1) Теории происхождения Киевской Руси.

Норманнская — государство организовали варяги, призванные на княжение — Рюрик,

Синеус и Трувор. Основа теории — «Повесть временных лет» Нестора, где упоминается
призвание в Новгород на княжение Рюрика и его братьев.

Антинорманская теория утверждает, что государство Древней Руси возникло

совершенно из других объективных причин. Большинство историчных
источников говорят о том, что правительство восточных славян было первым,
чем у варягов.
Компромисная теория-пытающаяся связать норманнскую теорию со взглядами
антинорманнистов об определяющем значении славянских корней в русской
государственности.
Такими корнями он считал существующие на территории Руси в IX в. так называемые
"городовые области"- торговый округ, управляемый укрепленным городом.
Норманнскими же образованиями Ключевский считает "варяжские княжества".
Слияние первых и вторых политических образований привело к созданию третьей
политической формы - великого княжества Киевского.
2) Становление Древнерусского государства
Причины: экономическое развитие восточнославянских территорий, втягивание их в
международную транзитную торговлю, необходимость защиты от внешних врагов,
имущественное и социальное расслоение общества.

Предпосылки : переход от родовой общины к соседской, складывание

межплеменных союзов, развития промыслов, ремесел и торговли,
необходимость объединения для отражения внешней угрозы.
Создание древнерусского государства сыграло важную роль в укрепление этноса; в
формировании цивилизации. При первых правителях Древней Руси определились границы,
сложился аппарат управления, появились налоги, деньги и другие атрибуты
государственности.
В период становления Древнерусского государства основная масса населения еще
придерживалась язычества. Однако усложнением общественной жизни и социальной
структуры общества, язычество, как религиозная система, оказалось неспособным объяснить
происходящие перемены, объединить общество. Распространение новой религии на Руси
являлось необходимым и естественным процессом.
3) Княжение Владимира Великого.
Княжение Владимира Великого стала началом нового этапа в истории Киевской Руси,
этапа могущества и расцвета. Сев на великокняжеский престол, новый правитель проявил
себя как авторитетный политик, мужественный воин, дальновидный реформатор, тонкий
дипломат. Он как бы обобщал качественно новый уровень управления государством.
Величайшей заслугой Владимира Крестителя является крещение Руси, повернувшее ход
русской истории. При нём был завершён процесс объединения восточнославянских племен
под властью киевских князей. Происходила активная борьба с кочевниками и укрепление
границ, шло расширение контактов с соседними государствами.

1. Владимир продолжил политику объединения восточнославянских земель вокруг

Киева.

2. Стремился подчинить себе главные торговые пути на запад. В результате владения

Владимира стали крупнейшими в Европе и занимали около 800 тыс. кв. км.

3.Изменение во внешней политике: дальние походы, захват новых земель сменились

защитой собственного Отечества.

4. провел рядреформ: АдминистративнаяСудебнаяВоеннаяРелигиозная

4) Период правления Ярослава Мудрого.

Годы княжения Ярослава Мудрого (1017-1054 г.г.) явились эпохой наивысшего

развития и наибольшего расцвета Киевской Руси.

Все свои усилия великий князь направлял на продолжение дела Владимира –

усиление единства, централизации власти, ее европеизацию. Как
свидетельствуют летописи, Ярослав был не столько князем-дружинником, князем -
завоевателем, сколько князем-строителем, князем-просветителем.

Занимался разной деятельностью: создание книжных мастерских, внешняя

торговля, заключение взаимовыгодных договоров;

Ярослав Мудрый проводил внешнюю политику, достойную великого государства,

и вступал в полноправные отношения с главными империями средневековья
(Германией, Византией). Все это принесло большой международный авторитет
Древнерусскому государству, а само государство заняло достойное место в системе
европейских отношений. При Ярославе возникли первые русские монастыри. В 1030 году
Ярослав основал монастыри Святого Георгия: Юрьев монастырь в Новгороде и Киево-Печерский
монастырь в Киеве;

4) Княжение Владимира Мономаха

Правление Владимира Мономаха, безусловно, можно назвать одним из самых

успешных за всю историю Киевской Руси. Причиной этому служил ум князя, а
также его решимость.

За годы своего правления 1113 - 1125 гг. Великий князь сделал для Руси много
заметных улучшений во всех сферах жизни. главные результатах
правления: за указанный период провел
более 80 военных походов, целью которых был разгром вражеских войск и
прекращение очагов междоусобных войн;
смог договориться со всеми остальными князьями и объединить русские княжества;
создал "Устав Владимира Мономаха», по которому принимались реформы в стране,
намного улучшившие жизнь низов населения.
 Внес литературный вклад в виде произведения" Поучения Владимира Мономаха " со
сводом проповедей для потомков; принял новый закон в престолонаследии.

5) Княжение мстислава великого

Годы правления великого князя Мстислава Владимировича, ознаменовались миром

на русской земле. Он стал единоличным правителем Киевской Руси. Кроме этого,
ему удалось расширить территорию своей страны. Он также вел очень мудрую
налоговую политику: брал у народа в качестве налога ровно столько, сколько было
необходимо, не обдирал народ полностью и оставлял средства на нормальное
существование. При нем практически никто не голодал. Годы его правления также
ознаменовались строительством многих православных храмов. Он совершил поход
на Полоцкое княжество, в результате которого были взяты и разграблены многие
полоцкие города. В 1128 г. поход против половцев повторился, на этот раз ему
удалось подчинить полоцкую землю власти Руси, местные князья были пленены, а
на княжение был переведен Изяслав. При Мстиславе города начали расширяться,
особенно сильно это заметно в Новгороде и Новгородском княжестве. Было
построено много новых церквей.

5) Феодальная раздробленность Древнерусского государства причины и

следствия.

Феодальная раздробленность – это исторический период в истории

Руси, который характеризовался децентрализацией власти, усилением
власти в уездных княжествах, стремлением князей к самостоятельной
политике.
Причины феодальной раздробленности Киевской Руси: - расширение феодального
землевладения; - рост экономического могущества местных феодалов; - слабость и
нерегулярность торговых связей; - политический сепаратизм местных князей; -
необходимость для феодалов оперативного подавления народных выступлений; - ослабление
роли Киева после набегов кочевников, рост и усиление других городов.

