Анатомія людини, п.з. Тема «Грудна аорта.

Верхня
порожниста вена»

Анатомія людини П/з Тема «Грудна аорта. Верхня порожниста

вена. Непарна та напівнепарна вени. Міжреброві нерви. Х пара
черепних нервів (грудний відділ). Грудний відділ симпатичного
стовбуру. Нервові сплетення органів грудної порожнини.»

1)Грудна аорта:
Грудная аорта - часть нисходящей аорты. Является продолжением дуги аорты, следует вниз
до аортального отверстия диафрагмы, где переходит в брюшную аорту. Располагается в
задней полости средостения, но часто выпячивается в левую плевральную полость.
Относительно позвоночника начинается у нижней границы четвёртого грудного позвонка и
заканчивается перед нижней границей двенадцатого грудного позвонка. Вначале идёт левее
позвоночника, по мере спуска приближается к средней линии, и в конце лежит прямо перед
позвоночником. Имеет изгиб вперёд. Диаметр около 2,3 см..[1]

Ветви[править | править код]
Ветви грудной аорты (ГА) делятся на две группы: висцеральные и париетальные.

Висцеральные ветви[править | править код]

Непарные, отходят от передней поверхности ГА. К ним относятся:

1. Бронхиальные ветви (лат. rami bronchiales), — от двух до четырёх тонких артерий, в

большинстве случаев ответвляющихся от грудной аорты на уровне
бифуркации трахеи. Они направляются к воротам лёгких и разветвляются в
бронхиальном дереве до дыхательных бронхиол. Обеспечивают кровью бронхи и
окружающую лёгочную ткань. Анастомозируют с ветвями лёгочной артерии.
2. Пищеводные ветви (лат. rami esophagei), направляются к стенкам пищевода. Верхние
пищеводные ветви анастомозируют с ветвями нижней щитовидной артерии, а нижние
- с ветвями левой желудочной артерии.
3. Перикардиальные ветви (лат. rami pericardiaci),идут к задней стенке перикарда (рис. 2).
4. Средостенные (медиастенальные) ветви(лат. rami mediastinales ), кровоснабжают
соединительную ткань заднего средостения и расположенные в ней лимфатические
узлы.[2][3]
Париетальные ветви[править | править код]
Парные, направляются к стенкам грудной полости. К ним относятся:

1. Задние межрёберные артерии (лат. arterias intercostales posteriores), идут к

межрёберным промежуткам от III до X I. Располагаются в борозде ребра между
внутренними и наружными межрёберными мышцами. Вдоль нижнего края XII ребра
проходит подрёберная артерия, (лат. arterias subcostalis). Задние межрёберные
артерии кровоснабжают позвоночник, париетальную плевру, париетальную брюшину,
мышцы и кожу спины, груди и живота, а также молочную железу.
 2. Верхние диафрагмальные артерии, (лат. arterias phrenicae superiores), ответвляются
от передней полуокружности ГА над диафрагмой. Кровоснабжают поясничную часть
диафрагмы и покрывающую диафрагму плевру.[2][3]

2) Верхня порожниста вена:

Верхня порожниста вена, скорочено ВПВ (лат. vena cava superior) — верхня з
двох порожнистих вен, великих венозних стовбурів, які повертають позбавлену
кисню кров з системи кровообігу до правого передсердя. Це вена великого діаметру (24 мм) та
короткої довжини, яка отримує венозну кров із верхньої половини тіла, над діафрагмою.
Венозний відтік з нижньої половини, нижче діафрагми, протікає через нижню порожнисту вену.
ВПВ знаходиться у правій передній частині верхнього середостіння[1]. Це типове місце для
центрального венозного доступу через центральний венозний катетер, центральний катетер з
периферичним доступом або медичний порт.

