Вы находитесь на странице: 1из 20

О. Митура.

Візерунок цнот Маєш майстра доброго ку подпорЂ дому,


НА КЛЕЙНОТ ИХ М[ИЛОСТЕЙ] ПАНОВ ПЛЕТЕНЕЦКИХ не боишся злых звЂров, выходячих злому
На крестЂ наш бог в тЂлЂ всЂм збавенє справил (Мовлю, смоков пекелных), а рачей яскинЂ,
и през него упадок наш в раи направил. отколь они вщалися, й матка их гординЂ.
Тым же теж пышного шатана поразил, А чему ж ся не боиш? Бо єст фундованый
кгды му тоє оружє в сердце єго вразил. на камени, не пЂску: от бога презряный.
Того и на звитязство подал Константіну, ПРАЦА И СТАРАНЄ О РЕЛЂИ СТАРОЖИТНОЙ
през котрого до вЂры взбужон был причину. Под час праве утисков, под час бЂд церковных,
Тым и вшелких єресей муры упадають, под час єи турбацій, и невчасу полных
a сыны православных сличне проквитають. Тебе, отче, бог прейзрЂл опекуном быти,
До котрого и мЂсяць з звЂздою посполу тобЂ церков поручил от злых боронити.
приданый єст: свЂтячій земному падолу. Яко ж видим на око хентноє старанє,
Тот клейнот невысловный дан єст за герб дому видим кошту, здоровя, збыт нешановане.
Плетенецких, котрыи впрод нЂкды нЂкому Невчас собЂ за роскош покладаєш быти,
В вЂрЂ, цнотЂ и мензствЂ, житю святобливом, жебы православія моглесь боронити.
мЂстца нЂкгды не дали, речю и теж дЂлом. Не глядишся на вЂк свой, шедивости полный,
То их бронь была и єст, крестом звитяжати, не боронишся працы нЂкгды быти волный.
и прикладным житєм свым як слонце сіати. Яко вЂрный служебник у пана своєго.
Нехай прето слава их дотоль не вступуєт, вдень и вночи вставичне чуючій до него.
поколь мЂсяць з звЂздами бЂг свой отправуєт. Который тя пастырем до своєго стада
НА УРОЖЕНЄ обрал быты: жадная абовЂм завада
Певными суть свЂдками небесныи знаки, В паст†ся не находить сторожи твоєи:
сличный мЂсяць з звЂздою, з ними крест чворакій, за що даст ти корону бог хвалы своєи.
Уроженя твоєго, отче цнот великих, ФУНДОВАНЄ МОНАСТЫРЕЙ И ЦЕРКВЕЙ
жесь вышол з фамиліи продков знаменитых. Що теж о побожности треба прекладати?
Котрым о не дармо тот клейнот даровано, слухи слушне укрывши, очом волю дати,
кгды ж их вЂры и цноты завше дознавано. Абы явне оныи тоє оглядали,
Тот значить побожности и статечность в вЂрє и збожности дЂл твоих свЂдоцство выдали.
против богу и пану, и до ближних щире. СвЂдчить Панян монастыр, през тебе зряженый
Тых побожных продков свых потомок побожный в монастыру Печарском: пенкне споряженый
наслЂдовца зосталесь и дЂдич острожный СвЂдчить немнЂй и город Кієвского мЂста,
Цнот их знаменитых, о котрых брмить слава, сличне з коштом в будынку церковного мЂстца.
и брмЂти потоль будет, поколь аже нава Не мнЂй свЂдчит Радомышль, з ним Городо[к] сполне,
Збыт быстропрудный бЂг свой будет справовати як домы в них божіи збудовалесь гойне,
по мору необешлом: она будет трвати. И всюды гденоколвек єстесь преложоным,
Бо памятка побожных нЂкгды не устаєт, церков, шпиталь, убогій не єст обнажоным.
ясне в том пророк божій свЂдоцство выдаєт. То бо вЂм твоя роскош, то твоє старанє,
СТАТЕЧНОСТЬ В ВЂРЂ абы церкви, убогим было выхованє.
От кореня доброго овоц особливый, За що бысь з Христом для нас убогим спочивал,
был родитель побожный, сын єст святобливый. котрый любячим єго небо наготовал.
Кгды ж ся жадным не хочеш вЂтром уносити, ПРЕЛОЖЕНСТВО
и вЂры правдивои нЂкды отступити, Здалося ми теж єщг о том припомнЂти,
НЂзач маєш намовы, не дбаєш подарков, на яком бог зезволил преложоным мЂти
легце важиш безбожных глупых их посварков, МЂсцу: тебе, о отче, цнот высоколетных,
Стоиш праве, як фЂляр, моцне вкгрунтованый, которого облоки преч минають лестных.
вЂтром жадным противных намнЂй незахвяный. А на яком же? СвЂдчить он Патерик славный
Збудовал тя абовЂм архітектон собЂ, за оных святых мужев, в христіанствє давный,
прето ж вЂтер противный не зашкодить тобЂ. Котрых тЂла святыи за скарб повЂрено,
незмЂроный, о отче, и в опеку ть дано. Створила мнЂ: тая, о запевне тая,
За которых цным житєм єст теж збудованый свЂдчить твоя персона в шедивости цнаа:
цный монастыр Печарскій, дивне фундованый, Же нЂким не погордиш, всЂх в ласце ховаєш,
А за твоим усилным старанєм зряженый c каждым пєнкне рад живеш, и теж в любви маєш.
и в охендозст†церкве сличне оздобленый. То мя на то увело, то мя побудило,
Котрая єст през волю бозскую зряжена, то само и огонь тот въ мнЂ розжарило.
гисторіа певная о том освЂдчена. Абым теж я c чим колвек ставил ся пред тебе,
Оноѝ сь умиловал сличную оздобу, хоч же праве над слушность вЂм то[є] до себе.
за що возмеш от бога в небЂ нагороду. Леч золота не мЂвши, теж не потребуєш,
ФУНДОВАНЄ ДРУКАРНЂ овшем єго потребным обфите даруєш.
И тоєи теж цноты молчать не годится, Ставити м ся умыслил пред персону цную
хто бы против того был, глупым подобится, твою, о отче, й працу тую то малую,
Которыє бы намнЂй о тоє не дбають Як першій мой колосок неродного жнива,
же мудрыє под лаву славу их вкидають. котрого в невмЂєтность обфита єст нива,
Ты, як велце потенжный в учинку горливом, За коляду ть отдати, милостивый пане,
ведеш (яко мовять) рій в дЂлЂ святобливом. хоч же то єст и назбыт, вЂм, у тебе тане.
Бось повскресил друкарню припалую пылом Леч, як оный монарха, котрый воды троха
Балабана, цнот велких, речю и теж дЂлом. не гордЂвши, рад принял, хоча й была плоха,
Он, за благословенством отца нам святого, За дар єму приняти, вчинил то хентливе,
удался до ремесла (могу речи) цного. кгды убогій подданый чинил то зычливе.
Та зась, яко милостник церкви збыт ревнивый, И ты, прошу усилне, будь му в то подобный,
хотЂл и допялесь то, яко не лЂнивый, приняти рач тот дарунк, хоч же не є годный
По зестю єго з свЂта, друкарню вскресити, Особы твоєи: леч самая сердечность
и през выдаваньє книг церков украсити, принята нех будет, а прощена безпечность.
Кгды ж ся церков божая през ню помножаєт, Вашеи милости моєго пана и добродЂ́я поволный и наинизшій слуга Александр
и в догматєх отцевских сличне проквитаєт. Митура.
Нехай же ти стокротне бог то нагородить
а щастьє противноє нєх нЂ в чом не шкодить. КОЛЯДА
Кождый вЂрный сего дня духом веселися
ПРОМОВА а на пристьє Христови пилне готовися.
Збытней своєй смЂлости велце ся дивую, Он к нам з неба на землю позволи зступити:
же ся речей великих, простак, подеймую: бы от владзы шатана могл освободити
Цноты твои, о отче, всему свЂту явны, Люд, творенє рук своих, и так ся понижил,
а в кгмЂнє православных велице похвалны, же ся до нас, нендзников, ведлуг тЂла зближил.
Границею обвести в аркушу папЂру, Яко ж єго витати, о то ся стараймо,
котрым до выличеня нЂхт не найдет мЂру. як може быть напенкней в тоє потрафляймо.
А власне подобенство в той мЂрЂ найдую, Дяки чинЂм всЂ сполне за то навЂже[н]є,
и собЂ то за властность слушне приписую, же през пристьє на землю справил нам збавенє.
Яко бы хто в дол море выляти ся важил, Абы теж день тот святый свого нароженя
того нЂкгды не допнет, бы яких штук зажил. В веселю дал отправить, просЂм узыченя.
Овшем єще присловя не уйдет за тоє,
бо розумом чловєчом не понято тоє. Висипався хміль із міха
Я теж праве над силу, и мЂлкость довтЂпу, Висипався хміль із міха
котрый певне не вмЂл бы здолати и цЂпу, І наробив ляхам лиха,
Цноты твои, о отче, важил описати, Показав їм розуму,
чого и сам Цицеро не могл доказати. Вивернув дідчу думу,
Але що за причина смЂлости моєи До жовтої водиці
безпечности двери до особы твоєи Наклав їм дуже хмельниці —
Не могли на ногах стояти, Так  відкривається  шлях,  що  до  ефіру  веде.
Воліли утікати. Все  у  підмісячнім  світі  живе  за  законами  неба,
— Гетьманчику-небоже, Нами  керують  також  (хто  заперечить!)  зірки.
Не туди на Запорожжє! Правлять  без  примусу,  а  як,  бува,  настрашать  випадково,
Не найдеш гаразд шляху Розум  підкаже,  проте,  як  ту  біду  відвернуть.
У Сидоровій байраку. Ти  досягнув  завдяки  своїй  зірці  найбільшої  цноти  –  
Чи не ти, Степанку-сараче 1, З  тої  причини  усі  мають  за  Бога  тебе.
Од козаків гарачий, Певно,  любов'ю  Венери  й  Юпітера  стиснене,  Сонце
Не ти сь брав їм хутори? Правити  світом  тебе  настановило  колись.
Єст інші тепер пори! З  ласки  господньої  все  ти  вже  маєш,  от  тільки  хай  Зірка
От же побірки прокляті, Роки  подовжить  тобі,  –  Рим  цього  зичить  також.
Під Очаковим взяті, Будь  же  прихильним  до  книги:  вона  допоможе  пізнати
І по пастуші тебунці Те,  що  невдовзі  гряде,  –  знати  яке  вже  пора:
Приїхали к вам ординці 2. Отже,  в  які  саме  дні  тобі  доля  ласкава  всміхнеться,
Не утікай же, ляху, І,  навпаки,  у  які  –  лиха  незнаного  жди.
З самого перестраху, Дні,  коли  Марс  запанує,  коли  буде  мир,  ти  побачиш,
Аж дай юнаков в табори, Де,  у  якому  краю  треба  чекати  чуму.
Готуй деньги за хутори, Місяця  й  Сонця  затемнення  –  знак  для  державця  зловісний.
Юж не будеш їх хати Ції  та  інші  дива  хочемо  тут  показать.
Поганцям оддавати,
Не будеш през суддів брати ПІСНЯ ПРО МИКОЛАЯ ПОТОЦЬКОГО І КОЗАЦЬКІ ПЕРЕМОГИ
Ані їх воювати. 1
Миліш вам жиди-збойці, Глянь, обвернися, стань а задивися, которий маєш много,
Ніж запорожці-молойці, Же ровний будеш тому, в которого не маєш нічого.
От же маєте кримчухи, Бо той справуєт, що всім керуєт, сам бог милостиве
Дайте їм тепер кожухи. Всі наші справи на своїй шалі важить справедливе.
От же Хмельницький може — Глянь, обвернися, стань, задивися, которий високо
Поможи йому, боже, Умом літаєш, мудрості знаєш широко, глубоко!
Тих куркоїдів бити, Не п[о]псуй мозку, мудруй потрошку, в собі обачайся,
Як жидів неживити! І тих рада не лиха, що ходять стиха, і тих пораджайся.
Юж утікають з валів, Глянь, обвернися, стань, задивися, которий воюєш,
Бояться самопалів, Луком, стрілами, порохом, кулями і мечем ширмуєш.
Волять татарської юки, Бо теж рицери і кавалери перед тим бували,
Ніж козацької руки. Тим воювали, од того ж меча сами поумирали!
Глянь, обвернися, стань, задивися і скинь з серця бути,
Наверни ока, которий з Потока ідеш ку Славуті.
Ю. Дрогобич. Вступ до книги « прогностична оцінка 1483 року»
Невиннії душі береш за уші, вольность одеймуєш,
Більшість  тепер  виставля  напоказ  свої  праці,  святотче,
Короля не знаєш, ради не дбаєш, сам собі сеймуєш.
