подобный разговор пугает
мужчын — што ж казаць пра тыя часы. Я не некоторых мужчин, что же говорить про те
належаў да нахабных мужчын, але мне не времена. Я не принадлежал к нахалам, но
было сорамна: яна размаўляла пра каханне мне не было стыдно: она разговаривала о
так, як іншыя жанчыны пра надвор'е. Яна не любви так, как иные женщины о погоде.
ведала, нічога не ведала пра гэта, яна была Она не знала, ничего не знала об этом, она
неразбуджаная, зусім халодная, халодная як была неразбуженная, совсем холодная,
лёд. Яна нават не магла разумець, сорамна холодная как лед. Она даже не могла
гэта ці не. І вочы яе адкрыта глядзелі ў мае, понимать, стыдно это или нет. И глаза ее
не прыгашаныя павекамі. Гэта не магло открыто смотрели в мои. Это не могло быть
быць какецтвам. Гэта быў дзіцёнак, нават кокетством. Это был ребенок, даже не
не дзіцёнак, а жывы труп. ребенок, а живой труп.
І яна глыбей захуталася ў шаль і сказала: Она поглубже закуталась в шаль и сказала:
— На зямлі пануе смерць. Гэта я ведаю. Я — На земле царит смерть. Это я знаю. Я не
не люблю, калі хлусяць пра тое, чаго ніколі люблю, когда лгут о том, чего никогда не
не было на зямлі. было на земле.
Мы пасядзелі яшчэ. Вецер лямантаваў Мы помолчали. За стенами вопил ветер. Она
знадворку. Яна знізала плячыма і ціха передернула плечами и тихо сказала:
сказала:
— Жахлівы край, жахлівыя дрэвы, — Ужасный край, ужасные деревья,
жахлівыя ночы. ужасные ночи.
І зноў я пабачыў той самы выраз на яе И снова я увидел то же выражение на ее
твары і не зразумеў яго. лице и не понял его.
— Скажыце, гэта вялікія гарады, Вільня і — Скажите, это большие города — Вильня
Менск? и Менск?
— Даволі вялікія. Але Масква, Пецярбург — Довольно большие. Но Москва и
большыя. Петербург больше.
— І што, там таксама людзям нядобра — И что, там тоже людям неуютно по
ўночы? ночам?
— Не, што вы. Там за вокнамі агні, усю ноч — Нет, что вы. Там в окнах горят огни, там
гараць ліхтары, звіняць конкі, там людзі люди смеются на улицах, звенят конки,
смяюцца на вуліцах. светят фонари.
Яна задумалася. Она задумалась.
— Вось бачыце. А тут ніводнага агню. — Вот видите. А здесь ни одного огня.

32
Вакол гэты стары парк на дзве вярсты ў Вокруг этот старый парк на две версты в
кожны бок, а за ім спяць без агнёў каждую сторону, а за ним спят без огней
самотныя хаты. У замку каля пяцідзесяці одинокие хаты. В этом дворце около
пакояў, не лічачы калідораў і розных пятидесяти комнат, множество коридоров и
пераходаў з закуткамі. Ён так даўно разных переходов с темными углами. Он так
пабудаваны. І ён вельмі халодны, бо продкі давно построен… И он очень холодный,
забаранілі рабіць у ім печкі, толькі каміны, потому что предки запретили класть печи,
каб не было падобна на простых суседзяў. только камины, чтоб было не так, как у
Каміны палаюць удзень і ўначы, але ўсё простых соседей. Камины пылают днем и
адно па кутах вільгаць і паўсюль холад. У ночью, но все равно по углам сырость и
нас на пяцьдзесят пакояў толькі тры повсюду холод. У нас на пятьдесят комнат
чалавекі. Ахмістрыня спіць на першым только три человека. Экономка спит на
паверсе, там і вартаўнік. Яшчэ ў адным з первом этаже, там же и сторож. Еще в
флігеляў, за алеяй, жывуць вартаўнік парку, одном из флигелей, за аллеей, живут сторож
кухарка і праля. Там добра. А ў другой парка, кухарка и прачка. Тем хорошо. А во
прыбудове дома, з асобным уваходам, жыве второй пристройке дома, с отдельным
яшчэ мой упраўляючы, Ігнат Берман- входом, живет мой управляющий, Игнат
Гацевіч. Нашто ён патрэбен, упраўляючы, Берман-Гацевич. Зачем он нужен, этот
не ведаю, але такі закон. А ў доме на ўвесь управляющий, не знаю, но таков закон. А в
другі паверх, на трыццаць пакояў, я адна. І доме на весь второй этаж, на тридцать
так непрытульна, што хочацца заціснуцца комнат, я одна. И так неуютно, что хочется
кудысьці ў кут, захутацца з галавою, як вжаться в какой-нибудь угол, закутаться с
дзіцёнку, у коўдру і сядзець так. Вось зараз головой, как ребенок, в одеяло и сидеть. Вот
мне чамусьці вельмі добра і так спакойна, сейчас мне почему-то очень хорошо и так
як не было ўжо два гады, з таго дня, як покойно, как не было уже два года, когда
памёр бацька. І мне зараз усё роўна, ёсць еще был жив отец. И мне сейчас все равно,
агні за гэтымі вокнамі ці няма. Ведаеце, есть огни за этими окнами или нет. Знаете,
гэта вельмі добра, калі поруч ёсць людзі. это очень хорошо, когда рядом есть люди…
Яна давяла мяне праз гадзіну да майго Она проводила меня до моей комнаты (ее
пакоя (яе пакой быў толькі праз адны комната была всего через одну) и, когда я
дзверы ад майго) і, калі я ўжо адчыняў уже открывал дверь, сказала:
дзверы, сказала:
— Калі вы цікавіцеся старымі паданнямі — — Если вы интересуетесь старыми
пашукайце ў бібліятэцы, у шафе для преданиями — поищите в библиотеке, в
рукапісаў. Там павінен быць рукапісны том шкафу для рукописей. Там должен быть
паданняў, нашых сямейных паданняў. Ну, і рукописный том преданий, наших семейных
яшчэ такія-сякія дакументы. преданий. Ну, и еще кое-какие документы.
І дадала: И добавила:
— Дзякуй вам, пан Беларэцкі. — Спасибо вам, пан Белорецкий.

33
Я не зразумеў, за што яна мне дзякавала, і, Я не понял, за что она меня благодарила, и,
прызнаюся, нават не вельмі думаў пра гэта, признаюсь, даже не очень думал об этом,
калі ўвайшоў у невялікі свой пакой без когда вошел в небольшую комнату без
засаўкі на дзвярах і паставіў свечку на стол. задвижки на двери и поставил свечу на стол.
У пакоіку быў ложак, шырокі, як поле бою Здесь была кровать, широкая, как поле боя
пад Койданавым. Над ложкам стары под Койдановом . Над кроватью старый
балдахін. На падлозе — выцерты цудоўны балдахин. На полу — чудесной работы
кілім. Ложак, відаць, засцілалі з дапамогаю вытертый ковер. Кровать, видимо,
асаблівай палкі (як дзвесце год таму), такі застилали с помощью особой палки (как
ён быў вялікі. І палка стаяла поруч. Акрамя двести лет тому назад), такая она была
ложка была камода, высокая канторка і большая. Палка стояла рядом. Помимо
стол. Больш нічога. кровати были комод, высокая конторка и
стол. Больше ничего.
Я распрануўся і лёг пад цёплую коўдру, Я разделся и лег под теплое одеяло, задув
задзьмуўшы свечку. Адразу ж за акном свечу. И сразу за окном выступили на синем
выступілі на сінім фоне чорныя сілуэты фоне черные силуэты деревьев и донесся их
дрэў, і данёсся іх роўны, наводзячы сон, ровный, навевающий сон шум.
шум.
І чамусьці гэта адчуванне закінутасці Почему- то ощущение заброшенности
зрабіла тое, што я выцягнуўся, закінуў рукі подействовало на меня так, что я вытянулся,
за галаву і, ледзь не засмяяўшыся ад закинул руки за голову и, едва не
шчасця, заснуў, як праваліўся ў нейкую засмеявшись от счастья, уснул, будто
цёмную і прыемную прорву. Праз сон мне провалившись в какую-то темную пропасть.
здалося яшчэ толькі, што нехта ішоў Сквозь сон мне казалось еще, что кто-то
маленькімі асцярожнымі крокамі па шел маленькими и осторожными шагами по
калідоры, але я не звярнуў на гэта ўвагі, я коридору, но я не обратил на это внимания,
спаў і радаваўся ў сне, што сплю. я спал и радовался во сне, что сплю.
Гэта была апошняя мая спакойная ноч у Это была моя первая ночь и единственная
доме Яноўскіх на Балотных Ялінах. спокойная в доме Яновских в Болотных
Ялинах.
Навокал на многіх дзесяцінах шумеў і Вокруг на многих десятинах шумел и
хваляваўся пад асеннім дажджом закінуты, волновался под осенним дождем
глухі, чорны ад старасці і вільгаці парк. заброшенный, глухой, потемневший от
старости и влаги парк.

РАЗДЗЕЛ ДРУГІ Глава вторая

34
Наступны дзень быў звычайным шэрым Следующий день был обычным серым днем,
днём, якія часта бываюць увосень у какие часто бывают осенью в Беларуси.
Беларусі. Ранкам я не бачыў гаспадыні, мне Утром я не видел хозяйку, мне сказали, что
сказалі, што яна дрэнна спіць уначы і таму она плохо спит по ночам и потому встает
ўстае позна. Твар ахмістрыні, калі я сядзеў поздно. Лицо экономки, когда я сидел за
за сняданнем, быў нейкі воцатна-кіслы і завтраком, было какое-то уксусно-кислое и
такі надзьмуты, што непрыемна было такое надутое, что неприятно было
глядзець. Таму я не затрымаўся за сталом, смотреть. Поэтому я не задержался за
узяў у пакоі свой вялізны зашарпаны столом, взял в комнате свою большую
сшытак, пяць алоўкаў, накінуў сухі плашч і, потрепанную тетрадь, пять карандашей,
распытаўшы пра дарогу да бліжэйшага накинул высохший за ночь плащ и,
пачынка, выйшаў з пакоя. расспросив дорогу до ближайшего починка ,
вышел из дома.
Мне адразу ж стала неяк лягчэй, хоць Мне сразу стало как-то легче, хотя ничто
наваколле не магло пахваліцца весялосцю. вокруг не располагало к веселью. Только
Толькі тут, на мокрай сцежцы, я змог добра отсюда, с мокрой тропинки, я смог хорошо
разгледзець гэты дом-палац. Уначы ён разглядеть этот дворец. Ночью он показался
здаўся мне меншым, бо абодва яго крылы мне меньше, потому что оба его крыла
надзейна хаваліся ў паркавым гушчары і надежно скрывались в чаще парка и весь
ўвесь першы паверх цалкам зарос первый этаж полностью зарос одичавшей,
здзічэлым, вялізным, як дрэвы, бэзам. А пад высокой, как деревья, сиренью. А под
бэзам раслі высокія, вышэй за чалавека, сиренью непролазно росли желтые
жоўтыя вяргіні, мясісты дзядоўнік, глухая георгины, мясистый репейник, глухая
крапіва і іншая дрэнь. Высоўваў там-сям, як крапива и прочая дрянь. Там и тут, как и во
ва ўсіх вільготных мясцінах, свае лапчастыя всех переувлажненных местах, высовывал
сцябліны падтыннік, буялі мядзведжая свои лапчатые стебли чистотел, буйно росли
дуда, шыпшына, ліснік. І на чорнай ад медвежья дудка, шиповник, паслен. И на
вільгаці зямлі сярод гэгага разнатраўя черной сырой земле среди этого разнотравья
ляжалі белыя ад цвілі, відаць, абламаныя лежали белые от плесени, видимо,
ветрам, каржакаватыя сукі дрэў. обломанные ветром, корявые сучья
деревьев.
Сляды чалавечай рукі былі відаць толькі Следы работы человеческих рук были
перад уваходам, дзе змрочным пурпурам видны только перед входом, где мрачным
гарэлі на вялікай курціне познія астры. пурпуром горели на большой клумбе
поздние астры.
І дом выглядаў так змрочна і холадна, што И дом выглядел так мрачно и холодно, что у
сэрца сціснула. Быў ён двухпавярховы, з меня сжалось сердце. Был он двухэтажный,
вялізным бельведэрам і невялікімі вежкамі с огромным бельведером и небольшими

35
па краях і вызначаўся той адсутнасцю башенками по сторонам. Бросалось в глаза
архітэктуры, якая была тыповай для отсутствие архитектуры, типичное для
беларускіх палацаў у тыя часы, калі нашы богатых белорусских построек тех времен,
продкі кінулі будаваць замкі, але яшчэ когда наши предки перестали строить
патрабавалі ад дойлідаў, каб яны рабілі замки, но еще требовали от зодчих
палацы падобнымі на гэтыя замшэлыя возводить хоромы, похожие на эту
старыя берлагі. обомшелую старую берлогу.
Я вырашыў ісці ў пачынак не раней, як Я решил идти на хутор лишь после того, как
агледзеўшы ўсё тут, і пайшоў па алеі. Чорт осмотрю здесь все, и пошел по аллее. Черт
ведае, які дурань вырашыў насаджаць у знает какой дурак надумал насадить в таком
такім змрочным месцы яліны, але гэта было мрачном месте ели, но это было сделано, и
зроблена, і дрэвы, якім было ніяк не менш парк, которому было никак не меньше сотни
за сотню год, зрабілі мясцовасць толькі лет, был ненамного приятнее, чем
трошкі больш прыемнай, ніж славуты лес у известный лес у Данте. Ели, толстые —
Дантэ. Яліны, тоўстыя — дваім не абхапіць, двоим не обхватить, — подступали к самым
— падступалі да самых муроў палаца, стенам дворца, заглядывали лапами в окна,
заглядалі лапамі ў вокны, узвышалкя сіне- возвышались сине-зелеными конусами над
зялёнымі конусамі над дахам. Стаўбуры іх крышей. Стволы их затянула седая борода
зацягнула сівая барада мхоў і лішайнікаў, мхов и лишайников, нижние ветви свисали
ніжнія галіны звісалі да зямлі, як шатры, і до земли, словно шатры, и аллея
алея нагадвала вузкае міжгор'е. Толькі ля напоминала узкое межгорье. Лишь у самого
самага дома бачны былі там-сям дома виднелись кое-где хмурые, темные от
пахмурныя, чорныя ад дажджу, амаль голыя дождя, почти голые исполины липы и один
волаты ліпы і адзін каржакаваты дуб, кряжистый дуб, видимо, заповедный,
відаць, запаветны, бо ўзносіў сваю макушу потому что возносил свою вершину на
на некалькі сажняў вышэй за самыя высокія несколько саженей выше самых высоких
яліны. елей.
Ногі мае бясшумна ступалі па ігліцы, пасля Ноги мои бесшумно ступали по хвое. Слева
я пачуў, што злева пацягнула дымком, і потянуло дымком, и я пошел на запах.
пайшоў на пах. Хутка дрэвы расхінуліся, Вскоре деревья расступились, чтоб открыть
толькі каб паказаць такі ж зарослы флігель з столь же заросший флигель с проваленным
паваленым ганкам і забітымі вокнамі. крыльцом и заколоченными окнами.
«З палову вярсты будзе да палаца, — «С полверсты будет до дворца, — подумал
падумаў я. — Калі, скажам, гаспадароў я. — Если, скажем, хозяев надумают резать
надумаюцца рэзаць — тут не пачуюць, хоць — здесь не услышат, хоть пали из орудий».
з гарматы страляй».
Ля самых акон стаяў на дзвюх цаглінах У самых окон на двух кирпичах стоял
чыгунок, і нейкая сівая гарбатая жанчына чугунок, и какая-то седая горбатая женщина
памешвала ў ім лыжкай. Напэўна, у флігелі помешивала в нем ложкой. Наверное, во

36
дымілі печы, і таму гаспадары да позняй флигеле дымили печи, и потому хозяева до
восені варылі ежу на свежым паветры. поздней осени готовили еду на свежем
воздухе.
І зноў зялёны змрок алеі. Я вельмі доўга И снова зеленый мрак аллеи. Я очень долго
ішоў ёю, пакуль не дабраўся да таго месца, шел по ней, пока не добрался до того места,
праз якое мы трапілі ў парк. Тут бачны былі где мы проникли в парк. Здесь виднелись
свежыя сляды нашага вазка, і агароджа, свежие следы нашего возка, и ограда,
чыгунная, вітая, выключна тонкай работы, чугунная, витая, удивительно тонкой
была павалена, разбіта на кавалкі і работы, была повалена, разбита на части и
адцягнута ў бакі. Праз яе віткі прараслі отброшена в сторону. Сквозь ее завитки
даволі вялікія бярозкі. А за агароджай (тут проросли березки. А за оградой (тут аллея
алея звяртала налева і цягнулася поворачивала влево и тянулась неизвестно
немаведама куды) ляжала бурая неабсяжная куда) лежала бурая необъятная равнина с
раўніна са скарлючанымі рэдкімі дрэўцамі, редкими скрюченными деревьями,
зялёнымі вокнамі (у адно з іх мы, відаць, огромными каменными глыбами, зелеными
учора ледзь не трапілі, і я заднім лікам окнами трясины (в одно из них мы, видимо,
пахаладзеў ад жаху), рэдкімі велічнымі вчера едва не угодили, и я похолодел от
каменнямі. ужаса).
Самотная варона круцілася над гэтым Одинокая ворона кружилась над этим
гіблым месцам. гиблым местом.
…Калі я з'явіўся надвячоркам дадому з …Когда я под вечер вернулся с хутора
пачынка, я быў так намучаны гэтым домой, я был так измучен, что едва смог
змрочным месцам, што ледзь узяў сябе ў взять себя в руки. Мне начинало казаться,
рукі. Мне пачынала здавацца, што гэта что это навсегда: эти бурые равнины,
назаўсёды, гэтыя бурыя раўніны, дрыгва, трясины, полуживые от лихоманки люди,
напаўжывыя ад трасцы людзі, выміраючы вымирающий от старости парк — вся эта
ад старасці парк — уся гэта безнадзейная і безнадежная и все же родная земля, над
ўсё ж родная зямля, над якою ўдзень хмары, которой днем тучи, а ночью светит волчье
а ўначы свеціць воўчае сонца або лье солнце или льет бесконечный ливень.
бясконцая зліва.
Надзея Яноўская чакала мяне ў тым самым Надежда Яновская ожидала меня в той же
пакоі, і зноў былі той самы дзіўны выраз на комнате, и снова было то же странное
яе перакрыўленым твары і тая самая выражение на ее перекошенном лице, то же
няўважлівасць да вопраткі. Толькі на стале, безразличие к одежде. Лишь на столе, где
дзе стаяў позні абед, былі змены. стоял поздний обед, были изменения.
Абед быў вельмі сціплы і не каштаваў Обед был самый скромный и не стоил
гаспадыні ані шэлега, бо ўсе стравы былі з хозяйке ни полушки, потому что все явства
вясковых прадуктаў. Толькі на сярэдзіне были из деревенских продуктов. Только на
стала стаяла бутэлька віна, ды і тое, відаць, середине стола стояла бутылка вина, но и
37
было сваё, са сваіх сутарэнняў. Але ўсё оно, видимо, было из своих погребов. Все
іншае было проста феерверкам фарбаў і же остальное было просто фейерверком
форм. Пасярэдзіне стаяла срэбная ваза для цветов и форм. Посредине стояла
кветак, і ў ёй дзве жоўтыя галінкі клёна, серебряная цветочная ваза, и в ней — две
поруч з ёю, але, відаць, з другога сервіза, желтые ветки клена, рядом с нею, но,
вялікая, таксама срэбная, супавая міса, наверно, из другого сервиза, — большая,
срэбная салонка, талеркі, блюда. Але тоже серебряная суповница, серебряная
здзівіла мяне не гэта, тым больш што ўсе солонка, тарелки, блюда. Однако меня
гэтыя рэчы былі разрозненыя, цёмныя ад удивила не сервировка, тем более что вся
старасці, там-сям трошкі змятыя. Здзівіла посуда была разрозненной, темной от
мяне тое, што гэтыя рэчы былі даўняй старости, кое-где немножко помятой.
мясцовай работы. Удивило меня то, что она была старинной
местной работы.
Вы, вядома, ведаеце, што стагоддзі два-тры Вы, конечно, знаете, что столетия два-три
таму срэбная і залатая пасуда ў Беларусі тому назад серебряная и золотая посуда в
была пераважна нямецкай работы, Белaруси была преимущественно немецкой
вывезеная з прусаў. Гэтыя прадметы, багата работы и ввозилась из Пруссии. Эти
аздобленыя рознымі выкрутасамі, предметы, богато украшенные
рэльефнымі фігуркамі святых і анёлаў, былі «выкрутасами», фигурками святых и
саладжавыя і прыгожанькія, да таго, што ангелов, были слащавые и красивенькие до
хацелася ванітаваць, але што зробіш, гэта тошноты, но ничего не поделаешь, такова
была мода. была мода.
А гэта было сваё: нязграбныя, трошкі А это было свое: неуклюжие, коренастые
прысадзістыя фігуркі на вазе, характэрны фигурки на вазе, характерный орнамент. И
арнамент. І нават у жанчыны на салонцы даже у женщин, изображенных на солонке,
было простае шыракаватае тутэйшае было широковатое местное лицо.
аблічча.
І сярод гэтага стаялі два келіхі з вясёлкавага И ко всему прочему стояли два бокала из
старажытнага шкла, якога зараз на вагу радужного старинного стекла, которого
золата не знойдзеш (адзін келіх, перад ёю, теперь на вес золота не сыщешь (край
быў трошкі надбіты зверху). одного бокала, перед нею, был немножко
отбит).
Як на грэх, адзіны за ўвесь дзень апошні Последний и единственный за весь день луч
прамень сонца прабіўся ў акно і зайграў у солнца пробился в окно и заиграл в стекле,
шкле, запаліў у ім дзесяткі рознакаляровых зажег в нем десятки разноцветных огоньков.
агеньчыкаў.
Гаспадыня, напэўна, заўважыла мой позірк і Хозяйка, наверное, заметила мой взгляд и
сказала: сказала:
— Гэта ўсё апошняе з тых трох прыбораў, — Это последние из трех приборов,
38
якія засталіся ад продка, Рамана Жысь- которые остались от предка, Романа Жись-
Яноўскага. Але ходзіць недарэчнае паданне, Яновского. Но ходит нелепое предание,
быццам гэта падарунак яму… ад караля будто это подарок ему… от короля Стаха.
Стаха.
Праўда, сёння яна неяк пажвавела, Сегодня она как-то оживилась, даже не
здавалася нават не такой непрыгожай, казалась такой некрасивой, видимо, ей
відаць, ёй падабалася новая роля. нравилась новая роль.
Мы выпілі віна і паелі, амаль увесь час Мы выпили вина и поели, почти все время
размаўляючы. Віно было чырвонае, як разговаривая. Вино было красное, как
гранат, і надзвычай добрае. Я зусім гранат, и очень хорошее. Я совсем
развесяліўся, смяшыў гаспадыню, і нават у развеселился, смешил хозяйку, и у нее даже
яе з'явіліся на шчоках дзве не вельмі появились на щеках два не совсем здоровых
здаровыя ружовыя плямы. розовых пятна.
— А чаму вы дадалі да прозвішча вашага — А почему вы добавили к фамилии вашего
продка гэты прыдомак «жысь»? предка этот придомок «жись»?
— Даўняя гісторыя, — зноў змрочна — Давняя история, — снова помрачнев,
сказала яна. — Справа як быццам была на ответила она. — Дело как будто было на
паляванні. Да глухаватага караля са спіны охоте. К глуховатому королю со спины
бег зубр, і пабачыў гэта адзін Раман. Ён бежал зубр, и увидел это один Роман. Он
крыкнуў яму: «Жысь!» — гэта па-нашаму, крикнул: «Жись!» — что по-нашему, по-
мясцоваму, значыць «сцеражыся!», і кароль местному, значит «берегись», и король
павярнуўся, але, адбягаючы ўбок, упаў. обернулся, но, отбегая в сторону, упал.
Тады Раман, з рызыкай забіць караля, Тогда Роман, рискуя убить короля,
стрэлам трапіў зубру ў вока, і той паваліўся выстрелом попал зубру в глаз, и тот
амаль побач з каралём. Пасля гэтага ў наш повалился почти рядом с королем. После
герб далі пішчаль, а да прозвішча прыдомак этого в наш герб добавили пищаль, а к
«жысь». фамилии придомок «жись».
— Такія выпадкі маглі быць у тыя часы, — — Такие случаи могли быть в те времена, —
сцвердзіў я. — Прабачце, я прафан у подтвердил я. — Простите, я профан в
геральдыцы. Яноўскія, мне здаецца, геральдике. Яновские, мне кажется, ведут
вядуцца на нашай зямлі з дванаццатага свой род на нашей земле с двенадцатого
стагоддзя? столетия?
— З трынаццатага, — сказала яна. — І — С тринадцатого, — сказала она. — И
лепей бы яны не вяліся. Гэтыя законы роду лучше бы не вели. Эти законы рода —
чыстае глупства, але супраць іх не пойдзеш. чистая глупость, но против них не пойдешь.
Гэтыя каміны, гэта правіла абавязкова жыць Эти камины, эта необходимость жить в этом
у гэтым доме камусьці з нашчадкаў, доме кому-то из наследников, запрет
забарона прадаваць яго. А, між іншым, мы продавать его. А между тем мы нищие. И
жабракі. І дом гэты — жахлівы дом. І на нас дом этот — ужасный дом. На нас словно
39
як праклён які ляжыць. Двойчы пазбаўлялі лежит какое-то проклятие. Дважды лишали
герба, труцілі. Амаль ніхто з продкаў не герба, травили. Почти никто из предков не
памёр сваёй смерцю. Вось гэтага ў умер своей смертью. Вот этого в красном
чырвоным плашчы жыўцом адпелі ў царкве, плаще живьем отпели в церкви, вот эта
вось гэтая жанчына з непрыемным тварам, женщина с неприятным лицом, наша
наша дальняя сваячка, Дастаеўская (між дальняя родственница, Достоевская (между
іншым, адзін з продкаў славутага прочим, дальний предок известного
пісьменніка), забіла мужа і ледзь не писателя), убила мужа и чуть не добралась
знішчыла пасерба, яе засудзілі да страты. до пасынка, ее приговорили к смерти. Что
Што зробіш, нашчадкам за ўсё гэта трэба поделаешь, за все это надо платить
плаціць, і на мне род Яноўскіх згіне. А як потомкам, и на мне род Яновских
мне хочацца часам на цёплае сонца, пад окончится. А как мне иногда хочется на
шаты сапраўдных дрэў, якія тут не растуць. теплое солнце, под сень настоящих
Мне часам сняцца яны — маладыя, деревьев, которые здесь не растут. Порою
вялізныя, пышныя, як зялёнае воблака. І мне снятся они — молодые, огромные,
воды, такія светлыя, такія поўныя, што дух воздушные, как зеленое облако. И воды,
займае, што спыняецца ад шчасця сэрца. А такие светлые, такие полные, что занимает
тут гэтыя агідныя яліны, дрыгва, змрок… дух, что останавливается от счастья сердце.
А тут эти безобразные, мерзкие ели,
трясина, мрак…
Полымя каміна наружовіла яе твар. За Пламя камина слегка разрумянило ее лицо.
вокнамі ўжо залягла глыбокая чорная ноч, і, За окнами уже легла глубокая черная ночь,
відаць, пачалася зліва. и, кажется, начался снова ливень.
— Ах, пан Беларэцкі, я такая шчаслівая, — Ах, пан Белорецкий, я такая счастливая,
што вы тут, што ёсць поруч чалавек. что вы здесь, что рядом есть человек.
Звычайна я ў такія вечары голасна спяваю, Обычно я в такие вечера громко пою, но я и
але я і песень добрых не ведаю, усе старыя, песен хороших не знаю, все старые, из
з рукапісных кніг, сабраных дзедам. І там рукописных книг, собранных дедом. И там
жахі: чалавек цягне па расянцы чырвоны ужасы: человек тянет по росной траве
след, а звон, які даўно патануў у дрыгве, кровавый след, а колокол, что давно утонул
гучыць па начах, гучыць… в трясине, звонит по ночам, звонит…
Прыходзяць дні, адыходзяць дні… - Приходят дни, и отходят дни… -
заспявала яна глыбокім дрыжачым голасам. запела она глубоким дрожащим голосом.
-
Прыходзяць дні, адыходзяць дні, Приходят дни, и отходят дни,
На святло наплывае цень. На свет наплывает тень.
Б'ецца Сказко з Кірдзяём Пацуком, Бьется Сказко с Кирдяём-Пацуком,
Б'ецца і ноч і дзень. Бьется и ночь и день.

40
Кроў ад напругі з пазногцяў бяжыць, Кровь от надсады с ногтей бежит,
З шабляў полымя мечуць паны, Мечут пламя, и сталь звенит,
І ўпаў Сказко, і паклікаў ён: И упал Сказко, и покликал он:
«Дзе ж вы, другі?» Не чуюць яны. «Где ж вы, други?» Не слышат они.
Любка Юр'еўна ўчула голас яго, Любка Юрьевна голос узнала его,
Пазбірала свой моцны род. Собрала свои могучий род.
І «пабеглі есмо» на конях яны И «побегли есмо» на конях они
Да далёкіх рудых балот. До далеких рыжих болот.
— А далей дрэнна. Не хачу спяваць. Толькі — А дальше плохо. Не хочу петь. Только и
і добра, што апошнія радкі: хорошего, что последние строки:
І яны пілі адзін аднаго, И они любили друг друга,
І яны у згодзе жылі. И в согласьи их годы шли.
Пакуль сонца ззяла над грэшнай зямлёй, Пока солнце сияло над грешной землей,
Пакуль разам у дол не сышлі. Пока вместе в землю пошли.
Я быў глыбока, ад усяго сэрца расчулены. Я был глубоко, от всего сердца растроган.
Такое пачуццё бывае толькі тады, калі Такое чувство бывает лишь тогда, когда
чалавек глыбока верыць у тое, пра што человек глубоко верит в то, о чем поет. И
спявае. І якая цудоўная старая песня! какая чудесная старинная песня!
А яна раптам уткнулася тварам у далоні і А она вдруг уткнулась лицом в ладони и
зарыдала. Дальбог, сэрца маё аблілося зарыдала. Честное слово, сердце мое
крывёю. Што зробіш, я наогул облилось кровью. Что поделаешь, я вообще
недаравальна жаласлівы. непростительно жалостливый.
Не памятаю, якімі словамі я яе суцяшаў. Не помню, какими словами я ее утешал.
Паважаны чытач, да гэтага самага месца я Уважаемый читатель, до этого самого места
быў, так бы мовіць, суровым рэалістам у я в своем рассказе был, так сказать, суровым
сваім апавяданні. Вы ведаеце, я не вялікі реалистом. Вы знаете, я небольшой охотник
ахвотнік да раманаў у духу мадам Радкліф і до романов в духе мадам Радклиф и первый
першы не паверыў бы, каб хтосьці расказаў не поверил бы, если б кто рассказал мне о
мне такое. Тон майго апавядання рэзка том, что случилось дальше. И оттого тон
мяняецца. моего рассказа резко меняется.
Паверце мне, каб усё гэта было выдумкай Поверьте мне, если б все это было
— я б выдумаў гэта зусім іначай. У мяне выдумкой — я выдумал бы что-то совсем
ўсё ж добры густ, а такога ніводны з иное. У меня, надеюсь, хороший вкус, а
паважаючых сябе раманістаў не насмеліўся подобного ни один из уважающих себя
б прапанаваць сур'ёзным людзям. романистов не осмелился бы предлагать
серьезным людям.
41
Але я распавядаю шчырую праўду. Мне Но я рассказываю чистую правду. Мне
нельга хлусіць, а гэта для мяне занадта сваё, нельзя лгать, это для меня слишком личное,
занадта важлівае. Таму буду распавядаць, слишком важное. Поэтому буду
як яно было. рассказывать, как оно было.
Мы сядзелі некаторы час моўчкі; камін Мы сидели некоторое время молча; камин
дагараў, і цемра пасялілася па кутах догорал, и мрак поселился в углах
вялізнай залы, калі я глянуў на яе і огромного зала, когда я взглянул на нее и
спалохаўся: такія шырокія былі ў яе вочы, испугался: такие широкие были у нее глаза,
так дзіўна нахілена галава. І зусім не было так странно наклонена голова. И совсем не
бачна вуснаў, так яны збялелі. было видно губ, так они побелели.
— Чуеце? — Слышите?
Я прыслухаўся. У мяне тонкі слых, але Я прислушался. У меня тонкий слух, однако
толькі праз хвіліну я пачуў тое, што чула лишь спустя минуту я услышал то, что
яна. слышала она.
Недзе ў калідоры, злева ад нас, трашчаў пад Где- то в коридоре, слева от нас, скрипел
нечымі крокамі паркет. под чьими-то шагами паркет.
Хтосьці ішоў доўгімі бясконцымі Кто- то шел длинными, бесконечными
пераходамі, і крокі то заціхалі, то з'яўляліся переходами, и шаги то затихали, то
зноў. возникали вновь.
— Чуеце? Топ-топ-топ… — Слышите? Топ-топ-топ…
— Надзея Раманаўна, што з вамі, што — Панна Надежда, что с вами, что такое?!
такое?!
— Пусціце мяне… Гэта Малы Чалавек… — Пустите меня… Это Малый Человек…
Гэта зноў ён… Па маю душу. Это снова он… По мою душу.
З усяго гэтага я зразумеў толькі тое, што ў Из всего этого я понял лишь то, что в этом
гэтым доме чыняцца нейкія недарэчныя доме кто-то развлекается какими-то
жарты, што тут нейкі вісус палохае нелепыми шутками, что какой-то шалопай
жанчыну. пугает женщину.
Не зважаючы на тое, што яна схапіла мяне Не обращая внимания на то, что она
за рукаў, імкнучыся затрымаць, я схапіў вцепилась в мой рукав, пытаясь удержать, я
камінную качаргу і кінуўся па сходах да схватил каминную кочергу и бросился по
калідора. Гэта было справай хвіліны, і я ступеням к коридору. Это было делом
расчыніў нагою дзверы. Вялізны калідор минуты, и я распахнул дверь ногой.
быў напаўцёмны, але я добра бачыў, што ў Огромный коридор был полутемный, но я
ім нікога не было. Так, нікога не было. Былі хорошо видел, что в нем никого нет. Да,
толькі крокі, якія гучалі па-ранейшаму никого не было. Были только шаги, которые
трохі няўпэўнена, але гучна. Яны былі зусім звучали по-прежнему немного неуверенно,
блізка ад мяне, але патрохі аддаляліся ў но довольно громко. Они были совсем
42
другі канец калідора. близко от меня, но понемногу отдалялись в
другой конец коридора.
Што заставалася рабіць? Ваяваць з тым, Что оставалось делать? Воевать с тем, кого
каго не бачыш? Я ведаў, што гэта дарэмная не видишь? Я знал, что это напрасная затея,
справа, але я стукнуў качаргою проста ў тое но я швырнул кочергу прямо в то место,
месца, адкуль чуліся крокі. Качарга откуда слышались шаги. Кочерга прорезала
прарэзала пустое паветра і са звонам упала пустоту и со звоном упала на пол.
на падлогу.
Смешна? Мне было ў той час, як вы Смешно? Мне было в то время, как вы
здагадваецеся, не да смеху. У адказ на мой догадываетесь, не до смеха. В ответ на мой
дастахвальны і рыцарскі ўдар нешта достохвальный рыцарский удар что-то
жаласна і глуха застагнала, пасля пачуліся жалобно застонало, потом послышались
яшчэ два-тры крокі — і ўсё сціхла. еще два-три шага — и все смолкло.
Толькі тут я ўспомніў, што гаспадыня Только тут я вспомнил, что хозяйка
засталася адна ў гэтай вялізнай цёмнай зале, осталась одна в огромном, скудно
і заспяшаўся да яе. освещенном зале, и поспешил к ней.
Я чакаў, што яна страціла прытомнасць, Я ожидал, что она потеряла сознание, сошла
звар'яцела ад жаху памерла, але толькі не с ума от ужаса, умерла, но только не то, что
таго, што пабачыў. Яноўская стаяла ля увидел. Яновская стояла у камина, лицо ее
каміна, і твар яе быў суровы, змрочны, было суровым, мрачным, почти спокойным,
амаль спакойны, толькі з тым самым с тем же самым непонятным выражением
незразумелым выразам у вачах. глаз.
— Дарэмна вы кінуліся туды, — сказала — Напрасно вы бросились туда, — сказала
яна. — Вы, вядома, нікога не пабачылі. Я она. — Вы, конечно, никого не видели. Я
ведаю, бо бачу яго толькі я і часам яшчэ знаю, потому что вижу его только я и еще
ахмістрыня. Берман бачыў яго. иногда экономка. И Берман видел его.
— Каго «яго»? — Кого «его»?
— Малога Чалавека Балотных Ялін. — Малого Человека Болотных Ялин.
— А гэта што такое? — А что это такое?
— Не ведаю. Але ён з'яўляецца, калі ў — Не знаю. Но он появляется, когда в
Балотных Ялінах хтосьці павінен памерці Болотных Ялинах кто-то должен умереть
наглай смерцю. Ён можа хадзіць яшчэ год, внезапной смертью. Он может ходить еще
але дачакаецца свайго. год, но он дождется своего.
— Магчыма, — няўдала пажартаваў я. — — Возможно, — неудачно пошутил я. —
Будзе сабе хадзіць яшчэ год семдзесят, Будет себе ходить еще лет семьдесят, пока
пакуль вас не пахаваюць праўнукі. вас не похоронят правнуки.
Яна рэзка адкінула галаву: Она резко откинула голову.

43
— Я ненавіджу тых, хто жэніцца. І не — Я ненавижу тех, кто женится. И не
смейце жартаваць з гэтым. Гэта занадта смейте шутить на эту тему. Это слишком
сур'ёзна. Так загінула восем маіх продкаў, серьезно. Так погибли восемь моих предков
— гэта толькі тыя, пра каго запісалі, — і — это только те, о ком имеются записи, и
заўжды ў запісах упамінаюць Малога всегда в них упоминается Малый Человек.
Чалавека.
— Надзея Раманаўна, не хвалюйцеся, але — Надежда Романовна, не волнуйтесь, но
нашы продкі верылі, між іншым, і ў наши предки верили, между прочим, и в
ведзьмакоў таксама. І заўжды знаходзіліся ведьмаков. И всегда находились люди,
людзі, якія кляліся, што бачылі іх. которые клялись, что видели их.
— А бацька? Мой бацька? Гэта не запісы, — А отец? Мой отец? Это не записи, это
гэта чула, гэта бачыла я сама. Бацька быў слышала, это видела я сама. Отец был
атэіст, але ў Малога Чалавека і ён верыў да атеист, но в Малого Человека и он верил, до
таго самага часу, пакуль яго не даканала того самого дня, когда его доконала дикая
дзікае паляванне. Я чула, разумееце?! Тут охота. Я слышала, понимаете?! Тут вы меня
вы мяне не пераканаеце. Гэтыя крокі гучалі не убедите. Эти шаги звучали в нашем
ў нашым палацы перад яго смерцю амаль дворце перед его смертью почти каждый
кожны дзень. день.
Што мне было рабіць? Пераконваць яе, што Что мне было делать? Убеждать ее, что это
гэта была слухавая галюцынацыя? Але я не была слуховая галлюцинация? Но я не
галюцыніраваў, я выразна чуў крокі і стогн. галлюцинировал, я отчетливо слышал шаги
Казаць, што гэта нейкі стары акустычны и стон. Говорить, что это какой-то хитрый
эфект? Не ведаю ці дапамагло б гэта, хоць акустический эффект? Не знаю, помогло бы
палова чутак пра прывіды ў старых это, хотя половина слухов о привидениях в
будынках грунтуецца менавіта на такіх старых домах имеет в своей основе именно
фокусах. Напрыклад, вядомы прывід палаца такие фокусы. Например, известное
Любамірскіх у Дуброўне выявіўся нарэшце привидение дворца Любомирских в
сасудам з ртуццю і залатымі манетамі, які Дубровне обнаружилось, наконец, в виде
невядомы жартаўнік год за сто да адкрыцця сосуда с ртутью и золотыми монетами,
таямніцы замураваў у комін якраз у тым который какой-то неизвестный шутник лет
месцы, дзе ён выходзіў на сонечны прыпёк. за сто до этого замуровал в дымоход на
Варта было начному холаду начаць солнечной стороне. Как только ночной
змяняцца на дзённую спякоту, як амаль ва холод уступал место солнечному теплу,
ўсіх пакоях другога паверха пачыналіся почти во всех комнатах второго этажа
дзікі лямант і шоргат. начинался дикий вой и шуршание.
Але хіба пераканаеш у гэтым дурненькае Однако разве переубедишь в этом
дзяўчо? Таму я з важным выглядам спытаў: глупенькую девчонку? Поэтому я с важным
видом спросил:
— А хто ён такі, які ён, гэты Малы Чалавек — А кто он такой, какой он, этот Малый
44
Балотных Ялін? Человек Болотных Ялин?
— Я яго бачыла тройчы і ўсё наводдаль. — Я его видела трижды и все издали.
Аднойчы гэта было перад самай смерцю Однажды это было перед самой смертью
бацькі. Двойчы — нядаўна. А чула, можа, отца. Дважды — недавно. А слышала,
сотню разоў. І я не спалохалася, толькі может, сотню раз. И я не испугалась, только
апошні раз, можа… трошкі. Я пайшла да последний раз, может… немножко. Я пошла
яго, але ён знік. Гэта сапраўды малы к нему, но он исчез. Это действительно
чалавек, можа, па грудзі мне, ён худы і маленький человечек, мне по грудь, он
нагадвае заморанага дзіцёнка. У яго сумныя худой и напоминает заморенного ребенка. У
вялікія вочы, надта доўгія рукі і него грустные большие глаза, очень
ненатуральная выцягнутая галава. длинные руки и неестественно вытянутая
Апрануты ён, як дзвесце год таму, але на голова. Одет он, как одевались двести лет
заходні манер. Вопратка зялёная. Ён назад, только на западный манер. Одежда
звычайна зварочваў ад мяне за паваротку зеленая. Он обычно скрывался от меня за
калідора і, пакуль я дабягала, знікаў, хоць поворотом коридора и, пока я добегала,
гэты калідор зусім глухі. Там ёсць толькі исчезал, хотя коридор совсем глухой. Там
пакой з даўно закінутым рызманом. Але ён есть только комната с давно заброшенным
забіты дзюймовымі цвікамі: мы назнарок тряпьем. Но она заколочена дюймовыми
пасля спрабавалі адчыніць — нельга. гвоздями.
Мне стала вельмі шкада яе. Няшчасная, Мне стало жаль ее. Несчастная, наверное,
напэўна, проста была на шляху да вар'яцтва. просто была на пути к сумасшествию.
— І гэта яшчэ не ўсё, — насмелілася яна. — — И это еще не все, — осмелела она. —
Можа, трыста год не было ў гэтым палацы Может, триста лет не было в этом дворце
Блакітнай Жанчыны — бачыце, вось той, Голубой Женщины — видите, вон той, что
што на партрэце. Сямейныя паданні казалі, на портрете. Семейные предания говорят,
што яна задаволіла прагу помсты, але я не что она утолила жажду мести, но я не
верыла. Гэта была не такая асоба. Калі яе ў верила. Это была не такая особа. Когда ее в
1501 годзе цягнулі на страту, яна крыкнула 1501 году волокли на казнь, она крикнула
мужу: «Косці мае не супакояцца, пакуль не мужу: «Кости мои не успокоятся, пока не
здохне апошняе змеяня гэтай пароды». І подохнет последний змееныш вашей
пасля амаль сто год ад яе не было породы». И потом почти сто лет от нее не
паратунку: то чума, то невядома кім было спасения: то чума, то неизвестно кем
падкінутая ў кубак атрута, то смерць ад подброшенная в кубок отрава, то смерть от
невядомага начнога жаху. Яна кінула ночных кошмаров. Она перестала мстить
помсціць толькі прапраўнукам… Але зараз только праправнукам… Но теперь я знаю,
я ведаю, што яна трымае слова. Не так что она держит слово. Не так давно ее видел
даўно яе пабачыў Берман на забітым Берман на заколоченном балконе, видели и
балконе, бачылі і другія. Не бачыла адна другие… Не видела только одна я, но это ее
толькі я, але гэта яе звычай, спачатку привычка: вначале показываться другим, а
паказвацца іншым, а таму, каму трэба, тому, кому надо, только в смертный час…
45
толькі ў часіну смерці… Мой род знікне на Мой род прекратится на мне. Я знаю. Ждать
мне, я гэта ведаю. Нядоўга засталося осталось недолго. Они будут
чакаць. Яны будуць задаволены. удовлетворены.
Я ўзяў яе руку і моцна сціснуў, жадаючы Я взял ее руку и крепко пожал, желая
прывесці яе да прытомнасці, чымсьці привести девушку в себя, чем-то отвлечь от
адцягнуцть ад гэтых слоў, якія яна казала, слов, которые она говорила будто во сне.
быццам у сне.
— Вы не павінны непакоіцца. Калі на тое — Вы не должны беспокоиться. Если на то
пайшло, я таксама зацікавіўся гэтым. пошло, я тоже заинтересовался этим.
Зданям не месца ў век пары. Я клянуся вам, Привидениям не место в век пара. Я
што тыя два тыдні, што мне засталося тут клянусь, что те две недели, которые мне
быць, я прысвячу гэтаму. Ч-чорт, осталось здесь провести, я посвящу разгадке
бязглуздзіца нейкая! Толькі не бойцеся. тайны. Ч-черт, какая-то бессмыслица!
Только не бойтесь.
Яна ўсміхнулася слабай ціхай усмешкай. Она слабо улыбнулась:
— Што вы… я прывыкла. Такое тут робіцца — Что вы… я привыкла. Такое происходит
кожную ноч. здесь каждую ночь.
І той самы незразумелы для мяне выраз на И снова то самое, не понятное для меня,
твары, які так псаваў яе аблічча. Толькі тут выражение лица, которое так портило ее.
я зразумеў яго. Гэта быў жах, застарэлы Только теперь я понял его. Это был ужас,
цёмны жах. Не той жах, які прымушае на застарелый, темный ужас. Не тот ужас,
хвіліну ўстаць дыбарам валасы, а жах, які который заставляет на миг подняться дыбом
настойваецца гадамі, які становіцца волосы, а ужас, который настаивается
нарэшце звыклым станам для арганізма, ад годами, который становится в конце концов
якога не пазбаўляюцца нават у сне. Нябога обычным состоянием, от которого не могут
была б, можа, і нядрэнная сабою, каб не избавиться даже во сне. Несчастная была
гэты ўстойлівы цёмны жах. бы, может, и недурна собой, если бы не этот
постоянный, темный ужас.
А яна, нягледзячы на тое,што я быў блізка, А она, несмотря на то что я и так был рядом,
аж насоўвалася бліжэй да мяне, толькі каб придвинулась ко мне еще ближе, чтобы
не бачыць спіною чакаючай цемры. только не видеть стоящей за спиной
темноты.
— Ах, пан Беларэцкі, гэта жахліва. Чым я — Ах, пан Белорецкий, это ужасно. В чем
вінаватая, што павінна адказваць за грахі моя вина, почему я должна отвечать за
дзядоў? А на гэтыя слабыя плечы лёг увесь грехи дедов? Ведь на эти слабые плечи лег
цяжар без астачы. Ён ліпкі і цёмны. Каб вы весь непомерный груз без остатка. Он
ведалі, колькі крыві, забойстваў, сірочых липкий и темный. Если б вы знали, сколько
слёз, звычайнага бруду на кожным крови, убийств, сиротских слез, грязи на
шляхецкім гербе! Колькі забітых, каждом шляхетском гербе! Сколько убитых,
46
зашмаганых да смерці, пакрыўджаных! Мы запуганных до смерти, обиженных! Мы не
не маем права на існаванне, нават самыя имеем права на существование, даже самые
сумленныя, самыя лепшыя. У нашых жылах честные, самые лучшие. В наших жилах не
не блакітная, а брудная кроў. Няўжо вы голубая, а грязная кровь. Неужели вы
думаеце, што ўсе мы, да дваццатага калена, думаете, что мы, все мы, до двенадцатого
не павінны адказваць за гэта, адказваць колена, не должны отвечать за это, отвечать
жахам, галечай, смерцю? Мы былі такія муками, нищетой, смертью? Мы были
абыякавыя да народа, які пакутаваў з намі безразличными к народу, который терпел
поруч і ад нас, мы лічылі яго быдлам, мы мучения с нами рядом и от нас, мы считали
лілі віно, а яны лілі кроў. Яны не бачылі его быдлом, скотом, мы лили вино, а они
нічога, акрамя дрэннага хлеба. Пан проливали кровь. Они не видели ничего,
Дубатоўк, мой сусед, аднойчы прыехаў да кроме плохого хлеба. Пан Дубатовк, мой
бацькі і распавёў анекдот пра тое, як маці- сосед, однажды приехал к отцу и рассказал
сялянка прывяла сына да пана і той анекдот о том, как мать-крестьянка привела
пачаставаў іх калдунамі з мясам. Дзіцёнак сына к попу и тот угостил их колдунами с
спытаў, што гэта такое. Маці, па вясковай мясом. Ребенок спросил, что это такое.
далікатнасці, штурхнула яго нагою і Мать с присущей ей деревенской
шапнула: «Маўчы!» Дзіцёнак з'еў тое, што деликатностью толкнула его под столом
было на талерцы, пасля ўздыхнуў і ціха ногой и шепнула: «Молчи!» Ребенок съел
сказаў: «А я дзесяць маўчоў з'еў». Усе, хто то, что было на тарелке, потом вздохнул и
слухаў анекдот, смяяліся, а я здатная была тихо сказал: «А я десять этих молчов съел».
даць Дубатоўку ляпасу. Гэта не смешна, Все, кто слушал анекдот, смеялись, а я
калі дзеці ніколі ў вочы не бачылі калдуноў, готова была дать Дубатовку пощечину.
ніколі-ніколі не елі мяса. У іх рэдкія Ничего в том смешного нет, что дети
валасы, крывыя ногі, у чатырнаццаць год никогда в глаза не видели колдунов,
гэта зусім дзеці, а ў дваццаць пяць — дзяды никогда не ели мяса. У них редкие волосы,
са зморшчанымі старэчымі тварамі. Як іх ні кривые ноги, в четырнадцать лет это совсем
гадуй — яны народзяць такіх самых дзяцей, еще дети, а в двадцать пять — деды с
калі наогул народзяць. Яны адказвалі нам морщинистыми старческими лицами. Как
паўстаннямі, лютавалі ў гэтых паўстаннях, их ни корми — они родят таких же детей,
бо да гэтага цярпелі цэлае стагоддзе если вообще родят. Они отвечали нам
нечуваную крыўду. І мы пасля страчвалі іх. восстаниями, свирепствовали в этих
Вось гэты, на сцяне, у бабровым футры, восстаниях, потому что терпели
закатаваў нават свайго стрыечнага брата, неслыханные обиды. И мы потом казнили
які стаў на бок вашчылаўцаў. Прозвішча их. Вот этот, на стене, с бобровым
брата было Агей Грынкевіч-Яноўскі. воротником, замучил даже своего
двоюродного брата, который перешел на
сторону вашчиловцев.
Якія мы былі абыякавыя. Такія самыя Брата звали Агей Грынкевич-Яновский.
двухногія, як мы, елі траву, хоць край наш, Какие мы были безразличные. Такие же
47
шчодры і багаты, лепшы на зямлі, ніколі не двуногие, как и мы, ели траву, хотя наш
прымусіць чалавека памерці ад нястачы край, щедрый и богатый, лучший край на
ежы. Мы гандлявалі радзімай, прадавалі яе земле, никогда не даст человеку умереть от
хцівым суседзям, а сяляне любілі яе, сваю недостатка пищи. Мы торговали родиной,
мачыху, і… падыхалі ад бясхлеб'я. І хто продавали ее алчным соседям, всем, кому не
абвінаваціць іх, калі яны возьмуць вілы і лень, а крестьяне любили ее, свою мачеху,
ўваб'юць іх нам у грудзі? Мне здаецца, што и… подыхали от бесхлебья. И кто обвинит
нават праз сто год, калі ўсе мы вымрам, калі их, когда они возьмут вилы и всадят их нам
нашчадкі гэтых няшчасных выпадкова в грудь? Мне кажется, что даже через сто
адшукаюць нейкага шляхціца — яны лет, когда мы все вымрем, когда потомки
будуць мець поўнае права забіць яго. Зямля этих несчастных случайно отыщут какого-
не для нас. нибудь шляхтича — они будут иметь право
убить его. Земля не для нас.
Я глядзеў на яе са здзіўленнем. Гэты запал, Я смотрел на нее удивленно. Эта
гэта натхненне ўласным словам зрабілі яе запальчивость, это вдохновение сделали ее
твар незвычайным. Я толькі тут зразумеў, лицо необычным. И я вдруг понял, что
што ніякая яна не непрыгожая, што перада никакая она не уродливая, нет! Передо мной
мною незвычайная дзяўчына, прыгожая была необычная девушка, красивая
дзіўнай, трохі вар'яцкай прыгажосцю. Ух! удивительной, с примесью безумия,
Якая гэта была прыгажосць!!! Напэўна, красотой. Ух, какая это была красота!!!
такімі былі нашы старажытныя Наверное, такими были наши древние
«прарочыцы», якія біліся ў атрадах «пророчицы», которые дрались в отрядах
Мурашкі і Мужыцкага Хрыста. Гэта была Мурашки и Мужичьего Христа. Это была
прыгажосць незямная, замучаная з горкімі красота неземная, замученная, с горькими
вуснамі і вялікімі чорнымі сухімі вачыма. устами и огромными сухими глазами.
І раптам… усё гэта знікла. Перада мною И вдруг… все это исчезло. Снова передо
зноў сядзеў той самы заморак. Толькі я ўжо мной сидел прежний заморыш. Но я уже
ведаў, якая яна на самай справе. знал, какая она на самом деле.
— І ўсё ж мне вельмі, вельмі не хочацца — И все же мне очень не хочется умирать.
паміраць. Я так хачу сонца, іншых, не Я так хочу солнца, иных, не виденных мной
бачаных мною лугоў, дзіцячага смеху. Я лугов, детского смеха. Я очень хочу жить,
вельмі жадаю жыць, хоць і не маю на гэта хотя и не имею на это права. Только мечта о
права. Толькі гэта і дало мне магчымасць жизни и дала мне силы выдержать
вытрымаць гэтыя два гады, хоць выйсця последние два года, хотя выхода нет. Здесь
няма. Тут начныя крокі. Малы Чалавек, ночные шаги, Малый Человек, Голубая
Блакітная Жанчына. Я ведаю, я памру. І ўсё Женщина. Я знаю, что умру. И это все дикая
гэта дзікае паляванне караля Стаха. Каб не охота короля Стаха. Если б не она — мы,
яно — мы, магчыма, яшчэ жылі б. Яно заб'е возможно, еще жили бы. Она убьет нас.
нас.

48
І яна змоўкла, змоўкла на цэлую гадзіну, И она умолкла, умолкла на целый час, пока
пакуль не прыйшоў час ісці па пакоях. не пришло время отправляться спать.
І калі да гэтага вечара я быў абыякавы да Если я прежде был почти безразличен к
гэтай заморанай шляхцяначкі, дык пасля яе этой заморенной шляхтяночке, то после ее
палкіх слоў зразумеў, што нейкім дзівам з пылких слов понял, что каким-то чудом из
яе атрымаўся сапраўдны чалавек. Гэтаму нее получился настоящий человек. Этому
чалавеку трэба было абавязкова дапамагчы. человеку нужно было обязательно помочь.
І, лежачы ў цемры з адкрытымі вачыма, я И, лежа во тьме с открытыми глазами, я
амаль да ранку думаў, што калі ўчора я почти до самого утра думал, что если еще
вырашыў ехаць праз два дні з брыдкага вчера я решил уехать из этого
месца і далей ад радавітай гаспадыні, дык отвратительного места и от его родовитой
зараз я застануся тут на тыдзень, два, тры, хозяйки через два дня, то теперь я останусь
на месяц, каб разгадаць усе гэтыя таямніцы здесь на неделю, две, три, на месяц, чтобы
і вярнуць сапраўднаму чалавеку заслужаны разгадать все эти тайны и вернуть человеку
ім спакой. заслуженный им покой.

РАЗДЗЕЛ ТРЭЦІ Глава третья

Першае, што я зрабіў наступнага дня, гэта Первое, что я сделал на следующий день,
ададраў дошкі ад дзвярэй таго адзінага это оторвал доски от двери той
закалочанага пакоя, у якім толькі і мог единственной заколоченной комнаты, в
знікнуць Малы Чалавек, калі ён быў істотай которой только и мог скрыться Малый
з плоці і крыві. Цвікі заржавелі, філёнгі на Человек, если он был существом из плоти и
дзвярах былі цэлымі, у пакоі ляжаў пласт крови. Гвозди заржавели, филенки на двери
пылу на тры пальцы. Там ніхто не мог были целы, в комнате лежал пласт пыли на
схавацца, і я зноў закалаціў дзверы. Пасля я три пальца. Там никто не мог спрятаться, и
абследаваў усе пакоі ў другім крыле і я снова заколотил дверь. Потом я
пераканаўся, што схавацца там няма дзе. обследовал все комнаты в другом крыле и
Над калідорам, дзе я чуў крокі, была гара, убедился, что скрыться там тоже негде. Над
на якой таксама не было слядоў. Справа коридором, где я слышал шаги, был чердак,
былі дзверы ў мой пакой і пакой гаспадыні, на котором также не было следов. Справа
глухі мур і за ім парк. была дверь в мою комнату и комнату
хозяйки, затем шла глухая стена и за нею
парк.
Ад усяго гэтага ў мяне пачало круціцца ў От всего этого у меня голова пошла кругом.
галаве. Няўжо сапраўды існуе на свеце Неужели действительно существует на
нешта зверхразумовае? З гэтым я, свете нечто сверхъестественное? С этим я,
49
загартаваны «афеіст», ніяк не мог згадзіцца. закаленный «афеист», никогда не мог
согласиться.
Мне прыйшла ў галаву думка, што трэба Мне пришла в голову мысль, что надо пойти
пайсці ў бібліятэку і даведацца нарэшце, в библиотеку и узнать, наконец, что это за
што гэта за дзікае паляванне, пра якое мне дикая охота, о которой мне было неудобно
было нязручна распытваць гаспадыню. расспрашивать хозяйку. Кстати, я надеялся
Дарэчы, я спадзяваўся адшукаць там які- отыскать там какой-нибудь старый план
небудзь стары план дома, каб пасля дома, чтобы потом начать методические
распачаць метадычныя пошукі. Я ведаў, поиски. Я знал, что иногда в старых
што ў нашых старых палацах бывалі часам дворцовых стенах были специальные
так званыя «слухаўкі», гэта значыць устройства, так называемые «слухачи», то
таемныя прабоі ў мурах. У іх звычайна былі есть тайные пробоины. В них обычно
замураваны «галаснікі», — асобай формы замуровывали «голосники» — особой
гарлачы, што ўзмацнялі гукі, — і гаспадар формы кувшины, которые усиливали звуки.
мог, знаходзячыся ў другім канцы палаца, Благодаря им хозяин, находясь в одном
добра чуць, што гавораць госці або слугі ў конце дворца, мог хорошо слышать, что
гэтым канцы. говорят гости или слуги в
противоположном.
Магчыма, і тут было нешта падобнае. Якая- Возможно, и здесь было что-то похожее.
небудзь ахмістрыня хадзіла ўначы на Какая-нибудь экономка расхаживала ночью
першым паверсе, а крокі яе былі чутны тут. на первом этаже, а шаги ее были слышны
Гэта была слабая надзея, але чаго не здесь. Это была слабая надежда, однако чего
здараецца… не случается…
І я накіраваўся ў бібліятэку, якая И я направился в библиотеку, которая
размяшчалася ў бельэтажы, між першым і размещалась между первым и вторым
другім паверхамі, у асобным крыле. этажами, в отдельном крыле.
Рэдка мне здаралася бачыць такія Редко мне случалось видеть такие
запушчаныя пакоі. Паркет выбіты, вялізныя запущенные комнаты. Паркет выбит,
вокны ў пыле, люстры на столі ў пыльных огромные окна в пыли, люстры под
чахлах. Відаць, гэта была самая потолком в пыльных чехлах. Пожалуй, это
старажытная частка дома, «замчышча», была самая древняя часть дома, «замчище»,
вакол якога пасля ўзнік сам палац. Гэта вокруг которого потом возник дворец. Это
прыйшло ў маю галаву, калі я пабачыў пришло мне в голову, когда я увидел перед
перад самай бібліятэкаю дзіўны пакой. І тут самой библиотекой странную комнату. И
быў камін, але такі вялізны, што зубра здесь был камин, но такой огромный, что
можна было засмажыць, і нават гнёзды ад можно было зажарить зубра, даже гнезда
пожагаў яшчэ засталіся на яго сценах. для вертелов еще остались в его стенах.
Вокны маленькія, з каляровых шкельцаў, Окна маленькие, из цветных стекол, стены
сцены груба атынкаваныя; на столі грубо оштукатурены, на потолке

50
перакрыжоўваюцца цяжкія квадратныя перекрещиваются тяжелые квадратные
бэлькі, укрытыя закуранай разьбою. А на балки, покрытые продымленной резьбой. А
сценах старая грубая зброя. на стенах старое грубое оружие.
Словам, гэта быў пакой тых «добрых Словом, это была комната тех «добрых
старых часоў», калі паны разам з хлопамі старых времен», когда паны вместе с
збіраліся ў адну залу і сядзелі зімовымі холопами собирались в одном зале и сидели
вечарамі пры вогнішчы. Пані і чалядніцы у огня. Пани и челядинки пряли, пан играл с
пралі, пан гуляў з хлопцамі ў «дваццаць хлопцами в «двенадцать пальцев» или в
пальцаў» або ў косці. Ах, ідылічныя старыя кости. Ах, идилличные старые времена!
часы! І куды, нашто вы толькі зніклі? Правда, тот самый пан мог, когда замерзнут
Праўда, пасля між адным і другім магло в засаде ноги, отогревать их во
здарыцца такое, што — толькі паслухаеш внутренностях холопа, которому накануне
— кроў ледзянее і жыць не хочацца, але ж проиграл в кости , но ведь это мелочи, на
гэта глупства, на гэта зважаюць толькі это обращают внимание только
сентыментальныя хлюпікі. сентиментальные хлюпики.
Прабачце мне, шаноўныя чытачы, што я не Простите меня, уважаемые читатели, что я
магу прайсці міма ніводнага пакоя, каб не не могу пропустить ни одной комнаты,
распавясціць пра яго. Што паробіш, на чтобы не рассказать о ней. Что поделаешь,
старасці год чалавек робіцца балбатлівы. І, на старости лет человек становится
да таго ж, вы такога ніколі не бачылі і не болтливым. К тому же вы никогда не видели
пабачыце. Магчыма, камусьці будзе цікава. и не увидите подобного, и, возможно, кому-
нибудь это покажется интересным.
Бібліятэка была пад стыль перадпакоя. Библиотека была одного стиля с прихожей.
Высокія скляпенні, вокны на калонках, Высокие своды, окна на колонках, кресла,
крэслы, абабітыя рудой ад старасці скурай, обтянутые коричневой от старости кожей,
вялізныя шафы моранага дубу і кнігі, кнігі, огромные шкафы мореного дуба и книги,
кнігі. книги, книги.
Ну, як прайсці паўз іх і не сказаць вам хаця Ну, как пройти мимо них и не сказать вам
пару слоў! У мяне сліна цячэ ад адных хотя бы пару слов! У меня сердце замирает
успамінаў. Даўнія пергаментныя кнігі, кнігі при этих воспоминаниях. Старинные
на першай порыстай паперы, кнігі на пергаментные книги, книги на первой
жоўтай ад старасці, гладкай ільснянай пористой бумаге, книги на пожелтевшей от
паперы. Кнігі ХVІІ стагоддзя, якія адразу старости, гладкой, лоснящейся бумаге.
адгадаеш па гатунку скуры на вокладках. Книги ХVII столетия, которые сразу
Рудая скура вокладак ХVІІІ стагоддзя; узнаешь по сорту кожи на переплетах.
драўляныя дошкі, абцягнутыя тонкай Рыжая кожа переплетов ХVIII столетия;
чорнай скурай, на вокладках кніг ХVІ деревянные доски, обтянутые тонкой
стагоддзя. черной кожей, на переплетах книг ХVI
столетия.

51
І назвы, Божа, якія назвы! «Катэхізіс И названия, Боже, какие названия:
роускі», «Сапраўдная хроніка Яна «Катехизис роусский», «Подлинная хроника
Збароўскага», «Варлам-індзеянін», «Прытча Яна Зборовского», «Варлаам-индеянин»,
пра славія», старыя шастадневы, «Пчала «Притча про славия», старые шестодневы,
працавітая», рукапісныя зборнікі старых рукописные сборники древних легенд,
легенд, «Gesta Romanorum» з двухсот «Gesta Romanorum» из двухсот рассказов,
апавяданннў, «Трышчан і Ізота», «Бава» ў «Тришчан и Изота», «Бова» в белорусском
беларускім варыянце, «Анафегмы», варианте, «Апофегмы», «Речь Мелешки».
«Прамова Мялешкі» — гэта быў скарб. А Это был клад! А более новые манерные
больш новыя манерныя кнігі з доўгімі книги с длинными названиями, наподобие:
назвамі накшталт: «Плаценне амурнае, або «Плетение амурное, или Тысяча способов,
тысяча спосабаў, якімі адарыраваны коими адорированный кавалер свой предмет
кавалер свой прадмет да згоды з амурнай к согласию с амурной жадностию своей
пажадлівасцю сваёй прывесці можа». Але привести может». Однако хватит, иначе я
хопіць, іначай я рызыкую ніколі не рискую никогда не окончить своего
скончыць свайго апісання. описания.
Я так захапіўся кнігамі, што не адразу Я так увлекся книгами, что сразу не заметил
заўважыў у пакоі другога чалавека. А ён в комнате другого человека. А он, между
між тым узняўся з крэсла і чакальна глядзеў тем, поднялся с кресла и выжидательно
на мяне, трохі нахіліўшы галаву. На вуснах смотрел на меня. На его губах была
ягоных была прыемная ўсмешка, вялікія приятная улыбка, большие глаза ласково
вочы ласкава ўсміхаліся. Адной рукою ён улыбались. Одной рукой он стыдливо
сарамліва прытрымліваў на жываце халат. придерживал на животе халат. Мы
Мы адрэкамендаваліся. представились:
— Андрэй Беларэцкі. — Андрей Белорецкий.
— Ігнась Берман-Гацэвіч, упраўляючы, — — Игнась Берман-Гацевич, управляющий,
сказаў ён ціхім ветлівым голасам. — сказал он тихим приветливым голосом.
Мы селі. Я глядзеў на гэтага чалавека, Мы сели. Я смотрел на этого человека с
зацікаўлены. Што магло трымаць яго ў большим интересом. Что могло держать его
жахлівых Балотных Ялінах? Грошы? Іх не в этих ужасных Болотных Ялинах? Деньги?
было. А ён, як быццам імкнучыся адказаць Их не было. А он, словно стремясь ответить
на мае думкі, сказаў: на мои мысли, сказал:
— Бачыце, якія кнігі. Дзеля іх і трымаюся — Видите, какие книги. Из-за них я и живу
тут. Кнігалюб. здесь. Книголюб.
Кнігалюб быў невысокі, дрэнна збіты Книголюб был невысокий, плохо
чалавек. Твар яго, мяккі і пяшчотны, сложенный человек. Лицо его, мягкое и
занадта мяккі для мужчыны трыццаці пяці нежное, слишком нежное для мужчины
год, быў румяны нежывым румянцам, як на тридцати пяти лет, поражало неживым
фарфоравай ляльцы. І наогул ён быў румянцем, как у фарфоровой куклы. И
52
занадта «лялечны». Вялікія шэрыя вочы, вообще он был слишком «кукольный».
доўгія вейкі, роўны прамы носік, тонкія, Большие серые глаза, длинные ресницы,
прыемна складзеныя вусны. Пастушок з прямой носик, тонкие, приятной формы
табакеркі. І барада ў яго расла слабая, як у губы. Пастушок с табакерки. И борода у
многіх беларусаў з нездаровых балотных него росла слабо, как у многих белорусов из
мясцін. нездоровых болотных мест.
— Вы, напэўна, з паўночнай Меншчыны? — Вы, наверное, с северной Менщины? —
— спытаў я. спросил я.
— О, пан не памыляецца, не, — сказаў ён. — О, пан не ошибается, нет, — ответил он.
— Да гэтага жыў у губернскім горадзе. А — Прежде жил в губернском городе, а
зараз тут. теперь здесь.
Калі б у мяне спыталі, якая рыса гэтага Если бы у меня спросили, какая черта этого
чалавека перш за ўсё кідаецца ў вочы, я б человека прежде всего бросается в глаза, я
сказаў: «Старамодная галантнасць». Ён быў сказал бы: «Старомодная галантность». Он
цудоўна выхаваны, гэты лялёныш, был прекрасно воспитан, этот кукленыш,
выхаваны ў духу правінцыяльнай воспитан в духе провинциальной
шляхецкай гжэчнасці, якая смяшыць нас. шляхетской галантности, которая смешит
Калі глядзіш на такіх людзей — так і нас. Когда смотришь на таких людей,
здаецца, што ў іх сям'і дзеці, гуляючы ў кажется, что в их семье дети, играя в
схованкі, хаваліся пад шырачэзную, у прятки, укрывались под широченной, в
шэсць полак, шарсцяную сукню бабулі, шесть полотнищ, шерстяной юбкой бабули,
якая — бабуля, а не сукня — вязала панчохі которая вязала чулки или штопала новые
або цыравала новыя шкарпэткі, каб не так носки, чтоб не так быстро продырявились.
хутка прадзёрліся.
І, аднак, гэта ўражанне хутка рассейвалася. И, однако, это впечатление быстро
Нешта пурытанскі-чапурыстае, жарсткавае рассеивалось. Что-то пуритански-чопорное,
было ў гэтых вачах, у падціснутых вуснах. жестковатое было в его глазах, в поджатых
губах.
Але таго, што дадзена, не адбярэш. Гэта Но того, что дано, не отнимешь. Он был
быў сапраўды абазнаны ў кнігах чалавек. настоящий знаток книг. Спустя минут
Праз дваццаць хвілін размовы я зразумеў двадцать я понял это, более того, убедился,
гэта, мала таго, пераканаўся, што гэты что этот самоучка знает древнюю
самавук ведае старажытную літаратуру не литературу не хуже меня, человека с
горш, як я, чалавек з універсітэцкай университетским образованием.
адукацыяй.
Таму я навёў размову на дзікае паляванне. Поэтому я навел разговор на «дикую
У Бермана вусны склаліся, як курыная охоту».
дупка.
— Чаму пан цікавіцца гэтым? — Почему пан интересуется ею?
53
— Я этнограф. — Я этнограф.
— О, тады вядома, вядома. Але мая сціплая — О, тогда конечно, конечно. Однако вряд
асоба не можа расказаць гэтага так, як трэба ли моя скромная особа сможет рассказать об
для высокага госця. Мы лепей дамо слова этом так, как нужно высокому гостю.
пажоўклым старонкам кніг. Пан Может, лучше дадим слово пожелтевшим
разбіраецца ў літаратурнай мове ХVІІ страницам книг. Пан разбирается в
стагоддзя? литературном языке ХVII столетия?
Ён адчыніў адну з шафаў артыстычным Артистичным движением (пальцы у него
рухам (пальцы ў яго былі тонкія і ў два были тонкие, в два раза длиннее
разы даўжэй за нармальныя), узняўшы нормальных) он открыл один из шкафов.
воблачка пылу.
І вось на маіх каленях ляжаў вялізны том, И вот на моих коленях лежит огромный том,
спісаны каліграфічна дробнымі, рудымі ад исписанный каллиграфически мелкими,
старасці літарамі. «Року цісеча шэсць сот коричневыми от старости буквами : «Года
першага не было спакою на гэтай зямлі. тысеча шестьсот первого не было спокою на
Толькі што копны суддзя Балвановіч справу этой земли. Только што копный судья
разгледзеў пра забіццё і атрутны морд праз Балванович дело рассмотрел про убиение —
хлопаў пана літасцівага іхняга Янука и свирепое убиение — холопами пана
Бабаеда. І ў іншых мясцінах такаждзе милостивого ихнего Янука Бабаеда. И в
спакою не было. Дубіна да места Віцебскага иных местах також спокою не было. Дубина
падыходзіў, пад Крычавам і Мсціславам і ў ко граду Витебскому подходил, под
нас хлопы морд, і забойства, і шкоду чынілі. Кричевом и Мстиславом и у нас хлопы
Чатырнаццаць паноў забілі. Іж без бытнасці смерть и убийство и вред учиняли.
нашае, казалі, яшчэ траіх білі так, што ад Четырнадцать панов прибили, и, уж без
таго біцця не ведалі, яко жывы будуць». бытности нашей, говорили, еще троих били
так, что от того бития не ведали, яко живы
будут».
Але вам, напэўна, цяжка чытаць такое. Но вам, наверное, трудно читать такое.
Таму я проста пераскажу вам змест гэтай Поэтому я просто перескажу содержание
старой легенды. этой легенды.
Справа была ў тым, што ў тыя часы Дело было в том, что в те времена
бунтавалі не толькі хлопы. Бунтавала і бунтовали не только холопы. Бунтовала и
старажытная беларуская шляхта, старинная белорусская шляхта, обиженная
пакрыўджаная новымі парадкамі. У новыми порядками. В окрестностях
ваколіцах Балотных Ялін было асабліва Болотных Ялин было особенно неспокойно.
неспакойна. Тут, у Хаданоўскай пушчы, Здесь, в Ходановской пуще, сидел хромой
сядзеў кульгавы бацька Яраш Штамет, які батька Яраш Штамет, который поддерживал
падтрымліваў вельмі радавітага беларускага очень родовитого белорусского пана Стаха
54
пана Стаха Горскага, што быў у сваяцтве Горского, что был в родстве через предков с
праз продкаў колішняму князю віленскаму князем виленским Александром. Этот
Аляксандру. Гэты малады і славалюбівы молодой, честолюбивый человек поставил
чалавек паставіў перад сабою мэту: дабіцца перед собой цель: добиться
самастойцасці. Для гэтага былі ўсе самостоятельности. Для этого были все
прадумовы: каралеўская кроў, якая цякла ў предпосылки: королевская кровь, которая
яго жылах (тады на гэта вельмі зважалі), текла в его жилах (тогда это было очень
падтрымка навакольнага панства, вялізныя важно), поддержка окрестного дворянства,
вайсковыя сілы, падтрымка праваслаўных і большая военная мощь, поддержка
«лясных братоў», талент воіна, а галоўнае православных и «лесных братьев», талант
— жахлівая галеча, цалкам безнадзейнае воина, а главное — ужасная нищета,
існаванне сялян. Маладога кіраўніка па ўсім безнадежное положение крестьян.
наваколлі называлі ўжо, не саромячыся, Молодого главаря во всей округе, уже не
каралём. стесняясь, называли королем.
Але ён пакуль што збіраў сілы і Но пока он собирал силы и дипломатично
дыпламатычна туманіў вочы прадстаўнікам туманил головы представителям
дзяржаўнай улады. Сілы яго, як казаў государственной власти. Силы его, как
рукапіс, дасягалі ўжо васьмі тысяч говорила рукопись, достигали уже восьми
коннікаў, якія часткова хаваліся ў пушчы, тысяч всадников, которые частично
часткова знаходзіліся пры яго палацы. скрывались в пуще, частично находились
при его дворце.
Нарэшце глыбокай восенню 1602 года ўсё Наконец глубокой осенью 1602 года все
было гатова. Па навакольных цэрквах было готово. В окрестных церквах
сяляне ўзялі прысягу каралю Стаху, і ён крестьяне приняли присягу королю Стаху, и
нечаканым ударам авалодаў моцным он неожиданным ударом овладел самым
замкам у сучасным павятовым гарадку. сильным замком в уезде. Ожидали только
Чакалі толькі Яраша Штамета з хлопцамі, а Яраша Штамета с хлопцами, и поскольку
паколькі войска было моцным, а кароль войско было сильным, а король
рашучым — цалкам магло здарыцца, што ў решительным — могло б статься, что в
гісторыю Беларусі была б запісана новая историю Беларуси была б записана новая
яскравая старонка. яркая страница.
Не выказваў асаблівага захаплення каралём Не восторгался королем Стахом лишь
Стахам толькі Раман Яноўскі, моцны Роман Яновский, сильный магнат, владелец
магнат, уладар Балотных Ялін. Кароль Болотных Ялин. Король подозревал, что
падазраваў, што Раман уступіў у заганныя Роман вступил в предосудительные
зносіны з гетманам літоўскім і нават сношения с гетманом литовским и даже
рымскай царквою. Ён папярэдзіў римской церковью. Он предупредил
Яноўскага, што гэта небяспечна для яго Яновского, что это окончится для него
скончыцца. Яноўскі запэўніў яго ў сваёй скверно. Яновский заверил его в своем
павазе і адданасці, і кароль Стах паверыў, уважении и преданности, и король Стах
55
нават аблабызаўся з Раманам, нават змяшаў поверил, даже облобызался с Романом, даже
у кубку сваю і яго кроў, якую пасля выпілі смешал в кубке свою и его кровь, которую
абодва дагаворныя бакі. Стах нават даслаў потом выпили обе договаривающиеся
Раману срэбную пасуду. стороны. Стах одарил Романа серебряной
посудой.
Невядома, што прымусіла Рамана рашыцца Неизвестно, что вынудило Романа решиться
на наступнае. Ці славалюбства, ці на следующее. Или честолюбие, или
вераломства, ці, можа, яшчэ што. Ён жа быў вероломство, или, может, еще что. Он ведь
сябрам законнаму каралю. Ён запрасіў был другом законному королю. Он
караля Стаха на паляванне, і той выехаў да пригласил короля Стаха на охоту, и тот
яго са сваім невялікім паляўнічым атрадам выехал к нему со своим небольшим
чалавек у дваццаць. Штамет павінен быў охотничьим отрядом человек в двадцать.
з'явіцца ў замак назаўтра, часу было Штамет должен был явиться в замок
досыць. Кароль вырашыў пабавіцца, тым назавтра, времени было достаточно. Король
больш што прадмет палявання быў вельмі решил задержаться, тем более что предмет
спакуслівы: балотная рысь, істота, якая охоты был очень соблазнительный:
нагадвала памерамі і афарбоўкай тыгра і болотная рысь, тварь, которая напоминала
ўжо тады была рэдкай у нашых пушчах, а размерами и окраской тигра и уже тогда
пасля, год праз сотню, зусім знікла, і пра яе была редкой в наших пущах, а потом, лет
нават забылі. через сто, совсем исчезла.
«І чорную здраду задумаў ён, пан Раман. Черное предательство задумал пан Роман.
Хоць і быў кароль Стах мужыцкім каралём, Хотя и был король Стах мужичьим королем,
хоць і ўзняўся супраць божых улад, але хіба хотя и восстал против божьих владык, но
не благаславіў бы Бог і яго ўладу, каб ён разве не благословил бы Бог его власть,
захапіў трон дзедзіч сваіх? если бы он захватил трон предков своих!

56
І прыехаў кароль Стах у Балотныя Яліны, і И приехал король Стах в Болотные Ялины,
тут яму палац агнямі ўпрыгожылі і пір и тут в его честь дворец украсили огнями и
зрабілі. І ён піў і пацяшаўся з панам закатили пир. И он пил и веселился с паном
Раманам і іншымі панамі, а паноў тых была, Романом и другими панами, а панов тех
можа, сотня і яшчэ тры дзесяткі. А ўначы было, может, сотня и еще три десятка. А
паехалі яны на паляванне, бо ночы стаялі ночью поехали они на охоту, потому как
светлыя, а ў такія ночы балотная рысь ночи стояли светлые, а в такие ночи
пакідае сітнягі, і ходзіць на нашай раўніне болотная рысь покидает камышовые
ад Балотных Ялін аж да ўрочышчаў заросли, и ходит по равнине от Болотных
Курганы і Пнюхі, і ловіць не толькі худобу, Ялин до урочищ Курганы и Пнюхи, и ловит
але і самотных людзей, — таму ж і не только скот, но и одиноких путников.
ненавідзяць яе ўсе, таму і знішчаюць, што Потому- то и ненавидят ее все, потому и
яна — людажэр: воўк праміне, і лясная уничтожают. Волк пройдет мимо, и лесная
рысь часцей за ўсё праміне, а балотная не рысь чаще всего обойдет, болотная нет —
праміне. людоед она.
І госці ўсе паехалі, а Раман, з паляваннем Итак, гости все поехали, а Роман с охотой
караля Стаха, і старым сваім верным короля Стаха, и со своим старым верным
даездчыкам Аляхно Варонай, і дробным доезжачим Алехно Вороной, и мелким
шляхціцам Дубатоўкам паехалі на шляхтичем Дубатовком поехали на
балотную рысь. А ноч такая была, што болотную рысь. А ночь выпала такая, что
ледзь месяц свяціў, і смутна ўсё было, і месяц еле светил, и смутно все было, и
скакалі па балотах, нягледзячы на восень, скакали по болотам, несмотря на осень,
балотныя сінія агні. болотные синие огни.
А агні чалавечыя згаслі ў хатах, і, можа, А человечьи огни в жилищах погасли, и,
нават Бог, па нявызначанай мудрасці сваёй, может, даже Бог, по несказанной мудрости
пагасіў агні і ў некаторых душах чалавечых. своей, погасил огни и в некоторых людских
І адбіліся ад загоншчыкаў сваіх пан Раман і душах. И отстали от загонщиков своих пан
кароль Стах. Роман и король Стах.
Не паспелі і агледзецца яны, як скокнуў з Не успели они оглянуться, как прыгнул из
купіны лемпарт балотны, збіў ударам сваіх кустов болотный лемпарт , сбил ударом
грудзей у грудзі каня Рамана і выдраў у груди в грудь коня Романа и выдрал у того
каня таго кавалак жывата з кішкамі разам, коня кусок живота вместе с кишками, ведь
бо такі ўжо звычай балотнай рысі. І ўпаў такая уж повадка у этого зверя. И упал пан
пан Раман, і адчуў жах смяротны, бо звер Роман, и ощутил смертельный ужас, потому
палаючымі вачыма глядзеў у твар яго, і быў что зверь пылающими глазами глядел в его
ён, гэты звер, шырэй яго і доле. лицо, и был он, этот зверь, шире его и доле.
Але тут кароль Стах скочыў з свайго каня Но тут король Стах спрыгнул со своего
драпятага проста на спіну зверу, схапіў яго лихого коня прямо на спину зверя, схватил
за вуха, аддзёр пысу з ляжачага і кордам, его за ухо, отодрал морду от лежащего