Последствия феодальной раздробленности

1. Отрицательные

2. Междоусобицы ослабляли экономическую и военную мощь страны.

3. Разорение и обнищание населения из-за бесконечных усобиц.

4.Утратил своё значение Киев , хотя и продолжал оставаться столицей.

2. Положительные
3. Появление новых городов - центров ремесла и торговли, дальнейшее развитие
старых городов.

4. Дальнейшее развитие сельского хозяйства, освоенные новых пахотных

земель.

5. Появление новых торговых путей. Развитие культуры.

6) Татаро-монгольское нашествие. Упадок Киева. Историческое значение Киевской

Руси.

Монго́льское наше́ствие на Русь,— вторжения войск Монгольской империи на

территорию русских княжеств в 1237—1241 годах в ходе Западного похода
монголов (Кипчакского похода) 1236—1242 годов под предводительством чингизида Батыя и
военачальника Субэдэя].Монголо-татарское
нашествие на Русь пришлось на время
княжеской междоусобицы, которая немало способствовало успеху завоевателей.

Последствия монголо-татарского нашествия на Русь

Прежде всего нашествие татаро-монголов привело к почти полному уничтожению городов – из 75
существовавших на тот момент полностью разрушено было 45, то есть, больше половины. Население
сильно сократилось, особенно прослойка ремесленников, что замедлило развитие Руси. Следствием
этого стала экономическая отсталость. Также приостановились и важные социальные процессы –
формирование сословия свободных людей, децентрализация власти. Южная и юго-западная части
Руси были отчуждены, а деление оставшейся территории продолжилось – борьба за власть
поддерживалась монголами, которые были заинтересованы в разобщении княжеств.

Упадок Киева
Киевское княжество, превратившись из столичной области в самостоятельную
территорию, вступило в полосу упадка. Среди факторов, подорвавших могущество
Киева, был, во-первых, усилившийся натиск половцев. Во-вторых, изменение
международных торговых коммуникаций. «Путь из варяг в греки», являвшийся стержнем
Древнерусского государства, потерял свою актуальность после Крестовых походов.
Европа, Византия и Восток теперь были связаны в обход Киева. Третьей важной
причиной было острейшее соперничество претендентов на престол. Очень большие
потери город нес от набегов татаро – монголов. В 1240 году город был разорен полностью,
после этого набега осталось не более 200 домов. Киевляне уходили из города и селились в
западных и северных частях государства. Киев еще сохранял звание старшего города и
оставался центром православия. Очень большие потери город нес от набегов татаро –
монголов. В 1240 году город был разорен полностью, после этого набега осталось не более
200 домов. Киевляне уходили из города и селились в западных и северных частях
государства. Киев еще сохранял звание старшего города и оставался центром православия.
 1) Историческое значение Киевской Руси.

Киевская Русь сыграла большую роль в истории восточнославянских народов.

Образование этого государства способствовало их экономическому, политическому и
культурному развитию. Киевская Русь ускорила экономический, политический и
культурный развитие восточных славян, стала этапом формирования
восточнославянских народностей, отстояла свои земли перед угрозой врагов. Благодаря
государственному единству русских земель взаемозбагачувалися уклад жизни, язык,
материальная и духовная культура их населения. В исторический период Киевской Руси
на Поднепровье, в Галичине и на Волыне , в Причерноморье и Приазовье
закладывались традиции независимой государственности на территории Украины.
Историческим центром формирования украинской народности была территория
Киевщины, Переяславщины, Чернигово-Сиверщины, Подолии, Галиции и Волыни. Так,
Киевская Русь была формой социально-экономического и государственного развития
украинского этноса. Непосредственным наследником Киевской Руси стало Галицко-
Волынское княжество.

7) Образование Галицко-Волынского государства.

Галицко-Волынское княжество возникло в результате объединения

Галицкого княжества с Волынским, которое осуществил Роман Мстиславич
в 1199 г. После смерти последнего Ростиславича в 1199 г. Роман Мстиславич, опираясь на
поддержку дружинников, часть боярства и мещанства, которые были недовольны силой и
произволом галицких бояр, занял Галич. Он объединил Галицкое и Волынское княжества.

Возникновению и возвышениюГалицко-Волынского княжества способствовало

удачное географическое положение. Онорасположился на пересечении важных
торговых путей и было труднодоступнымдля набегов кочевников. Отдаленность от
Киева ослабляла зависимость отцентральной власти. Возникновению и
возвышениюГалицко-Волынского княжества способствовало удачное географическое
положение. Онорасположился на пересечении важных торговых путей и было
труднодоступнымдля набегов кочевников. Отдаленность от Киева ослабляла
зависимость отцентральной власти.

На подъем Галицко-Волынскогокняжества также влияла энергичная политика князей

Романа Мстиславича и ДаниилаРомановича (Галицкого), а существование богатых
месторождений соли, плодородных земель,развитого ремесла способствовало
развитию торговли и экономическому росту этихземель.

8) Княжение Даниила Галицкого

Даниил Романович Галицкий (1201-1264) - галицко-волынский князь. Вошел в

историю как собиратель галицких и волынских земель, а также как защитник
земли русской, поскольку активно противостоял татаро-монгольскому игу и
польскому нашествию. Даниил Галицкий объединил на какое-то время Галицко-
Волынские земли. Реформировал войско, создав тяжело вооруженную пехоту
из крестьян, укротил боярство. Даниил Галицкий проводил активную западную
политику. Под его властью распространялись западные культурные влияния,
прививались западные государственные и административные формы, в
частности в жизни городов. Он построил ряд новых городов (Холм, Львов и
др.), перенес столицу Галицко-Волынского княжества из Галича — города
боярских мятежей — в Холм. Однако укрепление великокняжеской власти в
Галицком-Волинском княжестве при Данииле носило временный характер.
Правление Даниила Романовича способствовало подъему и
расцвету галицко-волынских земель. Благодаря ему на западе
Руси сохранился относительно независимая территория с
русской культурой и укладом. Появились новые города и
развивались старые, процветала торговля, наблюдался подъем
культуры и ремесел.
9)Галицко-Волынское государство после Даниила Галицкого. Роль Галицко-Волынской

