МІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ ТА

СПОРТУ УКРАЇНИ
КАФЕДРА ЗДОРОВʼЯ. ФІТНЕСУ ТА РЕКРЕАЦІЇ

КУРСОВА РОБОТА
на здобуття освітнього ступеня бакалавра
за спеціальністю 017 Фізична культура і спорт
освітньою програмою «Фітнес та рекреація»

на тему: « Методика розвитку гнучкості дівчат старшого шкільного віку

засобами стретчингу».

Новікова Ельвіра Леонідівна

Науковий керівник:
к.фіз.в.
Рецензент:
к.фіз.в.
Рекомендовано до захисту на
засіданні
кафедри (протокол № від 2023 р.)
Завідувач кафедри:
д. фіз.вих., професор

(підпис)

Київ – 2023

1
 ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ВИЗНАЧЕННЯ ГНУЧКОСТІ, СТРЕТЧИНГ, ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ.

1.1 Стретчинг, як вид гнучкості……………………………….

1.2 Особливості занять стретчингом…………………………..

1.3 Вікові особливості розвитку гнучкості…………………….

1.4 Гнучкість, як фізична якість………………………………..

РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи розвитку гнучкості………………………………..

2.2 Методика визначення рівня розвитку гнучкості …………

РОЗДІЛ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГНУЧКОСТІ У ДІВЧАТ

ШКІЛЬНОГО ВІКУ

1. Методика розвитку гнучкості……………………………..

2. Контроль розвитку гнучкості та профілактика травматизму під час
занять зі стретчингу………………………………………………….

ВИСНОВКИ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..

2
 ВСТУП

Актуальність. На сьогоднішній день, соціально-економічні та соціально-

педагогічні умови, що склались нині в Україні, зумовили збільшення серед
дітей різного віку випадків паління, наркоманії, алкоголізму, негативне
відношення до основних принципів здорового способу життя та зневажливе
ставлення до власного здоров’я. Темпи зростання загальної захворюваності
серед дитячого населення є найвищими серед інших вікових груп. Дефіцит
рухової активності школярів України складає від 60 до 75% необхідного для
підтримання нормального рівня здоров'я та фізичної кондиції . Користь
гімнастики для дітей незаперечна. Відбувається загартовування організму,
розвивається витривалість і зміцнюється імунітет дитини. При виконанні вправ
виробляється навичка правильного дихання, при цьому удосконалюється
техніка дихання і збільшується глибина вдиху. При регулярній гімнастики для
дітей шкільного віку відбувається активізація функції всіх органів молодого
організму. Для зміцнення опорно- рухового апарату дуже корисна коригуюча
гімнастика. Вона сприяє формуванню правильної постави. Тренування м’язів
черевного преса забезпечує злагоджену роботу всіх органів травлення. При
активізації обмінних процесів всі органи дитини швидше очищаються від
шкідливих речовин, а також поліпшується робота нервової системи,
прискорюється потік крові. Шкільний вік – сприятливий період для розвитку
практично всіх суглобів. Якщо цього не відбувається, то час для формування
фізичної і функціональної основи майбутнього фізичного потенціалу можна
вважати втраченим.

Результати всеукраїнського опитування свідчать, що на початку XXI ст.

достатній рівень оздоровчої рухової активності (не менше 4-5 занять на тиждень
з тривалістю одного заняття не менше 30 хвилин) мали лише 3% населення

3
віком від 16 до 74 років, середній рівень (2-3 заняття на тиждень) – 6%, низький
рівень (1-2 заняття на тиждень) – 33% населення. Серед дітей домінує
малорухливий спосіб проведення дозвілля.

Також, недооцінка важливості рухової діяльності під час навчання в школі

призводить до подальшого зниження фізичної активності в студентські роки
Одним з механізмів вирішення такої ситуації є переосмислення дітьми життєвої
необхідності рухової активності, розвитку фізичних якостей, формування
свідомої фізичної культури. А головним завданням шкільної освіти є
збереження та укріплення здоров'я учнів.

За даними дослідження ВООЗ, у всьому світі прослідковується тенденція до

зниження фізичної активності молоді, при цьому відзначається, що у дівчат
фізична активність значно нижча, ніж у ровесників хлопців. Зазначено, що
молоді люди у віці до 17 років повинні бути фізично активні мінімум 60 хвилин
в день (помірна інтенсивність) і не менш трьох разів на тиждень займатись
фізичними вправами високої інтенсивності . Крім того, дівчата старшого віку не
отримують достатньої інформації про вплив фізичних вправ на формування
репродуктивного здоров’я. А їх залучення до позакласних форм занять із
фізичного виховання дасть можливість ширше застосувати індивідуальний
підхід з урахуванням специфічних особливостей формування жіночого
організму

В контексті підвищення рухової активності населення, питання використання

стретчингу вивчали Л. Л. Галаманжук, О. Я. Дубинська, Г. А. Єдинак, Н. І.
Воловик, Л.М. Ващук, Н. А. Деделюк, В. У. Кренделева, С. В. Калитка.

Мета роботи – розробити, теоретично обґрунтувати методику розвитку

гнучкості дівчат старшого шкільного віку засобами стретчингу та
експериментально перевірити її ефективність.

4
Відповідно до поставленої мети виділено такі завдання дослідження:

1. Теоретично систематизувати сучасні науково-методичні напрацювання

щодо можливості застосування стретчингу.

2. Дослідити рівень фізичної підготовленості і фізичного розвитку

старшокласниць, визначити взаємозв’язок між гнучкістю та іншими
показниками фізичної підготовленості.

3. Розробити та обґрунтувати методику розвитку гнучкості дівчат старшого

шкільного віку засобами стретчингу.

Об’єкт дослідження – розвиток гнучкості засобами стретчингу.

Предмет дослідження – методика розвитку гнучкості дівчат старшого

шкільного віку засобами стретчингу.

Для розв’язання поставлених завдань будуть використовуватись такі методи

дослідження: пошук, аналіз і узагальнення літературних джерел, що дасть
можливість з’ясувати сучасний стан теорії та перспективи досліджуваного
питання, систематизувати та узагальнити інформацію про досліджуваний
об’єкт; порівняння та зіставлення – для порівняння поглядів учених-теоретиків
та професіоналів-практиків щодо досліджуваного питання.

Наукова новизна теоретично-обгрунтовану методику розвитку гнучкості

дівчат старшого шкільного віку засобами стретчингу, як процес, який базується
на взаємоповʼязаних структурних компонентах.

Практичне значення - полягає в тому, що заняття стретчингом сприяє

поліпшенню фізичного стану так і морального.

Структура роботи – (курсова робота складається із вступу, трьох розділів,

висновків, списку літератури. Робота викладена на 45 сторінках, включає 8

5
таблиць, 6 рисунків. У роботі використано ? джерел наукової й спеціальної
літератури, із них іноземною мовою).