57
кароткім мячом, паласнуў яго па глотцы. Романа и кордом, коротким мечом,
Лемпарт адкінуў яго ўдарам лапы, і Стах полоснул по горлу. Лемпарт отбросил его
адляцеў, а звер насеў на яго, паміраючы, але ударом лапы, и Стах отлетел, а умирающий
тут і пан Раман ускочыў і разбіў чэрап зверь насел на него, но тут и пан Роман
страшыдла сваім баявым чаканам. Так і вскочил и разбил череп хищника своим
ляжалі яны ўтрох; і пан Раман дапамог боевым чеканом. Так и лежали они втроем,
каралю ўстаць, пацалаваў у вусны і сказаў: и пан Роман помог королю подняться,
поцеловал в уста и сказал:
— Квіты мы з табою, браце. Ты мне жыццё — Квиты мы с тобой, брате. Ты мне жизнь
выратаваў, а я тваю душу выратаваў шчыра. спас, а я тебе — душу.
А пасля напаткалі іх паляўнічыя, і А потом встретили их охотники, и решили
вырашылі яны ноч правесці разам у лесе і они провести ночь в лесу и еще пить и
яшчэ піць і гуляць, бо яшчэ не досыць было гулять, потому что еще не насытились их
для іхняй душы, і сэрца іх пасля бойкі з души и сердца их после битвы с лемпартом
лемпартам прасіла віна. І расклалі яны просили вина. И разложили они костер в
вогнішча ў лесе запаветным, і пачалі піць. А лесу заповедном, и начали пить. А тьма
цемра стала такая, калі знік месяц, што, стояла такая, когда исчез месяц, что отойди
адыдзі далей ад вогнішча,і не пабачыш от костра и не увидишь пальцев на руке.
пальца на руцэ. Узялі яны бочкі віна, што Взяли они бочки вина, что привез Роман, и
прывёз Раман, і пілі, забаўляліся. І ніхто не пили, забавлялись. И никто не знал, что
ведаў, што віно тое было атручанае, толькі вино то было отравленное, только Роман,
Раман, Варона і Дубатоўк загадзя сябе да Ворона и Дубатовк заранее себя к той
тае атруты прывучылі. отраве приучили.
І ўсе пілі, толькі кароль Стах піў мала. И все пили, только король Стах пил мало.
Пачакай, Раман. Што ты робіш, Раман? За Погоди, Роман. Что ты делаешь, Роман? За
зямлю сваю хацеў косткі свае скласці гэты землю свою хотел сложить голову этот
чалавек. Што ж ты божае наканаванне человек. Что же ты божье предначертание
сабою замяніць хочаш? Панства свайго табе собой заменить хочешь? Господства своего
шкада, а ці падумаў ты, што топчуць волю тебе жаль, а подумал ли ты, что топчут
народа твайго, мову і веру яго, душу яго? волю народа твоего, язык и веру его, душу
Не думаеш ты пра гэта, зайздрасць і его? Не думаешь ты об этом, зависть и
славалюбства ў сэрцы тваім. честолюбие в сердце твоем.
І так яны пілі, пакуль не сталі ў людзей з И так они пили, пока не стали у людей из
палявання караля Стаха закрывацца вочы. охоты короля Стаха слипаться глаза. Но
Але кароль усё казаў, якімі шчаслівымі ён король все говорил, какими счастливыми он
зробіць усіх, калі сядзе на трон дзедзіч сделает всех, когда сядет на трон дедич
сваіх. своих.
І тады пан Раман узяў свой корд, узяў яго за И тогда пан Роман взял свой корд, взял его
рукаяць аберуч і, падышоўшы да караля за рукоять двумя руками и, подойдя к
58
Стаха са спіны, узнёс корд над яго галавою королю Стаху со спины, вознес корд над его
і пасля апусціў гэты корд вастрыём на головой и потом опустил этот корд острием
патыліцу караля Стаха. Той клюнуў носам, на затылок короля Стаха. Тот клюнул
пасля ўзняў галаву, паглядзеў у вочы носом, потом поднял голову, поглядел в
Раману, і твар яго, заліты крывёю, быў як глаза Романа, и лицо его, залитое кровью,
вопль жахлівая да Бога аб помсце. было как вопь ужасная к Богу о мести.
— Што ж ты зрабіў! Ты ж пабрацім мой, — Что же ты сделал? Ты ведь побратим
браце. мой, брат.
А пасля, намагаючыся ўстаць, крыкнуў: А потом, силясь встать, крикнул:
— Многіх людзей пазбавіў ты зараз шчасця. — Зачем продал ты свой народ, отступник?
Нашто прадаў ты свой народ, адступнік? Многих людей лишил ты сейчас счастья.
Раман другі раз ударыў яго мячом, і той Роман второй раз ударил его мечом, и тот
упаў, але дар слова не кінуў яшчэ ягоных упал, но дар слова не оставил еще его уст:
вуснаў:
— Зараз трымайся, здраднік. Праклён мой — Теперь держись, предатель. Проклятие
на цябе і на твой чорны род! Хай стане мое тебе и твоему черному роду! Пусть
камянём хлеб ля вуснаў тваіх, хай станет камнем хлеб у рта твоего, пусть
бясплоднымі будуць жонкі вашы, а мужы бесплодными будут жены ваши, а мужи
захлынуцца ўласнай крывёй! захлебнутся собственной кровью!
І пасля сказаў ён жаласным ад слабасці И потом сказал он жалобным от слабости
голасам, але жорстка: голосом, но жестоко:
— Прадаў ты свой край, былы пабрацім. — Продал ты свой край, бывший побратим.
Але мы не памром. Мы яшчэ з'явімся да Но мы не умрем. Мы еще явимся к тебе, и к
цябе, і да дзяцей тваіх, і да нашчадкаў тваіх, детям твоим, и к наследникам твоим, я и
я і маё паляванне. Да дваццатага калена моя охота. До двенадцатого колена будем
будзем мы помсціць бязлітасна, і не мы мстить безжалостно, и не скроетесь вы
схаваецеся вы ад нас. Чуеш, да дваццатага от нас. Слышишь, до двенадцатого колена!
калена! І кожнае з кален тваіх будзе И каждое из поколений твоих будет дрожать
дрыжаць больш балюча і жахліва, ніж я более мучительно и ужасно, чем я теперь, у
зараз, ля ног тваіх. ног твоих.
І ўраніў галаву. А яго аслупянелае И уронил голову. А его онемевшая охота
паляванне нарэшце схамянулася і схапілася наконец пришла в себя и схватилась за
за нажы. І яны біліся дваццаць супраць ножи. И они бились двадцать против троих,
траіх, і бойка была жахлівай. Але трое и битва была ужасной. Но трое одолели тех
адолелі дваццацёх і забілі ўсіх. двадцать и убили всех.
А пасля яны прытарочылі трупы і А потом они приторочили трупы и раненых,
параненых, якія жаласна стагналі, да что жалобно стонали, к седлам и погнали
ўласных коней і насцябалі іх, і коні коней, и кони помчались прямиком к
59
памчаліся якраз да Волатавай прорвы, не Волотовой прорве, не разбирая дороги.
разбіраючы дарогі.
І ніхто не заўважыў, што ў целе караля И никто не заметил, что в теле короля Стаха
Стаха яшчэ была іскра жыцця. Коні ляцелі ў еще теплилась искра жизни. Кони летели в
ноч, і слабы месяц асвятляў іх доўгія грывы, ночь, и слабый месяц освещал их длинные
і недзе наперадзе бегалі па купінах сінія гривы, и где-то впереди бегали по кочкам
агні. синие огни.
І з гэтага жахлівага статка даносіўся голас И из этого дикого стада доносился голос
караля Стаха: короля Стаха:
— Д'яблу аддаю душу сваю, бо не — Дьяволу отдаю душу свою, если не
дапамагае Бог. Трымайся, Раман, мы помогает Бог. Держись, Роман, мы
прыскачам да цябе конныя! Дрыжы, Раман, прискачем к тебе конные! Дрожи, Роман,
калаціся, адвечны вораг! Мы прыйдзем! Мы трясись, извечный враг! Мы придем! Мы
адпомсцім! отомстим!
І ніхто не ведаў, што праўда была ў гэтых И никто не знал, что правда была в этих
словах, што зброяй д'ябла, праўды, помсты і словах, что оружием дьявола, мести и кары
кары з'явіўся кароль Стах. Не за тое помсціў стал король Стах. Никакое убийство не
ён, што забіў яго Раман. Забойства ніколі не заслуживает такого возмездия, как убийство
атрымае такой кары, калі гэта не забойства побратима.
пабраціма.
Нядоўга яны зажыліся на свеце. Даездчык Недолго они зажились на свете. Доезжачий
Варона першы пабачыў цені Стаха і яго Ворона первым увидел тени Стаха и его
прыспешнікаў праз два тыдні. Не сподвижников через две недели. Не
разбіраючы дарогі, імчалася дзікае разбирая дороги, мчалась дикая охота по
паляванне па самай жахлівай дрыгве, па самой жуткой трясине, по лесу, по воде
лесе, па вадзе межыток. Не бразгалі цуглі, проток. Не звякали удила, не звенели мечи.
не звінелі мячы. На конях сядзелі маўклівыя На конях сидели молчаливые всадники, и
коннікі, і балотныя агні каціліся наперадзе болотные огни катились впереди дикой
дзікага палявання караля Стаха якраз праз охоты короля Стаха прямо по трясине.
дрыгву.
Аляхно з'ехаў з розуму. Загінуў пасля таго і Алехно лишился рассудка. Погиб после того
Дубатоўк. Гетман літоўскі рассеяў и Дубатовк. Гетман литовский рассеял
мужычыя палкі, якія засталіся без кіраўніка, мужичьи полки, оставшиеся без вожака, в
у бойцы загінуў Яраш Штамет. А Раман битве погиб Яраш Штамет. А Роман
Яноўскі быў жывы і смяяўся. Яновский был жив и смеялся.
І аднойчы ён быў на паляванні і вяртаўся И вот однажды он был на охоте и
адзін праз верасавыя пусткі дадому. Месяц возвращался один через вересковые
слаба свяціў на верас. І раптам забегалі пустоши домой. Месяц слабо освещал
недзе ззаду сінія балотныя агні, і даляцеў з дорогу. И вдруг забегали где-то сзади синие
60
таго боку спеў рагоў і ледзь чутны стук болотные огни, и долетели оттуда звуки
капытоў. А пасля з'явіліся цьмяныя цені рогов и едва слышный стук копыт. А потом
коннікаў. Грывы коней веялі па ветры, беглі появились смутные тени всадников. Гривы
перад дзікім паляваннем гепарды, коней развевались по ветру, бежали впереди
спушчаныя са шворак. І бязгучна па верасе і дикой охоты гепарды, спущенные со сворок.
дрыгве ляцелі яны. І маўчалі коннікі, а гукі И бесшумно по вереску и трясине летели
палявання даляталі аднекуль з другога боку. они. И молчали всадники, а звуки охоты
І перад усімі скакаў, асветлены месяцам, долетали откуда-то с другой стороны. И
туманны і вялізны кароль Стах. І гарэлі впереди всех скакал, освещенный луной,
вочы коней, і людзей, і гепардаў. туманный и огромный король Стах. И
горели глаза и коней, и людей, и гепардов.
І Раман пабег, а яны бязгучна і хутка И Роман побежал, а они бесшумно и быстро
скакалі за ім, і коні часам перабіралі нагамі скакали за ним, и кони иногда перебирали
ў паветры, і спяваў дзікі верас, і месяц ногами в воздухе, и пел дикий вереск, и
раўнадушна глядзеў на пагоню. месяц равнодушно глядел на погоню.
І Раман тройчы крыкнуў: «Дзікае И Роман трижды крикнул: «Дикая охота!»
паляванне!…» такім голасам, што пачулі — таким голосом, что услышали даже люди
нават людзі ў навакольных хатах. А пасля в далеких хатах. А потом дикая охота
дзікае паляванне нагнала яго, і сэрца яго не нагнала его, и сердце его не выдержало. Так
вытрымала. Так загінуў Раман. погиб Роман.
Многія з таго часу бачылі на тарфяных С того времени многие видели на торфяных
раўнінах дзікае паляванне Стаха. І хоць равнинах дикую охоту Стаха. И хотя карала
карала яно не ўсіх, але мала ў каго не она не всех, но мало у кого не разрывалось
разрывалася сэрца, калі бачыў ён на балотах сердце, когда видел он на болотах мрачные
змрочныя цені коннікаў. тени всадников.
Так загінулі сын Рамана і сын яго сына, Так погибли сын Романа и сын его сына,
пасля смерці якога я і пішу пра гэта на после смерти которого я и пишу об этом для
навучэнне і жах яго нашчадкаў, якія, можа, науки и устрашения его потомков, которые,
і змогуць добрымі справамі пазбавіць сілы может быть, и смогут добрыми делами
сівы даўні праклён. лишить силы седое, давнишнее проклятие.
Сцеражыцеся дрыгвы, людзі, сцеражыцеся Берегитесь трясины, люди, берегитесь болот
балот уначы, калі сінія агні збіраюцца і ночью, когда синие огни собираются и
пачынаюць скокі на самых гіблых мясцінах. начинают пляски на самых гиблых местах.
Там часта ўначы пабачыце вы дваццаць Там часто увидите вы двадцать всадников
коннікаў на вараных дрыкгантах. на вороных дрыкгантах .
І галоўны коннік імчыць наперадзе ўсіх. И главный всадник мчится впереди всех.
Капялюх з заломленым полем насунуты на Шляпа с загнутыми полями надвинута на
яго вочы, ногі прывязаны да сядла. Не глаза. Не бряцают мечи, не ржут кони.
бразгочуць мячы, не ржуць маўклівыя коні. Только изредка откуда-то издали доносится
61
Толькі часам аднекуль здалёк даносіцца пение рога. Развеваются гривы, болотные
спеў рога. Развяваюцца грывы, балотныя огни мерцают под копытами коней.
агні ззяюць пад нагамі коней.
Па верасе, па гіблай дрыгве скача дзікае По вереску, по гиблой трясине скачет дикая
паляванне і будзе скакаць да тых часоў, охота и будет скакать до тех пор, пока
пакуль існуе свет. Яно — наша зямля, существует мир. Она — наша земля,
нелюбімая намі і страшная. Злітуйся з нас, нелюбимая нами и страшная. Помилуй нас,
Божа!» Боже!
Я адарваўся ад паперы і скалануў галавою, Я оторвался от бумаги и потряс головой,
жадаючы пазбыцца дзікіх вобразаў. Берман желая избавиться от диких образов. Берман
чакальна глядзеў на мяне. выжидающе смотрел на меня.
— Ну, што, пан, прашу прабачэння, думае — Ну, что пан, прошу извинения, думает об
пра гэта? этом?
— Якая жахлівая, прыгожая і фантастычная — Какая ужасная, красивая и
легенда, — шчыра ўсклікнуў я. — Так і фантастическая легенда! — искренне
просіцца пад пэндзаль вялікага мастака. І воскликнул я. — Так и просит кисти
што толькі можна прыдумаць! большого художника. Чего только нельзя
придумать!
— О, як бы гэта, прабачце, была толькі — О, если бы это, извините, была только
легенда… Вы ведаеце, я вальнадумны легенда… Знаете, я свободомыслящий
чалавек, я атэіст, як кожны чалавек, які человек, я атеист, как каждый человек,
жыве душою ў нашым высокаадукаваным который живет душой в наш
веку. Але ў дзікае паляванне караля Стаха я высокообразованный век. Но в дикую охоту
веру. Ды і дзіўна было б не верыць. Ад яго короля Стаха я верю. Да и странно было бы
загінулі нашчадкі Рамана і амаль вымер род не верить. От нее погибли потомки Романа
Яноўскіх. и почти вымер род Яновских.
— Паслухайце, — сказаў я. — Я ўжо — Послушайте, — сказал я. — Я уже
гаварыў гэта аднаму чалавеку, але скажу і говорил это одному человеку, но скажу и
вам. Я магу захапляцца старымі легендамі, вам. Я могу увлекаться старыми легендами,
але што мяне прымусіць верыць ім? но что меня заставит верить им? Потомки
Нашчадкі Рамана загінулі «ад палявання» Романа погибли «от охоты» двести лет тому
дзвесце год таму. У тыя часы магілеўскі назад. В те времена могилевская летопись
летапіс сур'ёзна сцвярджаў, што перад серьезно утверждала, что перед войной на
вайною на магілеўскіх мурах, куды і могилевских каменных стенах (куда и
чалавек не можа ўзлезці, з'яўляліся человек не может взобраться) появлялись
крывавыя адбіткі далоняў. кровавые отпечатки ладоней.
— Так, я памятаю гэта, — адказаў — Да, я помню это, — ответил книголюб.
кнігалюб. — Можна было б прывесці і — Можно было бы привести и еще ряд
далейшыя прыкметы, але яны… м-м-м… примеров, но они… м-м-м… немного
62
трошкі фрывольныя. Нашы продкі былі фривольные. Наши предки были такие
такія грубыя людзі. грубые люди.
— Ну, вось бачыце. — сказаў я з дакорам. — Ну, вот видите, — сказал я укоризненно.
— А вы верыце ў паляванне… — А вы верите в охоту…
Лялечны чалавек, як мне здалося, вагаўся. Кукольный человечек, как мне показалось,
колебался.
— Ну, а што б вы сказалі, шаноўны, калі б я — Ну, а что бы вы сказали, почтенный, если
заявіў, што бачыў яго? б я заявил, что видел ее?
— Байкі, — жорстка адсек я. — І не — Басни, — жестко отсек я. — И не стыдно
сорамна вам пужаць такімі словамі, такімі вам пугать такими словами, такими
паведамленнямі жанчын? сообщениями женщин?
— Гэта не байкі, — паружавеў Берман. — — Это не басни, — порозовел Берман. —
Гэта сур'ёзна. Не ўсім быць героямі, і я, Это серьезно. Не всем быть героями, и я,
шчыра кажу, баюся. Я нават не ем зараз з честно говоря, боюсь. Я даже не ем теперь с
гаспадыняю за адным сталом, бо на такіх хозяйкой за одним столом, потому что на
таксама ўпадзе гнеў караля Стаха. Ды таких тоже падет гнев короля Стаха. Да
памятаеце, у рукапісах… помните, в рукописях…
— І як вы бачылі дзікае паляванне? — И как вы видели дикую охоту?
— Так, як і тут, у кнізе. Я быў у Дубатоўка, — Так, как описано здесь, в книге. Я был у
суседа Яноўскіх, — між іншым, нашчадка Дубатовка, соседа Яновских, — между
таго Дубатоўка. — І вяртаўся ад яго. Я ішоў прочим, потомка того Дубатовка, — и
верасавай пусткаю, якраз ля вялізнай купы возвращался от него. Я шел вересковой
каменняў. І ноч была светлаватая. Я не пустошью, как раз мимо огромной груды
пачуў, як яны з'явіліся. Яны імчалі паўз валунов. И ночь была довольно светлая. Я
мяне якраз па дрыгве. О, гэта было не услышал, как они появились! Они мчали
жудасна! мимо меня прямо по трясине. О, это было
ужасно!
Нешта каламутнае плесканулася ў яго Что- то мутное плеснулось в его глазах. И
вачах, і мне падумалася, што ў гэтым доме, мне подумалось, что в этом доме, да,
ды, напэўна, і па ўсёй раўніне, дрэннае наверное, и по всей равнине, нечто
робіцца з мазгамі людзей. нехорошее происходит с мозгами людей.
«Ці ёсць тут хоць адзін нармальны? Ці, «Есть ли здесь хоть один нормальный
можа, усе вар'яты?» — падумаў я. человек? Или, может, все сумасшедшие?»
— подумал я.
— Галоўнае, яны імчалі амаль бязгучна. — Главное, они мчали почти бесшумно.
Коні, ведаеце, такой старажытнай пароды, Кони, знаете, такой древней породы,
якую зараз з агнём не знойдзеш: которую теперь с огнем не сыщешь:
сапраўдныя палескія дрыкганты з настоящие полесские дрыкганты с
63
падрэзанымі жыламі ля хвастоў. Грывы подрезанными жилами у хвостов . Гривы
веюць па ветры, плашчы-велеісы… развеваются по ветру, плащи-велеисы .
— Велеісы апраналіся толькі на панцыр, — — Велеисы надевались только на панцирь,
непачціва перабіў я. — А які панцыр можа — непочтительно перебил я. — А какой
быць на паляванні? панцирь может быть на охоте?
— Я ведаю, — проста і вельмі шчыра — Я знаю, — просто и очень искренне
адказаў лялечны чалавек, паставіўшы на согласился кукольный человек,
мяне вялікія, рахманыя, як у аленя, вочы. — уставившись на меня большими ласковыми,
Паверце, каб я хлусіў, я б мог прыдумаць как у оленя, глазами. — Поверьте, если б я
нешта больш спрытнае. врал, я мог бы придумать что-то более
удачное.
— Тады прабачце, — зніякавеў я. — Тогда извините, — смутился я.
— Велеісы развяваюцца за спінамі людзей. — Велеисы развеваются за спинами людей.
Дзіды тырчаць у паветры. І мчаць, мчаць Пики торчат в воздухе. И мчат, мчат они,
яны, як навала. как нашествие.
— Яшчэ раз прабачце, шаноўны пане. А — Еще раз извините, уважаемый пан. А
скажыце, можа, на вячэры ў суседа скажите, может, на ужине у соседа вас
частавалі медам? угощали медом?
— Я не п'ю, — з годнасцю падціснуў губы — Я не пью, — с достоинством поджал
Берман-Ганцэвіч. — Я кажу вам, яны не губы Берман-Гацевич. — И скажу вам, они
пакідалі нават слядоў за сабою, і туман не оставляли даже следов, и туман скрывал
хаваў ногі коней. І твар караля. Ён быў ноги коней. И лицо короля. Оно было
зусім спакойны, безжыццёва-змрочны, сухі спокойным, безжизненно-мрачным, сухим и
і зусім-зусім шэры, як туман. Самае совсем-совсем серым, как туман. Самое
галоўнае, яны прыязджалі да палаца главное, они приезжали ко дворцу Яновских
Яноўскіх у тую ноч. Мне расказалі, калі в ту ночь. Мне рассказали, когда я вернулся
прыйшоў, што апоўнач загрымела кальцо на домой, что в полночь загремело кольцо на
дзвярах і голас крыкнуў: «Раман у двери и голос крикнул: «Роман в
дваццатым калене, выходзь!» двенадцатом колене, выходи!»
— Чаму Раман? — Почему Роман?
— Таму што Надзея — апошні нашчадак — Потому что Надежда — последний
Рамана, якраз дваццатае яго калена. потомок Романа, как раз его двенадцатое
поколение.
— Не веру, — зноў сказаў я, змагаючыся да — Не верю, — снова сказал я,
канца, бо твар у Бермана быў сапраўды сопротивляясь до конца, потому что лицо у
белы. — Давайце радасловец Яноўскіх. Бермана было действительно бледное. —
Дайте родословец Яновских.
Берман з гатоўнасцю выцягнуў нейкую Берман с готовностью вытащил и развернул
64
кнігу і разгарнуў пергаментную ўкладку з пергаментную рукопись с «древом
«дрэвам годнасці». І сапраўды, достоинства». И действительно,
дзевятнаццаць пакаленняў ішло з Рамана одиннадцать поколений значились со
Старога. Ніжэй дзевятнаццатага калена, времени Романа Старого. Ниже
зноў Рамана, быў надпіс, зроблены одиннадцатого поколения, снова Романа,
дробным почыркам: «26 кастрычніка 1870 стояла запись, сделанная мелким почерком:
года нарадзілася дачка мая, Надзея. «26 октября 1870 года родилась дочь моя,
Апошняе, дваццатае, наша калена, адзінае Надежда. Последнее, двенадцатое наше
маё дзіця. Жорсткі лёс, здымі з нас свой колено, единственное мое дитя. Жестокая
праклён, няхай загінуць толькі судьба, сними с нас свое проклятие, пусть
дзевятнаццаць пакаленняў. Злітуйся з гэтага погибнут только одиннадцать поколений.
маленькага камячка. Вазьмі мяне, калі гэта Смилуйся над этим маленьким комочком.
патрэбна, але няхай выжыве яна. Яна ж Возьми меня, если это необходимо, но пусть
апошняя з роду Яноўскіх. Упаваю на цябе». выживет она. Она ведь последняя из рода
Яновских. Уповаю на тебя».
— Гэта бацька яе пісаў? — спытаў я, — Это писал ее отец? — спросил я,
расчулены, і падумаў, што мне было ў год растроганный, и подумал, что мне было в
нараджэння гэтай дзяўчынкі восем год. год рождения этой девочки восемь лет.
— Так, ён. Бачыце, ён прадчуваў. Яго лёс — Да, он. Видите, он предчувствовал. Его
— доказ праўдзівасці легенды пра караля судьба — доказательство правдивости
Стаха. Ён ведаў яе, яны ўсе ведалі, бо легенды про короля Стаха. Он знал ее, они
праклён вісеў над нашчадкамі гэтых все знали, потому что проклятие висело над
нешчасліўцаў, як сякера. Той звар'яцее, таго потомками этих несчастных, как топор. Тот
заб'юць за грошы браты, той загіне ў час сойдет с ума, того убьют за деньги братья,
палявання. Ён ведаў і рыхтаваўся: тот погибнет во время охоты. Он знал и
забяспечыў дзяўчыне хоць мізэрны, але готовился: обеспечил девушке хотя и
даход, знайшоў загадзя апекуноў, склаў мизерный, но доход, нашел
запавет (дарэчы, я баюся гэтай восені, заблаговременно опекунов, составил
многія з Яноўскіх не дажывалі да завещание (кстати, я боюсь осени, многие из
паўналецця, а праз два дні будзе яе дзень Яновских не доживали до совершеннолетия,
нараджэння, і ўжо двойчы з'яўлялася дзікае а через два дня будет ее день рождения, и
паляванне пад мурамі палаца). Раман ніколі уже дважды появлялась дикая охота у стен
не выходзіў уначы з палаца. Але два гады дворца). Роман никогда не выходил ночью
таму Надзею Раманаўну ўзяла ў госці яе из дома. Но два года тому назад Надежду
далёкая сваячка па маці, жонка шляхціца Романовну взяла в гости ее родственница по
Кульшы. Дзяўчынка затрымалася ў яе матери, жена шляхтича Кульши. Девочка
дапазна. Раман быў такі чалавек, што вельмі задержалась у нее допоздна. Роман очень
нерваваўся, калі яе не было дома. А дом нервничал, когда ее не было дома. А дом
Кульшаў быў ля самай Волатавай прорвы. Кульши возле самой Волотовой прорвы. Он
Ён сеў на каня і паехаў. Дзяўчынка сел на коня и поехал. Девочка возвратилась
65
вярнулася дадому з Рыгорам, вартаўніком домой с Рыгором , сторожем Кульши. А
Кульшы. А пана няма. Паехалі шукаць. А пана нету. Поехали искать. А была осень,
была восень, час, калі паляванне караля время, когда охота короля Стаха появляется
Стаха з'яўляецца асабліва часта. Мы ехалі особенно часто. Мы ехали по следам
па слядах панскага каня, я і Рыгор. Я панского коня, я и Рыгор. Я боялся, а Рыгор
баяўся, а Рыгор — ані кроплі. Сляды вялі — ни капли. Следы вели по дороге, потом
спачатку па дарозе, пасля збочылі і пачалі свернули и начали петлять по лугу. И сбоку
віляць па лузе. І збоку Рыгор адшукаў Рыгор отыскал другие следы.
другія сляды.
Ён быў добры паляўнічы, гэты Рыгор. Які Он хороший охотник, этот Рыгор. Какой
жах, пане! Сляды былі ад двух дзесяткаў ужас, пане! Следы были от двух десятков
коней. І падковы старыя, з трызубцам, коней. И подковы старые, с трезубцем,
падобным на габлі. Такіх даўно не куюць у похожим на вилы. Таких давно у нас не
нас. І часам гэтыя сляды знікалі і з'яўляліся куют. И временами эти следы исчезали и
праз дваццаць, праз трыццаць крокаў, появлялись через двадцать, тридцать шагов,
быццам коні ляцелі ў паветры. Пасля мы словно кони летели по воздуху. Потом мы
адшукалі клак ад панскай стрэльбы, я нашли пыж из ружья пана, я узнал бы его из
пазнаў бы яго з сотні. Рыгор прыпомніў, сотни. Рыгор припомнил, что, когда он вез
што, калі ён вёз дзяўчо дахаты, нехта девочку домой, кто-то стрелял у прорвы.
страляў ля прорвы. Мы пагналі коней Мы погнали коней быстрее, потому что
хутчэй, бо мінула гадзін пяць, ноч ужо минуло часов пять, ночь уже темнела перед
цямнела перад світаннем. Хутка мы пачулі рассветом. Вскоре мы услышали — где-то
— недзе гігатаў конь. Мы выехалі на ржал конь. Мы выехали на большую
вялікую галявіну, якая зарасла верасам. Тут прогалину, заросшую вереском. Тут Рыгор
Рыгор адзначыў, што коні дзікага палявання отметил, что кони дикой охоты
развярнуліся ў лаву і пайшлі намётам. А развернулись в лаву и пошли наметом. А
конь гаспадара некалькі разоў спатыкнуўся, конь хозяина несколько раз споткнулся,
відаць, стомлены. — Голас Бермана раптам видимо, устав. — Голос Бермана вдруг
адзічэў і перасекся: — І ў канцы галявіны, одичал и осекся. — И в конце прогалины,
якраз там, дзе пачыналася прорва, мы как раз там, где начиналась прорва, мы
пабачылі яшчэ жывога каня, які ляжаў са увидели еще живого коня, который лежал со
зламанай нагою і крычаў так жахліва, як сломанной ногой и кричал так страшно,
чалавек. Рыгор сказаў, што пан павінен будто человек. Рыгор сказал, что пан
быць недзе тут. Мы знайшлі яго сляды, якія должен быть где-то здесь. Мы нашли его
ішлі ад дрыгвы. Я рушыў па іх, але яны следы, они тянулись от трясины. Я двинулся
дайшлі да каня, амаль да каня, і зніклі. Тут по ним, но они дошли до коня и исчезли.
на вільготнай глебе былі ўмяціны, быццам Здесь, на влажной земле, были вмятины,
чалавек упаў. І далей нічога. Галоўнае тое, словно человек упал. И больше ничего. И
што слядоў побач не было. Паляванне никаких следов рядом. Охота свернула
збочыла сажнях у дзесяці ад таго месца. саженях в десяти от того места. Или Роман
66
Альбо Раман узнёсся на неба, альбо коні вознесся на небо, или кони короля Стаха
караля Стаха дамчалі да яго ў паветры і домчали к нему по воздуху и захватили с
захапілі з сабою. Мы пачакалі з паўгадзіны, собой. Мы подождали с полчаса, и когда
і, калі пачаўся сапраўдны змрок, Рыгор наступила предрассветная темень, Рыгор
хлопнуў сябе па галаве і загадаў мнё хлопнул себя по лбу и приказал мне нарвать
надраць бяросты. Я, шляхціц, бересты. Я, шляхтич, подчинился этому
падпарадкаваўся гэтаму хлопу: ён быў тады холопу: он тогда имел такую надо мной
ўладны, як магнат. Калі мы запалілі бяросту власть, словно магнат. Когда мы зажгли
— ён схіліўся над слядамі. «Ну, што бересту — он наклонился над следами. «Ну,
скажаш, пане?» — сказаў ён з выглядам что скажешь, пане?» — сказал он с видом
перавагі. «Я не ведаю, нашто яму явного превосходства. «Я не знаю, зачем
спатрэбілася ісці ад дрыгвы, не ведаю, як ён ему понадобилось идти от трясины, не знаю,
туды трапіў», — адказаў я ніякава. Тады как он туда попал», — ответил я растерянно.
гэты хам разрагатаўся… «Ён і не думаў ісці Тогда этот хам расхохотался… «Он и не
ад дрыгвы. Ён, васпане, ішоў у дрыгву. І думал идти от трясины. Он, уважаемый пан,
ногі ў яго зусім не былі выкручаны задам шел в трясину. И ноги у него совсем не
наперад, як ты, магчыма, думаеш. Ён были вывернуты задом наперед, как ты,
адступаў, адступаў да дрыгвы ад чагосьці возможно, думаешь. Он отступал, отступал
жахлівага. Бачыш, вось тут ён пляснуўся аб к трясине от чего-то страшного. Видишь,
зямлю. Конь зламаў нагу, і ён пераляцеў вот тут он ударился о землю. Конь сломал
цераз галаву. Ён, калі хочаш ведаць, ногу, и он перелетел через голову. Он, если
падкруціў нагу: бачыш, крок правай нагі хочешь знать, подвернул ногу: видишь, след
большы і глыбокі, значыць, ён падкруціў правой ноги больше и глубже, значит, он
левую нагу. Ён адступаў да дрыгвы задам. подвернул левую ногу. Он пятился к
Хадзем туды, там мы пабачым, напэўна, і трясине задом. Идем туда, там мы увидим,
канец». І сапраўды, мы пабачылі і канец. наверное, и конец». И действительно, мы
Там, дзе быў рэзкі абрыў у дрыгву, Рыгор увидели и конец. Рыгор посветил факелом
пасвяціў бяростаю і сказаў: «Бачыш, тут ён туда, где был обрыв в трясину, и сказал:
асклізнуўся». Я трымаў яго за пас, а ён «Видишь, тут он поскользнулся». Я держал
палез з гэтага абрыўчыка і паклікаў мяне: его за пояс, а он наклонился с этого обрыва
«Глядзі». І тут я пабачыў галаву Рамана, и затем позвал меня: «Гляди». И тут я
якая тырчала з рудой маслянай паверхні увидел голову Романа, которая торчала из
прорвы, і скручаную руку, якой той паспеў коричневой, масляной жижи прорвы, и
ухапіцца за карнявішча ад нейкага скрюченную руку, которой тот успел
спарахнелага дрэва. Мы выцягнулі яго з ухватиться за корневище какого-то
вялікімі цяжкасцямі, выцягнулі мёртвага: у трухлявого дерева. Мы вытащили его с
гэтых прорвах часта б'юць падводныя большим трудом, вытащили мертвого: в
крыніцы, і ён проста замёрз. Ды яшчэ, да этих безднах часто бьют подводные ключи
таго ж, і сэрца не вытрымала, як казаў пасля и он просто замерз. Кроме того, и сердце не
лекар. Божа, на твары ягоным быў такі жах, выдержало, как говорил потом лекарь.

67
які нельга перажыць і застацца жывым! Боже, на его лице был такой ужас, который
Пасля дзяўчына ледзь не звар'яцела, калі нельзя пережить и остаться живым! На руке
пабачыла. На руцэ нейкі ўкус, каўнер у него был какой-то укус, ворот оторван.
падраны. А тады мы прытарочылі труп да Мы приторочили труп к седлу и поехали. И
сядла і паехалі. І вось не паспелі мы вот не успели мы отъехать и тридцати
ад'ехаць і трыццаці крокаў, як пабачылі: шагов, как увидели: через просеку плыли
праз прасеку плылі смутныя конныя цені. смутные тени коней. Было удивительно, что
Дзіўна было тое, што зусім не грукацелі копыта не стучали. А потом запел рог где-то
капыты. А потым заспяваў рог недзе зусім у совсем в другой стороне, и так
другім баку і так прыглушана, быццам праз приглушенно, словно сквозь вату. Мы ехали
вату. Мы ехалі з трупам прыгнечаныя, коні с трупом угнетенные, кони нервничали —
нерваваліся, яны чуюць мёртвае цела. І ноч они чуют мертвое тело. И ночь была, ох
была, ох, якая ноч! І недзе спяваў рог какая ночь! И где-то пел рог дикой охоты.
дзікага палявання. А зараз зноў… Потом она появлялась лишь изредка. А вот
Надыходзіць час помсты. теперь снова… Настает час мести.
Ён змоўк, уткнуўшы твар у далоні, пальцы Он замолчал, уткнув лицо в ладони, пальцы
на якіх, белыя, артыстычныя, былі даўжэй на которых, белые, артистичные, были
за пальцы звычайнага чалавека ў два разы. длиннее пальцев обычного человека раза в
Я маўчаў, і раптам мяне прарвала: два. Я молчал, и вдруг меня прорвало:
— Як вам усё ж не сорамна. Мужчыны, — Как вам все же не стыдно. Мужчины,
дарослыя, вялікія мужчыны! І не можаце взрослые мужчины! И не можете защитить!
абараніць. Ды няхай бы гэта быў нават сам Да пускай бы это был сам дьявол —
д'ябал — біцеся, чорт вас падзяры! І чаму деритесь, черт побери! И почему не всегда
гэта паляванне з'яўляецца тут толькі часам? появляется эта охота? Почему при мне еще
Чаму пры мне яшчэ не было? не была?
— Нават калі яны з'яўляюцца часта, яны не — Даже если они появляются часто, они не
прыходзяць у ночы на святыя дні, а таксама приходят в ночи перед святыми днями, а
ў сераду і пятніцу. также в среду и пятницу.
— Гм, дзіўныя здані… А ў нядзелю? — У — Гм, странные призраки… А в
мяне ўсё больш варушылася на дне душы воскресенье? — У меня все сильнее росло
жаданне даць па гэтай фарфоравай, вялай, на душе желание дать по этой фарфоровой,
бязвольнай храпе, бо такія не здатныя ні на вялой, безвольной морде, потому что такие
добры ўчынак, ні на крымінал — не людзі, а не способны ни на хороший поступок, ни на
макрыца-трава на градзе. — А ў піліпаўку, криминал — не люди, а трава мокрица, что
на пятроўкі яны з'яўляюцца, калі яны такія глушит грядки. — А в филипповки, на
ўжо святыя прывіды? петровки они появляются, если уж они
такие святые привидения?
— На нядзелю Бог даў ім дазвол, бо, як — На воскресенье Бог им позволил, потому
памятаеце, Стах быў забіты таксама ў что, если помните, Стах был убит именно в
68
нядзелю, — цалкам сур'ёзна адказаў ён. воскресенье, — совершенно серьезно
ответил он.
— Дык што ж ён тады такое, ваш Бог? — — Так что же он тогда такое, ваш бог? —
грымнуў я. — Ён што, стакнуўся з д'яблам? гаркнул я. — Он что, стакнулся с дьяволом?
Ён што, мярзотнік, за кроў аднаго бярэ Он что, берет души невинных девушек, у
душу ў нявінных дзяўчат, у якіх крыві таго которых крови того Романа, может, одна
Рамана, можа, адна кропля! только капля!
Ён маўчаў. Берман молчал.
— Пяцьсот дваццаць чатыры тысячы — Четыре тысячи девяносто шестая часть
дзвесце восемдзесят восьмая частка крыві крови Романа в ее жилах, — подумав,
Рамана ў яе жылах, — падумаўшы, подсчитал я. — На что он тогда годится,
імгненна падлічыў я. — На што ён тады этот ваш бог?
здатны, гэты ваш Бог?
— Не кашчуннічайце, — спуджана войкнуў — Не кощунствуйте! — испуганно охнул
ён. — За каго вы заступаецеся? он. — За кого вы заступаетесь?
— Занадта многа чартаўшчыны нават для — Слишком много чертовщины даже для
такога дома, — не супакойваўся я. — Малы такого дома, — не унимался я. — Малый
Чалавек, Блакітная Жанчына, а тут яшчэ Человек, Голубая Женщина, а тут еще эта
гэта дзікае паляванне караля Стаха. Аблога дикая охота короля Стаха. Обложили и
і знутры і звонку, каб ён згарэў, гэты дом!… изнутри, и извне, чтоб он сгорел, этот дом!

— Мгм, шчыра кажу вам, шаноўны пане, — Мгм, откровенно скажу вам, уважаемый
што я не веру ў Чалавека і Жанчыну. пан, что я не верю в Человека и Женщину.
— Іх бачылі ўсе. І вы таксама. — Их видели все. И вы тоже.
— Я не бачыў, я чуў. А прырода гукаў — Я не видел, я слышал. А природа звуков
невядома нам. Ды і да таго я знерваваны нам неизвестна. Да к тому же я очень
чалавек. нервный человек.
— Бачыла гаспадыня. — Видела хозяйка.
Вочы Бермана сціпла апусціліся. Ён Глаза Бермана скромно опустились. Он
павагаўся і сказаў: поколебался и сказал тихо:
— Я не здатны ёй ва ўсім верыць. Яна… ну, — Я не могу ей во всем верить… Она… ну,
словам, мне здаецца, яе бедная галоўка не словом, мне кажется, ее бедная головка не
вытрымала гэтых жахаў. Яна… м-м… вынесла этих ужасов. Она… м-м…
своеасаблівы ў псіхічных адносінах своеобразный в психическом отношении
чалавек, каб не сказаць больш. человек, чтоб не сказать больше.
Я таксама думаў пра гэта, таму змаўчаў. Я тоже думал об этом, поэтому смолчал.
— Але я таксама чуў гэта. — Но я тоже слышал шаги.
69
— Дзікунства. Гэта проста акустычны — Дикость. Это просто акустический
падман. Галюцынацыя, шаноўны пане. обман. Галлюцинация, уважаемый пан.
Мы пасядзелі моўчкі, я адчуваў, што сам Мы посидели молча, я чувствовал, что сам
пачынаю вар'яцець ад мілых прыгод, якія начинаю терять рассудок от милых
тут адбываліся. приключений, которые здесь происходили.
У тую ноч мне прыснілася: бязгучна скача В ту ночь мне приснилось: бесшумно скачет
дзікае паляванне караля Стаха. Бязгучна дикая охота короля Стаха. Беззвучно ржут
ржуць коні, бязгучна апускаюцца капыты, кони, беззвучно опускаются копыта,
хістаюцца выразныя павады. Халодны верас качаются вырезные поводья. Холодный
пад іх нагамі; імчаць шэрыя, нахіленыя вереск под их ногами: мчат серые,
наперад цені, і балотныя агні гараць на лбах наклоненные вперед тени, и болотные огни
коней. А над імі, у небе, гарыць самотная, сверкают на лбах коней. А над ними, в небе,
вострая, як іголка, зорка. горит одинокая, острая, как игла, звезда.
Калі я прачынаўся — я чуў у калідоры крокі Когда я просыпался, я слышал в коридоре
Малога Чалавека і часам яго ціхі жаласны шаги Малого Человека и временами его
стогн. А пасля зноў чорная бездань цяжкага тихий жалобный стон. А потом опять была
сну, і зноў скача па верасе і дрыгве черная бездна тяжелого сна, и снова скакала
імклівае, як страла, паляванне. по вереску и трясине стремительная, как
стрела, охота.

РАЗДЗЕЛ ЧАЦВЕРТЫ Глава четвертая

Жыхары Волатавай прорвы, відаць, не Жители Волотовой прорвы, видимо, не


вельмі любілі ездзіць на вялікія балы. Я очень любили ездить на большие балы. Я
мяркую так таму, што не часта бывае ў думаю так потому, что не часто бывает в
такім закутку паўналецце адзінай таком уголке совершеннолетие
наследніцы маярату, і ўсё ж праз два дні ў единственной наследницы майората, и все
Балотныя Яліны з'ехалася ніяк не больш же через два дня в Болотные Ялины
чатырох дзесяткаў чалавек. Запрасілі і мяне, съехалось никак не больше четырех
хоць я згадзіўся з вялікай неахвотай: я не десятков человек. Пригласили и меня, хотя я
любіў правінцыяльнай шляхты і, да таго ж, согласился с большой неохотой: я не любил
амаль нічога не зрабіў за гэтыя дні. Не провинциальной шляхты и к тому же почти
зрабіў амаль ніякіх новых запісаў, а ничего не сделал за эти дни. Не сделал
галоўнае, ані на крок не рушыў наперад, каб почти никаких новых записей, а главное, ни
разгадаць таямніцу гэтага чортава логава. на шаг не продвинулся вперед, чтоб
На старым плане ХVІІ стагоддзя ніякіх разгадать тайну этого чертова логова. На
слухавак не было, а крокі і стогны гучалі старом плане ХVII столетия никаких
70
кожную ноч на зайздрасць рэгулярна. слуховых отдушин не было, а шаги и стоны
звучали каждую ночь с завидной
регулярностью.
Я ламаў галаву над усёй гэтай Я ломал голову над всей этой чертовщиной,
чартаўшчынай, але нічога не мог но ничего не мог придумать.
прыдумаць.
Дык вось, упершыню, можа, за апошнія Так вот, впервые, может, за последние два
дзесяць год палац сустракаў гасцей. десятка лет дворец встречал гостей. Зажгли
Запалілі плошкі над уваходам, знялі чахлы з плошки над входом, сняли чехлы с люстр,
люстраў, вартаўнік на гэты раз сторож на сей раз превратился в швейцара,
ператварыўся ў швейцара, узялі з из окольных хуторов взяли еще трех
навакольных хутароў яшчэ тры служанкі. служанок. Дворец напоминал
Палац нагадваў нарумяненую бабулю, якая нарумяненную бабусю, которая в последний
ў апошні раз вырашыла пайсці на баль, раз решила пойти на бал, вспомнить
успамянуць маладосць і пасля легчы ў молодость и потом лечь в могилу.
магілу.
Не ведаю, ці трэба апісваць гэты шляхецкі Не знаю, стоит ли описывать этот
з'езд? Добрае і цалкам правільнае апісанне шляхетский съезд? Хорошее и целиком
чагосьці падобнага вы знойдзеце ў Хвелькі правильное описание чего-то подобного вы
з Рукшэніц, незаконна забытага нашага найдете у Фельки из Рукшениц, незаконно
паэта. Божа, якія гэта былі вазкі! Старыя, з забытого нашего поэта. Боже, какие это
пакарабачанай скурай, зусім без рысор, з были возки! Старые, с покоробленной от
коламі ў сажань вышынёю, але абавязкова з времени кожей, совсем без рессор, с
лёкаем на запятках (у «лёкаяў» былі чорныя колесами в сажень высотой, но обязательно
ад зямлі рукі). Якія гэта былі коні! Расінант с лакеем на запятках (у «лакеев» были
здаўся б побач з імі Буцэфалам. черные от земли руки). Какие это были
Хударлявыя, з ніжняй губой, адвіслай, як кони! Россинант показался бы рядом с ними
чапяля, са з'едзенымі зубамі. Вупраж амаль Буцефалом. Тощие, с отвисшей, как
з вяровак, затое там-сям на ёй блішчаць сковородник, нижней губой, со съеденными
залатыя бляшкі, якія перакачавалі са збруі зубами. Упряжь почти сплошь из веревок,
«залатога веку». зато кое-где на ней сверкали золотые
бляшки, что перекочевали сюда с упряжи
«золотого века».
«Што гэта робіцца на свеце, людзі добрыя? «Что это творится на свете, люди добрые?
Калісьці адзін пан ехаў на шасці конях, а Когда-то один пан ехал на шести конях, а
зараз шэсць паноў на адным кані». Увесь теперь шесть панов на одном коне». Весь
працэс панскага разарэння ў адной гэтай процесс панского разорения уместился в
іранічнай народнай прымаўцы. одной этой насмешливой народной
поговорке.

71
Берман-Гацэвіч стаяў за маёй спіною і Берман-Гацевич стоял за моей спиной и
адпускаў іранічна-далікатныя заўвагі отпускал язвительно-вежливые замечания в
наконт тых, хто прыбываў. адрес прибывающих.
— Гляньце, якая свірэпа (свірэпаю ў — Взгляните, какая свирепа . На ней,
беларускай мове ХVІ стагоддзя называлі наверное, кто-то из Стахов ездил:
клячу). На ёй, напэўна, хтосьці з Сасаў заслуженный боевой конь… А эта паненка,
ездзіў: заслужаны баявы конь… А гэта видите, как оделась: словно на праздник
паненка, бачыце, як апранулася: проста як святого Антония. А вот, обратите внимание,
фэст на святога Антонія. А вось, бачыце, цыгане.
цыганы.
«Цыганамі» ён назваў сапраўды дзіўную «Цыганами» он назвал действительно
кампанію. На звычайным возе пад'ехаў да необычную компанию. К подъезду
пад'езда самы дзіўны хаўрус, які мне подкатила самая обычная телега, на которой
даводзілася бачыць. Тут былі і паны, і сидела самая странная компания, которую
паненкі, чалавек дзевяць, апранутыя мне когда-либо приходилось видеть. Тут
страката і бедна. І сядзелі яны на возе густа, были и паны и паненки, человек девять,
як цыганы. І полаг быў на чатырох палках, одетые пестро и бедно. И сидели они на
як у цыган. Не хапала толькі сабакі, які б телеге густо, как цыгане. И полог был
бег пад коламі. Гэта быў заняпалы род натянут на четырех палках, как у цыган.
Грыцкевічавых, якія качавалі з аднаго балю Недоставало только собаки, которая бежала
на другі і так, галоўным чынам, бы под телегой. Это был захудалый род
харчаваліся. Яны былі дальнімі сваякамі Грыцкевичевых, кочевавший с одного бала
Яноўскіх. І гэта былі нашчадкі «барвянага на другой и так, главным образом,
ўладара»! Божа, за што караеш!!! кормившийся. Они были дальними
родственниками Яновских. И это были
потомки «багряного властелина»! Боже, за
что караешь!!!
Пасля прыехала нейкая пажылая дама ў Потом приехала какая-то пожилая дама в
вельмі багатым колішнім аксамітным очень богатом старинном бархатном платье,
уборы, зараз даволі паношаным, у уже довольно поношенном, в
суправаджэнні худога, як бізун, маладога сопровождении худого, как бич, молодого
чалавека з яўна халуйскім тварам. Бізун человека с явно холуйским лицом. Бич
пяшчотна прыціскаў яе локцік. нежно прижимал ее локоток.
Яна надушылася такой дрэннай парфумай, Дама надушилась такими дрянными духами,
што Берман пачаў чхаць, калі яна ўвайшла ў что Берман начал чихать, как только она
залу. А мне здалося, што замест яе нехта вошла в зал. А мне показалось, что вместе с
ўнёс у пакой вялікую торбу з удодамі і нею кто-то внес в помещение большой
пакінуў яе тут на радасць акружаючым. мешок с удодами и оставил его здесь на
Размаўляла дама з самым сапраўдным радость окружающим. Разговаривала дама с

72
французскім пранонсам, які, як вядома, самым настоящим французским прононсом,
захаваўся на зямлі толькі ў двух мясцінах: у который, как известно, сохранился на земле
салонах Парыжа і ў засценку Кабыляны пад только в двух местах: в салонах Парижа и в
Воршай. застенке Кобыляны под Оршей.
І другія асобы былі дзіўныя. Патрапаныя ці И другие гости тоже были прелюбопытные.
занадта гладкія твары, прагныя вочы, вочы Измятые или слишком гладкие лица,
замучаныя, вочы благальныя, вочы з жадные глаза, глаза измученные, глаза
вар'яцінкай. У аднаго франта вочы былі умоляющие, с «безуминкой». У одного
вялізныя і пукатыя, як у саламандры франта глаза были огромные и выпученные,
падземных азёр. Я глядзеў на цырымонію как у саламандры подземных озер. Я
знаёмства (некаторыя з гэтых блізкіх смотрел на церемонию знакомства из-за
суседзяў ніколі не бачыліся і, напэўна, не двери (некоторые из этих близких соседей
пабачацца больш — стары палац, можа, никогда не виделись и, наверное, не
упершыню за 18 год бачыў такі наплыў увидятся впредь — старый дворец, может,
гасцей). З-за дзвярэй гукі дрэнна даляталі да впервые за последние восемнадцать лет
мяне, бо ў зале ўжо дудзела аркестра з видел такой наплыв гостей). Звуки плохо
васьмі заслужаных інвалідаў Палтаўскай долетали до меня, потому что в зале уже
бітвы. Я бачыў замасленыя твары, якія дудел оркестр из восьми заслуженных
галантна ўсміхаліся, бачыў вусны, якія инвалидов Полтавской битвы. Я видел
цягнуліся да рукі гаспадыні. Калі яны замасленные лица, которые галантно
нахіляліся, святло падала зверху, і насы улыбались, видел губы, что тянулись к руке
здаваліся надзіва доўгімі, а раты хозяйки. Когда они наклонялись, свет падал
праваленымі. Яны бязгучна дрыгалі нагамі, сверху, и носы казались удивительно
схіляліся, бязгучна гаварылі, і ў іх длинными, а рты — провалившимися. Они
вырасталі насы, пасля ўсміхаліся і беззвучно расшаркивались, склонялись,
адплывалі далей, а на іх месца плылі ўсё бесшумно говорили, потом улыбались и
новыя, новыя. Гэта было — як у жахлівым отплывали в сторону, а на их место плыли
сне. новые. Это было как в страшном сне.
Яны выскаляліся, як выхадцы з магілы, Они оскаливались, будто выходцы из могил,
цалавалі руку (і мне здавалася, што яны целовали руку (мне казалось, что они сосут
смокчуць з яе кроў), бязгучна адплывалі из нее кровь) и беззвучно плыли дальше. А
далей. А яна, такая чыстая ў сваім белым она, такая чистая в своем белом открытом
адкрытым плацці, толькі чырванела часам платье, лишь краснела изредка спиной, если
спіною, калі занадта палка прыпадаў да яе какой-нибудь новоявленный донжуан в
рукі які-небудзь наваяўлены донжуан у плотно облегающих панталонах припадал к
абцягненых панталонах. Гэтыя пацалункі, ее руке слишком пылко. Эти поцелуи,
як мне здавалася, пэцкалі яе руку чымсьці казалось мне, пачкали ее руку чем-то
ліпучым і нячыстым. липким и нечистым.
І толькі тут я зразумеў, якая яна, уласна И только теперь я понял, какая она,
кажучы, самотная не толькі ў сваім доме, собственно говоря, одинокая не только в
73
але і сярод гэтай хеўры. своем доме, но и среди этой шатии.
«Што гэта мне нагадвае? — падумаў я. — «Что мне это напоминает? — подумал я. —
Ага, пушкінская Тацяна сярод пачвар у Ага, пушкинская Татьяна среди чудищ в
шалашы. Абклалі небараку, як лань пад час шалаше. Обложили, бедную, как лань во
палявання». время охоты».
Тут амаль што не было чыстых позіркаў, Здесь почти не было чистых взглядов, но
але затое якія былі прозвішчы! Мне ўсё зато какие были фамилии! Казалось, что я
здавалася, што я сяджу ў архівах і чытаю сижу в архиве и читаю старинные акты
старажытныя акты якога-небудзь Пінскага какого-нибудь Пинского копного суда.
копнага суда.
— Пан Сава Матфеевіч Стахоўскі з сынамі, — Пан Сава Матфеевич Стаховский с
— агалошваў лёкай. сыновьями, — оповещал лакей.
— Пані Агата Юр'еўна Фалендыш- — Пани Агата Юрьевна Фалендыш-
Хобалева з мужам і сябрам дома. Хобалева с мужем и другом дома.
— Пан Якуб Барбарэ-Гарабурда. — Пан Якуб Барбарэ-Гарабурда.
— Пан Мацей Мустафавіч Асановіч. — Пан Мацей Мустафович Асанович.
— Пані Ганна Аўрамовіч-Басяцкая з — Пани Ганна Аурамович-Басяцкая с
дачкою. дочерью.
А Берман стаяў за маёй спіною і адпускаў А Берман стоял за моей спиной и отпускал
заўвагі. Ён упершыню за гэтыя дні замечания. Он впервые за эти дни
спадабаўся мне, столькі злосці было ў яго понравился мне, столько злости было в его
выказваннях, такімі палючымі вачыма высказываниях, такими пылающими
сустракаў ён кожнага новага госця, і глазами встречал он каждого нового гостя и
асабліва маладых. особенно молодых.
Але вось у вачах яго прамільгнула нешта Но вот в глазах его промелькнуло нечто
такое незразумелае, што я мімаволі глянуў столь непонятное, что я невольно глянул в
у той бок, і… вочы мае палезлі на лоб, ту сторону, и… глаза мои полезли на лоб:
такое дзіўнае відовішча я пабачыў. У залу такое странное зрелище я увидел. В зал по
на сходах каціўся чалавек, менавіта каціўся, ступеням скатывался человек, именно
іначай гэта нельга было назваць. Быў гэты скатывался, иначе это назвать было нельзя.
чалавек пад сажань ростам, прыблізна як я, Человек был около сажени ростом,
але ў ягоную вопратку ўлезла б трое приблизительно как я, но в его одежду
Андрэяў Беларэцкіх. Агромністы жывот, вместилось бы три Андрея Белорецких.
ногі ў сцёгнах, як кумпякі, нязмерна Огромный живот, ноги в бедрах — словно
шырокія грудзі, далоні, як цэбры. Рэдка окорока, невероятно широкая грудь, ладони
здаралася мне бачыць такога волата. Але будто ушаты. Немного случалось мне
самае дзіўнае было не гэта. На чалавеку видеть таких исполинов. Но самое
была вопратка, якую зараз можна пабачыць удивительное было не это. На человеке
74
толькі ў музеі: чырвоныя боты на высокіх была одежда, которую теперь можно
абцасах з падкоўкамі (такія празываліся ў увидеть лишь в музее: красные сапоги на
нашых продкаў кабцямі), абцягнутыя порткі высоких каблуках с подковками (такие
з каразеі — тонкага сукна. Жупан на назывались у наших предков кабтями),
грудзях і жываце — жупан з вішнёвага з облегающие штаны из каразеи, тонкого
золатам сукна — вось-вось пагражаў сукна. Жупан из вишневого с золотом сукна
луснуць. Паверх яго чалавек нацягнуў чугу, на груди и животе готов был лопнуть.
старажытную беларускую верхнюю Поверх его этот исполин натянул чугу,
вопратку. Чуга вісела вольна, прыгожымі древнюю белорусскую одежду. Чуга висела
складкамі, уся пералівалася зялёнымі, свободно, красивыми складками, вся
залатымі і чорнымі візерункамі і была переливалась зелеными, золотыми и
перавязана амаль пад пахамі турэцкім пасам черными узорами и была подпоясана почти
вясёлкавых колераў. под мышками радужной турецкой шалью.
І над усім гэтым сядзела дзіўна маленькая И над всем этим сидела удивительно
для гэтай тушы галава са шчокамі такімі маленькая для такой туши голова с такими
надутымі, быццам гэты чалавек вось-вось надутыми щеками, словно человек вот-вот
збіраўся пырснуць са смеху. Доўгія шэрыя прыснет от смеху. Длинные серые волосы
валасы ззаду рабілі галаву правільна делали голову правильно круглой,
круглай, маленькія шэрыя вочкі смяяліся, маленькие серые глазки смеялись, темные
сівыя вусы віселі да сярэдзіны грудзей. — в них меньше было седины — усы
Вонкавы выгляд у чалавека быў самы свешивались на грудь. Внешний вид у
мірны, і толькі на левай руцэ вісеў карбач человека был самый мирный, и только на
— плецены кароткі бізун са срэбным левой руке висел карбач — короткая витая
дротам ля канца. Словам, сабакар, плеть с серебряной проволокой на конце.
правінцыяльны мядзведзь, весялун і п'яніца Словом, собачник, провинциальный
— гэта адразу было бачна. медведь, весельчак и пьяница — это сразу
было видно.
Яшчэ ля дзвярэй ён зарагатаў такім густым і Еще у двери он захохотал таким густым и
вясёлым басам, што я мімаволі ўсміхнуўся. веселым басом, что я тоже невольно
Ён ішоў, і людзі расступаліся перад ім, улыбнулся. Он шел, и люди расступались
адказвалі такімі вясёлымі ўсмешкамі, якія перед ним, отвечая ему улыбками, какие
толькі маглі з'явіцца на гэтых кіслых только могли появиться на этих кислых
тварах, тварах людзей з касты, якая лицах, лицах людей касты, которая
выраджаецца. Чалавека, відаць, любілі. вырождается. Его, видимо, любили.
«Нарэшце хоць адзін прадстаўнік старога «Наконец-то хоть один представитель
добрага веку, — падумаў я. — Не вырадак, старого доброго века, подумал я. — Не
не вар'ят, які можа пайсці на гераізм, і на выродок, не сумасшедший, который может
злачынства. Добры просты волат. І як ён пойти и на героизм, и на преступление.
сакавіта, прыгожа гаворыць па-беларуску!» Добрый, простой великан. И как он сочно,

75
красиво говорит по-белорусски!»
Не здзіўляйцеся апошняй думцы. Хоць Не удивляйтесь последней мысли. Хотя
сярод дробнай шляхты тады размаўлялі па- среди мелкой шляхты тогда разговаривали
беларуску, шляхта таго парадку, да якога, по-белорусски, шляхта того слоя, к
відаць, належаў гэты пан, мовы не ведала: которому, видимо, принадлежал этот пан,
сярод гасцей не больш як які дзесятак языка не знала: среди гостей не больше
размаўляў на мове Марцінкевіча і десятка разговаривали на языке
Каратынскага, астатнія на дзіўнай сумесі Марцинкевича и Каратынского, остальные
польскіх, расейскіх і беларускіх слоў. на варварской смеси польского, русского и
белорусского.
А гэты размаўляў як якая-небудзь вясковая А этот разговаривал, как какая-нибудь
бабуля-свацця. Трапныя словы, жарты, деревенская сватья. Меткие словечки,
прымаўкі так і сыпаліся з яго языка, пакуль шутки, поговорки так и сыпались с его
ён праходзіў ад дзвярэй да верхняй залы. языка, пока он шел от двери до верхнего
Прызнаюся, ён адразу вельмі падкупіў мяне зала. Признаюсь, с первого взгляда он
гэтым. Ён быў такі каларытны, што я не подкупил меня этим. Он был такой
адразу заўважыў яго спадарожніка, хоць ён колоритный, что я не сразу заметил его
таксама быў варты ўвагі. Уявіце сабе спутника, хотя тот тоже был достоин
маладога чалавека, высокага, вельмі добра внимания. Представьте себе молодого
складзенага, апранутага па апошняй модзе, человека, высокого, очень хорошо
рэдкай у гэтай глушы. Ён быў бы зусім сложенного, одетого по последней моде, что
прыгожы, каб не надзвычайная бледнасць редкость в этой глуши. Он был бы красив,
твару, хударлявага, з праваленымі шчокамі, если б не чрезмерная бледность, впалость
і каб не выраз нейкай невытлумачальнай щек и если б не выражение какого-то
зласлівасці, якая не сыходзіла з яго вуснаў. необъяснимого озлобления на плотно
Найбольш вартымі ўвагі на гэтым жоўчным сжатых губах. Наибольшего внимания на
прыгожым твары былі вялікія чорныя вочы этом желчном, красивом лице заслуживали
з вадкім бляскам, але такія безжыццёвыя, огромные черные глаза с водянистым
што рабілася ніякава. Напэўна, менавіта блеском, но они были такие безжизненные,
такія былі ў Лазара, калі ён уваскрэснуў, что становилось не по себе. Наверное,
але захаваў у вачах успаміны. именно такие были у Лазаря, когда он
воскрес.
Між тым волат дайшоў да лёкая, які, Между тем исполин поравнялся с лакеем,
падслепаваты і глухі, не заўважыў гасцей, і подслеповатым и глухим, и неожиданно
раптоўна таргануў яго за плячо. Той драмаў дернул его за плечо. Тот дремал на ногах, но
на нагах, але тут раптам усхапіўся, і, тут мгновенно подобрался и, разглядев
разгледзеўшы гасцей, заўсміхаўся на поўны гостей, заулыбался во весь рот и гаркнул:
рот, і гаркнуў:
— Вельмішаноўны пан-айцец Грынь — Достопочтенный пан-отец Грынь

76
Дубатоўк! Пан Алесь Варона! Дубатовк! Пан Алесь Ворона!
— Вечар добры, панове, — заракатаў — Вечер добрый, панове, — зарокотал
Дубатоўк. — Што гэта вы сумныя, як Дубатовк. — Что это вы скучные, как мыши
мышы пад шапкай? Нічога, мы зараз вас под шапкою? Ничего, мы сей миг вас
узвесялім. Бачыш, Варона, паненкі якія! развеселим. Видишь, Ворона, какие
Зарана я, браце, нарадзіўся. У-ух, паненки! Поторопился я, брат, родиться. У-
прыгажунечкі-красулечкі! ух, пригожулечки-красулечки!
Ён прайшоў праз натоўп (Варона спыніўся Он прошел сквозь толпу (Ворона
ля нейкай паненкі) і наблізіўся да Надзеі остановился возле какой-то барышни) и
Яноўскай. Вочы яго сталі маленькімі і приблизился к Надежде Яновской. Глаза его
запраменіліся смехам. сузились и заискрились смехом.
— Дзень-вечар добры, донечка! — І гучна — День-вечер добрый, донечка! — И звучно
цмокнуў яе ў лоб, як стрэліў. Пасля чмокнул ее в лоб, словно выстрелил. Потом
адступіў. — А якая ж ты ў мяне стала отступил. — А какая же ты у меня стала
зграбная, прыгожая! Ляжаць усёй Беларусі стройная, изящная, красивая! Лежать всей
ля тваіх ножак. І няхай на мне на тым свеце Беларуси у твоих ножек. И пускай на мне на
Люцыпар смалу возіць, калі я, стары том свете Люцифер смолу возит, если я,
грахаводнік, праз месяц не буду піць на старый греховодник, через месяц не буду
тваім вяселлі гарэлку з твайго туфліка. пить на твоей свадьбе горелку из твоей
Толькі нешта вочкі сумненькія. Нічога, туфельки. Только что-то глазки грустные.
зараз развесялю. Ничего, сейчас развеселю.
І ён з чароўнай мядзведжай грацыяй И он с обворожительной медвежьей грацией
крутануўся на абцасах. крутнулся на каблуках.
— Антон, душа цёмная! Грышка, Пятрусь! — Антон, душа темная! Грышка, Пятрусь!
Халера вас там схапіла, ці што? Холера вас там прихватила, что ли?
З'явіліся Антон, Грышка і Пятрусь, Появились Антон, Грышка и Пятрусь,
згінаючыся пад цяжарам нейкіх вялізных сгибаясь под тяжестью каких-то огромных
пакункаў. свертков.
— Ну, разявакі-салапякі, кладзіце ўсё да ног — Ну, губошлепы-растрепы, кладите все к
гаспадыні. Разгортвай! Э-э, пэцкаль, у цябе ногам хозяйки. Разворачивай! Э-э, пачкун, у
што, рукі са… спіны растуць. Трымай, тебя что, руки из… спины растут? Держи,
донька. донька…
Перад Яноўскай ляжаў на падлозе вялізны Перед Яновской лежал на полу огромный
пушысты кілім. пушистый ковер.
— Трымай, доня. Дзедаўскі яшчэ, але зусім — Держи, доня. Дедовский еще, но совсем
неўжываны. Пакладзеш у спальні. У цябе не пользованный. Положишь в спальне. У
там дзьме, а ногі ва ўсіх Яноўскіх былі тебя там дует, а ноги у всех Яновских были
нямоцныя. Будзе табе цёпла. Дарэмна ты слабые. Напрасно ты все же, Надзейка, ко
77
ўсе ж, Надзейка, да мяне не пераехала два мне не переехала два года назад. Умолял
гады таму. Умаляў яе — не згадзілася. Ну, ведь — не согласилась. Ну, хорошо, теперь
добра, зараз позна ўжо, вялікая стала. І мне поздно уже, взрослая стала. И мне легче
лягчэй будзе, хай яго да д'ябла, гэтае будет, ну его к дьяволу, это опекунство.
апякунства.
— Прабачце, дзядзечка, — ціха сказала — Простите, дядюшка, — тихо сказала
Яноўская, кранутая ўвагай апекуна. — Вы Яновская, тронутая вниманием опекуна. —
ведаеце, я хацела быць тут, дзе бацька… Вы знаете, я хотела быть, где отец…
бацька.
— Ну-ну-ну, — няўмела сказаў Дубатоўк. — Ну-ну-ну, — смущенно сказал Дубатовк.
— Пакінь. Я і сам да цябе амаль не ездзіў, — Оставь. Я и сам к тебе почти не ездил,
ведаў, што будзеш хвалявацца. Сябры мы знал, что будешь волноваться. Друзья мы
былі з Раманам. Нічога, донька, мы, вядома, были с Романом. Ничего, донька, мы,
людзі зямныя, хварэем на абжорства, конечно, люди земные, страдаем
п'яныя, але ж Бог павінен разбірацца ў обжорством, пьянством, однако Бог должен
душах. А калі ён разбіраецца, дык Раман разбираться в душах. И если он разбирается,
хоць мінаў часцей царкву, а не карчму, то Роман, хотя и обходил чаще церковь, а не
даўно ўжо на небе анёлаў слухае ды корчму, давно уже на небе ангелов слушает
глядзіць у вочы сваёй небарацы жонцы, а да глядит в глаза своей бедняге-жене, а моей
маёй стрыечнай сястры. Бог — ён таксама двоюродной сестре. Бог — он тоже не
не дурань. Галоўнае — сумленне, а дзірка ў дурак. Главное — совесть, а дырка во рту,
роце, куды чарка просіцца, апошняя справа. куда чарка просится, последнее дело. И
І глядзяць яны з неба на цябе, і не шкадуе глядят они с неба на тебя, и не жалеет мать,
маці, што смерцю сваёй дала табе жыццё: что ценою смерти своей дала тебе жизнь:
бач, якая ты каралеўна стала. Хутка і замуж, вон какой ты королевной стала. Скоро и
з рук апекуна на ласкавыя ды моцныя рукі замуж, из рук опекуна на ласковые да
мужа. Думаеш? сильные руки мужа. Думаешь?
— Раней не думала, цяпер не ведаю, — — Прежде не думала, теперь не знаю, —
раптам сказала пані Яноўская. вдруг сказала Яновская.
— Ну-ну, — пасур'ёзнеў Дубатоўк. — — Ну-ну, — посерьезнел Дубатовк. — Но…
Але… абы чалавек добры. Не спяшайся чтоб человек хороший. Не торопись. А
вельмі. А зараз трымай яшчэ. Вось тут теперь держи еще. Вот тут наш старый
стары наш убор, сапраўдны, не якая- наряд, настоящий, не какая-нибудь
небудзь падробка. Пасля пойдзеш подделка. Потом пойдешь, переоденешься
пераапранешся перад танцамі. Няма чаго перед танцами. Нечего эту современную
гэту сучасную свірапяціцу насіць. мишуру носить.
— Ён наўрад ці падыдзе, сапсуе выгляд, — — Он вряд ли подойдет, только вид
лісліва пад'ехала нейкая дробная испортит, — льстиво подъехала какая-то
шляхцянка. мелкая шляхтянка.
78
— А ты маўчы, каханая. Я ведаю, што — А ты молчи, дорогая. Я знаю, что делаю,
раблю, — буркнуў Дубатоўк. — Ну, — буркнул Дубатовк. — Ну, Надзейка, и,
Надзейка, і нарэшце вось яшчэ апошняе. наконец, последнее. Долго я думал, дарить
Доўга я думаў, ці падараваць гэта, але ли это, но пользоваться чужим не привык.
карыстацца чужым дабром не прывык. Гэта Это твое. Среди твоих портретов нету
тваё, а сярод гэтых тваіх партрэтаў няма одного. Не должен ряд предков
аднаго. Не павінен шэраг продкаў прерываться. Ты сама это знаешь, потому
перарывацца. Ты сама ведаеш, бо ты что ты древнейшего во всей губернии рода.
старажытнейшага амаль ва ўсёй губерні
роду.
На падлозе, вызвалены ад лёгкай белай На полу, освобожденный от легкой белой
ткані, стаяў вельмі стары партрэт такой ткани, стоял очень старый портрет
незвычайнай, відаць, італьянскай работы, необычной, видимо, итальянской работы,
якой амаль не знойдзеш у беларускай какой почти не найдешь в белорусской
іканаграфіі пачатку ХVІІ стагоддзя. Не иконографии начала XVII столетия. Не
было пляскатай сцяны за спіною, не вісеў было плоской стены за спиной, не висел на
на ёй герб. Было акно, адчыненае на ней герб. Было окно, открытое на вечерние
вячэрнія балоты, быў змрочны дзень над болота, был мрачный день над ними, и был
імі, і быў мужчына, які сядзеў спіною да мужчина, сидящий спиной ко всему этому.
ўсяго гэтага. Няпэўнае блакітна-шэрае Неопределенный серо-голубой свет лился
святло лілося на яго хударлявы твар, на на его худощавое лицо, на крепко
моцна сплеценыя пальцы рук, на чорную з сплетенные пальцы рук, на черную с
золатам вопратку. золотом одежду.
І твар гэтага мужчыны быў жывейшы, ніж у Лицо этого мужчины было живее, чем у
жывога, і такі дзіўны, жорсткі і змрочны, живого, и такое удивительное, жесткое и
што можна было спалохацца. Цені ляглі ў мрачное, что можно было испугаться. Тени
вачаніцах, і здавалася, нават жылка легли в глазницах, и казалось, что даже
калацілася на павеках. І ў ім было радавое жилка дрожала на веках. И в нем было
падабенства з тварам гаспадыні, але ўсё тое, родовое сходство с лицом хозяйки, но все
што было ў Яноўскай прыемна і люба, тут то, что было в Яновской приятно и мило,
было агідна. Вераломства, розум, хваравітая здесь было отвратительным до ужаса.
вар'яцінка чыталіся ў гэтым ганарлівым Вероломство, ум, болезненная
роце, уладнасць да закасцянеласці, сумасшедшинка читались в этом спесивом
непамяркоўнасць да фанатызму, лице, властность до закостенелости,
жорсткасць да садызму. Я зрабіў два крокі нетерпимость до фанатизма, жестокость до
ўбок — вялізныя, усё да дна разумеючыя ў садизма. Я отступил в сторону — большие,
тваёй душы вочы пасунуліся за мною і зноў до дна читающие в твоей душе глаза
глядзелі мне ў твар. Нехта ўздыхнуў. повернулись и снова смотрели мне в лицо.
Кто- то вздохнул.
— Раман Стары, — прыглушана адказаў — Роман Старый, — приглушенно сказал
79
Дубатоўк, але я сам зразумеў ужо, хто гэта Дубатовк, но я сам уже понял, кто это такой,
такі, так правільна я яго ўявіў па словах настолько правильно представил его по
легенды. Я здагадваўся, што гэта віноўнік словам легенды. Я догадался, что это
радавога праклёну яшчэ і таму, што твар виновник родового проклятия еще и потому,
гаспадыні няўлоўна збялеў і яна ледзь что лицо хозяйки побледнело и она едва
прыкметна хіснулася. заметно покачнулась.
Невядома, чым скончылася б гэтая нямая Неизвестно, чем окончилась бы эта немая
сцэна, але тут нехта моўчкі і непачціва сцена, но тут кто-то молча и непочтительно
штурхнуў мяне ў грудзі. Я пахіснуўся. Гэта толкнул меня в грудь. Я отступил невольно.
Варона прабіўся праз натоўп і, імкнучыся Это Ворона пробирался сквозь толпу и,
прайсці да гаспадыні, адштурхнуў мяне. Ён стремясь подойти к Яновской, оттолкнул
спакойна ішоў далей, не папрасіўшы меня. Он спокойно шел дальше, не
прабачэння, нават не павярнуўшыся ў мой извинившись, даже не обернувшись в мою
бок, быццам на маім месцы стаяў нежывы сторону, словно на моем месте стоял
прадмет. неживой предмет.
Я паходзіў са звычайных інтэлігентаў, якія Я происходил из обычных интеллигентов,
выслужвалі з пакалення ў пакаленне которые выслуживали из поколения в
асабістае шляхецтва, былі вучонымі, поколение личное шляхетство, были
інжынерамі — плебеямі з пункту гледжання учеными, инженерами — плебеями с точки
гэтага пыхатага шляхцюка, у якога продак зрения этого спесивого шляхтича, предок
быў даездчыкам у багатага магната- которого был доезжачим у богатого
забойцы. Мне часта даводзілася абараняць магната-убийцы. Мне часто приходилось
сваю годнасць перад такімі, і зараз увесь защищать свое достоинство перед такими, и
мой «плебейскі» гонар устаў на дыбкі. теперь вся моя «плебейская» гордость
встала на дыбы.
— Пане, — голасна сказаў я. — Вы лічыце, — Пан, — громко сказал я, — вы считаете,
што гэта годна сапраўднага двараніна — что это достойно настоящего дворянина —
штурхнуць чалавека і не папрасіць у яго толкнуть человека и не извиниться?
прабачэння?
Ён павярнуўся: Он обернулся.
— Вы мне гэта? — Вы это мне?
— Вам, — спакойна адказаў я. — — Вам, — спокойно ответил я. —
Сапраўдны шляхціц — гэта джэнтльмен. Настоящий шляхтич — это джентльмен.
Ён падышоў да мяне і з цікаўнасцю пачаў Он подошел ко мне и начал с любопытством
разглядаць. рассматривать.
— Гм, — спакойна сказаў ён. — Хто ж гэта — Гм, — сказал он. — Кто это будет учить
будзе вучыць шляхціца правілам шляхтича правилам хорошего тона?
далікатнасці?

80
— Не ведаю, — спакойна і з'едліва — Не знаю, — также спокойно и язвительно
адазваўся я. — Ва ўсякім разе, не вы. отозвался я. — Во всяком случае, не вы.
Неадукаваны ксёндз не павінен вучыць Необразованный ксендз не должен учить
іншых лаціне. других латыни — ничего хорошего из этого
не получится.
Я праз яго плячо бачыў твар Надзеі Через его плечо я видел лицо Надежды
Яноўскай і з радасцю заўважыў, што наша Яновской и с радостью заметил, что наш
сварка адцягнула яе ўвагу ад партрэта. спор отвлек ее внимание от портрета. Кровь
Фарба з'явілася на яе абліччы, а ў вачах снова прилила к ее лицу, а в глазах
штосьці падобнае на трывогу і жах. промелькнуло что-то похожее на тревогу и
ужас.
— Выбірайце выразы, — працадзіў Варона. — Выбирайте выражения, — процедил
Ворона.
— Чаму? І, галоўнае, з кім? Далікатны — Почему? И, главное, с кем? Воспитанный
чалавек ведае, што ў кампаніі ветлівых человек знает, что в компании вежливых
трэба быць ветлівым, а ў кампаніі грубіянаў нужно быть вежливым, а в компании
вышэйшая далікатнасць — плаціць ім той грубиянов — высшая вежливость —
самай манетай. платить той же монетой.
Відаць, Варона не звык атрымліваць адпор Видимо, Ворона не привык получать отпор.
ва ўсёй ваколіцы. Я ведаў такіх ганарыстых Я знавал таких заносчивых индюков. Он
індыкоў. Ён здзівіўся, але пасля павярнуўся, удивился, но потом бросил взгляд на
кінуў позірк на гаспадыню, зноў павярнуўся хозяйку, снова повернулся ко мне, и в
да мяне, і ў вачах яго плесканулася глазах его плеснулась мутная ярость.
каламутная ярасць.
— А вы ведаеце, з кім размаўляеце? — А вы знаете, с кем разговариваете?
— З кім? З Панам Богам? — С кем? С Паном Богом?
Я пабачыў, як поруч з гаспадыняй з'явіўся Я увидел, как рядом с хозяйкой появилось
зацікаўлены твар Дубатоўка. Варона заинтересованное лицо Дубатовка. Ворона
пачынаў кіпець. начинал закипать.
— Вы размаўляеце са мною, з чалавекам, — Вы разговариваете со мной, с человеком,
які звык драць за вушы розных парвеню. который привык драть за уши разных
парвеню.
— А вы не спыталі, можа, нейкія там — А вам не приходит в голову, что
парвеню часам могуць самі надраць вушы? некоторые парвеню сами способны надрать
І не падыходзьце, іначай, папярэджваю вас, вам уши? И не подходите, иначе
ніводзін шляхціц не атрымае такой абразы предупреждаю вас, ни один шляхтич не
дзеяннем, як вы ад мяне. получит такого оскорбления действием, как
вы от меня.
81
— Хамская бойка на кулакі! — выбухнуў — Хамская драка на кулаках! — взорвался
ён. он.
— Што зробіш? — халодна заўважыў я. — — Что поделаешь? — холодно заметил я. —
Мне здаралася сустракаць дваран, на якіх Мне случалось встречать дворян, на
іншае не дзейнічала. Яны не былі хамамі, которых ничто другое не действует. Они не
іхнія продкі былі заслужанымі псарамі, были хамами, их предки были
даездчыкамі, альфонсамі ва ўдовых заслуженными псарями, доезжачими,
магнатак. альфонсами у вдовых магнаток.
Я перахапіў яго руку і трымаў ля яго бока Я перехватил его руку и держал, как
як абцугамі. клещами.
— Ну… — Ну…
— Ах ты! — працадзіў ён. — Ах ты! — процедил он.
— Панове, панове, супакойцеся! — з — Панове, панове, успокойтесь! — с
невымоўнай трывогай выкрыкнула невыразимой тревогой воскликнула
Яноўская. — Пан Беларэцкі, не трэба, не Яновская. — Пан Белорецкий, не надо, не
трэба! Пан Варона, саромцеся! надо! Пан Ворона, стыдитесь!
Твар яе быў такі благальны. Лицо ее было умоляющим.
Відаць, і Дубатоўк зразумеў, што час Видимо, и Дубатовк понял, что время
умяшацца. Ён падышоў, стаў між нас і вмешаться. Он подошел, встал между нами
паклаў на плячо Вароны цяжкую руку. Твар и положил на плечо Вороны тяжелую руку.
яго наліўся крывёй. Лицо его налилось кровью.
— Шчанюк! — выкрыкнуў ён. — І гэта — Щенок! — крикнул он. — И это белорус,
беларус, гэта жыхар яноўскага наваколля, это житель яновской округи, это шляхтич?!
гэта шляхціц?! Так абразіць госця! Сорам Так оскорбить гостя! Позор моим сединам.
маёй сівізне. Ты што, не бачыш, з кім Ты что, не видишь, кого задираешь? Это
завёўся? Гэта табе не нашы блазны з тебе не наши шуты с куриными душонками,
курынымі душонкамі, гэта не кураня, гэта это не цыпленок, это — мужчина. И он тебе
— мужчына. І ён табе хутка абарве вусы. быстро оборвет усы. Вы дворянин, сударь?
Вы дваранін, судар?
— Дваранін. — Дворянин.
— Ну, вось бачыш, пан шляхціц. Калі табе — Ну, вот видишь, пан — шляхтич. Если
трэба будзе з ім паразмаўляць — вы тебе нужно будет с ним побеседовать — вы
знойдзеце агульную мову. Гэта шляхціц, і найдете общий язык. Это шляхтич, и
добры шляхціц, хоць бы і продкам у сябры добрый шляхтич, хоть бы и предкам в
— не раўня сучасным смаркачам. Прасі друзья — не ровня современным соплякам.
прабачэння ў гаспадыні. Чуеш? Проси прощения у хозяйки. Слышишь?
Варону як падмянілі. Ён прамармытаў Ворону словно подменили. Он пробормотал
нейкія словы і адышоў з Дубатоўкам убок. какие-то слова и отошел с Дубатовком в
82
Я застаўся з гаспадыняй. сторону. Я остался с Яновской.
— Божа мой, пане Андрэй, я так — Боже мой, пан Андрей, я так испугалась
спалохалася за вас. Не варта вам, такому за вас. Не стоит вам, такому хорошему
добраму чалавеку, заводзіцца з ім. человеку, связываться с ним.
Я ўзвёў вочы. Дубатоўк стаяў убаку і з Я поднял глаза. Дубатовк стоял в стороне и
цікавасцю пераводзіў позірк з мяне на пані с любопытством переводил взгляд с меня на
Яноўскую. панну Яновскую.
— Надзея Раманаўна, — з нечаканай — Панна Надежда, — с неожиданной для
цеплынёю сказаў я. — Я вельмі вам самого себя теплотой сказал я, — я очень
удзячны, вы вельмі добры і шчыры чалавек, вам благодарен, вы добрый и искренний
і вашу турботу за мяне, вашу прыязь я человек, и ваше беспокойство обо мне, вашу
запамятаю надоўга. Што зробіш, мая приязнь я запомню надолго. Что поделаешь,
гордасць — маё адзінае, я не даю нікому моя гордость — единственное, что есть у
наступіць сабе на нагу. меня, я никому не даю наступить себе на
ногу.
— Вось бачыце, — апусціла яна вочы. — — Вот видите, — она опустила глаза. — Вы
Вы зусім не такі. Многія з гэтых радавітых совсем не такой, как они. Многие из этих
людзей паступіліся б. Відаць, сапраўдны родовитых людей поступились бы. Видимо,
шляхціц тут — вы, а яны толькі настоящий шляхтич здесь — вы, а они
прыкідваюцца… Але запамятайце, я вельмі только притворяются… Но запомните, я
баюся за вас. Гэта небяспечны чалавек, очень боюсь за вас. Это опасный человек,
чалавек з жахлівай рэпутацыяй. человек с ужасной репутацией.
— Ведаю, — жартаўліва адказаў я. — Гэта — Знаю, — шутливо ответил я. — Это
тутэйшы «зубр», помесь Наздрова… местный «зубр», помесь Ноздрева…
— Не жартуйце. Гэта вядомы ў нас — Не шутите. Это известный у нас
скандаліст і брэцёр. На яго сумленні сем скандалист и бретер. На его совести семь
забітых на дуэлі… І, магчыма, гэта горш убитых на дуэли… И, возможно, это хуже
для вас, што я стаю поруч з вамі. для вас, что я стою рядом с вами.
Разумееце? Понимаете?

83
Мне зусім не падабаўся гэты маленькі Мне совсем не нравился этот маленький
гномік жаночага полу з вялікімі сумнымі гномик женского пола с большими
вачыма, я не цікавіўся, якія адносіны грустными глазами, меня не интересовало,
існавалі паміж ім і Варонай, быў Варона какие отношения существовали между ней и
ўздыхальнікам або адрынутым Вороной, был Ворона воздыхателем или
паклоннікам, але за дабро плацяць отвергнутым поклонником, однако за добро
уважлівасцю. Яна была такая мілая ў сваёй платят добром. Она была такая милая в
турбоце за мяне, што я (баюся, што вочы ў своей заботе обо мне, что я взял ее ручку и
мяне былі сапраўды больш мяккімі, ніж поднес к губам.
трэба) узяў яе ручку і паднёс да вуснаў.
— Дзякую, пані гаспадыня. — Благодарю, пани.
Яна не ўзяла рукі, і яе празрыстыя нежывыя Она не отняла руки, и ее прозрачные
пальчыкі ледзь устрапянуліся пад маімі неживые пальчики чуть вздрогнули под
вуснамі. Словам, усё гэта надта нагадвала моими губами. Словом, все это слишком
сентыментальны і трохі бульварны раман з смахивало на сентиментальный и немножко
жыцця вялікага свету. бульварный роман из жизни большого
света.
Аркестра інвалідаў зайграла вальс Оркестр инвалидов заиграл вальс
«Міньён», і адразу ілюзія «вялікага свету» «Миньон», и сразу иллюзия «большого
знікла. Аркестры адпавядалі ўборы, уборам света» исчезла. Сообразно оркестру были
адпавядалі танцы. Цымбалы, дуда, нешта уборы, сообразно уборам были танцы.
падобнае да тамбурына, стары гудок і Цимбалы, дуда, нечто подобное на
чатыры скрыпкі. Сярод скрыпачоў быў тамбурин, старый гудок и четыре скрипки.
адзін цыган і адзін яўрэй, скрыпка якога Среди скрипачей был цыган и один еврей,
ўвесь час намагалася замест вядомых скрипка которого все время старалась
мелодый іграць надта сумнае, а калі вместо известных мелодий играть что-то
збівалася на весялосць, то ўсё выйгравала очень грустное, а когда сбивалась на
нешта падобнае на «Сямёра на скрыпцы». І веселый лад, то наигрывала нечто похожее
танцы, якія даўно выйшлі з моды паўсюль: на «Семеро на скрипке». И танцы, которые
«Шаконь», «Па-дэ-дэ», нават «Лябедзік» — давно вышли повсюду из моды: «Шаконь»,
гэта манерная беларуская пародыя на «Па-де-де», даже «Лебедик» — эта
менуэт. Добра яшчэ, што я ўсё гэта ўмеў манерная белорусская пародия на «Менуэт».
танцаваць, бо любіў народныя і старадаўнія Хорошо еще, что я все это умел танцевать,
танцы. потому что любил народные и старинные
танцы.
— Дазвольце запрасіць вас, пані Надзея, на — Позвольте пригласить вас, панна
вальс. Надежда, на вальс.
Яна павагалася трохі, нясмела прыўзняла на Она немного поколебалась, робко подняла
мяне пушыстыя вейкі. на меня пушистые ресницы.
84
— Калісьці мяне вучылі. Напэўна, я — Когда-то меня учили. Наверное, я
забылася. Але… забыла… Но…
І яна паклала руку, паклала неяк И она положила руку, положила как-то
няўпэўнена, няёмка, ніжэй майго пляча. Я неуверенно, неловко, ниже моего плеча. Я
спачатку думаў, што мы будзем поначалу думал, что мы будем посмешищем
пасмешышчам для ўсяе залы, але хутка для всего зала, но скоро успокоился. Я
супакоіўся. Я ніколі не бачыў большай никогда не встречал такой легкости в танце,
лёгкасці ў танцах, ніж у гэтай дзяўчыны. как у этой девушки. Она не танцевала, она
Яна не танцавала, яна лётала ў паветры, і я летала в воздухе, и я почти нес ее над
амаль нёс яе над падлогай. І лёгка было, бо полом. И было легко, потому что в ней, как
ў ёй, як мне здавалася, не было больш за мне казалось, было не больше 125 фунтов.
125 фунтаў. Прыблізна на сярэдзіне танца я Приблизительно на середине танца я
заўважыў, як твар яе, да таго засяроджаны і заметил, что лицо ее, до этого
няпэўны, стаў раптам простым і вельмі сосредоточенное и неуверенное, стало вдруг
мілым. Вочы заіскрыліся, ніжняя губка простым и очень милым. Глаза заискрились,
трошкі выдалася наперад. нижняя губка немножко выдалась вперед.
Пасля танцавалі яшчэ. Яна дзіўна Потом танцевали еще. Она удивительно
пажвавела, паружавела і такое ззянне оживилась, порозовела, и такое сверкание
маладосці, ап'янення, радасці з'явілася на яе молодости, опьянения, радости появилось
твары, што мне стала цёпла на сэрцы. на ее лице, что у меня стало тепло на
сердце.
«Вось я, — як быццам казала яе душа праз «Вот я, — словно говорила ее душа через
вочы, вялікія, чорныя і бліскучыя, — вось глаза, большие, черные и блестящие, — вот
яна я. Вы думалі, што мяне няма, а я тут, а я она я. Вы думали, что меня нет, а я здесь, а я
тут. Хоць у адзін гэты кароткі вечар я здесь. Хоть в один этот короткий вечер я
паказалася вам, і вы здзівіліся. Вы лічылі показалась вам, и вы удивились. Вы считали
мяне нежывой, бледнай, бяскроўнай, як меня неживой, бледной, бескровной, как
парастак вяргіні ў падполлі, але вы вынеслі росток георгина в подземелье, но вы
мяне на свет, я так вам усім удзячна, вы вынесли меня на свет, я так вам благодарна,
такія добрыя. Бачыце, і жывая зелень вы такие добрые. Видите, и живая зелень
з'явілася ў маей сцябліне, і хутка, калі будзе появилась в моем стебле, и вскоре, если
прыпякаць сонейка, я пакажу ўсяму свету будет пригревать солнышко, я покажу всему
цудоўную ружовую кветку сваю. Толькі не миру свой чудесный алый цветок. Только не
трэба, не трэба мяне адносіць зноў у надо, не надо меня уносить снова в погреб».
падпол».
Незвычайны быў выраз радасці і адчування Необычным было отражение радости и
паўнацэннасці ў яе вачах. Я таксама ощущения полноценности в ее глазах. Я
захапіўся ім, і вочы мае, напэўна, таксама тоже увлекся им, и глаза мои, наверное,
заблішчалі. Толькі краем вока бачыў я тоже заблестели. Лишь краем глаза видел я

85
навакольнае. окружающее.
І раптам вавёрка зноў схавалася ў дупло, И вдруг белка снова юркнула в дупло,
радасць знікла з яе вачэй, і той самы жах радость исчезла из ее глаз, и прежний ужас
пасяліўся за веямі: Варона даваў указанні поселился за ресницами: Ворона давал
двум лёкаям, якія вешалі над камінам указания двум лакеям, которые вешали над
партрэт Рамана Старога. камином портрет Романа Старого.
Музыка змоўкла. Да нас набліжаўся Музыка умолкла. К нам приближался
Дубатоўк, чырвоны і вясёлы. Дубатовк, красный и веселый.
— Надзеечка, прыгажунька ты мая. — Надеждочка, красавица ты моя.
Дазвольце старому хрэну лапэтку. Позвольте старому хрену лапочку.
Ён цяжка ўпаў на калена і, смеючыся, Он грузно опустился на колено и, смеясь,
пацалаваў яе руку. поцеловал ее руку.
А яшчэ праз хвіліну казаў зусім іншым А минуту спустя говорил совсем иным
тонам: тоном:
— Правіла яноўскага наваколля такое, што — Правило яновской округи такое, что
трэба агаласіць апякунскую справаздачу нужно огласить опекунский отчет сразу, как
адразу, як толькі апякаемай споўніцца только опекаемой исполнится восемнадцать
васемнаццаць год, гадзіна ў гадзіну. лет, минута в минуту.
Ён выцягнуў з кішэні вялізную срэбную з Он вынул из кармана огромную
сіняй эмаллю цыбуліну гадзінніка і, серебряную, с синей эмалью луковицу часов
зрабіўшыся афіцыйным і падцягнутым, и, сделавшись официальным и подтянутым,
агаласіў: объявил:
— Сем гадзін. Мы ідзём агалошваць — Семь часов. Мы идем оглашать отчет.
справаздачу. Пайду я, а за другога апекуна, Пойду я, а за второго опекуна, пана
пана Калатэчу-Казлоўскага, які жыве ў Калацечу-Казловского, который живет в
губерні і па хваробе не мог прыехаць, городе и по болезни не смог приехать,
пойдуць па даверу пан Сава-Стахоўскі і пан пойдут по доверию пан Сава Стаховский и
Алесь Варона. Патрэбен яшчэ нехта са пан Алесь Ворона. Нужен еще кто-нибудь
старонніх. Ну… (вочы яго дапытліва из посторонних. Ну… — глаза его пытливо
затрымаліся на маёй асобе), ну, хоць вы. Вы задержались на мне, — ну, хотя бы вы. Вы
яшчэ чалавек малады, жыць будзеце доўга і еще человек молодой, жить будете долго и
зможаце потым засведчыць, што ўсё тут сможете потом засвидетельствовать, что все
рабілася шчыра, па старых звычаях і здесь делалось честно, по старым обычаям и
сумленню чалавечаму. Пані Яноўская — з человеческой совести. Пани Яновская — с
намі. нами.
Наша нарада адбывалася нядоўга. Спачатку Наше совещание длилось недолго. Вначале
прачыталі вопіс маёмасці, рухомай і прочитали опись имущества, движимого и
нерухомай, якая засталася па тэстаменту ад недвижимого, которое осталось по
86
бацькі. Выявілася, што гэта галоўным завещанию отца. Выяснилось, что это,
чынам палац з абсталяваннем і парк, главным образом, дворец и парк, майорат,
маярат, з якога ніводная рэч не павінна из которого ни одна вещь не должна
знікнуць і які павінен «у велькшай славе исчезнуть и который должен «в вящей славе
падтрымліваць гонар роду». поддерживать честь рода».
«Добры гонар, — падумаў я. — Гонар «Хороша честь, — подумал я. — Честь
здохнуць з голаду ў багатым доме». подохнуть от голода в богатом доме».
Дубатоўк давёў, што нерухомая маёмасць Дубатовк доказал, что недвижимое
збераглася непарушна. имущество сберегалось нерушимо.
Пасля выявілася, што па субстытуцыі Потом выяснилось, что по субституции
старэйшай і адзінай наследніцай з'яўляецца старшей и единственной наследницей
пані Надзея Яноўская. является пани Надежда Яновская.
Перайшлі да прыбыткаў. Дубатоўк Перешли к прибылям. Дубатовк сообщил,
паведаміў, што невялічкі капітал, змешчаны что небольшой капитал, помещенный
Раманам Яноўскім у дзвюх банкірскіх Романом Яновским в две банкирские
канторах пад восем працэнтаў без права конторы под восемь процентов без права
чапаць асноўны капітал, дае зараз ад ста трогать основной капитал, дает сейчас от
пяцідзесяці да ста сямідзесяці рублёў ста пятидесяти до ста семидесяти рублей
штомесячна. Гэты прыбытак нават ежемесячно. Эта прибыль даже возросла
павялічыўся дбаннем апекуна, мала гэтага, стараниями опекуна, мало того, получена
атрымалася прыбаўка да асноўнага капіталу прибавка к основному капиталу в двести
ў дзвесце восемдзесят пяць рублёў, якія, восемьдесят пять рублей, которые, при
пры жаданні, могуць пайсці на пасаг желании, могут пойти на приданое
спадчынніцы. наследнице.
Усе пакруцілі галовамі. Прыбыткі былі Все покачали головами. Прибыли были
мізэрнымі, асабліва пры неабходнасці мизерными, особенно если учесть
падтрымліваць парадак. необходимость поддерживать в порядке
дом.
— А як плаціць слугам? — спытаў я. — А как платить слугам? — спросил я.
— Ім выдзелена ў тэстаменце частка — Им выделена в завещании часть
спадчыны, бо яны — неад'емная частка наследства, так как они — неотъемлемая
маярату. часть майората.
— Я прасіў бы пана Дубатоўка — Я просил бы пана Дубатовка объяснить
растлумачыць мне, як справа з мне, как обстоят дела с заарендованной
заарандаванай зямлёю пры маёнтку землей при имении Болотные Ялины? —
Балотныя Яліны? — спытаў Сава- спросил Сава Стаховский, маленький
Стахоўскі, маленькі хударлявы чалавечак з худощавый человек с такими острыми
такімі вострымі каленямі, што яны, коленями, что они, казалось, вот-вот

87
здавалася, вось-вось прарэжуць яго светлыя прорежут его светлые панталончики. Он,
штонікі. Ён, відаць заўжды трохі видимо, всегда немного пикировался с
пікіраваўся з Дубатоўкам і даў яму зараз Дубатовком и задал ему теперь какой-то
нейкае з'едлівае пытанне. Але той не ядовитый вопрос. Однако тот не растерялся.
зніякавеў. Ён выцягнуў вялікія срэбныя Он вытащил большие серебряные очки,
акуляры, хустку, якую расклаў на каленях, платок, который разостлал на коленях,
пасля ключ і толькі пасля гэтага клапцік потом ключ и лишь после этого клочок
паперы. Акуляры ён, аднак, не надзеў і бумаги. Очки он, однако, не надел и начал
пачаў чытаць: читать:
— «У прадзеда пані Яноўскай было дзесяць — У прадеда пани Яновской было десять
тысяч дзесяцін добрай ворнай зямлі, не тысяч десятин хорошей пахотной земли, не
лічачы лесу». У пані Яноўскай, як гэта вам, считая леса. У пани Яновской, как это вам,
напэўна, вядома, шаноўны пан Стахоўскі, вероятно, известно, уважаемый пан
50 дзесяцін ворнай зямлі, значна Стаховский, 50 десятин пахотной земли,
спустошанай. У яе таксама ёсць парк, які не значительно истощенной. У нее также
дае ні шэлега, і пушча, якая практычна имеется парк, который не дает ни гроша, и
таксама маярат, бо гэта запаветны лес. пуща, являющаяся практически также
Скажам прама, мы маглі б паступіцца гэтым майоратом, ибо это заповедный лес. Скажем
правілам, але, па-першае, доступ у гэту прямо, мы могли б поступиться этим
пушчу для дрывасекаў немагчымы па правилом, однако, во-первых, доступ в
прычыне навакольнай дрыгвы. А па-другое, пущу для лесорубов невозможен из-за
ці разумна гэта? У Яноўскай могуць быць окружающей ее трясины. А во-вторых,
дзеці. Што рабіць ім на 50 дзесяцінах разумно ли это? У Яновской могут
беднай зямлі? Тады род зусім занепадзе. появиться дети. Что им делать на 50
Вядома, пані зараз дарослая, яна сама десятинах бедной земли? Тогда род совсем
можа… придет в упадок. Конечно, пани теперь
взрослая, она сама может…
— Я згодна з вамі, дзядзька, — — Я согласна с вами, дядя, — краснея до
саромеючыся да слёз, сказала Надзея слез, сказала Надежда Романовна. —
Раманаўна. — Няхай пушча стаіць. Я рада, Пускай пуща стоит. Я рада, что до нее
што да яе толькі сцежкі, і то ў сухмень. можно добраться только тропинками, и то в
Шкода зводзіць такі лес. Пушчы — гэта засуху. Жаль изводить такой лес. Пущи —
божыя сады. это божьи сады.
— Дык вось, — казаў далей апякун, — — Так вот, — продолжал опекун, —
акрамя гэтага, пані належыць амаль усё помимо этого, пани принадлежит почти вся
яноўскае наваколле, але гэта дрыгва, яновская округа, но это трясина, торфяные
тарфяныя балоты і пустэчы, на якіх не болота и пустоши, на которых не растет
расце нічога, акрамя верасу. На гэтай зямлі ничего, кроме вереска. На этой земле никто
не жывуць колькі сягае ў гады памяць никогда не жил, сколько помнит
чалавечая. Значыцца, возьмем толькі 50 человеческая память. Значит, возьмем
88
дзесяцін, якія здаюцца ў арэнду за другі только 50 десятин, которые сдаются в
сноп. Зямля няўгноеная, вырошчваюць на аренду за второй сноп. Земля неудобренная,
ёй толькі жыта, і гэта дае трыццаць, сама выращивают на ней только рожь, и она дает
больш сорак пудоў з дзеснціны. Кошт жыта тридцать, самое большое сорок пудов с
— 50 капеек пуд, значыцца — дзесяціна дае десятины. Стоимость ржи 50 копеек за пуд,
даход у дзесяць рублёў на год, і, значыцца, значит, десятина дает дохода десять рублей
з усёй зямлі 500 рублёў у год. Вось і ўсё. в год и, таким образом, со всей земли 500
Гэтыя грошы не затрымліваюцца, можаце рублей в год. Вот и все. Эти деньги не
мяне праверыць, пан Стахоўскі. задерживаются, можете меня проверить, пан
Стаховский.
Я пахітаў галавою. Гаспадыня вялікага Я покачал головой. Хозяйка большого
маёнтка атрымлівала трохі больш двухсот имения получала немногим больше двухсот
рублёў прыбытку ў месяц. А сярэдні рублей дохода в месяц. А средний чиновник
чыноўнік атрымліваў 125 рублёў. У получал 125 рублей. У Яновской было где
Яноўскай было дзе жыць і было што есці, жить и что есть, однако это была
але гэта была непрыхаваная галеча, галеча неприкрытая нужда, нужда без просвета. Я,
без прасвятлення. Я, галяк, вучоны і голяк, ученый и журналист, автор четырех
журналіст, аўтар чатырох кніг, меў рублёў книг, имел рублей четыреста в месяц. И мне
чатырыста ў месяц. І мне не трэба было не нужно валить все в эту прорву — дворец,
рамантаваць гэтую прорву — палац, рабіць делать подарки слугам, содержать в
падарункі слугам, трымаць у адносным относительном порядке парк. Рядом с нею я
парадку парк. Я быў поруч з ёю Крэз. был Крез.
Мне было шкада яе, гэтага дзіцёнка, на Мне стало жаль ее, этого ребенка, на плечи
плечы якога ўпаў такі непасільны цяжар. которого лег такой непосильный груз.
— Вы вельмі небагаты чалавек, — сумна — Вы очень небогатый человек, — грустно
сказаў Дубатоўк. — На руках у вас, уласна сказал Дубатовк. — На руках у вас,
кажучы, застаюцца пасля ўсіх выдаткаў собственно говоря, после всех необходимых
капейкі. расходов остаются копейки.
І ён кінуў позірк у мой бок, вельмі выразны И он бросил взгляд в мою сторону, очень
і шматзначны позірк, але мой твар не выразительный и многозначительный
выразіў нічога. Ды і сапраўды, якое гэта взгляд, но мое лицо, полагаю, не выразило
мела дачыненне да мяне? ничего. Да и в самом деле, какое это имело
касательство ко мне?
Дакументы перадалі новай гаспадыні. Документы передали новой хозяйке.
Дубатоўк абяцаў даць загады Берману, Дубатовк обещал дать личные указания
пасля пацалаваў Яноўскую ў лоб і выйшаў. Берману, затем поцеловал Яновскую в лоб и
Мы ўсе таксама выйшлі ў залу, дзе публіка вышел. Мы все тоже возвратились в зал, где
паспела ўжо замарыцца ад танцаў. публика успела уже устать от танцев.
Дубатовк опять вызвал взрыв веселья.
89
Дубатоўк адразу зноў выклікаў выбух Я не умел танцевать какой-то местный
запалу, уздыму і весялосці. Я не ўмеў танец, и потому Яновскую сразу умчал
скакаць нейкага мясцовага танца, і таму Ворона. Потом она куда-то исчезла. Я
Яноўскую адразу памчаў Варона. Пасля яна наблюдал за танцами, когда вдруг
кудысьці знікла. Я глядзеў на танцы, калі почувствовал чей-то взгляд. Неподалеку от
раптам адчуў нечы позірк. Непадалёк ад меня стоял худощавый, но, видимо,
мяне стаяў танклявы, але, відаць, моцны сильный молодой человек, светловолосый, с
малады чалавек, белавалосы, з вельмі очень приятным и открытым лицом, одетый
прыемным і шчырым тварам, апрануты скромно, однако с подчеркнутой
сціпла, але з падкрэсленай акуратнасцю. аккуратностью.
Я не бачыў, адкуль ён з'явіўся, але ён адразу Я не видел, откуда он появился, но он с
спадабаўся мне, спадабалася нават мяккая первого взгляда понравился мне,
аскетычнасць у прыгожым вялікім роце і понравилась даже мягкая аскетичность
разумных карых вачах. Я ўсміхнуўся яму, і красивого большого рта и умных карих глаз.
ён, як быццам толькі і чакаў гэтага, Я улыбнулся ему, и он, словно только этого
падышоў да мяне вялікімі і плаўнымі и ожидал, подошел большими плавными
крокамі, працягнуў мне руку: шагами, протянул руку:
— Прабачце, я без цырымоній, Андрэй — Простите, я без церемоний. Андрей
Свеціловіч. Даўно жадаў пазнаёміцца з Свецилович. Давно хотел познакомиться с
вамі. Я студэнт… былы студэнт Кіеўскага вами. Я студент… бывший студент
ўніверсітэта. Зараз мяне выключылі… за Киевского университета. Меня исключили
ўдзел у студэнцкіх хваляваннях. за участие в студенческих волнениях.
Я таксама адрэкамендаваўся. Ён усміхнуўся Я тоже представился. Он улыбнулся
шырокай белазубай усмешкаю, такой яснай широкой белозубой улыбкой, такой ясной и
і добрай, што твар адразу зрабіўся гожым: доброй, что лицо сразу стало красивым.
— Я ведаю, я чытаў вашы зборнікі. Не — Я знаю, я читал ваши сборники. Не
палічыце за камплімент, я, наогул, не сочтите за комплимент, я вообще не
аматар гэтага, але вы мне сталі пасля іх любитель этого, но вы мне стали после них
вельмі сімпатычным. Вы займаецеся такой очень симпатичны. Вы занимаетесь
карыснай і патрэбнай справай і добра полезным, нужным делом и хорошо
разумееце свае задачы. Я мяркую па вашых понимаете свои задачи. Я сужу по вашим
прадмовах. предисловиям.
Мы разгаварыліся і разам адышлі да акна ў Мы разговорились и отошли к окну в
дальнім кутку залы. Я спытаў, як ён трапіў дальнем углу зала. Я спросил, как он попал
да Балотных Ялін. Ён засмяяўся: в Болотные Ялины. Он засмеялся:
— Я далёкі сваяк Надзеі Раманаўны. Вельмі — Я дальний родственник Надежды
далёкі. Уласна кажучы, ад усяго кораня Романовны. Очень дальний. Собственно
Яноўскіх зараз засталіся на зямлі толькі яна говоря, от всего корня Яновских сейчас
ды я, па жаночай лініі. Здаецца, такая-сякая остались только она и я, по женской линии.
90
кропля крыві гэтых былых дэйноўскіх Кажется, какая-то капля крови этих бывших
князькоў цячэ яшчэ і ў жылах Гарабурды, дейновских князьков течет еще в жилах
але яго сваяцтва, як і сваяцтва Гарабурды, но его родство, как и родство
Грыцкевічавых, не даказаў бы ніводны Грыцкевичевых, не доказал бы ни один
знаўца геральдыкі… Гэта проста радавое знаток геральдики… Это просто родовое
паданне. А сапраўдная Яноўская толькі предание. А настоящая Яновская только
адна яна. одна.
Твар яго памякчэў, стаў задумлівым. Лицо его смягчилось, стало задумчивым.
— І наогул, усё гэта глупства. Усе гэтыя — А вообще, все это глупости. Все эти
геральдычныя казусы, князькі, магнацкія геральдические казусы, князьки, магнатские
маяраты. Каб была мая воля, я б выпусціў з майораты. Будь моя воля, я выпустил бы из
жылаў магнацкую сваю кроў. Гэта толькі жил всю свою магнатскую кровь. Это лишь
прычына для вялікіх пакут сумлення. Мне причина для больших страданий совести.
здаецца, гэта і ў Надзеі Раманаўны так. Мне кажется, такие чувства и у Надежды
Романовны.
— А мне сказалі, што Надзея Раманаўна — А мне сказали, что панна Надежда
адзіная з Яноўскіх. единственная из Яновских.
— Вядома, так. Я вельмі далёкі сваяк, і да — Да, так оно и есть. Я очень дальний
таго ж мяне лічылі памёршым. Я не родственник, и к тому же меня считали
наведваўся ў Балотныя Яліны пяць год, а умершим. Я не посещал Болотные Ялины
зараз мне дваццаць тры. Бацька адаслаў пять лет, а сейчас мне двадцать три. Отец
мяне адсюль, бо я ў васемнаццаць год выслал меня отсюда, потому что я в
паміраў ад кахання да трынаццацігадовай восемнадцать лет умирал от любви к
дзяўчыны. Уласна кажучы, гэта нічога, тринадцатилетней девочке. Собственно
варта было пачакаць два гады, але бацька говоря, это ничего, надо было лишь
верыў у старажытную сілу праклёну. подождать два года, но отец верил в силу
старинного проклятия.
— Ну і як, дапамагла вам высылка? — — Ну и как, помогла вам высылка? —
спытаў я. спросил я.
— Ані на шэлег. Мала таго, дзвюх сустрэч — Ни на грош. Более того, двух встреч было
было дастаткова, каб я адчуў, што старое достаточно, чтоб я почувствовал, что
абажанне перарасло ў каханне. прежнее обожание переросло в любовь.
— І як глядзіць на гэта Надзея Раманаўна? — А как смотрит на это Надежда
Романовна?
Ён пачырванеў так, што ў яго нават слёзы Он покраснел так, что у него даже слезы
навярнуліся на вочы. навернулись на глаза.
— О!… Вы здагадаліся! Я вельмі прашу вас — О!… Вы догадались! Я очень прошу вас
маўчаць пра гэта! Справа ў тым, што я не молчать об этом! Дело в том, что я не знаю
91
ведаю яшчэ. Ды гэта не так важліва, еще, как она посмотрит. Да это не так
паверце… паверце мне. Мне гэта не важно, поверьте… поверьте мне. Для меня
важліва. Мне проста добра з ёю, і нават калі это не важно. Мне просто хорошо с нею, и
яна будзе раўнадушнай да мяне, мне, даже если она будет равнодушна —
паверце, будзе таксама шчасна і хораша поверьте, мне все равно будет хорошо и
жыць на зямлі: яна ж будзе існаваць на ёй счастливо жить на земле: она ведь будет
таксама. Яна незвычайны чалавек. Вакол яе жить на ней тоже. Она необыкновенный
такое бруднае свінства, непрыхаванае человек. Вокруг нее такое грязное свинство,
рабства, а яна такая чыстая і добрая. неприкрытое рабство, а она такая чистая и
добрая.
Я ўсміхнуўся ад раптоўнага замілавання да Я улыбнулся от неожиданно нахлынувшего
гэтага хлапчука з добрым і ясным тварам, а умиления к этому юноше с хорошим и
ён, відаць, палічыў усмешку за кпін. ясным лицом, а он, видимо, посчитал
улыбку за насмешку.
— Ну вось, вы ўсміхаецеся таксама, як — Ну вот, вы также смеетесь, как покойный
нябожчык бацька, як дзядзька Дубатоўк. отец, как дядя Дубатовк…
Сорамна вам…
— Я і не думаю смяяцца, пан Андрэй. Мне — Я и не думаю смеяться над вами, пан
проста добра чуць ад вас такія словы. Вы Андрей! Напротив, мне приятно слышать от
чысты і харошы чалавек. Толькі не трэба вас такие слова. Вы чистый и хороший
вам камусьці яшчэ казаць пра гэта. Вось вы человек. Только не надо, пожалуй, кому-
тут вымавілі імя Дубатоўка. либо еще рассказывать об этом. Вот вы
произнесли имя Дубатовка…
— Дзякуй вам за добрае слова. Але няўжо — Благодарю вас за хорошие слова. Однако
вы думалі, што я камусьці казаў пра гэта, неужели вы подумали, что я еще кому-
што я такі нягоднік? Вы ж здагадаліся. І нибудь мог говорить об этом?! Ведь вы
дзядзька Дубатоўк таксама чамусьці сами догадались. И дядя Дубатовк — тоже,
здагадаўся. не знаю почему.
— Добра, што здагадаўся Дубатоўк, а не — Хорошо, что догадался Дубатовк, а не
Алесь Варона, — сказаў я. — Іначай справа Алесь Ворона, — сказал я. — Иначе
скончылася б дрэнна для кагосьці з вас. окончилось бы плохо для одного из вас.
Дубатоўк — гэта нічога. Ён апякун, яму Дубатовк ничего. Он опекун, он
цікава, каб Надзея Раманаўна знайшла заинтересован, чтобы Надежда Романовна
добрага мужа. І ён, мне здаецца, добры нашла хорошего мужа. И он, мне кажется,
чалавек, нікому не скажа, як і я. Але вам хороший человек, никому не расскажет, как
трэба наогул маўчаць пра гэта. и я. Но вам вообще нужно молчать об этом.
— Гэта праўда, — вінавата сказаў ён. — Я і — Это правда, — виновато ответил он. — Я
не падумаў, што нават маленькі намёк и не подумал, что даже маленький намек
шкодны для гаспадыні. І праўда ваша, які вреден для панны Надежды. И вы правы —
92
добры, шчыры чалавек Дубатоўк! какой хороший, искренний человек
Сапраўдны стары пан-рубака, просты і Дубатовк! Настоящий пан-рубака, простой и
патрыярхальны! І такі шчыры, такі вясёлы! патриархальный! И такой искренний, такой
І так ён любіць людзей і нікому пе веселый! Как он любит людей и никому не
перашкаджае жыць! А мова ягоная?! Я як мешает жить! А его язык?! Я как услыхал,
пачуў, дык мяне быццам па сэрцы цёплай так меня будто по сердцу теплой рукой
рукой нехта гладзіць. Ах, які добры, добры погладили.
чалавек!
Нават вочы яго ўвільготніліся, так ён любіў Даже глаза его увлажнились, так он любил
Дубатоўка. І я таксама быў шмат у чым з ім Дубатовка. И я был во многом с ним
згодзен. согласен.
— Вы ведаеце зараз, пан Беларэцкі, а больш — Теперь вы знаете, пан Белорецкий, а
не будзе ведаць ніхто. Я разумею, я не буду больше никто не будет знать. Я не буду
кампраметаваць яе. І наогул я буду маўчаць. компрометировать ее. И вообще я буду нем.
Вось вы танцуеце з ёй, а мне радасна. Вот вы танцуете с ней, а мне радостно.
Размаўляе яна з іншым — мне радасна. Хай Беседует она с другим — мне радостно.
толькі ёй будзе шчасце. Але я вам шчыра Пусть только она будет счастлива. Но я вам
кажу. — Голас яго ўзмацнеў, а твар стаў як искренне скажу. — Голос его окреп, а лицо
у юнака Давіда, які выходзіць на бой з стало, как у юного Давида, который
Галіяфам. — Калі я буду за трыдзевяць выходит на бой с Голиафом. — Если я буду
краін і сэрцам пачую, што яе нехта за тридевять земель и сердцем почувствую,
збіраецца крыўдзіць, я прылячу адтуль і, что ее кто-то собирается обидеть, я прилечу
хоць бы гэта быў сам Бог, разаб'ю яму оттуда и, хоть бы это был сам Бог, разобью
галаву, кусаць буду, біцца да апошняга, каб ему голову, кусать буду, биться до
пасля толькі прыпаўзці да яе ног і здохнуць последнего, чтоб потом лишь приползти к
там. Паверце мне. Здалёк — і заўжды з ёю. ее ногам и подохнуть. Поверьте мне. И
вдалеке — я всегда с нею.
Гледзячы на яго твар, я разумеў, чаму Глядя на его лицо, я понял, почему боятся
баяцца ўладу маючыя такіх вось стройных, власть имущие таких вот стройных, чистых
чыстых і сумленных юнакоў. У іх, вядома, и честных юношей. У них, конечно,
шырокія вочы, дзіцячая ўсмешка, юнацкія широкие глаза, детская улыбка, слабые
слабыя рукі, шыя ганарлівая і стройная, юношеские руки, шея гордая и стройная,
белая, як мармуровая, як быццам назнарок белая, словно мраморная, как будто
створана для сякеры ката, але ў іх яшчэ і специально создана для секиры палача, но у
непрыміручасць, сумленне да канца нават у них еще и непримиримость, совесть до
дробязях, няўменне лічыцца з перавагаю конца, даже в мелочах, неумение считаться
чужой грубай сілы і фанатычная вернасць с превосходством чужой грубой силы и
праўдзе. У жыцці яны нявопытныя, фанатическая верность правде. В жизни они
даверлівыя дзеці да сівых валос, у служэнні неопытные, доверчивые дети до седых
праўдзе — горкія, іранічныя, адданыя да волос, в служении правде — горькие,
93
канца, мудрыя і нязломныя. А дрэнь баіцца ироничные, преданные до конца, мудрые и
такіх нават тады, калі яны яшчэ не пачыналі непреклонные. Мразь боится таких даже
дзейнічаць, і, кіруючыся інстынктам, тогда, когда они еще не начинают
уласцівым погані, цкуе іх заўсёды. Дрэнь действовать, и, руководствуясь инстинктом,
ведае, што яны — самая найвялікшая присущим дряни, травит их всегда Дрянь
небяспека для яе існавання. знает, что они — самая большая опасность
для ее существования.
Я зразумеў, што дай такому ў рукі пісталет, Я понял, что дай такому в руки пистолет и
і ён, усё з той самай шчырай белазубай он, все с той же искренней белозубой
усмешкаю, падыдзе да тырана, усадзіць у улыбкой, подойдет к тирану, всадит в него
яго кулю і пасля спакойна скажа смерці: пулю и потом спокойно скажет смерти:
«Хадзі сюды». І ён вытрымае найбольшыя «Иди сюда». Он вынесет самые большие
пакуты спакойна і, калі не памрэ ў турме ад страдания и, если не умрет в тюрьме от
прагі волі, спакойна пойдзе на эшафот. жажды свободы, спокойно пойдет на
эшафот.
І такі невыказны давер выклікаў у мяне Такое безграничное доверие вызвал у меня
гэты чалавек, што рукі нашы сустрэліся, і я этот человек, что руки наши встретились в
ўсміхнуўся яму, як другу. крепком пожатии и я улыбнулся ему, как
другу.
— За што вас выключылі, пан Свеціловіч? — За что вас исключили, пан Свецилович?
— Ат, глупства! Пачалося з ушанавання — А, чепуха. Началось с того, что мы
памяці Шаўчэнкі. Студэнты, вядома, былі решили почтить память Шевченко. Нам
аднымі з першых. Нам прыгразілі, што ва пригрозили, что в университет введут
ўніверсітэт увядуць паліцыю. — Ён аж полицию. — Он даже покраснел. — Ну, мы
пачырванеў. — Ну, мы пачалі крычаць. А я взбунтовались. А я крикнул, что если они
крыкнуў, што калі яны толькі пасмеюць только посмеют сделать это с нашими
зрабіць гэта са святымі нашымі мурамі, дык святыми стенами, то мы кровью смоем с
мы крывёю змыем з іх ганьбу. І першая них позор и первая пуля будет тому, кто
куля будзе таму, хто дасць такі загад. Пасля даст такой приказ. Потом начался шум, и
мы высыпалі з будынка, пачаўся шум, і меня схватили. И когда в полиции спросили
мяне схапілі. А калі ў паліцыі спыталі пра про национальность, я ответил: «Пиши —
нацыянальнасць, дык я адказаў: «Пішы: украинец».
украінец».
— Добра сказана. — Хорошо сказано.
— Я ведаю, гэта вельмі неасцярожна для — Я знаю, это очень неосторожно для тех,
тых, хто ўзяўся змагацца. кто поднялся на борьбу.
— Не, гэта добра і для іх. Адзін такі адказ — Нет, это хорошо и для них. Один такой
варты дзесятка куль. І гэта азначае, што ответ стоит десятка пуль. И это значит, что
супраць агульнага ворага — усе. І няма против общего врага — все. Нет никакой
94
ніякай розніцы паміж беларусам і разницы между белорусом и украинцем,
ўкраінцам, калі над спіною вісіць бізун. если над спиной висит плеть.
Мы моўчкі глядзелі на танцуючых аж Мы молча смотрели на танцующих до тех
датуль, пакуль рот Свеціловіча не пор, пока Свециловича не передернуло.
перасмыкнула.
— Танцуюць. Чорт іх ведае што такое. — Танцуют. Черт их знает, что такое.
Паноптыкум нейкі… дапатопныя яшчары. Паноптикум какой-то… допотопные ящеры.
У профіль не твары, а звярыныя морды. В профиль не лица, а звериные морды.
Мазгоў — з напарстак, а сківіцы, як у Мозгов с наперсток, а челюсти, как у
дыназаўра, на семсот зубоў. І сукні са динозавра, на семьсот зубов. И платья со
шлёпамі. І гэтыя страшныя твары шлёпами . И эти страшные лица
вырадкаў… Усё ж такі няшчасны мы народ, ублюдков… Несчастный мы все же народ,
пан Беларэцкі. пан Белорецкий.
— Чаму? — Почему?
— У нас ніколі не было сапраўдных — У нас никогда не было настоящих
уладароў думак. властителей дум.
— Можа, гэта і лепш, — сказаў я. — Может, это и лучше, — сказал я.
— І ўсё ж непрытульны мы народ… І гэты — И все же неприкаянный мы народ… Этот
ганебны гандаль радзімай на працягу сямі позорный торг родиной на протяжении семи
стагоддзяў. Спачатку Літве, пасля, ледзь столетий. Поначалу продали Литве , потом,
народ паспеў асіміляваць яе, палякам, усім, едва народ успел ассимилировать ее,
каму не лянота, каму хочацца, забыўшы полякам, всем, кому не лень, забыв честь и
гонар, забыўшы сумленне. совесть.
На нас пачалі аглядацца танцуючыя. На нас начали оглядываться танцующие.
— Бачыце, аглядаюцца. Калі чалавек — Видите, оглядываются. Когда душа у
крычыць — ім не падабаецца. Яны тут усе человека кричит — им не нравится. Они тут
— адно кодла. Топчуць маленькіх, все — одна шайка. Топчут маленьких,
выракаюцца сумлення, прадаюць багатым отрекаются от чести, продают богатым
дзядам дзяўчат. Вось бачыце гэтага Саву- старцам девушек. Видите вон того — Саву
Стахоўскага: я б каня не паставіў з ім у Стаховского: я коня не поставил бы с ним в
адной стайні, баючыся за конскую мараль. одной конюшне, боясь за конскую мораль.
А гэта Хобалева, павятовая Месаліна. І А это Хобалева, уездная Мессалина. И этот,
гэты, Асановіч, звёў у магілу прыгонную Асанович, свел в могилу крепостную
дзяўчыну. Зараз у яго няма на гэта права, девушку. Сейчас у него нет на это права, но
але ён усё адно распуснічае. Няшчасная он все равно продолжает распутничать.
Беларусь! Добры, памяркоўны, рамантычны Несчастная Беларусь! Добрый,
народ у руках такой поскудзі. І пакуль гэты покладистый, снисходительный,
народ будзе дурнем, так будзе заўсёды. романтичный народ в руках такой погани. И