Дбаючи  щонайпильніш  про  честолюбство  та  зиск.
Гей, пораджайся, не запаляйся, бо ти рейментарюєш,
Я  ж  мої  книги  у  світ  випускаю  з  єдиним  бажанням:
Сам булавою всім польським краєм, як сам хочеш, керуєш!
Хай  буде  користь  від  них  роду  людському  в  житті
Мій бога в серцю а не май в легце шляхецькой крові,
Ні,  не  даремні  вони  й  не  для  реготу  писані  мною;
Бо світ чорнієт, правда ніщієт, а все ку твоїй волі!
Виплід  Мінерви  цей  труд,  родом  з  надхмарних  країв.
Гей, каштеляне, коронний гетьмане, потреба нам чола
Знаю:  для  тебе  нема  таїни  у  підмісячнім  світі,
Єще пам'ятати і поглядати на заднії кола!
Нині  ти,  бачу,  спізнав  силу  могутню  зірок.
Жони і діти где ся мають подіти напотом,
Обшири  неба  для  наших  очей  незбагненно  великі,
Гди нас молодці, тії запорозці, набавять клопотом?
Розумом  легко,  проте,  можемо  їх  осягнуть.
Глянь, обвернися, стань, задивися, що ся дієт з нами,
Наслідки  ми  за  причинами  і  навпаки  визначаєм,
Поручниками і ротмістрами, польськими синами.
Глянь, обвернися, стань, задивися. Видиш, людей много? А не всі за матку мають:
Чи ти звоюєш, чи їм зголдуєш, бо то в руках бога? Другий хощет загубити,
Чини трактати а кажи брати гроші за заслуги, В ложці води утопити.
Бо то єст здавна заслуга славна запорозького люду. Бо чи треба ж лучшой муки,
2 Як подати ляхом в руки?
Он глянув, як звір, внет крикнув, як лев, на жовнірськії слова Давно вони гострять зуби,
Острая, як міч, а груба, як [піч], била тамтая мова. Давно моєй іщуть згуби.
Зараз синачка, свого єдиначка, шлеть на Жовтую Воду, А ви, діти, як чужії,
Там на большую і на горшую собі і всім шкоду. Садите їх мні на шиї.
Бо скоро ляхи стали подлє Плавлі, зараз поскочили, Ох, як скоро все забули,
Хмельниччики, ординчики обоз оточили. Що і виділи і чули —
А скоро привернули, зараз огорнули, розкопали моцнїї вали, Як под тими ворогами
Одних постріляли, других порубали, третіх живцем в Орду пооддавали. Стогнала я тяжко з вами,
На том не досить, миру не просить Потоцький здумалий, Стогнала я, ні одради
На войну встає, штурми готує, бо мів встид немалий, Не міючи, ні поради.
Хочет битися, кривди мститися, под Корсунь вступаєт, Коли жиди проклятії
А за собою, як за сву волю, запорозцьов потягаєт, Держали церкви святії
Там же на полю всю свою силу жовнірську утрачає, І од святой креста бані
Стрельбу і штуки і всі ринштуки запорозцьом нажичає, Витягали у нас дані.
Турецькії коні, дрогії убори оддає поневолі, Священиков забивано,
А сам іде і іних веде до татарської неволі! Кров господню проливано.
3 І то добре частували,
Отак пиха наробила лиха коронному Потоцькому, Як і самі описали.
Отак бута і тобі скрута, польному Калиновському. Ні що вольно з нас нікому
Отак, жовніре, ідіте сміле всі на зимовисько Не було, кромь жони в дому.
В Білих Городах, у загородах, мійте становисько. І тоє би уже стало,
Нехай християни, ваші подоляни, розплоджують кури, Щоб ім'я наше пропало,
Що виловили і виносили ваші джури. Єсли б Богдан, муж ізбранний,
А ви в татарах в тяжких кайданах до смерті сидіте, Не був од бога нам данний.
Як ми од вас, так ви од нас нужі потерпіте. Той стер плем'я проклятоє,
Честь богу, хвала, навіки слава Войську Дніпровому, Скинув з мене ярмо злоє
Же з божой ласки загнало ляшки ку порту Вісляному, І за мудрим сам совітом
А род проклятий жидовський стятий, чиста Україна, Поставив под кріпким щитом,
А віра святая вцалє зостала — добрая новина! Под рукою царей славних,
І ти, Чигирине, місто українне, не меншую славу Самодержцов православних.
Тепер в собі маєш, коли оглядаєш в руках булаву А ви, дітки, — ох утіха! —
Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця, Прошлого схотіли лиха.
Хмельницького чигиринського давнього запорозця. Єще я крил не простерла,
Бог його указав і войську подав, аби ім справовав, Єще і сльоз не утерла,
А жеби покорних од рук оних гордих моцно обваровав. А вам, дітки, жаль то стало,
Учиниж, боже, усім нам гоже, аби булавою Що я оддохнула мало.
Войсько твоє славно всьому світу я.вно за його головою! Ох мні біда! Дітей лаю,
Плач малої Русі Не знать що з жалю гадаю.
О, боже мой милостивий! Ой, не сини, ой, не діти
Возри на плач мой ревнивий! Хощуть мене загубити —
Где бідниця єст такая, Ляхолюбці, лихолюбці
Як я, Росія Малая? Тії мої, тії згубці!
Всі маткою називають, Як саранча, налетіли,
Доми й церкви посквЄрнили. Місяць  щоночі  з-за  обрію  сходить,
Куда пойдеш, ляхів хвалять, Сила  господня  над  ним  верховодить.
Вірних тілько що не палять, Факел  то  божий  немеркнучи  сяє,
Простим уші набивають, Нам  серед  ночі  пітьму  розганяє.
Лихим ядом заражають. Зорі  свічками  поблискують  з  неба  —
Без хвал ляцьких ані слова — Бога  хвалити  за  те  людям  треба.
їдять чи п'ють — о них мова. В  бурю  на  зорі  плавці  поглядають,
Знайте ж, дітки родимії, Шлях  через  море  собі  прокладають.
Як ви їм же любимії, Місяцем,  Сонцем  творець,  як  м'ячами,
Їдять і п'ють і голкують, Кида  по  небу,  мов  грається  з  нами.
Єднак ні в чом не смакують. Людям  до  речі  та  божа  забава,
Що ляцькоє, [те] їм вдячно, Богу  за  неї  повік  буде  слава:
Хоч ляда що, то їм смачно. Гра  та  дає  нам  всі  овочі  й  злаки  —
Хочуть бути уніяти, Як  же  за  неї  не  скласти  подяки?
Папу в ногу цілувати. Сонце  промінням  поля  зогріває,
К ляхом весь дух, вся охота. Буйним  колоссям  людей  наділяє.
То і мудрость, то і цнота. Місяць  остуду  в  суху  ниву  ронить,
Тії тепер хощуть ціло З  того  щедріше  земля  плодородить.
Привести замисл свой в діло,
Тії мене загубити
Мислять. Не ви мої діти! Павло Русин Похвала поезії
Да і на вас нарікаю, Світлий дар богів -- поетичне слово,
І на самих вас жаль маю, Їхнєє дитя, гомінке й солодке,
Що з такими дружба ваша Кажуть, лине ввись, дев'ятьом небесним 1
А невдячна любов наша. Сферам співзвучне.
Що видите у [їх] мості, Сам Платон-мудрець у своїх писаннях
Опріч дурной хвастливості? Вчив, що й дев'ять муз 2 подають свій голос
Що мні за син, що з врагами Влад із хором сфер, що в глибокім небі
Серце його, а не з нами? Мірно кружляють.
Не той то син мні здарився, Славить пісня ця не лише прадавні
Що в моєм дому родився — Подвиги мужів, а й за приклад ставить
Нехай прийдет из-за світа, Їхнеє життя і богів шанує
Да мні жичить многа літа! Словом хвалебним.
Той мні будет син любимий, «Кожен твір співця, -- вороги ясного
Не іначе, як родимий. Феба твердять так, -- небилиці сущі».
Се ж [бо], діти, ви глядіте, В пісні ж, десь на дні, по-мистецьки скрита,
Ляхолюбців не любіте — Зблискує правда.
Поти добра нам не буде, В панцирі твердім із горіха зерня,
Поки у нас тії люде. Хист тонкий бува і у грубім тілі.
Нехай ідуть на сухий ліс, Так і суть свою досконала пісня
Куда гордий зовет їх біс! Звикла ховати.
Нехай ідуть славить папу, Отже, про співця недаремно кажем,
...(Дефект першоджерела. — Ред.) Що натхнений він божеством небесним,
його лизать лапу! Бо летить до зір, над земним поділлям
Нехай же їм безголов'є, Крила простерши.
А нам [жити] на здоров'є! Що ж бо є тривке на зрадливім світі?
Хутко смерть бліда кожен плід стинає.
Лазар Баранович. Про місяць і зорі Вперто час гризький і руйнує, й точить
Все коло себе. Юній з ним, і той, хто сатиру вперше
Вигострив, -- Персій.
Зникне ладан весь, аравійця гордість, Глянь, Назона вірш палахтить любов'ю,
І рудий метал, що ним Таг ясніє, Не скривав її і Катул учений,
Щезнуть перли ті, що мов сніг біліють І сумний Тібул, і Проперцій гордий --
В морі Червонім. Нині між нами.
Пустка нині там, де стояла Троя, Всі співці живуть, осяйного роду
Де колись цвіли семибрамні Фіви, Вінценосний хор; тих імен величних
Де, було, стрімкі владарів гробниці На сувої цім не списав би, звісно,
Неба сягали. Стилос мій скромний.
Хто б то чув про міць владарів могутніх, Поки Феб ясний од просторів Сходу
Хто б сьогодні знав про вождів діяння, Повозом гримить до земель іберів ,
Хто б згадав про них, коли б віщий лірник Поки чи серпом, чи вже колом повним
Їх не уславив? Зблискує місяць,
Скрила б ніч глуха безталання Трої, Поки в'яже мир елементи світу,
Впав би й сам Ахіл-войовник безвісно, Поки твердь землі в своїх межах крайніх
Ректор би зітлів у піску гарячім Чує плескіт хвиль, оповита навкіл
Рідного краю. Світлим ефіром, --
Лета вічним сном повила б Дідону, Завжди з уст в уста по широкім світі
Канув би й Еней, хоч яку мав славу, Йтиме слава та, не підвладна смерті,
В млявий той потік, -- та Вергілій вчений Пісня, їхній дар, між людьми цвістиме
Вдарив у струни. В вічній обнові.
Звідки знали б ми й про братів-фіванців 3, Хай же тих співців не померкне слава!
Тих, які -- о гріх! -- піднімали в гніві Ти ж гортай книжки, перечитуй пильно;
Брат на брата меч, щоб його багрити Перш за все -- того, котрий був уславив
Братньою кров'ю 4. Край Пелігнійський.
Хто б Ясона знав, чи про злоте руно 5, Вправним віршем він, як ніхто, спроможний
Ним добуте, чи про талан Медеї? Нам розкрити все, що ховає пісня,
Хто б Пегаса знав, якби все у пісні Все, що лиш таїть, віщуванням грізний,
Не оживало? Феба триніжок .
Прахом все пішло б (не гадай, що муз я Щоб загін співців проспівав, на все це
Від джерел святих та печер усуну), Світло кине він, і, коли б я стежки
Всі діла мужів, хоч були й величні, -- Не вказав тобі, -- поміж книг священних
Нині б забулись. Помацки йшов би.
Слава йде гучна по широкім світі, Ось тому, прошу, -- коли справді вабить
З краю в край гримить -- про співця-фракійця б: Фебів храм тебе і шануєш ревно
Милим дзвоном струн він дуби та скелі Дев'ять муз, сестер, -- до того поета
Зрушував з місця. Серцем горнися.
Славен буде ввік і співець із Смірни 7, Вчених книг його не згортай ніколи,
З Мантуї співця не загинуть твори 8, Чистим серцем пий ті зразки високі, --
В них-бо -- гук боїв, що вели данайці І побачиш, вір, те, що було вчора
З родом фрігійців. Скрите від тебе.
Жив і ще живе у пошані вічній
З Кордови співець 9, як і той, хто славив Дзвінко в струни б'є буйнокудрий лірник
Хід Лівійських битв 10; буде вік звучати Феб, і музи вже -- у танечнім колі;
Й Стація ймення. Навіть гук пішов між горби та ріки,
Досі й Флакк живе, що в сім'ї поетів Медом текучі.
Перший лірник був, і каратель блуду --
ПОХВАЛА ВАЛЕРІЮ МАКСИМУ Вір мені, ти до Чесноти вийдеш:
Якщо бажаєш, хто б ти не був, сягнуть Валерій Максім -- ось джерело твоє,
Похвал найвищих, благ найжаданіших Тому й подам я зміст його книг тобі:
І грізній підступами долі В них славить він мужів діяння
Й смерті жахливій у вічі глянуть, -- Й вислови їхні, на диво влучні.