Зміст

 1Структура
 2Клінічне значення
 3Додаткові зображення
 4Див. також
 5Примітки

Структура[ред. | ред. код]
Верхня порожниста вена утворена злиттям лівої та правої плечеголовних вен, які збирають
кров з верхніх кінцівок, очей та шиї, за нижньою межею першого правого реберного хряща.
Вона проходить вертикально вниз за першим міжребер'ям. Безпосередньо перед тим, як ВПВ
проходить крізь фіброзний перикард навпроти другого правого реберного хряща, в неї
впадає непарна вена. Після чого ВПВ закінчується у верхній задній частині венозного
синусу у правому передсерді. Також відома як краніальна порожниста вена в інших тварин.
Ніякий клапан не відділяє верхню порожнисту вену від правого передсердя.

Клінічне значення[ред. | ред. код]

Синдром верхньої порожнистої вени — це часткове або повне стиснення верхньої
порожнистої вени, як правило, в результаті злоякісних пухлин, таких як рак
легенів, метастатичний рак або лімфома. Непрохідність може призвести до збільшення вен на
голові та шиї, а також може спричинити задишку, кашель, біль у грудях та утруднення
ковтання. Ознака Пембертона може бути позитивною. Пухлини, що викликають стиснення,
можна лікувати хіміотерапією та/або променевою терапією, щоб зменшити їх дію, а
також кортикостероїдами[2].
Жоден клапан не відділяє верхню порожнисту вену від правого передсердя. Як результат,
скорочення (правого) передсердя та (правого) шлуночка проводяться у внутрішню яремну
вену, тому їх можна спостерігати як тиск у яремній вені на поверхні грудино-ключично-
соскоподібного м'яза.

Функції:
Верхня порожниста вена, скорочено ВПВ (лат. vena cava superior) — верхня з двох
порожнистих вен, великих венозних стовбурів, які повертають позбавлену кисню кров з
системи кровообігу до правого передсердя.
 3) Непарна та напівнепарна вени:
А) Непарна вена:

Непарна вена
(vena azygos)

Непарна вена проходить в грудній порожнині (cavitas thoracis) вздовж правої

поверхні хребтового стовпа (columna vertebralis) і є продовженням правої
висхідної поперекової вени (v. lumbalis ascendens dextra).

У непарну вену (v. azygos) на її шляху до верхньої порожнистої вени (vena cava

superior) впадають:

 праві задні міжреброві вени (vv. intercostales posteriores);

 стравохідні вени (vv. oesophageales);
 бронхові вени (vv. bronchiales);
 осердні вени (vv. pericardiacae);
 середостінні вени (vv. mediastinales);
 півнепарна вена (v. hemiazygos).

Функції:
Непарна вена (v. azygos) і півнепарна вена (v. hemiazygos) збирають
кров відповідно від правої і лівої половин задньобічних стінок
черевної і грудної порожнин.

Б) Напівнепарна вена:
Напівнепарна вена є продовженням лівої висхідної поперекової вени, v. lumbаlis
ascendens sinіstra, яка проходить з черевної порожнини в грудну, в заднє середостіння,
між м'язовими пучками лівої ніжки діафрагми, прилягаючи до лівої поверхні тіл грудних
хребців.
Праворуч від напівнепарної вени знаходиться грудна частина аорти, позаду - ліві задні
міжреберні артерії.
На рівні VII-Х грудних хребців напівнепарна вена повертає круто вправо, перетинає
спереду хребетний стовп і впадає в непарну вену.
Притоки напівнепарної вени:
додаткова напівнепарна вена (v. hemiazygos accessoria), що йде зверху вниз і приймає:
6-7 верхніх лівих задніх міжреберних вен (I-VII),
вени стравоходу
(vv. aеsophageales),
медіастинальні вени
(vv. mediastinales);
4-5 нижніх лівих задніх міжреберних вен