95
Аддае чужынцам лепшых сваіх сыноў, пока этот народ будет дураком, так будет
лепшых паэтаў, дзетак сваіх наракае всегда. Отдает чужакам лучших своих
чужынцамі, прарокаў сваіх, быццам вельмі сынов, лучших поэтов, нарекает чужаками
багаты. А сваіх герояў аддае на прэнг, а сам детей своих, пророков своих, как будто
сядзіць у клетцы над міскай з бульбай ды очень богат. Отдает своих героев на дыбу, а
бручкай і лыпае вачыма. Дорага б я даў сам сидит в клетке над миской с бульбой да
таму чалавеку, які скіне нарэшце з шыі брюквой и хлопает глазами. Дорого я дал
народа ўсіх гэтых гнілых шляхцюкоў, бы тому человеку, который сбросит наконец
тупых Homo Novus'аў, пыхатых выскачак, с шеи народной всю эту гнилую шляхту,
прадажных журналістаў і зробіць яго тупых homo novus'ов , кичливых выскочек,
гаспадаром уласнага лёсу. Усю кроў аддаў продажных журналистов и сделает его
бы. хозяином собственной судьбы. Всю кровь
отдал бы.
Відаць, пачуцці мае абвастрыліся: я ўсё Видимо, чувства мои обострились: я все
адчуваў на спіне чыйсьці позірк. Калі время ощущал на спине чей-то взгляд.
Свеціловіч скончыў — я павярнуўся і… Когда Свецилович окончил — я обернулся
стаў ашаломлены. Надзея Яноўская стаяла і и… был ошеломлен. Надежда Яновская
слухала нас. Але гэта была не яна, гэта была стояла рядом и слушала нас. Но это была не
мара, лясны дух, казачная здань. Яна была ў она, это была мечта, лесной дух, сказочный
сярэдневяковай жаночай вопратцы: сукня, призрак. Она была в средневековой женской
на якую пайшло пяцьдзесят локцяў одежде: платье, на которое пошло не
залацістага варшанскага атласа, паверх яе меньше пятидесяти локтей золотистого
другая, белая з блакітнымі, адліваючымі воршанского атласа, поверх него — второе,
срэбрам, разводамі і шматлікімі разрузамі белое с голубыми, отливающими серебром
на рукавах і падоле. Стан, сціснуты ў разводами и многочисленными разрезами на
снуроўку, быў перавіты тонкім залацістым рукавах и подоле. Туго затянутая талия
снурам, які падаў амаль да зямлі двума была перевита тонким золотистым шнуром,
кутасамі. А на плячах быў тонкі рубок з спадающим почти к земле двумя кистями.
белага табіну. Валасы былі ўзяты ў сетку і На плечах был тонкий рубок из белого
ўпрыгожаны шлягавым вянком, табина . Волосы были забраны в сетку и
старажытным жаночым уборам, які трохі украшены шляговым венком , старинным
нагадваў караблік, зроблены са срэбных женским убором, слегка напоминавшим
ніцей. З абодвух рагоў гэтага карабліка кораблик, сотканный из серебряных нитей.
звісаў да зямлі тонкі белы вэлюм. С обоих рожков этого кораблика свисала к
земле тонкая белая вуаль.
Гэта была каралеўна-лебедзь, уладарка Это была королева-лебедь, владелица
бурштынавага палаца, словам, чорт ведае янтарного дворца, словом, черт знает что,
што, толькі не даўняе брыдкае качанё. Я только не прежний гадкий утенок. Я увидел,
сам пабачыў, як вочы Дубатоўка как глаза Дубатовка выкатились на лоб и у
вырачыліся і ніжняя сківіца адвісла: ён, него отвисла челюсть: видимо, и он не
96
відаць, і сам не чакаў такога. Віскнула ожидал подобного эффекта. Взвизгнула
скрыпка. Стала цішыня. скрипка. Наступила тишина.
А яна ішла проста да мяне.
Гэта даволі нязручны ўбор, і звычайна ён Это довольно неудобный наряд, и обычно
псуе нязвыклую да яго жанчыну — скоўвае он сковывает движения не привыкшей к
яе рухі, робіць цяжкай і мехаватай, але нему женщины, делает ее тяжелой и
гэтая несла яго, як каралева, быццам усё мешковатой, но эта была в нем, как
жыццё толькі яго і насіла: горда адкінуўшы королева, словно всю жизнь только и
галаву, яна плыла паважна, жаноцкі. І носила: гордо откинув голову, она плыла с
лукава, і ганарліва ўсміхаліся з-пад вэлюму достоинством, женственно. Из-под вуали
яе вялікія вочы, абуджаныя пачуццём лукаво и горделиво улыбались ее большие
уласнай прыгажосці. глаза, разбуженные чувством собственной
красоты.
Дубатоўк аж рохкнуў ад здзіўлення і Дубатовк даже хрюкнул от удивления и
пайшоў да яе, усё паскараючы крок. З пошел к ней, все убыстряя шаг. С
незразумелым выразам болю ў вачах узяў яе непонятным выражением боли в глазах взял
твар у далоні і пацалаваў у лоб,буркнуўшы ее лицо в ладони и поцеловал в лоб,
нешта накшталт «такую прыгажосць!…». проворчав что-то вроде «такую красоту!…».
А пасля вусны яго зноў расплыліся А потом губы его снова расплылись в
ўсмешкаю: улыбке.
— Каралева! Прыгажуня мая! Дачакаліся, — Королева! Красавица моя! Дождались,
святыя балеснічкі! Яноўская, Яноўская да святые мученички! Яновская, Яновская до
мезенца!!! Дазволь, донечка, ножку. мизинца!!! Позволь, доченька, ножку.
І гэты вялізны мехаваты чалавек, крэкчучы, И этот огромный медведь, кряхтя,
распасцёрся на падлозе і дакрануўся распростерся на полу и прикоснулся губами
вуснамі да наска яе маленькіх туфлікаў. к носику ее маленькой туфельки. Потом
Пасля ўзняўся і зарагатаў: поднялся и захохотал:
— Ну, доня, трэба табе з такім капіталам — Ну, доченька, тебе с таким капиталом
сядзець ціхутка, як мыш, а то яшчэ следует сидеть тихонько, как мышка, не то
ўкрадуць. украдут.
І раптам падміргнуў: И вдруг подмигнул:
— А што, каб нам старыною трахнуць, як — А не тряхнуть ли нам стариной, как,
ты яшчэ дзяўчынкай са мною скакала? бывало, ты в детстве со мной танцевала?
Падаруй старому бабру адзін танец, а там Подари старому бобру один танец, а там
хоць і паміраць. хоть и умирать.
Белая каралева працягнула яму руку. Белая королева протянула ему руку.
— Гэй, лябедзікі! — крыкнуў інвалідам — Эй, лебедики, красавцы! — крикнул
Дубатоўк. — Давайце спачатку нашага инвалидам Дубатовк. — Давайте вначале
97
«Ветрыку» кругі з два, а потым, з майго нашего «Ветерка» — круга два, а потом с
месца, — ведаеце, якое? — пераходзьце на моего места — знаете какое? — переходите
мазура! на мазурку!
І сакрэтна звярнуўся да мяне: И шепотом обратился ко мне:
— Усім добрыя нашы танцы, але такога — Всем хороши наши танцы, но такого
агнявога, як польскі мазур, няма. огневого, как польская мазурка, нет. Только
«Лявоніха» — толькі яна і магла б «Левониха» и могла бы поспорить, но для
паспрачацца, але для яе трэба некалькі пар, нее надо несколько пар, а эти бабздыри и
а гэтыя бабздыры і слінцяйчыкі хіба слюнтяйчики разве могут? Тут нужны
могуць? Тут трэба балетнымі нагамі балетные ноги, вот как у меня.
валодаць, вось як у мяне.
І зарагатаў. А я з жахам глядзеў на яго ногі- И захохотал. А я с ужасом смотрел на его
шынкі і думаў: «Што ён зробіць з добрага ноги-окорока и думал: «Что он сделает из
танца?!» хорошего танца!»
Між тым усе адышлі ўбок, расчысцілі Между тем все отошли в сторону,
месца. Я чуў галасы: расчистили место. Я слышал голоса:
— Сам… Сам будзе скакаць. — Сам… Сам будет танцевать.
Я не пайшоў ад гэтай прафанацыі далей Я не ушел от этой профанации подальше
толькі таму, што жадаў паглядзець на лишь потому, что хотел посмотреть
забыты танец, пра які я толькі аднойчы чуў забытый танец, о котором не однажды
і які, як кажуць, быў вельмі распаўсюджаны слышал и который, говорят, был очень
год восемдзесят таму. распространен лет восемьдесят тому назад.
Вялізная туша Дубатоўка выпрасталася, ён Огромная туша Дубатовка выпрямилась, он
хмыкнуў і ўзяў Яноўскую шчопанню зверху хмыкнул и взял Яновскую щепотью сверху
за празрыстую кісць левай рукі. за прозрачную кисть левой руки.
З першымі ж тактамі «Ветрыку» ён стукнуў С первыми же тактами «Ветерка» он
абцасамі і пайшоў трайным крокам, то з стукнул каблуками и пошел тройным шагом
правай, то з левай нагі. І яго туша рухалася то с правой, то с левой ноги. Эта громадина
нечакана лёгка, спачатку прыстукваючы двигалась неожиданно легко, поначалу
абцасамі пасля кожных трох крокаў, а пасля пристукивая каблуками после каждых трех
проста так, на цыпках. А поруч з ім плыла шагов, а потом просто так, на носках. А
яна, проста плыла ў паветры, залацістая, рядом с ним плыла она, просто плыла в
белая, блакітная, як райская птушка, і воздухе, золотистая, белая, голубая, словно
вэлюм яе віўся ў паветры. райская птица, и ее вуаль вилась в воздухе.
Пасля яны круціліся, плылі, то Потом они кружили, плыли, то сближаясь,
збліжаючыся, то аддаляючыся, то то отдаляясь, то пересекая друг другу путь.
перасякаючы адзін аднаму шлях. Не, гэта не Нет, это не была профанация, как не бывает
была прафанацыя, як не з'яўляецца профанацией танец старого отяжелевшего
98
прафанацыяй танец старога нацяжэлага танцора, который был когда-то великим
танцора, які быў калісьці вялікім майстрам. мастером. Это действительно был
Гэта быў сапраўды «Ветрык», які паступова «Ветерок», постепенно переходящий в
пераходзіў у буру, і вось ужо толькі бурю, и вот уже только кружилась в воздухе
круціўся ў паветры вэлюм, мільгацелі вуаль, мелькали ноги… И вдруг музыканты
ногі… І раптам музыкі раўнулі мазура. Гэта рванули мазурку. Собственно, это была не
быў не цалкам мазур, гэта была нейкая мазурка, а какая-то древняя местная
спрадвечная мясцовая варыяцыя на яго вариация на ее тему, включавшая в себя
тэму, якая ўключала ў сябе элементы таго элементы того же «Ветерка».
самага «Ветрыку».
І тут туша памчалася наперад, загрукала И тут махина помчалась вперед, загрохотала
абцасамі, па-кацячы мякка пачала заносіцца каблуками, затем начала плавно возноситься
ў паветра, стукаючы ў ім нагой аб нагу. А в воздух, ударяя ногой о ногу. А рядом
поруч плыла яна, лёгкая, усмешлівая, плыла она, легкая, улыбчивая,
вялікасная. величественная.
Гэта было сапраўднае дзіва, нябачаны цуд: Это было настоящее чудо: два человека в
два чалавекі ў старажытных вопратках старинных одеждах творили перед нами
стваралі перад намі гэтую казку. сказку.
Зрабіўшы круг, Дубатоўк падвёў Яноўскую Сделав круг, Дубатовк подвел Яновскую ко
да мяне. Ён быў чырвоны як рак. мне. Он был красный как рак.
— Замарыла яна мяне… «Вы, дзядзечка, як — Заморила она меня… «Вы, дядюшка, как
малады». Ма-ала-ды, ма-ла-ды! Не, няма молодой». Мо-ло-дой, мо-ло-дой! Нет, что
чаго казаць, з'ездзіўся конь. Пашлюць мяне тут говорить — отъездился конь. Пошлют
хутка да Абрама па піва. Вам, маладыя, меня скоро к Абраму на пиво . Вам,
жыць, вам песні спяваць, скокі скакаць. молодым, жить, вам песни петь, танцы
Скачы, хлопча. плясать. Танцуй, хлопец.
Зноў пачаліся танцы. Свеціловіч танцаваць Снова начались танцы. Свецилович
не любіў. Варона дзьмуўся і таксама не танцевать не любил. Ворона дулся и тоже не
падыходзіў, і мне давялося танцаваць з ёю подходил, и мне пришлось танцевать с
да самай вячэры. І як яна танцавала! Я Яновской до самого ужина. И как она
мімаволі заглядзеўся на гэты дзіцячы твар, танцевала! Я невольно засмотрелся на это
які раптам стаў такім жвавым і прыемна детское лицо, которое вдруг стало таким
хітраватым. Мы танцавалі, і нам усё было живым и приятно лукавым. Мы танцевали,
мала, мы мчаліся па зале, плылі ў паветры, и нам все было мало, мы мчались по залу,
сцены круціліся вакол, і на іх нельга было стены кружились перед нами, и на них
нічога заўважыць. Напэўна, і яна адчувала нельзя было ничего увидеть. Наверное, она
тое самае, што я, а маё пачуццё можна ощущала то же, что и я, а мое чувство
параўнаць толькі з тымі снамі, якія часам можно сравнить лишь с теми снами,
бываюць у юнацтве: табе сніцца, што ты которые иногда бывают в юности: тебе
99
танцуеш, і нязначае шчасце ахапляе сэрца. снится, что ты танцуешь, и неведомое
Бачыў я толькі яе ружовы закінуты твар, счастье охватывает сердце. Я видел лишь ее
галаву, якая злёгку пахіствалася ў такт откинутое назад розовое лицо и голову,
музыцы. которая слегка покачивалась в такт музыке.
Пайшлі вячэраць. Калі я вёў яе ў сталовую, Пошли ужинать. Когда я вел ее в столовую,
мне здалося, што я чую ў кутку залы нейкае мне показалось, что я слышу в углу зала
шыпенне. Я глянуў туды, у змрок, пабачыў какое-то шипение. Я взглянул туда, в
нечыя вочы — там сядзелі старыя панны — полумрак, увидел чьи-то глаза — там
і пайшоў далей. І выразна пачуў, сидели старые пани — и пошел дальше. И
адышоўшы, як сухі голас сказаў: ясно услышал, как чей-то сухой голос
проскрипел:
— Весяліцца, як перад пагібеллю. — Веселится, словно перед погибелью.
Награшылі, прагнявілі Бога і яшчэ Нагрешили, прогневили Бога и еще
весяляцца. Кляты род… Нічога, хутка веселятся… Проклятый род… Ничего,
прыйдзе дзікае паляванне… Ач, скоро придет дикая охота… Вишь,
бессаромніца, цэлы вечар з гэтым бесстыдница, целый вечер с этим чужаком,
чужынцам, з бязбожнікам. Сябра сабе с безбожником. Дружка себе нашла…
знайшла… Нічога, пабажуся, што і на яе Ничего, побожусь, что и на нее король Стах
кароль Стах паўстане. Пачынаюцца цёмныя восстанет. Начинаются темные ночи.
ночы.
Гэтыя халодныя словы напоўнілі мяне Эти ледяные мерзкие слова наполнили меня
трывогай. Сапраўды, я паеду і, магчыма, тревогой. В самом деле, я уеду и, может
пазбаўлю гэту дзяўчыну магчымасці выйсці быть, лишу возможности эту девушку
замуж. Нашто я з ёю цэлы вечар? Што я выйти замуж. Зачем я с ней целый вечер?
раблю? Я ж зусім, зусім не кахаю яе і ніколі Что я делаю? Ведь я совсем не люблю ее и
не буду кахаць, бо ведаю сваё сэрца. І я никогда не буду любить, потому что знаю
цвёрда вырашыў не танцаваць больш з ёю і свое сердце. И я твердо решил больше не
не сядзець поруч за сталом. І наогул, трэба танцевать с ней и не сидеть рядом за
ехаць. Хопіць гэтай панска-шляхецкай столом. И вообще, нужно уезжать отсюда.
ідыліі, хутчэй да простых людзей, да працы. Хватит этой панско-шляхетской идиллии,
Я пасадзіў яе і стаў поруч, цвёрда скорее к простым людям, к работе. Я усадил
намерваючыся спаймаць Свеціловіча і ее и стал сбоку, намереваясь поймать
пасадзіць з ёю. Але ўсе мае намеры Свециловича и посадить с нею. Однако все
расплыліся дымам. Свеціловіч як увайшоў, мои намерения рассеялись как дым.
так і сеў у канцы стала. А Дубатоўк Свецилович, войдя в залу, сразу сел в конце
шчыльна сеў справа ад гаспадыні і буркнуў: стола. А Дубатовк уселся рядом с хозяйкой
справа и буркнул мне:
— Што стаіш? Сядай, браце. — Что стоишь? Садись, брат.
І калі я сеў, дадаў: И когда я сел, добавил:
100
— Добры з цябе шляхціц бы атрымаўся год — Добрый шляхтич получился бы из тебя
сто таму. Рукі моцныя, вочы сталёвыя. І лет сто назад. Руки сильные, глаза стальные.
сабою гожы. Толькі цікава мне ведаць, ці И собой хорош. Вот только любопытно мне
сур'ёзны ты чалавек? Ці не шалыган ты узнать, серьезный ли ты человек? Не
часам? вертопрах ли?
І я быў вымушаны сядзець поруч з И я был вынужден сидеть рядом с хозяйкой,
гаспадыняй: служыць ёй, дакранацца рукою ухаживать за ней, прикасаться рукой к ее
да яе рукі, часам датыкацца каленам да яе руке, иногда касаться коленом ее колена. И
калена. І добра мне было, і ў той жа час мне было хорошо, но в то же время
злосць разбірала на Дубатоўка. Сядзіць разбирала злость на Дубатовка. Сидит
хмуры, як цмок, глядзіць на мяне хмурый, как дракон, смотрит на меня
дапытліва. На мужа сваёй падапечнай пытливо. На роль мужа своей подопечной
прымервае, ці што? примеряет, что ли? Вскоре все
развеселились. Было много съедено, а еще
больше выпито. Лица раскраснелись,
остроты сыпались градом.
Хутка ўсе развесяліліся. Было шмат з'едзена А Дубатовк пил и ел больше всех, отпуская
і яшчэ больш выпіта. Твары пачырванелі, шуточки, от которых все хватались за
досціпы сыпаліся градам. А Дубатоўк піў і животы.
еў больш за ўсіх, адпускаючы жарты, ад
якіх усе за жываты браліся.
І злосць мая паступова прайшла. Я нават И злость моя постепенно прошла. Я даже
быў удзячны Дубатоўку, што ён затрымаў был благодарен Дубатовку, что он задержал
мяне тут. меня здесь.
А пасля зноў былі танцы, і толькі гадзін у Потом снова были танцы, и только часов в
пяць ночы госці пачалі раз'язджацца. пять утра гости начали разъезжаться.
Дубатоўк ад'язджаў адным з апошніх. Дубатовк уезжал одним из последних.
Праходзячы міма нас,ён падышоў бліжэй і Проходя мимо нас, он подошел поближе и
хрыпата сказаў: хрипло сказал:
— Вось што, хлопча. Запрашаю цябе да — Вот что, хлопец. Приглашаю тебя на
мяне праз дзень на халастую гулянку. А як послезавтра на холостяцкую пирушку. А ты,
ты, донька, можа, і ты паедзеш да нас, з донька, как? Может, и ты к нам, с
пасербіцай пасядзіш? падчерицей посидишь?
— Не, дзядзечка, дзякую. Я застануся дома. — Нет, дядюшка, спасибо. Я останусь дома.
Волат уздыхнуў: Исполин вздохнул:
— Губіш ты сябе, доня. Ну, добра. А цябе — Губишь ты себя, доченька. Ну, да ладно.
чакаю. Глядзі. У мяне хата без гэтых — И, повернувшись ко мне, продолжал: —
заморскіх жартаў, табе гэта цікава. Я тебя жду. Смотри. У меня хата без этих

101
заморских штучек, тебе должно быть
интересно.
Мы развіталіся з ім, шчыра развітаўся я з Мы простились с ним, сердечно
Свеціловічам. распрощался я и со Свециловичем.
Дом пусцеў, заціхалі крокі, ён зноў ставаў Дом пустел, затихали шаги, он снова
глухім і нямым, магчыма, яшчэ на становился глухим и немым, возможно, еще
васемнаццаць год. Слугі хадзілі і гасілі на восемнадцать лет. Слуги ходили и гасили
свечкі. Яна знікла, і, калі я ўвайшоў у залу, свечи. Хозяйка исчезла, и когда я вошел в
я пабачыў яе ў яе казачным уборы ля зал, то увидел ее в сказочном наряде у
палаючага каміна. Зноў цемра агарнула пылающего камина. Снова мрак окутал
куты залы, у якой яшчэ, здавалася, жылі углы зала, в котором еще, казалось, жили
гукі музыкі і смех. Дом пачаў жыць звуки музыки и смех. Дом начал жить своей
звычайным жыццём — цёмным, глухім і обычной жизнью, темной, глухой и
змрочным. мрачной.
Я падышоў бліжэй і раптам пабачыў яе Я подошел поближе и вдруг увидел ее
бледны твар, на якім згаслі апошнія сляды бледное лицо, на котором угасали
радасці. Вецер завыў у коміне. последние следы радости. Ветер завывал в
трубе.
— Пан Беларэцкі, — сказала яна. — Як — Пан Белорецкий, — сказала она, — как
глуха. Я адвыкла ад гэтага. Пройдземся з глухо. Я отвыкла от этого. Пройдемся с
вамі яшчэ адзін вальс, перш чым вами еще один вальс, прежде чем
назаўсёды… навсегда…
Голас яе перасекся. Я паклаў руку на яе Голос ее пресекся. Я положил руку на ее
стан, і мы, падпарадкоўваючыся ўнутранай талию, и мы, повинуясь внутренней музыке,
музыцы, якая яшчэ гучала ў нашых вушах, еще звучавшей в наших ушах, поплыли по
паплылі па зале. Шоргат нашых ног глуха залу. Шарканье наших ног глухо отдавалось
аддаваўся над столлю. Мне было чамусьці под потолком. Мне было почему-то даже
нават страшна, нібы я прысутнічаў на страшно, как будто я присутствовал на
пахаванні, а яна зноў перажывала ўвесь похоронах, а она вновь переживала весь
вечар. Стан яе, тонкі і гнуткі, трошкі вечер. Ее талия, тонкая и гибкая, чуть
хістаўся пад маёй рукою, веяў яе вэлюм, покачивалась под моей рукой, кисея
жарам успыхвала сукня, калі мы траплялі ў развевалась, платье вспыхивало жаром,
водбліск каміннага полымя, рабілася когда мы попадали в отблеск каминного
блакітнай, калі мы траплялі ў цемру. Гэты пламени, и становилось голубым, когда
старажытны ўбор, гэты вэлюм, які кранаўся удалялись от камина. Этот старинный
часам майго твару, гэты стан пад маёй наряд, эта вуаль, временами касавшаяся
рукою і задуменныя апушчаныя вочы, моего лица, эта талия под моей рукой и
напэўна, ніколі не будуць забыты мной. задумчивые опущенные глаза, наверное,
никогда не будут забыты мной.
102
І раптам яна прыткнулася лбом на імгненне И вдруг она на мгновение прикоснулась
да майго пляча. лбом к моему плечу.
— Усё. Не магу больш. Даволі. Гэта ўсё. — Все. Не могу больше. Достаточно. Это
Дзякуй вам… за ўсё. все. Спасибо вам… за все.
Я паглядзеў на яе і пабачыў вочы, якія Я посмотрел на нее и увидел глаза,
блішчалі ад нявыплаканых слёз. блестевшие от невыплаканных слез.
Гэта было сапраўды ўсё. Яна пайшла ў свой Это было действительно все. Она пошла в
пакой, а я ўсё глядзеў на маленькую свою комнату, а я все смотрел на маленькую
фігурку ў старажытным убранні, якая ішла фигурку в старинном наряде, что шла по
па зале, губляючыся ў цемры пад позіркамі залу, теряясь во мраке под взглядами
продкаў са сцяны. предков со стены.
Я забыўся ў гэту ноч пагасіць свечку на Я забыл в эту ночь погасить на столике у
століку ля акна і ляжаў у шырокім, як луг, окна свечу и лежал на широкой, как луг,
ложку, ужо засынаючы, калі маю дрымоту кровати, уже засыпая, когда мою дрему
перарвалі зноў крокі ў калідоры. Ведаючы, прервали шаги в коридоре. Зная, что,
што зноў нікога не заўважу, калі выгляну, я выглянув, снова никого не увижу, я лежал
ляжаў спакойна. Хутка крокі зніклі. Я пачаў спокойно. Скоро шаги умолкли. Я начал
быў зноў драмаць, калі раптам страпянуўся. было снова дремать, но вдруг встрепенулся.
Праз шыбу глядзеў на мяне чалавечы твар. Сквозь оконное стекло на меня смотрело
человеческое лицо.
Чалавек быў сапраўды вельмі маленькі (я Человек вправду был очень маленький (я
бачыў яго амаль па пояс), у каптане з видел его почти по пояс), в кафтане с
шырокім каўняром. Гэта быў чалавек і ўсё широким воротником. Это был человек, и
ж нечалавечая істота. Яе галоўка была все же в нем было что-то нечеловеческое.
сціснута з бакоў і ненатуральна выцягнута ў Его головка была сжата с боков и
даўжыню, рэдкія доўгія валасы звісалі з яе. неестественно вытянута в длину, редкие
Але самым дзіўным быў твар Малога длинные волосы свисали с нее. Но самым
Чалавека. Ён быў амаль такі зялёны, як удивительным было лицо Малого Человека.
вопратка, рот вялікі і без вуснаў, нос Оно было почти такое же зеленое, как
маленькі, а ніжнія павекі былі непамерна одежда, рот большой, без губ, нос
вялікія, як у жабы. Я параўнаў яго з малпай, маленький, а нижние веки были непомерно
але хутчэй гэта быў твар сапраўднай жабы. большие, как у жабы. Я сравнил его с
І вочы, шырокія, цёмныя, глядзелі на мяне з обезьяной, но скорее это было обличье
тупой злосцю і яшчэ чымсьці настоящей жабы. И глаза, широкие, темные,
незразумелым. Пасля з'явілася смотрели на меня с тупой злостью. Потом
ненатуральна доўгая зеленаватая рука. появилась неестественно длинная
Істота глуха застагнала, і гэта абудзіла мяне зеленоватая рука. Существо глухо
ад здранцвення. Я кінуўся да акна і застонало, и это вывело меня из оцепенения.
заўважыў, што Малога Чалавека няма. Ён Я бросился к окну и, когда уперся в стекло,
103
знік. увидел, что Малого Человека там нет. Он
исчез.
Я з трэскам адчыніў акно — халоднае Я с треском распахнул окно — холодный
паветра лінула ў пакой. Высунуўшы галаву, воздух хлынул в комнату. Высунув голову,
я глядзеў на ўсе бакі — нікога. Ён як я смотрел во все стороны — никого. Он
выпарыўся. Скокнуць уніз ён не мог, у словно испарился. Прыгнуть вниз он не мог,
гэтым месцы пад двума паверхамі быў яшчэ в этом месте под двумя этажами был еще
трэці (дом стаяў часткова на схіле), вокны третий (дом стоял частично на склоне), окна
справа і злева былі зачынены, ды і карніз справа и слева были закрыты, да и карниз
быў такі вузкі, што па ім не прабегла б і был такой узкий, что по нему не пробежала
мыш. Я зачыніў акно і задумаўся, б и мышь. Я закрыл окно и задумался,
упершыню ўзяўшы пад сумненне свае впервые усомнившись в моем умственном
разумовыя здольнасці. здоровье.
Што гэта было? Я не верыў ні ў Бога, ні ў Что это могло быть? Я не верю ни в бога, ни
здані, але жывым чалавекам гэтая істота в призраки, однако живым человеком это
быць не магла. Ды і скуль яна магла создание быть не могло. Да и откуда оно
з'явіцца, куды магла знікнуць? Дзе магла могло появиться, куда исчезнуть? Где могло
існаваць? Нешта нядобрае і таемнае было ў существовать? Что-то недоброе и
гэтым доме. Што гэта такое? Няўжо таинственное было в этом доме. Но что?
сапраўды здань? Ўсё маё выхаванне Неужели и впрямь привидение? Все мое
паўстала супраць гэтага. А можа, я п'яны? воспитание восстало против этого. А может,
Не, я амаль не піў. Ды і скуль з'явіліся б я пьян? Нет, я почти не пил. Да и откуда
зноў тыя крокі, што зараз гучаць у возникли б снова те шаги, что сейчас звучат
калідоры? Ці гучалі яны тады, калі я бачыў в коридоре? Звучали они тогда или нет,
твар гэтай пачвары ў акне. когда я видел лицо этого чудовища в окне?
Цікаўнасць мая дайшла да мяжы Любопытство мое достигло пределов
немагчымага. Не, я не паеду адсюль заўтра, возможного. Нет, я не уеду отсюда завтра,
як думаў, я павінен разгадаць усё гэта. как думал, я должен разгадать все это.
Жанчына, якая падаравала мне сёння яшчэ Женщина, подарившая мне сегодня еще
адзін добры ўспамін, вар'яцее тут ад жаху, одно хорошее воспоминание, сходит с ума
тут робіцца нешта несумяшчальнае з от ужаса, здесь творится что-то не
законамі натуры, а я паеду? Але хто совместимое с законами природы, а я уеду.
дапаможа мне? Хто? Хто дапаможа мне ў Но кто поможет мне в поисках? Кто? И
пошуках? І прыпомніліся мне словы припомнились мне слова Свециловича:
Свеціловіча: «Прыпаўзу да яе ног і памру». «Приползу к ногам ее и умру». Да, с ним я и
Так, з ім я і павінен сустрэцца. Мы должен встретиться. Мы поймаем эту
спаймаем гэтую поскудзь, а калі не — я мерзость, а если нет — я поверю в
паверу ў існаванне зялёных зданяў і анелаў существование зеленых привидений и
божых. ангелов господних.

104
РАЗДЗЕЛ ПЯТЫ Глава пятая

Праз дзень я падыходзіў да дома Дубатоўка. Через день я подходил к дому Дубатовка.
Я не жадаў ісці, але гаспадыня сказала: Мне не хотелось идти, но хозяйка сказала:
«Ідзіце, я загадваю. Мне не будзе тут «Идите, я приказываю. Мне не будет здесь
страшна». страшно».
І я пайшоў. Пайсці мне давялося зусім у Идти следовало на юго-восток от дома.
другі бок ад дома, па паўднёвы ўсход. Заросшая травой аллея, по обе стороны
Зарослая травою алея, паабапал якой стаяў которой стоял мрачный, как лес, парк,
змрочны, як лес, парк, давяла мяне да привела меня к ограде. В одном месте здесь
агароджы. У адным месцы тут не было не было железного прута (это была тайна
прэнта (гэта была таямніца Надзеі Надежды Яновской, которую она мне
Яноўскай, якую яна мне выкрыла), і можна выдала), и можно было пролезть. Поэтому
было пралезці. Гэта было добра, бо мне не мне не пришлось идти на север, по той
давялося, такім чынам, ісці на поўнач, па аллее, по которой я приехал, и обходить
той алеі, па якой я прыехаў, абмінаць увесь весь парк, чтобы попасть на дорогу к дому
парк і толькі тады ісці да дома Дубатоўка. А Дубатовка. Я полез в дырку и выбрался на
так я пралез праз агароджу і выбраўся па ровное место. Слева и прямо передо мной
роўнае месца. Злева і наўпрост ад мяне былі были бескрайние вересковые пустоши с
бязмежныя верасовыя пусткі з рэдкімі редкими купами деревьев, справа какие-то
купамі дрэў, справа нейкія зарасці, за імі заросли, за ними полная, словно око, речка,
поўная, як вока, рэчка, потым балотны потом болотный перекореженный лес, а
скарлючаны лес, а пасля, відаць, сапраўдная дальше, видимо, настоящая безнадежная
і безнадзейная дрыгва. Недзе вельмі далёка трясина. Где-то очень далеко за
віднеліся за верасовымі пусткамі верхавіны вересковыми пустошами виднелись
дрэў, відаць, абсада дома Дубатоўка. вершины деревьев, наверное, усадьба
Дубатовка.

105
Я павольна ішоў пусткаю, толькі часам Я медленно шел пустошью, лишь
трапляючы на штосьці падобнае да сцежкі. І временами угадывая тропинку. И хотя
хоць асенняе поле было змрочным і осеннее поле было мрачным и неуютным,
непрытульным, хоць двойчы над маёй хотя дважды над моей головой пролетал
галавою пралятаў вялізны крук — мне было огромный ворон — после Болотных Ялин
тут лёгка пасля Балотных Ялін. Тут было здесь было легко. Все вокруг было
ўсё звычайным: імхі на купінах балотцаў, привычным: мхи на болотных кочках, сухой
сухі верас паміж імі, мышка-малютка, якая вереск между ними, мышка-малютка,
цягнула з высокага бадзяку белы пух, тащившая из высокого чертополоха в гнездо
відаць, у сваё гняздо, гатуючыся на зіму. белый пух, готовясь к зиме.
Я падышоў да дома Дубатоўка толькі ў Я подошел к усадьбе Дубатовка лишь в
прысмерку, калі вокны яго былі ярка сумерки, когда окна его дома были уже ярко
асветлены. Гэта быў самы звычайны освещены. Это был самый обычный
шляхецкі дом. Старажытнай пабудовы, шляхетский дом: старинной постройки,
прысадзісты, з вельмі маленькімі акенцамі, приземистый, с маленькими окошками. Он
ён быў крыты гонтай, чыста пабелены, меў был крыт гонтом, чисто побелен, имел
ганак з чатырма калонамі. Правінцыяльны крыльцо с четырьмя колоннами.
архітэктар не ведаў, відаць, вядомага Провинциальный архитектор не знал,
сакрэту, і таму калоны здаваліся трохі вероятно, известного секрета, и потому
пукатымі ўсярэдзіне, як бачонкі. Акружала колонны казались немного выпуклыми
дом старая абсада з жоўтых, амаль ужо посредине, словно бочонки. Дом окружали
абляпаных агромністых ліп. За домам вялікі старые, огромные, почти облетевшие липы.
пераважна фруктовы сад, за ім — хустка Позади дома был большой фруктовый сад,
ўзаранай зямлі. за ним — полотнище вспаханной земли.
Я, відаць, спазніўся, бо за вокнамі ўжо Я, видимо, припозднился, потому что в доме
грымелі галасы. Сустрэлі мяне горача і уже гремели голоса. Встретили меня горячо
страсна. и страстно.
— Бацюхны, свентыя пакутнічкі! — крычаў — Батюшки, святые мученички! — кричал
Дубатоўк. — З'явіўся-такі, з'явіўся, блудны Дубатовк. — Явился-таки, явился блудный
сын. За стол яго, за стол. Антось, дзе ты сын. За стол его, за стол. Антось, где ты там,
там, лабідуда? Разгонную госцю. лабидуда — обе лапы левые? Разгонную
Прахлопалі, чэрці, нават не салютавалі яму, гостю. Прохлопали, черти, даже не
страмянной не паднеслі. У, ёлупы… салютовали ему, стременной не поднесли.
У-у, олухи…
За сталом сядзела чалавек дзесяць, усё За столом сидели человек десять, все
мужчыны. Знаёмыя мне былі толькі мужчины. Знакомыми мне были только
Свеціловіч, Алесь Варона і Стахоўскі. Свецилович, Алесь Ворона и Стаховский.
Амаль усе ўжо былі даволі п'яныя і Почти все уже были в основательном
разглядалі мяне чамусьці з павышанай подпитии и рассматривали меня почему-то с

106
цікаўнасцю. Стол ламаўся ад страў: відаць, повышенным интересом. Стол ломился от
Дубатоўк быў з мясцовых заможных яств: видимо, Дубатовк был из местных
шляхцюкоў. Заможнасць была, аднак, состоятельных шляхтичей. Однако
адносная. Есці і піць было што, але пакоі, богатство его было относительным. Есть и
праз якія я ішоў, не вызначаліся багатым пить было что, но комнаты, по которым я
абсталяваннем. Сцены пабеленыя, аканіцы шел, не отличались роскошью. Стены
разьблёныя і ярка афарбаваныя, мэбля побелены, ставни покрыты резьбой и ярко
старая і не вельмі прыгожая, затое вельмі окрашены, мебель старая и не очень
цяжкая. Старасвеччына глядзела з кожнага красивая, зато тяжелая. Старосветчина лезла
кута. У сталовай, акрамя шырокага из каждого угла. В столовой, кроме
дубовага стала, табурэтаў, абцягнутых широкого дубового стола, табуретов,
зялёнай шаўкавістай палаценкай, двух обтянутых зеленой шелковистой
данцыгскіх крэслаў, абабітых пазалочаным холстинкой, двух данцигских кресел,
саф'янам, ды трайнога люстэрка ў обитых золоченым сафьяном, да тройного
карычневай раме, якая перадавала горад з зеркала в коричневой раме, изображавшей
царкоўнымі главамі, нічога не было. город с церковными куполами, ничего не
Страката апранутыя госці глядзелі на мяне. было. Пестро одетые гости с любопытством
разглядывали меня.
— Што вы вочы ўтаропілі! — гаркнуў — Что уставились! — гаркнул Дубатовк. —
Дубатоўк. — Сталічнага чалавека не Столичного человека не видели, медведи? А
бачылі, мядзведзі, ці што? Ану, ну, положите гостю, положите ему на блюдо
дапамажыце госцю, пакладзіце на яго еды, что вам по вкусу.
блюда, што вам па густу.
Валасатыя зяпы заўсміхаліся, лапы началі Волосатые пасти заулыбались, лапы начали
рухацца. Хутка на маім блюдзе ляжаў двигаться. Вскоре на моем блюде лежал
вялізны гусь з бруснічным варэннем, огромный гусь с брусничным вареньем,
індыковая ножка з яблыкамі, салёныя ножка индейки с яблоками, соленые грибы,
грыбы, дзесятак калдуноў, а з усіх бакоў десяток колдунов, а со всех сторон только и
толькі і чутна было: слышалось:
— А вось пампушкі з часнаком… А вось, — А вот пампушки с чесноком… А вот,
пане, кавалак шыначкі дзікага япрука, пане, кусочек окорока дикого кабана,
наперчаны, агнём гарыць. Памяццю маці наперченный, огнем горит. Памятью матери
заклінаючы — вазьміце… А вось заклинаю — возьмите… А вот чудесная… А
цудоўная… А вось незвычайны… вот необыкновенный…
— Вось як у нас па-беларуску частуюць, — — Вот как у нас по-белорусски угощают, —
рагатаў гаспадар, пабачыўшы, што я зусім хохотал хозяин, увидев мою растерянность.
разгубіўся.
Перада мною вырасла гара. Я паспрабаваў Передо мной выросла гора еды. Я
пратэставаць, але выклікаў такі выбух попытался протестовать, но это вызвало
107
абурэння (у аднаго з гасцей нават слёзы такой взрыв возмущения (у одного из гостей
пацяклі; праўда, ён быў трохі нападпітку), даже слезы потекли; правда, он был в
што я здаўся. голубом подпитии), что я сдался.
Лабідуда Антось прынёс мне на падносе Лабидуда Антось принес мне на подносе
«разгонную» чарку. Я вельмі моцны на «разгонную» чарку. Я крепкий на хмельное
хмель чалавек, але тут я разгубіўся. У человек, но тут струхнул. В чарке было не
чарцы было не менш як на бутэльку нейкай меньше бутылки какой-то желтой
жоўтай празрыстай вадкасці. прозрачной жидкости.
— Не магу. — Не могу.
— Як гэта не магу? Не можа толькі — Как это не могу? Не может только
цнатлівая дзеўка, ды і тая хутка згаджаецца. непорочная девка, да и та быстро
соглашается.
— Многа, пан Дубатоўк. — Много, пане Дубатовк.
— Многа, калі тры жонкі ў хаце, ды і то не — Много, когда три жены в хате, да и то не
для кожнага… Э-э, хлопцы, нас не для каждого… Э-э, братцы, нас не уважают.
паважаюць. Прасіце шаноўнага госця. Просите дорогого гостя.
— Не чыніце крыўды… Выпіце, — зараўлі — Не обижайте… Выпейте, — взревели
госці мядзведжымі галасамі. гости медвежьими глотками.
Давялося выпіць. Вадкасць апаліла ўсе мае Пришлось выпить. Жидкость обожгла все
вантробы, вогненныя кругі захадзілі ў мое нутро, огненные круги заходили перед
галаве, але я стрымаўся, не скрывіўся. глазами, но я сдержался, не сморщился.
— Мужчына! — пахваліў Дубатоўк. — Мужчина! — похвалил Дубатовк.
— Што гэта? — праглынуўшы добры — Что это? — проглотив добрый кусок
кавалак шынкі, спытаў я. окорока, спросил я.
— Го! Старку польскую ведаеш, гарэлку — Го! Старку польскую знаешь, водку
ведаеш, хахлацкі спатыкач таксама, а знаешь, хохлацкий спотыкач тоже, а нашего
нашага «трыс дзівінірыс» не ведаеш. Гэта, «трыс дзивинирыс» не знаешь. Это, брат,
браце, па-літоўску (Тут маюцца на ўвазе по-литовски «трижды девять», водка, на
балты-жамойты. (Заўв. рэдактара)) «тройчы двадцати семи травах. Мы ее секрет у
дзевяць», гарэлка на дваццаці сямі травах. литовцев выведали несколько столетий
Мы яе сакрэт у літоўцаў выведалі стагоддзі тому назад. Теперь его и сами литовцы
таму. Зараз яе і самі літоўцы забылі, а мы забыли, а мы еще помним. Пей на
яшчэ памятаем. Пі на здароўечка, пасля я здоровьице, потом я тебя ставным медом
цябе стаўным мёдам пачастую. угощу.
— А гэта што? — спытаў я, торкаючы — А это что? — спросил я, тыкая вилкой во
відэльцам у нешта цёмнае на талерцы. что-то темное на тарелке.
— Каханенькі ты мой, гэта ласіныя губы ў — Милый ты мой, это лосиные губы в

108
падсалоджаным воцаце. Еш, браце, подслащенном уксусе. Ешь, брат,
сілкуйся. Гэта страва для волатаў. Продкі подкрепляйся. Это для богатырей. Предки
нашы, зямля ім пухам, не дурныя былі. Еш, наши, земля им пухом, не глупые были.
абавязкова іх еш. Ешь, не отлынивай, ешь.
А праз хвіліну, забыўшыся, што А через минуту, забыв, что рекомендовал
рэкамендаваў «губы», крычаў: «губы», кричал:
— Не, браце, ты ў мяне адсюль, не — Нет, брат, ты от меня не уйдешь, не
пакаштаваўшы халодных пірагоў з гусінай попробовав холодных пирогов с гусиной
пячонкай, не пойдзеш. Антось, сюды! печенкой. Антось!…
Падышоў Антось з пірагамі. Я быў Подошел Антось с пирогами. Я было
адмовіўся. попытался отказаться.
— Падай да госця ў ногі. Бі дурной галавою — Падай гостю в ноги. Бей дурной башкой
ў падлогу, прасі, бо госць нас крыўдзіць. о пол, проси, потому как гость нас обижает.
Праз хвіліну я быў таксама нападпітку. Вскоре я тоже был хорош. Вокруг кричали,
Вакол крычалі, спявалі, але я не забываў пели. Дубатовк висел у меня на плече и что-
есці. Дубатоўк вісеў у мяне на плячы і то бубнил, но я не очень слушал. Комната
дудніў нешта, што я не вельмі і слухаў. начинала раскачиваться.
Пакой пачынаў разгойдвацца.
А-а вып'ем чарку, А- а, выпьем чарку,
А за ёй дру-гу-ю, - А за ней дру-гу-ю, -
роў нехта. І раптам я прыпомніў далёкі дом ревел кто-то. И вдруг я вспомнил далекий
у яловым парку, бараду моху на дрэвах, дом в еловом парке, поросшие мхом
камін, сумную постаць ля яго. Мне стала деревья, камин, грустную фигурку возле
сумна. «Я п'яная свіння, — паўтараў я, — него. На меня навалилась тоска. «Я пьяная
нельга раскашаваць, калі іншаму дрэнна». І свинья, — повторял я, — нельзя
так мне стала шкада яе, што я паспрабаваў роскошествовать, когда другому плохо». И
заплакаць і… адразу зрабіўся цвярозым. так мне стало жаль ее, что я чуть не
Госці ўставалі з-за стала. расплакался и… сразу протрезвел. Гости
поднимались из-за стола.
— Панове, — казаў Дубатоўк, — вы — Панове, — говорил Дубатовк, —
прагуляйцеся трошкі, трэба стол паднавіць. прогуляйтесь немного, нужно стол
освежить.
Божа, гэта быў яшчэ толькі пачатак! А яны Боже, это было еще только начало! А ведь
ж былі ўжо добра напітыя. Было восем они уже пьяны, как сто воршанцев. Было
гадзін вечара. Нічога. Яшчэ рана. Я ведаў, восемь часов вечера. Ничего. Еще рано. Я
што, так раптоўна працверазеўшы, я больш знал, что, мгновенно протрезвев, больше
не буду сёння п'яным, але ўсё ж вырашыў сегодня не опьянею, но все же решил пить
піць асцярожна, бо яшчэ ў балоце осторожно: еще в болоте завязнешь — будет
109
загразнеш — будзе тады штука. тогда дел.
Разважаліся. Дубатоўк паказваў добрую Отдыхали, беседовали. Дубатовк показал
калекцыю зброі. Вельмі хваліў адну старую хорошую коллекцию оружия. Очень хвалил
шаблю, якую выпрасіў у Рамана Яноўскага. одну старую саблю, которую выпросил у
Казаў, што расейскі булат бярэ медную Романа Яновского. Говорил, что русский
пласціну, польская «зыгмунтоўка» даволі булат берет медную пластину, польская
тоўсты цвік, а гэта — наша, сакрэт яшчэ «зигмунтовка» довольно толстый гвоздь, а
татары пры Вітаўце завезлі. І ўнутры ртуць, эта — наша, секрет еще татары при Витовте
удар такі, што не тонкую медную пласцінку завезли. И внутри ртуть, удар такой, что не
возьме, але і тоўстую. Яму не верылі. Ён только медную пластину рассекает, но и
раскрычаўся, загадаў Антосю прынесці толстое бревно. Ему не верили. Он
чурак. Антось унёс у пакой кароткае раскричался, велел Антосю принести
бервяно таўшчынёю ў тры чалавечыя шыі, чурбак. Антось внес в комнату короткий
паставіў на падлогу. чурбак толщиной в три человеческие шеи,
поставил на пол.
Усе прыціхлі. Дубатоўк прымерыўся, Все притихли. Дубатовк примерился,
выскаліўся, і раптам шабля апісала ў оскалился, и вдруг сабля описала в воздухе
паветры амаль нябачнае паўкола. почти невидимый полукруг.
Хакнуўшы нутром, Дубатоўк пацягнуў Хакнув нутром, Дубатовк потянул саблю на
шаблю на сябе і… перасек бервяно наўскос. себя и… пересек чурбак наискось. Помахал
Памахаў кісцю рукі ў паветры. Усе маўчалі, кистью руки в воздухе. Все молчали,
прыгаломшаныя. ошеломленные.
— Вось як трэба, — каротка сказаў ён. — Вот как надо, — коротко бросил он.
У гэтай пярэрве мне ўдалося адвесці В это время мне удалось увести
Свеціловіча на ганак і, напамятаўшы яму Свециловича на крыльцо и, напомнив ему
ягоныя словы, расказаць пра ўсё, што его слова, рассказать обо всем, что
адбывалася ў Балотных Ялінах. Ён надта происходило в Болотных Ялинах. Он очень
ўсхваляваўся, сказаў, што чуў пра ўсё гэта і разволновался, сказал, что слышал об этом и
раней, але не вельмі верыў. раньше, но не очень верил.
— Цяпер верыце? — Теперь верите?
— Вам веру, — проста сказаў ён. — І — Вам верю, — просто сказал он. — И
абяцаю вам, пакуль я жывы, ніводны волас обещаю, пока я жив, — ни один волос не
не ўпадзе з яе галавы. Д'ябал гэта, здань або упадет с ее головы. Дьявол это, привидение
штосьці іншае — я стану на ягоным шляху. или еще что — я встану на его пути.
Мы дамовіліся, што ён і я будзем Мы условились, что расследовать это дело
расследаваць гэту справу разам, што ён праз будем вместе, что он через день приедет ко
дзень прыйдзе да мяне і раскажа, пра што мне и расскажет, что он узнал в окрестных
ён даведаўся ў наваколлі (розныя пагалоскі селениях (разные слухи и сплетни могли

110
і плёткі маглі прынесці пэўную карысць). принести определенную пользу). Дубатовка
Дубатоўка вырашылі пакуль што ў справу решили пока что в дело не впутывать:
не блытаць: стары мог разнервавацца і, па старик мог разволноваться и по привычке
сваім звычаі, секчы з пляча. рубануть сплеча.
Вячэра цягнулася далей. Зноў частавалі, Ужин продолжался. Снова угощали, снова
зноў пілі. Я заўважыў, што Дубатоўк пили. Я заметил, что Дубатовк наливает
падлівае сабе і мне роўна, п'е і дапытліва себе и мне поровну, пьет и все время
паглядае на мяне. Калі я выпіваў чарку, на испытующе глядит на меня. Когда я
яго твары з'яўляўся выраз задавальнення. выпивал чарку, на его лице появлялось
Гэта было сваероднае падбухторванне на удовлетворение. Это было своеобразное
спаборніцтва. А ў пярэрвах ён прапаноўваў подзадоривание к соревнованию. А в
то «бліны з мачанкаю», то «надзвычайныя перерывах он предлагал то блины с
штонікі з мясам, так і плаваюць у масле, мачанкой , то необычные «штоники» с
святыя такіх не елі». Відаць, ён апрабоўваў мясом, так и плавают в масле, святые таких
мяне з усіх бакоў. Я піў і амаль не п'янеў. не едали. Очевидно, он изучал меня со всех
сторон. Я пил и почти не пьянел.
Астатнія, акрамя Свеціловіча, былі ўжо ў Остальные, кроме Свециловича, были уже в
тым стане, калі кожны не слухае, што кажа таком состоянии, когда никто никого не
другі, калі твары чырвоныя, калі адзін слушает, когда один пьет, второй
спявае, другі расказвае сябру пра гісторыю рассказывает любовную историю, третий
з яго каханкай, трэці наддзіраецца, каб надрывается, чтоб обратили внимание на
звярнуць увагу ўсіх на нейкі каларытны какой-то колоритный факт его биографии, а
факт сваёй біяграфіі, а чацвёрты сам сабе четвертый вспоминает, какая хорошая была
распавядае, якая добрая ў яго была маці, і у него мать, а он, такой пьянчуга, такой
які ён п'янюга, і які ён ганебны: няварты подлец, оскверняет своей распутной жизнью
такой маці сын. ее память.
Спявалі, цалаваліся. Нехта выў: Пели, целовались, кто-то выл:
Мая жонка ў хаце, Моя женка в хате,
А я п'ю, гуляю. А я пью, гуляю.
Карчмару вала, а душу Шинкарю вола, а душу
Д'яблу прапіваю. Черту пропиваю.
Другі цягнуў сваё: Другой тянул свое:
Раскажыце мне, добры людзейкі, Расскажите мне, добры людоньки,
Дзе мой любы начуе. Где мой милый ночует.
Калі ў дальняй дарозе - Если в дальней дороге -
Памажы яму, Божа, Помоги ему, Боже.
Як ва ўдовачкі на пасцелечцы - А у вдовушки на постелюшке -
111
Пакарай яго, Божа. Покарай его, Боже.
Як ва ўдовачкі на пасцелечцы… А у вдовушки на постелюшке…
Хтосьці прыўзняў галаву ад стала і Кто- то приподнял голову от стола и пропел
праспяваў свой варыянт апошняга радка: свой вариант последней строчки:
Пам-мажы яму… тож-жа. Пом- мо-ги ему… тож-же.
Усе зарагаталі. Все захохотали.
Між тым Дубатоўк пакруціў галавою, як Между тем Дубатовк покачал головой,
быццам адганяючы ачмурэнне, устаў і словно отгоняя одурь, поднялся и
агаласіў: провозгласил:
— Я нарэшце знайшоў сярод маладых — Наконец я нашел среди молодых
сапраўднага шляхціца. Ён піў сёння больш настоящего шляхтича. Он пил сегодня
за мяне, я адурэў, а ён свежы, як хмыз пад больше меня, я одурел, а он свеж, как куст
дажджом. Вы ўсе тут не вытрымалі б і под дождем. Вы все тут не ухлопали б и
паловы гэтага. Дзевяць з вас ляжалі б без половины того. Девять из вас свалились бы
ног, а адзін мыкаў. Гэта мужчына! Гэта с ног, а десятый мычал бы, как теленок. Это
чалавек! Яго, і толькі яго, я з мужчина! Это человек! Его, и только его, я с
задавальненнем узяў бы ў сябры юнацтва. радостью взял бы в друзья юности.
Усе пачалі крычаць «славу». Толькі адзін Все начали кричать «слава!». Один Ворона
Варона глядзеў на мяне змрочна і з'едліва. смотрел на меня колюче и мрачно. Пили за
Пілі за маё здароўе, за шляхту — соль мое здоровье, за шляхту — соль земли, за
зямлі, за маю будучую жонку. мою будущую жену.
Калі захапленне трошкі прыціхла, Дубатоўк Когда восторг немного поутих, Дубатовк
паглядзеў мне ў вочы і давяральна спытаў: посмотрел мне в глаза и доверительно
спросил:
— Ажэнішся? — Женишься?
Я няпэўна хітнуў галавою, хоць добра Я неопределенно мотнул головой, хотя
разумеў, пра што ён пытае. Ён, відаць, быў хорошо понимал, о чем он спрашивает. Он,
упэўнены ў гэтым, а мне не хацелася яго видимо, был уверен в этом, а мне не
пераконваць у адваротным. Старому я хотелось убеждать его в обратном. Я
спадабаўся, ён быў падпіты зараз і мог понравился старику, он был сейчас в
вельмі пакрыўдзіцца, калі б я шчыра сказаў подпитии и мог очень обидеться, если б я
яму, што я ніколі пра гэта не думаў і думаць ему открыто сказал, что никогда об этом не
не хачу. думал и думать не желаю.
— Яна прыгожая, — замест адказу — Она красивая, — продолжал Дубатовк и
сцвердзіў Дубатоўк і ўздыхнуў, адводзячы вздохнул, отводя глаза в сторону.
ўбок вочы.
— Хто? — спытаў я. — Кто? — спросил я.

112
— Мая падапечная. — Моя подопечная.
Справа зайшла занадта далёка, і больш Дело зашло слишком далеко, и
круціць нельга было, атрымалася б, што я притворяться дольше было нельзя, иначе
скампраметаваў дзяўчыну. получилось бы, что я невольно
компрометирую девушку.
— Я не думаў пра гэта, — сказаў я. — А каб — Я не думал об этом, — сказал я. — А
нават і думаў, дык гэта справа не мая. если б даже и думал, то это зависит не
Спыталі б перш за ўсё ў яе. только от меня. Прежде всего нужно
спросить у нее.
— Унікаеш сур'ёзнага адказу, — раптам — Уходишь от ответа, — вдруг язвительно
з'едліва працадзіў Варона (я не чакаў, што процедил Ворона (я не ожидал, что он
ён можа чуць нашу ціхую размову). — Не может слышать наш негромкий разговор).
хочаш проста і шчыра сказаць сур'ёзным — Не хочешь прямо и открыто сказать
людзям, што гонішся за грашыма, за серьезным людям, что гонишься за
радавітай жонкаю. деньгами, за родовитой женой.
Я збялеў. Імкнучыся трымацца спакойна, Меня передернуло. Стараясь держаться
адказаў: спокойно, я ответил:
— Я не збіраюся жаніцца. І наогул лічу, — Я не собираюсь жениться. И вообще
што размова пра дзяўчыну ў халастой считаю, что разговор о девушке в мужской
падпітай кампаніі — не пасуе сапраўднаму подвыпившей компании не делает чести
чалавеку. Заціхніце, пан Варона, не настоящему шляхтичу. Замолчите, пан
прыцягвайце ўвагі п'яных да бязвіннай Ворона, не привлекайте внимания пьяных к
дзяўчыны, не псуйце яе рэпутацыі, і я, хоць невинной девушке, не марайте ее
гэта жахлівая абраза, дарую вам яе. репутацию, и я, хотя это страшное
оскорбление, прощу его вам.
— Хо! — сказаў Варона. — Ён мне даруе. — Хо! — воскликнул Ворона. — Он мне
Гэты кот, гэтае хамуйла. простит. Этот кот, это хамло.
— Замаўчыце! — крыкнуў я. — Як вы — Замолчите! — крикнул я. — Как вы
абражаеце яе адным з гэтых слоў, оскорбляете ее одним из этих слов,
падумайце?! подумайте!
— Панове! Панове! — супакойваў нас — Панове! Панове! — успокаивал нас
Дубатоўк. — Варона, ты п'яны. Дубатовк. — Ворона, ты пьян.
— Думайце самі. Я спусціў вам аднойчы — Думайте сами. Я спустил вам однажды
вашу правіну, я не буду гэтага рабіць вашу провинность и не буду этого делать
больш, — прашыпеў Варона. впредь!
— Мярзотнік! — гаркнуў я, шалеючы. — Мерзавец! — гаркнул я, впадая в
бешенство.
— Гэта я? — Я?!
113
— Так, вы! — крыкнуў я так страшна, што — Да, вы! — крикнул я так громко, что
нават той, хто спаў, узняў галаву ад стала. даже те, что спали, подняли головы от
— Я прымушу вас замазаць глотку. стола. — Я заставлю вас заткнуть глотку.
Сталовы нож прасвісцеў у паветры і плазам Столовый нож просвистел в воздухе и
стукнуўся мне ў грудзі. Я ўскочыў з месца, плашмя ударился о мою руку. Я вскочил с
схапіў Варону за грудзі і трахануў. У той места, схватил Ворону за грудь и встряхнул.
самы час Дубатоўк схапіў нас за плечы і В тот же миг Дубатовк схватил нас за плечи
расцягнуў, моўчкі штурхнуўшы Варону ў и растащил, молча толкнув Ворону.
грудзі.
— Саромся, Алесь! — загрымеў ён. — Ты — Стыдись, Алесь! — загремел он. — Ты
шчанюк… Зараз жа мірыся. щенок… Мирись сейчас же.
— Не, чакай, Дубатоўк. Справа сур'ёзная. — Нет, погоди, Дубатовк. Дело серьезное.
Позна. Закрануты мой гонар, — рыкаў Поздно. Затронута моя честь, — ревел
Варона. Ворона.
— І мой гонар, як гаспадара. Хто цяпер — И моя честь как хозяина. Кто теперь
прыедзе да мяне ў госці? Усе скажуць, што придет ко мне в гости? Все скажут, что
ў мяне можна нарвацца на такое, — гудзеў Дубатовк вместо доброй водки угощает
Дубатоўк. дуэлями.
— Пляваць, — выкрыкнуў, ашчэрыўшыся, — Плевать, — выкрикнул, ощерившись,
Варона. Ворона.
Дубатоўк моўчкі даў яму поўху. Дубатовк молча влепил ему оплеуху.
— Цяпер ты будзеш перш за ўсё біцца на — Теперь ты, прежде всего, будешь драться
шаблях, са мною, бо ён толькі ўзяў цябе за на саблях со мной, потому что он только
грудзі, — прасіпеў ён такім голасам, што взял тебя за грудки, — прошипел он таким
многія здрыгануліся. — Я зраблю так, што голосом, что многие вздрогнули. — Я
мой госць пойдзе адсюль жывы і здаровы. сделаю так, что мой гость уйдет отсюда
живым и здоровым.
— Памыляешся, — амаль спакойна сказаў — Ошибаешься, — почти спокойно
Варона. — Хто першы абразіў, той першы і возразил Ворона. — Кто первый оскорбил,
ў чарзе. А пасля ўжо справа будзе і з табою, тот первый и на очереди. А потом уже я
хоць і забі мяне. буду драться с тобой, хоть убей меня.
— Алесь, — амаль благаў Дубатоўк. — Не — Алесь, — почти молил Дубатовк, — не
рабі ганьбы маёй хаце. позорь мою хату.
— Ён будзе біцца са мною, — цвёрда сказаў — Он будет драться со мной, — твердо
Варона. сказал Ворона.
— Ну і добра, — нечакана згадзіўся — Ну и хорошо, — неожиданно согласился

114
гаспадар. — Нічога, пан Беларэцкі. Будзьце хозяин. — Ничего, пан Белорецкий. Будьте
мужнымі. Гэты свінтух зараз такі п'яны, мужественны. Этот свинтус сейчас так пьян,
што не зможа трымаць пулгака. Я, бадай что не сможет держать пистолет. Я,
што, стану поруч з вамі, гэта будзе самае пожалуй, стану рядом с вами, и это будет
небяспечнае ад куль месца на ўсім месцы самое безопасное от пуль место.
дуэлі.
— Што вы, пане Рыгор… — я паклаў — Что вы, пан Рыгор… — Я положил руку
далонь яму на члячо. — Не трэба. Я не ему на плечо. — Не нужно. Я не боюсь.
баюся. Будзьце мужнымі і вы. Будьте мужественны и вы.
Варона ўтаропіў на мяне свае чорныя Ворона уставился на меня своими черными
мёртвыя вочы: мертвыми глазами.
— Я яшчэ не скончыў. Страляцца будзем не — Я еще не окончил. Стреляться будем не в
ў садзе, іначай гэты фацэт уцячэ. І не саду, иначе этот франт сбежит. И не завтра,
заўтра, іначай ён ад'едзе адсюль. Страляцца иначе он уедет отсюда. Стреляться будем
будзем тут, зараз, у пустым пакоі ля тут, сейчас, в пустой комнате возле
імшаніка. І кожнаму па тры кулі. У цемры. омшаника. И каждому по три пули. В
темноте.
Дубатоўк зрабіў пратэстуючы жэст, але ў Дубатовк сделал протестующий жест, но в
маю душу ўжо закралася халодная вар'яцкая мою душу уже закралась холодная,
ярасць. Мне было ўсё адно, я ненавідзеў безумная ярость. Мне стало все равно, я
гэтага чалавека, забыў Яноўскую, працу, ненавидел этого человека, забыл Яновскую,
сябе. работу, себя.
— Я падпарадкоўваюся вашаму жаданню, — Я подчиняюсь вашему желанию, —
— з'едліва сказаў я. — А вы скарыстаеце язвительно сказал я. — А вы не используете
цемру, каб уцячы ад мяне? Зрэшты, як потемки, чтоб удрать от меня? Впрочем, как
хочаце. хотите.
— Ільвяня! — пачуў я перарывісты голас — Львенок! — услышал я прерывистый
Дубатоўка. голос Дубатовка.
Я глянуў на яго і ўразіўся. На старога шкада Я взглянул на него и поразился. На старика
было глядзець. Твар яго перакрывіўся, у было жалко смотреть. Лицо его исказилось,
вочках была нялюдская туга і сорам, такі в глазах были нечеловеческая печаль и
сорам, такі сорам, хоць лусні… Ён ледзь- стыд, такой стыд, хоть лопни… Он чуть не
ледзь не плакаў, і на канцы носа вісела плакал, и на конце носа висела
нейкая падазроная кропля. Ён нават у вочы подозрительная капля. Он даже в глаза мне
мне не зірнуў, павярнуўся і махнуў рукою. не глянул, повернулся и махнул рукой.
Імшанік прылягаў да дома, вялізнае Омшаник прилегал к дому. Это было
памяшканне з сівым мохам у пазах сценак. огромное помещение с седым мхом в пазах
Павуцінне, як раскручаныя сувоі палатна, стен. Паутина, словно раскрученные

115
вісела з саламянай страхі і хіталася ад поставы полотна, свешивалась с
крокаў. Два шляхціцы неслі свечкі і соломенной крыши и покачивалась от
праводзілі нас у пакой ля імшаніка, зусім наших шагов. Два шляхтича несли свечи и
пусты, з шэрай бруднай атынкоўкай і без проводили нас в комнату возле омшаника,
акон. Тут пахла мышамі і брыдотай совершенно пустую, с серой грязной
запусцення. штукатуркой и без окон. Здесь пахло
мышами и мерзостью запустения.
Калі сказаць сумленна, я баяўся, і вельмі Если сказать честно, я боялся и даже очень
баяўся. Пачуцці мае былі падобнымі да боялся. Мое состояние можно было
пачуццяў быка на бойні або чалавека, які сравнить с состоянием быка на бойне или
сядзіць у дантыста. І кепска, і брыдка, але человека, сидящего у дантиста. И скверно, и
ўцякаць нельга. гадко, но и сбежать нельзя.
«Ну што будзе, як ён вось зараз возьме і «Ну, что будет, если он возьмет и выстрелит
стрэльне і трапіць мне ў жывот? Ах, гэта мне в живот? Ах, это ужасно! Скрыться б
жахліва! Уцячы б куды». куда-нибудь».
Мне чамусьці асабліва жахлівай здавалася Мне почему-то особенно страшной казалась
рана ў жывот. А я яшчэ толькі што пад'еў. рана в живот. А я еще так хорошо поел.
Я ледзь не замычаў ад тугі і агіды. Але Я едва не замычал от тоски и отвращения.
своечасова схамянуўся і паглядзеў на Но вовремя спохватился и взглянул на
Варону. Ён стаяў з секундантамі ля Ворону. Он стоял с секундантами у
процілеглай сцяны, заклаўшы левую руку ў противоположной стены, держа руку в
кішэнь чорнага фрака, а ў правай, кармане черного фрака, а в правой,
апушчанай уніз, трымаў дуэльны пулгак. опущенной вниз, у него был дуэльный
Два другія яму заклалі ў кішэні. Яго жоўты, пистолет. Два других ему вложили в
сухі і нейкі грэблівы твар быў спакойны. Не карманы. Его желтое, сухое, с выражением
ведаю, ці мог я сказаць тое самае пра свой брезгливости лицо было спокойным. Не
твар. знаю, мог ли я сказать то же о себе.
Два мае секунданты (адзін з іх быў Два моих секунданта (одним из них был
Дубатоўк) далі і мне пулгак, два другія Дубатовк) дали и мне пистолет, а два других
пулгакі паклалі ў кішэні — я нічога не пистолета засунули в мои карманы — я
заўважаў, я глядзеў на твар чалавека, якога ничего не замечал, только смотрел в лицо
я павінен забіць, бо іначай ён заб'е мяне. Я человека, которого я должен убить, иначе
глядзеў на яго з нейкай прагнасцю, як он убьет меня. Я смотрел на него с какой-то
быццам жадаючы зразумець, за што ён заб'е необъяснимой жадностью, словно желая
мяне, за што ён мяне ненавідзіць. понять, за что он хочет убить меня, за что
ненавидит.
«За што я яго заб'ю? — падумаў я, як «А за что я его? — подумал я, будто только
быццам толькі я стаяў тут з пулгакам у у меня был в руке пистолет. — Нет, его
руцэ. — Не, яго нельга забіваць. І нават не ў нельзя убивать. И даже не в том, не в том
116
тым, не ў тым справа, а вось гэта тонкая, дело, все дело в этой вот тонкой, такой
такая слабая чалавечая шыя, якую так лёгка слабой человеческой шее, которую так
перарваць». Я не хацеў паміраць таксама, я легко свернуть». Я тоже не хотел умирать и
вырашыў выкручвацца, дабіцца таго, каб поэтому решил устроить так, чтобы Ворона
Варона стрэліў тры разы, і тым скончыць выстрелил три раза, и на этом дуэль
дуэль. окончить.
Секунданты выйшлі і пакінулі нас двух у Секунданты вышли, оставив нас одних в
пакоі. Пасля дзверы зачыніліся. Мы комнате, закрыли дверь. Мы очутились в
апынуліся ў поўнай цемры. Хутка прагучаў кромешной тьме. Вскоре прозвучал голос
голас аднаго з секундантаў Вароны: одного из секундантов Вороны:
— Пачынайце. — Начинайте.
Я зрабіў левай нагою два «крокі» ўбок і Я сделал левой ногой два «шага» в сторону,
пасля асцярожна паставіў яе на ранейшае а потом осторожно поставил ее на прежнее
месца. Дзіўна, але ўсялякае хваляванне место. К моему удивлению, все волнение
знікла, я дзейнічаў як аўтамат, але так исчезло, я действовал, словно автомат, но
разумна і хутка, як ніколі не здолеў бы так умно и быстро, как никогда не смог бы
зрабіць гэта пад кантролем мозгу. Не под контролем мозга. Не слухом, а скорее
слыхам, а хутчэй скурай я адчуваў кожей я чувствовал присутствие Вороны в
прысутнасць Вароны ў пакоі, там, ля другой комнате, там, у другой стены.
сцяны.
Мы маўчалі. Зараз справа залежала шмат у Мы молчали. Теперь все зависело от
чым ад таго, хто будзе больш вытрыманы. самообладания каждого из нас.
Палец мой так і імкнуўся хутчэй націснуць
спуск.
Успышка азарыла пакой. Не вытрымаў Вспышка озарила комнату. Не выдержал
Варона. Куля візганула недзе ў левым баку Ворона. Пуля взвизгнула где-то слева от
ад мяне, цокнулася ў сцяну. Я мог бы меня, цокнула в стену. Я мог бы выстрелить
стрэліць у той момант так верна, як пры в этот же момент, так как при вспышке
дзённым святле. Але я не стрэліў, толькі хорошо видел, где находится Ворона. Но я
памацаў рукою тое месца, куды яна не выстрелил, лишь пощупал рукой то
ўдарыла. А потым застаўся на тым самым место, куда ударила пуля. Не знаю, зачем
месцы. мне это было нужно. И остался на том же
месте.
Варона, відаць, не мог нават і падумаць, Ворона, видимо, не мог даже предположить,
што я другі раз ужыў той самы прыём. Я что я вторично воспользовался прежним
чуў яго ўсхваляванае сіплае дыханне. приемом. Я слышал его взволнованное
хриплое дыхание.
Другі стрэл пулгака Вароны аддаўся ў Раздался второй выстрел Вороны. И снова я
пакоі. І зноў я не страляў. Але стаяць больш не стрелял. Однако стоять без движения у
117
на месцы не было маіх сіл, тым больш што меня больше не было сил, тем более что я
я чуў: Варона пачаў красціся ля сцяны, а слышал: Ворона начал красться вдоль стены
пасля, здаецца, у мой бок. в мою сторону.
Нервы мае не вытрымалі, я асцярожна Нервы мои не выдержали, я тоже начал
пачаў кудысьці ісці. А цемра глядзела на осторожно двигаться. Темнота смотрела на
мяне тысячамі пісталетных дулаў. Дула меня тысячью пистолетных дул. Дуло могло
магло быць у любой кропцы, я мог налезці быть в любой точке, я мог наткнуться на
на яго проста жыватом, тым больш што него животом, тем более что потерял врага и
згубіў ворага і нават не мог сказаць, дзе даже не мог бы сказать, где дверь и где
дзверы ў пакоі і дзе якая сцяна. какая стена.
Я спыніўся, каб прыслухацца да таемнага Я остановился, чтобы прислушаться. В это
інстынкту. І вось у той момант, калі я мгновение что-то заставило меня с грохотом
спыніўся, нешта прымусіла мяне з грукатам броситься боком на пол.
кінуцца сцягном на падлогу.
Стрэл прагучаў проста нада мною, нават Выстрел прозвучал прямо надо мной, даже,
валасы на маёй галаве варухнуліся. казалось, волосы на голове шевельнулись.
А ў мяне яшчэ былі тры кулі. На хвіліну А у меня еще были три пули. На мгновение
варухнулася дзікая радасць, але я меня охватила дикая радость, но я вспомнил
прыпомніў кволую чалавечую шыю і хрупкую человеческую шею и опустил
апусціў пулгак. пистолет.
— Што там такое? — прагучаў голас за — Что там у вас происходит? — прозвучал
дзвярыма. — Страляў хтосьці адзін. Што голос за дверью. — Стрелял кто-то один.
там, забіла каго, ці што? Страляйце хутчэй, Убит кто-нибудь, что ли? Быстрее
хопіць вам кулагу варыць. стреляйте, хватит кулагу варить.
І тады я ўзняў руку з пулгакам, адвёў яе ў И тогда я поднял руку с пистолетом, отвел
бок ад таго месца, дзе быў у момант трэцяга ее в сторону от того места, где был в момент
стрэлу Варона, і націснуў спуск. Трэба ж третьего выстрела Ворона, и нажал на
было мне выпусціць хоць адну кулю. У спуск. Надо же было выпустить хотя бы
адказ, зусім нечакана для мяне, раздаўся одну пулю. В ответ совсем неожиданно для
жаласны стогн і гук ад падзення чалавечага меня раздался жалобный стон и звук
цела. падения человеческого тела.
— Хутчэй сюды! — крыкнуў я. — Хутчэй! — Скорее сюда! — крикнул я. — Скорее.
Дапамажыце! Я, здаецца, забіў яго. Помогите. Кажется, я убил его.
Жоўтая, асляпляючая паласа святла наўскос Желтая ослепительная полоса света упала
упала на падлогу. Калі людзі ўвайшлі ў на пол. Когда люди вошли в комнату, я
пакой, я пабачыў Варону, які ляжаў дагары увидел Ворону, который лежал вверх
тварам, выцягнуты і нерухомы. Я кінуўся да лицом, вытянутый, неподвижный. Я
яго, прыўзняў яго галаву. Рукі мае натрапілі бросился к нему, приподнял его голову.

118
на нешта цёплае і ліпучае. Твар Вароны Руки мои наткнулись на что-то теплое и
яшчэ больш пажаўцеў. липкое. Лицо Вороны еще больше
пожелтело.
Я не вытрымаў больш, я схапіў яго за Я не выдержал, схватил его за щеки, припал
шчокі, прыпаў тварам: лицом:
— Варона! Варона! Прачніся! Прачніся ж! — Ворона! Ворона, проснись! Проснись же!
Дубатоўк, змрочны і суровы, выплыў Дубатовк, мрачный и суровый, выплыл
аднекуль, бы з туману. Ён завіхаўся ля откуда то, словно из тумана. Он начал
ляжачага, пасля зірнуў мне ў вочы і суетиться возле лежащего, потом заглянул
зарагатаў. Мне здалося, што я звар'яцеў. Я мне в глаза и расхохотался. Мне казалось,
ўстаў і, ашалелы, амаль непрытомны, что я сошел с ума. Я поднялся и,
выцягнуў з кішэні другі пулгак. Мне ошалевший, почти в беспамятстве, вытащил
здавалася вельмі простым узяць яго, из кармана второй пистолет. Мелькнула
паднесці да скроні і… мысль, что очень просто поднести его к
виску и…
— Не жадаю, не жадаю я больш! — Не хочу, не хочу я ничего больше!
— Ну чаго ты, хлопча, чаго, любенькі, — — Ну что ты, парень, что, любенький, —
пачуў я голас Дубатоўка. — Гэта ж не ты услышал я голос Дубатовка. — Ведь не ты
яго абразіў, ён нас з табою хацеў зганьбіць. его оскорбил, он нас с тобой хотел
Нічога, за табою яшчэ два стрэлы. Бач ты, опозорить. Ничего, за тобой еще два
як цябе курчыць! Гэта ўсё з непрывычкі, ад выстрела. Вишь ты, как тебя корчит! Это
чыстых рук ды сумленнага сэрца. Ну… все с непривычки, от чистых рук да
ну… ты ж не забіў яго, не. Ён толькі совестливого сердца. Ну… ну… ты же не
аглушаны, як бугай на бойні. Бач, як ты яго убил его, нет. Он только оглушен, словно
лоўка. Адстрэліў кавалак вуха ды яшчэ і на бык на бойне. Гляди, как ты его ловко.
галаве скуру ўспароў. Нічога, паляжыць Отстрелил кусок уха да еще и на голове
тыдзень, адлежыцца. кожу вспорол. Ничего, полежит с недельку
— оклемается.
— Не трэба мне вашых двух стрэлаў! Не — Не нужно мне ваших двух выстрелов! Не
жадаю! — крычаў я, як дзіцёнак, і ледзь не хочу! — кричал я, как ребенок, и чуть не
тупаў нагамі. — Дарую яму гэтыя два топал ногами. — Дарю ему эти два
стрэлы! выстрела!
Варону падхапілі мой секундант і яшчэ Ворону подхватили мой секундант и еще
нейкі шляхціц, у якога ўвесь твар складаўся какой-то шляхтич, у которого все лицо
з вялізнага кірпатага носа і няголенай состояло из огромного вздернутого носа и
барады. Яны панеслі яго кудысьці. небритого подбородка. Они его куда-то
унесли.
— Хай бярэ сабе гэтыя два стрэлы! — Пускай берет себе эти два выстрела!

