 1.

ПОЧАТКИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В

НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ XVIII —
ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ 
У результаті становлення національної інтелігенції в Україні,
як і в усій Східній Європі, починається відродження
національної свідомості. Поштовхом до цього став той факт,
що раніше, із запровадженням кріпацтва, маса людей почала
претендувати на дворянство з остраху бути записаними до
селян й потрапити у кріпаки. Для вирішення цього питання
російський уряд створив спеціальний орган — Герольдію,
яка розпочала перевірку підстав претендентів на дворянство.
У процесі пошуку відповідних документів серед
представників провідної верстви українського суспільства на
межі ХУЛІ—XIX ст. з'являється зацікавлення національною
історією, етнографією, фольклором. Це сприяло
усвідомленню спільності соціально-економічних, політичних
і культурних інтересів усіх верств українського народу.
Чималу роль у національному відродженні відіграло
формування нової української літератури з чіткими рисами
національної своєрідності. Важливою подією стала
публікація у 1798 р. "Енеїди" І. Котляревського, написаної
народною українською мовою. Велике значення для
пробудження національної свідомості мали художні твори Є.
Гребінки, Г. Квітки-Основ'яненки, наукові праці професорів
Київського та Харківського університетів М. Максимовича та
І. Срезневського. Значне піднесення в країні викликали
Великі французька революція та російсько-французька війна
1812 р. Невдоволення самодержавно-кріпосницьким
режимом відчувалося й серед передової частини офіцерів-
дворян, які ставили за мету змінити панівний лад.
Найяскравіше ці ідеї виявилися у декабристському русі, тісно
пов'язаному з Україною. Його представники вимагали
повалення абсолютизму та створення республіки, ліквідації
кріпацтва, рівних прав для всіх, свободи господарського
розвитку. Важливими осередками суспільно-політичного
руху в Україні у другій чверті XIX ст. були навчальні
заклади, насамперед Харківський та Київський університети.
Під впливом повстання декабристів на поч. 1826 р. виник
таємний політичний гурток у Харківському університеті.
Вільнодумство було поширене серед професорів та студентів
Ніжинської гімназії.
 2. Кирило-Мифодіївське братство

У 40-х роках XIX ст. на боротьбу проти панівного ладу

стають нові сили не лише дворянської, а й різночинної
інтелігенції. Виникають таємні політичні організації, члени
яких прагнули не тільки звільнення селян від кріпацтва, а й
національної свободи України. Першою з них було Кирило-
Мефодіївське товариство (братство), засноване у січні 1846 р.
у Києві. Воно увібрало в себе цвіт української думки, людей,
які мали величезний вплив на перебіг і розвиток українського
відродження. Тут були історик М. Костомаров, письменник і
громадський діяч П. Куліш, професор М. Гулак, видатні
етнографи 0. Маркевич і В. Білозерський — усього майже
100 братчиків. Окрасою товариства був Геніальний поет
Тарас Шевченко. Виданий у 1840 р. у Петербурзі перший
збірник його поезій "Кобзар" відразу здобув Шевченкові
широку літературну славу й справив надзвичайний вплив на
пробудження української національної свідомості.
Програмні ідеї Братства, зокрема, передбачали: 1) створення
демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної
Україною, на принципах рівності та суверенності; 2)
майбутнє суспільство мало будуватися на засадах
християнської моралі шляхом здійснення низки реформ; 3)
скасування самодержавства, кріпосного права та станів,
встановлення демократичних прав і свобод для громадян; 4)
зрівняння у правах усіх слов'янських народів . щодо їх
національної мови, культури, освіти тощо.
Кирило-Мефодіївське товариство існувало недовго. Уже на
поч. 1847 р. його члени були заарештовані й суворо покарані.
Але значення братства було величезним. Його ідеї та
програма надовго визначали головні напрями українського
національного відродження.