государства в истории Украины

История Юго-Западной Руси после смерти в 1264 г. Даниила Галицкого полна смутами и
усобицами. Князья галицкие и волынские, сыновья, племянники и внуки Даниила находились
в беспрерывных раздорах (до кровопролитных войн, правда, не доходило); боярство
стремилось восстановить свою политическую роль; население городов, в значительной
степени пришлое, иноземное, не выказывало никакого патриотизма. Такое положение
содействовало чужеземному вмешательству в дела Юго-Западной Руси.
Начался постепенный упадок Галицко-Волынского княжества. От него отходят отдельные
земли: турово-пинская, ятвяжская. Некоторой компенсацией было присоединение части
Закарпатья и ряда земель в Польше.
После смерти Данила Галицко - Волынском княжестве правили его потомки; Лев
Данилович (1264-1301), который короткое время владел даже Литвой; Юрий Львович (1301-
1315), передвинувший южные границы своих владений до нижнего течения Днестра и
Южного Буга. Последним гадищео-волынским князем был Юрий Болеслав (1325-1340),
которого отравили бояре. После его смерти ГалнцкснВольшское княжество перестало
существовать. Га-лицко-Вольшское княжество после падения Киева, продолжило на целое
столетие существование государственного образования на славянских землях и стало
политическим центром будущей Украины.
РОЛЬ
будучи непосредственным наследником Киевской Руси, Галицко-Волынское княжество сыграло
чрезвычайно важную роль в истории:
- сохранило от завоевания и ассимиляции южную и западную ветви восточного славянства,
способствовало их консолидации и осознанию собственной самобытности;
- стало новым после упадка Киева центром политической и экономической жизни;
- модернизировало древнерусскую государственную организацию;
- расширило сферу действия западноевропейской культуры, способствовало постепенному
преодолению односторонности византийского влияния;
 - продолжило славные дипломатические традиции Киевской Руси, что 100 лет после установления
золотоордынского ига с честью представляло восточнославянскую государственность на
международной арене.
10) Особенности религиозной жизни Киевской Руси до принятия христианства

Язычество Древней Руси – это система представлений о человеке и мире,

что существовала в древнерусском государстве. Именно эта вера была
официальной и преобладающей религией среди восточных славян вплоть
до Крещения Руси в 988 году.
Славянские племена задолго до введения христианства на Руси соблюдали языческих
верований и обычаев. Они верили в силы природы и обожествляли их. Целый пантеон богов
сопровождал жизнь и смерть жителей Киевской Руси. Славяне поклонялись огню и солнцу,
воде и молнии. Они верили в загробную жизнь, но представляли его вроде обычного
земного.
Каждое племя поклонялось своему богу: Велесу, Хорсу, Стрибогу, Сварогу и другим. Но вместе с
тем славяне признавали и главного племенного бога. Чаще всего это был Велес — бог скота,
или Перун — бог грома и молнии.
11) Крещение Киевской Руси и его последствия.
Принятие христианства на Руси стало двигателем нового культурного процесса. Главные
причины крещение — социально-политические. В конце X в. возникла потребность в
общепризнанной идеологии. А в то время ею могла быть только религия. Такая идеология
должна способствовать объединению и консолидациивосточных славянских племен в одном
государстве и развитии его политических, торговых и культурных отношений с христианскими
государствами. Введение христианства в Киевской Руси имело, безусловно, прогрессивный
характер. Древнерусское государство примкнуло к европейской цивилизации; античному
культурному наследию, передовой в то время культуры Византии.
Последствия.
Крещение Руси стало поворотным моментом для всего государства и сыграло колоссальную
роль в его последующем развитии.
1. Объединения страны под единым вероисповеданием, которое становилось
официально одобряемым.
2. Укрепление единовластия Владимира, централизация его власти и ослабления
влияния глав племен.
3. Крещение способствовало расширению политических и экономических
отношений Руси с другими, наиболее развитыми государствами.
4. Христианство способствовало развитию образования и учености на Руси.
5. Развертывается активное строительство храмов, монастырей.
6. Активно заселяются северные и северо-восточные земли несогласными с
крещением, ярыми защитниками языческой веры славянами.
12) Развитие письменности, образования и научных знаний в Киевской Руси.
На етапі завершення формування державності Київської Русі її культура збагатилася
новими елементами. Найважливішим серед них стала писемність, поширення якої в
східнослов'янському світі передувало офіційному введенню на Русі християнства.
Після введення візантійського православ'я, яке стало "культурою" ново-навернених, на
Русі остаточно утверджується кирилична система письма. Нового письма потребувала
держава і церква. Це письмо називалось "кирилиця", воно прийшло на Русь разом із
писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово кириличне письмо витіснило
стару писемність. Кирилицею написані всі відомі нам твори XI і наступних століть:
"Остромирове Євангеліє", "Ізборники" 1073 і 1076 рр., "Слово про закон і благодать",
"Мстиславове Євангеліє", "Повість минулих літ" та ін.
Шкільна освіта за князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого стає частиною
загальнодержавної і церковної політики Київської Русі. Утворилися три типи
шкіл: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що
утримувався за рахунок князя), школа "книжного вчення" (для підготовки священників)
та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і
ремісничого населення.
У розвитку та поширенні наукових знань Київська Русь стояла на досить високому
рівні. Через Візантію вона познайомилася з творами Піфагора, Сократа, Платона,
Філона, Демокріта, Арістотеля, Епікура та інших мислителів античного світу.

Математика на Русі мала прикладний, ужитковий характер. Знання з математики

використовувалися під час будівництва, та у торгівлі. Актуальною була проблема
мір та ваги, пов´язана з торгівлею, монетною системою, і з побутовими потребами.

Фізика. Найвищий гносеологічний рівень у галузі фізики наші предки запозичили

з античності. Його теоретичне (натурфілософське) підґрунтя становило вчення про
чотири елементи, або стихії. Це - земля, вода, повітря та вогонь.

Хімія. Знання в галузі хімії середньовічне природознавство черпало з виробничої

практики, пов´язаної з перетворенням одних категорій речовин на інші. Це
стосується металургії, склоробної промисловості тощо.

Біологія. Особливу увагу давньоруських натурфілософів привертала наука про

живу природу, з якою людина ототожнювала себе. В уявленні давньоруських
книжників весь світ, в тому числі й жива природа, був створений Богом протягом
шести днів. Тогочасна біологія могла мати переважно описовий характер.

13) Искусство и архитектура Киевской Руси.