119
Толькі тут я зразумеў, які гэта жах забіць Только теперь я понял, какой это ужас
чалавека! Лепей, напэўна, здохнуць самому. убить человека! Наверное, лучше подохнуть
І не тое каб я быў такім ужо святым. Зусім самому. И не потому, что я был таким уж
іншая справа, калі такое здарыцца ў святым. Совсем иное дело, если в стычке, в
сутычцы, у бітве, у запале. А тут цёмны бою, в порыве ярости. А тут темная комната
пакой і чалавек, які хаваецца ад цябе, як и человек, который прячется от тебя, словно
пацук ад факстэр'ера. Я стрэліў з абодвух крыса от фокстерьера. Я выстрелил из обоих
пулгакаў у сценку ля столі, кінуў іх на пистолетов прямо в стену, бросил их на
зямлю і пайшоў. землю и пошел прочь.
Калі я зайшоў у пакой, дзе адбылася свара, Когда спустя какое-то время я зашел в
Варону паклалі ўжо ў адным з дальніх комнату, где произошла ссора, компания
пакояў пад нагляданнем сваякоў Дубатоўка, снова сидела за столом. Ворону уложили в
а кампанія зноў сядзела за сталом. Я хацеў одном из дальних покоев под присмотром
ісці адразу ж — не пусцілі. Дубатоўк родственников Дубатовка. Я хотел сразу же
пасадзіў мяне поруч з сабою і сказаў: уйти домой — не отпустили. Дубатовк
усадил рядом с собой и сказал:
— Нічога, хлопча. Гэта ад нерваў у цябе. Ён — Ничего, парень. Это у тебя все от нервов.
жывы, будзе здаровы — чаго яшчэ? І ён Он жив, будет здоров — чего еще? И он
будзе цяпер ведаць, як насыкацца на будет теперь знать, как вести себя с
сапраўдных людзей. На, выпі… Я скажу настоящими людьми. На, выпей… Скажу
табе, што ты сапраўдны чалавек. Так тебе, ты достойный шляхтич. Так
д'ябальскі хітра і так мужна чакаць усіх дьявольски хитро вести себя и так
трох стрэлаў — гэта мала хто мог зрабіць. І мужественно ждать всех трех выстрелов —
гэта добра, што ты высакародны, ты ж мог на это способен не каждый. И хорошо, что
забіць яго дзвюма астатнімі кулямі — і не ты так благороден — ведь ты мог убить его
зрабіў гэтага. Мая хата зараз да апошняга двумя оставшимися пулями и не сделал
крыжа ўдзячна табе. этого. Теперь моя хата до последнего креста
благодарна тебе.
— І ўсё ж гэта дрэнна, — сказаў адзін з — И все же это плохо, — сказал один из
шляхцюкоў. — Такая вытрымка, яна не ад шляхтичей. — Такая выдержка — это что-то
чалавека. нечеловеческое.
Дубатоўк скалануў галавою: Дубатовк покачал головой.
— Сам вінен, свіння. Сам палез, п'яны — Сам виноват, свинья. Сам полез, пьяный
дурань. Хто б яшчэ падумаў крычаць пра дурень. Кто б еще подумал кричать про
грошы, акрамя яго. Ты ж ведаеш, што ён да деньги, кроме него. Ты же, наверное,
яе сватаўся і атрымаў гарбуза. Я ўпэўнены, слышал, что он сватался к Надзейке и
што пан Андрэй значна больш забяспечаны получил «гарбуза» . Я уверен, что пан
чалавек, чым Яноўскія. У яго галава, праца і Андрей более обеспеченный человек, чем
рукі, а ў апошняй жанчыны іхняга роду — Яновские. У него голова, работа и руки, а у
120
маярат, на якім трэба сядзець, як сабаку на последней женщины их рода — майорат, на
сене, здохнуць голадам на скрыні з котором нужно сидеть, как собака на сене, и
грашыма. подохнуть от голода на сундуке с деньгами.
І звярнуўся да ўсіх: И обратился ко всем:
— Панове, я спадзяюся на гонар усіх нас. — Панове, я надеюсь на вашу честь. Мне
Мне здаецца, аб тым, што здарылася, трэба сдается, о том, что случилось, нужно
маўчаць. Гэта не робіць гонару Вароне — молчать. Это не делает чести Вороне —
д'ябал з ім, ён заслугоўвае катаргі, але гэта дьявол с ним, он каторги заслуживает, но
не робіць гонару і вам, і дзяўчыне, імя якой это не делает чести и вам, и девушке, имя
трапаў на п'яным языку гэты блазнюк… Ну, которой трепал пьяным языком этот шут…
а мне і пагатоў. Адзіны, хто трымаў сябе як Ну, а мне тем более. Единственный, кто вел
мужчына, гэта Беларэцкі, а ён, як себя как мужчина, это пан Белорецкий, а он,
сапраўдны мужчына, сціплы чалавек. как и положено настоящему мужчине, не
будет болтать.
Усе згадзіліся. І госці, відаць, умелі Все согласились. И гости, видно, умели
трымаць язык за зубамі, бо па акрузе ніхто і держать язык за зубами, потому что в
словам не абмовіўся пасля аб гэтым округе никто и словом не обмолвился об
здарэнні. этом случае.
Калі я ішоў адтуль, Дубатоўк затрымаў Когда я уходил, Дубатовк решительно
мяне на ганку: задержал меня на крыльце.
— Каня табе даць, Андрусь? — Коня тебе дать, Андрусь?
Я ўмею ездзіць, але хацеў прайсціся Я хорошо ездил верхом, но сейчас хотел
пехатою і ачуняць пасля ўсяго. прогуляться пешком и немного прийти в
себя после всего. Поэтому отказался.
— Ну то глядзі. — Ну, гляди…
Я пайшоў дадому верасоваю пусткаю. Была Я пошел домой вересковой пустошью. Была
ўжо глыбокая ноч, месяца не было відаць за уже глубокая ночь, месяц прятался за
хмарамі, але нейкае няпэўнае, хварабліва- тучами,и какой-то неопределенный,
шэрае святло залівала пусткі. Часам болезненно-серый свет заливал пустошь.
уздрыгваў пад парывамі ветру сухі верас, Иногда под порывами ветра шелестел сухой
часам панавала цішыня. Вялізныя стаячыя вереск, затем наступала полная тишина.
каменні трапляліся каля дарогі. Панурая Огромные стоячие камни попадались у
гэта была дарога! Цені разрасталіся, дороги. Угрюмая это была дорога. Тени от
перасякалі яе. Мне трохі хацелася спаць, і я камней разрастались, ложились на нее. Все
жахнуўся ад адной думкі, што трэба ісці вокруг было мрачно и уныло. Меня стало
дарогаю, абмінаць парк, крочыць каля клонить ко сну, и я ужаснулся от одной
Волатавай прорвы. Лепей было зноў пайсці только мысли, какой долгий путь мне
пусткаю і адшукаць патаемны лаз у предстоит: идти в обход парка, мимо

121
агароджы. Волотовой прорвы. Не лучше ли снова
пойти напрямик через пустошь и отыскать
потайной лаз в ограде?
Я збочыў з дарогі, амаль адразу трапіў у Я свернул с дороги, почти сразу угодил в
нейкую твань, перапэцкаў боты, пасля какую-то тину, вымазался в грязи, выбрался
выбіўся на сухі верас, пасля зноў трапіў у на сухое место, потом снова влез в грязь и
гразь, упёрся ў доўгае і вузкае балота. наконец уперся в длинное и узкое болото.
Лаючы сябе за тое, што зрабіў вялікі круг, я Ругая себя за то, что сделал большой крюк,
ўзяў налева, бліжэй да зараснікаў на беразе я взял влево к зарослям на берегу реки (я
ракі (я памятаў, што там было суха, і да таго знал, что там должно быть суше, так как
ж рака трохі асушае каля сябе вільготную река обычно сушит землю на своих
мясцовасць), выбіўся хутка на тую самую берегах), вскоре выбрался на ту же
сцежку, па якой ішоў да Дубатоўка, і, тропинку, по которой шел к Дубатовку, и,
апынуўшыся ў палове вярсты ад яго хаты, очутившись в полуверсте от его дома,
пайшоў ля зараснікаў у напрамку Балотных пошел вдоль зарослей в направлении
Ялін. Парк ужо вымалёўваўся верхавінамі Болотных Ялин. Впереди, версты за
дрэў вярсты за паўтары наперадзе, калі полторы, уже вырисовывался парк, когда
нейкае незразумелае пачуццё спыніла мяне. какое-то непонятное предчувствие
Ці пачуцці мае, абвостраныя ў гэты вечар остановило меня: то ли нервы мои,
гарэлкай і небяспекаю, ці нейкае взвинченные в этот вечер выпивкой и
незразумелае шостае пачуццё выразна опасностью, то ли какое-то шестое чувство
сказалі мне, што я не адзін на раўніне. Што подсказали мне, что я не один на равнине.
было гэта, другое, я не ведаў, але быў Что это было, я не знал, но был уверен, что
упэўнены, што яно яшчэ далёка. Я оно еще далеко. Я ускорил шаг и вскоре
прыспешыў крокі, хутка абмінуў той язык обошел болотистый язык, куда недавно влез
дрыгвяністага месца, у які ўлез нядаўна і які и который преграждал путь. Получилось
перагароджваў мне шлях. Атрымалася так, так, что я стоял почти возле кустов, прямо
што я стаяў амаль ля зараснікаў, проста передо мной в версте был парк Болотных
перада мною ў вярсце быў парк Балотных Ялин. Болотистая лощина шириной метров
Ялін, дрыгвяністая лагчына метраў у в десять отделяла меня от того места, где я
дзесяць шырынёй аддзяляла мяне ад таго находился минут сорок назад и где угодил в
месца, дзе знаходзіўся сорак хвілін таму, грязь. За лощиной лежала пустошь, ровно
дзе сунуўся ў твань (я згубіў гэтыя хвіліны, освещенная все тем же мерцающим светом,
каб зрабіць круг). За лагчынаю ляжалі а за нею — дорога. Обернувшись, я увидел
пусткі, роўна асветленыя ўсё тым самым далеко справа мигающий огонек в доме
няпэўным святлом, а за імі — дарога. Калі Дубатовка, мирный и розовый; а слева, тоже
павярнуцца назад, то далёка ў правым баку далеко, за пустошами, темнела стена
мігцеў апошні агеньчык у хаце Дубатоўка, Яновской пущи. Она была очень далеко, на
мірны і ружовы, а ў левым баку, таксама границе пустошей и болот.
далёка, за пусткамі віднеліся разложыстыя і
122
агромністыя верхавіны Яноўскай пушчы.
Але яна была вельмі-вельмі далёка, на
мяжы пустак і балот.
Я стаяў і слухаў, хоць нейкае неспакойнае Я стоял и слушал, хотя какое-то
пачуццё і казала мне, што яно зараз бліжэй. неспокойное чувство и говорило мне, что
Я ж не мог паверыць у прадчуванні: павінна оно сейчас ближе. Но я не хотел верить
была быць нейкая рэальная прычына для предчувствию: должна быть какая-то
гэтага душэўнага стану. Я не мог нічога реальная причина для такого душевного
бачыць: лёгкі туман укрываў раўніну. Я состояния. Я ничего не видел
нічога не чуў. Што ж гэта магло быць, подозрительного, ничего не слышал. Что же
адкуль гэты сігнал? Я лёг на зямлю, это могло быть, откуда этот сигнал? Я лег
прыціснуў да яе вуха і праз палову хвіліны на землю, прижался ухом и ощутил
адчуў нейкае раўнамернае страсенне зямлі. равномерное подрагивание. Не скажу, что я
Не скажу, што я вельмі смелы чалавек, очень смелый человек, инстинкт
інстынкт самазахавання ў мяне, можа, нават самосохранения у меня, возможно, развит
больш моцны, ніж у іншых, але я заўжды даже сильнее, чем у других, но я всегда был
быў вельмі дапытлівы. Я вырашыў чакаць і очень любознателен. Я решил подождать и
хутка быў узнагароджаны. вскоре был вознагражден.
З боку пушчы па пустках рухалася нейкая Со стороны леса по пустошам довольно
цёмная маса, даволі вялікая і рухавая. Я стремительно двигалась какая-то темная
доўгі час не мог здагадацца, што гэта такое. масса. Поначалу я не мог догадаться, что
Пасля я пачуў дробны і роўны пошчак это такое. Потом услышал дробный и
капытоў. Шамацеў верас. Пасля ўсё знікла, ровный топот копыт. Шелестел вереск.
маса, відаць, спусцілася ў нейкую лагчыну, Затем все исчезло, масса, вероятно,
а калі з'явілася зноў — пошчак змоўк. Яна спустилась в какую-то ложбину, а когда
імчалася бязгучна, быццам плыла ў появилась снова — топот пропал. Она
паветры, рабілася ўсё бліжэй і бліжэй. мчалась бесшумно, словно плыла в воздухе,
Пасля зрабілася большай, відаць, звярнула і приближалась все ближе и ближе. Еще миг,
замест галавы паказала мне бок. Яшчэ и я весь подался вперед. В волнах слабого
хвіліна, і я аж надаўся наперад. У хвалях прозрачного тумана четко вырисовывались
слабага празрыстага туману ясна силуэты всадников, мчавшихся бешеным
вымалёўваліся сілуэты коннікаў, якія імчалі галопом, только конские гривы развевались
шалёным намётам, аж конскія грывы веялі по ветру. Я начал считать их и насчитал
на ветры. Я пачаў лічыць іх і налічыў двадцать. Двадцать первый скакал впереди.
дваццаць. Дваццаць першы скакаў Я еще сомневался, но вот ветер принес
наперадзе. Я яшчэ сумняваўся, калі вецер откуда-то издалека звук охотничьего рога.
прынёс аднекуль далёкі водгук паляўнічага Холодный сухой мороз прошел по моей
рога. Халодны сухі мароз прайшоў па маёй спине.
спіне.
Цьмяныя цені коннікаў беглі ад дарогі Смутные тени всадников бежали от дороги
123
наўскос да дрыгвяністай лагчыны. Веялі па наискось к болотистой ложбине.
ветры плашчы-велеісы, коннікі прама, як Развевались по ветру плащи-велеисы,
лялькі, сядзелі ў сядле, і ніводны гук не всадники прямо, как куклы, сидели в седлах,
далятаў адтуль. Менавіта ў гэтым маўчанні и ни звука не долетало оттуда. Именно в
і было самае жахлівае. Нейкія светлыя этом молчании и был весь ужас. Какие-то
плямы выдзяляліся на гэтым туманным светлые пятна плясали в тумане. А двадцать
фоне. А дваццаць першы скакаў наперадзе, первый скакал впереди, не шевелясь в седле,
не матляючыся ў сядле, вочы яго закрываў глаза его закрывала низко надвинутая шляпа
нізка насунуты капялюх з пяром, твар быў с пером, лицо было мрачное и бледное, губы
змрочны і бледны, вусны падціснуты. поджаты.
Дзікі верас спяваў пад іхнімі нагамі. Дикий вереск пел под копытами коней.
Я дапытліва глядзеў на вострыя насы, якія Я внимательно смотрел на острые носы, что
тырчалі з-пад капелюхоў, на тонкія, знізу торчали из-под шляп, на тонкие, лохматые
калматыя ногі коней нейкай невядомай снизу ноги коней какой-то неизвестной
пароды. породы.
Бязгучна скакала па верасе дзікае паляванне Безмолвно скакала по вереску дикая охота
караля Стаха, імчалі шэрыя, туманныя, короля Стаха, наклонившись вперед,
нахіленыя наперад постаці. мчались серые, призрачные всадники.
Я не адразу зразумеў, што яны, блукаючы Я не сразу понял, что они, блуждая по
балотам, натрапілі на мой след і зараз ідуць болоту, напали на мой след и теперь идут
па ім па маю душу. Яны спыніліся, усё так им по мою душу. Они остановились, так же
жа бязгучна, каля таго месца, дзе я ўбіўся ў безмолвно, возле того места, где я угодил в
твань. Да іх было не менш дзесяці метраў болото. До них было не больше двух
праз дрыгву, я бачыў нават, што коні іхнія, десятков метров через топь, я даже видел
туманныя коні, варанога і стракатага что их кони, туманные кони, вороной и
колераў, але не пачуў ніводнага гуку, толькі пестрой масти, но не слышал ни единого
недзе ля пушчы часам спяваў прыглушаны звука, только иногда где-то возле пущи
рог. Я толькі бачыў, што адзін з іх павіснуў приглушенно пел рог. Я увидел, что один из
у сядле, паглядзеў на сляды, зноў них наклонился в седле, посмотрел на следы
выпраміўся. Правадыр махнуў рукою ў той и снова выпрямился. Вожак махнул рукой в
бок, куды пайшоў я, агінаючы лагчыну, і ту сторону, куда я пошел, огибая ложбину, и
паляванне памчала. Яшчэ хвілін охота помчалась. Еще минут пятнадцать, и
пятнаццаць, і яно, агінуўшы лагчыну, она, обогнув ложбину, будет здесь.
павінна было быць тут. Халодная злосць Холодная злость кипела в моем сердце: ну
віравала ў маім сэрцы: ну не, здані вы ці нет, привидения вы или кто еще, но я вас
хто, а я вас стрэну па-належнаму!… встречу надлежащим образом!… Револьвер,
Рэвальвер, шэсць набояў — і паглядзім. Я шесть патронов — и поглядим. Я быстро
хутка сунуў руку ў кішэнь, і… халодны пот сунул руку в карман, и… холодный пот
выступіў на маім ілбе: рэвальвера не было. выступил у меня на лбу: револьвера не

124
Я толькі тут успомніў, што пакінуў яго ў было. Только тут я вспомнил, что оставил
шуфлядзе бюро ў маім пакоі. его дома, в ящике стола.
«Гэта канец», — падумаў я. «Это конец», — подумал я.
Але чакаць канца, склаўшы лапкі, было не ў Но ожидать конца сложа руки было не в
маіх правілах. Праз пятнаццаць хвілін моих правилах. Через пятнадцать минут они
будуць тут. Мясцовасць няроўная. Там-сям будут здесь. Местность неровная. Кое-где
ёсць балотцы, якія мажліва перабегчы мне, есть болотца, которые я могу перебежать по
а не коннікам (хоць, можа, калі яны здані, кочкам, а всадники побоятся увязнуть на
яны пералятуць іх у паветры). Я магу лошадях. Таким образом, я смогу запутать
заблытаць сляды. следы. Хотя если они привидения, то
перелетят опасные места по воздуху.
Я зняў боты, каб у першыя хвіліны не Я снял сапоги, чтобы в первые минуты не
прыцягнуць увагі пагоні гукамі сваіх привлечь внимания погони звуком своих
крокаў, і пайшоў, спачатку няспешна, а шагов, и пошел, поначалу крадучись, а
пасля, калі лагчына схавалася, хутчэй. Я потом, когда ложбина скрылась за кустами,
пятляў, бег па верасе, ногі мае ўзмоклі ад быстрее. Я петлял, бежал по вереску, ноги
расы. Я накіраваўся спачатку ўздоўж мои намокли от росы. Вначале я направился
лагчыны, а пасля крута звярнуў да вдоль ложбины, потом в кустах круто
Балотных Ялін хмызамі. Некалькі разоў я свернул к Болотным Ялинам. Я бежал по
бег па вадзе — ці зважаць мне было на воде и грязи — разве мог я теперь обращать
гэта? Хутка я зноў дабег да сцежкі, а калі внимание на такие мелочи? Вскоре я снова
павярнуўся, то пабачыў дзікае паляванне был на тропинке и, когда обернулся, увидел
ўжо на гэтым баку. Яно з той самай тупой дикую охоту уже на этой стороне болота.
упартасцю рухалася па маіх слядах. Пагоня Она с тупым упрямством двигалась по моим
імчала, грывы і плашчы рэялі ў паветры. следам. Погоня мчалась, гривы и плащи
развевались в воздухе.
Карыстаючыся тым, што я схаваны ад іх Пользуясь тем, что меня скрывали кусты, а
хмызамі, а сцежка ідзе пад гару, я ўзяў боты тропинка шла под гору, я показал такой
ў рукі і даў па сцежцы такі клас бегу, якога класс бега, какого не показывал никогда до
не даваў ніколі да гэтага і бадай што ніколі этого и, пожалуй, никогда после. Я мчался
— пасля. Я імчаў так, што вецер свісцеў у так, что ветер свистел в ушах, жгло в
вушах, паліла ў лёгкіх, выядаў вочы пот. А легких, ел глаза пот. А погоня за моей
тупат за маёй спіною хоць павольна, а спиной хоть и медленно, но приближалась.
набліжаўся. Хутка мне ўжо здавалася, што я Вскоре мне уже казалось, что я упаду и
ўпаду, я і сапраўды два разы спатыкнуўся, больше не поднимусь (я и в самом деле два
але выправіўся і бег, бег, бег. Павольна, раза споткнулся), но бежал, бежал, бежал.
вельмі павольна набліжаўся цёмны парк, а Медленно, очень медленно приближался
тупат гучаў усё бліжэй і бліжэй. темный парк, а топот звучал все ближе и
ближе.

125
На маё шчасце, прыйшло другое дыханне, На мое счастье, как сказали бы теперь,
як сказалі б зараз. Я бег напрасткі, праз яры пришло второе дыхание. Я бежал напрямик,
і ямы, агінаючы гарбы, на якіх мяне маглі через ямы и овраги, огибая холмы, на
заўважыць. І тупат гучаў то бліжэй, то которых меня могли заметить. Топот звучал
далей, то з правага, то з левага боку. Мне не то ближе, то дальше, то слева, то справа. Не
было часу азірацца, але раз я ўсё ж было времени оглядываться, но я все же
азірнуўся з хмызоў. Яны, людзі дзікага глянул из кустов. Они, люди дикой охоты,
палявання, ляцелі за мною ў малочным летели за мной в молочном низком тумане.
нізкім тумане.
Коні іхнія распасцерліся ў паветры, верас Их кони распростерлись в воздухе,
звінеў пад капытамі, коннікі сядзелі всадники сидели неподвижно, вереск звенел
нерухома, і над імі, у лапіку чыстага неба, под копытами. И над ними, в лоскутке
гарэла самотная вострая зорка. чистого неба, горела одинокая острая
звезда.
Напружыўшы апошнія сілы, я скаціўся з Я скатился с горки, пересек широкую тропу,
горкі, перасек шырокую сцежку, скокнуў у прыгнул в канаву и побежал по дну. Канава
канаву і пабег па дне, па вадзе. Канава была недалеко от ограды. Я вылез из нее и
набліжалася да агароджы. Я выскачыў з яе і одним прыжком достиг ограды. Они были в
адным скачком перанёсся да агароджы. Яны каких-нибудь двадцати саженях от меня, но
былі ў якіх-небудзь дваццаці сажнях ад немного замешкались, потеряв след, и это
мяне, але трохі замарудзіліся, і гэта дало дало мне возможность пролезть в едва
магчымасць праскочыць у ледзь заметный лаз и укрыться в сирени. В парке
прыкметную дзірку і захавацца ў бэзе. На было совсем темно, и поэтому, когда они
сцежцы было зусім цёмна ад дрэў, і таму, промчались мимо меня по тропе, я не смог
калі яны амаль бязгучна прамчалі паўз их разглядеть. Но я хорошо расслышал, как
мяне, я не змог разгледзець іх. Але я добра главный простонал: «К прорве…»
чуў, як галаўны прастагнаў: «Да прорвы».
Дзікае паляванне памчала далей, а я сеў на Дикая охота поскакала дальше, а я сел на
зямлю. Сэрца маё калацілася, як хвост землю. Сердце мое колотилось, как овечий
авечкі. Але я хутка ўстаў. Сядзець пасля хвост, но я быстро вскочил, зная, что сидеть
бегу нельга. Я добра разумеў, што толькі после бега нельзя. Я хорошо понимал, что
атрымаў адтэрміноўку. Яны могуць хутчэй получил лишь отсрочку. Они могут быстрее
дамчаць навакольным шляхам да дома, чым домчать до дома окольным путем, чем я
я дайду да яго нацянькі. І зноў пабег. Ногі дойду до него напрямик. И я побежал снова.
мае былі збітыя да крыві, двойчы я ўпаў, Ноги мои были изранены до крови,
запнуўшыся аб карэнні, лапы ялін сцябалі несколько раз я падал, зацепившись за
мой твар. Гмах палаца вырас перада мною корни, еловые лапы хлестали меня по лицу.
зусім нечакана, і адначасова я пачуў пошчак Громада дворца выросла передо мной
капытоў недзе наперадзе. Яны зноў гучалі, совсем неожиданно, и одновременно я
яны грымелі так часта, што я скурай услышал топот копыт где-то впереди. Они
126
адчуваў: яны імчаць неверагодна хуткім снова звучали, они гремели так часто, что я
намётам. чувствовал кожей: они мчат невероятно
быстрым галопом.
Я пайшоў ва-банк. Я мог схавацца, але ў Я пошел ва-банк. Я мог спрятаться в парке,
палацы была дзяўчына, якая зараз, пэўна, но во дворце была девушка, которая сейчас,
вельмі спалохалася. Я павінен быў быць наверное, умирала от страха. Я должен быть
там, там была мая зброя. У некалькі скачкоў там, там было и мое оружие. В несколько
я спынуўся на ганку і затарабаніў у дзверы: прыжков я очутился на крыльце и
забарабанил в дверь:
— Надзея Раманаўна! Надзея Раманаўна! — Надежда! Панна Надежда! Отоприте!
Адчыніце!
Крычаць было нельга. Яна магла абамлець От моего крика она могла потерять
ад жаху. А ляск капытоў быў ужо тут, на сознание. А копыта стучали уже здесь,
гэтае палове палаца. Я грукацеў. рядом с дворцом. Я снова загромыхал.
Дзверы адчыніліся раптоўна. Я ўскочыў у Двери открылись внезапно. Я вскочил в
залу, моцна прыпёр дзверы і хацеў быў дом, запер двери и хотел было броситься за
кінуцца за зброяй, але праз ваўчок пабачыў, оружием, но в глазок увидел, что туманные
што туманныя коні прамчаліся далей і кони промчались мимо и исчезли за
зніклі за павароткай алеі. поворотом аллеи.
Я глянуў на Яноўскую, якая стаяла, Я взглянул вначале на Яновскую, потом в
уражаная маім выглядам, глянуў у люстру і зеркало. Очевидно, она была потрясена
жахнуўся: увесь падзёрты, пашарпаны, з моим видом: оборванный, исцарапанный, с
крывёю на руках, са скалмачанымі валасамі кровью на руках, со взлохмаченными
стаяў і дзіка глядзеў на мяне мой двайнік. Я волосами. Я снова перевел взгляд на
зноў глянуў на Яноўскую: бледная, з Яновскую: бледная, с помертвевшим лицом,
мёртвым тварам, яна закрыла вочы і она закрыла глаза и спросила:
спытала:
— Верыце вы зараз у дзікае паляванне — Теперь вы верите в дикую охоту короля
караля Стаха? Стаха?
— Зараз веру, — змрочна сказаў я. — І вы — Теперь верю, — мрачно ответил я. — И
не пабаяліся адчыніць мне дзверы ў такі вы не побоялись открыть двери в такой
момант?!… Маленькае мужнае сэрца. момент?! Маленькое мужественное
сердце…
У адказ яна разрыдалася: В ответ она разрыдалась:
— Пане Беларэцкі… пан Андрэй… Андрэй. — Пан Белорецкий… пан Андрей…
Я так баялася, так баялася за вас. Божа… Андрей. Я так боялась, так боялась за вас.
Божа… Божа! Хоць бы ўзяў ты толькі мяне Боже… Боже!… Пускай бы взял ты только
адну! меня одну!
127
Рукі мае сціснуліся ў кулакі. Руки мои сжались в кулаки.
— Пані Надзея. Я не ведаю, здані гэта ці не. — Панна Надежда, я не знаю, привидения
Здані не маглі быць такімі рэальнымі, людзі это или нет. Привидения не могли быть
не маглі быць такімі прывіднымі, палаць такими реальными, а люди не могли быть
гэткай нячыстай злобай. Але я клянуся, такими призрачными, пылать такой
клянуся вам. За гэты ваш жах, за гэтыя нечистой злобой. Но я клянусь вам: за этот
вашы слёзы яны заплоцяць мне, заплоцяць ваш ужас, за эти ваши слезы они заплатят
дарагой цаной. Клянуся вам. мне, заплатят дорогой ценой. Клянусь вам.
Недзе далёка заміраў часты пошчак конскіх Где- то далеко замирала частая дробь
капытоў. конских копыт.

РАЗДЗЕЛ ШОСТЫ Глава шестая

Калі да гэтага тэмп майго апавядання быў Если прежде темп моего рассказа был
трохі запаволены, то зараз ён будзе, немного замедленный, то теперь он будет,
наадварот, ці не занадта хуткім. Але што пожалуй, слишком стремительным. Но что
зробіш, надзеі з той жахлівай ночы так поделать, события со времени той страшной
імчаліся, што ў мяне кружылася галава. ночи разворачивались с такой быстротой,
что у меня кружилась голова.
Ранкам наступнага дня мы хадзілі з Утром следующего дня мы ходили с
Яноўскай да вёскі, дзе я запісваў легенды. Яновской в деревню, где я записывал
Усю дарогу я пераконваў яе, што не трэба легенды. Всю дорогу я убеждал ее, что не
так баяцца дзікага палявання, расказаў, як я нужно так бояться дикой охоты, рассказал,
ўчора ашукаў яго, а ў галаве круцілася: как я вчера обманул ее, а в голове
«Што ж гэта было? Што?» вертелось: «Что же это было? Что?»
Гаспадыня трошкі павесялела, але ўсё ж Хозяйка немного повеселела, но все же
была прыгнечанай: такой яе я яшчэ не была угнетена: такой я ее еще не видел. А
бачыў. А калі я вяртаўся да палаца когда возвратился к дворцу (Яновская
(Яноўская затрымалася ля флігеля з задержалась возле флигеля со сторожем), я
вартаўніком), я заўважыў брудны аркуш заметил грязный лист бумаги, приколотый
паперы, прышпілены калючкай да стаўбура колючкой к стволу ели на видном месте. Я
яліны на відным месцы. Я садраў яго: сорвал его:

128
«Тое, чаму трэба, загіне. Ты лёзны чалавек, «То, чему суждено, погибнет. Ты, бродяга,
чужынец нейкі. Сыходзь з дарогі. Ты чужы пришлый человек, сойди с дороги. Ты здесь
тут, якая справа табе да праклятых радоў. чужой, какое дело тебе до проклятых родов.
Паляванне караля Стаха прыходзіць Охота короля Стаха приходит в полночь.
апоўначы. Чакай». Ожидай».
Я толькі плячыма знізаў. Пасля таго Я лишь пожал плечами. После
апакаліптычнага жаху, які я перажыў учора, апокалипсического ужаса, который я
гэта пагроза здалася мне дрэннай пережил накануне, эта угроза показалась
меладрамай, непрадуманым ходам і, між мне скверной мелодрамой, непродуманным
іншым, пераканала мяне ў зямным ходом и убедила меня в земном
паходжанні гэтай чартаўшчыны (як вы происхождении этой чертовщины.
пабачыце далей, дарэмна).
Я схаваў ліст. А ўначы адбылося адразу два Я спрятал записку. А ночью произошло
здарэнні. Спаў я зараз вельмі дрэнна, сразу два события. Спал я теперь очень
мучылі нейкія кашмары. Я прачнуўся плохо, мучили кошмары. Я проснулся в
апоўначы ад крокаў, але на гэты раз нейкая полночь от шагов, но на этот раз какая-то
незразумелая ўпэўненасць, што гэта не непонятная уверенность, что это не просто
проста гукі, прымусіла мяне ўстаць. Я звуки, заставила меня подняться. Я
накінуў халат, асцярожна адчыніў дзверы і набросил халат, осторожно открыл дверь и
выйшаў у калідор. Крокі гучалі ў дальнім вышел в коридор. Шаги звучали в дальнем
яго канцы. Я пайшоў за імі і… пабачыў его конце. Я пошел за ними и…увидел
ахмістрыню, якая са свечкаю ішла экономку со свечой. Я осторожно
кудысьці. Я асцярожна ішоў за ёю, последовал за нею, стараясь держаться в
трымаючыся цемры. Яна зайшла ў нейкі темноте. Она вошла в какую-то комнату. Я
пакой. Я пайшоў быў да яго, але яна пошел было вслед, но она выглянула из
выглянула адтуль, і я ледзь паспеў двери, и я едва успел прижаться к стене. А
прыцісцуцца да сцяны. Калі я дайшоў да когда подошел к комнате, то увидел в ней
пакоя, то пабачыў там толькі стары только старый письменный стол и резной
пісьмовы стол, разьблёную шафу. На шкаф. На подоконнике стояла свеча. Я
падаконніку стаяла свечка. Я зайшоў туды, вошел, осторожно заглянул в шкаф — он
вельмі асцярожна заглянуў у шафу — был пуст. Комната тоже была пуста. К
пустая. Пакой быў зусім пусты, і на жаль, сожалению, мне нельзя было оставаться в
мне нельга было вартаваць у ім: я мог ней: я мог испортить все дело. Поэтому я
сапсаваць усю справу. Таму я пайшоў за тихонько возвратился за поворот коридора и
паваротку калідора і стаў там. У халаце стал там. В халате было холодно, мерзли
было холадна, мерзлі ногі, але я стаяў. Я ноги, но я стоял. Прошло, наверное, около
стаяў, напэўна, ужо каля гадзіны, калі часа, когда вдруг еще одно явление
раптам другая з'ява ўразіла мяне. Па потрясло меня. По коридору, в дальнем его
калідоры, па дальнім яго канцы, рухалася конце, двигалась голубая фигура женщины.
блакітная постаць жанчыны. Адкуль яна Откуда она появилась — не знаю: коридор в
129
з'явілася — не ведаю: калідор у тым канцы том конце тоже делал поворот. Она
таксама рабіў калена. Яна рухалася плаўна, двигалась плавно, словно плыла. Я двинулся
быццам плыла. Я толькі быў рушыў туды, туда, но замер, пораженный. Лицо этой
як спыніўся, уражаны. Твар гэтай жанчыны женщины было копией лица Надежды
быў тварам Надзеі Яноўскай, толькі дзіўна Яновской, только удивительно измененного.
змененым. Ён быў вельмі паважны і Оно было величественное, спокойное и
спакойны, больш сталы і нейкі нават больш значительно старше. Где я видел это лицо?
выцягнуты. Дзе я бачыў такі? Я ўжо Я уже догадался и все же не верил сам себе.
здагадаўся і ўсё ж не верыў сам сабе. Ну, Ну, конечно же, портрет казненной
вядома, партрэт страчанай жанчыны ў зале. женщины. Голубая Женщина!
Блакітная Жанчына!
Я забыўся на ахмістрыню, на холад, на ўсё. Я забыл про экономку, про холод, про все.
Гэтую таямніцу я павінен быў вырашыць Эту тайну я должен был разгадать
неадкладна. І я рушыў туды. А яна плыла, немедленно. А она уплывала, уплывала от
плыла ад мяне, і тут толькі я заўважыў, што меня, и только теперь я заметил, что
вялікае акно ў калідоры напалову адчынена. большое окно в коридоре наполовину
Яна ступіла на нізкі падаконнік і знікла. Я открыто. Она ступила на низкий
дабег да акна, выглянуў і нічога, нічога не подоконник и исчезла. Я подбежал к окну,
пабачыў, быццам нехта смяяўся з мяне. Кут выглянул и ничего не увидел, как будто кто-
дома быў, праўда, зусім недалёка, але карніз то шутил надо мной. Угол дома был, правда,
быў, усё той самы вузенькі карніз. Я совсем недалеко, но карниз был такой же
ўшчыкнуў сябе за руку — не, я не спаў. узкий, как и под окном моей комнаты. Я
ущипнул себя за руку — нет, я не спал.
Я так быў уражаны гэтым новым Я так был потрясен этим новым событием,
здарэннем, што ледзь не прапусціў вяртання что чуть не пропустил возвращения
ахмістрыні. Тая ішла са свечкай, трымаючы экономки. Она шла со свечой, держа в руке
ў руцэ нейкі аркуш паперы. Я прыціснуўся какой-то лист бумаги. Я сжался в дверной
ў нішы дзвярэй, яна прайшла паўз мяне, не нише, она прошла мимо, остановилась у
заўважыўшы, пасля выглянуў і пабачыў, окна, покачала головой и, что-то бормоча,
што яна спынілася ля акна, пахітала закрыла его.
галавою і, мармычучы нешта, зачыніла яго.
Пасля пайшла па сходах па першы паверх. Потом начала спускаться по лестнице на
первый этаж.
І што ёй трэба было тут, на другім паверсе? Что ей нужно было здесь, наверху? Я пошел
Я пайшоў быў да сябе, але раптам спыніўся было к себе, но вдруг остановился и
і ціхутка пастукаў у дзверы пакоя Яноўскай. тихонько постучал в дверь Яновской. Чем
Чым не жартуе д'ябал, а раптам гэта ўсё ж черт не шутит, а вдруг это была все же она?
была яна? Я сказаў шэптам: Я прошептал:
— Надзея Раманаўна, вы спіце? — Надежда Романовна, вы спите?
130
У адказ я пачуў соннае мармытанне. В ответ я услышал сонное бормотание.
Я вярнуўся ў пакой і, не запальваючы Я возвратился в комнату и, не зажигая
свечкі, сеў на ложак. Мяне калаціла ад свечи, сел на кровати. Меня знобило от
холаду, а чэрап проста разломваўся ад холода, а череп просто разламывался от
розных супярэчлівых думак. разных противоречивых мыслей.

РАЗДЗЕЛ СЁМЫ Глава седьмая

Калі мы наступнага дня гулялі з ёй у алеі, я Когда мы на следующий день гуляли с


расказаў ёй пра здарэнні мінулай ночы. Яновской по аллее, я рассказал ей о
Можа, мне і няварта было рабіць гэтага, не происшествиях прошлой ночи. Может, мне
ведаю, але я ніяк не мог пазбавіцца думкі, и не стоило этого делать, не знаю, но я
што тут нешта нячыста з ахмістрыняю. Яна никак не мог избавиться от мысли, что с
не здзівілася, паглядзела на мяне вялікімі экономкой что-то нечисто. Она не
рахманымі вачыма і адказала павольна: удивилась, посмотрела на меня большими
кроткими глазами и медленно ответила:
— Бачыце, а я ў гэту ноч так — Видите, а я так переволновалась за вас,
перахвалявалася за вас, што спачатку не что долго не могла уснуть. А потом меня
спала, а потым заснула так моцна, што сморил сон, и я ничего не слышала. Не
нават нічога не чула. Няварта вам уставаць стоит вам вставать ночью, пан Белорецкий.
уначы, пане Беларэцкі. Калі што-небудзь Если что-нибудь с вами случится, я себе
здарыцца, я гэтага сабе не дарую… А этого не прощу… А насчет экономки вы
наконт ахмістрыні вы памыляецеся. Уласна ошибаетесь. Собственно говоря, она может
кажучы, яна можа хадзіць паўсюль, я не ходить всюду, я не придерживаюсь старых
датрымліваюся старых правіл, што правил, что экономка должна подниматься
ахмістрыня можа прыходзіць на другі на второй этаж лишь тогда, когда ее
паверх толькі тады, калі яе клічуць. Тут позовут. Тут самое ужасное не она, а
самае жахлівае не яна, а Блакітная Голубая Женщина. Она появилась снова.
Жанчына. Зноў яна з'явілася. Неадменна Обязательно произойдет что-то скверное.
здарыцца нешта дрэннае.
І з суровай мужнасцю дадала: И с суровым мужеством добавила:
— Хутчэй за ўсе гэта будзе смерць. І я маю — Скорее всего это будет смерть. И я имею
ўсе падставы думаць, што памру я. все основания думать, что умру я.
Мы сядзелі ў старой альтанцы, закінутай Мы сидели в старой, заброшенной беседке.
глыбока ў зарасніках. Камень ад старасці Камни от старости покрылись мхом,
131
ўвесь аброс мохам, які пасля апошніх который после дождей молодо зазеленел.
дажджоў молада зазелянеў. Пасярэдзіне Посредине беседки стояла мраморная
альтанкі стаяла мармуровая дзеўка з девушка с отбитым ухом, по лицу ее ползла
адбітым вухам, і па твары яе поўз слімак. улитка. Яновская посмотрела на нее и
Яноўская паглядзела на яе і сумна грустно улыбнулась.
ўсміхнулася:
— Вось так і мы. Брыдота запусцення наша — Вот так и мы. Мерзость запустения наша
жыццё. Вы казалі, што не зусім верыце ў жизнь. Вы говорили, что не совсем верите,
тое, што гэта здані. Я з вамі не згаджаюся. будто это привидения. Я с вами не согласна.
Але хоць бы і так — што мяняецца? Ці не Но если бы и так — что меняется? Не все ли
ўсё адно, ад каго пакутаваць, калі равно, от кого страдать, если нужно
пакутаваць трэба, трэба скупляць грахі. страдать, нужно искупать грехи?
— Вы іх скупілі гэтымі двума гадамі, — — Вы их искупили за эти два года… —
пачаў я. Але яна не слухала мяне. начал я. Однако она не слушала.
— Людзі грызуцца, як павукі ў банцы. — Люди грызутся, как пауки в банке.
Шляхта памірае. Калісьці мы былі моцнымі, Шляхта вымирает. Когда-то мы были
як камень, а зараз мы… ведаеце, калі крепкими, как камень, а теперь… Знаете,
раскалоць камень са старога будынка, у ім если расколоть камень из старого здания, в
будуць слімакі. Невядома, чым яны там нем могут оказаться слизняки. Неизвестно,
жывяцца, але варта стукнуць такі камень, як чем они там питаются, но стоит ударить
ён разваліцца. Так і мы. І няхай стукаюць чем-нибудь об этот камень, и он развалится.
хутчэй. Так и мы. И пускай ударяют побыстрее.
— І не шкада вам гэтай прыгажосці? — — И вам не жаль этой красоты? — повел я
павёў я рукою вакол сябе. рукой вокруг.
— Не, толькі б хутчэй. Я, наогул, даўно — Нет, только бы побыстрее. Я вообще
гатова знікнуць разам з гэтым гняздом і не давно готова исчезнуть вместе с этим
шкадавала б ні яго, ні сябе. Але з гнездом и не жалела б ни его, ни себя. Но с
некаторага часу я заўважыла, што мне некоторого времени я стала замечать, что
робіцца трошкі шкада жыцця. Напэўна, яно мне немножко жаль жизни. Наверное, она
не такая дрэнная штука, як я думала. не такая уж плохая штука, как я думала.
Напэўна, і ў ім ёсць сонца, сябры, Наверное, есть смысл поверить в солнце,
пушыстыя дрэвы, смеласць і вернасць. друзей, цветущие деревья, смелость и
верность.
— Гэта вельмі добра, што вы так думаеце. — Это очень хорошо, что вы так стали
думать.
— Не, гэта вельмі дрэнна. У сто разоў горш — Нет, это очень плохо. Во сто крат
паміраць, любячы жыццё, ніж так, як я тяжелее умирать, любя жизнь, чем так, как я
меркавала памерці раней. Раней жах быў предполагала умереть прежде. Прежде ужас
звыклым станам маёй душы, зараз ён был привычным состоянием моей души,
132
ператвараецца ў штосьці такое, чаму няма сейчас он превращается во что-то такое,
наймення, чаго я не жадаю. І ўсё таму, што чему нет названия, чего я не желаю. И все
я пачала трошкі верыць людзям. Не трэба потому, что я начала немножко верить
гэтай веры, не трэба надзеі. Лепей так, як людям. Не нужно этой веры, не нужно этой
раней. Гэта і спакойна. надежды. Лучше так, как было прежде. Так
спокойнее.
Мы памаўчалі, яна нахіліла сабе на калені Мы помолчали, она наклонила себе на
жоўтую напаўабляцелую галінку клёна і колени желтую полуоблетевшую ветку
гладзіла яе. клена и гладила ее.
— Людзі не заўсёды хлусяць. Я вельмі — Люди не всегда врут. Я очень благодарна
ўдзячна вам, пан Беларэцкі, за гэта. Вы вам, пан Белорецкий, за это. Вы должны
павінны мне прабачыць, я чула вашу извинить меня, я слышала ваш разговор со
размову са Свеціловічам, чыстай, добрай Свециловичем, этой чистой, доброй душой,
душой, адзіным, акрамя вас ды, можа, яшчэ единственным, кроме вас, да еще, может,
дзядзькі, чалавекам у гэтай акрузе. Дзякую дядюшки, человеком в округе. Благодарю за
за тое, што не паўсюль на зямлі людзі з то, что не всюду на земле люди с плоскими
плоскімі галовамі, тоўстым чэрапам і головами, толстыми черепами и чугунными
чыгуннымі мазгамі. мозгами.
— Дарэчы, пра Дубатоўка. Як вы лічыце, ці — Кстати, о Дубатовке. Как вы считаете, не
не павінен я адкрыцца яму, каб разам должен ли я открыться ему, чтоб вместе
узяцца за выкрыццё гэтай поскудзі? взяться за разоблачение всей этой мерзости?
Веі яе ўздрыганулі. Ресницы ее вздрогнули.
— Не трэба. Гэты чалавек трыста разоў — Не надо. Этот человек очень добр, он
даказваў сваю адданасць і вернасць нашаму сотни раз доказывал свою преданность и
дому, ён добры чалавек, ён не даў верность нашему дому, он не дал Гарабурде
Гарабурдзе падаць да сыскання наш вэксаль подать ко взысканию наш вексель еще при
яшчэ пры бацьку і зрабіў гэта не зусім отце и сделал это не совсем дозволенным
дазволеным шляхам: вызваў яго на дуэль і путем: вызвал того на дуэль и сказал, что
сказаў, што ўсе сваякі яго будуць вызываць вся его родня будет вызывать Гарабурду до
Гарабурду да таго часу, пакуль справа не тех пор, пока он будет жив. Но именно
скончыцца для яго дрэнна. Але менавіта поэтому я и не желаю, чтобы Дубатовк
таму я і не жадаю, каб ён умешваўся. Ён вмешивался. Он слишком горяч, мой
занадта гарачы, дзядзечка. дядюшка.
Вочы яе, прамяністыя і ціхія, заблішчалі Ее глаза, задумчивые и грустные, вдруг
раптам. заблестели.
— Пан Беларэцкі, я даўно жадала сказаць — Пан Белорецкий, я давно хотела сказать
вам нешта. Пасля ўчарашняй нашай вам что-то. После нашего вчерашнего
размовы, калі вы кляліся, я зразумела, што разговора, когда вы клялись, я поняла, что
чакаць нельга. Вы павінны пакінуць медлить нельзя… Вы должны оставить
133
Балотныя Яліны, пакінуць сёння, самае Болотные Ялины, оставить сегодня, самое
позняе заўтра, і ехаць у горад. Хопіць. позднее — завтра, и уехать в город. Хватит!
Адспявалі скрыпкі. У свае правы ўступае Отпели скрипки, уложены наряды. В свои
смерць. Вам няма чаго рабіць тут. Едзьце. права вступает смерть. Вам нечего здесь
Пакіньце гэты забруджаны стагоддзямі дом, делать. Уезжайте. Оставьте этот
гнілых людзей, іхнія злачынствы таму, што загрязненный столетиями дом, гнилых
да іх пасуе: ночы, дажджы. Вы занадта людей, их преступления тому, что им
жывы для гэтага. І вы чужы. больше всего подходит: ночи, дождю. Вы
слишком живой для этого. И вы чужой.
— Надзея Раманаўна! — залямантаваў я. — — Панна Надежда! — воскликнул я. — Что
Што вы кажаце! Мяне ўжо называлі тут вы говорите! Меня упрекали уже здесь,
чужынцам. Ці мог я чакакаць, каб і з вашых меня уже называли чужаком. Мог ли я
вуснаў даляцела да мяне тое самае жорсткае ожидать, что из ваших уст тоже услышу это
слова? Чым я заслужыў яго? жестокое слово? Чем я заслужил его?
— Нічым, — суха сказала яна. — Але — Ничем, — сухо ответила она. — Но
позна. Усё на свеце позна прыходзіць. Вы поздно. Все на свете приходит поздно. Вы
занадта жывы. Ідзіце да свайго народа, да слишком живой. Идите к своему народу, к
тых, хто жыве, галадае і смяецца. Ідзіце тем, кто живет, голодает и смеется. Идите
перамагаць. А мёртвым пакіньце магілы… побеждать. А мертвым оставьте могилы…
Я раззлаваўся да непрытомнасці:
— А вы не мой народ? А гэтыя людзі, — А вы не мой народ? — взорвался я. — А
запалоханыя і галодныя, гэта не мой народ? эти люди, запуганные и голодные, это не
А Свеціловіч, якому я павінен буду мой народ? А Свецилович, которому я
здрадзіць, гэта не мой народ? А гэтыя должен буду изменить, это не мой народ? А
праклятыя Богам балоты, дзе чыніцца эти проклятые Богом болота, где
мярзота, гэта не мая зямля? А дзеці, якія совершается мерзость, это не моя земля? А
плачуць уначы, пачуўшы пошчак капыт дети, которые плачут по ночам, услышав
дзікага палявання, якія дрыжаць ад жаху топот копыт дикой охоты, которые дрожат
ўсё жыццё, гэта не дзеці маіх братоў? Як вы от страха всю жизнь, это не дети моих
смелі нават прапанаваць мне такое?! братьев? Как вы смели даже предложить
мне такое?!
Яна ламала рукі: Она ломала руки.
— Пане Беларэцкі… Няўжо вы не — Пан Белорецкий… Неужели вы не
разумееце, што позна абуджаць да жыцця понимаете, что поздно пробуждать к жизни
гэтую мясцовасць і мяне? Мы стаміліся этот край, меня? Мы устали надеяться, не
спадзявацца, не абуджайце нашай надзеі. будите нашей надежды. Поздно! Поздно!
Позна! Позна! Няўжо вы не разумееце, што Неужели вы не понимаете, что вы один, что
вы адзін, што вы нічога не зробіце, што вы ничего не сможете сделать, что ваша
пагібель ваша — гэта будзе жахліва, гэта гибель будет непоправимой бедой! Я не
134
будзе непапраўна! Я не дарую сабе гэтага. прощу себе этого. О, если б вы знали, какие
О, каб вы ведалі, якія гэта жахлівыя здані, это страшные привидения, как они жаждут
якія ненажэрныя да чужой крыві! чужой крови!
— Надзея Раманаўна, — сказаў я холадна, — Панна Надежда, — сказал я холодно, —
— ваш дом — моцная крэпасць. Але калі вы ваш дом сильная крепость. Но если вы
гоніце мяне, я пайду ў менш надзейную, але гоните меня, я уйду в менее надежную, но
не пакіну гэтай мясцовасці. Зараз трэба або не оставлю этих мест. Сейчас нужно или
памерці, або перамагчы. Памерці — калі умереть, или победить. Умереть — если это
гэта здані. Перамагчы — калі гэта людзі. Я привидения. Победить — если это люди. Я
не паеду адсюль, не паеду нізавошта на не уеду отсюда, ни за что не уеду. Если я
свеце. Калі я перашкаджаю вам — іншая мешаю вам — другое дело. Но если ваша
справа. Але калі ваша просьба выклікана просьба вызвана только тем, что вы боитесь
толькі тым, што вы баіцёся за мяне, не за меня, не хотите рисковать моей шкурой,
хочаце рызыкаваць маёй скурай, — я — я остаюсь. В конце концов, это моя
застаюся. Урэшце, гэта мая скура, і я маю шкура, и я имею полное право
поўнае права карыстацца ёй, як сам захачу. распоряжаться ею, как пожелаю сам.
Разумееце? Понимаете?
Яна паглядзела на мяне разгублена, са Она посмотрела на меня растерянно, со
слязьмі на вачах. слезами на глазах.
— Як вы маглі нават падумаць, што я не — Как вы могли хотя бы на миг подумать,
хачу бачыць вас у гэтым доме?! Як вы маглі что я не хочу видеть вас в этом доме? Как
падумаць? Вы мужны чалавек. Мне вы могли подумать? Вы мужественный
спакойна з вамі. Мне, нарэшце, добра з человек. Мне спокойно с вами. Наконец,
вамі, нават калі вы такі грубы, як зараз мне хорошо с вами, даже когда вы такой
былі. Шляхціц так не сказаў бы. Яны такія грубый, каким были сейчас. Шляхтич так не
гжэчныя, вытанчаныя, так хаваюць свае сказал бы. Они такие галантные,
думкі. Мне так апрыкрала гэта. Я хачу утонченные, так умеют скрывать свои
бачыць вас у гэтым доме, я толькі не хачу мысли. Мне так опостылело это. Я хочу
бачыць вас такім, як учора, або… видеть вас в этом доме, я только не хочу
видеть вас таким, как вчера, или…
— Або забітым, — падхапіў я. — Не — Или убитым, — закончил я. — Не
хвалюйцеся. Больш вы мяне такім не волнуйтесь. Больше вы меня таким не
пабачыце. Зброя са мною. І зараз не я ад іх, увидите. Оружие со мной. И теперь не я от
а яны ад мяне будуць бегаць, калі хоць них, а они от меня будут бегать, если хоть
кропля крыві ёсць у іхніх бясплотных капля крови течет в их бесплотных жилах.
жылах.
Яна ўстала і пайшла з альтанкі. Ля самага Она встала и пошла из беседки. У самого
ўвахода пастаяла хвіліну спіной да мяне, выхода немного постояла, затем обернулась
павярнулася і, гледзячы ўніз, сказала: и, глядя под ноги, сказала:
135
— Я не хацела, каб вы рызыкавалі жыццём. — Я не хотела, чтоб вы рисковали жизнью.
Вельмі не хацела. Але пасля вашага адказу Очень не хотела. Но после вашего ответа я
я думаю пра вас у сто разоў лепш. Толькі думаю о вас во сто крат лучше. Только
вельмі сцеражыцеся, Беларэцкі. Не будьте осторожны. Не забывайте брать
забывайце нідзе зброі. Я… вельмі рада, што оружие. Я… очень рада, что вы не
вы не паслухаліся мяне, не вырашылі ехаць. послушались меня и решили остаться. И я
І я згодна з вамі, што людзям трэба согласна с вами, что людям нужно помочь.
дапамагчы. Мая небяспека — глупства, але Опасность, угрожающая мне, пустяк по
іншыя людзі — усё. Яны, можа, тут больш сравнению со спокойствием всех людей.
вартыя шчасця, чым тыя, на сонечных Они, может, более достойны счастья, чем те,
раўнінах, бо яны больш пакутавалі ў на солнечных равнинах, потому что они
чаканні яго. І я згодна з вамі: ім трэба больше страдали в ожидании его. И я
дапамагчы. согласна с вами: им нужно помочь.
Яна пайшла, а я яшчэ доўга сядзеў і думаў Она ушла, а я еще долго сидел и думал о
пра яе. Я быў уражаны, сустрэўшы ў гэтым ней. Я был поражен, встретив в этой глуши
балоце такую высакароднасць і прыгажосць такое благородство и душевную красоту.
душы.
Вы ведаеце, як падвышае і ўзмацняе Вы знаете, как возвышает и укрепляет
чалавека веданне таго, што на яго нехта человека сознание того, что на него
пакладаецца, як на каменны мур. Але я, полагаются, как на каменную стену. Но я,
відаць, дрэнна ведаў сябе, бо наступная ноч по-видимому, плохо знал себя, потому что
належыць да самых жахлівых і непрыемных следующая ночь относится к самым
успамінаў майго жыцця. Год дзесяць пасля ужасным и неприятным воспоминаниям
я, прыпамятаўшы яе, мыкаў і стагнаў ад моей жизни. Лет десять спустя, вспомнив
ганьбы, і жонка пыталася ў мяне, што са ее, я стонал от позора, и жена спрашивала,
мною здарылася. І я ніколі, аж па сённяшні что со мной стряслось. И я никогда, по
дзень, не распавядаў пра гэтую ноч і мае сегодняшний день, никому не рассказывал
думкі нікому. об этой ночи и о мыслях моих.
Можа, і вам не распавёў бы, але мне ў Может, и вам не поведал бы, но я подумал,
галаву прыйшла думка, што не так что, наверное, не так важны сами по себе
важлівыя ганебныя думкі, як тое, ці здолеў постыдные мысли, как то, сумел ли человек
чалавек іх перамагчы, ці не прыходзілі яны их победить, не возвращались ли они к нему
да яго пасля. І я вырашыў расказаць вам снова. И я решил рассказать вам об этом для
гэта для навукі. науки.
Перад вечарам да мяне прыйшоў Под вечер ко мне пришел Свецилович. У
Свеціловіч. У гаспадыні балела галава, і яна хозяйки болела голова, и она еще до его
яшчэ да яго з'яўлення зачынілася ў пакоі. появления закрылась в комнате. Мы
Мы размаўлялі перад камінам удвух, і я беседовали вдвоем возле камина, и я
расказаў яму пра здарэнні мінулага вечара. рассказал ему о случившемся в прошлый

136
Выраз непаразумення адбіўся на яго твары, вечер. Изумление отразилось у него на лице,
і я спытаў, што яго так здзіўляе. и я спросил, что его так поразило.
— Нічога, — адказаў мне ён. — — Ничего, — ответил он. — Экономка —
Ахмістрыня — гэта глупства. Магчыма, яна это вздор. Возможно, она просто ворует у
проста крадзе ў гаспадыні з яе мізэрных хозяйки из ее мизерных доходов, возможно,
набыткаў, магчыма, яшчэ што. Я даўно еще что. Я давно знаю эту бабу: довольно
ведаю гэту бабу: даволі скупаватая і дурная, скупая и глупая, как сапог. У нее мозги
як бот. У яе мазгі заплылі тлушчам, і на заплыли жиром, и на преступление она не
злачынства яна не здатная, хоць пасачыць способна, хотя последить за ней, кажется,
за ёй, здаецца, нядрэнна. Блакітная имеет смысл. Голубая Женщина тоже
Жанчына таксама лухта. У наступны раз, чепуха. В следующий раз, когда увидите ее,
калі пабачыце яе, стрэльніце ў той бок. Я не выстрелите в ту сторону. Я не боюсь
баюся зданяў-жанчын. А вось вы лепей привидений-женщин. А вот вы лучше
адгадайце, чаму я так здзівіўся, пачуўшы угадайте, почему я так удивился, услыхав о
пра ўчарашняе дзікае паляванне?І вчерашней дикой охоте?
— Н-не ведаю. — Н-не знаю.
— Ну, а скажыце, ці не было ў вас ніякіх — Ну, а скажите, не было ли у вас каких-
падазрэнняў наконт Вароны? Скажам, так. нибудь подозрений насчет Вороны?
Варона сватаецца да Яноўскай, атрымлівае Скажем, так. Ворона сватается к Яновской,
гарбуза і пасля, каб адпомсціць, пачынае получает «гарбуза», как говорят у нас, и
выкідваць жарцікі з дзікім паляваннем. Вы потом, чтобы отомстить, начинает
не чулі пра сватанне? Так, так, яшчэ два выкидывать шуточки с дикой охотой. Вы не
гады таму, пры жыцці Рамана, ён слыхали про сватанье? Да, да, еще два года
прапанаваў гэтаму, тады яшчэ дзіцёнку, тому назад, при жизни Романа, он
руку і сэрца. Таму і на вас злуецца, таму і предложил этому тогда еще ребенку руку и
сваркі шукаў, а калі не атрымалася — сердце. Потому и на вас злобствует, потому
вырашыў прыбраць вас з дарогі. Я толькі и ссоры искал, а когда не вышло — решил
думаў, што гэта будзе трохі пасля. убрать вас с дороги. Я только думал, что это
будет немного позже.
Я задумаўся: Я задумался.
— Прызнаюся вам, такія думкі ў мяне былі. — Признаться, такие мысли у меня были.
Магчыма, я нават даў бы ім волю, каб не Возможно, я даже дал бы им волю, если б не
ведаў, што Варона ляжыць паранены. знал, что Ворона лежит раненый.
То якраз глупства. Адразу амаль пасля — Это как раз чепуха. Почти сразу после
вашага адыходу ён з'явіўся да стала, зялёны вашего ухода он явился к столу, зеленый и
і змрочны, але амаль цвярозы. мрачный, но почти трезвый. Кровопускание
Кровапусканне дапамагло. Ён быў помогло. Он был забинтован, как кочан
закручаны бінтам, як качан капусты, адзін капусты, были видны только нос и глаза.
нос і вочы глядзелі. Дубатоўк яму: «Што, Дубатовк ему: «Что, хлопец, стыдно,
137
хлопча, сорамна, напіўся, як свіння, мяне на напился как свинья, меня на дуэль вызвал, а
дуэль выклікаў, а нарваўся на чалавека, які нарвался на человека, который дал тебе
табе даў чосу?» Варона паспрабаваў взбучку?» Ворона попытался улыбнуться,
усміхнуцца, але ад слабасці хіснуўся: «Сам но от слабости пошатнулся: «Сам вижу,
бачу, дзядзька, што я дурань. І Беларэцкі дядя, что я дурак. И Белорецкий так меня
так мяне правучыў, што я больш ніколі проучил, что я больше никогда приставать к
лезці да людзей не буду». Дубатоўк толькі людям не буду». Дубатовк только головой
галавою пахітаў: «Вось што гарэлачка, моц покачал: «Вот что водочка, сила божья, с
божая, з ёлупамі робіць». А Варона яму: «Я остолопами делает». А Ворона ему: «Я
думаю, трэба ў яго прабачэння папрасіць. думаю, надо у него извинения попросить.
Нязручна. Усё адно як паклікалі ў госці і Неудобно. Получилось, что пригласили в
спрабавалі высцебаць». Пасля падумаў: гости, а попытались высечь». Потом
«Не, — кажа, — прабачэння прасіць не передумал. «Нет, говорит, извинения
буду, злуюся трохі. І, урэшце, ён просить не буду, зол немного. И в конце
задавальненне атрымаў». І я вам скажу концов удовлетворение он получил». И я
яшчэ, ён сядзеў з намі, а мы пілі да самага скажу вдобавок, он сидел с нами, а мы пили
світання. Дубатоўк да таго напіўся, што до самого рассвета. Дубатовк так напился,
пачаў уяўляць сябе хрысціянскім что возомнил себя христианским мучеником
пакутнікам пры Нероне, і ўсё намагаўся при Нероне и все порывался положить руки
пакласці рукі ў блюда са жжонкай. Гэты в чашу со жженкой . Этот ваш секундант,
твой секундант, боўдур год пад сорак, усё болван лет под сорок, все плакал и кричал:
плакаў і крычаў: «Матухна, прыйдзі сюды, «Матушка родимая, приди, приласкай,
пагладзь мяне па галоўцы. Крыўдзяць погладь меня по головке. Обижают твоего
твайго сына, не даюць яму больш гарэлкі». сыночка, не дают ему больше водки».
Чалавекі тры так і заснулі пад сталом. Ніхто Человека три так и уснули под столом.
з іх не выходзіў ані на хвіліну, так што да Никто из них не выходил ни на минуту, так
дзікага палявання ні Варона, ні Дубатоўк что к дикой охоте ни Ворона, ни Дубатовк
дачынення не маюць. никакого отношения не имеют.
— А вы што, і Дубатоўка падазравалі? — А вы что, и Дубатовка подозревали?
— А чаму не? — жорстка сказаў — А почему бы и нет? — жестко сказал
Свеціловіч. — Я нікому зараз не давяраю. Свецилович. — Я никому сейчас не
Справа ідзе пра Надзею Раманаўну. Што ж доверяю. Речь идет о Надежде Романовне.
я Дубатоўка буду адсюль, з падазроных, Почему же я буду из числа подозрительных
выключаць? З якой прычыны? Што добры исключать Дубатовка? По какой такой
ён? У-га як чалавек прыкінуцца можа! Я і причине? Что он добрый? Ну-у, человек так
сам… учора нават не падыходзіў да вас пад притвориться может! Я и сам… даже не
час дуэлі, каб не падазравалі, калі яны подходил к вам во время дуэли, чтобы не
злачынцы. І зараз не буду падыходзіць, не подозревали, если они преступники. И
трэба. Я і вас падазраваў: раптам… ды впредь буду скрывать нашу дружбу. Я и вас
пасля схамянуўся. Вядомы этнограф ідзе ў подозревал: а вдруг… да вовремя
138
бандыты! Ха! Так і Дубатоўк мог ягняткам спохватился. Известный этнограф идет в
прыкінуцца. А галоўнае, не спадабаўся мне банду! Ха! Так и Дубатовк мог ягненком
ягоны гэты падарунак, партрэт Рамана прикинуться. А главное, не понравился мне
Старога. Як быццам назнарок, каб дзяўчыну этот его подарок, портрет Романа Старого.
з каляі выбіць. Как будто нарочно решил девушку из колеи
выбить…
— А што, — схамянуўся я, — сапраўды — А что, — встрепенулся я, — и в самом
падазрона… Яна зараз нават ля каміна деле подозрительно… Она теперь даже у
сядзець баіцца. камина сидеть боится.
— То-та ж бо, — прыгнечана сказаў — То-то же, — мрачно подтвердил
Свеціловіч. — Значыцца, не ён кароль Стах. Свецилович. — Значит, не он король Стах.
Падарунак гэты якраз на яго карысць кажа. Подарок этот как раз говорит в его пользу.
І ўчарашняя падзея. И вчерашнее происшествие.
— Слухайце, — сказаў я. — А чаму б не — Послушайте, — сказал я. — А почему бы
дапусціць, што кароль Стах — гэта вы. Вы не предположить, что король Стах это вы.
ж пайшлі ўчора пазней мяне, вы да мяне без Вы же ушли вчера позже меня, вы ко мне
усякай падставы раўнуеце. Вы, можа, мне без всякого основания ревнуете. Может
проста вочы замыльваеце, а на самай быть, вы мне просто глаза туманите, а на
справе, ледзь толькі я выйшаў, як вы: «На самом деле, только я за порог, как вы: «По
коні, хлопцы!» коням, хлопцы!»
Я ні на хвіліну не думаў так, але мне не Я ни на миг так не думал, но мне не
спадабалася, што даверлівы шчыры хлопец понравилось, что доверчивый, искренний
сёння трымае сябе як недаверлівы дзед. юноша сегодня излишне подозрителен.
Свеціловіч глядзеў на мяне, як ачмурэлы, Свецилович смотрел на меня, как
лыпнуў разы са два вачыма і раптам очумевший, и хлопал глазами, потом вдруг
зарагатаў, адразу ператварыўшыся зноў у захохотал, сразу превратившись в прежнего
добрага чыстага юнака. доброго, чистого хлопца.
— То-та ж бо, — адказаў я ягоным тонам. — То-то же, — ответил я его тоном. — Не
— Не плявузгайце на такіх старых, як грешите на таких стариков, как Дубатовк,
Дубатоўк, дарэмна. Абразіць чалавека напрасно. Оклеветать человека недолго.
нядоўга.
— Ды я і не думаю зараз на яго, — усё яшчэ — Да я теперь и не подозреваю его, — все
рагочучы, адказаў ён. — Я ж вам казаў, яны еще смеясь, ответил он. — Я же вам говорю,
былі са мною. Калі пачало днець, Вароне они были со мной. Когда начало светать,
зрабілася вельмі дрэнна, пайшла зноў кроў, Вороне стало очень худо, снова пошла из
пачаў трызніць. Паслалі аднаго за дзедам- раны кровь, начал бредить. Послали за
знахарам, пасля нават урача прывезлі, не дедом-знахарем, потом даже лекаря
паленаваліся ў павет паехаць. Прыехаў ён привезли, не поленились съездить в уезд.
зусім нядаўна і прыгаварыў Варону да Он вынес Вороне «приговор»: лежать в
139
тыдня ў ложку. Сказалі, што атрымалася постели всю неделю. Лекарю сказали, что
выпадкова. все вышло случайно.
— Ну, а хто б яшчэ мог быць? — Ну, а кто еще мог быть?
Мы перабралі ўсё наваколле, але ні на кім Мы перебрали всю округу, но ни на ком не
не спыніліся. Думалі пра Бермана нават і остановились. Думали даже про Бермана и,
хоць разумелі, што ён — цялё, вырашылі хотя понимали, что он — теленок, решили
напісаць ліст да знаёмых Свеціловіча ў написать письмо знакомым Свециловича в
губернскі горад і даведацца, як ён там жыў губернию и узнать, как он там жил прежде и
раней і што ён за чалавек. Гэта было что он за человек. Это было необходимо,
патрэбна таму, што ён быў адзіны з людзей потому что он был единственным из людей
яноўскага наваколля, пра якога мы нічога яновской округи, о котором мы ничего не
не ведалі. Мы гадалі і так і сяк, але ні да знали. Мы гадали и так и сяк, но ни до чего
чаго не маглі дадумацца. не могли додуматься.
— Хто багацейшы ў ваколіцах Балотных — Кто самый богатый в околицах Болотных
Ялін? — спытаў я. Ялин? — спросил я.
Свеціловіч падумаў: Свецилович подумал.
— Яноўская, здаецца… Хоць багацце яе — Яновская, кажется… Хотя богатство ее
мёртвае. Пасля ідзе Гаровіч (ён не жыве мертвое. Потом идет Гарович (он не живет
тут), пасля пан Гарабурда — між іншым, здесь), потом пан Гарабурда — между
галоўны наследнік Яноўскай у тым прочим, главный наследник Яновской в том
выпадку, калі б яна памерла зараз. Пасля случае, если б она умерла теперь. Затем
ідзе, пэўна, Дубатоўк. Зямлі ў яго мала, идет, наверное, Дубатовк. Земли у него
гаспадарка і хата, самі бачыце, бедныя, але, мало, хозяйство и дом, сами видите, бедны,
відаць, ёсць прыхаваныя грошы, бо ў яго но, видимо, есть припрятанные деньги,
заўсёды ядуць і п'юць госці. Астатнія — потому что у него всегда едят и пьют гости.
дробязь. Остальные — мелочь.
— Вы кажаце — Гарабурда наследнік — Вы говорите — Гарабурда наследник
Яноўскай. Чаму ён, а не вы, яе сваяк? Яновской. Почему он, а не вы, ее
родственник?
— Я ж вам казаў, бацька сам адмовіўся ад — Я ведь вам говорил, мой отец сам
права на спадчыну. Небяспечна, маёнтак не отказался от права наследия. Опасно,
дае даходу, на ім вісяць нейкія вэксалі, як имение не дает дохода, на нем, по слухам,
кажуць. висят какие-то векселя.
— А вы не думаеце, што Гарабурда… — А вы не думаете, что Гарабурда…
— Гм. А якая яму выгада злачынствам — Гм. А какая ему выгода преступлением
зарабляць тое, што ўсё адно можа належаць зарабатывать то, что все равно может
яму. Скажам, Яноўская выйдзе замуж — принадлежать ему? Скажем, Яновская
вэксаль у яго, калі гэта не байка. Ды ён і выйдет замуж — вексель у него, если это не
140
баягуз, якіх мала. басня. Да он и трус, каких мало.
— Так, — задумаўся я. — Тады пойдзем — Так, — задумался я. — Тогда пойдем
другім шляхам. І вось якім: трэба иным путем. И вот каким: нужно узнать, кто
даведацца, хто выбавіў у той вечар Рамана з вызвал в тот вечер Романа из дома. Что мы
дому. Што мы ведаем? Што дзіцё было ў знаем? Что дочь была у каких-то Кульшей?
нейкіх Кульшаў? А можа, Раман зусім не па А может, Роман совсем не к ним ехал? Я
яго выехаў? Я ж гэта ведаю са слоў ведь это знаю из слов Бермана. Надо
Бермана. Буду пытаць у Кульшаў. А вы спросить у Кульшей. А вы наведите справки
навядзіце спраўкі пра жыццё Бермана ў о жизни Бермана в губернском городе.
губернскім горадзе.
Я праводзіў яго да дарогі і вяртаўся ўжо ў Я проводил его до дороги и уже в сумерках
прыцемку алеяю. Брыдка і непрыемна было возвращался аллеей. Скверно и неприятно у
мне на душы. Алея, уласна, даўно меня на душе. Аллея, собственно говоря,
ператварылася ў сцежку і ў адным месцы уже давно превратилась в тропинку и в
агінала вялізны, як дрэва, круглы куст бэзу. одном месте огибала огромный, как дерево,
Мокрыя сэрцападобныя лісты, яшчэ зусім куст сирени. Мокрые, сердцеподобные
зялёныя, цьмяна блішчалі, з іх падалі листья, еще совсем зеленые, тускло
празрыстыя кроплі, і куст плакаў. блестели, с них падали прозрачные капли.
Куст плакал.
Я абмінуў яго і адышоў крокаў на дзесяць, Я обогнул его и отошел уже шагов на
калі раптам нешта суха луснула ззаду. Я десять, как вдруг сзади что-то сухо
адчуў пякучы боль у плячы. треснуло. Я почувствовал жгучую боль в
плече.
Сорамна сказаць, але ў мяне адразу Стыдно признаться, но у меня затряслись
затрэсліся жылкі. «Вось яно, — падумаў я, поджилки. «Вот оно, — подумал я, —
— зараз пекануць яшчэ раз». Трэба было сейчас пальнут еще раз, и конец». Надо
стрэльнуць проста ў бэз ці нават проста было выстрелить прямо в куст или просто
кінуцца бегчы — усё было б разумней таго, бежать — все было бы умнее того, что
што я зрабіў. А я, з вялікага перапуду, сделал я. А я, с большого перепуга,
павярнуўся і кінуўся бегчы проста на куст, повернулся и бросился бежать прямо на
грудзьмі на кулі. І тут я пачуў, што ў куст, грудью на пули. И тут я услышал, что
хмызах нешта затрашчала, хтосьці кінуўся в кустах что-то затрещало, кто-то бросился
ўцякаць. Я гнаўся за ім, як шалёны, і толькі наутек. Я гнался за ним, как сумасшедший,
здзівіўся, чаму ён не страляе. А ён, відаць, и только удивлялся, почему он не стреляет.
дзейнічаў таксама інстынктыўна: уцякаў ва А он, по-видимому, тоже действовал
ўсе лапаткі і так хутка, што храбусценне согласно инстинкту: улепетывал во все
сціхнула, а я так і не пабачыў яго. лопатки, и так быстро, что я не только
догнать — увидеть его не смог.
Тады я павярнуўся і пайшоў дадому. Я ішоў Тогда я повернулся и пошел домой. Я шел и
141
і амаль роў ад крыўды. У пакоі я агледзеў чуть не ревел от обиды. В комнате осмотрел
рану: глупства, драпіна верхняга плечавога рану: чепуха, царапина верхнего плечевого
мускула. Але за што? За што? З песні слова мускула. Но за что? За что? Из песни слова
не выкінеш, напэўна, пасля ўзрушэння не выкинешь, наверное, после перенесенных
апошніх дзён выявіўся ў мяне агульны волнений у меня наступил нервный срыв, и
заняпад нерваў, але я гадзіны дзве я часа два буквально корчился на своей
літаральна курчыўся ад жаху на сваім кровати от ужаса. Никогда б не подумал,
ложку. Ніколі б я не падумаў, што чалавек что человек может быть таким никчемным
можа быць такім мізэрным смаўжом. Я слизняком.
ледзь не плакаў.
Прыпомнілася папярэджанне, крокі ў Припомнились предупреждение, шаги в
калідоры, жахлівы твар у акне. Блакітная коридоре, страшное лицо в окне, Голубая
Жанчына, бег па верасовых пустках, гэты Женщина, бег по вересковой пустоши, этот
стрэл у спіну. выстрел в спину.
Заб'юць, неадменна заб'юць. Мне здавалася, Убьют, непременно убьют. Мне казалось,
што цемра глядзіць на мяне нябачнымі что тьма глядит на меня невидимыми
вачыма нейкай пачвары, што вось нехта глазами какого-то чудовища, что сейчас
падкрадзецца зараз і схопіць. Сорамна кто-то подкрадется и схватит. Стыдно
сказаць, але я накінуў коўдру на галаву, каб признаться, но я натянул одеяло на голову,
не схапілі з боку падушкі, як быццам как будто оно могло меня защитить. И
коўдра магла абараніць. І мімаволі невольно возникла подленькая мыслишка:
невядома адкуль з'явілася подленькая «Надо бежать. Им легко на меня надеяться.
думка: «Трэба ўцякаць. Ім лёгка на мяне Пускай сами разбираются с этими
пакладацца. Няхай самі разбіраюцца з мерзостями и с этой дикой охотой. С ума
гэтымі агідамі і з гэтым паляваннем. сойду, если еще неделю побуду здесь».
Звар'яцею, калі яшчэ тыдзень пабуду тут».
Ніякія маральныя крытэрыі не дапамагалі, я Никакие моральные критерии не помогали,
калаціўся як асінавы ліст, а калі заснуў, то я дрожал как осиновый лист и уснул,
быў такім выснажаным, быццам век вазіў совершенно обессилев от страха. Наверное,
каменні. Напэўна, калі б прагучалі крокі если б прозвучали шаги Малого Человека, я
Малога Чалавека, я б залез у той вечар пад в тот вечер забился бы под кровать, но того,
ложак, але таго, на шчасце, не было. к счастью, не было.
Ранак надаў мне мужнасці, я быў надзіва …Утро придало мне мужества, я был
спакойны. спокоен.
Я вырашыў у той дзень пайсці да Бермана, Я решил в тот день пойти к Берману, тем
тым больш што гаспадыня яшчэ хварэла. За более что хозяйка еще хворала. За домом
домам стаялі вялізныя, вышэй чалавека, росли огромные, выше человека, уже
ужо засыхаючыя лопухі. Праз іх я дабраўся засыхающие лопухи. Сквозь них я добрался
да ганка і пастукаў у дзверы. Мне не до крыльца и постучал в дверь. Мне не
142
адказалі, я пацягнуў дзверы на сябе, і яны ответили, я потянул дверь на себя, и она
адчыніліся. Невялічкі перадпакой быў открылась. Маленькая передняя была пуста,
пусты, вісела толькі паліто Бермана. Я висело лишь пальто Бермана. Я кашлянул.
кашлянуў. Нешта зашарудзела ў пакоі. Я Что-то зашуршало в комнате. Я постучал —
пастукаў — голас Бермана сказаў голос Бермана сказал прерывисто:
перарывіста:
— Х-хто? Заходзь-це. — К-то? Заходи-те.
Я ўвайшоў. Берман прыўзняўся з-за стала, Я вошел. Берман приподнялся из-за стола,
тым самым жэстам захінаючы халат на запахивая халат на груди. Лицо его было
грудзях. Твар яго аж збялеў. бледным.
— Дзень добры, пан Берман. — Добрый день, пан Берман.
— С-сядайце, сядайце, калі ласка, — ён — С-садитесь, садитесь, пожалуйста. — Он
замітусіўся так, што мне зрабілася засуетился так, что мне стало неловко.
нязручна.
«Чаго прыплёўся да яго? Чалавек любіць «Зачем я приплелся? Человек любит
самоту. Бач ты, як спалохаўся…» одиночество. Гляди ты, как
переполошился…»
А Берман ужо адышоў. А Берман уже пришел в себя.
— Сядайце, сядайце, шматпаважаны, — Присаживайтесь, многоуважаемый,
сядайце, шаноўны пан. садитесь, пожалуйста, высокочтимый пан.
Я паглядзеў на крэсла і пабачыў на ім Я посмотрел на кресло и увидел на нем
талерку з нейкай недаедзенай стравай і тарелку с чем-то недоеденным и десертную
дэсертную лыжку. Берман хутка схапіў яе. ложку. Берман быстро все убрал.
— Прабачце, вырашыў задаволіць свой, так — Простите, решил удовлетворить свой, как
бы мовіць, апетыт. бы вам сказать, аппетит.
— Калі ласка, ешце, — сказаў я. — Пожалуйста, ешьте, — сказал я.
— Што вы, што вы!… Есці ў прысутнасці — Что вы, что вы!… Есть в присутствии
гжэчнага пана… Я не магу. высокоуважаемого пана… Я не смогу.
Вусны фарфоравай лялькі прыемна Губы фарфоровой куклы приятно
крывіліся. округлились.
— Вы не заўважылі, васпан, якое гэта — Вы не замечали, уважаемый, какое это
непрыемнае відовішча, калі чалавек неприятное зрелище, когда человек ест? О,
харчуецца? О, гэта жахліва! Ён тупа это ужасно! Он тупо чавкает и напоминает
плямкае, чамкае і нагадвае нейкую худобу. скотину. У всех людей так ярко проявляется
Ва ўсіх людзей так выразна праяўляецца сходство с каким-нибудь животным. Тот
падабенства да якога-небудзь звера. Той жрет, как лев, тот чавкает, как, извините, то
жарэ, як леў, той чамкае, як, прабачце, тая животное, которое пас блудный сын. Нет,
143
жывёла, якую пасвіў блудны сын. Не, пане- дорогой пан, я никогда не ем при людях.
дабрадзею, я ніколі не ем на людзях.
Я сеў. Пакой быў вельмі сціпла абстаўлены. Я сел. Комната была обставлена очень
Жалезны ложак, які нагадваў гільяціну, скромно. Железная кровать, которая
стол, два крэслы, яшчэ стол, увесь завалены напоминала гильотину, обеденный стол, два
кнігамі і паперамі. Толькі абрус на стале стула, еще стол, заваленный книгами и
быў незвычайны, вельмі цяжкі, сіні з бумагами. Лишь скатерть на первом столе
золатам. Звісаў ён да самай падлогі. была необычная, очень тяжелая, синяя с
золотом. Свисала она до самого пола.
— Што, дзівіцеся? О, васпане, гэта адзінае, — Что, удивляетесь? О, уважаемый пан, это
што засталося з былых рэчаў. единственное, что осталось от былых
времен.
— Пане Берман… — Пан Берман…
— Я слухаю вас, пане. — Я слушаю вас, пане.
Ён сеў, схіліўшы лялечную галаву, шырока Он сел, склонив кукольную головку,
раскрыўшы шэрыя вялізныя вочы і широко раскрыв серые большие глаза и
прыўзняўшы бровы. приподняв брови.
— Я хачу спытаць у вас, другіх планаў дома — Я хочу спросить: у вас нет других планов
няма? дома?
— М-м… не… Ёсць яшчэ адзін, зроблены — М-м… нет… Есть еще один, сделанный
год трыццаць таму, але там проста сказана, лет тридцать назад, но там просто сказано,
што ён перамаляваны з таго, што я даў вам, что он перерисован с того, что я дал вам, и
і паказаны толькі новыя перагародкі. Вось показаны только новые перегородки. Вот
ён, калі ласка. он, пожалуйста.
Я паглядзеў на план. Берман меў рацыю. Я посмотрел на план. Берман был прав.
— А скажыце, ці няма якога — А скажите, нет ли какого-нибудь
замаскіраванага памяшкання на другім замаскированного помещения на втором
паверсе, ля пустога пакоя з шафай? этаже, возле комнаты с пустым шкафом?
Берман задумаўся. Берман задумался.
— Не ведаю, васпане, не ведаю, — Не знаю, уважаемый пан, не знаю,
вашамосць… Недзе там павінен быць сударь… Где-то там должен быть секретный
сакрэтны асабісты архіў Яноўскіх, але дзе личный архив Яновских, но где он — не
ён — не ведаю. Н-не ведаю… знаю. Н-не знаю…
Пальцы яго так і бегалі па абрусе, Пальцы его так и бегали по скатерти,
выбіваючы нейкі незразумелы марш. выбивая какой-то непонятный марш.
Я падняўся, падзякаваў гаспадару і выйшаў. Я поднялся, поблагодарил хозяина и вышел.
«І чаго ён так перапалохаўся? — «Чего он так испугался? — подумалось мне.
144
падумалася мне. — Пальцы бегаюць, твар — Пальцы бегают, лицо белое! У, холостяк
белы! У, халасцяк чортаў, людзей пачаў чертов, людей начал бояться…»
баяцца…»
І, аднак, нейкая думка свідравала мой мозг. И, однако, навязчивая мысль сверлила мой
мозг.
«Чаму? Чаму? Не, нешта тут нячыста. І «Почему? Почему? Нет, здесь что-то
чамусьці круціцца ў галаве слова «рукі». нечисто. И почему-то вертится в голове
Рукі. Рукі. Пры чым тут рукі? Нешта слово «руки». Руки. Руки. При чем здесь
павінна ў гэтым слове хавацца, калі яно так руки? Что-то должно в этом слове
лезе з падсвядомасці». скрываться, если оно так настойчиво лезет
из подсознания».
Я выходзіў ад яго з цвёрдай думкаю, што Я выходил от него с твердым убеждением,
тут трэба трымацца пільнасці. Не падабаўся что надо быть очень бдительным. Не
мне гэты лялечны чалавечак, і асабліва нравился мне этот кукольный человечек и
пальцы, пальцы, у два разы даўжэйшыя за особенно его пальцы, которые были в два
нармальныя, якія выгіналіся на стале, як раза длиннее нормальных и изгибались на
змеі. столе, как змеи.

РАЗДЗЕЛ ВОСЬМЫ Глава восьмая

Дзень быў шэры і змрочны, такі День был серый и мрачный, такой
раўнадушна-шэры, што плакаць хацелася, равнодушно-серый, что хотелось плакать,
калі я накіраваўся ў фальварак Жабічы, які когда я шел в фольварк Жабичи, который
належаў Кульшам. Нізкія шэрыя хмары принадлежал Кульшам. Низкие серые тучи
паўзлі над тарфянымі балотамі. ползли над торфяными болотами.
Казарменны, нудны ляжаў перада мною Казарменный, однообразный лежал передо
далягляд. На роўнай карычневай паверхні мной пейзаж. На ровной коричневой
раўніны там-сям поўзалі брудныя плямы: поверхности равнины кое-где двигались
пастух пасвіў авечак. Я ішоў краем серые пятна: пастух пас овец. Я шел краем
Волатавай прорвы, і воку літаральна не Волотовой прорвы, и глазу буквально не на
было на чым адпачыць. Нешта цёмнае чем было отдохнуть. Что-то темное лежало
ляжала ў траве. Я падышоў бліжэй. Гэта в траве. Я подошел ближе. Это был
быў вялізны, метры тры ў даўжыню, огромный, метра три в длину, каменный
каменны крыж. Павалілі яго даўно, бо нават крест. Повалили его давно, потому что даже
яма, у якой ён стаяў, амаль зраўнавалася з яма, в которой он стоял, почти сровнялась с
зямлёю і зарасла травой. Літары на крыжы землей и заросла. Буквы на кресте были
былі ледзь бачныя: «Раб божы Раман памёр едва видны: «Раб божий Роман умер здесь
145
тут наглай смерцю. Лёзныя людзі, маліцеся скорой смертью. Странствующие люди,
за душу яго, каб і за вашу хтось памаліўся, молитесь за душу его, чтоб и за вашу кто-то
злашча модлы вашы асабліва Богу да помолился, потому как молитвы ваши
душы». особенно Богу по душе».
Я доўга стаяў ля яго. Вось, значыцца, месца, Я долго стоял возле него. Вот, значит, где
дзе загінуў Раман Стары!… погиб Роман Старый!…
— Пане, пане літасцівы, — пачуў я голас за — Пане, пане милостивый, — услышал я
спіною. голос за спиной.
Я павярнуўся. Жанчына ў фантастычных Я обернулся. Женщина в фантастических
лахманах стаяла за мною і працягвала руку. лохмотьях стояла позади меня и
Маладая, яшчэ даволі прыгожая, яна мела протягивала руку. Молодая, еще довольно
такі абцягнуты жоўтай скурай страшны красивая, но лицо ее, обтянутое желтой
твар, што я апусціў вочы. На руках яе кожей, было такое страшное, что я опустил
ляжала дзіця. Я падаў ёй. глаза. На руках у нее лежал ребенок. Я
подал милостыню.
— Мо хлеба трошкі будзе ў пана? Я, баюся, — Может, у пана есть хоть трошки хлеба?
не дайду. І Ясік памірае… Я, боюсь, не дойду. И Ясик умирает…
— А што з ім? — А что с ним?
— Не ведаю, — бязгучна сказала яна. — Не знаю, — беззвучно сказала она.
У маёй кішэні знайшлася цукерка, я даў яе В моем кармане нашлась конфета, я дал ее
жанчыне. Але дзіцёнак не еў. женщине, но ребенок остался
равнодушным.
— Што ж мне рабіць з табою, любая? — Что же мне делать с тобой, бедняжка?
Селянін на валакушы ехаў дарогаю. Я Дорогой на волокуше ехал крестьянин. Я
паклікаў яго, даў яму рубель і папрасіў позвал его, достал рубль и попросил отвезти
завезці жанчыну ў Балотныя Яліны, каб яе женщину в Болотные Ялины, чтоб ее там
там накармілі і далі дзе-небудзь адпачыць. накормили и дали пристанище.
— Дай вам Божа здароўечка, пане, — — Дай вам Бог здоровьечка, пан, — со
бязвольна сказала жанчына. — Нам нідзе слезами прошептала женщина. — Нам
тут не давалі есці. Пакарай Божа тых, хто нигде не давали поесть. Покарай, Боже, тех,
зганяе людзей з зямлі. кто сгоняет людей с земли.
— А хто сагнаў? — А кто согнал вас?
— Пан. — Пан.
— Які пан? — Какой пан?
— Пан Антось. Худы такі… — Пан Антось. Худой такой…
— А як яго прозвішча, дзе ваша вёска? — А как его фамилия, где ваша деревня?

146
— Не ведаю. Тут, за лесам. Добрая вёска. У — Не знаю его фамилии, а веска тут, за
нас і грошы былі, пяць рублёў. Але сагналі. лесом. Добрая веска. У нас и гроши были,
пять рублей. Но согнали.
І ў вачах яе было здзіўленне перад тымі, хто В глазах ее было удивление: почему хозяин
не ўзяў нават пяці рублёў і сагнаў іх з зямлі. не взял даже пяти рублей и согнал их с
земли.
— А муж дзе? — А муж где?
— Забілі. — Убили.
— Хто забіў? — Кто убил?
— Мы крычалі, плакалі, не хацелі ісці. Язэп — Мы кричали, плакали, не хотели уходить.
таксама крычаў. Пасля стралялі. Ён лёг. А Язэп тоже кричал. Потом стреляли. А ночью
ўночы прыйшло дзікае паляванне і пришла дикая охота и утопила в трясине
зацягнула ў багну самых большых самых больших крикунов. Они исчезли…
крыкуноў. Яны зніклі… Больш ніхто не Больше никто не кричал.
крычаў.
Я паспяшыў адправіць іх, а сам пайшоў Я поспешил отправить их, а сам пошел
далей, не памятаючы сябе ад роспачы. Божа дальше, не помня себя от отчаяния. Боже,
мой, якая цемра! Якая забітасць! Як какая темнота! Какая забитость! Как
звараціць гэту гару? У Дубатоўка мы зжэрлі своротить эту гору? У Дубатовка мы
столькі, што хапіла б сорак Ясікаў сожрали столько, что хватило бы спасти от
выратаваць ад смерці. Галоднаму не даюць смерти сорок Ясиков. Голодному не дают
хлеба, ягоны хлеб аддаюць салдату, які хлеба, его хлебом кормят солдата, который
страляе ў яго за тое, што ён галодны. стреляет в него за то, что он голоден.
Дзяржаўная мудрасць! І гэтыя няшчасныя Государственная мудрость! И эти
маўчаць. За якія грахі караешся ты, мой несчастные молчат! За какие грехи
народ, за што ты мяцешся па ўласнай зямлі, караешься ты, мой народ, за что ты
як асенняе лісце? Які забаронены яблык з'еў мятешься по своей же родной земле, как
першы Адам майго племя? осенняя листва? Какое запрещенное яблоко
съел первый Адам моего племени?
Адны жэрлі не ў сябе, другія паміралі пад Одни жрали как не в себя, другие умирали
іхнімі вокнамі. Вось павалены крыж над под их окнами от голода. Вот поваленный
адным, які шалеў ад тлушчу, а вось крест над тем, кто бесился с жиру, а вот
паміраючы дзіцёнак. Вякамі ішла гэтая умирающий от голода ребенок. Веками
мяжа паміж аднымі і другімі — і вось существовала эта граница между одними и
канец, лагічнае завяршэнне: адзічэнне, другими — и вот конец, логическое
цемра ва ўсёй дзяржаве, тупы жах, голад, завершение: одичание, мрак во всем
вар'яцтва. І ўся Беларусь — адзінае поле государстве, тупой ужас, голод, безумие. И
смерці, над якім вые вецер, гной пад нагамі вся Беларусь — единое поле смерти, над
тлустай, задаволенай усім худобы. которым воет ветер, навоз под ногами
147
тучного, довольного всем скота.
Не памоляцца над табою лёзныя людзі, Не помолятся над тобой странствующие
Раман Стары. Плюне кожны на твой пахілы люди, Роман Старый. Плюнет каждый на
крыж. І дай Божа мне сілы выратаваць твой упавший крест. И дай Боже мне силы
апошнюю з твайго роду, якая ні ў чым не спасти последнюю из твоего рода, которая
вінаватая перад няўмольнай праўдай мачыхі ни в чем не повинна перед неумолимой
нашай, беларускай гісторыі. правдой мачехи нашей, белорусской
истории.
Няўжо такі забіты, няўжо такі мёртвы мой Неужели такой забитый, такой мертвый мой
народ? народ?
…Мне давялося хвілін сорак прадзірацца …Мне пришлось минут сорок пробираться
праз невысокі, вельмі вільготны лясок за сквозь невысокий влажный лесок за
Волатавай прорвай, пакуль я не выбіўся на Волотовой прорвой, пока не выбрался на
сцежку, зарослую і вузкую. Паабапал яе заросшую и узкую тропинку. По обе
стаялі амаль абляцелыя асіны. Сярод іх стороны стояли начавшие облетать осины.
чырвонага масіву плямамі выдзяляліся Посреди их багрового массива яркими
жоўтыя бярозы і амаль зялёныя яшчэ дубы. пятнами выделялись пожелтевшие березы и
Сцежка спусцілася ў яр, дзе бег ручай з почти еще зеленые дубы. Тропинка сбежала
карычневай, як густы чай, вадою. Берагі в овраг, где журчал ручей с коричневой, как
ручаіны былі зялёнымі і мяккімі ад імхоў, і крепкий чай, водой. Берега ручья были
такія самыя зялёныя масты з бураломных устланы мягким зеленым мхом, такие же
дрэў злучалі іх. Па бураломінах ручай і зеленые мосты из поваленных бурей
пераходзілі, бо на некаторых мох быў деревьев соединяли их. По этим стволам
здзёрты. ручей и переходили — на некоторых был
содран мох.
Глуха і бязлюдна было тут. Зрэдку цінькала Глухо и безлюдно было окрест. Изредка в
ў верхавінах дрэў маленькая птушка, ды вершинах деревьев тенькала маленькая
яшчэ самотныя лісцікі падалі і павісалі на птичка, да еще падали оттуда одинокие
павуціне паміж дрэў. Вада ручаіны несла листья и повисали в паутине меж деревьев.
сумныя жоўтыя і чырвоныя чоўнікі лісцяў, Ручей нес грустные желтые и красные
а ў адным месцы, дзе быў вір, лісце лодочки-листья, а в одном месте, где был
круцілася ў вечным танцы, быццам там небольшой омут, они кружились в вечном
вадзянік варыў з яго суп на вячэру. Каб танце, словно там водяной варил из них
перайсці цераз ручай, мне давялося зламаць вечерю. Чтобы перейти ручей, мне
на падпорку даволі тоўстую, але зусім пришлось сломать для опоры довольно
сухую асінку, зламаць адным ударам нагі. толстую, но совсем сухую осину, сломать
одним ударом ноги.
За ярам лес зрабіўся зусім густым. Сцежка За оврагом лес погустел. Тропинка исчезала
знікала ў непралазным гушчары, яе в непролазной чаще, ее окружали джунгли
148
акружалі джунглі з малінніку, сухой малинника, сухой крапивы, ежевики,
крапівы, ажыны, дудніку і іншай дрэні. медвежьей дудки и прочей дряни. Хмель
Хмель бег на дрэвы, як зялёнае полымя, взбирался на деревья, словно зеленое пламя,
абкручваў іх, выдзіраўся на волю і цэлымі обвивал их и целыми снопами свешивался
снапамі звісаў, чапляючы мяне за галаву. вниз, цепляя меня за голову. Вскоре
Хутка з'явіліся першыя адзнакі жыцця: появились первые признаки жизни
кусты здзічэлага бэзу сярод дрэў, человека: кусты одичавшей сирени,
прамакутнікі лепш угноенай зямлі (былыя прямоугольники удобренной земли (бывшие
курціны), спадарожнік чалавека — вялізны клумбы), спутники человека — высокие
дзядоўнік. Хутка бэз стаў такім густым, што лопухи. Заросли сирени стали такими
не пралезеш. Я ледзь выдзерся з яго на густыми, что я едва выбрался из них на
маленькую галявіну, на якой стаяў надзейна маленькую поляну, на которой стоял
схаваны дом. На каменным высокім надежно скрытый дом. На высоком
падмурку, з каменным ганкам і драўлянымі каменном фундаменте с кирпичным
калонамі, якія за памяці дзядоў былі, крыльцом и деревянными колоннами,
напэўна, пафарбаваныя ў белы колер, ён которые еще, наверное, при дедах были
нахіліўся на мяне, як смяротна паранены, покрашены в белый цвет, он накренился на
які вось-вось упадзе. Перакошаныя ліштвы, одну сторону, как смертельно раненный,
абадраная ашалёўка, шыбы, вясёлкавыя ад который вот-вот упадет. Перекошенные
старасці. На парадным ганку паміж наличники, оторванная обшивка, радужные
прыступкамі выраслі лопухі, ваўчкі, от старости стекла. На парадном крыльце
магутны скрыпень, які амаль закрываў между ступеньками выросли лопухи,
дзверы. А да чорных дзвярэй праз калюжу череда, мощный кипрей, почти
былі пакладзены дзве цагліны. Дах быў загораживающий дверь. А к черному ходу
зялёны, тоўсты ад тлустых пушыстых через лужу были набросаны кирпичи.
імхоў. У шэрае акенца ўнутранасць хаты Крыша — зеленая и толстая от жирных,
здавалася панурай і занядбанай. Словам, пушистых мхов. Я заглянул в серое окошко:
хатка на курыных ножках. Не хапала толькі внутри дом казался еще более мрачным и
бабы-ягі, якая ляжала б на дзевятай цагліне запущенным. Словом, избушка на курьих
і казала: «Фу-фу, чалавечым духам тхне!» ножках. Не хватало только бабы-яги,
которая лежала б на девятом кирпиче и
говорила: «Фу, человечьим духом пахнет!»
Але хутка з'явілася і яна. У акно на мяне Но вскоре появилась и она. В окно на меня
глядзеў твар жанчыны, такі сухі, што смотрело женское лицо, такое сухое, что
здаваўся чэрапам, абцягнутым жоўтай казалось черепом, обтянутым желтым
скурай. Сівыя патлы валасоў падалі на пергаментом. Седые патлы падали на плечи.
плечы. Пасля з'явілася рука, якая ківала мне Потом появилась рука, похожая на куриную
сухім, як курыная костка, пальцам. лапу. Рука манила меня сухим сморщенным
пальцем.
Я стаяў знадворку, не ведаючы, да мяне ці Я стоял во дворе, не зная, кому адресуется
149
да каго іншага звернуты гэты зварушлівы этот жест.
прызыў.
Пасля адчыніліся дзверы, і на двор Дверь открылась, и в щель просунулась та
высунулася тая самая галава. же голова.
— Сюды, літасцівы пан Грыгор, — сказала — Сюда, милостивый пан Грыгор, —
галава. — Тут забіваюць няшчасных ахвяр. произнесла голова. — Здесь убивают
несчастные жертвы.
Не скажу, каб пасля такога суцяшальнага Не скажу, чтобы после такого
запэўнення мне палка захацелася зайсці ў утешительного сообщения мне очень уж
гэты дом, але старая сышла з прыступкі і захотелось войти в дом, но старуха
працягнула мне над лужынаю руку. спустилась на нижнюю ступеньку крыльца
и протянула мне над лужей руку.
— Я даўно чакала вас, мужны збаўца. — Я давно ожидала вас, мужественный
Справа ў тым, што мой раб Рыгор выявіўся избавитель. Дело в том, что мой раб Рыгор
душыцелем накшталт Сіняй Барады. Вы оказался душителем наподобие Синей
памятаеце, мы чыталі з вамі пра Жыля Бороды. Вы помните, мы читали с вами про
Сінюю Бараду. Такі гжэчны, галантны Жиля Синюю Бороду. Такой галантный
кавалер. Я б даравала Рыгору, каб ён кавалер. Я простила бы Рыгору все, если б
забіваў так галантна, але ён хлоп. Што он убивал так же галантно, но он холоп. Что
зробіш? поделаешь?
Я пайшоў за ёю. У перадпакоі ляжалі на Я пошел за нею. В передней прямо на полу
падлозе кажух, побач з ім сядло, віселі на лежал полушубок, рядом с ним седло, на
сцяне бізун і некалькі закарэлых лісіных стене висела плеть и несколько заскорузлых
шкур. Акрамя таго, тут стаяў трохногі лисьих шкур. Кроме того, стоял трехногий
зэдлік і ляжаў бокам партрэт нейкага табурет и лежал на боку портрет какого-то
мужчыны, брудны і прадзёрты наўскос. А ў мужчины, грязный, порванный наискось. А
наступным пакоі быў такі гармідар, як в комнате был такой кавардак, будто
быццам тут змяшчаўся чатырыста год таму четыреста лет назад тут помещался филиал
філіял Грунвальдскай бітвы і з тых часоў Грюнвальдской битвы и с тех времен здесь
тут больш не змяталі пылі і не мылі шыб. ни пыль не сметали, ни стекол не мыли.
Стол з ножкамі ў выглядзе антычных Кособокий стол с ножками в виде античных
гермаў быў пастаўлены коса, ля яго крэслы, гермов, возле него кресла, похожие на
падобныя на ветэранаў вайны, бязногіх і ветеранов войны, безногих и едва дышащих.
ледзь дыхаючых. Шафа ля сцяны нахілілася Шкаф у стены накренился и грозил упасть
і пагражала ўпасці камусь на галаву. Ля на первого, кто к нему подойдет. Возле
дзвярэй стаяў на падлозе вялікі бюст двери на полу — большой бюст Вольтера,
Вальтэра, вельмі падобнага на гаспадыню, і очень смахивающего на хозяйку. Он
какетліва на мяне паглядаў з-пад анучы, кокетливо поглядывал на меня из-под
якая замест лаўраў вянчала ягоную галаву. тряпки, которая вместо лавров венчала его
150
У адным кутку прыткнулася трумо, голову. В одном углу приткнулось
запэцканае нечым вельмі падобным на заляпанное чем-то очень похожим на
птушыны памёт. Апрача таго, верхняя птичий помет трюмо. Верхняя его половина
палова трумо была пакрыта шарам пылу, была к тому же покрыта плотным слоем
затое з ніжняй паловы пыл быў старанна пыли, зато нижнюю тщательно протерли.
сцёрты. Чарапкі пасуды, скарынкі хлеба, Осколки посуды, корки хлеба, рыбьи кости
косткі рыбы пакрывалі падлогу. Усё гэта валялись всюду. Все это было, как в гнезде
было, як у гняздзе птушкі-зімародка, дно зимородка, дно которого выстлано рыбьей
якога выслана рыбнай лускою. І сама чешуей. И сама хозяйка напоминала
гаспадыня нагадвала зімародка, гэту зимородка, эту мрачную и странную птицу,
змрочную і дзівосную птушку, якая любіць которая любит одиночество.
самоту.
Яна павярнулася да мяне, я пабачыў зноў яе Она обернулась ко мне, и я снова увидел ее
твар, на якім нос павіс амаль да падбародка, лицо, с нависшим над самым подбородком
і рот з вялікімі зубамі. Зубы здаваліся носом и огромными зубами.
асабліва вялікімі, бо былі адкрыты разам з
дзяснамі, як быццам на твары не хапіла
скуры на тое, каб прыкрыць рот.
— Рыцар, чаму б вам не сцерці гэты пыл, з — Рыцарь, почему бы вам не вытереть пыль
верхняй паловы трумо? Я хацела б бачыць с верхней половины трюмо? Я хотела б
сябе ва ўвесь рост. Ва ўсёй прыгажосці. видеть себя во весь рост. Во всей красе.
Я толькі хацеў было выканаць гэта, як яна Я в нерешительности переминался с ноги на
раптам сказала: ногу, не зная, как выполнить ее просьбу, а
она вдруг сказала:
— А вы вельмі падобны да майго — А вы очень похожи на моего покойного
нябожчыка мужа. Ух, які гэта быў чалавек! мужа. Ух, какой это был человек! Он живым
Ён жыўцом узнёсся на неба, першы з вознесся на небо, первый из людей после
людзей пасля Іллі-прарока. А Раман жывым Ильи-пророка. А Роман живым попал в
трапіў у апраметную. Гэта ўсё злы геній преисподнюю. Это все злой гений яновской
яноўскага наваколля — дзікае паляванне округи — дикая охота короля Стаха. Со дня
караля Стаха. З таго дня я пакінула смерти моего мужа я перестала убирать в
прыбіраць у гэтым доме на знак сваёй доме в знак траура. Правда, красиво? И так
жалобы. Праўда, прыгожа? І так романтично!
рамантычна!
Яна какетліва ўсміхнулася да мяне і пачала Она кокетливо улыбнулась и начала строить
строіць вочкі па няпісаных правілах глазки по неписаным правилам пансионов
пансіёнаў высакародных дзявіц: «Вочкі на благородных девиц: «глазки на собеседника,
субяседніка, пасля ўбок з лёгкім нахілам потом в сторону с легким наклоном головы,
галавы, зноў на субяседніка, у верхні кут снова на собеседника, в верхний угол зала и
151
залы і ў зямлю». в землю».
Гэта была злосная пародыя на чалавечыя Это была злая пародия на человеческие
пачуцці. Усё адно як малпа пачала б чувства. Все равно как если б обезьяна
нечакана спяваць песню Афеліі ў начала неожиданно исполнять песню
англійскім арыгінале. Офелии в английском оригинале.
— Тут прыгожа. Толькі жахліва! Уй, як — Здесь красиво. Только страшно! Ой, как
жахліва! Бр-р-р!… Бр-р-р!… страшно!
Яна раптам кінулася ад мяне на падлогу і Она вдруг бросилась от меня на пол и
залезла галавою пад купу нейкіх брудных зарылась головой в кучу какого-то грязного
ануч. тряпья.
— Прэч! Прэч адсюль! Вы кароль Стах! — Прочь! Прочь отсюда! Вы король Стах!
Жанчына білася і крычала, яе жоўтая нага Женщина билась в истерике и громко
выглядала з пыльных рызманоў. Я з жахам кричала. Я с ужасом подумал, что,
падумаў, што, магчыма, такі будзе лёс усіх возможно, такая судьба ждет всех людей
людзей наваколля, калі незразумелы жах округи, если непонятный страх будет и
будзе і далей чорным крылом вісець над дальше черным крылом висеть над этой
гэтай зямлёй. землей.
Я збіраўся адступіць, як нечая рука лягла на Я стоял в растерянности, когда чья-то рука
маё плячо і грубы мужчынскі голас сказаў: легла мне на плечо и грубый мужской голос
сказал:
— Чаго вы тут? Хіба вы не бачыце, што яна — Зачем вы здесь? Разве не видите, что она
трохі… дзівачка? немного… не в себе? Чудная?
Хлоп пайшоў у перадпакой, прынёс адтуль Мужик пошел в прихожую, принес оттуда
прадзёрты партрэт мужчыны ў фраку і з продырявленный портрет и поставил на
«Уладзімірам» у пятлічцы і паставіў яго на стол. На портрете был изображен пожилой
стол. Пасля выцягнуў жанчыну з рызманоў, мужчина во фраке и с «Владимиром» в
пасадзіў яе перад партрэтам. петлице. Потом вытащил женщину из
тряпья, усадил перед портретом.
— Пані Кульша, гэта не кароль Стах, не. — Пани Кульша, это не король Стах, нет.
Гэта з'явіўся пан фельдмаршал паглядзець Это явился пан фельдмаршал поглядеть на
на славутую тутэйшую красуню. А кароль известную здешнюю красавицу. А король
Стах, вось ён, на партрэце, ён зусім мёртвы Стах — вот тут на портрете, он мертв и
і нікога не можа забіць. никого не может убить.
Жанчына паглядзела на партрэт. Сціхла. Женщина посмотрела на портрет. Умолкла.
Мужчына дастаў з-за пазухі кавалак хлеба, Мужчина достал из-за пазухи кусок хлеба,
чорнага, як зямля. Старая паглядзела на черного, как земля. Старуха радостно
невядомага, засмяялася радасна і пачала рассмеялась. Она начала отщипывать хлеб и
шчыкаць пальцамі хлеб і класці яго ў рот, класть его в рот, не сводя глаз с портрета.
152
усё гледзячы на партрэт.
— Кароль Стах. Мужанёк ты мой. Што — Король Стах. Муженек ты мой. Что
вароціш свой твар?! воротишь свое лицо?!
Яна то драпала партрэт, то радасна нешта Она то царапала портрет, то радостно что-то
шаптала яму і ўсё ела хлеб. Мы атрымалі шептала ему и все ела хлеб. Я получил
магчымасць размаўляць. Я глядзеў на возможность рассмотреть неизвестного. Он
мужчыну, апранутага ў сялянскую світку і был лет тридцати, в крестьянской свитке и в
поршні — скураныя палескія лапці, а ён поршнях — кожаных полесских лаптях.
глядзеў на мяне. Мужчына быў год пад Высокий, хорошо сложенный, с могучей
трыццаць, выключна высокі і добра выпуклой грудью, немного сгорбленной,
складзены, з магутнымі пукатымі грудзьмі, когда сидел, спиной и загорелой шеей.
трохі гарбаватай, калі сядзеў, спіною і Длинные усы делали лицо суровым и
загарэлай шыяй. Доўгія вусы рабілі твар жестковатым. Это впечатление усиливали
суровым і жарсткаватым. Гэтаму ўражанню еще две морщинки меж бровей и широко
дапамагалі яшчэ дзве зморшчкі паміж поставленные жгучие глаза. Белая магерка
броваў і шырока пастаўленыя пякучыя была низко надвинута на лоб. Чем-то
вочы. Белая магерка была насунута нізка на вольным, лесным веяло от него.
лоб. Чымсьці вольным, лясным веяла ад
яго.
— Вы, пэўна, Рыгор, вартаўнік Кульшы? — Вы, наверное, Рыгор, сторож Кульши?
— Так, — адказаў ён з іроніяй. — А вы, — Да, — ответил он с иронией. — А вы,
напэўна, новы госць пані Яноўскай? Чуў я видимо, гость пани Яновской? Слыхал о
пра такую птушку. Добра спяваеце. такой птице. Хорошо поете.
— І вы заўжды так з ёю? — Я паказаў на — И вы всегда так с нею? — Я кивнул на
старую, якая засяроджана плявала ў старуху, сосредоточенно плевавшую на
партрэт. портрет.
— Заўжды. Вось ужо два гады, як яна такая. — Всегда. Вот уже два года, как она такая.
— А чаму вы яе не завязеце ў павет — А почему вы не отвезете ее в уезд
лячыць? лечить?
— Шкода. Як была здаровая, дык госці — Жалко. Когда была здорова, то гости
ездзілі, а зараз ніякая сабака… Шляхта! ездили, а теперь ни одна собака… Шляхта!
Паночкі нашы, туды іх… Паночки наши, туды их…
— І цяжка даводзіцца? — И трудно приходится?
— Ды не, калі я на паляванні, дык Зося — Да нет, коли я на охоте, то Зося
глядзіць за ёю. Ды яна не часта шалее. І не приглядывает за нею. Да она не часто
патрабуе многа. Толькі хлеба вельмі многа шалеет. И ничего не требует. Только хлеба
есць, а так нічога не хоча. Ён выцягнуў з богато ест, а больше ничего не хочет. Он
кішэні яблык і працягнуў старой: вытащил из кармана яблоко и протянул
153
старухе.
— На, пані шаноўная. — Возьми, уважаемая пани.
— Не хачу, — адказала тая, упісваючы — Не хочу, — ответила та, уписывая хлеб.
хлеб. — Паўсюль атрута, толькі хлеб — Всюду отрава, только хлеб чистый,
чысты, божы. Божий.
— Бачыце, — сказаў Рыгор змрочна. — — Бачите, — сказал Рыгор мрачно. —
Сілком раз на дзень гарачым кормім. Силком раз в день кормим горячим. Иногда
Пальцы мне часам пакусае, калі даём, так і пальцы мне покусает: когда даем еду — так
схопіць. А нядрэнная была пані. Ды хоць і ухватит… А неплохая была пани. Да хоть
дрэнная, нельга кідаць божую душу. бы и плохая, неможно оставлять божью
душу.
І ён усміхнуўся такой вінаватай дзіцячай И он улыбнулся такой виноватой детской
усмешкаю, што я здзівіўся. улыбкой, что я удивился.
— І чаго гэта яна? — И отчего это она?
— Спалохалася пасля смерці Рамана. Усе — Испугалась после смерти Романа. Все
яны тут у чаканні жывуць, і, я скажу, они живут в ожидании, и, скажу вам,
большасці так і трэба. Мудрагелілі над большинству так и треба. Мудровали над
нашым братам. нашим братом.
— Ну, а Яноўскай таксама? — Ну, а Яновская?
— Пра Яноўскую не скажу. Добрая баба. Яе — На Яновскую грех казать. Добрая баба.
шкада. Ее жалко.
Я нарэшце асмеліўся. Я зразумеў — гэта не Я, наконец, осмелел, ибо понял — это не
здраднік. предатель.
— Слухай, Рыгор, я прыйшоў сюды, каб — Слушай, Рыгор, я пришел сюда, чтоб кое
спытаць пра тое-сёе. о чем спросить.
— Пытай, — сказаў ён, таксама — Спрашивай, — сказал он, тоже переходя
пераходзячы на «ты», што мне вельмі на «ты», что мне очень понравилось.
спадабалася.
— Я вырашыў разблытаць гэтую справу з — Я решил распутать это дело с охотой
паляваннем караля Стаха. Разумееш, ніколі короля Стаха. Понимаешь, никогда не видел
не бачыў прывідаў, хачу рукамі памацаць. привидений, хочу руками пощупать.
— Прывіды… — гмыкнуў ён. — Добрыя — Привидения… Привиды… — хмыкнул
прывіды, калі іхнія коні самым сапраўдным он. — Хороши привиды, ежели их кони
гноем свае сляды пэцкаюць. І потым, оставляют на дороге самый настоящий
навошта вам гэта, пан ласкавы? Якія такія помет. Однако нашто вам это, ласковый
прычыны? пан? Какие такие причины?
— Не называй ты мяне панам. Я такі самы — Не называй меня паном. Я такой же пан,
154
пан, як ты. А прычына — што ж… цікава как и ты. А причина — что ж… просто
проста. І шкада гаспадыню і многіх людзей. интересно. И жаль хозяйку и многих других
людей.
— Так. Пра гаспадыню і я чую, — скоса — Да. Про хозяйку вашу и я слыхал, —
глянуў Рыгор і хмурна ўсміхнуўся. — Мы искоса взглянул Рыгор и хмуро улыбнулся.
гэтыя рэчы разумеем. Гэта ўсё адно як Зося — Мы эти вещи понимаем. Это все равно
мне. А чаму ты мне не кажаш, што ты на іх как для меня Зося. А почему не говоришь,
злуешся, адпомсціць жадаеш? Я ж ведаю, что сердит на них, желаешь отомстить? Я
як ты ад дзікага палявання ля ракі ўцякаў. ведь знаю, как ты от дикой охоты возле реки
удирал.
Я быў уражаны: Я был поражен.
— Адкуль ведаеш? — Откуда ты это знаешь?
— У чалавека ёсць вочы, і кожны чалавек — У каждого человека есть глаза, и каждый
пакідае след на зямлі. Толькі нявістныя не человек оставляет следы на земле. Удирал
бачаць. Уцякаў ты, як чалавек з розумам. А ты, как человек с умом. Плохо то, что их
вось горш тое, што я іхнія сляды заўжды следы я всегда теряю. И начинаются они, и
губляю. І пачынаюцца яны, і канчаюцца на кончаются на большаке.
гасцінцы.
Я распавёў яму пра ўсё, з самага пачатку. Я рассказал обо всем с самого начала. Рыгор
Рыгор сядзеў нерухома, вялікія шурпатыя сидел неподвижно, большие шершавые
рукі яго ляжалі на каленях. руки его лежали на коленях.
— Я даслухаў, — сказаў ён проста, калі я — Я выслушал, — сказал он просто, когда я
скончыў. — Ты мне падабаешся, пан. З окончил. — Ты мне нравишься, пан. Из
мужыкоў, ці што? І я так думаю, што ты мужиков, что ли? Я так думаю, что если не
калі і не з мужыкоў, дык ля мужыкоў блізка из мужиков, то возле мужиков лежал
ляжаў. І сам я даўно думаў гэтых зданях близко. Я и сам давно хотел эти привиды
трахануць, каб пер'е паляцела, ды таварыша тряхнуть, чтобы перья полетели, да
не было. Калі не жартуеш, давай разам. Але товарища не было. Если не шуткуешь, давай
ж, бачу я, ты гэта толькі зараз прыдумаў: вместе. Однако, бачу я, ты это только теперь
звярнуцца да мяне. Чаму раптам так придумал: обратиться ко мне. Почему вдруг
прыдумаў? І чаго хацеў да гэтага? так? И чего хотел до этого?
— Чаму вырашыў, сам не ведаю. Пра цябе — Почему решил, сам не знаю. О тебе
казалі, што ты Яноўскую, калі яна сіратой хорошо говорили: когда Яновская осталась
засталася, шкадаваў. Надзея Раманаўна сиротой, ты ее очень жалел. Панна Надежда
казала, што ты нават хацеў вартаўніком у рассказывала мне, что ты даже хотел
Балотныя Яліны перайсці, ды не перейти в Болотные Ялины сторожем, но
атрымалася. Ну і потым спадабалася мне, что-то помешало. Ну, и потом мне
што ты незалежны, што хворую так понравилось, что ты независимый, что
даглядаеш. А да гэтага я проста жадаў больную жалеешь. А раньше мне просто
155
спытаць, чаму якраз у той вечар, калі хотелось спросить, почему как раз в тот
загінуў Раман, дзяўчынка затрымалася ў вечер, когда погиб Роман, девочка
Кульшаў? задержалась у Кульшей?
— Чаму затрымалася, я ведаю. У той дзень — Почему задержалась, я и сам не знаю. В
у маёй гаспадыні дзяўчаты сабраліся з тот день у моей хозяйки собрались девчата
навакольных фальваркаў. Весела было. А из окружающих фольварков. Было весело. А
вось чаму яе, Яноўскую, запрасілі сюды — вот почему Яновскую пригласили — тоже
я не ведаю, яна ж тут колькі гадоў да гэтага не знаю, она ведь не была тут много лет. Но
не была. Але пані, самі бачыце, якая, яна не сами бачыце, какая пани, она не скажет.
скажа.
— Чаму не, — усміхнулася раптам амаль — Почему не скажет, — вдруг почти
разумна старая. — Я скажу. Я зусім не разумно улыбнулась старуха. — Я скажу. Я
звар'яцела, мне проста так зручна і не сошла с ума, мне просто так удобно и
бяспечна. Папрасіў запрасіць бедную безопасно. Пригласить бедную Надзейку
Надзейку пан Гарабурда. І ягоная ж попросил Гарабурда. И его племянница
пляменніца была тады ў мяне. Такому была тогда у меня. Такому рыцарю, как вы,
рыцару, як вы, пан фельдмаршал, я ўсё пан фельдмаршал, я все скажу. Да, да, это
скажу. Так, так, гэта Гарабурда даў тады Гарабурда посоветовал нам тогда взять к
такую параду ўзяць дзіця. У нас усе такія себе ребенка. У нас все такие добрые. Наши
добрыя. Нашыя вэксалі ў пана Дубатоўка — векселя у пана Дубатовка — он их не
ён іх не падаваў да сыскання. Гэта, маўляў, подавал к взысканию. Это, мол, залог того,
залог, што будзеце часта ездзіць да мяне ў что будете ездить ко мне почаще в гости,
госці, піць віно. Я вас зараз нават сілаю пить вино. Я теперь даже силой могу
магу запрасіць піць гарэлку… Так, усе заставить вас пить водку… Да, все
запрашалі Надзейку. Гарабурда, і приглашали Надежду. Гарабурда, и
фельдмаршал Каменскі, і Дубатоўк, і Раман фельдмаршал Каменский, и Дубатовк, и
і кароль Стах. Вось гэты. А бедная ж твая Роман, и король Стах. Вот этот. А бедная ж
галовачка! А ляжаць жа твае косы залатыя твоя головушка, Надзейка! А лежат же твои
поруч з бацькавымі касцямі. косы золотые рядом с костями отца!
Мяне перасмыкнула ад гэтага галошання па Меня передернуло от этого причитания и
жывым чалавеку. плача по живому человеку.
— Бачыце, нямнога даведаліся, — панура — Бачите, немного узнали, — хмуро сказал
сказаў Рыгор. — Выйдзем на хвіліну. Рыгор. — Выйдем на минутку.
Калі мы выйшлі і лямант старой сціхнуў, Когда мы вышли и вопли старухи затихли,
Рыгор буркнуў: Рыгор сказал:
— Дык давайце шукаць разам. Карціць і — Что ж, давайте шукать вместе. И меня
мая душа на гэта дзіва паглядзець. Я буду подмывает поглядеть на это диво. Я буду на
на зямлі шукаць і сярод простых людзей, а земле шукать и среди простых людей, а вы в
вы ў паперках ды сярод шляхты. Можа, і бумагах и среди шляхты. Может, и найдем.
156
знойдзем.
Вочы яго раптам сталі злоснымі, вугальныя Глаза его вдруг стали злыми, угольные
бровы з'ехаліся да пераносся: брови съехались к переносице.
— Бабы д'яблам выдуманыя. Іх трэба ўсіх — Бабы, дьяволом выдуманные. Их всех
задушыць, а за нямногіх, што застануцца, передушить надобно, а из-за тех немногих,
хлопцам усім перадушыцца. Але што что останутся, всем хлопцам передавиться.
зробіш… Но что поделаешь…
І лагічна скончыў: И неожиданно закончил:
— Вось і я, хоць шкада маёй лясной волі, — Вот и я, хотя и жалко моей лесной
хоць, можа, і дажыву век адзін у лесе, усё ж свободы, все же иногда о Зоське думаю,
часам пра Зоську думаю, якая тут таксама которая тоже тут живет. Может, и женюсь.
жыве. Можа, і ажанюся. Яна кухаркаю тут. Она кухарка. А может, и проживу век один,
Дык вось што я скажу табе, сябар. Таму я і в лесу. Потому я и тебе поверил, что сам
табе паверыў, што сам так часам пачынаў часом начинал беситься из-за чертовых
шалець з-за чортавых бабскіх вачэй. (Я бабьих глаз… (Я совсем так не думал, но не
зусім не думаў пра гэта, але не палічыў посчитал нужным разубеждать этого
патрэбным пераконваць гэтага мядзведзя.) медведя.) Но запомни хорошенько, друг.
Але скажу табе шчыра. Калі ты прыйшоў Если ты пришел подбить меня, а потом
падбіць мяне на гэта, а потым здрадзіць — предать — многие тут на меня зубы точат,
многія тут на мяне зубы точаць, — так і — так знай — не жить тебе на земле. Рыгор
ведай — не жыць табе на зямлі. Рыгор тут никого не боится, наоборот, Рыгора все
нікога не баіцца, наадварот, Рыгора ўсе боятся. И друзья у Рыгора есть, иначе тут не
баяцца. І сябры ў Рыгора ёсць, іначай тут не проживешь. И стреляет эта рука метко.
пражывеш. І страляе гэтая рука добра. Так Словом, знай — убью.
што ведай — заб'ю.
Я глядзеў на яго з дакорам, і ён, глянуўшы Я смотрел на него с укором, и он, глянув
мне ў вочы, засмяяўся, быццам у бочку, і мне в глаза, громко рассмеялся и совсем
зусім іншым тонам скончыў: иным тоном заключил:
— А наогул, я цябе даўно чакаў. Здавалася — А вообще-то, я тебя давно ожидал. Мне
мне чамусьці, што ты гэтай справы так не почему-то казалось, что ты этого дела так не
пакінеш, а калі пойдзеш разблытваць яе — оставишь, а если возьмешься распутывать
мяне не абмінеш. Што ж, дапаможам адзін его — меня не минешь. Что ж, поможем
аднаму. друг другу.
Мы развіталіся з ім на ўзлессі, ля Волатавай Мы простились с ним на опушке, возле
прорвы, дамовіўшыся аб новых сустрэчах. Волотовой прорвы, условившись о новых
Я пайшоў дадому нацянькі, праз парк. встречах. Я пошел домой, напрямик через
парк.
Калі я з'явіўся ў Балотныя Яліны, Когда я возвратился в Болотные Ялины,

