Тема 2: Фізіологічні та

психологічні фактори
забезпечення безпеки людини
Основні рецептори людини, їх
основні характеристики, закон
Вебера-Фехнера.
Закони Вебера–Фехнера — це дві пов’язані гіпотези в галузі психофізики, відомі як закон
Вебера та закон Фехнера. Обидва закони пов’язані з людським сприйняттям, точніше зі
зв’язком між фактичною зміною фізичного стимулу та зміною, що сприймається. Це
стосується подразників усіх органів чуття: зору, слуху, смаку, дотику та нюху. Вебер
стверджує, що «мінімальне збільшення стимулу, яке призведе до помітного посилення
відчуття, пропорційне попередньому стимулу», тоді як закон Фехнера є висновком із
закону Вебера (з додатковими припущеннями), який стверджує, що інтенсивність
нашого відчуття збільшується як логарифм збільшення енергії стимулу, а не тією ж
самою мірою, якою збільшилась певна енергія стимулу.

Закон Вебера — Фехнера — психофізіологічний закон, що описує сприйняття різних

фізичних величин органами чуттів.
Цей закон полягає в тому, що коли інтенсивність якої-небудь фізичної величини
збільшувати в геометричній прогресії, то відчуття цієї величини буде збільшуватись в
арифметичній прогресії. Іншими словами, при збільшенні інтенсивності стимулу в певну
кількість разів його відчуття зростає на певну величину. Тобто, відчуття пропорційне
логарифму інтенсивності стимулювання.
 Ернст Генріх Вебер (1795–1878) був одним із перших, хто підійшов до
вивчення реакції людини на фізичний подразник з точки зору
кількісності. Фехнер був учнем Вебера і назвав свій перший закон на
честь свого наставника, оскільки саме Вебер проводив експерименти,
необхідні для формулювання закону.

У своїх власних дослідженнях Фехнер (1801 – 1887) помітив, що різні люди

мають різну чутливість до певних подразників. Наприклад, здатність
сприймати різницю в інтенсивності світла може бути пов’язана з тим,
наскільки хороший зір цієї людини. Він також зазначив, що чутливість людини
до подразників змінюється в залежності від того, на які почуття впливають.
Він використав це, щоб сформулювати інший варіант закону Вебера, який він
назвав die Maßformel, «формула вимірювання». Закон Фехнера стверджує, що
суб'єктивне відчуття пропорційне логарифму інтенсивності подразника.
Згідно з цим законом, людське сприйняття зору та звуку працює наступним
чином: сприймана гучність/яскравість пропорційна логарифму фактичної
інтенсивності, виміряної точним нелюдським інструментом.
Закон Вебера — Фехнера справедливий, наприклад, для людського сприйняття гучності
звуку, інтенсивності світла, сили механічного навантаження. Через це шкала рівнів
гучності звуку та блиску зір є логарифмічною (збільшення гучності на 1 бел відповідає
збільшенню інтенсивності звуку у 10 разів, а збільшення блиску на 1 зоряну величину —
зменшенню інтенсивності світла у ≈ 2,512 разів).

Цей закон можна записати таким чином:

— відчуття двох стимулів, різних за величиною (точніше, чисельні значення цих

відчуттів за відповідною логарифмічною шкалою),
— інтенсивність відповідної фізичної величини для цих стимулів,

— коефіцієнт, що залежить від способу побудови шкали. Для шкали гучності звуку у
белах k = 1, у децибелах — k = 10, а для шкали зоряних величин k = −2,500.
Ілюстрація закону Вебера–Фехнера. З кожного
боку нижній квадрат містить на 10 точок більше,
ніж верхній. Однак сприйняття інше: з лівого боку
чітко видно різницю між верхнім і нижнім
квадратом. З правого боку два квадрати
виглядають майже однаково.
Дія закону простежується й в
психологічному сприйнятті ціни:
наприклад, знижка на товар в обох
випадках зекономить покупцю 1 долар,
проте перша знижка здається більш
привабливою.
Сприйняття людиною інформації здійснюється у вигляді її органів
чуття.
Кількість інформації, що
Щодо цього вони відіграють істотну роль, але зір і поступає через огани
слух виступають у цьому відношенні особливо важливими, тому що за
допомогою їх людина отримує основну частину інформації. Гострота
сприйняття
зору великою мірою визначається особливостями зорового аналізатора,
проте вона пов'язана також зі збільшенням яскравості фону. При
зменшенні ж контрастності між об'єктами, що розглядаються, і тлом,
на якому вони знаходяться, гострота зору знижується. Саме внаслідок
обмеженості гостроти зору людини у великих аудиторіях таблиці, як
правило, не виконують свого призначення як наочний засіб навчання. Річ
у тім, що дані в них зазвичай представлені надто дрібним шрифтом, що
ускладнює їхнє сприйняття.