Служи щоденно милій наставниці -- В єдине ціле зводить майстерно він
Святій Чесноті, тільки до неї слід Погане й добре, так і повчає нас
Невтомно йти -- мужі великі На різних прикладах, до чого
Вчать -- її над усе цінувати, Йти, а чого -- уникати маєм.
Чий корінь, кажуть, надто гіркий на смак, Коли волієш, отже, верхи дерев,
Шорсткий -- на дотик, ніжні гілки зате А не коріння, й хочеш плоди рясні,
Рясніють пишними, смачними, Нектарні радісно зривати
Наче той мед золотий, плодами. Ген аж із тих щонайвищих гілок,
Діянь великих прагне Чеснота ця Йому довірся, йди лиш за ним услід,
Й трудів незмірних; чи ж не тому вона, Рівняйсь на нього, часто до рук бери
Єдина, вказує до щастя Його писання: їх-бо пильно
Справжнього й святості шлях достойним? Вивірив час, непідкупний цензор.
Тому ледащо, нелюд, напасник той, ДО СТАНІСЛАВА ТУРЗО
Блудник, зухвалець, підлий, зіпсутий геть Тільки-но світлий Феб, оддаляючись, повіз ясний зверне
І злом отруєний, душею У сніжний дім Кози 1, в холодну далеч, --
Темний -- її б не пізнав ніколи. Тут же й проміння своє забирає він, все тепло з собою,
Та ти без труду прикрого, вір мені, Натомість -- лід мертвотно скрізь синіє.
Її впізнаєш і осягнеш її, Всюди панує зима: розлютована, вітром дме холодним,
Якщо, крокуючи до неї, І вже струмки скував той лютий подув.
Ти збережеш непохитну волю. Льодом береться й земля, забуваючи гостре лезо плуга,
Усе ж бо в світі робить легким вона -- Без діла мерзне вже й рільник оспалий.
Хай сум, хай радість -- що сколихнуть її Хмизу тоді до вогню докидаючи, в піч палахкотливу,
Здолало б, духом супокійну Лілея 2 радо він при ній вславляє.
Навіть у скрути тяжку годину? Ген, аж у надрах самих заховалися краплі вод живлющих,
Початок, може, здасться трудним тобі, Земля ж біліє в паполомі сніжній.
Одначе трудність -- не у початку тім: Бистрії ріки тоді, ціпеніючи, в довгий сон впадають.
Це ти, що хиб ще не позбувся, Плавець судно своє прудке лишає:
Хибну про нього уяву маєш. Вже ж ні до західних меж не подасться він, хоч і прагне зиску,
Як той, хто ситий аж до переситу, Ні в індів край по щирі самоцвіти.
Кому нудотно, скільки б до страв своїх Холод північний пройняв, заморозивши навіть обшир моря,
Не сипав солі, звик лудити І лиш Воляр мигтить над ним ліниво.
Ніжним вином піднебіння в'яле, Ріки, що стрімко пливли, непокірливі, сплячці тій піддавшись,
Так само з тими, в'їдлива хіть кому Угорським краєм хвиль уже не котять.
Під самим серцем чорне гніздо звила: Рине з печери Борей, увільняючись з-під руки Еола,
Чесноту годі їм пізнати, Й лісами мчить, розгуканий, шалений.
Як не зціляли б душі своєї. Німо дерева стоять в наготі своїй: зелень їх не криє,
Тебе ж благаю: поки ще розум твій І трави зблякли, зсушені морозом.
Гнучкий та свіжий, поки душа твоя, Вже ж бо і луг перецвів, хворобливою жовтизною взявся.
Мов промінь, чиста, -- тій хворобі Сивіє знов у паморозі поле.
Опір чини, не ріднися з блудом. Як, о мій друже, скажи, не піддатися тузі, юним бути,
А я на стежку певну й пряму тебе Коли той цвіт вже й на осонні в'яне? --
Скерую нині, й не манівцем кружним, З часу свого користай, поки можна ще, поки нам у щасті
А навпрост, ясною тропою, Сприяє доля, -- слухай серця голос.
Ось уже й старість бридка, шкутильгаючи, йде поспішним кроком, Ловити часом недоля нас може
Невдовзі й смерть кваплива нас настигне. В тісні обійми, та Пан допоможе
Нині для втіхи живім, ушановуймо кожну мить погідну: Знайти рятунок, уникнувши далі
Вже поруч, ось вона, блідава старість. Тої печалі.
Навіть юнацькі серця несподівано смерть хапає, навіть Але тут варто ледь-ледь потерпіти,
Високодумних косить чорна пошесть. Аби у світі проясненім жити.
Тож про палкі почуття, поки можна ще, весело співаймо Це щастя, щастя, коли в нас до Бога
Перед отим вогнем, що так іскриться. Лежить дорога.
Чари важкі піднімім, щоб пилося нам, як то п'ють сармати. Могутню маєш, о Русь, вже відміну
Нове вино спиваймо з кухлів злотих. Фортуни, маєш тріумфу годину.
Хто ж бо то знає, скажи, чи ще й завтрашня нам всміхнеться днина, Петро дасть гідну тобі оборону
Чи Парка нам іще приточить нитки? І щит — Сіону.
Іди ж, о Петре, по днях многотрудних,
Лазар Баранович. ПРО ЧАС ДЛЯ ВСЬОГО — ДОБРОГО, ЗЛОГО Іди по працях уже незабутніх
Є  час  для  всього,  мудрі  так  казали, На трон шляхетний, узявши за цноти
Котрі  на  світі  добре  все  пізнали. Оті клейноди.
Час  народитись,  смертний  час  чатує, О Петре, здавна ти гість пожаданий!
Бог  забере  в  нас,  бог  нас  обдарує. Здрастуй, на втіху Русі нашій даний,
Час  плачу,  сміху,  час  будинки  ставить, Давай рятунок всій руській оздобі
Час  їх  валити,  час  мовчать,  час  править, В мізерній дóбі.
Постити,  їсти,  спати  час,  кохати  — Пригадуй ту Русь, якою бувала,
На  все  у  світі  треба  час  свій  мати. Звитяжців, славна, багато я мала,
Тобі  як,  боже,  час  ми  повертаєм  — Тепер обійми тобі лиш розкриті
Час  не  марнуєм,  а  про  себе  дбаєм. В Сарматськім світі.
Час  сей  зверни  на  добру  вічність,  боже, Оздоба слави ти нашої здавна,
Поки  нам  вічність  думку  не  тривожить. Хіба ж для світу усього не явна
Одважна праця, котру підіймаєш,
Русь прикрашаєш?
ЕВФОНІЯ ВЕСЕЛОБРИНЯЧА Ледве я втіхи в жалю дочекалась,
Петро Могила, митрополит Київський Моїй поправі цнот потребувалось
Пріч з роксоланських границь утікайте, Твоїх вельможних: твоя ж таки слава —
Печалі, серця ляментом не крайте. Моя поправа.
Вже є розрада, ах досить стогнання, Ім’я Могили у Слов’янській зоні
Геть нарікання! В небес благаєм, щоб ти оборону
Є вже по Єврах 1 бурхливих погода, Подати зволив у Київ патрону,
Мислі пекучій вже є прохолода, Нехай щасливо тобі він слугує,
По слізних ріках, по бідах скрутних, Поклін дарує.
По плачах смутних. Синове руські, серцями ви дайте
По всій Русі вже геть сльози-потоки, Поклін Могилі, йому ж повторяйте
Жалю оброки. Подякування за труд і за працю
Гіркотиранський вже в нас не панує На кожнім плацу.
Закон — в Софії святій порядкує Клейнод це наш і клейнод-бо коштовний,
Петро Могила, володар вельможний, І скарб найкращий, в словах невимовний,
Пастир побожний. За ним Русь наша зітхне у спокою
І де ридали, а сонця немає, По тім розбою.
Золотоокий де ще не сіяє Із ним і гарпій-схизматиків роги,
Титан у хмарах, повинна там бути Й підступно-хитрі єретики вбогі
Радість — не скрути. Не візьмуть вже нас, бо все тут він справить,
Добре наставить. Зоставляє той скіпетр, шарлат і корону,
Йди ж бо, пресвітлий Могило, безпечно, Кого Бог призиває собі в оборону.
Архієрейство прийми ти статечно, Ти щасливий, пречесний наш архімандрите,
Жий многолітно: Бог — твоя заслона, Тобі Бога пізнання тепер вже відкрите.
Щит і корона. Зверхність, слава, оздоба -- те все під ногою,
ДЕДИКАЦІЯ Віра, милість до Бога -- те над головою.
За дари, підмітив хтось, від панів приймають ГЕЛІКОН,
Ласку люди, що себе нею утішають. тобто Сад умілості перший,
І Тебе, Вельможний наш Пане, ми вітаєм, — який має в собі вісім коренів вільних наук,
Подарунок, хоч малий, також виставляєм. найпречеснішим його милістю
Панська ласка і простим даром не гордує, паном вітцем кир Петром Могилою
Від убогих, знаєм те, мало потребує. в Росії наново фундований.
Чи із золота дари тільки й знамениті? ВДЯЧНІСТЬ
Чи без серця дорогі будуть хризоліти? Гелікон, гора наук, вдячність посилає
Все справляй і матимеш в небі нагороду. Твоїй, отче, святині, бо в ній місие має.
Упоминок цей тобі ми даєм щасливо, — Корінь умілості перший
Превелебний Петре, ти чиниш справедливо. ГРАМАТИКА,
Панська в тебе ж бо душа: все на світі знаєш, — учить слів і мови
Зазвучати перед ким, Евфоніє, маєш! Розумному під небом, де місце звіряти
Дозволено, там можеш те легко пізнати,
Якого би пожитку була і похвали
Софроній Почаський. ЄВХАРИСТИРІОН, АБО ВДЯЧНІСТЬ
Складання слів наука за вік свій чималий,
СТЕММА ЯСНОВЕЛЬМОЖНИХ МОГИЛ Хто відав би, як звано китів вод глибоких,
Орле, ти під небо високо злітаєш, Земних і надземельних просторів широких.
Як на герб Могил чесних корони вкладаєш -- А ще на те потрібна людині є мова,
Не тільки сього світу знак влади монархів, Щоб дурнем не вважали за плутаність слова.
Але теж і духовних оздобу екзархів. Корінь умілості другий
Воістину гідний ти сього клейноду, РИТОРИКА,
Храни, як належить, честь світлого роду. учить слів і красномовства
Колись звик ти суворі перуни носити -- Коли б землі єгиптській не Нілові води,
Ласкавістю суворість вже час замінити. Пожитку не давали б її огороди.
Пильнуй же завжди, орле, сієї корони, В Єгипті Ніл хліб множить, із Нілу достаток,
Бо той знак усій церкві є знак оборони. Питво, харч і пожитків прийдешніх задаток.
НАЙПРЕВЕЛЕБНІШИЙ МИЛОСТИВИЙ ПАНОТЧЕ,ПАСТИРЮ, ПАТРОНЕ І Коли ж води над міру у повінь буває,
ФУНДАТОРЕ НАШ! То в рік такий врожаю господар не має.
Король вафаленський, ясновельможний милостивий отче, за звичай був поклав часу А як води Ніл менше, ніж треба, приносить,
певного свічу запалену підданим своїм висилати на знак того, аби гарячність милості То менше того літа трави косар косить.
своєї до них виконтерфувати міг. Королева наук Мінерва православно-католицька, Риторику віддавна із Нілом рівняли:
превелебний патроне, до того часу не дуже плодовита вродила з ласки і промислу Коли вчить, аби правду Господню всі знали,
Божого чимале гроно в православній науці православних синів. Ті, під намет твоєї Тоді врожай приносить чеснот пребагатий,
щедрості, під плащ твойого старання, під прихильність твоєї до наук зичливості Коли ж супроти учить -- душі загибати.
зібравшись, не відають, які б символи своєї до тебе прихильності виставити мали..... Співмірність -- річ коштовна, хто нею владіє,
Одчини ж, вельможний патроне, тій горі ворота зичливості твоєї, які кожному Той у житті хисткому завжди лиш радіє.
одчинялися, одчини, хоч і ницій та недосконалій, а проте правдивій і не облудній -- бо Корінь умілості третій
ж правду і щирість хоч і найубогіших, завжди звик ти мати у великій пошані. ДІАЛЕКТИКА,
Найменший із братії гуртожитної монастиря Печерського, превелебності твоєї е учить розумного речей розпізнання
дусі син і послушник Софроній Почаський, гімнаст кіновит чернець печєрський, Фальш облудних балачок вчасно зрозуміти,
риторики професор Де обман, а де правда, вміти розрізнити
Ся наука дає нам способи в умінні, Чергу дневі припише, зимі час і літу.