157
прысмерак ужо агарнуў парк, жанчына з сумерки уже окутали парк, женщина с
дзіцем спала, нагадаваная ў адным з пакояў ребенком спала в одной из комнат на
на першым паверсе, а гаспадыні не было ў первом этаже, а хозяйки в доме не было.
доме.

Я чакаў яе з гадзіну і, калі стала ўжо зусім Я ожидал ее около часа и, когда уже совсем
цёмна, не вытрымаў, і пайшоў насустрач. Я стемнело, не выдержал и отправился на
не паспеў далёка адысці змрочнай алеяй, як поиски. Я прошел совсем немного мрачной
пабачыў белую постаць, якая палахліва аллеей, когда увидел белую фигуру,
рухалася мне насустрач. испуганно двигавшуюся мне навстречу.
— Надзея Раманаўна! — Панна Надежда!
— О-о, гэта вы? Дзякуй Богу. Я так — О-о, это вы? Слава Богу. Я так
непакоілася. Вы пайшлі нацянькі? беспокоилась. Вы шли напрямик?
І засаромелася, апусціла вочы ў зямлю. Калі И застеснялась, опустила глаза в землю.
мы падыходзілі да палаца, я сказаў ёй ціха: Когда мы подходили к дворцу, я сказал ей
тихо:
— Надзея Раманаўна, ніколі не выходзьце з — Надежда Романовна, никогда не
двара ўначы. Абяцайце мне гэта. выходите из дома вечером. Обещайте мне
это.
Мне ледзь удалося вырваць у яе гэтае Мне едва удалось вырвать у нее это
абяцанне. обещание.

РАЗДЗЕЛ ДЗЕВЯТЫ Глава девятая

Гэта ноч прынесла мне разгадку аднаго Эта ночь принесла мне разгадку одного
цікавага пытання, якое выявілася зусім интересующего меня вопроса, который
нецікавым, калі не лічыць таго, што я лішні оказался вовсе неинтересным. Разве что я
раз пераканаўся ў тым, што подласць жыве і еще раз убедился, что подлость живет и в
ў дурных, добрых, наогул, душах. общем-то добрых душах глупых людей.
Справа ў тым, што я зноў выйшаў уначы на Дело в том, что, услышав ночные шаги, я
крокі, пабачыў ахмістрыню са свечкай і снова вышел и увидел экономку со свечой,
зноў прасачыў яе да пакоя з шафай. Але на снова проследил ее путь к комнате со
гэты раз я вырашыў не адступаць. Шафа шкафом, но в этот раз решил не отступать.
была пустая, значыцца, шукаць трэба было Комната снова была пуста, шкаф — тоже,
там. Я пахітаў дошкі ў задняй сценцы но я перещупал все доски задней стенки

158
(шафа стаяла, засунутая ў нішу сцяны), (шкаф стоял в нише), затем попытался
пакруціў усё, што магчыма было круціць. поднять их вверх и убедился, что они
Пасля паспрабаваў падняць іх угару і сдвигаются с места. Бабуся, наверное, была
пераканаўся, што мае спробы маюць глуховата, иначе услышала бы мои
поспех. Бабуля была,напэўна, глухаватая, упражнения. Я с трудом протиснулся в
іначай яна пачула б мае практыкаванні. Я з образовавшуюся щель и увидел сводчатый
цяжкасцю пралез у атвор і пабачыў ход, который круто вел вниз. Стертые от
скляпеністы ход, які спускаўся строма ўніз, времени ступеньки были скользкие, а
як быццам у сутарэнне. Збітыя цагляныя проход таким узким, что я цеплялся
прыступкі збягалі ўніз, і ход быў такі вузкі, плечами за стены. Я с трудом спустился по
што я чапляўся плячыма за сценкі. З ступенькам и увидел небольшую, тоже
цяжкасцю спусціўся па прыступках і сводчатую комнату. Вдоль стен в ней
пабачыў невялічкі, таксама скляпеністы стояли сундуки, окованные полосами
пакоік. Ля сцен яго стаялі скрыні, акутыя железа, два шкафа. Все это было открыто, и
палосамі жалеза, дзве шафы. Усё гэта было повсюду валялись листы пергамента и
адчынена, і аркушы пергаменту і паперы бумаги. Посредине стоял стол, возле него
ляжалі паўсюль. Пасярэдзіне пакоя стаяў грубо сколоченный табурет, а на нем сидела
стол і ля яго грубы табурэт, а на ім сядзела экономка и рассматривала какой-то
ахмістрыня і разглядала нейкі пажоўклы пожелтевший лист. Меня поразило
аркуш. Мяне ўразіў выраз сквапнасці на яе выражение алчности на ее лице.
твары.
Калі я ўвайшоў, яна закрычала з перапуду і Когда я вошел, она закричала с испуга и
паспрабавала схаваць аркуш. Я паспеў попыталась спрятать лист. Я успел схватить
узяць яе за руку. ее за руку.
— Пані ахмістрыня, дайце мне гэта. І ці не — Пани экономка, отдайте это мне. И не
скажаце вы, чаму вы кожную ноч ходзіце скажете ли вы, почему вы каждую ночь
сюды, у таемны архіў, што робіце тут, ходите сюда, в тайный архив, что здесь
нашто палохаеце ўсіх сваімі крокамі? делаете, зачем пугаете своими шагами?
— Ух ты, бацюхна мой, які спрытны!… — — Ух ты, батюшка, какой прыткий!… —
незадаволена сказала яна. — Усё яму быстро оправилась она. — Все ему надо
ведаць трэба. знать…
І, відаць, таму, што знаходзілася на першым И, видимо, потому, что находилась на
паверсе, загаварыла з выразнай народнай первом этаже и не считала нужным
інтанацыяй: церемониться со мной, заговорила с
выразительной народной интонацией:
— А скулля з макам ты не хочаш? Бачыце — А чирья с маком ты не хочешь? Гляди
вы, што яму трэба! І аркуш схаваў. Каб ад ты, что ему понадобилось! И бумагу сховал.
цябе твае дзеці так хлеб на старасці год Чтоб от тебя твои дети так хлеб на старости
хавалі, як ты ад мяне той аркуш! У мяне, ховали, как ты от меня ту бумагу! У меня,
159
можа, больш правоў тут сядзець, чым у может, больше прав быть тут, чем у тебя. А
цябе. А ён, бачыце, сядзіць ды пытаецца. он, гляди ты, сидит да спрашивает. Чтоб
Каб на цябе так верады сядалі ды не тебя так вереды не спросились да и обсели.
пыталіся!
Мне гэта апрыкрала, і я сказаў ёй: Мне это надоело, и я сказал:
— Ты што, у турму захацела? Ты чаго тут? — Ты что, в тюрьму захотела? Ты зачем
Ці, можа, ты адсюль дзікаму паляванню здесь? Или, может, ты отсюда дикой охоте
знакі даеш? знаки подаешь?
Ахмістрыня пакрыўдзілася. Твар яе Экономка обиделась. Лицо ее собралось в
сабраўся ў вялікія зморшчыкі. морщины.
— Грэх вам, пане, — ледзь вымавіла яна. — — Грех вам, пане, — тихо промолвила она.
Я жанчына сумленная, я за сваім прыйшла. — Я женщина честная, я за своим пришла.
Вось яно ў вашай руцэ, тое, што мне Вот оно, в вашей руке, то, что принадлежит
належыць. мне.
Я глянуў на аркуш. Там была выпіска з Я взглянул на лист. Там была выписка из
пастановы камісіі па справе аднадворцаў. Я постановления комиссии по делу
прабег вачыма па радках і ў канцы однодворцев. Я пробежал глазами по
прачытаў: «И хотя оный Закревский и до строкам и в конце прочел: «И хотя оный
сей поры утверждает, что у него есть Закрэуски и до сей поры утверждает, что у
документы в подтверждение своих него есть документы в подтверждение своих
дворянских прав, а также того, что дворянских прав, а также того, что
наследником Яновских по субституции наследником Яновских по субституции
является именно он, а не г-н Гарабурда, является именно он, а не г-н Гарабурда,
дело сие за длительностью двадцатилетнего дело сие за длительностью двадцатилетнего
процесса и бездоказательностью следует процесса и бездоказательностью следует
предать забвению, а прав дворянства, как предать забвению, а прав дворянства, как
недоказанных, г-на Закревского Исидора недоказанных, г-на Закрэуского Исидора
лишить». лишить».
— Ну, і што з гэтага? — спытаў я. — Ну и что из этого? — спросил я.
— А тое, бацюхна мой, — з'едліва — А то, батюшка мой, — язвительно
праспявала ахмістрыня, — што я пропела экономка, — что я Закрэуская, вот
Закрэўская, вось што. А гэта мой бацька так что. А это мой отец судился с великими и
судзіўся з вялікімі ды моцнымі. Не ведала я, сильными. Я не знала, да спасибо добрым
ды, дзякуй добрым людзям, навучылі людям, надоумили, сказали, что должны
розуму, сказалі, што павінны тут недзе где-то здесь быть документы. Взял уездный
быць дакументы. Узяў суддзя павятовы судья десять красненьких, но и совет
дзесяць чырвоненькіх, але ж і параду даў хороший дал. Давайте бумагу.
добрую. Давайце аркуш.

160
— Не дапаможа, — сказаў я. — Гэта ж не — Не поможет, — сказал я. — Это ведь не
дакумент. Тут суд шляхецтва не вызначае. документ. Здесь суд отказывает вашему
Я пра гэтую праверку дробнай шляхты отцу, даже его право на шляхетство не
добра ведаю. Каб ваш бацька меў устанавливает. Я об этой проверке мелкой
дакументы на права субстытуцыі пасля шляхты хорошо знаю. Если б ваш отец имел
Яноўскіх — іншая справа. Але ён іх не документы на право субституции после
падаў — значыцца, не меў. Яновских — другое дело. Но он их не подал
— значит, не имел.
Твар ахмістрыні выразіў пакутлівае На лице экономки отразилась мучительная
імкненне дадумацца да такіх складаных попытка понять такие сложные вещи. Потом
рэчаў. Пасля вусны яе паехалі наперад, і яна она спросила недоверчиво:
спытала недаверліва:
— А можа, Яноўскія іх падкупілі? Кручкам — А может, Яновские их подкупили? Этим
гэтым толькі дай грошы! Я ведаю! І крючкам только давай деньги! Я зна-аю.
адабралі ў майго бацькі дакументы і тут Отняли у моего отца документы, а здесь
схавалі. спрятали.
— А дваццаць год судзіцца вы можаце? — А двадцать лет судиться вы можете? —
спросил я. — Еще двадцать лет.
— Я, бацюхна, да таго часу, напэўна, пайду — Я, батюшка, к тому времени, наверное,
Пану Богу порткі лугаваць. пойду Пану Богу порты стирать.
— Ну, вось бачыце. І дакументаў няма. Усё — Ну, вот видите. И документов нет. Вы ж
ж перарылі. здесь все перерыли.
— Усё, бацюхна, усё. Але ж свайго шкада. — Все, батюшка, все. Однако жаль своего.
— Ды гэта ж толькі няпэўныя звесткі. — Но ведь это только неопределенные
слухи.
— Але ж сваё, свае грошыкі, чырвоненькія, — А денежки — красненькие, синенькие —
сіненькія. свои.
— І гэта вельмі нядобра, капацца ўначы ў — И очень нехорошо рыться ночью в чужих
чужых паперах. бумагах.
— Бацюхна, свае ж грошыкі, — сквапна і — Батюшка, деньги же свои, — тупо тянула
тупа зудзела яна. она.
— Іх вам не адсудзяць, нават калі б — Их вам не отсудят, даже если б и были
дакументы былі. Гэта маярат Яноўскіх на документы. Это майорат Яновских на
працягу трох стагоддзяў ці нават больш. протяжении трех столетий или даже
больше.
— Дык сваё ж, бацюхна, — ледзь не — Но ведь свое, батюшка, — чуть не
плакала яна, і твар яе стаў сквапным да плакала она, и лицо ее стало алчным до

161
агіднасці. — Я б іх, даражэнькіх, зараз у омерзения. — Я их, миленьких, тут же в
шкарпэтку. Грошы б ела, на грошах спала. чулок запихнула б. Деньги ела б, на деньгах
спала б.
— Дакументаў няма, — губляў я цярпенне. — Документов нет, — терял я терпение. —
— Законная наследніца ёсць. Есть законная наследница.
І тут здарылася жахлівае і агіднае. Жанчына И тут произошло что-то ужасное: старуха
выцягнула галаву, шыя яе зрабілася доўгай- вытянула шею — она у нее стала длинной-
доўгай, і, наблізіўшы да мяне твар, длинной — и, приблизив ко мне лицо,
свісцячым шэптам сказала: свистящим шепотом сказала:
— Дык, можа… можа, яна хутка памерла б. — Так, может… может… она скоро умрет.
Твар яе аж прасвятлеў ад такога Лицо ее даже прояснилось от такой
спадзявання. надежды.
— Памерла б, і ўсё. Яна ж слабая, спіць — Умрет, и все. Она слабая, спит плохо,
дрэнна, крыві ў жылах амаль няма, кашляе. крови в жилах почти нету, кашляет. Что ей
Што ёй варта? Споўніцца праклён. Нашто стоит? Исполнится проклятие. Почему
каб палац пану Гарабурдзе, калі тут магла б дворец должен достаться Гарабурде, когда в
жыць я. Ёй што, адмучыцца — і садухі. А я нем могла бы жить я. Ей что, отмучается —
б… и со духом святым. А я бы тут…
Баюся, што я змяніўся ў твары, стаў Наверное, я изменился в лице, стал страшен,
страшны, бо яна адразу ўцягнула галаву ў потому что она вдруг втянула голову в
плечы. плечи.
— На падлу ляціш, варона? — спытаў я. — — На падаль летишь, ворона? А тут не
А тут не падла, тут жывы чалавек. Тут такі падаль, тут живой человек. И такой человек,
чалавек, падэшвы якога ты не варта, які подошвы которого ты не стоишь, который
большае права мае жыць на зямлі, ніж ты, имеет больше права жить на земле, чем ты,
ступа дурная. ступа дурная.
— Б-бацюхна… — блекатала яна. — Б-батюшка… — блеяла она.
— Маўчы, ведзьма! І ты яе ў магілу звесці — Молчи, ведьма! И ты ее в могилу хочешь
хочаш? Усе вы тут такія, аспіды свести? Все вы здесь одинаковые, аспиды
драпежныя! Усе вы за грошы забіць хищные! Все вы за деньги убить готовы
чалавека гатовыя! Усе вы павукі. Усе вы человека! Все вы пауки. Все вы матери за
маці роднай за сінюю паперку не синюю бумажку не пожалеете. А ты знаешь,
пашкадуеце. А ты ведаеш, што такое что такое жизнь, что так легко о смерти
жыццё, што так лёгка пра смерць другога другого человека говоришь? Не перед тобой
чалавека кажаш? Не перад табой бы перлы бы перлы рассыпать, но ты выслушай, ты же
сыпаць, але ты выслухай, ты ж жадаеш, каб хочешь, чтобы она солнце живое, радость,
яна сонца жывое, радасць, добрых людзей, хороших людей, долгие годы, которые ее
доўгія гады, якія яе чакаюць, на рабакоў ждут, сменила на подземных червей. Чтобы
162
падземных змяніла, каб табе на грошах тебе на деньгах спать, из-за которых сюда
спаць, з-за якіх сюды дзікае паляванне дикая охота приходит. Может, ты и
прыходзіць. Можа, ты і Блакітную Голубую Женщину впускаешь? Зачем вчера
Жанчыну сюды пускаеш? Чаму ўчора акно окно в коридоре открывала?
ў калідоры адчыняла?
— Та-тачка ты мой? А я ж яго не адчыняла! — Ба-тюшка ты мой! Я его не открывала!
А холадна ж было… Я яшчэ здзівілася, Ведь было ж холодно… Я еще удивилась,
чаму адчынена! — амаль галасіла яна. почему оно открыто! — почти голосила она.
На твары гэтай поскудзі было столькі боязі, На лице этой погани было столько страха,
што я мог бы змоўкнуць, але не мог. Я что я уже не мог замолчать. Я потерял
згубіў усякую разважлівасць. всякое благоразумие.
— Смерці ёй зычыш! Сабакі зласлівыя, — Смерти ей желаешь! Собаки злобные,
крумкачы! Прэч адсюль! Вон! Яна воронье! Прочь отсюда! Вон! Она
высакародная, ваша гаспадыня, яна, можа, і благородная, ваша хозяйка, она, может, и не
не прагоніць вас, але я абяцаю вам, калі вы прогонит вас, но я обещаю, если вы не
не пойдзеце з палаца, які засмуродзілі сваім оставите этот дворец, который испоганили
дыханнем, вы сядзеце ў турму маімі своим вонючим дыханием, я всех вас в
клопатамі. тюрьму засажу.
Яна пайшла да сходаў, горка плачучы. Я Она пошла к лестнице, горько плача. Я
ішоў за ёй. Мы выбраліся ў пакой, і тут я следовал за ней. Мы поднялись в комнату со
здзіўлена спыніўся. Яноўская стаяла перад шкафом, и тут я остановился, удивленный.
намі ў белай сукні і са свечкай у руках. Твар Яновская стояла перед нами в белом платье
яе быў засмучаны, і яна грэбліва паглядзела со свечой в руках. Лицо ее было грустным,
на ахмістрыню. она брезгливо смотрела на экономку.
— Пан Беларэцкі, я выпадкова чула вашу — Пан Белорецкий, я случайно слышала
размову, чула з самага пачатку. Я ішла ваш разговор, слышала с самого начала. Я
амаль за вамі. Я нарэшце ведаю глыбіню шла почти вслед за вами. Наконец я узнала
сумлення і подласці. А ты, — яна глубину совести и подлости. А ты… — она
звярнулася да Закрэўскай, якая стаяла, обратилась к Закрэвской, понуро стоявшей в
занурыўшыся, убаку, -…заставайся тут. Я стороне, — ты оставайся здесь. Я прощаю
дарую табе, з цяжкасцю, але дарую. тебя. С трудом, но прощаю. Простите и вы,
Даруйце і вы, пан Беларэцкі. Дурным пан Белорецкий. Глупых людей иногда надо
людзям часам трэба дараваць. Бо куды яна прощать. Потому что… Куда она отсюда
пойдзе адсюль. Яе нідзе не возьмуць, уйдет? Она никому не нужна, старая глупая
старую дурную бабу. баба.
Адна сляза скацілася з яе павек. Яна Одна слеза скатилась с ее ресниц. Она
павярнулася і пайшла. За ёю крочыў я. повернулась и пошла. Я пошел следом.
Яноўская спынілася ў канцы калідора і ціха Яновская остановилась в конце коридора и
сказала мне: тихо сказала:
163
— Людзі ламаюцца з-за гэтых папер. Каб не — Люди уродуют души из-за этих бумаг.
забарона продкаў, з якой радасцю я аддала Если бы не запрещение предков, с какой
б камусьці гэты гнілы цёмны дом. Ён мне радостью я отдала б кому-нибудь этот
адна пакута, як і сваё імя. Хоць бы памерці гнилой дом. Он, как и мое имя, для меня
хутчэй. Тады я пакінула б яго гэтай бабе з одна пытка. Хоть бы скорее умереть. Тогда
каменным сэрцам і дурной галавою. Няхай я оставила б его этой бабе с каменным
радавалася б, калі яна здатная так поўзаць сердцем и глупой головой. Пускай бы
на жываце з-за гэтай дрэні. радовалась, если способна ползать на
животе из-за этой дряни.
Мы моўчкі спусціліся ў ніжнюю залу і Мы молча спустились в нижний зал и
падышлі да каміна. Стоячы, глядзелі ў подошли к камину. Стоя, смотрели в огонь,
агонь, чырвоныя адбіткі якога клаліся на багровые отблески которого ложились на
твар Яноўскай. Яна змянілася за апошнія лицо Яновской. За последние дни она
дні, магчыма, пасталела, магчыма, проста заметно изменилась, возможно,
пачала ператварацца ў жанчыну. Напэўна, повзрослела, возможно, просто стала
нічыё вока, акрамя майго, не заўважыла превращаться в женщину. Наверное, никто,
гэтых змен. Толькі я адзін бачыў, што ў кроме меня, не замечал этих перемен.
бледным парастку, які рос у сутарэнні, Только я один видел, что в бледном побеге,
зацеплілася, пакуль яшчэ непрыкметна, что рос в подземелье, затеплилась, пока еще
жыццё. Погляд стаў больш асэнсаваным і незаметно, жизнь. Взгляд стал более
цікаўным да жыцця, хоць застарэлы жах па- осмысленным и любознательным, хотя
ранейшаму ляжаў маскай на твары. Трошкі застарелый страх по-прежнему лежал
больш ажыўленым стала аблічча. Бледны маской на лице. Она стала немного
парастак чамусьці пачынаў ажываць. оживленнее. Бледный росток начинал
почему-то оживать.
— Добра стаяць так, Надзея Раманаўна, — — Хорошо стоять вот так, Надежда
задумліва сказаў я. — Агонь гарыць… Романовна, — задумчиво сказал я. — Огонь
горит…
— Агонь. Добра, калі ён ёсць, калі ён — Огонь… Хорошо, когда он есть, когда он
гарыць. Добра, калі людзі не хлусяць. горит. Хорошо, когда люди не лгут.
Дзікі, нялюдскай сілы, крык прагучаў Дикий, нечеловеческой силы крик донесся
аднекуль знадворку — здавалася, што гэта со двора — казалось, что кричит и рыдает
крычыць і рыдае не чалавек, а дэман. І не человек, а демон. И сразу вслед за ним
адразу пачуўся ўпэўнены, уладарны пошчак послышался уверенный, властный грохот
конскіх капытоў ля сходаў. А голас рыдаў і копыт возле крыльца. А голос рыдал и
крычаў так па-нялюдску, як быццам не з кричал так жутко, как будто вылетал не из
чалавечых грудзей выходзіў: человеческой груди:
— Раман у дваццатым калене — выходзь! — Роман в последнем колене — выходи!
Помста! Апошняя помста! Авой! Авой! Месть! Последняя месть! Авой! Авой!
164
І яшчэ нешта, чаму не было назвы. Я мог бы И кричал еще что-то, чему не было
зараз выскачыць на сходы, і страляць у названия. Я мог бы выскочить на крыльцо,
гэтую дзікую поскудзь, і пакласці на месцы стрелять в эту дикую сволочь и уложить на
хоць каго-небудзь, але на руках у мяне месте хотя бы одного, но на руках у меня
ляжала яна, і я адчуваў праз сукно, як лежала она, и я ощущал сквозь платье, как
калацілася яе спуджанае сэрцайка, як яно колотилось ее испуганное сердчишко, как
паступова замірала, білася ўсё радзей, оно постепенно замирало, билось все реже и
радзей. Спуджаны да немагчымасці за яе реже. Перепуганный за ее жизнь, я начал
жыццё, я пачаў няўпэўненымі рухамі робко гладить ее волосы. Она медленно
гладзіць яе валасы. Яна павольна, вельмі приходила в сознание, и ресницы чуть
павольна прыходзіла да прытомнасці, і веі заметно вздрагивали, когда я дотрагивался
яе ледзь прыкметна ўздрыгвалі, калі я рукой до ее головы. Так затюканный щенок
дакранаўся рукою да яе галавы. Так принимает ласки человека, который
затурканае шчанё прымае ласкі чалавека, впервые решил погладить его: брови его
які ўпершыню вырашыў пагладзіць яго: вздрагивают, ожидая удара каждый раз,
бровы яго ўздрыгваюць, чакаючы кожны когда поднимается рука.
раз удару, калі заносіцца рука.
А грукат быў далей, і ўся сутнасць мая Грохот уже удалялся, и все мое естество
пакутліва ўстала да таго, каб разам з ёй было готово к тому, чтобы вместе с нею
выскачыць на сходы, страляць у гэтых выскочить на крыльцо, стрелять в этих
нетапыроў і разам з ёю ўпасці на прыступкі нетопырей и вместе с нею упасть на
і памерці, адчуваючы яе поруч з сабою, тут, ступеньки и сдохнуть, ощущая ее рядом с
усю ля сябе. Усё адно нельга так жыць. собой, тут, всю возле себя. Все равно так
жить невозможно.
А голас рыдаў здалёку: А голос рыдал уже издали:
— Раман! Раман! Выходзь! Каням пад ногі — Роман! Роман! Выходи! Коням под ноги
душу тваю! Гэта яшчэ не зараз! Потым! душу твою! Это еще не теперь! Потом!
Заўтра… Пасля! Але мы прыйдзем! Завтра… Потом! Но мы придем! Придем!
Прыйдзем!
І цішыня. Яна ляжала ў маіх абдоймах, і як И тишина. Она лежала в моих объятиях, и
быццам ціхая музыка пачала найграваць как будто тихая музыка начала наигрывать
недзе, можа, у маёй душы. Ціхая-ціхая, где-то, может, в моей душе. Тихая-тихая,
далёкая-далёкая, пяшчотная: пра сонца, далекая-далекая, нежная: про солнце,
малінавыя ад канюшыны лугі пад дымнай малиновые от клевера луга под дымной,
бліскучай расою, пра залівісты спеў гівала ў мерцающей росой, про заливистую песнь
шатах вялікіх ліп. Яе твар быў такі соловья в кронах далеких лип. Ее лицо было
спакойны, як у спячага дзіцяці. Вось спокойным, как у спящего ребенка. Вот
прарваўся ўздых, раскрыліся вочы, прорвался вздох, раскрылись глаза,
здзіўлена паглядзелі вакол, пасуравелі. удивленно посмотрели вокруг, посуровели.

165
— Прабачце, я пайду. — Простите, я пойду.
І яна накіравалася да сходаў на другі паверх И она направилась к лестнице на второй
— маленькая белая постаць… этаж — маленькая белая фигурка…
Толькі тут я, яшчэ дрыжучы ад узбуджэння, Только теперь я, еще дрожа от возбуждения,
зразумеў, якая мужная, якая нязломная понял, какая мужественная, какая сильная
была душа ў гэтай да смерці запалоханай душа была у этой до смерти запуганной
дзяўчыны, калі яна пасля «такога» девушки, когда она после таких потрясений
выходзіла мяне сустракаць і двойчы выходила встречать меня и дважды открыла
адчыніла дзверы: тады, калі я, невядомы, двери: тогда, когда я, незнакомец, приехал
прыехаў сюды, і тады, калі я бег да яе сюда, и тогда, когда бежал к ее двери, в
дзвярэй, у трывозе, пад ляск капытоў тревоге, под грохот копыт дикой охоты у
дзікага палявання пад самымі вокнамі. самых окон. Наверное, охота и темные
Напэўна, яно і цёмныя асеннія ночы осенние ночи побудили ее к этому, как
штурхнулі яе на гэта, як пачуццё даверу чувство доверия вынуждает затравленного
прымушае зацкаванага хартамі зайца псами зайца прижиматься к ногам
прыціскацца да ног выпадковага чалавека. случайного человека. У девушки были
У дзяўчыны былі надта добрыя нервы, калі очень хорошие нервы, если она выдержала
яна вытрымала тут два гады. здесь два года.
Я сеў ля каміна і пачаў глядзець у агонь. Я сел у камина и стал смотреть в огонь. Да,
Так, небяспека была жахлівая. Тры чалавекі опасность была страшная. Три человека
супраць усіх гэтых цёмных сіл, супраць против всех этих темных сил, против
невядомага. Хопіць пяшчоты. Яны неизвестного. Но довольно миндальничать!
праязджаюць у парк ля Волатавай прорвы Они проникают в парк возле Волотовой
— заўтра ж я зраблю там засаду. Рукі ў прорвы — завтра же я устрою там засаду.
мяне дрыжалі: нервы былі напятыя, як Руки у меня дрожали: мои нервы были
струны, і агульны стан не на сабаку. напряжены до предела. А общее состояние
было хуже, чем у собаки.
«Можа, паехаць адсюль?» — варухнулася ў «Может, уехать отсюда?» — шевельнулась
душы спозненая думка, водгук той маёй запоздалая мысль, отзвук той моей «ночи
«ночы жаху», і памерла перад напорам ужаса», и умерла под напором отчаяния,
безнадзейнасці, жалезнай рашучасці і железной решимости и желания драться.
жадання біцца.
Хопіць! Перамога або Волатава прорва — Хватит! Победа или Волотова прорва — все
усё адно. Пакінуць? Не, я не мог пакінуць равно. Оставить? Ну нет, я не мог оставить
гэты агідны халодны дом, бо тут жыло тое, этот омерзительный холодный дом, потому
што я пакахаў. Так, пакахаў. Я не саромеўся что здесь жила та, которую я полюбил. Да,
гэтага. Да гэтага часу ў мяне, як амаль ва полюбил. И я не стыдился этого. До этого
ўсякага здаровага, маральна времени у меня, как почти у всякого
неразбэшчанага і пазбаўленага залішняй здорового, морально не развращенного и
166
пачуццёвай цягі чалавека, былі да жанчын лишенного чрезмерной чувственности
роўныя сяброўскія адносіны, часам нават не человека, были к женщинам ровные,
пазбаўленыя нейкай незразумелай агіды. товарищеские отношения, иногда даже с
Так яно і павінна быць, пакуль не примесью какого-то непонятного
прыходзіць Сапраўднае. Яно прыйшло. отвращения. Наверное, так оно бывает у
Ісці? Я быў тут, поруч, такі для яе магутны і многих, пока не приходит настоящее. Оно
вялікі (мае ўнутраныя хістанні яе не пришло. Уйти? Я был здесь, рядом, такой
датычыліся), яна спадзявалася на мяне, яна для нее сильный и большой (мои
ўпершыню, напэўна, спала спакойна. внутренние колебания ее не касались), она
надеялась на меня, она впервые, наверное,
спала спокойно.
Гэты момант, калі я трымаў яе ў абдоймах, Этот миг, когда я держал ее в объятиях,
вырашыў для мяне ўсё, што хавалася ў маім решил для меня все, что накапливалось в
сэрцы яшчэ з тых часоў, калі яна паўстала ў моем сердце еще с того времени, когда она
абарону бедных там, ля верхняга каміна. З восстала в защиту бедных там, у верхнего
якой насалодаю я ўзяў бы яе адсюль, павёз камина. С каким наслаждением я забрал бы
кудысьці далёка, цалаваў гэтыя заплаканыя ее отсюда, увез куда-нибудь далеко, целовал
вочы, маленькія рукі, ахінуў яе, як цёплым, бы эти заплаканные глаза, маленькие руки,
надзейным крылом, дараваў бы свету яго укрыл бы ее теплым, надежным крылом,
непрытульнасць. простил бы миру его неприютность.
Але што я? Як ні жорстка пра гэта Но что я для нее? Как ни горько об этом
падумаць, яна ніколі не будзе маёй. Я — думать, она никогда не будет моей. Я —
галяк. Яна таксама бедная, але яна з ліку голяк. Она тоже бедная, но она из числа
старэйшых родаў, блакітная кроў, гордая старейших родов, голубая кровь, у нее за
слава бясконцых пакаленняў за плячыма. плечами «гордая слава бесконечных
«Гордая слава»? Я ведаў яе зараз, гэтую поколений». «Гордая слава»? Я знал ее
гордую славу, якая скончылася адзічэннем, теперь, эту гордую славу, которая
але мне ад гэтага не было лягчэй. Я плебей. завершилась одичанием, но мне от этого не
Не, я буду маўчаць пра гэта. Ніхто ніколі не было легче. Я плебей. Нет, я буду молчать
скажа, што я дзеля карысці ажаніўся з об этом. Никто никогда не упрекнет меня,
прадстаўніцай даўняга роду, за які, что я ради корысти женился на
магчыма, паміраў недзе на полі вайны мой представительнице старинного рода, за
просты прашчур. І ніхто не скажа, што я который, возможно, умирал где-то на поле
ўзяў яе, скарыстаўшыся з яе боя мой простой предок. И никто не скажет,
бездапаможнасці. Адзінае, што мне что я женился на ней, воспользовавшись ее
дазволена, гэта легчы за яе ў дол, пакласці беспомощностью. Единственное, что мне
душу сваю і хоць гэтым трошкі аддзячыць позволено, это лечь за нее в яму, отдать за
за гэтае ззянне неймавернага шчасця, якое нее душу свою и хотя бы этим чуточку
азарыла маю душу ў гэты змрочны вечар ля отблагодарить за то сияние несказанного
вялікага непрытульнага каміна. Я дапамагу счастья, которое осветило мою душу в этот
167
ёй выратавацца — і гэта ўсё. мрачный вечер у большого неприютного
камина. Я помогу ей спастись — и это все.
Я буду верны, назаўжды буду верны гэтай Я буду верен, навсегда буду верен этой
радасці, змешанай з болем, горкай радости, смешанной с болью, горькой
прыгажосці яе вачэй і адплачу ёй дабром за красоте ее глаз и отплачу ей добром за
добрыя думкі пра мяне. А пасля — канец. Я хорошие мысли обо мне. А потом — конец.
пайду назаўжды адсюль, і шляхі радзімы Я уйду отсюда навсегда, и дороги моей
бясконцай істужкай лягуць перада мною, і родины нескончаемой лентой будут
сонца паўстане ў вясёлкавых колах ад слёз, стлаться предо мной, и солнце встанет в
якія просяцца на веі. радужных кругах от слез, что просятся на
ресницы.

РАЗДЗЕЛ ДЗЕСЯТЫ Глава десятая

Наступнага дня я ішоў са Свеціловічам да На следующий день я шел со Свециловичем


невялікага ляснога вострава ля Яноўскай к небольшому лесному острову возле
пушчы. Свеціловіч быў вельмі вясёлы, Яновской пущи. Свецилович был очень
многа разважаў пра каханне наогул і пра весел, много рассуждал о любви вообще и о
сваё каханне ў прыватнасці. І такая чыстая, своей в частности. И столько чистоты и
шчырая душа глядзела з вачэй гэтага искренности было в его глазах, так наивно,
хлопца, так наіўна, па-дзіцячы, ён быў по-детски он был влюблен, что я мысленно
закаханы, што я ў думках даў сабе слова дал себе слово никогда не переходить
ніколі не перабіваць дарогі яго пачуццю, не дороги его чувству, не мешать ему,
перашкаджаць яму, ачысціць яму месца ля очистить место возле девушки, которую
дзяўчыны, якую кахаў сам. любил сам.
Мы, беларусы, рэдка ўмеем кахаць па- Мы, белорусы, редко умеем любить, не
сапраўднаму, не ахвяруючы чымсьці, і я не жертвуя чем-то, и я не был исключением из
быў выключэннем з правіла. Звычайна мы правила. Обычно мы мучаем ту, кого
мучым тую, якую кахаем, а самі мучымся любим, а сами мучаемся еще больше от
яшчэ больш ад розных супярэчлівых думак, разных противоречивых мыслей, вопросов,
пытанняў, учынкаў, якія іншымі вельмі поступков, которые другим удается очень
лёгка прыводзяцца да аднаго знамянальніка. легко привести к единому знаменателю.
Свеціловіч атрымаў з губерні ліст, у якім Свецилович получил из города письмо, в
яму пісалі, між іншым, і пра Бермана. котором ему сообщали про Бермана.
— О, Берман… Берман, выяўляецца, добрая — О, Берман… Берман. Оказывается, это
цаца! Род ягоны стары, але збяднелы і нейкі добрая цаца! Род его старинный, но
дзіўны. Вось тут мне пішуць, што ўсе яны обедневший и какой-то странный. Вот тут
168
мелі непераможную цягу да самоты і мне пишут, что все они имели
з'едлівасць. Бацька яго страціў маёмасць, непреодолимое влечение к одиночеству и
была вялізная растрата, і выратаваўся ён были весьма зловредны, необщительны.
толькі тым, што прайграў вялізную суму Отец его лишился состояния, у него была
рэвізору. Маці жыла амаль увесь час пры огромная растрата, и спасся он только тем,
завешаных вокнах, нават гуляць выходзіла что проиграл большую сумму ревизору.
толькі ўначы. Але самая дзіўная асоба — Мать жила почти все время при
сам Берман. Ён выявіўся выключным занавешенных окнах, даже гулять выходила
знаўцам старажытнай драўлянай только в сумерки. Но самая удивительная
скульптуры і шкла. Некалькі год таму личность — сам Берман. Он прослыл
здарылася непрыемная гісторыя. Яго исключительным знатоком старинной
паслалі ў Мніхавічы ад гуртка аматараў деревянной скульптуры и стекла. Несколько
старажытнасці, на чале якога стаяў граф лет назад случилась неприятная история.
Тышкевіч. Там, у Мніхавічах, зачынялі Его послали в Мниховичи от общества
стары касцёл, а скульптуру з яго, па чутках, любителей древности, во главе которого
вельмі мастацкую, хацелі адкупіць у стоял граф Тышкевич. Там, в Мниховичах,
прыватны музей Тышкевіча, які ён закрывали старый костел, а скульптуры,
перадаваў гораду. Берман паехаў, даслаў находившиеся в нем — по слухам, больших
адтуль статую святога Хрыстафора і ліст, у художественных достоинств, — хотели
якім пісаў, што скульптура ў касцёле не мае приобрести для частного музея Тышкевича,
ніякай мастацкай вартасці. Яму паверылі, который он передавал городу. Берман
але праз некаторы час выпадкова поехал, прислал оттуда статую святого
даведаліся, што Берман купіў скульптуру за Христофора и сочинил бумагу, в которой
мізэрныя грошы, купіў у агульнай колькасці писал, что скульптуры в костеле не
ста сямі фігур і спрадаў усё іншаму представляют никакой ценности. Ему
прыватнаму калекцыянеру, назначыўшы поверили, но спустя какое-то время
вялікую суму. Адначасова не далічыліся случайно стало известно, что Берман купил
значнай колькасці грошай у казне гуртка все скульптуры — в общей сложности сто
аматараў. Бермана ўзяліся шукаць, але ён семь фигур — за мизерную цену и продал
знік разам з маці і малодшым братам, які другому частному коллекционеру за
выхоўваўся недзе ў прыватным пансіёне і крупную сумму. Одновременно не
толькі за год да таго прыехаў у горад. Між досчитались значительного количества
іншым, гэты брат вызначаўся яшчэ большай денег в казне общества любителей.
нелюдзімасцю. Увесь час ён сядзеў у Принялись искать Бермана, но он исчез
дальніх пакоях, не выходзячы ні да каго, і вместе с матерью и младшим братом,
толькі раз яго бачылі ў кампаніі Бермана ў который воспитывался в каком-то частном
клубе, дзе ён здаўся ўсім дрэнна выхаваным пансионе и только за год до этого приехал в
для пансіянера. город. Между прочим, брат его отличался
еще большей нелюдимостью. Все время
сидел в дальних покоях, не выходя ни к

169
кому, и лишь один раз его видели с
Берманом в клубе, где он всем показался
очень плохо воспитанным молодым
человеком, несмотря на его пребывание в
пансионе.
Калі агледзеліся, то выявілася, што дом яны Когда спохватились, то оказалось, что они
паспелі прадаць і знікнуць невядома куды. успели продать дом и исчезнуть. Ими
Пачалі даведвацца і даведаліся, што і заинтересовались. И тут выяснилось, что
наогул гэтыя Берманы зусім не Берманы, а эти Берманы вообще никакие не Берманы, а
хто — невядома. кто — неизвестно.
— Н-да… — сказаў я. — Не шмат мы — Н-да… Немного же мы узнали, — сказал
даведаліся. Цікавае тут толькі тое, што я. — Интересно здесь только то, что Берман
Берман — злачынец. Але ён абдурыў такога — преступник. Но он одурачил такого же,
самага драпежніка: не мне яго ганіць за как сам, хищника, и не мне его осуждать.
гэта. Ён яшчэ атрымае па заслугах, але гэта Он еще получит по заслугам, но это потом.
пасля. Значна больш цікавае тут другое. Па- Тут любопытно другое. Во-первых, куда
першае, куды падзеліся яго маці і брат? Па- девались его мать и брат? Во-вторых, кто он
другое, хто ён сам, які ў яго сапраўдны сам в действительности? То, что он
твар? Тое, што ён з'явіўся тут, зразумела. появился здесь, понятно. Ему надо было
Яму трэба было схавацца. А вось хто ён, скрыться. А вот кто он, кто его
хто ягоныя сваякі — гэта трэба з'ясаваць. І я родственники — это надо выяснить. И этим
гэтым абавязкова зацікаўлюся. А ў мяне, я обязательно поинтересуюсь. А у меня,
Свеціловіч, амаль ніякіх навін няма, хіба Свецилович, почти никаких новостей, разве
што даведаўся, ды і тое з вуснаў вар'яткі, что узнал, да и то из уст безумной, что в ту
што выбавіў Рамана ў тую фатальную ноч з фатальную ночь выманил Романа из дома
хаты Гарабурда. А я нават не запомніў яго Гарабурда. А я даже не запомнил его морды,
пысы, калі ён быў на вечары ў Яноўскіх. когда он был на вечере у Яновской.
— Нічога, яшчэ даведаемся. — Ничего, еще узнаем.
Мы падышлі да ляска і заглыбіліся ў яго. Мы подошли к рощице и углубились в нее.
Гэта быў адзіны з ляскоў у наваколлі, у якім Это была единственная в округе роща, в
былі пераважна ліставыя пароды. І там, на которой преобладали деревья лиственных
невялікай галявіне, мы пабачылі Рыгора, які пород. И там, на небольшой прогалине, мы
трымаў на каленях доўгую стрэльбу, а увидели Рыгора, который, прислонившись к
спіною прыхіліўся да таўшчэразнага огромному выворотню, держал на коленях
стаўбура-вываратня. Пабачыўшы нас, ён длинное ружье. Увидев нас, он поднялся,
устаў, па-мядзведжы скасавурыўся і по-медвежьи покосился на нас и удобнее
зручней узяўся за стрэльбу. перехватил ручницу.
— Сцеражыцеся выходзіць на балоты, — Берегитесь выходить на болота,
сцеражыцеся парку і асабліва яго берегитесь парка и особливо его южной и
170
паўдзённай і ўсходняй ускраін, — восточной окраин, — пробормотал он
прамармытаў ён замест прывітання. вместо приветствия.
— Чаму? — спытаў я, пазнаёміўшы яго са — Почему? — спросил я, познакомив его со
Свеціловічам. Свециловичем.
— А вось чаму, — буркнуў ён. — Гэта не — А вот почему, — буркнул он. — Это не
здані. Яны занадта добра ведаюць привиды. Они слишком хорошо знают
патаемныя сцежкі праз Волатаву прорву. потайные стежки через Волотову прорву.
Вы здзіўляецеся, што яны мчаць без дарогі, Вы удивляетесь, что они мчат без дороги, а
а яны проста ведаюць усе сховішчы акругі і они просто знают все тайные убежища в
ўсе сцежкі да іх, яны карыстаюцца дужа округе и все стежки к ним, они пользуются
старажытнымі падковамі, якія прыбіты очень древними подковами, которые
навенькімі гакамі. Што праўда, то праўда, прибиты новенькими шипами. Что правда,
іхнія коні ходзяць, як мядзведзь, спачатку то правда, их кони ходят, как медведь,
левымі, а пасля правымі нагамі, і крок у іх сначала левыми, а потом правыми ногами, и
машысты, шырэйшы, чым у якога іншага шаг у них машистый, значительно шире,
каня ў наваколлі. І яны для зданей занадта чем у наших коней. И они для привидов
слабыя. Здань праходзіць паўсюль, а гэтыя слишком малосильные. Привидение
толькі праз паваленую агароджу ля проходит всюду, а эти только через
прорвы… Што я даведаўся яшчэ: іх было ў поваленную ограду у прорвы… Что я узнал
мінулы раз не больш як дзесяць чалавек, бо еще: в прошлый раз их было не более
толькі палова коней ідзе так, як ідзе конь, десяти, потому что только половина коней
калі ў яго на спіне звычайная чалавечая шла так, как идет конь, когда у него на
вага. На астатніх, напэўна, штосьці спине сидит человек. На остальных,
лягчэйшае. Той, хто мчыць наперадзе, мае наверное, было что-то полегче. Тот, кто
гарачы нораў: дзярэ каню рот цуглямі. І мчится впереди, очень горячего нрава: рвет
яшчэ — адзін з іх нюхае табаку: я знайшоў коню губы удилами. И еще — один из них
пыл зялёнай табакі ля месца, дзе яны нюхает табак: я обнаружил пыль зеленого
спыняліся перад апошнім набегам і табака на том месте, где они
натапталі шмат слядоў. Месца гэта — вялікі останавливались перед последним набегом
дуб непадалёк ад паваленай агароджы. и натоптали много следов. Место это —
большой дуб неподалеку от поваленной
ограды.
— Дзе можа быць месца іх збораў? — — Где может быть место их сборов? —
спытаў я. спросил я.
— Гэта я ведаю зараз добра, — спакойна — Теперь я знаю, где искать, — спокойно
адказаў Рыгор. — Гэта недзе ў Яноўскай ответил Рыгор. — Это где-то в Яновской
пушчы. Я прасачыў сляды. Вось паглядзіце. пуще. Я определил по следам. Вот
— Ён пачаў крэсліць лазінкаю па зямлі: — поглядите. — Он начал черкать лозовым
Вось пушча. Тады, калі быў забіты Раман, прутиком по земле. — Вот пуща. Тогда,

171
сляды зніклі вось тут, амаль ля балота, якое когда был убит Роман, следы исчезли вот
акружае пушчу. Калі яны гналіся за табою, тут, почти у болота, что вокруг пущи. Когда
пасля вячэры ў Дубатоўка, сляды зніклі они гнались за тобой после вечери у
паўночней першага месца, а пасля той Дубатовка, следы исчезли севернее, а после
гісторыі ля Яноўскага палаца, калі яны той истории возле дворца Яновской, когда
наважыліся крычаць, — яшчэ трохі они кричали, — еще немного севернее.
паўночней. Бачыш, шляхі амаль Видишь, пути почти сходятся.
сыходзяцца.
— Праўда, — падхапіў я. — І калі іх — Действительно, — согласился я. — И
прадоўжыць, яны сыдуцца ў адным пункце, если их продолжить, они сойдутся в одной
недзе на балоце. точке, где-то на болоте.
— Я быў там, — скупа, як аб самым — Я был там, — скупо, как о самом
звычайным, буркнуў Рыгор. — Балота обычном, буркнул Рыгор. — Болото
лічыцца ў тым месцы гіблым, але я считается в том месте гиблым, но я видел,
пабачыў, што на ім там-сям расце трава что на нем кое-где растет сивец. А там, где
сівец. А там, дзе расце сівец, там заўжды растет эта трава, всегда сможет поставить
зможа паставіць нагу конь паскудніка, калі ногу конь паскудника, если паскуднику это
паскудніку будзе для гэтага пільная будет очень нужно.
патрэба.
— Дзе гэта месца? — збялеў раптам — Где это место? — вдруг побледнел
Свеціловіч. Свецилович.
— Ля Халоднай лагчыны, дзе ляжыць — У Холодной лощины, где лежит камень
камень, Ведзьмакова ступа. Ведьмакова ступа.
Свеціловіч яшчэ больш збялеў. Нешта Свецилович побледнел еще сильнее. Что-то
хвалявала яго, але ён авалодаў сабою. взволновало его, но он овладел собой.
— Яшчэ што? — спытаў я. — Что еще? — спросил я.
— Яшчэ тое, — панура мармытаў Рыгор, — — Еще то, — угрюмо бормотал Рыгор, —
што ты памыляешся, Беларэцкі. Хоць что ты на кривом шляху, Белорецкий. Хотя
выклікаў тады з хаты Рамана Гарабурда, але Романа из хаты тогда выманил Гарабурда,
ён да дзікага палявання не мае дачынення. но он к дикой охоте отношения не имеет. В
У тыя дзве ночы, калі яно з'яўлялася ў те две ночи, когда она появлялась в
апошні раз, Гарабурда сядзеў у сваім последний раз, Гарабурда сидел в своей
берлагу, як хамяк у нары. Я ведаю, яго дом берлоге, как хомяк в норе. Я знаю, его дом
добра пільнавалі. хорошо сторожили.
— Але ж ён зацікаўлены ў смерці або — Но ведь он заинтересован в смерти или
вар'яцтве Яноўскай. Яму гэта карысна. Ён безумии Яновской. Ему это на пользу. Он
прымусіў Кульшаў запрасіць у той вечар уговорил Кульшей пригласить в тот вечер
Надзею Яноўскую да сябе, ён паслаў да Надежду Яновскую к себе, он послал к

172
Кульшаў і сваю дачку і затрымаў усіх да Кульшам и свою дочь и задержал всех до
ночы. ночи.
Рыгор задумаўся. Пасля мармытнуў: Рыгор задумался. Потом пробормотал:
— Можа, і так. Ты разумны, ты ведаеш. Але — Может, и так. Ты умный, ты знаешь. Но
Гарабурды там не было, я адкажу галавою. Гарабурды там не было, я отвечаю головой.
Ён дрэнны яздок. Ён баягуз. І ён увесь час Он плохой ездок. Он трус. И все время
сядзіць у палацы. Але ж ён можа і намовіць сидит во дворце. Но он может подговорить
на тую агіду кагосьці іншага. Можа, гэта і на эту пакость кого-нибудь другого.
так. Такі можа.
І тут Свеціловіч яшчэ больш збялеў і И тут Свецилович побледнел еще больше и
ўтаропіўся кудысьці вачыма, як быццам уставился куда-то, словно обдумывал нечто
абдумваў штосьці важлівае. Я не важное. Я не мешал ему: захочет — скажет
перашкаджаў яму: захоча — сам скажа. сам. Однако думал он недолго.
Думаў ён, аднак, нядоўга.
— Браты, я, здаецца, ведаю гэтага чалавека. — Братья, я, кажется, знаю этого человека.
Разумееце, вы наштурхнулі мяне на гэта. Понимаете, вы натолкнули меня на эту
Першае: «Ведзьмаковая ступа». Я сёння догадку. Во-первых: «возле Ведьмаковой
бачыў там чалавека, вельмі знаёмага мне ступы». Я вчера вечером видел там
чалавека, на якога ніколі б не падумаў, і человека, очень знакомого мне человека,
гэта мяне бянтэжыць. Ён быў вельмі которого никогда б не заподозрил, и это
стомлены, брудны, ён ішоў да багны. меня смущает. Он был очень усталый,
Пабачыў мяне, накіраваўся да мяне: «Што грязный, ехал верхом к прорве. Увидел
вы тут робіце, пан Свеціловіч?» Я адказаў меня, приблизился: «Что вы здесь делаете,
жартам: «Шукаю ўчарашняга дня». А ён пан Свецилович?» Я ответил шуткой: «Ищу
зарагатаў і пытае: «Хіба ўчарашні дзень, вчерашний день». А он захохотал и
хай яго д'ябал, прыходзіць у сённяшні?» А я спрашивает: «Разве вчерашний день, дьявол
яму кажу: «Ва ўсіх нас учарашні дзень на его побери, приходит в сегодняшний?» А я
шыі вісіць». Ён: «Але ж не прыходзіць?» А ему: «У всех нас вчерашний день на шее
я яму: «А дзікае паляванне? З мінулага аж у висит». Он тогда: «Однако же не
сёння прыйшло». Той аж у твары змяніўся: приходит?» Я: «А дикая охота? Пришла
«Хай яго ліха… Не памінайце вы яго!» І ведь из прошлого». Он даже в лице
паехаў ля дрыгвы на поўнач. Я накіраваўся изменился: «Прах ее возьми… Не
да вас, пан Беларэцкі, а калі азірнуўся, то поминайте вы ее!» И двинулся вдоль
бачу: ён паехаў назад і ўжо ў лажок трясины на север. Я направился к вам, пан
спускаецца. Спусціўся і знік. Белорецкий, а когда оглянулся, увидел: он
повернул назад и в лог спускается.
Спустился и исчез.
— Хто гэта? — спытаў я. — Кто это был? — спросил я.
А Свеціловіч усё вагаўся. Пасля ўзняў свае Свецилович колебался. Потом поднял свои
173
светлыя вочы. светлые глаза.
— Прабачце, Беларэцкі, прабач, Рыгор, але — Простите, Белорецкий, прости, Рыгор, но
я не магу пакуль што сказаць. Гэта занадта я пока не могу сказать. Это слишком важно,
важліва, а я не пляткар, я не магу так проста а я не сплетник, я не могу просто так
ўзваліць такое абвінавачванне на плечы взвалить тяжкое обвинение на плечи
чалавека, які, можа, яшчэ і бязвінны. Вы человека, который, может, и безвинный. Вы
ведаеце, за такое могуць забіць нават па знаете — за такое могут убить даже при
аднаму падазрэнню. Магу толькі сказаць, одном подозрении. Скажу только, что он
што ён быў сярод гасцей у Яноўскіх. Я был среди гостей у Яновской. Я вечером
ўвечары яшчэ падумаю, прыпамятаю еще подумаю, взвешу, припомню детально
гісторыю пра вэксалі і заўтра скажу вам… историю о векселях и завтра скажу вам… А
Я пакуль не магу больш нічога сказаць… пока ничего больше сказать не могу…
— О, вядома. Надзейнае алібі. О, дурні! І — О, конечно. Надежное алиби. О, дураки!
якія няпэўныя думкі! — Па аналогіі я И какие расплывчатые мысли! — По
прыпомніў і свае няпэўныя думкі пра аналогии я припомнил и свои
«рукі», якія павінны былі мне дапамагчы неопределенные мысли о «руках», которые
разабрацца ў чымсьці важлівым, але должны были мне помочь разобраться в
прыдумаць, успомніць не мог і адагнаў чем-то важном.
надакучлівае слова.
Вырашылі, што Рыгор будзе сённяшняй Решили, что Рыгор нынешней ночью будет
ноччу сядзець у Халоднай лагчыне, адтуль сидеть в Холодной лощине, откуда недалеко
недалёка да хаты, у якой жыў Свеціловіч, до дома Свециловича, где тот жил со
яго стары «брат-слуга» і кухарка. У старым дядькой-слугой и кухаркой. В
выпадку патрэбы мы зможам яго там случае необходимости мы сможем его
адшукаць. найти.
— І ўсё ж я не веру, што падпільную іх там — И все же я не верю, что подкараулю их
пры выхадзе. Свеціловіч іх спудзіў, — там во время выхода. Свецилович их
сіпавата сказаў Рыгор. — Яны знойдуць спугнул, — хрипловато сказал Рыгор. —
іншую дарогу з пушчы на раўніну. Они найдут другую дорогу из пущи на
равнину.
— Але іншай дарогі ў парк не знойдуць. Я — Но другую дорогу в парк не найдут. Я
буду пільнаваць іх ля паваленай агароджы, буду подстерегать их у поваленной ограды,
— вырашыў я. — решил я.
— Аднаму небяспечна, — апусціў вочы — Одному опасно, — опустил глаза Рыгор.
Рыгор.
— Але ты таксама будзеш адзін. — Но ведь ты тоже будешь один.
— Я? Ну, няма дурных. Я смелы, але не так, — Я? Ну, дурных нема. Я смелый, но не
каб адзін супраць дваццацёх. настолько, чтобы одному против двадцати.

174
— А я кажу вам, — упарта сказаў я, — што — А я говорю вам, — упрямо сказал я, —
гаспадыня Балотных Ялін не вытрымае, что хозяйка Болотных Ялин не вынесет,
калі і сёння з'явіцца пад мурамі дома дзікае если дикая охота и сегодня появится у стен
паляванне. Я павінен не пусціць іх у парк дома. Я должен не пустить их в парк, если
сёння, калі яны толькі надумаюць прыйсці. они надумают прийти.
— Я не магу дапамагчы вам сёння, — — Я не могу помочь вам сегодня, —
задумліва прагаварыў Свеціловіч. — Тое, задумчиво проговорил Свецилович. — То,
што я сёння павінен знайсці, больш что я должен выяснить, более важно.
важлівае. Магчыма, сёння дзікае паляванне Возможно, дикая охота сегодня вообще не
наогул не з'явіцца. У яго на шляху паўстане появится. У нее на пути встанет преграда…
перашкода…
— Добра, — спыніў яго я даволі суха, — — Хорошо, — прервал я его довольно сухо,
вам трэба было выказаць свае меркаванні, а — вам надо было бы высказать свои
не загадваць нам загадкі. Я выйду сёння соображения, а не загадывать нам загадки. Я
адзін. Яны не чакаюць, я спадзяюся на гэта. выйду сегодня один. Они не ожидают, и я
І, да таго ж, яны не ведаюць, што ў мяне надеюсь на это. Кстати, они не знают, что у
ёсць зброя. Я двойчы сустракаўся з меня есть оружие. Я дважды встречался с
паляваннем і яшчэ з тым чалавекам, што охотой и еще с тем человеком, который
страляў мне ў спіну. І ніколі не ўжываў яе. стрелял мне в спину. И никогда не применял
Ну што ж, яны пабачаць… Як павольна мы его. Ну что ж, они увидят… Как медленно
разблытваем гэта! Як ляніва працуюць распутываем мы этот узел! Как лениво
нашы мазгі! работают наши мозги!
— А гэта лёгка і лагічна разблытваецца — Легко и логично распутывается все
толькі ў дрэнных раманах, — буркнуў только в плохих романах, — буркнул
пакрыўджаны Свеціловіч. — Да таго ж, мы обиженный Свецилович. — К тому же мы
не сышчыкі губернскай паліцыі. І дзякаваць не сыщики губернской полиции. И слава
Богу. Богу, что это не так.
Рыгор пахмурна калупаў лазінкаю зямлю. Рыгор хмуро ковырял прутиком землю.
— Хопіць, — сказаў ён з уздыхам. — Трэба — Хватит, — сказал он со вздохом. — Надо
дзейнічаць. Паскачуць яны ў мяне, дурні… действовать. Попрыгают они у меня, гады…
І — прабачце — вы ўсё ж паны, і нам па И, простите, вы все же паны, и нам по
дарозе толькі зараз, — але, калі мы дороге только теперь, но если мы найдем
адшукаем іх, мы, мужыкі, не толькі заб'ём их, мы, мужики, не только убьем этих
гэтых мярзотнікаў, мы спалім іхняе гняздо, нелюдей, мы спалим их гнездо, мы по миру
мы зробім жабракамі іхніх нашчадкаў. А ихних потомков пустим! А возможно, и с
магчыма, і нашчадкам іхнім зробім гамон. потомками покончим.
Свеціловіч засмяяўся: Свецилович рассмеялся:
— Мы з Беларэцкім вя-алікія паны. Як — Мы с Белорецким бо-ольшие паны! Как
кажуць, пан — лазовы жупан, балоневыя говорят, пан — лозовый жупан, оболоневые
175
лапці. А калі праўду казаць, трэба ўсіх такіх лапти. А если говорить правду, нужно всех
рэзаць разам з панятамі, бо з панят таксама таких уничтожать вместе с панятами,
паны некалі вырастаюць. потому что из панят тоже со временем
вырастают паны.
— Калі гэта толькі не сонная мара, гэтае — Если только это не сонное видение, эта
дзікае паляванне. Ну, не было, ніколі не дикая охота. Ну, не было, никогда не было
было чалавека, які схаваў бы ад мяне, еще человека, который скрыл бы от меня,
лепшага паляўнічага, сляды. Здані, здані і лучшего охотника, следы. Привиды,
ёсць. привиды и есть.
Мы развіталіся з ім. Я таксама часткова быў Мы простились с Рыгором. Я тоже был
згодзен з апошнімі словамі Рыгора. Нешта частично согласен с его последними
нечалавечае было ў гэтым паляванні. Гэты словами. Что-то сверхъестественное было в
нялюдскі крык — такі не мог вылятаць з этой охоте. Этот леденящий душу крик —
чалавечых грудзей. Пошчак капытоў, які он не мог вылетать из человеческой груди.
гучаў толькі часам. Дрыкганты, парода, Грохот копыт, появляющийся только
якая знікла, а калі нават і не знікла, дык хто временами. Дрыкганты, порода, которая
ў гэтым закутку быў такі багаты, каб купіць исчезла, а если даже и не исчезла, то кто в
іх. І пасля — як растлумачыць крокі ў этом захолустье, в этой глухомани был так
калідоры? Яны ж неяк павінны быць богат, чтобы купить их. И потом — как
звязаны з дзікім паляваннем караля Стаха. объяснить шаги в коридоре? Они ведь как-
Хто такая гэта Блакітная Жанчына, якая то должны быть связаны с дикой охотой
мараю знікла ў ночы, калі яе двайнік (зусім короля Стаха. Кто такая Голубая Женщина,
нясхожы двайнік) мірна спаў у пакоі? І которая видением исчезла в ночи, если ее
каму належаў той жахлівы твар, які глядзеў двойник (совсем несхожий двойник) мирно
на мяне праз акно? Чэрап мой трашчаў. Не, спал в комнате? И кому принадлежит то
штосьці нялюдскае, злачыннае, страшнае ужасное лицо, что смотрело на меня в окно?
было тут, нейкая сумесь чартаўшчыны з Череп мой трещал. Нет, что-то
рэальным! нечеловеческое, преступное, страшное было
тут, какая-то смесь чертовщины с
реальностью!
Я зірнуў на Свеціловіча, які крочыў поруч Я взглянул на Свециловича, шагавшего
са мною, вясёлы і гарэзлівы, як быццам рядом, веселого и озорного, как будто эти
гэтыя пытанні для яго не існавалі. Ранак і на вопросы для него не существовали. Утро и в
самай справе быў цудоўны: шэранькі дзень, самом деле было прекрасное: несмотря на
але за хмарамі ўгадвалася блізкае сонца, і пасмурную погоду, за тучами угадывалось
кожны жоўты лісцік на дрэвах млеў, близкое солнце, и каждый желтый листик на
здаецца, нават пацягваўся ад насалоды пад деревьях млел и, казалось, даже потягивался
цёплай не па-асенняму расяніцай. І нават от наслаждения под теплой не по-осеннему
нейкія птушкі пяшчотна і задумліва спявалі росяницей. Через прогалину далеко под
ў хмызах. Праз галявіну далёка пад намі нами виднелось ровное займище, дальше —
176
бачна было роўнае займішча, далей — бескрайний простор бурых болот,
бязмежны абшар карычневых балот, вересковые пустоши. Болотные Ялины
верасовыя пусткі. Балотныя Яліны далёка за далеко за ними. И во всем этом была какая-
імі. І ўсё гэта мела нейкую сумную, не то грустная, непонятная красота, от которой
кожнаму зразумелую прыгажосць, якая у каждого сына этих понурых мест больно и
кожнага сына гэтых панурых мясцін балюча сладко сжимается сердце.
і соладка кранае за сэрца.
— Бачыце, асінка выбегла на поле. — Посмотрите, осинка выбежала на поле.
Чырвоная, засаромелася бедная дзяўчынка, Вся зарделась, застеснялась, бедная, —
— расчуленым голасам вымавіў Свеціловіч. растроганным голосом промолвил
Свецилович.
Ён стаяў над урвішчам, аж падаўшыся Он стоял над обрывом, подавшись вперед.
наперад. Лёгкі ветрык развяваў яго доўгія Аскетичный рот стал мягким, робкая,
прыгожыя валасы. Аскетычны рот стаў блуждающая улыбка была на лице. Глаза
мяккім, блукаючая няпэўная ўсмешка была смотрели вдаль, и весь он казался каким-то
на ім. Вочы глядзелі ўдалячынь, і ўвесь ён легким, стремительным, готовым воспарить
здаваўся нейкім лёгкім, імпэтным, над этой бедной, дорогой землей.
імкнучыся ў гэты бедны, дарагі абшар.
«Вось так і на крыж ідуць такія, — зноў «Вот так и на крест идут такие, — снова
падумаў я. — Прыгожую галаву пад подумал я. — Красивую голову под
мярзотную брудную сякеру…» поганый, грязный топор…»
І сапраўды, нейкая прага жыцця і імкнення И действительно, какая-то жажда жизни и
да самаахвяравання была ў гэтым готовность к самопожертвованию были в
прыгожым твары, у тонкіх, продкі-паэты этом красивом лице, в тонких, предки-поэты
сказалі б «лілейных», руках, у стройнай сказали б «лилейных», руках, в стройной
прыгожай шыі, цвёрдых карых вачах з красивой шее, твердых карих глазах с
доўгімі вейкамі, але з металічным бляскам длинными ресницами, но с металлическим
углыбіні. блеском в глубине.
— Ах, зямля мая! — уздыхнуў ён. — — Ах, земля моя! — вздохнул он. —
Дарагая мая, адзіная! Як жа ж ты дрэнна Дорогая моя, единственная! Как же ты
ставішся да тых асінак, якія папярод усіх неласкова к тем осинкам, что впереди всех
выбягаюць на поле, на святло. Першай выбегают на поле, на свет. Первыми
засыпле іх снегам зіма, зламае вецер. Не засыплет их снегом зима, сломает ветер. Не
спяшайся, дурненькая! Куды там! Яна не торопись, глупенькая… Но где там! Она не
можа. может.
Я паклаў руку яму на плячо, але хутка зняў Я положил ему руку на плечо, но быстро
яе. Я адчуў, што ён зусім не я, што гэта снял ее. Я понял, что он совсем не такой,
зараз чалавек, які ляціць, якога няма тут, які как я, что сейчас это человек, который парит
нават не саромеецца высокіх слоў, якіх над землей, которого здесь нет. Он даже не
177
мужчыны звычайна ўнікаюць. стесняется высоких слов, которых мужчины
обычно избегают.
— Памятаеце, Беларэцкі, вашу прадмову да — Помните, Белорецкий, ваше предисловие
«Беларускіх песень, балад і легенд». Я к «Беларуским песням, балладам и
памятаю: «Горка стала беларускаму майму легендам»? Я помню: «Горько стало моему
сэрцу, калі пабачыў я такую занядбанасць белорусскому сердцу, когда увидел я такое
нашых лепшых, залатых нашых слоў і забвение наших лучших, золотых наших
спраў». Цудоўныя словы, за іх толькі слов и дел». Чудесные слова! Только за них
даруюць вам усе грахі. А што ж казаць, калі вам простят все грехи. А что же говорить,
не толькі беларускае маё, калі чалавечае когда не только мое белорусское, когда мое
маё сэрца баліць ад занядбанасці нашай і человеческое сердце болит от
агульнай, ад болю, ад бяссільных слёз заброшенности нашей и общей, страданий,
няшчасных матак. Нельга, нельга так жыць, бессильных слез несчастных наших
дарагі Беларэцкі. Чалавек добры, а з яго матерей. Нельзя, нельзя так жить, дорогой
робяць жывёлу. Ніхто, ніхто не хоча даць Белорецкий. Человек добр, а его
яму магчымасць быць чалавекам. Відаць, превращают в животное. Никто, никто не
нельга проста крыкнуць: «Абдыміцеся, желает дать ему возможность быть
людзі!» І вось ідуць людзі, на дыбу ідуць. человеком. Видимо, нельзя просто
Не дзеля славы, а дзеля таго, каб забіць крикнуть: «Обнимитесь, люди!» И вот идут
пакуты сумлення, — як часам ідзе чалавек, люди, на дыбу идут. Не ради славы, а ради
не ведаючы дарогі, у пушчу, ратаваць того, чтобы убить терзания совести — как
сябра, бо сорамна, сорамна стаяць. Ідуць, иногда идет человек, не зная дороги, в пущу
блытаюць, гінуць. Ведаюць толькі, што не спасать друга, потому что стыдно, стыдно
такім павінен быць чалавек, што нельга яму стоять. Идут, плутают, гибнут. Знают
абяцаць райскую канюшыну, што шчасце только то, что не таким должен быть
яму патрэбна пад гэтымі вось дымнымі человек, что нельзя обещать ему райский
столямі. І мужнасць іхняя большая, чым у клевер, что счастье ему нужно под этими
Хрыста: яны ведаюць, яны не ўваскрэснуць вот задымленными потолками. И они
пасля распяцця. Толькі крукі над імі будуць мужественнее Христа: они знают, что не
лётаць ды плакаць жанчыны. І, галоўнае, воскреснут после распятия. Лишь вороны
святыя іхнія маці. будут летать над ними да плакать женщины.
И, главное, их святые матери.
Ён здаўся мне ў гэтую хвіліну такім Он показался мне в эту минуту
прыўкрасным, такім нялюдскім чалавекам, сверхчеловеком, таким прекрасным, таким
што я з жахам праз завесу будучага достойным, что я с ужасом сквозь завесу
прададчуў яго смерць. Такія не жывуць. Дзе будущего почувствовал, предугадал его
гэта будзе? На прэнгу ў катоўні? На смерть. Такие не живут. Где это будет? На
шыбеніцы перад народам? У безнадзейнай дыбе в застенке? На виселице перед
бойцы інсургентаў з войскам? За пісьмовым народом? В безнадежном бою инсургентов с
сталом, за якім яны спяшаюцца запісаць войском? За письменным столом, когда они
178
апошнія палаючыя думкі, дыхаючы торопятся записать последние пылающие
кавалкамі лёгкіх? У калідорах турмаў, калі мысли, дыша остатками легких? В
ім страляюць у патыліцу, не тюремных коридорах, когда им стреляют в
насмельваючыся зірнуць у вочы? Вочы яго затылок, не осмеливаясь взглянуть в глаза?
блішчалі. Глаза его блестели.
— Каліноўскі ішоў на шыбеніцу. — Калиновский шел на виселицу.
Пяроўскую, жанчыну, на якую глянуць Перовскую, женщину, на которую только
было толькі — і памірай, на эшафот… глянуть — и умирай, на эшафот… Такую
Гэткую прыгажосць — бруднай шворкай за красоту — грязной веревкой за шею.
шыю. Ведаеш, Яноўская на яе трохі Знаешь, Яновская немного похожа на нее.
падобная. Таму і яе абагаўляю, хоць гэта не Потому ее и обожествляю, хотя это не то. А
тое. А яна шляхцянка была, Значыцца, ёсць она была шляхтянка. Значит, есть выход и
выхад і для некаторых з нашых. Толькі па для некоторых из наших. Только по этой
гэтай дарозе, калі не хочаш згнісці дороге иди, если не хочешь сгнить
жыўцом… Душылі. Думаеш, усіх живьем… Душили. Думаешь, всех
перадушылі? Расце сіла. З імі хоць рабром передушили? Растет сила. С ними хоть
на круку вісець, абы не імчала над зямлёю ребром на крюке висеть, лишь бы не
дзікае паляванне караля Стаха, жах мчалась над землей дикая охота короля
мінулага, апакаліпсіс ягоны, смерць. Вось Стаха, ужас прошлого, его апокалипсис,
скончу я толькі гэта і паеду. Скончу хутка, смерть. Вот закончу я с этим и уеду. Скоро
думка ў мяне з'явілася. А там… эх, не магу закончу, одна мысль у меня появилась. А
я тут. Ведаеш, якія ў мяне ёсць сябры, што там… эх, не могу я здесь. Знаешь, какие у
мы павінны распачаць?! Калаціцца будуць меня есть друзья, что мы намерены начать?!
тыя, тлустыя. Не перадушылі. Моцным Дрожать будут те, жирные. Нас не
пажарам пахне. І гады, гады наперадзе! передушили. Пахнет сильным пожаром. И
Колькі пакуты, колькі шчасця! Якая годы, годы впереди! Сколько страданий,
залатая, чароўная далячынь, якая будучыня сколько счастья! Какая золотая, волшебная
чакае! даль, какое будущее ожидает!
Слёзы пырснулі з вачэй гэтага чалавека. Я Слезы брызнули у него из глаз. Я не
не вытрымаў і кінуўся яму на шыю. Не выдержал и бросился ему на шею. Не
памятаю, як мы развіталіся. Памятаю помню, как мы простились. Помню лишь,
толькі, як стройная юнацкая яго постаць что его стройная фигура вырисовалась на
вымалявалася на верхавіне кургана. Ён вершине кургана. Он обернулся ко мне,
павярнуўся да мяне на хвіліну, махнуў взмахнул шляпой, крикнул:
капелюхам, крыкнуў:
— Гады наперадзе! Далячынь! Сонца! — Годы впереди! Даль! Солнце!
І знік. Я пайшоў адзін дадому. Я верыў, И исчез. Я пошел домой. Я верил: сейчас
зараз мне ўсё па плячы. Што змрок мне все по плечу. Что значит мрак
Балотных Ялін, калі наперадзе сонца, Болотных Ялин, если впереди солнце, даль

179
далячынь і вера? Я верыў, верыў, што ўсё и вера? Я верил, что все выполню, что жив
зраблю, што жывы народ, калі ў ім народ, если он рождает таких людей. День
з'яўляюцца часам такія людзі. Дзень быў был еще впереди, такой большой, сияющий,
яшчэ наперадзе, такі вялікі, ззяючы, могучий. Глаза мои смотрели навстречу ему
магутны. Вочы мае глядзелі насустрач яму і и солнцу, которое пока что скрывалось за
сонцу, якое пакуль што хаваецца сярод тучами.
хмар.

