1

Фагоцитоз – это поглощение и переваривание антигенных веществ, в том числе микробов специальными клетками
крови (лейкоцитами) и некоторых тканей, которые называются фагоцитами. К фагоцитам относятся микрофаги
(нейтрофилы, базофилы, эозинофилы) и макрофаги (моноциты крови и тканевые макрофаги). Впервые фагоцитоз описал
русский ученый И.И. Мечников.
Фагоцитоз может быть завершенным и незавершенным. Завершенный фагоцитоз заканчивается полным перевариванием
микроба. При незавершенном фагоцитозе микробы поглощаются фагоцитами, но не перевариваются и могут даже
размножаться внутри фагоцита.

Фагоцитоз - поглощение и переваривание частиц специализированными фагоцитирующими клетками. Фагоцитоз был

открыт И.И.Мечниковым в 1882 г.

Процесс фагоцитоза включает следующие стадии.

1. Хемотаксис (приближение) – целеустремленное движение фагоцита к объекту фагоцитоза под влиянием химических
веществ в окружающей среде, которая стимулирует направление движения фагоцита. Способность к хемотаксису
определяется наличием рецепторов к хемоаттрактантам в мембране фагоцита.
• к хемоаттрактантам относятся продукты деградации бактерий, цитокины (ИЛ-8), продукты активации комплемента
(С3а, С5а), фибринолизин и др.;
• ингибиторы хемотаксиса (интерферон) задерживают фагоцит в очаге воспаления.

2. Адгезия (прикрепление) осуществляется за счет неспецимфического физико-химического взаимодействия мембраны

фагоцита и объекта фагоцитоза или же за счет взаимодействия рецепторов фагоцита и микроорганизма.
• фагоцит активируют лиганды Toll-подобных рецепторов, интегрины, хемокины, активированные факторы
комплемента, γ-интерферон и др. вещества;
• активированный фагоцит усиленно экспрессирует адгезины, молекулы ГКГС, различные цитокины.

3. Эндоцитоз (погружение) фагоцитируемой частицы внутрь тела фагоцита. Этот процесс осуществляется в отношении
инертных частиц и непатогенных микроорганизмов без участия дополнительных факторов. Патогенные микроорганизмы
фагоцитируются только после их опсонизации факторами, стимулирующими фагоцитоз. Это может быть комплемент и
(или) антитела к поверхностным антигенам микроорганизма. В результате фагоцитоза внутри цитоплазмы формируется
фагоцитарная вакуоль.
• обволакивание объекта псевдоподиями;
• при погружении частицы в цитоплазму образуется вакуоль – фагосома;
• одновременно в клетке резко активируется метаболизм: образуются многочисленные лизосомы и запускаются реакции
выработки кислород-содержащих молекул.

4. Внутриклеточное переваривание осуществляется в фаголизосомах, которые формируются в результате слияния

фагосом с клеточными лизосомами. Вначале захваченные микроорганизмы погибают при действии бактерицидных
механизмов (продукции активных форм кислорода вследствие «кислородного взрыва», действии катионных белков,
лизоцима и др. Затем происходит ферментативное расщепление.
• кислородзависимые механизмы («кислородный взрыв») включают образование супероксидного аниона O2–
(цитохромы), образование перекисей, гидроксильного радикала OН– и одноатомного кислорода (спонтанные реакции
O2– с водой и протонами) и образование активных соединений хлора (фермент миелопероксидаза);
• кислороднезависимые механизмы включают действие гидролитических ферментов (при слиянии фагосомы с лизосомой
и образовании фаголизосомы), катионных белков (дефензины) и оксида азота.

5. Исход фагоцитоза:
• завершенный – полное переваривание и экзоцитоз низкомолекулярных остатков;
• незавершенный:
- гибель фагоцита с высвобождением микроорганизма;
- персистенция микроорганизма (гонококки, микобактерии и др.) в фагоците благодаря блокаде слияния фагосомы с
лизосомой, резистентностью к лизосомальным ферментам или способности покидать фагосому до ее слияния с
лизосомой.
- Может быть результатом высоких защитных свойств микроорганизма, присутствия капсулы, плотности клеточной
стенки, продукции агрессинов, вредного действия микроорганизмов на фагоциты, способности микроорганизмов к
внутриклеточному паразитизму (= опсонизирующее действие антител и комплемента может приводить к завершенности
фагоцитоза).
2

Фагоцитоз — поглинання та перетравлення часток спеціалізо- ваними клітинами-фагоцитами.