Щоб заховану взнати сутність у прозрінні. Хочеш землю, і небо, і всі елементи
Щоб навчивсь ум дати в скруті собі раду Пізнавати -- надійні візьми документи
І зумів пізнавати підступи та зраду. Корінь умілості сьомий
Так неначе те сонце, що мглу розганяє, АСТРОНОМІЯ,
Дощ і мряку із громом, а день роз'ясняє. Вчить рухів небесних
Для полемік научить доводи зібрати Де ясний палац Фебів, різний в будуванні,
І мистецтву премудро філософствувати. Знісся високо в простір, увесь в малюванні,
Корінь умілості четвертий В ліхтарі кришталевім сім ламп засвітивши
АРИФМЕТИКА, І небесне сіяння над світом розливши,
учить лічби Де всі зорі й планети місця собі мають,
На земних височинах є місце гористе, Звідки промені світла додолу спадають,
Що туди без натуги і труду не злізти. Туди думку людини наука заносить,
Краєвид несказанний -- краса знаменита, Таємниці природи цікавим голосить.
Та веде туди тільки дорога небита.
На верху отім пальма чудова зростає,
А на пальмі чеснота гніздо своє має.
СИМОН ПЕКАЛІД. ПРО ОСТРОЗЬКУ ВІЙНУ ПІД П’ЯТКОЮ
Зветься верх той Час Довгий і Многії Літа, ПРОТИ НИЗОВИХ
Полічити їх трудно од створення світа. Чотири книги, написані бакалавром мистецтв Симоном Пекалідом
Та як тільки рахунку навчишся з науки, Все намагається знищити серце зрадливе, одначе
Зараз праці тяжкої закінчаться муки. Бурю в небо чуже посилати нехай бережеться.
Бо ти легше пізнаєш число міріадів, КНИГА ПЕРША
Ніж долав колись море Геракл між Цикладів. Славлю я зброю й мужів з-за порогів, розбитих у битві;
Корінь умілості п'ятий В руки дала їм, о Русь, що займаєш широкі простори,
МУЗИКА, Проти невинних земель твоїх зброю Алекто жорстока 1.
вчить співу Музо, згадай ті причини, яка то озброєна сила,
Хоч тим колись філософ, Діоген убогий, Повід який тоді був, що жахлива Алекто побожних
Дорікав музикантам, що, чеснот дороги Наших вождів (а сарматська земля ними славиться) стільки
Занедбавши, на лютнях кант модерували, Змусила витерпіть горя? Чи стільки вже гніву в зухвалих?
До ладу при неладних звичаях співали, Щедро приносив тобі на жертовник дарунки пахучі,
Та провини у тому наука не має, В травах густих лежачи біля гір аонійських зелених,
Як учитель науці сам не підлягає. І якщо я, молодий, що спокою і грошей не любить,
Музика -- цвіт веселий, корінь співів гарних, Вже заслужив той лавровий вінок — нагороду поетів, —
Музика -- сад утіхи, ключ думок немарних. То піднеси цих вождів до зірок, оспівай битви Марса:
На Орфеєву пісню ріки, ліс і скали Як дзенькіт зброї тривожно лунав у боях швидкозмінних.
Дивувались, як чули, і Евріп несталий. Ну ж, розкажи, хто посіяв насіння найпершої битви,
Корінь умілості шостий І про мужів, про їх доблесть чи про пожежі воєнні.
ГЕОМЕТРІЯ, Вислухай нас ти, сенаторе перший Арктойського краю.
учить землю розміряти Йдеш ти війною на скитів 7 — радіє країна германська,
Ксенофан, видатніший з філософів давніх, Також в Паннонії радість, а Польща велика гордиться,
Котрий з Греції родом, з Колофонів славних, Бо до яскравих зірок піднесла тебе як каштеляна.
Архетипом був Бога змудрив називати, З вуст твоїх мова солодка пливе, наче з хмар темно-синіх
Без кінця і початку казав його мати. Щедрі дощі, ти шануєш мистецтво Мінерви належно,
Помилявся мудрець той, бо розум поганській В сад благодатний богині, що Мудрістю зветься, вступивши.
Ще корився облуді у мряці шайтанській. Отже, дозволь мені ратні діяння твої описати
Тим, хто істину хоче пізнати про Бога, Й Марсову справу важливу і пальму такого тріумфу:
Геометра така є чітка осторога: ПОХВАЛА МІСТУ ОСТРОГУ
Бог не є фігуральний, а є круглість світу, Місто прекрасне є тут, що зустріло аланів в тріумфі
(Все покорили вони), Острогом його руси назвали. З царського роду у тебе прекрасна дружина, і фавнів,
Слухи про подвиги ратні його до зірок розійшлися, Віру Христову прийнявши, прогнав ти із руського краю,
Славу ж античних часів принесли йому вільні науки 13. Храми священні страшного Перуна цілком зненавидів,
Подув могутній Борея його не лякає ніколи, Вічний вогонь відмінив та офіри, і відьом ти вигнав.
Також і Евр від Аврори туманом окутаних сивим Ти святе хрещення разом з народом прийняв, о блаженний,
Хмар грозових не приносить, а Африк всі грізнії бурі Та із синами своїми, якими ще й зараз гордиться
Стримує. Клімат чудовий отут: від Калабрії теплий Дім наш острозький, що саме такий був підвладний монархам.
Вітер зефір повіває, — він лагідний завжди в цих землях, — О Ярославе! То Київ чудовий віддав тобі владу,
Саме тому тут достаток: є все, що потрібно людині, І Володимир, Давидове місто, і замок острозький.
Що лиш могутня мати Природа створила для неї, Після союзу із ним благодатного в світі арктойськім
Все, що на нашій землі бачить Сонце з високого неба, Він серед руських героїв здобув собі славу велику.
Зможеш знайти. Життєдайне повітря з Всевишнього волі ІМПЕРАТОР СХОДУ
Родить розкішнії трави — худобі приємну поживу. І, Олексію нещасний, тебе він приймає гостинно,
Кожного року посіви прекрасні: на нивах широких Як імператора, давши тобі і багатство, і речі,
Пишне колосся красується всюди надійним наливом, Долі майбутньої розум людини не знає, і, впертий,
Наче із рога достатку. Церера із Вакхом повсюдно Він зберігати не вміє теж міри у царських котурнах.
Щедро дари розсипають свої по полях і травою Згодо постійна! Як швидко ти з’єднуєш речі маленькі!
Пагорби всі одягають гірською, і ласкає ніжно Узи ж спокійного миру руйнує народне повстання
Сонцем залиті поля життєдайне тутешнє повітря. Й спільному благу приносить воно величезную шкоду.
Зілля у горах росте розмаїте — даритель здоров’я. Гіршого племені ще не було у цім світі, ніж скити,
Хай замовчать геспериди і Пест, що трояндами славні! Гори Кавказькі його породили на скелях страшенних,
ТРИМОВНА ОСТРОЗЬКА ГІМНАЗІЯ А годувалось воно молоком із гірканського краю.
О ти, прекрасне творіння, Острозького імені гідне! Зброю як тільки дала йому в руки жахлива Беллона,
Ти теж достойне князів, що гордиться велика Русь ними! Справді, чого не зробили? О, скільки фортець Батий знищив!
О ліберійськії хвилі, о сицілійськії німфи! Чи ж не згорів тоді Київ і кріпость його, скрізь відома?
Бачу вже лаври, що виплекав їх Гелікон і приносить, Скільки загинуло славних вождів тоді в війнах кривавих,
Царства важкого Мінерви бажає Острозька фортеця. Згадувать зараз боїться душа і скорбот уникає.
Славиться бібліотека — достойний плід спільної праці, Зброя допоки шаліє, допоки виблискує скитський
Біблія світ тут побачила, швидко зростає видання Меч, то туди ж веде сина Деметри стійкість уперта
Інших книжок в Острозі, Аполон-Феб Гринейський радіє: Й слава його, доброчесність і честь? Куди скипетра слава?
Вже він Тенед залишив, став байдужим йому острів Делос, Сам він приніс ось корону монарха найвищого, й врешті
Ось він і лук, і кіфару, а ще сагайдак стрілоносний — Знову величність, що бачила різні уже небезпеки,
Все забирає в Острог, побажали ж так музи священні. ДАНИЛО, КНЯЗЬ ОСТРОЗЬКИЙ, КОРОНОВАНИЙ КОРОЛЬ
Є тут і храми: у різні часи будували їх люди. Влади бажаєш? Данилові доля дві разом корони 39
ГЕНЕАЛОГІЯ РОДУ ОСТРОЗЬКИХ, Подарувала, адже ж заслужив він, бо скитів жорстоких
Роду історія: славиться років сімсот герб Острозьких. Часто приборкував: щастя мав більше, ніж батьківська зброя,
Пращури знатні його та могутні, якими Русь наша Не випускав своїх стріл він ніколи з непевного лука,
Славилась завжди: ось пращур наш Рус став відомим у світі, Меч бездіяльним не був, і Беллона його не цуралась.
На берегах Бористена князь Кий спорудив міцну кріпость, В битві щасливій розбив він фаланги Мендольфа 40, і знищив
Рюрик з великим старанням з’єднав усіх жителів диких, Лари його величезним зусиллям, і з військом могутнім
Ігор не раз руйнував візантійські прекрасні фортеці, Стільки здолав ворогів, розбив стільки ворожих загонів,
Плем’я древлян переслідував Марс страшний руської Ольги, Із колчана саме друцького руські виймаючи стріли!
Землі і води великого Істру, що має дві назви, Скільки ж небажаних воєн послала йому тоді доля?
Завоював Святослав і звільнив від данини, що грекам Виникла-бо між сусідами й ним ворожнеча велика,
Русь ще платила. Він військо збирав, не любив особливо Дивно, яких тоді хитрощів не стосував проти нього
Золота: славу безсмертну здобув цей великий володар. Цісар і всі королі, що в пурпурі та золоті ходять!
Ти вирушав, Володимире, з рідного краю в походи, Все це нарешті Господь завершив миролюбним велінням.
Як переможець здобув у Тавріді багаті трофеї, Два ось князівства, об’єднані разом під стягом щасливим,
Після днів радості князя поклали на нари скорботні. Й полум’я іскри вогненно-страшні понесло в піднебесся,
Потім син Лев у князівствах цих княжив вже років багато, Наче ріка, попливло до будівель Острополя-міста,
Він збудував тобі, Львове учений, цей мур оборонний. Що заснував його князь Костянтин, переможець славетний.
КНИГА ДРУГА Скитські дерзання зухвалі згасив він, коли бусурмани
Саме в той час, коли ворог свавільний по нивах гасає Вибрали місце собі біля вод болотистих, і вранці,
Й меч козака низового шаліє в дерзаннях безмежних, Перші лиш зорі погасли на небі, зчепилися лави.
Януш, цей син Костянтина, порадившись, всім громадянам Їхні загони, як води бурхливі чи вихор могутній,
Видав наказ, щоб прогнать гультяїв всіх із ларів батьківських, Швидко широкі поля зайняли і таємно в долині,
Першим із міст Переяслав зустрів тоді напад могутній, Підступ готуючи хитрий, гармати свої розмістили
Й ворогу відсіч він дав, як звитяжець, із гнівом шаленим. В балці кривій непомітній. У першій козацькій фаланзі
Здобич хоч ворог узяв і дівчат для ганебної втіхи, Дві було тисячі воїнів, — нею командував вміло
Вигнав, одначе, його він із батьківських хат і до царства Ніс переможний, а Полох товстий мав три тисячі війська,
Орка послав, і великі пожежі війни припинились. Вісім до бою вів сотень Озовський-авгур і сміливо
Вбитих шістсот аж у водах підземних ріки Флегетонта їх підбадьорював, у Серафина на правому фланзі
Бачить із неба високого повіз блискучого Феба. Двадцять стояло вже сотень, загін отамана й магістра
Вигнаний з міста мечем, січовик без вагання подався [Тисячі дві] захищав сам Острополя славного замок,
До Трахтемирова й там поселився у рідних палацах; П’ять привів сотень кінноти тут Жук і командував ними,
Без бойових він лишився загонів: усі повтікали. Стільки ж підступний Ціркасій валахський, багато бідноти,
Вірити полю не хтів сам і зараз вдоволений з втечі, Легко озброївшись, тут прибуло, й, мов лівійськії води,
Наче той вовк у лісах, коли чує у засідках сіті, Ворог заповнив шляхи, і було його більш, ніж колосся,
Чи то зубастий кабан, що стріла його мучить ворожа. ОСТРОПОЛЬСЬКА БИТВА
Третій вже рік наступив, як бажала цього собі доля, Й, хоч відігнали назад їх, та бій розпочався ізнову:
Й після вигнання тирана минуло зими дві холодні 52, Кілька разів вороги до міських наближалися мурів,
Знов дика сила ворожа напала, бо час був надійний Свідком зрадливого підступу стало придатне до цього
Шкоду завдати, і, шалом новим запалившись, знов зброю Місце. Вони крадькома на шеренги густі наступали,
Й військо нове для війни із союзником разом зібрала, Шлях крізь вогонь собі навіть знайшли ці серця войовничі.