РОЗДІЛ 1

ВИЗНАЧЕННЯ ГНУЧКОСТІ, СТРЕТЧИНГ, ЯК ФІЗИЧНА ЯКІСТЬ

1.1 Стретчинг, як вид гнучкості

Стретчинг можна розглядати, як комплекс вправ для розтягування певних

м’язів, зв’язок і сухожилків. Фізіологічною основою стретчингу - є міотонічний
рефлекс, що викликає активне скорочення волокон в примусово розтягнутому
м’язі і посилення в ньому обмінних процесів. При розтягуванні м’язів,
сухожилків, шкіри, суглобових зв’язок збуджуються відповідні
механорецептори. Це збудження у вигляді імпульсів досягає кори головного
мозку і викликає відповідну реакцію в організмі. Отже, різні способи
розтягування рефлекторно викликають реакцію нервової системи, покращують
процеси в шкірі, м’язах і сухожилково-зв’язковому апараті. Завдяки своєму
високому позитивному ефекту цей вид тренування широко використовується в
практиці підготовки спортсменів і танцюристів, а також включений до складу
оздоровчих тренувальних комплексів.

Переваги використання та позитивний ефект стретчингу полягають в:

• застосовується для розігріву м’язів, знижує імовірність травм при

тренуваннях;

• сприяє підвищенню гнучкості (посилює амплітуду рухів, покращує рухливість

суглобів);

6
• зменшує період відновлення (знімає больові відчуття в м’язах після фізичних
навантажень);

• підвищує витривалість;

• сприяє покращенню постави;

• розслабляє м’язи і надає їм еластичності.

Під час занять стретчингом короткочасне напруження м’язів чергується з їх

розслабленням. Важливим моментом є те, що під час зміни інтенсивності
навантажень та використання різноманітних видів розтяжок і їх комбінацій
залученими в процес виявляються майже всі групи м’язів. При цьому розтяжка
абсолютно безпечна і практично не має протипоказань.

До найпоширеніших видів стретчингу відносять:

• статичний стретчинг – повільні рухи, завдяки яким приймається певна поза і

утримується протягом 30–60 секунд. При цьому можна періодично або
постійно напружувати розтягнуті м’язові групи. Саме статичне розтягування є
найефективнішим видом стретчингу. Крім того, це найбільш доступний,
оздоровчий, рекомендований лікарями вид розтяжки;
• динамічний стретчинг включає повільні пружні рухи, які завершуються
утриманням статичних положень в кінцевій точці амплітуди виконання. При
цьому вправи постійно змінюють одна одну, щойно під час їх виконання у
м’язах досягається стан легкого напруження;

• балістичний стретчинг – махові рухи руками і ногами, а також згинання та

розгинання тулуба, які виконуються з великою амплітудою і високою
швидкістю. У цьому разі подовження певної групи м’язів виявляється
короткочасним. Воно триває стільки, скільки триває мах або згинання. Даний
вид стретчингу найчастіше 6 застосовується в спортивній практиці і внаслідок
високого травматизму не належить до оздоровчих видів розтяжки. За
7
 способом виконання вправ стретчинг буває активний (людина самостійно
докладає зусиль для розтяжки частин тіла) і пасивний (розтяжка відбувається
за допомогою зусиль партнера). Статична гнучкість характеризує діапазон
руху суглоба без акценту на швидкість. Прикладом статичної гнучкості може
бути повільний нахил тулуба вниз до торкання руками підлоги. Балістична
гнучкість зазвичай пов’язана з підстрибуваннями та ритмічними рухами. Під
динамічною гнучкістю розуміють здатність використовувати діапазон руху
суглоба під час занять фізичними вправами з нормальною або з високою
швидкістю. Динамічна гнучкість не обов’язково означає балістичні або швидкі
види рухів. Альтернативним є поняття функціональної гнучкості. Як приклад
«повільної» динамічної гнучкості можна навести здатність балерини повільно
піднятися на носках і утримувати ногу під кутом 60°, тимчасом як стрибок у
шпагат – це приклад «швидкої» динамічної гнучкості. Утримання статичного
положення в кінцевій точці амплітуди руху більш ефективне для розвитку
гнучкості, ніж махові або пружні рухи. Основою статичних вправ є активізація
м’язових волокон за рахунок їх скорочення, що відбувається у відповідь на
розтягнення. Саме тому статичне розтягування є найефективнішим і часто
застосовуваним видом стретчингу.

1.2 Особливості занять стретчингом.

Стретчинг – один із найкорисніших видів спорту у боротьбі з целюлітом та

жировими відкладеннями. Під час розтяжки збільшується викид сильного
жироспалювального гормону соматотропіну, що відповідає за витривалість і
зростання м’язевої маси, володіє омолоджуючою дією на організм людини.
Приплив крові до м’язових волокон під час їх розтягнення також прискорює
метаболізм, що запобігає їхньому ранньому старінню і є профілактикою різного
роду м’язової атрофії.

8
 Розтяжка зменшує чутливість м’язів, попереджає травми й допомагає
відновитися після фізичного навантаження й стресу, адже стретчинг відмінно
знімає психічну напругу й біль, викликані стресами й нервовим виснаженням.
Цей вид навантажень є основною частиною тренувань, розроблених для
зниження хворобливих станів при менструації, нормалізує діяльність
репродуктивної системи. Деякі вчені, спираючись на численні дослідження,
прийшли до висновку, що вправи на розтягнення можна використовувати для
профілактики м’язевих судом. Стретчинг ефективно бореться з відкладенням
солей, є відмінним профілактичним засобом проти розвитку гіпокінезії й
остеопороза (передчасне старіння й декальцинація костей). Вправи зі
стретчингу виконують стимулюючий вплив на серцево-судинну систему –
особлива його користь в активації периферичний артерій і вен, що усуває
застійні явища і запобігає таким хворобам як атеросклероз, тромбоз.

Заняття стретчингом сприяють поліпшенню самопочуття, зовнішнього

вигляду, сили м’язів, рухливості в суглобах, покращують настрій, підвищують
оптимістичність людини та упевненість у собі, створюють спокій та відчуття
психологічного комфорту. І ще один важливий факт – стретчинг дає жінкам
елегантну стрункість – ви укріплюєте м’язевий корсет, але не збільшуєтесь в
об’ємах. Формуються лише гарні контури тіла і підтягнутий стрункий силует.
Адже стретчинг, на відміну від інших видів фізичного навантаження, розтягує
м’язи, не даючи їм рости вшир, а це важливо.

1.3 Вікові особливості розвитку гнучкості

В організмі, який росте, відбуваються значні зміни скелета, гетерохронна

зміна хрящової тканини на кісткову. Повне закостеніння фаланг пальців рук
закінчується вже в 9-10 років (у дівчаток цей процес проходить із
випередженням на 1-2 роки порівняно із хлопчиками), закостеніння ключиці і