Види фагоцитів:

Мікрофаги (нейтрофіли і еозинофіли) і макрофаги.

Мікрофаги першими проникають в осередок запалення.

Макрофаги бувають рухомі (моноцити крові, полібласти, гістоцити тощо) і нерухомі (клітини селезінки, купферівські
клітини печінки, клітини лімфатичних вузлів, кісткового мозку та ін.).

Макрофаги можуть бути активовані двома різними шляхами, які виконують різні функції.
Ці шляхи активації були названі класичними й альтернативними.
Класична активація макрофагів індукується вродженими імунними сигналами, та-кими як TLR, і цитокіном /FN-, які
можуть про-дукуватися як вродженою, так і адаптивною імун-ною відповіддю. Класично активовані макрофаги (M1)
беруть участь у знищенні мікробів і в запа-ленні. Альтернативна активація макрофагів відбувається за відсутності
сильних сигналів TLR і індукується цитокінами IL-4 і /L-13. Такі макро-фаги (M2), очевидно, важливіші для відновлення
тканин і припинення запалення.

Рухові фагоцити: Ці клітини активно переміщуються в організмі та активно шукають інфекційні агенти та інші
чужорідні частки для їх засмоктування та знищення. Найвідомішими прикладами рухових фагоцитів є нейтрофіли та
макрофаги. Нейтрофіли швидко реагують на інфекції, виходячи великою кількістю в крові, тоді як макрофаги зазвичай
знаходяться в тканинах організму і забезпечують довгостроковий імунний відгук.

Фіксовані фагоцити: Ці клітини розташовані в певних тканинах та органах організму, де вони виконують функцію
фагоцитозу на місці. Найвідомішими прикладами фіксованих фагоцитів є резидентні макрофаги в печінці (Купферові
клітини), легенях (альвеолярні макрофаги) та інших тканинах. Вони відповідають за очищення цих тканин від
чужорідних частинок та за утримання їхнього здоров'я.

Рухомі макрофаги (моноцити, полібласти, гістіоцити) та нерухомі (купферівські клітини печінки, клітини ендотелію
капілярів, клітини строми селезінки та лімфовузлів, альвеолярні макрофаги та ін.).

Система мононуклеарных фагоцитов (СМФ) включает в себя монобласты, промоноциты, моноциты и тканевые
макрофаги. В отличие от гранулоцитов, в костном мозге отсутствует существенный запас моноцитов. Созревшие клетки
практически немедленно покидают костный мозг, в течение 20-40 часов циркулируют в крови, после чего мигрируют в
ткани, где дифференцируются в макрофаги - долгоживущие клетки, способные к фагоцитозу и принимающие участие во
многих иммунных и воспалительных реакциях. В частности, макрофаги участвуют в презентации чужеродного антигена
иммунной системе и секретируют большое количество ростовых факторов (ИЛ-1, ФНО, ИЛ-3, ГМ-КСФ, Г-КСФ, М-
КСФ, ИЛ-4, ИЛ-6). Продолжительность жизни макрофагов в тканях может достигать нескольких лет. Функции
макрофагов различной локализации несколько различаются.
К основным группам тканевых макрофагов относятся:
1) клетки почечного мезангия;
2)клетки микроглии;
3)альвеолярные макрофаги;
4) макрофаги серозных полостей;
5)купфферовские клетки печени;
6) клетки Лангерганса в коже;
7) макрофаги синусов селезенки;
8) макрофаги костного мозга;
9) макрофаги синусов лимфатических узлов.
3

Опсонізація (від грец. "робити їстівним") – це процес приєднання до об'єктів фагоцитозу речовин, які розпізнаються і
зв'язуються відповідними рецепторами фагоцитів, що сприяє їх поглинанню.