Значение архитектуры и живописи Киевской Руси для дальнейшего развития Древнерусского
искусства было поистине неоценимым. В это время создаются ансамбли городов с новыми
княжескими центрами и необычными типами сооружений, а также вырабатываются характерные
приемы строительства каменной архитектуры. В развитии культуры Киевской Руси
проявлялись как общие закономерности, так и национальные особенности. Ее основа –
самобытная культура восточнославянских племен. Принципиальным рубежом в развитие
культуры стало принятие христианства. Значительным было влияние византийской
культуры. В отличие от Западной Европы, на Руси государство не подпало под власть церкви,
и, соответственно, в культуре светские элементы были сильнее. Наметилась прогрессивная
тенденция дифференциации духовной культуры. В относительно короткие сроки Киевская
Русь сделала огромный шаг, выйдя наобщеевропейский культурный уровень, а в некоторых
ее областях - превзойдя его. Новые веяния в культуре, большее региональное своеобразие
появились в связи с феодальной раздробленностью. Однако для закрепления и развития
культурной динамики Русь нуждалась в восстановлении политического единства.

14) Украинские земли под властью Литвы и Польши (XIV - XVI вв.).

Період, що тривав з кінця XIV до середини XVII ст., — це майже 300 років,
сповнених подіями, наповнених і драматизмом, і історичною величчю.
Руйнація традиційних підвалин життя часів Київської Русі, порушення сталих
політично-династичних зв'язків призвели до того, що українські землі опинилися
під зверхністю сусідніх держав і в першу чергу Литви і Польщі.
Подальша їх доля була неоднаковою. До складу Литовського князівства
увійшли найкультурніші українські землі з виробленими правними формами. Вони
не тільки успішно боронили свою правну культуру, а й активно впливали на
правове і культурне життя Великого князівства Литовського, що й сприяло
визначенню його як Литовсько-Руської держави. Багато в чому литовсько-руське
право було наслідком звичаєвого права Русі і в свою чергу наклало чималий
відбиток на подальшу українську юридичну думку. Інакше відбувався розвиток
територій, які опинилися під владою Польщі з її відверто колонізаторською
політикою, уведенням чужого для українського народу польського права. Надалі
подібних утисків зазнали і ті українські землі, що входили до складу Литви, а після
утворення Речі Посполитої опинилися під владою Корони.
За різних складних умов українські землі зуміли все ж таки зберегти високий
рівень своєї правової культури. Величезне значення в політичному житті
українських земель мала поява і розвиток такої суспільної верстви як козацтво,
центром консолідації якого стала Запорізька Січ. Тут виникали зародки української
державної організації з притаманними їй елементами демократизму. У першій
половині XVII ст. Січ стає своєрідним центром визвольного руху українського
народу.
15) Возникновение и развитие украинского казачества

Південні землі — Середня Наддніпрянщина, Запоріжжя — мали значні

природні багатства, але були незаселені. Саме тут і постає нове соціальне
явище — козацтво.
Українське козацтво як суспільний стан в Україні почало формуватися з
кінця XV - початку XVI ст. Перша згадка про українських козаків
датована 1492 р. Вже тоді козаки допомагали полякам боротися з татарами.
Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були
селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення
феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою
сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на
Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Головними справами
козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. Заможні
 козаки мали наймитів, у тому числі з козацького середовища, які допомагали вести
господарство. Головними справами козаків були організація походів проти татар і
заготівля дичини та риби. Заможні козаки мали наймитів, у тому числі з козацького
середовища, які допомагали вести господарство.
Значення козацтва в історії України:

 заселили степові, запустілі землі;

 захищали південні райони України від турецько-татарських нападів;
 брали участь у народних повстаннях;
 сформували основи козацької державності.
. Національно-визвольний рух напередодні Української революції. Значення козацько-
селянських повстань.

Початок національно-визвольної боротьби українського народу 1648 р. проти

польського панування був обумовлений об’єктивними передумовами й причинами.
Передумови боротьби: формування української нації, яка в межах Речі Посполитої
фактично не мала шан-сів на повноцінний розвиток; перетворення українського
козацтва на провідну політичну силу, яка внаслідок загострення протиріч між
інтересами України й великодержавними амбіціями Польщі відігравала роль
суспільного детонатора; поширення в Україні ідеї боротьби за національну
незалежність та особисту свободу людини, що набули в цей час поширення в Європі.
Причини боротьби: посилення соціально-економічного гноблення селян, міщан,
козаків, яке дедалі більше ототожнювалося з польським пануванням; перетворення
репресивної політики польської влади на “зразок” у боротьбі українців за свої станові
інтереси:орієнтація на силові засоби захисту своїх прав; посилення національно-
релігійного гноблення внаслідок відвертої дискримінаційної політики Речі
Посполитої: утиски православної церкви, усунення українців від участі в міському
самоврядування, обмеження щодо української мови і освіти тощо. За своїм
характером цей всенародний рух був національно-визвольним і антифеодальним.
Рушійними силами визвольної війни були: козацтво, селянство, міщанство, частина
українського духівництва, дрібна та середня православна українська шляхта.

Причини Національно-визвольної війни

- Здійснення польською шляхтою щодо України політики соціального, національного

та релігійного гноблення, курс польського уряду на ліквідацію козацтва як стану.
Серед українського населення наростало почуття ненависті до польського панування,
соціальний вибух був неминучим.

+- Стрімкий розвиток національної самосвідомості українців (усвідомлення ними своєї

етнічної ідентичності, спільних інтересів, розвиток ідей Батьківщини, її єдності та
незалежності).

- Формування на основі козацтва нової української політичної еліти, яка визначила

національні інтереси і сформувала цілі українського руху, розробила його політичну
програму, відіграла провідну роль у процесі державотворення. Саме завдяки новій
українській еліті соціальний вибух 1648 р. набув характеру національно-визвольної
боротьби.