9
лопатки - лише до 20-25 років. До 7 років відбувається формування шийного і
грудного вигинів хребта, до 12 років поперекової кривизни. Тазові кістки
зростаються до 14-16 років. Лише у цьому віці кістки тазу набувають достатньої
міцності, щоб витримати великі навантаження. Ріст кісток тазу також не
рівномірний. Особливо це проявляється в період статевого дозрівання, в
підлітковому віці. В цей час кістки кінцівок, тазу (особливо у дівчаток) і
плечового поясу(особливо у хлопчиків) ростуть дуже швидко, а кістки грудної
клітки значно відстають від загального росту. Скелет верхніх і нижніх кінцівок
формується у дітей і підлітків з неоднаковою швидкістю. Так до 7-8 років
довжина ніг зростає більше ніж у утричі порівняно з довжиною їх у
новонародженого, а довжина рук лише вдвічі. Із ростом і формуванням
організму дитини змінюється будова м’язів. Удосконалюються нові капіляри,
густішою стає судинна сітка. В стінках судин з'являється багато еластичних
елементів. Спостерігається дуже висока еластичність м’язів і зв'язок, велика
кількість синовіальної рідини в суглобах. До 13-15 років зростає м'язова сила і
поліпшуються пружні властивості м’язів, продовжують збільшуватися кількість
м'язових волокон і їх поперечин. Одночасно з диференціюванням скоротливого
апарату м’язів продовжується удосконалення сполучнотканинних утворень.
Кількість еластичних волокон з віком збільшується, але вони стають грубішими,
менш розтяжними. Перелічені морфологічні і функціональні зміни в організмі,
що росте, впливають на прояв рухомості в суглобах і обумовлюють вікові межі
для розвитку гнучкості [6]. З віком у міру окостеніння хрящових тканин, у
зв’язку зі збільшенням загальної маси (порівняно з м’язами) і деяким
ущільненням самої м’язової тканини збільшується тонічний опір м’язів щодо дії
розтягуючих сил. Це призводить до погіршення гнучкості . Із ростом і
формуванням організму людини змінюється будова м’язів. Удосконалюється
скоротливий апарат м’яза, форма нервових закінчень, збільшується кількість
посмугованих волокон у м’язових пучках, кількість міофібрил і відповідно

10
зменшується вміст саркоплазми. До 7-8 років м’язові волокна набувають
основних структурних властивостей, характерних для дорослих. У цьому віці
спостерігається посилений ріст сухожиль у всіх м’язах, потовщення апоневрозів
фасцій, збільшення об’єму сполучної тканини. Кількість еластичних волокон з
віком збільшується, але вони стають грубішими, менш розтяжними. Перелічені
морфологічні і функціональні зміни в організмі, що росте, впливають на прояв
рухомості в суглобах і обумовлюють вікові межі для розвитку гнучкості. На
думку фахівців найбільш значні темпи збільшення показників гнучкості у
рухах, які здійснюються за участю великих частин тіла, спостерігаються, як
правило, до 10-12 років. Потім у період 11-12 років ці показники стабілізуються,
і якщо не виконувати вправ, спрямованих на розвиток гнучкості, починають
значно зменшуватися в юнацькому віці. Вік 14-15 років є другим сенситивним
періодом в розвитку цієї якості. В цей період більше розвивається активна
гнучкість, завдяки інтенсивному природному приросту силових якостей.

У зв’язку із збільшенням маси 12 сухожлок і сплощенням м’язової тканини,

скорочення м’язів під дією сил розтягування збільшується і гнучкість
погіршується. Найвищі показники гнучкості проявляються в межах 11-13 годин
та 16-18 годин, а в ранкові та вечірні години рухливість в суглобах знижена [2].

Прийнято вважати, що в дітей молодшого шкільного віку гнучкість краща,

ніж у старшому. Проте за даними низки авторів, вона досягає максимуму до 14-
15 років, а під впливом регулярних фізичних занять – до 22 років. Гнучкість
природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку
розвитку. Так, у кульшових суглобах найвищий темп приросту амплітуди рухів
спостерігається з 11 до 13 років. Рухливість суглобів хребта зростає до 15 років.

- Для розвитку пасивної гнучкості сенситивним періодом буде вік 9-10 років;

- Для активної – 10-14 років;

11
 - Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13-ти років.

Цілеспрямовано розвиток гнучкості повинен починатися з 6-7 років. У дітей і

підлітків 9-14 років ця якість розвивається майже в 2 рази ефективніше, ніж в
старшому шкільному віці. При цьому у дрібних суглобах розвивається швидше,
ніж у великих. Надалі вона стабілізується, а у 16-17-річному віці починає
прогресивно погіршуватись, причому у хлопців більшою мірою, чим у дівчат.
Для того, щоб попередити пов’язане з віком погіршення рухливості в суглобах,
треба своєчасно приступати до розвитку гнучкості [11].

Особливу увагу треба приділяти збільшенню рухливості в таких суглобах:

- Плечових;

- Тазостегнових;

- Гомілковостопних суглобах.

Не менш важливо також зберегти рухливість хребтового стовпа. Втім,

високих показників рухливості суглобів можна досягти і в пубертатному віці, до
15-16 років включно. Це пов’язано зі збільшенням тотальних розмірів тіла
спортсмена й відповідно з наростанням здатності м’язів і зв’язок давати
поздовжнє подовження. Зазвичай жінки більш гнучкі, оскільки їхній м’язово-
зв’язковий апарат більш еластичний, ніж у чоловіків того ж віку. Водночас
застерігаємо, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення
м’язів, зв’язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і, зрештою,
порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть у художніх
гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання розвитку
гнучкості та сили. Фізичний розвиток підростаючого покоління являє собою
важливу характеристику цілісного організму, його стану та готовності до різних
видів життєдіяльності.

12
У теорії і методиці фізичного виховання фізичний розвиток характеризується
трьома групами показників:

- Морфологічними;

- Функціональними;

- Рівнем розвитку фізичних якостей [13].

Визначальне значення для вирішення базових завдань фізичного виховання

має забезпечення оптимального рівня розвитку фізичних якостей, властиві
людині, тих вроджених морфофункціональних властивостей, завдяки яким
можлива доцільна рухова діяльність. Особливо важливими особливостями
вікового розвитку дітей молодшого шкільного віку є:

- Відносно рівномірний розвиток опорно-рухового апарату;

- Велика рухливість суглобів;

- Висока еластичність зв’язкового апарату;

- Наявність великої кількості хрящової тканини в скелеті;

- Еластичність м’язів, значний вмісту білкових неорганічних солей і

води;

- Достатня природна гнучкість хребетного стовпа;

- Незавершений процес окостеніння.

Існують думки, що у дітей гнучкість більше, ніж у дорослих. Але це не

завжди так. Розвинути гнучкість у дітей легше, ніж дорослому віці. Активна
гнучкість безпосередньо пов’язана з силою м’язів. Але заняття силовими
вправами можуть вести до обмеження рухливості у суглобах. Цей негативний
вплив можна здолати: шляхом раціонального поєднання вправ на гнучкість і на
силу, можна добитися високого ступеня розвитку обох якостей [19].
13
Враховуючи анатомо-фізіологічні, морфологічні і психологічні особливості
молодших школярів, можна стверджувати, що в молодшому віці є сприятливі
передумови для формування міцних навичок в основних рухах. Даний віковий
період є найактивнішим для розвитку фізичних якостей. Ось чому його
необхідно максимально повно використовувати для розширення арсеналу рухів,
збагачення дітей різними формами фізичної діяльності [5]

1.4 Гнучкість, як фізична якість

У повсякденному житті, професійній та спортивній діяльності людям

доводиться виконувати різноманітні рухові дії. Одні з них вимагають незначної
амплітуди рухів у суглобах, а інші навпаки. Технікою деяких рухових дій
взагалі неможливо оволодіти, коли людина не має необхідного рівня розвитку
рухливості у суглобах. У побуті та спортивній педагогіці рухливість у суглобах
позначають терміном гнучкість.