Бо ж не причина до гніву і також не лютість шалена Рівним був Марс для обох тих сторін, і однакова кількість
Вирвались з серця — отрута якась, що в душі затаїлась 53 Там полягла. Отже, ворог, злякавшись ще більшої втрати,
Десь в глибині у вигнанців, і вроджене прагнення влади, Знищить Острополь задумав вогнем, і згоріли розкішні
Й голод, порадник поганий, і почесті славного міста. Князя будівлі. Уже наближалась сюди його молодь,
ОСТРОЗЬКІ ТАТАРИ — ЖИТЕЛІ МІСТА Та низові козаки тут з’явилися швидше, ніж з неба
Панцирів зовсім немає на воях, весь захист — це зброя: Блискавка вдарити може, не хотіли ж бо вірити Марсу.
Відділ без панцирів проти озброєних йде в бій охоче Думка, що йдуть же свідомо на злочин, їм крил додавала.
Тільки з мечем, і колчаном легким задоволені стріли, Труднощі змусила їх переносити: саме стояла
Що пробивають щити круглуваті, скрізь міддю оббиті. Люта зима й по дорогах засніжених йти було тяжко,
Саме Беллона бажала, щоб гети ці після поразки Все ж таки маршем швидким до фатальної П’ятки добрались,
В битві нещасній отут, в Острозі, поселилися жити. Брами в’їзні укріпили і двері всі позачиняли.
Тож біля Горині, річки скелястої, всі там осіли Всі на плечах звідусіль помагали носити каміння
Й в інших місцях, і вже орють поля, не лишаючи зброї, Й також метальні машини, що мури вогнем розбивають,
Старші і молодь, що звикла до неї, її носить завше.
ЗВИЧАЇ ГЕТІВ Величковський МЛЕКО
Празників в році чотири вони відзначають достойно, 1
Свято Венери приносить щодня світлоносний Люцифер, Предмова до чителника
КНИГА ТРЕТЯ Уважаючи я, иж многіи народове звлаща в науках обфитуючіє мною мают не тылко
Ворог тим часом кінноті, яку на початку повстання ораторских, але и поетицких чудне а мистерне природным их языком от высоких разумов
Потайки десь там тримав, наказав шикуватися в турми составленних трудолюбій, которыми и сами ся тЂшат и потомков своих, довцЂпы острят,
Й сотні легкі позбирав по полях, щоб в похід готувались. а яко истинный сын Малороссійской отчизны нашей болЂючи на то сердцем, иж в Малой
Тут же все військо козацьке, лиш грізно сурма засурмила нашой Россіи до сих час таковых нЂ от кого тыпом виданых не оглядаю трудов, з
горливости моеи ку милой отчизнЂ, призвавши бога и божію матку н[а помощ], ОтселЂ тебе, чаю, смерть возмет ко гробу
умислилем иле зможность подлого [довцЂ]пу моего позволяла, нЂкоторые значаЂйшыє обу.
штуки поетицкіє руским языком выразити не з якого язика на рускій оние переводячи, То смерти уже єсте во вЂки предани,
але власною працею моею ново на подобенство інородних составляючи, а нЂкоторие и Ани.
цЂле русскіе способы вынайдуючи, которые иншим языком а нЂ ся могут выразити. Откуду же жизнь паки начнете взымати
Найдовалем теж в штучках іноземных многіе оздобные и мистерніе штучки, але не на Мати.
славу божію, тылко на марные сего свЂтные жарты выданые, з которых я тылко способ Мати чаю отродит вас [от пут] Христова
взявши ложилем труд не ку якому, не дай боже, тщеславію, але щегулне ку сла†бога Ова.
славы, и славнои владычици нашей богородици и приснодЂвн Марій, а на оздобу Плодом ли пречистая матере ожисте?
отчизни нашей и утЂху малороссійским сыном єи, звлаща до читання охочим и Исте.
любомудрым. Обы и нас спасл тот плод дЂвыя утробы
Упевняю теж ласкавого [читат]еля, иж если сіи вЂрши моЂ скор[о про]йет, неуважаючи, Обы.
що ся в кождом за штучка замыкает, мало або жадного не отнесет пожитку. Леч єсли над МногопрємЂнителный єст вЂрш, который килка десят разый перемЂнятися может,
кождым вЂршиком так ся много забавит, аж поки зрозумЂет, що ся в нем за штучка яко нижей обачиш. У римлян называется тот вЂрш протеус.
замыкает, велцеся в них закохает. Гдиж тут жадних простых (которых и простаки Яко ниву рясно плоды украшают,
складати могут) немаш вЂршов, тылко штучки поетицкіє, которые любо сут короткіє, тако дЂву красно роды ублажают.
маленкіе, але великую компонуючим их задают трудность и долгого, покися зложат, Ниву рясно плоды украшают яко,
потребуют часу. Суть з них нЂкоторые яко то рак лЂтералный и вЂрш чворогранистый, ДЂву красно роды ублажают тако.
которые и за мЂсяць ледвося зложат. Хто [то знае ]т, певне ми то признает, а прето Рясно плоды украшают яко ниву,
ласка[вый] [ч]ителнику если з них хочеш отнести утЂху, долго поймуй их, и если бы ся Красно роды ублажают тако дЂву.
которая штучка здала быти до поймованя притрудною, слушная рЂч єдного и другого Плоды украшают яко ниву рясно,
призвавши сполнеся домышляти, гдыж всЂ все можем, а єдин всего знати не может, Роды ублажают тако дЂву красно.
кромЂвсемогущаго бога, который як дал мнЂ охочо в том попрацовати, так и Украшают яко ниву [рясно пло]ды,
люб†твоей да подасть охочо читати и поймовати. В недостойных молитвах моих Ублажают тако д[Ђву красно род]ы.
горячо о тое всемогущую его помощ благаю. Яко плоды рясно ниву у[крашают],
Люб†твоей всЂх благ желатель и бого[молец] Іоанн В[еличко]вскій, недостойный з Тако роды красно дЂву ублажают.
презвитеров. Ниву украшают рясно плоди яко,
2 ДЂву ублажают красно роды тако.
Ехо єст вЂрш, в котором яко бы нЂкое ехо, то есть одзов, до кождого стихов конца Рясно яко плоды украшают ниву,
д†силлябы з конечных же лЂтер уформованые отзываютъся. Красно тако роды ублажают дЂву.
Что плачеши Адаме: земнаго ли края? Плоды яко ниву украшают рясно,
Рая. Роды тако дЂву ублажают красно.
Чему в онь не внійдеши, боиш ли ся браны? Украшают яко рясно ниву плоды,
Раны. Ублажают тако красно дЂву роды.
Не м[ожеши] ли внійти внутр єго побЂдно? Таковым способом сей вЂрш и далей можеться перемЂняти до килка десят разый,
БЂдно. волно кому досвЂдчити. А з мене тепер досыт же способ наменилем.
Или возбранен тебЂ вход єст херувими?
Ими. Поезії збірок «зегар цілий»,
Откуду дЂет ти ся сицевая досада? З рукописної книги «Зегар з полузегарком» МИНУТИ  До зегарка належать іще і
С сада. минути, Тому їх теж не годиться аж ніяк минути. МИНУТИ ВСІХ СПІЛЬНІ
Кто ти в садЂ снЂдь смертну подаде от древа? Мине дитинство.
Єва. Мине отроцтво,
Ктоже Єву в том прелсти, змий ли вертоградскій? Мине юність,
Адскій. Мине зрілість,
То сЂеши слезами не без вины поле; Мине старість.
Оле! Мине перестарілість.
ОтселЂ вся будеши со трудом стяжати, Мине весна.
жати, Мине літо.
Мине осінь, Минуть переслідування,
Мине зима. Минуть муки,
Минуть всі літа. Минуть біди.
Минуть всі часи, Минуть смутки,
А на все мине час покаяння. Минуть сльози,
МИНУТИ ЗЛИХ Минуть образи,
Мине слава. Минуть рани.
Мине багатство. Минуть глумліиня,
Мине честь. Мине голод,
Мине п'янство. Минуть прагнення.
Мине помпа. Мине нагота.
Мине гордість, Мине убозтво,
Мине пиха, Мине каліцтво.
Мине марнославство, Мине сліпота,
Минуть високії думи, Мине німота,
Минуть лестощі. Мине хромота,
Минуть пестощі, Минуть труди, невчаси, неспокої,
Минуть бенкети, пиятики, Мине усяке лихо.
Минуть служби, ДВІ СТРАШНІ МИНУТИ
Минуть дружби, Бо промовить Господь:
Минуть жарти. «Небо і земля мимо ідуть».
Минуть сміхи,
Минуть утіхи. Г. Смотрицький. Ключ царства небесного
Минуть розкоші. Яснеосвецоному и велможному княжати а пану Александрови Константиновичови 1,
Минуть скарби, божію милостию княжати Острозскому, воєводичови кієвскому, и прочая, и далей, и
Минуть ради, еще.
Минуть зради, Яснеосвєцоноє, велможноє а милостивоє княжа!
Мине хитрість, Иж мало не всЂ рЂчи, створеные от початку свЂта за предивным устроєниєм их
Мине ошуканство. творца, преходити єдины по других и пременятися и гинути мусят. Єдиньї в єдином
Мине кламство, округу лЂта, другиє в колку, иныє в колку десят аж и до ста и далєй. Ач естество
Мине заздрість, или натура их не гинет, кгды ж прошлому подобноє выростаєт и родится єдино з
Мине ненависть, другого.
Мине урода, Также и народ людскій, которому всЂ тыє рЂчи суть подручны и поданы — высоко
Мине тілесна красота. лєтаючиє птицы, глубоко плаваючиє рыбы, быстро скачучиє звЂри и все иноє под
Мине мужність. ноги єму єст покорено, а вжды, — и той также менитися, толко не гинути мусит
Мине сила, єдиньї, коротко ли долго ли на свЂтє побывавши, до общей матєрє своєє
Мине красномовство. ворочаются, а иньїє на мЂстца их наступают.
Мине удатність, И так в том воля божіа дЂєтся и дЂятися будєт аж до скончанія свЂта.
Мине справність. А вєдже, вЂрныє а добродЂльныє толко смертію з дочасного на вЂчноє
Минуть драпіжства, премЂняются, а иныє пак якобы и не умирают, бо мудрец так написал: «Родивый
Минуть кривоприсяжства, чада, не умираєт», кгды ж собЂ подобного от сЂмени и церкви своєй наслЂдником,
Минуть і іншії всі марноти марнот. то єсть дЂдичем по собЂ зоставляєт. И на болшоє благословенство и ласку на свЂтє
Тобто вся сила людська. у бога а творца своєго относят тыє, в которых отечест†и добрах по них не дьдичит
Все стане нічим по смерті: обцый и не убЂгают, а ни забиваются ото чужиє.
Не прибуде багатство, не зійде слава, — Таковым благословениєм почтил и увелбил бог оного великого Владимира,
Смерть-бо прийшовши, все оце погубить. преславно и многочудно крестившаго землю рускую, которого церкви и роду зацная
МИНУТИ ДОБРИХ  линЂя и донынЂ неустала. В ней же истинный наслЂдник 2 и властный потомок
Минуть хвороби.
ваша княж: милость єсть єси и на мЂсце оных великосановных и многославных Прото як ся выше ознаймило, рач ваша княжеска милость тыи певным а истинным
предков своих наступаєт. прикладом поступовати, и што далей написано, не рач лєноватися прочитати и так
А яко новотный на том житєйском мори, дивньга и прошлым и настоящим рЂчам с можется што до того ж нездорожноє показати. А ижся важило тую троха писаня
пилностю присмотруватися, ваша княж: милость маєш, беручи за початок всякой вашей княжеской милости пану своєму милостивому приписати и под можную
бодрости страх божій, а маючи завжды также пред очима страх и взор оборону поддати, не разумЂлося, кому бы слушнЂй и власнЂй.
яснеродившаго, и свЂтлопитающаго, и наказующаго со богоразумієм юность твою и Кгды ж по бозЂ всЂх содЂтели и по єго княжеской милости нашим милостивым
многим по многих сторонах свЂта добрый приклад дающаго, а праве по вселенной у пану, а отцу ваша княжеска милость иного не знаєм, и все церковноє отвсюду на
правовЂріи изрядно сіающаго неотступно ани измЂнно. младый возраст вашеє княж. мил. умилено зрит око, слєзы испущаючи, всЂх творцу
Ревнуй же прилЂжно сему и ваша княжа милость а послЂдуй неизмЂнно святому молячися, да не до конца лишена будет началника своєго наслЂдіа, у православіи
прикладу у свЂтлоцвитущой молодости своєй и справуй храм свой телесный, яко бы пресвЂтло сіающаго.