ЗНАЧЕННЯ повстань

Значення козацько-селянських повстань:

- козацтво проявило себе суспільною силою, готовою до оборони своїх прав і

привілеїв;

- стали спробою поширити права і привілеї реєстрового козацтва на всіх;

- козаки набули досвіду організації повстань на великих територіях;

- повстання були підтримані селянами та міщанами, які масово вступали до

козацьких лав;

- боротьба набуває національно - визвольного спрямування;

- козаки стали лідерами національно-визвольного руху;

Наслідки повстань:

- реєстрове козацтво позбавлене самоврядування: полковниками могли бути тільки

поляки, очолював військо не гетьман, а спеціальний королівський комісар;

- козаки передавали полякам артилерію та військові відзнаки;

- обмежено територію розселення козаків;

- на території України постійно перебували польські війська;нереєстрові козаки

перетворені на кріпаків, посилився феодальний гніт.

Передумови, причини, рушійні сили та основні етапи Української національної революції

XVІІ ст.

Однією з головних передумов визрівання в Україні революції, що вибухнула з початком

1648 р., стали стрімкі процеси розвитку козацтва упродовж другої половини XVI - першої
половини XVII ст. Воно неймовірно зросло кількісно, усвідомило себе виразником
національно-релігійних інтересів українського народу, його волі до відродження власної
державності.

Серед основних передумов для успішного початку національно-визвольної війни у

середині XVII ст. слід виділити наступні: по-перше, козацько-селянські повстання
кінця XVI – першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий
досвід, піднесли його національну самосвідомість, психологічно налаштували на
переможну війну; по-друге, існування Запорізької Січі, розширення її впливу
створювало основу для розбудови в майбутньому повноцінної Української держави.
З-поміж основних причин цієї війни можна виділити декілька.

Соціальні причини: посилення кріпосної залежності селян; утиски реєстрового

козацтва, міщанства та православної шляхти.

Національно-політичні причини: відсутність власної державності, обмеження

українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси.

Релігійні причини: насильницьке покатоличення населення та утиски православної

церкви.

рушійними силами революції були козаки, селяни, міщани, шляхта. Характер війни був
всенародний, національно-визвольний, справедливий. Лідером визвольної війни став
Б.Хмельницький, син

дрібного українського шляхтича, на початок війни — чигиринський сотник. В кінці 30-х

pp. Б.Хмельницький був генеральним писарем.

ПЕРИОДЫ

Перший період війни ознаменувався перемогами (1648-1649 pp.) під Жовтими Водами і
Корсунем, битвами під Пилявцями, облогою Львова і Зборівським договором. Другий
період (1650-1653 pp.), незважаючи на кровопролитну боротьбу повсталих і поляків,
жодній із сторін успіху не приніс. Третій період (1654—1655pp.) визначився допомогою
Україні Росією в боротьбі з Польщею. Четвертий період (1656-1657pp.) — укладенням
союзу між Україною і Семигородським князівством, а також спільними діями козацтва і
шведської армії проти Польщі.

Тема: Культура в час пробудження української національної свідомості 1.

Особливості розвитку української культури в умовах іноземної експансії.
У 70-90-х роках XVIII ст. Росія, Австрія та Прусія розділили між
собою територію ослабленої Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.). До
Російської імперії відійшли землі Правобережної України – Київщина,
Волинь, Холмщина, Поділля. Разом із раніше приєднаними Лівобережною
й Південною Україною.
Західноукраїнські землі (Галичина, Буковина й Закарпаття) потрапили до
складу Австро-Угорської імперії. Територіальна роздробленість
та відсутність державності негативно впливали на розвиток
української культури. У Західній Україні розпочався процес полонізації,
мадяризації. В освіті запанували польська та німецька мови.
В частині України, яка була під владою Російської імперії,
посилювалася русифікація населення, для реалізації якої
використовували навіть православну церкву, яка цілком залежала від
політичної влади. Україна перетворювалась у провінцію великої імперії.
Можновладці заборонили її мову й літературу, прагнули нівелювати усі
досягнення в освіті, ліквідувати все, що нагадувало про суверенність
українського народу в минулому. Однак усупереч національному
 гнобленню наприкінці XVIII ст. – на поч. ХІХ ст. почалося нове
національно-культурне відродження. Русифікація торкнулася всіх сфер
культурного життя України - від літератури і театру (було заборонено вистави
українською) до архітектури.

Намагаючись задобрити та підпорядкувати собі українську еліту,

Катерина II 1785 р. видала «Жалувану грамоту дворянству», відповідно
до якої українська знать звільнялася від військової служби та
урівнювалася у правах з російським дворянством. Внаслідок цих акцій
було остаточно ліквідовано українську автономію.
2. Формування національної свідомості. «Українська ідея» як культурна
парадигма. Становлення української інтелігенції та громадсько-просвітницька
діяльність українських товариств.

У ХІХ ст. культурні процеси в Україні відбувалися в умовах

захоплюючого, різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх
основі національної свідомості. У цей час почало формуватися нове поняття
спільності, яке спиралось на єдність мови та культури. Дедалі більше людей
сприймає ідею про те, що носієм суверенітету є народ, водночас посилився інтерес
до його мови, історичного минулого, побуту, звичаїв, традицій. З цього й
починається процес творення національної свідомості. Неперевершену роль в
обґрунтуванні та поширенні цих ідей, у мобілізації мас на їх здійснення відіграла
інтелігенція.
«українська ідея» наприкінці XVIII- у ХІХ ст. стає своєрідною культурною
парадигмою (культурним прикладом, зразком) як у Росії, так і Європі в цілому.

Велику роль у розвитку ідей національного відродження відіграло відкриття

1805 р. Харківського університету, засновником якого був відомий громадський
діяч В. Каразін. В університеті формувалася національно свідома українська
інтелігенція. У 1834 р. його вихованець І. Срезневський опублікував статтю, в
якій зазначав,
що українська мова – не діалект, а повноцінна, самобутня мова, яка має
велике майбутнє.

При Харківському університеті було створено історико-філологічне

товариство, яке поставило своїм завданням розвиток і поширення історичних
знань, збереження творів та пам’яток старовини. Значний внесок у розвиток
загального мовознавства, теорії словесності, фольклору, етнографії зробив
випускник і професор університету О. Потебня.

Упродовж XIX століття у Харківському університеті діяли чотири факультети: фізико

математичний, медичний, юридичний та історико-філологічний. На всіх
цих факультетах працювали дослідники природи, історії, мови та побуту
українського народу. Університетські «Український вісник», «Український журнал»,
«Харківський тижневик» — перші періодичні видання на українських землях тих
часів. При університеті діяли український театр, різноманітні наукові товариства.
 Окрім ботанічного саду, астрономічної обсерваторії1 та бібліотеки, заснованих
іще Каразіним, університет прославився зоологічним кабінетом, що згодом став
Музеєм природи, та ветеринарною школою, яка з часом «переросла» в інститут.
Всесвітньому визнанню університет завдячує своїм викладачам і випускникам.