Гнучкість – це здатність людини виконувати рухи в суглобах з якомога

більшою амплітудою [4].

Розрізняють загальну, спеціальну та анатомічну гнучкість.

Загальна – характеризує рухливість у всіх суглобах тіла, дає змогу виконувати

рухи з великою амплітудою.

Спеціальна – гранична рухливість у спеціальних суглобах, що визначає

ефективність спортивної діяльності.

Анатомічна – залежить від анатомічних особливостей самих кісткових з’єднань

[4].

Також розрізняють активну і пасивну гнучкість.

Під активною гнучкістю розуміють максимально можливу амплітуду рухів, яку

може проявити людина у певному суглобі без сторонньої допомоги,

14
використовуючи лише силу власних м’язів, що здійснюють рухи у цьому
суглобі.

Під пасивною гнучкістю розуміють максимально можливу амплітуду рухів у

певному суглобі, яку людина здатна продемонструвати за допомогою зовнішніх
сил (відносно цього суглобу), що створюються партнером, приладом,
обтяженням, дією інших ланок власного тіла тощо. Показники пасивної
гнучкості характеризують ступінь розтягуваності м’язів, зв’язок, сухожилок, які
обмежують амплітуду рухів у відповідному суглобі. Зрозуміло, що амплітуда
пасивних рухів значно більша, ніж активних. Різницю між пасивною й
активною гнучкістю називають резервом гнучкості: чим більший показник
резерву гнучкості, тим легше піддається розвитку активна гнучкість [3].

Гнучкість відносно легко і швидко розвивається за допомогою раціонально

організованого тренування. За 3-4 місяці щоденних занять можна досягти 80-95
% анатомічної рухливості у суглобах. Проте розвивати гнучкість до граничних
величин немає потреби. Між активною і пасивною гнучкістю прямої залежності
не існує, але високий рівень пасивної гнучкості є об’єктивною передумовою
якісного розвитку активної гнучкості. Між рівнем розвитку гнучкості у різних
суглобах залежності не існує, тому для забезпечення оптимальної рухливості
опорно-рухового апарату необхідно розвивати гнучкість в усіх суглобах.

Фактори, що зумовлюють прояви гнучкості:

1. Будова суглобів: форма суглоба, довжина суглобових поверхонь, ступінь

відповідності поверхонь суглоба одна одній, наявність кісткових виступів та їх
розмірів.

За формою суглоби бувають: кулясті, еліпсоподібні, сідлоподібні, циліндричні

та плоскі. Найбільш анатомічна рухливість у кулястих суглобах. Найменшу
анатомічну рухливість мають сідлоподібні, блокоподібні та плоскі суглоби. На

15
величину рухливості може впливати і індивідуальні особливості будови
суглобів. Форма суглобів під впливом занять фізичними вправами не
змінюється.

2. Сила м’язів, що здійснюють рухи у суглобі, їх еластичність; еластичність

зв’язок і сухожиль.

3. Міжм’язева координація та здатність розслаблять м’язи.

4. Температура тіла та інтенсивність кровотоку у м’язах.

5. Стан психіки та емоцій [3].

Негативно впливають на прояв гнучкості наступні фактори: низький рівень

фізичної підготовленості, низька температура навколишнього середовища і
особливо тіла, значна фізична втома, підвищений тонус м’язів, надмірне
збудження, або стан психічної депресії.

РОЗДІЛ 2

МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Методи розвитку гнучкості

Вправи на гнучкість виконують повторним методом тривалими серіями. Їх

включають у ранкову гімнастику, розминку, між підходами під час занять у
заключній частині уроку. Завдання розвитку гнучкості полягає в тому, щоб
підтримувати необхідну еластичність зв'язок і м'язів та нейтралізувати
закріплюючий вплив силових вправ. [10]

Повторний метод є основним для розвитку гнучкості, але достатньо

ефективним способом розвитку гнучкості є стретчінг. У перекладі стретчінг - це
«активна розтяжка». Ідея методу в наступному: розтягуючи вправи

16
виконуються шляхом зміни активного напруження з наступною фіксацією
частин тіла в крайньому положенні на нетривалий час та поверненням у вихідне
положення з обов'язковим розслабленням.

На думку багатьох авторів (Матвеєв Л.К., Платонов В.Н., Смолевський В.М.,

Сермеєв Б.В.) можна визначити загальні завдання розвитку гнучкості, які
вирішуються при цілеспрямованому розвитку гнучкості у фізичному вихованні і
спорті. Забезпечити розвиток гнучкості в тій мірі, в якій це необхідно для
виконання рухів з повною амплітудою, без шкоди для нормального стану та
функціонування опорно-рухового апарату; підтримати, наскільки це можливо,
досягнутий оптимальний стан гнучкості, мінімізувати її віковий регрес.

За даними Сермєєва Б.В. процес розвитку гнучкості доцільно розподілити на

три етапи:

Етап суглобової гімнастики. Завданням його є покращання пасивної і активної

рухливості і тренування мʼязово-звʼязкового апарату з метою покращання
еластичних властивостей і створення міцності мʼязів і звʼязок.

Етап спеціалізованого розвитку рухливості в суглобах. Завдання цього етапу

повʼязані з ефективним застосуванням вправ на розтягування без порушення
умов спортивної спеціалізації.

Етап підтримки рухливості в суглобах на досягнутому рівні. Оскільки

досягнута в процесі тренування рухливість в суглобах не залишається без змін,
має тенденцію погіршуватись при припиненні спеціальних вправ з часом,
вправи на розтягування слід виконувати систематично.

Менхин Ю.В., Волков А.В., Смолевсий В.М. вважають, що перед тим, як

розпочати виконання вправи на розтягування м’язів, їх необхідно розігріти.
Вправи на розтягування можуть з більшою вірогідністю викликати
пошкодження, якщо їх виконувати безпопередньої розминки, в умовах
17
недостатнього функціонального розігріву або охолодження тіла. Розтягуючі
рухи необхідно виконувати по найбільшій амплітуді та при цьому уникати
різких рухів. Тільки заключні рухи можуть бути виконані різко.

Специфічними засобами впливу на гнучкість є фізичні вправи, які

відрізняються тим, що по ходу виконання їх амплітуда рухів доводиться до
індивідуальної межі - такої, при якій м'язи і зв'язки розтягуються до можливого
максимуму. Вправи цього типу називаються "вправами в розтягуванні". В
деяких з них основними силами, що розтягують виступає напруження м’язів, в
інших - зовнішні сили. У зв'язку з цим вправи на розтягування підрозділяються
на активні та пасивні. Крім того, є не мало вправ в розтягуванні, ефект яких
забезпечується як внутрішніми, так і зовнішніми силами без певної переваги тих
чи інших. Такі вправи можна назвати активно-пасивними або «змішаними».

Вправи, спрямовані на розвиток гнучкості можуть носити активний, пасивний

та змішаний характер, а також виконуватись у динамічному, статичному або
змішаному статично - динамічному режимі.