4) Міжреброві нерви:
Міжреброві нерви; передні гілки; вентральні гілки (nn. Intercostales; rami anteriores; rami
ventrales). Їх є 12 пар.
Одинадцять пар міжребрових нервів проходять у борозні відповідного ребра (sulcus
costae) між зовнішніми і внутрішніми міжребровими м’язами (mm. intercostales externi et
interni), іннервуючи їх.
ХІІ нерв називається підребровим нервом (n. subcostalis).
Шість верхніх міжребрових нервів доходять до груднини (sternum) та іннервують шкіру
грудей і грудну залозу (glandula mammaria).
Шість нижніх міжребрових нервів заходять у товщу черевних м’язів, входять у піхву
прямого м’яза живота (vagina musculi recti abdominis) та іннервують м’язи передньої і
бічної стінок живота, а також шкіру над ними.
Міжреберні нерви - являють собою неврологічні гілки від грудних нервових стовбурів
спинного мозку. Вони являють собою нерви, що забезпечують рух міжреберних м’язів, а
також чутливість до шкіри грудей. Існує два типи міжреберних нервових гілок: так звані
типові та атипові нерви.
Типові міжреберні нерви розташовані в міжребер'ях, що супроводжуються міжреберними
артеріями та венами, які забезпечують кровопостачання м'язів. Тим часом атипові
міжреберні нерви - це ті, які відповідають за іннервацію інших ділянок грудної клітки, не
обмежуючись відповідними міжреберними просторами.

Травми грудної клітки або надмірне використання міжреберних м’язів у пацієнтів з

проблемами дихання, такими як астма або хронічний кашель, можуть призвести до
подразнення міжреберних нервів, що спричинить хворобливий стан, який називається
міжреберним невритом. Цей стан є основною причиною болю в міжребер'ї, і його
діагностика та лікування є проблемою для лікаря.

Походження
На тильному рівні спинного мозку виходять реберні гілки. Вони виходять через отвори
між відповідними грудними або тильними хребцями. Тобто вони виходять із хребця, який
знаходиться на рівні міжребер’я, яке вони іннервують.
Кожен нерв, що формується в спинному мозку, ділиться на дві гілки, одну передню і
задню. Задня частина відповідає за надання рухової іннервації м’язам, що знаходяться з
боків хребців, які називаються паравертебральними м’язами, і чутливої іннервації шкірі
спини.
Зі свого боку, передня гілка триває до передньо-латеральної частини грудної клітини, де
вона супроводжує міжреберні кровоносні судини, слідуючи відповідному ребру і
закінчуючись в передній області грудної клітини.
Подорож
Два глибокі шари міжреберних м’язів створюють захисне русло, через яке проходять як
міжреберні нерви, так і кровоносні судини.
 Передня гілка відділу спинного нерва йде передньо-латеральним ходом, перфоруючи
глибокий міжреберний м’яз. Як тільки ця гілка пронизує глибокий шар міжреберних
м’язів, вона стає міжреберним нервом.

Міжреберний нерв утримується між глибоким та середнім міжреберними м’язовими

шарами для хребетних м’язів і продовжує свій шлях, спираючись на нижній край
відповідного ребра, супроводжуючись міжреберною артерією та веною, створюючи
справжній судинно-нервовий пакет.
Досягнувши середньої пахвової лінії, міжреберний нерв пробиває медіальну та зовнішню
міжреберні м’язи, поділяючись на передню та задню гілки, які забезпечують сенсорну
іннервацію шкіри грудної клітки.
Особливості
Міжреберні нерви виконують рухові та сенсорні функції в області, яку вони іннервують.
Завдяки своїм відділам вони забезпечують гілки, що відповідають за мобілізацію
міжреберних м’язів, та гілки, які надають чутливість шкірі грудної клітини.

Кожен міжреберний нерв забезпечує відчуття і рух дерматоми і міотома. Дерматома - це

ділянка шкіри, який постачає нерв до спинного мозку. Оскільки це ділянки шкіри,
іннервація, яку вони забезпечують, чутлива. У випадку грудної клітини кожна дерматома
іннервується міжреберною гілкою.
Міотоми - це м’язові групи, що іннервуються нервовими гілками спинного мозку.
Міжреберні нерви забезпечують гілки руху міжреберних м’язів, які є допоміжними
м’язами для дихального процесу.
Міжреберні м’язи - це м’язи для підтримки вдиху, які особливо важливі при форсованому
видиху. Його функція - мобілізувати ребра для збільшення анатомічної здатності грудної
клітини.