РАЗДЗЕЛ АДЗІНАЦЦАТЫ Глава одиннадцатая

У той самы вечар, гадзін каля дзесяці, я В тот самый вечер, часов около десяти, я
ляжаў, схаваўшыся ў здзічэлым невысокім лежал, спрятавшись в одичавшей сирени
бэзе і высокай траве якраз каля паваленай возле поваленной ограды. Приподнятое
агароджы. Настрой бясстрашнасці яшчэ настроение, чувство бесстрашия еще
непадзельна валодаў мною (ён так і не знік безраздельно владели мной (они так и не
да канца майго прабывання ў Балотных исчезли до конца моего пребывания в
Ялінах). Здавалася, што гэта не маё, Болотных Ялинах). Казалось, что это не
любімае мною, хударлявае і моцнае цела мое, любимое мной, худощавое и сильное
могуць дзяўбці крумкачы, а чыёсьці іншае, тело могут клевать вороны, а чье-то другое,
да якога мне няма ніякай справы. А між до которого мне нет никакого дела. А между
тым абставіны былі невясёлыя: і я, і Рыгор, тем ситуация была невеселая: и я, и Рыгор,
і Свеціловіч торкаліся ў розныя бакі, як и Свецилович тыкались в разные стороны,
кацяняты ў кошыку, і не адкрылі как котята в лукошке, и не смогли раскрыть
злачынцаў. І месца было невясёлае. І час — преступников. И место было невеселое. И
таксама. время — тоже.
Было амаль зусім цёмна. Над роўнай Было почти совсем темно. Над ровным
пахмурай паверхняй прорвы накіпалі нізкія хмурым пространством прорвы накипали
чорныя хмары, бліжэй да ночы абяцалі низкие черные тучи, обещая ближе к ночи
зліву (восень была наогул дрэнная, проливной дождь (осень вообще была
змрочная, але з чыстымі буйнымі злівамі, плохая, мрачная, но с частыми буйными
амаль як летам). Ветрык узняўся быў, ливнями, как летом). Поднялся ветер,
зашумелі чорна-зялёныя піраміды ялін», але зашумели черно-зеленые пирамиды елей,
потым зноў сціхнуў. Хмары павольна, потом опять затихли. Тучи медленно плыли,
вельмі павольна каціліся наперад, громоздились над безнадежным, ровным
нагрувашчваліся над безнадзейным роўным ландшафтом. Где-то далеко-далеко блеснул
краявідам. Недзе далёка-далёка бліснуў огонек и, стыдливо поморгав, угас. Чувство
180
агеньчык і, сарамліва паміргаўшы, згас. І одиночества властно охватило сердце. Я
пачуццё самоты ўладна ахапіла сэрца. Я был здесь чужим. Свецилович
быў чужы тут. Свеціловіч сапраўды варты действительно достоин Надежды
Надзеі Раманаўны, а я так патрэбны як Романовны, я же абсолютно никому не
дзірка ў плоце. нужен. Как дыра в заборе.
Ці доўгі час я так ляжаў, ці не — не скажу. Долго я лежал или нет — не скажу. Тучи,
Хмары, даходзячы да мяне, рабіліся радзей, доходя до меня, редели, но на горизонте
але на даляглядзе грувасціліся новыя. вздымались новые.
Дзіўны гук уразіў мой слых: недзе далёка і, Странный звук поразил мой слух: где-то
як мне здалося, у правым баку ад мяне далеко и, как мне показалось, справа от
спяваў паляўнічы рог. І хоць я ведаў, што ён меня пел охотничий рог, и хотя я знал, что
гучыць у баку ад шляху дзікага палявання, я он звучит в стороне от дороги дикой охоты,
мімаволі стаў часцей пазіраць у той край. невольно стал чаще посматривать в том
Непакоіла мяне яшчэ і тое, што на балотах направлении. Меня беспокоило еще и то,
пачалі з'яўляцца там-сям белыя лапікі что на болотах начали кое-где появляться
туманоў. Але тым справа і скончылася. белые клочки тумана. Но на том все и
Раптам другі гук даляцеў да мяне, недзе кончилось. Вдруг другой звук долетел до
шастаў сухі верас. Я глянуў у той бок, пачаў меня — где-то зашелестел сухой вереск. Я
углядацца да болю ў вачах і нарэшце взглянул в ту сторону, начал всматриваться
заўважыў на фоне чорнай істужкі далёкіх до боли в глазах и наконец заметил на фоне
лясоў рух нейкіх плям. темной ленты далеких лесов движение
каких-то пятен.
Я заплюшчыў на хвіліну вочы, а калі Я на миг закрыл глаза, дал им «отойти», а
адкрыў іх, пабачыў, што проста перада когда открыл, то увидел, что прямо передо
мною і зусім недалёка вымалёўваюцца на мной, и причем совсем недалеко,
раўніне туманныя сілуэты коннікаў. Зноў, вырисовываются на равнине туманные
як у той раз, бязгучна ляцелі яны перада силуэты всадников. Снова, как и в прошлый
мною страшэннымі скачкамі проста ў раз, они бесшумно летели огромными
паветры. І поўнае маўчанне, быццам я прыжками по воздуху. И полное молчание,
аглух, вісела над імі. Вострыя шлыкі, как будто я оглох, висело над ними.
валасы і плашчы, якія луналі ў паветры, Островерхие войлочные шлыки, волосы и
дзіды — усё гэта адбілася ў маёй памяці. Я плащи, реющие по ветру, пики — все это
пачаў паўзці бліжэй да цаглянага падмурка запечатлелось в моей памяти. Я начал
агароджы. Паляванне разгарнулася, пасля отползать ближе к кирпичному фундаменту
сабралася ў натоўп, бязладны і імклівы, і ограды. Охота развернулась, потом сбилась
пачало заварочваць. Я дастаў з кішэні в кучу — беспорядочную и стремительную
рэвальвер. — и начала поворачивать. Я достал из
кармана револьвер.
Іх было мала, іх было менш, як заўсёды, — Их было мало, меньше, чем всегда, —

181
коннікаў восем. Куды ж ты падзеў астатніх, всадников восемь. Куда же ты подевал
кароль Стах? Куды яшчэ даслаў? Я паклаў остальных, король Стах? Куда еще отослал?
рэвальвер на сагнуты локаць левай рукі і Я положил револьвер на согнутый локоть
стрэліў. Я добры стралок і трапляў у цэль левой руки и выстрелил. Я неплохой
нават амаль у поўнай цемры, але тут стрелок и попадал в цель почти в полной
здарылася дзіўнае: коннікі скакалі далей. Я темноте, но тут произошло нечто
прыкмеціў задняга — высокага прывіднага удивительное: всадники скакали дальше как
мужчыну, — стрэліў: хоць бы хто ни в чем не бывало. Я приметил заднего —
пахіснуўся. высокого, крепкого мужчину, — выстрелил:
хоть бы покачнулся.
Але дзікае паляванне, як быццам жадаючы Дикая охота, как бы желая доказать мне
даказаць мне сваю прывіднасць, свою призрачность, развернулась и скакала
развярнулася і скакала бокам да мяне, уже боком ко мне, недосягаемая для моих
недасяжнае для маіх стрэлаў. Я пачаў выстрелов. Я начал отползать задом к
адпаўзаць задам да хмызоў і толькі паспеў кустам и только успел приблизиться к ним,
наблізіцца да іх, як хтосьці скокнуў на мяне как кто-то прыгнул на меня и страшной
з-за хмызоў і жахлівым цяжарам прыціснуў тяжестью прижал к земле. Последний
да зямлі. Апошняе паветра вырвалася з маіх воздух вырвался из моей груди, я даже
грудзей, я нават вохнуў. І адразу зразумеў, охнул. И сразу же понял, что это человек, с
што гэта чалавек, з якім мне не выпадае которым мне не стоит тягаться ни весом, ни
цягацца па вазе і сіле. А ён спрабаваў силой. А он пытался выкрутить мне назад
круціць мне назад рукі і свісцячым шэптам руки и свистящим шепотом сипел:
сіпеў:
— С-стой, ч-чорт, ч-чакай… Не ўц-цячэш, — С-стой, ч-черт, п-погоди… Не уд-дерешь,
бан-дзюк, заб-бойца… Тр-рымайся, бандюга, убийца… Держись, дрянь…
няўдалы…
Я зразумеў, што, калі не ўжыву ўвесь свой Я понял, что, если не употреблю всю свою
спрыт, я загіну. Памятаю толькі, што з ловкость, — погиб. Помню только, что с
жалем сачыў за прывідным паляваннем, у сожалением подумал о призрачной охоте, в
якое я страляў і якому ані на волас не которую стрелял и которой ни на волос не
пашкодзіў. У наступны момант я, повредил. В следующий миг, почувствовав,
адчуваючы, што рука яго крадзецца да маёй что лапа неизвестного крадется к моей
глоткі, старажытным прыёмам падбіў яго глотке, я испытанным древним приемом
руку, і нешта цёплае палілося на мой твар: подбил ее. Что-то теплое полилось мне на
ён уласнай рукою разбіў сабе нос. Пасля лицо: это он собственной рукой расквасил
гэтага я, схапіўшы яго руку, пакаціўся па себе нос. Затем я ухватил его руку и,
зямлі, заламіўшы яе пад сябе. Ён войкнуў, і заломив под себя, покатился с ним по земле.
я зразумеў, што і наступны мой ход меў Он громко охнул, и я понял, что и
поспех. Але адразу за тым я атрымаў такі следующий мой прием имел успех. Но сразу
ўдар між броваў, што балоты закруціліся после этого я получил такой удар в
182
перада мною. Шчасце, што я інстынктыўна переносицу, что болота закружились у меня
паспеў напружыць мускулы жывата, і перед глазами и встали дыбом. Счастье, что
апошні ўдар, пад дыхала, не ўчыніў мне я инстинктивно успел напрячь мускулы
шкоды. Рукі, валасатыя, навобмацак, живота, поэтому следующий удар под дых
цягнуліся ўжо да маёй глоткі, калі я не принес мне вреда. Волосатые руки уже
прыпомніў параду майго дзеда супраць почти дотянулись до моего горла, когда я
мацнейшага праціўніка. Неймаверным припомнил совет своего деда на случай
выкрутам я павярнуўся на спіну, паддаў драки с более сильным противником.
рукою цяжкі жывот невядомага і сукуў яго Невероятным усилием я повернулся на
каленам, маім вострым і жорсткім каленам, спину, уперся рукой в тяжелый живот
у прычыннае месца. Ён інстынктыўна неизвестного и двинул своим острым и
падаўся на мяне тварам і грудзьмі, і тады я, жестким коленом ему в причинное место.
сабраўшы апошнія сілы, каленам і рукамі, Он невольно подался на меня лицом и
выцягнутымі далей ад галавы, паддаў яго ў грудью, и тогда я, собрав последние силы,
паветра. Гэта, напэўна, атрымалася нават коленом и как можно дальше вытянутыми
занадта моцна: ён пераляцеў цераз галаву, руками сильно поддал его в воздух. Это,
зрабіў паўкруг у паветры і гэпнуўся ўсім видимо, получилось даже слишком сильно:
цяжкім — ох, якім цяжкім! — целам аб он перелетел через голову, сделал полукруг
зямлю. Адначасова я страціў прытомнасць. в воздухе и шмякнулся всем тяжелым — ох,
каким тяжелым! — телом на землю.
Одновременно я потерял сознание.
…Калі я ачуняў, я адразу пачуў, што недзе … Когда я пришел в себя, то услышал где-
за маёй галавою хтось стогне. Ён не мог то за своей головой чьи-то стоны. Мой
яшчэ ўзняцца, а я з вялікім намаганнем ужо противник не мог двинуться с места, я же с
спрабаваў стаць на ногі. Я вырашыў сунуць огромным усилием пытался подняться на
яго нагою пад сэрца, пазбавіць дыхання, але ноги. Я решил садануть ему ногой под
пакуль што ўгледзеўся ў балота, дзе знікла сердце, лишить дыхания, но сперва мельком
дзікае паляванне. І раптам пачуў вельмі взглянул на болото, где исчезла дикая охота.
знаёмы голас таго, хто крахтаў: И вдруг услышал очень знакомый голос,
того, кто кряхтел и стонал:
— Ах, чорт, які гэта тут ёлуп! Якая падла! — Ох, черт, откуда взялся этот олух! Какая
Балеснічкі нашы святыя! падла! Мученички наши святые!
Я зарагатаў. Той самы голас адазваўся: Я захохотал. Тот же голос отозвался:
— Гэта вы, пане Беларэцкі! Наўрад ці з — Это вы, пан Белорецкий. Вряд ли я после
гэтага дня я змагу быць жаданым госцем у сегодняшнего дня смогу быть желанным
жанчын. Во-ох! Ах, каб вас, каб! Крычалі б, гостем у женщин. О-ох! Ох, чтоб вас!
што гэта вы. Чаго паўзлі ад агароджы?! Кричали б, что это вы. Зачем ползли от
Толькі ў памылку ўвялі. А гэтыя чэрці зараз ограды?! Только в грех ввели. А эти черти
унь дзе, каб вас ліха… прабачце. сейчас во-он где, чтоб вас холера…

183
простите.
— Пане Дубатоўк! — зарагатаў я з — Пан Дубатовк! — воскликнул я,
палёгкаю. удивленный.
— Каб вас, пан Беларэцкі, халера ўхапіла… — Чтоб вас, пан Белорецкий, холера взяла…
во-ох… прабачце. — Вялізны цень сеў, о-ох… простите. — Огромная тень села,
трымаючыся за жывот. — А гэта я держась за живот. — Это ж я подстерегал.
пільнаваў. Занепакоіўся. Дайшлі да мяне Забеспокоился — дошли слухи, что с моей
чуткі, што дрэннае нешта робіцца з маёй донькой происходят какие-то скверные
доняй. В-ох! І ты таксама вартаваў? А каб истории. О-ох! И ты тоже караулил?… А
цябе пярун шаснуў на божае нараджэнне!… чтоб тебя перун шаснул на день Божьего
рождества!…
Я падняў з зямлі рэвальвер. Я поднял с земли револьвер.
— І чаго вы так на мяне, пане Дубатоўк? — И зачем вы так на меня набросились, пан
Дубатовк?
— А чорт яго ведае! Паўзе нейкая гліста, — А черт его знает! Ползет какая-то глиста,
дык я вось і схапіў. Балеснічкі нашы! Каб так я вот и схватил. Угоднички наши! Чтоб
цябе бацькі на тым свеце сустрэлі, як ты тебя родители твои так на том свете
мяне на гэтым, як жа ж ты, падла, балюча встретили, как ты меня на этом. Как же ты,
б'ешся. падла, больно дерешься!
Выявілася, што дзед і без нашых Выяснилось, что старик и без нас узнал о
папярэджанняў даведаўся пра наведванні посещениях дикой охоты и решил
дзікага палявання і вырашыў падпільнаваць подкараулить ее, «коль молодые такие уж
яго, «калі маладыя ўжо такія захэканцы і слабаки — ветром качает — и трусы, что не
бабздыры, што не могуць абараніць могут защитить женщину!». Конец этой
жанчыны». Канец гэтай прыкрай сустрэчы неожиданной встречи вы знаете. Едва
вы ўжо назіралі. Ледзь стрымліваючы рогат, сдерживая смех, который мог показаться
які мог здацца непачцівым, я пасадзіў неучтивым, я подсадил стонущего
стогнучага Дубатоўка на яго дрэннага Дубатовка на его ледащего коника,
коніка, які чакаў непадалёк. Ён узлез на яго, стоявшего неподалеку. Он взобрался на него
стогнучы і кленучы свет, сеў бокам, со стонами и проклятиями, сел боком,
буркнуў нешта накшталт «д'ябал пацягнуў буркнул что-то вроде «дьявол дернул
са зданямі змагацца — нарваўся на дурня з бороться с призраками — нарвался на
вострымі каленямі» і паехаў. дурака с острыми коленями» и поехал.

184
Ягоны прыгнечаны твар, уся яго Его осунувшееся лицо, вся его
скасавураная постаць былі такія жаласныя, скособоченная фигура были такими
што я ледзь не пырскаў. А пасля ён паехаў у жалкими, что я давился от смеха. Он поехал
напрамку да сваёй хаты, стогнучы і к своему дому, кряхтя, стеная и осыпая
праклінаючы ўсіх маіх сваякоў да проклятиями всех моих родичей до
дваццатага калена. двадцатого колена.
Ён знік у цемры, і тут невытлумачальная Дубатовк исчез в темноте, и тут
трывога кальнула ў маё сэрца. Гэта ў необъяснимая тревога кольнула меня в
падсвядомасці варушылася нейкая жахлівая сердце. Это в подсознании шевельнулась
думка, рыхтуючыся з'явіцца на свет божы. какая-то страшная догадка, готовясь
«Рукі?» Не, я так і не мог прыпамятаць, появиться на свет божий. «Руки?» Нет, я так
чаму хвалюе мяне гэта слова. Тут было и не мог припомнить, почему волнует меня
нешта другое… Ага, чаму іх так мала? Чаму это слово. Здесь было что-то иное… Ага,
толькі восем прывідных коннікаў з'явілася почему всадников так мало? Почему только
сёння ля паваленай агароджы? Куды восемь призраков появилось сегодня возле
падзеліся астатнія? І раптам дзікая поваленной ограды? Куда подевались
трывожная думка выплыла проста на язык: остальные? И вдруг тревожная, дикая мысль
пронзила меня:
«Свеціловіч. Яго сустрэча з чалавекам у «Свецилович! Его встреча с человеком в
Халоднай лагчыне. Яго дурны жарт пра Холодной лощине. Его глупая шутка о
дзікае паляванне, які можна было зразумець дикой охоте, которую можно было
так, быццам у яго ёсць нейкія цвёрдыя истолковать так, будто он кого-то
падазрэнні, што ён выкрыў удзельнікаў подозревает или раскрыл участников этого
гэтай справы. Божа! Калі гэты чалавек темного дела. Боже! Если тот человек
сапраўды бандзюк, ён немінуча зробіць действительно бандит, он неминуемо
спробу забіць Свеціловіча сёння ж. Таму іх сделает попытку убить Свециловича
і мала! Напэўна, другая палова накіравалася сегодня же. Потому их и мало! Наверное,
да майго новага друга, а гэтыя — да вторая половина направилась к моему
Балотных Ялін. Можа, яны і размову нашу новому другу, а эти — к Болотным Ялинам.
бачылі, мы ж, як дурні, стаялі сёння над Может, они даже видели, как мы беседовали
урвішчам. Ох, якую памылку, калі ўсё гэта — ведь мы, как дураки, стояли сегодня на
так, зрабіў ты, Андрэй Свеціловіч, не виду у всех над обрывом. Ох, какую
расказаўшы нам, хто быў гэты чалавек!» ошибку, если все это так, совершил ты
сегодня, Андрей Свецилович, не рассказав
нам, кто был тот человек!»
Я разумеў, трэба спяшацца, трэба спяшацца Я понял, надо торопиться! Может, я еще
так, як ніколі ў жыцці. Можа, я яшчэ успею. Успех нашего дела и жизнь доброй
паспею. Поспех нашай справы і жыццё юношеской души зависели от быстроты
добрай юнацкай душы залежалі ад хуткасці моих ног. И я побежал так, как не бегал
маіх ног. І я пабег так, як не бегаў нават у даже в ту ночь, когда за мной гналась дикая
185
тую ноч, калі за мною гналася дзікае охота короля Стаха. Я бросился напрямик
паляванне караля Стаха. Я ўзяў нацянькі через парк, перелез через ограду и помчался
праз парк, пералез у адным месцы праз к дому Свециловича. Я не летел
агароджу і прыпусціўся бегчы да хаты исступленно. Я хорошо понимал, что на
Свеціловіча. Я не ляцеў як шалёны, я добра весь путь меня не хватит, поэтому решил
ведаў, што мяне не выстачыць на ўсю бежать размеренно: триста шагов бегом, как
дарогу, а таму бег размерана, прыціснуўшы только можно быстро, и пятьдесят шагов
локці да бакоў. Трыста крокаў бягом, як помедленнее. И я придерживался этого
толькі магчыма, хутка, пяцьдзесят крокаў темпа, хотя сердце мое после первых двух
хуткай хадою — так я вырашыў. І я верст готово было выпрыгнуть из груди.
прытрымліваўся гэтага, хоць сэрца маё Потом пошло легче, я бежал и переходил на
пасля першых дзвюх вёрст здатна было шаг почти машинально и только увеличил
выскачыць з грудзей. Пасля пайшло лягчэй, норму бега до четырехсот шагов. Шлеп-
я бег і ішоў амаль машынальна і толькі шлеп-шлеп — и так четыреста раз, топ-топ
павялічыў норму бегу на чатырыста крокаў. — пятьдесят раз. Мимо проплывали
Шлёп-шлёп-шлёп — і так чатырыста разоў, туманные, одинокие ели. В груди больно
топ-топ — пяцьдзесят разоў. Туманныя, жгло, сознание почти не работало. Под
амаль не заўважаныя мной, праплывалі конец я считал машинально. Я так устал,
міма самотныя яліны і верас; у грудзях что с радостью лег бы на землю или хотя бы
балюча пякло; свядомасць амаль не увеличил на пяток количество таких
працавала. Пад канец я лічыў крокі спокойных и приятных шагов, но
машынальна. Я так стаміўся, што з радасцю добросовестно боролся с искушением.
лёг бы на зямлю або хоць павялічыў
колькасць такіх спакойных і прыемных
крокаў на два. Але я сумленна змагаўся са
спакусаю.
Так я прыбег да Свеціловічавай хаціны, Так я прибежал к дому Свециловича —
маленькага пабеленага будыначка ў чэзлым небольшому побеленному строению в
садзіку. Проста па пустых градах, душачы глубине чахлого садика. Напрямик по
там-сям апошнія капусныя качаны, я пустым грядам, давя попадавшиеся под ноги
памчаў да ганка, упрыгожанага чатырма последние кочаны капусты, я помчал к
драўлянымі калонамі, і пачаў барабаніць у крыльцу, украшенному четырьмя
дзверы. Спакойны агеньчык у крайнім акне деревянными колоннами, и начал
замігцеў, пасля старэчы голас спытаў з-за барабанить в дверь. В крайнем окне замигал
дзвярэй: спокойный огонек, потом старческий голос
спросил из-за двери:
— Каго гэта тут носіць? — Кого это тут носит?
Гэта быў стары дзед, былы «дзядзька», які Это был старый дед, бывший дядька,
жыў разам са Свеціловічам. который жил со Свециловичем.

186
— Адчыні, Кандрат. Гэта я, Беларэцкі. — Открой, Кондрат. Это я, Белорецкий.
— А Божа ж мой! А што здарылася? Чаго — О Боже! Что случилось? Чего так
так захэкаліся? запыхались?
Дзверы адчыніліся. Кандрат у доўгай Дверь открылась. Кондрат в длинной
кашулі і валёнках стаяў перада мною, сорочке и валенках стоял передо мной,
трымаючы ў адной руцэ стрэльбу, а ў держа в одной руке ружье, а в другой —
другой — свечку. свечу.
— Пан дома? — ліхаманкава спытаў я. — Пан дома? — тяжело дыша, спросил я.
— Н-няма, — спакойна адказаў ён. — Н-нема, — спокойно ответил он.
— А куды пайшоў? — А куда ушел?
— А скуль мне ведаць? Хіба ён дзіцёнак, — А откуль мне знать? Хиба он дите, пане,
пане, каб казаць, куды ідзе. чтоб говорить, куда идет.
— Вядзі ў пакой, — грымнуў я, знерваваны — Веди в дом, — крикнул я, взвинченный
гэтай халоднай непарушальнасцю. этой холодной невозмутимостью.
— Нашто? — Нашто?
— Можа, ён пакінуў нейкую запіску. — Может, он оставил какую-нибудь
записку.
Мы ўвайшлі ў пакой Свеціловіча. Мы вошли в комнату Свециловича. Ложе
Аскетычны ложак пад шэрай коўдраю, аскета, покрытое серым одеялом, вымытый
вымытая да жаўцізны і нацёртая воскам до желтизны и натертый воском пол, на
падлога, кілім на ёй. На простым сасновым полу ковер. На простом сосновом столе
стале некалькі тоўстых кніг, паперы, несколько толстых книг, бумаги,
раскіданыя пер'і. На сцяне партрэты: разбросанные перья. Гравированный
гравіраваны — Марата ў ванне, паражонага портрет Марата в ванне, пораженного
кінжалам, алоўкам — Каліноўскага. На кинжалом, и написанный карандашом
другой сцяне карыкатура: Мураўёў з портрет Калиновского висели над столом.
бізуном у руцэ стаіць на кучы чарапоў. Яго На другой стене карикатура: Муравьев с
бульдожы твар грозны. Каткоў, нізка плетью в руке стоит на груде черепов. Его
схіліўшыся, ліжа яму зад. бульдожье лицо грозно. Катков, низко
склонившись, лижет ему зад.
Я пераварушыў на стале ўсе паперы, але ў Я перевернул на столе все бумаги, но в
запале нічога не адшукаў, акрамя аркуша, волнении ничего не нашел, кроме листа, на
на якім рукою Свеціловіча было напісана: котором рукой Свециловича было написано:
«Няўжо ён?» Я хапіў пляцёнку для папер і «Неужели он?» Я схватил плетеную корзину
высыпаў яе на падлогу: там нічога цікавага, для бумаг и вытряхнул содержимое на пол:
толькі канверт з шурпатай паперы, на якім там ничего интересного, лишь конверт из
лёкайскім почыркам было напісана: шероховатой бумаги, на котором лакейским
«Андрусю Свеціловічу». почерком было написано: «Андрусю
187
Свециловичу».
— Былі сёння пану якія лісты? — спытаў я — Были сегодня пану какие-нибудь письма?
ў конча здзіўленага Кандрата. — спросил я у окончательно изумленного и
растерявшегося Кондрата.
— Быў адзін, я знайшоў яго пад дзвярыма, — Было одно, я нашел его под дверью,
калі вярнуўся з агародчыка. І аддаў, вядома. когда вернулся с огорода. И отдал, конечно.
— Ён быў не ў гэтым канверце? — Оно было не в этом конверте?
— Чакайце… Ну, вядома, так. — Погодите… Ну, конечно, в нем.
— А дзе сам ліст? — А где само письмо?
— Ліст? Д'ябал яго ведае. Хіба, можа, у — Письмо? Дьявол его знает. Может, в
печцы? печке?
Я кінуўся да печкі, адчыніў дзверцы — Я бросился к печке, открыл дверцу —
адтуль шыбанула не вельмі гарачым духам. оттуда повеяло не очень горячим духом. Я
Я пабачыў ля самых дзверцаў маленькі увидел у самой дверцы два окурка и
лапік белай паперы. Схапіў яго — почырк маленький клочок белой бумаги. Схватил
быў той самы, што на канверце. его — почерк был тот же, что и на конверте.
— Шчасце тваё, чортава душа, — вылаяўся — Счастье твое, леший тебя подери, —
я, — што ты рана вытапіў печку. выругался я, — что ты рано вытопил печку.
Але гэта было яшчэ не зусім шчасцем. Но это было еще не совсем счастье.
Паперка была складзена ўдвая, і той яе бок, Бумажка была сложена вдвое, и та ее
што быў бліжэй да жарынак, зараз ужо сторона, что была ближе к углям, сейчас
ўкрытых шэрым попелам, стаў зусім уже покрытым серым пеплом, стала совсем
карычневым. Літар там нельга было коричневой. Букв там разобрать было
разабраць. нельзя.
«Андрусь! Я даведаўся, што ты цікавішся «Андрусь! Я узнал, что ты интересуешься
дзікім паляваннем… ха… Надзеі Раманаўне дикой охотой… ко… Надежде Романовне
небяспека… мая до… (тут быў выпалены опасность… моя до… (здесь выгорел
асабліва вялікі кавалак) …кутавае. Сёння я большой кусок)… адает. Сегодня я
размаўляў з панам Беларэцкім. Ён згодзен… разговаривал с паном Белорецким. Он
пайшоў у павет… Дрыкганты — гало… согласен… поехал в уезд… Дрыкганты —
ка… Калі атрымаеш ліст — адразу клав… ка… Когда получишь письмо —
прыходзь да… ніны, дзе тры асобныя хвоі. сразу приходи к… нине, где три отдельные
Я і Беларэцкі будзем чакаць… ічкі на… што сосны. Я и Белорецкий будем ожидать…
гэта коіцца на зя… Прыходзь неадменна. ички на… что это… творится на зе…
Ліст спалі, бо мне асабліва небяспеч… Тв… Приходи непременно. Письмо сожги,
ся… Над імі таксама жахлівая небяспека, потому что мне особенно опас… Тв… дру…
якую можаш папярэдзіць толькі ты… (зноў Над ними тоже ужасная опасность,
выпалена многа) …одзь. предотвратить которую можешь только
188
ты… (снова много выгорело)… ходи.
Твой добразычлівы Лікол…» Твой доброжелатель Ликол…»
Справа была яснай: хтосьці прыслаў ліст, Дело было ясное: кто-то прислал письмо,
каб выбавіць Свеціловіча з хаты. Ён чтобы выманить Свециловича из дома. Он
паверыў. Відаць, той, хто пісаў, быў яму поверил. Видимо, тот, кто писал, был ему
добра знаёмы. Тут замыслілі нешта езуіцкі хорошо знаком. Здесь задумали что-то
вытанчанае. Каб ён не пайшоў да мяне, иезуитски-утонченное. Чтобы он не пошел
напісалі, што размаўлялі са мною, што я ко мне, написали, что разговаривали со
пабег у павет, што я буду чакаць яго недзе мной, что я поехал в уезд, что я буду
«…ніны, дзе тры асобныя хвоі». Што гэта ожидать его где-то на «… нине, где три
за «…ніны»? Да лагчыны? Да раўніны? отдельные сосны». Что за «… нине»? На
Марудзіць не было калі. равнине? Или это «… щине» — в лощине?
Медлить было нельзя.
— Кандрат, дзе тут непадалёк на раўніне — Кондрат, где тут неподалеку на равнине
тры асобныя хвоі? три большие сосны?
— Ляд яго ведае, — задумаўся ён. — Хіба — Черт его знает, — задумался он. — Разве
што толькі ля Волатавай прорвы. Там что возле Волотовой прорвы. Там стоят три
стаяць тры вялізныя хвоі. Гэта там, дзе коні огромные сосны. Это там, где кони короля
караля Стаха, — кажуць людзі, — ускочылі Стаха — как говорят люди — влетели в
ў дрыгву. А што такое? трясину. А что такое?
— А тое, што над панам Андрэем жахлівая — А то, что пану Андрею грозит страшная
небяспека… Даўно ён пайшоў? опасность… Давно он ушел?
— Ды не, напэўна, гадзіну таму. — Да нет, наверное, час тому.
Я выцягнуў яго на ганак, і ён, ледзь не Я вытащил его на крыльцо, и он, едва не
плачучы, паказаў мне шлях да трох хвой. Я плача, указал мне путь к трем соснам. Я
загадаў яму заставацца тут, а сам пабег. Я приказал ему оставаться дома, а сам
не ішоў на гэты раз, перамяжаючы бег. Я побежал. На этот раз я не перемежал бег
ляцеў, я імчаў, я выкладваў апошнія сілы, шагом. Я летел, я мчал из последних сил,
як быццам хацеў там, ля трох хвой, упасці как будто хотел там, у трех сосен, упасть
мёртвым. На хаду я скінуў куртку, шапку, замертво. На ходу сбросил куртку, шапку,
выкінуў з кішэняў залаты партабак і выбросил из карманов золотой портсигар и
кішэнькавае выданне Дантэ, якое заўсёды карманное издание Данте, которое всегда
насіў з сабою. Бегчы стала трохі лягчэй. Я носил с собой. Бежать стало немного легче.
скінуў бы нават боты, каб для гэтага не Я снял бы даже сапоги, если б для этого не
трэба было затрымацца. Гэта быў шалёны надо было останавливаться. Это был
бег. Па маіх разліках, я павінен быў бешеный бег. По моим расчетам, я должен
дабегчы да хвой хвілін на дваццаць пазней был оказаться у сосен минут на двадцать
друга. Жах, адчай, нянавісць надавалі мне позже моего друга. Ужас, отчаяние,
сілы. Вецер, які ўзняўся раптам, ненависть придавали мне силы. Внезапно
189
падштурхваў у спіну. Я не заўважаў, што поднявшийся ветер подталкивал в спину. Я
хмары нарэшце заснавалі ўсё неба, што не замечал, что тучи, в конце концов,
нешта цяжкае, давячае навісла над зямлёю: заволокли все небо, что что-то тяжелое,
я — імчаў… давящее нависло над землей: я — мчал…
Тры вялізныя хвоі ўжо вымалёўваліся над Три огромные сосны уже вырисовывались
чэзлымі хмызамі, а над імі была такая вдали, а над ними был такой кромешный
цемра, такое змрочнае неба… Я рынуўся ў мрак, такие темные тучи, такое угрюмое
хмызы, ламаючы іх нагамі. І тут… здалёк небо… Я ринулся в кусты, ломая их ногами.
прагучаў стрэл старажытнага пулгака. И тут… впереди прозвучал выстрел,
выстрел из старинного пистолета.
Я крыкнуў дзікім голасам, і, як быццам у Я вскрикнул диким голосом, и, как будто в
адказ на мой крык, цішыню ночы раздзёр ответ на мой крик, тишину разорвал
шалёны тупат конскіх капытоў. Я выскачыў бешеный топот конских копыт. Я выскочил
на паляну і пабачыў далёка цені дзесяці на поляну и увидел тени десяти
коннікаў, якія на поўным намёце удалявшихся всадников, которые на полном
паварочвалі ў хмызы. А пад соснамі я галопе сворачивали в кусты. А под соснами
пабачыў чалавечую постаць, якая павольна, я увидел человеческую фигуру, медленно
вельмі павольна асядала на зямлю. оседавшую на землю.
Пакуль я дабег туды, чалавек упаў дагары Пока я добежал, человек упал вверх лицом,
тварам і шырока раскінуўшы рукі, як широко раскинув руки, словно желал своим
быццам жадаў целам сваім прыкрыць сваю телом прикрыть свою землю от пуль. Я
зямлю ад куль. Я паспеў яшчэ стрэліць успел еще выстрелить несколько раз в
некалькі разоў у бок уцякаючых коннікаў, сторону убийц, мне даже показалось, что
мне здалося нават, што адзін з іх пахіснуўся один из них покачнулся в седле, но сразу же
ў сядле, але адразу за гэтым выбух неожиданное горе бросило меня на колени
нечаканага гора зваліў мяне на калені поруч рядом с лежащим.
з ляжачым чалавекам.
— Брат! Брат мой! Брат! — Брат! Брат мой! Брат!
Ён ляжаў перада мною зусім як жывы, і Он лежал совсем как живой, и только
толькі маленькая ранка, з якой амаль не маленькая ранка, из которой почти не текла
цякла кроў, гаварыла мне жорсткую кровь, говорила мне жестокую,
непапраўную праўду. непоправимую правду.
Куля прабіла скронь і выйшла ў патыліцу. Я Пуля пробила висок и вышла через затылок.
глядзеў на яго, на гэта бязлітасна Я смотрел на него, на эту беспощадно
загубленае маладое жыццё, я ўчапіўся ў яго погубленную молодую жизнь, я вцепился в
рукамі, зваў, тармасіў і выў, як воўк, як него руками, звал, тормошил и выл, как
быццам гэта магло дапамагчы. волк, словно это могло помочь.

190
Пасля сеў, узяў яго галаву на калені і пачаў Потом сел, положил его голову себе на
гладзіць валасы. колени и начал гладить волосы.
— Андрусь! Андрусь! Прачніся! Прачніся, — Андрусь! Андрусь! Проснись! Проснись,
дарагі! дорогой!…
Мёртвы, ён быў прыгожы нейкай Мертвый, он был красив какой-то
вышэйшай, нечалавечай, прыгажосцю. Твар необычайной красотой. Лицо закинуто,
закінуты, галава павісла, і стройная шыя, як голова повисла, стройная шея, словно из
выразьбленая з белага мармуру, ляжала на белого мрамора изваянная, лежала на моем
маім калене. Доўгія светлыя валасы колене. Длинные светлые волосы
пераблыталіся з сухой жоўтай травою, і яна перепутались с сухой желтой травой, и она
лашчыла іх. Рот усміхаўся, быццам смерць ласкала их. Рот улыбался, как будто смерть
прынесла яму нейкую разгадку жыцця, принесла ему какую-то разгадку жизни,
вочы былі мірна закрыты, і доўгія веі глаза были мирно закрыты, и длинные
зацянялі іх. Рукі, такія прыгожыя і моцныя, ресницы затеняли их. Руки, такие красивые
што жанчыны маглі б цалаваць іх у хвіліну и сильные, что женщины могли б целовать
шчасця, ляжалі ўздоўж цела, як быццам их в минуты счастья, лежали вдоль тела,
адпачывалі. словно отдыхали.
Як скарбячая маці, сядзеў я, паклаўшы на Как скорбящая мать, сидел я, положив на
калені сына, які прайшоў пакуты на крыжы. колени сына, принявшего пытки на кресте.
Я выў над імі і кляў Бога, бязлітаснага да Я выл над ним и проклинал Бога,
свайго народа, да лепшых яго сыноў. беспощадного к своему народу, к лучшим
своим сынам:
— Божа! Божа! Усемагутны, усяведны! Каб — Боже! Боже! Всесильный, всесведущий!
ты знік, адступнік, які прадаў свой народ. Чтоб ты пропал, отступник, продавший свой
народ.
Нешта бабухнула нада мною, і ў наступны Что- то грохнуло надо мной, и в следующий
момант цэлы акіян вады, жахлівая зліва миг целый океан воды, ужасный ливень
абурылася на балоты і пусткі, на загублены обрушился на болота и пустоши, на
ў лясах край. Стагналі пад ім яліны, затерянный в лесах край. Стонали под ним
прыгіналіся да зямлі. Ён біў мне ў спіну, ели, пригибались к земле. Он бил мне в
якою я закрыў твар мёртвага, выў, наўскос, спину, полосовал землю.
парывамі паласаваў зямлю.
Я сядзеў, як звар'яцелы, не заўважаючы Я сидел, как обезумевший, не замечая
нічога. Словы лепшага чалавека, якія я чуў ничего. Слова лучшего из людей,
некалькі гадзін таму, гучалі ў маіх вушах. услышанные мной несколько часов тому
назад, звучали в ушах.
«Сэрца маё баліць… ідуць, гінуць, «Сердце мое болит… идут, плутают, гибнут,
блытаюць, бо сорамна стаяць… і не потому что стыдно стоять… и не воскреснут
ўваскрэснуць пасля распяцця… Але, после распятия… Но думаешь, всех
191
думаеш, усіх перадушылі? Гады, гады передушили? Годы, годы впереди! Какая
наперадзе! Якая залатая, якая чароўная золотая, чарующая даль, какое будущее
далячынь, якая будучыня чакае!… Сонца!» ожидает!… Солнце!»
Я застагнаў. Сонца закацілася за хмары, Я застонал. Солнце скрылось за тучами,
будучыня, забітая і халадзеючая пад будущее, убитое и холодеющее под дождем,
дажджом, ляжыць тут, на маіх каленях. лежит здесь на моих коленях.
Я плакаў, дождж заліваў мае вочы, ліўся ў Я плакал, дождь заливал мне глаза, рот. А
рот. А рукі мае ўсё гладзілі гэту залатую руки мои все гладили эту золотую
юнацкую галаву. юношескую голову.
— Радзіма мая! Гаротная маці! Плач! — Родина моя! Горемычная мать! Плачь!

РАЗДЗЕЛ ДВАНАЦЦАТЫ Глава двенадцатая

Крукі здалёк чуюць мёртвага. Наступнага Вороны издали чуют мертвого. На


дня з'явіўся ў яноўскае наваколле станавы следующий день в яновскую округу явился
прыстаў, вусаты і вельмі прыгожы становой пристав, усатый красивый
мужчына. Ён з'явіўся без доктара, агледзеў мужчина. Он приехал без доктора, осмотрел
месца забойства, сказаў важка, што слядоў место убийства и важно сказал, что никаких
ніякіх знайсці нельга з-за злівы (Рыгор, следов из-за ливня обнаружить не удалось
ходзячы за ім, толькі ўсміхнуўся горка ў (сопровождавший его Рыгор лишь горько
вусы), пасля агледзеў цела забітага, усмехнулся в усы). Осмотрел тело убитого,
пакруціўшы белымі пульхнымі пальцамі повертел белыми пальцами его голову и
яго галаву, і пасля сказаў: изрек:
— Н-ну і пеканулі!… Адразу лёг. — Н-ну и саданули!… Сразу лег.
Пасля ён закусваў і піў гарэлку ў дальнім Потом он пил водку и закусывал в доме
пакоі хаты Свеціловіча, непадалёк ад залы, Свециловича, в комнате, расположенной
дзе ляжаў на стале нябожчык і дзе ягоны рядом с залом, где лежал покойник и где его
дзядзька захлынаўся ад слёз, а я сядзеў, дядька захлебывался слезами, а я сидел
літаральна прыбіты горам і дакорамі буквально прибитый горем и укорами
сумлення. Для мяне нічога не існавала ў совести. В те минуты для меня ничего не
тыя хвіліны, акрамя тонкай свечкі, якую существовало, кроме тонкой свечи, которую
трымаў у тонкіх прыгожых руках Андрэй: держал в красивых руках Андрей: она
яна клала ружовыя водбліскі на белую, з бросала розовые блики на белую, с
карункамі на грудзях, кашулю, якую кружевами на груди старинную сорочку,
дзядзька выцягнуў з куфра. Але ж трэба которую дядька вытащил из сундука. Но
было мне даведацца, што думаюць улады ведь мне нужно было узнать, что думают
пра гэта забойства і што яны думаюць власти об этом убийстве и что они
192
рабіць. намерены предпринять.
— Нічога, на жаль, нічога, — адказаў — Ничего. К сожалению, ничего, — ответил
прыемным пераліўчатым голасам станавы, приятным, переливистым голосом становой,
гуляючы чорнымі аксамітнымі бровамі. — играя черными бархатными бровями. — Это
Гэта дзікі кут — і расследаванне тут дикий угол — расследование здесь
немагчыма. Я разумею вашу высакародную невозможно. Я понимаю вашу благородную
тугу… Але што тут магчыма зрабіць? Тут скорбь… Но что тут можно сделать?
некалькі год таму была сапраўдная вендэта Несколько лет назад здесь была настоящая
(ён вымаўляў «вандэта», і, відаць, гэта вендетта (он произносил «вандэтта», и,
слова вельмі яму падабалася). І што мы видимо, это слово ему очень нравилось). И
маглі зрабіць? Такі ўжо звычай. Напрыклад, мы были бессильны. Такое уж проклятое
мы таксама маглі б прыцягнуць да место. Например, мы могли бы привлечь к
адказнасці вас, бо вы, як самі кажаце, ответственности и вас, потому что вы, как
ужывалі зброю супраць гэтых… м-м… говорите сами, применяли оружие против
паляўнічых. Мы не зробім гэтага. І што нам этих… м-м… охотников. Мы не сделаем
да гэтага? Магчыма, гэта было забойства з- этого. И что нам до этого? Возможно, это
за прыгожага полу. Кажуць, што ён быў было убийство из-за особы прекрасного
закаханы ў гэтую (ён сыта варухнуў пола. Говорят, он был влюблен в эту (он
бровамі)…у гаспадыню Балотных Ялін. сыто шевельнул бровями)… хозяйку
Нічога сабе… А можа, гэта і наогул было Болотных Ялин. Ничего себе… А может,
самагубства? Нябожчык быў «меланхолік», это вообще было самоубийство? Покойный
х-хе, пакутнік за народ. был «меланхолик», х-хе, страдалец за народ.
— Але ж я сам бачыў дзікае паляванне. — Но я же сам видел дикую охоту!
Твар станавога пачырванеў.
— Дазвольце мне не паверыць. Казкі — Позвольте мне не поверить. Сказки
аджылі-с. Мне здаецца, што наогул ваша отжили-с… Мне кажется, что вообще ваше
знаёмства і з ім трошкі… М-м… п- знакомство с ним немножко… м-м… п-
падазронае. Я не хачу наводзіць на вас цень, подозрительно. Я не хочу наводить на вас
але… вельмі падазроным з'яўляецца тень, однако… весьма подозрительно также
таксама тое, што вы так упарта імкнецеся и то, что вы так упрямо стремитесь
звараціць увагу следства на другіх, на переключить внимание следствия на других,
нейкае дзікае паляванне. на какую-то дикую охоту.
Я выцягнуў з запісной кніжкі закалены
аркушык паперы:
— У мяне ёсць дакумент, што яго выбавілі з — У меня есть документ, что его выманили
хаты. из дома.
Твар станавога зусім пачырванеў, вочы Становой побагровел, глаза забегали.
забегалі.

193
— Які дакумент? — жадобна спытаў ён, і — Какой документ? — алчно спросил он, и
рука яго працягнулася да мяне. — Вы рука его потянулась ко мне. — Вы должны
павінны перадаць яго следству, і, калі передать его следствию, и, если посчитают,
пабачаць, што ён чагосьці варты, яго что этот клочок чего-то стоит, его
падшыюць да справы. подошьют к делу.
Я схаваў аркушык, такімі няпэўнымі здаліся Я спрятал листок, потому что ни его глаза,
мне яго вочы і гэтая сквапная працягнутая ни жадно протянутая рука не внушали
рука. доверия.
— Я сам перадам яго, калі і каму палічу — Я сам передам, когда и кому посчитаю
патрэбным. нужным.
— Ну што ж, — станавы праглынуў нешта, — Ну, что ж, — становой что-то проглотил,
— ваша справа-с, шаноўны. Але я параіў бы — дело ваше-с, уважаемый. Но я
вам не дражніць гусей. Тут варварскае посоветовал бы вам не дразнить гусей.
насельніцтва (і ён шматзначна паглядзеў на Здесь варварское население (он
мяне), могуць і забіць. многозначительно посмотрел на меня),
могут и убить.
— Я гэтага не вельмі баюся. Скажу толькі, — Я этого не очень боюсь. Скажу только,
што, калі паліцыя займаецца замест прамых что если полиция вместо прямых ее
спраў разважаннямі, самі грамадзяне обязанностей занимается рассуждениями, то
павінны абараняць сябе. А калі выканаўчыя сами граждане должны защищать себя. А
ўлады прыкладваюць усе намаганні, каб если исполнительные власти прилагают все
толькі замяць справу, — гэта пахне вельмі усилия, чтобы замять дело, — это
непрыемна і штурхае людзей на самыя приобретает очень неприятный душок и
нечаканыя думкі. наводит людей на самые неожиданные
мысли.
— Гэта што, — бровы станавога карцінна — Это что, — брови станового картинно
папаўзлі некуды да валос, — абраза ўлад? поползли куда-то к волосам, — оскорбление
властей!
— Крый мяне Божа! Але гэта дае мне права — Храни меня Боже! Но это дает мне право
даць копію з гэтага ліста некуды ў губерню. переслать копию письма куда-нибудь в
губернию.
— Справа вашая, — станавы пакалупаў у — Дело ваше. — Становой поковырял в
зубах. — Але паслухайце, дарагі пан зубах. — Однако, дорогой пан Белорецкий,
Беларэцкі. Трэба прымірыцца. Наўрад ці я советовал бы вам смириться. И потом,
нават у губерні будзе прыемна начальству, вряд ли будет приятно губернским властям
калі яно даведаецца, што вучоны так узнать, что ученый так защищает бывшего
абараняе былога крамольніка. крамольника.
Ён галантна, грудным барытонам, умаўляў Он галантно, грудным баритоном

194
мяне. Бацька не мог бы быць такім уговаривал меня: родной отец не мог бы
уважлівым да сына. быть внимательнее к сыну, чем он ко мне.
— Чакайце, — спытаў я, — у нас што, ёсць — Погодите, — проговорил я, — разве у нас
закон, па якому лібералы аб'яўляюцца па-за есть закон, по которому либералы
законам, агалошваюцца парыямі? объявляются вне закона, париями?
Мярзотнік можа іх забіць і не несці Мерзавец может их убить и не понести
адказнасці? ответственности?
— Не перабольшвайце, дарагі Беларэцкі, — — Не преувеличивайте, дорогой
з пыхатай самазадаволенасцю сказаў Белорецкий, — протянул красавец, — вы
прыгажун, — вы схільны перабольшваць склонны преувеличивать ужасы жизни.
жахі ў жыцці.
Гэты неразумны хрэн (іншага слова я не Этот хрен неразумный (иного слова я не
магу падабраць) лічыў, напэўна, што могу подобрать) считал, наверное, смерть
смерць чалавека — «перабольшванне человека всего лишь «преувеличением
жахаў». ужасов».
— А я вам кажу, — сказаў я з залпам, — — А я считаю, — сказал я запальчиво, —
што справу трэба перадаваць у суд, что дело необходимо передавать в суд,
распачаць судовае даследаванне. Тут — нужно начать судебное расследование.
злосная задума. Людзей тут робяць Здесь — злостный умысел. Здесь людей
вар'ятамі, і, вядома, з намерамі. На ўсю сводят с ума, конечно же, с определенным
ваколіцу яны наводзяць жах, тэрарызуюць намерением. На всю окрестность эта банда
народ, забіваюць людзей. наводит ужас, терроризирует, убивает
людей.
На твары станавога блукала памяркоўная
ўсмешка, ён прыхлёбваў чаёк.
— Не вар-та, не варта так, дарагі пане. — Не сто-оит, не стоит так, милсдарь.
Народ ад гэтага цішэе. Забіты быў, па Народ от этого становится смирнее.
чутках, не вольны ад Бахусавай забавы. І, Убитый, по слухам, уважал забавы Бахуса.
наогул, такім небяспечна выказваць яўнае И вообще к таким субъектам опасно
спачуванне. Палітычна ненадзейны, не выказывать явное сочувствие. Политически
варты даверу, нядобранамерны, амаральны, неблагонадежный, неблагонамеренный, не
не спрыяючы добрым норавам і… яўны заслуживает доверия и… явный сепаратист,
сепаратыст, мужычы жаласнік, так бы мужичий заступник, как бы сказать,
мовіць, рыдалец над малодшым братам. рыдалец над младшим братом.
Я быў раз'юшаны, але пакуль што Я был взбешен, но пока сдерживал себя.
стрымліваўся. Мне не выпадала сварыцца Только не хватало поссориться еще и с
яшчэ і з паліцыяй. полицией.
— Вы не жадаеце ўмешвацца ў справу па — Вы не желаете вмешиваться в дело по

195
забойству шляхціца Свеціловіча… убийству шляхтича Свециловича…
— Крый Божа, крый Божа! — перабіў ён — Боже упаси, Боже упаси! — перебил он.
мяне. — Мы проста сумняваемся, ці ўдасца — Мы просто сомневаемся, удастся ли нам
нам яе разблытаць, і не можам прымушаць это дело распутать, и не можем принуждать
нашага следчага прыкласці ўсе сілы для нашего следователя приложить все силы для
вырашэння справы аб чалавеку, які ўсім решения дела о человеке, который был
сумленным, сапраўдным сынам нашай глубоко несимпатичен направлением своих
вялікай радзімы быў глыбока антыпатычны мыслей всем честным, преданным сыновьям
накіраваннем сваіх думак. нашей большой родины.
І ён з чароўнай ветлівасцю зрабіў далонню И он с очаровательной улыбкой помахал в
жэст у паветры. воздухе ладонью.
— Добра. Калі імперскі расейскі суд не — Хорошо. Если имперский российский суд
хоча прымушаць следчага па справе аб не хочет заставить следователя установить
забойстве шляхціца Свеціловіча, дык, можа, истину в деле об убийстве шляхтича
ён захоча прымусіць следчага разблытаць Свециловича, то, может, он захочет
справу пра замах на розум і самаё жыццё заставить следователя распутать дело о
Надзеі Яноўскай, гаспадыні Балотных Ялін? покушении на рассудок и саму жизнь
Надежды Яновской, владелицы Болотных
Ялин?
Ён здагадліва паглядзеў на мяне, паружавеў Он понимающе посмотрел на меня, даже
ад нейкай прыемнай думкі, плямкнуў порозовел от какой-то приятной мысли,
некалькі разоў поўнымі, чырвонымі, причмокнул несколько раз полными
вільготнымі вуснамі і спытаў: влажными губами и спросил:
— А вы што тут так за яе распінаецеся? — А вы почему это так за нее распинаетесь?
Напэўна, самі скарыстацца вырашылі. Га? Наверное, сами попользоваться решили, а?
Што ж, ухваляю: у ложку яна, напэўна, Что ж, одобряю: в постели она, наверное,
гучыць нядрэнна. звучит неплохо.
Кроў кінулася мне ў твар, ноздры раздуліся. Кровь бросилась мне в лицо. Оскорбление
Абраза няшчаснаму другу, абраза каханай, несчастному другу, оскорбление любимой,
якую я нават у думках не мог назваць сваёй, которую я даже в мыслях не мог назвать
зліліся ў адно. Не памятаю, што тут было моей, слились в одно. Не помню, как в моей
далей, як апынуўся ў маёй руцэ нейкі руке оказалась какая-то плеть. Я задохнулся
карбач. Я прасвісцеў глоткай: в ярости:
— Ты… ты… гніда. — Ты… ты… гнида!…
І пасля з маху аперазаў яго карбачом па И с размаху огрел карбачом по смугло-
ружова-смаглым твары. розовому лицу.
Я чакаў, што ён адразу выхапіць рэвальвер і Я думал, он выхватит револьвер и убьет
заб'е мяне. Але гэты здаровы мужчына меня. Но этот здоровяк только охал. Я
196
толькі войкаў. Я стукнуў яго яшчэ раз па ударил его еще раз по лицу и брезгливо
твары і пасля гідліва адкінуў карбач. отбросил карбач.
Ён выбег з пакоя, пачвалаў ад мяне з Он пулей вылетел из комнаты во двор,
нечаканай хуткасцю і толькі сажняў праз побежал от меня с неожиданной быстротой
дзвесце падаў голас, закрычаў: «Гвалт!» и только саженей через двести завопил:
«Караул!»
Рыгор, калі даведаўся пра гэту справу, не Рыгор, узнав обо всем, не одобрил меня. Он
ўхваліў мяне, сказаў, што я сапсаваў усё, сказал, что я испортил все дело, что на
што праз дзень мяне, напэўна, выклічуць у следующий день меня наверняка вызовут в
павет і, магчыма, дадуць тыдзень або уезд и, возможно, посадят на неделю или
вышлюць за павятовыя межы, а я патрэбен вышлют за пределы уезда. А я был нужен
тут, бо пачынаюцца самыя цёмныя ночы. здесь, потому что наступали самые темные
Але я не шкадаваў. Уся нянавісць мая ночи. Но я не жалел. Я вложил всю свою
вылілася ў гэты ўдар. І няхай павятовыя ненависть в этот удар. И пускай уездные
ўлады пальцам аб палец не стукнуць, каб власти не ударят палец о палец, чтобы
дапамагчы мне, але затое цяпер я добра помочь мне, но зато я теперь хорошо знаю,
ведаю, хто мой друг, а хто вораг. кто мой друг, а кто враг.
Астатнія падзеі гэтага і наступнага дня Остальные события этого и следующего дня
вельмі смутна адлюстраваліся ў маёй очень смутно запечатлелись в моей памяти.
памяці. Горка, узахлёб, плакаў над Горько, взахлеб плакал над покойником
нябожчыкам стары добры Дубатоўк, які старый добрый Дубатовк, который с трудом
ледзь рухаўся яшчэ ад майго пачастунку; передвигался после моего «угощения».
стаяла над труной бледная Надзея Стояла у гроба бледная Надежда Романовна,
Раманаўна, захутаная ў чорную мантылью, закутанная в черную мантилью, такая
такая сумная і прыгожая, такая чыстая. скорбная и прекрасная, такая чистая.
Пасля, як у сне, запомніў я хаўтурнае Потом, словно сон, запомнил я
шэсце. Я вёў пад руку Яноўскую і бачыў, як погребальное шествие. Я вел под руку
на фоне шэрага асенняга неба ішлі людзі Яновскую и видел, как на фоне серого
без шапак, як скарлючаныя бярозкі кідалі ім осеннего неба шли люди без шапок, как
пад ногі жоўтае мёртвае лісце. Твар скрюченные березки кидали им под ноги
забітага, прыгожы і сумны, плыў над желтую мертвую листву. Лицо убитого
плячыма людзей. плыло над головами людей.
Бабы, мужыкі, макраносыя дзеці, дзяды Бабы, мужики, дети, старики шли за гробом,
ішлі за труною, і ціхае рыданне гучала ў и тихое рыдание звучало в воздухе. Рыгор
паветры. Рыгор наперадзе нёс на спіне впереди нес на спине большой дубовый
вялізны дубовы крыж. крест.
І ўсё галасней і галасней плыло над И все громче и громче взмывало над всем
галовамі людзей, над мокрай глейкай скорбным шествием, над мокрой землей
галошанне баб-лямантух: голошение баб-плакальщиц:
197
— А і на каго ж ты нас пакінуў?! А і чаго ж — А на кого же ты нас покинул?! А чего же
ты заснуў, радзімец?! А чаго ж твае вочы ты уснул, родимый? А чего же твои ясные
ясныя закрыліся, ручкі белыя склаліся? А очи закрылись, белые ручки сложились? А
хто ж нас абароніць ад судзей кто же нас оборонит от судей
няправедных?! А паны ж кругом неправедных?! А паны кругом
нелітасцівы, а агнусека ж на іхняй шыі немилосердные, креста на них нема!
няма! А галубочак ты наш, а куды ж ты ад Голубчик ты наш, куда же ты от нас улетел,
нас адляцеў, а чаго ж ты пакінуў бедных а на кого ты покинул нас, бедных деток
дзетачак? А хіба ж вакол нявест няма, што з твоих? Хиба вокруг невест тебе не было, что
зямелькаю ты абвянчаўся, саколік?! А што с земелькой ты обвенчался, соколик? А что
ж гэта ты за хатачку абраў?! А ні вокан жа ў же это ты себе хатку такую выбрал?! Ни
ён, ні дзвярэй! А не небачка ж вольнае над окон в ней, ни дверей, и не небо вольное над
вільчыкам — сырая зямля!!! А не жоначка крышей — сырая земля!!! И не жена под
ж пад бокам — дошка халодная! А ні боком — доска холодная! Ни подружки там,
сяброўкі ж там, а ні каханачкі! А хто ж цябе ни любимой! А кто же тебя в уста
ў вусны пацалуе?! А і хто ж табе галоўку поцелует?! А кто же тебе головку
пачэша?! А і чаго ж гэта прымерклі расчешет?! И что же это примеркли
агеньчыкі?! А і чаго ж гэта яліны огонечки? И что же это хвои зажурились?!
зажурыліся?! То не жонка твая плача, То не женка твоя плачет, любимая! Не она
каханая! Не яна ж гэта плача прад же это плачет, убивается! А то плачут над
вяселліцам! А то ж плачуць над табою тобой люди добрые! То не звездочка в небе
людзі добрыя! То не зорачка ў небе загорелася! То затлела в ручках твоих
засвяцілася! То затлела ў ручках свечачка свечечка восковая!
васковая!
Труна плыла над сапраўднымі чалавечымі Гроб плыл, сопровождаемый такими
рыданнямі, якіх не купіш нават у искренними причитаниями и слезами
прафесіянальных лямантух. окрестных людей, каких не купишь у
профессиональных воплениц.
І вось глыбокі дол. Калі развітваліся, И вот глубокая могила. Когда настал час
Яноўская ўпала на калені і пацалавала руку прощаться, Яновская упала на колени и
чалавека, які загінуў за яе. Я ледзь адарваў поцеловала руку человека, погибшего за
яе, калі труну сталі спушчаць у яму. У гэты нее. Я с трудом оторвал ее от гроба, когда
самы час дзесяткі тры сялян падцягнулі на тот стали опускать в яму. Десятка три
палазах вялізны шэры камень і пачалі крестьян подтащили на полозьях огромный
ўсцягваць яго на горб, дзе была выкапана серый камень и начали втаскивать его на
самотная магіла. Крыж быў выбіты на холм, где была вырыта одинокая могила.
камені і яшчэ імя і прозвішча — каравымі Крест был выбит на камне и еще имя и
няўмелымі літарамі. фамилия — корявыми, неумелыми буквами.
Загрукаталі аб вечка труны камякі зямлі, Загремели о крышку гроба комья земли,
хаваючы ад мяне дарагі твар. Пасля на скрывая от меня дорогое лицо. Потом возле
198
зраўнанае месца паставілі вялізны шэры могилы поставили огромный серый камень.
камень. Рыгор і яшчэ пяцёра сялян ўзялі Рыгор и пятеро крестьян взяли старые
старыя стрэльбы і раз-поразу пачалі ружья и начали стрелять в равнодушное
страляць у раўнадушнае нізкае неба. низкое небо. Последний из Свециловичей-
Апошні з Свеціловічаў-Яноўскіх адплываў Яновских отплывал в неведомый путь.
у нязнаны шлях.
— Хутка і са мною так, — шапнула мне — Скоро и со мной это будет, — шепнула
Яноўская. — Хоць бы хутчэй. мне Яновская. — Хоть бы скорее.
Грукаталі стрэлы. Закамянеласць ляжала на Грохотали выстрелы. Окаменение лежало на
тварах людзей. лицах людей.
Потым, паводле старажытнага шляхецкага Потом, согласно древнему шляхетскому
звычаю, молатам быў раструшчаны аб обычаю, молотом был разбит о надгробный
надгробны камень радавы герб. камень родовой герб.
Род остался без будущего. Вымер.
Род застаўся без нашчадка. Вымер.

РАЗДЗЕЛ ТРЫНАЦЦАТЫ Глава тринадцатая

Я адчуваў, што звар'яцею, калі не буду Я чувствовал, что лишусь рассудка, если не
займацца росшукамі, калі не знайду хутка буду заниматься поисками, если не найду
вінаватых і не пакараю іх. Калі няма Бога, виновных и не покараю их. Если нету Бога,
калі няма справядлівасці ў начальнікаў — я если нет справедливости у начальства — я
буду сам і богам і суддзёю. буду сам и богом, и судьей.
І, дальбог, пекла ўздрыганецца, калі яны И, ей- Богу, ад содрогнется, если они
трапяць мне ў рукі: жылы буду цягнуць з попадут мне в руки: жилы буду тянуть из
жывых. живых.
Ад Рыгора я даведаўся, што яго знаёмыя Рыгор сказал, что его знакомые ведут
шукаюць у пушчы, што ён сам добра поиски в пуще, что он сам обследовал место
абшукаў месца забойства і даведаўся, што убийства и нашел там окурок. Еще он узнал,
чакаў Свеціловіча худы высокі чалавек, які что Свециловича поджидал высокий худой
скурыў пад хвоямі, чакаючы, папяросу. человек, который и выкурил под соснами
Акрамя таго, ён, адшукаў папяровы клак, папиросу. Кроме того, в кустах он разыскал
які вылецеў са стрэльбы забойцы, а таксама бумажный пыж из ружья убийцы, а также
кулю, якой быў забіты мой друг. Калі я пулю, которой был убит мой друг. Когда я
разгарнуў клак, пераканаўся, што гэта развернул пыж, то убедился, что это клочок
кавалак паперы, занадта моцнай для газеты: бумаги, слишком прочной для газеты,
199
хутчэй за ўсё ўрывак ад аркуша нейкага скорее всего кусок страницы из какого-то
часопіса. журнала.
Я заўважыў словы: Я прочел:
«За кожным з іх ёсць нейкая правіна, калі «За каждым из них имеется какая-то
іх вядуць на страту… Ваша сіяцельства, вы провинность, когда их ведут на казнь…
забылі пра страчанага на крыжы… Ваше сиятельство, вы забыли про распятого
Прабачце, Бог адняў у мяне розум…» на кресте… Простите, Бог отнял у меня
разум…»
Чымсьці вельмі знаёмым павеяла на мяне ад Чем- то очень знакомым повеяло на меня от
гэтых слоў. Дзе я мог чытаць нешта этих слов. Где я мог встретить нечто
падобнае?! І раптам я ўспомніў: гэта была подобное? И вскоре я припомнил, что читал
надзіва смелая водпаведзь доктара Гааза, именно эти слова в журнале «Северо-
здаецца, Мураўёву, пасля якой нават гэты Западная стаина». Когда я спросил у
шалёны бульдог адчуў сябе ніякавата. Гааз Яновской, кто его здесь выписывает, она
пратэставаў супраць частых пакаранняў безразличным тоном ответила, что, кроме
смерцю ў Вільне. Мураўёў рэзка абарваў них, -никто. И вот тут-то меня ожидал удар:
яго, заўважыўшы, што калі чалавека вядуць в библиотеке я выяснил, что в одном из
на страту, дык за ім абавязкова павінна номеров журнала не хватает нескольких
быць нейкая правіна. Тут Гааз сказаў свае страниц и, между прочим, нужной мне.
словы пра Хрыста, і нават Мураўёў трохі
засаромеўся, калі наогул такое пачуццё
зразумелае несусветным мярзотнікам. Я
нават прыпомніў, дзе я чытаў пра гэта: у
часопісе «Паўночна-Заходняя
старасветчына». Калі я спытаў у Яноўскай,
хто яго выпісвае тут, яна абыякава адказала,
што акрамя іх — ніхто. І вось тут мяне
чакаў удар: у бібліятэцы я высветліў, што ў
гэтым нумары часопіса не хапае некалькіх
старонак і, між іншым, патрэбнай мне.
Я аж пахаладзеў: справа выяўлялася больш Я похолодел: дело приобретало очень
сур'ёзнай, натхніцель дзікага палявання быў серьезный оборот, вдохновитель дикой
тут, у палацы. І хто гэта быў? Не я, і не охоты был здесь, во дворце. И кто же это
Яноўская, і не дурная ахмістрыня, якая был? Не я и не Яновская, не могла им быть
кожны дзень плакала, пабачыўшы и глупая экономка, которая теперь каждый
гаспадыню, і, відаць было, раскайвалася ва день плакала, завидев хозяйку, и, по всему
ўсім. Значыцца, толькі Берман-Гацэвіч. было видно, очень раскаивалась в
содеянном. Значит, оставался лишь Берман-
Гацевич.

200
Гэта было цалкам лагічна: ён — былы Это было логично: он — беглый
злачынец, ён — абазнаны ў гісторыі преступник, хорошо осведомленный о всех
чалавек. Магчыма, гэта ён страляў у мяне, событиях человек. Возможно, что это он
забіў Свеціловіча і выдраў аркуш з часопіса. стрелял в меня, вырвал лист из журнала,
Незразумела было толькі, чаму ён убил Свециловича. Было только непонятно,
пераконваў мяне ў тым, што сур'ёзная почему он убеждал меня, что наибольшую
небяспека менавіта ў дзікім паляванні, а не опасность представляет дикая охота, а не
ў Малым Чалавеку? І яшчэ ў тым, што ён не Малый Человек? И еще то, что он, Берман,
мог забіць Рамана, бо не ён запрасіў Надзею не мог убить Романа, поскольку не он
да Кульшаў і быў дома пад час забойства. приглашал Надежду к Кульшам и во время
Але хіба Свеціловіч у апошні дзень не убийства был дома. Однако разве
казаў, што гэта блізкі чалавек, які быў на Свецилович в последний день не говорил,
бале ў Яноўскіх? Хіба ён не казаў, што на что это близкий человек, который был на
яго нельга нават падумаць?І ён жа ж так балу у Яновской? Разве он не
спалохаўся, калі я зайшоў да яго, гэты предупреждал, что на него нельзя даже
Берман! І хіба ён не мог быць проста подумать? А как он, этот Берман,
натхняльнікам гэтай мярзоты? Праўда, перепугался, когда я зашел к нему! И потом,
невядома ў гэтым выпадку, як можна разве он не мог быть просто вдохновителем
растлумачыць існаванне Блакітнай этой мерзости? Правда, как в этом случае
Жанчыны? Але гэта наогул самы цёмны объяснить существование Голубой
факт з усёй гэтай гісторыі. І, галоўнае, Женщины? Но это вообще самый темный
незразумела было, якая Берману ў гэтым факт во всей истории. А главное, было
выгада? непонятно, какая Берману в этом выгода?
Але такі вырадак пекла можа нешта Но такое исчадие ада может придумать что
прыдумаць. угодно.
Я ўзяў у Яноўскай асабісты архіў Рамана і Я взял у Яновской личный архив отца и
прагледзеў матэрыялы яго апошніх дзён. пересмотрел внимательно материалы его
Нічога суцяшальнага, хіба толькі запіс, што последних дней. Ничего утешительного,
Берман пачынае яму не падабацца, знікае кроме записи, что Берман перестал ему
кудысь з хаты, занадта цікавіцца нравиться: часто куда-то исчезает из дома,
генеалогіяй Яноўскіх, разглядае старыя излишне интересуется генеалогией
планы палаца. Гэта быў ужо знамянальны Яновских, старыми планами дворца. Но и
факт! Чаму не выказаць меркаванне, што і ў это был знаменательный факт! Почему не
з'яўленні Малога Чалавека, праўдзівей предположить, что и в появлении Малого
казаць, яго крокаў, вінен таксама Берман. Человека, точнее говоря, его шагов, повинен
Мог жа ж ён адкапаць старыя планы, тоже Берман. Мог же он откопать старые
скарыстацца нейкай акустычнай таямніцай планы, использовать какую-то
палаца і кожную ноч пужаць людзей акустическую тайну дворца и каждую ночь
крокамі. пугать людей звуком шагов.
Я паразмаўляў з Рыгорам, і той сказаў, што Я изложил свои соображения Рыгору, и тот
201
гэта цалкам магчыма, абяцаў нават сказал, что это вполне возможно, даже
дапамагчы, бо ягоныя дзядзька і дзед былі пообещал помочь, так как его дядька и дед
мулярамі Яноўскіх яшчэ пры прыгоне. были каменщиками Яновских еще при
крепостном праве.
— Хаваецца недзе тут, зладзюга, але хто ён, — Ховается где-то тут, злодюга, но вот кто
дзе хады ў сценах, як ён трапляе туды — он, где ходы в стенах, как он туда попадает
невядома, — буркнуў Рыгор. — Нічога, — неведомо, — вздохнул Рыгор. — Ничего,
адшукаем. Знойдзем. Толькі вы вельмі найдем. Но ты берегись. Только и видел я на
сцеражыцеся. Толькі і бачыў я на сваім своем веку двух человечных панов, но вот
вяку, што двух людзяных паноў, дык адзін одного уже нет в живых. Будет жаль, если и
ужо загінуў. Шкада будзе, калі і з табою с тобой что-нибудь случится. Тогда вся эта
што здарыцца. Тады і ўся гэта ваша ваша паскудная порода не имеет права есть
паскудная парода не мае права хлеб хлеб и портить воздух.
харчыць і паветра псаваць.
Бермана вырашылі пакуль што не выдаляць, Бермана решили пока что не беспокоить,
каб не спудзіць перадчасна. чтобы не вспугнуть преждевременно.
Пасля гэтага я ўзяўся за дакладны аналіз Потом я принялся за детальное изучение
ліста невядомага да Свеціловіча. Я письма неизвестного к Свециловичу. Я
перапэцкаў дванаццаць аркушаў паперы, перевел не один лист бумаги, пока не
пакуль не аднавіў крыху тэкст ліста. восстановил хотя бы приблизительно текст.
«Андрусь! Я даведаўся, што ты цікавішся «Андрусь! Я узнал, что ты интересуешься
дзікім паляваннем караля Стаха і тым, што дикой охотой короля Стаха и тем, что
Надзеі Раманаўне пагражае небяспека: Надежде Романовне угрожает опасность
(далей нічога не атрымлівалася) …мая до… (дальше ничего не получалось)…моя до…
(зноў вялікі пропуск) …пакутавае. Сёння я (снова большой пропуск)…страдает.
размаўляў з панам Беларэцкім. Ён згодзен Сегодня я разговаривал с паном
са мною і пайшоў у павет… Дрыкганты — Белорецким. Он согласен со мной и поехал
галоўныя ка… Калі атрымаеш ліст — в уезд… Дрыкганты — главная… ка…
адразу прыходзь да… ніны, дзе тры Когда получишь письмо — сразу приходи
асобныя хвоі. Я і Беларэцкі будзем к…нине, где три отдельные сосны. Я и
чакаць… ічкіна… што гэта коіцца на зя… Белорецкий будем ожидать… ички на… что
Прыходзь неадменна. Ліст спалі, бо мне это творится на земле! Приходи
асабліва небяспеч… Тв… ся… Над імі непременно. Письмо сожги, потому что мне
таксама жахлівая небяспека, якую можаш особенно опасно… Тв… дру… Над ними
папярэдзіць толькі ты… (зноў выпалена тоже ужасная опасность, которую
многа) …одзь. предотвратить можешь только ты… (снова
много выгорело)…ходи.
Твой добразычлівы Лікол…» Твой доброжелатель Ликол…»
Д'ябал ведае, што такое! Я амаль нічога не Черт знает что такое! Я почти ничего не
202
атрымаў ад гэтай расшыфроўкі. Ну, получил от этой расшифровки. Ну, еще раз
пераканаўся, што тут было нешта убедился, что было задумано преступление.
злачыннае. Ну, даведаўся яшчэ, што Ну, узнал еще, что неизвестный «Ликол»
невядомы «Лікол…» (што за паганскае імя!) (что за языческое имя!) ловко использовал
спрытна выкарыстаў нашы адносіны, пра наши отношения, о которых мог лишь
якія мог толькі здагадвацца. І нічога! Нічога догадываться. И ничего, ничего больше! А
больш! А між тым вялізны шэры камень лёг между тем огромный серый камень лег на
на магіле чалавека, які быў або мог быць могилу человека, который мог быть для
(чалавек — гэта тое, чым ён будзе, а не тое, моей родины в сотню раз полезнее, чем я. И
чым ён з'яўляецца зараз) для маёй краіны не сегодня-завтра такой же камень может
чымсьці ў сто разоў большым за мяне. І не придавить и меня. Что тогда будет с
сёння, дык заўтра такі менавіта камень мог Надеждей Романовной?
прыціснуць і мяне. Куды тады падзенецца
Надзея Раманаўна?
Той дзень прынёс яшчэ адну навіну: Тот день принес еще одну новость: я
прынеслі цыдульку, у якой высакапышнымі получил повестку. На поразительно плохой
словамі і на адменна дрэннай паперы мяне серой бумаге высокопарным слогом
выклікалі ў суд да павятовага мястэчка. излагалось приглашение в уездный город, в
Трэба было ехаць. Я дамовіўся з Рыгорам суд. Надо было ехать. Я договорился с
наконт каня, перадаў яму свае меркаванні Рыгором о коне, поделился с ним своими
пра ліст, а ён распавёў, што за хатай соображениями о письме, а он сообщил, что
Гарабурды сочаць і нічога падазронага не за домом Гарабурды следят, но ничего
заўважаюць. подозрительного не замечено.
Думкі мае зноў звярнуліся да Бермана. Мои мысли снова возвратились к Берману.
У гэты спакойны і не па-асенняму ціхі В этот спокойный и не по-осеннему тихий
вечар я доўга думаў над тым, што чакае вечер я долго думал над тем, что ожидает
мяне ў павеце, і вырашыў ні ў якім разе не меня в уезде, и решил ни в коем случае там
затрымлівацца там. Я зусім быў збіраўся не задерживаться. Я уже было собрался
пайсці адсыпацца перад дарогаю, калі пойти отоспаться перед дорогой, когда
раптам, звярнуўшы за паваротку алеі, вдруг, свернув за поворот аллеи, увидел на
пабачыў на замшэлай лаве Яноўскую. замшелой скамье Яновскую. Сквозь
Чорна-зялёнае ад векавых ялін святло клала вековые ели просачивался темно-зеленый
празрыстыя адбіткі на яе блакітную сукню, свет и призрачными бликами ложился на ее
на рукі з заламанымі пальцамі, якія ляжалі голубое платье, на руки с переплетенными
на каленях, на вочы, трохі неасэнсаваныя, пальцами, на рассеянно глядящие глаза,
як гэта заўжды бывае ў чалавека, які цалкам которые бывают у человека, углубившегося
паглыбіўся ў свае думкі. в свои мысли.
Слова, што я даў самому сабе, было Слово, которое я дал самому себе, было
цвёрдым, памяць мёртвага друга зрабіла твердым, память о мертвом друге еще

203
гэтае слова яшчэ больш моцным, і ўсё ж я больше укрепила это слово, и все же я
некалькі хвілін з нейкім лікуючым несколько минут с каким-то ликующим
захапленнем думаў пра тое, што мог бы восхищением думал о том, что мог бы
абняць гэтую худзенькую постаць, обнять эту худенькую фигурку, прижать к
прыціснуць да грудзей, да ўсяго сябе. І своей груди. И горестно билось мое сердце,
пакутліва білася маё сэрца, бо я ведаў, што потому что я знал: этого никогда не будет.
ніколі гэта не будзе.
Але выйшаў я да яе з-за дрэў амаль Но вышел я к ней из-за деревьев почти
спакойны. Вось узняла галаву, пабачыла спокойным. Вот подняла голову, увидела
мяне, і якім мілым, цёплым агнём заззялі меня, и как мило, тепло засияли лучистые
прамяністыя вочы. глаза.
— Гэта вы, пан Беларэцкі. Сядайце тут, — Это вы, пан Белорецкий. Присаживайтесь
поруч. рядом.
Памаўчала і сказала з дзіўным Помолчала и сказала с удивительной
перакананнем: твердостью:
— Я не пытаюся ў вас, чаму вы пабілі — Я не спрашиваю вас, за что вы избили
гэтага чалавека. Я ведаю, калі вы зрабілі человека. Я знаю, если вы так поступили,
гэта, значыць, іначай нельга было. Але я значит, иначе было нельзя. Но я очень
вельмі непакоюся за вас, Вы павінны беспокоюсь за вас. Вы должны знать: суда
ведаць, суда тут няма. Гэта кручкі, гэта здесь нет. Эти крючки, эти лгуны, эти…
хлусы, гэта… дрэнныя і наскрозь ужасные и насквозь продажные люди могут
прадажныя людзі. Яны могуць засудзіць засудить вас. И хотя для шляхтича не такая
вас. І, хоць невялікая правіна шляхціцу уж большая провинность побить
пабіць паліцэйскага, яны могуць выслаць полицейского, они могут выслать вас
вас адсюль. Яны ўсе, разам са злачынцамі, отсюда. Они все, вместе с преступниками,
утвараюць адзіны вялізны саюз. Дарэмна образуют единый большой союз. Напрасно
маліць іх аб правасуддзі: няхутка, можа, умолять их о правосудии: не скоро, может,
нават ніколі, не пабачыць яго гэты даже никогда не увидит его этот
высакародны і няшчасны люд. Нашто вы благородный и несчастный народ. Но отчего
зрабілі гэта? вы не сдержались?
— Я заступіўся за жанчыну, Надзея — Я заступился за женщину, Надежда
Раманаўна. Вы ведаеце, у нас такі звычай. Романовна. Вы знаете, у нас такой обычай.
І тут яна так пранікнёна глянула мне ў И тут она так проницательно посмотрела
вочы, што я пахаладзеў. Адкуль гэты мне в глаза, что я похолодел. Откуда этот
дзіцёнак мог навучыцца чытаць у сэрцах, ребенок мог научиться читать в сердцах, что
што надало яму такую сілу? придало ему такую силу?
— Гэтая жанчына, паверце, магла і — Эта женщина, поверьте, могла и
пацярпець. Занадта дорага, калі вас стерпеть. Если вас вышлют, эта женщина
вышлюць, заплоціць гэтая жанчына за заплатит слишком дорогой ценой за
204
насалоду, якую вы атрымалі, даўшы па удовольствие, которое вы получили, дав по
зубах пшутаватаму пошламу дурню. зубам пошлому дураку.
— Не непакойцеся, я вярнуся. А гэты час — Не беспокойтесь, я вернусь. А во время
ваш спакой будзе абараняць Рыгор. моего отсутствия ваш покой будет охранять
Рыгор.
Вочы яе закрыліся панура. Пасля яна Она молча закрыла глаза. Потом сказала:
сказала:
— Ах, нічога вы не зразумелі… Хіба справа — Ах, ничего-то вы не поняли… Разве дело
ў гэтай небяспецы? Не трэба, не трэба вам в этой защите? Не надо вам ехать в уезд…
ехаць у павет… Пражывіце тут яшчэ дзень- Поживите здесь еще день-другой и оставьте
два і пакіньце Яліны назаўжды. Ялины навсегда.
Яе рука з удрыгваючымі пальцамі лягла на Ее рука со вздрагивающими пальцами легла
мой рукаў. на мой рукав.
— Чуеце, я вас вельмі-вельмі прашу… — Слышите, я вас очень-очень прошу…
Я быў такі няўважлівы, што сказаў: Я был слишком поглощен своими мыслями,
поэтому не вник в ее слова и сказал:
— У канцы гэтага ліста да нябожчыка — В конце письма к покойному
Свеціловіча стаіць подпіс, частка яго, Свециловичу стоит подпись «Ликол…». Нет
«Лікол…». Ці няма ў наваколлі шляхціца, у ли в округе шляхтича, имя и фамилия
якога імя або прозвішча пачыналася б так? которого начинались бы так?
Твар яе адразу спахмурнеў, як хмурнее Лицо ее сразу помрачнело, как мрачнеет
дзень, калі знікае сонца. день, когда исчезает солнце.
— Не, — уражаным і дрыжачым, як ад — Нет, — дрожащим, словно от обиды,
крыўды, голасам адказала яна. — Хіба што голосом ответила она. — Разве что
Лікаловіч… Гэты прыдомак да прозвішча Ликолович… Это вторая часть фамилии
нябожчыка Кульшы. покойного Кульши.
— Ну, гэта наўрад ці, — раўнадушна сказаў — Ну, это вряд ли, — равнодушно ответил
я. я.
Я толькі праз гадзіну зразумеў, якой я быў И только внимательно взглянув на нее,
грубай жывёлінай. Гэта здарылася, калі я понял, каким же я был грубым животным. Я
глянуў на яе і пабачыў, як з-пад далоні, увидел, как из-под ладони, которой она
якой яна прыкрыла вочы, выкацілася і прикрыла глаза, выкатилась и поползла вниз
папаўзла ўніз цяжкая, нечалавеча самотная тяжелая, нечеловечески одинокая слеза,
сляза, хутчэй знемагаючага ад адчаю скорее изнемогающего от отчаяния
мужчыны, чым дзяўчыны-напаўдзіцёнка. мужчины, нежели девушки, почти ребенка.
Я заўжды жаласна губляюся і раблюся Я всегда теряюсь и становлюсь Слюнтяем
Сліняём Кісялёвічам ад жаночых і дзіцячых Киселевичем от женских и детских слез, а

205
слёз, а гэта сляза была такая, якой крый эта слеза была такая, какую упаси Боже
Божа пабачыць камусьці ў жыцці, ды яшчэ увидеть кому-то в жизни, к тому же слеза
ад жанчыны, для якой бы ахвотна женщины, ради которой я охотно
распляскаўся ў блін, каб толькі яна была превратился бы в прах, разбился в лепешку,
вясёлай. чтобы только она не была печальной.
— Надзея Раманаўна, што вы? — — Надежда Романовна, что вы? —
замармытаў я, і вусны мае мімаволі склаліся забормотал я, и губы мои невольно
ва ўсмешачку прыблізна такога гатунку, сложились в улыбочку приблизительно того
якая бывае на твары дурня, калі ён сорта, какая бывает на лице идиота,
прысутнічае на пахаванні. присутствующего на похоронах.
— Нічога, — амаль спакойна ўжо адказала — Ничего, — почти спокойно ответила она.
яна. — Проста я ніколі не буду… — Просто я никогда не буду… настоящим
сапраўдным чалавекам. Я плачу… па человеком. Я плачу… о Свециловиче… о
Свеціловічу… па вас, па сабе. І нават не па вас, о себе. Я даже не о нем плачу, а о его
ім я плачу, а па загубленай яго маладосці, загубленной молодости, — я хорошо
— я добра разумею гэта! — па шчасці, якое понимаю это! — о счастье, которое нам
нам заказана, па шчырасці, якой у нас няма. заказано, об искренности, которой у нас нет.
Знішчаюць лепшых, знішчаюць вартых. Уничтожают лучших, уничтожают
Памятаеце, як казалі колісь: «Не імамы достойных. Помните, как говорили когда-
князя, правадыра і прарока і, як лісце, то: «Не имамы князя, вождя и пророка и,
мяцемся па грэшнай зямлі». Нельга как листья, метемся по грешной земле».
спадзявацца на лепшае, самотна сэрцу і Нельзя надеяться на лучшее, одиноко
душы, і ніхто не адкажа ім. І дагарае сердцу и душе, и никто не откликнется им.
жыццё. И догорает жизнь.
Устала, сутаргавым рухам зламала галінку, Встала, судорожным движением сломала
якую трымала ў руках. веточку, которую держала в руках.
— Бывайце, дарагі пан Беларэцкі. Можа, — Прощайте, дорогой пан Белорецкий.
мы і не пабачымся больш. Да канца жыцця Может, мы больше и не увидимся. Но до
я буду ўдзячная вам… Вось і ўсё. І канец. конца жизни я буду благодарна вам… Вот и
все. И конец.
І тут мяне на хвіліну прарвала. Не И тут меня прорвало. Не замечая, что
адчуваючы, што паўтараю словы повторяю слова Свециловича, я выпалил:
Свеціловіча, я выпаліў:
— Няхай заб'юць — і мёртвым прыцягнуся — Пускай убьют — и мертвым притащусь
сюды!… сюда!…
Нічога не адказала, толькі зноў паклала Она ничего не ответила, лишь притронулась
руку мне на рукаў, моўчкі глянула ў вочы, к моей руке, молча взглянула в глаза и
пайшла. Я застаўся адзін. ушла.

206
РАЗДЗЕЛ ЧАТЫРНАЦЦАТЫ Глава четырнадцатая

Можна было меркаваць, што сонца зрабіла Можно было предположить, что солнце
адно абяртанне (я ўжываю слова обернулось один раз (я употребляю слово
«меркаваць» толькі таму, што сонца не «предположить», потому что солнце вообще
паказвалася з-за хмар), калі я апоўдні не показывалось из-за туч), когда я в
з'явіўся ў павет. Гэта быў плоскі, як полдень явился в уезд. Это был плоский, как
праснак, гарадок, горшы за самае дрэннае блин, городок, хуже самого захудалого
мястэчка, і аддзялялі яго ад яноўскага местечка, и отделяли его от яновской округи
наваколля толькі вёрст васемнаццаць — лишь верст восемнадцать чахлых лесов.
дваццаць чэзлых лясоў. Конь мой цокаў Мой конь чавкал копытами по грязным
капытамі па брудных вуліцах, вакол былі улицам. Вокруг вместо домов были какие-то
замест хат нейкія куратнікі, і адзіным, што курятники, и единственным, что отличало
адрознівала гэта ад вёскі, былі паласатыя этот городок от деревни, были полосатые
будкі, ля якіх стаялі вусатыя цэрберы ў будки, возле которых стояли усатые
латаных мундзірах, ды яшчэ дзве-тры церберы в латаных мундирах, да еще две-
каменныя крамы на высокіх арках. Худыя три кирпичные лавки на высоких
яўрэйскія козы іранічнымі вачыма глядзелі фундаментах. Худые еврейские козы
на мяне з гнілых стрэх. ироничными глазами смотрели на меня с
гнилых, ободранных стрех.
Затое трохі далей узвышаліся магутныя В отдалении возвышались замшелые
замшэлыя муры даўняй уніяцкай царквы з могучие стены древней униатской церкви с
дзвюма вялізнымі стральчастымі вежамі двумя стрельчатыми башнями над
над чатырохкутнікам змрочнай каменнай четырехугольником мрачной каменной
плебаніі. плебании.
І над усім гэтым вісела такая самая, як і И над всем этим властвовало такое же, как и
паўсюль, брыдота запусцення: на дахах, повсюду, запустение: на крышах, меж
паміж рабрыстых лат, раслі даволі вялікія ребристыми слегами, росли довольно
бярозкі. высокие березки.
На галоўнай плошчы бруд быў па калена, На главной площади грязь была по колено.
перад абшарпаным шэрым будынкам Перед обшарпанным серым зданием
павятовага суда, амаль на ганку, ляжала уездного суда, рядом с крыльцом, лежало
штук шэсць свіней, якія дрыжалі ад холаду і штук шесть свиней, которые дрожали от
часам рабілі дарэмныя спробы падлезці пад холода и временами безуспешно пытались
сябровак, каб сагрэцца. Гэта кожны раз подлезть друг под друга, чтоб согреться.
суправаджалася эксцэсамі ў выглядзе Это всякий раз сопровождалось эксцессами

207
пакрыўджанага рохкання. в виде обиженного хрюканья.
Я прывязаў каня да канавязі і падняўся па Я привязал коня к коновязи и по скрипучим
рыпучых прыступках у калідор, дзе кісла ступенькам поднялся в коридор, где кисло
пахла папяровым пылам, чарнілам і пахло бумажной пылью, чернилами и
мышамі. Дзверы ў канцылярыю, абабітыя мышами. Обитую истертой клеенкой дверь
пашарпанай цыратай, ледзь адарваў, так в канцелярию чуть оторвал, так она
яны набраклі. Увайшоў і спачатку нічога не набрякла. Вошел и поначалу ничего не
разгледзеў: такое скупое, у тытунёвым увидел: такой скупой, в табачном дыму свет
дыме, святло прабівалася праз вузкія пробивался сквозь узкие, маленькие окна.
маленькія вокны. Лысы скурчаны Лысый скрюченный человечек, у которого
чалавечак, у якога ззаду з прарэхі выбіваўся сзади из прорехи штанов вылезал хвостик
хвосцік кашулі, узвёў на мяне вочы і рубашки, поднял на меня глаза и моргнул. Я
лыпнуў імі. Тут я вельмі здзівіўся: верхняе очень удивился: верхнее веко осталось
павека засталося нерухомым, а ніжняе неподвижным, а нижнее закрыло весь глаз,
закрыла ўсё вока, як у жабы. Я назваў сябе. как у жабы. Я назвал себя.
— Вы з'явіліся? — здзівіўся чалавек-жаба. — Вы явились? — удивился человек-жаба.
— А мы… — А мы…
— А вы думалі, — працягнуў я, — што я не — А вы думали, — продолжил я, — что я не
з'яўлюся ў суд, ад'еду адсюль, уцяку. явлюсь в суд, уеду отсюда, сбегу. Ведите
Вядзіце мяне да вашага суддзі. меня к вашему судье.
Пратакаліст вылез з-за канторкі і патопаў Протоколист вылез из-за конторки и
перада мною ў глыб гэтага дымнага пекла. потопал впереди меня в глубь этого
дымного ада.
У наступным пакоі за вялікім сталом В следующей комнате за большим столом
сядзелі тры чалавекі ў сурдутах, сидели три человека в сюртуках, таких
зашмальцаваных да таго, што нагадвалі замусоленных, словно они были сшиты из
стары мультан. Твары павярнуліся да мяне, старой бумазеи. Лица повернулись ко мне, и
і я заўважыў у вачах аднолькавы выраз я заметил в глазах одинаковое выражение
хцівасці, здзіўлення перад тым, што я ўсё ж алчности, наглости и удивления — все же
з'явіўся, і нахабства. явился.
Гэта былі суддзя, пракурор і адвакат, адзін з Это были судья, прокурор и адвокат, один
тых «аблакатаў», што абдзіралі кліентаў як из тех «аблакатов», которые обдирали
ліпку, а пасля здраджвалі. Галодны, хцівы і клиентов как липку, а потом предавали.
прадажны судовы кручок з галавою, Голодный, алчный и продажный судебный
падобнай на агурок. крючок с головой, похожей на огурец.
І наогул гэта былі не бацькі і не дзеці И вообще это были не отцы и не дети
судовай рэформы, а хутчэй пад'ячыя судебной реформы, а скорее подьячие
дапятроўскіх часоў. допетровских времен.

208
— Пан Беларэцкі, — мятым голасам — Пан Белорецкий, — мятым голосом
прагаварыў суддзя, — мы ажыдалі вас. проговорил судья, — мы ажидали вас.
Очань прыемна… Мы паважаем людзей са Очань прыятна… Мы уважаем людей са
сталічным бляскам. — І ён, не запрашаючы сталичным блеском. — И он, не приглашая
мяне сесці, утаропіўся ў нейкую паперку. — меня сесть, уставился в какую-то бумагу. —
Вы, навернае, ведаеце, што зрабілі что-та Вы, навернае, знаите, что савершили что-та
падобнае да крыміналу, кагда пабілі падобное крыминалу, когда пабили
прыстава за какой-та нявінны жарт? Гэта — пристава за какую-то невинную шутку?
дзействіе ўгалоўна наказуемае, іба какурат Этта — действие угаловна наказуемое, ибо
супярэчыць норавам нашага наваколля, а какурат пративаречит нравам нашей акруги,
такжа і зводам законаў імперыі Расейскай. а такжа и сводам законов империи
Рассийскай.
І ён паглядзеў на мяне праз акуляры з И он посмотрел на меня сквозь очки с очень
вельмі ганарлівым выглядам. Ён быў гордым видом. Он был страшно доволен,
цалкам задаволены, гэты нашчадак Шамякі, этот потомок Шемяки, доволен тем, что
задаволены тым, што чыніць суд і расправу вершит в уезде суд и расправу.
ў павеце.
Я зразумеў, што, калі я не наступлю яму на Я понял, что, если я не наступлю ему на
мазоль, я загінуў. Таму я прысунуў да сябе мозоль, — я погиб. Поэтому я придвинул к
крэсла і сеў на яго верхам. себе стул и сел на него верхом.
— Мне здаецца, што ў яноўскім наваколлі — Мне кажется, что в яновской округе
трохі забыліся на далікатнасць. Таму я сяду забыли о вежливости. Поэтому я сяду сам.
сам.
Пракурор, ветлівы малады чалавек з Прокурор, молодой человек с темными
сінякамі пад вачыма, як быццам ад синяками под глазами, какие бывают у
ганебнай хваробы, суха сказаў: страдающих постыдной болезнью, сухо
сказал:
— Пра далікатнасць пану трэба моўчаць. — О вежливости пану не стоит говорить.
Вы з'явіліся сюды і адразу парушылі спокуй Вы появились здесь и сразу нарушили
мірных абыватэляў. Скандалы, збуйства, спокуй мирных обыватэлюв . Скандалы,
спроба завязаць дуэлю са смяротным драки, попытка завязать дуэлю со
канцом на бале ў шаноўнай пані Яноскей. І, смертельным исходом на балу у почтенной
да таго ж, палічылі за годнае пабіць пани Яновской. И к тому же посчитали
паліцэйскега чына пры выкананні возможным набить полицейского чина при
службовых абовёнзкув. Чужак, а лезеце ў исполнении служебных обовёнзкув . Чужак,
наша жыце… а лезете в нашу жизнь…
Халоднае шаленства заварушылася ў мяне Холодное бешенство зашевелилось у меня
недзе пад сэрцам. где-то под сердцем.
— Брудныя жарты ў хаце, у гаспадара якой — Грязные шутки в доме, где ты ешь,
209
ясі, трэба караць не бізуном па твары, а следует карать не плетью по лицу, а честной
сумленнай куляю. Ён абражае гонар пулей. Он оскорбляет достоинство людей,
людзей, якія бездапаможныя перад ім, не которые беспомощны перед ним, не могут
могуць адказаць. Суд павінен займацца ответить. Суд должен заниматься именно
менавіта такімі справамі, змагацца за такими делами, бороться за справедливость.
справядлівасць. Вы кажаце пра мірных Вы говорите о мирных обывателях. Почему
абывацеляў. Чаму ж вы не звяртаеце ўвагі же вы не обращаете внимания на то, как
на тое, як гэтых мірных абывацеляў этих мирных обывателей убивают
забіваюць невядомыя злачынцы. Вашу неизвестные преступники. Вашу округу
акругу тэрарызуюць, а вы седзіцё тут са терроризируют, а вы сидите здесь со своими
сваімі ўваходзячымі і сыходзячымі… входящими и исходящими… Позор!
Ганьба!
— Размова пра забойства гасударственава — Разгавор аб убийстве гасударственава
праступніка, а аднака абыватэля і шляхціца праступника, а аднака абывацеля и
Свеціловіча будзе весціся не з вамі, — шляхтича Свециловича будет вестись не с
зарыпеў суддзя. — Расейскі суд не вами, — заскрипел судья. — Рассийский суд
акказвает нікаму ў абароне, дажэ не атказывает никаму в защите, даже
праступнікам. Аднака дзела ідзе не пра тое. праступникам. Аднака речь идет не аб этам.
Вы ведаеце, што за скарбленіе прыстава мы Вы знаете, что за скарбление пристава мы
можам… вас прысудзіць да дзвюх нядзель можем… вас присудить к двум неделям
увязнення ілі штрафу і, как казалі продкі, тюрьмы или штрафу и, как гаварили предки,
баніцыі за прадзелы яноўскага наваколля. баниции за пределы яновской акруги.
Я раззлаваўся: Я рассердился:
— Вы можаце зрабіць гэта сілаю. Але я — Вы можете сделать это, применив силу.
знайду на вас управу ў губерні. Вы Но я найду на вас управу в губернии. Вы
пакрываеце забойцаў, ваш прыстаў ганьбіў покрываете убийц, ваш пристав порочил
законы імперыі, казаў, што забойствам законы империи, говорил, что убийством
шляхціца Свеціловіча вы не намераны шляхтича Свециловича вы не намерены
займацца! заниматься.
Твар суддзі пакрыўся апаплексічнай Лицо судьи покрылось апоплексической
малінавай чырванню. Ён выцягнуў шыю, як малиновой краской. Он вытянул шею, как
гусак, і прасіпеў: гусак, и прошипел:
— А свідзецялі этава разгавора, шаноўны — А свидзецели этава разгавора,
пане Беларэцкі, у вас ёсць? Сведкі? уважаемый пан Беларецкий, у вас есть?
Сведачкі? Дзе яны? Свидзецели? Где ани?
Адвакат, як дастойны прадстаўнік Адвокат, как достойный представитель
прыміраючага начала ў расейскім судзе, примиряющего начала в российском суде,
чароўна пасміхнуўся: обворожительно улыбнулся:
— Натуральна, пану Беларэцкаму нету — Натуральна, пану Белорецкому нету
210
светкі. І наогул, гэта ест глюпства: прыстаў свидетель. И вообще, это ест глюпост:
не смог такое сказаць. Пан Беларэцкі сабе пристав не мог это сказать. Пан Белорецкий
гэта проста ўявіць, апанента словы ён не это себе просто представить, аппонента
схапіць. слова он не схватить.
Ён кінуў у рот манпансье, якое дастаў з Он достал из бонбоньерки монпансье,
бамбаньеркі, пачамкаў губамі і ціха дабавіў: бросил в рот, почмокал губами и добавил:
— Нам, дваранам, становішча ад пан — Нам, дворянам, положение от пан
Беларэцкі ест асабліва зразумелай. Мы не Белорецкий есть особенно понятный. Мы не
хочам вам непрыемна рабіць. Няхай вас хотим вам неприятно делать. Пускай вас
ціха і мірна адсюль з'ехаць. Тады ўсё тут, як тихо и мирно отсюда ехать. Тогда все здесь,
казаць, абразуецца, і мы справу замінаць как говорить, образуется, и мы дело
будзем… Нун, гут? заминать будем… Ну-с, гут?
Для мяне гэта было самым разумным Собственно говоря, для меня это был самый
выхадам, але тут мне да памяці прыйшла разумный выход, но я вспомнил Яновскую.
Яноўская.
«Што будзе з ёю? Для яе гэта можа «Что будет с нею? Для нее это может
скончыцца смерцю або вар'яцтвам. Я паеду, окончиться смертью или помешательством.
а яе, дурненькую, толькі лянотны не Я уеду, а ее, глупенькую, только ленивый не
пакрыўдзіць». обидит».
Я зноў сеў у крэсла, сціснуў сківіцы і схаваў Я снова сел на стул, сжал плотно губы и
пальцы рук паміж каленямі, каб яны не спрятал пальцы между коленями, чтобы они
выдалі майго хвалявання. не выдали волнения.
— Я не паеду, — сказаў я, — перш за ўсё, — Я не уеду, — после некоторого молчания
спаймайце злачынцаў, якія прыкрываюцца сказал я, — пока вы не поймаете
імем зданяў. А пасля я знікну адсюль преступников, которые прикрываются
назаўжды. именем привидений. А потом я исчезну
отсюда навсегда.
Суддзя ўздыхнуў: Судья вздохнул:
— Мне кажацца, што вам прывядзецца — Мне кажется, что вам придется быстрее
пайсці адсюль хутчэй, ніж спаймаць гэтых уйти атсюда, чем паймать этих… ми…
мі… міхі… михи…
— Міфічных, — падказаў адвакат. — Мифических, — подсказал адвокат.
— Вот-вот, міхічных праступнікаў. І — Вот-вот, михических праступников. И
прывядзецца пайсці атсуда не па придется уйти атсюда не па собственной
собственнай ахвоце. ахоте.
Уся кроў кінулася мне ў твар. Я адчуваў, Вся кровь бросилась мне в лицо. Я
што загінуў, што яны зробяць са мною тое, чувствовал, что погиб, что они сделают со
што ім захочацца, але біў ва-банк, ставіў на мной все, что захотят, но бил ва-банк,
211
апошнюю карту, бо змагаўся за шчасце той, ставил на последнюю карту, потому что
што была мне даражэй за ўсё. боролся за счастье той, которая была мне
дороже всего.
Неверагодным намаганнем я прымусіў мае Невероятным усилием я унял дрожь
пальцы не дрыжаць, калі выцягнуў з пальцев, вынул из портмоне большой лист
партманета вялікі аркуш паперы і тыцнуў ім бумаги и сунул им под нос. Но голос мой
пад нос. Але голас мой перасякаўся ад прерывался от ярости:
ярасці:
— Вы, здаецца, забылі, што я з Акадэміі — Вы, кажется, забыли, что я из Академии
навук, што я член Імператарскага наук, что я член Императорского
геаграфічнага таварыства. Вы бачыце гэта? географического общества. И я обещаю вам,
І я абяцаю вам, што, як толькі я вызвалюся, что, как только буду свободен, я пожалуюсь
я паскарджуся гасудару і не пакіну ад вашае государю и не оставлю от вашей вонючей
смярдзючае нары каменя на камені. Я норы камня на камне. Я думаю, что
думаю, што гасудар не пашкадуе трох государь не пожалеет трех негодяев,
нягоднікаў, якія хочуць выдаліць мяне которые хотят меня удалить отсюда, чтобы
адсюль, каб уладжваць свае цёмныя справы. обстряпывать свои темные дела.
У першы і апошні раз я назваў сябрам В первый и последний раз я назвал другом
чалавека, якога саромеўся назваць нават человека, которого стыдился называть даже
суайчыннікам. Я ж заўжды імкнуўся забыць соотечественником. Я ведь всегда старался
той факт, што продкі Раманавых паходзяць забыть тот факт, что предки Романовых
з Беларусі. происходят из Беларуси.
А гэтыя ёлупы не ведалі, што кожны другі А эти олухи не знали, что каждый второй
член Геаграфічнага таварыства дорага даў член географического общества дорого дал
бы, толькі б яно не звалася імператарскім. бы, чтобы оно не называлось
императорским.
Але я ўжо амаль крычаў: Но я уже почти кричал:
— Ён заступіцца! — Он заступится! Он защитит!
Думаецца мне, што яны трохі завагаліся. Думается мне, что они немного
Суддзя зноў выцягнуў шыю і… усё ж заколебались. Судья снова вытянул шею
шапнуў: и… все же прошептал:
— А ці будзет прыятна гасудару, што член — А будзет ли приятна гасудару, что член
такога паважнага обшчаства знюхался з такого уважаемога общества снюхался с
гасударственнымі праступнікамі? Многія гасударственными праступниками? Многие
паважныя дзедзіцы пажалуюцца на гэта почтенные памещики пажалуются на это
таму самаму гасудару. таму самому гасудару.
Яны абклалі мяне, як харты. Я сеў паклаў Они обложили меня, как борзые. Я
нагу на нагу, склаў рукі на грудзях і сказаў поудобнее уселся, положил ногу на ногу,
212
спакойна (я быў надта, надта спакойны, такі сложил руки на груди и сказал спокойно (я
спакойны, хоць тапіся): был оч-чень спокоен, так спокоен, что хоть
топись):
— А вы не ведаеце тутэйшых сялян? Яны, — А вы не знаете здешних крестьян? Они,
так бы мовіць, пакуль што шчырыя так сказать, пока что искренние
манархісты. І я абяцаю вам, калі вы толькі монархисты. И я обещаю вам, если вы
выганіце мяне адсюль — я пайду да іх. только изгоните меня отсюда, — я пойду к
ним.
Яны аж пазелянелі. Они позеленели.
— Зрэшты, я думаю, што да гэтага справа — Впрочем, я думаю, что до этого дело не
не дойдзе. Вось ліст ад асобы самога дойдет. Вот бумага от самого губернатора,
губернатара, дзе ён прапануе мясцовым где он предлагает местным властям
уладам падтрымліваць мяне. А вы ведаеце, оказывать мне всяческую поддержку. А вы
што бывае за непаслушэнства такім знаете, что бывает за неподчинение таким
загадам? приказам.
Пярун над вухам не так бы ўразіў гэту Гром над ухом так не потряс бы эту
публіку, як звычайны аркуш паперы са публику, как обычный лист бумаги со
знаёмым подпісам. А я, вельмі нагадваючы знакомой подписью. А я, очень напоминая
генерала на падаўленні бунту, павольна генерала во время подавления бунта,
цадзіў, адчуваючы, што мая справа медленно цедил, чувствуя, что мои дела
паляпшаецца: улучшаются:
— Вы што, паляцець з пасады пажадалі?! Я — Вы что, хотите полететь с должностей? Я
зраблю гэта! А за патуранне дзікім учынкам сделаю это! А за потворство диким
нейкіх вылюдкаў вы таксама адкажаце! поступкам каких-то изуверов вы тоже
ответите!
Вочы ў суддзі забегалі. Глаза судьи забегали.
«Ну што ж, — вырашыў я, — хоць які сказ «Ну что же, — решил я, — семь бед — один
— адзін адказ». ответ».
Я паказаў астатнім на дзверы. Яны Я указал остальным на дверь. Они
пахапцам выйшлі з пакоя. Я добра бачыў у торопливо вышли из комнаты. Я хорошо
вачах суддзі боязь, як у зацкаванага тхара, видел в глазах судьи страх, как у
бачыў і яшчэ нешта прыхаванае, злоснае. Я затравленного хорька, видел и еще что-то,
падсвядома быў упэўнены зараз, што ён скрытое, злобное. Сейчас я подсознательно
звязаны з таямніцай дзікага палявання, што был уверен, что он связан с тайной дикой
выратавацца ён можа толькі ў тым выпадку, охоты, что спастись он может только в том
калі я загіну, што зараз паляванне пачне случае, если погибну я, что теперь охота
паляваць на мяне, бо гэта пытанне іхняга начнет охотиться за мной, потому что это
жыцця, і я, магчыма, яшчэ сёння атрымаю вопрос их жизни, и я, возможно, уже

213
кулю ў спіну, але шалёная злосць, ярасць, сегодня получу пулю в спину, но бешеная
нянавісць сціснулі мне глотку. Я зразумеў, злость, ярость, ненависть сжали мне глотку.
чаму нашых продкаў звалі шалёнымі і Я понял, почему наших предков звали
казалі, што яны б'юцца нават мёртвымі. бешеными и говорили, что они бьются, даже
будучи мертвыми.
Я зрабіў крок, схапіў чалавечка за шкірку, Я сделал шаг, схватил человечка за шкирку,
выцягнуў з-за стала і падняў у паветра. вытащил из-за стола и поднял в воздух.
Патрос. Потряс.
— Хто?! — раўнуў я і сам адчуў, як збялелі — Кто?! — взревел я и сам почувствовал,
мае вочы. что стал страшен.
Ён надзіва правільна зразумеў маё пытанне. Он удивительно правильно понял мой
вопрос.
— А-вой! Не ведаю, не ведаю, пане. Ох, — О-ой! Не знаю, не знаю, пане. Ох, что
што мне рабіць? Яны заб'юць мяне, заб'юць. мне делать?! Они убьют меня, убьют!…
Я шпурнуў яго на падлогу і схіліўся над ім: Я швырнул его на пол и наклонился над
ним:
— Хто?! — Кто?
— Пане, пане. Ручкі-ножкі пацалую, не — Пане, пане. Ручки-ножки поцелую, не
трэба… надо…
— Хто?! — Кто?!
— Я не ведаю. Ён даслаў мне ліст і пры ім — Я не знаю. Он прислал мне письмо и в
трыста рублёў з патрабаваннем выдаліць нем триста рублей с требованием удалить
вас, бо вы перашкаджаеце. Там быў толькі вас, потому что вы мешаете. Там было
адзін сказ, і там гаварылася, што ён мае только одно предложение, и в нем
цікавасць да пані Яноўскай, што яму говорилось, что он имеет интерес к пани
карысна яе смерць або замужаства з ім. І Яновской, что ему выгодна ее смерть или
яшчэ там было сказана, што ён малады і брак с нею. И еще там было сказано, что он
моцны і здолее ў выпадку чаго заткнуць молодой и сильный и сумеет в случае чего
маю глотку. заткнуть мне глотку.
Схожасць суддзі з тхаром дапоўнілася Сходство судьи с хорьком вдруг
раптам яшчэ і смуродам. Я паглядзеў на дополнилось еще и смрадом. Я посмотрел
заліты слязьмі твар гэтай жывёлы і, хоць на залитое слезами лицо этого быдла и, хотя
падазраваў, што ён ведае трохі больш, чым подозревал, что он знает больше, чем
кажа, з гідлівасцю адштурхнуў яго. Не мог говорит, брезгливо оттолкнул его. Не мог я
я пэцкаць рукі аб гэтага… Не мог. Іначай марать руки об этого зас… Не мог. Иначе
згубіў бы павагу да сябе назаўжды. потерял бы уважение к себе навсегда.
— Вы яшчэ адкажаце за гэта, — кіўнуў я ад — Вы еще ответите за это, — бросил я от
дзвярэй. — І такой агідзе падпадаюць пад двери. — И от таких мерзавцев зависят
214
час суда людзі! Бедныя мужыкі! судьбы людей! Бедные мужики!
…Я ехаў па дарозе праз лес і меркаваў аб …Я ехал по лесной дороге и думал обо
усім, што здарылася. Гэта было зараз всем, что произошло. Кажется, все
больш-менш лёгка, усё, здаецца, ставала на становилось на свои места. Конечно,
месцы. Вядома, натхніцель палявання не вдохновитель охоты не Дубатовк: какая ему
Дубатоўк: якая яму выгада, ён не выгода, он не наследник Яновской. И не
спадчыннік Яноўскай. І не ахмістрыня. І не экономка. И не несчастная безумная в
няшчасная вар'ятка ў сядзібе Кульшаў. Я усадьбе Кульшей. Я перебрал всех, даже
перабраў усіх, нават тых, на каго нельга тех, на кого нельзя было и подумать, потому
было і падумаць, бо стаў вельмі что стал очень недоверчив. Преступник
недаверлівы. Злачынец малады, яму молод, ему выгодна или смерть Яновской
карысная або смерць Яноўскай,або шлюб з или брак с нею. Значит, он имеет какое-то
ёй. Значыцца, ён мае нейкае права на право на наследство. Этот человек, как
спадчыну. Гэты чалавек, як падазраваў говорил Свецилович, был на балу у
Свеціловіч, быў на бале ў Яноўскіх, ён неяк Яновской, он имел какое-то влияние на
уплываў на Кульшу. Кульшу.
Толькі два чалавекі адпавядалі ўсяму Только два человека соответствовали этим
гэтаму: Варона і Берман. Але чаму Варона данным: Ворона и Берман. Но почему
так па-дурному трымаў сябе са мною? Не, Ворона так глупо вел себя со мной? Нет,
хутчэй за ўсё гэта Берман. Ён ведае скорее всего это Берман. Он знает историю,
гісторыю, ён мог натхняць нейкіх он мог вдохновить каких-то бандитов на все
бандзюкоў на гэта. Трэба толькі даведацца, эти ужасы. Нужно узнать, какая ему польза
якая яму карысць ад смерці Яноўскай. от смерти Яновской.
Але хто такія Малы Чалавек і Блакітная Но кто такой Малый Человек и Голубая
Жанчына Балотных Ялін? Галава мая Женщина Болотных Ялин? Голова моя
круцілася, і ўвесь час стаяла ў ёй тое самае пухла от мыслей, и в ней все время
слова. «Рука…» «Рука…» Чаму рука? Вось- вертелось одно и то же слово: «Рука…»
вось прыпомню… Не, зноў адляцела. Ат, «Рука…» Почему рука? Вот-вот
цёмная душа… Ну што ж, трэба шукаць припомню… Нет, снова ускользнуло… Вот
дрыкгантаў і ўвесь гэты маскарад. І хутчэй. темная душа… Ну что же, нужно искать
дрыкгантов и весь этот маскарад… И
побыстрее.