17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові
Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був
заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого
підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був
призначений граф Северин Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський .

Харківський університет у першій половині ХІХ ст. став центром наукових досліджень. Відомий
професор математики Т.Ф.Осиповський був ректором Харківського університету з 1813 по 1820 рр.
Він створив тритомний “Курс математики”.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному

відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. Ще до
того, поки Київ став осередком українського національного життя на Наддніпрянщині, в
середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася
літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет.
У другій половині 19 ст. Харківське Історично-Філологічне Товариство широко розвинуло
дослідження історії і побуту Слобідської України та Гетьманщини. Студенти
об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших,
висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова,
Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури
українських видань («Записка по вопросу о цензуре книг на
малорусском языке»). 1906 надано почесні докторати М. Грушевському й І. Франкові, а 1910 —
О. Єфименко. 1907 Сумцов, Багалій і Халанський почали викладати лекції з народної
словесності, історії України й мовознавства українською мовою.

3. Становлення нової української літератури, драматургії та поезії.

Формування національної композиторської школи.

І. П. Котляревський – засновник нової української літератури. Поема

"Енеїда" вперше побачила світ у Петербурзі 1798 р. без відома автора, з ініціативи і
на кошти багатого конотопського поміщика М.Парпури. Вихід у світ "Енеїди" став
епохальним явищем в історії української культури, визначною подією в духовному
житті народу. З'явилася книга, що ставила ряд важливих суспільних та естетичних
проблем. Після виходу в 1798 р. «Енеїди» І. Котляревського починається новий етап
у розвитку літератури, який характеризується зверненням до реальних фактів життя
і, головне, переходом на народну розмовну українську мову. Так було закладено
початок сучасної української літератури. Шевченко – основоположник нової
української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури
і родоначальником її революційно-демократичного напряму. Творчість
великого народного поета внесла в нашу літературу незнане багатство тем і жанрів,
прилучила її до кращих досягнень світової літератури. Шевченко відіграв важливу
історичну роль у розвитку української літературної мови. Він установив ту структуру
української літературної мови, яка збереглась у всьому істотному як основа сучасної
мови, тобто розвинув і утвердив певний склад словника і граматичний лад
української мови, які стали нормою і зразком для письменників, преси, театру тощо.

Великим завданням, яке поставив перед собою М. Лисенко, було

створення національної музичної школи, що дозволило б українській музиці
посісти гідне місце у світовій культурі. Мрію вдалося втілити в життя 1904 року,
коли за сприяння М. Лисенка в Києві було створено Музично-драматичну школу.
У цій школі зросла плеяда видатних представників українського мистецтва,
серед яких Л. Ревуцький, К. Стеценко, В. Верховинець. Значення цієї школи у
підготовці національних кадрів було настільки вагомим, що пізніше на її базі
було створено Київську консерваторію і Київський державний театральний
інститут.

М. Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській

музичній творчості жанри, а своєю педагогічною діяльністю заклав основи
вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Гідними послідовниками творчих
принципів і традицій М. Лисенка стали М. Колачевський, Я. Степовий, М.
Леонтович, С. Людкевич та ін.

4. Художня освіта, мистецтво, музично-драматичний театр.

Регіональна своєрідність української культури.

Характерним для українського образотворчого мистецтва другої половини XIX

ст. було становлення його на позиціях реалізму, народності, життєвої правди. .
На розвитку художнього життя в Україні, на утвердженні демократичних
тенденцій у живописі позначилась діяльпість Товариства пересувних художніх
виставок
("передвижники"), що виникло 1870 р. в Росії. Членами його були багато
українських митців. Високої професійної майстерності українські художники
набували в Петербурзькій Академії мистецтв. В Одесі, Харкові, Києві відкрилися
малювальні школи (згодом училища).
В українському живопису чітко окреслились і набули специфічних ознак усі
жанри. Під впливом демократичних тенденцій у розвитку культури па перше
місце висувається побутовий жанр, який безпосередньо відображає життя
народу. Тематичні межі цього жанру розширюються, він збагачується повими
сюжетами й міцпіше пов'язується із суспільною проблематикою. Художпики
прагпуть осмислити пового героя часу, нові відносини, що складаються в
суспільстві, знайти й утвердити нові мистецькі цінності.
На другу половину XIX ст. припадає формування українського
професійного театру, який був тісно пов'язаний із становленням нової
української драматургії, що представляли Г, Квітка-Основ'яненко, Я. Кухаренко,
Т. Шевченко ma М. Костомаров.
Основоположна роль у створенні національної школи театрального
мистецтва, формуванні оригінального вітчизняного репертуару належить М.
Кропивницькому та родині Тобілевичів - М. Садовському, П. Саксаганському, І.
Карпенку-Карому, М. Садовській-Барілотті.
1881 p. М. Кропивницький заснував у Кременчуці першу українську
акторську професійну трупу, яка увійшла в історію вітчизняної культури під назвою
"театр корифеїв". Такі трупи в подальшому були організовані М Старицьким, І.
Карпенком Карим, М. Садовським, П. Саксаганським. Видатними акторами того
часу були, зокрема, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, А.
Максимович, М. Садовська-Барілотті, Д. Мова, Л. Манько, Л. Ліницька.
№1
-----Наприкінці ХVІІІ ст. відбулися зміни і на українських землях,
що знаходилися під владою Речі Посполитої. В результаті трьох поділів
Польська держава перестала існувати.
I поділ Речі Посполитої (1772 р.)
Австрія Отошла Східна Галичина

II поділ Речі Посполитої (1793 р.)

Росія Правобережна Україна,

III поділ Речі Посполитої (1795 р.)