был прибытком духу святому. Тогды оный же благословенный бог отцев по Прето здалося за рЂч небезпотребную тоє вашей княжеской милости предложити,
обычной добрости своєй и тобЂ тоє даровати может, яко и началником твоим 3, а не бо хто не хочет похлЂбовати, тому годится правду указовати, звлаща, хто єсть
толко тоє, але и на столици их первой посадити может. хлЂбом и иными добродЂйствы от кого удоволен.
Прето потреба вашей княж: милости мЂти всегдашнєє пилноє баченє на зацный стан Остаток и початок ач младому, але мудрому баченю вашей княж: милости
и на новый вЂк свой 4, в котором не толко якого долгого, але и дня и годины єдиноє поручаєтся, кгдыж за сЂдины мудрость, а за лЂта старости живот побожный
стравити дармо а безпотребне шкода. Кгдыж и телесныє силы и душевныє также Соломон положил.
смыслы в таковом юнотском возрастЂ што далєй то болше ростуть, множаться и ку
горЂпоступають. І. галятовський. Наука, альбо Способ зложення казання
И як хто в таковых лЂтєх управит а накеруєт тую свыше спряженную колесницу Кто хочет казанне учинити, найперше маєт положити з Письма Святого тему,
свою, котораа никгды не стоять, але до кресу назначеного точитсе, на которой и сам которая єст фундаментом всього казання, бо ведлуг теми мусить ся повідати все
бог рад пребываєт, хто єму годне єє устроит, также и на дальшіє часы трваєт, и казання, в котором знайдуться три часті.
поступает, и до вЂчных прибытков, которых око, ухо, и сердце человЂчєє дознати Першая часть — ексордіум, початок. В котором казнодія приступ чинить до самої
не может, въєжджаєт. Чого и вашу княж: мил: господи, получити сподоби. Д річі, которую маєт повідати, і ознаймуєт людєм пропозицію свою, постановленне
колебаня у вЂрэ не установичного или пременєня, господи, сохрани, кгдыж з богом умислу свойого, що постановив і умислив на казанню мовити і показати, о чім хочет
жартовати, у вЂрЂ о нєм отмЂняючися, зле, а єще горше соблазн иным, звлаща, казаннє міти, і просить бога альбо пречистую діву о помоч і людей о слуханнє.
слабым подавати, але в чом хто свєтым крещенієм раз от нєго єсть везван и от Другая часть — наррація, повість, бо в той часті повідаєт юж казнодія тоє людєм, що
родичов правовЂрных избран, в том, по апостолу, нехай и прєбываєт и прочая. обіцяв повідати, юж показуєт тую реч, которую обіцяв показати. Тая часть єст
А хто бы хотЂл вЂдати и розезнавати лЂпшеє от горшаго, ведлє того ж апостола, найбольшая, бо в ней все казаннє замикається, і до неї іншії часті стягаються.
вся искушающе добреє содержати, нехай же не будєт таким подлым а плохоумным Третяя часть єст конклюзія, конець казання. В той часті казнодія припоминаєт тую
рЂчей судєю, же єдину толко сторону выслухавши, похваливши, з нею перестал. реч, которую повідав у наррації і напоминаєт людей, жеби оні в такой ся речі кохали,
Але як на мудрого, ростропного а боячогося бога узнавцу пристоять обом сторонам єсли будет тая реч добрая; єсли зась злая, напоминаєт людей, жеби ся такої речі
с пилностю, а не спрудка прислухатися, присмотрувати и пилне уважати и єсли же хронили.
тому может спростати, то ж тепер с тых лЂпшую, не обзираючися на зацность, Тії три часті у всіх казаннях моїх обачиш, бо в кождом казанню моїм ексордіум, і
можность, и телесную мудрость того свЂта, але на самую истинную правду божію, наррація, і конклюзія починається од краю і од большої різаної літери. Для того так
нелегкомысльнє узнати, обрати и з нею переставати безпечне маєть. умисльне учинив-єм, жеби-сь, тоє зрозумівши, могл сам латвій і прудшей казаннє
Ачбы подобно єще лЂпше, коли бы тым не всЂ, што не кождому належить, учинити і повідати.
шафовали, толко с тым, што церков святая духовно уставила, законно утвердила и Тії всі часті мають ся згажати з темою, бо, як з малого жродла виходить великая ріка,
неотмЂнно держить, переставали. єднак вода в ріці згожається з тоєю водою, которая єст в жродлі, так з малої теми
Але иж тепер свЂт на том: ради ся пытають, а иныє и отмєняють в новыє або великоє походить казаннє. 
перемЂнныє вЂры, а дЂла бы на горшиє, хоть старыє, хоть новыє, не дбають.
К тому не толко мужчизны, але из бЂлых голов нЂкоторыє хотять вЂдати Ексордіум найліпшоє будет, кгди оноє з самої теми учиниш, яко я в обох казаннях
глубокости письма, таєницы догмат церковних, которым призвоитша бы куделя з своїх на успеніє пресвятої богородиці з теми самої ексордіум учинив-єм. У першом
веретеном, а нижл.и тоє, што писано пером. казанню тема: «Пресвята цариця одесную тебе в ризи позлащенні одіянна
К тому лихи тыє змієобразныє шепталци 5, которым наши Євы волно нахиляють прекрашенна». З тоєї теми ексордіум учинив-єм, у которім мовив-єм о цариці і о
ухо, показуют им сличныє в поставках и словках яблушка, а при них можность и шаті. В другом казанню тема: «Знаменіе веліе явися на небеси: жена, облаченна в
славу свЂта того, зачим юж и Адамове даются зводити, сирЂчь, за молодыми и солнце, луна под ногами еи, и от двоюнадесяти звЂзд вЂнец на гла†ея». З тоєї
старыє починають блудити, не хотять бачити, что ся за таковую несталость предков теми ексордіум учинив-єм, в котором мовив-єм о невісті, о солнці, о місяці і о
всЂх придало.
звіздах, з которих корона учинена. Знайдеш такоє ексордіум і в інших моїх казаннях не слово божіє. Псалмиста зась мовить: «Не нам, господи, не нам, но имени твоєму
з теми самої учиненоє. дажд славу». І апостол Павел мовить: «Не себе бо проповідаєм, но Христа Ісуса
Єсли єднак схочеш, можеш ексордіум учинити з подобенства якого альбо з господа».
прикладу. Такоє ексордіум, з прикладу, єст в казанню моєм вторім, на страсті
Христові, котороє починається: «Виділи єдного часу ієрусалимляне на повітру До того, що мовиш на казанню, доводи того Письмом Святим з Біблії, альбо
войська», і проч., і проч. І в казанню первом на богоявленіє з прикладу ексордіум свідоцтвом святого отця якого, учителя церковнаго, альбо прикладом, альбо
учинено: «Кгди збудував Моїсій прибиток богу на мешканнє», і проч. І в інших моїх подобенством, альбо яким-кольвек доводом потверди і подопри свою мову, то
казаннях такоє ексордіум з прикладу учиненоє обачиш. вдячнійшая твоя мова будет людєм, которії тебе слухають, і віритимуть тому, що
А в тім, якоє можеш собі ексордіум учинити, учини, тілько гляди, жеби ся з темою мовиш. 
згажало.
Єсли схочеш на погребі казаннє повідати, положи тема з Письма Святого; по тім
Ексордіум можеш часом написати, понижаючи себе, приписуючи собі ведлуг теми учиниш казаннє. В ексордіум мов о смерті, же її нікто не можеть ся
недосконалость, слабость і неумієтность, кгди хочеш що великоє мовити альбо кого ухронити; альбо мов о короткості житія людського і о прожной хлюбі чоловічой;
великого хвалити, наприклад, кгди хочеш мовити о богу, о тройці пренайсвятійшой, альбо мов о здраді, одміні і нестатечності світа, за которим ся люде уганяють і йому
о пречистой діві. Такоє ексордіум в двох казаннях моїх знайдується, єдно на служать. В наррації вихваляй умерлого чоловіка, вилічаючи його цноти і добрії
рождество пресвятої богородиці — написав пророк Давид: «Бездна бездну учинки: же заховав віру православную до конця живота свойого, же бив
призывает в гласЂ хлябій твоих», і проч.; другоє на благовіщеніє пресвятої милосердний на людей убогих, спомагав їх ялмужною святою, же накладав на
богородиці, — «кгди посилав бог Мойсея до фараона, кроля єгипетського», і проч. церкви, на монастирі, на шпиталі, приймував в дом свой гостей, приходнєв,
пелкгримов, викупував і визволяв невольников з неволі, же бив покорним,
Треба розділити тему на часті в наррації, і кождую часть теми особно повідати. набожним, часто очищав сумленнє своє сповіддю святою і приймував
Такоє у мене казаннє знайдується на воскресеніє Христово, в котором тема: «Солнце пренайсвятійший сакрамент євхаристієй тіла і крове Христової, заховав пости,
возсіяет в нощи, и луна трыщи на день, и каплет кровь от древа, и камень дасть глас застановлявся за церков божію і за отчизну, великії праці і труди для церкви божої і
свой». Тую всю тему я розділив-єм на часті в наррації і кождую часть особно для отчизни подиймував; будеш вилічати вшелякії цноти його, которії он мів.
повідав-єм. Ексордіум зась і конклюзія звичайним ідуть трибом, як і в інших
казаннях; ексордіум починається: «Чворакий єст сенс в Письмі Святом», і проч.; Можеш собі ексордіум до казання на погреб взяти з мойого казання второго на
конклюзія починається: «Православнії христіане, відаєте, же сонце в ночі засвітило», успеніє пресвятої богородиці, з дванадцятої звізди, кгде написано: «Троякая єст
і проч. Єст у мене і другоє такоє казаннє на покров пресвятої богородиці, в котором смерть», і прочая.
тема: «Изважи ми огня тягость, или измЂри дыханіе вЂтра, или возврати въспят
день, иже мимо иде». Тую тему я в наррації розділив-єм, і кождую часть особно Можеш показати на казанню дві брами, которії ся на світі знайдують — єдна
повідав-єм. Ексордіум зась і конклюзія так же ідуть, як в інших казаннях. Ексордіум широкая брама, которая до пекла проводить, а тая єст гріх, ведлуг слов Христових:
починається: «Слушне ангел Гавриїл назвав пречистую діву благословенною», і «Пространная врата и широк путь воводяй въ пагубу»; другая брама узкая, которая
проч.; конклюзія починається: «У Даріуша, кроля перського, три покойовії учинили провадить до неба, а тая єст добрії учинки, ведлуг слов Христових: «Узкая врата и
квестію», і проч. Знайдеш у мене такоє казаннє на святого Николая і на святих тЂсен путь воводяй въ живот». Будеш мовити, же той чоловік, которий умер, през
верховних апостол Петра і Павла, кгде; тему в наррації на часті розділив-єм. узкую ішов браму, бо кохався в добрих учинках, которії учинки будеш вилічати, за
чім, ідучи тоєю брамою узкою, доступив неба. І той концепт можеш з гербу чоловіка
Старайся, жеби всі люде зрозуміли тоє, що ти мовиш на казанню. Бо святий Іоанн умерлого взяти, бо ся на гербі і брами знайдують. Подобний же концепт можеш
Златоустий мудрий бив казнодія, єднак його ганила невіста за казаннє трудноє, же ся взяти і з гельму, которий над гербом биваєт.
з нього нічого не научила і не однесла пожитку душевного; і од того часу, будучи Можеш учинити казаннє із шляхетства альбо з прозвиська, як ся кто по шляхецьку
перестережений, святий Іоанн Златоустий завше ся по тім старав ясне, виразне і зовет. Наприклад: Броницький — для того так називається, же боронив отчизну і
просто до зрозуміння людського казаннє повідати. Бо многії суть казнодії мудрії, церков божію од неприятелей; Любомирський для того так називається, же любив
самі добре що уміють, а не могуть альбо не хотять іншим людєм того ясне виразити і мир, покой і людей, незгодливих до миру, до покою приводив, слухаючи науки
протовкувати, овшем лятвую реч мовою своєю затрудняють, затлумляють і Христової: «Блажени миротворцы».
завіклявають; такії в церкві святой не мають похвали. Іншії зась казнодії трудную і
непонятную реч ясно виражаючи і товкуючи лятвою чинять; і таким казнодійом Любо з гербу, любо з гельму, любо з імені, любо з шляхетства альбо прозвиська
церков святая мудрость приписуєт і похвалу чинить, ведлуг Ісуса Сіраха: хочеш учинити казаннє, шукай такої теми, в которой би могло ся припомніти ім'я,
«Премудрость их исповЂдят люде, и похвалу их исповЂсть церкви» [Книга альбо шляхетство і прозьвисько, альбо герб, альбо гельм.
