Академический Документы
Профессиональный Документы
Культура Документы
«Нарешті він помітив сина за п'ять чи шість футів вище: Жюльєн сидів верхи на
бантині. Замість того, щоб уважно стежити за ходом пилки, він читав книжку. Ніщо не
могло завдати старому Сорелю більшої прикрості; він ще так-сяк міг би дарувати
Жюльєнові його делікатну поставу, непридатну для фізичної праці й таку несхожу на
поставу його старіших синів; але ця пристрасть до читання була йому осоружна: сам
він не вмів читати.» - ця цитата вирізняє Жульєна як людину не схильну до фізичної,
а більше до розумової праці. Делікатна постава, пристрасть до читання – ознаки
людини з вищих кіл суспільства, він був не в своїй тарілці із батьком, який все життя
тяжко працював та братами.
“Це був тендітний, невисокий на зріст 18-19 років, з неправильними, але тонкими
рисами обличчя і орлиним носом. Великі чорні очі, які в хвилини спокою
виблискували думкою з вогнем, тепер палали найлютішою зненавистю.Темно-
каштанове волосся росло так низько, що майже закривало лоб, а коли він гнівався,
лице його набирало неприємного виразу. Ще з малку його надзвичайно бліде й
задумливе обличчя викликало в батька передчуття, що син його недовго протягне на
цьому світі, а якщо й виживе, то буде тягарем для його сім’ї. Усі домашні ненавиділи
його, а він ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міській площі він
завжди був битий.” – цитата пояснює відношення оточення до Жульєна Сореля і
показує чому сам герой так відноситься до суспільства. Тонкі риси обличчя,
тендітність уособлюють певні аристократичні завдатки. Великі чорні, напевно
задумливі, очі показують, що Жульєн глибоко все аналізує і розуміє, що народившись
би в іншій епосі, він міг би досягти більшого.
«Ні, краще відмовитися від усього,— казав він сам собі,— аніж погодитися їсти з
прислугою.» - разом із його низьким з народження статусом, у Жульєна є величезна
гордість, егоїзм в деякій мірі та бажання самоствердитись.
«Крім полум'яної душі, Жюльєн мав надзвичайну пам'ять, яка, правда, нерідко буває і
в дурнів.» - пам'ять вирізняє Жульєна серед інших, допомагає йому в навчанні, в праці,
в заслуженні поваги від інших. Але це скоріше набута риса, адже хлопець постійно
читав книги, любив навчатися, випрацьовував це вміння.
«Раптом Жюльєн перестав говорити про Наполеона; він заявив, що хоче стати
священиком, і його тепер постійно бачили на лісопилці з латинською біблією, яку
йому дав кюре,— він вивчав її напам'ять. Добрий старий кюре, захоплений його
успіхами, проводив з ним цілі вечори, даючи йому уроки теології. Жюльєн виявляв
при ньому тільки побожні почуття. Хто б міг подумати, що це юне, майже дівоче
обличчя, таке бліде й лагідне, таїло непохитну рішучість витерпіти які завгодно муки,
аби лиш пробити собі дорогу.» - дуже яскравий опис, який показує, що Жульєн добре
вміє пристосовуватись до подій, він швидко змінює коло інтересів, готовий вчитись,
щоб добитись чогось в житті. Бліде, лагідне обличчя згадується, щоб знову нагадати
про незахищеність Жульєна, майже аристократичну витонченість, але палкий розум і
бажання бути кимось.
“В цю мить вона помітила біля входу молодого селянина, ще майже хлопчика, дуже
блідого й заплаканого. Він був у чистій білій сорочці, а під пахвою тримав чистеньку
курточку з лілового ратину. Обличчя цього селянського хлопця було таке біле, очі такі
ніжні, що в трохи романтичній уяві пані де Реналь спочатку виникла думка, чи це,
бува, не переодягнена дівчина, яка прийшла про щось просити мера. Їй стало жаль цієї
нещасної, що стояла біля вхідних дверей, очевидно, не наважуючись підняти руку до
дзвоника. Пані де Реналь попрямувала до неї, на хвилину забувши свої гіркі турботи
про гувернера. Жюльєн стояв обличчям до хвіртки й не помітив, як вона підійшла.” –
автор навмисне згадує такі слова як «білий», «чистеньку», «ніжні» щоб увиразнити
той чистий образ ще молодого і несміливого Жульєна, який тільки виходить на свою
дорогу життя, який ще не уміє опановувати свої емоції та лукавити.
«Діти його надзвичайно полюбили, а він їх зовсім не любив. Та навіть і любов до пані
де Реналь була сповнена честолюбства. Першим кроком до їх стосунків пані просила
гроші на його білизну у чоловіка, записала одного із слуг до бібліотеки, щоб брати
коханому книжки, які він не міг читати в присутності господаря.» - Жульєн знайшов
любов в домі мера де Реналя, але не міг відповідати так само, бо з дитинства не знав
що це, він тільки входив у світ інтриг і його стосунки з пані де Реналь поки
уособлювались в матеріальних принципах.
«Кохання його було й досі пройняте честолюбством. Його тішило те, що він, нікчемне
створіння, нещасне й зневажене, володіє такою благородною і гарною жінкою. Його
бурхлива пристрасть, його захоплення красою своєї коханки нарешті трохи розвіяли
побоювання пані де Реналь щодо різниці їхнього віку.» - в даній цитаті головний герой
уже навчився опановувати свої почуття до пані, його тішить статус коханця такої
важливої персони, він самостверджується через зв'язок із дружиною мера.