Усі опсоніни є біфункціональними молекулами, оскільки одним із своїх фрагментів вони фіксуються на об'єктах
фагоцитозу, а іншим зв'язуються з рецепторами фагоцитів, унаслідок чого індукується активація фагоцитуючих клітин.
Відомо багато речовин з активністю опсонінів, найважливішими з них є імуноглобуліни G і М (специфічні опсоніни) та
похідні комплементу, переважно С3b-компонент (неспецифічні опсоніни).

Усі опсоніни є біфункціональними молекулами, оскільки одним із своїх фрагментів вони фіксуються на об'єктах
фагоцитозу, а іншим зв'язуються з рецепторами фагоцитів, унаслідок чого індукується активація фагоцитуючих клітин.
Відомо багато речовин з активністю опсонінів, найважливішими з них є імуноглобуліни G і М (специфічні опсоніни) та
похідні комплементу, переважно С3b-компонент (неспецифічні опсоніни).

Крім компонентів комплементу та імуноглобулінів, у ролі опсонінів можуть виступати деякі білки, такі як фібронектин,
С-реактивний білок, альфа-глобулін, аргінінзбагачені гістони, катіонні білки, МСР-1, МСР-2 та ін.

Процес починається з того, що антитіла IgG, IgA або IgM виробляються проти поверхневого антигену організму або
клітини, що підлягають фагоцитозу. Частини Fab антитіла реагують з епітопами антигену. Fc частина IgG (але не IgM)
може потім зв'язуватися з рецепторами на нейтрофілах і макрофагах, таким чином приклеюючи антиген до фагоцита. Fc
частина секреторного IgA також може зв'язуватися з макрофагами і нейтрофілами для опсонізації. Білки комплементу
чинять таку ж дію

опсоно-фагоцитарна реакція Для реакции необходимы:

1. Антиген - взвесь живых или убитых микроорганизмов.
2. Антитело (опсонины) - исследуемая сыворотка.
3. Фагоциты - обычно нейтрофилы исследуемой крови.

1) В пробірку піпеткой Панченкова вносять один об'єм розчину лимонно-кислого натрія

2) Кров 2 об'єма змішують з розчином цитрата натрія
3) В пробірку додають взвесь стафілокока штама 209 і пробірку ставлять в термостат
4)Мазок крові з тієї пробірки
5)Висушити, фіксувати (етанол, метанол, суміш Нікіфорова)

Розрахувати: Фагоцитране число - середнє число коків,

поглинених 1 нейтрофілом (в 25 лейкоцитах рахують кількість коків і цю суму поділяють на 25)
Фагоцитраний індекс - число нейтрофілів, що поглинули хоча б 1 кок поділити на загальне число підрахованих
нейтрофілів)

4
4) В основу фагоцитарної теорії І.Мечников поклав основні властивості фагоцитів:
-фагоцити здатні захищати і очищати від токсинів, від інфекцій, від продуктів розпаду тканин.
-фагоцити представляють (розташовують) антигени на мембрані клітини.
-фагоцити мають здатність секретувати ферменти і біологічно активні речовини.
5
Методи для оцінки фагоцитарної активності - полягає в здатності біологічних клітин, таких як нейтрофіли та макрофаги,
поглинати і перетравлювати мікроорганізми та інші частки.

- Метод бактеріального фагоцитозу: В цьому методі використовуються бактерії, які можуть бути легко фагоцитовані, і
визначається кількість фагоцитованих бактерій після взаємодії з біологічними клітинами.

- Фарбування фагоцитів: Зазвичай використовують фарби, які ставляться на бактерії або інші частки перед їхнім
додаванням до клітин. Після фагоцитозу можна оцінити фарбовані клітини.

- Методи вимірювання продуктів фагоцитозу: Деякі методи оцінки фагоцитарної активності полягають у вимірюванні
виділення продуктів фагоцитозу, таких як реактивні кислоти та інші біохімічні показники.

- Флуоресцентні методи: Використання флуоресцентних маркерів для візуалізації фагоцитозу. Клітини або частки
можуть бути позначені флуоресцентними барвниками, і після фагоцитозу можна виміряти флуоресценцію для оцінки
активності.

- Мікроскопія в реальному часі: Використання мікроскопії для спостереження фагоцитозу в реальному часі.