Величина букв на дошці також відіграє важливу роль. Результати

спеціальних експериментів показали, що якщо учні перебувають від
дошки на відстані 3 метри, для нормального сприйняття величина
літер на дошці має бути не менше ніж 2 сантиметри. Зір Слух Нюх Дотик Смак
При збільшенні цієї відстані до 6-7 метрів літери повинні бути вже
висотою не менше 5 сантиметрів.
 Аналізатори (сенсорні системи), їх структура.
Подразники та їх природа. Рецептори, органи
чуття та їх значення
Ця система, яка забезпечує сприйняття, передачу й
обробку інформації про явища внутрішнього і
зовнішнього середовища організму, називається
аналізатором, або сенсорною системою. Вчення
про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у
1909 році).

Кожен аналізатор складається з трьох основних

частин:
• Периферичної (органи чуття, що містять чутливі
рецептори).
• Провідної (чутливі нервові шляхи).
• Центральної або вищої (певні чутливі зони кори
головного мозку).
Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію
подразника та перетворюють її у нервові імпульси.
Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об’єкт – клітину, тканину, або орган поділяють за
двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження.
Воно з’являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись
біологічна реакція.
Тому введено поняття поріг сили – найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає
збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у
деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина

збудження.
При дальшому збільшенні сили подразника біологічна
реакція не зростає, тому що біологічна система досягла
межі своїх функціональних можливостей.
Адекватні – це ті, до яких рецепторний апарат клітини
протягом еволюції пристосувався шляхом підвищення
збудливості (поріг збудження у них низький).
Неадекватні – подразники, які не відповідають
біологічним особливостям тканини. Вони викликають
збудження тільки тоді коли з’являється пошкодження в
біологічній системі.
Зоровий аналізатор має три частини.
Периферичну складають світлочутливі рецептори (так звані палички і колбочки, які
містяться на сітківці ока).
Провідним шляхом є чутливий зоровий нерв, що міститься в головному мозку.
Центральна частина містяться переважно у потиличних ділянках кори головного мозку.
Функцією зорового аналізатора є зір – здатність сприймати
світло, колір, величину, взаємне розташування та відстань між
предметами за допомогою органу зору - ока. Орган зору
складається із очного яблука та допоміжного апарату.
Допоміжний апарат ока – це система його захисту і руху.
Систему захисту ока складають верхня і нижня повіки з віями.
Внутрішня частина повік вкрита слизовою оболонкою –
кон'юнктивою.
Слізна залоза виділяє секрет (сльози), який згубно діє на
мікроорганізми, так як вміщує в собі лізоцим. Зволоживши
поверхню очного яблука сльози відтікають до внутрішнього
кутка ока (до носа), потім потрапляють в слізний мішок, з якого
носослізною протокою направляються в порожнину носа.
Завдяки бровам піт, що стікає з лоба не потрапляє в очі.
Сприйняття світла, кольору. Коли дивитись на сітківку зі сторони зіниці, то на дні
видно білувату круглу пляму – місце виходу зорового нерва; тут немає світлочутливих
елементів (тому світлові промені не сприймаються – за що і називається сліпою
плямою.
Дещо збоку від неї знаходиться зона найкращого бачення – жовта пляма (тут
знаходиться найбільша кількість фоторецепторів).
В сітківці знаходиться близько 7 млн. колбочок і 130 млн. паличок.
Палички – вміщують зоровий пігмент родопсин; сприймають світло в умовах
сутінкового освітлення.
Колбочки – вміщують зоровий пігмент йодопсин. Сприймають кольори, при достатньо
яскравому освітленні. У складі родопсину і йодопсину є білок – опсин і окиснений
вітамін А.
Колбочки – рецептори денного зору, здатні сприймати різні кольори. Кольоровий зір
пояснюється тим, що в сітківці є три роди колбочок: одні збуджуються червоним
світлом, другі зеленим, треті – синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок
збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не
розрізняє деяких кольорів – кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов’язано з
порушенням функцій колбочок певного роду.
 пігментний епітелій

палички колбочки
 Використані джерела

Vision Is Our Основи охорони праці

01 Dominant Sense
https://www.brainline.org/article/vision-our- 02 Підручник. 2-ге видання
dominant-sense

Стаття «Вебера- Weber–Fechner

03 Фехнера закон»
Велика радянська енциклопедія
04 law
Weber–Fechner law