За даними Мінева М. найбільш ефективними вправами на розвиток гнучкості

є змішані вправи (махові та пружні вправи без партнера)та комбіновані
вправи(які виконуються у певній послідовності: махові, пружні, вправи без
партнера та з партнером і після цього знову махові рухи). Ці вправи, на думку
автора, приводять до значного покращання гнучкості в плечових, кульшових
суглобах та хребті.

Після вправ на розтягування доцільно виконати рухи по типу розминаючих.

Ці рухи, що виконуються іншими групами м’язів, дають м'язам, що
відпрацювали, можливість відпочити і крім того, розтягують їх в пасивному,
тобто більш легкому режимі так як це відбувається, наприклад, в присідах ноги
нарізно, після махів. Після цього слід розслабити мускулатуру і протягом 1-1,5
хвилини відпочити пасивно, без рухів.
18
 Деякі автори вважають, що на першому етапі найбільш ефективні вправи з
пасивним розтягуванням. Менхен Ю.В., Волков А.В., Платонов В.Н.,
Сахновський К.П. вважають, що навантаження при виконанні вправ з пасивним
розтягуванням не однакове, в статичних положеннях воно більше ніж у
махових. Тому необхідне різне дозування вправ. Всі пасивні рухи доцільно
виконувати в 3-4 підходах, кожне з10-40 повтореннями. Статичні положення
утримуються в 3-4 підходах по 6-10 сeк в кожному. Розслаблені вправи
виконуються в 2-3 підходах по 15-20 сек. Великі відмінності у дозуванні
пов’язані з тим, що і кількість повторень і час утримання залежить не тільки від
стану м’язів, що працюють, але й від загального стану людини. Слід пам'ятати,
що загальна втома при виконанні вправ зменшує амплітуду рухів, знижує
ефективність вправ. Якщо вправи виконуються з обтяженням, вага його не
повинна значно знижувати швидкість махів або пружних рухів (обтяження не
повинні перевищувати 2-3% від ваги тіла спортсмена). Умови виконання рухів
значно полегшуються за рахунок використання опори.

Велике значення має раціональне чергування вправ на гнучкість з вправами

іншої спрямованості, перед усім силової. (Платонов, Буланова, 1992). Не менш
важлива черговість виконання вправ, які розвивають рухливість в різних
суглобах. Тільки закінчивши виконання вправ, спрямованих на розвиток
рухливості в одному суглобі, слід переходити до вправ для наступного суглоба.
Немає особливого значення те, з якого суглоба починають розвивати гнучкість,
хоча звичайно починають з вправ, які залучають до роботи великі групи м'язів.
(Платонов В.Н., 1997).

Співвідношення роботи, спрямованої на розвиток активної і пасивної

гнучкості, в межах річного циклу змінюється. На ранніх етапах тренувального
року переважають засоби розвитку пасивної гнучкості, що складає основою для

19
подальшої роботи над розвитком активної гнучкості. В подальшому обсяг
вправ, які сприяють розвитку активної гнучкості, збільшується.

Багато літературних досліджень підтверджують, (Менхін Ю.В., Волков А.В.,

Платонов В.Н., Смалевский В.М.) що на другому етапі розвитку гнучкості
(активної) змісті методика вправ інші.

Застосування вправ для другого етапу розвитку гнучкості базується на тих

самих методах, що і розвиток сили. Основним з принципів при цьому є принцип
повторних зусиль з максимальним напруженням у всіх режимах роботи:
повільному, швидкому і статичному. Такі вправи несуть в собі значно більше
навантаження, ніж вправи пасивні. Тому знижується кількість повторень і
кількість підходів, збільшується тривалість відпочинку між підходами і зміст
відпочинку змінюється.

Всі вправи для другого етапу можна звести до чотирьох груп:

1. Махові або пружні рухи з обтяженням, амортизатором або опорою партнера,

тобто з протидією рухові. Вправи виконують в 2- 3 підходах з 6- 8
повтореннями. Обтяження - до 2% від ваги гімнаста.

2. Статичне утримання положень з найбільшим розтягуванням м’язів. Вправи

виконують у 2-3 підходах по 5-6 сек в кожному утриманні. Тут корисно
застосовувати розслаблення м’язів під час якого партнер утримує положення і
одночасно масує м'язи (розминання і "валяння").

3. Статичні положення утримуються з розтягуванням, близьким до

максимального, і наступні махові рухи з найбільшим розтягуванням м’язів.
Вправи виконують в двох підходах з 2-3 повтореннями.

4. Дві останні вказані раніше групи вправ з обтяженнями. Ці вправи виконують

по одному разу в 1-2 підходах з обтяженням в 2-3% від ваги тіла, утримання при
цьому повинно тривати 2-3с.
20
 Між повтореннями в кожному підході розслабляються або виконуються рухи,
протилежні за напрямком. Між підходами перерви тривають 2-2,5 хвилин. В
першу хвилину слід пасивно відпочити, потім виконати 3-5 рухів в протилежну
сторону і відразу 3-5 вільних махових рухів за рахунок роботи, тої групи м’язів,
що тренується. В 20-30 сек, які залишилися, розслабити м'язи. Якщо при цьому
з'явиться відчуття загальної втоми, слід дочекатись відновлення (звичайно в
таких випадках воно проходить через 1-2 хвилини). При стійкій втомі
тренування потрібно закінчити розслабленням і масажуванням м’язів. Втома
обмежує максимальний прояв гнучкості в активних рухах, але може сприяти
прояву пасивної гнучкості. Слід відмітити, що на заключному етапі розвитку, а
потім і збереження рухливості на досягнутому рівні, найбільший ефект дають
вправи в статичному утриманні положень з граничним, а також у близькому до
граничного розтягуванням, але з наступним махом.

Заняття, спрямовані на збільшення рухливості в суглобах, повинні

проводитись кожен день. Для підтримки гнучкості на вже досягнутому рівні
можна скоротити кількість занять до 2-3 в тиждень. При цьому можливе і
скорочення об’ємів виконання вправ на розтягування в кожному тренувальному
занятті. Звичайно в продовж дня на виконання розтяжок витрачається в сумі від
20-30 до 45-60 хв.

Необхідно відмітити, що наближення рівня рухливості в суглобах до

анатомічної можливої межі пов'язано з насильницьким розтягуванням м'язово -
зв'язкового апарату, при якому виникають сильні больові відчуття. Цей метод
багато років застосовується гімнастами, а в останні часи став невід’ємною
складовою вдосконалення гнучкості і в інших видах спорту. Така картина на
думку багатьох авторів спостерігається не тільки в практиці роботи окремих
тренерів, але цілих гімнастичних шкіл (Матвєєв Л.П., Філін В.П., Фомін Н.А.).
Тим не менше, гімнасти у більшості випадків чомусь не демонструють ті форми

21
гнучкості, які на сьогодні вважаються зразковими. Справа тут не тільки в
недостатній генетичній схильності, скільки в недостатній раціональній методиці
розвитку якості, що застосовується на практиці.

В молодому шкільному віці особлива обережність необхідна при виконанні

вправ, спрямованих на збільшення рухливості хребта та плечових суглобів. Ці
ланки опорно-рухового апарату у дітей 6-9 років ще остаточно не сформовані і
легко травмуються. По різному розвивається рухливість в окремих суглобах,
відносно легко - в нижньому відділі хребта (нахили вбік), в кульшових суглобах
(при відведенні ноги вбік) та гомілково-стопних, важче в плечових суглобах.
Тому спочатку треба розвивати рухливість саме цих суглобів.