РАЗДЗЕЛ ПЯТНАЦЦАТЫ Глава пятнадцатая

У той вечар з'явіўся Рыгор, увесь В тот вечер заявился Рыгор, весь в грязи,
перапэцканы брудам, потны і стомлены. потный и уставший. Хмуро сидел на пеньке
215
Пахмура сядзеў на пяньку перад палацам. перед дворцом.
— Схованка ў лесе, — буркнуў нарэшце. — — Тайник в лесу, — буркнул наконец. —
Сёння я даведаўся, што акрамя той сцежкі, Сегодня я выследил, что кроме той тропы,
дзе я тады вартаваў, ёсць другая, з поўдня. где я тогда караулил, есть вторая, с юга.
Толькі яна на локаць пад тванню. Я зайшоў Только она по локоть в трясине. Я забрался
у самую пушчу, але тут нарваўся на в самую пущу, но натолкнулся на
непраходную межытоку. І не адшукаў непроходимую топь. И не отыскал тропы,
слядоў праз яе… Разы два ледзь не чтобы переправиться через нее. Раза два
ўтапіўся. Залез на верхавіну самай вялікай чуть не утонул… Взобрался на вершину
хвоі і бачыў на тым баку вялізную галявіну самой высокой ели и увидел на той стороне
і сярод хмызоў і дрэў страху нейкай вялікай большую прогалину, а на ней посреди
будыніны. І дымок. І адзін раз у тым баку кустов и деревьев крышу какого-то
загігатаў конь. большого строения. И дымок. Один раз в
той стороне заржал конь.
— Трэба будзе пайсці туды, — заўважыў я. — Надо будет пойти туда, — сказал я.
— Не, толькі без глупстваў. Там будуць мае — Нет, только без глупостей. Там будут
людзі. І няхай пан прабачыць, але калі мы мои люди. И нехай пан извинит, но если мы
спаймаем гэтых паршыўцаў, мы зробім з імі поймаем этих паршивцев, мы поступим с
як з канакрадамі. ними, как с конокрадами.
Твар яго з-пад доўгіх касмылёў глядзеў на Его лицо из-под длинных волос смотрело на
мяне з нядобрай усмешкаю: меня с недоброй усмешкой.
— Мужыкі церпяць, мужыкі даруюць, — Мужики терпят, мужики прощают,
мужыкі ў нас святыя. Але тут я сам мужики у нас святые. Но тут я сам
патрабую, каб з гэтымі… як з канакрадамі: потребую, чтоб с этими… как с
прыбіць асінавымі цвікамі да зямлі рукі і конокрадами: прибить осиновыми кольями
ногі, а пасля такі самы кол, толькі большы, к земле руки и ноги, а потом такой же кол,
— у задні праход, да самага нутра. І ад хат только побольше, в задний проход, до
іхніх нават жарынкі не пакіну, усё пушчу самого нутра. И от ихних хат даже уголька
попелам, каб духу нават… каб духу іхняга не оставлю, все пущу пеплом, чтоб даже
смярдзючага не засталося. — Падумаў і духа… чтоб духа ихнего смердючего не
дадаў: — І ты сцеражыся. Можа, і ў тваёй осталось. — Подумал и добавил: — И ты
душы калісьці панскі дух зашыбуе. Тады і з берегись. Может, и в твоей душе когда-
табою так… пане. нибудь панский дух забродит. Тогда и с
тобой так… пане.
— Дурань ты, Рыгор, — холадна працадзіў — Дурак ты, Рыгор, — холодно обронил я,
я. — Свеціловіч таксама панам быў, а ўсё — Свецилович тоже был паном, а всю свою
сваё кароткае жыццё вас, ёлупняў, ад короткую жизнь вас, олухов, от жадной
прагнай шляхты ды пыхатых суддзяў шляхты да кичливых судей защищал.
абараняў. Чуў, як над ім лямантавалі? І я Слышал, как над ним голосили? И я могу
216
магу так загінуць… за вас. Маўчаў бы так погибнуть… за вас. Молчал бы лучше,
лепей, калі Бог розуму пазбавіў. если Бог разума не дал.
Рыгор крыва пасміхнуўся, пасля дастаў Рыгор криво усмехнулся, потом достал
аднекуль са світкі канверт, такі скамечаны, откуда-то из свитки конверт, такой измятый,
быццам яго з ваўчынай зяпы выцягнулі. будто его вытянули из волчьей пасти.
— Добра, не крыўдуй… Вось табе ліст. У — Ладно, не обижайся… Вот тебе письмо.
Свеціловіча тры дні як ляжыць, бо так на У Свециловича три дня лежало, на его хату
канверце… І паштар казаў, што сёння занёс пришло… Почтарь говорил, что сегодня
табе да Балотных Ялін яшчэ і другі. Бывай, занес тебе в Болотные Ялины еще и второе.
заўтра прыйду. Бывай, завтра приду.
Я на месцы раздзёр канверт. Ліст быў ад Я, не сходя с места, разорвал конверт.
вядомага знаўцы мясцовай генеалогіі з Письмо было из губернии от известного
губерні, да якога я пісаў. І ў ім быў адказ на знатока местной генеалогии, которому я
адно з самых важлівых пытанняў: писал. И в нем был ответ на один из самых
важных вопросов:
«Шматпаважаны гасудар мой, пан «Многоуважаемый сударь мой, пан
Беларэцкі. Дасылаю вам звесткі пра Белорецкий. Посылаю вам сведения о
чалавека, якім вы цікавіцеся. Нідзе ў человеке, которым вы интересуетесь. Нигде
генеалагічных маіх спісках, як і ў в моих генеалогических списках, а также и в
аксамітных кнігах, пра даўнасць роду аксамитных книгах про давность рода
Берманаў-Гацэвічаў я не знайшоў. Але ў Берманов-Гацевичей я ничего не нашел. Но
адным старым акце я натрапіў на звестку, в одном старом акте натолкнулся на
не пазбаўленую цікавасці. Выяўляецца, што сообщение, не лишенное интереса.
ў 1750 годзе ў справе вядомага вальнадумца Обнаружилось, что в 1750 году в деле
Нямірыча ёсць звестка пра нейкага известного Вольнодумца Немирича
Бермана-Гацэвіча, які быў за ганебныя имеются сведения о каком-то Бермане-
ўчынкі вырачаны на баніцыю — выгнанне Гацевиче, который за бесчестные деяния
за межы былога каралеўства польскага і был приговорен к баниции — изгнанию за
пазбаўлены шляхецкіх правоў. Гэты Берман межи бывшего королевства польского и
быў зводным братам Яраша Яноўскага, што лишен шляхетских прав. Этот Берман был
насіў мянушку «Схізмат». Вы павінны сводным братом Яраша Яновского, что
ведаць, што са зменаю ўлады старыя выракі носил прозвище Схизмат. Вы должны знать,
пазбаўлены чыннасці, і Берман, калі гэта что со сменой власти старые приговоры
нашчадак таго Бермана, можа прэтэндаваць потеряли силу и Берман, если это наследник
на прозвішча «Яноўскі», калі галоўная того Бермана, может претендовать на
галіна гэтага сямейства згасне. Прыміце фамилию Яновской, если главная ветвь
запэўненне…» і г.д. этого семейства исчезнет. Примите
уверения…» и прочее и прочее.
Я стаяў як аслупянелы і ўсё перачытваў Я стоял ошеломленный и все перечитывал
217
радкі ліста, хоць ужо моцна сцямнела і письмо, хотя уже стемнело и буквы
літары расплываліся перад маімі вачыма. расплывались перед глазами.
— Ч-чорт!… Усё ясна. Берман, наследнік — Ч-черт!… Все ясно. Берман, этот
Яноўскай, агідны мярзотнік, адмысловы мерзавец и изощренный негодяй, —
нягоднік. наследник Яновской.
І раптам мне цюкнула ў галаву: И вдруг мне как стукнуло в голову.
— Рука… адкуль рука. Ага! У Малога — Рука… откуда рука?… Ага! У Малого
Чалавека, калі ён глядзеў на мяне праз акно, Человека, когда он смотрел на меня сквозь
была рука, як у Бермана, такія самыя доўгія стекло, была рука, как у Бермана, такие же
нялюдскія пальцы. длинные, нечеловеческие пальцы.
І я кінуўся ў палац. Па дарозе зайшоў да И я бросился во дворец. По дороге заглянул
сваёй спальні, але ліста там не было. в свою комнату, но письма там не было.
Ахмістрыня казала, што ліст быў тут, Экономка сказала, что письмо было, должно
павінен быў быць тут. Яна вінавата быть здесь. Она виновато квохтала передо
квахтала перада мною: яна наогул стала мной: после той ночи в архиве она вообще
пасля той ночы ў архіве вельмі ліслівай і стала очень льстивой и заискивающей.
мяккай.
— Не, пан, я не ведаю, дзе ліст. Не, на ім не — Нет, пан, я не знаю, где письмо… Нет, на
было паштовага кляйма. Не, хутчэй за ўсё нем не было почтового клейма… Нет,
ліст даслалі з яноўскага наваколля, а можа, скорее всего письмо прислали из яновской
з павятовага мястэчка. Не, тут не было округи, а может, из уездного местечка…
нікога… Вось хіба толькі пан Берман, які Нет, здесь никого не было. Вот разве только
заходзіў сюды, думаючы, што пан дома. пан Берман, который заходил сюда, думая,
что пан дома…
Я не слухаў яе далей. Вочы мае прабеглі па Я больше не слушал ее. Скользнул взглядом
бюро, дзе ляжалі раскіданыя паперы, у якіх, по столу, где лежали разбросанные бумаги,
відаць, капаліся. Пасля гэтага я выбег з в которых, видно, рылись, и побежал в
пакоя і пабег да бібліятэкі. Там не было библиотеку. Там никого не было, только на
нікога, толькі кнігі цэлым стосам ляжалі на столе возвышалась груда книг. Их,
стале. Іх нечакана кінулі для нейкай больш очевидно, оставили здесь в спешке из-за
важлівай справы. Тады я накіраваўся да какого-то более важного дела. Тогда я
Бермана. І тут сляды паспешлівасці, нават направился к Берману. И здесь следы
дзверы не зачынены. Слабы агеньчык поспешности, даже дверь не заперта.
серніка кінуў кружок святла на стол, і я Слабый огонек спички бросил кружок света
заўважыў на ім адну пальчатку і разарваны на стол, и я заметил на нем перчатку и
наўскос канверт, такі самы, як і ў разорванный наискось конверт, точно такой
Свеціловіча тады, у той жахлівы вечар. же, какой получил Свецилович в тот
страшный вечер.
«Пан Беларэцкі, паважаны брат. Я мала і «Пан Белорецкий, уважаемый брат. Я мало
218
кепска ведаю пра дзікае паляванне. Але ўсё знаю про дикую охоту, но все же могу
ж я магу сказаць табе нешта цікавае. Да сказать тебе кое-что интересное. К тому же
таго ж, я магу раскрыць табе адзін сакрэт, я могу раскрыть один секрет, тайну
таямніцу некаторых цёмных падзей у вашай некоторых темных событий в вашем доме…
хаце… Магчыма, гэта проста выдумка, але Возможно, это просто выдумка, но мне
мне здаецца, што ты шукаеш не там, дзе кажется, что ты ищешь не там, где нужно,
трэба, любенькі. Небяспека ва ўласным дорогой. Опасность в собственном дворце
палацы пані Яноўскай. Калі хочаш ведаць пани Яновской. Если хочешь знать кое-что
тое-сёе пра Малога Чалавека Балотных Ялін про Малого Человека Болотных Ялин —
— прыходзь сёння ў сем гадзін приходи сегодня в девять часов вечера на то
надвячоркам на тое месца, дзе загінуў место, где погиб Роман и где лежит его
Раман і дзе ляжыць яго крыж. Там твой крест. Там твой неизвестный благодетель
невядомы дабрадзей раскажа табе, у чым расскажет тебе, в чем корень смертельных
корань смяротных падзей». происшествий».
Я на хвіліну завагаўся, прыпамятаўшы лёс Я на миг заколебался, вспомнив участь
Свеціловіча, але доўга вагацца нельга было: Свециловича, но долго думать было нельзя:
гадзіннік паказваў без пятнаццаці сем. А часы показывали без пятнадцати девять.
тут яшчэ Бермана няма… Куды пайшоў? Если Берман главарь дикой охоты и если
Калі ён і Малы Чалавек, і кіраўнік дзікага Малый Человек — дело его рук, то он
палявання, ён павінен вельмі занепакоіцца, должен был очень обеспокоиться, прочитав
прачытаўшы перлюстраваны ім ліст. Ці не перлюстрированное им письмо. Не пошел
пайшоў ён замест мяне на спатканне з ли он вместо меня на встречу с
незнаёмцам, каб замкнуць яму рот? Цалкам незнакомцем, чтобы заткнуть ему рот?
магчыма. А тут яшчэ вартаўнік на маё Вполне возможно. А тут еще сторож на мой
пытанне пра Бермана паказаў рукою на вопрос о Бермане указал рукой на северо-
паўночны захад, якраз у напрамку алеі і запад, как раз в направлении дороги, что
дарогі, што вяла да крыжа Рамана Старога. вела к кресту Романа Старого.
Я пабег туды ж. Ах, колькі я пабегаў за Я побежал туда же. Ах, сколько я побегал за
гэтыя дні і, як сказалі б зараз, эти дни и, как сказали б теперь,
патрэніраваўся! Чорт яго бяры, такі трэнінг, потренировался! Черт бы побрал такой
разам з Балотнымі Ялінамі! Ноч была трохі тренинг вместе с Болотными Ялинами!
святлейшая, чым заўжды. Праменні Ночь была светлее, чем обычно. Луна
вялізнага чырвонага месяца асвятлялі вставала над вересковыми пустошами, такая
часам, прабіваючы хмары, зямлю, наўскос огромная, круглая, багровая, такая райская,
падалі паміж чорнымі стаўбурамі дрэў. сияющая, такого огненного, счастливого
Месяц стаяў над верасовымі пусткамі такі колера была эта планета, что тоска о чем-то
вялізны, круглы, чырвоны, такі райскі, светлом, нежном, не похожем на болота и
ззяючы, такога вогненнага шчаслівага пустоши, сжала мое сердце. Как будто
колеру была гэта планета, што туга па подплыли к земле и сгорали над нею какие-
чымсьці светлым, пяшчотным, непадобным то неизвестные страны, города из
219
на гэтыя балоты і пусткі заліла маё сэрца. расплавленного золота, жизнь которых была
Быццам падплылі да зямлі і згаралі ў совсем иная, не похожая на нашу.
паветры нейкія невядомыя краіны, гарады з
расплаўленага золата, і быццам было ў іх
іншае, не такое, як наша, жыццё.
Месяц між тым, плывучы вышэй, Между тем луна, поднимаясь выше,
паменшаў, збялеў і адразу пачаў раз-пораз уменьшилась, побледнела и начала
засноўвацца драбнюткімі белымі хмаркамі, затягиваться маленькими белыми тучками,
падобнымі на кіслае малако. І ўсё зноў похожими на кислое молоко. И все снова
стала халодным, змрочным і таемным: хоць стало холодным, мрачным и таинственным;
сядай ды пішы баладу пра бабулю, якая хоть садись и пиши балладу про бабу ею,
ехала верхам, і пра таго мілага конніка, што что ехала верхом на коне, и про того милого
сядзеў наперадзе. всадника, который сидел впереди.
Прадраўшыся так-сяк праз парк Балотных Продравшись кое-как через парк, я
Ялін, я выбіўся на сцежку і ўжо амаль выбрался на тропинку и уже почти
падыходзіў да крыжа Рамана. Лес злева подходил к кресту Романа. Слева стоял
стаяў нізкай змарнелай сцяной, насупраць мрачной стеной лес, возле креста Романа
ад крыжа Рамана маячыла постаць маячила фигура человека.
чалавека.
І тут… я проста не паверыў сваім вачам. И тут… я просто не поверил своим глазам.
Аднекуль раптам выраслі цені коннікаў. Откуда-то возникли тени всадников. Они
Яны павольна пад'язджалі да чалавека. Усё медленно подъезжали к человеку. Все это
гэта рабілася ў поўным маўчанні, і мёртвая происходило в полном молчании, и мертвая
халодная зорка гарэла над іхнімі галовамі. холодная звезда горела над их головами.
У наступны момант гучна пралунаў В следующий миг громко прозвучал
пісталетны стрэл, коні перайшлі ў намёт і пистолетный выстрел, кони перешли в
змялі чалавечую постаць капытамі. Я быў галоп и смяли копытами человеческую
уражаны. Я думаў, што пабачу сустрэчу фигуру. Я был потрясен. Я думал, что увижу
мярзотнікаў, а пабачыў забойства чалавека. встречу негодяев, а стал свидетелем
убийства.
У вачах маіх пацямнела, і калі я ачуняў, то В глазах у меня потемнело, а когда я
пабачыў, што коннікаў ужо не было. пришел в себя, всадников уже не было.
Жахлівы нялюдскі крык прагрымеў недзе Страшный, нечеловеческий крик разнесся
над балотамі, і быў у ім жах, гнеў, адчай — над болотами, и были в нем ужас, гнев,
чорт ведае што такое. Але я не спалохаўся. отчаяние — черт знает что еще. Но я не
Між іншым, я ніколі з тых часоў не баяўся. испугался. Между прочим, с того времени я
Усё жахлівае, што я сустракаў пасля тых никогда ничего уже не боялся. Все самое
дзён, мне здавалася нявартай дробяззю. ужасное, что я встречал после тех дней,
казалось мне сущим пустяком.
220
Асцярожна, як змей, я папоўз да таго месца, Осторожно, как змей, я пополз к
дзе цямнела ў траве тое, доўгае. Я памятаю, темнеющему в траве мертвому телу.
што я пабойваўся засады, сам жадаў Помню, что побаивался засады, сам жаждал
забіваць, што я плазаваў між асенніх траў, убивать, что полз, извиваясь, среди осенних
выкарыстоўваючы кожную ямінку, кожны трав, используя каждое углубление, каждый
байрак. І яшчэ я памятаю нават зараз, як бугорок. И еще я помню даже сейчас, как
смачна пах дробны палынок у траве. О, як вкусно пахла полынь, как пах тимьян, какие
пах тым'ян, якія скразныя блакітныя цені сквозные, голубые тени лежали на земле.
ляжалі на зямлі! Якое добрае было жыццё Как хороша была жизнь даже в этом
нават у гэтым агідным месцы! А чалавек ужасном месте! А человек был вынужден
быў вымушаны плазаваць, як гад, у траве, извиваться, как гад, в траве, вместо того
замест таго каб вольна дыхаць гэтым чтоб вольно дышать этим холодным
халодным бадзёрым паветрам, глядзець на бодрящим воздухом, смотреть на луну,
месяц, распраўляць грудзі, хадзіць ад расправлять грудь, ходить от радости на
радасці на руках, цалаваць вочы любай. руках, целовать глаза любимой.
Месяц свяціў на мёртвы твар Бермана. Луна светила на мертвое лицо Бермана.
Вялікія рахманыя вочы былі вырачаны, твар Большие кроткие глаза были выпучены,
перакрыўлены грымасай нялюдскай лицо перекошено гримасой нечеловеческого
пакуты. страдания.
За што яго? Няўжо ён не вінен? Я ж быў За что его? Неужели он не виноват? Ведь я
упэўнены, што гэта ён. Ах, як горка, як был уверен, что это он. Ах, как горько, как
радасна пах тым'ян! Травы, нават радостно благоухал тимьян! Травы, даже
паміраючы, патыхаюць горка і радасна. умирая, пахнут горько и радостно.
У тую ж хвіліну я інстынктыўна, яшчэ не В ту же минуту я инстинктивно, еще не
разумеючы, у чым справа, паплазаваў назад. понимая, в чем дело, повернул обратно. Я
Я адпоўз даволі далёка, калі пачуў далёкія отполз довольно далеко, когда услышал
крокі. Ішлі два чалавекі. Я быў пад вялікай шаги. Шли два человека. Я был под
ніцай вярбой. Стаў на ногі (людзі не маглі большой плакучей ивой. Поднялся на ноги
мяне заўважыць, я зліваўся са сцяною лесу), (люди не могли меня заметить: я сливался с
падскочыў, і, падцягнуўшыся на руках, деревом), подпрыгнул и, подтянувшись на
узлез на дрэва, і захаваўся ў яго гушчары, руках, взобрался на него и спрятался в
як вялізная дравесная жаба. ветвях, как огромная древесная лягушка.
Два цені падышлі да забітага. Месяц свяціў Две тени подошли к убитому. Месяц светил
проста на іх, але твары былі закрыты прямо на них, но лица были закрыты
кавалкамі цёмнай матэрыі. Дзіўныя гэта кусками темной ткани. Странные это были
былі постаці: у старых капцях, у чугах, з фигуры: в старинных кабтях, в чугах, с
доўгімі валасамі, на якіх ледзь трымаліся длинными волосами, на которых едва
плеценыя з палосак скуры шапкі (такія держались плетенные из кожаных полосок
можна было бачыць у музеі месца шапки (такие можно было увидеть в музее

221
Віленскага). На плячах доўгія плашчы. града Виленского). На плечах длинные
плащи.
Яны падышлі да трупа і схіліліся над ім. Я Они подошли к телу и склонились над ним.
чуў урыўкі іх размовы: До меня долетели отрывки их разговора.
— Абодва трапілі на адну і тую ж вуду… — Оба попались на одну и ту же удочку…
Лікол… Х-хе, як яны, аднак, паверылі гэтай Ликол… Х-хе, как они, однако, поверили
дзіцячай мянушцы. І той паследыш, і гэтая этому детскому прозвищу. И тот последыш,
свіння. Лікол… даў ім Лікол. и эта свинья. Ликол… Дал им Ликол.
І раптам адзін з іх не ўстрымаўся ад И вдруг один из них удивленно воскликнул:
здзіўленага ўскрыку:
— Што такое?
— Глядзі, Пацук, гэта не той. — Гляди, Пацук, это не тот!
— Як не той, чаго ты брэшаш? — Как не тот, что ты мелешь?
— А я табе кажу, што не той. Гэта… гэта — А я тебе говорю, что не тот. Это… это
той дзівак, што жыве ўпраўляючым у тот чудак, что был управляющим у
Яноўскай. Яновской.
— Ах, чортава душа! Памыліліся трошкі. — Ах, чертова душа! Ошиблись малость.
— За гэтую памылку, хлопча, — змрочна — За эту ошибку, хлопче, — мрачно сказал
адказаў адзін, — з нас Лікол галаву здыме. второй, — с нас Ликол голову снимет.
Непрыемна, браце. Два забітых — гэта жах. Нехорошо, брат. Двое убитых — ужас!
Гэтым можа і начальства зацікавіцца. Этим может и начальство заинтересоваться.
— Але чаму ён з'явіўся сюды замест таго? — Но почему он явился сюда вместо того?
Другі не адказаў. Яны пайшлі ад трупа і Второй не ответил. Они отошли от трупа
сталі пад дрэвам пад самымі маімі нагамі. под дерево, на котором я сидел. Если б я
Каб я пажадаў, я мог бы апусціць нагу і пожелал, я мог бы опустить ноги и стать на
стаць на галаву кожнаму з іх, па выбару, голову каждому из них, по выбору, или
або двойчы стрэліць з рэвальвера на такой дважды выстрелить из револьвера. С такого
адлегласці, на якой і дзіцёнак трапіў бы. Я расстояния и ребенок попал бы. Я дрожал от
дрыжаў ад хвалявання, але голас халоднага волнения, но голос холодного рассудка
розуму казаў мне, што так рабіць нельга, говорил мне, что этого делать нельзя — я
што я спалохаю астатніх, што з паляваннем вспугну остальных. С охотой нужно кончать
трэба канчаць адным ударам, што зараз одним ударом. Я и так уже наделал
трэба сачыць за гэтымі. Хопіць, я нарабіў слишком много ошибок, и если погибнет
занадта многа памылак, і, калі загіне яшчэ і еще и Надежда — тогда останется лишь
Надзея, тады толькі і застанецца, што пойти к Волотовой прорве, сигануть в нее и
пайсці ў Волатаву прорву, скокнуць туды і услышать, как над тобой из топи с диким
пачуць, як вырвецца над табою з твані з ревом вырвется воздух.
дзікім ровам паветра.
222
— За што ён так ненавідзіць гэтага За что он так ненавидит этого Белорецкого?
Беларэцкага? — спытаў той, каго клікалі — спросил тот, кого звали Пацуком.
Пацуком.
— Думаю, за тое, што Беларэцкі хоча — Думаю, за то, что Белорецкий хочет
ажаніцца з Яноўскай. А тады палац з рук жениться на Яновской. А тогда дворец
Лікола ўцячэ. ускользнет из рук Ликола.
— Ды нашто ён яму, гэта ж трухлявая — Да зачем он ему, это же трухлявый гроб,
труна, а не будынак. а не дворец.
— Ну, гэта ты не кажы. Для Яноўскіх ён — Ну, это ты не говори. Яновским он
карысці не дае, гэта валоданне роду, а вось пользы не приносит, это владение рода, а
для старонняга гэта каштоўнасць. Да таго для постороннего человека большая
ж, ён любіць старажытнасць, спіць і бачыць ценность. К тому же он любит древность,
сябе гаспадаром вялізнага замка, як продкі. спит и видит себя хозяином огромного, как
у предков, замка.
Яны памаўчалі, пасля пыхкнуў агеньчык, і Они замолчали, потом вспыхнул огонек, и
да мяне пачалі паўзці сівыя кучары ко мне начали ползти сизые завитки
тытунёвага дыму. Я разумеў ужо, што пада табачного дыма. Я понимал уже, что подо
мною стаяць шляхцюкі. Дрэнная мясцовая мной стоят шляхтичи. Скверный местный
мова, якая зрабілася грубай ад барбарызмаў язык, который стал грубым от варваризмов
польскага паходжання, так і рэзала вуха. польского происхождения, резал ухо.
Галасы здаваліся мне знаёмымі. Голоса казались мне знакомыми.
— Мне здаецца, — буркнуў адзін пасля — Сдается, — буркнул после
працяглага маўчання, — што тут яшчэ адна продолжительного молчания Пацук, — что
прычына: хлопы. тут еще одна причина: холопы.
— Маеш рацыю. Калі заб'ём яшчэ і гэтага, — Ты прав. Если убьем еще и этого, они
яны прыціхнуць, як мышы пад венікам. А притихнут, как мыши под веником. А то
то дужа нахабныя сталі. Нядаўні бунт, слишком нахальными стали. Недавний бунт,
пасля забойства ўпраўляючага Гарабурды. потом убийство управляющего Гарабурды.
Глядзяць нахабна. І асабліва сапсаваліся Глядят нагло. И особенно осмелели после
пасля прыезду Свеціловіча. Месяц пражыў приезда Свециловича. Месяц прожил здесь,
тут, падла, а нашкодзіў нам горш за пажар. падла, а нашкодил нам хуже пожара.
Чатырох хлопаў з рук суда выдраў, Четверых холопов из рук суда выдрал,
паскардзіўся на двух дваран. А калі гэты подал жалобу на двух дворян. А когда этот
Беларэцкі прыехаў — зусім дрэнна стала. Белорецкий появился — совсем житья не
Сядзіць у хлопскіх хатах, запісвае дурныя стало. Сидит в холопских хатах, записывает
байкі, ляпае па плячы. Ну, нічога, их глупые байки. Ну, ничего, попритихнет
папрыціхнуць гэтыя хамы, калі мы таго хамье, если мы и этого предателя шляхты
здрадніка шляхты прыдушым… Толькі придушим… Только надо будет узнать, кто
223
трэба будзе яшчэ даведацца, хто правадыр вожак этих наглецов. Я ему не прощу моих
гэтых нахабнікаў. Я яму не дарую маіх спаленных стогов.
спаленых стагоў.
— А мне здаецца, што я ведаю, хто гэта. — А мне сдается, что я знаю, кто это.
Гэта Кульшаў вартаўнік Рыгор. Гэткая Сторож Кульшей Рыгор. Эт-такая наглая
нахабная мыса, як у ваўка. І павагі да цябе морда, как у волка. И никакого тебе
ніякай. почтения.
— Нічога, рыгнецца і яму. — Ничего, рыгнется и ему.
Зноў памаўчалі. Пасля адзін сказаў: Снова помолчали. Потом один сказал:
— А ведаеш, Яноўскую шкада. Такую — А знаешь, Яновскую жалко. Такую
жанчыну давесці да вар'яцтва або забіць — женщину довести до сумасшествия или
глупства. Такім калісь ногі цалавалі. убить — глупость. Таким когда-то ноги
Памятаеш, як яна на бале ў даўняй сукні целовали. Помнишь, как она на балу в
лебедзем плыла. Ух-х! старинном наряде лебедем плыла! Ух-х!
— Ды і пан шкадуе, — дабавіў другі. — — Да и пан жалеет, — промолвил второй.
Але што зробіш. — Но что поделаешь.
І раптам зарагатаў. И вдруг захохотал.
— Чаго ты? — Ты чего?
— Не таго мы мякнулі. Не шанцуе нам, а — Не того прихлопнули! Нам не везет, а
яму яшчэ горш. Ты памятаеш, як Раман ему и того горше. Ты помнишь, как Роман
крычаў, калі яго ў дрыгву загналі, казаў, кричал, когда его в трясину загнали?
што з-за труны нас выдасць. Аж, бачыш, Говорил, что из гроба нас выдаст. ан,
маўчыць. видишь, молчит.
І яны пайшлі ад дрэва. Я чуў яшчэ толькі, И они пошли от дерева. Я услышал еще, как
як Пацук сказаў басам: Пацук произнес басом:
— Нічога, хутка і да гэтага наведаемся. — Ничего, скоро и этого навестим.
Я саслізнуў з дрэва зусім нячутна і рушыў Я неслышно соскользнул с дерева и
за імі. Бязгучна ступалі мае ногі па траве, двинулся за ними. Бесшумно ступали мои
там-сям я нават плазаваў. І, вядома, я зноў ноги по траве, кое-где я опять полз. И,
выявіўся дурнем, бо забыўся на тое, што ў конечно же, снова оказался в дураках,
іх маглі быць коні. Яны зайшлі за грыўку упустив из вида, что у них были кони. Они
хмызнякоў, прыцішыў крокі, баючыся скрылись за гривкой кустарника, я замедлил
нарвацца на іх, а праз хвіліну пачуў пошчак шаги, боясь нарваться на них, а в
падкоў. следующее мгновение услышал стук копыт.
Калі я выдраўся на дарогу, я пабачыў даволі Когда я выбрался на дорогу, то увидел
далёка два цені, якія шалёна гналі коней ад вдали двух всадников, бешено гнавших
крыжа Рамана на паўдзённы ўсход. коней от креста Романа на юго-восток.

224
Думкі мае былі невясёлыя: даведаўся, што Мысли мои были грустные: я узнал, что они
яны палююць за Яноўскай і за мною, што охотятся за Яновской и за мной, что пощады
літасці чакаць нельга, выпусціў двух ожидать нечего, упустил двух бандитов да
бандзюкоў ды яшчэ так жорстка памыліўся еще так жестоко ошибся в Бермане. Я,
ў Бермане. І сапраўды, я пераканаўся ў тым, конечно, убедился, что он темная личность:
што ён цёмны чалавек, што ён ускрыў мой вскрыл мое письмо и зачем-то пошел на это
ліст і чагосьці пайшоў да месца, дзе і дастаў страшное место, где нашел погибель. Сам
смерць. І самы факт гэтай смерці закрыў ад факт этой смерти заслонил от меня все
мяне ўсе астатнія яго правіны. Але размова остальные его грехи. Но из подслушанного
дала многа цікавага, і, перш за ўсё, я ведаў разговора я узнал многое и, прежде всего,
зараз аднаго з дзікіх паляўнічых. Гісторыя знал теперь одного из диких охотников.
са спаленымі стагамі выдала яго. Стагі История со спаленными стогами выдала его.
спалілі за апошнія дні ў шляхцюка Маркі Стога сгорели у шляхтича Марка Стахевича,
Стахевіча, якога я бачыў на гулянцы ў которого я видел на пирушке у Дубатовка.
Дубатоўка. І гэты чалавек быў тады И этот человек был тогда секундантом
секундантам Вароны. Няхай я памыліўся ў Вороны. Пускай я ошибся в Бермане, но в
Бермане, але ў Вароне я не памыляюся, Вороне я, кажется, не ошибаюсь. И он будет
здаецца. І ён будзе мой. Зараз трэба толькі моим. Только сейчас нужно больше
больш рашучасці… решимости…
А позна ўначы дзікае паляванне караля А поздно вечером дикая охота короля Стаха
Стаха з'явілася зноў. Зноў выў, галасіў, явилась снова. Снова выл, голосил, плакал
плакаў нечалавечы голас: нечеловеческий голос:
— Раман у дваццатым калене, выходзь! Мы — Роман в последнем колене, выходи! Мы
прыйдзем! Мы скончым! Мы адпачнём пришли! Мы покончим! Мы отдохнем
пасля! Раман! Раман! потом! Роман! Роман!
І зноў я, схаваўшыся за ганкам, страляў у И снова я, укрывшись в кустах у крыльца,
лятучыя цені коннікаў, якія мільгалі ў стрелял в летучие тени всадников, что
самым канцы залітай месячным дымам алеі. мелькали в самом конце залитой лунной
Калі я стрэльнуў першы раз — коні кінуліся дымкой аллеи. Когда я выстрелил первый
ў гушчар і зніклі, як быццам іх ніколі не раз — кони бросились в чащу и исчезли, как
было. Гэта было падобна на жахлівы сон. будто их никогда и не было. Это было
похоже на страшный сон…
Трэба было канчаць. Я прыпомніў словы Надо было кончать. Я вспомнил слова
Маркі Стахевіча, якія той сказаў пад Марка Стахевича, сказанные им под
дрэвам, наконт абяцання Рамана выдаць деревом, насчет обещания Романа выдать
забойцаў пасля смерці і падумаў, што, убийц после смерти и подумал, что, может,
можа, Раман пакінуў у хаце ці на месцы Роман оставил в доме или на месте своей
сваёй смерці нейкі доказ, які прагледзелі смерти какую-то улику, которую
тады нават арліныя вочы Рыгора. проглядели тогда даже зоркие глаза Рыгора.

225
І калі Рыгор прыйшоў, мы рушылі з ім да И когда пришел Рыгор, мы поспешили с
месца забойства Рамана. Я добры хадок, але ним на место убийства Романа. Я неплохой
ледзь паспяваў за гэтай доўгай фігурай. ходок, но едва успевал за этой долговязой
Рыгор ішоў, як здавалася, павольна, але гэта фигурой. На первый взгляд могло
была не павольнасць, а размеранасць рухаў. показаться, что Рыгор шел медленно, но
І ногі ён ставіў не так, як звычайныя людзі, движения его были размеренными, и ноги
а наскамі ўнутр: так ходзяць усе он ставил не так, как обычные люди, а
прыроджаныя паляўнічыя, і заўважана, што носками внутрь: так ходят все
гэта робіць кожны іхні крок даўжэй прирожденные охотники. Между прочим,
прыблізна на дзюйм. замечено, что это делает каждый шаг
приблизительно на дюйм длиннее.
Па дарозе я сказаў яму, што чуў размову По дороге я передал ему разговор Марка
Маркі Стахевіча з нейкім Пацуком, і Рыгор Стахевича с каким-то Пацуком.
злосна буркнуў:
— Людзі Вароны, — а пасля дадаў: — А мы — Люди Вороны, — зло буркнул Рыгор. А
думалі, што «Лікол…» гэта пачатак потом добавил: — А мы думали, что
прозвішча. Пан не так распытваў. «Лікол» «Ликол…» — это начало фамилии. Пан не
— гэта, відаць, мянушка. Трэба спытаць, так расспрашивал. «Ликол» — это, видать,
каго клікалі так, у пані Яноўскай. Калі прозвище. Треба спытать у пани Яновской,
ведалі гэтую мянушку Свеціловіч і нават кого так звали. Если знал это прозвище
Берман, значыцца, яна таксама павінна Свецилович и даже, может, Берман, значит,
ведаць. она тоже должна знать.
— Я пытаў у яе. — Я спрашивал у нее.
— Ты пытаў у яе прозвішча, ды і яшчэ — Ты спрашивал у нес фамилию, да к тому
пачатак яго, а не мянушку. же ее начало, а не прозвище.
Так мы дайшлі да славутага і двойчы Так мы дошли до известного и дважды уже
апісанага мною месца, дзе застыў у багне описанного мной места, где погиб отец
бацька Надзеі Раманаўны. Мы Надежды Романовны. Мы переворошили
пераварушылі ўсю сухую траву, хоць всю сухую траву, хотя глупо было здесь
глупствам было б шукаць тут нешта пасля что-либо искать спустя два года. И наконец
двух год. І нарэшце падышлі да таго месца, подошли к тому месту, где над трясиной
дзе невялікі абрыўчык раптам узносіў был небольшой обрыв.
лугавіну над дрыгвой.
— Тут, — сказаў Рыгор. — Тут, — сказал Рыгор.
Над самым абрывам тырчаў з зямлі невялікі Над самым обрывом из земли торчал
стаўбур, уломак ад дрэва, якое калісьці небольшой пенек — обломок ствола
расло тут. Карані яго, як магутныя змеі, росшего когда-то здесь дерева. Его корни,
апляталі абрыўчык, спускаліся ў дрыгву, словно могучие змеи, оплетали обрыв,
быццам жадаючы напіцца, або проста віселі спускались, словно желая напиться, в
226
ў паветры. трясину или просто висели в воздухе.
— Ці рукі Рамана былі над паверхняй Я попросил Рыгора вспомнить, были ли
дрыгвы? — спытаў я. видны руки Романа над трясиной.
Цяжкія павекі Рыгора апусціліся, ён Тяжелые веки Рыгора опустились, он
прыпамінаў: припомнил:
— Так, былі. Правая была нават — Да, были. Правая даже была вытянута,
выцягнутая, ён, відаць, хацеў ухапіцца за он, видать, хотел ухватиться за корень, но
корань, але не дацягнуўся. не дотянулся.
— А можа, проста кінуў нешта туды, пад — А может, просто кинул что-то туда, под
карэнні, дзе, бачыш, яміна? корни, где виднеется яма?
— Давай паглядзім. — Давай поглядим.
І мы, трымаючыся за карэнне і збіваючы И мы, держась за корни и ломая ногти,
пазногці зямлёй, злезлі амаль да самай спустились почти к самой трясине, чуть
дрыгвы, ледзь трымаючыся на маленькіх удерживаясь на маленьких скользких
слізкіх прыступках, што былі на стромым уступах крутого склона. Под корнями
адхоне. Пад карэннямі сапраўды была действительно оказалась яма, но в ней
яміна, але там нічога не было. Расчараваны, ничего не было. Я собрался уже взбираться
я збіраўся быў лезці наверх, але Рыгор наверх, но меня остановил Рыгор:
спыніў мяне:
— Ёлупы мы. Калі там сапраўды штосьці — Дурни мы. Если здесь действительно что-
ёсць, дык гэта пад глейкай. Ён мог кінуць, то было, то оно уже под пластом ила. Он
але ж два гады мінула, скляпенне гэтай мог кинуть, но ведь минуло два года, земля
пячоркі асыпалася і пахавала тое… тую рэч. в ямке осыпалась и захоронила то… ту
вещь.
Мы пачалі драпаць пальцамі ўбіты глей, Мы начали царапать пальцами слежавшийся
высыпаць яго з пячоркі, і — хочаце верце, ил, высыпать его из ямы, и — хотите верьте,
хочаце не — хутка пальцы мае натрапілі на хотите нет — вскоре пальцы мои
штосьці цвёрдае. На далоні маёй ляжаў наткнулись на что-то твердое. На моей
партабак з «птушынага вока». Больш у ладони лежал портсигар из «птичьего
пячорцы нічога не было. глаза». Больше в яме ничего не было.
Мы выдрапаліся на лугавіну і асцярожна Мы выбрались на луговину и осторожно
абчысцілі з партабака руды глей, обтерли портсигар от рыжего ила,
перамешаны з глінай. У партабаку ляжаў перемешанного с глиной. В портсигаре
шматок белай матэрыі, выдраны, відаць, лежал кусочек белой ткани, видимо,
зубамі. І на гэтай анучцы былі невыразныя вырванной из сорочки зубами. И на этой
рудыя літары: «Варона забі…» тряпочке были едва различимые
порыжевшие буквы: «Ворона уби…»
Я знізаў плячыма. Чорт ведае, што гэта Я передернул плечами. Черт знает что это!
227
было! Ці сведчанне, што Рамана забіў Или свидетельство, что Романа убил
Варона, ці просьба да Вароны забіць Ворона, или просьба к Вороне убить кого-
кагосьці. Рыгор паглядзеў на мяне то! Рыгор глядел на меня.
халоднымі вачыма.
— З'ясавалі, пан Андрэй. Загнаў яго сюды — Вот и прояснили, пан Андрей. Загнал его
Варона. Заўтра будзем яго браць. сюда Ворона. Завтра будем его брать.
— Чаму заўтра? Можа, ён з'явіцца якраз — Почему завтра? Может, он явится как раз
сёння. сегодня.
— Сёння пятніца. Пан забыў пра гэта. — Сегодня пятница. Пан забыл про это.
Бандзюка, як кажуць, шукай у царкве. Бандюка, как говорят, шукай в церкви.
Святыя надта ды божыя. Рэжуць з імем Слишком уж они святые да божьи. Режут с
святой тройцы на вуснах. Яны прыйдуць именем святой троицы на устах. Они придут
заўтра, бо страцілі цярпенне. Ім патрэбна завтра, потому что потеряли терпение. Им
пазбавіцца ад цябе. — Памаўчаў, вочы нужно избавиться от тебя. — Помолчал,
спалахнулі нядобрым полымем: — Заўтра глаза полыхнули недобрым пламенем. —
нарэшце прывяду мужыкоў. З віламі. І табе Завтра, наконец, приведу мужиков. С
дамо. Калі з намі, дык да канца. Будзем вилами. И тебе дадим. Если с нами, то до
вартаваць ля паваленай агароджы. І ўсіх конца. Будем караулить у поваленной
пакладзём, усіх. Пад самы корань чортава ограды. И всех положим, всех. Под самый
семя… корень, чертово семя…
Мы пайшлі разам да Балотных Ялін і там Мы вместе пошли в Болотные Ялины и там
даведаліся, што Надзея Раманаўна не адна. узнали, что Надежда Романовна не одна. У
У яе сядзеў пан Гарабурда. Яноўская за нее сидел пан Гарабурда. В последние дни
апошнія дні ўнікала мяне, а калі мы Яновская избегала меня, а когда мы
сустракаліся — адвяртала пацямнелыя, встречались — отводила потемневшие,
сумныя, як асенняя вада, вочы. грустные, как осенняя вода, глаза.
Таму я праз ахмістрыню выклікаў яе ў Поэтому я через экономку вызвал ее в
ніжнюю залу, дзе Рыгор змрочна глядзеў на нижний зал, где Рыгор мрачно смотрел на
святога Юрыя, такі самы магутны і высокі, святого Юрия, такой же могучий и высокий,
як статуя. Яноўская выйшла, і Рыгор как статуя. Яновская пришла, и Рыгор,
сарамліва падцягнуў пад крэсла ногі, бо порядком наследивший на полу, стыдливо
натаптаў на падлозе. Але голас яго па- спрятал под кресло ноги. Но голос его,
ранейшаму быў грубы, калі ён звяртаўся да когда он обратился к ней, был по-прежнему
яе, толькі ў глыбіні нешта непрыкметна грубый, только где-то в глубине что-то чуть
дрыжала. заметно дрожало.
— Слухайце, ясная пані. Мы знайшлі — Слушайте, ясная пани. Мы нашли короля
караля Стаха. Гэта Варона. Дайце мне пару Стаха. Это Ворона. Дайте мне пару ружей.
стрэльбаў. Заўтра мы скончым з імі. Завтра мы покончим с ними.
— Дарэчы, — перабіў я, — я памыліўся — Кстати, — сказал я, — я ошибся, когда
228
тады. Я пытаўся ў вас, ці не ведаеце вы спрашивал у вас, не знаете ли вы человека,
чалавека, прозвішча якога пачынаецца з фамилия которого начинается с «Ликол…».
«Лікол…». Зараз я пытаю, ці не ведаеце вы Теперь я хочу спросить, не знаете ли вы
чалавека, мянушка якога «Лікол», проста человека, прозвище которого Ликол, просто
«Лікол»? Гэта самы небяспечны чалавек у Ликол? Это самый опасный человек в банде,
гэтай бандзе, магчыма, нават натхніцель. возможно, даже ее главарь.
— Не! — раптам крыкнула яна, засунуўшы — Нет! — вдруг вскрикнула она,
кончыкі пальцаў у рот. Вочы яе ухватившись за грудь. Глаза ее
пашырыліся, застыглі ў тузе. — Не! Не! расширились, застыли в ужасе. — Нет! Нет!
— Хто ён такі? — змрочна спытаў Рыгор. — Кто он такой? — мрачно спросил Рыгор.
— Пашкадуйце, пашкадуйце мяне! Гэтага — Пощадите, пощадите меня! Этого не
не можа быць… Ён такі добры, шчыры. Ён может быть… Он такой добрый,
трымаў Свеціловіча і мяне на каленях. Тады чистосердечный. Он держал Свециловича и
наш дзіцячы язык не мог вымавіць яго імя, меня на коленях. Тогда наш детский язык не
мы яго перакручвалі, і з гэтага нарадзілася мог вымолвить его имя, мы его коверкали, и
мянушка, якой мы называлі яго толькі між так родилось прозвище, которым мы
сабою. Нямногія ведалі яе. называли его только между собой.
Немногие знали это.
— Хто гэта? — няўмольна сказаў Рыгор, — Кто он? — неумолимо повторял Рыгор,
рухаючы каменнымі сківіцамі. двигая каменными челюстями.
І тады яна заплакала. Плакала ўзахлёб, як И тогда она заплакала. Плакала,
дзіцёнак. І праз рыданні нарэшце всхлипывая, как ребенок. И сквозь рыдания
вырвалася: наконец вырвалось:
— Пан Лікол… пан Рыгор Дубатоўк. — Пан Ликол… пан Рыгор Дубатовк.
Я быў уражаны ў самае сэрца. Я аслупянеў, Я был поражен в самое сердце. Я
я задыхаўся: остолбенел.
— Не можа быць! Што вы! Такі добры — Не может быть! Что вы? Такой хороший
чалавек! І, галоўнае, якая яму карысць! человек! И, главное, какая польза? Ведь он
не наследник!
А памяць паслужліва падсунула словы А память услужливо подсунула слова
аднаго з мярзотнікаў пад дрэвам: «Любіць одного из негодяев под деревом: «любит
старажытнае». І нават невядомае «ічкі старину». И даже неизвестное «ички на…»
на…» з ліста Свеціловічу раптам из письма Свециловичу вдруг закономерно
заканамерна ператварылася ў любімае превратилось в любимую поговорку
прыслоўе Дубатоўка: «Балеснічкі нашы, Дубатовка «Мученички наши, что же это
што гэта робіцца на зямлі?!» творится на земле?!»
Я працёр вочы, адагнаў ачмурэнне: Я протер глаза, отогнал оторопь.

229
— Не, не можа быць. Якая яму карысць, ён
зусім і не спадчыннік пані.
І тут адгадка бліскавіцай шуганула ў маёй Разгадка молнией промелькнула в моей
галаве: голове.
— Пачакайце тут, Надзея Раманаўна. — Подождите здесь, Надежда Романовна.
Пачакай, Рыгор. Я прайду да пана Подожди и ты, Рыгор. Я пойду к пану
Гарабурды. Пасля мне трэба будзе Гарабурде. Потом мне нужно будет
перабраць рэчы Бермана. просмотреть вещи Бермана.
— Добра, — сумна сказала Яноўская. — — Хорошо, — грустно сказала Яновская. —
Яго пахавалі ўжо. Его уже похоронили.
І я пабег па сходах. Думкі мае ішлі ў двух Я побежал по лестнице наверх. Мысль
кірунках. Першае: Дубатоўк мог дамовіцца работала в двух направлениях. Первое:
з Берманам (толькі чаму ён забіў яго?). Дубатовк мог договориться с Берманом
Другое: Гарабурда таксама мог неяк (только почему он убил его?). Второе:
залежаць ад Дуботоўка. Гарабурда тоже мог в чем-то зависеть от
Дубатовка.
Ірвануў дзверы. Насустрач мне з крэсла Когда я распахнул дверь, навстречу мне
ўстаў пажылы мужчына з гамерычнымі поднялся с кресла пожилой мужчина с
ляжкамі. Ён здзіўлена глядзеў на мой гомерическими ляжками. Он удивленно
рашучы твар. смотрел на мое решительное лицо.
— Прабачце, пан Гарабурда, — рэзка кінуў — Простите, пан Гарабурда, — резко
я, як у вір скокнуў. — Я павінен паставіць бросил я, словно прыгнул в омут, — я
перад вамі адно пытанне. Пра вашы должен задать вам вопрос о ваших
адносіны з панам Дубатоўкам. Нашто вы отношениях с паном Дубатовком: почему
далі гэтаму чалавеку так заўладаць вамі? вы позволили этому человеку так помыкать
вами?
Ён выглядаў як спайманы на месцы У него был вид вора, пойманного на месте
крадзяжу. Нізкі лоб яго пачырванеў, вочы преступления. Низкий лоб покраснел, глаза
замітусіліся. Але, відаць, па маім твары ён забегали. Однако по выражению моего лица
зразумеў, што жартаваць са мною нельга. он, наверное, понял, что шутить со мной
нельзя.
— Што зробіш… Вэксалі, — замармытаў — Что поделаешь… Векселя… —
ён. забормотал он.
І зноў я трапіў у мішэнь, мецячы ў неба: И снова я попал в мишень, целясь в небо:
— Вы далі пану Дубатоўку вэксалі пад — Вы дали пану Дубатовку векселя под
маёнтак Яноўскай, які вам не належыць. имение Яновских, которое вам не
принадлежит?
— Гэта была такая мізэрная колькасць — Это была такая мизерная сумма. Всего
230
грошай. Усяго тры тысячы рублёў. Псарня три тысячи рублей. Псарня требует так
патрабуе так многа… много…
Усё пачынала ставаць на сваё месца. Все начинало становиться на свои места.
Пякельны план Дубатоўка яснеў у маіх Чудовищный план Дубатовка постепенно
вачах. прояснялся.
— Па тэстаменту Рамана Яноўскага, — — По тестаменту Романа Яновского, —
замармытаў ён, абіраючы дрыжачымі забормотал он, снимая дрожащими
пальцамі нешта з візіткі, — устаўлена такая пальцами что-то с визитки, — установлена
субстытуцыя. Спадчыну атрымліваюць такая субституция. Наследство получают
дзеці Яноўскай… — І жаласна глянуў мне ў дети Яновской… — И жалостно посмотрел
вочы. — Іх не будзе. Яна ж памрэ… Яна мне в глаза. — Их не будет. Она ведь
хутка памрэ… П-пасля іх — муж. А яна умрет… Она скоро умрет… После нее —
вар'ятка, хто з ёй ажэніцца?… Пасля, муж. А она помешанная, кто на ней
наступная прыступка, апошнія Яноўскія. А женится?… Потом следующая ступенька —
іх няма, няма пасля смерці Свеціловіча. А я последние Яновские. А их нет, нет после
сваяк Яноўскіх па пралцы, з жаночага, так смерти Свециловича. Я родственник
бы мовіць, боку. Калі не будзе дзяцей і Яновских по прялке, так сказать, по
мужа — палац мой. — І ён заенчыў: — Але женской линии. Если не будет детей и мужа
як я мог чакаць? Я ўвесь у вэксалях. Я такі — дворец мой. — И он заскулил: — Но как
няшчасны чалавек. І большасць папер я мог ждать? Я весь в векселях. Я такой
скупіў пан Рыгор… І яшчэ тры тысячы даў. несчастный человек. Большинство бумаг
Зараз ён тут будзе гаспадаром. скупил пан Рыгор… И еще три тысячи дал.
Теперь он тут будет хозяином.
— Паслухайце, — холадна кінуў я, — тут — Послушайте, — процедил я сквозь зубы,
была, ёсць і будзе толькі адна гаспадыня, — здесь была, есть и будет только одна
пані Надзея Яноўская. хозяйка, пани Надежда Яновская.
— Я не спадзяваўся на спадчыну. Яноўская — Я не надеялся на наследство. Яновская
ўсё ж магла выйсці замуж… І я даў все же могла выйти замуж… И я дал
Дубатоўку даўгавое абавязацельства пад Дубатовку долговое обязательство под
забеспячэнне палаца. обеспечение дворца.
— Добра. Сорам з вамі нават не начаваў. — Ладно. У вас ни стыда, ни совести. Они
Але няўжо вы не ведаеце, што гэта возле вас даже не ночевали. Но неужели вы
нядзейсны з фінансавага боку ўчынак? Што не знаете, что это недействительный с
гэта крымінал? финансовой стороны поступок? Что это
криминал?
— Не, не ведаю. Я быў рады. — Нет, не знаю. Я был рад.
— А вы ведаеце, што вы штурхнулі — А вы знаете, что вы толкнули Дубатовка
Дубатоўка на жахлівае злачынства, якому і на страшные преступления, которым на
наймення на чалавечай мове няма. Чым человеческом языке нет даже названия? В
231
вінавата бедная дзяўчына, што вы пажадалі чем виновата бедная девушка, что вы
пазбавіць яе жыцця? решили лишить ее жизни?
— Я падазраваў, што гэта злачынства, — — Я подозревал, что это преступление, —
разрумзаўся ён. — Але мая псарня… залепетал он, — но моя псарня, дом…
— Гніда вы! Рук толькі пэцкаць не хочацца. — Гнида! Не хочется мне только марать
Вамі будзе займацца губернскі суд. А рук. Вами займется губернский суд. А пока
пакуль што я сваёй уладай засаджу вас на что я своей властью засажу вас на недельку
тыдзень у сутарэнне гэтага дома, каб вы не в подземелье этого дома, чтобы вы не могли
маглі папярэдзіць іншых мярзотнікаў… предупредить других негодяев…
Пакуль скончыцца гэтая справа.
— Гэта гвалт, — заскуголіў ён. — Это насилие, — заскулил он.
— Што вы ведаеце пра насільства? — кінуў — Вам ли говорить о насилии, вам ли
я яму. — Што вы ведаеце, смоўж? взывать к законам, негодяй? — бросил я. —
Что вы об этом знаете, слизняк?
Праз паўгадзіны Рыгор заштурхнуў Я позвал Рыгора, и он затолкал Гарабурду в
Гарабурду ў скляпенне без акон пад подземелье без окон под центральной
цэнтральнай часткай будынка. Жалезныя частью здания. Железная дверь с грохотом
дзверы з грукатам зачыніліся. закрылась за ним.

РАЗДЗЕЛ ШАСНАЦЦАТЫ Глава шестнадцатая

Агеньчык свечкі маячыў недзе далёка за Огонек свечи маячил где-то далеко за
цёмнымі шыбамі. Калі я падымаў вочы, я темными стеклами. Когда я поднимал глаза,
бачыў поруч з ім адбітак свайго твару з то видел рядом отражение своего лица с
рэзкімі ценямі ў вачаніцах. резкими тенями.
Я разбіраў паперы Бермана. Мне здавалася Я разбирал бумаги Бермана. Мне все же
ўсё ж, што я змагу адшукаць у іх нешта казалось, что я могу найти в них что-нибудь
цікавае. Берман быў занадта складаны интересное. Берман был слишком сложен,
характар, каб жыць простай авечкай. чтоб жить простой овцой.
І вось я з ведама гаспадыні выцягнуў усе И вот я с ведома хозяйки вытащил все
паперы з бюро на стол, пераклаў на яго ж бумаги из бюро на стол, переложил сюда же
кнігі, лісты, дакументы і сядзеў, чхаючы ад книги, письма, документы и сидел, чихая от
пылу, які густа ўкрываў гэтыя рэліквіі. пыли, густо покрывавшей эти реликвии.
Цікавага было, аднак, мала. Трапіўся ліст ад Интересного, однако, было мало. Попалось
маці Бермана, дзе яна прасіла аб дапамозе, і письмо от матери Бермана, в котором она
чарнавік ліста Бермана ёй, дзе ён пісаў, што просила о помощи, и черновик ответа, где
232
на яго ўтрыманні знаходзіцца брат, што он писал, что на его иждивении находится
брат цяпер не перашкаджае маці жыць так, брат, что брат теперь не мешает матери
як яна хоча, а ў астатнім яны — квіты. Гэта жить так, как она хочет, а в остальном они
было дзіўна: які брат, дзе ён зараз? — квиты. Это было странно: какой брат, где
он сейчас?
Пасля я адшукаў нешта накшталт дзённіка, Потом я раскопал нечто вроде дневника, где
дзе поруч з грашовымі выдаткамі і вельмі рядом с денежными расходами и довольно
разумнымі заўвагамі па беларускай гісторыі умными заметками по белорусской истории
я прачытаў і такія-сякія разважанні я нашел и рассуждения Бермана, наподобие
Бермана. Вось некаторыя: вот этих:
«Паўночна-Заходні край як паняцце — «Северо-западный край как понятие —
фікцыя. Справа, магчыма, у тым, што ён фикция. Возможно, дело в том, что он
крывёй і мозгам сваім служыць ідэі цалкам кровью и мозгом своим служит идее всего
усяго космасу, а не пяцёх губерняў, космоса, а не пяти губерний, расплачивается
расплачваецца за ўсё і гатуе ў глыбіні сваёй за все и готовит в глубине своей нового
новага Месію для ўратавання людской Мессию для спасения человеческой породы.
пароды. Таму яго лёс — пакутаваць. Поэтому его участь — страдать. Это,
Справа, аднак, не датычыцца лепшых яго однако, не относится к лучшим его
прадстаўнікоў, людзей сілы, арыстакратаў представителям, людям силы, аристократам
духу». духа».
— Бач ты, рыцар духу, чалавек сілы ў — Гляди-ка ты, рыцарь духа, человек силы
прадзёртых портках, — буркнуў я. в драных штанах, — проворчал я.
«Адзіная любоў мая — брат. Часам мне «Единственная моя любовь — брат.
здаецца, што ўсе астатнія людзі ёсць Временами мне кажется, что все остальные
карыкатуры на яго, і патрэбны чалавек, які люди — лишь карикатуры на него и нужен
перарабіў бы ўсіх на яго капыл. Людзі человек, который переделал бы всех по его
павінны быць людзьмі цемры. Тады ў іхніх подобию. Люди должны быть созданиями
арганізмах лепей высоўваецца наперад тое тьмы. Тогда в их организмах ярче
цудоўна жывёльнае, што мы павінны проявляется все прекрасно-животное, что
зберагаць і любіць. Хіба геній не мы должны сберегать и любить. Разве гений
аддзяляецца ад ідыёта толькі фігавым не отличается от идиота лишь фиговым
лістком, які прыдумалі самі людзі. листком, который придумали сами люди.
Беларэцкі мяне раздражняе сваёй Белорецкий меня раздражает своей
звычайнасцю, і, дальбог, для яго было б заурядностью, и, ей-Богу, для него было бы
лепей, каб ён хутчэй знік». лучше, если б он быстрее исчез».
І яшчэ адзін запіс: И еще одна запись.
«Грошы — эманацыя чалавечай улады над «Деньги — эманация человеческой власти
статкам іншых (на жаль!). Трэба было б над стадом других (к сожалению!). Нужно
навучыцца рабіць мазгавую кастрацыю было бы научиться делать мозговую
233
ўсім, хто не варты свядомага жыцця. А кастрацию всем, кто недостоин
лепшым даваць бязмернае шчасце, бо такая сознательной жизни. А лучшим давать
штука, як справядлівасць, не прадугледжана безграничное счастье, потому что такая
самой прыродай. Так і са мною. Мне штука, как справедливость, не
патрэбен спакой, якога тут больш, ніж дзе- предусмотрена самой природой. Это
небудзь, і грошы, каб вынасіць ідэю, дзеля касается и меня. Мне нужен покой, которого
якой я з'явіўся на свет, ідэю вялікапышнай і здесь больше, где бы то ни было, и деньги,
надзвычайнай несправядлівасці. І мне чтоб выносить идею, ради которой я
здаецца, што першай прыступкаю магла б появился на свет, идею великолепной и
быць перамога над тым, да чаго імкнецца исключительной несправедливости. И мне
маё цела і што, аднак, неабходна знішчыць, кажется, что первой ступенькой могла бы
над гаспадыняй Балотных Ялін. Яна ўсё быть победа над тем, к чему стремится мое
адно асуджана сляпым лёсам на знішчэнне. тело и что, однако, необходимо уничтожить
На ёй праклён спраўджваецца з'яўленнем — над хозяйкой Болотных Ялин. Она все
дзікага палявання пад мурамі палаца. Яна равно осуждена слепой судьбой на
больш трывалая, ніж я думаў, дагэтуль не уничтожение. Проклятие на ней сбывается
звар'яцела. Кароль Стах слабы, і выправіць появлением дикой охоты под стенами
яго памылкі суджана мне. І, аднак, я раўную дворца. Но она сильнее, чем я думал: до сих
яе да ўсіх маладых людзей і асабліва да пор не лишилась рассудка. Король Стах
Беларэцкага. Учора страляў па ім і быў слаб, и исправить его ошибки суждено мне.
вымушаны на рэтыраду. Дрэнна страляю». И, однако, я ревную ее ко всем молодым
людям и особенно к Белорецкому. Вчера
стрелял в него и был вынужден
ретироваться. Плохо стреляю».
Наступны лісток: Следующий лист:
«Магчыма, калі я выканаю ролю боскай «Возможно, если я исполню роль божьей
сілы, вышэйшага наканавання (бывала ж силы, высшего предначертания (бывало же
такое са звычайнымі смертнымі), духі зла такое с обычными смертными), духи зла
пакінуць гэтыя мясціны, і я стану покинут эти места и я останусь хозяином.
гаспадаром. Пераконваў калісь Беларэцкага, Убеждал Белорецкого, что главная
што галоўная небяспека — паляванне. А опасность — охота. А какая опасность от
якая небяспека ад зданяў? Іншая справа призраков! Иное дело Малый Человек!
Малы Чалавек.
Золата, золата! Тысячы панегірыкаў трэба …Золото, золото! Тысячи панегириков
спяваць уладзе тваёй над душамі людзей. нужно пропеть власти твоей над душами
Ты ўсё: пялюшка дзіцяці, купленае табою людей. Ты все: пеленка ребенка, купленное
цела дзяўчыны, сяброўства, любоў і ўлада, тело девушки, дружба, любовь и власть,
мозг найвялікшых геніяў, нават прыстойная мозг величайших гениев, даже приличная
яма ў зямлі. І да ўсяго гэтага я праб'юся». яма в земле. И ко всему этому я пробьюсь».

234
Я скамячыў паперкі і да болю сціснуў Я смял бумаги и до боли сжал пальцы.
пальцы:
— Брыдота! — Мерзость!
І раптам сярод іншых паперак рука мая И вдруг среди груды бумаг моя рука
натрапіла на складзены ў чатыры столкі натолкнулась на сложенный вчетверо лист
аркуш пергаменту. Я расклаў яго на каленях пергамента. Я разложил его на коленях и
і толькі галавою хітануў: гэта быў план лишь покачал головой: это был план дворца
будынка ў Балотных Ялінах, план ХVІ в Болотных Ялинах, план XVI столетия. И
стагоддзя. І на гэтым плане выразна было на этом плане было четко обозначено целых
азначана, што слухавак у мурах палаца аж четыре слуховых канала в стенах! Четыре!
чатыры, і яны так схаваны ў плафоне, што Но они были так скрыты в плафонах, что
адшукаць іх ніяк нельга. Між іншым, адна з отыскать их просто невозможно. Между
іх вяла ад сутарэнняў пад палацам да пакоя прочим, один из них вел от дворцовых
ля бібліятэкі (напэўна, каб падслухоўваць подземелий к комнате возле библиотеки
размовы вязняў), а другая злучала (наверное, чтобы подслушивать разговоры
бібліятэку, закінутыя пакоі для слуг на узников), а второй соединял библиотеку,
першым паверсе і… пакой, у якім жыла заброшенные комнаты для слуг на первом
Яноўская. Дзве другія былі невядома дзе: этаже и… комнату, в которой жила
выхады іхнія былі ў калідоры, дзе жылі я і Яновская. Два других остались для меня
Яноўская, але далейшы іх ход быў старанна неизвестными: они выходили в коридор, где
зацёрты пальцамі. были расположены комнаты, моя и
Яновской, а их продолжение было
старательно затерто.
Мярзотнік адшукаў план у архіве і схаваў Негодяй отыскал план в архиве и скрыл его.
яго.
І было яшчэ тое-сёе цікавае. У вонкавым В плане оказалось еще кое-что, что-то
муры палаца была пустэча, выразна быў любопытное. В наружной стене дворца
адзначаны вузкі праход і тры нейкія значилась пустота, четко были обозначены
клетушкі. А выхад з прахода быў намечаны узкий проход и три каких-то клетушки. А
якраз за павароткай калідора, дзе я калісьці выход оттуда был намечен как раз за
аддзіраў дзверы ў сапраўды забітым пакоі. поворотом коридора, где я однажды
отрывал доски в заколоченную комнату.
Я лаяўся так, як ніколі ў жыцці. Шмат Я ругался, как никогда в жизни. Многих
непрыемнасцей мінула б, калі б я абстукаў неприятностей можно было бы избежать,
там сценкі, абшытыя панелямі. Але не если б я тщательно простучал стены,
позна было і зараз. Я схапіў свечку, глянуў обшитые панелями. Но не поздно было и
на гадзіннік (палова на адзінаццатую ночы) сейчас. Я схватил свечу, взглянул на часы
і хутка пабег пераходамі да свайго калідора. (половина одиннадцатого) и быстро
побежал к своему коридору.
235
Стукаў я, напэўна, з палову гадзіны, пакуль Стучал я, наверное, с полчаса, пока не
не натрапіў на месца, якое адказала на стук наткнулся на место, которое ответило на
гулкім водгукам, быццам я лупіў дно бочкі. мой стук гулким отзвуком, как будто я
Я шукаў на панелі месца, за якое можна стучал в дно бочки. Я искал на панели
ўзяцца і аддзерці яе ад астатніх, але место, за которое можно было бы
дарэмна. Пасля пабачыў у адным месцы зацепиться и оторвать хотя бы часть ее, но
лёгкія драпіны, пакінутыя як быццам напрасно. Потом увидел легкие царапины,
нажом. Таму я дастаў сцізорык і пачаў оставленные чем-то острым. Поэтому я
торкаць ім у ледзь прыкметныя шчыліны достал складной нож и начал тыкать им в
між гэтай часткай панелі і астатнімі. Даволі едва заметные щели между панелями.
хутка мне ўдалося намацаць лязом нажа Довольно скоро мне удалось нащупать
нешта, што паддавалася. Я націснуў мацней лезвием ножа нечто поддающееся. Я нажал
— нешта зарыпела, і пасля панель павольна сильнее — панель заскрипела и начала
пачала паварочвацца вакол свайго цэнтра, медленно поворачиваться, образуя узкую
кажучы мне вузкую шчыліну. Я паглядзеў щель. Я посмотрел на обратную сторону
на адваротны бок панелі ў тыя месцы, куды панели в том месте, куда тыкал ножом, там
торкаў лязом, — там была глухая дошка, была глухая доска, изнутри открыть лаз
знутры панель адчыніць на калідор было было невозможно. Я даже спустился было
нельга. Я нават спусціўся быў уніз вниз, ступенек на пятнадцать, но дверь за
прыступак на пятнаццаць, але дзверы за спиной жалобно заскрипела, я помчался
спіною жаласна заспявалі, я пабег да іх і вверх и как раз вовремя успел придержать
якраз своечасова паспеў прытрымаць іх ее ногой, чтоб не захлопнулась. Остаться в
нагою, каб яны не захлопнуліся. Не, какой-то крысиной норе одному, с угрозой
аставацца ў нейкай пацуковай нары аднаму, просидеть тут до второго пришествия, с
з пагрозай прасядзець тут да другога огарком свечи было глупостью.
прышэсця, ды яшчэ з абгаркам свечкі —
гэта было глупствам.
Таму я пакінуў дзверы напаўзачыненымі, Поэтому я оставил дверь полуоткрытой,
паклаўшы ля восі ўласную хустку, а сам сеў положил возле оси платок, а сам сел
непадалёк на падлогу, паклаўшы на калені неподалеку на пол с револьвером на
рэвальвер. Свечку давялося загасіць, бо коленях. Свечу пришлось задуть, потому
святло яе магло спудзіць істоту, калі б яна что свет ее мог вспугнуть таинственное
задумала вылезці з патаемнага ходу. І, существо, если бы оно вздумало вылезти из
аднак, свечка за павароткай калідора, якая тайника. Свеча, горевшая за поворотом
гарэла ўсю ноч, хоць цьмяна, але асвятляла коридора всю ночь, хоть тускло, но
калідор, ды і ў акно ліўся няпэўны шэры освещала его, да и в окно лился
водбліск. неопределенный серый свет.
Не ведаю, колькі я так праседзеў, уткнуўшы Не знаю, сколько я так просидел,
падбароддзе ў калені. Было каля уткнувшись подбородком в колени. Было
дванаццаці, калі раптам дрымота пачала около двенадцати, когда дремота начала
236
падаць на мяне, навальвацца цяжарам, наваливаться на меня, склеивать веки. Я
стуляць павекі. І я ўпарта дзюбаў носам, як клевал носом, как ни старался бороться со
ні намагаўся змагацца са сном: даліся мне ў сном: давали знать минувшие бессонные
знакі мінулыя бяссонныя ночы. У адзін з ночи. В одно из мгновений сознание
момантаў прытомнасць адмовіла мне, і я отказало мне, и я провалился в какую-то
праваліўся кудысьці ў цёмную душную темную, душную бездну.
бездань.
Вы спрабавалі калі-небудзь спаць седзячы, Вы пробовали когда нибудь спать сидя,
прыціснуўшы спіну да мура або, лепей, да прислонившись спиной к стене или дереву?
дрэва? Паспрабуйце. Вы пераканаецеся, Попробуйте. Вы убедитесь, что ощущение
што пачуццё падзення, якое вы часам падения, которое временами испытываешь,
адчуваеце, лежачы пад цёплай коўдрай, лежа под теплым одеялом, является шестым
ёсць шостае пачуццё, што перайшло нам у чувством, доставшимся нам в наследство от
спадчыну ад продка нашага, малпы, што нашего предка — обезьяны: оно было
яно было ёй неабходна, каб не ўпасці з необходимо ей, чтоб не упасть с дерева. И,
дрэва. І, седзячы ля дрэва, вы ў сне будзеце сидя возле дерева, вы во сне будете падать
падаць вельмі часта, і адкрываць вочы, і очень часто, просыпаясь и снова засыпая. И
зноў засынаць. І нарэшце дзіўныя сны наконец удивительные сны овладеют вашей
авалодаюць вашай душой, знікне мільён год душой, исчезнет миллион лет человеческого
чалавечага існавання, і вам здасца, што пад существования, и вам покажется, что под
дрэвам дапатопны мамант ідзе на вадапой і деревом допотопный мамонт идет на
вочы пячорнага мядзведзя гараць з-пад водопой и глаза пещерного медведя горят
скалы. из-под скалы.
Прыблізна ў такім настроі быў і я. Сны… Приблизительно в таком состоянии был и я.
Сны… Мне здавалася, што я сяджу з Сны… Сны… Мне казалось, что я сижу на
доўбняю на каленях недзе на дрэве і мне дереве и мне страшно спуститься вниз,
страшна злезці, бо пада мною, па зямлі, ідзе потому что подо мной, по земле, крадется
нейкі пітэкантрап. І ноч, і стогнуць ваўкі за какой-то питекантроп. И ночь, и стонут
дрэвамі. У той самы момант я ўпаў і волки за деревьями. В тот самый миг я
раскрыў вочы. «упал» и открыл глаза.
Проста ў паўцемры рухалася паўз мяне В полумраке прямо передо мной двигалось
дзіўная істота. Зялёнае старадаўняе ўбранне странное существо. Зеленая старомодная
было ў пыле і павуцінні, галава, доўгая, одежда была в пыли и паутине, голова,
выцягнутая назад, як боб, задуменна длинная, вытянутая, как бобовое зерно,
апушчана, павекі, як у жабы, ледзь не задумчиво опущена, веки, как у жабы, почти
закрывалі журботныя вочы, а рукі былі закрывали грустные глаза, а руки были
апушчаны ўніз, і доўгія-доўгія пальцы іх опущены вниз, и длинные-длинные пальцы
амаль даставалі да зямлі. почти касались пола.
Малы Чалавек Балотных Ялін прамінуў Малый Человек Болотных Ялин прошел

237
мяне і праплыў далей, а я сачыў за ім з мимо и поплыл дальше, а я следил за ним с
рэвальверам. Будынак быў яму, відаць, револьвером. Он открыл окно, потом второе
добра знаёмы. Ён адчыніў акно, пасля и вылез наружу. Я высунул за ним голову и
другое, пасля вылез у адно. Я высунуў за ім увидел, что это существо с обезьяньей
галаву і пабачыў, што гэта істота з ловкостью идет по узкому, в три пальца,
малпячым спрытам ідзе па вузкім, у тры карнизу. По ходу дела он отщипнул с ветки
пальцы, карнізе. Ён амаль бег, як павук, з липы, касавшейся стены, несколько
нечалавечай жвавасцю. Па ходзе справы ён плодиков. Почавкал ими. Одной рукой он
адшчыкнуў з галіны ліпы, якая падыходзіла помогал себе двигаться. Потом снова пролез
да сцяны, некалькі плодзікаў. Пачамкаў іх. в коридор, закрыл окна и медленно
Адной рукой ён дапамагаў сабе рухацца. двинулся куда-то, страшный в своей
Пасля ён зноў пралез у калідор, зачыніў нечеловечности. Однажды мне
вокны і павольна рушыў кудысьці послышалось какое-то бормотание. Малый
калідорам, страшны ў сваёй нечалавечнасці. Человек хлопнул себя по лбу и пропал в
Аднойчы мне пачулася нейкае мармытанне, темноте, куда не доходил свет далекой
Малы Чалавек хлопнуў сябе па лбе і знік у свечи. Я поспешил за ним, потому что
цемры, куды не даставала святло далёкай боялся его исчезновения. Когда я очутился в
свечкі. Я хутка накіраваўся за істотай, бо темноте, то увидел два горящих глаза,
баяўся знікнення. Калі я апынуўся ў цемры, которые смотрели из угла с неизъяснимой
я пабачыў два ззяючых вокі, што глядзелі з угрозой.
кута з невымоўнай пагрозай.
Я кінуўся да яго, але яно застагнала цяжка і Я бросился к Малому Человеку, но он
пабрыло кудысь, хістаючыся на нагах. тяжело застонал и побрел куда-то, качаясь
Утаропіла на мяне свой позірк, пасварылася на тонких ножках. Обернувшись, вперил в
пальцам. меня свой взгляд, погрозил длинным
пальцем.
Аслупянеўшы на імгненне, я апамятаўся, Остолбенев на мгновение, я опомнился,
дагнаў Малога Чалавека і схапіў яго за догнал Малого Человека и схватил его за
плечы. І радасна страпянулася маё сэрца, бо плечи. И сердце мое радостно
гэта не была здань. встрепенулось, потому что это был не
призрак.
Калі я выцягнуў гэтую істоту на святло, яна Когда я выволок существо на свет, оно
торкнула сябе пальцам у рот і сказала ткнуло себе пальцем в рот и произнесло
няпэўным рыпячым голасам: скрипучим голосом:
— Гам-гам!… — Ам-ам!…
— Ты хто такі? — трасянуў я яго за плечы. — Ты кто такой? — встряхнул я его.
І Малы Чалавек, былая здань, адказаў И Малый Человек, бывший призрак,
завучана: ответил заученно:
— Я Базыль. Я Базыль. — Я Базыль. Я Базыль.
238
І раптам хітрасць, якая бывае і ў ідыётаў, И вдруг хитрость, которая бывает и у
асвяціла яго вочы: идиотов, осветила его глаза.
— Я вас… бачыў. Гы-гы! Я сядзеў пад — Я вас… видел. Гы-гы! Я сидел под
сталом… пад сталом, брат мяне карміў. А столом… под столом, брат меня кормил. А
вы раптам — шась! вы вдруг — шасть!
І зноў зачамкаў вялізным, да вушэй, ротам. И снова зачавкал огромным, до ушей, ртом.
Я зразумеў усё. Два мярзотнікі — кіраўнік Я понял все. Два негодяя, предводитель
дзікага палявання і Берман — дадумаліся, дикой охоты и Берман, преследуя одну и ту
уласна кажучы, да аднаго і таго ж самага. же цель — избавиться от Яновской, —
Берман, які ведаў, што ён з'яўляецца додумались, собственно, до одного и того
сваяком Яноўскай, прыехаў у Балотныя же. Берман, зная, что он является
Яліны і тут напаткаў план хадоў у мурах і родственником Яновской, приехал в
слухавак. Пасля гэтага ён таемна паехаў у Болотные Ялины и тут нашел план
горад і, кінуўшы маці на волю лёсу, прывёз слуховых каналов и ходов в стенах. После
сюды брата, які не таму ўнікаў людзей, што этого он тайно съездил в город и, бросив
любіў самоту. Брат проста быў мать на произвол судьбы, привез с собою
непапраўным ідыётам, і нездарма ў клубе брата, который избегал людей не потому,
здзівіліся яго дрэннаму выхаванню (Берман, что любил одиночество, — он просто был
вядома, прывёз у клуб не брата, а нейкага безнадежным идиотом. Недаром в клубе
захожага чалавека). Калі ён прывёз яго удивились его плохому воспитанию
сюды, ён змясціў яго ў сваім пакоі, (Берман, конечно, привез в клуб не брата, а
карыстаючыся тым, што да яго ніхто не какого-то случайного человека). В
заходзіў, і загадаў сядзець ціха. Пад час Болотных Ялинах Берман поселил брата в
аднаго з гадаванняў я і заспеў іх на месцы своей комнате, пользуясь тем, что к нему
злачынства. Малы Чалавек тады сядзеў пад никто не заходил, и приказал сидеть тихо.
сталом, і я мог бы схапіць яго, Во время одного из кормлений я и застал их.
працягнуўшы руку. Малый Человек сидел, оказывается, под
столом, и, протянув руку, я мог бы схватить
его.
Уначы Берман заводзіў яго ў хады, і той Ночью Берман заводил его в тайные ходы, и
крочыў па начных пераходах, абуджаючы ў тот вышагивал там, в результате чего в
слухаўках гукі, якія чулі жыхары дома. слуховых каналах рождались звуки,
которые слышали все жители дома.
Зрэдку яго выпускалі і ў калідор: у гэтым Изредка Берман выпускал Малого Человека
выпадку ён апранаў назнарок пашыты и в коридор: в этом случае он надевал на
стары ўбор, а Берман чакаў яго ля него специально сшитый старинный
адчыненых дзвярэй ходу, бо адчыніць іх костюм. Пока братец гулял, Берман ожидал
Малы Чалавек не мог. Сяды-тады яму его у открытой двери прохода, потому что

239
дазвалялі пагуляць і на свежым паветры. З открыть ее Малый Человек не мог. Иногда
малпячым, а хутчэй з павучыным спрытам ему разрешалось погулять и на свежем
ён бегаў па карнізах будынка, глядзеў у воздухе. С обезьяньей, а скорее с паучьей
асветленыя вокны і, у выпадку трывогі, ловкостью он бегал по карнизам здания,
маланкава знікаў за шматлікімі кутамі заглядывал в окна и, в случае тревоги,
будынка. молниеносно исчезал за многочисленными
углами дворца.
Яму тым лягчэй было гэта рабіць, што ў яго Проделывать все это Малому Человеку
пячорным мазгу зусім адсутнічаў інстынкт было легче легкого, потому что в его
самазахавання. Ён ішоў па гэтым карнізе пещерном мозгу напрочь отсутствовал
так раўнадушна, як мы часам, инстинкт самосохранения. Он шел по
забаўляючыся, ідзём па чыгуначнай рэйцы. карнизу так спокойно, как мы иногда,
забавляясь, идем по рельсу.
Пад час адной такой пагулянкі і адбылося Во время такой прогулки и произошла его
яго спатканне са мною. Што ж здарылася встреча со мной. Что же случилось потом?
пасля? «Лікол» даслаў мне ліст, у якім, каб Ликол прислал мне письмо, в котором, чтоб
выбавіць мяне з хаты, рэкнуў здуру, што вызвать из дома, сдуру брякнул, что
ведае штосьці пра Малога Чалавека. располагает сведениями о Малом Человеке.
Берман, які апошні час сачыў за мною, Берман, который в последнее время следил
прачытаў ліст і пайшоў на месца сустрэчы, за мной, прочитал письмо и поспешил на
каб неяк дамовіцца з невядомым. Там яго место встречи, чтобы как-то договориться с
палічылі за мяне, і адбылася трагедыя, автором письма. Там его приняли за меня, и
познім сведкам якой я быў. произошла трагедия, запоздалым
свидетелем которой я стал.
А карла сядзеў усе гэтыя дні ў хадах, не А карлик сидел все эти дни в ходах, не имея
маючы змогі вылезці, і зусім заслаб з сил оттуда выбраться, и совсем ослаб от
голаду. Каб я не адчыніў дзверы — ён, голода. Если б я не открыл дверь, он,
напэўна, памёр бы, так і не здагадаўшыся, наверное, умер бы, так и не догадавшись,
чаму пакінуў яго той, што заўжды яго почему оставил его тот, кто всегда кормил и
гадаваў і песціў. ласкал.
Што мне было рабіць з ім? Няшчасны малы Что мне было с ним делать? Несчастный не
ідыёт не быў вінен у тым, што яго стварылі был виновен в том, что таким появился на
такім на свет. Тут ён і выбывае з нашага свет. Тут он исчезает из нашего рассказа. Я
апавядання. Я нагадаваў яго, абвясціў накормил его, объявил Яновской о кончине
Яноўскай аб канчыне аднаго з прывідаў, одного из призраков, населявших дворец, и
якія насялялі палац Балотных Ялін, і на следующий день отослал его в уездную
наступнага дня адаслаў яго ў павятовую больницу для умалишенных.
бальніцу для вар'ятаў.
І ўпершыню гэтым вечарам я бачыў, што И впервые я увидел, что надежда
240
надзея загарэлася ў вачах гаспадыні затеплилась в глазах хозяйки Болотных
Балотных Ялін цёплым, пакуль што яшчэ Ялин нежным, пока еще слабым огоньком.
слабым агеньчыкам.

РАЗДЗЕЛ СЕМНАЦЦАТЫ Глава семнадцатая

— Ты, Рыгор? — Ты, Рыгор?