5) Х (10) пара черепних нервів (грудний відділ):

лука́ючий (блудни́й[1][2]) нерв (лат. nervus vagus) — X пара черепних нервів. Названий так за
велику ділянку поширення і складне розгалуження волокон. За функцією нерв змішаний, бо
містить парасимпатичні, рухові та волокна загальної й специфічної (смакової) чутливості.
Фізіологічна роль блукаючого нерва дуже велика — зона його іннервації охоплює голову, шию,
грудну та черевну порожнини, а, отже, регулює діяльність серця, шлунково-кишкового тракту,
бере участь в голосоутворенні. Органи тазової порожнини нерв не іннервує. Нерв бере участь
у рефлексах ковтання, кашлю, блювання. Також бере участь у регулюванні артеріального
тиску (АТ). Входить до складу нервово-судинного пучка шиї (разом з внутрішньою яремною
веною та загальною сонною артерією). Двобічне перерізання блукаючого нерва викликає
смерть.

Зміст

 1Анатомія
o 1.1Ядра
o 1.2Вихід з мозку і поділ на відділи
o 1.3Гілки
 2Див. також
 3Примітки
 4Посилання
 5Джерела

Анатомія[ред. | ред. код]
Ядра[ред. | ред. код]
Оскільки нерв є змішаний, то анатомічно і фізіологічно з ним поєднані чотири ядра:

 заднє (дорсальне) ядро блукаючого нерва (лат. nucleus posterior (dorsalis) nervi vagi) —

парасимпатичне (вісцеромоторне) ядро (деяка частина парасимпатичних нейронів
міститься і в подвійному ядрі). Міститься в довгастому мозку. Аксони нейронів, у вигляді
пресинаптичних волокон (ті, що прямують до вузла і передають сигнал на постсинаптичні
волокна; постсинаптичні волокна у свою чергу безпосередньо іннервують органи) у складі
головного стовбура прямують на периферію та іннервують гладкі м'язи та органи шиї,
грудної та черевної клітки. Через велику кількість важливих функцій (регуляція дихання,
серцебиття, моторики та секреції шлунково-кишкового тракту) його інколи називають
«центром життя». Має розвинуті комунікації із ядром одинокого шляху та чутливими
ядрами трійчастого нерва.

 подвійне ядро (лат. nucleus ambiguus) — рухове ядро, нейрони якого розподіляються між

трьома нервами — язико-глотковим, блукаючим та додатковим нервами. Сигнали до ядра
поступають від обох півкуль головного мозку. Аксони нейронів прямують до м'язів
піднебіння та шиї

 ядро одинокого шляху (лат. nucleus tractus solitarii) спільне для VII, XI та X пар черепних
нервів. Аксони сприймають подразнення на периферії і доносять його до ЦНС. В контексті
блукаючого нерва ядро сприймає смакові подразнення від задньої третини язика. Також
ядро виконує важливу роль у підтримці сталості тиску: від рецепторів дуги аорти імпульси
поступають у ядро, перемикаються на заднє ядро. Сигнали від цього ядра сприяють
падінню тиску.

 спинномозкове ядро трійчастого нерва (лат. nucleus spinalis nervi trigemini) входить до