Росія Західна Білорусь, Західна Волинь, латвійські та литовські землі

Таким, чином, під владою Російської імперії опинилися всі українські

землі Правобережжя, за винятком Галичини, Буковини й Закарпаття, які
перебували у складі Австрійської імперії.
------- Россия

Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям

і Півднем, що складало близько 85 % земель, заселених українцями. У складі
Австрійської імперії перебувало приблизно 15 % українських земель, а саме Східна
Галичина, Північна Буковина та Закарпаття.
Після приєднання українських земель до Російської імперії на них було
поширено загальноімперський адміністративний устрій. На середину XIX ст. із 10
генерал губернаторств Росії три розташовувалися в Наддніпрянщині. До складу трьох
генерал губернаторств на українських землях входило дев'ять губерній, у яких
адміністративно виконавчу функцію здійснювали губернатори. Губернії поділялися
на повіти, на чолі яких стояли справники.
-----------Австро-Угорщина
До Австрійської імперії входили чотири самостійні територіальні
угруповання українських земель:
Галичина — південно-східна частина колишньої Речі Посполитої,
захопленої Габсбургами після першого поділу Польщі у 1772 p.;

Буковина, яка згідно з Константинопольською австро-турецькою конвенцією 1775

р. увійшла до Австрійської імперії;

землі, заселені поляками, які були включені до Австрійської імперії в 1795 р.

після третього поділу Польщі;
Закарпаття, розташоване на західних схилах Карпатських гір, з ХУП ст. входило
до складу Угорського королівства. У XIX ст. воно залишалося в угорській частині
імперії Габсбургів і було ізольованим від інших українських земель.

Адміністративно-територіальна структура, створена австрійською владою

на теренах Галичини, — поділялась на дванадцять округів (дистриктів):
Адміністративно політичним центром був Львів. До 1849 р. окремим округом до цього
«королівства» входила Буковина, надалі вона стала окремою провінцією.
Адміністративно-політичним центром Буковини було місто Чернівці.
№2
Поняття «українське культурно-національне відродження” відображає процес становлення
й розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України впродовж кінця
ХVШ – початку ХХ ст., пробудження та зростання національної самосвідомості.

Основні передумови українського національного відродження:

- Вітчизняна війна 1812 р. викликала загальнонародне

піднесення, зміцніли надії передової частини українського
суспільства напрогресивні реформи;

- поширення західноєвропейських демократичних ідей:

визнання народу носієм вищої влади, що має право на власну
національну державу;

- діяльність в Україні масонських організацій:

поєднання українськими дворянами масонських ідеалів
свободи, рівності та братерства зі своїми політичними
прагненнями;

- придушення царським урядом усіх проявів національного

життя українців, політика національного гноблення в усіх
сферах життя.

У російській освіченій громаді, як і в українській суспільності,

у зв'язку з цим виникають різні гуртки - це і масонські ложі, і
політичні напівлегальні гуртки.

У 1821 р. у Полтаві створюється таємна організація під

назвою «Малоросійське таємне товариство»
 У 1823 р. в Новограді-Волинському братами A. і П. Борисовими
було створено «Товариство об'єднаних слов'ян».

У 1826 р. в Харківському університеті з'явився таємний

політичний гурток, до якого входило близько 20 студентів,
службовців, офіцерів.

-------------+
Наприкінці XIX ст. провідну роль у боротьбі за українську
державність стали відігравати представники молодої генерації
національно-визвольного руху, які об'єднувалися в нових національних
політичних організаціях.

Перші українські політичні партії з'явилися в Галичині.

У жовтні 1890 р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію

(РУРП). За порадами Драгоманова, вони стали на позиції "наукового соціалізму".

У 1899 р. з'являється Українська соціал-демократична партія (УСДП). Вона

була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У
національному питанні виступала поборником політичної незалежності України.

У 1899 р. утворилась Українська національно-демократична партія (УНДП), яка

стала наймасовішою і найвпливовішбю партією.

Сподіваючись затримати процес свого занепаду, у 1900 р. русофіли

проголосили "новий курс", що закликав до цілковитого ототожнення з Росією. Вони
заснували Російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського
уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в
український рух.

№3

-----------------===+

Перша газета українською мовою "Зоря Галицька" вийшла в Галичині 15 травня

1848 р. Вона видавалася до квітня 1857 р. як орган Головної Української Ради.

В 1849 р. у Львові засновано урядовий часопис "Галицько-Руський вісник".

Він виходив тричі на тиждень і друкував головним чином офіційні
матеріали.

Перші газети та журнали на підросійській Україні почали видаватися на початку XIX

ст. У Харкові були започатковані такі видання, як "Харьковский еженедельник"
(1812), гумористичний журнал "Харьковский Демокрит" (1816), громадсько-
політичний журнал "Украинский вестник" (1816—1819), "Украинский журнал" (1824
—1825), "Украинский альманах" (1831), "Запорожская старина". У 60-ті роки XIX ст.
кількість газет та журналів значно збільшилася. З'явилися газети, розраховані на
ширші кола читачів: "Киевлянин" (Київ, 1864), "День" (Одеса, 1869),
"Новороссийский телеграф" (Одеса, 1869) та ін. У 60-ті роки XIX ст. кількість газет та
журналів значно збільшилася. З'явилися газети, розраховані на ширші кола читачів:
"Киевлянин" (Київ, 1864), "День" (Одеса, 1869), "Новороссийский телеграф" (Одеса,
1869) та ін.

Наприкінці XIX ст. українські часописи виникли й поза межами України.

Най відоміший із них — "Громаду" (1878—1882) — заснував у Женеві М.
Драгоманов. Завдяки участі в ньому І. Франка, М. Павлика, С. Подолинського та
інших відомих діячів це видання набуло великої популярності.

№4

ПРИЧИНИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

· Загострення суперечностей між провідними державами світу
внаслідок нерівномірності їх економічного та соціально-політичного
розвитку.

· Наявність двох ворогуючих блоків – Троїстого Союзу та Антанти.

· Загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та

джерелами сировини.

· Гонка озброєнь.

· Бажання урядів воюючих країн відвернути увагу народів від

внутрішніх проблем.

Характер Першої світової війни

Імперіалістичні уряди та політичні партії всіляко маскували грабіжницький
характер війни. Вони заявляли, що ведуть війну задля щастя власного народу й
«вічного миру» для майбутніх поколінь. Активно пропагувався мілітаризм,
розпалювався шовінізм. Для цього широко використовували пресу і кіно.
Світова війна була імперіалістичною, загарбницькою, несправедливою з боку
обох блоків. Вона поставила під загрозу долю багатьох держав і народів.