Необхідно пам'ятати, що активна гнучкість розвивається в 1,5-2 рази

повільніше пасивної.

Для розвитку активної гнучкості, разом з вправами на розтягування,

виконуються вправи за рахунок м'язових зусиль, ефективні силові вправи
динамічного і статичного характеру підібрані відповідним чином. Слід також
широко застосовувати повільні динамічні вправи з утримуванням статичних поз
в кінченій точці амплітуди, які значно ефективніші за махові і ривкові рухи
(Платонов, Булатова, 1995).

В процесі роботи над гнучкістю необхідно приділяти більше уваги вправам, які
потребують високого рівня прояву пасивної гнучкості, а також динамічним
вправам з поступливим характером роботи з граничним розтягненням
працюючих м’язів.

Вправи на гнучкість виконуються у всіх частинах тренувального заняття. В

підготовчій частині заняття їх використовують під час розминки. В основній
частині вправи виконують серіями, чергуючи з роботою основної
спрямованості, або з виконанням силових вправ. Якщо ж розвиток гнучкості є

22
одним з основних завдань тренувального заняття їх виділяють самостійним
"блоком" навантаження. В заключній частині вправи на розтягування необхідно
поєднувати з вправами на розслаблення і самомасажем.

Як показали експерименти, проведенні Ю.В.Менхиним спільно з

І.М.Леводянським, засоби розвитку гнучкості, які застосовуються на практиці,
мають далеко не однакову ефективність.

Виявилось, що для досягнення високого рівня розвитку якості пасивні вправи

мало ефективні. Значно більший ефект досягається, коли в тренувальні
використовують активний режим з обтяженням, а також змішаний режим
роботи м’язів. Використання примусового розтягування має безсумнівну
перевагу перед іншими методами розвитку пасивної рухливості в суглобах,
однак у розвитку активної форми гнучкості в усіх напрямках значно
ефективніше активний і змішаний режими тренування. В той же час помітне
покращання відбувається у випадку, коли разом з активним режимом
використовують примусове розтягування, яке забезпечує найбільшу
(анатомічну можливу) рухливість у суглобах. Таким чином, використання
різних режимів окремо не дає відповідного результату.

Показники досліджень Ю.К.Гавердовського та А.Кашун (1982 р.) свідчать про

те, що гнучкість необхідно розвивати з тими вимогами, які ставить конкретна
специфіка спортивної діяльності. Професором Назаровим В.Т. (1986 р.) і
групою його співробітників та учнів розроблена так звана "віброметодика", що
базується на теорії хвильових коливань і біопотенціалів енергії, тобто енергії
потужних напружень активних м’язів. Методика ефективна, але за певних
причин широкого розповсюдження поки не отримала.

За результатами експериментальних даних Е.П.Васильєва (1986 р.) в період

інтенсифікації впливів на розвиток гнучкості доцільні такі пропорції різних
вправ в розтягненні: 40-45% активні динамічні вправи, 20% - статичні, 35-40%
23
пасивні. Найближчий ефект вправ в розтягуванні безпосередньо лежить в
рамках кожного окремого заняття передусім від дотримання наступних
методичних положень:

1. Використання факторів розминки і розігріву;

2. Серійність і поступове посилення імпульсів м’язам, що розтягуються в

процесі вправи;

3. Раціональне розташування і комплексне застосування вправ в розтягуванні в

структурі заняття;

4. Параметри підсумкових навантажень від вправ в розтягуванні змінюються за

закономірностями впливу на гнучкість розвиваючого і підтримуючого режимів.

В.М. Платонов, К.П. Сахповський вважають, щоб зберегти рухливість в

суглобах, потрібно кожен день давати їм "роботу". Комплекс вправ, які
розвивають активну гнучкість, а також активно-статичні силові вправи, які
потребують максимального прояву гнучкості, застосовуються не більше 3-х
разів в тиждень; вправи які сприяють розвитку пасивної гнучкості, можливо
виконувати кожен день.

2.2 Методика визначення рівня розвитку гнучкості

Різні автори пропонують різні методи вимірів гнучкості (Платонов В.Н.,

Сахновський К.П., Ашмарін Б.А., Фарфель В.С., Шуршиев Н.А.). Якщо
врахувати, що рухи по різному орієнтовані в полі сили тяжіння і здійснюються
вони у різних площинах, то стає зрозумілим, що все це різноманіття ускладнює
порівняння, отриманих різними авторами даних, а також вибір найбільш
правильної методики вимірів. Величина максимального руху в будь-якому
суглобі може залежати від наступних перемінних факторів: від розтягнутості
м'язів-антагоністів, від ваги кінцівки і сили м'язів антагоністів, від анатомічної

24
будови суглобу, від індивідуальних, генетично обумовлених особливостей, від
функціонального і навіть від психічного стану людини.

Платонов В.Н. вважає, що в спортивній практиці для вимірювання рухливості

в суглобах застосовують кутові та лінійні виміри. При використанні лінійних
вимірювань на результатах можуть відображатись індивідуальні
антропометричні особливості досліджуваних (довжина рук, ніг, ширина плечей,
та ін.), які впливають на результати вимірів. Тому у всіх лінійних вимірах слід
прийняти міри по усуненню впливу індивідуальних особливостей спортсменів
на результати вимірювання. Але цей метод має свої переваги: він зручний у
використанні завдяки простоті і зручності.

Максимальна амплітуда рухів спортсмена може бути виміряна різними

методами: гоніометричним, оптичним, рентгенографічним.

Для комплексного дослідження гнучкості необхідно визначити амплітуду рухів

в різних суглобах (Hubley Kozey, 1991).

В спортивній практиці з успіхом можуть бути застосовані прості тести, які

дозволяють досить точно і всебічно оцінити рухливість в суглобах. В їх основі
лежать комплекси вправ, які пред'являють максимальні вимоги до рухливості у
суглобах.

На думку деяких авторів (ПлатоновВ.Н.,1984р; Платонов В.Н., Сахновський

К.П., 1985р., Ашмарін Б.А., 1990р., Матвєєв Л.П., 1976р., Грицева О.Л., 1977р.)
нахил вперед рахується загальноприйнятою контрольною вправою для оцінки
гнучкості хребта вперед. Рейзин В.М. вважає, що для плечових,
променевозап'ясних і ліктьових суглобів контрольними вправами можуть бути
вправи, махи, положення тіла, де фіксується максимальна амплітуда. Для оцінки
гнучкості хребта назад незмінним тестом лишається "міст".

25
 Про рухливість хребта при бокових рухах судять по різниці між відстанню до
підлоги середнього пальця руки, коли спортсмен з положення основної стійки
виконує максимальний нахил в сторону.

Платонов В.Н. (1987р.) вважає, що для вимірювання рухливості при

розгинанні хребта спортсмен нахиляється максимально назад з вихідного
положення стоячи, ноги на ширині плечей. Вимірюється відстань між шостим
шийним і третім поперековим хребцями.