системи трійчастого нерва, але сигнали загальної чутливості від VII та X пар черепних
нервів аналізується в ньому. Вушна раковина, барабанна перетинка та невелика ділянка
позаду вуха — це зони, які іннервує нерв і які аналізує ядро.
Вихід з мозку і поділ на відділи[ред. | ред. код]
Нерв виходить 10-18 корінцями із задньої бічної борозни довгастого мозку (окрім нього звідси
виходять ще IX та XI пари черепних нервів). Далі нерв прямує до яремного отвору. При
проходженні через отвір нерв утворює два потовщення — верхній, або яремний (лат. ganglion
(jugulare) superius) та нижній, або вузлуватий (лат. ganglion (nodosum) inferius). Обидва вузли є
чутливими і складаються з псевдоуніполярних нейронів, аксони яких прямують в ЦНС, а
дендрити на периферію. Нейрони верхнього вузла сприймають подразнення (температура,
біль, дотик) від вушної раковини, барабанної перетинки, твердої оболонки мозку в задній
черепній ямці, глотки та гортані; далі сигнал прямує до чутливих ядер трійчастого нерва.
Нейрони нижнього вузла сприймають спеціальну чутливість: подразнення від баро- та
хеморецепторів дуги аорти (регуляція тиску), смакова чутливість, подразнення від гортані,
ШКТ, серця, легень, бронхів (сприймаються не больові чи температурні подразнення, а
подразнення, наприклад від осмо- та хеморецепторів.) Аксони нейронів прямують до ядра
одинокого шляху, а звідси перемикаються на заднє ядро нерва. Рухові волокна від моторного
ядра проходять транзитом позаду вузлів.
Топографічно нерв ділять на чотири відділи: головний, шийний, грудний та черевний відділи,
кожний з яких дає гілки до органів-мішеней.

Гілки[ред. | ред. код]
 Вушний нерв
 Глотковий нерв
 Верхній гортанний нерв
 Верхні шийні гілки блукаючого нерва
 Нижні шийні гілки блукаючого нерва
 Зворотний гортанний нерв
 Грудні кардіальні гілки
 Гілки до легеневого сплетення
 Гілки до стравохідного сплетення
 Передній блукаючий стовбур
 Задній блукаючий стовбур

6) Грудний відділ симпатичного стовбуру:

Грудний відділ складається з 10-12 грудних вузлів, ganglia thoracica, які

розташовані під парієтальною плеврою на головках ребер; від них відходять: 1) сірі
сполучні гілки до всіх грудних спинномозкових нервів; 2) вісцеральні гілки верхніх 5-
6 грудних вузлів забезпечують симпатичну іннервацію органів грудної порожнини ...

7) Нервові сплетення органів грудної

порожнини:

До грудної частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars

thoracica plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать:

1 Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus), яке розміщене на

стінці грудної частини аорти (paries partis thoracicae aortae) і продовжується на її
гілки.

Воно утворене:

- гілками (завузловими волокнами) від п’яти верхніх грудних вузлів

симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici);

- гілками (передвузлові волокна) великого нутрощевого нерва (n. splanchnicus

major);

- чутливими волокнами блукаючого нерва (nervus vagus).

Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus) має дві частини:

на передній поверхні дуги аорти розміщена поверхнева частина сплетення та
на задній поверхні дуги аорти (arcus aortae) – глибока частина сплетення.

Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus) продовжується вниз на

поверхню серця (cor), поширюючись по ходу вінцевих артерій (arteriae coronariae).
Гілки грудного аортального сплетення (plexus aorticus thoracicus) з’єднуються
із внутрішньоорганним сплетенням серця (cor) і мають у своєму складі і симпатичні
волокна та парасимпатичні волокна від блукаючого нерва (nervus vagus).

2 Серцеве сплетення (plexus cardiacus), яке є позаорганним нервовим

сплетенням серця (cor) і розміщене:

- на основі серця (basis cordis);

- навколо початкових відділів аорти і легеневого стовбура (truncus

pulmonalis).

Також виділяють два серцевих сплетення (plexus cardiacus), що розміщені

попереду і позаду дуги аорти (arcus aortae) відповідно:

- поверхневе серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis), що знаходиться

попереду дуги аорти (arcus aortae);

- глибоке серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus), яке розміщене позаду

дуги аорти (arcus aortae).

3 Серцеві вузли (ganglia cardiaca), що розміщені на дузі аорти (arcus aortae).