 Національне відродження в західній Україні

Початок національного відродження на західноукраїнських

землях мав, порівняно з Наддніпрянщиною, певні
особливості: по-перше, усі три західноукраїнські субрегіони
територіально були наближені до інших слов’янських
народів (поляків, чехів, словаків, сербів, хорватів), які також
підняли прапор національного відродження й обґрунтовували
легітимність своїх культурних вимог. Тісне сусідство
вплинуло на ідейний зміст та організаційні форми
українського відродження; по-друге, тут не було
традиціоналістської еліти на зразок козацтва, нащадки якої
зверталися б до минулого в пошуках зразків власної
державності, як це мало місце в українських губерніях
колишньої Гетьманщини; по третє, значно менше себе
виявляла світська інтелігенція з її відкритістю до
просвітницьких ідей ранньомодерної доби. Роль еліти
відігравало греко-католицьке духовенство.
 3.1 Реформи освіченого абсолютизму

Австрійські правителі, як і їх попередники, бачили у

західноукраїнських землях насамперед джерело для
поповнення державної казни та армії. Але водночас вони
змушені були подбати про забезпечення там хоча б
елементарної соціальної справедливості та порядку. Тим
більше, що австрійська імператриця Марія-Тереза (1740—
1780) та її син Йосиф II (1780—1790)проводили "модну" тоді
серед європейських монархів політику просвітництва, що
була, за словами сучасного історика Я.Грицака, сумішшю
гуманістичних побуджень із суто прагматичними
розрахунками. Вона мала на меті покращити матеріальне
становище жителів імперії, дати їм освіту, урівняти їх
(наскільки це можливо) у правах, щоб зробити свідомими
громадянами та надійними платниками податків. Суспільство
таких громадян, згідно з засадами Просвітництва, мало
служити гарантією могутності імперії. Одним із головних
об'єктів реформаторської політики стала Галичина, де
правляча польська шляхта довела місцеве населення до
крайнього зубожіння та морального занепаду і яка була
потенційним джерелом державних смут і заворушень.
Перетворення зачепили насамперед аграрні відносини,
церкву й освіту. Найжаданішою для галицького населення
була аграрна реформа. Тому Йосиф II проголосив своїми
патентами низку змів у цій сфері, які передбачали: 
1) звільнення селян з особистої залежності від поміщиків; 
2) передання права здійснення суду над селянами від пана до
спеціально призначеного державного чиновника; 3) заборону
збільшувати поміщицькі землеволодіння за рахунок
"прирізки" селянських земель; 
4) обмеження панщини, розмір якої залежав від майнового
стану селянина, але не міг перевищувати 3 днів на тиждень
(наприклад, панщина для халупників і комірників не могла
перевищувати 12 днів на рік); б) заборону проживати у селі
лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися займатися
сільським господарством тощо.
Важливою для західноукраїнських земель була церковна
реформа
, Вони передбачали: 
1) зрівняння прав католицької, протестантських і греко-
католицької церков та забезпечення віруючим цих
віросповідань однакових можливостей вступу до
університетів та на державну службу, купівлі-продажу землі
тощо; 
2) підпорядкування церкви державі та надання священикам
статусу державних службовців з відповідною платнею; 
3) заборону місцевій верхівці римо-католицької церкви
перетягувати греко-католиків на латинський обряд та
вживати термін "уніат", що мав образливий підтекст.
Тісно була пов'язана з церковною освітня реформа, яка, серед
іншого, передбачала: 
1) ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього
домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на
місці єзуїтської колегії університету 
2) відкриття греко-католицьких семінарій для навчання
українського духовенства, зокрема у Відні, Львові,
Ужгороді; 
3) запровадження системи початкових і середніх шкіл (1777),
причому на рівні початкової школи навчання для дітей мало
проводитися рідною мовою. Реформаторська діяльність