Для визначення рухливості при згинанні хребта існує ще один спосіб (Пасонов,
1997р.). За допомогою гоніометра змінюється кут між вертикальною площиною
і лінією, що з'єднує рухливий гребінь тазу з остистим відростком сьомого
шийного хребця. Гнучкість рахується доброю, коли голова спортсмена
торкається колін (кут не менше 150); якщо кисті рук не дотягуються до
гомілковостопних суглобів (кут менший за 120), рухливість погана.

Скрізь де рух здійснюється у вертикальному положенні тіла, амплітуда руху

значно (на 20-38 градусів) менше, ніж в горизонтальному (Фарфіль В.С.,
Шуришев М.А., Ядовкер Р.М.).

Сергієнко Л.П. і Алєксєєва С.В. досліджували вплив спадкових факторів на

розвиток гнучкості людини. Виявилось, що загальна гнучкість в суглобах
дійсно в значній мірі обумовлена спадковими факторами. Цікаво, що великий
вплив спадковості більш притаманний для жіночого організму (в межах 10%),
ніж для чоловіків. Є індивідуальна межа для розвитку гнучкості, обумовлена
генотипом (це будова суглобу, розташування зв'язок, стан нервово-м'язової
системи та ін).

Тому виникає питання, чи можливо виявити наскільки людина сприятлива до

розвитку гнучкості. Абсолютно точної відповіді немає. Однак багаторічні
дослідження вчених Сергієнко Л.П. і Алєксєєвої С.В. показали, що зробити це

26
можливо за допомогою відбитків пальців. Малюнки на подушечках пальців
можна розділити на три основних типи: дуги (А), петлі (Б) і кола (В). Петлі в
свою чергу поділяються на два типи: ті котрі відкритим кінцем спрямовані в
сторону великого пальця, називають радіальними (Р); якщо відкритий кінець
петлі спрямований в сторону малого пальця, це ульнарні петлі (У). Вчені
дослідили 100 пар близнюків і виявили, що у близнюків з кращою гнучкістю ІV
і V пальці лівої руки більш часто мають такі співвідношення відбитків пальців:
УХВ; ВХУ; ВХА; АХВ. Решта варіантів співвідношень частіше всього
відповідають поганій гнучкості.

Таким чином, гнучкість як рухова якість має велике значення в стретчингу не

залежно від спеціалізації. Особливо великого значення набуває гнучкість в тих
видах спорту, в яких ефективність техніки змагальної вправи безпосередньо
залежить від рівня розвитку. Але незважаючи на велике значення в спорті,
вправи на розвиток гнучкості займають гідне місце в практиці лікувальної
фізкультури та в професійно-побутовій сфері діяльності людини.

РОЗДІЛ 3

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГНУЧКОСТІ У ДІВЧАТ ШКІЛЬНОГО

ВІКУ

3.1 Методика розвитку гнучкості

В своїй роботі розглядаю питання розвиток гнучкості у своїх клієнтів та

чинники які впливають на покращення гнучкості. У зв’язку з цим робота
присвячена дослідженню ряда показників, характеризуючих розвиток гнучкості
у клієнтів фітнес-студії OgiryaSportLife

Мета дослідження: вдосконалити методику розвитку гнучкості у клієнтів

фітнес-студії «OgiryaSportLife»

Задачі досліджень:
27
Згідно з метою роботи, нами вирішувались на тренуваннях наступні задачі:

1. Визначити рівень гнучкості у дітей віком 14-16 років.

2. Розробити та експериментально обґрунтувати методику розвитку гнучкості
3. Визначити динаміку зміни показників гнучкості при використанні
спеціального комплексу вправ для розвитку гнучкості у дітей 14-16 років,
що займаються стретчингом.

Гіпотеза: передбачаю, що запропонована мною методика розвитку гнучкості на

заняттях зі стретчингу 14-16 років буде сприяти оптимізації тренувального
процесу для підвищення його ефективності та працездатності.

Практичне значення: Полягає в тому, що запропонована мною методика з

включенням нового чинника – стретчингу.

Об’єкт дослідження: системи побудови занять зі стретчингу.

Предмет дослідження: Експериментальна методика, яка сприяє розвитку

гнучкості у клієнток 14-16 років.

Аналіз проведення тестування.

Мета: Експериментально обґрунтувати дозування фізичного навантаження

клієнтів, які мають різний рівень розвитку фізичних здібностей.

Методи:

• аналіз літературних джерел;

• тестування розвитку фізичних здібностей

Для визначення рівня фізичної підготовленості були використані тести:

1. Нахил вперед, сидячи на підлозі , ноги нарізно.

2. Згинання та розгинання рук в упорі лежачи (кількість раз).

3. Піднімання тулуба з положення лежачи на спині (кількість раз).

28
 3.2. Контроль розвитку гнучкості та профілактика травматизму під час
занять зі стретчингу

Максимальну амплітуду рухів вихованців в конкретних суглобах визначимо за

допомогою спеціально підібраних фізичних вправ, в яких гнучкість
вимірюється в лінійних одиницях. Але при цьому слід пам’ятати, що об’єктивно
оцінити гнучкість людини шляхом визначення рухливості в окремих суглобах
неможливо, оскільки висока рухливість в одних суглобах може
супроводжуватися середньою або навіть низькою в інших. Тому, для
визначення загального рівня гнучкості вимірюємо амплітуду рухів у різних
суглобах. При цьому загальний рівень гнучкості клієнток можна оцінити за
результатами тестування.

ТАБЛИЦЯ № 1

Вправи (тести) Початок 2023 р. Кінець 2024 р.

Згинання-розгинання рук 16,7 27,6
в упорі лежачи
Піднімання тулуба із 32,7 40,3
положення лежачи на
спині
Нахил вперед, сидячи на 13,80 16,65
підлозі ноги нарізно

Результати:

Проаналізувавши таблицю, слід відмітити, що зміни показників, які

характеризують фізичну підготовленість дівчат та розвиток їхніх рухових
якостей, відбулися в таких тестах.

29
1) Результати тесту «Згинання – розгинання рук в упорі лежачи» (збільшення
результату в середньому по групі на 10,9 раз);

2) за тестом «піднімання тулуба із положення лежачи на спині» (відповідно

32,70 на початок року та 40,3 на кінець року)

3) За тестом «Нахил сидячи, на підлозі, ноги нарізно» йде тенденція до

покращення результату (збільшення результату в середньому по групі на 2,85
см. 16,1 на початку і 19,75 в кінці.).

Заняття стретчингом найбільш вплинули на рівень розвитку гнучкості і

сприяли змінам у розвитку таких фізичних якостей, як сила, спритність,
координація рухів та силові якості.

Для рішення поставлених завдань мною застосовувались наступні методи

дослідження.

1. Аналіз літературних джерел і методичної літератури.

2. Метод спостереження.
3. Експериментальний метод.
4. Метод тестування .

Аналіз науково- методичної літератури здійснювався із метою узагальнення

досвіду спеціалістів, які займалися методикою розвитку гнучкості. Особливу
увагу приділено питанням:

• гнучкість – як фізична якість;

• класифікація гнучкості;
• засоби розвитку гнучкості;
• методика розвитку гнучкості;
• побудова програми зі стретчингу як засіб розвитку гнучкості.