премудрості Ісуса, сина Сірахового, гл. 44, ст. 14]. Єсли будеш слово божоє Наприклад, кгди Моїсеєм зовут умерлого чоловіка, можеш такоє тема положити:
проповідати, а ніхто його не зрозумієт, себе самого будеш проповідати і виславляти, «Моисей же възыйде на гору божію» [Друга Книга Мойсеева. Вихід, гл. 19, ст. 21]. З
тоєї теми учиниш ексордіум такоє: «Вступив некгдись Моїсей, гетьман ізраїльський, преподобного отця Іоаникія Великого і на день інших преподобних отець,
на гору Сінайськую до бога, которий йому дав закон. І тепер зацне урожоний пан законников і пустельников, і на день святого архангела Гавриїла, і на день іншого
Моїсей ім'я рік вступив на гору небесную, которую споминаєт псалмиста, мовячи: якого святого можеш собі казання учинити.
«Господи, кто обитает в жилищи твоем, или кто вселится в святую гору твою», и
проч. По тім в наррації вилічай цноти, для которих взяв кого бог на гору небесную. І До того читай второє казаннє моє на святого Іоанна Богослова, которого я вихваляю
можеш мовити: «На гору небесную человЂк вступует, ходяй без порока и дЂляй през десять предикамента філософськії. Там з кождого предикаменту можеш
правду, глаголяй истинну в сердци своем, иже не улети язьїком своим и не сотвори концептов много собі взяти і цілоє казаннє з єдного предикаменту можеш написати і
искренему своєму зла и поношенія не пріят на ближняя своя, уничижен есть пред повідати. Знайдеш у мене цілоє казаннє з єдного предикаменту од коликості,
ним лукавый, боящая же ся господа славить», и проч. По тім мов, же урожоний пан написаноє на святого Іоаниа Крестителя, бо там все казаннє первоє показуєт, же
Моїсей ім'я рік мів тії всі цноти, ходив без порока, без змази і ділав правду, і проч. І святий Іоанн Креститель великий бив при нароженню, великий за живота, великий і
для тих цнот своїх вступив на гору небесную. По тім в конклюзії мов: «Одходячи з по смерті. Знайдеш у мене з єдного предикаменту, од яковості, цілоє казаннє,
світа на гору небесную, пан Моїсей ім'я рік жекгнаєт тебе, яснепревелебний учиненоє на воведеніє пресвятої богородиці, бо там все казаннє первоє учить, же
єпископе, альбо преосвященний митрополите, жекгнаєт вас, священики, законники, і пресвятая богородиця пієнкная єст на душі, для того, же цнотами душу свою
просить вас о молитву, жекгнаєт вас, братія, сестри і всі приятелі, і проч. приоздобила, і для того, же не маєт жадного гріха на душі своїй, которий душу
Єсли умерлого чоловіка по-шляхецьку називають Орлом, положи тема: «ИдЂже шпетить, і для посту свойого, і для молитви своєї. 
тЂло, тамо соберутся орли» [Євангеліє від Луки, гл. 17, ст. 37]. По тім учиниш
ексордіум: «Не треба нам смутитися і плакати, любо видимо на марах урожоного Анонім «Пересторога»
пана ім'я рік Орла. Бо душа його пошла до неба, жеби там з Христом жила.  Основна ідея – головну причину політ. І церковної кризи в україні автор вбачає у
недостатній освіченості народних мас.
Можеш в казанню учинити концепт од часу, в которий умер чоловік. Наприклад, Головна мета автора – розповісти правдиву історію про зрадницьку діяльність
кгди умер в понедєлок, будеш мовити, же для того його бог взяв в понедєлок з світа, єпископів, що відступили від віри народу. Пішли до папи римського заради своїх
жеби його душу ангели до неба запровадили, бо понедєлок єст день ангельський; інтересів. На початку твору автор докладно визначає мету своєї праці, він хоче
єсли умрет на вознесеніє Христово, мов, же для того його бог в той день взяв з світа, застерегти своїх одновірців, щоб вони не зраджували свою віру. Навівши аргументи
жеби його душу сам Христос до неба запровадив, бо в той день Христос вступив з уніатів, якими вони виправдовують свій вчинок, автор приступає до власне
землі до неба і запровадив там з собою душі святих отцев, пророков і патріархов історичного викладу. З історичного вступу бачимо, що автор був руським патріотом,
старозаконних, которих випровадив з пекла, кгди встав з мертвих, ведлуг псалмисти, але далекий від патріотичного самовихваляння Автор – флорентійська і брестська
мовячого: «Возшел еси на висоту, плЂнил еси плЂнь». унія були злодійськими. Звинувачує: терлецький із потієм причепні до вбивства
православного священика, яких суд потім визнав невинними. Іпатій Потій для
Читаючи казання на день святого Николая, святителя Міррейського, можеш ведлуг досягнення та розвитку своєї кар’єри робив все і ішов «по трупах» Сатирично
тих іншії казання на день Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Златоустаго змальований і Михайло рогоза – дволичність і підступність давно був таємним
і інших святителей учинити; альбо тії ж самії казання одмінивши можеш повідати; агентом папського риму і таємним віропідданим польського короля, водночас він
тема, ексордіум, наррація і конклюзія нехай тая ж єдна будет, тілько тую учини боявся Острозького. Єдина світла постать – князь Костянтин острозький. Автор
одміну, на которих місцях я припоминаю і вихваляю святого Николая, архієрея негативно ставиться як до католицизму взагалі так і до папи римського зокрема.
Міррейського, на тих місцях ти припоминай і вихваляй альбо Василія Великого, Папа – не верховний пастир, а мучитель, тиран, антихрист і сатана. Показуючи
альбо Григорія Богослова, альбо їоанна Златоустаго, альбо іншого архієрея, которого наслідки унії автор подає кілька колоритних картин масових репресій,
в той день празднують. переслідувань. Звертаючись до минулого засуджував міжусобні чвари. Мова не
Читаючи казаннє на святих верховних апостол Петра і Павла, можеш собі ведлуг тих книжна. Близька до розм., багато фольклорних фразеологізмів
іншії казання на святого апостола і євангеліста їоанна, альбо на святого апостола
Андрея, альбо на день іншого апостола учинити. зіло потребная на потомнії часи православним христіаном, святої кафоличеської
Так же, читаючи казання на святого пророка Ілію, можеш собі ведлуг тих іншії восточної церкви синам, аби відали, яко нікоторії єпископове панств коронних,
казання на святого пророка Ісаію, на святого пророка Ієремію, альбо на день іншого которії ісперва завше под владзою і под послушенством святійшого вселенського
пророка учинити. константинопольського патріархи були, а по том, не для спасенія душ своїх альбо
врученних себі, але для певних причин своїх і дочасних пожитков, яко ся нижей
Конець чинячи тоєї моєї праці, даю тобі такую раду. Читай книги і, що хорошоє покажет, свойого патріархи одступили і римському папежові в послушенство ся
вичитаєш, нотуй собі і до свойого казання аплікуй. оддали і великоє замішання в людєх учинили, і зась, пишучи книжки і друкуючи,
Читаючи казання на святого Іоанна Крестителя, і на святого архістратига Михаїла, і пришлого віку людєм знати дають, яко би то от для спасенія душ людських вчинити
на преподобнаго отця нашого Онофрія Великаго, можеш собі ведлуг тих іншії міли, нічого іного в церков божію не внесли, только то, що якоби ісперва бути міло і
казання на преподобного отця Саву, на преподобного Симеона Стовпника, на бувало, взновили, і показують, їж би папа римський старший над всіми патріархами
бути мів, а по том якоби ся патріархове од нього одорвати міли, і он їх прокляв, яко А за тим святійший патріарх, видячи митрополита київського Онисифора
пастир вселенський і намісник Петра 2, святого апостола й єпископа римського, а по двоженця 13, з престола зложив і на його місце Михаїла Рагозу  за залеценням
том якоби на Флоренськом соборі 3 пред полторасти літ, то ест по року тисячном христіанства поставив і освятив духом святим. Подобпо провидячи при
чтириста п'ятдесят дев'ятом альбо десятом, згоду з собою учинити міли, і посвященню, іж он мів одступником зостати, гди його проізводив, при битності
митрополит київський Ісидор 4 якоби тую згоду в руськой землі утвердити мів, що велю зацних людей у Вільні, рек тії слова:
якоби на многих місцях у церквах старофундованих знайдоватися міло і проч. — Аще достоїн єст, по вашему глаголу, буди достоїн, аще ли же ність достоїн, а
ви його за достойного удаєте, аз чист єсмь, ви узріте.
Кождий православний христіанине, потреба того, аби-сь відав, одколь в сюю Яко ж по том узріли-сьмо його у одступленню.
землю прийшла віра христіанськая. Іначей не довідаєшся, только аж з Греції По том супрасльського архімандрита Тимофея Злобу 15 за убійство з престола
прийняли віру христіанськую уперед, ніжли ляхове 5 з Німець римськую двайцятьма низвергл і на його місце інаго поставив. Братства пофундовав, которії по том король
і п'ятьма літи. І так були великії ревнителі, іж много з великим коштом церквей і Стефан за залеценнєм його привіліями умоцнив. І на тих тепер только благочестіє
монастирей намурували і маєтностями опатрили, злотом, сребром, перлами і уже зостало.
дорогим камінням церкви приоздобили, книг великоє множество язиком То пак неприятель душний прикладом давнім, як видячи Христа-ізбавителя о
словенським нанесли, леч того, що було найпотребнійшоє, школ посполитих, не молодих літєх не чоловічеськая, але бозськая мудрствуючого, безгрішна живучого і
фундували. За чим, за літами, оная грубость поганськая і прироженнє, влекущеє на 40 дній і 40 нощій на пущі постящагося, приступивши к ньому, кусив го,
марность того світа, так поразило, же потомкове оних побожних благочестивих вирозуміваючи, єсли же не месіяш, од віков назначоний ку стертю голови його во
самодержцов, княжат руських, світа сього красотами уведенії, а наукам не виученії, своє время прийшов, а познавши його бути не простого чоловіка, але бога
упали в великоє лакомство, около панування великую хтивость взяли і розділилися: правдивого, одступивши од нього, зараз пошов і подвигнув на Христа-господа дві
єдині тут зостали, а другії у повночних краях панства осіли, і тії довше у своєм власті потужнії, архієрейською церковную і світськую цесарськую.
панстві трвали. І як собі очі лупали о панства, один другому видираючи, а помоч Вернув свойого екзарху Діонисія з владзою своєю і при том злецив Мелетієві
противко собі сусідов ограничних зводячи, яко венгров, поляков і литви, великоє свойому, аби тоєї справи на соборі досмотрів, і, будет ли що певного, владзу мів
кровопролитіє межи собою патріаршую з Діонисієм карати Кирила.
Наступували на столиці митрополитове і єпископове неіскуснії, не такії, якії В том часі Діонисій, оддавши в Києві листи Мелетієві Богуринському,
ісперва бували: мужі святобливії, архимандритове київськії, за которих старшинства єпископові володимирському і архімандриту Печерського монастиря 21 київського,
й інокове бували люде живота святобливого, так іж просіяли добродітельми своїми, сам поїхав до митрополита.
а по смерті їх великії чудеса у гробах їх чесних дієвалися, яко то й тепер знаки того Мелетій, з Києва їдучи, ступив до Кирила луцького і, з ним бесідуючи, яко ж
суть у Києві. През довгий час святійшії патріархове панства нашого не навіжали рад їх заживав, видався сам, іж он маєт щось на Кирила, мовячи, же ти будеш у мене.
особами своїми, только през посланцов своїх. А теж митрополитове, кождий з них Кирил, взявши тоє собі на пам'ять, промишляв, яко би ся того довідати. Прудко
одержавши митрополію од господаря, короля польського, по благословеніє до за ним поїхав до маєтності своєї церковної, до Хвалимин 22 под Володимир, а з
вселенського патріархи до Константинополя завше посилали. тамтего до Володимира, до Мелетія.
[У] то [т] час, по зезволенню божієм, благовірний князь Константан Там же Кирил, видячи митрополита з патріархою, повідів, же патріарх не аспр,
Константинович 7, в святом крещенії нареченний Василій, княжа Острозькоє, але червоних золотих од тебе потребуєт, а то, аби тим барзій провадив митрополита
поревновавши благочестивим родителєм і прародителєм своїм, маючи в дому, в з святійшим патріархою.
князстві свеєм острозьком, єпископію острозькую, з продков своїх, также княжат Под той час Мелетій володимирський умер, а на його місце през залеценнє й
київських, ідучи, у православной вірі непремінно з продками своїми будучи поданнє княжати воєводи київського [став] пан Потій 23, каштелян брестський,
утвержений, єпископію уфундованную і маєтностями опатренную і на многих которий вдовцем був, але всіх вір собою спробував і в кождой що ж кольвек часу
місцях монастирі в них іноці, взбужон будучи духом святим, умислив утвердити забавився, также і жидовської не хибив, а бодай і турецького алькорану не учився.