Марії-Терези та Йосифа ІІ була на той час прогресивним
явищем, особливо, коли врахувати, що паралельно з
ліквідацією найогидніших виявів кріпацтва на
західноукраїнських землях — у Східній Україні воно
запроваджувалося повторно. Реформи викликали в
західноукраїнському суспільстві почуття глибокої вдячності
та відданості Габсбурзькій династії. Однак вже незабаром
прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними
австрійськими правителями — Леопольдом II (1790-1792) та
Францом (1792—1835). Єдиною інституцією, яка зберегла всі
свої надбання і навіть зміцнила їх після відкриття у 1808 р.
Галицької митрополії, була греко-католицька церква.
 3.2 Руська трійця 
У 1830-х центр західноукраїнського національного руху
переміщуються з Перемишля та Закарпаття  до Львова, де
його очолюють молоді семінаристи, послідовники ідей
Гердера. У 1832 році троє товаришів 21-літній Маркіян
Шашкевич, 21- літній Іван Вагилевич та 17-літній Яків
Головацький створили літературний гурток, який назвали
«Руська Трійця». Основною метою діяльності Трійці було:
звільнити народну мову від церковнослов’янських та
чужомовних впливів та створити літературну мову. Крім
того, члени Руської Трійці прагнули розширити сферу
використання української мови серед населення, та у
державних установах тощо.
Члени «Руської Трійці» займалися ходінням в народ, під час
яких записували місцевий фольклор. Крім цього, члени
трійчани, зокрема І. Вагилевич, займалися агітацією серед
селянства, закликаючи боротися за свої права. За що
Вагилевич був неодноразово  заарештований австрійською
поліцією.
Крім Шашкевича, Вагилевича та Головацького, до складу
Руської Трійці входило ще близько 20 членів, які також були
студентами та семінаристами. Трійця підтримувала зв’язки з
польським національним рухом, із слов’янськими
будителями Яном Коларом, Павелом Шафариком,
Бартоломеєм Копітаром та Карелом Гавлічеком, із якими
регулярно листувалися.  Особливо тісні зв’язки Трійці були
із Наддніпрянщиною, такими діячами українського
національного руху як Ізмаїлом Срезневським, М.
Максимовичем, Йосипом Бодянським . 1834 р. «Руська
трійця» робить спробу видати літературну збірку «Зоря», в
якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів
гурту, матеріали. Проте цензура заборонила її публікацію, а
членів Руської Трійці взяла під нагляд поліція. Не
полишаючи надій видати літературний альманах народною
мовою, Трійця вирішила публікувати інший альманах
«Русалка Дністровая», який повинен був також містити
народні пісні, вірші, історичні статті на галицькому діалекті
української мови.  Місцевий цензор і уніатський священик
Венедикт Левицький заборонили публікацію літературної
збірної у Львові. Тому, у 1837 році Шашкевич із товаришами
був змушений видати альманах у Пешті (нині Будапешт). До
Львова було привезено 1000 примірників, більша частина
яких була конфіскована поліцією. Лише 200 примірників
було збережено, які були розповсюджені серед зацікавленої
публіки. Яка в цілому зустріла її дуже прохолодно.
Після цього почався занепад діяльності Руської Трійці.
Маркіян Шашкевич не витримав постійних утисків поліції та
уніатської церкви, і помер у 1843 році від туберкульозу.
Після чого «Руська Трійця» розпалася. Іван Вагилевич
переходить до польського національного руху, а Яків
Головацький встає на москвофільські позиції. Діяльність
«Руської Трійці» в Галичині мала величезне значення для
української культури. Все, що пропонувала Трійця, було
новим і незвичним.  Історична концепція трійчат,  орієнтація
на фольклор, використання у творах народної мови,
обстоювання народності в мистецтві – все це відкривало
перспективу  розвитку потужної науково-літературної
діяльності на західноукраїнських землях. Діячі «Руської
Трійці» глибоко шановані в Україні. Їхніми іменами названі
вулиці, ставлять меморіальні дошки та пам’ятники, їхня
спадщина широко вивчається науковцями.