30
 Необхідно було ознайомитись зі спортивною спеціальною методичною
літературою, науково-популярних видань з питань оздоровлення.

Тренерське спостереження відрізняється від побутового конкретністю об’єкта

спостереження; наявністю специфічних прийомів, реєстрації явищ і факторів,
що спостерігаються; подальшою перевіркою результатів спостереження.

1. Тільки спостереження надає можливість судити в багатьох деталях

«живий» педагогічний процес в динаміці.

2. У період спостереження є можливість фіксувати події безпосередньо в

момент їх протікання .
3. Спостереженням можливо успішно користуватись для оцінки окремих
наслідків фізичного виховання.
4. У результаті спостереження дослідник одержує фактично інформацію про
події.

Вибір об’єкта спостереження залежить від задач дослідження. У будь-яких

випадках дослідник не повинен робити який небудь вплив на діяльність
тренера. Весь навчально-виховний процес повинен здійснюватися за
індивідуальними планами й можливостями самого тренера. Тренерський аналіз
– ведуча сторона діяльності дослідника. Головне зусилля дослідника повинно
бути спрямовано насамперед на розробку своїх спостережень. За спрямованістю
тренерський експеримент розділяють на абсолютний і порівняльний.

В нашому випадку проводився порівняльний експеримент. Тренерський

експеримент організується зі строгою спрямованістю на встановлення
ефективності конкретного методу або засобу навчання, тобто якого-небудь
нового чинника тренерського процесу.

У нашому експерименті на підставі виявленої динаміки розвитку гнучкості був

розроблений і впроваджений у практику занять новий чинник, а саме додаткові

31
вправи на гнучкість (стретчинг). Таким чином, наш педагогічний експеримент
базується на використанні стретчингу, як додаткового й ефективного засобу
розвитку в гнучкості. Метод тестів на гнучкість – це метод виконання вправи
задля подальшого розвитку гнучкості.

Організація досліджень.

Дослідження проводились під час тренувань зі стретчингу в студії «OgiryaS-

portLife» м. Київ з вересня 2023р. по березень 2024р. У дослідженні прийняли
участь 6 дівчат (клієнток) 14-16 років, що займаються фітнесом з різним рівнем
підготовки.

Дослідження проводилось у два етапи.

На першому етапі (вересень 2023 р.) – здійснювався вибір теми , пошук

необхідних літературних джерел й проводилось дослідження (тестування).
Також – проведення аналізу науково-методичної та спортивної літератури,
розкриваючий теорію даного питання, консультації з науковим керівником,
підготовка до дослідження (складена програма дослідження, визначені задачі і
цілі).

На другому етапі (січень 2024р.) – проводилось дослідження .

Нами було сформовано дві групи (контрольна та експериментальна), по 3

вихованок у кожній. У контрольній групі заняття проводились за традиційною
методикою, у експериментальній – із урахуванням нового чиннику –
додаткових вправ на розвиток гнучкості (стретчинг).

ТАБЛИЦЯ № 2

Показники рівня гнучкості в контрольній групі до експерименту

Тести

Показники Згинання- Нахили вперед Підйом тулуба

32
 Тести

розгинання рук в сидячи на підлозі лежачи на килимку.

упорі лежачи (к-сть ноги нарізно (см)
раз)
60 (в середньому 60 (12,0) 156 (31,2)
12)

ТАБЛИЦЯ № 3

Показники рівня гнучкості в експериментальній групі до експерименту

Тести
Згинання- Нахил вперед, Підйом тулуба
Показники розгинання рук в сидячи на підлозі лежачи на килимку
упорі лежачи ноги нарізно
60 ( в середньому 63 (12,6) 187 (37,5)
12)

Тестування проводилось на початку 2023 року в групі вищого рівня. В них

брали участь дівчата 14-16 років, які регулярно відвідують заняття з фітнесу (3
рази на тиждень, тривалість кожного заняття становила 50 хвилин. Були
протестовані 6 дівчат.

В результаті тестування були виявлені 3 рівні розвитку фізичних здібностей

(достатній, середній, низький)

33
Перший рівень (достатній) становили – 12,8 % дівчат.

Другий рівень (середній) становили 35,9 % дівчат.

Третій рівень (низький) становили 51,3 % дівчат.

Найбільший % дівчат із достатнім рівнем був у тесті «Піднімання тулуба з

положення лежачи на спині» -60 %, найменший у «Згинання та розгинання рук
в упорі лежачи» - 30 %

Серед дівчат із середнім рівнем найбільший % був зафіксований у тесті

«Нахил вперед, сидячи на підлозі, ноги нарізно» - 64,2 %

Порівнюючи отримані результати до експерименту з оцінкою рівня гнучкості

бачимо, що клієнтки контрольної та експериментальної груп мають середній
рівень гнучкості. Достовірності різниць між показниками немає. Аналіз
проведеного тестування дає підстави вважати, що середній рівень гнучкості в
обох групах однаковий і знаходить на задовільному рівні.

Задля збільшення рівня гнучкості мною було запропоновано ввести у процес

стретчинг. Задля цього було сформовано дві групи: контрольна й
експериментальна. У контрольній групі заняття проводилися за стандартною
схемою, а саме: розминка, основна частина, заминка, яка включає вправи на
відновлення організму за допомогою дихальних вправ та розтягування м’язів в
експериментальній групі, не збільшуючи часу тренування, не змінюючи
формату уроку, в заключній частині один раз на тиждень було збільшено час на
вправи на розтягування м’язів (стретчинг).

Результати експерименту та їх обговорення.

Наприкінці експерименту знов було проведене тестування. Показники надані у

таблиці №4, №5.

ТАБЛИЦЯ № 4

34
 Показники рівня витривалості в контрольній групі після експерименту.

Тести
Згинання- Нахил вперед, Підйом тулуба
Показники розгинання рук в сидячи на підлозі, лежачи на килимку
упорі лежачи ноги нарізно
69(13,8) 80 (16) 186 (37,2)

ТАБЛИЦЯ № 5

Показники рівня витривалості в експериментальній групі після експерименту

Тести
Показники Згинання- Нахил вперед, Підйом тулуба
розгинання рук в сидячи на підлозі, лежачи на килимку
упорі лежачи ноги нарізно
78 (15,6) 120 (24) 20 (40,2)

Висновки

Спираючись на шкалу оцінки розвитку фізичних якостей за допомогою тестів,

а саме згинання-розгинання рук в упорі лежачи, нахили вперед , підйом тулуба,
можна зробити висновки, що в нашому випадку рівень гнучкості у дівчат 14-16
років знаходиться на задовільному рівні.

Порівнюючи показники, ми бачимо що результати в контрольній та

експериментальній групах під час проведення експерименту змінилися, що
говорить про те що, навантаження в експериментальній групі співдзбільшенню
гнучкості.

35
 У роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового
завдання, що являється у розробці та науковому обґрунтуванні змісту занять з
використанням засобів стретчингу для підвищення рівня гнучкості.

Експериментальна методика передбачає розвиток гнучкості з використанням

такого чинника як стретчинг, аналізуючи вплив нового чинника на рівень
гнучкості дівчат 14-16 років, ми визначили, що такий шлях є ефективним, і
тому ця програма може бути запропонована для впровадження в практику
роботи.

36