— Я, Андрусь. Праўдзівей, мы. — Я, Андрусь. Точнее, мы.
Я працягнуў Рыгору руку. Гэта ноч, пасля Я протянул Рыгору руку. Эта ночь была
той, у якую я спаймаў Малога Чалавека, первой за все последнее время безоблачной
была першай за ўвесь час бясхмарнай и лунной. Полная луна заливала торфяные
месячнай ноччу. Поўны месяц заліваў болота, пустоши, парк Болотных Ялин
тарфяныя балоты, пусткі, парк Балотных голубым серебром и далеко-далеко блестела
Ялін блакітным срэбрам і далёка-далёка в окошке какой-то одинокой хаты. Ночью
блішчаў у акенцы нейкай самотнай хаты. похолодало, и сейчас болота «потели»,
Ноччу пахаладзела, і зараз балоты «пацелі», рождая в лощинах пряди белого
нараджаючы ў ямінках касмылі белых подвижного тумана.
рухлівых туманоў.
Рыгор выступіў з-за хмызоў, якія ляжалі ля Рыгор выступил из-за кустов, росших у
паваленай агароджы, а за ім з'явіліся з поваленной ограды, а за ним из темноты
цемры людзі, чалавек дванаццаць. появились люди, человек двенадцать.
То былі мужыкі. Усе ў кажухах мехам То были мужики. Все в кожухах,
наверх, у аднолькавых белых магерках, з вывернутых наизнанку, в одинаковых белых
аднолькавымі чырвонымі лапамі. магерках.
І ўсе яны ў месячным святле былі на адзін И все они при лунном свете были на одно
твар: як быццам сама гэта зямля адначасова лицо: словно сама земля одновременно
нарадзіла іх. У двух я пабачыў доўгія породила их. У двоих я увидел длинные
стрэльбы, як у Рыгора, адзін трымаў у руках ружья, как у Рыгора, третий держал в руке
пулгак, астатнія былі ўзброены доўгімі пистолет, остальные были вооружены
рацішчамі і віламі, а адзін нават простай рогатинами и вилами, а у одного была
дубінай. обыкновенная дубина.
— Гэта хто? — здзіўлена спытаў я. — Кто это? — удивленно спросил я.
— Мужыкі, — нутром прагудзеў Рыгор. — — Мужики, — нутром прогудел Рыгор. —
Хопіць цярпець. Два тыдні таму дзікае Хватит терпеть. Два дня назад дикая охота
паляванне затаптала на верасовай пустцы затоптала на вересковой пустоши брата вот
брата вось гэтага мужыка. Міхалам яго этого мужика. Михалом его зовут.
241
завуць.
Міхал сапраўды нагадваў «Міхала — бурага Михал своим видом действительного
дзедзіна». Глыбокія маленькія вочкі, скулы напоминал «бурого пана» — медведя.
шырокія, рукі і ногі — не горш як у Глубокие маленькие глазки, широкие скулы,
Дубатоўка. Вочы яго былі чырвонымі і руки и ноги — почище, чем у Дубатовка.
апухлымі, рукі так сціснулі вілы, што аж Глаза были красные и опухшие, а руки так
суглобы пальцаў сталі белымі. Глядзеў ён сжимали ружье, что даже суставы пальцев
змрочна і пахмура, але разумна. побелели. Взгляд был мрачный и хмурый,
но умный.
— Хопіць, — зноў сказаў Рыгор. — Зараз — Хватит, — повторил Рыгор. — Нам
нам толькі паміраць і засталося. А паміраць теперь только помирать осталось. А
мы не хочам. І ты, Беларэцкі, калі што- помирать не хочется. И ты, Белорецкий,
небудзь заўважыш, маўчы. Гэта справа коли что будет не по тебе, молчи. Это дело
наша. І Бог дазваляе на канакрада — усім наше. И Бог дозволяет на конокрада — всем
мірам. Сёння мы іх адвучым не толькі миром. Сегодня мы их отучим не только
людзей таптаць, але і хлеб есці. людей топтать, но и хлеб есть.
— Гэта ўсе? — Это все?
— Не, — сказаў мой наваз'яўлены Чортаў — Нет, — сказал мой новоявленный Чертов
Бацька, — гэтыя, на чале з Міхалам, Батька . — Эти, во главе с Михалом,
застануцца тут, пад тваёй рукою. А мае останутся тут, под твоей рукой. А мои
чакаюць ля балота, што акружае Яноўскую ожидают у болота, что окружает Яновскую
пушчу, ля Ведзьмаковай ступы. Там яшчэ пущу, возле Ведьмаковой ступы. Там еще
два дзесяткі. Калі яны пойдуць там — мы іх два десятка. Если охота пойдет там — мы их
сустрэнем, калі яны пойдуць невядомай встренем, если они пойдут неведомой нам,
нам, іншай дарогай — сустрэнеце вы. Мы другой дорогой — встренете вы. Мы
трымаем пад увагай пушчу, Халодную смотрим за пущей, Холодной лощиной и
лагчыну і пусткі, што поруч. Вы — пустошами, которые рядом. Вы — за
Балотныя Яліны. Сустрэча, калі што такое, Болотными Ялинами. Встреча, если что, в
у Халоднай лагчыне. Калі спатрэбіцца Холодной лощине. Если понадобится
дапамога — дасылайце чалавека. подмога — присылайте человека.
І Рыгор знік у цемры. И Рыгор исчез во тьме.
Мы зрабілі засаду. Я загадаў шасці Мы устроили засаду. Я дал указание шести
мужыкам размясціцца паабапал дарогі ля мужикам разместиться по обе стороны
самай паваленай агароджы, тром — трохі дороги у поваленной ограды, троим —
далей. Атрымаўся мяшок, або, лепей, нерат. немного подальше. Получился мешок, или,
Трое павінны былі, у выпадку чаго, точнее, мережа. Трое должны были в случае
перагарадзіць паляванню шлях чего преградить охоте путь к отступлению.
адступлення. Сам я стаў за вялікім дрэвам Я стал за большим деревом у самой
ля самай сцежкі. тропинки.
242
Я забыўся яшчэ сказаць, што на кожнага з Я забыл еще сказать, что на каждого из нас
нас было па тры паходні. Дастаткова было, было по три факела. Вполне достаточно,
каб асвятліць, у выпадку патрэбы, усё. чтобы в случае необходимости осветить все
вокруг.
Мае людзі ў шкурах як ляглі, так і зрасліся з Мои люди в кожухах как легли, так и
зямлёю, нельга было адрозніць іх ад срослись с землей, их нельзя было отличить
звычайных купін, а шэрая аўчына злівалася от кочек, серая овчина сливалась с
з шэрай, забітай восенню, травой. пожухлой, убитой осенью травой.
Так мы ляжалі даволі доўга. Месяц плыў Так мы ждали довольно долго. Луна плыла
над балотамі, мільгацелі там нейкія над болотами, изредка мелькали там какие-
блакітныя іскры, туман то сплываў у то голубые искры, туман то сбивался в
суцэльную, каню па калена, смугу, то зноў сплошную, низкую, коню по колено,
распаўзаўся. пелену, то расползался снова.
Яны з'явіліся, як заўжды, нечакана. Два Они появились, как всегда, неожиданно.
дзесяткі туманных коннікаў на туманных Два десятка туманных всадников на
конях. Бязгучна і грозна насоўваліся яны. туманных конях. Бесшумно и грозно
Не звінелі цуглі, не чуць было чалавечых надвигались они. Не звенели удила, не
галасоў. Бязлюдная маса рухалася да нас. слышно было человеческих голосов.
Развяваліся доўгія валасы і плашчы. Беззвучная масса двигалась на нас.
Паляванне імчала. Развевались длинные волосы и плащи.
Охота мчалась.
А наперадзе, як раней, скакаў кароль Стах, А впереди, как и прежде, надвинув шляпу
прыкрыўшы капелюхом твар. Мы чакалі, на лицо, скакал король Стах. Мы ожидали,
што яны прылятуць, як вецер, але крокаў за что они прилетят, как ветер, но шагов за сто
сто яны… спешыліся, павазіліся ля конскіх они… спешились, повозились возле ног
ног, і, калі паехалі пасля гэтага, паехалі коней, и, когда двинулись вновь, до нас
павольным крокам, да нас даляцеў зусім долетел совсем неожиданный после тишины
нечаканы пасля маўчання ляск капытоў. грохот копыт.
Павольна набліжаліся яны. Вось мінулі Медленно приближались они. Вот миновали
дрыгву, вось пад'ехалі да агароджы, вось трясину, вот подъехали к ограде, вот
мінулі яе. Кароль Стах ехаў проста на мяне, миновали ее. Король Стах ехал прямо на
і я пабачыў, што твар яго белы, як крэйда. меня, и я увидел, что лицо его белое, как
мел.
Вось ён амаль ля майго дрэва. Я ступіў з-за Вот он почти у моего дерева. Я шагнул
яго і ўзяў каня за аброць. Адначасова левай вперед, взял коня за уздечку. Одновременно
рукою, у якой акрамя рэвальвера быў у левой рукой, в которой, кроме револьвера,
мяне стэк, я пасунуў ягоны капялюх на был зажат стек, я сдвинул шляпу ему на
патыліцу. затылок.
Трупна-бледны, глядзеў на мяне вялікімі Трупно-бледное лицо Вороны смотрело на
243
мёртвымі вачыма твар Вароны. Ад меня большими мертвыми глазами. От
нечаканасці ён, напэўна, не ведаў, што неожиданности он, наверное, не знал, что
рабіць, але затое я добра ведаў гэта. делать, но зато я хорошо знал это.
— Дык гэта вы кароль Стах? — спытаў я — Так это вы — король Стах? — спросил я
ціха. І перацягнуў яго стэкам па твары. тихо и ударил стеком его по лицу.
Конь Вароны стаў дыбкі і кінуўся ад мяне ў Конь Вороны встал на дыбы и кинулся от
натоўп. меня в кучу всадников.
У той самы момант грымнулі стрэльбы В то же мгновение грохнули ружья засады,
засады, і ўсё закруцілася ў шалёным моры вспыхнули факелы и все закружилось в
агню. Уставалі дыбкі коні, падалі коннікі, бешеном море огня. Вставали на дыбы кони,
хтосьці нема крычаў. Я запамятаў толькі падали всадники, кто-то кричал истошным
твар Міхала, які хладнакроўна цэліўся з голосом. Я запомнил только лицо Михала,
доўгай стрэльбы. Сноп агню вырваўся з яе. который хладнокровно целился. Сноп огня
Потым праплыў перада мною твар вырвался из длинного ружья. Потом передо
скуластага хлопца з доўгімі касмылямі мной проплыло скуластое лицо хлопца с
валасоў, што падалі на лоб. Хлопец гэты длинными прядями волос, падавшими на
працаваў віламі, як на таку, пасля ўзняў іх і лоб. Хлопец работал вилами, как на току,
з жахлівай сілай усадзіў у жывот каня, што потом поднял их и со страшной силой
стаў на дыбкі. Коннік, конь і хлопец упалі всадил в брюхо вздыбившегося коня.
разам. А я стаяў і, нягледзячы на тое, што Всадник, конь и хлопец упали вместе. А я
стрэлы нарэшце загучалі і з іхняга боку, стоял и, несмотря на то что выстрелы
што кулі пасвіствалі ля маёй галавы, на раздавались уже и со стороны охоты, что
выбар страляў па конніках, што мітусіліся ў пули посвистывали у моей головы, на выбор
нашым коле. Ззаду іх таксама палівалі стрелял по всадникам, что суетились вокруг.
агнём. Сзади их тоже поливали огнем.
— Браткі, нам здрадзілі! — Братки, измена!…
— Даскакаліся! — Доскакались!…
— Ратуйце! — Спасите!…
— Божа! Божухна! — Боже! Боже!…
На тварах гэтых бандзюкоў я пабачыў жах, і На лицах этих бандитов я увидел ужас, и
радасць помсты авалодала мною. Ім трэба радость мести овладела мной. Им следовало
было думаць раней пра тое, што адплата думать раньше о том, что придет расплата.
прыходзіць. Я бачыў, як чалавек з дубінай Я видел, как мужик с дубиной ворвался в
удзёрся ў сярэдзіну коннага натоўпу і біў гущу схватки и бил ею наотмашь. Вся
ёю наводмаш. Уся застарэлая ярасць, усё застарелая ярость, все долготерпение сейчас
доўгацярпенне зараз выбухнула прыпадкам взорвались припадком неслыханной страсти
нечуванага запалу, баявой смеласці. и боевой смелости. Кто-то рывком стащил с
Хтосьці рыўцом сцягнуў з сядла аднаго з седла одного из охотников, и конь волочил

244
паляўнічых, і конь пацягнуў яго галавою па его головой по корням.
карэннях.
Праз дзесяць хвілін усё было скончана. Через десять минут все было, по сути,
Коні без седакоў працягла гігаталі, кончено. Кони без седоков протяжно ржали,
пехцярамі ляжалі на зямлі забітыя і как снопы, лежали на земле убитые и
параненыя. Толькі Варона, як д'ябал, раненые. Только Ворона, как дьявол,
круціўся сярод мужыкоў, адбіваючыся вертелся среди мужиков, отбиваясь мечом.
мячом. Рэвальвер ён заціснуў у зубах. Біў Револьвер зажал в зубах. Дрался он очень
ён вельмі добра. Пасля пабачыў у натоўпе здорово. Потом увидел меня. Лицо его
мяне. Твар яго перакрывіўся такой жахлівай перекосилось от такой страшной ненависти,
нянавісцю, што нават зараз я памятаю яго і что даже теперь я помню его, а иногда вижу
часам бачу ў сне. во сне.
Стаптаўшы канём аднаго з сялян, ён схапіў Затоптав конем одного из крестьян, он
рэвальвер: схватил револьвер.
— Трымайся, падла! Адняў яе! Табе — Держись, подлец! Отнял ее! Тебе тоже не
таксама не мілавацца! миловаться!
Селянін з доўгімі вусамі пацягнуў яго за Крестьянин с длинными усами дернул его за
нагу з каня. І толькі таму я не ўпаў на ногу, и только поэтому я не рухнул с
зямлю з дзіркай у чэрапе. Варона зразумеў, дыркой в черепе. Ворона понял, что его
што яго зараз сцягнуць з каня, і стрэлам ва сейчас стащат с коня, и выстрелом в упор
ўпор паклаў на месцы даўгавусага. уложил длинноусого.
І тады я, паспеўшы ўставіць новыя патроны, И тогда я, успев вставить новые патроны,
высадзіў у яго ўсе шэсць куль. Варона всадил в него все шесть пуль. Ворона,
хітнуўся ў сядле, хапаючыся рукамі за хватаясь руками за воздух, качнулся в седле,
паветра, але ўсё ж павараціў каня, збіў на но все же повернул коня, сбил наземь
зямлю скуластага хлопца і памчаў у скуластого хлопца и помчал в направлении
напрамку да балот. Ён усё хапаўся рукамі за болот. Он все время хватался руками за
паветра, але яшчэ сядзеў у сядле і разам з воздух, но еще держался в седле и вместе с
сядлом (відаць, лопнула папруга) з'язджаў ним (видимо, лопнула подпруга) съезжал
набок, пакуль не павіс паралельна зямлі. набок, пока не повис над землей. Конь
Конь збочыў, і галава Вароны з маху свернул, и голова Вороны с размаху
ўдарылася аб каменны слуп агароджы. ударилась о каменный столб ограды.
Брызнули мозги.
Варона з'ехаў з сядла і гопнуўся аб зямлю, Ворона вылетел из седла, ударился о землю
застаўся ляжаць на ёй нерухомы, мёртвы. и остался лежать неподвижный, мертвый.
Разгром быў поўны. Страшнае дзікае Разгром был полный. Страшная дикая охота
паляванне ляжала на зямлі, разбітае рукамі была повержена руками обычных мужиков
звычайных мужыкоў у першы ж дзень, калі в первый же день, когда они немножко
яны трошкі паднатужыліся і паверылі сваім поднатужились и поверили, что даже против
245
прымхлівым мазгам, паверылі, што нават призраков можно подняться с вилами.
супраць зданяў можна ўстаць з віламі ў
руках.
Я прайшоў па месцы бойкі. Коней сяляне Я осмотрел поле битвы. Крестьяне отводили
зводзілі ўбок. Гэта былі сапраўдныя коней в сторону. Это были настоящие
палескія дрыкганты, парода, ад якой зараз полесские дрыкганты, порода, от которой
нічога не засталося. Усе ў палосах і плямах, теперь ничего не осталось. Все в полосах и
як рысі або леапарды, з белымі ноздрамі і пятнах, как рыси или леопарды, с белыми
вачыма, якія адлівалі ў глыбіні чырвоным ноздрями и глазами, полыхавшими из
агнём. Я ведаў, што гэтая парода глубины красным огнем. Я знал, что эта
вызначаецца дзіўнай трывалай машыстай порода отличается удивительно машистой
інахаддзю і пад час намёту імчыць иноходью и во время галопа мчит
вялізнымі скачкамі, як алень. Не дзіва, што огромными, оленьими прыжками. Не
ў тумане мне такімі вялізнымі здаваліся удивительно, что в тумане их прыжки
іхнія скачкі. казались такими большими.
І яшчэ дзве разгадкі прыйшлі нечакана. Па- И еще две разгадки пришли неожиданно.
першае, ля сядла кожнага паляўнічага віселі Во-первых, у седла каждого охотника
чатыры глыбокія аўчынныя торбы, якія, висели четыре глубокие овчинные торбы,
відаць, у выпадку патрэбы, можна было которые в случае необходимости можно
надзець на ногі коням і завязаць ля бабак. было надеть коням на ноги и завязать у
Крок рабіўся зусім бязгучны. Па-другое: бабок. Шаг становился совсем бесшумным.
сярод трупаў і параненых я пабачыў на Во-вторых, среди трупов и раненых я
зямлі тры чучалы, апранутыя так, як і увидел на земле три чучела, которые были
паляўнічыя, у старыя капелюхі з пер'ямі, одеты так, как и охотники; на них были
кабці, чугі, але прывязаныя вяроўкамі да шляпы с перьями, кабти, чуги, но они были
сядла. Людзей у Вароны, відаць, не хапала. привязаны веревками к седлу. Людей у
Вороны, по-видимому, не хватало.
Але і нашы страты былі значныя. Мы ніколі Однако и наши потери были значительны.
не перамаглі б гэтай банды Мы никогда не победили бы этой банды
прафесіянальных ваякаў, каб не профессиональных убийц, если б не
нечаканасць нашага нападу. Але нават і з внезапность нашего нападения. Но даже и
гэтым атрымалася дрэнна: мужыкі ваяваць при этом результаты были скверные:
зусім не ўмелі. Скуласты хлопец, якога збіў мужики воевать совсем не умели.
канём Варона, ляжаў на зямлі з разбітай Скуластый хлопец, которого сбил конем
галавою. У даўгавусага мужыка дзірка ад Ворона, лежал с размозженной головой. У
кулі цямнела проста ў сярэдзіне лба. длинного мужика дыра от пули темнела
Мужык з дубінай, што ўдзёрся ў сярэдзіну прямо посреди лба. Мужик с дубиной лежал
між коннікаў, ляжаў на зямлі і стрыг нагамі, на земле и стриг ногами: отходил. Раненых
як нажніцамі: адыходзіў. Параненых было ў было в два раза больше. Я тоже получил
два разы больш. Я таксама атрымаў рану: рану: пуля рикошетом щелкнула мне в
246
куля рыкашэтам шчоўкнула мне ў патыліцу. затылок.
Мы лаяліся. Міхал бінтаваў мне галаву, а я Мы ругались: Михал бинтовал мне голову, а
крычаў, што гэта глупства. Між тым сярод я кричал, что это чепуха. Между тем среди
паляўнічых адшукалі аднаго і падвялі да охотников отыскали одного живого и
кастра, які мы расклалі. Перада мною стаяў подвели к разведенному костру. Передо
з вісячай, як бізун, рукою Марка Стахевіч, мной стоял с повисшей, как плеть, рукой
той самы шляхцюк, размову якога з Марка Стахевич, тот самый шляхтич,
Пацуком я падслухаў тады пад дрэвам. Ён разговор которого с Пацуком я подслушал,
быў вельмі каларытны ў сваёй чузе сидя на дереве. Он выглядел очень
вішнёвага колеру, у маленькім капелюху, з колоритно в своей чуге вишневого цвета, в
пустымі похвямі ад шаблі на баку. маленькой шляпе, с пустыми сабельными
ножнами на боку.
— Ты, здаецца, пагражаў мужыкам, — Ты, кажется, грозил мужикам, Стахевич?
Стахевіч? Ты памрэш, як гэтыя, — Ты умрешь, как эти, — спокойно сказал я.
спакойна сказаў я. — Але мы можам — Но мы можем отпустить тебя, потому что
адпусціць цябе, бо адзін ты няшкодны. Ты один ты не страшен. Ты уедешь за пределы
паедзеш за межы яноўскага наваколля і яновской округи и будешь жить, если
будзеш жыць. Мы адпусцім цябе тады, калі расскажешь обо всех ваших пакостях.
ты раскажаш нам пра вашу дзейнасць.
Ён павагаўся, паглядзеў на жорсткія твары Он поколебался, посмотрел на жесткие лица
мужыкоў, залітыя чырвоным сяйвом мужиков, залитые багровым отсветом
вогнішча, на кажухі, на рукі, якія сціскалі костра, на кожухи, на руки, сжимавшие
вілы, і зразумеў, што літасці тут чакаць вилы, и понял, что милости ждать не
нельга. Вілы з усіх бакоў абкружалі яго, приходится. Вилы со всех сторон окружали
датыкаючыся да цела. его, дотрагиваясь до тела.
— Гэта ўсё Дубатоўк, — сказаў ён панура. — Это все Дубатовк, — сказал он хмуро. —
— Палац Яноўскіх павінен быў перайсці да Дворец Яновских должен был перейти
Гарабурды, але Гарабурда вельмі Гарабурде, по тот очень задолжал
запазычыўся Дубатоўку. Ніхто пра гэта не Дубатовку. Никто об этом не знал, кроме
ведаў, акрамя нас, людзей Дубатоўка. Мы нас, людей Дубатовка. Мы пили у него, и он
пілі ў яго, і ён даваў нам грошы. А сам ён давал нам деньги. А сам мечтал о дворце.
марыў пра палац. Ён не жадаў нічога Он не хотел ничего продавать оттуда, хотя
прадаваць адтуль, хоць палац каштаваў дворец стоил много. Ворона говорил, что
многа. Варона казаў, што, каб прадаць усе если бы продать все вещи из дворца музеям,
рэчы адтуль па музеях, можна было б то можно было б получить много тысяч.
атрымаць многа тысяч. Выпадак звёў іх з Случай свел их с Вороной. Ворона не хотел
Варонай. Варона не жадаў спачатку вначале убивать Яновскую, хотя она и
забіваць Яноўскую, хоць яму і паказалі на указала ему на дверь. Однако, после того
дзверы. Але пасля таго, як з'явіўся как появился Свецилович, согласился и он.

247
Свеціловіч, згадзіўся і ён. Казка пра дзікае Сказка про дикую охоту короля Стаха
паляванне караля Стаха прыйшла пришла на ум Дубатовку еще три года
Дубатоўку да галавы яшчэ тры гады таму. У назад. У Дубатовка откуда-то имеются
Дубатоўка аднекуль ёсць прыхаваныя припрятанные деньги, хотя живет он как бы
грошы, хоць жыве ён назнарок бедна. Ён бедно. Он вообще очень хитрый, лживый и
наогул вельмі хітры, вельмі скрытны, скрытный человек. Самого умного сумеет
вельмі хлуслівы чалавек. Самага разумнага обвести вокруг пальца, таким медведем
абкруціць вакол пальца, такім мядзведзем прикинется, что дальше некуда. И вот он
прыкінецца, што далей няма куды. І вось ён поехал на самый лучший конный завод, к
паехаў да самай лепшай у нашай краіне обедневшему за последние годы помещику
стайні, да збяднелага за апошнія гады пана, и купил всех дрыкгантов, а потом перевел
і купіў усіх дрыкгантаў, а пасля перавёў іх их в Яновскую пущу, где мы построили
да Яноўскай пушчы, дзе мы пабудавалі убежище и конюшню. Всех удивляло, как
сховішча і стайню. Усіх здзіўляла, як гэта мы можем мчать по трясине, где и шага
мы можам імчаць па дрыгве, дзе і кроку ступить нельзя. А никто не знает, сколько
ступіць нельга. А ніхто не ведае, як мы мы поползали по Волотовой прорве в
плазавалі па Волатнай прорве, шукаючы поисках потайных стежек. И отыскали. И
патаемных сцежак. І адшукалі. І вывучылі. І изучили. И выучили коней. А потом мчали
імчалі па мясцінах, дзе сцежка была на по местам, где стежка была по локоть под
локаць пад тванню, а з бакоў бездань. І, да трясиной, а по бокам — непроходимая топь.
таго ж, гэтыя коні — цуд! Яны бягуць на И к тому же эти кони — чудо! Они бегут на
голас Дубатоўка, як сабакі. Яны чуюць голос Дубатовка, как собаки. Они чуют
багну і, калі трэба, робяць над месцамі, дзе трясину и, когда стежка прерывается,
сцежка перарываецца, вялізныя скачкі. І делают огромные прыжки. И еще: мы всегда
яшчэ: мы заўжды выязджалі на паляванне выезжали на охоту только ночью, когда
толькі ўночы, калі туман паўзе па зямлі. І туман ползет по земле. И потому все
ўсе таму лічылі нас прывідамі. А мы яшчэ і считали нас призраками. А мы еще и
маўчалі заўжды. Гэта была рызыка. Але молчали всегда. Это был риск. Однако что
што ж нам было рабіць, падыхаць з голаду нам было делать: подыхать с голода на
на чвэрці валокі? А Дубатоўк плаціў. І, да четверти волоки? А Дубатовк платил. И к
таго ж, мы не толькі даводзілі гэтым да тому же мы не только доводили до
вар'яцтва або смерці Яноўскую, мы яшчэ і помешательства или смерти Яновскую, мы
вучылі нахабных хлопцаў, каб ведалі жах еще и учили нахальных холопов, чтобы
божы і не думалі пра сябе занадта многа. знали страх божий и не мнили о себе
Дубатоўк праз Гарабурду прымусіў тады слишком много. Дубатовк через Гарабурду
Кульшу выклікаць да сябе дзяўчыну, бо заставил Кульшу пригласить к себе девочку,
ведаў — бацька занепакоіцца. І мы потому что знал — отец забеспокоится. И
падлавілі Рамана, перастрэлі яго. Ух, і гонка мы поймали Романа, встретили,
гэта была!… Уцякаў, як чорт… Але яго перехватили его. Ух и гонка была!…
конь зламаў нагу. Удирал, как черт… Но его конь сломал

248
ногу.
— Мы ведаем гэта, — з'едліва сказаў я. — — Мы знаем это, — язвительно заметил я.
Між іншым, Раман выдаў вас з галавою — Между прочим, Роман выдал вас с
менавіта пасля смерці, хоць вы ягоным головой именно после смерти, хотя вы его
крыкам і не верылі. Не верылі яшчэ два дні крикам и не верили. Не верили еще
таму, калі размаўлялі з Пацуком пасля несколько дней назад, когда разговаривали с
забойства Бермана. Пацуком после убийства Бермана.
У Стахевіча аж сківіца адвалілася. Я ўладна У Стахевича от удивления отвалилась
загадаў яму распавядаць далей. челюсть. Я приказал ему рассказывать
дальше.
— Мы навялі жах на ўсё наваколле. — Мы навели ужас на всю округу. Батраки
Найміты згаджаліся на тую цану, якую соглашались на ту цену, какую давал
даваў гаспадар. Мы сталі лепей жыць. А хозяин. Мы зажили лучше. А Яновскую
Яноўскую давялі да роспачы. І тут з'явіўся довели до отчаяния. И тут появился ты,
ты, Беларэцкі. Дубатоўк прывёз тады Белорецкий. Дубатовк привез тогда Романа
партрэт Рамана Старога нездарма. Каб не Старого не случайно. Если б не ты, она
ты, яна была б вар'яткай праз тыдзень пасля лишилась бы рассудка через неделю. И тут
гэтага. І тут пан Рыгор пабачыў, што пан Рыгор увидел, что ошибся. Она была
памыліўся. Яна была вясёлай. Ты ўвесь час весела. Ты все время танцевал с нею.
танцаваў з ёю. Дубатоўк назнарок запрасіў Дубатовк специально пригласил тебя, когда
цябе, калі перадавалі справы апекі, каб ты передавали опекунские дела, чтобы ты
пераканаўся, што яна бедная. Ён добра убедился, что она бедна. Он хорошо
ўпраўляў маёнткам — гэта ж быў ягоны управлял имением — ведь это было его
будучы маёнтак. Але беднасць Яноўскай на будущее имение. Но бедность Яновской на
цябе не падзейнічала, і цябе вырашылі тебя не подействовала, и тогда тебя решили
прыбраць. убрать.
— Між іншым, — сказаў я, — я ніколі не — Кстати, — сказал я, — я никогда не
думаў ажаніцца з ёю. намеревался на ней жениться.
Стахевіч невымоўна здзівіўся. Стахевич несказанно удивился.
— Але нічога. Ты ўсё адно перашкаджаў — Ну да ладно. Ты все равно мешал нам.
нам. Яна аджыла з табою. Між іншым, Она ожила при тебе. Справедливости ради
Дубатоўк сапраўды любіў Яноўскую. Яму следует сказать, что Дубатовк
шкада было яе знішчаць,і каб магчыма действительно любил Яновскую. Ему было
было абысціся без гэтага, ахвотна згадзіўся жаль губить ее, и если б можно было
б. І цябе ён паважаў. Казаў нам заўжды, што обойтись без этого, он охотно согласился
ты сапраўдны чалавек, шкада толькі, што не бы. И тебя он уважал. Говорил нам всегда,
згодзішся быць з намі. Тады, на баль, что ты настоящий человек, жаль только, что
Дубатоўк прывёз Яноўскай стары ўбор, бо не согласишься быть с нами. Словом, наши
ён тых, хто не звык да яго, робіць дела усложнились: нужно было убрать и
249
непрыгожым. І сам здзівіўся, так гэта тебя, и Свециловича, который имел право
нечакана добра атрымалася. Словам, наследства и любил Яновскую. Дубатовк
справы нашы ўскладніліся: трэба было пригласил тебя к себе, где Ворона должен
ўбраць і вас, і Свеціловіча, які меў права на был вызвать на дуэль. Он так тонко
спадчыну і кахаў Яноўскую. Дубатоўк разыграл все, что никто даже не подумал,
запрасіў вас да сябе, дзе Варона павінен что не он, а Дубатовк был зачинщиком, а
быў вызваць вас на дуэль. Ён так добра мы тем временем разглядывали тебя,
разыграў усё гэта, што ніхто не падумаў, потому что нам нужно было запомнить твое
што не ён, а Дубатоўк быў натхніцелем лицо.
справы, а мы тым часам разглядалі вас, бо
трэба было добра запомніць ваш твар.
— Далей, — кінуў я. — Дальше, — бросил я.
Стахевіч завагаўся, але Міхал торкнуў яму Стахевич заколебался, но Михал ткнул его
злёгку віламі ў месца, адкуль растуць ногі. вилами в место, откуда растут ноги. Марка
Марка паглядзеў вакол зацкаваным исподлобья огляделся вокруг.
позіркам спадылба.
— З дуэллю атрымалася глупства. Дубатоўк — С дуэлью вышла глупость. Дубатовк
падпойваў цябе, але ты не п'янеў. Ды яшчэ спаивал тебя, но ты не пьянел. Да еще
выявіўся такім спрытным, што паклаў оказался таким ловким, что уложил Ворону
Варону, і ён сапраўды павінен быў пяць в постель на целых пять дней.
дзён праляжаць у ложку.
— А як вы маглі адначасова быць у хаце і — А как вы тогда могли одновременно быть
гнацца тады за мною? в доме и гнаться за мной?
— За абсадай Дубатоўкавай хаты чакалі — За усадьбой Дубатовка ждали другие,
другія, навічкі. Мы думалі іх спачатку новички. Мы поначалу думали пустить их
пусціць па слядах Свеціловіча, калі цябе по следам Свециловича, если тебя убьют, но
заб'юць, але Свеціловіч сядзеў з намі да Свецилович сидел с нами до утра, а Ворона
наступнага дня, а Варона быў паранены. Іх был ранен. Их пустили за тобой. Дубатовк
пусцілі за табою. Дубатоўк дагэтуль не до сих пор не может простить себе, что по
можа дараваць сабе, што па тваіх слядах твоим следам пустили этих сопляков. Если б
пусцілі гэтых саплякоў. Каб не гэта — ты б не это — ты б ни за что не удрал бы. И к
ад нас не ўцёк нізавошта. І, да таго ж, мы тому же мы думали, что ты пойдешь по
думалі, што ты ішоў па дарозе, а ты рушыў дороге, а ты пошел пустошью да еще
пусткаю ды яшчэ прымусіў страціць час заставил охоту потратить целый час перед
перад балотнай лагчынай. Пакуль сабакі болотом. Пока собаки напали на след —
натрапілі на след — было ўжо запозна. І было уже поздно. Мы до сих пор не можем
дагэтуль мы не ведаем, як ты ўслізнуў тады понять, как ты сумел улизнуть тогда от нас,
ад нас, спрытняга! Але ведай, спаймалі б — ловкач. Но знай, поймали б — не
не пашчасціла б табе. поздоровилось бы.
250
— А чаму рог спяваў убаку? І яшчэ, дзе — А почему рог пел в стороне? И еще, где
гэтыя навічкі зараз? эти новички сейчас?
Стахевіч павагаўся: Стахевич неохотно продолжал:
— На паляўнічым розе граў адзін з нас, які — На охотничьем роге играл один из нас, он
ехаў нездалёк. А навічкі — вось яны, тут, ехал неподалеку. А новички — вот они,
ляжаць на зямлі. Нас было раней менш. І здесь, лежат на земле. Прежде нас было
мы вялі з сабой коней з пудзіламі ў сядле. А меньше. И мы вели с собой коней с
частка маладых пайшла да Халоднай чучелами в седлах. А часть молодых пошла
лагчыны Мы думалі, што ты там адзін, к Холодной ложбине. Мы полагали, что ты
разам са сваім Рыгорам, вартуеш. Але мы там один вместе со своим Рыгором
не спадзяваліся, што вас тут — армія. І вось караулишь. Но мы не думали, что вас тут —
дорага заплацілі за гэта. Вось яны ляжаць: армия. И дорого заплатили за это. Вот они
Пацук, Ян Стыровіч, Паўлюк Бабаед. І лежат: Пацук, Ян Стырович, Павлюк
нават Варона. Ты пазногця ягонага не Бабаед. И даже Ворона. Ты ногтя его не
варты. Разумны быў Варона, а таксама не стоишь. Умен был Ворона, а тоже не минул
мінуў божага суда. его Божий суд.
— Нашто вы падкінулі мне запіску пра тое, — Зачем вы подбросили мне записку о том,
што паляванне караля Стаха прыходзіць что «охота короля Стаха приходит ночью»?
уначы?
— Што ты, што ты, — захітаў Стахевіч — Что ты, что ты, — покачал головой
галавою, — здані не падкідваюць запісак. Стахевич, — привидения записок не
Мы на такую дурасць не пайшлі б. подбрасывают. Мы б на такую глупость не
пошли.
«Гэта, напэўна, Берман зрабіў», — падумаў «Это, наверное, сделал Берман», — подумал
я, а ўголас сказаў: я, а вслух сказал:
— А мяне гэтая запіска пераканала ў тым, — А меня эта записка убедила в том, что вы
што вы не здані, якраз у той момант, калі я не привидения, как раз в тот момент, когда я
пачынаў гэтаму верыць. Падзякуйце за гэта начинал этому верить. Поблагодарите
невядомаму дабрадзею, бо са зданямі я неизвестного благожелателя, потому что с
наўрад ці адважыўся б змагацца. привидениями я вряд ли бы отважился
бороться.
Стахевіч збялеў і, ледзь варушачы сківіцамі, Стахевич побледнел и, чуть шевеля губами,
кінуў: бросил:
— Гэтага чалавека мы б раздзёрлі на — Этого человека мы разорвали б на куски.
кавалкі. А вас я ненавіджу, нягледзячы на А тебя я ненавижу, несмотря на то, что не
тое, што не мая сіла. І я буду маўчаць. моя сила. И я буду молчать.
Рука Міхала схапіла палоннага ззаду за Рука Михала схватила пленника за шею и
шыю і націснула за вушамі. сдавила ее.
251
— Кажы. Іначай мы цябе тут… — Говори. Иначе мы тебя тут…
— Добра. Ваша сіла… Радуйцеся, — Хрен с вами, ваша сила… Радуйтесь,
хлопцы… А мы вас таксама правучылі. холопы… Но мы вас тоже проучили. Пусть
Няхай хто даведаецца, куды галоўныя кто-нибудь попробует узнать, куда поделись
крыкуны падзеліся з вёскі Яркі, якую пан главные крикуны из деревни Ярки, которую
Антось Духвіца з зямлі сагнаў? Спытайце ў пан Антось Духвица с земли согнал?
каго, можа, і даведаецеся. Шкада, што Спрашивайте, у кого хотите. Жаль, что
Дубатоўк не загадаў вас удзень Дубатовк не приказал подстеречь тебя днем
падсцерагчы і застрэліць. А гэта ж лёгка и пристрелить. А ведь это легко было
было зрабіць, асабліва калі вы да Кульшаў сделать, особенно когда ты к Кульшам шел,
ішлі, Беларэцкі. І я вас нават бачыў тады. Белорецкий. Я тебя видел. Мы еще тогда
Мы яшчэ тады зразумелі, што вы шворку на поняли, что ты веревку на нашу шею
нашу шыю згатавалі. Кульша старая, хоць і приготовил. Кульша старая, хотя и
вар'ятка, але магла пра нас нешта рэкнуць. помешанная, но могла про нас что-то
Яна пачала здагадвацца, што была нашай брякнуть. Она начала догадываться, что
зброяй у дзень забойства Рамана. Давялося была орудием в наших руках в день
яе тады толькі аднойчы з'яўленнем дзікага убийства Романа. И пришлось ее однажды
палявання настрашыць. Галава была слабая, постращать появлением дикой охоты.
адразу вар'яткай стала. Голова у нее слабая, сразу спятила.
Я аж кіпеў ад усіх тых агідных учынкаў, ад Я кипел от мерзостей, о которых
усіх паскудстваў, пра якія распавядаў мне рассказывал этот человек. Только теперь
гэты чалавек. Толькі тут бездань мне открылась бездна шляхетского падения.
шляхецкага падзення адкрылася мне. І я И я внутренне согласился с Рыгором, что
згадзіўся з Рыгорам, што гэту пароду трэба эту породу нужно уничтожить, что она
знішчыць, што яна пачала смярдзець на начала смердеть на весь свет.
ўвесь свет.
— Далей, паскуднік!… — Продолжай, мразь!
— Калі мы даведаліся, што Рыгор згадзіўся — Когда мы узнали, что Рыгор согласился
шукаць разам з вамі, мы зразумелі, што нам искать вместе с тобой, мы поняли, что нам
будзе вельмі дрэнна. Тут я ўпершыню придется туго. Тут я впервые увидел, как
пабачыў, як Дубатоўк спалохаўся. Ён аж Дубатовк испугался. Он даже пожелтел.
жоўты зрабіўся. Трэба, кажа, канчаць, і не Нужно, говорит, кончать и не ради
дзеля багацця, а дзеля ўласнай шкуры. І мы богатства, а ради спасения собственной
з'явіліся тады да палаца. шкуры. И мы явились к дворцу.
— Хто гэта крычаў тады? — сурова спатаў — Кто это кричал тогда? — сурово спросил
я. я.
— Хто крычаў, таго больш няма. Вось ён — Кто кричал, того больше нет. Вот он
ляжыць… Пацук… лежит… Пацук…
Стахевіч відавочна пацяшаўся, распавядаў Стахевич откровенно потешался,
252
пра ўсё з гонарам, хвацка і зухавата, з такім рассказывал обо всем с гонором, с таким
заліхвацкім маладзецтвам, быццам вось- молодечеством, как будто вот-вот
вось «Баладу» Рубінштэйна заспявае, але я «Балладу» Рубинштейна запоет, но я
добра бачыў, што ён баіцца, хоць добра хорошо видел, что он боится, хотя и владеет
валодае сабою. собой.
— Ды і я магу амаль так крычаць. — Да и я могу почти так же кричать.
І ён закінуў галаву — жылы надуліся на яго И он закинул голову — вены вздулись у
шыі — і пачаў забіраць то вышэй, то ніжэй. него на шее — и начал выть, то понижая, то
Апошні раз я пачуў крык дзікага палявання: повышая голос. Последний раз я услышал
нялюдскі, жахлівы, дэманскі. крик дикой охоты: нечеловеческий,
страшный, демонский.
— Раман! — рыдаў і галасіў голас. — — Роман! — рыдал и голосил он. — Роман!
Раман! Раман! Авой! Помста! Мы Роман! Авой! Месть! Мы придем! Роман в
адпачнём! Раман у дваццатым калене, последнем колене, выходи!
выходзь!
Голас яго пакаціўся над Волатавай прорвай Голос его покатился над Волотовой прорвой
кудысьці далёка, пачаў пераклікацца з куда-то далеко, начал перекликаться с эхом,
рэхам, запоўніў сабою ўвесь абшар. У мяне заполнил собой весь простор. У меня мороз
мароз пайшоў спіною. прошел по спине.
І Стахевіч зарагатаў: А Стахевич захохотал.
— Ты не выйшаў тады, Беларэцкі. Нічога, — Ты не вышел тогда, Белорецкий. Ничего,
на тваім месцы другі здох бы з жаху. Мы на твоем месте другой подох бы от ужаса.
спачатку падумалі, што ты спудзіўся, але на Вначале мы подумали, что ты испугался, но
другі дзень здарылася амаль непапраўнае. на другой день случилось почти
Свеціловіч нарваўся на Варону, які ездзіў непоправимое. Свецилович нарвался на
для вярбоўкі новых паляўнічых і спазніўся. Ворону, который ездил для вербовки новых
І гэта было якраз ля сцежкі, што вядзе ў охотников и припозднился. И это было
пушчу, да нашай схованкі. А пасля мы аккурат возле стежки, что ведет в пущу, к
прасачылі, што ён сустрэўся з табою, нашему тайнику. А потом мы проследили,
Беларэцкі, у лесе. І хоць ён не сказаў табе что он встретился с тобой, Белорецкий, в
гэтага пакуль што, мы разумелі — яму лесу. И хотя он не сказал тогда тебе ничего
нельга даць ані гадзіны жыцця. Палову (это было видно по твоему поведению), мы
людзей накіравалі да трох хвояў. Дубатоўк поняли — с ним надо кончать. Дубатовк
даслаў Свеціловічу ліст і выбавіў з хаты. А послал Свециловичу письмо и выманил из
пасля з паловаю людзей, з трыма старымі дома. Половину людей направили к трем
хлопцамі і навічкамі, паехалі да Балотных соснам. А вторая половина — три старых
Ялін. Сам Дубатоўк спешыўся тады і охотника и новички — поехала к Болотным
падкраўся да цябе ззаду. Але ты паспеў ужо Ялинам. Сам Дубатовк спешился тогда и
даць некалькі стрэлаў, і нашы подкрался к тебе сзади. Но ты успел уже
253
неабстраляныя кампаньёны кінуліся сделать несколько выстрелов, и наши
ўцякаць. І яшчэ адно дзіва: ты наклаў у необстрелянные компаньоны бросились
патыліцу Дубатоўку і так даў яму, што ён наутек. И еще диво: ты так накостылял
дагэтуль не сядае на каня, сядзіць дома. Дубатовку, что он до сих пор не может
Дома ён і сёння, так што ты сцеражыся, ездить верхом, сидит дома. Он и сегодня
хлоп. А цябе, Беларэцкі, ён добра тады дома, так что берегитесь, хлопцы. А тебя,
абкруціў. Ты і ачуняць не паспеў, а ўжо яго Белорецкий, он хорошо тогда объегорил. Ты
падсаджваў на каня. Затое з Свеціловічам и очухаться не успел, а уже подсаживал его
нам пашанцавала. Варона дачакаўся яго, на коня. Зато со Свециловичем нам повезло.
спытаў коратка: «Адкрыў дзікіх Ворона дождался его, спросил: «Раскрыл
паляўнічых?» Той толькі плюнуў у бок диких охотников?» Тот плюнул в сторону
Вароны. Тады Варона стрэліў. І тут з'явіўся Вороны. Ворона выстрелил. И тут появился
ты, страляў па нас, аднаму прастрэліў руку. ты, стрелял в нас, одному прострелил руку.
А пасля ты пабіў станавога, а пасля цябе А потом ты избил станового, и тебя
выклікалі ў павет не без нашай дапамогі. вызывали в уезд не без нашей помощи. Ты,
Ты, напэўна, не ведаеш, што цябе павінны наверное, не знаешь, что тебя должны были
былі заарыштаваць, а пасля забіць па дарозе арестовать, а потом кокнуть по дороге. Но
«пры спробе ўцячы». Але ты быў занадта ты, дьявол, оказался слишком ловким, тебе
спрытны, д'ябал, табе пашанцавала, і ліст повезло, и письмо губернатора заставило
губернатара прымусіў суддзю адмовіцца судью отказаться помогать нам. Он на
дапамагаць нам. Ён на каленях маліў коленях умолял Дубатовка, чтоб тебя
Дубатоўку, каб цябе хутчэй застрэлілі. быстрее пристрелили. Кстати, когда Ворона
Дарэчы, Варона чакаў тады Свеціловіча пад стрелял в Свециловича, он применил такую
дрэвамі, страляў па ім і ўжыў такую хитрость, которой ты никогда не
хітрасць, якой ты ніколі не адгадаеш. разгадаешь.
— Чаму не, — раўнадушна сказаў я. — — Почему же? — равнодушно сказал я. —
Дубатоўк выдраў з часопіса ў Яноўскай Дубатовк вырвал из журнала у Яновской
некалькі аркушаў, і з іх зрабілі клак. Вы несколько листов, и из них сделали пыжи.
думалі, што я, калі выб'юся жывым з вашых Вы думали, что если я вырвусь живым из
лап, грунтуючыся на гэтым, буду ваших лап, то на основании всего этого буду
падазраваць Бермана. подозревать Бермана.
Скручаныя, падобныя на кіпцюры пальцы Скрюченными, похожими на когти
Стахевіча драпалі сабе грудзі. пальцами Стахевич царапал грудь.
— Д'ябал! — ледзь прахрыпеў ён. — Не — Дьявол! — задыхаясь, прохрипел он. —
трэба было нам звязвацца з табою. Але хто Не нужно было нам связываться с тобой. Но
думаў? Вось яны, не думаючыя, ляжаць тут кто мог подумать? Вот они, не думающие,
зараз, як торбы з дзярмом, нінавошта не лежат сейчас здесь, как торбы с дерьмом.
вартыя.
Пасля зноў пачаў гаварыць: Потом снова начал говорить:

254
— І вось яшчэ наша памылка. Глядзелі за — И вот еще одна наша ошибка. Следили за
табою, а за хлопамі пакінулі глядзець, за тобой, а за холопами и Рыгором перестали.
Рыгорам пакінулі. А яны дабраліся да нас, А они добрались к нам, к убежищу, к
да схованкі, да патаемных сцежак… І нават потайным стежкам… И даже возле креста
ля крыжа Рамана табе пашанцавала, мы Романа тебе повезло, мы убили цыпленка,
забілі кураня, выпусціўшы цябе з лап. Забілі выпустив тебя из лап. Убили на скаку, не
на скаку, не спыняючыся. Кокнулі — і останавливаясь. Кокнули — и дальше. И
далей. І пасля толькі пайшлі праверыць. І лишь потом пошли проверить. И даже здесь
нават тут нарваліся на цябе, як дурні. А нарвались на тебя, как дураки. А потом
пасля знікнуў Гарабурда, і мы вырашылі не исчез Гарабурда, и мы решили не
вяртацца ў гэтую ноч дахаты, перш чым не возвращаться в эту ночь домой, пока не
здабудзем цябе. Вось і здабылі… добудем тебя. Вот и добыли…
— Хопіць, — сказаў я. — Слухаць брыдка. І — Довольно, — сказал я. — Слушать
хоць ты варты пятлі — мы не знішчым противно. И хотя ты достоин петли — мы
цябе. Мы далі слова. Пасля мы разбяромся не убьем тебя. Мы дали слово. Потом
і, калі ты будзеш вельмі вінен, перадамо разберемся и, если ты будешь очень
цябе ў губернскі суд, а калі не — выпусцім. виноват, передадим тебя в губернский суд, а
если нет — отпустим.
Я не паспеў сказаць гэта, як Стахевіч Я не успел окончить, как Стахевич вдруг
раптам адштурхнуў двух мужыкоў, оттолкнул двух мужиков, вырвался и с
вырваўся і з надзвычайнай хуткасцю пабег необычайной быстротой побежал к коням.
да коней. Вартавому ён даў нагою ў жывот, Караульного ударил ногой в живот, вскинул
ускінуў цела ў сядло і з месца ўзяў намётам. тело в седло и с места взял в намет. На ходу
На хаду ён павярнуўся і здзекліва крыкнуў: он обернулся и крикнул издевательским
тоном:
— Чакай яшчэ губернскага суда! Я зараз да — Жди еще губернского суда! Я к
Дубатоўка, ён на вас, хлопцы, усю шляхту Дубатовку, он на вас, быдло, всю шляхту
ваколіцы падыме. Вас тут на месцы округи поднимет, всех на месте положит. И
пакладуць. І табе, хамло сталічнае, не жыць, тебе, хамло столичное, не жить, и шалаве
і шалаве тваёй таксама. А ты, дурны Міхал, твоей. А ты, дурной Михал, знай — это я
ведай, гэта я твайго брата нядаўна стаптаў. твоего брата стоптал, то же и тебе будет!
Тое самае і табе будзе.
Міхал павёў у паветры руляй доўгай Михал повел в воздухе дулом длинного
стрэльбы і, не цэлячыся, націснуў на спуск. ружья и, не целясь, нажал на спуск.
Стахевіч моўчкі, быццам так трэба было, Стахевич молча, как будто так и надо было,
кульнуўся з сядла, абаранкам некалькі разоў кувыркнулся с седла, несколько раз
перавярнуўся на зямлі і заціх. перевернулся на земле и затих.
Міхал падышоў да яго, узяў за аброць каня і Михал подошел к нему, взял за уздечку
стрэліў Стахевічу проста ў лоб. Пасля ён коня и выстрелил Стахевичу прямо в лоб.
255
сурова сказаў мне: Потом сурово сказал мне:
— Ідзі наперад, атаман. Няўчасна ты з імі — Иди вперед, атаман. Рановато ты с ними
добры стаў. Дабрыню прэч. Абыдзецца без добрым стал. Доброту — прочь. Обойдется
марцыпанаў цыганскае вяселле. Ідзі, мы без марципанов цыганская свадьба. Иди, мы
цябе дагонім. Ідзі па дарозе, да Халоднай тебя догоним. Иди по дороге к Холодной
лагчыны. І не павяртайся. лощине. И не оглядывайся.
Я пайшоў. І сапраўды, якое я меў права Я пошел. И в самом деле, какое я имел
міндальнічаць з імі. Каб гэты здраднік право миндальничать. Если бы этот бандит
дабраўся да Дубатоўка — яны б усё добрался до Дубатовка — они б всю округу
наваколле залілі крывёй. А Дубатоўка трэба залили кровью. А Дубатовка нужно быстрее
хутчэй узяць. Трэба ўзяць сёння ж уначы. брать. Нужно взять сегодня же ночью.
Ззаду пачуліся стогны і лямант. Там Сзади послышались стоны и вопли. Там
дабівалі параненых. Я паспрабаваў добивали раненых. Я хотел обернуться — и
павярнуцца — і не мог. Шчыпала ў глотцы. не мог. Щипало в глотке. Но разве они не
Але хіба яны не зрабілі б з намі яшчэ поступили бы с нами еще хуже?
горшага?
Дагналі яны мяне на палове дарогі да Мужики догнали меня на половине дороги к
лагчыны. Імчалі на дрыкгантах з віламі ў лощине. Мчали на дрыкгантах с вилами в
руках. руках.
— Сядай, атаман, — дабрадушна сказаў — Садись, атаман, — добродушно сказал
мне Міхал. — З гэтымі скончылі. А прорва- Михал, указывая на коня. — С этими
матухна не раскажа нікому. Вось як з імі… покончили. А прорва-матушка никому не
расскажет…
Я зусім спакойна адказаў: Я, как только мог спокойнее, ответил:
— Ну і добра. А зараз хутчэй да Рыгора. — Ну и ладно. А сейчас быстрее к Рыгору.
Пасля, разам з ім, пойдзем на дом Потом вместе с ним пойдем на дом
Дубатоўка. Дубатовка.
Мы дамчалі да лагчыны ў вокамгненне і Мы домчали до лощины в мгновение ока и
там таксама заспелі самы канец трагедыі. там застали самый конец той же трагедии.
Рыгор і два дзесяткі мужыкоў збіліся ў Рыгор сдержал слово, хотя с пойманными
лагчыне. Рыгор стрымаў слова, хоць са участниками охоты не расправились, как с
спайманымі ўдзельнікамі палявання не конокрадами, а просто убили. Перед
ўчынілі расправы, як з канакрадамі, а Рыгором лежал на спине последний из
проста забілі. Перад Рыгорам ляжаў на живых — совсем молоденький шляхтич. Я
спіне апошні з жывых: зусім маладзенькі бросился к ним. А тот, поняв по моей
шляхцюк. Я так і кінуўся да іх. А той, одежде, что я не крестьянин, вдруг
пазнаўшы па маёй вопратцы, што я не закричал:
селянін, раптам закрычаў:

256
— Матулька! Матулька! Мяне забіваюць! — Матулька! Матулька! Меня убивают.
— Рыгор, — узмаліўся я. — Не трэба, ён — Рыгор, — взмолился я, — не надо его
зусім яшчэ малады: убивать, он совсем еще молод.
І я ўчапіўся ў яго плячо, але тут мяне И я уцепился в его плечо, но тут меня
схапілі ззаду за рукі. схватили сзади за руки.
— Прэч! — гаркнуў Рыгор. — Бярыце яго! — Прочь! — гаркнул Рыгор. — Уведите его,
Боўдур! А яны дзяцей з Яркоў шкадавалі? этого оболтуса! А они детей из Ярков
Тыя з голаду здыхалі… з голаду! Чалавек шкодовали? Те с голоду сдыхали… с
есці, па-твойму, не мае права?! У яго голоду! Человек есть, по-твоему, не имеет
матулька! А ў нас матулек няма?! А ў права?! У него матулька! А у нас матулек
Міхалавага брата не было матулькі? А ў нема?! А у Михалового брата не было
цябе яе няма, што ты такі добры?! матульки? А у тебя ее нету, что ты такой
Слюнцяй! А ты ведаеш, што гэты вось добрый?! Слюнтяй! А ты знаешь, что этот
«хлопчык малады» сёння Сымона, вот «хлопчик молодой» сегодня Сымона,
Зосьчынага брата, застрэліў! Нічога, мы ім Зоськиного брата, застрелил?! Ничего, мы
зараз учынім, як у песні, «Ваўкалакаву им учиним, как в песне, «Вавкалакову ночь»
ноч». .
І Рыгор, павярнуўшыся, з сілаю ўсадзіў И Рыгор, повернувшись, с силой всадил
вілы ў тое, што ляжала на зямлі. вилы в то, что распростерлось на земле.
Я адышоў убок і сеў на кукішкі. Мяне Я отошел в сторону и присел на корточки.
пачало ванітаваць. І я не адразу пачуў, як Меня рвало, и я не сразу услышал, как
Рыгор, калі забітых пакідалі ўжо ў багну, Рыгор, когда убитых уже побросали в
падышоў і ўзяў мяне за плечы: трясину, подошел и взял меня за плечи:
— Дурань ты, дурань… Ты думаешь, мне — Дурень ты, дурень… Думаешь, мне не
не шкада? Сэрца крывёю абліваецца. Спаць жалко? Сердце кровью обливается. Спать
спакойна, здаецца, ніколі ў жыцці не змагу. спокойно, кажется, никогда в жизни не
Але цярпець дык цярпець, а калі пачалі ўжо смогу. Но терпеть так терпеть, а уж коли
— дык да канца. Каб ніводнага не пакінуць, начали, так до конца. Чтоб ни одного не
каб толькі мы адны, пад кругавой парукай, оставить, чтоб только мы одни, под
ведалі. «Малады»! Ты думаеш, не вырасце з круговой порукой, знали… «Молодой»! Ты
гэтага маладога стары гад? Вырасце. думаешь, из этого молодого не вырастет
Асабліва пры ўспамінах аб гэтай ночы. Так старый гад? Вырастет! Особенно при
будзе нашага брата, хлопа, шкадаваць, што воспоминаниях об этой ночи. Так будет
дзіву дасіся… Пусці яго — суд сюды нашего брата, холопа, «жалеть», что диву
з'едзецца. Мяне з табою — у пятлю. Міхала дашься. Отпусти его — сюда суд явится.
і астатніх — на катаргу. Крывёю наваколле Мне с тобой — в петлю, Михала и
зальюць, шмагаць будуць так, што мяса з остальных — на каторгу. Кровью округу
задніц шматкамі паляціць. зальют, так будут лупить, что мясо с задниц
шматками полетит.
257
— Я разумею, — адказаў я. — Трэба, каб — Я понимаю, — сказал я. — Нужно, чтоб
ніводны з іх не ўцёк. Я толькі што ни один из них не уцелел. Я вот
Свеціловіча ўспомніў. Трэба, браце, Свециловича вспомнил. Надо, брат,
падавацца да апошняга з жывых, да отправляться к последнему из живых, к
Дубатоўка. Дубатовку.
— Добра, — ласкава прабурчаў Рыгор. — — Добро, — ласково проворчал Рыгор. —
Вядзі. Веди.
І атрад рушыў за мною ў бок дома И отряд двинул за мной в сторону дома
Дубатоўка. Мы ляцелі намётам, і коні Дубатовка. Мы летели галопом, кони мчали
імчалі так, як быццам за намі гналіся ваўкі. так, будто за ними гнались волки. Месяц
Месяц цьмяна асвятляў нашу кавалькаду: тускло освещал нашу кавалькаду, кожухи
кажухі мужыкоў, вілы, змрочныя твары, мужиков, вилы, мрачные лица, чучела на
пудзілы на некаторых конях. Нам давялося некоторых конях. Нам пришлось огибать
агінаць балота вакол Яноўскай пушчы. Мы болото вокруг Яновской пущи. Дорога
даволі доўгі час марудзілі там, пакуль показалась мне довольно долгой, пока мы не
перада мною не ўзніклі верхавіны ліп ля увидели кроны лип возле дома Дубатовка.
дома Дубатоўка. Месяц заліваў іх Месяц заливал их мертвенным светом, и,
мярцвячым святлом, і, нягледзячы на позні несмотря на позднее время, в трех окнах
час, пад ліпамі міргалі тры ружовыя горел огонь.
агеньчыкі.
Я загадаў людзям спешыцца сажнях у Я приказал людям спешиться саженях в
пяцідзесяці ад дома і акружыць яго пятидесяти от дома и окружить его плотным
плотным колам. Паходні трымаць у руках і кольцом. Факелы держать наготове и по
быць гатовымі па сігналу запаліць іх. Загад сигналу зажечь их. Приказ выполнили
выканалі моўчкі. Сам я пералез праз молча. Сам я перелез через невысокий забор
нізенькую агароджу ў сад і пайшоў між и пошел между рядами почти уже голых
радамі амаль ужо голых яблынь, залітых яблонь, залитых мерцающим, неуверенным
мігатлівым святлом месяца. лунным светом.
— Хто з коньмі? — спытаў я ў Рыгора, які — Кто с конями? — спросил я у шедшего за
ішоў за мною. мной Рыгора.
— Хлопец адзін. Ён, у выпадку чаго, сігнал — Хлопец один. Он, в случае чего, подаст
нам дасць. Свішча надта ўжо добра. Проста нам сигнал. Вельми добре свистит. Прямо
салавей-разбойнік: коні на калені падаюць. соловей-разбойник: кони на колени падают.
Мы краліся далей, і боты нашы мякка Мы крались дальше, и сапоги наши мягко
ступалі па мокрай, ільснянай, як мак, зямлі. ступали по влажной земле. Я подошел к
Я падышоў да акна: Дубатоўк быў у пакоі і окну: Дубатовк нервно ходил из угла в угол
нервова хадзіў з кута ў кут, часта пазіраючы комнаты, часто поглядывая на стенные
на вісячы гадзіннік. часы.
Я ніколі не бачыў такога твару. Гэта быў Я не узнал его. Это был совершенно другой
258
другі Дубатоўк, і тут, сам-насам з сабою, Дубатовк и здесь, наедине с собой, конечно,
вядома, сапраўдны. Куды падзеліся настоящий. Куда девались доброта,
дабрыня, памяркоўнасць, ружовы твар сердечность и ласка, куда подевалось
каляднага дзеда. Гэты твар быў жоўты, з розовое, пышущее здоровьем и весельем
моцна апушчанымі кутамі рота, з рэзкімі лицо рождественского деда. У этого
зморшчынамі ля носа. Вочы запалі, глядзелі Дубатовка лицо было желтое, с резко
мёртва і змрочна. Я жахнуўся, пабачыўшы опущенными уголками рта, с резкими
яго, як жахаецца чалавек, які праспаў ноч у складками возле носа. Глаза запали,
ложку і толькі ранкам знайшоў у ім змяю, смотрели мертво и мрачно. Я ужаснулся,
якая залезла туды для цеплыні. увидев его, как ужасается человек, который
проспал ночь в кровати и лишь утром нашел
в ней змею, залезшую туда погреться.
«Як я мог быць такім бестурботным?» — з «Как я мог быть таким беспечным?» — с
жахам падумаў я. ужасом подумал я.
Не, з ім трэба было канчаць. Ён сам — Нет, с ним надо было кончать как можно
больш небяспечны, чым дзесяць дзікіх быстрее. Он один опаснее десяти диких
паляванняў. Добра, што я пазбавіў яго тады охот. Хорошо, что я во время драки лишил
на некаторы час магчымасці ездзіць верхам, его на какое-то время возможности ездить
іначай мы б не выкруціліся. Ён бы не верхом, иначе нам пришлось бы туго. Он бы
паехаў проста на кулі, ён бы не драбніў не попер прямо на пули, он бы не дробил
атрад, ён бы раздушыў нас з Рыгорам, як отряд — он раздавил бы нас с Рыгором, как
кацянят, капытамі сваіх коней, і зараз мы котят, копытами своих коней, и теперь мы
ляжалі б недзе на дне прорвы з выкалатымі лежали бы на дне прорвы с выколотыми
вачыма. глазами.
— Дасылай сюды, Рыгор, чалавек сем. Яны — Пришли сюда, Рыгор, человек семь.
будуць выбіваць дзверы тут, вы — з Пусть ломают дверь парадного входа, а я
параднага ўвахода, а я паспрабую ададраць попытаюсь оторвать доску в омшанике и
дошку ў імшаніку і кінуцца на яго. Толькі неожиданно напасть на него оттуда. Только
ўсім адразу. всем сразу…
— А можа, паспрабаваць выдаць сябе за — А может, попробовать выдать себя за
паляванне, пастукаць у акно і, калі охоту, постучать в окно и, когда откроет,
адчыніць, схапіць. Сваякоў ён на гэтую ноч схватить. Родню он отослал куда-то, один в
адаслаў, сам у доме, — прапанаваў Рыгор. доме, — сказал Рыгор.
— Нічога не атрымаецца. Гэта хітры ліс. — Ничего не получится. Это хитрая лиса.
— А ўсё ж паспрабуем. Разумееш, крыві — А все же попытаемся. Понимаешь, крови
шкада… жалко…
— Глядзі, хлопча, каб горш не было, — — Гляди, парень, чтобы не было хуже, —
пакруціў я галавою. покачал я головой.

259
Коней падвялі да дома. Людзі мае Коней подвели к дому. Я с радостью увидел
загаманілі. Я з радасцю пабачыў у акно, в окно, что лицо пана Рыгора прояснилось.
што твар пана Рыгора прасвятлеў, як Он пошел со свечой к двери, но вдруг
быццам ён дачакаўся нарэшце. Ён пайшоў остановился, недоумение отразилось на его
са свечкаю да дзвярэй, але раптам спыніўся, лице. И в тот же миг он задул свечу, и
непаразуменне адбілася на яго твары. У той комната утонула во мраке. Дело срывалось.
самы момант ён дзьмухнуў на свечку, і
пакой патануў у цемры. Справа зрывалася.
— Хлопцы! — крыкнуў я. — Акружайце — Хлопцы! — крикнул я. — Ломайте дверь!
дом.
Пачуўся тупат бягучых ног, воклікі. З двух Послышался топот бегущих к дому,
бакоў пачалі ламаць дзверы, біць у іх возгласы. Начали ломать дверь, бить в нее
цяжкім. А з мезаніна адначасова прагучаў чем-то тяжелым. И в это время из мезонина
стрэл. І адразу за стрэлам пачуўся з вышыні раздался выстрел. Вслед за выстрелом
нялюдскі ад ярасці голас: послышался полный ярости голос:
— Абклалі, сабакі. Чакайце! Шляхта так не — Обложили, собаки! Погодите! Шляхта
здаецца!… так не сдается!…
З другога акна мезаніна вылецеў сноп агню. И из другого окна мезонина вылетел сноп
Дубатоўк, відаць, перабягаў ад акна да акна, огня. Дубатовк, видимо, перебегал от окна к
страляючы ва ўсе бакі па падступаючых окну, стреляя во все стороны по
людзях. наступающим.
— Ого, ды ў яго там цэлы арсенал, — ціха — Ого, да у него там целый арсенал, —
сказаў Рыгор. тихо сказал Рыгор.
Словы яго перарваў яшчэ адзін стрэл. Его слова прервал еще один выстрел.
Малады хлопец поруч са мною пакаціўся па Молодой хлопец, стоявший рядом со мной,
зямлі з прабітай галавою. Дубатоўк страляў упал на землю с пробитой головой.
лепш за лепшага паляўнічага-палешука. Дубатовк стрелял лучше самого лучшего
Яшчэ стрэл. охотника-полешука. Еще выстрел.
— Прыціскайцеся да сцен! — крыкнуў я. — — Прижимайтесь к стенам! — крикнул я. —
Там кулі не дастануць. Там пули не достанут.
Кулі нашых хлопцаў, што стаялі за дрэвамі, Пули наших хлопцев, стоявших за
адбівалі трэскі ад бярвенняў мезаніна, деревьями, откалывали щепки от бревен
пырскалі атынкоўкай. Але зразумець, у якім мезонина, брызгали штукатуркой.
акне з'явіцца Дубатоўк, было нельга. Предположить, в каком окне появится
Перамога наша абяцала быць Піравай. Дубатовк, было невозможно. Победа наша
обещала быть пирровой.
— Андрэй! — грымеў голас Дубатоўка. — — Андрей! — гремел голос Дубатовка. —
Ты таксама атрымаеш сваё. Па маю душу Ты тоже получишь свое. По мою душу
260
прыйшлі, д'яблы — аддасцё свае душы! пришли, дьяволы, — отдадите свои души.
— Паходні паліце, — крыкнуў я. — Кідайце — Зажигайте факелы, — скомандовал я. —
іх на дах. Бросайте их на крышу.
У той самы момант палыхнулі вакол дома В тот же миг вокруг дома вспыхнули три
тры дзесяткі агнёў. Некаторыя з іх, десятка огней. Некоторые из них, описав в
апісаўшы ў паветры паўкола, падалі на дах воздухе дугу, падали на крышу и,
і, распырскваючы вакол сябе смалу, разбрызгивая смолу, постепенно начинали
паступова пачыналі працягваць языкі протягивать языки пламени к окнам
полымя да акон мезаніна. У адказ на гэта мезонина. В ответ на это послышался рев:
пачуўся роў.
— Сорак на аднаго! Ды і то агнём — Сорок на одного! Да и то огнем
карыстаецеся! Высакароднасць!… пользуетесь! Благородство!
— Маўчы! — крыкнуў я. — А на адну — Заткнись! — гаркнул я. — А на одну
дзяўчыну дваццаць коннікаў выпускаць девушку выпускать двадцать бандитов —
высакародна?! Унь яны, твае коннікі, зараз благородно? Вон они, твои охотники, в
у багне ляжаць. І ты там будзеш. трясине лежат, и ты там будешь!
У адказ ля маёй галавы цокнула аб В ответ у моей головы цокнула о
атынкоўку куля. штукатурку пуля.
Дом Дубатоўка палаў. Жадаючы быць Дом Дубатовка пылал. Стремясь быть
далей ад сценкі, я мятнуўся да дрэў і ледзь подальше от стены, я метнулся к деревьям и
не ўпаў: куля караля Стаха праспявала ля чуть не погиб: пуля короля Стаха пропела у
майго вуха. Нават валасы заварушыліся. моего уха. Даже волосы шевельнулись.
Полымя ахапіла мезанін. Я ўскінуў Пламя проникло в мезонин, и там, в огне,
рэвальвер і адначасова стрэліў. Дубатоўк сами начали стрелять загодя заряженные
дзіка завыў. Полымя заглядвала ў мезанін, і ружья. Мы успокоились и совсем было
там, у агні, самі пачыналі страляць загадзя отошли от дома, который превратился в
зараджаныя стрэльбы. Мы супакоіліся і сплошную свечу, когда вдруг возле коней
зусім былі адышлі ад дома, які закричал хлопец. Мы взглянули в его
ператварыўся ў суцэльную свечку, калі сторону и увидели Дубатовка, вылезшего из
раптам голас хлопца ля коней устрывожыў подземелья саженях в пятидесяти от дома.
нас. Мы глянулі ў той бок і ўбачылі
Дубатоўка, які вылез з закінутага сутарэння
сажняў у пяцідзесяці ад дома.
— А-ах, — прарыпеў зубамі Рыгор. — — А-ах, — заскрипел зубами Рыгор. —
Забылі, што ў лісіцы ў нары заўжды другі Забыли, что в норе лисицы всегда есть
ход ёсць. другой ход.
А Дубатоўк, пятляючы, бег у напрамку да А Дубатовк, петляя, бежал в направлении
Волагавай прорвы. Правая рука яго вісела. Волотовой прорвы. Правая рука его висела.
261
Відаць, я ўсё ж пачаставаў яго. Очевидно, я все же угостил гада.
Ён бег з хуткасцю, нечаканай для яго Он мчался со скоростью, неожиданной для
таўшчыні. Я стрэліў з рэвальвера — далёка. его полноты. Я выстрелил из револьвера —
Цэлы залп вырваўся са стрэльбаў маіх далеко. Целый залп вырвался из ружей моих
людзей — хоць бы што. Дубатоўк прабег людей — хоть бы хны. Дубатовк пересек
невялікі паплавок, з маху кінуўся ў балота і небольшой лужок, с маху сиганул в болото
пачаў скакаць па купінах, як коннік, з такой и начал прыгать с кочки на кочку, как
хуткасцю, што ў вачах мільгацела. кузнечик. Оказавшись на безопасном
Апынуўшыся на бяспечнай адлегласці,ён расстоянии, он погрозил нам кулаком.
пагразіў нам кулаком.
— Трымайцеся, пацукі!… — даляцеў да нас — Держитесь, пацуки!… — долетел до нас
ягоны страшны голас. — Ніводнаму з вас не его страшный голос. — Ни одному из вас не
жыць. Шляхецтвам, імем, крывёю сваёй жить. Шляхетством, именем, кровью своей
клянуся — выражу вас разам з дзецьмі. клянусь — вырежу вместе с детьми.
Мы былі ўражаны. Але ў гэты момант свіст Мы были ошеломлены. Но в этот момент
такой сілы, што ў мяне забалела ў вушах, раздался свист такой силы, что мне
аддаўся над балотамі. Я глянуў у той бок і заложило уши. И я увидел, что молодой
пры святле пажара ўбачыў, як хлопец хлопец тычет одному из коней прямо под
торкнуў аднаму каню проста пад хвост хвост пучок колючего сухого чертополоха.
калючы сухі бадзяк. Зноў свіст… И снова пронзительный свист…
Статак дзіка гігатаў. Коні ставалі дыбам. Кони ржали, вставали на дыбы. Поняв план
Зразумеўшы план гэтага юнака, мы кінуліся этого юноши, мы бросились к дрыкгантам и
да дрыкгантаў і пачалі сцябаць іх. У начали их хлестать. В следующий миг
наступны момант ахоплены панікаю статак охваченный паникой табун помчал к
памчаў да Волатавай прорвы. На некаторых Волотовой прорве. На некоторых конях еще
конях яшчэ сядзелі постаці фальшывых держались фигуры фальшивых охотников.
паляўнічых.
Дзікі пошчак капытоў раздзёр ноч. Коні Дикий топот копыт разорвал ночь. Кони
імчалі як шалёныя. Дубатоўк, відаць мчали, как бешеные. Дубатовк, видимо,
таксама зразумеў, чым гэта пахне, і, тоже понял, чем это пахнет, и, безумно
азваўшыся шалёным крыкам, пабег з вскрикнув, побежал. Он бежал, а кони
хуткасцю роспачы балотнай сцежкай. Ён неслись следом, приученные к этому тем,
бег, а коні за ім, прывучаныя да гэтага тым, кто сейчас убегал от них.
хто зараз уцякаў ад іх.
Мы бачылі, што шалёна імчала дзікае Мы смотрели, как бешено мчалась дикая
паляванне караля Стаха, пазбаўленае охота короля Стаха, лишенная всадников.
коннікаў. Развяваліся ў паветры грывы, Развевались по ветру гривы, летела из-под
твань ляцела з-пад капытоў, і зорка гарэла копыт тина, и одинокая звезда горела в небе
над галовамі коней. над головами коней.
262
Бліжэй! Бліжэй! Адлегласць паміж Ближе! Ближе! Расстояние между
Дубатоўкам і шалёнымі коньмі змяншалася. Дубатовком и взбесившимися животными
У адчаі ён збочыў са сцежкі, але сокращалось. В отчаянии он свернул со
звар'яцелыя коні збочылі таксама. стежки, но обезумевшие кони свернули
тоже.
Крык, споўнены смяротнага жаху, даляцеў Крик, полный смертельного ужаса, долетел
да нас: до нас:
— Ратуйце! О, кароль Стах!… — Спасите! О король Стах!…
У той самы момант ногі ягоныя з маху В тот же миг его ноги с маху провалились в
ўскочылі ў бездань, а коні наздагналі яго і бездну, а кони догнали его и тоже начали
пачалі правальвацца. Першы дрыкгант змяў проваливаться. Первый дрыкгант смял
яго капытамі, уціснуў глыбей у Дубатовка копытами, вдавил глубже в
смярдзючую багну і загігатаў. зловонную топь и заржал. Заклокотала,
Забулькацела, загаварыла дрыгва. заговорила трясина.
— Кароль Стах!… — даляцела да нас. — Король Стах!… — донеслось оттуда.
Пасля нешта вялізнае заварочалася ў Потом что-то огромное заворочалось в
глыбіні, глытаючы ваду. Пасля коні і глубине, глотая воду. Кони и человек
чалавек зніклі, і толькі вялікія булькі исчезли, и лишь большие пузыри с
засіпелі на паверхні. шипением лопались на поверхности.
Як свечка, палаў палац апошняга «рыцара», Как свеча, пылал дом последнего «рыцаря»,
рыцара начных разбояў і воўчага сонца. рыцаря ночных разбоев и волчьего солнца.
Мужыкі ў вывернутых кажухах і з віламі ў Мужики в вывернутых кожухах и с вилами
руках стаялі вакол дома, залітыя чырвоным в руках стояли вокруг дома, залитые
трывожным святлом. багровым, тревожным светом.

РАЗДЗЕЛ ВАСЕМНАЦЦАТЫ Глава восемнадцатая

Я з'явіўся дадому брудны, стомлены і, калі Я явился домой грязный, усталый и, когда
вартаўнік адчыніў мне дзверы, адразу сторож отворил мне дверь, сразу прошел к
прайшоў да сябе. Нарэшце ўсё было себе. Наконец со всем этим ужасом было
скончана, нарэшце раздушылі чыгунную покончено, мы раздавили чугунную дикую
дзікую сілу. Я быў такі выснажаны, што, силу. Я был так измучен, что, запалив свечу,
запаліўшы свечку, ледзь не заснуў на едва не уснул в кресле, наполовину стащив
ложку, напалову сцягнуўшы адзін бот. А один сапог. А когда лег, все поплыло перед
калі я лёг, усё паплыло перад маімі вачыма: глазами: болото, пламя над домом
балоты, полымя над домам Дубатоўка, Дубатовка, мерный топот копыт, всадники,

263
мерны пошчак капытоў, коннікі, жудасныя жуткие крики, лицо Рыгора, опускающего
крыкі, твар Рыгора, які апускае цяжкія тяжелый трезубец на чью-то голову. И лишь
габлі-трайчаткі. І толькі потым цяжкі сон спустя какое-то время тяжелый сон
зваліўся на мяне, уціснуў галаву ў падушку, свалился на меня, вдавил голову в подушку,
як конь капытом галаву Дубатоўка. Нават у как конь копытом голову Дубатовка. Даже
сне я жыў падзеямі ночы: бег, страляў, во сне я жил событиями ночи: бежал,
скакаў і адчуваў сам, што ногі мае стрелял, скакал и ощущал, что ноги мои
рухаюцца, бягуць у сне. двигаются во сне.
Дзіўным было маё абуджэнне, хоць і нельга Пробуждение было странным, хотя мое
было назваць абуджэннем мой стан. Яшчэ ў состояние и нельзя было назвать
сне я адчуваў, што нешта цяжкае, вельмі пробуждением. Еще во сне возникло
нядобрае робіцца вакол, што ў пакоі гусцее ощущение чего-то тяжелого, недоброго, как
цень нейкай невымоўнай, апошняй бяды. будто надо мной нависла тень какой-то
Быццам нехта сядзеў у мяне на нагах, так большой последней беды. Казалось, кто-то
наліліся яны цяжкім. Я адкрыў вочы і сидел у меня на ногах, так они отяжелели. Я
пабачыў смерць пад руку з Дубатоўкам, які открыл глаза и увидел Смерть под руку с
смяяўся. І я разумеў, што яны ў сне, што хохочущим Дубатовком. Я понимал, что это
вочы я адкрыў у сне, што бяда па- все во сне, но беда осязаемо жила в комнате,
ранейшаму жыве ў гэтым пакоі, рухаецца, она двигалась, она приближалась все ближе
што яна ўсё набліжаецца і набліжаецца. и ближе.
Балдахін навісаў, плыў на мяне, душыў, і Балдахин нависал, наплывал на меня,
кутас яго вісеў проста перад маімі вачыма. душил, кисти его раскачивались прямо
Сэрца шалёна калацілася. Я адчуваў, што перед моими глазами. Сердце бешено
невядомае ідзе на мяне, што яго цяжкія колотилось. Я чувствовал: что-то неведомое
крокі гучаць на пераходах, і я адчуваў, што надвигается на меня, его тяжелые шаги
я быў слабы, бездапаможны, што ўся мая звучат по переходам, а я слаб и
сіла зараз дарэмная, што нейкае дурное беспомощен, да и сила моя ни к чему,
страшыдла зараз схопіць мяне, або нават не дурное чудовище сейчас схватит меня,
мяне, а яе, і хрупнуць тонкія, слабыя яе скорее даже не меня, а ее, и хрустнут
костачкі. А я буду толькі глядзець. Я круціў тонкие, слабые косточки. И не в силах
галавою і мыкаў, не ў змозе адбіцца ад предотвратить это, я тряс головой и мычал,
кашмарнага цяжкага сну. не в состоянии избавиться от тяжелого
кошмара.
І раптам полымя свечкі пацягнулася да И вдруг пламя свечи потянулось к потолку,
столі; стала чэзнуць, чэзнуць, знікаць і стало уменьшаться и, наконец, погасло,
згасла нарэшце, знясіленае барацьбою з обессиленное борьбой с мраком.
цемрай.
Я глянуў на дзверы — яны былі Я посмотрел на дверь — она была
прыадчынены. Зноў цяжкі кашмар. Месяц приоткрыта. Луна расплескала мертвый свет

264
распляскаў святло па сценах пакоя, паклаў по стенам комнаты, положила квадраты
квадраты на падлогу, блакітным туманом окна на пол. Голубым туманом курился
курыўся ў праменнях дымок ад згаслай дымок от погасшей свечи.
свечкі.
Застагнаў, не маючы змогі варухнуцца. І И вдруг я увидел два огромных глаза,
раптам пабачыў два вялікія бессэнсоўныя смотревших на меня сквозь
вокі, якія глядзелі на мяне з-за парцьеры. полупрозрачную занавесь. Это было
Гэта было жахліва! Я хітнуў галавою: твар ужасно! Я мотнул головой: на меня
жанчыны глядзеў на мяне. І яшчэ каб вочы смотрела женщина. Но если бы глаза ее
яе глядзелі, а то яны ўтаропіліся кудысьці смотрели, а то ведь уставились куда-то за
за мяне, быццам бачылі мяне наскрозь і ў меня, словно видели меня насквозь и в то же
той жа час не заўважалі. время не замечали.
Пасля невядомая істота паплыла да мяне. Я Потом она поплыла прочь. Я смотрел на
глядзеў на яе, на Блакітную Жанчыну нее, на Голубую Женщину Болотных Ялин,
Балотных Ялін, і валасы мімаволі ўставалі и волосы вставали дыбом, хоть я не знал,
дыбарам на маёй галаве, хоць я і не ведаў, явь это или сон, сон моего обессиленного
ява гэта ці сон, сон майго знясіленага цела. существа. Это была явь, женщина с
Гэта была яна, жанчына з партрэта, портрета, похожая на Надежду Яновскую и
падобная на Надзею Яноўскую і адначасова в то же время совсем не похожая:
зусім не падобная: даўжэйшы твар, удлиненное лицо, спокойное, как смерть, —
спакойны, як смерць, зусім не той выраз на совсем не то выражение на нем, — сама она
ім, постаць больш высокая і моцная. І вочы была выше и крепче. Глаза смотрели мертво
глядзелі мёртва і пранікнёна, глыбокія, як и проникновенно, глубокие, как омут.
вір.
Блакітная Жанчына плыла. Вось яна ў сваім Голубая Женщина плыла. Вот она в своем
дзівосным блакітным уборы, які зіхацеў удивительном наряде, который переливался
пераліўчатымі хвалямі пад туманным сияющими волнами под туманным лунным
святлом месяца, выплыла на сярэдзіну светом, выплыла на середину комнаты,
пакоя, выцягнула рукі, мацаючы імі протянула руки, шаря ими в воздухе.
паветра.
Я адчуваў, што канчаткова прачнуўся, што Я чувствовал, что окончательно проснулся,
ногі мае скутыя, што дзівосная здань но ноги мои были скованы. Удивительный
рухаецца да мяне, цягне свае рукі. призрак двигался ко мне.
«Што здарылася з гаспадыняй, можа, яна «Что случилось с хозяйкой, может, она
мёртвая зараз, нездарма ж такі невымоўны мертва сейчас, недаром же такой
жах ахапіў маю істоту толькі што, у сне?» неописуемый ужас охватил меня только что,
во сне?»
Гэтая думка надала мне сілы. Я збіў нагамі Эта мысль придала мне сил. Я сбросил
коўдру, прыгатаваўся да нападу і, калі яна ногами одеяло, приготовился к нападению
265
падплыла бліжэй, схапіў яе проста за и, когда она подплыла ближе, схватил ее
выцягнутыя рукі. Адна мая рука трапіла ў прямо за протянутые руки. В одной моей
нейкі, унікаючы пальцаў, флёр, другая руке оказался рукав ее волшебного одеяния
моцна схапіла за штосьці невымоўна — какой-то ускользающий из пальцев флер,
тонкае, слабае і цёплае. другая же крепко держала что-то
удивительно тонкое, слабое и теплое.
Моцна ірвануў яе на сябе, пачуў крык і Сильно рванув ее на себя, я услышал крик.
зразумеў сутнасць з'явы, калі пабачыў, як Я понял суть явления, когда увидел, как
грымаса жаху зноў села на твар, як у вачах, гримаса ужаса снова легла на лицо, как в
быццам абуджаных ад сну, з'явіўся глазах, словно пробужденных от сна,
асэнсаваны агеньчык, выраз болю, трывогі і появился осмысленный огонек, выражение
яшчэ чагосьці, што бывае ў вачах сабакі, які боли, тревоги и еще чего-то, что бывает в
чакае ўдару. Блакітная Жанчына глазах собаки, ожидающей удара. Голубая
закалацілася ў маіх руках, не здольная ад Женщина задрожала в моих руках,
нечаканасці сказаць ані слова, а пасля неспособная произнести ни звука, а потом
сутаргавае рыданне вырвалася з яе вуснаў. судорожное рыдание вырвалось из ее груди.
І схожасць, новая схожасць гэтай істоты з Сходство этого создания с Надеждей
Надзеяй Яноўскай была такой моцнай, што Яновской было таким разительным, что я,
я, не памятаючы сябе, крыкнуў: не помня себя, крикнул:
— Надзея Раманаўна, супакойцеся! Што вы, — Надежда Романовна, успокойтесь! Что с
дзе вы?! вами, где вы?
Яна і слова не магла сказаць. Пасля жах Она не могла произнести ни слова. Потом
споўніў яе зрэнкі. ужас наполнил ее зрачки.
— А! — крыкнула яна коратка і спуджана і — А! — вскрикнула она и испуганно
затрэсла адмоўна галавой. затрясла головой.
Абуджаная з самнамбулічнага стану, яна Разбуженная от сомнамбулического сна, она
яшчэ нічога не разумела, толькі жах поўніў еще ничего не понимала, лишь страх
яе маленькае, дрыжачае, як кацяня, переполнял ее маленькое дрожащее
сэрцайка. І нязнаны жах споўніў і мяне сердечко. Неописуемый ужас объял и меня,
таксама, бо я ведаў, што ад такога потому что я знал, что от такого внезапного
раптоўнага спуду людзі часта вар'яцелі або испуга люди часто теряют рассудок или
заставаліся нямымі. остаются немыми.
Я не ведаў, што я раблю, як мне ратаваць яе Я плохо соображал, что делаю, как мне
ад гэтага, і стаў укрываць пацалункамі яе спасать ее, и стал покрывать поцелуями ее
духмяныя доўгія валасы, спуджана душистые длинные волосы, испуганно
дрыжачыя павекі, халодныя рукі. дрожащие веки, холодные руки.
— Надзея Раманаўна! Надзея Раманаўна! — Надежда Романовна! Надежда
Любая! Пяшчотная! Не бойся, я тут, я з Романовна! Любимая! Нежная! Не бойся, я

266
табою, я знішчыў караля Стаха! Ніхто ўжо здесь, я с тобой, я уничтожил короля Стаха!
не парушыць твой добры ласкавы спакой! Никто уже не нарушит твой добрый,
ласковый покой!
Павольна, вельмі павольна вярталася да яе Медленно, очень медленно возвращалось к
прытомнасць. Зноў адкрыліся вочы. І я ней сознание. Снова открылись глаза. И я
паступова пакінуў цалаваць яе, хоць гэта перестал целовать ее. Хотя это было
было цяжэй за смерць. тяжелее смерти.
— Што гэта? Што за пакой? Чаму я тут? — — Что это? Что за комната? Почему я
прашапацелі вусны. здесь? — прошептали ее губы.
Я ўсё яшчэ трымаў яе ў абдоймах, танюткі Я все еще держал в объятиях эту
сітняг, без якога я, моцны, адразу зламаюся. тонюсенькую тростинку, без которой я,
Я трымаў яе, бо ведаў: пакінь — і яна ловкий и сильный, мгновенно сломаюсь. Я
ўпадзе. держал ее, потому что знал: оставь — и она
упадет.
А ў вачах яе між тым плескануўся такі жах, А в глазах ее между тем плеснулся ужас,
змешаны з такой вар'яцінкай, што я смешанный с такой безуминкой, что я
пашкадаваў, нашто я абудзіў яе ад гэтага. пожалел, зачем пробудил ее от этого.
— Надзея Раманаўна! Супакойцеся, калі — Надежда Романовна! Успокойтесь, ради
ласка! Не трэба больш, усё-ўсё будзе добра, Бога! Не надо больше бояться. Все-все
светла для вас на зямлі. будет хорошо, светло для вас на земле.
Яна не разумела. Чорны цень поўз аднекуль Она не понимала. Черная тень ползла
з кута да яе (відаць, хмара засноўвала откуда-то из угла к ней (видимо, туча
месяц), і яна глядзела на яго, і зрэнкі, і вочы наплывала на луну), она смотрела на нее, и
яе ўсё шырыліся, шырыліся, шырыліся. зрачки и глаза ее расширялись,
расширялись, расширялись.
Вецер раптам загрукацеў недзе Вдруг ветер загрохотал где-то
напаўадарванай аканіцай, завыў, заскуголіў полуоторванным ставнем, завыл, заскулил в
у коміне. І гэта было так неймаверна трубе. Это было так поразительно похоже
падобна на далёкі грукат капытоў дзікага на далекий грохот копыт дикой охоты, на
палявання, на нялюдскі крык: «Раман! нечеловеческий крик: «Роман! Роман!
Раман! Выходзь!» Выходи!» — что я содрогнулся.
Гэта было так падобна на ўсё гэта, што я
здрыгануўся.
А яна раптам закрычала, прыціснулася да А она вдруг закричала, прижалась ко мне. Я
мяне так, што я адчуваў яе грудзі, калені ощутил ее грудь, колени под тонкой тканью,
пад тонкім флёрам, учапілася за мяне, і я, она уцепилась за меня, и я, подвластный
падначалены нястрымнаму жаданню, непреодолимому желанию, прижал ее всю к
прыціснуў яе ўсю да сябе. себе.
267
— Клятыя грошы. Клятыя грошы! — Проклятые деньги! Проклятые деньги!
Забярыце, забярыце мяне адсюль, забярыце! Заберите, заберите меня отсюда, заберите!
… Моцны, вялікі чалавек мой, уладар, … Сильный, большой человек, мой
забяры мяне адсюль! Тут так жахліва, так властелин, забери меня отсюда! Здесь так
холадна, так змрочна! Я не жадаю, не страшно, так холодно, так мрачно! Я не
жадаю паміраць… хочу, не хочу умирать…
Я перанёс яе на ложак, лёгкую, як дзіця. Я перенес ее на кровать, легкую, как дитя.
«Капыты» ўсё яшчэ грукацелі за акном. Яна «Копыта» все еще грохотали за окном. Она
так учапілася ў мае рукі, што я адчуў так уцепилась в мои руки, что я
сапраўдны боль. почувствовал боль.
— Забярыце, забяры мяне!… Я не магу, я не — Забери, забери меня!… Я не могу, не
магу. могу…
І ўсё прыціскалася да мяне, лавіла мой И все прижималась ко мне, ловила мой
позірк, хавалася за мае грудзі. взгляд, пряталась у меня на груди.
Я адварочваў твар, я задыхаўся. Але я не Я отворачивал лицо, я задыхался. Но я не
мог. Гэта наляцела, як навала, і слабы мог совладать с собой. Это налетело, как
чалавек не вытрымаў. Усё злілося, вихрь, и слабый человек не устоял. Все
закруцілася ў чырвоным кругавароце, і яна слилось, завертелось в огненном
даравала мне нават боль. круговороте, и она простила мне даже
боль…
Месяц схаваўся за домам, апошнія адбіткі Луна скрылась за домом, последние отсветы
яго праменняў падалі на яе твар, на падали на ее лицо, волосы, рассыпавшиеся
радасныя спакойныя вочы, якія глядзелі ў на моей руке, на радостные, спокойные
змрок. глаза, глядевшие во мрак.
Амаль рыдаючы ад шчасця, якое заўжды Готовый разрыдаться от счастья, которое
валодае першым і першай, калі ніхто раней всегда возникает от близости с первой,
не кранаўся так тварам да тваёй рукі, я з разрыдаться от сознания, что никто прежде
жахам думаў, што яна, мая першая, адзіная, не касался так лицом твоей руки, я с ужасом
назаўжды свая,магла, каб гэтыя мярзотнікі думал, что она, моя первая, единственная,
дабіліся свайго, быць падобнай чымсьці на навсегда моя, могла, если б эти негодяи
тую, у Кульшавым доме. добились своего, стать похожей на ту, в
доме Кульши.
Гэтага не будзе. Пяшчотай, вечнай Этого не будет. Нежностью, добротой,
удзячнасцю, дабрынёй — я зраблю так, што вечной благодарностью я сделаю так, что
знікне яе самнамбулізм. Ніводнага исчезнет ее сомнамбулизм. Ни одного
крыўднага, ніводнага чэрствага слова не черствого слова не услышит она от меня.
скажу я ёй. Хіба не вянчаў нас нясцерпны Разве не венчал нас немыслимый страх,
жах, чаканне смерці, агульнае жаданне ожидание смерти, обоюдное желание
звычайнай цеплыні? Хіба не рызыкавалі мы обычного тепла? Разве не рисковали мы
268
адзін для аднаго? Хіба не ўзяў я яе, як друг ради друга? Разве не получил я ее как
найвялікшае шчасце, на якое не величайшее счастье, на которое не
спадзяваўся? надеялся?

РАЗДЗЕЛ ДЗЕВЯТНАЦЦАТЫ Глава девятнадцатая

Вось і ўсё. Праз дзень упершыню за ўсе Вот и все. На следующий день впервые за
гэтыя дні сонца разам з лёгкім ранішнікам все это время солнце вместе с легким инеем
пала на балоты, пусткі, на старыя яліны пало на болота, пустоши, на старые ели
парку, на замшэлыя муры маёнтка. Высокая парка, на замшелые стены дворца. Высокая
трава была абсыпана белай халоднай трава была обсыпана белой холодной
пудрай і ружавела ад першых праменняў пудрой и алела под первыми лучами солнца.
сонца. І муры былі ружовымі, нават И стены были розовыми, даже помолодели,
памаладзелі, прачнуўшыся ад цяжкага сну, проснувшись от тяжелого сна,
які вісеў над імі тры гады. Молада блішчалі властвовавшего над ними три года. Молодо
вясёлкавыя шыбы, сонца кідала нягрэючыя блестели радужные стекла под неяркими
праменні, і адхонні пацелі ад яго, трава на лучами, и отпотевала земля у стен,
іх рабілася мокрай. становилась влажной трава.
Мы ад'язджалі. Вазок стаяў ля дзвярэй Мы уезжали. Возок стоял перед дворцом.
маёнтка. Небагатыя пажыткі прывязалі Небогатые пожитки привязали сзади. Я
ззаду. Я вывеў з дома Яноўскую, захутаную вывел из дома Яновскую, закутанную в
ў лёгкую футрачку, сам сеў поруч. Мы легкую шубку, сел рядом. Мы бросили
кінулі апошні позірк на палац, у якім последний взгляд на дворец, в котором
зведалі боль і пакуты і знайшлі, нечакана изведали боль и страдания и неожиданно
для сябе, каханне, за якое не шкада аддаць і для себя обрели любовь, за которую не жаль
жыццё. отдать и жизни.
— Што ты думаеш рабіць з гэтым? — — Что ты думаешь делать со всем этим? —
спытаў я. Яноўская знізала плячыма, як ад спросил я. Яновская передернула плечами,
марозу: словно от холода.
— Старыя рэчы аддам музеям, астатнія — Старинные вещи отдам музеям,
няхай бяруць тыя мужыкі, што сталі на остальные пусть возьмут те мужики,
абарону сваіх хат і выратавалі мяне. Палац которые поднялись на защиту своих хат и
таксама аддамо пад бальніцу, школу і яшчэ спасли меня. Дворец — под больницу,
што-небудзь. — І горка ўсміхнулася: — школу или еще что-нибудь. — И горько
Маярат! Столькі крыві, такі клубок усмехнулась: — Майорат! Столько крови,
подласці, падступных злачынстваў, такой клубок подлости, коварных
інтрыг… І дзеля чаго? Жменька золата… преступлений, интриг… И ради чего?
269
Не, Бог з ім, з маяратам, гары ён ясным Горстка золота… Нет, Бог с ним, с
агнём!… майоратом.
Я абняў яе за тонкія плечы: Я обнял ее за узкие плечи.
— Я так і думаў. Так і трэба было рабіць. — Я так и думал. Так и следовало
Непатрэбна гэта нам, калі мы адшукалі поступить. Не нужно нам всего этого, если
адзін аднаго. мы нашли друг друга.
Мы пакінулі ў палацы новую ахмістрыню, Мы оставили во дворце новую экономку —
удаву з дзіцёнкам, якіх я падабраў тады на вдову с ребенком, которых я однажды
дарозе. Слугі таксама засталіся на сваіх подобрал на дороге. Слуги остались на
месцах. своих местах.
І мы вельмі лёгка ўздыхнулі, калі палац знік И мы легко вздохнули, когда дворец исчез
за павароткай алеі. З кашмарам было за поворотом аллеи. С кошмаром было
скончана. покончено.
Калі мы выехалі з парку на верасовую Когда мы выехали из парка на вересковую
пустку, што ішла ля Волатавай прорвы, і пустошь, тянувшуюся вдоль Волотовой
брама зачынілася за намі ў апошні раз, і прорвы, и ворота закрылись за нами в
ўжо заскакалі вакол курганы і пусткі, я последний раз, и уже показались вдали
пабачыў чалавека, які стаяў ля дарогі. курганы, я увидел человека, стоявшего у
дороги.
Чалавек гэты пайшоў вялікімі крокамі нам Человек пошел большими шагами нам
насустрач, затрымаў за аброць каня, і мы навстречу, взял за уздечку коня, и мы
пазналі Рыгора. Ён стаяў у сваім кажусе, узнали Рыгора. Он стоял в кожухе,
зблытаныя валасы падалі з-пад магеркі на спутанные волосы падали на лоб, на добрые
лоб, на добрыя дзіцячыя вочы. детские глаза.
Я скочыў з воза. Я соскочил с возка.
— Рыгор, дарагі, што не прыйшоў — Рыгор, дорогой, почему не пришел
развітацца? проститься?
— Хацеў адных вас сустрэць. Цяжка мне — Хотел встретить вас одних. Тяжко мне
пасля гэтай гісторыі. Вы малайцы, што после этой истории. Вы молодцы, что
едзеце, тут паўсюль вам усё будзе уезжаете, здесь повсюду все будет
нагадваць старое. напоминать вам прошлое.
Палез рукою ў кішэнь і, пачырванеўшы, Полез в карман и, покраснев, достал
дастаў гліняную ляльку. глиняную куклу.
— Гэта вам, Надзея Раманаўна… Можа, — Это вам, Надежда Романовна… Может,
паставіце дзе… успамінаць будзеце… поставите где… вспоминать будете…
Надзея ўзяла яго за скроні і пацалавала ў Надежда притянула его голову и поцеловала
лоб. Пасля дастала з вушэй завушніцы і в лоб. Потом сняла серьги и положила их в

270
паклала іх у шырокую чорную далонь широкую темную ладонь охотника.
паляўнічага.
— Будучай жонцы тваёй. — Твоей будущей жене.
Рыгор крэкнуў, пакруціў галавою. Рыгор крякнул, покачал головой.
— Бывайце вы… Бывайце, лепей, хутчэй… — Бывайте вы… Бывайте… Езжайте
А то адзін грэх з вамі: разрумзаешся, як скорее… А то один грех с вами: распустишь
баба… Дзеці вы. Жадаю вам найлепшага, нюни, как баба… Дети вы. Желаю вам
самага добрага на зямлі. наилучшего, самого доброго на земле.
Я расцалаваў Рыгора ад усяе душы. Я расцеловал Рыгора от всей души.
— Рыгорка! Лепшы друг! Ёдзем з намі, — Рыгор! Друг мой! Едем с нами,
перасядзіш той час, калі будуць шукаць пересидишь время, пока будут искать
Дубатоўка і іншых. А то яшчэ які-небудзь Дубатовка и других. А то еще какой-нибудь
паскуднік заб'е цябе. негодяй убьет тебя.
Вочы Рыгора пасуровелі, і жолвы Глаза Рыгора посуровели, желваки
зарухаліся на сківіцах. задвигались на челюстях.
— Го, няхай паспрабуе!… — Го, нехай попробует!…
І рукі ягоныя сціснулі доўгую стрэльбу, аж И руки его сжали длинное ружье, даже вены
жылы на іх надзьмуліся. вздулись.
— Зброя ў руках. Вось яна. Няхай — Оружие в руках. Вот оно. Нехай возьмут!
возьмуць! Не паеду. Маё царства — лясы. І Не поеду. Мое царство — леса. И это
гэтае царства павінна быць шчаслівым. царство должно быть счастливым.
— І я веру ў гэта, — проста сказаў я. — И я верю в это, — просто сказал я.
Калі мы ад'ехалі далёка, я з узлесся яшчэ Когда мы отъехали, я с опушки еще раз
раз пабачыў на кургане ягоны вялізны увидел на кургане его большой силуэт.
сілуэт. Рыгор стаяў на фоне чырвонага неба Рыгор стоял на фоне багрового неба с
з доўгай, вышэй галавы, стрэльбаю ў руках, длинным, выше головы, ружьем в руках, в
у кажусе поўсю наверх, які абцягваў яго кожухе наизнанку, ладно облегавшем его
ладную постаць. Вецер развейваў яго доўгія фигуру. Ветер развевал его длинные волосы.
валасы. Цар лясных мясцін!… Царь лесных мест!
Мы праехалі лясы праз дзень, таксама на Мы ехали лесами весь день и ночь.
світанні. Тут толькі я зразумеў, якая была Следующее утро встретило нас солнцем,
розніца паміж яноўскім наваколлем і гэтай мокрой высокой травой, радостью!…
зямлёй. Мокрая высокая трава, сонца, Только теперь я понял, какая разница была
радасць… между яновской округой и этой землей.
І над чыстымі хаткамі бусліныя вялізныя Над чистыми хатами огромные аистиные
гнёзды і блакітная цішыня. гнезда и голубая тишина.
Гэта была новая, зусім іншая Беларусь.
271
Там-сям стаялі на рэчках сукнавальні —
зусім іншая эпоха, іншыя звычаі.
Як жа павінна была глядзець на гэта мая Как же должна была смотреть на новый мир
жанчына з васемнаццатага стагоддзя, калі моя женщина из восемнадцатого столетия,
нават я за гэтыя тыдні забыў усё гэта!… если даже я за короткое время забыл все
это!…
Я глянуў на тую, што мелася стаць маёй Я взглянул на ту, которая должна была
жонкай. Вочы яе былі шырока і шчасліва стать моей женой. Глаза ее были широко и
раскрытыя, яна прыціскалася да мяне і счастливо распахнуты, она прижималась ко
часам перарывіста ўздыхала, як дзіця пасля мне и временами прерывисто вздыхала, как
слёз. Мне вельмі хацелася, каб ёй было ребенок после слез. Мне очень хотелось,
яшчэ лепш. І я часам нахіляўся і цалаваў яе чтоб ей было еще лучше. И я наклонялся и
тонкую руку. целовал ее руку…
Непакоіла мяне ў той час, ды і пазней, Беспокоила меня в то время, да и позже, ее
толькі яе хвароба. Таму я наняў на ўскраіне болезнь. Поэтому я снял на окраине города
горада маленькую хатку з садам. Урачы небольшой домик с садом. Врачи сказали,
сказалі, што гэта пройдзе ад спакойнага что все пройдет при спокойной жизни. И
жыцця. І сапраўды, гэта прайшло, калі яна действительно, это прошло, когда она
пражыла са мною два месяцы і сказала, што прожила со мной два месяца и сказала, что у
ў нас будзе дзіця. нас будет ребенок.
Мы акружылі адзін аднаго такім морам Мы окружили друг друга таким морем
пяшчоты і ўвагі, такой любоўю, што я нават ласки и внимания, такой любовью, что я
праз дваццаць год здзіўляўся гэтаму, як сну. даже спустя двадцать лет удивлялся этому,
Нам было добра паўсюль, нават у Сібіры, как сну. Нам было хорошо всюду, даже в
куды я трапіў у 1902 годзе. Яна была больш Сибири, куда я попал в 1902 году. Она была
чым проста жонкай, яна была другам да больше чем просто женой, она была другом
смерці. до смерти.
Мы жылі доўга і шчасліва, як у песні: Мы жили долго и счастливо, как в песне:
Пакуль сонца ззяла над грэшнай зямлёю… Пока солнце сияло над грешной землей…
Але яшчэ і зараз я часам бачу ў сне сівыя Но еще и теперь я иногда вижу во сне седые
верасовыя пусткі, чэзлую траву на паверхні вересковые пустоши, чахлую траву над
прорваў і дзікае паляванне караля Стаха, прорвами и дикую охоту короля Стаха,
якое скача па дрыгве. Не бразгаюць цуглі, скачущую по трясине. Не звякают удила,
моўчкі сядзяць у сёдлах прамыя постаці прямо сидят в седлах немые всадники.
коннікаў. Вецер развейвае іх валасы, Ветер развевает их волосы, плащи, гривы
плашчы, грывы коней, і самотная гострая коней, и одинокая звезда горит над их
зорка гарыць над іхнімі галовамі. головами.
У жахлівым маўчанні шалёна скача над В жутком молчании бешено скачет над

272
зямлёю дзікае паляванне караля Стаха. землей дикая охота короля Стаха.
Я прачынаюся і думаю, што не прайшоў Я просыпаюсь и думаю, что не прошло ее
ягоны час, пакуль ёсць цемра, голад, время, пока существуют мрак, голод,
нераўнапраўе і цёмны жах на зямлі. Яно — неравноправие и темный ужас на земле. Она
сімвал усяго гэтага. — символ всего этого.
Хаваючыся напалову ў тумане, імчыць над Утопая наполовину в тумане, мчит над
змрочнай зямлёй дзікае паляванне. мрачной землей дикая охота.

273

Вам также может понравиться