«Коли Жюльєн забував про свої честолюбні мрії, він захоплено милувався навіть
капелюшками, навіть сукнями пані де Реналь. З насолодою вдихав він їхні пахощі.
Жюльєн відчиняв ту дзеркальну шафу і цілими годинами милувався красою й
порядком, що там панував.» - вже третя цитата із згадкою Жульєнового честолюбства,
але тут він постає нам тим колишнім хлопцем, який прагне кохання, бути комусь
потрібним, захоплюється високими почуттями і прекрасним.
«Жюльєн вже не наважувався щиро висловлювати свої мрії. Перша жагуча пристрасть
минула, і він міг спокійно міркувати про все. Йому спало на думку, що небезпечно
ходити в кімнату пані де Реналь. Хай краще вона приходить до нього.» - пристрасть і
бажання завоювати жінку такого статусу притихли і Жульєн стає обережним,
відкриваються нові для нього почуття, він вчиться бути на крок вперед, обачливим,
володіти не лише жінкою, але і ситуацією.
«Тут настала нарешті черга Жюльєна, який уже півтори години чекав з нетерпінням,
коли йому можна буде вставити слово. Відповідь його була бездоганна, а головне,
довга, як пастирське послання. В ній було сказано дуже багато, але нічого певного.
Була в ній і повага до пана де Реналя, і благоговійна пошана до вер’єрського
товариства, і вдячність до славнозвісного супрефекта. Супрефект, вражений тим, що
натрапив на більшого єзуїта, ніж він сам, марно добивався від нього чогось певнішого.
Жюльєн у захопленні від нагоди повправлятись у красномовстві, продовжував
відповідати в тому самому дусі, тільки іншими словами. » - в цій цитаті виокремимо
красномовність Жульєна, ще одне вміння, яке допомагає йому видиратись по
кар’єрним східцям вгору, завойовувати розуми і серця людей.
«Під час перерви Жюльєн побачив, що викликає загальну цікавість. Але їм не вдалося
помітити в ньому нічого, крім стриманості й мовчазності. Дотримуючись укладених
для себе правил, він розглядав цих триста двадцять одного товариша, як ворогів. » -
обережність, яку Жульєн почав виховувати в домі пана де Реналя допомагає йому
триматись осторонь від інтриг, зрад. Він навмисне відгороджує себе від інших, щоб не
упасти в їхніх очах.
«Жюльєн так довго не чув дружніх слів, що — пробачимо йому цю слабість — він
розридався.» - надмірна емоційність Жульєна в цій цитаті показує, що в серці він
завжди залишається сином тесляра, якому в дитинстві не вистачало любові, поваги,
самоствердження і який мусить добиватись всього цього самостійно
«— Ну, знаєте,— сказав Жюльєн,— мета виправдує засоби; якби я був не такою
незначною пилинкою, а мав хоч яку-небудь владу, я б наказав повісити трьох, щоб
врятувати життя чотирьом.
В очах його спалахнув вогонь рішучості і зневаги до нікчемного людського суду.
Він зустрівся поглядом з очима мадемуазель де Ла-Моль, яка стояла зовсім близько
коло нього, але ця зневага, замість того щоб поступитися місцем люб'язності й
чемності, здавалося, стала ще більшою.» - палкий захисник своїх ідей, переконань, він
уже не наївний хлопець, який піддається жіночій красі. Він впевнено іде до цілей,
змінюючи тактики, методи, граючись.
«Тримати її в страху! — вигукнув він раптом, кидаючи геть книжку.— Ворог
коритиметься мені тільки доти, доки боятиметься мене; тоді він не насмілиться
зневажати мене.» - слова Жульєна про Матильду де Ла-Моль, які показують що він не
відчуває палкого кохання, це лише ще один засіб для досягнення мети.
«Жюльєн сп'янів від честолюбства, але не від чванливості; він приділяв значну увагу
зовнішності: його коні, мундир, лівреї його слуг були в бездоганному порядку, який
підтримувався з пунктуальністю, що зробила б честь будь-якому англійському
мілорду. Ставши якихось два дні тому, та ще й за протекцією, лейтенантом, він уже
підраховував, що для того, щоб стати командиром полку у тридцять років, ніяк не
пізніше, як усі видатні генерали, треба вже в двадцять три мати вище звання, ніж
лейтенант.» - Ці слова свідчать про те, що Жульєну головна кар’єра, його звання,
бажання його дитинства, до якого він дійшов сам зараз п’янить і затьмарює його.
«Він думав про те, що він сказав би пані де Реналь, якби мав щастя побачити її перед
останньою хвилиною. Він уявляв собі, що вона відразу перепинить його, і йому
хотілось з перших же слів висловити їй усе своє каяття. "Після такого вчинку, як
переконати її, що я кохаю лише її одну? Бо, зрештою, я хотів все-таки вбити її чи то з
честолюбства, чи то з кохання до Матильди» - монолог Жульєна – це глибокий
самоаналіз, в якому він уже не може розібратись, бо надто часто використовував
завойовування статусу в суспільстві будь-якими методами. Так часто, що загубив своє
«Я».
«Отже, роман мій завершений, і я завдячую цим тільки самому собі. Я зумів
примусити це горде страховисько покохати мене.. вона не може жити без мене..» - ця
цитата відкриває нам ставлення Жульєна до жінок, він в першу чергу ішов до своєї
цілі, а не безкорисно кохав.