6 Гуморальні фактори неспецифічного захисту

Під неспецифічними факторами захисту розуміють вроджені внутрішні механізми підтримки генетичної сталості
організму, що володіють широким діапазоном антимікробної дії.
Саме неспецифічні механізми виступають в якості першого захисного бар'єру на шляху впровадження інфекційного
агента
До гуморальних чинників неспецифічного захисту організму віднесені: нормальні (природні) антитіла, лізоцим,
пропердин, бета-лізин (лізин), комплемент, інтерферон, інгібітори вірусів в сироватці крові і ряд інших речовин, постійно
присутніх в організмі

НОРМАЛЬНІ АНТИТІЛА
Сироватка крові може містити імуноглобуліни
навіть стосовно антигенів, які ніколи не
надходили в даний організм. Такі антитіла
одержали назву природних або «нормальних».
Нормальні антитіла з'являються в результаті
непримітної імунізації збудниками або
антигенами, що надходять з їжею, однак не
можна заперечувати й спонтанний (генетично
обумовлений) механізм їхнього утворення.
Нормальні антитіла можуть надходити
трансплацентарно або з молоком матері.
Нормальні антитіла беруть участь у забезпеченні антигенного
гомеостазу. Вони мають спорідненість з клітинними рецепторами, що
полегшує фагоцитоз утвореного ними комплексу антиген–антитіло.

Лизоцим воздействует на микробы в нейтрофилах и макрофагах, увеличивает их противовоспалительную реакцию.

Когда лизоцим высвобождается этими клетками и эпителиальными клетками во внеклеточное пространство, он также
снижает общее воспаление, и снижает окислительный взрыв и хемотаксис в нейтрофилах.

В составе слюны содержатся ферменты (липаза, лизоцим и др.), которые начинают расщеплять пищу еще до того, как
она попадет в желудок.
В слюнных железах вырабатывается также фермент лизоцим, выполняющий бактерицидные функции. В желудке за
выработку пищеварительных ферментов отвечают желудочные железы.

Лизоцим - фермент, который обладает антибактериальной активностью, он разрушает клеточные мембраны бактерий.

В тощей и подвздошной кишках лизоцим продуцируют клетки Панета, которые в толстой кишке встречаются лишь в
единичных экземплярах.

Лизоцим – природный антисептик; фермент, обладающий противовирусным и противовоспалительным действием.

Ускоряет заживление слизистых, способствует очищению ранок от некротических масс, повышает местный
неспецифический иммунитет.

Лизоцим — фермент, белковый катализатор, который принимает непосредственное участие в формировании

иммунитета. Он обладает антисептическим и противовоспалительным действиями. Позволяет повысить местный
неспецифический иммунитет, скорость заживления слизистых, очистить ранки.

К ним относятся все продукты, в состав которых входит яичный белок, яйцо или яичный порошок, а также собственно
лизоцим. Помимо выпечки, хлеба, кондитерских изделий, колбас и соусов к ним относятся твердые и полутвердые сыры,
а также осветленные вина. Лизоцим в них добавляют, чтобы остановить развитие микроорганизмов.

Лизоцим, который содержится в слюне, обладает бактерицидным действи- ем, катализирует гидролиз
гликозаминогликанов, 1,4-гликозидных связей в N-ацетилмурамовой кислоте, синтезируется слюнными железами.

Подтверждена широкая распространенность этого белка в организме: содержится лизоцим в слюне, слезной жидкости,
крови, слизистой носа, пищеварительном тракте, печени, внутренних половых органах и хрящах. Костный мозг так же
содержит лизоцим. Максимальная его концентрация отмечена в слюне и секрете молочных желез.

Обнаруживается лизоцим практически во всех тка- нях и жидкостях организма человека, больше всего в слюне и слезе.
Кроме того, в высокой концентрации он содержит- ся в гранулах нейтрофилов и легочных макрофагов.

Кто открыл лизоцим?

Флеминг, Александр — Википедия
Сэр Александр Флеминг
Сэр Александр Флеминг (англ. Alexander Fleming; род. 6 августа 1881 года, Дарвел, Айршир, Великобритания — 11
марта 1955 года, Лондон, Великобритания) — британский микробиолог. Открыл лизоцим и впервые выделил
пенициллин из плесневых грибов Penicillium notatum — исторически первый антибиотик.