Вы находитесь на странице: 1из 4

Сковорода Г.С. Діалог.

Имя ему – потоп зміин //


// Історія філософії України. Хрестоматія: Навч.посібник /Упорядники:
М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин, А.К.Бичко та ін. –К.: Либідь, 1993. – С. 240 – 282.

-С.242-244
ДІАЛОГ
ИМЯ ЕМУ – ПОТОП ЗМІИН 1-2
БЕСЄДУЮТ ДУША И НЕТЛЄННЬІЙ ДУХ
1791 ГОДА, АВГУСТА 16
… Глава 2-я
Діалог, или разглагол
Особы в разглаголє: Д у ш а, Н е т л є н н ы й Д у х.
[Д у ш а]. Всякая невкусность дает для мене питательный сок. Если только
благоволишь, о нетлєнный Д у х, скажи мнє, что значит: два пришелцы?
Д у х. Всяк рожденный есть в мырє сем пришелец, слепый или просвєщенный.
Не прекрасный ли храм премудраго Бога мыр сей? Суть же тры мыры. Первый есть
всеобщій и мыр обитательный, гдє все рожденное обитает. Сей составлен из
безчисленных мыр-мыров и есть великій мыр. Другіи два суть частный и малый
мыры. Первый мікрокозм, сирєчь – мырик, мирок, или человєк. Вторый мыр
симболичный, сирєчь Библіа. Во обительном коем-либо мырє солнце есть оком его,
и око убо есть солнцем. А как солнце есть глава мыра, тогда не дивно, что человєк
назван мікрокосмос, сирєчь маленькій мыр. А Бібліа есть симболичный мыр, затєм
что в ней собранныя небесных, земных и преисподних тварей фигуры, дабы они
были монументами, ведущими мысль нашу в понятіє вєчныя натуры, утаенныя в
тлєнной так, как рисунок в красках своих…
… Д у ш а. Развє вєчность и Бог есть то же?
Д у х. Конечно, вєчность есть твердь, вездє всегда во всем твердо стоящая, и
всю тлєнь, как одежду, носящая, всякого раздєленія и осязанія чуждая. Она-то есть
истина и нетлєніе. Видишь, что свєт премудрости тогда входит в душу, когда
человєк два естества познавает: тлєнное и вєчное. А о неразумєющих есть
пословица: «Двоих нащитать не умєет».
Д у ш а. Но скажи мнє, кая полза видєть вездє два естетства, а не одно? И кое в
сем утєшеніе?
Д у х. Сіє изображу тебє подобіем. Прехитрый живописец написал на стєнє
оленя и павлина весьма живо. Сими образами сын его младенец несказанно
веселился. И старший сын взирал со удивленіем. Живописец со временем отер
краски, и животины с виду ищезли. О сем мальчик рыдал неутєшно, а старшій
смєялся… Теперь скажи мнє вину смєха и рыданія.
Д у ш а. О, не могу сказать, но от тебе слышать жажду.
Д у х. Конечно, мальчик думает, что погибли животины, того ради плачет.
Д у ш а. Как же не погибли, если ищезли?
Д у х. Ах, не называй краску образом. Она есть одна точіютєнь во образє, а
сила и сердце есть рысунок, сирєчь невеще, ственная мысль и тайная начертанія, до
коих то пристает, то отстает краска так, как тєнь к яблонє своей, и краска есть как
плоть, а рысунок – как кость в тєлє. Сего ради не разумєющій рысунка не
приложит краски. Сіе старшій понимает и смєется. Самыи точныи образы еще
прежде явленія своего на стєнє всегда были во умє живописцу. Они не родились и
не погибнут. А краски, то прильнув ко оным, представляют оныя во вещественном
видє, то, отстав от них, уносят из виду вид их, но не уносят вєчнаго бытія их так,
как ищезающая тєнь от яблони не рушит яблоню. И тогда-то бывает прямая
піктура, когда она согласна с вєчною сущих образов мєрою, а со свойством их
согласны суть краски.
Д у ш а. Вєрую, что слово твое не ложное, но для мене нєсколько темно.
Д у х. Внемли же второму подобію! Напиши ціркул. Здєлай из дерева или
вілєпи его из глины. Потом опять его затри, а протчія разори… Тепер скажи мнє:
погибл ли ціркуль?..
Д у ш а. Погибл писанный, деревяный и глиняный…
Д у х. Прав суд твой! Погибл, видно, видимый, но невещественный и сущій
ціркул нетлєнен пребывет в сокровищах ума. Сей, как не создан, так и разоритися
не может. Вещественный же ціркулы не ціркулы суть, но, прямєе сказать, ложная
тєнь есть и одежда ціркулу истинному.
Д у ш а. К чему же твоя рєчь течет?
Д у х. К тому, чтоб понять во всем два естества: Божіе и вещественное…
1-2
Вперше цей твір Сковороди надруковано у петербурзькому виданні 1912 р. (за редакцією В. Бонч-Бруєвича) за
автографом, який тепер зберігається у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Шевченка АН України. Визнаємо
за необхідне повернути традиційний правопис (з великої літери) деяким богословським термінам (Бог, Біблія тощо)
та виправити деякі помилки, звірившись з автографом. Зазначимо також, що замість літери «ъ» у тексті вживається
«є».

З метою уніфікації історичні назви, імена та форми скорочень при посиланнях (за рідким винятком)
подаються у спосіб, що вживається в українському перекладі Біблії за редакцією І. Огієнка. У випадку з книгами
девтероканонічними (Сираха, Мудрості та ін.), яких у зазначеному перекладі немає, використано католицьку
редакцію отця І. Хоменка. Інколи в дужках наведені варіанти написання власних імен; правопис Сковороди
виділено курсивом. Нагадаємо, що в перекладі І.Огієнка нумерація псалмів подається за масоретською
(гебрайською) традицією (православний та католицький канон використовує інший спосіб), а назви деяких книг
скорочуються досить незвично (напр.., «Книга Буття» подається як «І М.», тобто «Перша книга Мойсеєва:Буття», а
«Книга Ісуса Навина» - як «Єг.», тобто «Книга Єгошуї»). Якщо текст слов»янської Біблії (який, власне, вживав
Сковорода) суттєво різниться від сучасних перекладів або іншим є місцезнаходження цитати, - у примітці, після
посилання на відповідний розділ та вірш, на це спеціально вказується.

Зауважимо: цитати з Святого Письма в діалозі «Потоп зміин» не завжди є точними. Часто Сковорода вільно
переповідає, а іноді доповнює автентичний текст власними думками.

«І з’явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце…» - оповідає апостол Іван про видіння, що
було надіслане йому Богом.- І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з’їсти дитину її, коли вродить… І
жінці дані були дві крилі великого орла, щоб від змія летіла в пустиню до місця свого… І пустив змій за жінкою з уст
своїх воду, як річку, щоб річка схопила її». Символічне витлумачення цього образу з Об»явлення св.. Івана
Богослова Сковорода робить канвою свого діалогу. Звідси і його назва «Потоп зміин».