1) Чому 19 століття вважається періодом національного відродження

в Україні.

2) формування української національної свідомості;

3) • зростання інтересу до української мови, історії, культури;

4) • активізацію зв’язків між західними і східними українцями, їх

національну інтеграцію;

5) • розгортання українського національно-визвольного руху.

 2) Історичне значення кирило мефодіївського братства

Займалися просвітницькою діяльністю:

створювали в селах школи для народу;

видавали книги та журнали;

збирали кошти на культурні потреби, на видання популярних книжок

розробляли проекти запровадження в Україні мережі початкових

навчальних закладів, складали шкільні підручники
Чи сприяла аграрна реформа столипіна розвитку українського села

Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід

(Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом
1906– 1912 pp. переселилось близько 1 млн осіб, але майже чверть їх повернулась.

Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала

головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не
ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До
конфлікту селянин – поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином.

Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими:

збільшилося виробництво товарного хліба, місто за рахунок розорення
частини селян поповнилося дешевою робочою силою, були освоєні нові
території на Сході.

Основні воєнні події Першої світової війни на території україни

Від самого початку боїв літом 1914 р. українські землі стали одним із основних
воєнних театрів на східному фронті

Брусиловський наступ фронтовая наступательная операция Юго-Западного фронта

Русской армии под командованием генерала А. А. Брусилова во время Первой мировой
войны, проведённая 22 мая — 7 сентября (по старому стилю) 1916 года, в ходе которой было
нанесено тяжёлое поражение армиям Австро-Венгрии и Германии и заняты Буковина и Южная
Галиция. Крупнейшее сражение Первой мировой войны по суммарным потерям.

1)Історичні умови розвитку української культури другої половини 17-

18 століття.Розвиток освіти і науки. Укр. Барокова література.

∙ Національно-визвольна війна в середині XVII ст. й

відродження Української держави сприяло піднесенню творчого духу
українського народу.
∙ Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька
політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української
православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва.
 ∙ Водночас розвиток української культури спрямувався
розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їхнього
розвитку.

На Лівобережній Україні та в Слобожанщині впроваджувалися нові

типи шкіл — головні й малі народні училища. На Правобережжі та в
Західній Україні більшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів.
Центром культурно-освітнього життя України цього періоду була Києво-
Могилянська колегія, яка у 1701 р. отримала титул і права академії. Протягом
17-18 ст. в Україні дедалі зростала зацікавленість природничими науками. У
лекціях провідних професорів використовувались елементи астрономії,
фізики, біології, медицини. Більшого значення набувала фізика, до якої
вводили такі поняття, як рух, космологія тощо. Головні особливості художньої
творчості цієї доби визначалися бароковим світоглядам. Формування
барокового мистецтва в Україні припадає на час самовизначення української
нації та інтерпретування українцями світового досвіду, зокрема художнього,
на власній етнічній основі. Українське бароко 17 ст. нерідко називають
козацьким,.
Напрямки, в яких оновлювалася церква, були подібні до
європейських реформаційних. Передусім, відбулося впорядкування
церковного життя па засадах більшої демократичності, що вимагало
нового покоління церковнослужителів — добре освічених, енергійних
та підготовлених до пасторських обов'язків.
2) Козацтво та його роль у формуванні національної
самовизначеності української культури.
На початок XVII ст. козацтво виступає вже добре зорганізованою національно
політичною силою, з якою мусив рахуватися світ. Духовна
культура українського народу досягла високого рівня в період існування
козацької держави. Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало
напрями економічного, політичного і культурного розвитку України.
Високорозвинута самобутня культура Січі домінувала і мала величезний
вплив на національну самосвідомість українського народу. В Україні під
впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою,
яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII
сторіч народжується українське бароко. Козацька культура — унікальне
і неповторне явище. її феномен має барокове забарвлення.
В архітектурі ХVІІ – ХVІІІ ст., як і в образотворчому та інших видах
мистецтва, спостерігається співіснування та переплетіння різних стилів із
виразним домінуванням стилю бароко (з італ. – буквально дивний,
чудернацький, вигадливий), якому притаманні декоративна пишнота й
розкішна видовищність. Другу половину ХVІІ ст. знаменує розквіт нового
своєрідного стилю, який має назву козацьке (українське) бароко. в Україні
архітектура бароко набуває своєрідних мистецьких форм і національного
колориту. У дусі козацького бароко зводилися також світські кам’яні будівлі,
3)Формування українського театру. Музичне життя України
Головним центром творення, виконання і розповсюдження цих
основних формтеатрального життя ХVII—ХVIII ст. була Києво-Могилянська
академія, її професори були авторами драматичних творів, теоретиками театру, а
студенти бурсаки -акторами і основними носіями цього мистецтва. Головним
центром творення, виконання і розповсюдження цих основних форм театрального
життя ХVII—ХVIII ст. була Києво-Могилянська академія, її професори були
авторами драматичних творів, теоретиками театру, а студенти-бурсаки -акторами і
основними носіями цього мистецтва. У 17-18 столітті широкого розмаху набули
вертепи;— мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та
соціально-побутові інтермедії. Наприкінці 16 стна Волині та Галичині з'явився
український шкільний і народномістеріальний театр.

4) Усна народна творчість, декоративно-ужиткове мистецтво

Високий рівень освіти та книгодрукування сприяв розвиткові літератури.

Книжна література кінця 17-18 ст. відзначалася розмаїттям жанрів. Причому
переважали твори українською мовою; латиномовні та польськомовні в доробку
українських письменників траплялися рідше.

В історії української літератури ХVІІ-ХVІІІ ст. визначне місце посідають

літописи, головною темою яких було відображення визвольної війни 1648-1654 рр.
під проводомБогдана Хмельницького проти польськошляхетських загарбників.
Кількісно переважають хронологічні описи історичних подій визвольної війни. Розквіт
думової традиції припадає на 16 - 17 ст. У другій половині 17 ст. думи, жанр,
вже сформувалися і у кінці 17 - 18 ст. - розвиваються. В цей час думи
переважно виконуються кобзарями. До епічних жанрів народної творчості населення
України також належать балади та історичні пісні. За тематикою, образною
системою, поетичним втіленням як балади так і історичні пісні явища відносно
пізнього походження (бл. 16 - 18ст), хоча іноді трапляються елементи міфологічності
і казковості.