православную віру, предками своїми вездє уфундованую. Найпервій старався у Того Кирил, коли на стан чорноризький в Володимиру при княжаті пану
святійшого патріархи, аби ся зде дидаскалов ку розмноженню наук вірі [воєводі] київському ставив, по обичаю нагого приоблекши кошулею, на то
православной зослав, а он на то маєтностями своїми ратовати надоложення на то не уготованною, приодівши, у олтар вводив, ніт відома одколь (бо були двері
жалуєт, як юж збудував школу, шпиталі, маєтностями їх надарив. І так науки позамиканії) вихор уйшов і подняв йому подолок оної кошулі і на голові положив,
словенськії і грецькії у Острогу заложив, друкарню собрав, со благословенієм і так іж ввесь хребет йому одкрив противко всім, в церкві стоячим. Власне, як
зосланням патріархи вселенського тоє все заложив. Константан Копронім 24 гноєвидний — кгди крестився, в той час у крестильницї
За чим і великий король польський 8 святобливої пам'яті княжаті його милості наплюгавив. Ш,о то було знаком злим і лихим.
привілеєм то злецив і поручив, аби преложоних духовних віри своєї завідував а за Пан воєвода київський по довгом розмишлянню позволив не видати, бо нікгди
його залеценнєм митрополії, єпископії роздавати людєм віри і послушенства оний не був ані єст зрайцею, але старшим в духовенстві, протосинкгел [ом]. Обіцяв
кгрецького обіцяв, яко ж і давав. його поставити до данн'я справи о собі, але не приватне, только до кола єнерального,
где би сенат і послове земськії всі того слухали.
Другая скарга, же тот Никифор дітки малії казав цесарові у християн брати. Нехай же тя не приводить до одступлення віри оздоба церемоній римських,
Третяя скарга, же он на землю Волоськую царя татарського привів. вольності, розказування всьому світу, мудрость світа того і щастя світовоє. Бо тоє
Четвертая, же он на господаря волоського дань цесарю турському давати все не пользуєт, але вредить, і в том ані сам Христос, ані апостолове, ані отцеве
вложив. святії не кохалися, і овшем од того бігали.
П'ятая, же тут єст шпікгом і знати даєт до турок, що ся ту у нас дієт, і в листах А [з] другої сторони — наших патріархов убозством і зневоленнєм не стидися.
своїх пишет, же поляци, яко пси, самі ся їдять, і указуєт дорогу до нас поганинові. Сам абовім Спаситель за себе кінкон давав. І апостоли і святії отці аж до трьох сот і
Шестая, же навіть, будучи простим чоловіком, важив сє турбацію чинити в Речі шести літ по вознесенії Христово [м] под нечестивими царями [жили]. І овшем з
Посполитой, згоду святую торгати і складати митрополита і владиков з їх стану, а того ся тіш, іж наша церков єст уфундована і основана на Христі, камені
тим увесь народ руський подвигнути і взрушити, і непокой вчинити, аби [поганин] краєугольном, засіла в Сіоні во Ієрусалимі, там, где все спасеніє наше содіяся; маєт в
тим снадній на панство наше упровадився, вчинивши внутрній непокой, і проч. собі святості од Спасителя цалії, ненарушонії, віри визнання невонтпливії, і
На тоє все, іж не розумів Никифор по польську, повідали му вкоротці по нераздрушонії. І онії обітниці Спасителеві на [нас] ся виповняють, же брами
волоську тоє, а он язиком волоським одповідав, же: пекельнії православія церкви восточної не перемагають. Не только вселенський
— То єст вшистко фальш, аби теж і так було, теди тоє, що ся у чужой землі дієт, неприятель, але і з нас самих повставші ложнії учителі, ухопленії мудростію
вам судити ані за то карати не приналежить, але, — рек, — нехай повідить вам римською, одступленієм своїм правовірних христіан одоліти не могуть.
гетьман под сумленнєм, як он о мнє у Волосєх і о моїх справах відаєт і яко мене В том можеш собі на приклад взяти братство віленськоє , як його превратити не
намовляв до Замостя могуть од православія ні огнь, ні меч, але тим барзій бог їх подкріпляєт, так, іж в нім
Припатр же ся, чоловіче христіанський, той всей справі, одколь початок взяла, знайдуються люде учонії, годнії, терпливії, смиренномудрії; мають шлем спасенія і
яко ізперва діавол межи руссю забігав, аби православіє не коренилося 97, яко княжат меч духовний, одолівають властєм потужним, духовной і світськой, а слово божіє не
лакомством, тиранством подавив, яко наук размножити не допущав; а которий хотів в'яжеться, але овшем ростет і множиться у правовірующих.
в Христі жити, кождий мусіз панства одстрадати, альбо у монастирі живота Не слухай же тих баламутов, которії тобі вдають, іж би там церков божія
докончити, альбо живота пострадати; і так, не допустивши наукам ширитися, правдивая міла бути, где владза світськая з духовною змішалася, где пиха гніздо собі
останок, що позостало од продков оних княжат, у віру римськую привів, а інших у збудувала, где мудрость світа того пануєт, где філософія поганськая, Арістотелева
безуміє. наука, слово божіє виворочаєт і інако вірити кажет, где духовнії пространно живуть,
І нинішнього часу тою ж проклятою унією на правовірних воюючи (кгди ж так вольностей вшеляких заживають, на віру [православную] і святую не словом божим,
завше діавол на церков божію воюєт, бо нужно єст царство небесноє і нужниці але мечем воюють. Бігай од них, бігай! Бо то не Христова, але антихристова віра,
восхищають його), яко то западняя сторона ізперва ся кохала у гордості, так і тепер которої ся противниці наші держать.
там пиха пануєт, і щокольвек чинить, все для того чинить, аби видимі чоловіки були
і похвалу односили. А Христос, збавитель наш, не об'явився мудрим фарисеям 98 і Палінодія З. Копистенський
законоучителєм, але убогим і неучоним, аби не мудростію Арістотелевою 99, ІЛИ «КНИГА ОБОРОНИ» КАФОЛИЧЕСЬКОЇ СВЯТОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ
поганською, але смиренкомудростію духа святого бозство своє показав. І для того ВСХОДНЬОІ ЦЕРКВИ І СВЯТИХ ПАТРІАРХОВ, І О ГРЕКАХ, І О РОССОХ
сам покорний був, аби-сьмо покорнії всі були; для того не казав собі сокровища на ХРИСТІАНЄХ, В ЛАСЦІ БОЖОЙ, ЗА БЛАГОСЛОВЕНІЄМ СТАРШИХ, ПРЕЗ
землі збирати, але на небесєх, аби-сьмо там серця наші ховали, где і скарби наші, то АРХІМАНДРИТА ЗАХАРІЮ КОПИСТЕНСЬКОГО НАПИСАНА І З РЕВІЗІЄЮ
єст до неба. А їх видимо, яко во всем противні суть євангелію Христову. УЧИТЕЛЕЙ ВИДАНА А ПОД РОЗСУДОК ПОДДАНА СВЯТИХ ВСХОДНІХ
А в канонах святих написано: «Павел святий Петра святого строфуєт». Чого би ПАТРІАРХОВ РОКУ РОЖДЕСТВА БОГА СЛОВА ІЇСУСА ХРИСТА 
не [смів] учинити, кгди би йому не був ровен. Потому, іж Павел святий проповідав Пришли, приходять і виповняються, любомудрий чительнику, онії дні і літа, о
бути Христа головою церкви і каменем краєугольним, а Петр святий, єсли он був которих господь бог наш Іїсус Христос оповидів, мовячи: «Повстануть лжехристи і
камень вірі і головою церкви божої, теди би му Павел святий достоїнства і владзи не лжепророці, не вірте їм, о то впрод рекл-єм вам».
уймовав. О чом маєш до ефесов в першом листі, гл. 22, і в втором листі, гл. 20. А святий Павел, апостол, тими оповідаєт слови: «Дух теди явне мовить, іж в
Не був теж в Римі Петр святий і тогди, кгди Павел святий з Риму писав до посліднії часи отступять нікоторії од віри, внемлюще духовом лестним... сожженні
філіпписов в листі осьмом, где пишет, іж в Римі не маєт розного собі в проповіді своїм сумнінієм». Єще той же тоє: «Теди відай, іж в посліднія дні настануть часи
слова божого, которий би мів щире справи ваші на баченню, кгди, — повідаєт, — всі лютия, будуть бовім чловікове самолюбці, сребролюбці, надуті, горді, блюзнірці». І
свої[х] [справ] іщут, а не Іисус Христових. Одтоль значиться, іж альбо Петр святий в нижей: «маючі образ благочестія, а сили його одметучіся, і тих отвертайся», і нижей:
Римі не був, альбо Павел святий, там будучи, не Христових, але своїх приватних «завше учачіїся і ніколи в розум правдивий прийти могучії».
справ уживав, яко теперешнії римськії біскупове. Апостол зась Петр оповідаєт тими слови: «Були і лживії пророці в людєх, яко і в
Присмотрімо ж ся, яко поганин, ворожий неприятель, віри не ломлет, не губить, вас будуть лживі учителі, которії внесуть єретицтва затрачення». І нижей: «І многії
за віру не мучить, маєтностей земних не забираєт, до своєї віри кгвалтом не пойдуть вслід їх нечистот, през которих дорога істинная блюзнитися будет, і в
примушаєт, яко римськая столиця. преумноженію лестних слов вас уловять, которих суд спочатку не омішкиваєт, і
затраченнє їх не дремлет».
А Іоанн Богослов в Апокаліпсисі написав: «А гди скончиться 1000 літ,
розвязаний будет сатана од темниці своєї, і вийдет прельстити народи будучих на
чотирьох углах землі».
І так, по тисячном од рождества Іїсуса Христа віку, той непріятель многих
прельстив і прельщаєт, і шкодливоє розерваннє учинив. І нині од істинної
православної віри одводити не устаєт, а ім далій, тим барзій, особливе, коли, по
тисячном року, лічба шестсотних літ докончевалася, а шестдесят і шестая до
виповнення свойого зближається, тогди явно ся стало і помножаєт одступленіє і
прельщеніє.
Аби нас кто за упорних не виймав, освідчити віру і правду свою повинні-хми. У
нас, старої правовірної Росії, німаш упору, єдно статечность діаментовая. Не єст то
упор при таковой вірі, которая як трваєт юж тому тисячний шестсотий і двадцятий
ся пишет рок стати, але то єст сталость і статечность живая. Живими бовім єсте-хми,
гди [в] церкві Христовой тіло його святоє поживаємо і кров його правдиве п'ємо.
Задавали оних часов святим мучеником упор і шаленство, а неправо то на них
волокли. Яко і на нас нині волокуть і змишляють. Не єсте-хми упорними, кгди так
віруєм, яко апостоли учили, .яко теологове вірили, а мяновите: Діонісій Ареопагіт 1,
Афанасій, Василій Великий, Григорій Назіанській, Іоанн Златоустий, Кириллове 2,
Іоанн Дамаскін і Феофілакт; ку тому, яко синоди визнали і ухвалили, і запечатували.
Упорними суть жидове, туркове і всі єретикове, гди ся церкві правдивой і догматом
святих отцов і каноном синодальним не покаряють.
Ви теди що-сьте слишали од початку, нехай в вас пребиваєт, а єсли в вас пребудет,
що-сьте слишали од початку, і ви в сині і в отці пребудете. А Павел, святий апостол,
упоминаєт, мовячи: «Которих речей научили-сьте ся, і приняли-сьте, і слишали-сьте,
і виділи-сьте во мні, тії речі творіте, і бог покоя будет з вами». Що і декретом
страшним Павел святий запечатував, анафему покладаючи на тих, которії би сміли
проповідати і учити іначей і над то, що-хми юж приняли. До чоловіков неповинні-
хми міти люби большей і з ними ся єдночити, але больше правость віри і догмата
святих отцов і синодальнії канони любити маєм і в таковой трвати єдності. Анафеми
ся теж боїмо за то, гди би-хми над то, [що] юж подано і синодами приказано, міли
приймати.
Наконець, і о ісхожденню пресвятого духа од самаго бога і отця вкротці
предложилося.
То так одправивши о той Книзі, відай чительнику, же в благодаті божой з
працею великою написана єст, доводячи з письма святого, старого і нового
тестаменту, і з поважних теологов, і з певних авторов і істориков речі[й] ісправній
виражених.
Которая то книга през мудрих і в письмі святом біглих, которим подавана була,
читана, пробувана і поправлена була. А над то под розсудок совершеннійших святой
апостольськой церкві подається.
А то юж к православним замикаю тую предмову учительними апостольськими
слови тими: «ви теди возлюбленнії, святою вашою вірою буду [ю] чи себе, в дусі
святом молячися, самі себе в любві божей заховайте, очекиваючи милосердія
господа нашого Іїсуса Христа в живот вічний».

Оценить