 4. Революція 1848

почалися буржуазно-демократичні революції. їх невід'ємною

складовою стали визвольні рухи багатьох національно
поневолених народів Східної і Центральної Європи. Звідси
походить назва революції — "Весна народів". Не залишалась
осторонь і Австрійська імперія. 13 березня з'явилися перші
вуличні барикади у Відні, а через два дні було проголошено
першу австрійську конституцію.
Революційні події надали широкого розмаху національно-
визвольному руху в Східній Галичині. Зважаючи на настрої
народних мас, уряд монархії Габсбургів змушений був
остаточно ліквідувати панщину. З цією метою 16 квітня 1848
р. цісар підписав спеціальний патент, за яким скасування
панщини на галицьких землях сталося майже на 5 місяців
раніше, ніж в інших частинах імперії. Основою реформи був
викуп селянських земель державою, який селяни мали
відшкодувати протягом 40 років. Поміщиків звільняли від
будь-яких обов'язків щодо своїх колишніх підданих. Та під
час проведення реформи не було впорядковано права на
володіння лісами і випасами. Це згодом викликало
нескінченні судові процеси, спричинило руйнування
селянських господарств. За поміщиками залишилися деякі
феодальні привілеї, зокрема право пропінації, що на довгі
роки було причиною різних непорозумінь і справедливого
незадоволення селянських мас. Під впливом революційних
подій у Західній Європі львівські українці 19 квітня 1848 р.
від імені всіх українців Галичини подали петицію до цісаря з
низкою демократичних вимог. Зокрема, про введення
української мови у народних і вищих школах; видання
державних законів українською мовою, яку урядовці повинні
обов'язково знати; реальне зрівняння в правах духівництва
всіх обрядів і надання доступу українцям до всіх державних
посад. Вимоги були скромними й обмежувалися здебільшого
сферою культури. У результаті дальшого розвитку революції
в Галичині виникли національно-політичні організації. 2
травня 1848 р. представники демократичних кіл, українства,
зокрема світської інтелігенції та греко-католицького
духівництва на чолі з перемишльським єпископом Г.
Яхимовичем, утворили у Львові Головну Руську Раду, що
стала першою українською політичною організацією. Як
постійно діючий орган, вона мала представляти українське
населення Східної Галичини перед центральним урядом. її
друкованим органом стала "Зоря Галицька". Головна Руська
Рада, виступаючи за проведення демократичних реформ та
прагнучи забезпечити вільний національний розвиток
українського населення краю, передусім домагалася поділу
Галичини на дві окремі адміністративні одиниці — Східну,
де переважали українці, й Західну, заселену в основному
поляками. Представники українського населення Галичини
взяли участь у Слов'янському конгресі у Празі Головна
Руська Рада послала туди своїх делегатів, які працювали в
одній польсько-українській секції. Потім між ними виникли
незгоди, передусім через вимогу українців про поділ
Галичини. Однак наступ урядових військ на Прагу перервав
роботу конгресу. 19 жовтня 1848 р. у Львові зібрався Собор
руських учених — перший з'їзд діячів української науки і
культури. Він схвалив єдину граматику української мови,
висунув вимогу про впровадження в усіх школах української
мови, а також підтримав вимогу поділу Галичини.
Ще влітку 1848 р. Головна Руська Рада проголосила
заснування культурно-освітньої організації під назвою
"Галицько-руська матиця". Вона мала видавати підручники
для шкіл і взагалі бути осередком письменства й просвіти
рідною мовою. Наприкінці року в Львівському університеті
відкрито кафедру української мови і літератури.
10 липня 1848 р. розпочав роботу перший австрійський
парламент. Із 383 послів Галичину представляли 96, у т. ч. 39
від українців. Українські посли висунули вимогу про поділ
Галичини, що була підкріплена 15 тис. підписів. Посли-
селяни вимагали якнайменших викупних платежів за землю.

Однак сили контрреволюції на західноукраїнських землях, як

і в усій імперії Габсбургів, дедалі більше зміцнювали позиції
і поступово перейшли в контрнаступ. Остаточно реакція
запанувала після того, як австрійський уряд за допомогою
російських військ приборкав революцію в Угорщині.
Австрійську конституцію було скасовано. Уряд повернувся
до давньої системи централізовано-бюрократичного
управління. Влітку 1851 р. було розпущено Головну Руську
Раду.
Незважаючи на поразку, революція 1848— 1849 рр. мала
важливі позитивні результати для населення
західноукраїнських земель. Вона ліквідувала серйозні
перешкоди на шляху розвитку краю. Одним зі здобутків
революції стала активізація національно-визвольної боротьби
народних мас, піднесення рівня їхньої національної
свідомості.